1. Слова Блаженного Авви Ісаї до своїх учнів

Слово перше

Настанови братам, що жили з ним

1. Якщо бажаєте перебувати зо мною, послухайте, заради Ісуса, те, що я вам скажу.

2. Подвизайтеся кожний у келії своїй у страсі Господньому і не занедбуйте, згідно з Божою заповіддю, вашого рукоділля.

3. Ревно научайтеся і безперервно молітеся, оберігаючи серце ваше від ворожих йому помислів, щоб не думати про якусь людину чи про будь-що земне у світі сім. Завше завважуйте, в чому переступаєте закон, і намагайтеся виправитись, благаючи Бога в скрусі серця, сльозах та стражданнях (виснаженні тіла), щоб Він вам простив і сохранив вас від повторного падіння у той самий гріх.

4. Щодня майте перед очима смерть і неустанно пам'ятайте про те, що маєте вийти з тіла, щасливо проминути власті темряви, що стрінуть вас у повітрі, та без спотикання предстати перед Богом. Зверніть свій зір на страшний день останнього Божого суду та воздаянія кожному за його діла, слова і помисли, бо немає створіння, скритого від Нього; все оголене і явне перед очима Того, кому ми маємо звіт дати (Євр. 4:13).

5. Без крайньої нужди нічого не говоріть під час трапези, ані в церкві і не виправляйте того, хто милиться у співі, якщо він сам не попросить вас про це.

6. Почергово прислуговуйте при трапезі зі страхом Божим, водночас поучаючись у келії своїй.

7. Не входьте до келії брата свого, бажаючи бачити його передчасно.

8. Коли спільно працюєте, не стежте один за одним, хто з вас більше зробив.

9. Працюючи, не віддавайтесь пустомовству чи зухвальству, а в страсі Божому важайте на себе та свій дух, ревно научайтеся і молітеся у глибині свого серця.

10. Коли закінчиться церковне зібрання або коли всі встануть з-за столу після трапези, не розмовляйте один з одним – хай і про Божі речі, – а поспішіть до келій своїх і там плачте над гріхами своїми.

11. Якщо ж потребуєте поговорити з кимось, говоріть якнайменше, зі смиренністю та благоговінням, тому що Бог завжди чує вас.

12. Не сперечайтесь між собою і нікого не обмовляйте, не судіть брата свого і не принижуйте ні на словах, ні в серці своїм; ні на кого ніколи не нарікайте. Най не виходить брехня з уст ваших, ані не буде у вас бажання сказати чи почути те, що вам некорисне.

13. Не плекайте в серці своїм ні злоби на ближнього свого, ні ненависти, ні заздрости до нього. Хай не буде у вас одного на устах, а іншого в серці, бо з Богом жартувати не можна (Гал. 6:7). – Він усе бачить: і явне, і тайне.

14. Усякий помисел і скорботу, всяке бажання і підозру не приховуйте в собі, а викривайте їх отцеві своєму й усе, що почуєте від нього, з вірою сповніть.

15. Пильнуйте мої настанови, тому що інакше не зможемо жити разом. Якщо будете берегти їх, я піднесу за вас мольбу перед Богом, а якщо ні, Сам Господь зажадає од вас одвіту за ваше недбальство і мою безплідність. Того, хто зберігатиме мої настанови і тайно, і явно, – Господь Бог збереже від усякого зла й ізбавить від усякої спокуси.

16. Молю вас, браття мої, пам'ятайте, ради чого покинули ви світ. Ревно дбайте про спасіння, щоб недаремним було ваше відречення від усього мирського і не засоромились ви перед Богом і всіма тими, що зреклись ради Нього світу, і Святими Його, котрі добре свій подвиг звершили.

17. Несуперечливість і страждання (подвиги заради виснаження плоті), смирення і відринення волі своєї, невіра в праведність свою і постійне зріння гріхів своїх, – усе це породжує в тобі чесноти. Знай же, що спокій тіла й широка дорога (оминання будь-якого умертвлення, сваволя, марнославство) гублять усякий плід монаха.

Слово друге

Про природний закон

1. Хочу, щоб ви знали, браття: напочатку, коли створив Бог людину[1] та поселив її у раю, вона мала почуття здорові, цілком відповідні її природі. Коли ж послухалася вона спокусителя злого, усі почуття її перемінились у неприродність, і тоді відкинута вона була від слави. – Всеблагий Бог наш явив велику милость родові людському. З великої благости Його Слово стало тілом (Йоан 1:14), тобто досконалою людиною. В усе наше зодягнувся Господь наш, окрім гріха, щоб перемінити нашу неприродність у природність Свою – Святим тілом Своїм. Явивши людині таку велику милость, Господь повертає її знову до раю, відновлює її – упалу – через наслідування Його та зберігання заповідей Його. Ісус дав людині заповіді, щоб вона могла перемагати тих, що позбавили її первоначальної слави; вказав їй святе служіння та чистий закон, аби вона відродилася у своєму природному чині, в якім сотворив її напочатку Бог Творець.

2. Отож хто бажає повернутися до свого природного стану, нехай відсікає усі свої тілесні пожадання, щоб піднестися умом до свого первоначального духовного стану. В нас від природи закладене возжадання Бога – і без сього природного возжадання нема й любови: ради нього Даниїл був названий улюбленим[2] (Дан. 9:23). Але ворог змінив се святе бажання в нас на сороміцьку похітливість, щоб жадали ми натомість усякої нечистоти. В нашому умі від природи закладена ревність у Бозі – і без сієї ревности нема поступу, як написано в Апостола: Дбайте пильно про ліпші дари (1 Кор. 12:31). Але ся ревність у Бозі змінилась у нас на ревнивість неприродну: ревнувати брата свого, заздрити йому й говорити неправду ближньому своєму. Уму від природи властивий гнів, без якого не може бути в людині й чистоти, якщо вона не буде гніватися на все, що всіває у неї ворог. Пінхас, син Єлеазара, розгнівавшись, списом проколов чоловіка й жінку – і відвернув гнів Господній на свій народ (Чис. 25:7-9). Але сей праведний гнів змінився в нас на неприродний: гніваємось на ближнього свого через усілякі непотребні й безкорисні речі. Закладена в природі нашого ума і ненависть: коли Ілля запалав був нею, то повбивав мерзотних лжепророків (1 Цар. 18:40); подібно і Самуїл вчинив з Агагом, амалекитянським царем (1 Сам. 15:33), бо без ненависти до ворогів честь (цінність і достоїнство) душі невидима єсть. Але ся природна ненависть змінилась у нас на неприродну: ненавидіти ближнього і гребувати ним; і ось така ненависть проганяє з людини всі чесноти. Уму від природи властива високомудрість перед ворогами: коли зійшла вона на Іова, то він огудою покрив ворогів своїх, кажучи їм: А тепер глузують з мене менші віком від мене, яких батьками я нехтував занадто, щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі (Іов 30:1). Але ся високомудрість перемінилась у нас: ми упокорились перед ворогами нашими одвічними і високомудрствуєм натомість над братом своїм, ображаємо один одного і вважаємо себе праведнішими від ближнього свого, а за таку «високомудрість» Бог стає ворогом людині. Ось що дано було людині при сотворенні! – Коли ж вкусила вона плід непослуху, то всі ці святі дари перемінились у ній на такі страшні пристрасті.

3. Постараймося ж, возлюблені, позбутись пристрастей – і здобудемо те, що явив нам Господь Ісус Христос у Святім тілі Своїм, бо Він Святий і в Святих перебуває. Подбаймо про самих себе, щоб угодити Богові, вправляючи по силі нашій діяльні сили свої і врівноважуючи (як на терезах) усі члени свої, поки повернуться вони до свого первоначального природного стану, – і знайдемо милость у часі спокуси, що на світ надійде (Лк. 21:26). Неустанно благаймо всеблагого Бога, щоб зійшла поміч Його на смирення наше во спасеніє нам од ворогів наших, бо Його сила, і поміч, і влада вовіки віков. Амінь.

Слово третє

Про стан[3] початківців і тих, що живуть по келіях

1. Найперше здобути нам треба смиренномудрість, щоб на кожне слово і в усякім ділі нашім готові ми були сказати: «Прости», бо смиренням знешкоджуються усі підступи ворожі.

2. Не оцінюй себе в жоднім ділі своїм, щоби безтурботним тобі бути в помислах твоїх.

3. Коли на самоті пробуваєш, нехай відіб'ється на обличчі твоїм печать скрухи і жалю за гріхи твої; коли ж завітає ближній до тебе, най заясніє воно радістю і привітністю, щоб вселився у тебе страх Божий.

4. Коли підеш у дорогу з братами, віддалися трохи від них, щоб зберегти мовчання, і, йдучи, не розглядайся направо й наліво, а поучайся у помислі твоїм або молися Богові в серці твоїм. Де б не зупинився ти перепочити, не поводься розв'язно й зухвало, а скромно й соромливо. До того, що запропонують тобі, руку твою простягай неохоче, мовби з примусу. Якщо ти ще молодий, не осмілюйся вкласти кусень якийсь в уста комусь[4]. Де б не довелось тобі ночувати, не накривайся одним покривалом з ближнім твоїм, але перед тим як лягти, сотвори багато молитов у серці твоїм. Якщо втомився ти з дороги, то тільки ноги твої, натруджені важкою дорогою, дай комусь натерти олією, соромлячись притім оголювати їх, – цілого ж тіла твого не дозволяй натерти, хіба в крайній нужді чи хворості.

5. Якщо прийде подорожній брат до келії твоєї, зроби те саме й ти для нього – натри ноги його і скажи: «Прошу тебе, візьми трохи оливи й намасти решту тіла твого». Якщо він не захоче, не наполягай; але якщо це старець, проси його доти, поки не намастиш усього тіла його.

6. Коли сидиш за трапезою з братами, від котрих ти молодший, не кажи собі[5]: «Їж», – але згадай гріхи свої, щоб не їсти з пожадливістю та насолодою. Руку твою простягай тільки до того, що перед тобою; до того ж, що перед іншими, – не простягай твоєї руки. Одежа твоя хай покриває ноги твої і коліна твої хай будуть притиснуті одне до одного. Якщо будуть подорожні за трапезою, подай їм потрібне з привітним лицем, а коли перестануть їсти, попроси їх двічі, а то й тричі: «Будь ласка, покуштуйте ще трохи». Коли їси, не піднімай лиця свого на того, хто біля тебе, не роззирайся навкруги, не говори слова суєтного, не простягай руки твоєї до чогось, не сказавши отцеві: «Благослови», – а коли п'єш воду, не дозволяй горлянці твоїй видавати непристойного гурчання.

7. Якщо підступить до горла твого мокрота, не випльовуй її перед братами, а встань і виплюнь її подалі від них. Не витягуйся тілом твоїм перед ближніми твоїми; якщо захочеш позіхнути, не відкривай уст твоїх – і се бажання пройде; не будь охочим до сміху, бо це свідчить, що немає страху Божого в тобі.

8. Не пожадай того, що є в брата твого – чи одежі, чи пояса, чи каптура, – і не бажай придбати й собі щось подібне до того, що є в нього.

9. Якщо купиш книжку, не прикрашай її, бо се пристрасть.

10. Якщо згрішиш, не бреши, стидаючись признатись, але поклонися братові твоєму, кажучи: «Прости мені», – і гріх твій проститься тобі.

11. Якщо хтось скаже тобі грубе слово, поспіши вклонитись йому і перепросити його, перш ніж зродиться у серці твоїм образа на нього, бо за образою гряде гнів.

12. Якщо хтось безпідставно докорятиме тобі, не переч йому, але поклонись кажучи: «Прости мені, не буду більше так робити», дарма, винен ти чи ні, бо в тому – поступ для початківця.

13. Не будь недбалим, коли трудишся над рукоділлям твоїм, але старайся усе робити зі страхом Божим, щоби не прогрішитися тобі, навіть не відаючи того.

14. Коли вчишся якогось рукоділля, не соромся часто питатися того, хто навчає тебе: «Поглянь, чи добре це в мене виходить?»

15. Якщо потребує помочі брат твій, а ти чимось зайнятий, відклади діло твоє і допоможи йому.

16. По трапезі поспіши до келії твоєї і там твори молитви твої, а не балакай з тими, від котрих марно чекати користи для душі твоєї. Але якщо це старці, що речуть слово Боже, то запитай авви твого: «Чи мені послухати, ачи йти до келії моєї?» – і що він скаже тобі, те зроби.

17. Якщо авва посилає тебе кудись, запитай у нього: «Де мені зупинитися?» і про все, що стосується дороги; і як він скаже тобі – так зроби, не добавляючи і не убавляючи нічого.

18. Якщо почуєш у світі слова мирські, не принось їх зі собою [у монастир] і не переказуй їх братові твоєму. Якщо охорониш вуха твої – не прогрішить язик твій.

19. Коли бажаєш чогось, а брат, що живе з тобою у келії, не хоче цього, зречись – ради нього -бажання твого, щоби не дійшло до суперечки і брат твій не засмутився.

20. Коли перейдеш жити до келії брата твого, не наказуй йому нічого і не бажай верховодити над ним.

21. Якщо живеш у келії з іншими братами, не бажай зрівнятися з ними в їхній славі. Якщо вони накажуть тобі зробити те, чого ти не бажаєш, перебори волю свою, щоб не засмутити їх і не порушити смиренности (тихости і скромности, обов'язкових для тебе) та мирного співжиття з ними.

22. Якщо живеш з братом у келії одній і він попросить тебе: «Звари чогось попоїсти», запитай у нього: «Що приготувати тобі?», і якщо він залишить це на твій розсуд, – приготуй, що є в келії, зі страхом Божим.

23. Якщо в обителі є якась робота, долучіться до неї усі разом. Не щадіть тіла вашого ради спільної користи.

24. Щоранку, як устанеш, поучись у слові Божім перед тим як узятися до рукоділля. Якщо ж треба в чомусь зробити лад: чи лежанку застелити, чи посуд помити, чи інше що зробити, зроби се якнайборше без лінивства.

25. Коли трапиться тобі яке діло з винагородою, залучи до нього також брата твого – і не зазнавайся перед ним. Якщо ж є якесь діло мале і скаже тобі брат твій: іди, роби твоє діло, брате, а це я сам зроблю, – послухайся його. Хто слухається, той великий.

26. Якщо зайде до тебе брат подорожній, вітай його якнайсердечніше і ношу його сам понеси; те саме зроби, коли він відходитиме від тебе. Привітання твоє най буде благопристойне і зі страхом Божим, щоб не потерпів він шкоди. Остерігайся питати його про те, що не є корисне для тебе, -ліпше спільно помоліться. Коли сяде він, запитай його про здоров'я, і більше нічого не питай, відтак дай йому книгу – нехай читає поучаючись; якщо ж він прийшов стомлений, дай йому відпочити, омивши спершу ноги його. Якщо він щось неподобне говоритиме, попроси його з любов'ю: «Прости мені: слабкий я духом, тож не можу знести слів сих». Якщо він хворий і одежа його брудна, випери її; якщо порвана, заший її. Якщо ж він із тих, що даремно блукають по світу, а в келії твоїй перебувають вірні, не запрошуй його до них, а сотвори йому окремо милість у любові Божій. Якщо ж се подорожній Бога ради зайшов до тебе відпочити, не одвертай лиця твого від нього, але прийми його з радістю разом з вірними, що прибули до тебе. Якщо він бідний, не відпускай його ні з чим, але дай йому з благословення, яким благословив тебе Бог, відаючи: те, що маєш, не твоє є, а даяння Боже.

