Слава навіки Богу!
Розписатися, думаю, можете, але це не вирішує Ваші шлюбні відносини, Ви будете жити з гріхом, і сповідь та Причастя приймати неможна, до поки не буде шлюб благословенний Церквою. Вірити треба Богу, а не високосним рокам.

Слава Ісусу Христу!
Ви що, не християни? Людина відійшла увічність, гадаю, її поховали за християнським обрядом, помолилися, ще звичайно потрібно молитися за усопшу душу, і я просто не второпаю, при чому тут живі, які поряд спали. Від усопшої не потрібно боятися, боятися потрібно від живих.

Слава навіки Богу! Оберігає від всякої біди один лише Бог, а нитка - це признак недовірства Богу та гріх.

Слава Ісусу Христу! Такої заборони немає, але якщо це страшно, краще не йти.

Слава Ісусу Христу!
Дивлячись, кому довіряєте і у Кого вірите.

Воістину Воскрес!
Дорога Іринко, це означає, що хресна якась розтяпа і більше нічого. Не переймайтеся.

Доброго дня!
Кілька місяців назад померла моя бабуся. Існує такий забобон, що коли хтось помре вдома, то не можна, наприклад, щось будувати.
Чи це дійсно так і чи може це якось шкодити покійній бабусі (якщо може шкодити, то як)?

Юля
Івано-Франківськ
Україна
Греко-католичка
Дата - Saturday, 20 Mar 2021, 17:07:59

Слава Ісусу Христу!
Слава навіки Богу!
Дорога Юля, Церква забобони не коментує, бо вірити у всякі забобони - це гріх проти Першої Заповіді.

Все це забобони, а бажаєте переконатися, то попросіть, нехай обгрунтують свою версію.

Слава навіки Богу!
Дорога Мирославко, Ви є цілком права. Перед тим, як Ви будете заселятися в будинок, гадаю, будете проводити ремонт, а після ремонту обов'язково потрібно освятити і тільки після освячення заселятись. Все буде добре.

Слава навіки Богу!
Дорога Марино, про таку народну звичку ані Біблія, ані Церква нічого не говорить і не пояснює.

Слава навіки Богу!
Дорога Вікторіє, у наш час це дуже широко поширено. Це подібне до християнської чесноти - нагого одягни, голодного нагодуй. Дуже багато привозять з-за кордону одягу, взуття, меблів і т.і. і народ купує. Часто буває і таке, що якість того вживаного одягу краща, ніж нового з Китаю. Чи передається енергетика, або хвороба через той одяг, то напевно, що так, але думаю, кожна людина перед тим, як одягати щось вживане, добре його випере, або піддасть хімічній обробці. Це дуже добра практика - допомагати таким чином у родинах, особливо, де є дітки, але не потрібно нехтувати правилами безпеки. Церква такий добродійний вчинок тільки вітає - нагого одягни.

Слава навіки Богу!
Орисько дорога, не переймайтеся такими символами. Це тільки елемент обряду, а не Тайна шлюбу, а тому живіть собі щасливо.

Слава Ісусу Христу!
Дорога Христино, що в людей не можливо, у Бога все можливе. Не переймайтеся, а йдіть у ногу з життям.

Слава навіки Богу!
Дорога Таня, так, це чистої води забобони.

Слава навіки Богу!
Дорога Мар'янко, можливо, у вашій церкві є присутня людина, у якої негативна аура, а Ви є до того чутлива. Таке можливо. Може поміняйте звичне Вам місце у церкві, а відтак переконаєтесь, але в церкву ходіть і слухайте Літургію та беріть у ній активну участь.

Слава навіки Богу!
Думаю, Катеринко, що Ваші побоювання є безпідставні. Ви ж, гадаю, робили ремонт і освячували квартиру?

Слава Ісусу Христу!
Дорога Лілія, читаючи початок Вашого листа, хотів його просто видалити, але, дочитавши до слова "забобон", відчув, що Ви сама десь в своїм серці відчуваєте, що все, про що пишете, є ніщо інше, як забобон, а тому вірте Богу, а не забобонам, і буде все добре.

