6. Загальні настанови до подвижницького життя [1]

ПОДВИЖНИЦЬКІ НАСТАНОВИ СВЯТОГО ЄФРЕМА СИРІЙСЬКОГО

1. Є стриманість язика - не говорити багато, не марнословити й не лихословити; а також не кривдити словом, не присягатися, не розводити теревенів, не зводити наклепів один на одного, не пліткувати, не розголошувати таємниць, не займатися тим, що не наше.

2. Є стриманість вух - опанувати слух і не зважати на пусті балачки.

3. Є стриманість очей - опанувати погляд і не дивитися на приємності гріховні, непристойності.

4. Є стриманість у роздратуванні - опанувати гнів і відразу не спалахувати.

5. Є стриманість у славі - не бажати й не шукати визнання й чести, не виноситися, не хизуватися, не думати про себе забагато.

6. Є стриманість у помислах - зі страхом Божим відкидати їх, не схилятись до думок, що зачаровують і збуджують, не насолоджуватися ними.

7. Є стриманість у їді - не бажати й не шукати багато їжі, смачних і дорогих страв, не їсти в непризначений час, не віддаватися духу черевоугодництва, не збуджувати в собі пожадливости вишуканими наїдками, не бажати то однієї страви, то іншої.

8. Є стриманість у питті - не вживати надміру не лише вина, але й води, не шукати задоволення в добірно приготованих сумішах і вишуканих напоях, не пити вина без потреби, не ходити на бенкети.

9. Є стриманість у порочному сластолюбстві -не потурати раптовому збудженню похоті, не допускати сороміцьких помислів, не давати волі плоті, але приборкувати пристрасті страхом Божим.

10. Святі Отці залишили нам чудове правило для покаянних подвигів та трудів: «Не лише сьогодні будь стриманим, а завтра готуй собі обіди; не лише сьогодні пий воду, а завтра шукай вина; не лише сьогодні носи волосяницю, а завтра - дорогі одежі; не лише сьогодні будь смиренним і лагідним, а завтра - чванливим і гордим; не лише сьогодні будь тихим і слухняним, а завтра - свавільним і непоступливим; не лише сьогодні плач і ридай, а завтра збайдужіло смійся; не лише сьогодні спи на долівці, а завтра спочивай на м'якому ложі. Але зроби своїм одне правило, улюблений, яким міг би ти благоугодити Богові та принести користь собі й ближньому».

11. По сорок-п'ятдесят років святі Отці вірно дотримувалися цього прекрасного і бездоганного правила стриманости щодо їжі, язика; спали на долівці, плекали смиренномудрість, лагідність, віру й любов, убозтво, безнастанну молитву зі скрухою й плачем, - і таким чином очистилися. Тому й Бог оселився і прославився в них.

12. Якщо хтось не очиститься від усілякого лукавого діла, нечистих помислів і порочних пожадань, від гніву, дратівливости, заздрости, гордині, марнославства, ненависти, впертости, осудження й пустих балачок, - від усього того, що ненависне Богові, й, відкинувши, не триматиметься від того якомога далі, то не оселиться в ньому Всевишній. Тож очистьмо себе, улюблені, щоби Господь перебував у нас і сподобились ми його обітувань.

13. Хочеш дізнатися, що в тебе на серці? Слухай уважно! Якщо любимо, щоб нас хвалили, - це прикмета марнославства; насолода від їжі - ознака черевоугодництва; недбальство свідчить про наше лінивство; захланність - що не любимо Христа; заздрощі говорять про те, що не маємо любови; задоволення, з яким осуджуємо інших, засвідчує, що сповнені ми ненависти. Так у тілесних діях невидима душа стає видимою, виявляючи, яка вона - добра чи зла.

14. Але найнестриманішим речником того, що любить і чим живе серце, є язик; уста викривають найпотаємніше в серці. Коли при устах немає сторожі, тоді слово наше ллється без розбору і виносить назовні все, що є на серці. Тому якщо хочеш пізнати сердечні помисли, зверни увагу на вуста; вони розкажуть, про що турбується і дбає серце -про земне чи небесне, духовне чи плотське, про задоволення чи здержливість, захланність чи убозтво, смирення чи зарозумілість, любов чи ненависть. Із тайників серця уста пропонують кусень хліба подорожнім; те, що говорить язик, свідчить, що саме любить серце - Христа чи щось дочасне.

15. Душа наша від природи добра, але стає злою з нашої власної волі. Пристрасті супротивні природі; вони прищеплюються й розвиваються зі злої волі; звичка робить їх такими ж сильними, як сама природа. Така природа - рабство, звичка - зла воля. Волевиявлення, оскільки воно є вільним, подібне до хлібороба, який може прищеплювати нашій природі погані чи добрі звички - як йому заманеться. Природа - це земля, яку ми обробляємо; волевиявлення - хлібороб; а Божественні Писання - дорадники й учителі, що вчать нашого хлібороба, які злі навички йому треба викорчовувати, а які чесноти засівати.

16. Хоч яким пильним і старанним не був би наш хлібороб, однак без вчення Божественних Писань не матиме він ані сили, ані знань. Закон Божий дає йому розуміння й силу, від свого гілля прищеплює також чесноти до дерева природи: віру, надію, любов, мудрість, старанність тощо. Якщо наш хлібороб зарозуміло надумає покинути учителя й порадника свого, тобто Божественне Писання, то починає грішити, прищеплюючи до природи своєї те, що їй чуже: невіру, невігластво, ненависть, заздрощі, гординю, марнославство, хизування, черевоугодництво, сварливість, впертість, непослух, тому що покинувши Законодавця, сам виявляється покинутим. Якщо в розкаянні засудить він сам себе, припаде до Законодавця і скаже: «Согрішив я, покинувши Тебе», то Законодавець з любови до людей одразу ж прийме його, подасть йому розуміння й добру силу знову обробляти ниву природи своєї, корчувати злі звички і замість них засіювати чесноти. Більше того, нагородить його за це вінцями та ще й хвалитиме.

17. Навіщо зрікся ти світу, якщо все ще шукаєш мирських насолод, замість наготи домагаєшся одежі, замість спраги - вина? Покликаний ти до боротьби, а хочеш неозброєним стати до бою з ворогом; замість тою, щоб чувати, - спиш; замість плакати й побиватися - смієшся; замість любити брата - ненавидиш його. Покликаний ти до покори, а сперечаєшся; запрошений успадкувати Царство Боже, а думаєш про земне. Замість смиренномудрости й покори виявляєш зарозумілість і погорду.

18. Ми, брати, є духовними купцями і тим подібні до мирських купців. Купець щодня веде облік прибутків та витрат; якщо ж зазнає збитків, - докладає всіх зусиль, аби надолужити втрачене. Так само і ти, улюблений, щодня - зранку і ввечері -ретельно роздумуй над тим, що придбав. І ввечері, коли ввійдеш до храму серця свого, розваж і спитай самого себе: «Чи не прогнівив я чим Бога? Чи не сказав пустого слова? Чи не злегковажив? Чи не засмутив брата свого? Не осудив кою? Коли уста мої співали псалми, чи не мріяв ум мій про щось мирське? Чи не зроджувалося в мені плотське пожадання і чи не з задоволенням захоплювався я ним? Чи не здолали мене земні турботи?» Якщо ти зазнав втрати в чомусь з того, старайся виправити те; потім зітхай і плач, щоб не впасти знову. А вранці знову питай себе: «Як проминула ця ніч? Чи одержав я вночі якийсь прибуток з купівлі своєї? Чи чував мій ум разом із тілом? Чи проливали сльози очі мої? Чи не заснув я, коли стояв на колінах? Чи не спадали мені на думку лукаві помисли, чи не відчував я від того насолоди?» Якщо уразився ти будь-чим з названого, то старайся одужати, постав до серця свого сторожу, щоб те саме не повторилося з тобою знову. - Якщо так дбатимеш, то збережеш непорушним своє надбання. Таким чином станеш угодним Господеві своєму і будеш мати з цього користь.

19. Пильнуй, щоб не розлінитися, бо лінощі -початок загибелі. Наслідуй бджолу, приглянься до дивовижної її таємниці: як із розсіяних по землі квітів збирає вона свій витвір. Задумайся над цією крихітною істотою. Навіть якщо з цілого світу зібрати всіх мудреців, усіх філософів, то не зможуть вони збагнути мудрости її. І кожна розумна людина, коли бачить труди її, хвалить Творця Бога, подивляючи, що така крихітна істота є настільки мудрою. Так і ти, мій улюблений, будь як бджола і з Божественних Писань збери для себе багатий і незнищенний скарб та пошли його до неба.

20. Монах - наче той воїн, що, йдучи до бою, повністю озброюється, убезпечує своє тіло, пильнує до самого кінця битви, аби не напав на нього зненацька ворог і щоб через легковажність не потрапити йому в полон. Так і монах, якщо розслабиться і лінуватиметься, то стане легкою здобиччю для ворогів, адже супротивник навіює йому нечисті помисли, а той радо приймає їх - йдеться про помисли зарозумілости й марнославства, а також заздрощів й осудження, черевоугодництва й непомірного сну. Окрім того, ворог доводить такого до відчаю. Коли ж монах завжди пильний, то тим прикликає собі на поміч Божу благодать. Сам Господь навчає такого, як бути угодним Йому, - такий монах стає гідним хвалити Бога і прославляти Його. Так само як той, хто дивиться на себе в дзеркало, одночасно і глядач, і відображуваний, так і благодать, якщо знайде собі уподобання в людині й оселиться в ній, то і людину прославляє, і сама прославляється в ній.

21. Без помочі благодати серце не може віднайти в собі достатньо сили і сповнитися замилуванням, аби належним чином висповідатися перед Владикою; без неї людина убожіє, не прагне досконалосте, - тоді знаходять в ній притулок мерзенні й нечисті помисли, і вона стає, мов той пугач на руїнах (Пс. 101:7). Тому обов'язок людини - призвати благодать, щоб вона просвітила її; обов'язок людини - очистити себе і стреміти до того, щоби благодать оселилася в ній і вела її; з поміччю благодати людина поступатиме в усіляких чеснотах, просвітлена нею спроможеться осягнути розмаїття та красу благ будучого віку. Благодать стає для такої людини муром, що оберігає її від світу цього - для життя грядущого віку.

22. Старайся стати досконалим у чесноті, яка прикрашена всім тим, що любить Бог. Це любов -єдина чеснота, що містить у собі красу і розмаїття всіх інших разом узятих чеснот. Як не буває царської корони без коштовних каменів і добірних перлин, так і ця єдина доброчесність немислима без краси всіх інших чеснот. Вона - як царська корона. Якщо в ній бракує бодай одного камінця або однієї перлини, вона не може сяяти на царській голові; так і ця єдина чеснота, якщо їй недостає краси інших чеснот, не може вважатися досконалою чеснотою.

23. А ще її можна порівняти зі сіллю. Як дорогі наїдки з усілякими вишуканими приправами нічого не варті без солі, бо їх неможливо буде їсти, так і ця чеснота, хоча й прикрашена красою інших чеснот, але якщо позбавлена любови до Христа і ближнього, губить усю свою суть.

24. Її також можна порівняти з прекрасно укладеною абеткою, в якій усі літери вправно виписано й оздоблено, але яка стає непридатною, коли з неї вилучити бодай одну літеру. Так само й ця чеснота, якщо буде їй бракувати однієї з решти чеснот, уся виявиться марною.