27. Якщо брат залишить щось своє у тебе, не заглядай, що там; якщо ж він захоче залишити в тебе на схов щось цінне, скажи йому дати це в руки твої.

28. Якщо господар, вийшовши, залишить тебе самого в хаті, не роззирайся з цікавістю довкола і не відкривай нічого: ні дверцят шухляд, ні посуду, ні книги, а запитай його перед тим як буде виходити: «Може, є в тебе якась робота для мене?», – і що він скаже тобі робити, те роби не лінуючись.

29. Не хвали того, чого не бачив, а про що чув, не говори так, немовби бачив.

30. Ніким не гребуй через одежу його.

31. Чи стоїш ти, щоби справити малу нужду, чи з необхідности сидиш, не будь недбалим, але пам'ятай, що на тебе дивиться Бог.

32. Коли в келії твоїй почнеш творити молитву твою, уважай, щоб – замість воздаяння чести Богові – не прогнівити Його, тож стій у страсі Божому: не спирайся до стіни і ніг твоїх не розпускай, стоячи на одній і послаблюючи другу; серцю ж своєму протистій, аби воно не кружляло в бажаннях своїх, щоб прийняв Господь молитву твою.

33. Коли співаєте разом, най кожний по черзі творить молитви свої. Якщо буде у вас подорожній, смиренно попросіть і його з любов'ю помолитися.

34. У час приношення безкровної Жертви протистій помислам, зберігаючи чуття твої у страсі Божому, щоби достойно причаститися Святих Таїн і зцілення Господнього.

35. Гляди, не будь показно недбалим до тіла твого – заради марнославства, щоб воно не окрало тебе. Початківець хай надто не турбується про охайність тіла свого, бо це шкідливо для нього.

36. Убога одежа – це цілющий лік для впокорення душі твоєї. Вина (в часі нужди) споживай до трьох чаш. Коли смієшся, не показуй зубів своїх, лице ж своє схиляй додолу в благоговійній стидливості. Лягаючи спати, не скидай пояса твого і не вкладай рук твоїх під одежу, бо тіло сповнене багатьох пристрастей, до яких часто долучається і серце. Коли виходиш з келії, взувай сандалі; у келії можеш бути босим. Коли йдеш, руки свої просувай за ремінь або тримай при поясі, а не махай ними, як мирянин.

37. Коли йдеш зі старшими від тебе, не випереджай їх. Коли старший зупиниться, щоб поговорити з кимось, самовільно не відходь і не сідай, а стій, поки він не скаже тобі, що маєш робити.

38. Коли йдеш до міста чи села, очі опускай додолу, щоб не піднялась проти тебе буря спокус у келії твоїй.

39. Поза монастирем не залишайся на ніч у тій хаті, де серце твоє боїться впасти в гріх.

40. Коли запросять тебе на гостину, а ти дізнаєшся, що там має їсти жінка, ні в якому разі не йди туди: ліпше тобі засмутити того, хто тебе запросив, аніж тайно вчинити блуд у серці твоїм. Не дивись навіть на одіж жіночу. Коли йдеш дорогою і зустрічна жінка скаже: «Мир тобі», – відповідай їй у серці твоїм, очей же твоїх не піднімай на неї.

41. Коли йдеш у дорогу зі старцем, ношу його візьми на себе; якщо ж ви обидва – початківці, то несіть її поперемінно, але той, хто несе, нехай іде попереду.

Слово четверте

Про спільну подорож і про совість

1. Коли ви будете в дорозі, хай немічний – якщо такий є серед вас – іде перед вами, щоби, коли захоче сісти і відпочити, зробив се.

2. Якщо ви початківці і будете поза монастирем, підходьте до умивальниці чи сідайте до столу почергово, щоб вам не заважати один одному: якщо хтось із вас сьогодні йде першим, то завтра -хтось інший.

3. Вияви помисел твій вірному старцеві, що збереже слово твоє.

4. Коли почуєш про гріх брата твого, не розголошуй про це нікому, бо в цьому смерть для тебе.

5. Коли хтось говоритиме про помисли, які також і на тебе нападають, – не бажай слухати про них, щоб не стало це тобі приводом до боротьби.

6. Твори багато молитов, бо світло для душі є молитва.

7. Щодня пригадуй собі, в чому ти згрішив, і якщо покаєшся за гріхи свої в молитві, Бог простить тобі.

8. Якщо брат твій обмовлятиме перед тобою брата свого, зупини його і не вір словам його, щоб не згрішив ти перед Богом. Скажи йому зі смиренням: «Прости мені, брате, окаянний я, сам бо грішний у тому, про що ти говориш, тож не можу знести слів твоїх».

9. Якщо хтось обмовлятиме перед тобою брата, що колись і тобі содіяв був зло, – охорони серце твоє, щоб не відновилась у тобі злоба супроти нього, але згадай про гріхи твої перед Богом, і якщо хочеш, щоб Він простив їх тобі, не воздавай злом ближньому твоєму навіть у серці твоїм.

10. Якщо підеш у дорогу з братами і виявиться, що вони слабші від тебе духом, віддавай їм честь першенства в усім. – Якщо зайдеш з ними до товариша твого, пропускай їх усюди перед собою – чи підходите до умивальниці, чи сідаєте за стіл; і не роби вигляду, що їх прийняли ради тебе, але кажи: «Се ради вас товариш мій сотворив мені милість».

11. Якщо, подорожуючи з братом, зайдеш на хвилину до друга твого, а той запросить тебе спожити з ним хліба, нехай нічого не ввійде до уст твоїх, поки не закличеш брата твого, щоб і він утішився разом з тобою.

12. Якщо подорожуєш з багатьма братами і не можеш запросити їх усіх до друга твого, гляди, не гордуй ними і, потайки відійшовши від них, не вкуси хліба сам-один у друга твого, залишивши їх осторонь, але порадься з ними, як ліпше зробити, -і що вони скажуть тобі, те й зроби зі смиренням. Ідучи ж дорогою з ними, не вивищуйся над ними й не ухиляйся від того, щоб їм послужити.

13. Якщо зайдеш до брата, а він не прийме тебе, то коли побачиш його пізніше або він несподівано зайде до тебе, не виказуй йому своєї образи, але яви йому якнайщирішу прихильність.

14. Якщо скаже хто про тебе слово недобре, то – коли зустрінешся з ним або він зайде до тебе -яви йому лице своє привітним і благоприхильним, нічого не кажи йому про те, що почув, і не питай його: «Чому ти сказав се?», – написано бо в Приповідках: Дурний притьмом свою досаду виявляє; розсудливий приховує ганьбу (Прип. 12:16).

15. Якщо зайдете до брата, біднішого за вас, не засмучуйте його ніякою потребою своєю. Купіть собі все конечне, щоб ще й йому залишилось після вас, а вам нехай досить буде того притулку, що його ви знайшли в нього.

16. Якщо зайдеш до знайомих старців з побратимами своїми, не виказуй при них свого знайомства зі старцями, але дай можливість побратимам твоїм говорити про помисли їхні.

17. Коли живуть з тобою браття, подбай про них зі строгістю (якщо будуть слухатись тебе), знаючи, що даси за них одвіт перед Богом.

18. Якщо відійдеш кудись – як подорожній Бога ради, – не шукай зв'язку з тими, що живуть там, і словом своїм не в'яжися з ними, тому що тоді було би для тебе кориснішим залишатися з рідними по плоті.

19. Якщо підеш до братів у монастир, то до кого зайдеш спочатку, у того перебувай до відходу свого і до когось іншого не переходь, не спитавши спершу дозволу в брата того. Якщо брат той буде цим невдоволений, не засмучуй його, а залишся з ним.

20. Якщо на чужині візьмеш келію, щоб жити в ній, не заводь собі багато друзів; доволі тобі мати одного, в разі немочі, – і не погубиш сили, значення і ваги усамітнення твого.

21. Коли содієш добро бідному братові, одразу ж забудь про це, щоб не погубити добродіяння твого.

22. Якщо зайдеш до незнайомого монастиря (пустинної обителі), то де настоятель дозволить тобі жити, там і живи, а до іншої келії не заходь, аж доки її мешканець сам не покличе тебе.

23. Якщо попросить щось брат твій у тебе, не відпускай його з порожніми руками, бо порушиш заповідь супроти ближнього твого. Але якщо та річ вкрай потрібна тобі й немає зайвої у тебе, то не віддавай її на шкоду собі, бо ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло вкинуто в пекло (Мт. 5:29).

24. Якщо віддалився ти від родичів по плоті, щоби бути подорожнім Бога ради, то не допускай щемливого почуття у серці твоїм до них. Сидячи в келії, не тривожся жалем до батька чи матері, спогадами про брата чи сестру, не розм'якшуйся у серці своїм думкою про дітей чи бажанням жінки -все це покинув ти, але пам'ятай про ісход душі своєї у час нужди смертної. Ніхто з рідних не поможе тобі тоді, то чом не забути тобі їх – ради єдино потрібної чесноти?

25. Коли ти, перебуваючи в безмовності у келії твоїй, згадаєш про когось, хто содіяв тобі зло, встань і помолись Богові усім серцем твоїм, щоб Він простив йому, – і помисел відомсти одійде од тебе.

26. Коли причастився ти Святих Таїн приношення, бережи всіляко помисел твій, щоб не причаститися тобі бува на суд.

27. Якщо спокусишся безсоромним мріянням уночі, хорони серце своє від спогадів про це вдень, не думай про тих, хто був у твоєму мріянні, щоб не осквернитись пристрасним почуттям до них і не стягнути на себе лютого гніву, але припадай до Бога всім серцем твоїм – і Він допоможе тобі, бо Він милосердний до немочі людської.

28. Якщо строго подвизаєшся, хай не понадіється на це серце твоє, гадаючи, ніби воно охоронить тебе; але скажи помислові твоєму, що ради виснаження тіла Бог вислуховує молитви окаянства твого і береже тебе.

29. Якщо ганьбить тебе хто, не протиріч йому, доки не замовкне. Коли ж відтак, досвідчивши себе, знайдеш внутрі те, в чому звинувачено тебе, покайся у гріхах твоїх – і благодать Божа осінить тебе знову.

30. Коли подорожуєш з братами і буде між ними той, кого любиш ти в Бозі, не виявляй особливої прихильности до нього, щоб не знайшовся між вами немічний на ревнощі, бо тоді ти понесеш гріх його, давши йому привід згрішити.

31. Ідучи до когось, не чекай особливої гостинности від нього, щоб, коли стримано прийме тебе, возблагодарив ти Бога.

32. Якщо охопить тебе неміч, коли безмовствуєш у келії, не будь малодушним, але подякуй за неї Богові. Коли ж побачиш, що душа твоя бентежиться чрезмірно, скажи їй: «Чи не ліпша для тебе ся неміч, аніж пекло, до якого маєш піти?» – і вона заспокоїться.

33. Якщо хтось із братів скаже тобі: «Хочу жити з тобою», – не давай йому місця, щоб не дати іншим приводу до спотикання. Якщо ж він скаже тобі: «Вмирає душа моя тут, якась невідома причина вбиває її», – дай йому можливість піти звідти, але не дозволяй йому жити з тобою.

34. Перебуваючи на безмов'ї у келії своїй, постанови собі щодо їжі: давати тілові своєму лише потрібне йому, щоб воно носило тебе і давало звершувати молитовне правило та щоб не хотілось тобі ходити до інших. Нічого не їж подостатком – для вдоволення пристрасти черева твого. Якщо відвідаєш когось – чи брата чи обитель – то й там не давай тілові твоєму волю, щоб не стало воно тобі зрадником у келії на самоті.

35. Якщо демони схилятимуть серце твоє до подвигів, що перевищують сили твої, не слухайся їх, бо вони зазвичай підштовхують людину на всяке діло, яке не до снаги їй, щоб потрапила вона в їхні тенета і вони досхочу насміялись із неї. – Їж раз на день і давай тілові твоєму лише вкрай потрібне йому. Призвичаюй себе до того, щоб, встаючи з-за столу, відчував ти легкий голод. Чувай благочестиво і не позбавляй тіла твого потрібного йому, з розумом твори молитви твої, щоб від занадто довгого чування не потьмарилась душа твоя і не втекла з поприща брані. Половина ночі хай служить тобі для молитов твоїх, а половина – для опочинку тіла. Перед сном дві години молися й псалми співай, тоді лягай відпочити; а коли Господь збудить тебе, з новими силами твори молитви твої щирим серцем. Якщо побачиш, що тіло твоє лінується, скажи йому: «Чи хочеш спокою тут, в коротку мить сю, а там, у вічності, – бути ввергнутим у тьму кромішню»? Якщо будеш так потроху напучувати себе, матимеш силу до бадьорого чування.

36. Не дружи з людьми, що їх сумління твоє боїться побачити іншими (не такими, якими вони є, або якими хотів би їх бачити, чи боїться, що через них з іншими спізнаєшся), щоб не спіткнутися тобі.

37. Якщо ти в монастирі маєш при собі слугу, то сим піддаєш осудженню увесь монаший чин; якщо ж віддаси його братові твоєму – згрішиш перед Богом. Тим-то відпусти його – і хай іде собі в мирі. Якщо ж він захоче стати монахом, все одно не залишай його при собі, бо це шкідливо для душі твоєї.

38. Якщо ти, живучи в місті, виснажуєш тіло твоє ради Бога, і городяни почнуть шанувати тебе за це, – залиш місто це і оселися в іншому, щоб труд твій не став безплідним. Якщо ж ти вже переміг марнославство, не надавай ваги почестям людським, знаючи, що се Бог звершує усе добро в тобі.

39. Якщо зрікся ти світу, нічого не залишай у власності своїй. Коли ж вирине в тобі бажання піти кудись – побільше труди тіло твоє рукоділлям, щоб, перебуваючи безмовним у келії твоїй, мирно вкушати хліб твій.

40. Якщо продаватимеш рукоділля твоє, не сперечайся за ціну, як миряни, але віддай його, як вдасться, щоб не погубити сили (значення) здобутого в келії твоїй.

41. Коли купуєш щось, не сперечайся і не торгуйся, збиваючи ціну. Якщо бажаєш купити якусь річ, заплати те, що просять за неї; якщо ж не маєш стільки грошей, мовчки поклади її на місце. Якщо почнуть мучити тебе потім помисли: «Де ж візьмеш потрібне тобі?», – скажи їм: «Се я став тепер, як усі Святі, котрих Бог випробовував убогістю, поки не пересвідчився, що воля їхня – щира, і тоді вже виводив їх на широту вдоволення».

42. Якщо брат залишить у тебе якусь річ – навіть не торкайся до неї без відома його; якщо ж вона конче потрібна тобі, скажеш йому опісля про потребу твою.

43. Коли брат, відходячи на якийсь час з монастиря, скаже тобі: «Купи в мене річ осю», – то, якщо можеш, купи в нього. Якщо ж ти живеш із братами, не роби цього без їхнього відома, бо інакше образиш їх.

44. Якщо побуваєш у рідних місцях ради якогось діла, остерігайся особливої вольности у поведінці з рідними по крові і не встрявай до їхніх розмов.

45. Позичивши якусь річ у брата свого, постарайся якнайшвидше віддати її йому. Якщо ж се знаряддя праці, то поверни його відразу, як тільки закінчиш роботу твою. Якщо воно зламається – полагодь його або зроби нове.

46. Якщо позичив ти що-небудь бідному братові, а він не може віддати тобі того через нужду свою, не докучай йому і не вимагай від нього, що б то не було – гроші, одіж чи інше щось, – що дав ти йому по спромозі твоїй.