Христос Народився, отче. )
Прошу допомоги і поради, як мені чинити з моїм, так званим, "коханим хлопцем", бо "своїм" вже не знаю, чи маю право називати і чи відчуваю до нього зараз любов - теж не впевнена. Запуталась я, отче. Тексту буде багато, бо хочу розуміння і Вашої поради, а може й критики. Почались наші стосунки на відстані по інтернету і телефону. Він на той момент служив в зоні АТО, а я вдома закінчувала 5 курс університету. Познайомились ми там же (я приїжджала, як волонтер, а він - солдат-доброволець), обоє з чистими намірами берегти країну від ворога. Я його зовсім не запримітила, а йому дуже сподобалась. Рік тому, через півроку від моменту знайомства, ми почали активно спілкуватись, спочатку дружили, потім наші почуття переросли в закоханість. Йому залишалось служити 5 місяців, ми будували плани на спільне щасливе майбутнє після демобілізації. Час очікування його додому, щоб ми могли вже бути разом без перешкод, для мене був найщасливішим. Ми 4-6 разів бачились за ці 5 місяців, проводили по кілька днів разом, не могли натішитись один одним, здавалось, весь світ завмирав, коли ми разом. Було відчуття, що ми зі всіма труднощами впораємось, ділили горе і радість на двох, як в красивих романах пишуть. Я вже була впевнена в собі на всі 100%, що погоджусь вийти за нього заміж та прожити все життя разом. Кожного разу, проводжаючи його назад, я молилась про щасливе його повернення і відпускати було важко, хоч розуміла, що потрібно.

Прийшов він навесні додому, а через місяць йому ставлять діагноз "онкологія". Пухлина в голові. Вона якраз активно почала рости, почалось загострення, він став дуже забудькуватим і неуважним (тиснула на частину мозку, яка відповідає за пам'ять і увагу). Живемо ми в різних містах з відстанню до 200 км, бути поруч кожного дня на той час ми не могли (я якраз здавала екзамени, писала дипломну і т.д.), а він не кликав до себе в гості та не приїжджав сам. Навіть сердився, коли я без попередження приїжджала, щоб просто обняти, підтримати, подивитись на власні очі, як він почувається, та щоб розділити його біду на двох. Деякий час він просто лежав і дивився в стелю, до лікарів не йшов. Я пробувала вселяти в нього оптимізм, просила лікуватися, лиш би не затягував з цим, але він мене не слухав. Дуже сердилась за цю пасивність, мені не вистачало мудрості терпляче відноситись до нього, бракувало його уваги, я зривалась, кричала, звинувачувала в безвідповідальності та егоїзмі. Потім просто на 3 тижні пропав з зв'язку, щоб я не пиляла, мабуть. Я вже була подумала, що хай робить, що хоче, не маленька дитина (35 років), хоча самій від думки, що його може не стати, було дуууууже страшно.

Зрештою, за кілька тижнів він вийшов на зв'язок, сказав, що проходить променеву терапію, лікування йде на покращення. Я втішилась, що нарешті подумав про майбутнє, про свою маленьку дочку (9 років), яку виховує сам, без дружини, та й про мене врешті решт. Він був дуже розбитий та у відчаї, що ця хвороба перепортила усі його плани. Я старалась його підтримувати, але продовжувала критикувати. Враження про себе: милу, ніжну, добру, люблячу і спокійну, яку він знав, я спортила. Можна собі шукати відмазок вдосталь: взимку важко перехворів тато, лікуванням займалась я, похудала страшенно за той час; напруга з закінченням університету, підготовка до випускного, брак фінансів на все те; невпевненість в майбутньому після 5-річного етапу навчання; страх, що коханого можу втратити (і не тільки на війні, своє майбутнє бачила лише з ним)... Продовжувати можна ще й ще. Стрес, страх і нерви, мабуть, перемогли мене. Я не могла зберігати спокій і вселяти його в хлопця, не користувалась тверезим розумом, витримкою і терпінням.

Одного разу, в час лікування, він розпочав розмову, що хоче дітей від мене. Ще в час армії ми домовились і мали намір дотриматись обіцянки, що секс буде тільки після вінчання, але не змогли втриматись, наша розлука була нестерпною і злий таки спокусив нас. Ми і раніше домовлялись, що після весілля народимо кількох діток. А в цей час ця пропозиція була трохи шоком для мене. Він хворий, я на своїх ногах ще не стою, якраз на днях дипломну захистила, та ще й без Божого благословення. Як в разі чого мені самій дитину на ноги ставити? Весь процес його лікування продовжувався сварками з рідким перемир'ям. Говорив, що ця дитина дасть стимул йому вижити. Я повірила, що він ради нас справиться з хворобою. Я погодилась. А за кілька днів після другої спроби (бо в перший місяць не вийшло) ми дізнаємось, що йому потрібна ще й хіміотерапія. Розпач, але він розпочинає курс хімії, а в мене страх ще й цієї вагітності. Перемир'я в нас вже не було. Лиш сварки, нерви і мої зриви. Зрештою, тест позитивний, я завагітніла. Звістці про вагітність не знаю, чи зрадів, мені цього не показав (мабуть жалів вже, що від такої істерички дитину може мати). Я сприйняла, що не радий. Образилась, бо вважала, що погодилась на це задля нього і нашого майбутнього. Коли сказали, що треба хімія (а скільки їх в майбутньому - невідомо), в мене ще був час випити екстренну таблетку, щоб вагітність не настала. Я хотіла це зробити, але передумала: настрашилась наслідків цієї таблетки. Вона п'ється до 3 діб після статевого акту, щоб яйцеклітина не вийшла і запліднення не відбулось, по моїх прогнозах овуляція мала настати якраз на протязі цих 72 годин, але коли саме - сам Бог знає. Боялась гріха, якщо запліднення вже було відбулось, то вона спровокувала б аборт вже заплідненої яйцеклітини, значить, душа вже була в ній. Я ніколи не допустила б аборту, вважаю страшним гріхом вбивства рідної дитини, хоч і мікроскопічної (гріх дошлюбних стосунків мені здається в рази меншим, хоча це мене не виправдовує). Він противник абортів теж. Та й побічні ефекти для мене невідомо які були б, адже препарат той дуже сильний і шкідливий – чи могла я б в майбутньому мати ще дітей, невідомо (бо Бог би не послав, якщо я раз так зневажила його даром).