25. І ще подібна вона до великого орла, який ширяє у височині: коли бачить він у сітях поживу, - стрімголов кидається на неї, бажає вхопити здобич, але кігті його заплутуються у сильці, - і така дрібничка зводить нанівець усю його міць. Здавалось би, тіло його вільне і поза сильцем, однак уся сила його скута сітями. Так само й ця чеснота, якщо прив'язана до чогось земного, починає знемагати, вмирати, гинути і вже не може піднестися до висот, - бо прикута до землі.

26. Щоби знайти коштовну чудову перлину, шукач занурюється у глибінь моря, а знайшовши, зринає на поверхню і з тим великим скарбом, голий, стрімголов мчить на сушу. Так само й ти оголи себе від усіх житейських нечистот, зодягнись у цю чесноту і, прикрасившись нею, чувай удень і вночі, щоб не вкрали її в тебе. Душу, що має цю чесноту, не похитне жодне лихо: ані голод, ані нагота, ані смуток, ані хвороба, ані злидні, ані гоніння, ані будь-яка інша диявольська напасть. Якщо душа чуває, то від того ще більше зростає й увінчується, безнастанно вдосконалюється й просвітлюється в Господі. Навіть смерть не може заподіяти їй лиха; коли вона відійде з тіла, Ангели приймають ЇЇ (сповнену радости) до неба й провадять до Отця світла.

27. Радіє з неї Отець, і Син, і Дух Святий. Отець радіє, бо полюбила Його, і нікого іншого, крім Нього. Єдинородний Син радіє, тому що бажала Його, й нікого не набула, крім Нього. Святий Дух радіє, тому що в Ньому стала душа Храмом Святим, і Він оселився в ній. Звеселяються нею небеса та сили небесні й однодушно припадають й хвалять Отця, і Сина, і Святого Духа, коли бачать, що прикрашена вона ангельською чеснотою в усій красі праведности. Звеселяється праведною душею рай, бо вона успадкувала його. Слава єдиному благому і чоловіколюбивому Богу, Який з благости Своєї дарує нам Царство Своє.

28. Будьмо пильні й уважні, потрудімось у цей короткий час. Вечір близько. У великій славі йде Той, хто дає нагороду тим, які Його шукають (Євр. 11:6), щоб воздати кожному згідно з його ділами. Будьмо уважні, щоб після успіху дехто з нас не розлінився й не втратив безмежної нагороди Спасителя. Монах - як та засіяна нива, що після добрих дощів й рос приносить плоди радости. Коли надходить час збирати врожай, хлібороб дуже турбується, щоб град чи дикі звірі не спустошили ниву. Коли ж рільник отримає винагороду - збере врожай до житниці, тоді радіє, веселиться і дякує Богові. Так само й монах, доки в цьому тілі, повинен дбати про життя вічне, трудитися, подвизатися до останнього дня, щоб через недбальство не звести нанівець поступ усього свого життя. Коли ж, подібно до рільника, завершить труди свої - плоди свої перенесе до неба, - тоді радітимуть й звеселятимуться Ангели.

29. Уяви собі, що хтось, стоячи перед царем, перериває дивну й славну бесіду з ним, тільки-но покличе його раб. Уподібнюється до такого той, хто точить розмови під час псалмоспівів. Маємо усвідомити, улюблені, перед Ким стоїмо. Як Ангели перед Богом з великим трепетом співають славу Йому, так і ми зі страхом повинні стояти під час псалмоспівів. Хай не буде так, що стоять самі лише наші тіла, а ум - далеко й невідомо де витає.

30. Три різновиди діл примножують зло, та й четвертий не належить до добрих: коли молодь не слухається старших, коли старці заздрять успіхам молодих, коли побожні поводяться негідно і коли настоятель через неуцтво своє починає утискати та пригнічувати братів.

31. Три різновиди діл примножують добро, та й четвертий є благим перед Господом і людьми: коли браття однодушні в покорі й правді, коли брат навчає брата страху Божого, коли молодші коряться старшим як зверхникам своїм і коли настоятель любить братів своїх, як самого себе, та істинно дбає про спасіння душ їхніх.

32. Коли побачиш торговця, скажи сам собі: «Цей чоловік, прагнучи скороминущих дочасних дібр, дуже мучиться, щоб їх зібрати. Невже ти, душе моя, занедбаєш те, що вічне?» - Коли бачиш, як люди судяться один з одним, сам собі скажи: «Ці люди докладають стільки старань і зусиль, сперечаючись про те, що нічого не варте. Невже ти, душе моя, заборгувавши силу-силенну талантів, не припадеш як годиться до Господа, щоб простив тобі борги твої?» - Коли бачиш, як ставлять дім, сам до себе промов: «Ці люди докладають усіх своїх сил, щоб побудувати хатину. Невже ти, душе моя, знехтуєш вічною обителлю?» Але, щоб не затягувати мови про одне, друге й третє окремо, скажу коротко: що б не довелося побачити нам у житті, перемінюймо мирські помисли й житейські міркування на духовні - і з поміччю благодаті неодмінно отримаємо користь.

33. Хто такий монах? Монах - немов та людина, яка, падаючи з висоти, вхопилася за мотузку, висить високо над землею й безнастанно волає до Господа про поміч, знаючи, що коли знесилиться і випустить з обох рук мотузку, то впаде й загине.

34. Оскільки не хочемо заради Господа перетерпіти малої печалі, то мимохіть зазнаємо чимало важких скорбот. Оскільки не хочемо заради Господа зректися власної волі, самі собі приготовляємо душевну шкоду. Оскільки не терпимо заради Господа підкорення й приниження, самі себе позбавляємо втіхи праведників. Оскільки не дослуховуємося до повчань, коли нас напоумлюють заради Господа, самі себе робимо забавкою бісів. Оскільки не приймаємо покарання посохом, чекає на нас казан, де не буде кому нас утішити.

35. Хитрий ворог різними способами вливає в кожного з нас свою отруту і всілякими підступами чинить перешкоду всім. Хтось дотримав посту, але охоплений духом суперництва і заздрощів. Інший утримався від сороміцького пожадання, але зв'язаний марнославством. Ще інший - ревний у чуванні, але заплутався в сітях осудження. Той не обмовляє, але сповнений непослуху й впертости. Хтось стриманий у їжі, але потопає в гордощах та зарозумілості. Інший не знає втоми на молитві, але панують над ним роздратування і гнів. Ще інший зробить щось добре - і вже виноситься перед лінивішими за себе. Кожного так чи інакше зв'язав гріх - і немає мудрого.

36. Ми змагаємося не з видимими людьми, від яких, якщо добре придивитись, можна себе захистити. Супротивники наші - невидимі. Тому велика небезпека чатує на лінивих; зате на переможців чекає велика нагорода. Вправно розпочнімо боротьбу - й подолаємо їх. Якщо ворог, наприклад, підбиває до черевоугодництва, нападаймо на нього постом; якщо збуджує пожадання до жінки, прибігаймо до терпіння: так здолаємо почуття - і ворог вмить утече від нас; якщо підштовхує нас до гніву, зброєю нашою хай буде мир; якщо доводить до роздратування, станьмо лагідними; якщо запалює в нас ненависть, прилучімось до любови; якщо підбурює шукати почестей, полюбімо приниження; якщо підштовхує домагатися слави, відчуймо свою ницість; якщо у мріях високо заносить нас, наслідуймо смирення Господнє. Якщо так будемо противитися ворогові, - він не встоїть проти нас і втече, а до нас повернеться благодать.

37. Возлюбивши подвижництво, будь уважним до себе, щоб дні твої не промайнули в розсіяності. Не підпускай до себе лукавих помислів, аби сила твоя не вичерпалась у боротьбі з ворогом твоїм. Завжди пам'ятай про найсолодшого Владику, щоб подвиг твій завершився успіхом. Не марнуй ані хвилини, подвизаючись у боротьбі, бо зненацька прийде той день, коли ті, що трудяться, одержать вінці, а ледарі - каятимуться. Набувай чеснот, поки є час; здобувай благоговіння очам своїм, істини -слухові своєму, глаголів життя - устам своїм, невинности - членам своїм, відвідин немічних - стопам своїм, образу Господа Бога - серцю своєму, щоб сподобитись тобі великої чести перед Ангелами й людьми. З пошаною ставляться навіть до бездушного дерева, якщо на ньому зображено смертного царя; наскільки ж більшу славу - і в нинішньому, і в прийдешньому віці - посідатиме душа, яка має в собі Бога.

38. Прийдіте, друзі мої, припадімо до Господа: хай подасть нам просвітлення душі, аби розуміли ми підступи ворога - противника нашого, якому осоружне все прекрасне. На шляху нашому чинить він нам перепони, спокушає, шкодить, нав'язує розсіяність віку цього, плотські втіхи, надію на довге земне життя, боязкість під час подвигу, лінощі на молитві, сон під час псалмоспівів. Наскільки супротивник наш старанний - настільки ми ліниві; чим підступніший він - тим легковажніші ми, хоча й знаємо, що вік наш короткий - і Господь слави гряде.

39. Ми склали обіт: приносити плід життя. Але нам бракує сліз, щоб плід наш дозрів; бракує скрухи, щоб зацвів він від подиху сліз; бракує смирення, що затінило б його під час спопеляючої спеки; бракує убозтва, щоб ніщо супротивне не гнітило його; бракує любови Божої, цього міцного кореня, з якого виростає плід. Немає в нас зречення земного; немає чувань; немає пильного й уважного ума. розважливосте на молитві. Замість цих прекрасних і благих чеснот посідаємо натомість противні їм - лютий гнів і роздратування: уражений ними плід стає не придатним ні до чого; захланність, важка земна печаль гне його додолу. Навряд чи за таких несприятливих умов вдасться дозріти йому та придатися Владиці своєму.

40. У тебе перед очима життя кожного, тож маєш з кого брати приклад: як, озброївшись ревністю, всі квапляться до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі (Флп. 3:14). Треба вірно перейняти від одного безумовну й правдиву віру, від іншого - надію на Господа, ще від іншого -любов до Бога і до людей, а ще від когось - те, як зі страхом Божим завжди стояти на сторожі своїй й боронити себе від усілякого лукавого діла, вести життя неосудне й правильне, яке всі хвалитимуть за чистоту і бездоганність.

41. Поглянь, як хтось, поборюваний різноманітними ворожими пристрастями, прибігає з молитвою до Бога і в скрусі та любові горнеться до Нього! Він отримує від Господа поміч благодаті та позбавляється негідних і нечистих помислів. З великим плачем, зі сльозами і зітханнями кається він у своїх ділах; у журбі оплакує гріхи свої, сповідається Богові в молитвах і чуваннях, виснажує себе постом, здержливістю і скорботою, намагаючись спастися з поміччю усієї цієї зброї. Так і ти старайся боротися до самої смерти, як справжній воїн, пам'ятаючи, що подвижництво - не забава і спасіння можна осягнути лише важким трудом.

42. Наслідуй тих, хто є взірцем цілковитого зречення від світу, - і сягнеш височини чеснот. Коли помітиш у когось досконалу перемогу над захланністю, - якомога старанніше наслідуй його, щоб так само відкинути тобі все і вивільнити свій ум від усіляких турбот, аби зосереджено молитися, щоб жоден помисел, ніяка турбота не переривали твоєї молитви. Хто чистим серцем з любов'ю і сльозами молиться Богові, той самого Господа, як у дзеркалі, відображає в своєму умі. А це благо неоціненне, що здобувається убозтвом і всякою життєвою скрутою. Бо тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять (Мт. 7:14).

