Як стати увагою в серці?

206. У природному порядку наших сил на переході зі зовні у нутро стоїть уява. Треба щасливо оминути її, щоб безпечно потрапити на справжнє місце у нутрі. По необачності на ній можна застрягнути і, залишаючись там, бути впевненим, що увійшли всередину, тоді як це тільки зовнішній поріг. Та це ще нічого, але супутником цього стану майже завжди є самозакоханість...

Відомо, що вся турбота ревнителів про духовне життя звернена  н на те, щоб поставити себе в належне відношення до Бога. Здійснюється це і виявляється в молитві. Вона є шляхом сходження до Бога і її ступені є ступенями приближення нашого духа до Нього. Найпростіший закон для молитви — нічого не уявляти, а, зібрав­шись умом у серці, стати у переконанні, що Бог поряд, бачить і слу­хає, і в цьому переконанні припадати до Нього, страшному у своїй величі й близькому у милості до нас... Образи втримують увагу назовні, якими б священними вони не були, а під час молитви увага має бути внутрі, у серці. Зосередження уваги в серці є початковим пунктом належної молитви. І оскільки молитва є шляхом сходжен­ня до Бога, то відхилення уваги від серця є відхиленням від цього шляху.

207 .Перший неправильний спосіб молитви виявляється утому, що дехто діє в ній переважно уявою та фантазією. Ці сили склада­ють першу інстанцію в русі зі зовні у нутро, яку би треба було про­минути, а замість того багато хто зупиняється на ній. Другу інстанцію на шляху в нутро представляє розум, ум, тобто взагалі розмір­ковуюча і мисляча сила. Треба і її проминути, та разом з нею зійти в серце. Коли ж зупиняються на ній, то відбувається другий непра­вильний спосіб молитви, відмінна риса якого та, що ум, залишаючись в голові, хоче в душі сам все налагодити і всім управляти; але з його зусиль нічого не виходить. Він усім переймається, але нічого не може здолати, й тільки терпить поразку. Цей стан бідного ума в усій повноті зображено у Симеона Нового Богослова.

Другий спосіб молитви пристойно назвати умно-головним, в  протилежність третьому — умно-сердечному або сердечно-умному.

А між тим, це бродіння в голові, зображене в другому способі молитви, відбувається ось як, — серце покинуте само на себе, його ніхто не пильнує, і на нього находять клопоти та пристрасні порухи. Тоді й ум забуває себе та втікає до предметів клопотів та пристрастей; і, може, спам'ятається колись...

Додам до цього, тобто до другого способу молитви, кілька слів з передмови до писань Григорія Синайського, старця-схимонаха Василія, посника і друга Таїсія Нямецького. Виписавши одне місце з Симеона Нового Богослова, він додає: «Як можна одною забороною зовнішніх почуттів зберігати ум нерозсіяним, коли його думки самі по собі розтікаються і перелітають на чуттєві речі? Якщо не можна, то потреба заставить ум під час молитви бігти до серця і стояти там глухим і німим для всіх думок. Хто лише зовнішньо відходить від бачення, слухання і розмовляння, той отримує мало користі. Закрий ум свій у внутрішній комірчині серця, — і тоді насолодишся спокоєм від злих думок і засмакуєш духовної радості, яку прино­сить умова молитва та сердечна увага». Св. Ісихій говорить: «не може наш ум здолати бісівську мрійливість лише сам по собі, та й нема чого йому надіятись коли-небудь на це. Тому стережися, щоб не вознестися за прикладом древнього Ізраїля, бо будеш відданий мисленним ворогам. Коли він був визволений Богом з єгипетської неволі, помічником собі надумав узяти ідола з перстенів. Під цим ідолом розумій наш немічний розум, котрий, доки молить Ісуса Христа проти лукавих духів, вигідно їх відганяє, а коли бездумно понадіється на себе, падає дивним падінням і розбивається».