Називайте, як хочете: не хотіла портити своє здоров'я, боялась гріха вбивства чи щось інше, але врешті решт я хотіла дітей саме від цього чоловіка рано чи пізно, хоча на той момент погодилась трохи з жалості до нього (колись казав, що хоче ще мати в житті дітей, а після хіміотерапії не відомо, чи могли б вони в нього бути), та й вірила, що ради нас виздоровіє і я таким чином даю стимул йому жити. В підсумку, я зараз на 6-му місяці. За цих півроку хлопець не тільки не покликав мене заміж, а й говорив: "Ліля, вибач, я негідник, що зробив дитину і втік, але тобі зараз запропонувати нічого не можу, я не готовий, та й моя дочка не готова приймати в сім'ю чужу тьотю і ще малу дитину, яка буде ревнувати єдиного татка і забирати його увагу, яка завжди належала тільки їй. Але від дитини я відмовитись не можу". Мене це зовсім вибило з рівноваги, звучало типу: "Дай мені готову дитину, але сам я до цього зусиль прикладати не буду ніяких: під свій захист юридичний чи фінансовий - ні, Божий – ні, уваги і турботи про мене вагітну, яку коханою називав - ні, з дочкою знайомити і налагоджувати контакти на майбутнє - ні". Коротше, абсолютно все ні. Мені рухнув світ. Всю відповідальність за свої ж слова, рішення і вчинки поклав тільки на мене. Я відчула, що мене кинули, зрадили, принизили, використали і всі інші подібні слова. Я дуже йому завжди довіряла, а тут таке…

Пізніше сказав, що весілля, переїзд до нього і утворення сім'ї – аж після родів, а всю вагітність я живу вдома. Я знову образилась. Чому про мене вагітну мають дбати мої батьки, а він - ні? Кілька місяців ми вже не спілкуємось, точніше, мої дзвінки він ігнорує, про факт вагітності, мабуть, навіть не згадує. Говорити про це не хоче, на розмову не йде. Зі здоров'ям в нього, наскільки знаю, вже все добре, вилікувався. На одній руці за півроку можу порахувати скільки разів запитав про моє самопочуття, здоров'я і дитину, а те, на які фінанси я живу чи в якому моральному стресі від тиску родичів і різних розпитувань від них - тим більше. Від мами я вирішила більше грошей не брати, адже вона мене і так тягнула все життя на собі (плюс дорогий університет, а я, як вона каже: "так зневажила освітою, "залетіла" і опозорила її"). Ми дуже посварились з нею, зараз пробую налагодити стосунки з нею. Я була образилась, що вона не підтримала мене, навіть якщо я й допустила помилку і не зраділа звістці, що в неї буде перший внук, незалежно, буде в неї зять чи ні (вона довгий час плакала, що я в весільному платті вже не буду і дитина зачата без шлюбу). Якось, на 3 місяці мені поставили загрошу викидня, потрібні були терміново ліки, щоб зберегти вагітність. Я подзвонила хлопцеві, розказала про ситуацію, попросила грошей. Сказав, що перекине. На другий день на моє повідомлення про дану обіцянку не відреагував, вирішила більше не просити і не нав'язуватись, якщо сам не хоче і знову втік.