43. Своїм життям наслідуй Святих - кого в побожності й страху Божому, кого в смиренномудрості, кого в самопониженні та самоосудженні, кого в безмовності, кого в лагідності, кого у щирому терпінні, кого в поступливості й миролюбності, кого у приязні й однодумності, кого в пильності й розсудливості, кого у добрій поведінці, привітності і поблажливості, кого в подвигах і послуху, кого в фізичній праці й служінні братам, кого в ревності й горінні духу, кого в цілковитому зреченні світу і щоденному вмиранні подібно до Розп'ятого, кого у твердості духа та любові до істини, кого в чистоті й невинності. Дивись також: у цього - милість і готовість прийти на поміч, в того - лагідна вдача і доброта, в іншого - добре й ласкаве серце, а ще в іншого - неупередженість і правий суд; у когось - невибагливість і скромність, у когось - вдоволення малим і поміркованість, у когось простота і прямота, у когось постійна молитва, псалмоспіви й потоки сліз, - коротко кажучи, зауважуй у всіх прикмети боговгодного життя і наслідуй їх.

44. Стараймося споглядати небесне, про нього думати, про нього пам'ятати, до нього цілковито горнутись, з ним постійно єднатись, - і в жодному разі не схиляти очей додолу, де задоволення й похоті віку цього лукавого, що несе смерть. Прекрасно завжди споглядати оком сердечним вишнє, але притім треба берегтися, аби ніщо інше не запало в око - чи то помисел лукавий, чи щось інше противне Богові - й не затьмарило ум.

45. Треба нам невпинно молитися, щоб Господь вибавив нас від бісівських підступів. Адже помисли гнітять нас не лише тоді, коли ми на самоті в келії, але навіть посилюються, коли сходимося разом до дому Господнього. Помисли роблять так, що й на чоловіче тіло дивимось з пожаданням; до сороміцьких речей доводить нас змій у мріях. Він засіває якусь суміш помислів, аби брат став розсіяним і нездатним сприймати чистим умом пречистих тайн Спасителя нашого - Бога. Однак стриманий, якщо оберігає очі свої й пильнує ум, з поміччю благодаті Божої долає ці підступи. А тому треба якомога старанніше охороняти своє серце і свої почуття, бо в цьому житті ведемо велику борню, і ворог наш - шалений.

46. Ми не повинні припиняти боротьби. Хто в мирі з пристрастями - як боротиметься, коли вже запродався у рабство гріховним насолодам і радо сплачує данину мучителеві? Адже лише там, де ворогування, є бій; де бій - там і боротьба; де боротьба - там і вінці. Якщо хочеш визволитися від гіркого рабства, борися з дияволом. Святі удостоїлись небесних благ після того, як одержали перемогу в цій боротьбі.

47. Ті, що хочуть визволитися від ворожої наруги, позбутися гіркого рабства, мусять противитися волі тирана, боротися з ним з любові до Творця. Тоді виявлять вони досвід славетної боротьби, коли не лише устами, але й настановою свого серця скажуть ворогові: «Не слухаємося ми вже тебе, дияволе, і не служимо більше забаганкам твоїм». А під час борні піднесуть свій голос у молитві до Бога, аби здолав Він тих, які несуть зло Його рабам. Навіть якщо цей лютий мучитель у сім разів сильніше розпалить піч похотей, то й тоді ті, які надіються на Господа, скоро побачать, що перетвориться вона на росу, а диявол, який щойно наводив на них страх, сам здригнеться зі страху перед ними.

48. Хтось зі Святих сказав: «Думай про добре, щоб не думати про погане, бо розум не терпить байдикувань». Тож посвятім ум свій повчанню слів Божих, молитвам і добрим ділам, бо суєтні думки породжують і діла суєтні, а від добрих думок постає і добрий плід.

49. Сліз твоїх може бути й не видно зовні, однак серце твоє мусить бути сокрушеним, - сльози бувають різні. Але блаженний той, хто в душі своїй, як у дзеркалі, споглядає Господа і зі сльозами славословить Його перед лицем Його благости, бо молитва такого буде вислухана.

50. Якщо хочеш бути вибраною посудиною, -вдосконалюй себе у смиренномудрості й покорі своєму наставникові в Господі. Життя Святих стало світлим, бо відзначалось послухом. Ісус Навин за цілковиту покору Мойсееві удостоївся стати його наступником. Самуїл за слухняність священикові Елі сподобився почути голос Божий. Єлисей за покірність отримав від свого наставника особливу благодать. Сам Бог-Слово, ставши Чоловіком, жив смиренно і в покорі, як говорить Євангелист: І був їм слухняний (Лк. 2:51). Апостол сказав ще так: Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смер-ти ж- хресної(Флп. 2:8). Розпочав ти з доброї волі, тож стій твердо, щоб Господь звеличив тебе разом з покірними й смиренними в Царстві Небесному.

51. Один із братів, перебуваючи послушником у духовних отців, прийшов до іншого брата і сказав: «Хочу піти від духовних Отців і жити в безмовності на самоті», на що той відповів йому: «Один чоловік мав сина, якого віддав до майстра, щоб той навчив його свого ремесла. Хлопець виявився лінивим до роботи. Тож по кількох днях приходить він до свого батька й каже: «Тату, забери мене від учителя, бо й сам можу краще навчитися цього ремесла». Але батько відповів: «Якщо, навчаючись у інших, ти нічого не навчився, то як зможеш навчитися самотужки? Бачу, що погано ти вивчав своє ремесло, боюся, що марно старався я про тебе. Тому берись належним чином до роботи, набудь навичок під керівництвом майстра, щоб став ти вправним у ремеслі й потім міг жити з нього». Так і ми, брате, не скидаймо з себе ярма послуху в Господі, щоб не залишитися невправними у служінні Богові, не виявитися безпорадними перед спокусою.

52. Коли переможемо пристрасті, викорінимо в собі всілякі житейські печалі, тоді благодать Святого Духа упокоїться в нас і просвітить серця наші, наче приготований світильник, наповнений олією і з добрим ґнотом. Але якщо ми поневолені пристрастями й скніємо в них, то уподібнюємося до світильника без олії й ґноту, перебуваючи в темряві. Тож подбаймо про те, щоб достойно прийняти світло; шукаймо життя духовного, аби освятилися в нас і ум, коли провадитиме його Святий Дух, і тіло, коли стане воно причасником Духа.

53. Притча. Два чоловіки пішли до міста, віддаленого від їхнього села на тридцять стадій. Подолавши дві-три стадії, забрели вони до густого лісу, де було чимало джерел й затишних куточків. Один з них, бажаючи якнайскорше дістатися до міста, пришвидшив ходу, а другий зупинився, щоб оглянути все те, - і відстав. Роздивившись досхочу, хотів уже рушати до міста, але злякався спеки й сховався у затінку дерев. Доки так зволікав, насолоджуючись природою, з гущавини вийшов дикий звір, схопив його та поволік до свого лігва. А той, кого не спокусила лісова краса, успішно дійшов до міста. Притча ця ось що означає: два чоловіки - це люди, що стали на шлях благочестя й почали на ньому подвизатися. Приваблива місцина на їхньому шляху - світ з його принадами. Той, хто пройшов повз них, - це ті, які ні на чому не зупиняють своєї уваги, а спішать до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі (Флп. 3:14). Той, кого захопила краса місцини, уособлює тих, які забули про свою ціль й звернули ум свій від невидимого до видимого. Спека - це труд чеснот. Те, що чоловік, який забарився в лісі, став здобиччю звіра, означає: коли хтось зупиняє свій помисел на земному, тоді з цього постає гріх; гріх полонить людину і, як лютий звір, пожирає її, як написано: Пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, - породжує смерть (Як. 1:15). Тож втікаймо від мирських похотей, щоб знову не стати нам рабами гріха.

54. Уникай пустих балачок, щоб не впасти в сороміцькі помисли. Наскільки корисними для душі є добрі слова, настільки ж шкідливими є недобрі розмови, як сказав Апостол: Лихі розмови псують добрі звичаї (1 Кор. 15:33).

55. Коли недбалими побачиш людей, навіть постарівших у монашестві, тоді мусиш бути дуже обережним, аби, по-перше, самому не піти їхнім шляхом і, по-друге, набувши стриманости, не виноситися перед ними, - це значило б поступитися зарозумілості перемогою над собою. Послухай, що сказано: Будь уважним до себе, ретельно оберігай свою душу.

56. Не кожному відкривай свої помисли, а лише тим, про яких взнаєш, що вони духовні. Бо чимало пасток у диявола. Від людей духовних нічого не приховуй, щоб ворог не знайшов для себе закутка й не оселився в тобі. Але не шукай поради у людей тілесних.

57. Треба уникати пустих розмов і не спілкуватися з тими, які не мають страху Божого; бо нічого корисного вони не говорять, нічого не роблять для Господа, не бесідують ані про чесноти, ані про побожність, ані про чистоту. Розмови їхні - смертельна пастка, порада їхня - безодня адова, зібрання їхнє - погибель для душі.

58. Гляди, щоб не втратити тобі сміливого уповання на Бога заради чести й слави людської або заради наїдків, пиття чи вбрання; бо все це - тлінне, а діла кожного, добрі й злі, записуються. Думай про горішнє, а не про земне (Кол. 3:2), щоб отримати тобі обітницю Отця Небесного.

59. Воїни царя земного проливають кров, аби догодити йому; ти не мусиш проливати крови, лише не будь переможений гріхом, щоб не зростити тобі плоду смерти (Рим. 7:5). Будь уважним, брате, пильним перебувай у трудах. Бог справедливий і не забуде твого подвигу. Але за цю тісноту, що терпиш, сидячи в келії, засяє тобі світло істини. Змагайся добрим змагом віри (1 Тим. 6:12), щоб міг ти перемогти ворога і без сорому поклонитися Цареві Слави. Бо Господь увінчає не лише тих, які загинули від меча або страждали від мучителів, але й вправних у подвижництві й любові. Як перші заради Господа терпіли наругу над собою, так і другі заради Господа терпіли в скорботі й подвижництві.

60. Пильнуй себе, і хай не буде лукавого слова в серці твоєму. Не схиляйся до лукавого помислу. Від того вже постраждав один із прадавніх, коли заховав у своєму шатрі дещо з того, що було заборонено (Іс. Нав. 7:1-26); так само постраждав і служитель пророка Єлисея Гехазі (2 Цар. 5:21-27). Але не сховались переступники не лише від Бога, а й від людей. Закон порушили вони потай, а покарали їх явно. Одного привселюдно каменували, іншого настигла проказа (2 Цар. 5:27). Адже правду мовить Апостол: 3 Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме (Гал. 6:7).

61. Чому перемагає нас ворог? Чому примножуються наші пристрасті? - Чи не від непокірливости нашої? Коли вчать нас, ми неуважні; коли вказують на прогрішення, щоб виправити нас, ми противимося. Від людей таїмося, про Бога не дбаємо. Страшний змій піддає нам "мудрість" перемагати словом тих, що хочуть нас виправити; від того гріх примножується в нас, бо ніщо йому не противиться.