208. При цьому не забувай наспупне мудре наставлення Св. Й. Ліствичника. Він зображує шлях нашого сходження до Бога у вигляді драбини з чотирма сходинками. Одні, каже він, приборкують при­страсті; другі співають, тобто моляться своїми устами; треті вправляються в умовій молитві; четверті, нарешті, підносяться до спо­глядання. Ті, які бажають підніматися по цих сходинках, не можуть починати зверху, а мусять почати знизу і коли ступлять на першу сходинку, з неї вже піднімаються на другу, потім на третю і після всього вже на четверту. Цим шляхом всякий може зійти на небо. Спочатку треба працювати над приборканням і зменшенням пристрастей; потім вправлятися у співанні псалмів, тобто звикнути молитися усно; далі молитися умом і, нарешті, отримати можливість підноситись до споглядання. Перше є діло для початківців, друге — для тих, хто зростає в успіхах, третє — для тих, хто досягнув успіху, а четверте — для досконалих. 

209. Отже, нема іншого початку, як зменшення та приборкання пристрастей, а вони ніяким іншим способом не зменшуються в душі, як оберіганням серця і увагою... Таким чином, хто проходить це все по чину, кожне у свій час, той може після того, як очиститься серце від пристрастей, входити повністю у співання псалмів й протистояти думкам, і на небо дивитися чуттєвими очима або споглядати його умовими очима душі, і молитися воістину чисто, як і належиться.

210. Коли молитесь з почуттям, тоді де ж увага ваша, якщо не в серці? Почуття завжди притягує до себе увагу. В голові — товкот­неча. Там не можна молитися Богу. Що іноді молитва йде добре... і сама по собі... Це добрий знак. Значить вона почала прищеплюва­тися до серця. Бережіть серце від прив'язаностей, намагайтеся пам'ятати про Бога, бачачи Його завжди перед собою і діючи перед Його лицем.

211. Ви хочете в затвор. Ось вам і затвор! Сидіть і кричіть: Гос­поди помилуй! Коли не маєте відносин з людьми, то в чому для вас тепер буде виконання Божої волі? Ні в чому іншому, як лише в на­лежному настрої вашого нутра. А це в чому полягає? У безперестанній пам'яті про Бога, зі страхом та благоволінням, і в безперестан­ній пам'яті про смерть. Навик ходити перед Богом або пам'ятати про Бога є атмосферою духовного життя. Природно, Йому нале­жало би бути в нашому дусі, створеному за образом Божим, але його там нема з тої причини, що ми відпали від Бога. Внаслідок цього нам необхідно трудитися, щоб здобути навик ходити перед Богом. Він полягає в тому, щоб напружено стояти увагою перед обличчям усюдисущого Бога; але підтримується також й іншими другорядними ділами, які входять до духовного життя. Праця тут полягає в тому, щоб скеровувати ці дії до означеної цілі. До неї треба скеровувати й читання, і роздуми, й молитву, та всі заняття й діб відносини будувати так, щоб вони не заважали й не знищили пам'яті про Бога. До цього треба пристосовувати й те, де стояти свідомістю або увагою. Ум міститься в голові і люди розуму (науковці) всі живуть в голові. Живуть в голові й страждають безперестанним бурлінням думок. Це бурління не дає увазі стояти на одному. Не може ум стояти і на одній думці про Бога, поки він в голові. Все відбігає та відбігає. Тому бажаючим встановитися на одній думці про Бога заповідаєть­ся полишити голову й зійти умом своїм у серце, і там невідступно стояти увагою. Тільки тоді, як ум поєднується з серцем, можна чекати на успіх в пам'яті про Бога. Тепер поставте собі за мету досягнення цього і починайте йти до цієї мети. Не думайте, що це непосильна праця, але й не думайте, що це так легко, що варта лише захотіти, як все тут є... Перший спосіб для того, щоб привернути ум до серця, полягає саме через співчуття у молитвах, які читаєте чи слухаєте; бо почуття серця звичайно володарюють над умом... Якщо ви застосуєте як належно перший спосіб то все ваше молитвослів'я буде йти з почуттями. Почуття ці будуть змінюватися відповідно до змісту молитов. Мова моя не про звичайні почуття, а про такі з них, які захоплять цілу свідомість і серце та зв'яжуть душу, не даючи їй вільно продовжувати читання, а все відволікаючи її увагу на себе. Це особливі почуття; І тільки-но вони з'являться, породжують в душі й свої певні молитви. Цих, народжених в серці особливих почуттів і молитов, ніколи не треба переривати, продовжуючи читання, а тре­ба припинити читання і дати їм волю вилитися, доки не виллються повністю, і почуття знову стане на один рівень зі звичайними мо­литовними почуттями. Цей спосіб — сильніший за перший, і скоріше зведе ум у серце. Але діяти він може тільки після першого способу або разом з ним.

