Що таке молитва?

І. Молитва

1. Є різні ступені молитви. Перший ступінь — молитва тілесна, яка більше полягає в читанні, стоянні, поклонах. Увага при цьому може відволікатися, серце втрачає чутливість, зникає бажання молитися: тут усе здобувається терпінням, трудом, потом. Проте, незважаючи на це, визнач міру молитви і виконуй її. Це — діяльна молитва. Другий ступінь — уважна молитва. Ум звикає зосереджуватись під час молитви і промовляє її уважно, не відволікаючись. Увага, просякнута написаним словом, промовляє це слово як своє.

Молитовне правило треба творити в певному порядку, як вказано: «завжди починай з молитви діяльної, з нею має йти поряд умова молитва, а за ними прийде і сердечна (чуттєва)».

Третій ступінь — молитва серця. Від уваги зігрівається серце, і що там є думкою, те тут стає відчуттям. Там — слово сокрушене, а тут — сокрушення, там — прохання, а тут — почуття нужди та потреби. Хто отримав ту вищу ступінь молитви, той молиться без слів, бо Бог є Богом серця. Ось чому третій ступінь є границею у молитовному вихованні — молячись, переходити від одного сердечного почуття до іншого (від благодаті до благодаті). При цьому читання може припинятися, так само як і думання, і нехай буде лише перебування у почутті з відомими молитовними знаками... Коли молитовне почуття піднесеться до безперервності, тоді починається молитва духовна, котра є даром Божого Духа, що молиться за нас, — в це останній ступінь молитви, який можна осягнути. Але кажуть, що існує ще й така молитва, яка не осягається умом та яка перевищує межі свідомості (як у святого Ісаака Сирійця).

Найлегшим засобом осягнення безнастанної молитви є вправляння в молитві Ісусовій та закорінення її в собі. Найбільш досвідчені в духовному житті мужі, що були наставлені Богом, знайшли цей одинокий, простий і водночас уседіючий засіб для утвердження духа як у всіх духовних діланнях, так і в цілому подвижницькому житті. В своїх поученнях вони залишили докладні правила щодо цієї молитви.

Трудячись та змагаючись у подвигах, ми шукаємо очищення серця та відновлення духа. До цього ведуть два шляхи: діяльний, тобто перебування у вищевказаних подвигах, та умозірний — звернення ума до Бога. Там душа очищається і приймає Бога; тут — Бог, зримий, спалює всяку нечистоту й приходить, щоб оселитися в очищеній душі. Григорій Синайський бачив цей другий шлях лише в Ісусовій молитві, і тому казав: «Бога стяжаємо або діланням і трудом, або майстерним призиванням Ісусового імені», — і далі доповнив, що перший шлях є повільнішим від другого, проте другий — більш швидким та дієвим. Внаслідок цього деякі подвижники надавали перше місце у подвигах саме Ісусовій молитві. Вона просвічує, укріплює, оживляє, перемагає всіх видимих та невидимих ворогів і підносить до Бога. Така вона всемогутня та вседіюча! Бо ім'я Господа Ісуса — це сокровище благ, сили і життя в дусі. 

Звідси само по собі витікає, що кожному, хто покаявся або почав шукати Господа, є можливим і необхідним з першого кроку подати повне наставлення про те, як творити Ісусову молитву, а з нею тоді вже запроваджувати у все інше, тому що цим шляхом можна скоріше укріпитися, швидше прозріти духовно і досягти внутрішнього миру. Не знаючи цього, деякі або більшість людей просто спиняються на тілесних та душевних діланнях і майже намарно тратять зусилля та час.

Ділання це названо «мистецтвом». І воно дуже просте. Коли стоїш зі свідомістю та увагою в серці, промовляй безперестанно: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», без всякого образу та уяви, лише з вірою, що Господь бачить і слухає тебе.

Під час молитви обов'язково треба свідомістю перебувати у серці і ледь стримувати дихання задля вивільнення того напруження, з яким це твориться. Але найвища умова — це віра, що Бог поряд і чує нас.

Спочатку ця молитва довго лишається тільки діяльною, як і всяке інше діло, потім переходить в умову і, нарешті, вкорінюється в серці.

Бувають і відхилення від правильного шляху цієї молитви. Тому необхідно навчатися в тих, хто його знає. Помиляються ж в залежності від того, де втримується увага під час молитви —- в голові чи в грудях.

Хто тримає її в серці, той — у безпеці. А ще безпечніше тому, хто повсякчас в сокрушенні болізно припадає до Бога з молитвою про звільнення від оман.

2. В кого нема умової внутрішньої молитви, в того нема ніякої молитви: бо тільки умова молитва і є справжньою молитвою, угодною та приємною для Бога. Вона має бути душею домашнього та церковного молитвослів'я; а якщо її нема при цьому, то молитво-слів'я ті мають лише вигляд молитви, але не є самою молитвою.

Бо що ж таке молитва? Молитва — це піднесення до Бога ума та серця для прослави і благодарення, і для того, щоб виблагати у Нього необхідні душевні та тілесні блага. Сутність молитви, таким чином, це — піднесення ума з глибини серця до Бога. Ум стає свідомо в серці перед лицем Божим і, сповнившись гідного, належного Богові благоговіння, починає виливати перед ним своє серце. Це і є умова молитва! Але такою й має бути кожна молитва. Зовнішнє молитвослів'я (домашнє чи церковне) надає їй лише слово чи форму; душу або суть молитви носить кожний сам у собі, в своєму умі та серці. Увесь наш церковний молитовний чин, всі молитви, складені для домашнього вжитку, сповнені умового звертання до Бога. Той, хто молиться їх, якщо він хоч трохи уважний, не може уникнути цього умового звертання до Бога, хіба що буде зовсім байдужим до того, що робить. 

3. Без умової молитви неможливо обійтися. Не підноситися молитовно до Бога ми не можемо, бо того вимагає наша духовна природа. А піднестися до Бога можемо умовою дією: бо Бог є умственним. Щоправда, умова молитва може бути словесною чи зовнішньою, — домашньою або церковною, — але буває умова молитва й сама по собі, без всякої зовнішньої форми чи положення тіла, проте суть її там і тут одна й та сама. В тому чи іншому вигляді вона є обов'язковою і для мирян. Бо ж Спаситель наш заповідав нам увійти в свою комірчину і молитися там Богу Отцеві своєму в тайні. Комірчина ця, як тлумачить святитель Дмитрій Ростовський, означає серце. Отже, заповідь Господня зобов'язує тайно в глибині серця умом молитися до Бога. Заповідь ця стосується всіх християн. Хіба і апостол Павло не того навчає, коли говорить, що треба «всякою молитвою та благанням молитися завжди в дусі» (Еф. 6, 18)? Він заповідає умову молитву — духовну — і заповідає її всім християнам, не роблячи різниці. Також всім християнам він заповідає безнастанно молитися (див. 1 Сол. 5, 17). А молитися так можна лише умовою молитвою у комірчині серця...Коли прокинешся зранку, то в глибині серця твердо постав себе перед Богом у своїй ранішній молитві і тоді приступай до справ, Богом тобі призначених, не відриваючи від Нього своїх почуттів та свідомості. І буде так, що силами душі й тіла ти виконуватимеш свої обов'язки, а умом і серцем перебуватимеш з Господом.

