Що означає зосередити ум у серці?

166. «Тому стараючись з ретельним трезвінням наглядати за я нашою розумовою силою і виправляти її, чи можемо якимось н іншим способом досягнути в цьому успіху, окрім того, щоб зібрати я зі зовні розсіяний у почуттях ум і ввести його всередину, в те саме серце, яке є сховищем думок».

 167. Царство Боже є внутрі вас. Оскільки Син Божий в тобі, то і царство Його в тобі. Ось багатство небесне в тобі, якщо хочеш цього. Ось царство Боже внутрі тебе, грішнику. Увійди в самого себе, шукай наполегливіше і легко знайдеш його... Поза тобою — смерть З" і двері до неї — гріх... Увійди в себе, перебувай в серці своєму, бо там — Бог (Св. Єфрем Сирієць).

168. Треба з голови зійти у серце. Зараз у вас думки про Бога в голові. А там Бог ніби зі зовні, і виходить, що це робота зовнішня. Поки ви в голові, думки не заспокояться, вони будуть кружляти, як сніжинки або як літом комарі.

Усамітнення й читання — два крила у цьому занятті.

169. Пригадується мені, як ви писали що від уваги дуже болить голова. Так воно є, якщо працювати тільки головою, а коли зійдете у серце, ніякої праці не буде, голова опустіє і думкам кінець. Вони всі в голові наздоганяють одна одну і справитися з ними немож­ливо. Якщо ж знайдете те серце і зможете стояти в ньому, то в будь-який час, коли почнуть спокушати думки, вартує тільки зійти в сер­це і думки розбіжаться. Це буде затишний куточок, безпечне пристановище. Не полінуйтеся зійти. В серці - життя, там і потріб­но жити. Не думайте, що це діло досконалих. Ні. Це справа всіх, хто починає шукати Господа.

170. Як розуміти вираз: «Зосередити ум у серці?» Ум там, де увага. Зосередити його в серці - значить встановити увагу в серці і умом бачити перед собою присутнього невидимого Бога, звертаю­чись до Нього зі славослів'ям, благодаренням і прощенням, слідку­ючи при цьому, щоб ніщо стороннє не входило в серце. У цьому - вся тайна духовного життя. А найголовнішим подвигом є збереження серця від пристрас­них порухів і ума - від таких самих думок. Треба заглядати у серце і виганяти звідти все неправдиве. Виконуючи все приписане, ви будете майже монахиня, а, може, й зовсім монахиня. Можна й поза монастирем бути монахинею, живучи по-монашому, а в монастирі можна бути мирянкою.

171. Хіба ось що може бути? Бог конечно просить вашого сер­ця, а серце хоче Бога. Бо без Бога воно ніколи не буває ситим, все скучає. Огляньте себе з цієї сторони. Може бути, що тут знайдете двері до Божих покоїв.

172. Ми всі - хрещені й миропомазані - маємо дар Святого Духа. Він є у всіх, але не у всіх діє. Як досягнути того, щоб Він став діяльним, я писав про це в моїх перших листах. Потрудіться пере­глянути знову. Тут лише додам, що іншого шляху до цього нема.

173. Основа справи - щоб увага не відходила від Господа, це те саме, що утвердження в серці пам'яті про Бога.

174. Шукаєте Господа? Шукайте, але лише в собі. Він не є да­леким ні від кого. Господь поруч зі всіма, хто щиро призиває Його. Знайдіть місце у серці і там розмовляйте з Господом. Це Господи приймальня! Хто б не зустрічав Господа - зустрічає Його. Й там іншого місця Він не призначив для побачення з душами.

175. Ви втримуєте перебування у нутрі і сердечне усамітнення..ДайБоже і завжди його вам зберігати. В цьому головна справа. Коли свідомість у нутрі, н серці, там і Господь; тоді вони поєдну­ються і діло спасення йде успішно. Ані неправедним думкам немає тоді ходу ані тим пачу почуттям і нахилам. Єдине ім'я Господа Про­ганяє все чуже і привертає все споріднене...Чого вам більше за все надо боятися? Самозадоволення, самооцінювання, зухвальства – і всякого іншого само… Зі страхом і трепетом звершуйте своє спасіння...Дух скрушений, серце скрушене і смиренне запалюйте і тримайте.