62. Початок душевної розбещености в монаха -сміх і вільність у поведінці. Коли запримітиш це в собі, монаше, знай, що дістався ти глибини усього злого. Не переставай молити Бога, щоб вибавив Він тебе від такої смерти. Сміх і вольності в поведінці штовхають до ганебних пристрастей не лише молодих монахів, але й старців. Про надто вільну поведінку хтось зі Святих сказав: «Подібна вона до спекотного вітру, бо нищить плоди монаха». А тепер послухай і про сміх: він позбавляє людину блаженства, обіцяного тим, що плачуть (Мт. 5:4), сміх руйнує добру внутрішню настанову, зневажає Святого Духа, шкодить душі, розбещує тіло. Сміх проганяє геть чесноти, не пам'ятає про смерть, не думає про муки.

63. Початок плачу - пізнання самого себе. Нехай же буде наш плач не про людське око, а заради Бога, Який відає все потаємне, щоб від Нього отримати нам блаженства. Тож просвітліймо обличчям, радіючи дарами Господніми в Святому Дусі; плакати й побиватися будемо подумки, благаючи Бога простити нам усі гріхи наші й охоронити нас від них назавжди - до кончини нашої. Плач творить й оберігає, плач зрошує сльозами душу й очищує її. Від плачу народжується невинність, відсікаються похоті, зміцнюються чесноти. Плач умилостивлює Бога, приймає розраду від Ангелів.

64. Займайся духовним, щоб жила в тобі пам'ять про Бога; гребуй пустими розмовами, адже ніяк не можуть бути в мирі між собою сморід і пахощі - це неможливо.

65. Пустельник вільний від троякої борні - бачення, слухання і говорення. Але той, хто живе у спільноті, будучи уважним, також позбавляється трьох різновидів борні - купівлі, продажу й розбійницького нападу. Але всюди треба пильнувати себе й берегти чистою совість свою.

66. Не кажи: «Я вступив до монастиря і набув ангельського образу». Не тільки людям, але й самому Богові мила не одна лише зовнішність: головно потрібні плоди добрих діл. Отже, будь, як квітуче дерево, охороняй плоди своїх чеснот, щоб не підкралась черва гордині й не підточила в тобі плоду смиренномудрости, щоб марнославство не затьмарило твого благоговіння, щоб гнів не вкрав твоєї лагідности, щоб роздратування не зморило твоєї доброти, щоб сварка не порушила твого миру, ворожнеча не стала перешкодою в дружбі, злопам'ятність не поклала край взаємній любові, образа не розірвала згоди, черевоугодництво не завадило посту, жадоба не винищила стриманости, легковажність не звела нанівець дбайливости, сон не приспав пильности, нудьга не тяжіла над старанністю, лінощі не завадили служінню, нарікання не зменшило покори, непослух не загородив входу послухові, пуста балаканина не взяла верх над псалмоспівами, жарти не заступили славослів'я, сміх не подолав плачу, блуд не розбестив цноти, а грошолюбству не було віддано переваги перед убогістю. Пильнуй, щоб не полюбити тобі батьків більше за Христа; не радіти світом більше від Царства; щоб пристрасть до пересудів не під'юджувала твого язика; щоб не мучила тебе заздрість; щоб брехня не очорнила чистоти твого серця, лицемірство не позбавило тебе істинних благ, крадіжка не відлучила тебе від Царства, неправда не заступила дороги до раю, людиноугодництво не знищило в тобі відваги, бажання потіх не позбавило тебе любови до Бога, похіть не згасила в тобі сердечної скрухи.

67. Наскільки хто відсікає та упокорює свою волю, настільки наближається до досконалости. Чим впертіше тримається хто своєї волі, тим більшої завдає собі шкоди. Тому не потурай своїй волі, а слухайся волі Божої.

68. Виходячи з келії, охорони очі свої, а серце спонукуй до побожних помислів, притім говори: «Ти не художник і вийшов не для того, аби вчитися малювати людей». Будь обачним. Якщо увага твоя прикута до чуттєвого, - чи зможеш чистим умом, як у дзеркалі, споглядати небесне, насолоджуватися й радіти пам'яттю про Бога?

69. Перестань цікавитися чужими гріхами, щоб не розбестився від того благочестивий помисел твій.

70. Дотримуйся мовчання: воно охоронить тебе від багатьох нечистот. Безнастанно пам'ятай про те, що чекає на грішників, бійся, щоб й ти невдовзі не долучився до них.

71. Не будьмо самолюбивими, адже з самолюбства виростають, як гілля, усі пристрасті. Самолюбство знищує любов, яка всіх веде до однодумности, зв'язує воєдино. Любов - великий і дорогоцінний набуток. Тому старайся не відпадати від любови.

72. Турбуючись про своє спасіння, станьмо взірцем чеснот для ближнього: у вірі, любові, терпінні, чистоті, послусі, смиренномудрості, страху Божому; не захоплюймось злими пожаданнями, але подвизаймося у трудах духовних.

73. Щоб приймати заповіді Божі, будь простим, як голуб; щоб давати відсіч ворожим підступам, будь хитрим, як змій.

74. Розумно уникай шкідливих зустрічей, щоб зберегти внутрішній спокій.

75. Не спілкуйся з лицедіями, щоб не розбестились думки твої, бо розмови їхні надто шкідливі. Старих вони змушують до хлоп'ячих витівок, а молодих підштовхують до беззаконних діл.

76. Коли хто плаче, тоді ніяк не согрішить, і ніхто в сердечній скрусі не задумує зла. Разом зі скрухою серця приходять сльози, а з ними стає менше зла, бо тоді ми не чинимо нічого злого.

77. Якщо ти молодий, привчайся до мовчання й труду. Завдяки праці нікому не будеш тягарем, а мовчання збереже в твоїй душі невгасиме душевне світло і не допустить, щоб воно затьмарилось будь-якою пристрастю.

78. Не волосся і не одежа роблять людину світською, а погана вдача та схильність до мирських і нечистих пожадань, від яких мерзенною стає душа.

79. Не постриг і одіж роблять монахом, а туга за небом і божественне життя, в яких виявляється досконалість життя.

80. Не звеличуйся, доки не пізнав спокуси, адже нерідко вона долає тих, які, здавалося б, твердо трималися. Тому треба бути пильним й берегти свій ум від падінь.

81. Усе виконуй і про все думай так, щоб бути угодним Богові, бо без цього тратить ціну всяке твоє діяння.

82. Чи в спільноті ти живеш, чи на самоті, не занедбуй того, чого шукаєш, тобто чистого серця й сокрушеного духа. Хто їх знайшов, того Бог не каратиме; а хто їх зневажає - наражається на велику небезпеку.

83. Божественними водами зрошуй душу свою (Божим словом і таїнствами), щоб вона квітла й плодоносила у правді. Треба нам так стреміти до всього, що корисне для душі, як звірі біжать на зелені пасовища,

84. Коли душа здорова, то й тіло має силу чинити добрі діла; а якщо душа заплуталась у негідних помислах, тоді гріх виснажує й тіло.

85. Щодня лукавий розставляє пастки на нашу душу, щоб спокусити її та віддати на вічну муку. У цих пастках міститься приманка - насолода, щоб спокушати й заманювати легковажні душі. Не розважайся, брате, цими смертельними втіхами, не захоплюйся звабливими помислами. Помисел зводить, коли знаходить вхід до душі, він усолоджує її гріховними думками, щоб потім умертвити гріхом. Він стає пасткою для душі. Тож схаменися і спіши вивільнитись, прогнавши помисел з душі молитвою, сльозами, стриманістю й чуванням. Надалі ж будь пильним, ні на хвилину не затримуйся думкою на звабливому помислі. Прибігай завжди до Бога молитвою, постом і сльозами, щоб визволитися тобі від усіляких пасток, спокус і пристрастей.

86. Будьмо завжди напоготові, щодня перемагаймо в боротьбі лукавого. Вивчім закони цієї борні: вона невидима, і закон її - позбутися усього земного. Якщо чекаємо смерти й щоденно вона в нас перед очима, то не згрішимо. Якщо відкинемо від себе все земне, то не переможуть нас у боротьбі. Оскільки земне притягує донизу, а пристрасті засліплюють очі серця, то й лукавий тоді перемагає нас у боротьбі.

87. Не міркуй й не говори, монаше, так: «Труди подвижництва великі, а я слабосилий і немічний, не здатний подвизатися». Якщо подашся до якоїсь далекої країни чи землі, то не зможеш вмить здолати всієї дороги; але, йдучи день у день від однієї ночівлі до іншої, - невдовзі дістанешся тієї країни, до якої прямуєш. Те саме можна сказати про Царство Небесне і про рай насолоди. Туди можна потрапити лише трудом усього життя - постом, стриманістю, чуванням. Стриманість, сльози, молитва, чування, любов - ось пристановища, що ведуть до неба. Проходь ними терпеливо і радісно. Після кожної ночівлі все міцнішими ставатимуть стопи твоєї душі й не знатимеш перешкод на шляху до неба.

88. Людину, яка необдумано стала на шлях монашества, ворогові вдається схилити до вольностей у поведінці. А тому, хто став монахом з побожности, нашіптує, що звершувати подвиги - не до снаги йому. Але той, хто дійсно боїться Бога, не піддається ані першому, ані другому помислові. Страх Божий провадить його серце прямою дорогою.

89. Один брат, ставши монахом, боровся з помислом полишити спільноту. І спав йому на думку такий приклад: «Поглянь ось на цю зелень у саду; якщо садівник на ділянці не викопає і не розсадить рослини, вони не виростуть на повен зріст». Брат же відповідав помислам: «Невже садівник повикопує геть усе, що висіяно на грядці? Хіба не залишить він на грядці стільки, скільки вона здатна живити? До того ж те, що викопано, не в такій безпеці, як те, що лишилося на грядці. Тому й ти не будь серед тих, котрих викопують». Так з поміччю благодаті здолав він помисел.

90. Монах повинен бути обачним, щоб розпізнавати замисли ворога: щось оминати зі сміхом, щось долати зі смиренням, а дещо поборювати добре приправленим словом.

91. Доки душа мріє про земне, - різноманітні пожадання світу цього і суєтні втіхи, тривожачи помисли, розслабляють її сили; і від того той, що сидить у келії, стає недбалим. Але якщо хтось цілковито зречеться світу, зненавидить його і всі принади його, всім серцем та всією душею віддасть себе на службу Господеві, то недбальство не оволодіє ним; і такий вільно робитиме своє діло. На нього чекатиме лише боротьба з марнославством; але й цей помисел зможе прогнати від себе раб Господній, якщо зважатиме на свою немічність і на те, від Кого отримав дар, як сказано: Що маєш, чого б ти не одержав? (1 Кор. 4:7). Знайома йому і боротьба з тілесною неміччю; але раба Господнього вона не лякає, і не відлучить він себе від любови Божої, як сказано: Хто нас відлучить від Божої любови? (Рим. 8:35-39). Останнім з-посеред пристрастей приходить дух блуду; уникай сороміцьких слів - і не пізнаєш нечистих помислів.

92. Мудрі старці - тук [2] для братії, який змащує і скріплює душу.

93. Якщо зрікся ти світу, то подбай про своє діло, аби здобути перлину, якої шукаєш. Бо деякі, зрікшись світу, віддалившись від земного життя (одні полишили військову службу, інші роздали своє багатство), - все ж зазнали падіння, бо йшли за власною волею. Найгірше, коли людиною править власна воля, а не воля Божа. Вони лише вдавали, що головними воротами віддаляються від усього житейського, - потайними ж дверима знову вернулися до земного.

