Ісусова молитва

51. Ця божественна молитва, яка полягає у призиванні Спасителя, є така: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! Вона є і молитва, і обітниця, й ісповідання віри, подателька Духа Святого і божественних дарів, очищення серця, вигнання бісів, оселення Ісуса Христа, джерело духовного розуміння і божественних помислів, відпущення гріхів, цілителька душі та тіла, подателька божественного навчання, колодязь божественної милості, посередниця одкровення Божих Тайн, бо носить у собі ім'я Спасителя нашого Бога, ім'я Ісуса Христа, Сина Божого, яке й на нас переноситься. Чому й усім вірним необхідно це ім'я безперестанно ісповідувати, щоб проповідувати віру, щоб засвідчити нашу любов до Господа нашого Ісуса Христа, від якої ніщо ніколи немає нас відлучити, і задля благодаті від імені цього, задля відпущення гріхів, зцілення душі, освячення, просвічення, і перш за все задля спасіння. Божественний євангелист говорить: «А ції — списано, щоб увірували ви, що Ісус — Христос, Син Божий». Це віра! — і «а вірувавши, — щоб мали життя в Його ім'я». Це спасіння і життя! (Йо. 20, ЗІ).

52. Нехай ніхто не думає, брати мої християни, ніби лише особи священичого сану та монахи мають обов'язок безперестанно І завжди молитися. Ні, ні: всі ми, християни, маємо обов'язок завжди перебувати у молитві... І Григорій Богослов навчає усіх християн й говорить їм, що належиться частіше згадувати в молитві Боже ім'я, ніж вдихати повітря... До цього ж майте на увазі і спосіб молитви, яким можливо безперестанно молитися, — саме молитися умом. А це завжди можемо робити, якщо захочемо. Бо й коли сидимо за якоюсь працею, і коли ходимо, і їмо, і коли п'ємо, завжди умом можемо молитися й творити умову молитву, благоугодну Богові, молитву істинну. Тілом будемо працювати, а душею молитися. Зовнішня наша людина нехай виконує свої тілесні справи, а внутрішня уся нехай буде присвячена на служіння Богу і ніколи не відстає від цієї духовної справи — умової молитви, як заповідує нам і Богочоловік Ісус, кажучи у святому Євангелії: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6). Комірчина душі є тіло, двері наші суть п'ять відчуттів тілесних. Душа входить у свою комірчину тоді, коли ум не блукає туди й сюди у ділах та речах світських, але знаходиться в нутрі нашого серця. Почуття наші замикаються і залишаються такими, коли ми не даємо їм приліплятися до зовнішніх чуттєвих речей, і ум наш таким чином залишається вільним від усякої світської пристрасті і сокровенною умовою молитвою з'єднується з своїм Богом Отцем.

53. Навчайся умової сердечної молитви, бо Ісусова молитва є світильником на стежках наших і провідною зіркою до неба, як вчать св. Отці (у Добротолюбїї). Ісусова молитва (незгасаюча в умі та серці) є бичем проти плоті та злих її похотей (особливо блудних і обжерливих). До звичайної молитви: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий», додавай: «Богородице, помилуй мене, грішного». Сама лише зовнішня молитва є недостатньою: Бог дослухається до ума; а тому ті монахи, які не з'єднують зовнішню молитву з внутрішньою, не є монахами, а чорними головешками. Той монах не має печаті Христової, котрий не знає (або забув) подвигу Ісусової молитви. Книжка не навчить цієї молитви (тільки вказує прямий шлях, як займатися нею); необхідною є конкретна практика у ній (молитві).

54. Щоб звертатися до Господа, треба зійти увагою ума в серце і там взивати до Нього. Якщо би ми, не опускаючи, виконували це невеличке правило: утвердившись умом у серці, стояти перед Господом зі страхом, благоговінням та відданістю, то ніколи не з'являлися б у нас не тільки пристрасні бажання й почуття, але й самі помисли.

55. Отож, ви читали про Ісусову молитву?... І знаєте її на ділі. Тільки вона одна може зробити так, щоб у нутрі міцним був належний порядок, і саме вона не дозволить зовнішнім господарським справам порушувати його. Лише вона дасть можливість виконати припис Отців: руки працюють, а ум та серце з Богом. Коли вона прищепиться до серця, тоді не буває у нутрі перерв... Щось систематичне запровадити у нутрі навряд чи можна, проте щось одне або однакове при різноманітності неминучих справ втримати можливо — і це дасть Ісусова молитва, коли прищепиться до серця. Як прищепиться? Хтозна, як, а прищеплюється. Той, хто трудиться, свідомий того, не знаючи, як це сталося. Праця... ходіння у присутності Божій з якнайчастішим повторенням цієї молитви. Як тільки вільний, одразу ж до неї... І дасться...

Читання належить до одного із способів поновлення й оживлення Ісусової молитви. Але радять читати більше саме про молитву.

56. Коли є пам'ять Божа, яка підтримує страх Божий у серці, тоді усе йде добре, але коли вона слабшає або тримається тільки в голові, тоді ні в чому немає ладу.

57. Увага до того, що буває в серці і виходить з нього — є головне діло у християнському житті. Цим і внутрішнє і зовнішнє належно упорядковується. Але до уваги завжди треба докладати розсудливість, щоб обстежити як належно те, що відбувається всередині і чого вимагає зовнішнє. Без розсудливості й увага ні до чого.

58. Буває, що навіть при виконанні зовнішнього послуху може не бути внутрішнього, і життя твоє залишиться бездушним. Як уникнути цього? Треба у всяке діло вкладати страх Божий в серці. Щоб серце було богобоязним, потрібно постійно думати про Бога. Думка про Бога буде дверима, через які входитиме душа у діяльне життя. Увесь труд тепер має бути зверненим на те, щоб безперестанно думати про Бога або ходити у Його присутності («Шукайте Бога... Шукайте лице Його завжди...») Ось де стоїть трезвіння і умова молитва. Бог є всюди; роби так, щоб і думка твоя усюди була з Богом. Як же ж це зробити? Думки товчуться, мов комарі у своїх стовпцях, а над думками і почуття серця. Щоби при'язати думку до чогось одного, старці мали звичай привчатися до безперервного промовляння коротенької молитвочки. Від навички і частого повторення молитвочка ця так прив'язувалася до язика, що він сам по собі повторював її. Через це і думка приставала до молитви, а через неї і до безперестанної думки про Бога. Після навички молитва зв'язувала пам'ять про Бога, а пам'ять про Бога — молитву; і вони взаємно себе підтримували. Ось і ходіння перед Богом.

Умова молитва є в того, хто, утвердившись увагою в серці, звідти підносить молитву до Бога. А умовий труд (подвиг) є тоді, коли хтось стоїть увагою в серці з пам'яттю про Господа, відкидаючи усяку іншу думку, яка намагається проникнути у серце.

59. Преподобний Ніл Сорський говорить: «А щоби при творенні умової молитви не впасти в оману, — не допускай у собі ніяких уявлень, ніяких образів та видінь; бо ширяння, сильні фантазії та емоції не припиняються й тоді, коли ум стоїть у серці й виконує молитву, і ніхто не в змозі опанувати їх, окрім тих, які досягли благодаттю Святого Духа досконалості й окрім тих, які стяжали через Ісуса Христа стійкість ума».

60.  Один брат, по імені Йоан, прийшов з приморської країни до великого святого авви Филимона і, обійнявши його за ноги, спитав: «Що мені робити, мій отче, щоб спастися? Я бачу, що ум мій розсіюється і блукає по різних предметах туди й сюди, де не треба».

Авва трохи помовчав і каже йому: «Це — недуга зовнішніх людей, і залишається в тобі тому, що не маєш ще досконалої любові до Бога, оскільки ще не появилась в тобі теплота любові та пізнання Його». Тоді брат запитує авву: «Що ж мені робити?» «Йди, — відповідає той, — і виконуй поки що в серці сокровенну вправу; вона може твій ум очистити від цього». Брат, не розуміючи того, що сказав старець, знову запитує його: «Що таке сокровенна вправа?» «Йди, — відповідає він, — будь тверезим у своїм серці, і в умі своїм тверезо зі страхом та трепетом говори: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Так і блаженний Діадох приписує робити початківцям». Брат пішов від нього і з допомогою Божою та молитвами авви почав жити в безмовності і засмакував солодкість цього заняття; тільки це продовжувалося недовго. Як тільки він відхилився від нього і не міг вже у трезвінні звершувати його й молитися, то знову прийшов до старця і розповів йому, що сталося. А цей відповідає йому: «Ось ти вже пізнав дорогу мовчання та внутрішньої вправи і засмакував н солодкість цього. Отже, май у серці своєму наступне: чи їси і п'єш, чи розмовляєш, поза келією або в дорозі, не забувай тверезою думкою і уважним умом приносити Богові цю молитву, і співати, й займатися молитвами та псалмами. Навіть якщо виконуєш щось вкрай необхідне, ум твій нехай не буде бездіяльним, а таємно нехай вправляється та молиться... Завжди, і відходячи до сну, і пробуджуючись, і коли їси чи п'єш, і якщо з ким-небудь розмовляєш, — тримай своє серце у сокровенному і умовому занятті псалмами або молитвою: Господи Ісусе Христе, помилуй мене!»