176. Що означає бути умом у серці? Ось що означає! Знаєте, де серце? Як можна не знати? Чого ж навчилися? Так станьте там увагою і стійте невідступно, - й будете умом у серці, ум не відстає від уваги; де вона, там і він. Ви писали, що часто при читанні акафісту найсолодшому Ісусу відчуваєте вогонь у серці. Ось, де це відчуваєте, там і будьте увагою і не виходьте звідти не тільки під час молитви, але й у будь-який інший час. Але там треба не просто стояти, а зі свідомістю, що стоїмо перед лицем Господа або перед всевидячим Його оком, проникаючим у таємниці серця; а щоб так стояти, старайтеся мати зігрітим будь-яке почуття до Бога – почуття страху, любові, надії, відданості, болісного сокрушення та ін. Це - норма внутрішнього порядку. Дивіться, і як тільки побачите, що він у чомусь порушився, спішіться його відновити.

177. Майте завжди на увазі одне - тримати себе в серці з Господом так, як належиться, а на те що зовні, не звертайте більше Уваги. Коли є пам'ять про Бога, свідомість стоїть перед Господом зі страхом і благоговінням і припадає до Нього в повній відданості його святій волі - це норма належного тримання себе по відно­шенню до Господа.

178. То вам відомий справжній спокій! Слава Богові!... То що ж – в чому справа? І треба тепер в ту сторону тягнути, в якій він дається. Треба шукати втрачений рай, щоб потім оспівувати знайдений У цьому суть справи. Все зовні і поза ним - ніщо... І недалеко це все, ось-ось під руками. Захотіти одного ж треба... хоч і нелегко. Нехай помагає вам Божа Мати і ваш Ангел-Хоронитель!

179. Зі щасливим поверненням! Свій куточок, мов рай після відсутності. Всі так відчувають. Так само буває, коли хтось після розсіяння повернеться до уваги і внутрішнього життя. Коли ми в серці, тоді вдома, коли не в серці, нас немає вдома. Ось про що найбільше личить нам турбуватися!

180. Помагай вам Господи бути живими і пильними. Але не забувайте головного — того, щоб увагою і умом поєднуватися з сер­цем і невідступно бути там перед лицем Господнім. Усі молитовні труди мають бути направлені на це. Моліть Господа, щоб Він дарував вам це благо. Це — скарб, захований в полі, це — дорогоцінний бісер.

181. У тих, хто живе в подвигах, замість зовнішньої виправки ціллю має бути увага, бадьорість, ходіння у Божій присутності. Ось коли Бог дасть, зародиться болячка у вашому серці, тоді само по собі прийде і те, чого ви бажаєте, або щось що набагато вище того, — встановиться особливий ритм, за яким все буде йти у вас доладно і доречно, без думання про це. Тоді у нутрі своєму будете носити вчителя, мудрішого за якого нема на землі.

182. Без діла не можна бути ні хвилини. Але є діла, які вико­нуються явно, тілом, а є — духовні, невидимі. І такими є справжні діла... Перше з них — пам'ять про Бога, невідлучна від умово-сердечної молитви. Цього ніхто не бачить, однак особи так настроєні, знаходяться в безперестанному напруженому діланні. Це ж і є єди­не на потребу. Як тільки воно є, про інші справи можеш не турбу­ватися.

Оскільки перший Божий план про людину є такий, щоб люди­на була в живому союзі з Богом, а союз цей виражається в тому, коли хто умом і серцем живе в Бозі, то як тільки хтось поривається до такого життя і тим паче робиться причасним до нього в будь-якій мірі, про того треба казати, що він виконує задачу життя, для якої і був введений у течію буття. То ж нехай усвідомлює це той, хто трудиться на цій ниві, і нехай не бентежиться, що не робить явно якихось справ, особливо важливих. Це одне суміщає всі справи.