94. Це - благі пахощі в людині, коли вона завжди звинувачує лише саму себе і не осуджує іншого, що впав у таке ж прогрішення.

95. У кого серце затьмарене бурею помислів і переможене пристрастями, той і людей не соромиться, і Бога не боїться. Якщо він правитель, то без страху чинить зло. Якщо ж він нездатний і бідний, то віддається грубості своєї вдачі і без жодного сорому також поводиться зле.

96. У воїнів битва - короткочасна, а в ревнителя спасіння триває вона аж до самого його відходу до Господа. Тому братися до діла треба якомога старанніше: пильно, уважно, з терпінням. Якщо збираєшся вбити лева, роби це рішуче, аби не розтрощив він, як посудину крихку, костей твоїх. На воді не заспокоюйся, поки не дістанешся берега, щоби, як той камінь, не пішов ти на дно. Якщо розпочинаєш боротьбу, будь пильним і тверезим, аби не радів противник з перемоги над тобою і замість вінця не одержав ти чогось зовсім іншого.

97. Хто хоче бути монахом, мусить бути готовим мужньо все зносити, щоб згодом не сказати: «Хіба я знав, що на мене чекає?» Отож знай. Владнай свої помисли, наберися терпіння, щоб коли, приймаючи постриг, скажеш: «Усе перетерплю», вже вранці не порушив того ні словом, ні ділом. Ангели Божі стоять поруч з тобою і чують усе, що ти говориш. Тож не скажи неправди, бо Господь погубить усіх тих, що неправду кажуть (Пс. 5:7).

98. Чимало спокус чатує на того, хто приступає до Господньої праці. Але успішно долає їх той, хто всім серцем відданий Божому проводові й тримається волі Божої. Господь чекає від нас тільки рішучости, Сам же дає нам силу і дарує перемогу: Він - щит для всіх тих, що до Нього прибігають (Пс. 18:31).

99. Не дивись на недбалих, але пильнуй себе, маючи перед очима Бога, як написано: Господь - передо мною завжди; тому що Він у мене по правиці, не захитаюсь (Пс. 16:8).

100. Не осуджуймо нікого, бо не знаємо, як хто поводиться у своїй келії, як трудиться перед Богом; не судімо, коли побачимо, що хтось сміється або розмовляє, бо не знаємо, що відчуває він на самоті. Кожен з нас мусить пильнувати самого себе, бо кожен сам за себе відповідатиме перед Богом.

101. Хочеш, аби не здолала тебе спокуса? Повністю відкинь свою волю. Навіть якщо справа видається тобі доброю, але настоятель не визнає її за таку, то підкорися йому в Господі. Сперечатися, йти за власними намірами - це вже ознака спокушання. Нехай кожен почує, що сказано в псалмі: Служіте Господеві в страсі і радуйтеся у тремтінні. Прийміть покарання, щоби не прогнівався Господь, і не загинули ви на шляху праведному (Пс. 2:11-12).

102. Не поводьмося так, що сьогодні ми стримані й лагідні, а завтра - нездержливі й горді; сьогодні - мовчазні, смиренні, чуваємо, а завтра - розважаємося, довго спимо, впираємося; сьогодні зрікаємося світу, усього земного: батьківщини, друзів, родини - в надії на Господа, а завтра прагнемо бачити батьківщину, рідних, спадок, - бо все це затягує нас до безодні зла. Пам'ятаймо про жінку Лотову, яка озирнулась позад себе - і стала соляним стовпом (Бут. 19:26). І Господь вчить: Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого (Лк. 9:62).

103. Завжди пам'ятай той день, коли вивільнився ти від усього тлінного і залишив світ заради Господа, коли спалахнув ти від страху Божого, коли пломенів ти духом до Господа. Таким залишайся до кінця, бо хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 10:22).

104. Не розслаблюйся, коли приходять помисли, бо це - початок боротьби. Повчися від дощового водоймища. Одразу після дощу вода каламутна, але чим далі, тим чистішою стає вона. Перетерпи -вгамуються твої помисли і дадуть тобі спокій.

105. Послухай притчу про скверні помисли. Коли виноград зібрано з лози, вичавлено й вино розлито в посудини, воно спочатку бурлить так, начебто стоїть на сильному вогні, і навіть добрі посудини не завжди витримують його тиску - й тріскають. Так стається і з помислами людськими, коли вони від суєтного віку цього та його турбот переходять до небесного. Біси не терплять ревности в людині й різними способами намагаються збаламутити її ум, домішати до нього голизну сороміцьку (Авак. 2:15); коли ж знайдуть відповідну посудину - душу невірну, збентежену сумнівами, - то рвуть її. Біси, як хижі вовки, ходять келіями монахів і шукають відчинених дверей, щоб увірватися досередини і звести душу, яка їм піддасться. Якщо ж натраплять на зачинені двері, тобто утверджену у вірі душу, то ніяковіють і забираються геть.

106. Що б ти не робив, будь смиренномудрим, бо смирення - матір послуху. Скинь із себе лицемірність, зодягнись у віру, щоб Господь, побачивши ревність душі твоєї, укріпив тебе в ділах. Зненавидь лінощі, суперництво, будь-які злі звички і заздрощі, адже заради Господа покинув ти все. Знай, якщо від початку розслаблюють тебе такі помисли, то пізніше доведеться перетерпіти багато лиха і зазнати шкоди.

107. Якщо надворі не даєш скупчуватися нечистотам, то й усередині, в собі самому, не дозволяй розпалюватись плотським пожаданням.

108. На широкому шляху надибуємо: злі наміри, розваги, черевоугодництво, пиятику, марнотратство, розпусту, розбрат, дратівливість, пихатість, непостійність тощо; а за ними йдуть: невір'я, непослух, непокора і останнє з усіх лих - відчай. А на шляху вузькому й тісному стрічаємо: мовчання, стриманість, цноту, любов, терпіння, радість, мир, смиренномудрість тощо. А за ними слідує життя вічне.

109. Особливо ж оберігай себе від вольностей у поведінці, щоб не стати тобі рабом багатослів'я і безстидства, потіхою бісівською і, врешті, не розлучитися з братами. Дикі віслюки не так спустошують ниву, як вольності руйнують труди монахів.

110. Погляньмо на тих, які служать земному цареві і тлінному престолові, - як уважно й боязко стоять вони перед своїм володарем. Чи ж не більший страх, трепет і благоговіння повинні мати ми, вірні, коли стоїмо перед Небесним Царем? Тому не можна безсоромним оком дивитись на тайни Тіла і Крови Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. І хай переконає нас у цьому Божественне Писання, яке говорить: Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути на купину (Діян. 7:32).

111. На мою думку, існує три різновиди дрімання, які бентежать людину вночі. Перше доводиться пізнати братові від лукавого тоді, коли він починає співати псалми. Воно безсиле, якщо брат не лінується, але турбує сильніше, якщо брат обтяжив свого живота наїдками і напоями. Друге находить на брата під час служби Божої, якщо він лінується, не докладає зусиль, аби до кінця відбути правило, а хоче під час служби покинути тих, які співають псалми, і йти спати. Третє доводиться відчути за покликом єства після закінчення правила звичайної служби. - Не будь недбалим. Хіба ти не чув, що пророк Самуїл, якого часто кликали вночі, жодного разу не лінувався підвестися, хоча був ще зовсім молодим? Коли стоїш на Службі Божій, з братами чи наодинці, славословлячи Спасителя нашого Ісуса Христа, й тривожить тебе перший різновид дрімання - чини спротив, тільки-но запримітиш його, щоб через власні лінощі не втратити тобі плодів служіння Богові. Будь непохитним у терпінні, хоч би дрімання й склеювало раз у раз тобі очі, - ані руш зі свого місця - і набудеш великої користи. Звичка довго спати подібна до пристрасти черевоугодництва. Якщо хтось звик багато їсти, то й природа багато вимагає, а коли хто звик до стриманости, то й природа не потребує багато їжі. Поглянь на рибалок: цілу ніч вони не сплять, а працюють. Коли ж хтось із них поступиться перед лінощами і його здолає сон, то, пробудившись, побачить він, що нічого не спіймав. Тоді почне побиватися через своє недбальство. Те саме станеться і з тобою, коли дріматимеш і спатимеш, як говорив Пророк: Сон обійняв їх і нічого не набули (Пс. 76:6).

112. Якщо зробиться на кораблі маленька шпарка і її негайно не залатають, то яким би великим не був корабель, але через таку дрібничку морські хвилі поглинуть його. Те саме може спіткати й душу, що піддалася підступам ворога, якщо вона не повернеться до свого Творця. Тож потребуємо ми з тобою, брате, пильности, тверезости й великої смиренномудрости. Все лукаве відступає, коли цілим серцем звертаєшся до Бога.

113. Буває й так, що хтось бере посудину зачерпнути води, але, не набравши води, розіб'є її. На такого схожий той, який вступає до обителі, щоб вдосконалюватись у християнських чеснотах, але згодом відкидає благодать Божу і повертається до мирського життя.

114. Віра - матір усього доброго; завдяки їй людина здатна осягнути обітниці Владики і Спасителя нашого Ісуса Христа, як написано: Без віри неможливо догодити Богові (Євр. 11:6). Натомість плідна здобич дияволу - невір'я, матір усіх лукавих діл. З невір'я постає двоєдушність, яка вносить нелад. Людина з подвійною душею непостійна у всіх своїх дорогах (Як. 1:8).

115. Хочеш уникнути спокус і пересудів? Замкни уста свої заради Господа та відверни очі свої, щоб не бачити суєти (Пс. 119:37); тоді уникнеш і першого, і другого: пересуди здолаєш мовчанням, спокуси - оберіганням очей. Якщо того не подолаєш у собі, то куди б ти не пішов, завжди матимеш сам у собі своїх ворогів. Здолай їх і - де б ти не жив - матимеш спокій.

116. Прекрасні молитва і піст, але їх зміцнює милостиня, як сказано: Хочу милости, а не жертви (Осія 6:6). І Спаситель дарує блаженство милостивим: Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть. А ще говорить Ангел до Корнилія: Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і Він згадав про тебе (Діян. 10:4), - тож не самі лише молитви, але й милостині.

117. Не занедбуй церковної служби під приводом того, що маєш щось зробити. Як від дощу зростає насінина, так від служби церковної укріплюється душа в чеснотах.

118. Не лише сьогодні мовчи й сумлінно віддавайся Божому ділу, а завтра вештайся келіями або, ще гірше, ходи від селища до селища. Натомість постійно мовчи і пам'ятай: наскільки хто перебуває у безмовності, настільки чистими стають його помисли; і навпаки, наскільки хто віддаляється від мовчання, настільки грубіє його ум.

119. Страх Божий - міцна опора супроти ворога. Не руйнуй цього опертя - і не потрапиш у полон. Пригорнися до Чоловіколюбця і разом із Пророком благай Його: До Тебе, Господи, я прибігаю; не дай мені осоромитись повіки, у Твоїй справедливості визволь мене! (Пс. 31:2). Тоді й Господь відповість тобі: Я буду з тобою, і не покину тебе, і не полишу. Будь мужнім і хоробрим (Іс. Нав. 1:5-6).