61. У чисто споглядальній молитві слово, як І самі думки, зникає, але не тому, що ти бажаєш цього, а тому, що це робиться само по собі.

Умова молитва переходить у молитву сердечну або умово-сердечну. Вона з'являється одночасно із зародженням сердечної теплоти. Іншої молитви вже немає у звичайному ході духовного життя. Умово-сердечна молитва може глибоко закоренитися у серці і бути у такому випадку без слів та думок. Вона полягає лише у стоянні перед Богом і благоговійно-любовному припаданні до Нього. Тут вона є тим самим, чим є поривання в нутро, щоб стати перед Богом на молитву або чим є сходження молитовного духа. Але все це ще не споглядальна молитва, яка є вищим молитовним станом, що інколи проявляється у Божих вибранців.

62. «Монах повинен, — чи їсть, чи п'є, чи сидить, чи служить, чи йде дорогою або робить щось інше, — безперестанно взивати: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», щоб ім'я Господа Ісуса, сходячи у глибину серця, упокорило змія, який тримає простори серця, а душу спасло і оживотворило. То ж будь безперестанно з іменем Господа Ісуса, і нехай серце поглине Господа і Господь — серце, і будуть обоє одно. Не відлучайте серця свого від Бога, а перебувайте з Ним і серце своє хороніть завжди в пам'яті про Господа нашого Ісуса Христа, аж доки ім'я Господа вкоріниться у нутрі серця, і воно ні про що інше не буде думати, — щоби возвеличився у вас Господь».

63. Саме тому прославлені мудрістю наші вчителі та наставники разом з Святим Духом, який живе у них, навчають всіх нас, а найперше тих, які забажали вступити на шлях боготворчого мовчання, посвятитися Богові і, відійшовши від світу, мудро перебувати в мовчанні: понад усі інші справи та піклування найперше молитися до Господа і з безсумнівною надією просити у Нього милості, й постійно прикликувати всесвяте і найсолодше ім'я Його, завжди маючи Його в умі, у серці і на устах, та всіляко спонукати себе у Ньому і з Ним дихати, і жити, і спати, і чувати, і ходити, і їсти й пити — і взагалі все, що робимо, робити в Ньому і з Ним. Бо як при відсутності Його збігається до нас усе шкідливе, не залишаючи місця нічому корисному для душі, так у Його присутності усе противне відганяється, ні в чому доброму не буває нестачі, і все є можливим для виконання, як і сам Господь нам возвіщає: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5).

64. «Якщо істинно бажаєш засоромити помисли, радісно перебувати у мовчанні та без великого зусилля чувати серцем, то нехай пристане до дихання твого Ісусова молитва, і через кілька днів побачиш це на ділі».

65. Чого шукають Ісусовою молитвою? Того, щоб зійшов у серце благодатний вогонь і почалася безперервна молитва, чим саме і визначається стан благодаті. Потрібно знати, що Ісусова молитва, коли, впаде у серце Божа іскра, роздуває її у полум'я; але сама не дає цієї іскри, а лише сприяє, щоб прийняти її. Чим сприяє? Тим, що збирає думки в одне і дає можливість душі стояти перед Господом і ходити у Його присутності. Головне — стояти і ходити перед Богом з благанням до Нього із глибини серця. Так робив Максим Капсокалівіт... То ж нехай так роблять усі, хто шукає благодатного вогню, не турбуючись про слова та положення тіла. Бог дивиться на серце.

Я говорю це тому, що інші зовсім забувають про благання із серця... Уся турбота їх — про слова та положення тіла. І коли відмовлять у певному положенні з поклонами відоме число Ісусових молитов, тоді зупиняються на цьому, і з якоюсь зарозумілістю та осудженням дивляться на тих, які ходять до церкви на загальну уставну молитву. Деякі увесь свій вік так живуть і лишаються пустими, без благодаті. 

Якщо б хтось запитав мене, як мені налагодити молитовне діло, я сказав би йому: звикай ходити у присутності Божій або зберігай пам'ять про Бога і перебувай у благоговінні; для підтримування цієї пам'яті вибери кілька коротеньких молитовок або просто візьми Золотоустові молитовки і часто повторюй їх з відповідними думками та почуттями. По мірі навикання буде просвітлюватися голова пам'яттю про Бога і зігріватиметься серце. У цьому положенні нарешті западе у серце іскра Божа — промінь благодаті. Його неможливо нічим виробити, він виходить прямо від Бога... Тоді можеш залишитися лише з Ісусовою молитвою і нею роздувати молитовну іскру у полум'я. Таким є прямий шлях.

66. Потім, коли зауважите, що хтось починає заглиблюватися у молитву, можете запропонувати йому творити Ісусову молитву безперервно, і при цьому зберігати пам'ять Божу зі страхом та благоговінням. Молитва є першою справою. Головне, що шукається молитвою, це отримання того вогника, котрий був даний Максиму Капсокалівіту... Цей вогник ніякою майстерністю не здобувається, а подається свобідно Божою благодаттю. Для цього і вимагається молитовний труд, як пише св. Макарій... Хочеш осягнути молитву, — каже він, — трудись у молитві... Бог побачить, як ти пильно шукаєш молитви, і дасть її (Слово 1, розділ 13).

67. У повсякденному досвіді благочестивого життя це наявно справджується стосовно Ісусової молитви. У ній мало слів, проте вони об'єднують все. Здавна визнано, що коли ти здобув навик молитися цією молитвою, то можеш замінити нею усі молитвослів'я. І хіба є хтось з ревнителів спасіння, який не був би знайомий з цією практикою? За свідченнями св. Отців, сила цієї молитви велика; а поміж тим, на ділі бачимо, що не всі, хто має навик до неї, причетні до тої сили, не всі споживають від її плодів. Чому? Тому, що самі хочуть присвоїти собі те, що належить до Божих дарів і є ділом Господньої благодаті.

Почати повторювати цю молитву зранку, ввечері, коли ходиш, сидиш чи лежиш, коли працюєш і коли відпочиваєш — це є наше діло, на це не вимагається особливої Божої допомоги. Трудячись так постійно, можна самому дійти до того, що язик і без нашої свідомості завжди буде повторювати цю молитву. Може прийти за цим і деяке примирення помислів, і навіть свого роду сердечна теплота, але все це, як зауважує у Добротолюбії чернець Никифор, буде ділом і плодом наших зусиль. Зупинитися на цьому — значить також задовольнитися умінням папуги вимовляти відомі слова, навіть такі, як «Господи помилуй». Плід від цього такий: будеш думати, що маєш, тоді як зовсім нічого не маєш. Це і стається з тими, в кого під час навикання до цієї молитви, оскільки це є річ, що залежить від нас, не розкривається свідомість того, у чому її суть. А не усвідомлюючи цього, вони задовольняються вказаними природними по-чатками її дії і припиняють пошук. Але в кого свідомість та розкриється, той не припинить пошуку; але бачачи, що скільки б не намагався діяти за приписами старців, очікуваного плоду все немає, припиняє всяке очікування від одного лише свого зусилля і всю надію покладає на Бога. Коли це владнається, тоді відкривається можливість благодатної дії: благодать приходить у час, який лише вона знає, і прищеплює ту молитву до серця. Тоді, як кажуть старці, буде все те саме за зовнішнім порядком, але не те саме за внутрішньою силою.

Що сказано про цю молитву, те можна примінити до всякого прояву духовного життя. Візьміть, наприклад, сердиту людину і припустіть, що вона забажала погасити гнівливість і здобути лагідність. У аскетичних книжках є вказівки на те, як необхідно керувати собою, щоб цього досягнути. Людина все це засвоює і починає діяти відповідно до прочитаних вказівок. Як далеко вона зайде своїми зусиллями? Не далі, ніж до мовчання уст у хвилю гніву з деяким вгамуванням самої злості, а щоби зовсім погасити гнів і оселити в серці лагідність, до цього вона сама ніколи не дійде. Це буває вже тоді, коли приходить благодать і прищеплює лагідність до серця.

