5. Про вісім головних пристрастей і боротьбу з ними [1]

ПОДВИЖНИЦЬКІ НАСТАНОВИ СВЯТОГО ЄФРЕМА СИРІЙСЬКОГО

1. Знай, що є вісім пороків, з яких постає все лихе: черевоугодництво (обжерливість), розпуста (блуд), грошолюбство, гнів, сум (печаль), нудьга, марнославство, гордість. Саме з ними повинна боротися кожна людина.

2. Ти ж, якщо хочеш перемогти черевоугодництво, полюби здержливість, май страх Божий - і переможеш.

3. Якщо хочеш перемогти розпусту, полюби чування і бажай безнастанно перебувати з Богом, завжди пам'ятай про смерть, не веди розмов із жінкою - і переможеш.

4. Якщо хочеш перемогти грошолюбство, полюби бідність і не будь марнотратним.

5. Якщо хочеш перемогти гнів, стань лагідним і великодушним; пам'ятай, скільки зла вчинили юдеї Господеві нашому Ісусу Христу, однак Він як Бог чоловіколюбний не гнівався на них, натомість молився за них: Отче, відпусти їм цей гріх, не знають бо, що роблять (Лк. 23:34).

6. Якщо хочеш перемогти сум, ніколи не журися про дочасне; якщо тебе ображають словом, турбують або безчестять, - не журись, а навпаки - радій. Сумуй лише тоді, коли согрішиш; але й тоді знай міру, щоб не впасти у відчай і не загинути.

7. Якщо хочеш перемогти нудьгу (униніє), берись, хоч ненадовго, до якої-небудь фізичної праці, читай або багато молися.

8. Якщо хочеш перемогти марнославство, не люби ні похвали, ні почестей, ні гарного вбрання, ні головування, ні першости, натомість люби, коли тебе ганять і безчестять, зводять на тебе наклепи; сам собі докоряй, що ти согрішив більше, ніж будь-який інший грішник.

9. Якщо хочеш перемогти гордість, то що б ти не робив, не кажи, що сам це робиш - своєю працею, своїми зусиллями. Але коли постиш чи чуваєш, спиш на долівці, співаєш псалми чи б'єш багато поклонів, кажи, що діється це з Божою поміччю і Божою опікою, а не твоєю власною силою і не твоїм старанням.

а) Про боротьбу з черевоугодництвом [2]

10. Не бажай, монаше, їсти м'ясо і не пий вина до сп'яніння; інакше огрубіє твій ум, а житейським турботам не знатимеш кінця.

11. Прикмети доброго життя молодого монаха: смиренномудре утримання від вина й багатослів'я. Хто ж те полюбляє, не матиме доброго кінця свого життя.

12. Не силуй свого брата пити вина до сп'яніння, хоча б віддавна пив він його; адже довго будують корабель, а трощиться він враз від одного удару.

13. Хто бажає тілесного вдоволення, готує собі багато напастей; а той, хто довго терпить, - спасається.

14. Краще їсти заради Господа і дякувати Богові, аніж не їсти й осуджувати тих, що їдять і вдячні Господу.

15. Приступив ти до трапези? Їж хліб, а не осуджуй ближнього, щоб через осуд не пожирав ти брата свого.

16. Будь здоровим у вірі та їж усе, що тобі подають у Господі. Якщо подано щось, чого ти не хочеш їсти, не відсилай це з трапези, коли інші хочуть їсти та дякувати Богові.

17. Приступив ти до трапези? Їж, як людина, і не позирай на всі боки, як неук.

18. Один брат сказав: «Не через огиду не їм м'яса, бо всяке Боже створіння - добре, і не слід нічого відкидати (1 Тим. 4:4); оскільки ж написано: Не личать дурневі розкоші (Прип. 19:10), то нерозумно їсти монахові м'ясо тварин».

19. Коли подано тобі куски (залишки), не гребуй і куснем, адже Господь наказав Своїм учням зібрати крихти хліба, щоб нічого не пропало (Йоан 6:12).

20. Докір людині - впиватися вином; багатьох я бачив, але нікого не знайшов гіршого від п'яниці.

21. Стриманість виснажує плоть, а об'їдання притуплює розум.

22. Пригнічуй, поневолюй, монаше, свою плоть, щоб не бути тобі відкиненим.

23. Поборюй свою плоть - і принесеш плід Богові.

24. Хочеш ти, монаше, мати спокій у товаристві братів? Вдовольняйся спільною трапезою братів - це буде здоров'ям для твого тіла й оновою для костей твоїх (Прип. 3:8), і душа твоя не ушкодиться. Не приглядайся до вина, яке воно червоне. Потім воно вкусить, як гадина, утне, немов зміюка (Прип. 23:31-32).

25. Лев, женучись за здобиччю для свого черева, сам може стати впійманим; і черевоугодник понижується задля вдоволення свого черева.

26. Від об'їдання ум грубішає, а добра здержливість очищує його.

27. Чоловік, що упивається і дратується, збурює душі братів, і сором його постійно при ньому.

28. Чоловік, який п'є під вечір, поводиться не так й говорить не те, що треба, а вранці розкаюється; однак якщо знову натрапить на вино, поводиться так само.

29. Не пий вина до сп'яніння, хоча й припрошують тебе приятелі, які поруч з тобою; бо якщо здолає тебе вино, то ті, які припрошували тебе, першими й згіршаться.

30. Черевоугодник трудиться й переймається тим, аби наповнити своє черево наїдками; а коли попоїсть, страждає під час травлення; а стриманість супроводиться здоров'ям і тверезістю.

31. Монах-черевоугодник турбується про багато, а стриманий подібний до сарни в полі.

32. Не переймайся, монаше, черевом - і матимеш спокій.

33. Усіх дров у лісі замало буде, щоб наситити вогонь; таке саме ненаситне й тіло - скільки йому не годи.

34. Пастир, який упивається, не збереже довірених йому овець, а хто любить спати, сам стане здобиччю звірів. Адже тернова гілка проростає в руці п'яниці (Прип. 26:9), а душа стриманого припадає до Бога.

35. Здержливість є справою терпіння.

36. Не пий вина до сп'яніння, аби догодити людям, бо дуже соромно тобі буде, коли побачать тебе п'яним.

37. Скуштував ти хліба - й наситився! Віддай хвалу Богові, Який тебе наситив. А якщо хочеш, щоб тіло твоє вдовольнялося малим, віддай славу Господеві, Який укріпив тебе, і не кажи всім: «Не з'їв я стільки-то хліба». - Що тим додаєш собі? Хіба що осуджуєш тих, які їдять і складають подяку.

38. Монах-черевоугодник називає піст часом смутку, а здержливий і під час посту не буває похмурим.

39. Надмірна здержливість, думаю, не є похвальною; але й нехтувати потрібною стриманістю також не добре. Тривале утримання від скромної їжі призводить до розслаблення і нестачі сил для служіння, але й пересичуватися їжею підлягає осуду. Сказано ж: Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати (Лк. 6:25). Більше того, нестриманий через свою нерозважливість піддається тілесним пристрастям. Тому доброчесно й належним чином треба управляти тілом.

40. Випивши під час трапези вина, не вештайся келіями, але сиди мовчки у своїй, тому що диявол багатьох спокусив вином. Спожите вино і чужа келія породжують безстрашшя і розбещеність. У таких зібраннях буває падіння душ, головно ж коли бездіяльним є жезл настоятеля. Бо хто не хоче приборкувати ум свій страхом Божим, той потребує людського страху, щоб хоча би ним стримуватися від усього шкідливого і марного, адже невинним залишається раб у суворого хазяїна.

41. Страви вживай прості й необхідні, щоб ум твій не огрубів в обжерстві, пияцтві та життєвих клопотах (Лк. 21:34). Одержимі такою пристрастю і блуд не вважають за блуд, і перелюб - за перелюб, і не зрікаються усього того, що роблять язичники, які не знають Бога; але все це чинять без страху і нічим не відрізняються від свиней в болоті, не пам'ятаючи ні про Закон, ні про Пророків, ні про самого Господа, Який воплотився, щоб знищити беззаконний гріх. Тож не будь пожадливим до м'яса і вина, щоб ум твій був здатний прийняти духовні дари.

42. Не насолоджуйся лазнями, розмаїтими напоями та м'ясними стравами, щоб не наразитися тобі на велику небезпеку - тяжкий гріх.

43. Не слухай порад людей, які самі собі догоджають, - вони зробили себе рабами черева і плотських пристрастей.

44. Багато попоїсти й випити - приємність тимчасова, бо вже наступного дня про це й згадувати неприємно - настає розслабленість ума й тіла.

45. Монах довго не триматиметься одного місця і не матиме спокою, якщо спочатку не полюбить мовчання і стриманости. Адже мовчання вчить безмовности й постійної молитви, а стриманість зосереджує думку, не дає їй відволікатися. Той, хто нарешті осягнув це, удостоїться миру в серці.

46. Не спокушайся об'їданням і не впивайся вином, яке доводить до розпусти (Еф. 5:18). Ніщо не принесе тобі користи, крім одного - чинити волю Божу.

47. Знай, наскільки хто потурає своїй плоті, собі на біду, настільки примножує в собі пристрасті. - Врешті душа, обтяжена грішними звичками тіла, стає безплідною. Тому Спаситель говорить: Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжиранням, пияцтвом та життєвими клопотами (Лк. 21:34). Тому й Апостол говорить: Умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним (1 Кор. 9:27). Коли ж хто примушує себе до діла Господнього, то відповідно й тіло його зміцнюється, а душа просвітлюється. Як борець постійно тренує своє тіло, щоб воно було здатним до боротьби, так і подвижник благочестя мусить вправлятися в усіляких добрих ділах, як говорив Апостол: Вправляйся у благочесті (1 Тим. 4:7).

б) Про боротьбу з пристрастю розпусти [3]

48. Сластолюбець, зустрічаючись з жінками, веселішає: його вабить їхня краса, зводить з розуму квітуче тіло, захоплює привабливе обличчя, зачаровує гнучкий стан. Бесідуючи з ними, він мліє від задоволення. Наодинці пригадує собі те, що бачив, похітливо мріє, яскраво уявляє жіночі обличчя та їхні пристрасні вирази, чарівні усмішки, звабливі очі, красиві одежі, улесливі слова і порухи губ. З чоловіками такому нудно; а коли бачить жінок, світлішає, метушиться, аби їм догодити. Звідкілясь тоді береться в нього й голос до співів, і вміння сказати влучне слово, посміятися, показати себе цікавим і приємним.

49. Не дозволяй очам своїм блукати по всіх усюдах, не приглядайся до чужої вроди, щоб через очі не здолав тебе супротивник твій.

50. Докір монахові - очі, що блукають. Хто йде за ними, зазнає багато скорбот. Якщо не стримуватимеш очей від блукання, - не прокладеш прямої дороги до невинности.

51. Якщо полюбиш стриманість, приборкаєш демона блуду.

52. Хто насичує тіло своє, той живить лихі похоті; безсоромні помисли в такого не вгамуються.

53. Хто приборкує очі свої, тому буде легко; а в кого очі блукають, той накладає на себе ярмо. Адже сказано: Вихор пожадання змінює ум нелукавий (Мудр. 4:12).

54. Якщо ти дозволив очам дивитися на суєту, -скоріш зупини їх, щоб не осоромитися догоджуванням плоті.

55. Коли плоть збуджена, не торкайся тіла, аби ще більше не розпалити її.

56. Будь уважним до себе, монаше, пильнуй, коли зустрічаєшся з жінками.

57. Тікаєш від змії, яка жалить тіло, але ще хутчіше втікай від жінки, яка жалить душу.

58. Кого вабить жіноча краса, той в душі бажає цієї краси; хто уповільнює ходу біля дому жінки, уподібнюється до того, що йде по льоду, бо спокуса - недалеко від нього.

59. Що два борці - то монах у товаристві жінки. Але пильний матиме з того користь і не буде ошуканий.

60. Не слухай непристойних розмов, щоб не осквернити ума свого. Як дим шкодить очам, так непристойне слово - душі.

61. Якщо непокоїть тебе дух розпусти, заборони йому словами: «Господь хай знищить тебе, смердючий бісе нечистоти», бо знаємо, що сказано: Прагнення тіла вороже Богові (Рим. 8:7).

62. Кожний, хто любить чистоту і невинність, стає храмом Божим.

63. Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того (1 Кор. 3:17), - каже Божественне Писання. Як собаці, щосили опирайся демонові блуду; не дозволь заманити себе розпусним помислом. Від однієї іскри велике згарище може залишитися, і від злої думки примножуються злі бажання. Намагайся винищувати згадку про них більше, ніж сморід баговиння.

64. Як пахощі звеселяють нюх, так і Дух Святий звеселяється чистотою й перебуває в людині невинній.

65. Як свиня радіє з болота, так біси радіють з блуду й нечистоти.

66. У чистоті міститься велике світло, радість, мир і терпіння; а в блуді - журба, туга, ненаситний сон і морок.

67. Полюби, монаше, чистоту в любові Христовій; вона так само потрібна твоєму життю, як теслі - струганок.

68. Один монах, потерпаючи від демона блуду, забороняв йому словами: «Йди до темряви, сатано! Хіба не знаєш, що хоча й негідний я, але маю члени Христові?». І миттєво зникало збудження (начебто хтось дмухнув і загасив світильник). Це його самого дивувало - і він славив Господа.

69. Чому так полюбляєш чепуритися? Послухай, що каже Апостол: Утікай від пристрастей юнацьких (2 Тим. 2:22). Чи не знаєш, з яким ворогом ведеш боротьбу? Чи не відаєш, як небезпечно стати пасткою для іншої душі? Чому не думаєш, яке гниття, яке тління чекає на тих, хто так поводиться? Хотів би я, аби ти знав, що коли зовнішня людина пишно вбрана, але осквернено її душу, то й краса не забариться пропасти. Коли ж набудеш душевної краси, то з неї, як зі світла, проллється щось і на зовнішню людину, - і така краса не минає!

70. Хто прикрашає свій одяг і наповнює черево, на того чекає велика боротьба; а пильного й розсудливого бояться супротивники.

71. Якщо бентежить тебе дух блуду, коли ти працюєш, не полінуйся піднести руки до Господа -і молитва віри заступиться за тебе.

72. Придушуй похіть, поки вона не придушила тебе; адже тих, які піддалися їй, жбурляє вона на саме дно пекельне.

73. Люби мир і святиню (чистоту), щоб удостоїтися споглядати образ Господа Бога.

74. Утримуйся, брате, від жартів, щоб не втратити тобі через них сорому. Безстидство - матір усілякої розпусти.

75. Не ходи до келій тих, що впиваються вином, аби не втратити тобі несподівано скарбу невинности.

76. Коли в тілі спалахнула похіть, згадай невгасимий вогонь і черву невсипущу - і вмить згасне збудження членів; коли ж розслабишся, - будеш переможеним, тоді охопить тебе вогонь скорботою розкаяння, - і звикнеш грішити, хоча й будеш каятись. На самому початку будь суворим до кожного поруху плотського пожадання, щоб не піддаватися йому, - тоді й не звикнеш поступатися перемогою в битві. Адже звичка - друга натура. Звичка до послаблення ніколи не дозволить тобі набути суворости. Вона завжди будує і руйнує, грішить і кається. Якщо призвичаїшся до послаблення, коли на тебе нападають біси блуду, - тобі на долі буде написано на віки вічні: розкаяння. Хто звик поступатися пожаданню, тому завжди докоряє його совість; він увесь час сумний, і хоча про людське око виглядає веселим, внутрішньо тужить через докори совісти. Адже похоті притаманно мучити смутком тих, хто поступається їй. Тому пильнуй душу свою, завжди маючи в собі Бога.

77. Будь уважним до самого себе, старайся зберегти себе чистим до самої смерти, щоб міг ти відважно і радісно зустріти безсмертного Жениха. Шануй невинність - і вона проведе тебе до небесного чертогу. Тому й сказав Апостол: Я вас заручив одному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Христові (2 Кор. 11:2).

78. Бережи тіло від гріха, щоб не сказати перед Творцем неправди. Принесли ми себе в дар Господеві, тому й не маємо вже влади над тілом своїм і не можемо взяти дар назад з власної своєї волі. -Якщо хтось склав обіт Богові й приніс дар Господеві, а єрей, взявши дар, поклав його в храмі, то хоча б той, що приніс дар, навіть опісля і передумав, -не має він права забрати його назад після того, як вже приніс його Господеві; якщо ж замислить потайки викрасти дар, то буде покараним, не як той, що забрав свою власність, але як святокрадець. Так само й ті, що посвятили свої душі Богові, вже не мають влади над своїми тілами.

79. Остерігайся злих порад. Адже буває, що ті, які самі відпали від чеснот, намагаються притягнути до себе інших, щоб не самим борсатися у негідному житті. Говорять вони приємно, щоб тих, які слухають, відвернути від невинности й занурити в гріхи. Самі вони впали, але не тільки не хочуть підвестися, але й спокушають інших до падіння і розтління. І диявол використовує їх, як наживу для вудки. Їхнє горло - гріб відкритий, тобто тих, що віддаються пристрастям ганебним (Рим. 3:13; 1:26). Остерігайся, щоб не спалили вони тебе солодкими своїми розмовами.

80. Блаженні ті, що зберігають святиню (чистоту) в смиренномудрості! Але ніхто хай не надіється осягнути спокій (у цьому ділі), якщо піддаватиметься намовам ворога; адже тоді цей мучитель триматиме їх у полоні помислів та похітливих насолод навіть без сороміцьких вчинків. Оскільки вони не пізнали жінки, ворог навіює їм думку приписувати собі дівицтво, тоді як все їхнє тіло сповнене скверни похітливої. Ворог робить так, що звеличуються вони як вільні від гріха, тоді як він насичує їх гіркотою жовчі та гіркотою горя (Втор. 32:32).

81. Про те, щоб не впиватися вином і не гаяти часу з жінками, зайве навіть говорити; кожному очевидно, наскільки це суперечить чеснотам. І не лише в цьому треба берегтись підступів бісів, але й з чоловіками не провадьте розмов зманіжених, що можуть збудити солодку похіть і підштовхнути душу до загибелі. Від зустрічей з жінками відмовляємось ми не тому, що вважаємо жінок лукавими, але тому, що під час зустрічей і розмов з ними ворогові легко побороти нас і довести до переступу Божої заповіді. Нам звідусіль треба остерігатися нападів лукавих духів і покладати надію на всеозброєння і силу Святого Духа. Хто зачиняє від ворога одні двері, а двоє дверей відчиняє, той обманюється, гадаючи, що він у безпеці. Ні! З усіх боків треба себе забезпечити і не давати приводу тому, хто на нього чекає.

82. Не занедбуй чесноти невинности, але якомога сильніше старайся про святиню (чистоту), адже заради цього покинув ти світ Здобудь собі невинність, щоб оселився в тобі Святий Дух. Не зважай на сороміцькі бажання і суєтну потіху! Бережи себе чистим, і навіть якщо почне розпалюватися в тобі гріховне полум'я, гаси його сльозами і молитвою до Господа, Який любить тих, що шукають святині та служать Йому в ній. Дорогоцінний набуток - невинність у чистому помислі. Якщо полюбиш її, - Господь прославить тебе і в усьому збагатить.

83. Якщо постане в тобі тілесна борня, - не бійся і не занепадай духом. Тим надасиш ворогові сміливости супроти себе, і він почне засівати в тобі спокусливі думки, підмовляючи: «Триватиме в тобі збудження, доки не задовольниш свою похіть». Але коли терпиш, надійся на Господа, з плачем розлий свою молитву перед Його добротою, і Він почує тебе, і визволить тебе від пориву пристрастей, тобто нечистих помислів, і від багнистого болота, тобто сороміцьких мріянь, і поставить ноги твої на скелю святині (чистоти) (Пс. 40:1-3); і узрієш поміч Його. Тільки терпи, не розслаблюйся від помислів, не знесилюйся, коли черпаєш воду з човна, адже пристань життя близько. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і Він скаже: - Ось Я! (Іс. 58:9). Та Господь вичікує, щоб побачити подвиг твій, чи дійсно до самої смерти готовий ти поборювати гріх. Отже, не будь слабкодухий - і Бог не полишить тебе. Він бачить твій подвиг, споглядають його лики святих Ангелів і юрба бісів. Ангели готові подати переможцеві вінець, а біси - покрити ганьбою переможеного. Будь же уважним! Не засмути своїх (Ангелів) і не потіш чужих (бісів).

84. Від Божих очей не сховаєшся. 1 хай не спокушає тебе супротивник, навіюючи: Не побачить. При стопах Божих стоїш ти. Не нехтуй цим. Адже написано: Небо - престол Мій, земля ж - підніжок ніг Моїх (Діян. 7:49).

85. Біда не в тім, що тиснуть на нас пристрасті й ми повинні їх долати, а в тому, що, попустивши собі, ми не встоїмо перед супротивниками. Опирайся похоті, яка палить тебе, щоб уникнути вічного вогню. Якщо раз здолає тебе пристрасть, то вже не відступиться, а щораз сильніше нападатиме на тебе. Будь уважним, аби не позбавити себе слави Образу Божого.

86. Уникаймо пияцтва та зустрічей з жінками, адже слово жінки - тенета в серці (Прип. 7:21), і того, хто слухає її, веде до нечистого замішання.

87. Гляди, щоб не впіймався ти на дочасну втіху і не втратив життя вічного. Покликаний ти бути купцем: пильнуй, аби не втратив ти перлини і щоб ворог не викрав твого скарбу, не затопив твого корабля з добром і щоб не повернувся ти додому з нічим. Противник твій знає, яку славу здобуває собі в Бога той, хто береже своє тіло чистим від скверни, тому й нападає на такого помислами, прагне обплутати ними людину, щоби, захопившись ними, вона не осягнула майбутньої слави. Коли ж натрапить на душу, яка відкидає нечисті помисли, то зрідка нападає на неї, але назавжди від неї не відступається. Та все ж скоріше йде туди, де тільки-но постукає, вмить відчиняють йому, - і осквернює найнегіднішими пожаданнями тіло й душу того, який не чинить йому опору; врешті, начебто добрий порадник, навіює йому таку думку: «Краще йти тобі у світ і взяти співжительку, аніж так поборювати свою плоть». Та все це не наближається до того, хто пильнує себе. Тому будь уважним, щоб нічого подібного не сталося з тобою.

88. Пам'ятай, що обіцяв ти Богові, і бережи святиню (чистоту) свою, щоб здобути тобі благодать перед Господом. Послухай сказане: Утікайте від розпусти! (1 Кор. 6:18). Хочеш знати, який то тяжкий гріх - розпуста? Ось, поглянь: кого не змогли умертвити змії в пустелі, тих здолав блуд на землі мідіямській. - Якщо ж упав ти в гріх, не залишайся в ньому, не нехтуй Божим довготерпінням і Господнім милосердям. Пам'ятай про те, що смерть не забариться (Сир. 14:12). Згадай, що неможливо тобі уникнути Божих рук. Тож не лінуйся, а кайся, плач, зітхай, що ти піддався спокусі; адже якщо й забудемо про падіння, то Бог, Який створив нас, пам'ятає діла кожного.

89. Не лінуйся, але мужньо чини опір ворогові, замуруй підкоп, яким звичайно проникає ворог, щоб нищити тебе. Коли не знайде він зручного входу, - піде з нічим. А замурувати підкоп означає забезпечити свої чуття, тобто зір, слух, нюх, смак, дотик, якими до душі входить і добре, і зле, а помислам не дозволяти блукати де не слід. Пам'ятай про велетнів, які своїм життям опоганили землю, і про те, як Господь в одну мить стер їх з лиця землі потопом, - жодної користи не мали вони від своєї сили. Згадай про землю Содомську і Гоморську, як була знищена вона за гріхи своїх мешканців, - і не отримали вони зиску від розкоші й гордині. Подбаймо ж про своє спасіння, щоб не настигла нас нагла смерть і не піти нам звідси з великим осудом.

90. Тому, хто навіює тобі скверні й нечисті пожадання, скажи: «О, враже істини! Чи ж я маю зганьбити себе, щоб тебе задовольнити? Йди до подібних тобі негідників. Випросив собі стадо свиней? З ними й потопай. А я більше не буду слухняним рабом своїх примх. Досить з мене й того, що було; віднині дбатиму про істину й молитиму Бога мого, щоб Він цілковито визволив мене від діл твоїх. Господь дав мені Святого Духа, а я прогнівив Його, дав мені душу й тіло чистими, а я осквернив їх». Так говори, улюблений, тому, хто навіює тобі подібні пристрасті.