Прийшлось гроші самій шукати, вагітність Бог таки допоміг зберегти, дякую Йому. Через кілька тижнів, появившись, сказав, що просто забув про ту обіцянку переслати гроші, адже пам'ять після хвороби ще не відновилась. Я пробувала заспокоїти його і переконувати навіть себе, що не осуджую його, розумію все, бо видалось мені, що сердився на себе за цю забудькуватість дуже. Можливо і правду каже, але я все ж образу і неувагу не змогла забути, забагато вже мені їх. Були моменти, що він раптово приїжджав у моє місто і дзвонив, щоб зустріла, бо їхав транзитом в інші міста по роботі, часом ми проводили день-два разом (якщо в нього вони були вільні, бо спеціально для мене не виділяв ніколи), але ніяких запитань про майбутнє я не задавала. Поводилась, ніби нічого не сталось, була люб'язною, пробувала забути і пробачити його теперішню неувагу, бо мені й самій було соромно за те, як я його ображала своїми "психами", коли він хворів. Тож рахунок 1:1. Я дуже багато просила вибачення в нього за це, пояснювала свою поведінку, накоплений стрес і нерви, обіцяла, що більше такою злюкою не буду, навіть кілька разів сповідалась. Казав, що пробачив мене. Я чекала таких же самих вибачень у відповідь за його поведінку, за його слабодухість, за безвідповідальність, за неувагу, а також чекала змін поведінки у ставленні до мене (як я це зробила) - але зрушень - нуль. Я продовжувала вірити, що йому просто потрібен час, щоб зібратись з думками після хвороби, забути образу на мене, підлатати дири в бюджеті і придумати, що нам робити далі. Але знову все безрезультатно, зрушень нуль. Недавно попробувала попросити грошей на проживання і знімати квартиру мені на час вагітності і потім нам з дитиною, коли вона появиться, бо вдома місця і умов для неї не маю. Під час вагітності потрібно нормально харчуватись, здавати море аналізів, пити різні вітаміни чи таблетки, а це все дуже дорого, а я не хочу в чомусь обмежувати себе, а отже - дитину.

Хочу, щоб вона отримувала все необхідне під час свого розвитку, бо зараз закладається фундамент як здоров'я фізичного, так і психічного, а я в вічних нервах. Я на постійну роботу не змогла влаштуватись, ніхто не хотів брати на кілька місяців, а мої особисті заощадження грошей вже закінчуються. Знову після цього прохання пропав, мене ігнорує. Я ж не заїкаюсь йому про переїзд до нього під один дах, ніякий розпис в РАГСі (щоб він дитину офіційно мав, як колись казав, що не відмовляється і що вона йому потрібна), чи аж вінчання (якого він теж колись хотів зі мною), не прошу про увагу і моральну участь в моїй вагітності (як то чоловіки про коханих дбають). Я просто хочу, щоб відчувало там в утробі, що тато є, його любить так само, як я, хоч і не перебуває поряд фізично з нами. Навіщо було давати мені надію, що наше майбутнє після родів, як сім'ї, дійсне, якщо ми місяцями не спілкуємось, і він всяко ігнорує нас? Про яку сім'ю потім може бути мова, коли він не проявляє до мене уваги вже зараз? Мої образи з кожним днем все ростуть. Я за час вагітності на кілька кілограмів похудала (хоча мала би їх набрати), перепортила стосунки з усіма рідними, які чекають відповідей від мене, що саме планується в моєму житті в майбутньому. Чекають всі весілля, а я просто мовчу, як партизан, і ночами душу сльози в подушку. Падати на плечі мамі, щоб вона продовжувала мене і ще мою дитину забезпечувати фінансово - совість не дозволяє, бо то я вже маю допомагати їй, майже 24 роки маю. Я пробую зараз підробляти вишиванням, поки немає дитини, а що далі робити, за що жити, як самій дитину ростити? Зараз живу з батьком в комуналці, де 1 кімната, все решта на кілька сімей спільне.

Тато участь в моєму вихованні і забезпеченні рідко брав (все на мамі, а той пив, курив, ціле життя провів на дивані з кращим другом телевізором). Батьківської любові, розуміння і підтримки від нього ніколи не відчувала, але, думаю, все одно переживає за мене, хоч поки не розпитує нічого. Напевне, думає, що все в мене добре, з дня на день ми з батьком дитини розпишемось, я з'їду з дому, і в мене почнеться інше життя. А цього ж не планується нічого!!! Куди в мою комуналку до тата ще дитину нести, я собі не уявляю. Мені самій (дорослій жінці) в одній кімнаті з ним (чоловіком) не комфортно жити, а то ще й дитина плакати буде, її грудьми по 20 раз на день годувати потрібно буде, мити. Його ж телевізор нам мішати буде, бо працює 18 годин на добу. Відчай за 6 місяців вже мене так знесилив, що здається важчого року в моєму короткому житті ще не було, і не дай Бог, щоб повторився. Про які почуття кохання до цього чоловіка мені говорити? Як підтримувати їх в серці? Знаю, що нагрішила в різний спосіб, каюсь, але, що робити далі в житті - не знаю. Прошу лиш Божої допомоги, бо сама не справлюсь. Часом хочеться викреслити хлопця зі свого життя, послати, забути, бо так, мабуть, легше буду почуватись і почну розуміти, що вся відповідальність за дитину тільки на мені, а не чекати її від батька. Мене це має мобілізувати, бо зараз живу мріями і надіями, що він скоро зміниться і покличе мене в своє життя хоч якось. Але скільки часу терпіти ще? Як розповісти рідним, що мене кинули? Я ж їм не розказую того. Не хочу, щоб подумали, що я справді така нерозумна і легковажна, бо завжди була чемною дівчинкою. Мені соромно навіть самій собі признатись, що так обманулась.