4. «В псалмах і співах й піснях духовних, в благодаті співайте у серцях ваших Господеві» (Кол. З, 16)... Слова «в псалмах і співах й піснях духовних» означають молитву словесну, молитвослів'я; а мова «в благодаті співайте у серцях ваших Господеві» — молитву внутрішню, умово-сердечну. Псалми, співи, пісні-псалми, гімни, оди — це різні назви духовних піснеспівів. Визначити їх відмінності досить важко, тому що і за змістом, і за формою вони бувають дуже подібними. Всі вони є виразом молитовного духу. Коли дух молиться, тоді він прославляє Бога, благодарить Його і підносить до Нього свої прошення. Всі ці прояви молитовного духа є нерозлучними в дусі, і один без одного не може бути. Коли молитва набирає свого руху, тоді вона переходить від одного з них до іншого, і часто не один раз. Вирази це словом — і вийде молитва словесна, назви її псалмом, гімном чи одою — все одно. Тому не будемо намагатися визначати відмінності цих назв. Апостол хотів ними охопити найрізноманітніші молитви, що виражаються словом. До них відносяться і всі молитви, які є зараз у нашому вжитку. Ми вживаємо, крім Псалтиря, церковні піснеспіви — стихири, тропарі, канони, акафісти та інші молитви, що знаходяться в молитовниках. Не помилишся, якщо, читаючи слова апостола про словесну молитву, будеш мати на увазі ті словесні молитви, які є в нашому вжитку. Сила не в тих чи інших словесних молитвах, а в тому, як їх виконувати.

Як виконувати словесні молитви, апостол вказує словом «духовних»... Духовні вони тому, що спочатку в дусі зароджуються й дозрівають і з духа виходять. Тим більше духовні тому, що зароджуються і дозрівають благодаттю Святого Духа. І Псалтир, і всі інші словесні молитви не були від самого початку словесними. Спочатку вони були чисто духовними, потім зодягнулися в слова й стали словесними. Але слово, що увійшло в них, не позбавило їх духовності. Вони і зараз словесні тільки за формою, а за силою своєю вони духовні...

З таких пояснень виходить, що коли ми захочемо слово апостола про словесну молитву сприйняти для себе як повчання, то отримаємо ось що: увійди в дух молитов, які ти читаєш чи слухаєш, і коли відтвориш їх у серці, піднеси звідти до Бога, ніби вони є зроджені твоїм серцем під дією благодаті Святого Духа. Це закон, який визначає сутність богоугодного моління. Як цього досягнути? Обміркуй, відчуй, навіть завчи напам'ять молитви, які маєш читати. Тоді, як станеш на молитву, будеш промовляти її не як щось чуже, а як те, що лежить і в твоєму серці, як зроджене та пережите ним.

5. «Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа» (Еф. 5, 19).

В якій послідовності маємо прийняти ці слова. Може в такій: коли сповнитесь Духом, тоді й співайте устами та серцем? Або в такій: якщо бажаєте сповнитись Духом, то співайте? Чи запрошення співати устами й серцем розуміється тут як наслідок сповнення Духом, чи пропонується як засіб до цього?Натхнення Духа не залежить від нас, воно приходить тоді, коли в благоволить сам Дух. А коли приходить, то глибинно збуджує сили нашого духа. Тоді пісня Богові складається сама по собі. Ми вільні лише в тому, щоб залишити її звучати в глибині серця, або ж промовляти її вголос для всіх...Слова ці потрібно сприймати не в першому, а в другому поєднанні. Сповняйтеся Духом, І для того співайте. Спів пробудить в нас Духа або приведе до стану натхнення Духом, або ж відчутного Його впливу. Блаженний Теодорит пише, що апостол має на увазі духовне оп'яніння, коли говорить: «сповнюйтеся Духом», і показує, як досягнути цього, а саме: «Безперервно оспівуючи Бога, заглиблюючись в самих себе і завжди збуджуючи думку». Це те саме, що: співаючи устами й серцем. Не важко зрозуміти, що в цій справі головне — не благозвучність співу, а зміст того, що співаємо. Це впливає так само, як з запалом написана промова надихає того, хто її читає. Почуття, яке вкладене в слово, через слово переходить в душу слухача або читача. Так само й в піснях церковних. Псалми, гімни-співи і церковні оди-пісні є духо-натхненними звіреннями духовних почуттів до Бога. Дух Божий сповнював своїх вибранців, і вони повноту своїх почуттів висловлювали в піснях. Той, хто співає їх як належиться, знову може увійти у висловлені в піснях почуття і, сповнюючись ними, може наблизитись до стану, в якому буде спроможний прийняти дію благодаті Духа або пристосувати себе до цього стану. Саме таким і є призначення церковних пісень, щоб за їх допомогою запалювати і роздувати сховану в нас іскру благодаті. Іскру цю дають нам святі таїнства. Щоб розпалити її і перетворити у полум'я, додаються псалми, духовні співи-гімни і пісні-оди. Вони діють на іскру благодаті так само, як вітер на іскру, що потрапила в горючу речовину.

Але пригадаймо, що така їх дія можлива лише тоді, коли разом з використанням їх відбувається і очищення серця, як сказав св. Й. Золотоустий, керуючись ходом думок самого св. ап. Павла. Інші умови є вказані у цьому самому місці, а саме: перше, щоб пісні були духовні, і друге, щоб співали їх не тільки устами, але й серцем...

Таким чином, щоби виконання церковних пісень приводило до сповнення Духом, апостол вимагає, щоби пісні ці були духовні. Тут мається на увазі не тільки те, щоб вони були духовними за змістом, але щоб були духо-движними, самі були плодом Духа або ж виливалися із сердець, сповнених Духом. Інакше вони не приведуть до сповнення Духом. Це згідно з законом: що вкладено в пісню, те вона й принесе тому, хто її співає...

Друга вимога апостола полягає в тому, щоб пісні співались не тільки устами, а й серцем. Не вистарчить тільки розуміти пісню, треба прийняти зміст її слів в своє серце і співати вже так, як би пісня виходила з нашого серця. Співставлення цього місця з іншими показує, що в апостольські часи співали тільки ті, котрі були саме в такому настрої, інші входили в подібний з ними настрій — і все церковне зібрання оспівувало і співало Господеві не інакше, як тільки в серці. Що ж дивовижного в тім, коли внаслідок такого співу всі вони сповнювалися Духом? Який скарб захований в церковних співах, коли вони належно виконуються!