Так і стосовно всього. Якого би плоду духовного життя ти не бажав отримати, шукай всіма силами, але не чекай плоду від своїх пошуків і зусиль, а склади свою печаль на Господа, без усякого зарахування будь-чого на свою долю, і Той сотворить (див. Пс. 36, 6).

Молись: «...бажаю, шукаю, але живи мене Ти правдою Твоєю». Господь визначив: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). І закон цей виконується у духовному житті з точністю, так, що ні на волосину не відхиляється від визначеного. Коли запитують: що мені робити, щоби придбати ту чи іншу чесноту? Можна усім відповідати: звернись до Господа, і Він тобі дасть; іншого способу, щоб отримати те, чого шукаєш, немає.

68. Напишу тепер вам про способи як запалити постійний вог­ник або теплоту у серці. Згадайте як збуджується теплота у фізич­ному світі: труть дерево до дерева і отримують теплоту й навіть вогонь; якщо тримати річ на сонці, вона зігрівається, а якщо зосе­редити більше променів, то й запалюється. Спосіб до зародження духовної теплоти схожий на це. Праця — це тертя подвижництва; тримання на сонці — це умова молитва до Бога...

Трудами подвижництва може загорітися вогонь і в серці, але не скоро, якщо обмежуватися тільки ними: шлях цей потребує багато зусиль. Тому ще здавна досвідчені у духовному житті ревнителі спа­сіння, не відступаючи від цих трудів, за Божим наставленням, від­крили і передали для користування всім інший спосіб для зігріван­ня серця, простіший та легший на вигляд, але не менш трудний для виконання, проте який скорше приводить до мети: це цілеспрямо­ване здійснення умової молитви до Господа Спасителя. Воно поля­гає ось у чому: стань умом і увагою в серці і, будучи впевненим, що Господь поряд і слухає тебе, зі зворушенням взивай до Нього: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного або грі­шну», — і роби це безперестанно, в церкві і вдома, і на дорозі, і за працею, і при столі, і у ліжку, одним словом — з тої миті, як відкриєш очі, до тої, коли закриєш їх. Це буде точнісінько відповідати триманню на сонці речі, тому що тут є тримання себе перед лицем Господа, котрий є сонцем невидимого світу. Необхідно знати, що плід від цієї молитви починається тоді, коли вона прищепиться до серця і заглибиться в нього; а для цього необхідно повправлятися у молитві, виділивши для неї певний час зранку і ввечері.

Коли все це будеш переходити зі старанністю, без лінивства, нічого не опускаючи, — Господь милостивий, — і засвітиться вог­ник у серці, який буде свідчити про зародження у самій глибині на­шого єства внутрішнього духовного життя, або про те, що Господь воцарився в нас...

Відмінною рисою стану, коли відкривається у нутрі Царство Боже, або, інакше кажучи, коли засвічується у серці духовний во­гонь, який не покидає, — є перебування у нутрі. Тоді свідомість зо­середжується в серці і стоїть перед обличчям Господа, виливаючи перед Ним свої почуття, а найбільше з жалем припадаючи до Нього у смиренному покаянні разом з готовністю усе своє життя присвя­тити на служіння Йому єдиному. Такий порядок встановлюється щодня, з хвилини пробудження від сну, тримається увесь день, при всіх трудах та заняттях і не відходить, доки сон не зморить людину. Разом з встановленням такого порядку припиняється той настрій, який переважав у нутрі до цього моменту, в період пошуків, під час перехідного стану томлення, як називає його Сперанський... Припи­няється нестримне блукання думок; атмосфера душі стає чистою та безхмарною: є лише думка та пам'ять про Господа. Звідси і ясність у всьому внутрішньому. Усе там ясне, усякий рух помічається і до­стойно оцінюється при умовому світлі, що сходить від Господа, якого споглядаємо. Внаслідок цього кожна недобра думка і недобре почуття, які підступають до серця, в самому зародку зустрічають опір і проганяються... Якщо ж проти волі й прослизне щось противне, у ту ж мить смиренно сповідається Господеві і очищується внутріш­нім покаянням або зовнішньою сповіддю, так що совість завжди зберігається чистою перед Господом. У нагороду за весь такий внутрішній труд дається дерзновення до Бога у молитві, яка постійно жевріє у серці. Безперестанна теплота молитви є духом цього жит­тя, так що з припиненням цієї теплоти припиняється і рух духов­ного життя, як з припиненням дихання припиняється життя тілесне.

69. Не кажу, щоб усе було завершено, як тільки досягнеш стану відчутного спілкування. Цим закладається тільки початок нового ступеня або нового періоду християнського життя. Звідси почнеть­ся одухотворення душі та тіла. Коли людина опанує себе, вона починає вкладати в себе усе істинне, святе та чисте і виганяти все неправдиве, гріховне та плотське. Й до цього вона трудилася над тим, але щохвилини була обкраденою; те, що встигала вона збуду­вати, у ту ж мить було майже зовсім зруйноване. Тепер не так. Людина ступила твердою ногою і, не піддаючись протистоянням, здійснює відповідно своє збудування. Бо сприймається, за словами Варсонуфія, вогонь, який кинути на землю прийшов Господь, — і в цьому вогні починають перегоряти всі сили людської природи. Якщо довгим тертям викличете вогонь і вкладете його між дрова, — дрова запалають і будуть тріскотіти й диміти, доки не перегорять. А   ті, котрі перегоріли, є пройняті вогнем і віддають приємне світло без диму та тріскотіння. Точнісінько таке саме відбувається і у нут­рі. Коли вогонь сприйняли, починається перегоряння. Скільки при цьому диму та тріскотіння — знають ті, хто пізнав це. Але коли все перегорить, дим і тріскотіння припиняються, і у нутрі панує тільки світло. Стан цей є станом чистоти; до нього — довгий шлях. Але Господь багатомилостивий і всемогутній... Очевидно, що того, хто сприйняв вогонь відчутного спілкування з Господом, очікує не спо­кій, а велика праця, проте праця солодка та плідна; а до цього вона була й гіркою, й мало плідною, а то й безплідною зовсім.

70. По мірі того, як здобуватимеш навик молитися чужі молитви, почнуть пробуджуватися в тобі й свої молитовні звертання та взивання до Бога. Ніколи не залишай без уваги цих піднесень до Бога, що проявляються у твоїй душі; але щоразу, як тільки вони збудяться, зупинись і молися своєю молитвою. Не думай, що молячись так, завдаєш шкоди молитві, — ні: якраз тут ти й молишся як належиться, і ця молитва швидше доходить до Бога. Ось тому й існує правило, якого всі навчають: у церкві чи вдома, коли душа твоясама захоче помолитися своїми, а не чужими словами, — дай їй свободу, нехай молиться. Хоча б навіть цілу службу сам промолився і навіть вдома відстав від молитовного правила й не встиг виконати його.

Той та інший спосіб молитви, — за молитовником з увагою і відповідними благоговійними думками та почуттями або без них, своїми словами, — однаково приємні Богові. Йому тільки неприємно тоді, коли хтось читає молитви вдома чи в церкві на службі стоїть неуважно: язик читає або вухо слухає, а думки блукають хто зна де. Тут зовсім нема молитви. Проте молитва особиста, а не прочитана, є ближчою до суті справи і багатопліднішою. Тому радять не завжди чекати доти, аж поки захочеться помолитися самому, але заставляти, принуджувати себе так молитися, і не тільки під час церковної служби і домашнього молитвослів'я, але й на всякий час. Щоб навикнути у цій самопримусовій молитовній праці, досвідчені молільники вибрали одну молитву до Господа Спасителя і встановили правило як її виконувати, щоб з її допомогою розвинути у собі особисту молитву. Це дуже просто: стань умом у серці перед Господом і молися Йому: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене». Так роби вдома перед спільною молитвою, і у проміжках між нею, і в кінці, так само і в церкві, і увесь день, щоб усі моменти дня наповнити молитвою.