91. Хтось із Святих сказав: «Розпуста подібна до пса; якщо пестиш її, не відійде від тебе, а як гнатимеш, - утече». Будь уважним до себе, не занедбуй свого життя. Пильнуй, щоб через малу втіху не втратити тобі плоду трудів своїх, ради нечистоти не позбутися своєї нагороди за безмовність, чування, стриманість та інші чесноти. Не уподібнюйся до такої людини, яка зароблені гроші кладе до дірявого гаманця. Охорони себе страхом Господнім!

92. Коли розмовляєш з квітучою вродою, пильнуй око, щоб похіть не збурила пожадання у твоєму умі. Тоді затягуватимеш розмови, сповнені порухом пристрасти, і виявиться, що лише краєчками вуст говориш про невинність, - душею ж віддаєшся похоті й цілковито нею полонений. Тому краще, якщо вже доведеться мати тобі таку зустріч, якнайшвидше припинити розмову мовчанням. Адже Писання говорить: Зводить його солодкими словами (Прип. 7:21). Часті такі бесіди завдають душі великої шкоди.

93. Розпусник не може любити того, хто відкидає його пристрасть, і до себе подібного пригорнеться муж.

94. Пізнавай, чим можна подолати похітливість, бо це під силу тобі.

95. Сховком від похоті є часта, пильна, розважлива молитва й чисті думки, коли ум панує над тілом, коли уникаєш марних, невідповідних благоговійному настрою духа слів, бо Господь - непомильний Суддя. Пильність ума й очікування суду знищать внутрішнє щеміння і висушать похіть - у такій душі настане тиша (вгамуються похітливі порухи).

96. Якщо ти невинний, не вихваляйся своєю стриманістю, але покірно моли Господа, щоб Він до кінця був твоїм Хоронителем. Адже часто через недбальство сторожі раптовий набіг четвероногих на виноградник вмить знищував усі плоди.

97. Коли йдеш спати, не стели собі м'яко, бо насолода може природно розпалити твоє тіло і сильно збудити жар похоті.

98. Блаженний той, хто охороняє своє тіло на святиню Спасителеві, хто не осоромив своєї душі негідними ділами, але був милим Господеві. Блаженний той, хто зненавидів ганебні й мерзенні діла і самого себе приніс у жертву живу, благоугодну Богові.

99. Блаженний той, хто ділом викрив мучителя (диявола - тирана душ) і не злякався вогню похоті, тому що душу його зросить роса Святого Духа.

100. Якщо ти мужньо подвизаєшся проти тих, що намагаються викрасти труди твого діяння (марнославні помисли), то пильнуй, щоб комусь не вдалося підкрастися знизу і так здолати тебе (блудний помисел). Упорядковуй свої думки (будь уважним), щоб не проґавити попутного вітру і бути напоготові спасти корабель, ввівши його в пристань життя.

101. Хто, посадивши смокву, залишає без догляду її плід? Ще більше треба пильнувати чистоту і невинність свою. Хіба той, кого вкусив гаспид, не боїться наближатися до нори його? Якщо ж після укусу знову засуне він руку до нори і вдруге буде вкушений, - хто тоді винний у його смерті? Отруйна тварина чи людина, яка себе не берегла? Ти ж бо розумій сказане.

102. Шкідливе для монаха товариство жінки. А до дівиці зовсім не наближайся, якщо ще жива в тобі думка про тілесне. Монах, який разом із жінками проводить час за вином, нічим не відрізняється від того, хто стрибає у вогонь. Уникай зустрічей з жінками, як сарна - пастки.

103. Охороняй невинність свого тіла. Якщо збережеш її з любови до Христа, то зумієш досягти успіху в будь-якій чесноті. Святий Дух, Який у тобі перебуває, радітиме за тебе, що ти свій храм Божий наповнюєш пахощами чистоти та гідних бажань, й укріпить тебе на всіляке добре діло. Для поступу в чеснотах і Божественній чистоті маєш трьох помічників: здержливість черева, стриманість язика та приборкання ока. Кожного з цих трьох треба триматися. Якщо держатимешся, наприклад, перших двох, а очей не вбережеш від блукання, то не здобудеш тривкої чистоти. Як зламаний водогін не тримає води, так і розсіяне око не втримає ум невинним. На вроду чужу не споглядай (Сир. 9:8), і ум твій буде прикутий до страху Божого (Пс. 119:120).

104. Не добре монахові ретельно мити тіло або ноги. Як сластолюбці шукають собі втіхи в красі тіла й вбрання, так і подвижник благочестя противним засобом озброюється супроти ворогів.

105. Чимала боротьба точиться між святинею (чистотою) та скверною. Ті, що підбивають нас до ганебних діл, навіюють нам таку думку: «Ніхто тебе не бачить, чого боїшся?» А ті, які підтримують нас у святині, заперечують їм: «Бог бачить і Ангели Його - з тобою. Як можеш казати: хто тебе бачить?» Спокусник веде далі: «Де вони? Поки що нікого тут не видно». На цьому слові ті, що співдіють зі святинею, переривають його: «Не бачиш? Правду кажеш, адже написано: Їхня злоба їх засліпила (Мудр. 2:21). Чи Той, хто створив око, - не бачить (Пс. 94:9). Де сховаєшся від Бога?» (Пс. 139:1-12). Ось про що пам'ятай - і гріх не опанує тебе, і не пізнаєш смутку гріховного, але прийдуть до тебе радість і мир у Святому Дусі.

106. Бережи чистоту тіла свого в Господі, як дорогоцінну перлину, не хизуйся одежами; погляд звертай додолу, а душу піднось догори; з юнаком не будь розв'язним, а з жінкою - не варто й говорити; з юнаком не затягуй розмови, не спілкуйся з п'яницями та пересмішниками, але тримайся лише страху Божого, пам'ятаючи заповідь Апостола: Не впивайся вином, яке доводить до розпусти (Еф. 5:18).

107. Буває, лукавий навіює таку спокусливу думку: «Постійно тривожить тебе блудний помисел, чи довго ще зноситимеш й терпітимеш його? Задовольни тіло, щоб припинити боротьбу, опісля покаєшся - справа ця неважлива». Розсудливо відповідай йому: «А хто запевнить мене, що, опоганивши тіло своє, ще знайду час на покаяння і не буду взятий разом із тим, хто чинить беззаконня? Адже тінь на землі - наші дні (Іов 8:9). Якщо так станеться, то згрішити - хіба не те саме буде, що взяти меча й убити самого себе? Та й як можеш казати, що справа ця неважлива? Адже бачу, як високо шановані ті, що не піддалися своєму пожаданню, і в якому безчесті ті, які йому потурали. Йосиф прославляється з роду в рід на небі й на землі, а з єгиптянки глузують; невинну Сусанну прославлено, а похітливі старці в усіх родах залишили по собі недобру славу. Як же можеш ти казати: задовольни себе раз - і матимеш спокій? Хіба не знаєш, дияволе, що звір, який призвичаївся їсти м'ясо, мусить задовольняти свою похіть? А ти хочеш мене переконати, що, догодивши плоті, вона дасть мені спокій. Господь хай заборонить тобі, лукавий злочинцю, бо, наче лев, шукаєш ти, як би пожерти душу мою. Твоя насолода гірка, твоє навіювання -глибочінь зла, обіцянки твої несуть смерть і згубу. Ти намовляєш мене до гріха, який позбавить мене благодати Господньої і зневажить Святого Духа. Ним же позначено мене на день відкуплення (Еф. 4:30), а ти кажеш, що ця справа неважлива. Ти підштовхуєш мене, узявши члени Христові, зробити їх членами блудниці (1 Кор. 6:15), за одну мить втратити безсмертний скарб і занапастити освячення, без якого ніхто не побачить Господа. І це вважаєш за ніщо? Ти намовляєш мене прогнівити Господа, щоб того страшного дня перед страшним судним престолом почув я від Нього, Судді праведного: «Слуго лукавий, радше сластолюбивий, аніж боголюбивий, осквернив ти землю своїми нечистотами і своїми гріхами». І це не важливо? Хіба сам не відчув ти суворости й незмінности страшного суду праведного Бога, Який тебе і ангелів, які согрішили разом з тобою, не пощадить, але, зв'язавши оковами мороку, віддасть на суд великого дня стерегти тих, яких приречено на муки (2 Петр. 2:4)? І ще говориш -неважлива справа? Ти сам - облуда, лестощі й погибель. Облудою і лестощами засліплюєш ти очі розуму, хитрощами заманюєш недосвідчених - невеликій цій насолоді віддати перевагу над вічним життям. Але ми, поклавшись на Господа, не боїмося тебе. Господь - наша сила, Господь - наше пристановище. Господь нам допомагає і нас охороняє».

108. Демон блуду приборкується не тільки поміркованістю в їжі, але й здержливістю очей, щоб не дивились на марноту (Пс. 119:37). У розсіяному оці вже є блуд. Про це свідчить Господь: Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці (Мт. 5:28). Такий перелюб викорінює із себе той, чиї очі звернені додолу, а душа - до Господа. Хто опанував черево, той опанував і погляд. Страшного маємо зрадника -розсіяне око.

109. Борня, що її збуджує розсіяне око, розпалює душу похіттю. Навіть уві сні являє воно серцю побачене: біси розмальовують у думках спокусливу річ і опановують ум, коли відновлюють образ спокусливого предмета, що його перед тим бачили очі. Через це й молиться Пророк: Відверни очі мої, щоб не дивилися на марноту (Пс. 119:37).

110. Коли біс почне зображати тобі спокусливу річ і намалює в твоєму умі жіночу красу, що колись ти ЇЇ бачив, збуди в собі страх Божий, згадай про тих, які померли в гріхах, подумай про день свого відходу, коли душа розлучатиметься з тілом, уяви той страшний голос, який почують, тремтячи, ті, що не дбали про правду, не дотримувались заповідей Христових: Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його (Мт. 25:41); уяви черву невсипущу і муки нескінченні. Про це думай і пригадуй - і розвіється в твоїх думках бажання насолоди, як топиться віск від вогню; адже біси й миті не можуть встояти перед страхом Божим.

111. Хто не опирається похоті й дозволяє своїм очам блукати де завгодно, ум такого звичайно вже скорився перед пристрастями і, якби не стид перед людьми, він не раз осоромив би й тіло. Тому, якщо такий не пильнуватиме себе, не буде розважливим і постійно не матиме страху Божого перед очима, то не забариться опоганити й своє тіло. Адже за демоном, який навчає очей розсіяння, йде слідом інший, що чинить гріх на ділі. Якщо другий побачить, що перший оволодів душею і зробив її розсіяною, то негайно починає дораджувати вчинити також і плотський гріх. Тому, якого здолало власне око, він нашіптує приблизно таке: «Ось подумки ти згрішив і вчинив у серці перелюб - заповідь вже порушив, тож можеш сміло задовольнити тепер і похіть. Адже це те саме: що вчинити, а що бажати. Отримай принаймні насолоду від свого пожадання». Але не йми віри таким помислам, як сказав Апостол: щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі (2 Кор. 2:11), - таким чином хоче він спіймати душу твою. Демонові, який радить вчинити протизаконний гріх, треба відповісти: «Хоча й впав я оком, і вчинив перелюб у серці, однак прелюбодійне серце своє сокрушаю покаянними зітханнями, а око, яке спокусилось, омиваю сльозами. Бо серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить» (Пс. 51:19).

112. Якщо треба буде піти тобі до селища, не розмовляй з жінками, інакше душа твоя спіймається, як на вудку. Тоді чувай особливо, бо падіння -поруч з тобою. Якщо пильнуватимеш себе, будеш, як у гавані. З благоговінням і страхом Божим поборюй спокусу. Безстидство - матір блуду. Жінки, побачивши, що легковажно балакаєш з ними, -підштовхнуть до ще гіршого, доведуть до падіння. Слідкуй і за тим, аби інші під виглядом скрухи й побожности не розслабили твого ума. Хтось зі Святих сказав: «Затягують вони розмови, аби схилити тебе до пристрасти».