120. Будьмо великодушні й носімо тягарі один одного, стараймося підвести тих, що впали, полонені ворогом. Який воїн не почне битися з ворогом, побачивши, що товариш його потрапив у полон, аби визволити свого друга? Коли ж не зможе він врятувати його, то плаче й сумує за товаришем своїм. Чи ж не ще більше ми повинні жертвувати своє життя один заради одного? Адже Господь і Спаситель наш Ісус Христос сказав: Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Йоан 15:13).

121. Людина, що марнує в лінощах дні свої, обманює сама себе і зовсім не думає про ті блага, які Господь приготував для праведників, та про покарання, що чекає на грішників. Без жодного страху віддається вона втіхам. У такій людині лукавий зроджує плотські похоті, проте вона цього не помічає, як ті ворота, що їм байдуже, хто ними входить, а хто виходить. Похіть же, якщо оселилася в умі, затьмарює очі.

122. Тікай від вольностей і сміху; черевоугодництво приборкуй стриманістю, грошолюбство - вбогістю, балакучість - мовчанням, непосидющість -перебуванням у келії, лінощі - пам'яттю про майбутні блага, непокору - смиренномудрістю. Але найбільше остерігайся вольностей. Від них, думаю, бере початок усяке зло. Якщо не приборкаєш вольностей у поведінці, вони зроблять тебе безстидним. А якщо приборкаєш їх, станеш блаженним, бо сказано: Блаженний той, хто завжди богобоязний (Прип. 28:14).

123. Пильнуй, щоб не марнувати часу в лінощах й розсіяності. Насадив ти собі виноград - постав огорожу. Придбав сад - охороняй його плоди, щоб радіти з врожаю; не пускай свиней своїх на оброблену землю, щоб не спустошили ЇЇ. Яка з того користь, коли один день муруємо, а два руйнуємо? Як довершити діло, коли так поводимося?

124. Усілякі гріховні приманки розсіяні посеред людей, щоб ми невпинно боролися з ними. Але один бореться, а інший піддається спокусі й падає; падає ж хтось через те, хтось - через інше, залежно від схильности кожного. Але завжди в тому бере участь ворог, який зважає на наші прив'язаності. Він, бажаючи зв'язати когось гріховними пожаданнями, в'яже його тими, які людина полюбляє Найбільше, щоб, насолоджуючись ними, вона ніколи не хотіла звільнитися від них. Хитрий той, хто в'яже нас, і добре знає, чим і як кого пов'язати, розуміючи, що коли зв'яже когось небажаними узами, то ум вмить розірве їх і втече. Тому й обплутує кожного тим. хто що полюбляє. Тоді навіть зв'язані ми не журимося, а радіємо; нас упіймали, а ми вихваляємося цим. Зв'язаний, наприклад, заздрістю, хизується тим, що вільний від перелюбу, тож вважає, що нічим і не зв'язаний; а пов'язаний марнославством, оскільки не погруз в неправді, думає, що він вільний від будь-яких уз. Кожен зв'язаний не знає своїх пут, не відає, яку пастку приготовано для нього. Всі вони, як сп'янілі, потерпають від незнання. Зв'язаний, немов п'яний, не знає, що він зв'язаний. Від вина забувають про узи, у сп'янінні не помічають біля себе сітей.

125. Пам'ятай, що все добро пропадає, коли до нього домішується гріховна пристрасть: зникає правда, коли додається до неї ниций підступ; занечищується непорочність, якщо заторкне її похітливість; тратиться віра, якщо не дослухатися до пророкувань; затьмарюється доброчинність, якщо виступає наперед гординя; уневажливлюється піст, якщо долучається до нього осуд. Тож будь уважним до себе і не дозволяй, щоб такі домішки зводили нанівець те добре, що маєш.

126. Кожен свій член повинен ти старанно оберігати від гріха. Якщо тіло твоє чисте від блуду, бережи уста свої, щоб не судити інших. Уста не спроможні чинити перелюбу, але можуть казати неправду і зводити наклеп. Якщо один твій член невинний, а інший винуватий, то через нього одного ти весь підлягаєш осудженню. Не нехтуй цим як чимось незначним. На прикладі тих, що стали здобиччю ловців, навчись зважати на найменшу дрібничку. Буває так, що птах зачепиться пазурем у сіті, й отим маленьким кінчиком пазура приборкується й долається вся міць його крил, і хоча птах не цілковито в сітях, але вони його зловили і тримають.

127. Тікаймо від недоброго помислу, бо думку судитимуть так само, як і діло. Приступімо до доброго помислу, за який так само, як і за діла, отримаємо нагороду від Того, хто випробовує серця. Намірення само по собі вже є ділом, тому що з нього все бере свій початок, - в ньому покладено основу нашої свободи.

128. Милостивий Господь дав нам зброю супроти будь-яких нападів ворожих. Тільки не лінуйся користуватися нею - і не зазнаєш поразки. Якщо ворог пустить в нас свої палаючі стріли, то ми маємо незборимий щит - молитву; якщо задумає полонити нас брехнею, біжімо до правди - і спасемося; якщо заманеться йому уразити нас ненавистю -виставмо супроти нього могутню любов; якщо шкодить нам гордістю - змагаймося з ним смиренномудрістю; якщо збуджує плотську похіть - зодягнімся у броню невинности; якщо нападає на нас ненаситністю, набудьмо собі крила - піст. Так, наші вороги мають стріли, але їх має і наша неміч. Поразка в боротьбі настає не від браку зброї, а від небажання братися до неї та неуважности.

129. Яка користь з того, коли хтось має все, крім спасенної любови? Якщо хтось приготує пишний бенкет для царя та князів, і усього там вистачатиме, і страви будуть дорогі, але забракне соли: чи можна буде їсти такий обід? Ясна річ, що ні. Так і тут. Чи хто невинний, чи постить, чи чуває, чи молиться, чи дає притулок бідним, чи приносить дар, набуток або плоди, чи будує церкви, чи щось інше робить - без любови все це ніщо перед Богом (1 Кор. 13:1-4).

130. Подбаймо про те, щоб здобути нам обіцяні вічні блага; докладаймо зусиль, доки ще не стемніло і не скінчився торг; знайдімо собі для життя тамтешнього друзів серед тутешніх бідних і знедолених. У них купімо собі оливи й відішлімо її поперед себе; адже тут оливу для тамтешніх світильників продають вдови, сироти, немічні, каліки, кульгаві, сліпі та всі жебраки, які сидять біля дверей церковних.

131. Коли станеш перед Богом на молитву, пильнуй, щоб чудових органів, на яких виграєш Богові, тобто помислів твоїх, не викрали твої вороги. Як служитимеш Богові, коли відібрали в тебе твій орган, тобто полонили помисли? Служіння вимагає, щоб усі помисли, вся міць і сила душі, ввесь ум нерозсіяно належали Богові. До золота не домішуй міді або свинцю, тобто до душі своєї - багатьох і нечистих помислів. Як заручена діва стає мерзенною в очах нареченого свого, якщо спокусить її інший чоловік, так і душа, якщо захоплюється нечистими помислами і віддається їм, стає мерзенною в очах свого небесного Жениха Христа. Вона повинна всіляко уникати зв'язку з такими помислами, не дозволяти їм наближатися до себе, щоб Господь, побачивши її любов до Нього, зглянувся над нею, знищив ворогів її, що силкуються відвернути її думки від Нього. Як тільки Господь побачить, що душа з усіх сил безнастанно шукає Бога, чекає на Нього вночі й благально кличе Його вдень, - не забариться Він, відомстить за неї ворогам її, очистить її від пороку, який вона ще має, і піднесе її до Себе як наречену без скверни.

132. Відкрий серце своє і жадай Бога по всі дні життя свого. Жадати Бога - вічна насолода і просвітлення, радість, що не минає. Якщо прагнеш Господа повсякчас, Він завжди перебуватиме в тобі. Господь - у душах тих, які бояться Його; Він чинить волю тих, що полюбили Його.

133. Хочеш бути святим і непорочним храмом Божим? Завжди май у своєму серці образ Божий. Під образом Божим розумію не малюнок фарбами, а той образ, що його малюють в душі добрі діла, пости, чування, поступ у доброму, здержливість, молитви; а фарбами для цього небесного образу Владики служать чисті помисли, зречення усього земного і завжди чисте життя.

134. І у світі, і в подвижницькому житті ніхто не одержить нагороди без боротьби; без неї ніхто не отримає нев'янучого вінця і вічного життя. Адже теперішнє життя - це постійна боротьба. Хочеш бути досконалим у боротьбі? Завжди будь вбраним у чесноти - як у збрую для боротьби. Чи облечений ти у доброчесність? Постійно докладай зусиль, щоб не втратити її.

135. Бери приклад з життя і чеснот преподобних Отців. Слідуй дорогою їхнього життя, подвизайся так само, як вони, - умом, духом, тілом; будь подвижником в одежі, їді, мові, погляді, помислі -щоб у всьому став ти досконалим.

136. Слідкуй за собою, щоб під час молитви не був ти розсіяним. На молитві перед Богом стій зі страхом і трепетом. Повністю відкинь зі свого серця помисли й житейську печаль, цілковито стань небесним ангелом і старайся, щоб молитва твоя була святою, чистою, неоскверненою, аби небесні врата, коли побачать, як вона підноситься, вмить відчинились перед нею; а Ангели й Архангели, коли зустрінуть її, щоб раділи, підносячи її до святого й величного престолу пречистого Владики. Так на молитві припадай до Бога, як Херувим і Серафим.

137. Боротьба твоя не звичайна, бо всі сили небесні і Сам Владика спостерігають за нею. Тож коли одержиш перемогу над ворогом, Ангели зустрінуть тебе оплесками, радісно возхваляючи Господа, Який дарував тобі силу здолати лукавого. Тому й боротьба стає запеклішою, щоб став ти вправним і Бог прославився в тобі, і люди брали з тебе приклад.

138. Не ставай недбалим, коли знемагаєш, але май надію. Адже там, де подвиг, - там і нагорода, де бій - там і вшанування, де боротьба - там і вінець. Пам'ятай про це і терпінням готуйся до боротьби. Взивай до себе безнастанно разом зі Святими: Будь мужній; нехай буде відважне твоє серце, і надійся на Господа (Пс. 27:14).

139. Приготуй діла свої до відходу, наведи лад на своєму полі, а поле - це життя твоє. Візьми добрий заступ - Новий Завіт, огороди володіння свої терням (огорожа має бути з колючок) - постом, молитвою, навчанням. Якщо матимеш таку огорожу, то не зможе подолати її звір, тобто диявол. Як прекрасний виноградник, обробляй свою душу і, як та сторожа, що б'є в долоні й здіймає крик, щоб галасуванням зупинити крадіїв, так роби й ти: возвись голос, возкликуй псалмоспіви - й проженеш хитрого звіра лисицю, тобто диявола. Постійно наглядай за ворогом, щоб бажання твої не спрямовував на діла негідні. І якщо в душу твою почне метати, немов із пращі, негідними помислами, вистав проти нього щит віри, одягни шолом надії, візьми меч духовний, тобто слово Боже (Еф. 6:17). Озброївшись так супроти ворога, терпи й не будь недбалим у боротьбі; натомість у всьому будь уважним, кажучи: Знаємо ми його задуми!