Св. Й. Золотоустий запитує: «що означають слова «співаючи в серцях ваших Господеві»? Це значить: з увагою розпочинай це діло, бо неуважні співають без користі, лише вимовляючи слова, тоді як серце їх блукає в іншому місці». Блаженний Теодорит до цього додає: «Співає серцем той, хто не тільки рухає устами, але й ум пробуджує до розуміння того, що вимовляє». Інші святі Отці, пишучи про молитовне звертання до Бога, вважають, що воно здійснюється найкраще тоді, коли звершується умом, що закріплений в серці.

Те, що тут в апостола говориться про церковне зібрання, відноситься й до приватного псалмоспіву, який кожен може виконувати окремо вдома. І користь від цього може бути такою самою, якщо він виконується як належиться, з увагою, розумінням, переживанням у серці. Зауважмо також, що хоча в словах апостола йдеться про спів, але думки його вказують на молитовне звертання до Бога. І власне  воно є збудником Духа.

6. Другим видом молитви є умово-сердечна молитва. І перша має бути такою також. Але та зароджується під дією словесної - готової молитви, а ця зроджується прямо в серці і звідти підноситься до Бога. Такою була молитва Мойсея при переході через Червоне море. Апостол навчає її словами: «в благодаті співаючи в серцях ваших Господеві». — «Від благодаті Духа співайте, — каже, — не просто устами, але з увагою, стоячи мисленно перед Богом в серці. Бо це означає співати Богові, а те — на вітер, оскільки розсіюється в повітрі. Не для того, щоб показати себе, — говорить. Навіть якщо ти на базарі, можеш в собі, зсередини, звернутися до Бога і співати, хоч ніхто не буде чути... Не завадить і в дорозі молитися серцем і перебувати на висотах» (Св. Й. Золотоустий). Така молитва і є власне молитвою. І словесна молитва настільки буває молитвою, наскільки в ній молиться ум та серце. Вона витворюється в серці благодаттю Святого Духа. Той, хто звертається до Господа і освячується тайнами, в ту саму мить приймає в себе те почуття до Бога, яке відтоді і розпочинає в серці його сходження до висот. Хто не приглушить цього почуття чимось невідповідним, у тому час, настирливість і труд перетворять його в полум'я. Але хто приглушить його чимось невідповідним, тому хоча й не зачинено дорогу приближення до Бога й примирення з Ним, але почуття те вже не дається раптово і задармо. Очікує такого піт та труд пошуків і вимолювання його... Проте нікому не відмовляється в цьому. Бо благодать є у всіх, і треба тільки дати простір для її дії. Благодать отримує простір по мірі стирання самості й викорінення пристрастей. Міра очищення серця є мірою оживлення почуття до Бога. Коли серце стане чистим, тоді почуття до Бога зробиться полум'яним. Почуття до Бога відживає набагато раніше, ніж приходить повне очищення від пристрастей, але тоді воно ще подібне до зернятка або іскри. Відродившись, те почуття росте й розпалюється; але не буває таким постійно, а оживає й завмирає; і відживаючи, не буває в однаковій силі. Але в якій би мірі не відживало, завжди підноситься до Господа і співає Йому пісню. Все будує благодать: бо благодать завжди притаманна віруючим. Тих, які віддалися їй безповоротно, вона сама провадить, і вона, як сама знає, будує їх.

7. Почуття до Бога і без слів є молитвою. Слово підтримує та інколи поглиблює почуття.

8. Бережіть цей дар даної вам милості Божої. Як? Найперше смиренням, все приписуючи благодаті, а собі нічого. Як тільки до себе самого схилиться ваша думка, благодать зменшиться, і якщо не спам'ятаєтесь, зовсім перестанете діяти, тоді буде багато плачу та голосіння. Друге — усвідомлюючи себе землею та порохом, будьте такими, як тепер, тобто ні до чого не звертайтеся без потреби — ні думкою, ні серцем. Все з Господом. Як тільки зменшиться внутрішнє горіння, зразу ж поспішайте відновити його в силі. Господь поруч. Коли ви з жалем та страхом звертаєтеся до Нього, зразу ж і отримуєте...

9. Молитва — проба всього; молитва — джерело всього; молитва — і двигун усього; молитва — і направляє все. Наскільки молитва справна, настільки все справне. Бо вона не допустить, щоб щось було несправним.

10. Молитва є найпершою справою в морально-релігійному житті. Коренем цього життя є свобідно-свідоме відношення до Бога, яке потім усім і керує. Воно розкривається і являється на практиці через молитву, по-перше, як взаємоспілкування — на поприщі, де розкриваються наші моральні відносини до подібних нам і, по-друге, як подвижництво — на площині, де розкривається наше моральне відношення до самого себе. Яке наше відношення до Бога, така і молитва; і яка молитва, таке й відношення до Бога. А оскільки відношення ці не є однаковими, то не однаковий і образ молитви. Інакше відноситься до Бога той, хто не піклується про спасіння; інакше той, хто відійшов від гріха і старається про чесноти, але ще не увійшов всередину себе і працює для Господа зовнішньо; інакше, нарешті, той, хто увійшов в своє нутро і носить в собі Господа, і стоїть перед Ним. Перший як про життя не турбується, так не турбується і про молитву, і виконує її в церкві, вдома лише за звичаєм, без уваги і почуття. Другий читає багато молитов і часто ходить до церкви, стараючись разом з тим і втримувати увагу, і мати відповідні почуття до молитов, які читає, хоча це йому вдається досить рідко. Третій, зосередившись увесь всередині, умом стоїть перед Господом і, не відволікаючись, молиться до Нього у серці, без довгого молитвослів'я, хоч і при довгому стоянні на молитві, вдома і в церкві. Заберіть у другого молитвослів'я — і ви заберете у нього молитву, нав'яжіть третьому молитвослів'я — і ви загасите в ньому  молитву вітром багатослів'я. Усякому рівню людей чи всякій мірі приближення до Бога відповідає своя молитва і свої для неї правила. Якою цінною при цьому є досвідчена вказівка, і як багато може нашкодити самочинне розпорядження!

Що таке молитва?

І яке відношення до неї має молитва Ісусова?

11. Молитва — це умове стояння в серці перед Богом з прославою, благодаренням, прошенням і сокрушеним покаянням. Тут все духовне. Корінь усьому — благоговійний страх Божий, з якого походить і віра про Бога та в Бога, і віддання себе Богові, і уповання, і пригорнення до Бога у почутті любові із забуттям усього сотвореного... Коли молитва в силі, усі ці духовні почуття і порухи, притаманні серцю, теж у відповідній силі.

Яке ж відношення до цього має молитва Ісусова?

І яке відношення має та теплота, котра розвивається всередині серця і біля нього під дією цієї молитви...

Набування навику в молитві формується не зразу, а потребує довгої праці та пересилення себе. Ось саме у цьому найкраще допомагає Ісусова молитва і теплота, що її супроводжує.

Зауваж, отче, що вони є середниками, а не самим ділом. Бо можливо й так, шо і молитва Ісусова є, і теплота є, а справжньої молитви немає. Як це не дивно, але таке буває!..