113. Якщо помітиш, що думка кличе тебе на зустріч з юнаком чи вродливою жінкою, знай, що наблизився ти до ворожих сітей. Якщо й після перестороги (не робити цього) не відкинеш того бажання, знай, що ти вже у тенетах, а тоді вже нелегко здолати сластолюбство. Можеш сказати: «Я не маю від того жодної шкоди». Але хіба можна ходити по гарячому вугіллю і не обпекти ніг?

114. Якщо хочеш бути невинним, тримайся здержливости, поклади край шкідливим зустрічам. Наскільки людина наближається до того, що може спокусити її, настільки неможливо її серцю утриматись від сум'яття помислів і спалаху лукавих пожадань; адже обличчя, які бачить, і розмови, нібито невинні, збуджують її до пристрасти. Як губка вбирає в себе вологу, так і нетверда в помислі людина, наближаючись і спілкуючись з тими, що думають по-земному, втягує в себе шкоду; тому, упившись цим, без вина п'яніє, сповнена шкідливим - не приймає духовного слова.

115. Якщо рішуче бажаєш виправитися й утвердитися в чистоті, потрібно слідкувати за невинністю своїх помислів, тіло виснажувати в добрих ділах, а постійною пам'яттю про Бога очистити думки від усього злого й сороміцького. Так наш ум сповнюється Божої благодати, яка, перебуваючи в умі й володіючи ним, перешкоджає підступним ворогам увійти до нього.

116. Коли побачиш жінку розсудливу, красиву, що має світлий погляд, звабливі щоки і якусь дивну виразність в обличчі, коли вона розпалює твій помисел, посилює твоє бажання, - задумайся, бо те, що зачаровує тебе, - земля, те, що збуджує тебе, - попіл, тож і душа твоя перестане шаленіти. Приглянься в думці до її обличчя - і побачиш усю малоцінність краси, адже нічого не знайдеш у ньому, окрім кісток, жил і сопуху. Уяви також, як ця жінка старіє, змінюється, вмирає, - і весь той цвіт опав. Розміркуй, що тебе чарує, і хай тобі стане соромно, а коли відчуєш сором, - покайся.

117. Блаженна людина, яка дбає про те, щоб догодити Богові, тіло ж своє зберігає чистим, аби стати святим храмом Христа Царя. Чи став ти вже храмом з доброї своєї волі, чоловіче? Пильнуй себе вдень і вночі, щоб не спорохнявів він. Якщо збережеш його чистим і вгодним Владиці твоєму, то Дух Божий перебуватиме в тобі й освячуватиме тебе все більше й більше.

118. Підпережи себе вірою, надією й любов'ю і, як сповнений сил, встань на варті, охороняючи храм Божий від усяких нечистих помислів. Стань цілковито оком, що безнастанно та пильно виглядає грабіжників лукавого, які, тільки-но знайдуть кого розслабленим і розсіяним, відразу кидаються на нього, щоби збезчестити в цьому жалюгідному його стані тілесний храм, аби він вже не був потрібним Владиці. Тож пильнуй себе, аби не сталося так, що ти добровільно приймаєш цих злодіїв лукавого, тобто нечисті помисли та скверні пожадання.

119. Похіть не знає сорому. Якщо корчуєш її щодня, - вона проростає щогодини. Вирви геть корінь похоті зі свого серця, щоби більше не проростала вона в тобі. Якщо навіть тисячу разів рубатимеш її, - вона відроджуватиметься з подвоєною силою, аж доки остаточно не вирвеш її кореня.

120. Будь уважним до себе, аби замість Святого і Пречистого Владики не ввести тобі до храму нечистого ворога, щоб не зазнати розтління храмові твоєму через безсоромність цього супостата, ненависника добра. Він не знає сорому і впертий у своїх намірах. Не раз проганяєш його геть із докором, а він безсоромно намагається знову ввійти. Якщо ж добровільно введеш його до свого храму, Бог покине тебе - і храм твій наповниться усілякими нечистотами, сопухом і мороком.

в) Про боротьбу з грошолюбством [4]

121. Не дбай про гроші: вони шкодять душі, а що дорожче від неї?

122. Бідний монах, що смиренномудро мовчить, кращий від багатого, сповненого гордости й пихи.

123. Хто любить золото - не буде виправданий, а хто любить Господа - буде благословенний. Хто покладає надії на золото - пропаде, а хто на Господа надіється - спасеться.

124. Якщо полюбиш гроші, підеш звідси з нічим; якщо возлюбиш убогість, - не втратиш небесного багатства.

125. Якщо полюбиш убогість, то проженеш демона блуду.

126. Хто в своїй келії переховує золото, набуває пристрастей зарозумілости й непослуху. А хто до своєї скарбниці збирає молитви й милостині, - той багатіє в Бога. Хтось складає гроші, а ти, монаше, збирай молитви й милостині.

127. Будемо шукати лише найпотрібнішого; все зайве відволікає і не приносить користи.

128. Монах, що прагне одержати родинний спадок, впадає у спокуси; а той, що прагне Господа, -спасеться.

129. Не кажи: «Що їстиму, коли буду старий?» Нам заборонено дбати про день завтрашній, а ти вже переймаєшся старістю. Будемо шукати перше

130. Захланний монах - безплідна пальма, а незахланний - мов підстрижена пальма, що росте вгору.

131. Прив'язаний до речей монах подібний до яструба, що літає з путами на ногах: де б не присів, - враз заплутається. А неприв'язаний до речей - те саме, що подорожній, - завжди готовий вирушити в дорогу.

132. Золото не дає терпеливости; віра - надійне підґрунтя тому, хто її набув.

133. Чому не позбуваємося зайвих клопотів, чому не звільняємося від тягаря земних речей? Чи не знаєте, що двері вузькі й тісні та що грошолюбці не ввійдуть ними? Бог любить убогих, які з доброї волі ради Христа живуть у нестатках і скорботах, подвизаються, чувають, багато й тяжко терплять.

134. Хай твоя рука не протягується, щоби брати, а для того, щоб давати (Сир. 4:31).

135. Пристрасть грошолюбства найнебезпечніша, бо вона - корінь усього лиха (1 Тим. 6:10). Чи не хочете знати, чим викорінюється ця пристрасть? -Тим, щоб усім серцем і всією душею покладати надію на Бога.

136. Декому з братів лукавий понад міру піддає охоту до праці. Звідси постає пристрасть грошолюбства. Уражений цим коренем усякого лиха монах уранці набагато раніше береться до роботи, а ввечері пізніше від усіх припиняє її. Не дбає такий про молитву і службу Божу, а в своїй захланності віддається самій лише праці. Коли дзвін скликає на службу Божу, такий брат приходить останнім і шукає приводу, аби піти з церкви раніше від усіх. -Коли зауважиш це за собою, пильнуй, щоб не віддатися цілковито недозволеному і не втратити свого покликання. А ворог на цьому не зупиняється. До кого знаходить доступ, - збиває з правильної дороги, намовляючи: «Працюєш ти, працюєш, а майже нічого не маєш; піди навчися ремесла, що давало б тобі більший прибуток». Не розібравшись, дехто з братів іде за тим у світ та й залишається там назавжди. Отже, будь обережним.

137. Невинність полягає не тільки в тому, щоб утримуватись від блуду і тілесних потіх, але щоби бути вільним і від усіх інших пристрастей. Захланний, скупий, грошолюбець - не невинний. Якщо одного полонить тілесна врода, то цього - гроші; і останній є набагато більше грішним, адже не має, як перший, природної до гріха спонуки. Пристрасть до грошей - протиприродна, спонукає її не наше єство, а хибне волевиявлення, тож той, хто з власної волі піддався їй, - грішить непростимо.

г) Про боротьбу з гнівом [5]

138. Хто проганяє від себе гнів і роздратування - далекий від війни і заколоту, завжди має спокійний дух, веселий вигляд і здоровий розум, - він є оселею Святого Духа.

139. Лагідний, якщо його й ображено, - радіє, якщо зневажено, - дякує; гнівливих приборкує любов'ю; коли сипляться на нього удари - не метушиться; коли з ним сваряться - спокійний; коли підкорюють - веселий; коли понижують - радіє, не вражає його чужа гординя, заслугами своїми не чваниться, з усіма мирний, начальству покірний, до будь-якої справи готовий, не лукавий, не заздрісний.

140. Хто не знає заздрощів, той і не домагається почестей; з тими, що радіють, - радіє; допомагає тим, що трудяться; тішиться тими, які йдуть доброю дорогою; хвалить тих, що живуть доброчесно; не заздрить, не має в собі суперництва, всілякому успіхові й усілякій добрій справі іншого радий.

141. Жалю гідний той, кого уразили заздрість і суперництво, бо він став співучасником диявола, через заздрість якого смерть увійшла в світ (Мудр. 2:24). Серце його завжди знемагає від смутку, вигляд - блідий, а сили покидають його. Заздрощі й суперництво - страшна отрута; з них постають наклепи, ненависть, убивства.

142. Хто не злословить язиком своїм, той зберіг серце своє і совість свою неоскверненими. Кого не впіймав дух злослів'я, той істинно пізнав, що хоч сам він - людина тілесна, але зберіг себе від злопам'ятства. Хто не з тими, що злословлять, той з Ангелами. Хто не отруїв вух і язика злослів'ям, той сповнений цілительства любови. Хто не осквернив уста свої злослів'ям, у того вони духмяніють плодами Святого Духа.

143. Хто іншого обмовляє - сам собі виносить вирок. Такий пашить жаром наклепництва, ненависти, тож справедливо його вважають братовбивцею.

144. Ненависть або заздрість під покровом благочестя - гірка вода в золотих посудинах. Додай до неї дерево життя - і стане вона солодкою. Хрестом Спасителя нашого скасовано всі намови підступного ворога.

145. Любов просвітлює очі помислів; хто ж полюбляє ворожнечу і сварки, той уподібнюється до людини, що запускає руку свою до гадючого кубла.

146. Якщо опанує тебе пристрасть злопам'ятства, станеш оселею люті й незнання, а разом з тим і смутку, - навіть лице твоє зміниться, бо сказано: Дорога злопам'ятних веде до смерти (Прип. 12:28).

147. Хто тримає на серці злопам'ятство, годує змія у грудях своїх.

148. Чоловік гарячкуватий збаламутить душі братів, а довготерпеливий у любові побоїться Бога.

149. Від північного вітру хвилюється море, а гарячковість збурює в людині неспокій думок; та великодушність проганяє геть роздратування, без якого вщухає й гнів.

150. Незагнузданий кінь віддасть вершника свого в руки розбійників, а запальна людина зазнає лиха.

151. Не слухайся, монаше, заздрощів, не чини зла братові своєму, не прозивай його. Бажаючи осоромити та прогнати брата з місця його, дивись, щоб з тобою не сталося те, що готуєш для нього. Хто копає яму ближньому, сам упаде до неї (Проп. 10:8). Слухай, що написано: Грішники впадуть у власні сіті всі разом (Пс. 141:10).

152. Не висувай привід: «Цей брат шкодить товариству». Ти сам не чини лиха іншому і не водися з такими, які чинять зло; тому що Бог випробовує серця й утроби (Пс. 7:10).

153. Хто знайшов шлях довготерпіння й незлобливости - знайшов дорогу життя.

154. Хто заздрить успіхам брата свого - відлучає себе від життя вічного, а хто допомагає братові своєму - буде разом із ним у житті вічному. Бо якщо на суді буде покарано і тих, що чинили зло, і тих, які їм в тому допомагали, то чи не тим більшою буде нагорода від Господа тим, які сприяли виконанню волі Його?

155. Краще усмішкою покласти край роздратуванню, аніж лютувати.

156. Дим геть проганяє бджіл, а злопам'ятність проганяє з серця знання.

157. Моли Господа, проливай сльози перед Його милосердям, тоді злопам'ятство не оселиться в твоїй душі й молитва твоя буде мов кадило перед Ним (Пс. 141:2).

158. Хто хоче всюди жити в мирі, нехай шукає не свого власного супокою, а супокою інших у Господі, тоді знайде й власний спокій. А сварливий і злий ніколи не заспокоїться.

159. Коли брати посваряться між собою, то перший, хто розкається, отримає вінець нагороди, але й другого буде увінчано, якщо не відкине розкаяння, але з готовістю зробить усе, щоб помиритися.

160. Дратівливість у людині - прірва для неї; хто поборов у собі роздратування - оминув цю прірву.

161. Коли брати однодумні, - Господь посеред них, а ворожнеча звеселяє лукавого.