140. Коли спаде тобі на думку щось лукаве, візьми меч свій, тобто укріпи в серці страх Божий, - і посічеш усю вражу силу. А замість військової сурми нехай буде тобі Боже Писання. Як сурма звуком своїм скликає воїнів, так і Боже Писання, взиваючи до нас, збирає докупи добрі помисли, шикує їх страхом Божим, єднає у полк, що протистоїть ворогові: адже помисли наші, як воїни, б'ються з ворогами Царя. І ще: як звук сурми під час бою збуджує в юних бійцях готовість йти на ворога, так і Боже Писання хай пробуджує твою ревність до добра, укріплює тебе на боротьбу з пристрастями.

141. Намагайся якомога частіше читати Писання, щоб воно збирало докупи твої помисли, які підступний ворог розсіває, навіюючи тобі лукаві думки, водночас завдаючи тобі або багато скорбот, або багато успіхів і життєвих вигод. Чинить він це, бо підступний і має на меті віддалити людину від Бога.

142. Будь пильним і уважним, намагайся завжди сумлінно читати Писання, щоб навчило воно тебе уникати сітей ворожих і осягнути вічне життя.

143. Читання Божественних Писань збирає розсіяний ум докупи і дарує знання Бога. Адже написано: Вгамуйтеся і пізнайте, що Я є Бог (Пс. 45:11). Послухай, Бога пізнає той, хто з чистим серцем читає Божественні Писання. Тому не лінуйся, а вправляйся, так читаючи, а також молячись, щоб просвітився ум твій і став ти досконалим і бездоганним, і щоб нічого тобі не бракувало (Як. 1:4).

144. Дехто хизується розмовами з панами, князями й царями, а ти хвались тим, що в Святих Писаннях бесідуєш зі Святим Духом, бо через них глаголить Дух Святий.

145. Старайся читати Божественні Писання і постійно молитися. Адже щоразу, коли з їхньою поміччю бесідуєш з Богом, освячується тіло твоє і душа. Знаючи це, старайся частіше вправлятися в цьому.

146. Якщо не вмієш читати, то не відходь з того місця, де можна слухати Божественні Писання й одержувати користь, бо написано: Як побачиш чоловіка розумного, від самого ранку спіши до нього, і його пороги хай оббиває нога твоя (Сир. 6:36). Це корисно не лише тим, які не вміють читати, але й тим, що вміють, бо багато з тих, що читають, не розуміють прочитаного.

147. Коли захочеш читати, гляди, щоб ворог не зупиняв тебе, не навіював нудьги чи розсіяности, кажучи: «Виконай спочатку ось це діло, а потім спокійно читатимеш». Так говорячи, він розпалює велику ревність до праці, щоб відволікти тебе від читання. Це він робить, коли бачить, що хтось сумлінно читає і має з того користь, - тоді ворог старається відвернути його від цього заняття, вишукуючи всілякі причини, аби тільки перешкодити читанню. Не йми йому віри; але будь, як спраглий олень, що стремить до джерел водних, тобто до Божественних Писань, щоб пити з них і тамувати спрагу, яку запалюють пристрасті.

148. Коли Господь дарує тобі прочитати й пізнати щось з Писань, подбай, щоб не пройшло це повз тебе (марно), але сприйми те умом, закарбуй у серці, збережи навічно в пам'яті, бо написано: Настановами Твоїми втішатимусь (Пс. 119:16); і ще: В серці своїм заховав я Твоє слово (Пс. 119:11).

149. Коли читаєш - читай старанно й сумлінно; з великою увагою зупиняйся на кожному слові, а не просто перегортай сторінки; якщо треба, не лінуйся двічі, тричі й більше разів перечитати стих, аби зрозуміти його силу.

150. Перед тим, як читати або слухати, спочатку помолися Богові, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Відкрий вуха й очі серця мого, щоб почути мені слова Твої і виконати волю Твою. Відкрий мої очі, щоб я міг бачити дива закону Твого! (Пс. 119:18). На тебе уповаю, що Ти, мій Боже, просвітиш серце моє». Завжди проси Бога в молитвах, щоб просвітив твій ум, відкрив тобі силу слів Своїх. Багато з тих, які покладалися на власний розум, обманулися і, заявляючи, що вони мудрі, стали дурними (Рим. 1:22).

151. Набудь мовчання, яке буде тобі міцним муром, адже безмовність поставить тебе вище від пристрастей. Ти боротимешся згори, а вони - знизу. Отже, здобудь мовчання зі страхом Божим - і ворожі стріли не дістануть тебе. Безмовність разом зі страхом Божим - вогненна колісниця, що підносить до неба тих, які їх осягнули.

152. Безмовність - матір скрухи, дзеркало гріхів, джерело нестримних сліз, школа нагляду за помислами і розпізнавання їх, утвердження посту, перепона черевоугодництву, нива для вдосконалення в молитві й читанні, втихомирення помислів, затишна пристань від турбот, благе й легке ярмо, що заспокоює й підтримує тих, які його несуть, матір благоговіння, в'язниця пристрастей, шори для очей, вуздечка для язика й вух, основа безкорисливости, родюча нива Христова, що приносить добрі плоди.

153. Здобудь собі ту благу частку, яку обрала для себе Марія, коли сіла біля ніг Господа, пригорнулась до Нього єдиного і стала зразком безмовности. За це і похвалив її Господь, кажучи: Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї (Лк. 10:42). Бачиш, що то є - безмовність! Сам Господь хвалить того, хто її набув. Тож здобудь безмовність - і втішатимешся в Господі (Пс. 37:4); сівши при Його ногах, припавши до Нього єдиного, матимеш відвагу сказати: Душа моя до Тебе лине, мене підтримує Твоя десниця (Пс. 63:9).

154. Недуги не відразу стають невиліковними, свій початок вони беруть в занедбанні, а вже згодом переходять у тяжку хворобу. Так і пристрасті постають з малого, але якщо їх не викорінити, то вони завдають душі великої шкоди. Бачиш, як зелена подряпина на міді все глибшає й глибшає? -З того зрозумій, що робить з душею пристрасть, коли ми недбалі. Якщо не очистиш іржі - не знищиш плями; якщо не виснажиш єства плоті - не проженеш від себе пристрасте. Іржа тісно поєднана з металом, а пристрасть закорінена в природі. Хто вичистить мідь, доки вона не позеленіла, не знатиме більше клопоту; хто зодягне душу чеснотами, не наразиться на небезпеку, не зазнає невидимого ураження злом. Очищена мідь набуває блиску, як одежу; і якщо вичищена мідь ще не спорохнявіла, - слугуватиме довго; інакше блиск, що його навели, оманливий, і посудина та дуже скоро зіпсується, адже зроблена з неякісної міді. Так і душа, якщо приступає до чеснот уже зіпсованою, то починає хитатись і від того свого хитання впадає у розтління.

155. Душа, злучаючись з вологим тілом, стає тілесною, а тіло стає духовним, коли нетлінна душа поєднана з сім'ям Божим. Святий Павло ділить людей на духовних і тілесних. Він знав, що й тілесні люди мають душу, а духовні - тіло; але те, що переважає в людині, те й визначає сутність її. Якщо в людині тіло бере гору над душею, то вона - тілесна, а якщо переважає душа, вона - духовна. І в іншому місці, коли святий Павло це роз'яснює, говорить: Тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б (Гал. 5:17). Євангеліє твердить, що Царство Небесне належить тим, що силоміць беруть його (Мт. 11:12). Дух прагне піднести природу до Божественного, тіло ж тягне природу до земного. Таке зусилля духа над природою є боротьбою, що виявляється двояко: в початківців - щоб не з'єднатися їм з тілом, а в досвідчених - щоб і саме тіло зробити духовним.

156. Якщо головне в людині - безсмертна душа, то нема неправди в Бога, коли Він звертає людину до нетлінного; не силує Він складної людської природи, а тільки спонукає силою духа з власної волі долучати до нетлінного плоть, як розбещену гріхом невільницю. У горнилі вогненному мідь починає виглядати як вогонь; так і тіло одухотворюється, коли єднається з нетлінним. Але коли мідь закопують у землю, вона порохнявіє; те саме стається з тілом, коли опановують його пристрасті.

157. Як Святі ставляться до тіла? - Природа тіла вимагає спокою, а вони стараються сокрушити її та озлобити. Природа наша (ушкоджена, плотська) прагне слави; вони ж втішаються, коли їх ганять, і приховують діла свої. Природа плоті потребує їжі; вони ж виснажують її постами, знесилюють подвигами. Природа схильна до подружнього життя, а вони приборкують її здержливістю і відкидають усе, що могло б подразнити похіть. Природа прагне життєвих вигод; а Святі, коли їх кривдять, - терплять, коли ображають - великодушно зносять. Вони цілковито зрікаються тілесного життя за словом Господа: Візьми хрест свій і йди за Мною (Мт. 16:24). Того ж навчає і Апостол: Умертвлюйте, отже, ваші земні члени (Кол. 3:5). Творіння Своє Господь не на заклання засуджує, а зусиллям духа бажає умертвити в ньому протиприродне, а плотське - оживотворити. Не сказав Він: Умертвлюйте тілесні члени, але земні члени. Які саме? - Блуд, нечистоту, похіть злу, хтивість тощо. Всім тим насолоджується земна людина, гріх принижує і розбещує її. Гріх чинить насилля над природою. І тоді природа замість того, щоби бути вдоволеною, стає ненаситною, замість того, щоб утамувати спрагу, -напивається, замість шлюбу віддається блуду, замість правді - неправді, замість любові - неприязні. Це все привнесене до природи зовні, і саме це Апостол вчить умертвлювати, щоб ушкодженою нашою природою керував дух і вона не виходила поза свої межі. Спаситель, кажучи, що краще подвижникові бути кульгавим чи вбогим, але здобути Царство (Мт. 18:8), наказував не відсікати створені Ним члени, але не робити з них знаряддя гріха.

158. Хто бажає подвизатися Христа ради, мусить здобути таку зброю, щоб могти протистояти дияволові й догодити нашому Спасителеві. Це означає:

159. Замість боротьби прийми, як гірчичне зернятко, віру в єдиносущну й нероздільну Тройцю. Як гірчичне зернятко округле й рухається само по собі, так і віра твоя нехай не стоїть на місці. Рух віри - чесноти. Дехто має віру, але не має діл; це - не віра, бо вона мертва, як сказано: Віра без діл не приносить плоду (Як. 2:20). Хто має і віру, і діла віри, в тому віра - як те гірчичне зеренце, що само рухається. Здобудь таку віру, будь непохитним в ній, постійно тримайся заповідей Спасителя нашого, щоб і тобі почути від Нього: Гаразд, слуго добрий і вірний! Увійди в радість Господа твого (Мт. 25:23). Добрим назвав його Господь за діла, а вірним - за віру.

160. Замість шолому озбройся упованням на будучі блага: Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, на що навіть і Ангели гаряче прагнуть споглядати (1 Кор. 2:9; 1 Петр. 1:12). Уповання це розрадить тебе у стражданнях і скорботах, а пам'ять про нього звеселятиме тебе. Це жадане уповання мали блаженні мученики Христові, коли в страшних муках, перед списами чи палаючим вогнем, з радістю й подякою все терпіли, аби тільки отримати те, на що покладали надію. Це уповання завжди май перед очима, щоб бажання отримати очікуване не дозволяло тобі думати про щось минуще, більше того, щоб воно спонукало тебе до всякого доброго діла.

161. Замість пояса підпережися досконалою любов'ю до Бога й до ближнього: любов усуне перешкоди з твоєї путі. Підперезаний любов'ю легко все долає, більше того - він ніде не знає перешкод. Бо любов, як сказано, все зносить, все перетерпить (1 Кор. 13:7); сповнений любови святий Павло говорив: Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? (2 Кор. 11:29). Бачиш, яка співчутлива й сильна любов!