Коли молимося, треба стати умом перед Богом і про Нього лиш думати. А в тому часі в голові безперестанку товчуться різні думки і відволікають ум від Бога, Для того, щоб навчити ум стояти при одному, святі Отці використовували короткі молитви і з часом звикли промовляти їх постійно... Це безупинне повторення молитви і втримувало ум в думанні про Бога, і розганяло всі сторонні думки. Ці коротенькі молитви були різні... В нас особливо закріпилась і увійшла в загальний звичай молитва Ісусова: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!»

Так ось що є молитва Ісусова — одна з коротеньких словесних молитов, як і всі інші короткі молитви. Призначається вона для того, щоб втримувати ум на одній думці про Бога.Той, хто набув навику в цій молитві і володіє нею як належиться, той дійсно перебуває в пам'яті про Бога безупинно.

Оскільки пам'ять про Бога у щиро віруючому серці звичайно супроводжується релігійними почуттями благоговіння, уповання, благодарення, відданості на волю Божу та іншими духовними почуттями, то ми молитву Ісусову, котра виробляє та втримує пам'ять про Бога, називаємо духовною молитвою. І це справедливо, коли вона оточена тими духовними почуттями. Але коли вона не супроводжується такими діями, то залишається словесною, як і будь-яка інша, подібна до неї.

Так слід думати про молитву Ісусову. А що ж означає теплота, яка супроводжує цю молитву?

Для того, щоб ум втримувався на чомусь одному під час короткої молитви, необхідно звести його увагою в серце. Бо, лишаючись в голові, де відбувається товкотнеча думок, він не встигає зосередитись на одному... 

Коли увага зійде в серце, то притягне туди в одну точку всі сили душі і тіла... Це зосередження усього життя людини в одне місце зразу ж відзивається там особливим відчуттям; це відчуття і є початком майбутньої теплоти... Відчуття це спочатку легке, потім посилюється, міцнішає, поглиблюється й з холодного, яким воно було на початку, переходить в тепле почуття і тримає на собі увагу. І стається, таким чином, те, що спочатку увага тримається в серці напруженням волі. І своєю силою породжує в серці теплоту. Теплота ж ця надалі втримує увагу без її особливого напруження. Потім вони підтримують одна одну і мусять бути нерозлучними, бо розсіяння уваги охолоджує теплоту, а зменшення теплоти послаблює увагу.

Звідси походить закон духовного життя: тримай серце в почутті до Бога — і завжди будеш у пам'яті Божій. Його виразив десь святий Иоан Ліствичник.

Тепер запитання — а чи духовна ця теплота? Ні — не духовна! А звичайна, фізична. Але, оскільки вона втримує увагу ума в серці і через це сприяє розвитку там духовних, вказаних раніше рухів, то вона називається духовною, одначе в тому випадку, якщо не супроводжується насолодою похоті, хоча б легкою, а тримає душу і тіло у бадьорому настрої.

Отже, якщо теплота, яка супроводжує Ісусову молитву, не супроводжується духовними почуттями, то її непотрібно називати духовною, а просто теплотою крові. Вона не є погана, якщо не пов'язана з насолодою похоті, хоча б легкою. А якщо пов'язана, то вона погана і підлягає вигнанню.

Це буває тоді, коли теплота відчувається нижче серця. Інша помилка полягає в тому, коли все обмежувати цією теплотою, люблячи її понад усе, не турбуючись ні про духовні почуття, ні навіть про пам'ять Божу, а лише про те, щоб була ця теплота. Така помилка є можлива, хоча не у всіх і не завжди, проте час від часу трапляється. Необхідно зауважити це і виправити, бо в такому випадку залишиться лише теплота крові, тваринна теплота... Не треба вважати цю теплоту духовною або благодатною... Духовною можна назвати цю теплоту лише тоді, коли вона супроводжується духовними, молитовними порухами... Хто без них називає її духовною, той допускає помилку. А хто називає її благодатною, ще більше помиляється...

Благодатна теплота є особливою, і вона, власне, й є духовною... Вона вільна від плоті, і в тілі не спричинює помітних змін, і засвідчується лише тонким почуттям солодкості.

За цими почуттями кожен може легко визначити і відрізнити теплоту... Це необхідно зробити кожному; сторонньому до цього нема діла і місця.

12. Є молитва, яку творить сама людина, і є молитва, яку Бог дає тому, хто молиться (див. 1 Сам. 2, 9). Кому невідома перша? Має бути відома вам і остання, хоча ви лише починаєте. Спочатку коли приступає хто до Господа, першою справою є молитва. Він починає ходити до церкви і молитися вдома з молитовників і без них. Але думки всі розбігаються. Ніяк з ними не справитися. Хоча чим більше трудитися в молитві, тим більше думки стихають і молитва стає чистішою. Але атмосфера душі не очищується доти, доки не засвітиться в душі духовний вогник. Вогник цей є справа Божої благодаті, але не особливої якоїсь, а спільної для всіх. Він з'являється внаслідок певної міри чистоти у всьому моральному устрої людини, яка шукає. Коли в серці засвітиться цей вогник або з'явиться постійна теплота, тоді бурління помислів припиняється. З душею стається те саме, що з кровоточивою жінкою: «...спинилась її кровотеча» (Лк. 8, 44). У цьому стані молитва більше чи менше наближується до безперервної. Посередницею їй служить молитва Ісусова. І це є межа, до якої може доходити молитва, яку творить сама людина! Думаю, що все це для вас є досить зрозуміло.

Далі, у такому стані, дається молитва, яка не твориться самою людиною. Тоді сходить молитовний дух і веде у нутро серця — все одно, якби хтось взяв іншого за руку і силою повів його з одної кімнати до іншої. Душа тут зв'язана сторонньою силою й охоче перебуває в нутрі доти, поки над нею є дух, що зійшов. Знаю два ступені цього сходження. На першому — душа все бачить, усвідомлює себе і своє зовнішнє положення — і роздумувати може, і управляти собою. Вона може навіть зруйнувати цей свій стан, якщо захоче. І це вам має бути зрозумілим.

У святих Отців, особливо у св. Ісаака Сирійця, вказується й на інший ступінь молитви, яка дається. Вище за щойно описану стоїть у нього молитва, яку він називає екстазом або захопленням. І тут також сходить молитовний дух, але полонена ним душа підноситься у такі споглядання, що забуває про своє зовнішнє положення, не роздумує, а тільки споглядає і не може управляти собою або зруйнувати свій стан. Пам'ятаєте, в патериках пише, що один старець став на молитву перед вечірньою трапезою, а спам'ятався аж зранку. Ось це і є молитва в захопленні або споглядальна. У деяких вона супроводжується просвітленням обличчя, світлом навколо, а в інших піднесенням над землею. Святий апостол Павло у такому стані був піднесений у рай. І святі пророки у ньому знаходились, коли за Дух їх поривав.

Аж дивно, яка велика милість Божа до нас, грішних. Трохи хто потрудиться, І чого сподобляється? Усім, хто трудиться, можна сміливо говорити: трудіться, бо є за що! 