Ця спасенна молитва спочатку, звичайно, буває трудовою, діяльною. Але якщо не полінуєтеся потрудитися над нею, вона стане саморушійною, сама буде творитися, немов струмок, що дзюрчить у серці. Це — велике благо, і варто потрудитися, щоб досягнути його. Подвижники, які здобули успіх у молитві, вказують для цього на невелике зусилля або на не дуже важку молитовну вправу, а саме: перед або після молитовного правила, ранішнього чи вечірнього, а може й вдень, виділи трохи часу на виконання цієї однієї молитви і виконуй її так: сядь, а краще стань молитовно, зосередься увагою у серці перед Господом, маючи певність, що Він поряд і слухає тебе, й взивай до Нього: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», — і, якщо маєш охоту, клади поклони, поясні та доземні. Так роби чверть години, півгодини, більше або менше, як тобі зручніше. Чим ревніше потрудишся, тим скорше ця молитва прищепиться до серця. Краще взятися за справу якнайнастирливіше і не відступати, доки не досягнеш бажаного або доки молитва ця не почне сама рухатися в серці; після цього лише підтримуй її. Та сердечна теплота, або горіння духа, про які говорилося раніше, приходять саме цим шляхом. Чим більше закорінюється у серці Ісусова молитва, тим більше серце зігрівається, і тим більше саморушійною стає молитва, так що вогонь духовного життя спалахує у серці і горіння його стає безупинним, разом з тим, як молитва Ісусова займе усе серце і буде безупинно рухатися. Тому ті, у кому зародилося досконале внутрішнє життя, майже виключно моляться цією молитвою і визначають нею своє молитовне правило.

71. Св. Григорій Синайський пише: «Прийняте нами від Ісуса  Христа у святому хрещенні не знищується, а тільки заховується як якийсь скарб у землю. І розсудливість та вдячність вимагають піклуватися про те, щоб відкрити його і зробити явним. До цього приводять такі способи: по-перше, дар цей відкривається у постійних зусиллях у виконанні заповідей, так що наскільки виконуємо заповіді, настільки дар цей виявляє свою світлість і свій блиск; по-друге, він стає явним і розкривається через безупинне призивання Господа Ісуса, безперестанною пам'яттю про Бога. Перший засіб є могутнім, але другий ще могутніший, так що і перший отримує від нього повну свою силу. Тому, якщо щиро хочемо розкрити заховане в нас благодатне зерно, то поспішаймо скорше здобути навичку до сердечної вправи і завжди мати у серці це єдине діло молитви, без видінь і образів, аж поки воно зігріє наше серце і розпалить його до невимовної любові до Господа». 

72. Молитву цю назвали Ісусовою тому, що у ній ми звертаємось до Господа Ісуса, і за своїм складом вона є словесною, як всіляка інша коротка молитва. Умовою ж вона буває і повинна називатися тоді, коли підноситься не одним словом, але й умом і серцем до Бога, з усвідомленням її змісту і відчуттям, і особливо коли через довге з увагою промовляння так зливається з порухами духа, що лише вони і бачаться у нутрі, а слів ніби й нема. Усяка коротка молитва може піднятися до цього ступеня.

А Ісусовій молитві належить перевага тому, що вона поєднує душу з Господом Ісусом, а Господь Ісус є єдиними дверима до богоспілкування, здобути яке і намагається молитва. Бо сам Він сказав: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Йо. 14, 6).

Ось чому той, хто осягнув її, засвоює усю силу Господнього воплочення, у чому і є наше спасіння. Слухаючи це, ти не здивуєшся, чому ревнителі про спасіння не шкодували праці, намагаючись здобути навик до цієї молитви і засвоїти собі її силу. Візьми й ти з них приклад для себе.

Навик до Ісусової молитви зовнішньо полягає в тому, щоб вона сама по собі постійно оберталася на язиці, а внутрішньо — у зосередженні уваги ума у серці і в безперестанному стоянні у ній перед Богом із сердечною теплотою, яка супроводжує це у різних мірах; і відкиненням усяких інших помислів, а найголовніше — з сокрушеним і смиренним припаданням до Господа Спасителя. Початок до цього навикання укладається якнайчастішим повторенням цієї молитви з увагою в серці. Часте повторення збирає ум воєдино у стоянні перед Господом. Встановлення такого порядку у нутрі супроводжує зігрівання серця і відігнання найпростіших помислів, а не лише пристрасних. Коли у серці почне безупинно жевріти вогонь приліплення до Господа, тоді разом з цим оселиться у нутрі мирне розположення серця з сокрушеним і смиренним у думці припаданням до Нього. До цього доходить наш власний труд з допомогою Божої благодаті. Все інше, вище за те, що може відбутися у ділі молитви, буде даром єдиної благодаті. У святих Отців згадується про це тільки для того, щоби той, хто досягнув вказаної межі, не подумав, що йому нема вже чого бажати, і не уявив, що стоїть на самому вершечку молитовної або духовної досконалості.

Не поспішай підганяти одну молитву за другою, а з помірним триванням промовляй їх, як звичайно говорять перед великою особою, коли її про щось просять. Однак, не лише про слова піклуйся, а більше про те, щоб ум був у серці і стояв перед Господом, як присутнім, з повним усвідомленням Його величі і благодаті та правди.

Щоб уникнути помилок, знайди порадника — духовного отця, або співрозмовника — брата-однодумця, і звіряй їм все, що стається під час твого подвигу. А сам завжди дій у найбільшій простоті, у великому смиренні, не присвоюючи собі успіху. Знай, що справжній успіх з'являється у нутрі непомітно, не показуючись, так як відбувається ріст тіла. Тому, коли почуєш всередині: ось воно! — знай, що це голос ворожий, який подає тобі уявне замість дійсного. Тут є початок самообману. Заглушуй цей голос відразу; інакше він як труба буде гудіти в тобі, годуючи зарозумілість.

73. Необхідно знати, що правдива ознака подвигу і разом з тим умова успіху через нього є відчуття болючості. Той, хто простує безболісно, не отримає плоду. Сердечний біль і тілесний труд стягають дар Святого Духа, що дається усякому віруючому у святому хрещенні, та який через наше недбальство у виконанні заповідей закопується у пристрастях, а по невимовній Божій милості знову воскресає у покаянні. Тож не відступай від трудів через те, що вони є приносять болючість, щоб ти не був осуджений за безплідність і не в почув: «Візьміть, отже, талант від нього». Усякий подвиг, тілесний чи душевний, який не супроводжується болем і не вимагає праці, не приносить плоду: «...Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12). Багато хто чи мало років підряд безболісно трудився і трудиться, але через цю безболісність був далекий від чистоти і непричетний Святого Духа, бо відкинув подвиг, який звершується з болем. Ті, які діють у недбальстві та розслабленні, трудяться ніби й багато, але ніякого плоду не пожинають через безболісність. Якщо, згідно з пророком, не сокрушаться бедра наші, знемігши від трудів пощення, і якщо ми не поставимо у серці болісних почуттів сокрушення, і як породілля не відчуємо гостроти болю, то не зможемо породити дух спасіння на землі нашого серця.

Плоди молитви

74. Найперші плоди молитви полягають в наявності уваги та зворушеності. Ці плоди з'являються перед всіма іншими від будь-якої молитви, яку виконуєш правильно, а найбільше від молитви Ісусової, вправляння в якій є вище за псалмоспів та інше молитво-слів'я. Від уваги народжується зворушеність, а від зворушеності зростає увага. Вони посилюються, породжуюючи одне одного; вони надають молитві глибини, поступово оживлюючи серце; вони надають їй чистоти, усуваючи розсіяність та мрійливість. Як істинна молитва, так і увага та зворушеність є Божими дарами.

75. Знайте, що увагою ніколи не треба виходити із серця. Але ділання в серці іноді буває лише умовим, — яке здійснюється умом, а іноді буває й сердечним, яке починається й продовжується з теплим почуттям. Це закон не лише самітників, а всіх, які повинні стояти перед Богом з чистим серцем і перед лицем Його подвизатися, тобто усіх християн. Ум стомлюється говорити слова молитви. Тоді моліться без слів — припадаючи перед Господом мисленно в серці і —— віддаючи Йому себе... Це й буде власне молитва, а слово є тільки її вираженням, і воно завжди слабше за саму молитву перед Богом.

Сердечна молитва ніколи не буває завчасною. Вона — початок діла. Утвердженням її у серці посувається діло Боже. її потрібно розвивати, не шкодуючи зусиль. Бог, бачачи працю, дасть те, чого шукаєте. Справжня молитва не буває самодіяльною: вона є даром Божим. Шукайте і знайдете! Те, що ви не використовували художнього способу для прищеплення молитви — це не втрата. Цей спосіб не є неминучим; можна й без нього. Головне — не положення тіла, а внутрішній порядок. Уся річ у тім, щоб «стояти увагою в серці в очікуванні Бога або взивати до Нього». — Я не зустрічав ще нікого, хто б схвалював той художній спосіб. Преосвященний Ігнатій та о. Макарій Оптинський також не схвалюють його.