47. Якщо осядеш у келії і облаштуєш там усе як слід, а потому залишиш її і в ній почне жити якийсь інший брат, то, повернувшись згодом, не виганяй його звідти, а пошукай собі іншу келію, щоб не згрішив ти перед Богом. Якщо ж брат той добровільно уступить її тобі, – чистим будеш від усілякої вини. Якщо були в тебе якісь речі в ній, не вимагай їх назад.

48. Залишаючи келію, не бери собі речей із неї, а залиш їх для убогого брата – і Бог допоможе тобі облаштуватися на новому місці.

49. Кожен помисел, що воює із тобою, викривай перед наставником твоїм – і визволишся від нього, бо духи ні в кому так вільготно не почуваються, як у людині, що замовчує помисли свої.

50. Приступаючи до святого Причастя, остерігайся гніву на брата твого, бо тим ти сам себе спокушаєш.

51. Якщо відкриється тобі в словах Писання алегоричний зміст – тлумач його алегорично, але водночас не змінюй букви (суті), щоб не ввіритися своєму розумові більше, ніж Святому Писанню, бо се -ознака гордости.

52. Якщо брат твій, спокусившись намовами єретиків, відхилиться од віри, а потім знову навернеться, не погорджуй ним, бо це сталося через невідання його.

53. Остерігайся розмов з єретиками, навіть ради оборони правдивої віри, щоб отрута скверних слів їхніх не вразила тебе самого.

54. Якщо потрапить тобі до рук єретична книжка, не читай її, щоб не наповнити серця твого отрутою смертоносною; але бережи те, в чому ти просвічений, нічого не додаючи і не віднімаючи від того.

55. Уникай мирського пустомовства, що противиться здоровому вченню, як сказав був Апостол (1 Тим. 6:20; 1:10).

56. Якщо ти молодий і не пануєш ще над тілом твоїм, то навіть не мрій – почувши про високі чесноти Отців – здобути їх без важкого труду. Без поту і крови твоєї вони не стануть твоїми. Коли ж потрудишся з усіх сил твоїх, вони прийдуть до тебе непомітно.

57. Бережися нудьги, бо вона знищує плід монаха.

58. Коли подвизаєшся проти якоїсь пристрасти, не будь малодушним, але впади пред Богом на коліна, взиваючи від усього серця свого: «Не маю сил противитись гріхові цьому, Господи! Поможи мені бідному», – і заспокоїшся.

59. Якщо сороміцькі помисли всіються до серця твого у келії твоїй, гляди, опирайся їм, щоб вони не взяли верху над тобою. Поспіши згадати про Бога, Який уважно взирає на тебе, і все – про що помишляєш ти в серці твоїм – пред лицем Його завжди. Скажи душі своїй: «Якщо боїшся, щоб подібні до тебе грішники бачили гріхи твої, то як повинна боятися ти Бога, Котрий зрить усіх і все?» Від такого міркування відновиться у душі твоїй страх Божий, і якщо ти пребудеш у ньому, – знесиляться усі гріховні пристрасті в тобі, як написано: Ті, які звіряються на Господа, – подібні до гори Сіон, що не хитається, що пробуває вічно (Пс. 125:1).

60. Якщо ти – подвизаючись – протистоїш силі ворогів і раптом побачиш, що вони, знемігшись, подалися перед тобою і починають відступати, то не радій із сього в серці твоїм, бо лихий підступ уготували тобі злії духи: позаду них слідує їм підмога люта і ще запекліша борня. Хитрий ворог залишив скопище бранної раті у засідці, біля укріпленого місця твого, і наказав їй не рухатися. Коли ти, виступивши проти вражих сил, протистоїш їм, вони біжать перед лицем твоїм, немовби переможені; та коли від цього знесеться серце твоє, що зумів ти прогнати їх, і ти покинеш укріплене місце, тоді одні з них ззаду піднімуться на тебе, інші стануть перед тобою спереду, з усіх боків обступивши бідну душу твою так, що вона не матиме від них ніякого сховку. Укріплене місце – се впокорення серця твого перед Богом, Котрий спасає тебе від усіх напастей вражих.

61. Якщо молишся Богові, щоб Він ізбавив тебе від боротьби, а Бог не вислуховує тебе, не виявляй малодушности, бо Він ліпше від тебе знає, що корисне тобі. І коли молишся Богові під час борні, не говори: «Візьми від мене се, а дай те», – а взивай так: «Господи Ісусе Христе, поможи мені, бо заблудив я. Не допусти, щоб я згрішив супроти Тебе. Не дай мені слідувати злій своєволі моїй і не допусти згинути в гріхах моїх, але ущедри милостиво створіння Твоє. Не відкидай мене, бо немічний я, не залишай мене, бо до Тебе прибігаю. Господи! Зціли душу мою, бо згрішив супроти Тебе. Ось передо мною всі, що гноблять мене, і немає мені іншого прибіжища, крім Тебе. Боже мій, спаси мене ради щедрот Твоїх. Хай засоромляться усі тії, що повстають на мене, шукаючи душі моєї, щоб погубити її, бо Ти, Господи, – сильний у всьому і через Тебе Єдиного слава Богу Отцю і Святому Духові вовіки. Амінь». Тоді сумління втайні повідає серцю твоєму, чому не вислуховує тебе Господь. Твоїм завданням буде тоді не занехаяти того, що воно скаже тобі. Не може бути, щоб Бог не вислухав молитви смиренної людини, слухняної Йому. Господь перебуває близько нас, але тілесні пристрасті наші відпихають Його від нас. Ніхто хай не спокушає тебе: як земля не може сама від себе плоду принести – без посіву та зрошування, так і людина не може приносити добрих плодів без терпінь (самоумертвлення) та смиренномудрости.

62. Стіймо ж, возлюблені, в страсі Божому, зберігаючи і сповняючи чесноти, щоб не спотикалося сумління наше, а визволилося разом з нами, щоб була між нами і ним єдність. Тоді й надалі буде воно для нас сторожем, вказуючи нам, у чому й де треба відсікати волю нашу. Якщо ж ми не будемо слухатися його, то воно відступить від нас і ми впадемо в руки ворогів наших, від котрих не буде вже нам ніякої милости, як научав нас Владика наш: Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя – возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага (Мт. 5:25-26). Вважається, що сумління – се противник людини, бо воно опирається їй, коли вона бажає чинити волю тіла свого, і якщо людина не послухається свого сумління, то воно передає її в руки ворогів її. Тим-то Осія, оплакуючи Ефраїма, говорив: Пригноблений Ефраїм, судом побитий, бо уподобав собі за марнотами ходити (Ос. 5:11), Єгипту шукає і до асирійців взятий не по волі своїй (Ос. 7:11). «Єгипет» означає шукання власних бажань тіла; а «до асирійців узятий не по волі своїй» означає, що хоча й проти волі своєї, та все-таки працює така людина на ворогів своїх.

63. Потурбуймося ж про себе, возлюблені, щоб не впасти нам у руки волі своєї тілесної і щоб вона не віддала нас проти волі нашої асирійцям – ворогам нашим. Послухаймо ще й таких гірких слів: Здобув асирійський цар Самарію й одвів Ізраїля в Асирію, й оселив їх у Халаху, при Хаворі, річці в Гозані. І привів асирійський цар людей з Вавилону, з Кути, з Авви, з Хамату і з Сефарваїму та й оселив замість синів Ізраїля по самарійських містах; вони зайняли Самарію й жили по її містах. І кожний народ наробив собі власних богів і поставив їх у капищах по узвишшях, що їх звели були самарійці, – кожний народ по містах, де осілись (2 Цар. 17:6,24-25,29). І сталось так з Ефраїмом через те, що він уподобав собі за марнотами ходити (Ос. 5:11).

64. Чи ви пізнали тепер, браття, долю тих, що слухалися волі своєї лихої й топтали совість свою?

–  Не йдімо ж їхніми слідами, возлюблені, а ревно наслідуймо Святих, які не слухалися гріха навіть до смерти, а слухалися святої совісти своєї й успадкували Царство Небесне. Кожний з них упокоївся у непорочності у віці своїм, але їхні імена – незабутні во всі віки. – Ось, скажімо, возлюблений Яків, що в усьому слухався батьків своїх у Бозі, прийнявши від них благословення, пішов був до Месопотамії, щоб там породити собі дітей, бо не хотів мати їх від дочок хананейських, які непокірні були батькам своїм. Узявши жезл свій і посудину оливи, прийшов до міста Бетел (що означає: дім Божий) і заснув там, і бачив у нічному об'явленні драбину, що сягала від неба до землі, і ангелів Божих, що сходили по ній, – Господь же перебував на ній. Се є знамення тому, хто прагне трудитися для Бога: хоча спочатку і відкривається йому лик чеснот, але якщо не потрудиться він ради них, то не досягне Бога. – Встав Яків і уклав завіт з Богом, що буде рабом Його, і укріпив його Бог, кажучи: Оце Я з тобою, і берегтиму тебе скрізь, куди підеш (Бут. 28:15). І прийшов Яків у Месопотамію, щоб узяти собі жінку з тих місць, і побачив Рахиль, доньку брата матері своєї, уподобав її і працював за неї сім літ; але її не дали йому, поки спершу не взяв був Лії. І була безплідною Рахиль, поки не відробив він за неї ще сім літ. Ось що означає слово сіє:

65. Називається та країна Месопотамія, бо лежить між двома ріками: першій ім'я Тіґр, а другій – Євфрат; перша тече біля країни асирійців, друга ж – на просторах, не маючи перешкоди (розумій: ворога) на шляху своїм. Тіґр тлумачиться: розсудливість, а Євфрат – смиренномудрість. Лія – се образ тілесних трудів, а Рахиль – образ істинного споглядання. Збувається ж усе це на чоловікові, що живе в Месопотамії. Він, з розсудливістю звершуючи тілесні труди, протистоїть ворожості асирійців, а завдяки смиренномудрості сходить до істинного споглядання. Але Рахиль не дала йому потомства, поки Лія не породила всіх дітей своїх і він не відробив за Рахиль інших сім літ. – Се означає ось що: допоки людина не звершить діяльного поприща свого, істинне споглядання недоступне їй. Хоч обидві жінки і були його, та Яків любив Рахиль більше від Лії, бо тієї очі були тьмяні, а Рахиль була поставна й гарна з виду (Бут. 29:17). Значення того, що перша жінка мала тьмяні очі, ось яке: доки чоловік перебуває у тілесних трудах, доти не бачить він слави істинного споглядання, бо ворог зазвичай підмішує до діла його догоджування людям. Коли Лія перестала на якийсь час родити, то дала чоловікові своєму Зілпу, рабиню свою, і через неї продовжувала родити, і дала ім'я народженому Ашер, тобто щастя, багатство. Коли Лія перестала родити, тоді згадав Бог і про Рахиль (Бут. 30:22). – Се означає, що коли тілесні труди очистять почуття людини і звільнять її від пристрастей, тоді істинне споглядання відкривається їй у повній славі. Хоч сини Лії і допомагали Якову по господарству, але він більше від них усіх любив Йосифа, сина Рахилі. – Се означає, що хоч тілесні труди і стережуть людину від ворога, але з Богом її єднає лише істинне споглядання. Тож як тільки народився Йосиф, Яків тут же захотів повернутися до батьків своїх (Бут. 30:25), бо побачив, що народився цар над братами. Коли ж перевів Яків увесь свій караван через потік

Ямох, а сам залишився на другому боці, тоді прийняв радість благословення від Бога, що сказав був йому: Не Яків буде більш твоє ім'я, а Ізраїль (Бут. 32:28). Яковом названий він тому, що подолав ворога, і називався так, допоки не удостоївся Божого благословення і не визволив почуттів своїх із рук вражих. Коли ж визволив їх, тоді й перейменовано його на Ізраїль, що означає: ум, що зрить Бога. Бо коли ум сподобиться того, щоб узріти славу Божества, тоді убоїться його бісівська нечисть. Тим-то хоч Ісав і виходить йому назустріч з неприязню, але смиренномудрість Якова гасить злобу його, і не Яків уже перемагає Ісава – а упокорення його пред лицем Бога. Хоча ворог і буде заздрити людині, бачачи велику славу, яку здобуває вона, але нічого не зможе заподіяти їй, тому що Бог – поміч її, як написано: Повертайсь на твою батьківщину, до твого роду, а Я буду з тобою (Бут. 31:3). – Нарешті прийшов Яків до Сихему і купив там поле та й поставив на ньому жертовник Господеві, Який почув його в день скорботи (Бут. 33:19-20). Назва Сихем означає мир, тобто: коли пройде людина брань, в якій покровом їй є Сам Бог, тоді осягає вона внутрішній мир. І поставив Яків жертовник з дванадцяти каменів, і приніс на ньому в землі обітованній жертву Богові від трудів подвигу, що його звершив був у Месопотамії.

66. Таким був і улюблений Мойсей. Вивівши народ з Єгипту, він спас його від руки фараона, перевів через Червоне море, узрів смерть усіх ворогів його, послав Ісуса Навина винищити Амалека, сам же на вершині гори стояв на молитві; руки ж його підтримували Арон і Хур, щоб вони ні на мить не опускались, а безнастанно творили знак хреста.

Коли Ісус Навин, знищивши Амалека, з радістю повернувся, тоді Мойсей збудував під горою жертовник з дванадцяти каменів і дав тому місцю ім'я: Господь – мій прапор (Вих. 17:15), тому що Бог невидимою рукою воював з Амалеком. Ім'я Амалек означає нудьга. – Бо коли людина почне втікати від пожадань своїх, покине гріхи свої і звернеться до Бога, тоді нудьга першою воює проти неї, бажаючи знову повергнути її в бездну гріховну. Проганяється нудьга ревним трудом у Бозі, труду сьому сприяє здержливість, а здержливість звершується тілесними трудами, завдяки яким і визволяється Ізраїль. Тоді возносить чоловік благодарення Богові, радісно взиваючи: «Немічний я, але Ти, Господи, – поміч моя з роду в рід».

67. Таким був і великий пророк Ілля. Він доти не міг вигубити всіх поганських пророків, що противилися йому, аж поки не взяв був дванадцяти каменів – за числом колін синів Якова – і не склав з того каміння жертовник імені Господньому. Потім обвів його навкруги ровом, розклав дрова і возложив святу жертву (1 Цар. 18:31-33). Бог був для нього вогнем, що спалив жертовник і все, що на ньому. Тоді вже насмілився Ілля виступити проти ворогів своїх (1 Цар. 18:34-40). Коли ж вигубив їх так, що жодного з них не лишилося, тоді воздав благодарення Богові, кажучи: «Ти – в усьому цьому», бо написано, що він припав до землі й нахилив лице аж між коліна (1 Цар. 18:42). Тож якщо ум буде пильнувати почуття свої, то здобуває безсмертя (вічне життя), і безсмертя приводить його до словес, котрі відкриває йому Бог. Коли потім слуга Іллі погляне і не побачить розпаленою жодної із семи пристрастей, тоді узріє маленьку хмарку, в долоню завбільшки, яка підіймається з моря (1 Цар. 18:44), – що є упокоєння Святого Утішителя. – Безсмертність ось що є: зберігати труди свої цілими й неушкодженими і не повертатися назад до гріхів своїх. Бо коли Бог прийме труди людини і цілими збереже їх від вражої сили, тоді не зможуть встоятись проти неї вороги її. Коли побачать вони, що немає більше пожадання їхнього в людині, тоді самі щезають, як написано: «Ви взивайте ім'я вашого бога, а я візву Ім'я Господнє. Котрий Бог відповість вогнем, той буде Богом». Кликали... та не було ні голосу, ні відповіді (1 Цар. 18:24,26). Так буває з усім, що вражою силою всівається у людину: в тому, хто не бажає слухатися їх, вороги не можуть доконати бажання свого. Вони напинають усі сили свої, щоб схилити людину на свій бік, але муж Божий не слухає їх, бо не хоче того серце його, суще в волі Божій, як написано: Взивайте ім'я вашого бога, а я візву Ім'я Господнє; оскільки ж лжепророки не сповняли волі Божої, то Бог ні в чому не вислухав їх.