Хочу в Новий рік вступити з новими думками, як кажуть, з чистого листа, відіслати його речі і, можливо, їхати закордон до мами жити (яка догадується про мою ситуацію і кличе родити там, поки є час ще кілька місяців), щоб дати гідне життя дитині в майбутньому, бо тут сама не впевнена, що зможу. Думаю, синочок колись зрозуміє, що це задля його добра, але совість знову говорить, що недобре в дитини забирати тата, жалію його і надіюсь, бо може він все ж зміниться і згадає про нас. Якщо я все ж виїду, то це вже назавжди, і він нас там не знайде ніколи. Отче, дайте пораду, скільки можна терпіти цю неувагу? Як чинити правильно, якщо він все ж появиться знову, як ні в чому не бувало? Я не знаю, чи зможу продовжувати знову вдавати, що все добре, а самій терпіти і мучити себе. Пробачити і забути цю моральну зраду, не знаю, чи колись зможу, хіба після його розкаяння. Як хоч щось змінити? Як самій розібратись в собі, чи потрібен мені цей чоловік в майбутньому? Чи пробачити якось (а як пробачити?), чи забувати його і ставити хрест? Як почати жити своїм життям і ростити дитину без нав'язування ненависті і образи на батька? Що взагалі мені робити, отче? Я так запуталась. Прийміть за сповідь. Вибачте за купу емоцій і трохи хаотичну писанину, але такий стан душі зараз маю. Дуже буду чекати відповіді і Ваших настанов. Дякую наперед.

Лілія
Тернопіль
Україна
Греко-Католичка

Славимо Його!
Йой Лільо, Лільо, дорога, Ти й направду, як партизан, але це в доброму розумінні. Дякую за листа. Тепер Ти відкрито написала, а в попередньому писала за якісь забобони. Нехай буде цей Твій лист і насправді сповіддю, щоб полегшало на душі у Тебе, але раджу приступити до сповіді в такий спосіб, як то воно прийнято у Церкві. А тепер по суті. Прочитавши листа, я майже всю Твою волонтерську біографію знаю. Багато різних чинників послужило в Твоєму житті, що воно пішло саме так, як пішло. Економічний стан в країні, АТО і т.д., не у всьому Ти одна винувата, а тому нехай буде для Тебе самим більшим Університетом власне життя. Ліля, настав час, коли Тобі потрібно думати за майбутнє не біологічного батька дитини, а саме за майбутнє дитини, бо Ти несеш подвійну відповідальність за дитинку. Те, що Ти допустилась гріха, в житті всяке буває, а головне, що не вбила; а раз не вбила, то мусиш дати гідне життя. Відкривай собі візу і гайда до мами. Мама зрозуміє, поспівчуває й допоможе. Народиш, вас уже там буде маленька сім'я: бабця, мамка й внуча. Десь щось мало і заробиш і якось воно почне рухатись. Далі потрібно діяти за обставинами, може й Україна стане сильнішою, а там гляди назбираєте грошенят і відкриєте свою справу, дитинка буде Тобі втіхою, а як пройде певний час, напиши і порадуй мене своїм добрим життям. Щастя Тобі по житті і +Благословить Тебе Господь, посилає свої обільні ласки та щасливого, благословенного прийдешнього Нового року.

Отче, попередній лист і цей - це дві різні теми, які мене хвилювали і на які я потребувала Вашої поради. В церкві з цього всього описаного в останньому теж вже сповідалась, розказувала в сльозах і мені справді було дуже полегшало. В мене таке враження, що щось я роблю в житті неправильно, бо з останнього лиш року можна книжки писати – таке все бурхливе, запутане і насичене. Мабуть сама то собі вибрала (то чого жаліюсь?), а може просто драматизую. В Україні після закінчення школи і училища залишилась тільки заради університету (і то потім перевелась на заочне), в який поступила спеціально, щоб до мами не переїжджати, бо не уявляю свого життя там, хоч і є генетичною полькою, як і вона.