76. Художнє виконання Ісусової молитви чи просте творення її з увагою у серці або ходіння у пам'яті Божій — це є наш труд, і самі по собі вони мають свій природний, не благодатний плід. Плід цей — зібрання думок, благоговіння і страх Божий, пам'ять про смерть, притишення помислів і свого роду сердечна теплота. Все це є природні плоди внутрішньої молитви. Необхідно це добре завчити, щоб перед собою не вихвалятися і перед іншими не возноситися.

Доки ми маємо лише природні плоди, доти ми й копійки не вартуємо — і за самою суттю справи і згідно Божого суду. Ціна нам, коли прийде благодать. Бо коли вона прийде, це й буде означати, що Бог поглянув на нас милостивим оком... 

У чому саме виявляється ця дія благодаті, я не можу вам сказати, але безперечним є те, що вона не може прийти раніше, аніж покажуться усі вище вказані плоди внутрішньої молитви. 

77. Плід молитви — зосередження у серці уваги та теплота. Це — природна дія. Досягти цього може кожен. І молитву цю може творити будь-хто, не тільки монах, а й мирянин.

Це не є якесь високе діло, а просте. І молитва Ісусова, сама по собі, не є якась чудотворна, а, як будь-яка інша коротка молитва, є словесною і, таким чином, зовнішньою. Але вона може перейти в умову і сердечну... природнім шляхом. Що приходить від благодаті, ₅₉ того треба очікувати, а взяти його ніяким таким способом неможливо.

Те, що писали вам, що треба спочатку очиститись від пристрастей, відноситься до високої споглядальної молитви; а це проста молитва... яка може, однак, привести до високої. 

Щоб це заняття йшло успішно, треба щоразу, коли приступаєте  до нього, все залишити, щоб серце було вільним від усього, щоб у увагу не займала ні особа, ні справа, ні річ. На цей час усе треба и відігнати. Коли відбудеш це правило, не залишай цю молитву і в будь-який інший час, а як тільки вільний — берись одразу за неї.

Під час богослуження треба слухати службу. і стояти увагою там, де твориться Ісусова молитва. А коли незрозуміло щось читають або співають, тоді твори цю молитвочку.

78. Не забувайте, що не можна обмежуватися лише механічним повторенням слів Ісусової молитви. Це нічого не дасть, окрім механічної навички повторювати цю молитву язиком, навіть не думаючи про це. І це, звичайно, не є погано. Але воно становить найдальший, зовнішній край цієї справи.

Суть справи — свідоме стояння у присутності Господа зі страхом, вірою й любов'ю. Цей настрій можливий і без слів. Його й потрібно установлювати в серці перш за все. Слова ж будуть йти потім, щоб втримати на цьому одному увагу і поглибити ті почуття та настрій.

79. Чи Ісусова, чи якась інша коротка молитва — справа гарна, якщо прив'яжеться до язика. При цьому попіклуйтеся лише про те, щоб бути увагою не в голові, а в серці, і будьте там не тільки під час стояння на молитві, а й повсякчас. Потурбуйтеся утворити у серці ніби-то якусь болячку... Постійна праця швидко це зробить. У цьому немає нічого особливого. Це природна справа (те, що є болячкою, покажеться вболіванням). Але і від цього буде більше зібраності. А головне те, що Господь бачить зусилля і дарує допомогу та Свою благодатну молитву. Тоді почнуться у серці свої порядки.

80. Боїтеся впасти у духовну насолоду? Як вона сюди потрапить?! Бо ж не для насолоди твориться молитва, а тому, що ми повинні служити таким чином Богові; насолода ж є необхідною властивістю істинного служіння. До того ж головне в молитві — умом у серці стояти перед Богом з благоговінням та страхом, який трезвить і проганяє усяку блаж і насаджує у серце вболівання перед Богом. Ці почуття: страх Божий і вболівання, або серце сокрушене і смиренне — є головними рисами справжньої внутрішньої молитви і пробою усякої молитви, через які треба робити висновок, чи в належному порядку йде наша молитва чи ні. Коли вони є — з молитвою усе гаразд. Коли їх нема — треба потрудитись, щоб вони увійшли в життя. При відсутності їх насолода й теплота можуть породити зарозумілість, а це — духовна гординя. яка буде згубною оманою. Тоді насолода й теплота відійдуть і залишиться одна пам'ять про них... а душа все ж буде думати, що має їх — цього бійтеся, і більше плекайте страх Божий, смирення та вболіваюче припадання до Бога, завжди ходячи у Божій присутності. Це — головне!

81. Теплота сердечна, про яку ви пишете, є добрий стан. І треба її берегти та підтримувати. Коли ослабне, підігрівати так, як ви робите: зібратися в нутрі і взивати до Господа. Щоб вона не відходила, треба уникати розсіяння думок і чуттєвих вражень, які не узгоджуються з цим станом, уникати, щоб серце не прихилилося до будь-чого видимого і ніяка турбота не захопила всю увагу. Увага ж до Бога нехай ніколи не відходить і напруженість тіла нехай буде неослабною, виструнченою, як в солдата у шерензі. А головне: молити Господа, щоб продовжив цю милість.

Що ж стосується — чи це воно? — то раз і назавжди візьміть за правило такі запитання проганяти без жалю, як тільки вони народяться. Це — ворожий виплід. Якщо зупинитесь на цьому питанні,то ворог зразу ж підкаже й рішення: о, звичайно, воно... Ти ж молодець! Потім молодець стане на ходулі, почне уявляти про себе, а других вважати за ніщо. І благодать відійде. Але ворог завжди буде тримати його при думці, що він має її. І це є те: думаєш, що маєш, тоді як нічого нема. Святі Отці писали: «Не міряй себе». А взяти й вирішити це питання, значить почати себе вимірювати — наскільки виріс. То ж, прохаю, утікайте від цього, як від вогню.

82. Справжня теплота — це дар Божий, але є і природня теплота, плід особистих зусиль і свобідних навіювань. Вони далекі одна від одної, як небо від землі. Яка саме у Вас — покищо не видно. Відкриється пізніше.

«Думки втомили, не дають стати перед Богом». Це є знак, що  є ваша теплота не Божа, а своя. Перший плід Божої теплоти є зібрання воєдино думок і постійне спрямування їх до Бога. Тут буває те ж саме, що і з кровоточивою. У тої: зупинився потік крові... а тут зупинився потік думок. Що ж потрібно? Втримуючи свою природню теплоту, вважати її приготуванням до Божої теплоти; потім уболівати над убогістю Божої дії у серці і з болем безперестанно молити Господа: «Милостивий будь мені! Не відверни Лиця Твого!... Просвіти лице Твоє!..» До цього посилити тілесні обмеження в їжі, сні, праці й подібне. А всю справу передати в Божі руки.

83. Зранку, як тільки пробудитесь, постарайтеся зібратися у глибині нутра й зігріти теплоту. Це вважайте нормальним вашим станом, Як тільки його нема, знайте, що у вас всередині щось не так. Коли поставите себе зранку у такий зібраний та зігрітий стан, тоді всі обов'язки треба виконувати так, щоб не порушити свого внутрішнього настрою, а з довільних занять робити те, що підтримує його; а те, що порушує його, не робіть ні під яким виглядом: бо це означало би ворогувати зі собою. Поставте лише перед собою закон: зберігати зібраність і теплоту, умом стоячи перед Господом.

Тоді воно само вкаже, що і як треба робити, або що можна дозволяти собі, а що — ні.

Всесильним посібником до цього є Ісусова молитва. Необхідно виробити таку навичку, щоб вона постійно читалася там, де є місце серця. А для цього необхідно потрудитися. Зараз же візьміться за цю справу. Чи ви, може, вже знайомі з нею? Мені здається, що ви творите цю молитву тільки коли виконуєте правило. Під час правила — у свою чергу, а ще обов'язково треба творити її коли сидиш, ходиш, їси, працюєш. Якщо вона не тримається міцно у серці, можеш полишити все, і зайнятися лише нею одною, доки не закорениться. Ця справа проста. Треба стати перед іконами у молитовному положенні (можна сісти) і, зійшовши увагою туди, де є місце серця, творити там не поспішаючи Ісусову молитву, пам'ятаючи про присутність Бога. І так... годину або й більше. Спочатку важкувато, а коли здобудете навичку, усе буде виходити ніби природньо, як дихання. При такому устрої вашого нутра почнеться у вас умове ділання. Перша вимога тут — чистота совісті, її бездоганність не тільки перед Богом, але й перед людьми та собою, навіть перед речами. Як навіть тільки щось заледве прослизне в думці чи скажете слово, що збентежить совість, зразу ж треба внутрішньо каятися перед Господом, який усе бачить і умиротворить совість.