68. Ось що буває з тими, хто слідує волі Божій і береже заповіді Його. Для тогочасних мужів се були прообрази, написано ж сіє на науку нам, що відважилися йти по стопах тих, що подвизалися здобути безсмертя, яке вберегло їх від усіх стріл вражих. Вони вдались до Бога всемогутнього, благаючи помочі Його, тому що не покладались на жоден труд свій – і покров Божий став для них місцем захисту. Вони вірували, що без помочі Божої нічого не можуть, і в смиренні вторили з Псалмопівцем: Коли Господь та не будує дому, – дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, – дарма пильнує сторож (Пс. 127:1). Бог же, узрівши, що ум цілковито упокорився Йому і не чекає помочі ні від кого іншого, крім Нього, сповняє його силою, кажучи: Не бійся, Якове, Мій черв'ячку, – слабосилий Ізраїлю! (Іс. 41:14), – і знов: Не бійся, бо Я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім'ям, ти – Мій! Чи через води йтимеш, Я – з тобою, чи крізь ріки, – тебе не затоплять, чи підеш крізь вогонь, – не попечешся, і полум'я тебе не обпалить. Бо Я -Господь, твій Бог, Святий Ізраїля, Я – твій Спаситель (Іс. 43:1-3). Коли ум почує такі заохотливі слова, то сміло повстає проти ворожої сили, кажучи: Хто посміє сперечатися зо мною? Станьмо разом! Хто мій супротивник? Нехай наблизиться до мене! Ось Господь Бог мені допомагає; хто мене осудить? Усі вони, немов одежа, розпадуться; міль їх поточить (Іс. 50:8-9). Сильний Бог зробити так, щоб і ми були посеред тих, хто, здобувши смиренність, був збережений нею: вона бо стала для них шоломом і зберегла їх від усіх стріл ворожих – благодаттю Бога, бо Його є сила, і слава, і влада вовіки віків. Амінь.

Слово п'яте

Про заповіді вірним і про поводження братів, що бажають жити в мирі між собою

1. Коли йдете разом дорогою, зважайте на думку і бажання найслабшого між вами: чи не має він часом потреби трохи перепочити, чи спожити їжу дещо раніше призначеного часу.

2. Коли станете разом до якогось діла, пильнуйте кожен сам себе, а не брата свого: ні не повчайте, ні не наказуйте йому.

3. Коли брат твій робить щось у келії: розпалює, скажімо, піч або інше що робить, не повчай його в ділі тім. Але якщо він сам попросить: «Прошу тебе, навчи мене, бо я не вмію», – а ти вмієш це робити, не злукав і не скажи: «Сам не вмію», бо така смиренність не є в Бозі.

4. Якщо брат твій щось не так робить, не кажи йому про це. Та якщо він сам попросить: «Прошу тебе, навчи мене», – а ти не навчиш, то немає в тобі любови Божої, бо ти заховав у серці твоїм лукавство.

5. Якщо брат твій зварить страву, а вона буде несмачна, не кажи йому: «Ти погано зварив», бо в цьому смерть душі твоїй. Подумай натомість, як би боляче було тобі самому почути таке від когось, – і заспокоїшся.

6. Коли хтось помилиться у співі, не кажіть йому про те і не бентежте його; якщо і слово пропустить – нехай так і буде. Але якщо він перед співом попросить: «Заради Бога, кажіть мені, якщо помилюся або пропущу слово», то скажіть йому про це.

7. Коли хтось із вас не може їсти того, що є на спільному столі, хай не говорить: «Цього я не можу їсти», але заради Бога нехай або мовчить, або їсть, як інші, – і Бог заспокоїть його.

8. Якщо спільно робите якесь діло, а хтось із вас через малодушність кине працювати, не докоряйте йому, але будьте ласкавими і поблажливими до нього.

9. Якщо зайдуть до вас браття, не розпитуйте їх ні про що, щоб не залишилось вам від них у келії полонення (збентеження, рани в серці). Якщо ж той, хто зайшов, не втримавшись, скаже щось таке, що може зашкодити душі вашій, то той, хто почув це, нехай нікому з братів не переказує почутого, щоб це полонення як прийшло, так і пройшло в нього одного та щоб не наповнило серця ближнього смертоносною отрутою.

10. Коли вийдеш з монастиря ради діла якогось, не питайся про щось таке, що не подобає тобі, аби цілим і неушкодженим повернувся ти до келії твоєї. Якщо ж невільно почуєш щось непотребне, то, повернувшись до монастиря, не переказуй того братам твоїм.

11. Коли буваєте поза монастирем, не дозволяйте собі жодної вольности, щоб ті, хто бачитиме ваше благе поводження, користь одержали від вас. Головно не послабляйте собі у мовчанні, бо всі ваші пристрасті (проступки в поведінці від вольности) проростуть потім у немічному братові – у сліпоті його до гріхів його (через бездіяльність або пустоту серця його). Знайте, що поміч Божа, уповання, сумирність, совісність, зречення волі своєї й обмеження себе в усьому обитають у серці смиренномудрому, а зарозумілість, суперечливість, марнославство, потоптане сумління, байдужість до того, що брат твій має жаль на тебе, – в'ють собі гніздо в серці жорстокому.

12. Коли працюєте разом над рукоділлям вашим, не порівнюйте, навіть подумки, хто з вас більше чи менше зробив.

13. Якщо працюєш з немічним, не тішся у серці своїм, що зробив більше від нього.

14. Якщо брат твій, роблячи діло якесь, зіпсує його, не докоряй йому, якщо ж він попросить тебе: «Будь ласка, брате, повчи мене», – а ти, знаючи, як це робити, промовчиш, то в цьому смерть тобі.

15. Коли трудишся разом з братом твоїм над рукоділлям, не цікався, скільки він зробив за тиждень, а скільки – ти, бо се ознака ненавчености.

16. Працюючи з братами, не голоси, що ти зробив більше від них. Ось чого бажає Бог від людини: щоб вона кожне діло своє сповняла тайно.

17. Якщо брат твій відповість тобі різким словом, стерпи йому з радістю. – Бо розсудивши те, що сталося між вами, праведним та безпристрасним судом Божим, побачиш, що прогрішився ти, а не брат твій.

18. Якщо живеш з братами і спаде тобі думка обмежити себе у їжі більше, як звичайно, скажи тоді помислові своєму: «Брат мій, що живе тут зо мною, є пан мій». Якщо ж настійливо прагнеш більшої здержливости в їжі, візьми собі окрему келію, а брата твого немічного не тривож.

19. Якщо зайде до вас подорожній брат, про котрого ви чули, що він любить марну славу, зазнається і чваниться, фальшиво створює враження всезнайства і строгого подвижництва, – не питайте його про це, доки вади його самі собою не виявляться. Однак і після цього остерігайтеся судити його в серці своїм, бо якщо зрозуміє се брат, то образиться.

20. Якщо потрібне тобі те, що є у брата твого, не ремствуй на нього: «Чому він сам не здогадається дати мені це?», – але скажи йому зі сміливістю у простоті: «Будь ласка, дай мені це, бо воно мені потрібне». Се і є свята чистота (або простота) сердечна. Якщо ж ти не скажеш, а будеш нарікати й докоряти братові у серці твоїм, то ти неправий.

21. Якщо зайде у вас мова про якесь слово Писання, хай той, що знає і розуміє його, виявляє своє знання опісля брата свого (поступається йому) і так заспокоїть його в радості. – Понад усе треба шукати упокорення пред братом своїм.

22. Для того, хто постійно пам'ятає про Страшний суд, – головне, щоб у страшний час оний не закрилися уста його, не маючи що сказати в оправданіє своє.

23. Не розвідуйте про діла віку сього, щоб не уподібнитись вам до тих місць, куди всі йдуть випорожнювати черево своє і де опісля буває великий сморід. – Але будьте паче чистим жертовником

Богові, плекайте внутрі себе духовного ієрея, котрий завше – вранці й увечорі – кладе тиміям на жертовник сей. Безнастанно возносьте пред лице Господнє моління ваші, щоб дарував Він вам простоту та дитинну невинність, а визволив від лукавства, бісівського мудрування, цікавости все бачити й чути, самолюбства та злого серця, бо все це спустошує труди подвижницькі. Кінець же всього такий: якщо людина розумом своїм убоїться Бога і з покірністю берегтиме совість свою чистою, то всього сказаного навчиться вона втайні. Коли ж там (внутрі людини) не буде сього владики дому -страху Божого – тоді дім (внутрішнє її) покинутий буває напризволяще: і всяк, хто бажає, говорить у ньому, що хоче, бо серце людини перебуває не під її владою, а під владою її ворогів.

24. Якщо комусь із вас потрібно буде відлучитися на якийсь час із келії, запропонуйте братові своєму піти разом з вами. Якщо ж брат неспокійний духом або хворіє тілом, не наполягайте, щоби він ішов з вами, але відкладіть свій відхід на деякий час і залишіться у келії зі співчуття і любови до нього. Стережіться у чомусь противитися йому, щоб не образити вам брата вашого.

25. Хто живе в келії з отцем чи братом, хай не радиться з кимось – про що б там не було – поза келією своєю, а з тим, хто живе разом з ним, бо в цьому мир і послух.

26. Якщо живеш у келії з отцем чи братом, гляди, не заведи собі поза келією таємної дружби з кимось і не пиши потайки до когось листи, не бажаючи, щоб знали про се ті, хто живе з тобою, бо цим ти і себе губиш, і їх.

27. Гляди, не роби навіть діла милосердя комусь, не поспитавши спершу того, з ким живеш, тобто не роби цього потайки.

28. Питаючи про помисли, питай не після того, як согрішиш, а наперед; радься завше про те, що поборює тебе сьогодні. Про все вільно питай – чи про переміну місця, чи про навчання рукоділля, чи про зміну його, – але перед тим, як вчиниш це. Також про немочі душевні та пристрасті тілесні питай, коли помисли ще тільки намовляють тебе до гріха. Питаючи, не говори, що ти ще не содіяв нічого з тих намов, але запитуй так, ніби ти уже поранений, щоб одержати тобі лік на зцілення.

29. Коли питаєш про помисли свої, не будь лицеміром, не кажи, ніби хтось інший провинився в них, але кажи правду і приготуйся зробити все, що тобі скажуть. Інакше сам із себе насміхаєшся, а не зі старців, котрих запитуєш.

30. Питаючи старців про духовну боротьбу, не дослухайся до тих, що внутрі тебе більше тобі говорять від старців, але спершу помолись Богові: «Сотвори милость, Господи, напути отців сказати мені те, що благоугодне Тобі», – а потім все, що скажуть вони тобі, з вірою сповни – і Бог заспокоїть тебе.

31. Коли, живучи з братією, не знаходиш спокою собі – чи через нетерпіння, чи через рукоділля, чи через зв'язане й тісне життя, чи через рутинність його, чи від нудьги, чи тому, що бажаєш усамітнитись у мовчанні, чи не можеш нести ярма послуху, чи тому, що нема змоги робити тобі там те, що хотілося б, чи тому, що не маєш усього потрібного тобі, чи тому, що бажаєш накласти на себе більшу покуту, чи тому, що немічний і не можеш нести труду (як там заведено), чи будь-що інше схиляє серце твоє покинути братію, – гляди, не роби цього, не скидай ярма з себе і не відходь із того місця з печаллю у серці своїм. Не втікай потайки з почуттям образи чи осуду на братів, не згадавши навіть (через злобу, що тебе покрила) про святе братерство з ними, – а ліпше чекай для себе часу миру, щоб серце твоє упокоєним було всюди, куди б ти не відійшов, злобу ж на братію – проти себе оберни, ні в чому не осуджуй тих, з ким жив. Не слухайся ворогів твоїх, якщо вони будуть виставляти перед тобою благодіяння братів твоїх злодіяннями: щоб замість докору самому собі докорив ти братові твоєму й приховав так свою власну провину, – за це бо впадеш від руки ворогів твоїх там, де осядеш.

32. Прийшовши на якесь місце, що видасться тобі придатним для життя, найперше пізнай звичаї тамтешні: чи нема тобі там якоїсь нагоди до спотикання – через множество турбот, через зустрічі з кимось (не на користь тобі), через почесті (тобі або тому місцю), через надто спокійне й вигідне життя, через прогрішення з боку братів твоїх. Якщо будеш мудрим, то пізнаєш за декілька днів – смерть тобі там чи життя.

33. Якщо даси братові келію твою на декілька днів, не поводься з ним так, ніби він під владою твоєю перебуває.

34. Коли дадуть тобі келію на якийсь час, нічого не змінюй і не облаштовуй у ній, не спитавши спершу дозволу в того, хто дав її тобі, – інакше не по совісті буде.

35. Коли, живучи з братом твоїм або тимчасово мешкаючи в нього, одержиш від нього якусь настанову, остерігайся ради Бога, щоби не занехаяти її і явно чи тайно не порушити її.

36. Якщо, живучи самітньо в келії своїй, постановиш собі споживати їжу в якусь конкретну годину або не їсти вареного чи ще чогось, то потім, вийшовши з келії своєї, остерігайся, щоб десь за трапезою не сказати: «Я не їм того», бо через це ввесь труд твій легко дістанеться ворогам твоїм. Владика твій, Спаситель, сказав: Роби все тайно, щоб Отець твій воздав тобі явно (Мт. 6:6). Хто любить труди свої, той береже їх, щоб вони не пропали надаремно.

37. Коли живеш з братами і хтось із них покличе тебе до спільної праці, гляди, не скажи йому: «Зачекай трохи, дай закінчити ось це», але одразу ж послухайся його.

38. Яким би прогрішенням не прогрішився брат твій, не зберігай цього в пам'яті, якщо ти розумний, щоб колись не зірвалось воно з язика твого в розмові з братами, бо в цьому – смерть душі твоїй.

39. Якщо житимуть у тебе браття і трудитимуться увесь день, потіш їх: дай їм поїсти раніше призначеної години. Не про себе тільки думай, але пам'ятай про суд Божий. Бога постійно май перед очима твоїми в усілякім ділі твоїм.

40. Якщо прийдеш на якесь місце, щоб жити тобі там – чи то самому, чи з тими, що перед тобою там осіли, – і побачиш щось шкідливе для душі твоєї або не монаше, не відкривай уст твоїх. Якщо не до душі тобі там, іди на інше місце, язик же твій збережи, щоб не осудити нікого, бо в цьому смерть тобі.

41. Якщо сам слабуєш на пристрасті, остерігайся, щоб хтось відкривав тобі пристрасті свої, бо в тім погибель душі твоїй.

42. Якщо вирветься між вами якесь сміхотворне слово, остерігайтесь голосно сміятись, бо це ознака того, що немає страху Божого між вами – сторожі всередині вас.

43. Во дні наші гнів Божий постиг усю землю, тож не тривожтесь – що б не почули ви, – але так кажіть у серцях ваших: «Що се порівняно з тим місцем (адом), де маємо опинитися за гріхи наші?»

44. Сотворіте любов ради Бога, перечитуйте написане, щоб і сповняти це, бо для віруючого не достатньо тільки знати. Якщо сповните слово сіє в простоті і з розумом, то ввійдете в опочинок Сина Божого в радості; а якщо занедбаєте – то й тут зазнаєте страждань, і там будете вкинуті в пекло, згідно з Писанням. Владика наш Христос зійшов зі святих небес, щоб дати супокій тим, що зберігають заповіді Його; але жорстокосердість наша осліплює нас пожаданнями скверними, бо ми любимо їх більше від Бога: пристрасті бо возлюбили, а Бога відкинули.