183. Усякому істинному християнинові треба завжди пам'я­тати і ніколи не забувати, що йому необхідно поєднатися з Госпо­дом Спасителем усім своїм єством, — треба дати Йому, Господеві, вселитися в ум і серце наше, необхідно почати жити Його пресвя­тим життям. Він прийняв плоть нашу, а ми повинні прийняти і плоть, і всесвятий дух Його, — прийняти і зберегти назавжди. Тіль­ки таке поєднання з нашим Господом дасть нам той мир і те благо­воління, те світло і те життя, які втрачені нами у першому Адамі і повертаються тепер в особі другого Адама — Господа Ісуса Христа. А до такого поєднання з Господом і після причастя Тіла і Крові Його, кращим і надійнішим засобом є умова Ісусова молитва, яка читається так: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!...

Чи обов'язкова Ісусова молитва і для мирян, а не лише для монахів? Обов'язкова, тому що всякому християнинові, як говорило­ся на початку цього поучення, необхідно поєднатися з Господом у серці, а для цього поєднання найкращим засобом є Ісусова молитва. 

184. «Стати над серцем, стати умом у серці, з голови зійти в серце», — все це одне й те саме. Суть справи полягає в зосередженні уваги і стоянні перед невидимим Господом, але не в голові, а в нутрі грудей — ближче до серця і в серці. Коли прийде Божа теплота, то все це стане зрозумілим.

185. У книжках пишуть, що коли Ісусова молитва набере сили і закорениться в серці (налипне на язиці — це одне, а закорениться к в серці — це інше), тоді вона додає бадьорості і відганяє сон.

186. Прислухайся до себе і намагайся не виходити з серця, бо там Господь. Шукай цього і трудись над цим. Знайдеш і побачиш, яке воно дорогоцінне.

187. Те, що веде вас почуття або що взагалі маєте духовні по­чуття, ще не означає, що твердо стоїте увагою у серці. Коли це ос­таннє є, тоді ум стоїть у серці невідступно, і стоїть перед Господом у страсі та благоговінні, і виходити звідти не хоче. Стан цей подібний до того, як покоїться дитя в материнських обіймах. Даруй вам Господь досягти цього.

188. Трапиться хтось, хто знає справу, і розтлумачує: від того у тебе неузгодженість у нутрі, що там переважає роз'єднання сил, ум перебуває окремо від серця. Треба з'єднати його з серцем, тоді бро­діння думок припиниться, і ти отримаєш кермо для управління кораблем душі, — важіль, яким почнеш приводити в рух увесь твій внутрішній світ. Як це? Звикни умом у серці молитися: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!» І ця молитва, коли на­вчишся виконувати її як слід, або краще, коли вона прищепиться до серця, приведе тебе до бажаного кінця: вона поєднає ум твій з серцем, вона заспокоїть вештання думок і дасть тобі силу управ­ляти порухами твоєї душі.

189. В минулому стані була молитва (трудова), але серце майже постійно було холодним й тільки зрідка доходило до теплої та рев­ної молитви. Тепер, навпаки — теплота, яка дається під час молитви не відходить, а тільки зрідка нападає охолодження, яке швидко

проганяється терпеливим перебуванням в правилах і заняттях, які збуджують почуття. Велика різниця є і у відношенні серця до суєт­них та пристрасних нападів, — хто вільний від них! — але в мину­лому стані вони входили у серце, захоплювали його і майже силою забирали співчуття; тому хоч грішних справ не було й там, але сер­це рідко коли залишалося вільним від осквернення гріховною насолодою. І тепер підходять ті ж самі напади, але біля входу в сер­це невідступно стоїть сторож — увага, й іменем Господа Ісуса від­кидає цих ворогів. І тільки коли ворог по-злодійськи встигає заро­нити у серце насолоду, яка, між іншим, зразу ж зауважується, вилу­чається і очищується покаянням до такої міри, що й сліду не ли­шається. Таким є звичайний устрій серця, про який іде мова...