Ну не можу я покинути ту країну і тих подій, які тут відбуваються! Маю татів характер і його патріотичні нахили в цьому плані. Нічого з собою зробити не можу. Чоловіка і батька своїй дитині шукала теж з цих же міркувань. Провела 3 місяці на Майдані безвилазно, більше 2 років була волонтером при батальйоні, якого ж і формувала, і займалась похоронами бійців і підтримувала родичів, рідні яких в полоні, поранені і т.д. Маю навіть медаль від Філарета "За Любов та Жертовність до України", тож праця була моя важлива і помітна. Хоч рідні, знайомі і половини з того не знають про мене. Вчилась я на "туризмі" (що дуже подобається), то ж людиною завжди була активною, не офісний сидячий клерк. Доречі, за цей рік, що минає, я ходила до сповіді більше раз, ніж за всі 23 роки життя, бо мама не завела вчасно дитиною, прийшлось самій в 21 рік йти, як дозріла. Теж ображена на неї трохи за це.

Мама ніколи не розуміла мене і за останні роки стосунки між нами не є теплими. Я її сприймаю лиш як банкомат, чесно. Вона років десь 10 тому зрадила татові, і я її того ще не пробачила донині, адже відтоді сім'ї цілої не маю, і собі її за приклад жінки/матері брати вже не хочу, не авторитет вона мені. Тато теж не особливий молодець (не прикриваю його зовсім), але то її проблеми (кого собі вибирала, очі ж бачили) і її завданням було стимулювати його до роботи, щоб не жалітись, що він для сім'ї нічого не робить, а потім йти показово зраджувати на зло йому (як потім пояснила мені). Я, 16-річне дівча, рік часу після цього мала стояти в кожнедневних п'яних сварках поміж ними, щоб він не вбив її за цей сором, а та ховалась за моєю спиною, аж поки не розлучились, і мені стало легше жити, бо вже не була поміж 2 вогнів. Вона після того і виїхала на заробітки. Боюсь сама такою ж (зрадницею) стати, тому і не хочу під один дах з нею, щоб не набратись такого від неї. Тим більше, вона теж там свого дому чи налагодженого побуту не має (бо ж на заробітках, заміж 2-й раз не вийшла і живе в родини).

Батька дитини тут залишати, мабуть, боюсь по тій же причині - не хочу зрадницею виглядати, бо обіцяла до кінця життя його любити і бути поруч в горі і радості, хоч і не в Таїнстві шлюбу. Плюс, розумію, людина після хіміотерапії і раку мозку (а чи вилікувався добре і скільки ще кажуть, що проживе, мені не відомо) якісь свої власні психологічні труднощі все ж переживає. Теж хочу з розумінням віднестись до нього, бо не знаю, чим він там живе і про що думає. Він ніколи не втікав від труднощів, від важких розмов, від відповідальності, від вирішення різних справ, завжди все говорив прямо, чесно, відверто, а лиш після хвороби дуже змінився. Я захоплююсь і горджусь ним, як чоловіком і батьком. Я писала Вам, що сам виховує 9-річну доньку, дружина після роддому на 5-й день просто пішла до іншого і кинула їх самих - дорослого чоловіка з 5-денним немовлям - годувати, купати, заробляти гроші і т.д. - все на ньому, допомоги ні від кого з рідних на той час не було. Не я Вам буду розказувати, який це стрес був, але він справився і дитину в дитячий дім не здав, як багато хто б подумував в його становищі. Він мав дуже важке дитинство і життя в цілому. Маючи 19 років, сам рік виходжував маму з раком 4-ї стадії, яка таки виздоровіла і живе донині завдяки йому.

Він завжди гідно виходив з усіх проблем, і я не вірю, що просто кинув нас. Я просто не знаю, як реагувати, щоб не тиснути і самій себе якось заспокоювати, що скоро все налагодиться, бо ще надіюсь на це. І то я Вам лиш частину свого і його життя розказала, і що мене турбує. Не знаю, як пересилити себе і послухати Вашої поради виїжджати. Не вірю, що через силу я стану щасливою там. Не знаю вже, де шукати тверезого погляду збоку, щоб мені думки на місце поставити. Дякую за Вашу роботу і що вислухали. Якщо маєте що порадити ще, буду рада. А ще прошу про молитву за нас. Вітаю і Вас, отче, з Прийдешнім Новим Роком! Дякую за Вашу роботу і що вислухали.