45. Ось написав я вам і це, бо попереднього не доста було для вас. Майте любов між собою і однині вже почніть подвиг ваш; не нудьте світом у необрізанні серця вашого, допоможіть собі – потрудіться во спасеніє ваше у немногі дні життя вашого. Якщо здобудете смиренність, мир, терпеливість, зречення волі своєї і любов, – то на благо собі проживете життя ваше. Якщо ж возсяде на престолі серця вашого заздрість, злоба, суперечка, гординя, нарікання і непослух, то зле використаєте час життя вашого і, істинно кажу вам, коли вийдете з тіла, опинитеся в пеклі. Любіть же братів ваших любовію святою і бережіть язик ваш, щоб не злетіло бува слово непотребне з уст ваших, що могло би образити брата вашого. Сильний же Владика наш Бог одарити нас силою творити добро й берегти чистоту, щоб благодаттю Його ми знайшли милость з усіма Святими, що угодили були Йому. Богові Єдиному слава, честь і поклоненіє нині, і присно, і вовіки віков. Амінь.

Слово шосте

Про тих, що бажають перебувати в істинному мовчанні

Хай уважають вони на себе, щоб відганяти злодіїв, що окрадають їх, і не витрачати часу свого на полонення і працю гірку, віддаючи серце своє ділам непотребним і забуваючи про гріхи свої.

1. Дослідження Писання породжує суперечки і ворожнечу; плач же над гріхами приносить мир. Гріх монахові, що в келії покине оплакувати гріхи свої, а почне натомість перевіряти Писання. Хто віддається серцем своїм такому ділу: чому в Писанні сказано так, а не інак, – той із серцем своїм питливим впадає в полонення диявольське, бо не шукає найпаче себе самого: уважности до себе, панування над собою, визволення від пристрастей. А хто ревно чуває, щоб не бути чимось полоненим, той ниць перед лицем Бога день і ніч пробуває.

2. Хто вишукує, до чого уподібнити Бога, той хулить Його; а хто шукає, як би достойніше восхвалити Бога, той возлюбив чистоту в страсі Божому.

3. Хто береже заповіді Божі, той пізнав Бога (1 Йоан 2:3), і сповняє їх яко довжник – з почуттям невідкладного довгу.

4. Не шукай вищих дарів Божих, поки ще раб єси ницих гріхів. Боже само собою прийде, коли буде уготоване для нього місце нескверне і чисте.

5. Хто утверджується на власному своєму розумі і держиться волі своєї, той притягає до себе скопища бісів і одганяє од себе Духа Божого, що сокрушає серце на покаяніє слізне.

6. Хто тлумачить слова Писання на власний розсуд і на тім утверджується, гадаючи, що саме так і треба розуміти слова тії, – той не знає слави Божої і множества сили Його. А хто, читаючи, визнає: «Не знаю, – чоловік єсьм» і воздає славу Богові, в такому пробувають скарби премудрости Божої, співмірні силі його і чистоті помислів його.

7. Не будь охочим відкривати помисли свої усім, а тільки отцям твоїм – щоб не накликати печалі в серце своє.

8. Хорони уста твої від осуду ближнього твого.

9. Приучи язик твій до словес Божих – і брехня утече від тебе.

10. Любов до слави людської породжує брехню, а приниження себе в смиренні превеликім зроджує страх Божий у серці.

11. Не бажай дружби зі славними світу сього, щоб розуміння марнотности слави мирської не притупилось у тобі.

12. Якщо хтось наговорить тобі на брата свого, зневажить його всіляко перед тобою, виявивши тим злобу свою на нього, – не приставай до злоби його серцем твоїм, щоб не спостигло тебе те, чого не бажаєш.

13. Простота і приниження себе самого очищають серце від лукавства. Хто облудно поводиться з братом своїм, того не мине сердечна печаль. Хто говорить одне, а в серці своїм має зовсім інше, -молитви його марні. Не долучайся до таких, щоб не осквернитися тобі отрутою скверною. Ходи з незлобивими – і спільником будеш слави їхньої і чистоти.

14. Не плекай злоби на людину, щоб не були безплідними труди твої. До всіх май чисте серце – і мир Божий узрієш у собі. Як отрута скорпіона проходить по всьому тілу ужаленого, доки не вразить серця його, так і злоба на ближнього: отрута її вражає душу, якій буває від сього велике зло. Тож хто бажає уберегти труди свої, хай поспішить вивергнути зі себе сього скорпіона – злобу й лукавство.

Слово сьоме

Про чесноти

1. Три чесноти – за Провидінням Божим – стережуть наш ум і вкрай потрібні йому. – Це природне устремління (до Бога), мужність і трудолюбивість.

2. Якщо ум узрить у собі такі три чесноти: розсудливість (розрізнення добра і зла), провидіння і відринення усього чужого й ворожого йому, – вірує, що осягнув безсмертя, або досконалість небожителів безсмертних.

3. Три чесноти просвітлюють ум небачення лукавства в жодній людині; добродіяння тим, що коять тобі зло; терпеливе знесення скорбот. Сі три чесноти породжують інші три, більші від них: небачення лукавства в людині породжує любов; добродіяння тим, що коять тобі зло, дарує мир; терпеливе знесення скорбот приносить лагідність.

4. Чотири чесноти роблять душу чистою: мовчання, зберігання заповідей, обмеження себе в усьому (вузький шлях) і смиренномудрість.

5. Чотири чесноти вкрай потрібні людині: неустанно молитися Богові; падати ниць пред лицем Його; не цікавитися іншими людьми, щоб нікого не осудити; бути глухим до нашіптувань ворожих.

6. Ось чотири чесноти, що немов стіною огороджують душу і дають їй спокійно зідхнути від напастей ворожих: милість, лагідність, довготерпеливість і викоренення усякого сімени гріха; протистояння ж забуттю (про Бога) зберігає їх усіх.

7. Чотири чесноти в Бозі допомагають початківцям: повсякчасне поучення, трудолюбивість, бдіння, умалення себе самого.

8. Ось що оскверняє душу: блукання містом, приязнь із жінкою, дружба з могутніми світу сього і балачки з рідними по плоті.

9. Блудна пристрасть у тілі помножується: спанням досхочу, їдженням досита, сміхотворним пустомовством і наряджанням тіла.

10. Душа потьмарюється: ненавистю до ближнього, приниженням його, заздрістю, наріканням на нього.

11. Душа спустошується: переходами з місця на місце, бажанням розваг, любов'ю до речей, скупістю.

12. Гнів множиться: купівлею-продажем (нечесними угодами), слідуванням волі своїй, бажанням вчити інших, зарозумілістю.

13. Ось що людині важко здобути, а це якраз і зберігає усі чесноти: сокрушення духа, плач над гріхами, повсякчасне зріння смерти перед очима своїми.

14. Ось що панує над душею, поки вона не досягне спасенних висот, – і саме це не дає чеснотам жити в ній. – Це полонення (пристрастя до будь-чого, крім Бога), лінивство і забуття. Забуття воює з людиною до останнього її подиху, повергаючи її в духовне безпліддя. Воно сильніше від усіх помислів і є матір усього лихого, руйнівник того, що кожної хвилини будує в собі людина.

15. Се діла нового і діла ветхого чоловіка! – Той, хто любить душу свою і не бажає погубити її, творить діла нового чоловіка; а той, хто любить спокій тіла в короткий час сей, творить діла ветхого чоловіка і губить душу свою. Господь наш Ісус Христос, явивши нового чоловіка в тілі Своїм, прорік: Хто життя своє любить, той погубить його (Йоан 12:25), а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде (Мт. 10:39). Господь наш, Владика світу, зруйнував стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу (Еф. 2:14). Він відкрив нам: Не мир прийшов Я принести на землю, а меч (Мт. 10:34), – і ще: Вогонь прийшов Я кинути на землю – і як Я прагну, щоб він вже розгорівся! (Лк. 12:49). Ті, що послідували святому вченню Його, возпалали вогнем Божества Його, здобули собі меч духовний, яким відтинають усі похоті тіла свого. І Господь одарив їх радістю, кажучи: Мир залишаю вам, Мій мир даю вам (Йоан 14:27).

16. Ті, що погубили життя своє у віці сім і зреклись бажань своїх, стали святими агнцями Божими в жертву Йому. І коли явиться Господь у славі Божества Свого, тоді покличе їх возсісти праворуч Себе, кажучи: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від сотворення світу. Бо Я голодував – і ви дали Мені їсти... (Мт. 25:34-36). Ті, що погубили душу свою в короткий час сей, – знайдуть її у часі нужди, сподобившись воздаяння куди більшого від того, що його очікували були. Ті ж, що сповняють волю свою, бережуть понад усе життя своє у грішнім віці сім, зваблюючись суєтністю багатства його, відкидають геть од себе заповіді Божі, сподіваючись без кінця перебувати у віці сім, то в час Суду явною стане срамота засліплення їхнього, бо будуть зараховані до козлів проклятих і почують страшний вирок Судді, Котрий ізрече: Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував Я – і ви не дали Мені їсти... (Мт. 25:41-42). Уста ж їхні загородяться – і не знайдуть вони, що сказати, згадавши немилосердність свою, колишню і нинішню наготу. Тоді вони спроможуться лиш пробелькотіти: Господи, коли ми бачили Тебе голодним або спраглим... і Тобі не послужили? (Мт. 25:44). Але Він закриє їм уста, кажучи: Чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших, того ви і Мені не зробили.

17. Дослідім же себе, возлюблені, чи сповняє всяк із нас заповіді Господні, бо всі ми довг маємо сповняти їх по силі нашій: малий – по малості своїй, великий – по великості своїй. Ті, що кидали пожертви свої до скарбниці, багаті були, але Господь найпаче возрадувався двом лептам убогої вдовиці, тому що Він глядить на серце наше. Не залишаймо ж у душі нашій місця для нудьги (що небагато можемо ми зробити), щоб заздрість до ближніх не відлучила нас від Бога, але сповняймо служіння своє у бідноті своїй. Бо Господь як змилосердився був над дочкою голови синагоги, воскресивши її, – так помилував і кровотечиву жінку, що потратила все своє майно на лікарів перш ніж пізнала Христа; як зцілив був слугу сотника, бо той вірував, – так помилував і хананейку, зціливши доньку її; як воскресив був Лазаря Свого улюбленого, так збудив із вічного сну єдиного сина бідної вдови, ради сліз її; як не відкинув був Марії, що намастила ноги Його дорогим миром, так не відштовхнув і жінки-грішниці, яка сльозами омила ноги Його; як покликав був Петра та Йоана від човна їх, кажучи: Ідіть за Мною (Мт. 4:19), так позвав і Матея, що був митником; як умив ноги вірним учням Своїм, так і Юді, не вирізняючи нікого; як на Апостолів зіслав був Духа Утішителя, так і на Корнилія, що – хоч і не був юдеєм – сміливо уповав на Господа; як Ананію у Дамаску послав був до Павла, щоб той знову прозрів, бо він для Мене вибране знаряддя (Ді. 9:15), так і Филипа послав до Самарії охристити єтіопського євнуха. Бо Господь не дивиться на особу: мала це чи велика людина, багата чи бідна, але – волі доброї шукає і віри в Бога, сповняння заповідей Його і любови до всіх. Ось що буде печаттю для душі (знаком її відрізнення), коли вийде вона з тіла, як Сам Господь відкрив був учням Своїм: 3 того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати (Йоан 13:35).

18. Про кого се говорить Господь, що спізнають вас, як не про сили, що праворуч і ліворуч вас? Коли супостати побачать знамення любови, викарбуване на душі, то відступлять од неї зі страхом -усі ж святі сили возрадуються із нею. Тож подвизаймося, возлюблені, по силі нашій, щоб здобути таку печать і щоб не схопили нас вороги наші. Господь сказав: Не може сховатись місто, що стоїть на верху гори (Мт. 5:14). Про яку гору каже Господь, як не про святе слово Своє? Покладімо ж, возлюблені, труд наш на те, щоб з ревністю і розумом сповнити слово Господнє: Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме (Йоан 14:23), щоб став для нас труд сей градом неприступним і огородженим, що зберігатиме нас словом Божим од руки усіх ворогів наших, поки не предстанемо ми пред лицем Його. Бо якщо здобудемо сміливе уповання на Господа, то розсіються усі вороги наші – силою святого слова Його, – котре і є гора та, від котрої відколовся був камінь без помочі рук і вдарив у боввана, що зроблений був із срібла, міді, заліза і глини, -як сказав Апостол: Одягніться у повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього

Слово восьме

Вислови

1. Деколи я бачу себе подібним до коня, що блукає без господаря і на котрого сідає кожен, хто лиш забажає. – Коли ж відпустить його хтось один, ловить його одразу інший і їздить на ньому.

світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах (Еф. 6:11-12). Чотири сі начала, проти яких треба боротися нам, – це і є чотирьохскладовий бовван той, котрий вражда (вража сила) є. Їх – сі начала – стяло святе слово Боже, як написано, що камінь той, розбивши боввана, став горою великою і наповнив усю землю (Дан. 2:34-35).

19. Утечемо ж, браття, під покров Господній – і стане Господь прибіжищем нам і спасе нас від чотирьох сих властей злоби, щоб і нам увійти в радість Його і утішитися разом з усіма Святими Його, коли зберуться вони перед лицем Його з чотирьох кінців землі й кожний із них удостоїться власного блаженства за діла свої. – Сильне ж є Ім'я Бога Святого – перебувати з нами і укріпити нас, і не попустити серцю нашому спокуситись ворожим забуттям, але зберегти нас і дати нам по силі нашій перенести все ради святого Імени Його, щоб ми знайшли милость з усіма, що сподобились блаженства Його. Богові Єдиному слава, честь і поклоніння – Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

2. Я подібний до того, що його вороги, схопивши, зв'язали і вкинули в баговиння глибоке; і якщо він заволає до Господа свого – вони б'ють його нещадно, щоб мовчав.

3. Я схожий на птицю, що її впіймав і ниткою за ногу прив'язав хлопчисько: коли він послаблює нитку, птиця зараз же підноситься угору, гадаючи, що визволилась, але досить потягнути йому за нитку вниз, як знову стягає її додолу. Таким я бачу і себе, і ось що хочу сим сказати: до останнього віддиху нашого не повинні бути ми безпечні.

4. Якщо, позичивши щось братові своєму, не згадуватимеш про се, то будеш наслідувати природу Ісусову, а якщо вимагатимеш позичене назад, -то природу Адамову. Якщо ж візьмеш відсотки з позиченого, то се буде неприродне навіть для Адама (нижче від природи його).

5. Коли хтось звинуватить тебе в чомусь, а ти змовчиш, – це буде за природою Ісуса. Якщо ж заперечиш: «Я не робив сього» – це буде не за природою Його, якщо ж протирічитимеш слово по слову, то се буде проти природи Його.

6. Якщо звершуєш служби твої (молитовні правила) у смиренномудрості яко недостойний, то вони угодні Богові. Якщо ж увійде до серця твого помисел, що брат твій у той час спить або недбало молиться, то труд твій – безплідний.