162. У кого викрили порок, а він відмовчується, той злопам'ятний, а хто борониться або признається лагідно й сумирно, той незлопам'ятний.

163. Людина дратівлива й галаслива - щедра на клятви, а мовчазна - розумна.

164. Що таке дратівливість? Нахабна й безсоромна пристрасть, за якою слідує розкаяння; печаль з'їдає серце людини дратівливої.

165. Хто любить заколоти, того нагло настигне погибель, розділення і незцілима скруха, бо він радіє з усього того, що ненависне Богові; а хто любить мир, той успадкує мир; лагідність запобігає роздратуванню в людині.

166. Що отрута гаспидів, те дратівливість і злопам'ятність: вони й обличчя перемінюють, і думки збурюють, і жили розслаблюють, знесилюють людину до будь-якого діла; а лагідність і любов усе це усувають.

167. Чим нищиться злопам'ятство? Страхом Божим у душі та пам'яттю про день смерти. Пам'ятай про кончину, перестань ворогувати (Сир. 28:6). Пам'ятай про смерть і надто не заносись, бо скоро будеш у гробі; яку матимеш тоді користь від лихих Діл?

168. Будь миротворцем, щоб удостоїтись назви сина Божого.

169. Пожива для вогню - дрова; пожива для роздратування - зарозумілість.

170. Хочеш приборкати роздратування? Смиренномудро ходи дорогами лагідних і покірних.

171. Якщо брати надто сердиті один на одного, то блаженним буде миротворець; а того, хто підмовляє їх до сварок, буде покарано.

172. В людині лагідній і смиренній спочиває дух премудрости; хто йде дорогою премудрости, того любить Господь.

173. Життя вічне успадкує монах лагідний і безмовний.

174. Лагідний монах - вартовий, що наглядає за пристрастями.

175. Прости братові, якщо згрішив він проти тебе, - і Господь простить тобі твої провини.

176. Поспішай прийти до брата, який образив тебе, і покайся перед ним від чистого серця, бо Господь повелів відпускати братові гріхи до семидесяти раз по сім (Мт. 18:22).

177. Приймай, брате, покаяння від брата, як від Божого посланця, щоб не принизити Того, хто послав його, і не накликати гніву Божого на себе.

178. Не нападай на брата свого в день його жалоби і до його душевного жалю не додавай нової скорботи.

179. Не тримай зла на брата свого, бо написано: Дорога злопам'ятних веде до смерти (Прип. 12:28).

180. Не можеш стерпіти образи? Мовчи - і заспокоїшся.

181. Пильнуй себе, щоб не опанували тебе запальність, дратівливість, злопам'ятність; через них житимеш тривожно, недоладно. Але здобудь великодушність, лагідність, незлобливість і все інше, що повинні мати християни для життя спокійного й безжурного.

182. Не тримай ненависти в серці своєму ні до кого, не відповідай злом на зло; але здобудь любов, яку Божественне Писання ставить вище від будь-якої чесноти, бо порівнює її з самим Творцем: Бог є любов (1 Йоан 4:8).

183. Того, хто впав, але не має в собі ненависти й заздросте, Господь не полишить, а подасть йому руку помочі, щоб він піднявся, - бо не відкинув він любови. Натомість той, який, здавалося б, стоїть твердо, але зарозумілий у гордощах і ростить у собі ненависть, є в небезпеці: ненависть засліпила очі його, і не бачить він, куди прямує.

184. Подвизайся, щоб не бути гнівливим, аби не сп'яніти тобі без вина і не обтяжити себе пристрастю гніву.

185. Радіти з успіхів ближнього - ознака досконалости; прояв лихої вдачі й схильносте до лукавства - сум і незадоволення, коли хвалять іншого.

186. Без любови неможливо утвердитися в чесноті (1 Кор. 13:2). Без любови будемо далеко від прямої дороги, що веде до небесних воріт. Тож проливаймо сльози, щоб звільнитись від оков ненависти, заздрости, гордині й усілякої іншої диявольської скверни. Бісівське це діло - заздрити успіхам інших. Ненависть закорінена в бісах; над усе вони бажають, щоби всі загинули. Святі ж, так само як і Владика, прагнуть, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди (1 Тим. 2:4), бо, сповнені любови, вони полюбили ближніх, як самих себе.

187. Будь довготерпеливим, щоб укріпитися в розважливості. Довготерпіння - прекрасний дар; він проганяє роздратування, гнів, зневагу, приносить душі умиротворення.

188. Коли хтось обмовлятиме тебе, не спалахуй гнівом; натомість відразу усміхнись і зміни роздратування на спокій. Однак пам'ятай, що усмішка разом із роздратуванням збурює в іншому ще більший гнів. Тож спочатку умиротвори серце, а потім вже починай з усмішкою розмову. Вогонь не згасити вогнем. Тому й ти вгамуй свій лютий гнів любов'ю і добротою. Якщо це не допоможе братові, спробуй застосувати інших засобів і вилікувати його, щоб роздратування цілковито не опанувало його і вашої жертви не відкинув Бог (Мт. 5:23-24). Наслідуймо Господа Спасителя, Який був злословлений, але Сам, навпаки, не злословив (1 Петр. 2:23), і Давида, який на злослів'я Семея відповів: Лишіть його, нехай проклинає, бо це Господь звелів йому. Може, Господь зглянеться на моє горе й віддасть мені добром замість сьогоднішнього прокльону (2 Сам. 16:11,12).

189. Нехай сонце не заходить над нашим гнівом, але прощаймо винуватцям і утверджуймо любов, бо вона покриває чимало гріхів. Хто ворогує з братом і думає щось принести Богові в жертву, буде прийнятий так само, як і той, хто жертвує пса, або як блудниця зі своїм приношенням. Хто ворогує з братом і думає, що любить Христа, - той неправдомовець і сам себе обманює.

190. Коли маєш щось проти брата чи брат проти тебе, - помиріться. Якщо того не зробите, то все, що б ви не принесли Богові, не буде прийняте (Мр. 11:25; Мт. 5:23-24). Коли ж виконаєте цей наказ Владики, то з відвагою моліться до Нього: «Прости мені, Владико, провини мої, як і я простив братові моєму, і виконав заповідь Твою!». І Чоловіколюбець відповість тобі: «Якщо ти простив, прощаю і Я твої провини».

д) Про боротьбу із сумом [6]

191. Того, хто терпеливо зносить наклепи чи образи, можна порівняти з тим, хто зачинив лева у звіринці; а хто відповідає на злослів'я й образи, -подібний до людини, яка сама себе ранить зброєю.

192. Не будьмо слабкими духом, бо ж не жити нам вічно на цьому світі.

193. Не засмучуй свого серця, бо смуток цього світу - смерть спричиняє, а смуток задля Бога дає тобі життя вічне (2 Кор. 7:10).

194. Монах готовий мужньо стерпіти все, що б не сталося, - лише трохи потерпатиме від смутку.

195. Не завдавай смутку своєму серцю, але втішай себе в Господі.

196. Коли зведуть на тебе наклепи, а згодом виявиться чистота твоєї совісти, не несися вгору, але в Господі, Який зняв із тебе людські обмови, смиренномудро працюй, аби не впасти в безодню.

197. Лукава душа, коли їй лестять, - пишається, а коли ображають, - скаженіє; добра душа і з лестощів не радіє, і від образ не лютує.

198. Терпіння, поєднане з любов'ю, - безмежне.

199. Надійся на Господа в день скорботи, щоб Він спас тебе в день гніву.

200. Не насміхайся з чужих прикрощів, не радій з чужої розпусти, щоб не прогнівити Господа і не позбутися Його заступництва в день скорботи.

201. Не думай, що потерпаєш від скорбот більше від інших. Хто живе на землі, не уникне повітря; так і людину, яка живе на цьому світі, не можуть не спокушати скорботи й хвороби. Хто зайнятий земним, від земного зазнає скорботи, хто стремить до духовного - від духовного. Але останні назовуться блаженними, бо їхній плід буде щедрим у Господі.

202. Якщо ми в'язні Спасителя Бога, не стидаймося носити на собі окови скорбот, з радістю терпімо їх, очікуючи Його пришестя з небес, коли й нас зачислить Він до лику Святих; бо ті, які долучились до страждань Його, приєднаються й до радощів Його (2 Кор. 1:7).

203. Є два різновиди скорбот, що їх зазнає кожна людина під сонцем: скорбота за Богом і скорбота мирська; і неможливо прожити без однієї з них: чи то без жалю за Богом, чи то без мирської печалі. Мирська скорбота тяжка і не обіцяє винагороди; туга за Богом несе втіху, більше того, обнадіює радістю вічного життя. Коли зазнаєш першої, поспішай перемінити її на другу - і проженеш гнітючий жаль із серця.

204. Коли покірно й побожно робиш Боже діло, а ворог - щоб збити тебе з праведного шляху - настроює проти тебе людей нечестивих, не тривожся і не лякайся, не збочуй з прямої дороги. Надійся на Господа (Пс. 27:14), Божий вибранцю, щоб ті, котрі зневажають тебе нині, дивувалися славному твоєму спасінню, як написано: Праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій (Мудр. 4:7).

205. Як у горнилі вогнем випробовуються золото та срібло, так у напастях пізнаються з Божою поміччю душі смертних.

206. Не біймось спокус, але відважно змагаймо до чести вищого звання в Христі. Господь бо вінчає всіх, хто любить Його.

207. Хто бажає стати монахом, але не терпить образ, зневаг та понижень, - тому монахом не бути.

208. Великодушно терпи, коли тебе ображають і лихословлять: називають тебе злим - вважай, що називають добрим; називають негідним - вважай, що благоугодним. Завжди пам'ятай, що слузі Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним (2 Тим. 2:24).

209. Коли спіткає тебе недуга, не вдавайся до ворожбитів і людського заступництва; краще терпи і чекай милости від Бога, щоб Він Сам усе владнав; бо й тіло, буває, потребує напоумлення. Все будемо робити в ім'я Господнє, бо Він піклується про нас (1 Петр. 5:7). Коли людина хворіє, душа її над усе починає шукати Господа. Тому й скорбота принесе користь, якщо тільки людина дякуватиме за неї, кажучи: Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати? Нехай ім'я Господнє буде благословенне! (Іов 2:10; 1:21).

210. Не занепадаймо духом під час спокуси, але чуваймо на молитві та в добрих ділах, як ті мореплавці, що під час бурі уважно за всім стежать, пильнують і призивають Бога на поміч. Господь не нехтує тими, що істинно кличуть Його. Тому й ми прибігаймо до Господа в скорботі, як Пророк, що сказав: О Господи, у смутку ми Тебе шукали (Іс. 26:16). Море не завжди спокійне; і теперішнє життя неможливо пройти без спокус. Але якщо триматимемося віри в Господа, як за кормило, то приведе вона нас до пристані життя; тоді скинемо з себе труди і зодягнемося в життя і нетління.

211. Якщо прийшов до нас смуток, чекаймо наближення радости. Згадаймо мореплавців. Коли здійметься вітер і сильна буря, вони борються з хвилями й чекають тихої погоди; а коли настане тиша, пам'ятають про буревій; мореплавці завжди пильні, щоб, коли зненацька зірветься вітер, бути напоготові, аби не скинув він їх у море. Так і ми повинні робити. Коли надійде смуток і скрута, чекаймо полегшення й помочі від Бога, щоб доки смуток триватиме, не заподіяли собі смерти думкою, що вже нема нам надії на спасіння. Так само й коли радіємо, маємо бути готовими до скорботи, щоб і в радощах не забувати про сльози.

212. Будь стійким у спокусах і скорботах, чини опір пожаданням, які тебе розпалюють, щоб тебе, як необпалену цеглу, не розмили краплі дощу, щоб не виявилося, що не маєш стійкости, як думаєш про себе.

213. Якщо ти вирішив бути благоугодним Богові, будь довготерпеливим. Поглянь на стародавніх -і побачиш, що всі Святі отримали обіцяне постійним і довгим терпінням. Тому й ми щоденно спонукуймо себе до того, щоби й нам разом з ними успадкувати Царство Небесне. - Через наше невір'я віддаляється од нас терпіння. Будь ревним у Господі, кріпись, як вірний, щоб від глибокого суму не втратити тобі душевних сил. Уяви собі тих, яких катували у вигнанні, в рудниках, у гіркому рабстві, - і прийми в ім'я Господнє скорботи, що приходять.