Лілія
Тернопіль
Україна
Греко-Католичка

Дорога Ліля, справа в тому, що важко щось слушне порадити, не знаючи всього життя і всіх обставин до кінця. Ви кожного разу щось напишете таке, яке докорінно міняє справу. Потрібно писати відразу про всі обставини життя. Ліля, Ви і батько вашої дитини є дорослими людьми, пройшли вогонь і пекло, а тому мусите собі чисто вдвох спланувати життя. Якщо така справа з мамою, а Ваш характер - татів, то мусите з татом дитини налагодити відносини такі, які вони були між вами до вагітності.

Слава навіки Богу!
Добре робите, що не вірите, а мамі кажіть - якщо вона Вам бажає добра, то нехай молиться за Вас, і Бог дасть добро на її молитву й без свічки.

Слава навіки Богу!
Дорога Анночко, Ви крісла перенесіть, а енергетику погану не чіпайте, нехай залишиться там, де є.

Слава навіки Богу!
Прийміть мої співчуття! Копати яму померлій бабці можна, це не можна копати яму тоді, коли бабця ще живе.

Слава навіки Богу!
Якщо вода буде теплою й погода відповідною, тоді можна, але довго у воді не перебувай.

Слава Ісусу Христу!
Дорога Ілоно, не придавайте тому вагомого значення і буде все коректно. Праведник з віри живе, але з віри в Бога, а не в прикмети.

Воістину Воскрес!
Люба Роксоланко, найкраще Бог приймає молитву серця, молитву подумки. Моліться подумки і Бог таку молитву прийме. Червона нитка на ручці дитини - це не захист, а ворожка, бо дитинку береже Бог через Ангела хоронителя, а не нитка. Ви права. Не потрібно зважати на сварки.
Божого Вам + Благословіння.

Слава Ісусу Христу!
Дорога Світланко, про такі байки Біблія не пише. Це, напевно, якісь професійні застереження копальників криниці. Ніякого гріха.

Слава навіки Богу!
Дорога Маріє, потрібно будувати згідно будівельного плану і так, як Вам зручно.

Греко-Католики забобонами не переймаються.

Леся
Тернопільщина
Україна
Греко-Католичка
Дата - Thursday, 23 Apr 2015, 07:15:24

Воістину Воскрес!
Дорога Лесько, на рахунок стрижки під час вагітності, - я не зустрічав Церковну заборону, а ось виконувати якусь фізичну працю в неділю забороняє і Божа, і Церковна Заповіді.

Воістину Воскрес!
Можна, але бажано їх посвятити.

Слава Ісусу Христу!
Дорога Марянко, будь спокійна, все буде добре, віруй Богу, а не тому, що кажуть.

Борони Боже, вся риба поздихає!

Слава навіки Богу!
Дорога Тетянко, потрібно вірити Богу, а не числам!

Слава навіки Богу!
Дорогий Іванку, мати має правду, але поступіть по-чоловічому мудро, зробіть якось так, щоб сторони були задоволені.

Слава Ісусу Христу!
Гадаю, що дитина пробігла, не усвідомлюючи того, що це може бути гріхом, і дитина ще маленька, яка не зповна користується своїм розумом, а тому Церква не вважає такі вчинки за гріх.

Слава навіки Богу!
Дорога Наталя, думка Ваша є правильна! Тої неприємної ситуації, що Вам прийшлось пережити, винуватцем не є ота жінка. Не її вина, а радше її біда, що вона має таке переконання. Це плоди атеїстичного минулого та духовного проводу, служителі котрого й самі з метою залякування вдавалися до різних забобон.

Слава Ісусу Христу!
Дорога п. Людмило, Вселенська Церква радить рідним батькам запрошувати собі за кумів, а відтак духовних батьків своїм діткам, практикуючих у вірі Христовій хрещених християн, і цим все сказано! Кожний cвященник, Правдивої Христової Церкви, повинен пояснити батькам позицію Церкви, щоб вони часом не допустились помилки, а відтак вони вже мають на все свобідну волю.

Здравствуйте. Помогите, пожалуйста, разрешить мою проблему. Моя жена верит в разные суеверия и их достаточно много. Например, обуваться с правой ноги, прятать ножи на ночь, не купать ребенка в день недели его рождения и т.д. Она верующая, ходим в церковь. Но она уверена, что эти все суеверия - не суеверия, а это все написано в церковных книгах. А когда прошу ее показать, где это написано, она не знает, обижается и говорит, что я ей не доверяю, что она ж типа знает, и не стоит это подвергать сомнениям. Когда ей говорю, что, мол, давай подойдем к священнику и спросим об этом, она мне отвечает, что не все священники знают это, поэтому могут и неправильно говорить. Сам я не верю в суеверия, и я хочу отучить от этого свою жену. Объяснения не подходят, логика не работает, священникам не доверяет. Подскажите, пожалуйста, как ей можно донести, что это суеверия и не стоит им так слепо верить?