7. Смиренномудрість не має язика, щоб сказати: той, мовляв, недбалий, а сей ненависник; ані очей не має, щоб бачити прогрішення ближніх; ані вух не має, щоб слухати шкідливе для душі своєї, -ні до чого діла їй нема, крім гріхів своїх; до всіх же людей вона мирна – по заповіді Божій, а не з людських міркувань. Хто навіть шість днів на тиждень постити буде і вершитиме подвиги великі, але без сієї чесноти – смиренномудрости – всі труди його будуть марні.

8. Якщо хтось купить якусь річ, а коли вона знадобиться йому, не знайде її, то даремно він придбав був її. Так і той, хто говорить: «Боюсь Бога», а коли виникає потреба в страсі Божому: скажімо, розмовляючи з кимось, відчуває гнів і роздратування або бажання вчити інших того, чого сам не осягнув, або прагнення догодити людям або стати шанованим серед людей, – а він не знайде тоді в собі страху Божого, то марні всі труди його.

9. Перед зішестям Своїм на хрест Ісус Христос зцілив усі недуги людини, ради котрої прийшов був на світ. До воплочення Господнього людина була і сліпа, і німа, і глуха, і розслаблена, і кульгава, і прокажена – одно слово, умертвлена всіма протиприродностями – пристрастями диявольськими. Коли ж Господь сотворив милость людині і зійшов зі святих небес, то мертвого воскресив, розслабленого поставив на ноги, сліпому повернув зір, німому – мову, глухому – слух, возстановивши чоловіка нового, вільного од усякої немочі гріховної. І тоді вже зійшов на хрест. І повісили з Ним двох розбійників. Той, що висів праворуч Ісуса, прославляв і молив Його так: Згадай про мене, як прийдеш у Своє Царство (Лк 23:42), а той, що ліворуч, злословив Його. Ось що означає сіє. – До визволення зі свого недбальства ум людський буває заодно з вражими силами. Коли ж Господь наш Ісус Христос піднесе його з недуги сієї, дасть йому прозріти і все ясно розрізняти, тобто зійти на хрест, тоді вража сила починає злословити його тяжкими словами, сподіючись, що ум, ослабнувши, відступить від трудів і впаде знову в колишнє недбальство своє. – Таке значення двох розбійників, дружбі котрих Господь наш Ісус Христос поклав кінець. Один з них лихословив Господа, сподіваючись, що, можливо, відірве Христа від надії Його, а другий благав Його доти, доки не почув: Сьогодні будеш зо Мною в раю (Лк. 23:43). Той другий зумів пробратися навіть у рай і споживає тепер із дерева життя.

10. Святе Причастя називають злукою з Богом. Якщо ж перемагають нас пристрасті – гнів, заздрість, догоджання людям, марнославство, ненависть або інша яка пристрасть, то далекі ми від Бога. – Де ж тоді наша злука з Богом?

11. Коли звершує хто службу свою (молитовні правила), а опісля в серці його повстане пристрасть яка, то марні всі труди його: Бог не прийме їх.

12. Хтось зі старців спитав тоді авву Ісаю: «Чом же не постукає він у двері милосердя Божого, щоб плід був від молитви?» Той відповів: «Коли дощ падає на засіяну землю, тоді вона дає ріст рослинам; а коли земля не засіяна, то як дасть їм ріст? -Якщо хтось потрудиться вивергнути зі серця свого всі протиприродності, тобто пристрасті, то вони завмирають у ньому. Бог хоче, щоб людина була в усьому подібна до Нього. Для того прийшов Він у світ і претерпів хресні муки, щоб змінити жорстокосердя наше і відсікти лихі бажання наші, і лживе знання наше, що взяло верх над душею нашою. Безсловесні тварини вірні своїй природі, а людина – ні. Як кориться скотина людині, так повинна кожна людина коритися ближньому своєму ради

Бога, бо для того прийшов Господь. Гляди ж, наскільки скотина перевищує тебе, що опираєшся на мниме знання твоє. Тим-то якщо захочеш повернутися до природного стану твого, то, подібно до скотини, що не має ні волі своєї, ні знання, таким повинен стати і ти, не тільки щодо того, хто за тебе, а й до того, хто проти тебе: така бо воля Божа.

Хто хоче зазнати супокою у келії своїй, щоб не бути опанованим вражою силою, ані не стати здобиччю її, той відсторонюється від людей, щоб нікого не ганити, не хвалити, не виправдовувати, не ублажати, не вихваляти, не засмучувати, не приглядатись до чиїхось недоліків, не плекати в серці своїм ворожого підступу проти брата свого, не тратити знання свого на невіжу, а волі своєї – на нерозумного. Тоді пізнає самого себе і зрозуміє, що шкідливе для нього. Той, що надіється на праведність свою і держиться волі своєї, не може уникнути вражих підступів, ані знайти супокою, ані урозуміти, чого йому бракує. І коли ізійде він із тіла -трудно йому буде знайти милость Божу. Кінець же усього такий: Богу служити, про Нього Одного помишляти, з Ним лучитися, Його Єдиного любити всім серцем своїм і всією силою своєю, до всіх милосердним бути, слізно молити Бога про поміч і милость Його».

13. Авва Ісая так сказав про поучення ближнього: «Звідки я знаю, чи угодив я Богові, щоб поучати когось, – коли я сам під покаянням перебуваю через гріхи свої?» – Бо людина, що коли-небудь згрішила, мусить каятися усе життя своє. І не має твердої певности у долі своїй, поки не пізнає, що прощені гріхи її. Ознакою ж прощення гріхів її служить те, що ніщо з того, в чому согрішила вона колись, не має вже порухів у серці її; або коли нагадає їй хто про минулий гріх її, а вона навіть не пам'ятає про нього, то очевидно, що звершилось на ній милосердя Боже. Якщо ж живий ще в тобі гріх, то умертвляй його і оплакуй, бо страх, трепет і мука смертна – зрощувати гріхи свої. Як же предстанеш з ними перед престолом Божим? Якщо хтось попросить тебе поучити його, і ти повідаєш, як може він звільнитись від того, що гнітить його, а він невдовзі знову прийде до тебе, кажучи те саме і нітрохи не виправившись, то певно, що він не сповняв ділом того, що радив ти йому. Тож відсторонись від нього, бо він умертвляє душу твою. Велике для людини є: покинути «правду» свою і прилучитися до правди Божої. Ось і чоловік Божий, авва Ністерой, що сподобився зріння слави Божої, не поучав синів сестри своєї, живучи з ними, але залишив їх на волю Божу, не турбуючись, хороші вони чи погані. Також про Каїна і Авеля говорили: «Хто вчив їх, коли не було ще ні Закону, ні Писання?» Звичайно, що Бог, бо якщо Бог не научить чоловіка, то всує трудиться той усе життя своє. А те, що Каїн не послухався був голосу Божого на добро собі, то зла воля довела його до братовбивства.

14. Коли хто говоритиме тобі щось непотребне, не слухай того, щоб не згубити душі своєї. Не бійся перебити його на пів слові, думаючи собі так: «Адже я серцем не приймаю того». Ні, не мисли так. Ти не вищий від первозданного, що його Бог створив рукою Своєю, – а йому не на добро вийшла зла бесіда. – Втікай і не слухай. Але гляди, утікаючи тілом, не затримуй в пам'яті почутого, бо демони, хоч би й почув ти малість яку, не залишать намарно сказаного і почутого тобою, але уб'ють тим душу твою. – Втікаючи, втікай до кінця.

15. Те, що знаю, кажу: вигоди, честь і спокій тілесний борються з людиною аж до смерти її.

16. Повчати ближнього – падіння для душі твоєї, і бажання возвести його до доброго стану -це велике спустошення душі твоєї. Тим-то щоразу, коли поучаєш ближнього твого, уявляй, що ти, взявши ломаку, трощиш дім свій, щоб збудувати натомість дім сусідові твоєму.

17. Горе душі, що згрішила після святого Хрищення! Така людина не може безжурною до себе бути, а мусить каятись безнастанно, дарма – чи впала вона тілом, чи вкрала, чи спіткнулася на якомусь іншому грісі: оком на тіло пристрасно поглянула, з'їла щось потайки, озираючись, щоб не побачив хто, чи заглянула в мелотаріон[6] ближнього, бо хто так робить, той хулить Ісуса.

18. Тоді хтось запитав авву Ісаю: «Чи ж такі важні ці гріхи, отче?» – Старець одрік: «Як той, хто прокопав стіну і вкрав гроші, – спокушений ворогом одвічним; так само спокушений ним і той, хто содіяв буцімто «малий» гріх, бо хто в малому перемагається, той перемагається і у великому».

19. Якщо людина творитиме великі чуда, зцілятиме смертельно хворих і здобуде все знання, хай навіть і мертвих воскрешатиме, але якщо впаде вона в гріх, то не може не журитися собою, бо підпаде покаранню. Також – якщо вершитиме вона силу покаянних трудів, але осудить брата свого, побачивши його в грісі чи недбальстві, – марне все покаяння її, бо відкинула вона брата Христового, осудила його, а не залишила суду Єдиному Судді – Богові.

20. Усі ми ніби в лікарні перебуваємо: хтось хворіє на очі, хтось – на руки, у того – чиряк чи інша неміч яка. Буває, що виразка в людини уже залікована, але якщо з'їсть вона щось шкідливе, – та знову ятрить. Так буває і з тим, хто кається у гріхах своїх: якщо він осудить або принизить брата свого, – тим руйнує і своє покаяння. Коли хворий кричить у лікарні від нестерпного болю, чи хто дивується з того? – Таж кожен своєю болістю журиться. Так і в духовному: якби гнійні рани гріхів наших були в нас завше перед очима, то ми не дивилися би на гріховні рани братів наших, – подібно як кожен, хто лежить у лікарні, остерігається того, що могло би роз'ятрити його власну недугу.

21. Горе душі, що хоче сторонитися усякого гріха! – Багато бо скорбот матиме вона від ворогів, що заздрять їй і йдуть супроти неї. Тим-то потребує великої терпеливости і вміння дякувати за все. Коли ізраїльський народ був у Єгипті, то їжі й пиття мав удосталь, – працював, однак, на фараона як раб. Але коли Господь послав ізраїльтянам Мойсея, щоб визволити їх із рабства, тоді підпали вони тяжчим випробуванням і відчутнішим скорботам, та й Мойсей, будучи свідком усіх тих кар, які Бог навів був на фараона, все ще не осмілювався з певністю говорити єгипетському царю, щоб відпустив народ ізраїльський з неволі, поки не прийшов час і Бог не сказав йому: «Ще одну кару наведу на фараона, і ти скажеш йому: Відпусти народ, інакше я уражу первенця твого». Тоді нарешті наважився Мойсей. І сказав йому Бог: Тож накажи людям, щоб кожен чоловік від сусіда свого і кожна жінка від сусідки своєї визичили собі посуд срібний і посуд золотий. Господь же дав народові ласку в очах єгиптян (Вих. 11:2). Деякі з сих речей пізніше використали на спорудження скинії.

22. Ось як тлумачать се старці. Посудини срібні й золоті суть почуття людини, які працюють на ворога її – диявола. Означає ж сказане те, що якщо людина не відбере їх від ворога, щоб вони плід приносили Богові, то покров Божий не осінить її; якщо ж відніме їх від ворога і принесе від них плід Богові, то мир Божий ізійде на неї. Хмара не осіняла також і скинії, поки та не буде викінчена; коли ж була цілковито завершена, тоді осінила її. Так було і з храмом, збудованим опісля: доки чого-небудь не вистачало в ньому, – не осінювала його хмара; коли ж докінчили його і внесли туди кров та тук на всепалення Богові, тоді хмара осінила храм сей. Отже, поки не возлюбить людина Бога всією силою своєю і всім помисленням своїм і не пригорнеться до Нього всім серцем своїм, покров миру Божого не зійде на неї.

23. Якщо людина умом своїм захоче зійти на хрест до того, як почуття її перестануть хворіти, тобто працювати на пристрасті, – гнів Божий сходить на неї за те, що почала діло понад силу свою, не зціливши спершу почуттів своїх.

24. Якщо смрад пристрастей аж тхне від тебе, а ти й далі потураєш їм, не журячись у болісті сердечній, як би відсікти їх, то це нижче від природи Адамової.

25. Якщо серце твоє перемогло гріх і одвернулося од того, що породжує його, і ти постійно зриш перед очима твоїми пекельну муку і, возжадавши Бога всім серцем твоїм, нічим не зневажаєш Його, але, плачучи перед Ним, визнаєш: «Діло Твоєї милости є вибавити мене, Господи, – сам бо я безсилий уникнути рук вражих», притім уважаєш на серце твоє, щоб не засмутити того, хто поучає тебе в Бозі, то це буде відповідно до природи Ісуса – і Він сохранить тебе від усякого зла. Амінь.

Слово дев'яте

Заповіді тим, що зреклися світу

1. Якщо зрікся ти світу і віддав себе Богові у покаянні, не допускай до себе скорби щодо колишніх гріхів твоїх: нібито вони не прощені тобі. Але стережися наново занедбати заповіді Божі, бо інакше направду не простяться тобі гріхи твої.

2. Ось що зберігай аж до смерти: не їж разом із жінкою, не дружи з молодшими від тебе, не лягай з кимось на одну лежанку (крім брата твого й авви, і то зі страхом, а не легковажно), не дивись, коли одягаєшся, на тіло твоє.

3. Не вживай вина більше трьох чаш, та й то в крайній нужді, і не порушуй сієї заповіді навіть ради дружби.

4. Не живи там, де ти нагрішив перед Богом; не занедбуй твоїх молитов, щоб не впасти тобі в руки ворога.

5. Поучайся у Псалмах – і се вбереже тебе від полону пристрастей. Полюби умертвлення тіла – і впокоряться пристрасті твої.

6. Не вивищуйся ніколи й ніде – щоб міг ти свобідно плакати над гріхами твоїми.

7. Стережися брехні – інакше вона оджене од тебе страх Божий.

8. Не відкривай помислів твоїх перед усіма, щоб не спотикнувся ближній твій; але відкривай помисли отцям твоїм, щоб благодать Божа ізійшла на тебе.

9. Трудися над рукоділлям твоїм – і страх Божий житиме в тобі.

10. Коли брат твій грішить гріхом не на смерть (1 Йоан 5:16), не осуджуй його, щоб не впасти тобі в руки ворогів твоїх.

11. Сохрани себе від полонення тим, чим раніше грішив, щоб не відновились у тобі гріхи твої.

12. Возлюби смиренність – і вона захоронить тебе від гріхів твоїх.

13. Не люби суперечок, щоб не вселилось у тебе лукавство.

14. Віддай серце твоє у послух отцям твоїм – і благодать Божа заживе в тобі.

15. Не будь зарозумілим, щоб не впав ти в руки ворогів твоїх.

16. Привчи язик твій говорити: «Прости» – і смиренність зійде на тебе.

17. У келії твоїй завше дбай про рукоділля, поучення – читання і Богомислення – та молитву.

18. Щодня думай: «Сьогодні останній день живу я на світі сім» – і не згрішиш перед Богом.

19. Не будь черевоугодником, щоб не відновились у тобі колишні гріхи твої.

20. Не нудьгуй у будь-якій праці твоїй, щоб не мав до тебе доступу ворог твій.

21. Схиляй себе до поучення – читання та Богомислення, – і мир Божий зійде на тебе; бо як дім-розвалюха за містом відгонить смрадом, так душа лінивого початківця стає вмістилищем усякої ганебної пристрасти.

22. Твори многії молитви зі сльозами, – може, Господь і помилує тебе, скинувши з тебе ветхого чоловіка гріховного.

23. Полюби труд, убозтво, самітництво, умертвлення тіла і мовчання, бо від них зроджується смирення, а смиренній людині прощається усякий гріх.