До цього, в період шукання, сидячи біля купелі, проводиш ро­ки, голосячи: «Людини не маю». О, коли прийде спасіння Ізраїля, щоб кинути нас в цю животворну купіль! Яким чином Він, якого ми прийняли у себе, дає нам так мучитися в очікуванні? Він у нашому нутрі, але нас самих там немає. Отже, треба нам туди по­вернутися. Досить читати, — треба діяти; досить дивитися, як хо­дять інші, — треба ходити самому.

До цих чудових думок і повчань нічого не додаси. Хочеш внут­рішнього життя — увійди в нутро. А як увійти — про це вже гово­рилося раніше.

190. До зародження внутрішнього життя або проявлення від­чутної дії благодаті і богоспілкування людина часто ще що-небудь робить сама і напружує для того свої сили. Але безуспішно намучившись, вона залишає, нарешті, свою самодіяльність і вся віддається під всеохоплюючу дію благодаті. Тоді навідує її Господь своєю милістю і запалює в ній вогонь внутрішнього духовного життя. Що в цьому великому перевороті її зусилля нічого не значили, це знає _вона з досвіду. Потім більш або менш частими відступленнями Божа благодать закріплює в ній також досвідчення, що і підтриму­вання цього вогню життя не є справою її особистих зусиль. Відтак часте надходження благих думок і починань, часте отінення моли­товного духа, який невідомо як і звідки приходить, також на досвіді дають їй можливість переконатися, що і все добре можливе для неї юз не інакше, як від дії Божої благодаті, завжди притаманної їй за милістго Господа, який рятує всіх, хто спасається. Вона віддає себе  - Господеві, і Господь вседіє у ній. Досвід показує, що тоді тільки і  ь піде в неї все успішно, коли вона є сповнена цим самовідданням. Він з не відступає від неї і всіляко хоронить її.

Теоретиків досить цікавить питання про відношення благодаті  до свободи. Для того, хто носить благодать, питання це вирішене самим ділом. Той, хто носить благодать, віддає себе під повну дію благодаті, і благодать діє в ньому. Ця істина для нього не тільки очевидніша за всяку математичну істину, але й за всякий зовнішній досвід, бо він вже перестав жити ззовні і весь зосереджений у нутрі. Турбота у нього тепер одна — бути завжди вірним благодаті, яка і живе в ньому. Зрада зневажає її, і вона або відступає, або скорочує свою дію. Вірність свою благодаті або Господу людина засвідчує тим, що ні в думках, ні в почуттях, ні в ділах, ні в словах нічого не в допускає такого, що усвідомлює противним для Господа, і, навпаки, ніякого діла та починання не пропускає, не виконавши його, як тільки усвідомлює, що на те є воля Божа, судячи по тому як розви­ваються обставини і за вказівкою внутрішніх порухів. Це вимагає іноді багато праці, болючих присилувань себе і боротьби з собою, але їй радісно приносити все в жертву Господеві, бо після будь-якої такої жертви вона отримує внутрішню відплату: мир, утіху і особ­ливе дерзновення в молитві.

Цими актами вірності благодаті й зігрівається дар благодаті у зв'язку з молитвою, яка на той час вже не відступає. Коли запалять вогонь, необхідний рух повітря, щоб роздувати його: точнісінько так само коли запалеться вогонь благодаті у серці, - необхідна молитва, яка є свого роду духом духовного повітря у ньому. Що це за молитва? Це є безперестанне звернення до Господа ума в серці, або безперестанне стояння перед Богом умом у серці, iз взиванням або без них, з почуттями відданості й скрушеним припаданням до нього. У цій дії або скоріше настрої, полягає головний засіб для підтримування теплоти й усього внутршньго устрою для вигнання злих і пустих думок , для утвердження добрих думок та починань. Приходять добрі думки та починання людина заглиблюється в молитву, і, дивлячись по тому чи укріплюються вони в молитві чи зникають, вона взнає, чи вони до вподоби Господеві чи ні. Приходять погані думки або починає щось тривожити душу, вона знову заглиблюється в молитву, не звертаючи уваги на те, що відбувається в ній, - і все зникає. Таким чином, умова молитва стає в людині головним двигуном і управителем духовного життя. В Тому не дивно, що всі настанови в писаннях Отців переважно направлені на те, щоб навчити умом молитися, до Господа.