13. Найлегшим засобом, щоб осягнути безнастанну молитву, є навичка до Ісусової молитви і закорінення її в собі. Найбільш досвідчені в духовному житті мужі, яких наставляв Бог, знайшли цей єдиний простий і разом з тим вседіючий засіб для утвердження духа як у всіх духовних діяннях, так і в цілому подвижницькому житті; і в своїх поученнях вони залишили докладні правила щодо цієї молитви.

Ступені молитви

14.1. Навичка до звичайного молитвослів'я у церкві та вдома.

2. Споріднення молитовних думок та почуттів з умом та серцем.

3. Безнастанна молитва.

Ісусова молитва може бути у всіх цих ступенях, але справжнє її місце у безнастанній молитві. Головною умовою успіху в молитві є очищення серця від пристрастей взагалі і від усякої пристрасті до будь-чого чуттєвого. Без цього молитва буде завжди залишатися на першому ступені, тобто словесному. По мірі очищення серця словесна молитва переходитиме в умово-сердечну, а коли воно зовсім очиститься, тоді закріпиться й безнастанна молитва. Як вам діяти?

У церкві слідкуйте за службою і тримайте ті думки і почуття, які пропонуються богослуженням. Вдома збудіть в собі молитовні думки та почуття і тримайте їх в душі з допомогою Ісусової молитви.

15. Молитва має різні ступені. Спочатку вона є тільки молитво-слівною молитвою; але разом з нею має йти, нею розігріватися та підтримуватися молитва ума та серця. Умово-сердечна молитва дістає потім самостійність і буває або діяльною, коли потрібно напружувати свої зусилля, або саморушійною, коли сходить дух. У цьому останньому вигляді вона пориває людину в нутро для стояння перед Богом. Коли потім стан, у якому перебуває душа під час такого поривання, буде постійним, тоді умово-сердечна молитва стає безперервною. При цьому попередні тимчасові поривання перероджуються у споглядання, при яких і з яких тоді розкривається і споглядальна молитва. Спогляданням є таке сильне поневолення ума І всього споглядання якимось духовним предметом, що все зовнішнє забувається, виходить із свідомості: ум та свідомість занурюються у предмет споглядання так, що їх ніби й нема вже в нас.

16. «Моліться зажди в дусі всякою молитвою і благанням...» (Еф. 6, 18).

Вказуючи на необхідність молитви, апостол вказує зразу ж і на те, якою повинна бути молитва, щоб її вислухав Господь. Перше — це моліться, — говорить, — усякою молитвою та молінням, тобто дуже ревно, з уболіванням серця, з палким стремлінням до Бога... Друге — моліться, — говорить, — повсякчас. Цим заповідає він невідступність та невтомність у молитві. Молитва повинна бути не заняттям на певний час, а постійним станом духа. Дивись, — каже св. Й. Золотоустий, — не обмежуйся лише певним часом дня. — Чуєш, що каже! — Повсякчас приступай до молитви, — як і в іншому місці сказав: «моліться без перерви» (Сол. 5, 17). Третє — моліться, — каже, — духом, тобто молитва має бути не тільки зовнішня, але й внутрішня, яка здійснюється умом у серці. У цьому сутність молитви, яка є піднесенням до Бога ума і серця. Св. Отці відрізняють умово-сердечну молитву від духовної. Перша твориться свідомо і самодіяльно тим, хто молиться, а друга приходить, і хоча усвідомлюється, проте рухається сама, помимо зусиль особи, яка молиться. Ця молитва — духодвижна. Останню не можна собі приписати, бо вона не від нас залежить. її можна бажати, шукати і вдячно приймати, але не можна творити, коли захочеться. А втім, в людей очищених молитва побільшості буває духодвижною. Тому потрібно думати, що апостол пропонує умово-сердечну молитву, коли говорить: моліться духом. Можна додати: моліться умом в серці, з бажанням досягнути й духодвижної молитви. Така молитва свідомо тримає душу перед лицем всюдисущого Бога. Притягуючи до себе і відбиваючи від себе Божий промінь, вона розганяє ворогів. Можна з певністю стверджувати, що душа у такому стані є неприступною для бісів. Саме так є можливо молитися повсякчас і у всякому місці.

17. «Як сказав апостол: хочу п'ять слів сказати умом моїм, ніж тисячу язиком. Годиться найперше цими п'ятичисленними словами очищувати ум і серце, безперестанно повторюючи в глибині сердечній: Господи, Ісусе Христе, помилуй мене, і, таким чином, підійматися до розумного співу. Тому що кожен, хто починає і в кому ще діють пристрасті, може виконувати цю молитву, пильнуючи серце, а співу можна досягнути лише тоді, коли очистиш себе спочатку умовою молитвою».

18. Питання про молитву: «Як краще молитися — устами чи умом?» — вирішене з перших слів: «Молитися іноді словами, іноді умом». — Тільки необхідно пояснити, що й умом неможливо молитися без слів, тільки слів цих не чути, а там, в глибині, у серці, вони вимовляються подумки. А ще краще сказати так: молись іноді словами, які звучать, а іноді беззвучними, нечутними. Турбуватися треба лише про те, щоб і голосна, і беззвучна молитва виходила із серця.

19. Справа цієї молитви проста: стань умом у серці перед лицем Господа і благай: Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, або тільки: Господи помилуй... Милостивий Господи, помилуй мене, грішного... або якимось іншими словами. Сила не в словах, а в думках і почуттях.

20. Молитва: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! — є словесна молитва, як і багато інших. Сама в собі вона нічого особливого не містить, а всю силу дістає від того, з яким настроєм її творять.

Усі способи, про які пишуть (сісти, нагнутися...), або вправне творення цієї молитви не всім підходять, і без особистого наставника робити це небезпечно. Краще за все те не братися. Один спосіб є загальнообов'язковий: «Увагою стояти в серці». Все інше — стороннє і до суті справи нічого не додає.

Про плоди цієї молитви говорять так, що вже нічого вищого на світі нема. Це — незаконно. Талісман знайшли! Нічого з плодів не належить самим словам молитви і їх промовлянню. Усі плоди можуть бути отримані і без цієї молитви, і навіть без будь-якої словесної молитви, — одиноко через устремління ума і серця до Бога.

Суть справи в тому, щоб «встановитися в пам'яті Божій або ходити у Божій присутності». Кожному можна сказати: «Як хочеш, лише дійди до цього... чи твори Ісусову молитву... чи клади поклони, чи ходи до церкви... що хочеш роби, тільки дійди до того, щоби завжди бути у пам'яті Божій. Пам'ятаю, в Києві я зустрів чоловіка, який казав: «Ніяких способів я не використовував і молитви Ісусової не знав, а все, що тут написано, було і є. А як, я й сам того не знаю. Бог дав!..»

«Це — що Бог дав чи дасть, — треба мати на увазі, щоб не змішати саморобне з даром благодаті».