Залишається лише боротьба з думками, які раз по раз будуть гудіти як невідчепні комарі. Вчіться самі з ними справлятися. Досвід - наука. Одне скажу. Це — пусті думки. Але ви дивіться за тими, котрі, мов стріла, проникають у серце і залишають там слід, як подряпину. Одразу ж тої миті візьміть і згладьте її молитвою, і встановіть на її місце протилежне почуття. Коли зберігається теплота (у серці), такі випадки трапляються доволі рідко і є слабими.

84. На язиці нехай буде Ісусова молитва, в умі — бачення перед собою Господа, у серці — спрага Бога або спілкування з Ним. Коли все це буде і буде постійно, тоді Господь, бачачи, як ви силуєте себе, подасть те, що просите.

85. Кожна молитва має виходити із серця — і якась інакша не є молитвою. Молитви з молитовника і власні молитви — мають йти зі серця до Господа, якого бачимо перед собою. Тим паче такою має бути Ісусова молитва. 

86. Ви пропонуєте мені пояснити дію молитви... Але тут нема що пояснювати. Стань умом у серці перед лицем Господа і взивай до Нього: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного! - це і буде молитовний труд. Дивлячись по тому, хто з якого ревністю буде трудитися, Господь, бачачи зусилля, і дасть йому духовну молитву, яка буває плодом благодаті Святого Духа. Ось і все, що треба говорити й розуміти про Ісусову молитву. Все ж інше справи не стосується. Це ворог відволікає від справжньої молитви.

87. Треба встановитися увагою у серці і, не відриваючись, стояти там перед Господом. Про це я вже не раз писав вам. Тоді усяку порошинку будемо бачити. Моліться, і Бог дасть!

88. Поки є ревність, присутня й благодать Святого Духа. Вона — вогонь. Вогонь підтримується дровами. Духовні дрова — це молитва. Як тільки благодать торкнеться серця, у ту ж мить зроджується звертання ума і серця до Бога — зерно молитви. Після цього починається богомислення.

Божа благодать повертає увагу ума та серця до Бога і втримує їх в при Ньому. Оскільки ум не може стояти без дії, то, звернений до Бога, про Бога й думає. Звідси і пам'ять Божа — вічна супутниця стану благодаті. Пам'ять Божа не буває бездіяльною, але обов'язково вводить у споглядання Божої досконалості і Божих справ — благості, правди, творіння, промислу, відкуплення, суду і воздаяння. Все це разом становить Божий світ або духовну область. Той, хто ревнує не відступаючи, перебуває в цій області. Така вже властивість ревності. Звідси й протилежне: перебування у цій області підтримує і живить ревність. Бажаєте зберегти ревність? Втримуйте у цілості вказаний настрій. По частинах — це духовні дрова... Майте завжди під руками такі дрова і як тільки зауважите, що вогонь ревності слабшає, беріть яке-небудь полінце зі своїх духовних дров і відновлюйте вогонь духовний, І все піде добре. Із сукупності таких духовних рухів виходить страх Божий, благоговійне стояння перед Богом у серці. Це — сторож і охорона благодатного стану... Вдумайтесь у це, добре розміркуйте, вкладіть у свідомість і серце... і безперестанно оживляйте в собі... і будете жити.

Ваша вишка точнісінько пуста келія. Можна нічого не бачити й не чути... Трохи почитати й подумати, трохи помолитися, і знову подумати. От і все тут. Коли б то Бог подав теплоту в серце, і вона не відходила! Чиста совість і безнастанне молитовне звертання до Бога, повинні би саме це виробляти! Але все з руки Божої.

89. Ревно виконуючи правила, бережіть тверезість ума і теплоту серця. Останню, коли почне зменшуватись, спішіть зігрівати, твердо знаючи, що як тільки її не стане, це означає, що більшу частину шляху, що відвертає від Бога, ви вже пройшли. Страх Божий є хоронителем і збудником внутрішньої теплоти. Але необхідно і смирення, і терпіння, і вірність правилам, а найбільше — трезвІння. Прислухайтеся до себе, Господа ради. Тривожте себе як тільки зможете, щоб не заснути, або коли задрімаєте, щоб пробудитися.

Таємне поучення

90. Про поучення говорить преподобний авва Ісая Самітник: «Розсудливий багач ховає свій скарб вдома; скарби, які виставлені напоказ, привертають увагу злодіїв і обмовляються сильними землі: так і монах, смиренномудрий і доброчесний, ховає свої чесноти, як багач скарби, і не виконує пожадань низького єства. Він повсякчас дорікає собі і вправляється у таємному поученні, як говориться у Писанні: «зігріється в мені серце моє, і в поученні моїм запалає вогонь». Про який вогонь говорить тут Писання? Про Бога: Бог наш є вогонь, що спалює. Вогнем розтоплюється віск і випалюється багато гидких нечистот; так і таємним поученням висушуються нечисті помисли, винищуються в душі пристрасті; просвічується ум, яснішає і тоншає думка, і радість вливається в серце. Таємне поучення вражає бісів, відганяє злі помисли, ним оживотворяється внутрішня людина. Того, хто озброюється таємним поученням, Бог скріплює; ангели подають йому силу; люди прославляють його. Таємне поучення і читання творить з душі дім, який мов непорушний стовп, мов тихе і спокійне пристановище. Воно спасає душу, захоронює її від вагань. Коли інок озброює себе таємним поученням, яке полягає в Ісусовій молитві: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, то біси дуже хвилюються і тривожаться. Читання цієї молитви в усамітненні допомагає вправлятися в поученні. Таємне поучення є дзеркало для ума, світильник для совісті. Таємне поучення спалює блуд, приборкує лють, відганяє гнів, вгамовує печаль, знищує зарозумілість, відганяє нудьгу. Таємне поучення просвічує ум, відганяє лінивість. Від таємного поучення породжується зворушливість, вселяється в серці страх Божий: воно приносить сльози. Таємним поученням дається монахові правдива смиренно-мудрість, чування з сокрушеним серцем, мирна молитва. Таємне поучення — молитовний скарб: воно проганяє помисли, поражає бісів, очищує тіло. Таємне поучення навчає довготерпеливості, стриманості; сповіщає своєму причаснику про геєну. Таємне поучення зберігає ум немрійливим і приносить йому роздуми про смерть. Таємне поучення — сповнене усіх благих діл, прикрашене різними чеснотами, непричасне і чуже для всякої нечистої справи».

91. Зберися у серці і твори таємне поучення. Цим засобом, з допомогою Господньої благодаті, в істинній своїй формі, буде підтримуватися дух ревності, і то тепліти, то полум'яніти. І все це — внутрішнім шляхом. Слід знати, що це є найбільш прямий шлях до спасительного устрою. Можна все залишити і зайнятися тільки цим діланням — і все буде йти успішно. І навпаки — хоча все будемо робити, але неуважно, то плоду не побачимо. 

Той, хто звертається не в нутро і не до цього духовного ділання — лише відтягує справу. Правда, вправляння це є надзвичайно важким, особливо на початку, проте прямим і плідним. Тому священикові, який є духовним наставником, належиться якнайскоріше вводити своїх питомців у це ділання і утверджувати їх в ньому. Можна навіть вводити у нього скоріше, ніж у все зовнішнє, але сумісно з ним, — і не тільки можна, а й необхідно. Це тому, що зерно цього ділання міститься в звертанні, у якому воно і відбувається. Треба тільки пояснити його, розтлумачити, як це важливо, і керуватися. Тоді і зовнішнє все піде з охотою, швидко та зріло. Навпаки, без цього одне воно, як гнилі нитки, завжди буде рватися. Запам'ятай те правило, що треба не раптово, а крок за кроком; воно має мати великі обмеження; бо може привести не до внутрішнього ділання, в якому суть справи, а до зовнішніх правил. Тому, не зважаючи навіть на те, що є й такі люди, які йдуть від зовнішнього до внутрішнього, має лишитися незмінним правилом — входити скоріше в нутро і тут розігрівати дух ревності. .