214. Якщо трапиться з тобою прикрість, - перетерпи: це ще не справжнє лихо; тяжко й небезпечно лишатись пригніченим. Якщо поза очі хтось тебе злословив, а інший скаже тобі, що такий-то брат казав про тебе погане, - будь мудрим, з'ясуй, чиїх це рук діло (диявола), і не ображайся на брата свого. А тому, хто повідомив тебе, відповідай так: «Хоча й образив він мене, але він мій брат; та я й заслуговую кривди; зрештою, не він образив мене, - влаштував це ворог, щоб посіяти ворожнечу між нами. Господь нехай знищить підступи лукавого, брата помилує, а нас не покине». Але коли знову, навіть в очі, тебе образять, не нарікай, - і нехай твій ум лишається незворушним. Коли ж доведеться терпіти кривди за злий вчинок, не будь жорстокосердий, а краще виправ своє прогрішення.

215. Якщо людину в жалобі потішає духовна особа, то це їй - на велику користь. Хто ж тілесно, по-земному мислить, той не тільки не принесе користи, але замість заспокоїти ще більше додасть жалю.

216. Почув недобре слово - й уже зажурився. Але якщо слово дійсно вразило тебе, - радій, бо уражений ти для напоумлення, і постарайся виправитись і підвестися після того, як впадеш. Дісталося тобі без вини? Тим більшу матимеш нагороду, якщо великодушно перетерпиш образу. І Апостолів били посеред міста, як злодіїв, але не гнівались вони й не обурювались, а раділи, що удостоїлися перенести зневагу за ім'я Ісуса (Діян. 5:41). Радій і ти, що сподобився прийняти безчестя заради імени Його.

217. Хтось із ледарів може сказати: «Жаль мені, що таке сталося зі мною після стількох трудів». -Це ти жалкуєш, рабе Божий? Краще було б, якби ти зрозумів, що після стількох літ труду пристрасті твої все ще не приборкані; а коли це пізнав, то починай з ними боротися. Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, - обманює себе самого (Гал. 6:3). Вправність керманича виявляється під час бурі. Хто вихваляється: «Стільки-то років я є монахом», але не поводиться як монах, - той лише носить при собі знаряддя того мистецтва, якого ще не навчився. Зазнав ти трохи прикрощів - і враз вийшов з монашого чину, начебто зрікся монашого образу. В одну мить втратив труди стількох років. - Ні, брате, не тікай від ворогів, а стій твердо, змагайся -і вороги втечуть від тебе. Зодягнися в броню віри, візьми шолом спасіння і меч Святого Духа, тобто слово Боже (Еф. 6:17), - і змагайся, щоб радів з твоєї відваги Дух Святий, Який живе в тобі.

218. Якщо не можеш стерпіти малої спокуси, як знесеш велику? Якщо не до снаги тобі здолати хлопчиська, як переможеш зрілого мужа? Якщо не вмієш стерпіти слова, як знесеш удар? Якщо не терпиш обмовлянь й удару, як нестимеш хрест? Якщо не будеш нести хреста, як успадкуєш славу на небесах разом із тими, що говорять: Та ж через Тебе нас убивають повсякчасно і, як овець, що на заріз, нас уважають (Пс. 44:23). Невже ми з тобою, брате, забули, як за нас терпів наш Владика? Його було зневажено й понижено, Йому говорили: Біса маєш, а Він не гнівався. Його називали підлесником, били по щоках, бичували, розіп'яли на хресті; Він вкушав оцет із жовчю, був пробитий списом у ребра. Все це перетерпів Він нашого ради спасіння. А ми - о, горе нам, бідолахам! - жодної образи, навіть слова, не хочемо знести задля Нього, Який усе перетерпів заради нас.

219. Хто бажає благоугодити Богові й стати спадкоємцем Божим за вірою, щоб назватися і сином Божим, народженим від Духа Святого, той насамперед має зодягнутися у добродушність і терпіння, мужньо зносити скорботи, біди й нужди, що його спіткають, - чи то будуть тілесні недуги і страждання, чи зневаги й образи від людей, чи різні невидимі скорботи, які наводять на душу лукаві духи, аби її розслабити, зробити недбалою, нетерпеливою і тим перешкодити їй прилучитися до життя. Відбувається все це за Божим задумом, коли допускається, щоб кожна душа могла зазнати випробувань різними скорботами, аби виявити тих, які всією душею люблять Бога і мужньо все зносять в надії на Нього, завжди з вірою і терпінням очікують спасіння через благодать, - щоб таким чином витримати будь-яку спокусу і стати гідними Царства Небесного.

220. Душа, яка мужньо й твердо не зносить усіляких спокус чи скорбот, - сумує, занепадає духом, обурюється, непокоїться, занедбує подвиг або навіть впадає у відчай; така душа не зберегла в собі твердого уповання на милість Божу, тож позбавлена вона надії на спасіння і, звісно, не є гідною життя, бо не пішла слідом за Святими, не ступала Господніми стопами. Дивись і споглядай, як у стародавні часи Отці, Патріярхи, Пророки, Апостоли й Мученики пройшли цим шляхом спокус та скорбот і зуміли догодити тим Богові, тому й сподобилися великих нагород.

221. Бог не дозволяє, щоб душа, яка покладає на Нього надію, зазнала таких спокус, від яких могла б впасти у відчай, тобто таких спокус і скорбот, яких не змогла б знести (1 Кор. 10:13). Лукавий спокушає душу й пригнічує її скорботами лише настільки, наскільки допустив йому Бог, а не так, як би йому самому того хотілося. Нехай тільки душа мужньо терпить усе, з вірою й надією чекає від Бога помочі й уповає на Нього, - бо неможливо, щоб Він покинув її. Навпаки, чим більше подвизається душа, прибігаючи до Бога з вірою, надією і непохитним сподіванням на поміч та спасіння від Нього, тим скоріше Господь позбавляє її усілякої скорботи. Адже Він знає, скільки душа може знести випробовувань і спокушань, - стільки й допускає. Якщо гончар зробив посудини, але не поклав їх до печі, щоб у вогні затвердли, то не будуть вони придатними до вжитку. Але й коли кладе до печі, то знає, скільки часу мусять бути у вогні, не залишає їх у печі більше, ніж треба, аби не перегоріли й не потріскали вони; знову ж таки, не виймає їх передчасно, бо будуть непридатними до вжитку недоробками. Отже, якщо люди у своїх міркуваннях про тлінне мають стільки розважливости й знання, то наскільки більше знає Бог, як довго потребують випробувань і спокушань ті душі, які бажають догодити Йому і прагнуть здобути життя вічне.

222. Не висучиш із прядива тонких ниток, доки не потіпаєш його багато разів, і чим довше це робиш, тим чистішим і придатнішим до прядіння воно стає; так і боголюбива душа, зазнаючи багатьох спокус, випробувань, скорбот і мужньо терплячи їх, стає чистішою й здібнішою до духовного діяння і нарешті сподоблюється Царства Небесного. У скорботах і спокусах душа стає досвідченою і твердою, якщо вона мужньо, радо й з упованням на Бога зносить усе, що б не сталося, непохитно чекаючи від Нього спасіння й милости.

223. Душі, віддані скорботам на випробування і по-різному мучені лукавими духами, як тайно -внутрішнім тягарем скорбот або лукавими помислами, так і явно - тілесними стражданнями, якщо мужньо терпітимуть, уповаючи і чекаючи нагороди від Господа, - сподобляться вінців правди і в день суду стоятимуть перед Ним так само відважно, як і мученики. Бо однакові муки в скорботі: як ті, що їх одні терплять на хресті, так і ті, що інші терплять від нападів лукавих духів.

224. Якщо ворогові не вдалося підштовхнути людину до злого вчинку або здолати помислами, напускає він тоді на неї скорботи, щоб затьмарити її розум, а потому засівати там усе, що йому заманеться. Якщо й тим не вдасться йому підбити людину до злого, то дає їй усі життєві блага, возносить її і вводить у великі спокуси, що небезпечніше й найгірше від усіх пристрастей, бо людина стає гордою, сластолюбною, перестає пам'ятати і про Бога, і про свою неміч, і про годину смерти. Коли ворог дізнається, до чого схильна людина, озброюється проти неї й усіма неправдами поборює її.

225. Усе від Бога - і радість, і печаль, але одне -з благовоління і благодати, інше - за задумом; ще інше - з допусту. З благовоління - коли тримаємось чеснот; адже Бог бажає, щоб ті, які живуть у чеснотах, прикрашались вінцями терпіння; за задумом - коли, впавши в гріх, виправляємося; за допустом - коли навіть після напоумлення не навертаємось. За задумом Бог карає нас, согрішивших, щоб ми не були засуджені разом зі світом, як сказав Апостол: Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зі світом (1 Кор. 11:32). Розумій це так, що не станеться у місті ніякого лиха, яке Бог не спричинив би (Амос 3:6), до того належать: голод, рани, хвороби, поразки, війни, бо все це слугує очищенню від гріхів. Допускає й зовсім покидає Бог тих, які не бажають жити без гріха, або, напоумлені, не навертаються, але залишаються у гріхах. Тоді Бог видає їх ледачому розумові, тобто попускає їхній свободі чинити негодяще (Рим. 1:28).

е) Про боротьбу з нудьгою [7]

226. Той, хто ремствує, - до жодного діла не здатний, ні до чого не має бажання. Він ледачий і завжди має напоготові привід, аби ухилитися від роботи, та ще й інших розбещує словами: «Нащо це, пощо те? З того нема жодної користи».

227. Ледачий, коли кличуть його до псалмоспівів, дратується; коли будять на чування, каже, що болить живіт і голова. Коли роблять зауваження, відповідає: «Повчай ліпше себе», коли напоумляють, кричить: «Сам знаю».

228. Людині, що може працювати, недобре їсти чужий хліб у лінощах, адже Апостол говорить: У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, і вважатиму й далі (2 Кор. 11:9).

229. Монах, який ремствує, зазнає великої шкоди; хто мужньо все зносить, успадкує радість.

230. Якщо найде на тебе дух нудьги, не виходь із свого дому, але терпеливо протистій цьому духові. Рішуче відкидай помисел, що навіює тобі переходити з місця на місце. Якщо поступишся йому, ніколи не набудеш терпіння.

231. Монаше, не кажи: «Тут борня і скрута, а там (у якомусь місці) життя спокійне й безжурне» (задумуючи перейти туди). Хіба не знаєш, хто веде з нами боротьбу? Чи не ворог наш - диявол? А він кружляє по землі та обходить всю піднебесну (Іов 2:2). Так ось, куди б ти не пішов, всюди будеш у піднебессі, тобто всюди дістане тебе диявол. Тому краще залишатися на місці: Противтеся дияволові, і він утече від вас; натомість наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас (Як. 4:7-8).

232. Лінивий монах вигадує привід і каже: «Сьогодні живу тут, а завтра піду деінде: нащо мені трудитися?»

233. Чимало виправдань вигадує для себе лінивий монах, і не однієї біди зазнає сплюх.

234. Той, хто постійно вештається з однієї келії до іншої, має суєтні помисли; хто ж тримається одного місця - стає все мовчазнішим.

235. Монах, який вештається, легко дає себе спокусити; а той, що тримається місця, до якого покликаний, скоріше знайде спокій.

236. Любиш ти байдикування, але гіркий кінець його; знемагаєш у праці, але потім звеселишся.

237. Монах лінивий і самолюбний, побачивши роботу, одразу ж ховається, але на вечері він - серед перших.

238. Пам'ять про смерть і покарання - меч проти біса нудьги.

239. Найважче ярмо - нудьга, особливо разом із зневірою: плоди її сповнені смертоносної отрути.

240. Полишив ти, монаше, келію і ходиш світом. Хіба не лякають тебе насильство й розбрат у місті? (Пс. 55:10).

241. Чи є хто лінивіший від того спраглого, який сидить біля джерела й руки не простягне, щоб напитися? Чи є хто лінивіший від людини, яка має книгу, але лінується читати?

242. Потрудись з тим, хто бажає навчитися грамоти, щоб міг він читати про чудесні діла Божі й співати славу чудесному Імені, - й нагородить тебе за це Господь.

243. Коли монах тужить, то стає недбалим; коли терпить, може стати зарозумілим; але хто дійсно любить Господа, відкидає одне й друге.