162. Замість взуття нехай буде тобі смиренномудрість: як взуття стопчується ногами, так і смиренномудрий сприймає за належне, коли всі його топчуть. І ти, брате, набувай смирення. Це взуття не тілесне, а духовне; воно охоронить тебе, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь (Пс. 91:12). Блаженний Давид, набувши смирення, сказав: Я черв'як, не людина (Пс. 22:7). Поглянь, як любить Бог смирення, наскільки наближається до того, хто став смиренним, як завжди дбає про нього. Бо написано: Хто, як Господь, Бог наш, що возсідає на престолі й любить смиренних (Пс. 113:5-7); і ще: Очі Його на вбогих споглядають (Пс. 101:6). Коли чуєш про вбогого, не думай, що це той, хто втратив майно; було багато царів, які стали угодними Богові, а чимало вбогих загинуло. Вбогими називає Він убогих духом: Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне (Мт. 5:3).

163. Замість щита охороняй себе чесним хрестом, знаменуючи ним свої члени і серце. І не лише рукою клади на себе хресне знамення, але й у думках своїх осінюй ним усяке своє заняття: чи ти пішов, чи прийшов, сидиш чи стоїш, чи спиш, - що б ти не робив, передусім знаменуй себе хрестом в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, аби отримати благословення. Дуже сильна ця зброя, - і ніхто ніколи не зможе вчинити тобі шкоди, якщо захистиш себе нею. Якщо тому, хто має печать земного царя, ніхто не сміє заподіяти зла, - то оскільки більше нікому не подолати нас, коли носимо на собі печать великого небесного Царя. Цим знаряддям часто осінюй себе, брате; тому що надійно протистоїть воно стрілам ворожим. Ніколи не забувай захищати себе хрестом - і розірвеш сіті, які розставив на тебе диявол. Написано бо: На дорозі, де я ступаю, тайно розставили сильце на мене (Пс. 142:4). Завжди осінюй себе хрестом - і зло не наблизиться до духа твого.

164. Замість лука простягни свої руки до молитви, як написано: Навчає руки мої до бою, і м'язи мої переборюють лук мідяний (Пс. 18:35). Бо дійсно, лук мідяний супроти ворогів - це руки, з вірою простягнені до Бога; вони - як стріла, влучно пущена з лука. Якщо дозволиш помислові блукати, будеш як той, що тримає лук, але не вміє поцілити в противника і пускає стрілу абикуди. Чи злякається ворог тебе, якщо невміло тримаєш лук і не в нього, а навмання пускаєш стрілу? - Анітрохи! Якщо ж молитися з вірою, не дозволяти помислам блукати, знати, хто ти є і перед Ким стоїш, з Ким розмовляєш, - тільки тоді молитва підноситься до Бога - і ворог потерпає, начебто стріла вразила його серце. Тоді з Божою благодаттю душа все більше вдосконалюється, а ворог втікає, як порох перед лицем вітру, що його гонить Ангел Божий. Ось від чого супротивник зазнає поразки - коли хто свідомо молиться, мужньо подвизається і стоїть на сторожі своїх помислів.

165. Молися свідомо (розуміючи, до Кого молишся і про що). Якщо ж на молитві що-небудь -чи то через очі, чи ще через щось - розсіває твій ум, - знай, що це діло рук ворога, тож не спіши закінчувати молитви, але, самого себе осудивши, знову зберись думкою і тоді вже молись свідомо, знаючи, чого просиш у Бога й навіщо, не говори притім зайвого й не будь балакучим. Це справа сатани, коли помисел мчить, як пущена навмання стріла, а людина неспроможна триматися того, що задумала. Бо він знає: якщо людина триватиме на молитві, - Творець вислухає її, хоч би вона й согрішила без числа. Тому-то ворог і вводить людину в многодумання, щоб помисел її летів, як стріла, пущена світ-заочі. Трапляється, що й руки простерті на молитві, але язик говорить одне, а розум думає і уявляє собі зовсім інше - на радість ворогові. Тому, брате мій, завжди проси в Бога найнеобхіднішого, чого конче потребуєш, в чому дійсно відчуваєш нужду. Поглянь на двох сліпців єрихонських. Взивали вони до Господа: Помилуй нас, Сину Давидів. А коли Господь запитав їх: Що бажаєте, щоб учинив Я вам?, - вони згорьованим серцем просили, щоби їм відкрилися очі (Мт. 20:30-33). Не благали вони: дай нам те й те, - хоча й потребували чимало. Просили лише одного, чого вкрай потребували. - Поглянь на ханаанянку, про що благала вона вслід Господеві: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно (Мт. 15:22). Ні про що інше не просила, окрім того, що на серці боліло. Так і всі ті, що прибігали до Нього, чи не про найнеобхідніше говорили? А хворий, коли приходить до лікаря, хіба не те, що болить, показує йому? Так і ти, брате мій, відкрий перед Богом недуги своєї душі. З вірою звернися до Нього мисленними очима, щоб, як написано, побачити тобі Господа на високім і піднесенім престолі (Іс. 6:1) та воїнство Ангелів і Архангелів, що стоїть перед Ним, - і тоді, впавши перед милістю Його, вилий перед Богом своє прохання. Наперед визнай гріхи свої, а потім уже говори до Нього про біди свої, щоб змилостивився Господь над тобою з благости Своєї й уділив тобі щедроти Свої: О душе! Велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш (Мт. 15:28).

166. У кого очі розуму просвітлені, той достоту знає, що не власною своєю силою, а незборимою міццю Божою звільняється він від спокус лукавого. Свобода, яку має людина, полягає лише в рішучості або ж нерішучості протистояти дияволу; але якщо людина й чинить опір йому, то все одно не має цілковитої влади над пристрастями. Якби людська природа без сприяння Святого Духа могла протистояти підступам сатани, то Господь не заповідав би нам відмовляти на молитві: Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Отже, якщо хтось хоче визволитись від вогненних стріл ворога людського, сподобитись безстрастя і стати причасником Божественної слави, - нехай якомога старанніше, усім серцем, з усіх сил волає про вишню небесну поміч, щоб завдяки їй поборювати пристрасті й врешті осягнути чистоту, без якої ніхто не побачить Господа.

167. Старайся бути бездоганним дитям Божим і ввійти в той спокій, у який ввійшов перед нами, як предтеча, Ісус (Євр. 6:20). Старайся бути записаним у Небесній Церкві разом із первородними; намагайся піднестися до горішнього Єрусалиму, де рай і насолода. Але знай, що не сподобитися тобі цих чудових обітниць, якщо вдень і вночі не проливатимеш потоки сліз, як той Святий, що говорив: Щоночі ложе моє - мокре від плачу, сльозами обливаю мою постіль (Пс. 6:7). Хіба не знаєш, що ті, які засівають сльози, жатимуть радість (Пс. 126:5)? Тому Пророк каже: Не будь глухим на мої сльози (Пс. 39:13); а також: Поклади сльози мої у Твій сосуд, - чи не в книзі вони Твоїй? (Пс. 56:9); і ще: Сльози мої стали мені хлібом вдень і вночі (Пс. 42:4); Напій свій зі сльозами змішую я (Пс. 102:10). Сльози, які проливаємо свідомо, у великій скорботі, з чистим говінням серця, є поживою для душі, небесним хлібом, що живить душу для вічного життя.

168. Разом з видимим небом, званим твердю, існує й інше, вище від нього, - небо, невидиме для тілесних очей, світлосяйне, де перебувають Ангели. Там - нерукотворна скинія [3], в якій святі Ангели відправляють свою службу. Все це Божественне, невимовне, світлоносне й належить не до віку цього, а до іншого світу, де немає ані ночі, ані лукавих духів, ані боротьби. Внутрішнім зором бачити небесне дозволено не кожному; та й твердиню поставлено як завісу для того, щоб звідти Ангели могли бачити не всіх, а тільки тих, які чисті серцем і мають освячений ум, тобто лише своїх співгромадян і співтаїнників. Коли ж завісу буде знято, тоді й відкриється праведним, що на них чекає.

169. Тривала молитва, коли душа побивається, а ум напружений, підноситься до неба. - Вода, поки пливе розлогою рівниною, неосяжними просторами, не підніметься на висоту; але якщо гребля перетне її знизу і спрямує до водогону - під тиском вода скоріш за будь-яку стрілу стремітиме вгору. Так і людський розум розтікається і розсіюється, доки має забагато вольностей, коли ж скруха й сердечні вболівання тиснуть на нього, тоді під тим прекрасним тиском злітає він догори й підносить до Бога чисті й часті молитви. Про те, що насамперед будуть вислухані молитви, які приносяться зі скрухою, свідчить Пророк, коли говорить: До Господа взиваю я в моїй скруті, і Він вислухав мене (Пс. 120:1). Отже, ятрімо совість свою, збуджуймо в душі скорботу пам'яттю про гріхи, щоб удостоїлася вона бути вислуханою, стала пильною і уважною, спроможною плачем своїм досягти небес. Ніщо так не проганяє від нас лінощів та недбальства, як вболівання й скорбота, що збирають ум докупи і звертають його до себе самого. Хто так уболіває і молиться, той після молитви отримає велику розраду для душі. Як від великої хмари спочатку надворі темнішає, а потім ллється з неї дощ і вона втрачає свою вологу, а надворі повітря знову стає світлим і прозорим; так і душевна скорбота, доки вона всередині, то затьмарює наш помисел, а коли виснажить себе молитвами й сльозами і вийде назовні, тоді просвітлює душу, бо привносить до ума молільника, як промінь світла, думку про Божу поміч.

170. Хочеш зосереджено молитися? - Нехай твоя молитва лине з глибини душі. Як дерева, що мають глибоке коріння, не ламаються і не падають навіть від буревію, бо міцно закорінені в землі, так і молитви, які йдуть з глибини душі, міцно закорінені в ній, підносяться догори, і ніякі спокусливі помисли не можуть стати їм на перешкоді. Такий приклад дає нам Пророк, який про себе говорить: З глибин взиваю до Тебе, Господи (Пс. 130:1).

171. Дивився я на озброєння звитяжців і намагався зрозуміти, яка саме зброя має вирішальне значення для перемоги. Багато різної зброї побачив я, кожною можна одержати блискучу перемогу. Насамперед побачив я чистий піст - меч, який ніколи не затупиться. Потім спостеріг я невинність, чистоту і святість - лук, гострі стріли з якого вражають лукавого просто в серце. Узрів я і вбогість, що нехтує грішми і будь-яким майном, - цю броню, що боронить серце від найпідступніших диявольських стріл. Запримітив там любов - щит, і мир - твердий спис, від яких здригається сатана й тікає геть. Бачив і чування - панцир, і молитву -лати, і праведність - легку бойову колісницю. Дивився я на всю ту зброю і міркував, котра ж поміж них найміцніша, - аж побачив я надійну фортецю - смирення і зрозумів, що немає нічого від неї міцнішого; жодна вража зброя не здолає її, і лукавий штурмом не візьме її. Отже, якщо бажаєш перемогти в боротьбі, то шукай собі сховища в фортеці смирення і не виходь поза неї, - тоді не потрапиш в полон до хижака. 1 не покладайся на іншу свою зброю, щоб не здолав тебе лукавий.