191. Вправляння в Ісусовій молитві має два найголовніших розділи або періоди, що закінчуються чистою молитвою, яка вінчається безпристрасністю або християнською досконалістю в тих подвижниках, яким Богові благоугодно було її дати Святий Ісаак Сирієць говорить: «Мало хто сподобився чистої молитви А той, хто досягнув тайни, яка звершується після неї, і перейшов на другий берег Йордану, зустрічається заледве один з покоління за благодаттю і благоволінням Божим».

192. У першому періоді тому, хто молиться, дається молитися лише при власному зусиллі. Благодать Божа , без сумніву, благонаміренно сприяє молільнику, але вона не виявляє своєї присутності . У цей час пристрасті, заховані у серці, приходять в рух і підносять молільника до мученицького подвигу, в якому поразки і перемоги постійно змінюють одна одну, в якому свобідна воля людини і її неміч виявляється з усією ясністю.

193. У другому періоді Божа благодать відчутно виявляє свою присутність та дію, поєднуючи ум із серцем, даючи можливість молитися без мрійливості або без зволікання, з сердечним плачем і теплотою. Гріховні думки при цьому втрачають насильницьку владу над умом.

194. Перший стан молільника можна порівняти з голими дере­вами під час зими, другий - з тими самими деревами,але які вкри­лися листям та цвітом під дією весняного тепла... Душею й ціллю молитви в тому та іншому стані має бути покаяння. За покаяння, яке приноситься лише при особистому зусиллі, Бог дарує, у свій час, покаяння благодатне, - і Дух Святий, що вселився в людину, заступається за неї стогонами невимовними. Він заступається за святих згідно з Божою волею, яку знає тільки Він один. З цього зі всією очевидністю випливає, що для початківця шу­кання сердечного місця, тобто шукання відкрити у собі завчасно і передчасно видиму дію благодаті, є починання найбільш помилкове, яке викривляє порядок, систему науки. Таке починання - починання гордовите, божевільне! Так само і не відповідає початківцю використання механізмів, які запропонували святі Отці для монахів, що досягай успіху, і для самітників.

195. Трудись, напружуйся, шукай - і знайдеш, стукай — і відкриється тобі. Не зупиняйся і не впадай у відчай. Але при всьому тому пам'ятай, що ця праця являє лише досвід зусиль з нашої сторони для привернення благодаті, а не саме діло, якого шукаємо. Не вистачає головного - благодатного збудження. Дуже помітно, що « коли роздумуємо чи молимось або робимо щось інше, — ніби втискаємо щось чужого в своє серце, зі зовні. Буває, що відповідно до сили напруження, деяка дія від цих зусиль зійде до певної глибини в серце, але потім знову звідти викидається через причину якоїсь пружності непокірного і незвичного до того серця, подібно як вискакує вертикально занурена у воду палка. Зразу ж після цього знову починається холодність і дебелість на душі - явний знак, що тут не було благодатного впливу, а лише наша праця і наші зусилля. Тому не заспокоюйся на цих одних зусиллях і не спочивай на них, то вони й були тим, що тобі належиться знайти. Небезпечна помилка! Однаково небезпечно думати, що в цих зусиллях і полягає заслуга, за яку обов'язково має зійти благодать. Зовсім ні! Це тільки готування до прийняття, а саме дарування повністю залежить Волі Подателя. Отже, при ретельному використанні усіх вказаних засобів, шукачу треба ще ходити, очікуючи Божого відвідуван­ня, яке, між іншим, не приходить видимо і ніхто не знає, звідки во­но приходить. 

Коли прийде ця збуджуюча благодать, тільки тоді почнеться у нутрі справжня переміна життя і вдачі. Без цього не можна й очіку­вати на успіх, — будуть лише невдалі спроби. Свідок того блажен­ний Августин, який довго мучився сам над собою, а здолав себе вже тоді, коли осінила його благодать. Отже, трудись очікуючи, у вірній надії. Прийде — і все влаштує.