Здається, проста річ; але якщо не знаєш про неї, можна довго попотіти, а плоду — ніякого. Вона — легша, тим і приваблює; а внутрішня — трудна, тому і відштовхує. Але той, хто прив'язався до першого, як матеріального, і сам у дусі поступово матеріалізується, холоне, і стає нерухоміший і, отже, все більше й більше віддаляється від внутрішнього. І виходить, що спочатку залишить внутрішнє, ніби до часу дозрівання — коли ще прийде час, — але коли обернеться, бачить, що час пропущено і замість щоб підготовитись, він став зовсім нездатним до нього. Знову ж таки не можна полишати і зовнішнє: воно — опора внутрішнього, І одне й друге має йти разом... Очевидно тільки те, що перевага — за першим, бо служити Богові необхідно духом і кланятися Йому в дусі та істині. Те й інше має бути у взаємній підпорядкованості, за їх питомим достоїнством, без насилля один над одним і насильного поділу.

92. Головне чого шукали святі Отці і що радили, це зрозуміти духовний устрій і вміти втримувати його. Хто досягне цього, тому залишається одне правило: бути в нутрі і тримати таємне поучення в серці. Поучатися в пам'яті про Бога, в пам'яті про смерть, у пам'яті про гріхи, у самодоріканні, тобто усвідомити цей предметі говорити про нього у нутрі безперестанно, наприклад: куди піду? Або: черв'як, а не людина. Це і подібне до нього, що виконується з увагою та почуттям, є тайним поученням.

93. Звідси виходить, що коротко усі способи й методи для зігрівання і утримування духа ревності можна звести до такого: зразу ж після пробудження увійди в нутро своє, стань на місце своє біля серця, перейди всю життєву духовну програму і, зупинившись на чомусь одному, будь у тому постійно. Або ще коротше: зосередься і твори у серці таємне поучення.

94. Коли серце ваше затеплиться Божою теплотою, то з того часу, власне, почнеться ваша зміна. Вогник той все перепалить у вас і переплавить, кажучи іншими словами — все почне одухотворювати, доти, доки не одухотворить повністю, до кінця. Доки не прийде той вогник, одухотворення не буде, хоч як би не силували себе на духовне. Отже, тепер уся справа — дістати вогню. І, будь ласка, скеровуйте на це увесь труд.

Але знайте, що вогник не з'явиться, доки в силі пристрасті, хоча їм і не потурають. Пристрасті — це те саме, що сирість на дровах. Сирі дрова не горять. Треба принести сухі дрова і запалити. Вони, коли будуть горіти, почнуть висушувати сирість і по мірі висихання запалювати сирі дрова. Так потрохи вогонь, виганяючи сирість і поширюючись, обійме полум'ям і всі покладені дрова.

Дрова наші — це всі сили нашої душі і всі властивості тіла. Всі вони, доки людина не вслухається в себе, пронизані сирістю — пристрастями, і доки пристрасті не вигнані, вперто противляться духовному вогню... Вони проникають і в душу і в тіло, забирають І самий дух — свідомість і свободу — під свою владу, і, таким чином, опановують цілу людину. Оскільки вони у змові з бісами, то через них біси володарюють над людиною, яка однак перебуває у мріях, що є сама собі господарем.

Виривається з цих пут перш за все дух. Божа благодать визволяє його. Під дією благодаті сповнюючись Божим страхом, дух розриває будь-який зв язок із пристрастями, розкаюючись у минулому, бере тверезе намірення догоджати єдиному Богу і для Нього а єдиного жити, ходячи у Його заповідях. Перебуваючи у такій рішучості, дух з допомогою Божої благодаті проганяє потім пристрасті з душі та тіла і все у собі одухотворює. Ось і ваш дух вирвався з пут, які його тримали. Свідомістю і своєю волею ви стоїте на Божій стороні. Богові хочете належати і Йому єдиному догоджати. Це - точка опори для вашої діяльності у дусі. Але тоді, коли дух ваш відновлений у своїх правах, душа й тіло залишаються ще під дією пристрастей і терплять від них насилля. Вам залишається тепер озброїтися проти пристрастей і подолати їх — вигнати з душі і тіла. Боротьба з пристрастями — неминуча. Вони самі не уступлять своїх володінь, хоча б і незаконних.

Пам'ять Божа — це житло духа. Вона і ревність у догоджанні Богові підсилює і вашу рішучість бути Божим робить непохитною. Це - повторюю знову, точка опори для життя в дусі, — і, доповню, основа ваших стратегічних операцій проти пристрастей.

95. Як зігрівали в собі молитовний дух і утверджувались в молитві подвижники, Отці та Вчителі наші? Головне, що вони шукали, полягало в тому, щоб серце горіло до єдиного Господа безперестанно. Бог потребує серця, тому що в ньому джерело життя. Де серце, там і свідомість, увага і ум, там — вся душа. Коли серце в Бозі,тоді і вся душа в Бозі, і людина перебуває в неустанному поклонінні Йому в дусі та в істині. 

Деякі досягали цього головного швидко і легко. Милість Божа! Як глибоко зворушував їх страх Божий, як скоро оживала совість у всій святій силі. Як швидко запалювалася ревність — тримати себе перед Господом чисто й непорочно, як тільки труд догоджання Богові роздував цей вогник і перетворював його у полум'я. Це — дущ; серафимські, полум'яні, стрімкорушійні, багатодіяльні.

Але в інших все йде мляво. Чи їхня природна будова така, чи інші щодо них наміри Божі, тільки серце їх не скоро зігріється. Здавалось би, вони вже здобули навичку до благочестя, і життя в над йде праведно; але ні — на серці все не те, що мало б бути. Так буває не тільки з мирянами, але й з тими, хто живе в обителях, і навіть з самітниками.

Бог напоумив і подвижники трезвіння встановили особливий спосіб прищеплення до серця безнастанної молитви до Господа Бога, яка зігріває його. Ми про це згадували не один раз. Досвід виправдав цей спосіб успіхом, і він поширився усюди, і всі, які проходили його як належиться, здобували успіх.

96. З досвіду в духовному житті можна зробити дуже правильний висновок, що в кого є ревність до молитви, того нема чого вчити, як в ній удосконалитися. Сам молитовний труд, якщо його терпеливо продовжувати приведе молільника і до вищих ступенів молитви.

Але що робити з немічними, млявими і особливо тими, котрі, перш ніж дійшли до розуміння, якою має бути молитва, встигли затвердіти у зовнішній формальності і охолонути до навички виконувати порядки уставного молитвослів'я?

Їм залишається ще одне прибіжище — художнє творення умо-вої молитви до Господа. І чи не для них і винайдено це художнє творення або, іншими словами, штучне прищеплення до серця умової Ісусової молитви?

97. «Крім діяльної умової молитви, ніхто не може уникнути пристрастей і накопичення лукавих помислів, за які будемо мучитися в час смерті і дамо відповідь на страшному суді».

98. Ісусова молитва стоїть в числі засобів до успіху у навичці ходити перед Богом. Головне тут стати увагою в серці й взивати до Господа, усюди сущого.

Корінь доброго внутрішнього устрою є страх Божий. Його потрібно утвердити... Він усе буде тримати в напруженні і не дасть розпускатися ні членам, ні думкам, роблячи бадьорим серце і тверезою думку. 

Але завжди треба пам'ятати і відчувати, що успіх у духовному житті та у всіх його проявах є плодом Божої благодаті. У нас є і свій дух, але він безсилий. Він вступає у силу тоді, коли на нього зійде — благодать.

99.  Шукайте і знайдете... Що треба шукати? Живого відчутного спілкування з Господом. Дає це Божа благодать, але нам необхідно й самим над тим трудитися. Куди ж і на що скеровувати  працю? На те, щоб завжди пам'ятати про Господа, який є поряд і навіть — у серці. Щоб в цьому досягти успіху, радять здобути навичку Ісусової молитви: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй  ї мене», повторюючи її безупинно з думкою про Господа, який є у серці або поряд з ним. Стань увагою у серці перед лицем Господа і говори: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». Все діло в тому і заключається, і по суті більше нічого не вимагається... Потрібно стати умом у серці перед лицем Господа і говорити Йому молитву. При цьому знай, що умова молитва є стояння умом перед Господом з благанням до Нього, а молитва Ісусова: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене». є словесна, зовнішня молитва.

Цим способом пам'ять про Бога утвердиться в душі і Божий лик буде в душі, мов сонце. Поклади холодну річ на сонце, і вона зігріється. Так зігріється і душа від пам'яті про Господа, котрий є умове сонце. А що буде потім, побачиш пізніше.

Перший труд — навичка повторювати безперестанно Ісусову молитву. От і починайте, все повторюйте і повторюйте, але завжди з думкою про Господа. От І все...

100. Запитуєте, що потрібно для Ісусової молитви... як ви творите її, так і добре. Пригадуйте і так робіть. Одне нагадаю, що увагою треба зійти в серце і стати там перед лицем Господа, усюди сущого і в вас, і всевидящого — і в вас...