24. Сильний же благий Владика, Бог наш, дарувати нам силу пізнати те, що потрібне, і сотворити нам милость з усіма Святими, що зберегли заповіді Його. Амінь.

Слово десяте

Друге слово до тих, що зреклися світу

1. Господь відкрив святому апостолові Петрові, що нікого не можна вважати нечистим (Ді. 10:15). І як тільки освятилось серце апостолове, – святою стала для нього кожна людина. А в кого серце пристрасне, тому ніхто не є святий, але відповідно до пристрастей, що панують у серці його, гадає він, що всі люди – пристрасні. Навіть коли скаже йому хто, що он той – праведний чоловік, він не повірить цьому. Бережися ж маловажити когось не тільки на устах, а й у серці твоїм.

2. Доки чоловік недбалий до себе, доти думає у серці своїм, що він близько Бога і друг Божий. Коли ж визволиться від пристрастей, соромиться підвести очі свої на небо – пред Бога, бо бачить безмірну далекість свою від Нього.

3. Якийсь чоловік мав двох слуг і послав їх на поле пшеницю жати – по сім копиць денно. Один слуга з усіх сил своїх старався сповнити те, що повелів був господар, але все-таки не встиг, бо діло те перевищувало сили його. А інший, спроневірившись сповнити наказ, у відчаї сказав собі так: «Хто може нажати стільки за день?» – і, знехтувавши господареве веління, ліг спати: то позіхав, то дрімав, то перевертався з боку на бік, як двері на завісах, – і так стратив увесь свій час. Коли настав вечір, прийшли слуги до господаря свого. І він, розсуджуючи обидвох, визнав діло старанного слуги гідним похвали, хоч той і не зумів вповні виконати наказаного, а лінивого недбальця прогнав із дому свого. – Так і нам не треба падати духом в жоднім ділі і в жодній скорботі, а з усіх сил щиро працювати. І вірую, що Бог прийме нас нарівні зі святими Своїми.

4. Кожна людина най творить многії молитви пред Богом у великім смиренії серця й тіла свого, не вважаючи, що робить щось добре: не вірячи похвалам, не засмучуючись докорами, пам'ятаючи про гріхи свої, зберігаючи мирним серце своє з ворогами своїми, забороняючи гіркому слову зійти з уст своїх, щоб докорити комусь із них навіть перед близькими друзями.

5. Кінець усього: нехай монах зачинить двері душі своєї і оберігає усі почуття свої, щоб не впасти йому через них, і хоронить себе від тих, що торочать про мирське. Блажен, хто журиться своїми гріхами й оплакує їх, а не цікавиться чужими.

Слово одинадцяте

Про зерно гірчичне

У притчі про зерно гірчичне таїнство сокрите, як научають нас Отці, щоб заохотити нас дослідити значення того, що про нього написано: Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі. Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини; і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках (Мт. 13:31-32). Таке зерно гірчичне, такі добрі властивості його. Господь – виявляючи їх – бажає, щоб людина в усьому була подібна до нього. Вказавши, що воно найменше з усіх зерен, Він навчає нас смиренномудрости, щоб ми вважали себе меншими від усіх; те, що воно виросло, нагадує про досконалість (лагідність і довготерпеливість), що її нам треба здобути. Зерно гірчичне вогненне на колір – се пригадує нам чистоту, щоб не мати нам ніякої тілесної скверни; внутрішня гіркота його навчає нас ненависти до пристрастей, бо гірко тим, що жадають мирського. Приємність смаку гірчичного зерна відчутна лише тоді, коли розтерти його, – се нагадує нам про злостраждання (умертвлення тіла). Коли ж хтось розтирає його, воно кусає очі, і се пригадує нам скорботи від діянь (подвижницьких трудів); використовують гірчичне зерно для того, щоб мастити гірчицею з нього омертвілі члени. Зрозуміймо ж значення сього і наслідуймо властивості гірчичного зерна: уражені гріхом члени наші намастімо ним, щоб не загноїлись вони і не закишіли червою. – Це й означає – вочоловічувати, виображувати в собі Господа Ісуса, щоб – скільки стане сил наших – посвятитися Йому, випробовуючи самих себе, чи від зерна оного єсьми – чи від малости і смиренносердія його, чи від подрібнення його в порошок (умертвлення), чи від гіркоти його та смаку його. Діяння Божої милости є сповнити нас силою на се – по волі Його. Богові Єдиному слава і поклоненіє – Отцю, і Сину, і Святому Духу вовіки. Амінь.

Слово дванадцяте

Про вино

1. Таїнство вина. Вино – се образ людини, що бажає стрінути Бога (угодити Йому), тим-то в чистоті й цілості зберігає діло своє, щоб Бог прийняв його в радості.

2. Посудину для вина добре засмолюють. – Се образ непорочности тіла, що в кожнім члені своїм здорове й чисте єсть від соромних пристрастей; не може бо трудитися для Бога той, хто трудиться для плотських насолод.

3. Як неможливо влити вина до посудини, що погано засмолена чи має в собі якусь тріщину, так неможливо нам угодити Богові, якщо плекаємо в собі ненависть і вражду. Дослідімо ж себе, бо якщо ненависть і вражда звили собі гніздо в нас, – то завадять нам у ділі покаяння.

4. Вино бродить напочатку. – Се образ початківця, що метушиться, доки не змужніє духовно і не набуде розсудливости.

5. Вино не буде добрим без гіпсу і закваски до міри. – Так і початківцеві неможливо досягнути поступу, якщо він житиме по власній волі своїй, а не прийме від отців своїх у Бозі закваски – вказівок на путі, доки не зводить йому Бог самому узріти її.

6. Вина не рухають, поки воно не відстоїться. -Так і без мовчання, злостраждання і всілякого труду в Бозі неможливо початківцеві дійти до досконалости в чеснотах.

7. Якщо не відділити зерняток і гілочок від вина, воно буде кисле. – Так і початківець, якщо перебуватиме між рідними по плоті або між людьми, що не подвизаються у чеснотах, – втрачає той навик, що його прийняв був від отців своїх у Бозі.

8. Посудину з вином присипають землею, щоб не вивітрило воно бува і не пропало. – Так і початківець, якщо не здобуде смиренносте в усьому, -марно трудиться.

9. Якщо часто пробувати вино, воно вивітрюється і тратить смак. – Те ж саме буває і з чоловіком, що виставляє напоказ діло своє, – марнославство губить його.

10. Якщо залишити посудину з вином відкритою, ненависні мухи й комарі псують його. – Так жарти і марнослів'я нищать благі наміри молодих ченців.

11. Якщо залишити вино на вітрі, воно втрачає свій вигляд і смак. – Так гордість губить усякий плід монаха.

12. Винороб ховає вино у підвали й міцно закорковує його. – Так ховає і покриває трудівника Божого безмовність і маловаження себе в усякім ділі його. І неможливо людині вберегти плодів своєї праці без мовчання і маловаження себе.

13. Усе це робить винороб з вином, доки не стане воно приємним на смак, і тоді вже порадіє ділом рук своїх. – Усе це мусить робити людина, доки не стане діло її благоугодним перед Господом.

14. Як неможливо відчути смаку вина, не відкривши і не скуштувавши його, так неможливо людині не боятися за себе, поки не постане вона перед Богом і Бог не визнає діла її досконалим.

15. Якщо посудина почне протікати, вино витече на землю ще до того, як довідається про це винороб недбалий. – Так мале й нікчемне діло непотребне губить плід людини, якщо вона недбала.

16. Докладаймо ж сил, браття, щоб уберегтися нам від усього шкідливого для нас, – і милость та благодать Господня дадуть нам дерзновеніє Судного дня сказати: ми намагалися у немочі нашій труд наш зберегти, як научало нас сумління наше, але сила на се Твоя була і єсть – і милость, і поміч, і покров, і прощення, і терпіння. Бо хто я єсьм? Дотепер був я у руках злих, але Ти, Господи, спас мене, – і нічого я не маю, щоб дати Тобі. Грішний я і не гідний дарів Твоїх, але Ти – Милосердний – і вберіг мене від рук ворогів моїх. Ти – Господь мій і Бог мій! (Йоан 20:28) Твоя єсть слава, і милость, і покров, і поміч, і влада навіки віків. Амінь.

Слово тринадцяте

Про тих, що подвизалися і звершили добре подвиг свій

1. Ось знаки, що їх дав Господь Ісус перш ніж зійти на хрест. Ідіть, – каже Він, – повідомте Йоана[7], що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина; і блаженний той, хто не спотикнеться через Мене (Лк. 7:22-23).

2. Багато знаків дав нам Господь Ісус. Кожен із них, окрім буквального значення, має також алегоричне. Те, що сліпі прозрівають, ось що означає: чоловік, що покладає надію свою на світ сей, сліпий є; якщо ж покине її, узрівши надію життя вічного, то він прозрів. Так само і слова криві ходять означають: той, хто прагне Бога та водночас любить тілесні мудрування свої, кривий є, але якщо відкине їх і возлюбить Бога всім серцем своїм, то почне ходити правими стежками. Глухі чують означає: той, що розсіяно живе в розвагах пустих, глухий є через ув'язнення серця його зовнішнім світом і забуття того, що потрібне; якщо ж відкине все те, то знову почне чути. Прокажені очищуються ось що означає – у законі Мойсеєвім написано: Хай не увійде в дім Господа нечистий, себто – алегорично – той, хто ворогує з ближнім своїм або ненавидить або заздрить або осуджує його; якщо ж покине все це, то очиститься.

3. Отож коли прозріє сліпий, почне ходити кривий, чути глухий, очиститься прокажений, тоді людина, бувши мертвою через усе це в часі недбальства свого, відроджується і обновляється. І потім благовістує почуттями своїми, які скудні були на святі чесноти, що вона прозріла, почала чути й ходити – і очистилася. Оправдання таке пред'явити ти повинен тому, хто христив тебе.

4. Хрищення – се умертвлення тіла у смиренності й безмовності. Про Йоана написано, що мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе і перебував у пустині (Мт. 3:4). – Се й означає умертвлення. Воно першим очищає людину, і якщо хтось потрудиться – здобуває його, а здобувши, віднаходить собі путь, щоб зійти нею на хрест (хрест є знамення будучого безсмертя), закривши спершу уста фарисеям і садукеям (садукеї – се образ невірства, а фарисеї – лукавства, лицемірства і марнославства), як написано: Від того дня ніхто не наважувався більше Його запитувати (Мт. 22:46).

5. На кінець же Господь послав Петра та Йоана приготувати пасху. – Се образ того, що якщо ум нічим земним уже не зв'язаний, то приготовляється до безсмертя, збираючи почуття свої воєдино і роблячи їх одним цілим – через причастя Господнє.

6. Те, що Ісус молився: Якщо можливо, нехай мине ця чаша Мене (Мт. 26:39), – про нас се слово. Коли ум схоче зійти на хрест, то потребує многих молитов, многих сліз і всецілого віддання себе Богові, просячи помочі в Його благости, щоб вона укріпляла і хоронила його, поки не утвердить його в святім обновленії, тому що великою буває небезпека в час хреста. На молитві ум потребує, щоб з ним були Петро, Яків та Йоан, котрі суть: здорова віра, мужня надія і любов до Бога.

7. А ось значення того, що ради нас претерпів Сам Владика, возлюблений Господь Бог наш Ісус, що став для нас взірцем у всьому, як сказав був Апостол: Щоб спізнати Його й силу Його воскресіння і участь в Його муках, уподібнюючись Йому у смерті, аби якось осягнути воскресіння з мертвих (Флп. 3:10-11). – Жовч, що її скуштував Він за нас, вчить нас закривати уста наші, викорінювати в собі всяку похіть злу і не дозволяти їй здійснюватись на ділі; оцет, що його прийняв Він за нас, вчить нас погашати всяку волю нашу і кожен суєтний заколот; оплювання, що ним оплювали Його за нас, вчить нас придушувати всяке чоловікоугодіє і всяке бажання слави світу сього; терновий вінець, що його возложили на голову Йому, вчить нас покірно терпіти всякі осудження, навіть повсякчасні, і смиренно зносити різні докори; тростина, що нею били Його по голові за нас, вчить нас завжди мати на голові шолом смиренномудрости, щоб погашати в собі всяку гординю вражу; бичування Господа Ісуса перед розп'яттям вчить нас за ніщо мати будь-яку людську обмову і ганьбу; поділення Його риз через кидання жереба (Сам Господь притім пробув незворушним) вчить нас відкидати все мирське перед зішестям на хрест, як каже Апостол: Ви бо й разом із в'язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне на небесах (Євр. 10:34).

8. Усе це повинна звершити в собі людина, щоб змогти зійти на хрест. І якщо не зробить, по силі своїй, того, що зробив був Господь, то не зможе зійти на хрест. Те, що була шоста година, коли жорстокосерді розп'яли Його – спасіння нашого ради, – вчить нас, щоб ми всіма силами озброїлись проти всякої нудьги і малодушшя, заки помре гріх, як написано, що Він хрестом убив вражду. Те, що о дев'ятій годині Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі, Елі, лема савахтані», – тобто: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27:46), – нам приклад, щоб по терпеливих скорбних подвигах проти пристрастей, поки вони погаснуть, дерзнули ми нарешті у смиренномудрії взивати до Бога. Те, що після заходу сонця віддав Господь Духа Свого, – вказує нам, що якщо ум людини звільняється від усякої надії видимого світу сього, то се ознака того, що гріх помер у ній. Те, що завіса храму роздерлася надвоє, від верху аж до низу, – образ того, що стіна між людьми і Богом зникає, коли ум людський звільняється від пристрастей. Те, що скелі порозпадались і гроби відкрилися, – образ нам того, що після смерти гріха всякий тягар, сліпота і все супротивне душі пропаде, і почуття, що умерли були, приносячи плід смерти, оживуть, возставши непереможними. Те, що загорнули Його в чисте полотно, – образ того, що після смерти для гріха святість сповивається у чистоті і нетління упокоює її. Те, що поклали Його у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав, і прикотили до входу гробниці великий камінь, – образ того, що, коли ум звільниться від усього і спочине в Господі, – то вже в іншому, новому віці перебуває, по-новому мудрствує, уважає на те, в чому нема нічого тлінного, і про нетлінне помишляє. – Де труп, там й орли зберуться (Лк. 17:37) – означає, що Господь Ісус воскрес у славі Свого Отця, вознісся на небо і возсів праворуч величі на вишині (Євр. 1:3), -приклад нам, як сказав Апостол: А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне. Бо ви померли, і життя ваше поховане з Христом у Бозі. Коли ж Христос, ваше життя, з'явиться, тоді й ви з Ним з'явитесь у славі (Кол. 3:1-4).

9. Ім'я ж Його чесне, творящеє милость, що було для Святих взірцем у всьому, заступиться за нас у немочі нашій і убожестві нашім, простить нам гріхи наші, щоб і ми знайшли милость з усіма, що достойні її. Амінь.

Слово чотирнадцяте

Діяння плачу

1. Горе мені, горе мені, що не визволився я від геєни! Ті, що тягнуть мене до неї, ще плодять зло в мені, і всі діла її темні кубляться в серці моїм; ті, що кидають мене в вогонь, ще ворухобляться во плоті моїй. Ще не пізнав я, звідки прийшов і куди відійду; ще не уготована мені путь права; ще не звільнився я від діянь темних сил, що – через сущі в мені злі діла їхні – мають перегородити мені путь; ще не узрів я Ізбавителя, що прийшов спасти мене від них, тому що злоба їх все ще плодоносить у мені; ще не побачив я сміливого заступництва між мною і Суддею; ще не дано свідчення про мене, що не достойний я смерти; ще не відступив я від злотворящих.