196. Виконання заповідей, що передували з'єднанню ума з сер­цем, відрізняється від виконання заповідей, які слідують за поєд­нанням. До поєднання подвижник виконує заповіді з величезним зусиллям, насилуючи й примушуючи своє єство, після поєднання духовна сила, яка поєднує ум із серцем, притягує до виконання, ро­бить його зручним, легким, солодким. «Шлях заповідей твоїх потік, коли розширив серце моє», — сказав псалмопівець.

197. Поки стремління духа прориваються роздроблено — то одне, то інше, і одне в одну сторону, а друге в іншу, — нема в ньому життя. А коли вища божественна сила благодаті одночасно надихаючи дух зводить всі його стремління воєдино і тримає їх в цій єдно­сті , тоді — і вогонь духовного життя. 

198. Коли благодать не живе в людині, то демони як змії гніз­дяться в глибині серця, зовсім не дозволяючи душі забажати чогось доброго; коли ж в душу увійде благодать, то вони як якісь темні хмари снують частинами серця, перетворюючись у гріховні пристрасті, або в розваги, щоб тільки затьмарити пам'ять, відволікти ум від бесідування з благодаттю.

199. Якщо ж ти відчув, що ум твій поєднався з душею і тілом, що ти вже не є розбитий гріхом на частини, але представляєш щось єдине і ціле, що святий Христовий мир повстав у тобі, то бережи з якнайбільшою пильністю Божий дар. Нехай буде головним твоїм ділом молитва і читання святих книг; іншим справам надавай дру­горядного значення, а до справ земних будь холодним, а, якщо мо­жеш, й далеким від них. Священний мир, як віяння Святого Духа, є делікатним і вмить відступає від душі, яка поводить себе необережно в його присутності, порушує благоговіння, порушує вірність послабленням до гріха, дозволяє собі недбалість. Разом з Христо­вим миром відступає від недостойної душі благодатна молитва і втручаються в душу, як голодні звірі, пристрасті. Вони починають терзати жертву, яка сама віддалася їм, і залишена сама на себе Бо­гом, який відступив від неї. Якщо ти переситишся, особливо пере­п'єш, — святий мир перестане діяти в тобі. Якщо розгніваєшся, — надовго припиниться його дія. Якщо дозволиш собі зухвалість — він перестане діяти. Якщо полюбиш щось земне, заразишся прист­растю до речі, до будь-якого рукоділля або особливою прихильністю до людини, — святий мир неодмінно відступить від тебе. Якщо попустиш собі насолоду блудними думками, — він надовго, досить надовго залишить тебе, як такий що не терпить ніякого гріховного смороду, а особливо блудного і марнославного. Шукатимеш його, і не знайдеш. Заплачеш над втратою, але він не зверне ніякої уваги а на твій плач, щоб ти навчився цінувати Божий дар і берегти його з відповідною ревністю та благоговінням.

Зненавидь все, що тягне тебе додолу, до розваг, до гріха. Розпнись на хресті євангельських заповідей; постійно тримай себе прибитим до нього. Мужньо і невсипно відкидай усі гріховні думки і у бажання; відсікай земні піклування; турбуйся про оживлення в собі Євангелія ревним виконанням всіх його заповідей. Під час молитви знову розпинайся, розпинайся на хресті молитви. Відхиляй від себе всі спогади, найважливіші, які приходять тобі під час молитви, — й нехтуй ними. Не будь богословом, не захоплюйся в розгляданні блискучих, нових і сильних думок, якщо вони раптово почнуть  плодитися в тобі. Священне мовчання, яке наводиться на ум під час молитви відчуттям Божої величі, говорить про Бога більш під­несено і сильніше за будь-яке слово. «Якщо ти істинно молишся, — сказали отці, — то ти богослов».

200. Але ти ще сумніваєшся! Дивишся на мене і, бачачи перед собою такого грішника, мимоволі запитуєш: невже в цьому гріш­нику, в якому така явна і сильна дія пристрастей — невже у ньому діє Святий Дух?