244. Лінивий монах багато чого втратить, а пильний - не змарнує жодної години.

245. Не полюбляй переходити з місця на місце, але з терпінням умій скористатися із незручностей там, де живеш. Скажи мені: після того, як ми з тобою обійдемо цілий світ, чи не келія чекатиме на нас, якщо схочемо спастися? А коли і в спільноті не маємо терпіння лишатися, і на самоті не знаходимо спокою, то де ж, врешті, знайдемо собі пристановище? Це ніби про нас сказано: «І тепла сонячного не можу знести, і тіні не терплю». Боюся, аби, врешті, не поглинула нас безодня.

246. Будьмо серцем тверді, бо слабкість серця противна чеснотам. Не будьмо слабкодухими, якщо доведеться нам трохи потужити, а докладаймо зусиль, як добрі подорожні. Подорожній, коли виснажить свої сили в дорозі, не відмовляється від кінцевої мети подорожі, але заспокоює себе словами: «Ще трохи - і дістануся до ночівлі, і перепочину». Господь, коли бачить, як ми примушуємо себе, дасть нам сили й полегшить труднощі.

247. Щоб прокормити себе, - працюймо в надії на Бога. Не журись, що треба трудитися; багатьох із тих, які нічого не роблять, гнітить те, що не мають чим журитись. Вчися працювати, щоб не вчитись просити милостиню. Не будь лінивим до роботи. Господь близько (Флп. 4:5).

248. Сидячи в келії, не тужімо, а пригадаймо собі, як святих мучеників тяжко катували й заковували в залізні кайдани. Не втікаймо від невигод келії, не нудьмося за роботою, пам'ятаючи, що багатьох Святих заради Господа було вислано до копалень. Якби ми жили тоді, невже б зрадили своїм переконанням через муки? Невже вкрай тяжкі обставини змусили б нас зректися своєї віри?

249. Тримайся того місця, де живеш, опирайся лінощам. Адже не переміна місця, не віддаленість його, а тільки уважність ума може приборкати пристрасті. Потребуємо терпеливости, щоб, виконуючи Божу волю, одержати обітницю (Євр. 10:36). Той, хто тужить, так само далекий від терпіння, як хворий - від здоров'я. Чеснота пізнається не в тужінні, а в терпінні. Терпіння ж обновлюється й скріплюється, коли ум віддається спогляданню і Божественним повчанням, - тим ум набуває сили, як тіло - від здорової поживи. Якщо ум відступить від цієї благодати й гідности, то стане дійсно бідним і немічним. Тому позбудься прив'язаности до речей і вправляй свій розум у Божественних ділах. Тоді не потребуватимеш переходити з місця на місце, виснажувати тіло мандрами без поважних причин. Бо Царство Божеє- всередині нас (Лк. 17:21).

250. Коли помітиш, що нудно тобі читати Божественні Писання і слухати духовні настанови, знай, що душа твоя важко захворіла. Адже це - початок злого думання; хто на нього хворіє - пожне плід смерти.

251. Блаженний той, хто повсякчас плекає в собі прекрасні й добрі думки: надією він подолав лукаву пристрасть туги, яку перемагають усі Господні подвижники.

252. Блаженний той, хто в Господньому ділі став подібним до мужнього воїна: він підганяє лінивих і підбадьорює слабких духом на Господньому путі.

253. Блаженний той, кого не здолала, як боязкого, пристрасть нудьги; але осягнув він досконале терпіння, за яке всі Святі отримали вінці.

254. Коли бентежить тебе дух нудьги, не дай заманити себе його помислам; лишайся на тому самому місці, де від початку поставив тебе Господь, згадай, яку любов мав ти до Бога, коли тільки-но прийшов до монастирської брами. Таку саму любов у терпінні заради Господа мусимо мати до кінця, подібно до борця, що терпінням перемагає нападника. Бо хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 10:22).

255. Одному братові перед чуванням дошкуляв помисел: «Перепочинь сьогодні, не вставай на чування». Але той відповідав: «Хто знає, завтра, може, вже й не встану, тож треба встати сьогодні». І під час праці також навіював йому помисел: «Перепочинь сьогодні, попрацюєш завтра». А той знову відповідав йому: «Ні, сьогодні працюватиму, а про день завтрашній подбає Господь».

256. Якщо непокоїть тебе нудьга, не занепадай духом, але помолися Богові, щоб дав тобі терпіння. Після молитви сядь, зберись з думками і заспокоюй душу псалмами: Чому побиваєшся, душе моя, і тривожишся у мені? Надіюся на Бога, бо я ще буду Його прославляти, Спасителя обличчя мого і мого Бога

(Пс. 42:6). Також скажи: «Чому заслабла ти, душе моя? Не повік же нам жити на цьому світі. Послухай, що каже Псалмоспівець: Я приходень на землі, як усі мої батьки - перехожий (Пс. 39:13). Перейдемо і ми з тобою, коли того схоче Бог». Життя праведних розпочинається після їхньої смерти. Тому й Пророк, стремлячи до будучого життя, говорить: Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Коли бо прийду й побачу лице Твоє (Пс. 42:2-3)? Святі вважали темницею земне життя. Тому один із них радісно вигукнув: Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого (Лк. 2:29), а інший говорив: Хотілося б мені померти, щоб із Христом бути (Флп. 1:23).

257. Коли приходить ранок, брат встає і після молитви береться до праці. Тоді демон, ненависник добра, навіює йому нудьгу.

258. Якщо нудьга найшла на брата, а він і далі трудиться, то, з поміччю благодаті, прожене він її від себе. Якщо ж брат, коли нападе на нього нудьга, терпеливо її не проганяє, то вона захоплює його, - і лишається такому тільки здатися в полон. Давши волю помислові, починає він сам до себе говорити: «Щось я зле почуваюся сьогодні. Нині відпочину, а завтра зроблю за два дні». Так цей брат першого дня нічого не робить, думаючи, що завтра надолужить прогаяне. Але вранці ненависник добра демон наводить на нього ще більшу нудьгу, аніж учора. Весь у помислах, цей брат встає, але кидає працювати або зовсім не працює, або працює недбало. Трапляється і таке, що ворог жене його з келії й примушує вештатися.

259. Якщо ти працюєш, а ворог наводить на тебе нудьгу, протився цьому супостатові: згадай про мирських людей і скажи сам до себе: «Бачиш, як трудяться заради дочасного? Чому ж не хочеш потрудитись заради вічного?». І що б ти не робив, май за свідка свою совість, що все те, що виконуєш, - робиш задля Бога, - і спасешся (від нудьги).

ж) Про боротьбу з марнославством [8]

260. Розумій, монаше, що говорю: хай не буде так, що поза келією ми з тобою побожні, а в келії -справжні розпусники, як ті гроби побілені (Мт. 23:27). Адже повсюди один і той самий Бог, Якому слава навіки! Амінь.

261. Монах, що вихваляється своєю кріпкістю, -божевільний; соромно й не добре монахові вихвалятися власною силою: Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться (1 Кор. 1:31).

262. Хочеш мати добре ім'я? Виконуй свої діла в покорі (Сир. 3:17).

263. Не в тому чеснота - бути зневаженим і не відчувати цього; але ось чеснота - відчувати це й зносити заради благочестя. Бо сказано: Лінивого сварять, а він не йме сорому (Прип. 20:4)[9].

264. Любов до слави - душевна недуга, лукава пристрасть.

265. Написано: Нехай вихваляє тебе інший, а не власні уста, чужий хто-небудь, а не твої губи (Прип. 27:2). І ще: Що горно для срібла, а для золота - горнило, те для людини уста, які її хвалять (Прип. 27:21).

266. Усім віддавай шану заради Господа та не домагайся почестей собі - і здобудеш благодать у Бога.

267. Ніколи не подивляй людиноугодника, який прагне догодити багатьом, але не Господеві.

268. Тайно тримайся, улюблений, Божих заповідей - і Господь віддасть тобі явно.

269. Не дивуйся, коли бачиш, що людина на землі досягла високих почестей; але подивляй того, хто зненавидів земну славу.

270. Дивись, щоб, прагнучи надмірних почестей, не накликати на себе безчестя; істинна честь для людини - все робити з Богом; велике безчестя - переступати заповіді.

271. Не намагайся показати себе вправним у всілякому ділі, аби не впасти у марнославство, що закінчується славолюбством, гнівом і печаллю. Понад усе намагайся стати простим і в усьому поміркованим.

272. Не хвалися своєю красномовністю, а радше вчися з досвіду людей простих і не вчених, щоб стати тобі учнем Христових Апостолів. Вихвалятися зовнішньою мудрістю заборонено, особливо християнам. Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться (1 Кор. 1:31) (2 Кор. 10:17).

273. Той, хто вправляється у чеснотах, аби догодити людям, мурує своє спасіння не на камені, а на піску; тільки-но лине дощ, розіллються ріки і здіймуться вітри (спокуси), - завалиться він від помислів. Такого, якщо він і не падає, а живе як годиться, розпирають гордощі; коли ж впаде, то зневірюється.

274. Не той випробуваний, хто себе самого поручає (2 Кор. 10:18). Насамперед випробуй діла свої, чи дійсно прожив ти життя як годиться, так, як сам про себе говориш? Чи переміг пожадання, полюбив убогість, зненавидів наклепи, відкинув марнославство, знелюбив похіть? Чи гидував сластолюбством, чи дійсно нікому не чинив лиха, чи переміг пристрасті, чи не гнівався, коли тебе ображали, а коли хвалили - не виносився, чи полюбив Господа усіма своїми силами, а ближнього, як самого себе? - Якщо того ти не дотримався, навіщо себе вихваляти? Навпаки, треба плакати перед добротою Господа, щоб Він зцілив твоє скам'яніле серце і дав сили гідно жити.

275. Нічого не повинні ми робити про людське око, але тільки від щирого серця, адже Бог знає приховане й таємне, і лише від Нього одного сподіваємося на винагороду.

276. Марнославна людина навіть якщо й назветься царем, то царем від того не стане; так не буде подвижником і монах, який потайки їсть, а за братньою трапезою лицемірно постить, видаючи себе здержливим. Такий снує павутиння - йде не прямою дорогою Святих, а манівцями людиноугодників.

з) Про боротьбу з гордістю [10]

277. Гордий не терпить чиєїсь вищости; тоді він або заздрить, або стає суперником братові своєму. Суперництво і заздрість підтримуються одне одним, тож хто має одну з цих пристрастей - має обидві.

278. Хто їх має, того мучать успіхи інших; а хто ні, той не сумує з чужих успіхів. Такий не бентежиться, коли вшановують іншого; не непокоїться, коли звеличують когось, а не його, бо всім надає перевагу, всіх вважає вищими від себе.

279. Без смиренномудрости марні всякі подвиги, всяка стриманість, всякий послух, всяке убозтво, всяка вченість.

280. Нечистий дух зарозумілости - підступний і багатоликий; він докладає всіх зусиль, щоб опанувати кожного: мудрого заманює мудрістю, сильного - силою, багатого - багатством, красивого - красою, митця - мистецтвом.

281. Духовних так само спокушає дух зарозумілості й готує пастки: тому, хто зрікся світу, - у зреченні, здержливому - в поміркованості, мовчазному - в безмовності, вбогому - в убозтві, молільнику - в молитві. В усіх старається він посіяти свою полову.

282. Як лік проти гордости часто перечитуй такі та подібні до них місця Писання:

Як зробите все те, що вам наказано, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити (Лк. 17:10).

Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, - обманює себе самого (Гал. 6:3).

Що в людей високе - осоружне Богові (Лк. 16:15).

Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим, - каже Господь (Мт. 11:29).

Він згадав нас у нашому приниженні й визволив від ворогів наших (Пс. 135:23).

Покорився я - і спас мене (Пс. 114:5).

Осоружний Господеві кожен гордий серцем (Прип. 16:5).

283. Якщо ти тілом здоровий, не чванися, але бійся.

284. Хто сам себе звеличує - готує собі безчестя; а хто смиренномудро служить ближньому - прославиться.

285. Приборкай помисел гордині раніше, ніж гординя приборкає тебе. Відкинь помисел зарозумілости раніше, ніж він скине тебе. Знищ похіть раніше, ніж вона знищить тебе.

286. Не суди брата свого за непостійність, аби й тобі самому не впасти в ту саму неміч.

287. Новик, який ще не набув смирення, не має в собі зброї на противника, - і такий зазнає великої поразки.