212. Приходжу до думки, що ви все в голові, а не в серці. Зій­діть у серце і вмить оціните себе. Ви виявляли бажання дійти до почуття своєї негідності. Ось це ви й почнете бачити й відчувати тоді, як тільки зійдете в серце. Чим дальше, тим ясніше буде це бачитись.

213. Головне — треба стати умом у серці перед Господом і сто­яти перед Ним невідлучно день і ніч до кінця життя.

214. Хтось колись сказав: зроби так, щоб твої думки не вихо­дили за стіни монастиря, і скоро отримаєш солодкий спокій монастирського усамітнення. Це найбільш блаженна частка Марії — влаштовуватись так, щоб в думках не було нічого, крім церкви та келії. Оце так добре! Я думаю, що блаженство такого стану неможливо описати. 

215. Нині прийшло на думку підказати вам: візьміться за одну коротеньку молитву, — і завжди її творіть... і під час праці і після, і  ходячи й сидячи, безперестанно. Спочатку ви будете заставляти себе творити цю молитву, а потім вона сама буде промовлятися... Тільки и візьміться і без перерви трудіться... Ось ця молитва: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішну. Увагу при цьому тримай­те не в голові і не на собі, а в серці, там в середині, під лівого груддю. Коли це стане навиком, то цим будете розганяти все, що бентежить вас, — і прикликувати до душі мир.

216. Де є серце? Там, де відкликається і відчувається печаль, радість, гнів та інше, там є серце. Там і стійте увагою... Серце тілес­не є м'язовий орган... але відчуває не м'яз, а душа, для почуттів якої тілесне серце служить лише знаряддям, як мозок служить знаряд­дям для ума (розуму)... Стій в серці з вірою, що і Бог є тут, а як є, не роздумуй. Молись і шукай, щоб благодать Божа дала тобі, нарешті, почуття до Бога.

217. Не буде суперечити змісту приписів святих Отців, якщо сказати: тримай себе як хочеш, лише встигай здобути це останнє — умове стояння перед Господом в серці, в якому суть справи. Є, однак, між тілесними діланнями й такі, які ніби зростаються з умовою молитвою і ніколи від неї не відходять. Необхідно увагою стояти в серці, необхідно все тіло тримати в бадьорому напруженні м'язів, і увазі своїй не дозволяти піддаватися й захоплюватися зов­нішніми враженнями почуттів.

218. Під час молитви увага має бути у нутрі, в серці: зосере­дження уваги в серці є початковим кроком належної молитви. І оскільки молитва є шляхом сходження до Бога, то відхилення уваги від серця є відхиленням від цього шляху.

219. Зведення ума в серце шляхом дихання вказується на той випадок, коли ти не знаєш, де зупинитися увагою або де є серце; а якщо ти і без того знаєш як знайти серце, то роби як знаєш, тільки перебувай у серці.

220. У молитві треба, щоб дух поєднався з умом і разом з ним промовляв молитву, при чому ум діє словами, які промовляють лише думкою або з участю голосу, а дух діє почуттями розчуленості або плачу. Поєднання дарується у свій час Божою благодаттю, а для початківця достатньо, якщо дух буде співчувати та співдіяти уму. При збереженні умом уваги дух обов'язково відчує зворушення. Дух звичайно, називається серцем, як і замість слова ум використову­ється слово голова.