Стійкість з'явиться тоді, коли появиться у серці вогник.

Намагайтеся не переривати молитву, — і вона так закріпиться, що сама буде повторюватись, — і буде у вас «дзюрчати струмочком», як висловлювався старець Партеній Печерський. А хтось з древніх сказав: як коли злодії, які підійшли до хати, щоб прокрастися у неї і почувши, що там усередині хтось говорить, не наважуються залізти у хату, так і коли вороги наші підкрадаються до душі, щоб обікрасти її, і чують, що там дзюрчить маленька молитвочка, то ходять біля неї, а всередину бояться зайти.

101. Те, чого треба шукати молитвою, — це утвердження в серці тихого, але постійного теплого почуття до Бога; захоплення та особливих почуттів не треба домагатися; а коли Бог пошле особливі молитовні почуття, благодарити за них, а не присвоювати собі й не жаліти, коли відійдуть, ніби за якоюсь великою втратою, а завжди від них смиренно сходити у тихе почуття до Господа.

Про Божу пам'ять

102. Часто я нагадував тобі, добра моя сестро, про Божу пам'ять, і нині знову говорю тобі, що якщо не потрудишся і не попрієш, щоб закарбувалося в серці і в умі твоїм це страшне ім'я, надарма перебуваєш у мовчанці, надарма співаєш, надарма постишся, надарма не спиш. Одним словом увесь труд монаха буде ні до чого без такого вправляння, без пам'яті про Бога. Це є початок — мовчання задля Господа. Це і кінець. Це жадане ім'я є душею німотності й мовчання. У пам'яті про нього — радість і веселість, полишення гріхів і багатство чеснот. Це преславне ім'я мало хто міг здобути лише в німотності та мовчанні. По-іншому людина і не може осягнути його, хоча буде силувати себе. Тому, знаючи силу цього слова, я завжди переконую твою у Христі любов не розмовляти й мовчати, бо через ці чесноти багатіє в нас пам'ять про Бога.

103. Бог є всюди і завжди є з нами, біля нас і в нас. Але ми не завжди буваємо з Ним, бо не пам'ятаємо про Нього. І тому, що не пам'ятаємо, дозволяємо собі багато такого, чого б не дозволили, якби пам'ятали. Візьміть собі за обов'язок здобути навичку в цій пам'яті! Поставте собі за закон: завжди бути з Господом умом у серці і не дозволяти думкам блукати, а як тільки відійдуть, знову повертати їх назад і заставляти сидіти вдома, в комірчині серця, і розмовляти з найсолодшим Господом.

Пересилаю вам на цю тему книжку «Листи про духовне життя», яка скерована на те, щоб сприяти утвердженню ума в серці увагою до Господа і молитовним настроєм.

104. Чим більше будете стверджуватися в Божій пам'яті або стояти умом у серці перед Богом, тим більше й більше будуть вгамовуватися помисли і менше будуть блукати. Внутрішнє упорядкування і успіх в молитві завжди йдуть поряд. 

Пригадайте, що з самого початку листів йдеться про наш дух.  „.

Ось це і є відновлення його в його правах. Коли це відновиться, і тоді почнеться діяльна — життєва переробка душі і тіла та зовнішніх обставин на очищення. І станете ви справжньою людиною.

105. Коли утвердитесь у внутрішній людині пам'яттю про Бога, тоді й Христос Господь вселиться в вас. Одне й друге йдуть поряд.

І ось вам знак, за допомогою якого можете переконатися, що предивне це діло почало звершуватися в вас — тепле почуття до Господа. Якщо будете виконувати все приписане, то почуття таке скоро почне з'являтися, потім все частіше, а тоді стане і постійним. Почуття це солодке й блаженне, і з першої своєї появи пробуджує бажання шукати його, щоб воно не відходило від серця, бо в ньому — рай.

Чи хочете швидше вступити в цей рай? Ось що робіть: коли молитеся, не відходьте від молитви не збудивши у серці будь-якого почуття до Бога: або благоговіння та відданості, або благодарення або возвеличення, або смиренності та сокрушення, або доброї надії та уповання; також, коли після молитви почнете читати, не покидайте читання, доки не зійдете до почуття знайденої істини. Ці два почуття, взаємно зігріваючи себе, можуть, якщо будете прислухатися до себе, цілий день протримати вас під своїм впливом. Потрудіться точно вживати ці два способи, і самі побачите, що буде.

106. Пам'ять про Бога прищеплює сам Бог до душі. Але для цього душа повинна себе понудити й потрудитися. Трудіться, всіма силами примушуючи себе до постійної пам'яті про Бога. І Бог, бачачи як щиро ви бажаєте цього, дасть вам пам'ять про Себе.

107. Протягом усього часу, від пробудження зі сну аж до вечора, ходіть з пам'яттю про постійну Божу присутність, в тому розумінні, що Господь бачить вас і вичислює всі порухи та думки вашого серця. Ради цього безперестанно моліться Ісусовою молитвою і, часто підходячи до ікон, робіть кілька поклонів, скільки потребує ваше —— серце, так, щоби увесь час протягом дня при різноманітних заняттях перебувати у безперестанному богомисленні й творенні Ісусової молитви, та частому перериванні богомислення кількома поклонами.

108. Уся справа в тому, щоб мати навичку тримати увагу завжди на Господеві, який усе бачить і бажає, щоб усі спаслися, й готовий сприяти цьому.

Ця навичка не дасть скорботи внутрішньої чи зовнішньої: бо вона приносить душі повне задоволення, яке насичує душу і не лишає місця найменшому почуттю мізерності й нестачі, віддаючи себе і все своє в руки Господа і породжуючи почуття Його постійного заступництва та допомоги.

109. Молитва - це не тільки стояння на молитві. Тримати ум і серце, зверненим і спрямованим до Бога — це вже є молитва, в якому б положенні хто не знаходився.

Молитовне правило — в свій час, а цей молитовний стан — у свій. Шлях до цього — навичка завжди пам'ятати про Бога й про останній час та суд, який прийде за ним. Ось приміртесь так, і все піде добре. Це означає: кожен крок у нутрі присвячувати Богові... А кроки треба направляти за заповідями. Заповіді ж знаєте. Ось і все. . Кожен випадок можна підлаштувати під заповідь і внутрішньо присвятити Богові свою у ньому дію. Так буде все життя присвячене Богові. Що ж ще потрібно? Нічого. Бачите, як просто. Ревність про спасіння в вас є. Коли є ревність, це свідчить про вашу палку турботу про спасіння. Треба рятуватися від охолодження. Охолодження буває ось так: починається з забування... Забуваються благодіяння Божі і сам Бог, і своє у Ньому спасіння, небезпека бути без Бога, і смертна пам'ять відходить, — одним словом, закривається уся духовна область. Це буває і від ворога, і від розсіяння думок справами, турботами, частим спілкуванням з людьми. Коли це все забувається, охолоджується серце і чутливість його до духовного переривається... ось і нечутливість!

А коли вона з'являється, разом з нею приходить недбальство й безпечність у вчинках, діях.

В результаті цього духовні заняття відкладаються на якийсь час, а потім і зовсім полишаються. І продовжується знову старе життя —  і безпечне, і недбале, у богозабутті, лише для особистого задоволення. Хоча при цьому не буде нічого безглуздого, але й Божого не шукай. Пусте життя!  Якщо не хочете потрапити в цю прірву, то бережіться першого в кроку забування. Тому ходіть завжди у пам'яті Божій, тобто пам'ятайте про Бога і Божі речі. Це буде підтримувати чутливість до них, а від одного і другого завжди буде жевріти в вас ревність. 

110. Відносно умової молитви будьте обережні в одному, щоб, постійно пам'ятаючи про Бога, не забувати зігрівати й благоговійний страх, та бажання упадати на землю перед обличчям Божим, обличчям милостивого Отця, але й грізного Судді. Часта пам'ять про Бога без благоговіння притуплює почуття Божого страху, і через це забирає від нього ту спасенну дію, яка належить саме йому в числі інших духовних порухів, і котру, окрім нього, ніщо не може дати.

111. Запитуєте про молитву. В Отців зустрічав я, що коли молитесь, треба виганяти з голови усі образи. Я так і намагаюся робити, стараюсь стояти в переконанні, що Бог є всюди... є й тут, де моя думка і моє почуття. Зовсім звільнитися від образів ще не можу... але вони все частіше зникають. Напевно, мусить прийти час, коли вони зовсім щезнуть.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Мистецтво молитви" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!