288. Нехай монах вважає себе останнім з усіх - і здобуде уповання. Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - буде вивищений (Лк. 18:14).

289. Великі докори монахові - гординя, зухвалість, байдужість, безсоромність, нерозважливість, запальність, безумність.

290. Якщо полюбиш гординю - станеш здобиччю бісів; якщо полюбиш смиренномудрість - належатимеш Христові.

291. Зарозуміла людина чимало потерпатиме від смутку, а смиренномудра - завжди звеселятиметься в Господі.

292. Зарозумілість повсякчас домагається почестей; а смиренномудрість у славі не виноситься і в безслав'ї не журиться, бо сподівається нагороди від Господа.

293. Вихваляння засліплює очі розуму, а смирення - просвітлює їх любов'ю; бо Господь навчає смиренних путі Своєї (Пс. 25:9).

294. Небезпечно покладати надії на самого себе; хто ж надіється на Господа - спасеться.

295. Хто прикрашає своє вбрання - стане гордим, а гордий монах - орел неоперений.

296. Смиренномудрий монах - що прудкий скороходець чи влучний стрілець.

297. Як залізо все витончує і підкорює, так і смирення в Господі долає підступи ворога.

298. Що рогатина для звіролова і зброя для воїна - те для монаха смирення.

299. Гординя у будь-яких її проявах небезпечна для людини. Не люби гордині - нема з неї жодної користи. Всіляку неміч, якщо постаратися, можна вилікувати, але недуга гордині - зло, яке надто важко піддається лікуванню, адже вона відкидає цілющі ліки й приймає натомість смертельну отруту. Хай не буде гордині в рабів Христових.

300. Хочеш бути великим? - Стань найменшим від усіх (Мр. 9:35).

301. Якщо піде твій брат з монастиря, не вивищуйся подумки над ним і не знечещуй його в своїх очах, бо не знаєш, що несе день завтрашній (Прип. 3:28).

302. Слухай того, хто каже: Коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав (1 Кор. 10:12); і ще: Не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той, кого Бог поручає (2 Кор. 10:18). Не одні думали про себе, що вже осягнули вершин і панують, але вони стали темнішими за морок; ті ж, які вважали себе за ніщо, - прийняли благодать; бо Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать (Як. 4:6).

303. Якщо бачиш людину горду, зарозумілу й непокірну, то коріння в неї вже напівмертве, не приймає вона плоду, що зростає зі страху Божого. Коли ж бачиш людину безмовну й смиренну, то знай, що міцне в неї коріння, адже живиться вона плодами страху Божого.

304. Великий набуток і велика слава - смиренномудрість: нема в ній падіння. Ознака смиренномудрости - дбати про свого брата, як про себе самого.

305. Людина горда й непокірна зазнає чорних днів, а смиренномудра й терпелива завжди радітиме в Господі.

306. Велике діло - знайти людину покірну й терпеливу: доброта її безмежна.

307. Хто виноситься над братом своїм, над тим знущаються біси.

308. Від дощів більшає бур'яну, а від спілкування зі світськими людьми постає пристрасть зарозумілости. Але хто боїться Господа, не носиться високо.

309. Якщо сподобився ти дарування, не несись високо, бо не маєш у собі нічого доброго, чого б ти не прийняв від Бога (1 Кор. 4:7); якщо не будеш триматися Його заповідей і волі, забере Він у тебе власність Свою і віддасть ліпшому за тебе. І тоді будеш ти, як той чоловік, у якого відібрали щойно вмочене в чорнило перо.

310. Скільки б не зносилась людина в гордині свого серця, все одно вона ходить по землі, з якої взята і до якої відійде; Господь же звеличує смиренних.

311. Зарозумілість занапащує, а покора отримує переможну винагороду.

312. Якщо перед братами своїми будеш чистим, як золото, то й тоді вважай себе за посудину негідну - і уникнеш гордині, ненависної Богові й людям.

313. Якщо ти бачив, як брат согрішив, і вранці зустрівся з ним, не зневажай його, не думай про нього як про грішника: адже після того, як він згрішив і ти пішов від нього, він міг зробити щось добре й умилостивити Господа зітханнями й гіркими сльозами.

314. Треба стримувати себе від осудження інших; кожен з нас має упокорювати самого себе, повторюючи за Псалмоспівцем: Мої провини голову мою перевищили, немов важкий тягар, що тяжить над мою силу (Пс. 38:5).

315. Не дай мені, Владико, такого серця, якому осоружне упокорення і батьківське напоумлення; віддали від мене гордовиті помисли; бо Ти, Господи, погрозив гордим (Пс. 119:21).

316. Не лише твій погляд хай буде прикутим додолу, але й серце хай не несеться над іншими.

317. Якщо два початківці живуть зі старцем, хто з них більший перед Господом? Той, хто зі страхом Божим упокорює себе перед братом своїм. Адже не обманює Той, що сказав: Хто принижується -буде вивищений (Лк. 18:14).

318. Хто хоче зрушити камінь, то не зверху, а знизу підкладає підпору - і тоді легко зсуне камінь. Це приклад смиренномудрости!

319. І Богові, і людям ненависна гординя; а хто любить смирення, того підносить Господь.

320. Не гідність, не почесті, не звеличення вводять до Царства Небесного. Смирення, послух, любов, терпіння і лагідність - ось що спасає людину. Хіба не чули ви, що диявола за гординю було скинено з неба? Хіба не відомо вам, якої великої слави було його позбавлено за спротив Богові?

321. Смиренний не вихваляється і не гордиться, а служить Господеві зі страху перед Ним. Смиренний не чинить щось із власної волі, всупереч істині, але підкоряється їй. Смиренний не заздрить успіхові ближнього і не тішиться з його падіння, натомість радіє з тими, що радіють, і плаче з тими, що плачуть. Смиренний не принижується у нестатках і бідності, не хизується добробутом і славою, але постійно перебуває в тій же чесноті. Смиренний шанує не лише вищих, але й нижчих від себе. Смиренний не дратується, нікого не ображає, ні з ким не свариться. Смиренний не є впертий і не лінується, хоча б навіть опівночі покликали його до роботи, бо він віддав себе в послух заповідям Господнім. Смиренний не нарікає й не лукавить, але в простоті служить Господеві, живе в мирі з усіма. Смиренний, якщо йому докоряють, не нарікає, якщо б'ють - терпить; тому що він учень Того, хто перетерпів за нас хрест. Смиренний ненавидить самолюбство, тому й не домагається першости, а вважає себе в цьому світі тимчасовим мореплавцем.

322. Якщо навіть вивчиш усе Божественне Писання, дивись, щоби всупереч йому не виносився ти через це в думках, бо все Богонадхнене Писання вчить нас смирення. А хто думає або чинить наперекір тому, чого вчився, вже тим самим показує, що він є злочинцем.

323. Якщо тривожить тебе дух гордости або властолюбства чи багатства, - то не захоплюйся ним, натомість мужньо виступи проти підступів лукавого і облесливого духа. Подумки уяви собі ветхі будівлі, старі портрети, поржавілі стовпи; подумай і придивись - де їхні господарі, де ті, що над ними трудилися? Тож старайся догодити Господеві, щоби сподобитись тобі Царства Небесного, бо кожне тіло, як трава, і вся його слава, немов цвіт трави (1 Петр. 1:24). Що вище й славніше від царської гідности й слави? Але й царі минають, і слава їхня. Ті ж, що удостояться Царства Небесного, не зазнають нічого подібного - в мирі й радощах перебуватимуть вони на небі з Ангелами, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання; радісно та весело хвалитимуть, славитимуть й величатимуть Царя Небес і Господа всієї землі.

324. Якщо першим прийдеш на Службу Божу і відстоїш до кінця, подумки не звеличуй себе; зарозумілість - то кубло змія, який жалить на смерть кожного, хто до нього наблизиться.

325. Не вивищуймо самих себе, але упокорімся. Та й що то за силу маємо, щоб нею хизуватися, коли найменша трудність підкошує нас, валить на землю? Тож полюбімо смирення, щоб Господь не відвернувся від нас.

326. Де б ти не був, що б не робив, нехай з тобою перебуває смиренномудрість. Як тіло потребує одежі незалежно від того, тепло чи холодно надворі, так і душа завжди мусить бути вбраною у смиренномудрість. Краще бути голим і босим, аніж без смиренномудрости; бо хто її любить, того Господь зодягає.

327. Смиренними нехай будуть твої думки, щоб не знеслися вони у височінь і не розбилися, падаючи додолу.

328. Початок смиренномудрости - покора. Нехай смиренномудрою буде твоя відповідь, мова твоя хай буде простою й привітною в любові Божій. Зарозумілість не знає покори, не знає послуху і постає зі свого власного помислу. Смиренномудрість послушна, покірна, скромна, шанує малих і великих.

329. Якщо ти обрав для себе побожне життя, будь пильним і розважливим, аби лукавий під виглядом благочестя не навіяв тобі ворожого помислу марнославства й гордині, коли не захочеш трудитися разом із братами. Працюй так, як інші брати працюють, і зберігай свою побожність.

330. Якщо буде тривожити тебе помисел зарозумілости, скажи йому: «Іди від мене геть, лукавий! Що особливого зробив я, в якій чесноті досягнув успіху, що навіюєш мені такі думки? Святих каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті (Євр. 11:37). Сам Владика за нас хрест перетерпів попри всю ганьбу (Євр. 12:2). А я, все своє життя провівши в гріхах, що відповім у день суду?» - Так проженеш від себе зарозумілість.

331. Один брат говорив: Просив я собі в Господа помислу смиренномудрости, щоб коли брат мій накаже мені щось зробити, казав я собі: «Це велить пан мій, послухаюсь його»; а коли накаже інший брат, думав: «Це брат пана мого». І коли повелить дитина, щоб також говорив: «Послухаюсь сина пана мого». - Так противився він хибним помислам і з поміччю благодаті безжурно робив своє діло.

332. Брак страху веде до гордині, а гординя -матір непокори. Смиренномудрість і лагідність сповнюють страхом Божим того, хто володіє ними, і стає він - немов стовп у Божому храмі.

333. Остерігайся біса зарозумілости, щоб не піддався ти духові гордині й непокори та не заподіяв собі шкоди. Нема в тому ганьби - коритися Богові й творити добро. Ця невелика журба, що її терпиш заради Господа, приведе тебе до життя вічного. Уяви, що хтось на драхму виміняв тисячі й тисячі золотих талантів; те саме й смуток у монашому житті, якщо порівнювати його з тією скорботою, що чекає в майбутньому тих, які чинять зло. - Поступаєшся малим, а дається тобі велике. Тож зрікайся зарозумілости - і часткою твоєю буде Господь.

334. Істинно смиренна людина вважає себе найбільшим грішником, який нічого доброго не зробив перед Богом; всюди й повсякчас у всьому докоряє собі, нікого не ганить і не знає на світі людини, яка б більше від неї самої згрішила, була б лінивішою від неї, але всіх завжди хвалить і славить, нікого не осуджує, не принижує, не обмовляє, весь час мовчить і без наказу або крайньої потреби нічого не говорить. Коли ж її запитують, тоді відповідає тихо, спокійно, коротко, начебто з примусу, соромлячись; ні в чому не ставить себе за приклад, ні з ким не сперечається щодо віри або чогось іншого. Однак, коли хтось говорить добре, то скаже: «Так», а коли зле: «Звідки знаєш?». Вона упокорена й цурається своєї волі, як чогось згубного. Завжди дивиться додолу; весь час має перед очима свою смерть, ніколи не розводить пустих балачок й теревенів, не бреше, не перечить наставникові; радо терпить образи, приниження й втрати, ненавидить безділля і любить труд, нікого не засмучує, не зранює нічию совість. Такі ознаки істинного смирення, і блаженний той, хто їх має, бо вже тут починає ставати оселею і храмом Бога, і Господь оселяється у ньому, - і стає він спадкоємцем Царства.

335. Немає смиренномудрости в тому, що грішник визнає себе грішником; смиренномудрість полягає в тому, щоби, навіть маючи чимало великого в собі, не виноситися. Смиренномудрий той, хто говорить про себе, як Павло: Я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий (1 Кор. 4:4); або: Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я - перший (1 Тим. 1:15). Тож мати заслуги, але думати про себе, як про грішника, - ось смиренномудрість!