Молись з увагою, в сокрушенні духа, допомагаючи собі вище перечисленими механізмами; при цьому само по собі відкриється пізнання на досвіді сердечного місця. Про нього задовільно пояснено в передмовах схимонаха Василія.

221. Молитва називається умовою тоді, коли промовляється умом з глибокою увагою, при співчутті серця; сердечною, коли про­мовляється поєднаними умом і серцем, причому ум ніби сходить в серце і з глибини серця посилає молитву; душевною, коли здійсню­ється від усієї душі, з участю самого тіла, коли здійснюється зі всього єства, при чому все єство стає ніби єдиними устами, які приносять молитву.

Святі Отці в своїх Писаннях часто розуміють під одною назвою умової молитви і сердечну, й душевну, а іноді розрізняють їх. Так преподобний Григорій Синайський сказав: «постійно клич умом або душею». Але нині, коли вчення з живих уст на цю тему значно зменшилось, дуже корисно знати визначальну відмінність. В одних більше діє умова молитва, в інших сердечна, а ще в інших — душев­на, дивлячись на те, як кожний наділений Подателем всіма блага­ми, і природними і благодатними; іноді ж в одному й тому самому подвижнику діє то одна, то інша молитва. В більшості випадків така молитва досить часто супроводжується сльозами.

222. Для вас все це незрозумілий рятівний порядок. Читайте перші пункти Філотея Синайського в Добротолюбії, і дивіться, що там? Один акт, — і все. Бо він все до себе стягує і тримає в порядку. Влаштуйтеся так і тримайте належний порядок в нутрі й побачите його ясно. Цей акт — стати увагою в серці й стояти там перед Господом у благоговінні. Це — початок духовної премудрості!

Бажано вам бути мудрим в розрізненні думок. Опустіться з голови в серце. Тоді всі думки вам буде добре видно, бо вони будуть рухатись перед оком вашого проникливого ума, а до того не чекайте належного розрізнення думок.

223. «Збираюся з духом». Допомагай вам, Господи! Але не випускайте з уваги головного, — того, щоб зібратися умом в серці. На це більше скеровуйте свої зусилля. Спосіб один — намагатися стояти увагою в серці, з пам'яттю про Божу присутність і про те, що око  Його дивиться у ваше серце. Потурбуйтеся утвердитися в тому переконанні, що хоч ви буваєте одні, але завжди маєте не тільки поряд, а внутрі себе особу, властиву вам, яка дивиться на вас і все в вас бачить. Те, що я писав вам про багатократне творення в день Ісусової молитви, послужить для цього дуже сильним засобом. Ро­біть так щоразу хвилин по 10-15, — і краще, стоячи в молитовному положенні з малими поклонами і без них, як вам вигідніше. Тру­діться так і моліть Господа, щоб дав вам, нарешті, відчути і пізнати, що таке є біль в серці, за словами старця Партенія, Раптово це не дається. Мине рік посиленої праці, а, може, й більше, поки почнуть з'являтися деякі знаки цього. Благослови вас, Господи, на труд і шлях цей, але ви не вважайте це за якийсь додаток, а сприймайте як головне діло.

224. Якщо серце ваше зігрівається тоді, коли ви читаєте зви­чайні молитви, то цим способом і зігрівайте сердечну теплоту до Бога. Молитва Ісусова, якщо її творити механічно, нічого не дає, як і будь-яка інша молитва, що тільки промовляється устами.

Спробуйте, читаючи Ісусову молитву, живіше уявити, що сам Господь є поряд і стоїть перед вашою душею і слухає, що в ній від­бувається. В душі ж при цьому збудіть бажання спасєння і впевне­ність, що окрім Господа нема звідки очікувати нам спасєння. Після цього і голосіть до Нього, якого бачите мисленно перед собою: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! або: «Милос­тивий Господи, спаси мене, якими знаєш шляхами!» Суть зовсім не в словах, а в почуттях до Господа.

