3. Вислови авви Ісаї[1]

1. Авва Ісая говорив[2]: «Іноді однакові нещастя спадають на грішних і праведних, тож не треба думати, що всі вони – кара за їхні гріхи».

2. Ті, що трудяться тільки для самих себе, зрощують самолюбство – найбільше з усіх лих, від котрого породжується відосібленість, нетовариськість, недоброзичливість, олжа і нечестя. Не так сотворена людина, щоби бути відосібленою від людей, – а щоб спілкуватися з подібними до себе, -головно ж з Богом, Творцем усього. Тож розумній людині треба людей любити, а найпаче – Бога, щоб угодити Йому.

3. Авва Ісая казав[3]: «Від бажання людської слави родиться брехня. Хто відкидає брехню смиренністю, той зрощує у серці своїм страх Божий. Не люби слави світу цього – і слава Божа осінить тебе».

4. Коли служиш Богові зі смиренністю – як недостойний, то се угодне Йому. Якщо ж проросте в тобі гордість від цього і ти, згадавши про брата свого, лінивого і недбалого, осудиш його в серці твоїм, то знай, що марне служіння твоє.

5. Смиренномудрість людини – в тому, щоб язика не мати осудити чи образити когось; очей не мати – зріти прогрішення ближнього; вух не мати -слухати шкідливе для душі своєї, рук не мати -вдарити когось; думки не мати – перекладати вину на ближнього свого, лиш – на гріхи свої.

6. Найпаче людина мусить здобути віру в Бога й незмінну любов до Нього, а також незлобивість, невідплачування злом за зло, життя в постійних трудах, смиренномудрість, чистоту, любов до всіх і послух.

7. Зненавидь усе мирське і спокій тілесний, бо вони роблять тебе ворогом Божим. Як людина, маючи ворога, бореться з ним, так і нам треба боротись із тілом, щоб воно не упокоювалось в нас.

8. Один брат запитав авву, що означають слова: Нехай святиться ім'я Твоє? Старець відповів: «Святитися ім'я Боже може тільки в досконалих, бо неможливо святитись імені Божому в нас, коли ще панують пристрасті над нами».

9. Ще сказав: «Ліпше мовчати, ніж говорити, бо мовчання збирає, а многомовність розкидає».

10. Велике діло єсть перемогти марнославство. Хто впав у ту лукаву пристрасть, – стає жорстокосердним і кінець кінцем впадає у зарозумілість і гординю, що є найбільше зло, матір погибелі. Зберігай у тайні діло твоє і з сердечною скрухою подбай, щоб чоловікоугодництвом не погубити нагороди за здержливість твою. Бо хто робить щось напоказ перед людьми, той позбавляє себе нагороди своєї, – прорік був Господь.

11. Хто хоче бути славним у людей, той не може бути вільним від заздрости, а заздрісний не може бути смиренномудрим. – Такий чоловік передав душу свою ворогам своїм, а ті втягують її у множество гріхів і гублять. Утікай же від марної слави – і сподобишся слави Божої у будучому віці.

12. Якщо спаде тобі на думку осудити ближнього за якесь прогрішення його, то пригадай собі, що ти нагрішив далеко більше від нього. А те добро, що, як здається тобі, ти твориш, – ще невідомо, чи угодне воно Богові. Так помишляючи, не осудиш ближнього твого. Бо самоприниження породжує внутрішній спокій.

13. Авва Ісая, заставши якогось брата за сороміцьким гріхом, не викрив його, а сказав сам собі: «Якщо Бог, що сотворив його, не спопелив його за це вогнем, то хто я, щоб осудити його?»

14. Ще говорив він: «Пам'ятаймо про Того, Хто не мав де голови Своєї прихилити. Урозуміймо се, браття, і не велемудруймо. Подумаймо лишень: ким став Всемогутній Господь ради нас?! Владика всіх прийшов слугою усім – і дому не мав. О, яке невимовне чоловіколюбіє Твоє, Господи! Як нещадно упокорив Ти Себе ради нас! – Коли ж Той, Хто все сотворив, не мав де голови Своєї прихилити на землі, то чого ж ти, окаянний чоловіче, так багато помишляєш про земне й суєтне? Чом сліпуєш душею і дишиш неситістю?»

15. Хто здобув смиренність, той бере провину брата свого на себе, кажучи: «Се я згрішив». Хто вважає себе велемудрим, той принижує і докоряє братові своєму; хто ж докоряє собі, той ніколи не докоряє ближньому своєму.

16. Не в тім мудрість, щоб говорити, а в тім – коли говорити. З розумом мовчи, з розумом і говори. Перш ніж почати розмову, подумай, що маєш сказати. Не хвались розумом своїм. Більше за всіх знає той, хто каже: «Я нічого не знаю». Вінець мудрости – собі докоряти і вважати себе меншим від усіх.

17. П'ять пристрастей посилюють розпусну борню: пустослів'я, марнославство, довге спання, прикрашання тіла та переїдання. Якщо хочеш уникнути розпусної борні, не піддавайся сим пристрастям, але озбройся псалмоспівом – супроти пустослів'я, замість марнославства полюби смиренномудрість Христову, взамін довгого спання огороди себе чуванням, дорогі шати поміняй на скромну одежину, а переїдання зв'яжи здержливістю та постом. Бо пристрасті – подібно до ланок у ланцюгу -міцно спаяні між собою.

18. Багач ховає свої скарби всередині дому свого, бо скарб, виставлений напоказ, викликає заздрість і пожадливість багатьох. Так і монах чеснотливий і смиренномудрий ховає чесноти свої – як багач свої скарби. Правдивий подвижник не сповняє волі своєї, а щомиті докоряє собі й поучається в тайні, як пише Писання: У мене в нутрі запалало моє серце, від думок моїх огонь зайнявся (Пс. 39:4). Що це за вогонь? У Писанні сказано: Бог наш – вогонь, що пожирає (Євр. 12:29). Як від огню топиться віск і висихає баговиння скверних нечистот, так і від тайного поучення висушуються скверні помисли, в'януть душевні пристрасті, просвічується ум, ясніє думка і серце наповнюється радістю. Тайне поучення уражає бісів і нищить злі помисли, бо просвічує внутрішнього чоловіка. Хто озброюється тайним поученням, той і від Бога сповнюється міці, і від Ангелів сили набирається, і серед людей славиться. Тайне поучення і читання слова Божого – се дім душі, в котрому нема проходу, а єсть стовп неподвижний, пристанище тихе і спокійне, в якому безсумнівно спасеться душа. Дуже бентежаться біси і тремтять, коли молодий монах озброюється сокровенним поученням, тобто молитвою: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, – а також читанням на самоті Божественного Писання. Тайне поучення – се дзеркало ума і світильник сумління. Тайне поучення висушує розпусту, приборкує лють, одганяє гнів, обезглавлює гординю, викорінює марноту, проганяє нудьгу. Тайне поучення просвічує ум, вивергає лінивство, породжує розчулення, вселяє страх Божий, дарує сльози. Тайне поучення доставляє монахові щиру смиренномудрість, богоугодне чування, нерозсіяну молитву. Воно єсть скарб молитовний, що відганяє геть неподобні помисли, уражає бісів, очищає тіло. Сокровенне поучення вчить довготерпеливости, причащає стриманости, нагадує про геєну вогненну. Сокровенне поучення зберігає ум немрійливим, научає думати його тільки про смерть. Сокровенне поучення сповнене усякої благости, прикрашене всякою доброчесністю, – від усякої ж скверни далеке.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!