Справедливе запитання! І мене воно кидає в подив та жах! За­хоплююсь, грішу, чиню перелюб з гріхом, зраджую моєму Богові, продаю Його за мерзотну ціну гріха. І, не дивлячись на мою постій­ну зраду, на мою мінливу, віроломну поведінку, Він перебуває не­змінним. Незлобивий, Він довготерпеливо чекає на моє покаяння, усіма способами привертає мене до покаяння, до виправлення. Ти чув, що говорить в Євангелії Син Божий? Не потребують, каже Він, лікаря здорові, а хворі. Я не прийшов призвати праведника, а грішника до покаяння. Так говорив Спаситель, так і діяв. Перебував Він разом з митарями, грішниками, вводив їх через навернення до віри й доб­рочесності у духовну спорідненість з Авраамом та іншими праведниками. Тебе подивляє, вражає безконечна благість Божого Сина? Знай, що стільки ж благий і Всесвятий Дух, — так само жадає Він людського спасення, так само лагідний, незлобливий, довготерпе­ливий, багатомилостивий. Дух — одна з трьох рівнославимих Осіб Всесвятої Тройці, які складають собою, незлито і нероздільно, єди­ну божественну істоту і які мають єдине єство.

І саме гріх притягує Святого Духа до людини! Привертає Його не той гріх, який здійснюється, а той, який людина бачить в собі, признає й оплакує! Чим більше людина вдивляється у свій гріх, чим більше плаче над собою, тим вона приємніша, доступніша для Свя­того Духа, котрий, як лікар, приступає лише до тих, хто признає себе хворим; і, навпаки, відвертається від тих, які багатіють своєю марною зарозумілістю. Дивись і вдивляйся у свій гріх! Не відводь від нього очей! Відречись себе! Заглибся у бачення свого гріха, в оплакування його! Тоді, у свій час, побачиш твоє оновлення незбаг­ненною, ще більше незрозумілою дією Святого Духа. Він прийде до тебе, коли ти не очікуватимеш Його, почне діяти в тобі, тоді коли ти признаєш себе зовсім недостойним Його.

201. Божественна дія — нематеріальна: її неможливо ні поба­чити, ні почути, ні чекати, ні уявляти, її неможливо пояснити нія­кими порівняннями, запозиченими з цього віку; приходить, діє таємно. Спочатку показує людині її гріх, збільшує його в її очах, постійно тримає страшний гріх перед її очима, приводить душу до самоосудження, являє їй наше падіння, цю жахливу, темну, глибоку безодню погибелі, в яку впав наш рід через гріх нашого праотця; потім потрохи дарує особливу увагу і сокрушення серця при молит­ві. Приготувавши таким чином посудину, раптово, неочікувано, нематеріально торкається до роз'єднаних частин — і вони з'єдну­ються в одно. Хто доторкнувся? Не можу пояснити: я нічого не бачив, нічого не чув, але бачу себе зміненим. Я раптово відчув себе таким від самовладної дії. Творець подіяв при відновленні, як діяв під час творіння. Скажи: чи зліплене з землі тіло Адама, коли лежало ще не одухотворене душею перед Творцем могло мати по­няття про життя, відчуття його? Створений Адам раптом відчув себе живим, мислячим, бажаючим! З такою ж раптовістю відбувається і відновлення. Творець був і є необмежений Володар. Він діє само­владно, надприродно, вище за будь-яку думку, будь-яке зрозуміння, безконечно тонко, духовно, вповні нематеріально.

Від доторку Його руки до всього мого єства ум, серце і тіло з'єдналися між собою, утворили щось ціле, єдине, потім, занурившись у Бога, — перебувають там, доки їх тримає невидима, незбагненна, всемогутня рука... 