Говорять: стяжай Ісусову молитву, тобто внутрішню молитву. Ісусова молитва це — гарний засіб до внутрішньої молитви, але сама по собі вона є молитвою зовнішньою, а не внутрішньою. Котрі виробляють навичку до неї, дуже добре роблять. Але якщо зупиняються на ній одній, а далі не йдуть, то вони зупиняються на половині дороги.

При Ісусовій молитві все ж таки богомислення необхідне: інакше це — суха їжа. Добре, кому налипло на язиці ім'я Ісусове. Але при цьому можна зовсім не пам'ятати про Господа і навіть мати думки, противні Йому. Отже, все залежить від свідомого й свобідного звернення до Бога і намагання втримувати себе у цьому з роздумуванням.

21. Богомислення можна замінити Ісусовою молитвою, але яка в цьому потреба? Це є те саме. Богомислення це — втримування в думці якої-небудь істини: воплочення, хресної смерті, воскресіння, всюдиприсутності без усякого напрямку думки.

22. Творення Ісусової молитви просте: стати увагою в серці перед лицем Господа і благати до Нього: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!» Головне не в словах, а у вірі, сокрушенні і відданні себе Господеві. З цими почуттями можна стояти перед Господом і без слів... і це буде молитва.

23. Трудіться над Ісусовою молитвою. Бог благословить. Але із звичкою усно промовляти цю молитву поєднайте пам'ять про Бога зі страхом та благоговінням. Бо ж головне — ходити перед Богом, усвідомлюючи, що Бог дивиться на вас, на вашу душу — у ваше

серце, і все там бачить... Ця свідомість є найсильнішим важелем у розвитку внутрішнього духовного життя.

24. Поєднувати Ісусову молитву з диханням, як ви робите, можна. Це сказав хтось з древніх... Дихання замість чоток.

25. Скільки маєте сили заглиблюйтесь в Ісусову молитву. Вона збере вас в одне, дасть відчути силу в Господі і зробить так, що ви невідступно будете з Ним — і коли ви є наодинці, і коли на людях, і коли господарюєте, і коли читаєте або молитесь. Тільки силу цієї молитви вбачайте не в повторенні відомих слів, а у зверненні ума і серця при цих словах до Господа. Одне і друге разом.

26. Ісусова молитва є така сама, як і будь-яка інша. Вона сильніша від усіх інших лише всесильним іменем Ісуса, Господа Спасителя, коли воно призивається з повного вірою, теплою, не хиткою, — що Він є поблизу, все бачить і чує, і готовий сповнити та дарувати те, що просять. Таку надію Він не засоромить. Якщо іноді затримується сповнення, то це через неготовність того, хто прохає, прийняти те, про що просить.

27. Молитися з думкою про те, що говорять слова молитви — також є молитва, тільки крива на одну ногу. Молитва перестає бути молитвою, коли увага відходить від слів молитви... Коли ж свідомість при молитві... це — молитва, хоч і незадовільна. Почуття прийде, але необхідно й напружувати себе до нього.

28. Ісусова молитва — не якийсь талісман. Сила її — від віри в Господа і глибокого з'єднання з Ним серця та ума. При такому наставленні ім'я Господа, яке прикликуємо, виявляється глибоко дієвим. Одне повторення слів нічого не означає.

29. Тривке умиротворення думок є даром Божим; але дар цей не дається без наполегливої особистої праці. І лише своєю працею ви нічого не досягнете, — і Бог нічого вам не дасть, якщо не потрудитесь усіма силами душі. Отакий невідкладний закон.

30. А який саме труд треба тут застосовувати, я вже не раз згадував: не дозволяти свобідно блукати думкам, а коли мимоволі відбіжать, зразу ж повернути їх назад, дорікаючи собі, жалкуючи і вболіваючи за цей розлад. Св. Ліствичник на це каже, що «потрібно з зусиллям замикати ум свій у слова молитви».

31. Ніколи не слід вважати усталеним будь-який духовний подвиг, і тим більше молитву, а завжди тримати себе так, ніби вперше починаєш це виконувати. Що робиться вперше, тому й віддається перша ревність. Якщо будете так себе тримати, приступаючи до молитви, ніби ви ніколи ще не молились як належиться, і щойно тепер вперше хочете зробити це, то завжди будете молитву свою виконувати з першою ревністю. І вона буде йти добре.

Якщо не будете мати успіху в молитві, не чекайте успіху й ні в чому іншому. Вона — корінь усього.

32. У богомисленні один предмет ближче від інших може прилягти до серця. Тоді на ньому після закінчення цієї справи треба зупинитися і як можна довше ним підживлювати себе. Цим прокладається шлях до безнастанної молитви.

33. Вознестися умом до Господа і з сокрушенням сказати: «Господи, помилуй! Господи, благослови! Господи, поможи!» — є молитовним благанням. А якщо відродиться і буде в серці почуття до Бога, то це буде безперервна молитва без слів і без стояння на молитві.

34. «Моліться без перерви, — каже апостол» (1 Сол. 5, 17). І в інших посланнях св. Павло заповідає «в молитві перебувати» (Рим. 12, 12) і «бути в молитві терпеливим й чувати на ній в подяці» (Кол. 4, 2), «усякою молитвою і молінням молитися завжди в дусі» (Еф. 6, 18). Постійності та невідступності в молитві навчає і сам Спаситель притчею про вдову, яка невідступністю свого прошення вблагала неправедного суддю (Лк. 18, 1 і далі). Видно, що безперервна молитва є не випадковим приписом, а невід'ємною рисою християнського духа. Життя християнина, згідно з апостолом, «поховане з Христом у Бозі» (Кол. З, 3). У Бозі і перебувати йому невідступно треба увагою та почуттям, що І є безперервною молитвою. З другого боку, усякий християнин є «храм Божий», в якому «Дух Божий перебуває» (1 Кор. З, 16; 6, 19; Рим. 8, 9). Цей бо ж «Дух», який завжди у ньому перебуває та клопочеться, — молиться про нього завжди «стогонами невимовними» (Рим. 8, 26), навчаючи його самого безперервної молитви. Найперша дія Божої благодаті, яка навертає грішника до Бога, виявляється в пориванні його ума і серця до Бога. Коли пізніше, після покаяння і посвячення свого життя Богові, Божа благодать, що діяла зі зовні, через святі таїнства зійде у нього і перебуватиме в ньому, тоді робиться в ньому незмінним та постійним й те поривання ума і серця до Бога, в якому і полягає сутність молитви. Вона виявляється різною мірою, і, як будь-який інший дар, має бути чимось запалена (2 Тим. 1, 16). Запалюється ж відповідно до своєї суті: молитовним трудом і особливо терпеливим та доцільним перебуванням на церковних богослуженнях. Безперестанно молись, — трудись в молитві, — і здобудеш безперервну молитву, котра сама вже буде звершуватися у серці без особливого напруження. Кожному очевидно, що заповідь св. апостола не виконується лише читанням зазначених молитов у певні години, але потребує постійного ходіння перед Богом, посвячення всіх справ Богові, всевидячому й усюди присутньому, запаленням теплого звертання до неба умом у серці. Усе життя у всіх його проявах має бути пронизане молитвою. Тайна ж її — в любові до Бога. Як наречена, яка покохала жениха, не розлучається з ним пам'яттю і почуттями; так і душа, що поєдналася з Господом любов'ю, невідступно перебуває з Ним, звертаючи до Нього теплі бесіди із глибини серця. "Хто ж пристає до Господа, є одним з Ним духом» (1 Кор. 6, 17).