P.S. Раньше она и еще несколько человек раз в неделю посещали одну женщину, которая устраивала коллективную молитву дома по вечерам. Что мне очень не нравилось. Кое-как я запретил ей туда ходить, сказал, что лучше в церковь ходить. Но иногда она с ней общается по телефону, мне об этом, конечно, не говорит. И мне кажется, что оттуда много этих суеверий пошло, потому что для нее слова той женщины всегда были истиной. Что она лучше знает, что и как, нежели священники в церквях. Помогите, пожалуйста, как мне быть в такой ситуации?

Спасибо.

Христос Воскрес!
Дорогий пане Ігор, несете своєрідний хрест у родині, але всяке в житті трапляється. Ви добре повчаєте і говорите своїй жінці, але, видно, переконання тої тайної жінки, що проводила колективну молитву вечорами, мають більшу вагу для неї. Думаю, потрібно би Вам купити Святе Письмо, Біблію, і почати його читати разом з жінкою, потім собі порозважати над прочитаним. Всі оті суєвірія є гріхом проти Першої Божої Заповіді, і цей гріх досить таки є поширений між християнами, але якось на його не особливо зважають. Нелегка задача стоїть перед Вами, але моліться, і Бог Вам допоможе навести жінку на добру дорогу віри.

Слава Ісусу Христу! Дорогий Тарасе, це означає, що власник хрестика поводився з хрестиком необережно, а відтак хрестик потрібно запаяти і бути обережним.

Слава навіки Богу! Заховайте їх собі десь на такому місці, де зберігаєте цінні речі. Віночки освячені і є живим свідченням Церковного шлюбу.

Забобони.

Марія
Богородчани
Україна
Католичка
Дата - Thursday, 15 Aug 2013, 18:37:38

Слава навіки Богу!
Дорога Маріє, кожний новий господар, купивши будинок, старається його переналаштувати на свій лад, а відтак звичайно йде cвященник і все освячує. Якщо і було щось там, то після молитви і освячення злі сили відступають. Але, якщо Вас по житті мають мучити сумніви, і, не дай Боже, у тій хаті щось станеться, Ви будете себе за це картати, тоді краще утримайтесь від покупки.

Оксана
Івано-Франківськ
Україна
Католичка
Дата - Thursday, 04 Jul 2013, 11:39:05

Слава Ісусу Христу!
Дорога Оксано, дуже добре розмірковуєте, за душу мами потрібно молитись, для неї немає значення - робите ремонт, чи не робите в її колишній земній квартирі, для душі важливо, щоб вічна, Небесна квартира була добре впорядкована молитвами, пожертвами, добрими справами і т.д. Зробіть ремонт, запросіть cвященника, щоб освятив після ремонту квартиру, а за мамку відправив заупокійну літургію. Містику часто-густо собі самі люди вигадують.

Юлия
Київ
Україна
Православна
Дата - Thursday, 11 Apr 2013, 13:21:08

Слава Ісусу Христу!
Вітаю Вас, Юля, ніякого значення це не має, померла тоді, коли догоріла її свічка життя і все. Християнські канони говорять, що за душі померлих потрібно молитись, жертвувати на молитву, робити добрі справи і т.д.

Слава Ісусу Христу!
Прошу відповісти на таке запитання: що слід зробити, якщо обручка, освячена при шлюбі, була втрачена? Наперед дякую!

Мирослава
Зимна Вода
Україна
Католичка

Слава навіки Богу!
Купити другу і нехай cвященник освятить її.

Мар'яна
Городок
Україна
Католичка
Дата - Wednesday, 30 May 2012, 13:46:34

Слава навіки Богу!
Я так само не вірю в забобони, але крижма є "ризою хрещення, духовного народження вашої дитини", а Ви її використали на свій розсуд.

Марія
Тернопіль
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 29 May 2012, 14:55:01

Слава Ісусу Христу!
Відкидати той факт, що, мов, злих людей не існує, було би не мудро, бо сатана сильний, але Бог сильніший. Тому вірте в Бога, на Нього покладайтеся, і Він Вас захоронить від всякого злого.

Андрей
Запорожье
Украина
Православний
Дата - Tuesday, 03 Apr 2012, 06:25:19

Вітаю Вас! На пам'ятник ставиться фото тої особи, чиї останки спочивають у могилі.

Мирослава
Львів
Україна
Католичка
Дата - Saturday, 29 Jan 2011, 18:47:45

Вітаю Вас, Мирославко! Про свідків, які вони мають бути за віком, ніде немає вказівок і порад, а тому можете запрошувати тих, котрі Вам до вподоби.

Іринко, таке правило було у євреїв ще в Старому Заповіті. Про нього пише Біблія, але сьгодні воно втратило свій сенс.