202. Якщо хтось, чуючи з уст грішника великі слова про дію Духа, сумнівається, бентежиться думкою, вважаючи, що дія, про н яку сповіщає, є дією бісівської омани, то нехай відкине ганебну н: думку. Ні, ні! Не така дія, не такі властивості омани! Скажи: чи ь властиво дияволу, ворогу, вбивці людей робитися їх лікарем? Чи властиво дияволу з'єднувати воєдино розколені гріхом частини і сили людини, виводити їх з поневолення на свободу, виводити зі стану протидії, міжусобної боротьби до стану священного миру у Господі? Чи властиво дияволу витягати з глибокої безодні незнання Бога і давати живе, досвідчене богопізнання, яке не потребує вже ніяких доказів зі зовні? Чи властиво дияволу проповідувати і детально пояснювати Відкупителя, проповідувати і пояснювати приближення до Нього через покаяння? Чи властиво дияволу віднов­лювати в людині первообраз, приводити до порядку розладнану подобу? Чи властиво приносити засмакування духовної убогості і разом воскресіння, оновлення, поєднання з Богом? Чи властиво дияволу підносити на висоту богослов'я, на якій людина чується як ніщо, без думки, без бажання, вся заглиблена в дивне мовчання? Це мовчання є вичерпанням усіх сил людського єства, скерованих до Бога, які, так би мовити, зникають перед Його безконечною величчю. Інакше діє омана, а інакше Бог, безконечний Володар лю­дей, який був і є їх сотворителем. Той, хто створив і відновлює, хіба не є Творцем? Отже, почуй, улюблений брате, почуй, чим відріз­няється дія омани від божественної дії! Омана, коли приступає до людини, думкою або мрійливістю, або тонкою гадкою, або якимось явищем, яке бачиться чуттєвими очима, або голосом з неба, якого чути вухами, — приступає завжди не як необмежена володарка, а як спокусниця, що шукає в людині згоди і через її згоду бере над нею владу. Завжди її дія, всередині вона чи зовні людини, є дією ззовні. Людина може її викинути. Завжди зустрічається омана спочатку деяким сумнівом серця; не мають сумніву щодо неї ті, котрих вона ї 12 рішуче опанувала. Омана ніколи не з'єднує розколену гріхом людину, не зупиняє рух крові, не наставляє подвижника на покаяння, не применшує його перед ним самим; навпаки, збуджує в ньому мрій­ливість, приводить в рух кров, приносить йому якусь отруйну без смаку насолоду, тонко лестить йому, навіює зарозумілість, встанов­лює в душі ідола — я.

203. Суть справи полягає в тому, щоб ум поєднався з серцем під час молитви, а це здійснює Божа благодать у свій час, визначе­ний Богом. Згаданий механізм вповні замінюється повільним про­мовлянням молитви, коротким відпочинком після кожної молит­ви, тихим і неспішним диханням, поміщення ума в слова молитви. При допомозі цих середників ми зручно можемо досягнути уваги у певній мірі. Увазі ума в молитві починає досить скоро співчувати серце. Співчуття серця уму поволі починає переходити в поєднання ума з серцем, і механізм, запропонований отцями, повстане сам собою. Всі механічні засоби, які мають матеріальний характер, за­пропоновані Отцями єдино як посібник для зручного і скорішого досягнення уваги в молитві, а не як щось суттєве. 

204. Суттєво необхідна приналежність молитви — це увага. Без уваги немає молитви. Істинна благодатна увага з'являється тоді, коли серце умертвлене для світу. Посібники завжди залишаються лише посібниками. Ті ж святі Отці, які пропонують вводити ум у серце разом з диханням, кажуть, що ум, коли дістав навик поєдну­ватися з серцем (або, правильніше, стяжати це поєднання задаром і через дію благодаті), не потребує для допомоги механізму такого поєднання, але просто сам по собі, своїм власним рухом, поєдну­ється з серцем,

205. Поєднання ума з серцем є поєднання духовних помислів ума з духовним відчуттям серця.

Не тільки всяка гріховна чуттєвість і всяка гріховна думка, але і всі природні думки та відчуття, якими б не були вони тонкими й замаскованими уявною праведністю, руйнують поєднання ума з серцем, ставлять їх у протилежність один до одного. При відхилен­ні від духовного направлення, яке дає Євангеліє, пустими є всі посіб­ники та механізми і серце та ум ніколи не поєднуються між собою.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Мистецтво молитви" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!