35. Пам'ятаю, у Василія Великого питання про те, як апостоли могли безперервно молитися, вирішується так: вони у часі всіх своїх справ думали про Бога і жили у безперестанній відданості Богові. Цей настрій духа був їхньою безперервною молитвою. 

36. Жалкуєте, що Ісусова молитва не буває безперервною, — що не промовляєте її безперестанно, — цього й не вимагається... вимагається постійне почуття до Бога, яке може бути присутнє і при розмові, і при читанні, і при спостереженні й розгляданні чого-небудь... Але, якщо Ісусова молитва, якою ви молитесь, є справжньою, то продовжуйте так само, і молитва ця... розширить свої обрії.

37. Іноді весь час, призначений для правила, можна провести в читанні напам'ять одного псалма, складаючи з кожного вірша свою молитву. Ще — іноді можна все правило провести у молитві Ісусовій з поклонами... Або ще й з того, другого і третього взяти потрохи. Богу потрібне серце (див. Прип. 23, 26), і як тільки воно благоговійно перед Ним стане, того й достатньо. Безперервна молитва в цьому і полягає, щоб завжди благоговійно стояти перед Богом. А правило при цьому є тільки підпалюванням або підкиданням дров до печі.

38. Від безперервної молитви подвижник приходить до духовної убогості: привчаючись постійно просити Божої помочі, він поступово втрачає надію на себе; якщо зробить щось успішно, то бачить в цьому не свій успіх, а милість Божу, про яку він безперестанно благає Бога. Безупинна молитва призводить до стяжання віри, тому що той, хто невпинно молиться, починає поступово відчувати присутність Бога. Це відчуття поволі може вирости й посилитися до того, що око ума ясніше буде бачити Бога в Його промислі, ніж наскільки бачить чуттєве око матеріальні предмети світу; серце відчує присутність Бога. Той, хто побачив таким чином Бога і відчув Його присутність, не може не повірити у Нього живою вірою, яка виявляється уділах. Безупинна молитва надією на Бога знищує лукавство, вводить у святу простоту, відучуючи ум від різних помислів, від складання задумів відносно себе та ближніх, завжди тримаючи його в убогості й смиренності думок, які становлять його поучення. Той, хто безупинно молиться, втрачає звичку до мрійливості, розсіяності, суєтної турботливості та безмірного піклування, втрачає тим більше, чим більш святе і смиренне поучення буде заглиблюватися в його душу і закорінюватися в ній. Нарешті, він може прийти у стан дитини, про який заповідає Євангеліє, тобто стати нерозумним ради Христа, втратити неправдивий розум світу і отримати від Бога розум духовний. Безперервною молитвою знищується цікавість, недовірливість, підозрілість. Від цього усі люди починають здаватися добрими; а від такого сердечного відношення до людей народжується любов. Той, хто невпинно молиться, перебуває постійно у Господі, пізнає Господа як Бога, стяжає страх Господній, страхом входить у чистоту, чистотою — у божественну любов. Любов Божа виповнює храм свій дарами Духа.

39. Умова молитва полягає в тому, щоб стояти умом у серці перед Богом чи просто так, чи виявляючи прошення, благодарення, славословлення... Постійно звикати до того, щоби знаходитися у спілкуванні з Богом, опріч усяких образів, усякого роздумування, усякого відчутного поруху думки. Ось справжні виявлення! У цьому в якраз і полягає сутність умової молитви, або стояння перед Богом умом у серці. Умова молитва буває двох станів, вона є або трудовою, коли людина при цьому прикладає зусилля, або саморушійною, коли вона сама по собі є і діє. Останній буває під час згадуваного потягу, а перший досягається постійнм трудом. Хоча він сам по собі не буває успішним, бо думки всі розсіюються, але, засвідчуючи наше бажання та зусилля мати постійну молитву, притягує милість Господню, — і Бог за цей труд подекуди дає той потяг в нутро, при якому умова молитва постає у справжньому своєму вигляді.

40. Можна промовляти Ісусову молитву умом у серці і без слів. Це краще за молитву, яка твориться з допомогою слів. Така молитва нехай буде на допомогу умовій... Іноді вона потрібна для того, щоб утвердити умову молитву.

41. У дії Ісусової молитви не повинно бути ніякого образу — посередника між умом та Господом, і слова, які промовляються, не є головними, а лише допоміжними. Головне — умове стояння перед Богом у серці. Це молитва ума, а не слова. Слова тут такі ж, як і слова усякої Іншої молитви. Сутність умової молитви полягає в ходінні перед Богом; а ходіння перед Богом є непокидаюче свідомість переконання, що Бог, який є усюди, також є і в вас, і бачить усе ваше нутро, — бачить навіть більше, ніж ви самі. Це усвідомлення Божого ока, яке дивиться у ваше нутро, також не повинно мати образу, а все має поміщатися в одному простому переконанні або почутті. Хто знаходиться у теплій кімнаті, той відчуває, як теплота пронизує і охоплює його. Те саме має відбуватися і в нашій духовній людині від всеосяжного і всюдисущого Бога, котрий є вогонь. Слова: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», хоча є знаряддям, а не самою суттю справи, проте знаряддям дуже сильним і багатодіяльним, бо ім'я Господа Ісуса є страшним для ворогів нашого спасіння і благословенним для тих, хто шукає Його. Не забудьте, що діло це просте і ніяких дивацтв не має і не повинно мати. Моліться за все Господу, Пречистій Богородиці та Ангелу-Хоро-нителю, і вони вас усьому навчать, чи самі, чи через інших.

42. Ти, напевно, чув такі слова: словесна молитва, мисленна молитва, сердечна молитва; чув також, може, і роздуми про кожну ^: з них зокрема. Чому відбувається таке розділення молитви на частини? Тому, що через нашу необачність буває, що інколи язик промовляє святі слова молитви, а ум блукає невідомо де, або й ум розуміє слова молитви, а серце не відкликається на них почуттям. У першому випадку молитва буває тільки словесна, і вона зовсім не є молитвою, у другому — зі словесною поєднується молитва мисленна, а це — молитва недосконала, неповна. Повна і справжня молитва є тоді, коли з молитовним словом і молитовною думкою сполучається й молитовне почуття.