Духовне горіння серця до Господа є любов до Нього. Вона запа­люється від дотикання Господа до серця. Оскільки Він увесь є лю­бов, то дотикання Його до серця зразу ж і запалює любов до Нього. Ось це має бути предметом пошуку.

Нехай буде на язиці Ісусова молитва, в умі — бачення Господа перед собою, в серці — прагнення Бога або спілкування з Ним. Коли все це буде постійно, тоді Господь, бачачи, як ви нудите себе, дасть те, що просите.

225. А інше призначення короткої молитви є поглиблення дум­ки і почуття до Бога. Те, що у вас є — ці взивання — при першому враженні розлітається, крім того, не дивлячись на взивання... дум­ки товчуться в голові... як комарі. Щоб зупинити цю товкотнечу, треба пов'язати ум одною думкою, або думкою про Єдиного... Допоможе цьому коротка молитва. З її допомогою ум спрощується, об'єднується і прищеплює або розвиває почуття до Бога... Коли прийде це почуття, — думка утвердиться свідомістю в Бозі... і все почне робити по-Божому. З короткою молитвою треба тримати думку про Бога і увагу до Нього... А обмежуватися одними слова­ми... мідь, що дзвенить.

226. Запитуєте: «продовжувати таку молитву чи сходити умом в серце?» А це, що ви сказали, де ж буває? Йому нема де бути, тіль­ки у нутрі. Стоїте перед Господом, без образів, в присутності Бога... і відчуваєте добрі почуття. Чого ще? Тут все. Хіба тільки в голові ви це робите? Ні, треба стояти в серці. Але серця не пам'ятати, а тіль­ки бачити Господа. Все це можна виразити так: «стояти в серці умом перед Господом і молитися». Головний плід молитви — не теплота і солодкість, а страх Божий і сокрушення.

227. Одна зовнішня молитва недостатня. Бог слухає ум, а тому ті монахи, які не поєднують зовнішньої молитви з внутрішньою, не є монахами. Визначення дуже точне! Монах — означає самітник: хто не усамітнюється в самому собі, той ще не самітник, той ще не монах, хоча б і жив у найбільш відлюдному монастирі. Ум подвиж­ника, який не усамітнився і не замкнувся в собі, знаходиться серед розмов і бунту, які продовжують бсзчисленні думки, що завжди ма­ють до нього свобідний доступ, і сам хворобливо, без всякої потреби та користі, шкідливо для себе блукає у всесвіті. Усамітнення людини в собі не може статися інакше, як через уважну молитву, і З" переважно через уважну Ісусову молитву. А досягнення безпристрасності, освячення або, інакше кажучи, християнської досконалос­ті без стяжання умової молитви неможливе; у цьому згідні всі Отці. 

Шлях істинної молитви робиться незрівнянно тіснішим тоді, коли подвижник вступить на нього діяльністю внутрішньої людини. Коли ж він вступить у ці тіснини і відчує правильність, спасенність, необхідність такого положення, коли праця у внутрішній комірчині зробиться для нього бажаною, — тоді зробиться і бажаною тіснота зовнішнього життя, яка послужить обителлю і сховищем внутрішньої діяльності.

228. Суть справи полягає в тому, щоб здобути навик стояти умом у серці, в цьому чутливому серці, але не чуттєво. Треба звести ум з голови у серце і там його посадити або, як сказав хтось із стар­ців, поєднати ум з серцем... Як цього досягнути? Шукай і знайдеш. Найзручніше цього досягнути можна ходінням перед Богом і моли­товною працею, особливо відвідуванням церкви. Але треба пам'я­тати, що наша є лише праця, а саме діло, тобто поєднання ума з серцем, — це дар благодаті, що дається тоді, коли і як хоче того Господь.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Мистецтво молитви" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!