43. Умова або внутрішня молитва є тоді, коли той, хто молиться, зібрав ум в нутрі серця і звідти безмовно заносить до Бога свою молитву, прославляє Його і благодарить, в сокрушенні сповідаючи перед Ним свої гріхи і просячи у Нього необхідних для себе духовних та тілесних благ. Не лише словом треба молитися, але й умом, і не умом лише, але й серцем, бо добре бачить і розуміє ум, що промовляється словом, і серце відчуває, що помишляє при цьому ум. Усе це в цілості і є справжня молитва, і якщо немає в молитві твоїй чого-небудь із цього, то вона або недосконала, або зовсім не є молитвою. 

44. Той, хто покаявся, йде до Бога. Шлях до Нього є власне внутрішнім шляхом, який в умі та серці відбувається. Необхідно так настроїти помисли ума і прихильність серця, щоб дух людини був завжди з Господом, або завжди приступав до Нього. Хто так чинить, той завжди внутрішньо просвічується умовим світлом (Теодорит), подібно до Мойсея, обличчя якого прославилося на горі від перебування з Богом. Про це в іншому місці говорить пророк Давид «яви нам, Господи, світло лиця Твого» (Пс. 4, 7). Середником до цього є умова молитва, яка твориться у серці. Коли вона з'явиться в серці, тоді тільки і прояснюється око ума, і дух, ясно бачачи Бога, отримує від Нього силу і бачити, і відганяти все, що може засоромити його перед Богом. Між іншим, є немало таких, які бажають приступити до Бога одними зовнішніми ділами та подвигами. Бажають, але не приступають, бо йдуть не тим шляхом. І ось звернення до них: приступіть до Бога умом і серцем і просвітіться, і перестанете бути засоромленими ворогом, котрий при вашій зовнішній справності постійно вас перемагає і присоромлює у помислах та почуттях серця. Умове і сердечне приступання до Бога дасть вам силу стати володарем над всіма іншими порухами душі і через те засоромити ворога, коли він спокуситься вас зганьбити. 

45. Вашу турботу про умове стояння перед Богом нехай благословить Господь. Шукайте і знайдете. Це — невідкладний закон для всього, чого бажаєте на шляху духовного поступу. Даром нічого не приходить. Божа допомога завжди готова і завжди поблизу, але вона вділяється тільки тим, хто шукає й трудиться і при цьому лише тоді, коли ви вже випробували усі свої засоби... і з повного серця почнете кликати: «Господи, допоможи!» А доки залишається хоч мала надія на щось від своїх засобів, Господь не вмішується, ніби говорячи: «Сподіваєшся сам досягнути? Ну і чекай...» Але скільки не чекатимеш, нічого не буде. Даруй вам, Господи, дух сокрушений, серце сокрушене та смиренне!

46. Буває, за благодаттю Божою, лише одна сердечна молитва, і це є духовна молитва, яку у серці творить Святий Дух; той, хто молиться, усвідомлює її, але не творить, а вона сама в ньому твориться. Така молитва є надбанням досконалих. А загальнодоступною, яка вимагається від усіх, є така молитва, щоб з молитовним словом завжди були поєднані і думка й почуття.

Буває ще молитва, котру називають предстоянням перед Богом, коли молільник увесь зосередиться в глибині серця і мисленно споглядає Бога, притаманним собі і присутнім в собі, з відповідними до того почуттями, — то страху Божого і благоговійного зачудування Ним у всій величі, то віри і уповання, то любові та відданості на Його волю, то сокрушенкя й готовності на всілякі жертви. Такий стан приходить тоді, коли хтось заглибиться у звичайній молитві словом, умом та серцем. Хто довго і належно молиться, у того такі стани все частіше й частіше будуть повторюватися і, нарешті стан такий може зробитися постійним, і тоді він називається ходінням перед Богом і є безперервною молитвою. У такому стані перебував пророк Давид, який засвідчив про себе: «Господь — передо мною завжди; тому що Він у мене по правиці, не захитаюсь» (Пс. 16, 8).

47. Дія цієї молитви у серці відбувається двома способами: іноді ум випереджує, приєднуючись до Господа у серці безперестанного пам'яттю; іноді дія молитви сама, зрушена спочатку вогнем радості, притягує ум в серце і прив'язує його до призивання Господа Ісуса і благоговійного стояння перед Ним (перша молитва є трудова, друга — саморушійна). У першому випадку дія молитви починає відкриватися після зменшення пристрастей, виконанням заповідей, теплотою сердечною, внаслідок посиленого прикликування Господа Ісуса; у другому — Дух притягує ум до серця і закріплює його там в глибині, втримуючи від звичайного блукання. І тоді він не буває вже як невільник, якого відвозять з Єрусалиму до ассиріян, а, навпаки, сам здійснює переселення з Вавилону в Сіон, взиваючи з пророком: «Тобі належить пісня, Боже, в Сіоні, і Тобі воздається молитва в Єрусалимі». Від цих двох видів молитви і ум буває то діяльним, то споглядальним; діянням він, з допомогою Божою, перемагає пристрасті, а спогляданням бачить Бога, наскільки це доступно людині.

 48. Коли внутрішня молитва увійде в силу, тоді вона буде заправляти молитвослів'ям, буде переважати над зовнішнім молитвослів'ям, навіть поглинати його. Від цього буде розпалюватися й молитовна ревність, бо тоді рай буде в душі. А якщо залишитесь з одним зовнішнім молитвослів'ям, то можете охолонути до молитовної праці, навіть якщо б виконували її з увагою і розумінням; головне — молитовні почуття серця.

49. Нам не пропонуються до вибору різні види молитви. Вони є різними витоками однієї й тієї ж благодаті.

Такого типу є тільки саморушійні молитви, коли находить молитовний дух. Але й вони бувають двох видів: в одному людина вільна коритися йому або ні, співдіяти з ним або порушити його, а в другому не в силі нічого зробити, а підноситься в молитві і втримується у ній іншою силою, не маючи свободи діяти інакше. Таким чином, приведена думка може відноситися вповні лише до останньої. По відношенню до всіх інших видів молитви вибір є доречний.

50. «Але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим. 8, 26).

Це буде зрозумілішим, якщо примінимо його до чого-небудь, що є у нашому часі. У наш час те ж саме буває в молитві, яка находить. Звичайно молимося ми з молитовників або своїми словами. Бувають при цьому і почуття молитовні, і стогони, але ми самі, самодіяльно, збуджуємо їх у собі. І це є молитва. Але буває, що потяг до молитви находить сам і примушує молитися й не дає спокою, в доки не виллється уся молитва. Це або те саме, про що говорить апостол, або щось подібне. Зміст таких молитов рідко визначається и якимось предметом, але майже завжди вона дихає відданням себе на Божу волю, довіренням себе Божому проводу, який краще за нас знає, що є потрібне для нас, для нашого внутрішнього та зовнішнього, і сильніше за нас бажає того для нас, і готовий все те дати й влаштувати, лише б ми не впиралися ногами. Усі молитви, передані нам від св. Отців, є такого ж походження, тобто духодвижні і тому досі настільки дієві.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Мистецтво молитви" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!