2. Не радується злодій, сидячи у в'язниці; не творить волі своєї закутий у кайдани; не повчає інших забитий у колодки; не має спокою той, хто тяжко трудиться; не їсть із насолодою той, у кого ланцюг на шиї, і не задумує він лиха, бо – скільки мога було – нагрішив уже, але з покаянним серцем оплакує злі діла свої і всі муки, уготовані йому, визнаючи: «Так, я заслужив їх».

3. Той, хто завжди думає про останні хвилини свого життя і бачить муки, що їх він стягнув був на себе гріхами своїми, не потребує великих зусиль, щоб не осудити когось у серці своїм, – страх від очікуваних мук з'їдає серце його. Гірке – на жаль! -ось завсідний предмет сокровенного поучення його: такий не заохочує інших не сумувати, не турбується про їжу; від печалі не відчуває навіть смаку милосердія, якщо виявляють його йому, тому що гріхи його голову йому покрили. Тим, хто обмовляє його, не відповідає він гнівно і терпеливо зносить болючі словесні удари, визнаючи: «Так, я заслужив їх». Сміх відступив від нього, в стогнанні похитує він головою, згадуючи про престол Суду, пред котрим має постати. Коли хто говорить, не прислухається його слух до того – добре чи зле він говорить. З очей його ллються потоки сліз через журбу, що його оповила. Якщо він син знатних батьків, то ще більше горює – від сорому перед знайомими, що будуть бачити його осудженим і зганьбленим на суді. Думаючи безупину про уготований для нього суд, не звертає він уваги на людей – добрі вони чи злі. Якщо біля нього є інші ув'язнені, то й на них він не зважає і не радиться з ними ні про що, бо кожний засуджений своїм ярмом журиться. Обличчя його похмуре. Жодна людина не береться захищати його. Він визнає те, що накоїв, і погоджується з тим, що підлягає судові за те, в чому согрішив.

4. Доки ж перебуватиму в сп'янінні без вина? Докіль безпечним буду, маючи перед очима своїми таке? Жорстокість серця мого висушила очі мої і сп'яніння від суєтних клопотів покрило голову мою і захоплення серця мого накинули забуття – аж до потьмарення – на мене. Неміч тілесна зв'язала мене і відчай штовхає мене покинути путь життя. Не придбав я друга, що заступився би за мене, і не маю дару, щоб послужити ним людям. Вість про лихі діла мої летить передо мною, і люди шарахаються від мене, як від прокаженого, бо не зродилося ще покаяння у серці моїм.

5. Колючка гріхів моїх не діткнула ще серця мого: не сокрушаюсь я ще болісно над гріхами моїми. Ярмо гріхів моїх не придусило ще мене всією тяжістю своєю, тож не тяготить мене. Не пізнав ще я сповна жару вогню, бо інакше потрудився би не впасти в нього. Голос чується у вухах моїх, що пекло уготоване мені, бо істинно – не очистив я серця свого. Рани на тілі моїм загноїлися, але ще не почали смердіти, щоби шукати ліку. Я приховую від людей рани мої від стріл лютого ворога – диявола і не можу терпіти, щоб торкався до них лікар. Він бо хотів накласти примочки на рани, але я ще не міцний серцем перетерпіти цей біль. Лікар добрий і лікує без грошей, але лінь моя не дає мені піти до нього. Приходить тоді він сам до мене і бачить, що я роз'ятрюю рани мої неповздержним життям моїм. Він радить мені не їсти все підряд, але розмаїття яств зваблює серце моє. Коли поїм, то каюсь, але розкаяння моє не правдиве. Присилає тоді лікар лік мені, кажучи: «Прийми, щоб видужати тобі», -але лиха звичка не дає мені прийняти його. Кінець усього того: не знаю, що мені робити.

6. Заплачте зо мною, усі браття мої, і просіть, щоб поміч Божа всеблагая, більша од сили моєї, покрила мене, щоб удостоївся я бути гідним учнем Господа Ісуса, бо Його сила і слава вовіки. Амінь.

Слово п'ятнадцяте

Про зречення світу

1. Возлюблені! Подбаймо про себе, бо час короткий (1 Кор. 7:29). Неможливо дбати про душу, коли занадто дбаємо про тіло. Як не можна одним оком дивитись на небо, а другим – на землю, так неможливо людині дбати водночас і про Боже, і про мирське. Що не буде помічне тобі, коли ізійдеш із тіла, про те соромно журитися тобі, коли ти ще в тілі.

2. Пам'ятай, що Бог бачить тебе в усякім ділі твоїм і в усякім помислі твоїм.

3. Що соромишся робити явно перед людьми -про те соромся помишляти тайно в серці. Як дерево пізнається з плоду, так ум – зі свого споглядання. З того, на що спрямоване око ума твого, пізнаєш помисли твої, і душа розумна зі споглядання свого (з того, до чого вона стремить) пізнає саму себе.

4. Не вважай себе безпристрасним, поки манить тебе гріх. Свобідний від пристрастей уже не помишляє про те, що робив він проти природи своєї. Не вважай же себе вільним, якщо грішиш ще проти Господа свого, бо свободи нема там, де серце похітливе на що-небудь мирське.

5. Дбай про тіло своє як про храм Божий, пам'ятаючи, що маєш воскреснути і дати відповідь Богу. Бійся Бога, бо маєш дати звіт Йому з усього, що зробив був. Як коли тіло твоє поранене, дбаєш про те, щоб загоїти його, так подбай, щоб воно явилось безпристрасним у воскресінні.

6. Досліджуй щоденно, яку пристрасть подолав ти сьогодні – перед тим як вознести до Бога моління твої.

7. Як земля не може принести плоду без насіння і води, так людина не може покаятись без смиренномудрости і труду тілесного.

8. Як розцвітає насіння за доброї погоди, так розцвітає людина, сповняючи заповіді Божі. Віра в Бога і страх Божий у тім, щоб не зневажати совісти своєї.

9. Якщо всіється у тебе сласть блудна, коли сидиш у келії твоїй, гляди, протистій помислу твоєму, щоб він не захопив тебе. Згадай, що Бог дивиться на тебе і що перед Ним відкрито все, про що помишляєш у серці твоїм. Тож скажи душі своїй: «Якщо соромишся подібних тобі грішників і стараєшся, щоб вони не бачили тебе, коли ти грішиш, то куди більше повинна боятись ти Бога, Котрий бачить найсокровенніше в тобі». -І страх Божий відновиться у душі твоїй. Якщо ти послідуєш за ним, то станеш непохитним на пристрасне, і гріховні пожадання не будуть більше насилувати тебе, як написано: Ті, що покладають надію на Господа, – подібні до гори Сіон, що не хитається, що перебуває вічно (Пс. 125:1).

10. Хто вірує, що після ісходу свого із тіла чекає його суд, той не може судити ближнього свого, бо й сам має дати відповідь Богу за всі діла свої, як написано: Нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле (2 Кор. 5:10).

11. Хто вірує, що Царство призначене Святим, той усіляко намагається зберегти себе чистим навіть у малому, щоб бути вибраною посудиною, бо написано: Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини. Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають (Мт. 13:47-48).

12. Хто вірує, що тіло його постане в день воскресіння у своїм єстві, той повинен подбати про нього й очистити його від усякої скверни, бо написано, що Господь перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до Його прославленого тіла, силою, якою Він спроможен усе Собі підкорити (Флп. 3:21).

13. У кому воцариться любов Божа, того вже ніщо мирське не може відлучити від Бога, як написано: Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?(Рим. 8:35).

14. Сильний же Бог зробити так, щоб і ми були серед тих, яких ніщо мирське не відлучило від любови Христової, щоб разом із ними знайти нам милость – кріпкою силою Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава з безначальним Отцем і животворящим Духом нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Слово шістнадцяте

Про радість тих, що трудяться для Бога

1. Найперше вітаю тебе у страсі Божому і благаю: будь досконалим, як благоугодно се Богові, щоб не був безплідним труд твій і неушкодженим прийняв його Бог у радості від тебе. Отримавши прибуток, торговець радіє, не згадуючи про той тяжкий труд, що передував йому, тому що здобув користь від нього. Чоловік, узявши собі добру жінку, радіє у серці своїм, бо може в усьому покластися на неї. Вояк, одважно воюючи за царя, отримує за це вінець, радіючи плодом мужности своєї. – Се діла світу сього, що погибає; і ті, що творять їх, радіють, коли досягають успіхів у них. Яка ж буде радість тих, що, трудячись для Бога, успішно завершать діло своє? У час їхнього відходу зі світу сього, радітимуть з ними Ангели, бо звільнилися вони від начал тьми. Коли ізійде душа з тіла, то Ангели супроводять її. Назустріч же їй виходять усі сили тьми, бажаючи схопити її, вишукуючи, чи немає в ній чогось їхнього. Тоді не Ангели воюватимуть з ними, а діла, що їх сотворила була душа за життя свого, захищатимуть її, немов мур, та охоронятимуть її, щоб навіть не наближались до неї. Якщо діла її переможуть, то Ангели співають у радості, торуючи їй путь, поки не предстане вона перед Господом Богом. Тоді забуває душа про всяке діло світу сього і про ввесь труд свій.

2. Покладімо всі сили наші, щоб добре потрудитися в короткий час сей, зберігаючи діло наше чистим од усякого зла. Тоді вирятуємося од рук властителів тьми, що зустрінуть нас, бо вони злі й немилостиві. Блажен той, у кому не знайдеться нічого їхнього: тоді радощам і веселощам, упокоєнню та вінцям його не буде кінця. Мирське ж усе тлінне: чи торгівлею хто займається, чи сімейними ділами надто переймається, чи іншим чим-небудь, про що я вже казав раніше. Брате улюблений! Возридаймо пред Богом, може, змилується над нами милосердя Його благе і зішле нам міць перемогти – добрими ділами нашими – властителів злоби, що мають зустріти нас по ісході душі нашої із бренного тіла нашого.

3. Подбаймо про себе з кріпким серцем – не жаліючи себе – і здобудемо любов Божу, що спасе нас од рук злоби, коли вийде та назустріч нам. Возлюбімо бідних – і се спасе нас від духа грошолюбства, коли вийде він назустріч нам. Возлюбімо мир з усіма, малими і великими, і він сохранить нас від духа ненависти, коли вийде той назустріч нам. – Возлюбімо всіх яко братів наших, не маючи навіть найменшої неприязни до когось у серці нашім і нікому не воздаючи злом за зло, – і це ізбавить нас од пімсти, коли вийде вона назустріч нам. – Возлюбім смиренномудріє у всім, покірно зносячи слова ближнього, якщо він лаятиме чи обмовлятиме нас, – це вбереже нас від духа гордости, коли вийде він назустріч нам. – Шукаймо чести ближнього, не принижуючи його навіть у думці своїй, – це вбереже нас від наклепу, коли вийде він назустріч нам. -Зненавидьмо вигоди світу і почесті його, щоб визволитись від зависти, коли вийде вона назустріч нам. – Привчімо язик наш до Божого поучення, правди і молитви, щоб це зберегло нас од олжі, коли вийде вона назустріч нам. – Очистім серце й тіло наше від похоті, щоб визволитись нам від нечистоти, коли вийде вона назустріч нам. Усе це заміряється спіймати душу, коли ісходить вона з тіла, а чесноти – якщо душа здобула їх – поможуть їй у той трудний час.

4. Хто ж із мудрих не захоче віддати душі своєї на смерть, щоб лиш ізбавитись від усього цього? Тож потрудімся по силі нашій, і кріпость Господа нашого Ісуса Христа великая єсть, щоб помогти смиренію нашому. Господь знає, що людина – немічне створіння, тож дав їй покаяння – аж до останнього віддиху її. Нехай буде один у нас помисел – про Бога, щоб Він сохранив нас. Відкиньмо блага світу, бо не можна на них понадіятись, – щоб спастися нам. Усе, що від світу сього, покинеш і відійдеш; що ж зробиш для Бога, в тім знайдеш благу надію у час нужди.

5. Зненавидь світ, і узрить Бога душа твоя. -Возлюби молитву, і просвітиться серце твоє. – Зненавидь лінивство, щоб не пожалкувати тобі, коли настане час воскресіння праведних. – Бережи язик твій, щоб просвітилось серце твоє. – Не люби лінивства, і страх Божий оселиться в тобі. – Дай нині тому, що потребує, щирою мірою, щоб не посрамитися тобі перед Святими і благими ділами їхніми. -Зненавидь похотіння яств, щоб Амалек не перегородив тобі путі. – Не поспішай у відправі служб своїх (молитовних правил), щоб не пожерли тебе звірі. – Не люби вина до сп'яніння, щоб не позбутися тобі радости Божої. – Возлюби вірних, щоб через них сподобитися милости. – Возлюби Святих, і ревність їхня запалить тебе.

6. Пам'ятай про Царство Небесне, щоб возжадати його всім серцем твоїм. Пам'ятай про пекло, щоб зненавидіти діла його. – Просинаючись щоранку, пам'ятай, що даси одвіт Богові за кожне діло твоє – і не згрішиш перед Ним, і страх Божий оселиться в тобі. Готуйся до зустрічі з Богом – і звершиш волю Його. Досвідчуй себе щодня, у чому маєш нестачу тут – і не будеш у скруті там у часі нужди смертної. – Нехай бачить братія діла твої, щоб ревність твоя запалила їх. Іспитуй щодня самого себе: яку пристрасть ти подолав, однак не мудруй високо про себе, тому що перемога твоя -то милость і сила Божая єсть. Не вважай себе вірним до останнього віддиху твого. – Не мудруй високо, немовби ти добрий, бо не можеш ввіритися ворогам твоїм. – Не покладайся на себе, доки ти в світі сім і поки не минеш усіх властей тьми.

7. Бадьорися, брате, супроти духа печалі, бо багато в нього пасток, щоби знесилити тебе. Туга за Богом – радіснотворна, коли сповняєш волю Його. Хто ж зневірює тебе: «Пощо трудитися тобі? Немає тобі покаяння», – той з вражого табору єсть і добивається, щоб покинув ти добрі наміри жити благоговійно і здержливо. А туга за Богом не налягає на людину незносною тяготою, а навпаки, заохочує: «Не бійся повернутися знову до Бога. Він знає, що людина немічна, і подає їй силу».

8. Будь розсудливим у серці твоїм – тоді й помисли, що спадають на тебе, ослабнуть. Хто боїться їх, того знесилюють вони тяжістю своєю. Хто лякається діянь вражих – виявляє свою невіру в Бога.

9. Людина, що має себе за ніщо, не потурає пристрастям, але творить волю Божу. А той, хто бажає сказати слово своє при багатьох, виявляє, що страху Божого немає в ньому. Страх Божий -це страж і поміч душі, охоронець внутрішнього панування ума, винищувач усіх ворогів його.

10. Хто шукає чести Божої, відганяє від себе нечистоту. – Розумна людина відсікає пристрасті, бо написано, що муж розумний дбає про себе. Хто занедужав, той пізнав ціну здоров'я. Переможець увінчується за те, що переміг ворогів царя. – Є пристрасті, є і чесноти. Та якщо ми знудьговані (ліниві), тоді ми – немов зрадники. Після Бога поміч для душі – мужнє серце, а нудьга (розлінення) – помічниця злу. – Сила тих, що здобувають чесноти, ось у чому: якщо впадуть, не виявляють малодушности, а знову, підвівшись, трудяться во спасеніє своє. Знаряддя чеснот – се тілесні труди з розумом; пристрасті породжуються з недбальства. Неосудження ближнього – се стіна (огорожа) для тих, що розумно борються; осудження ж нерозумно руйнує сю стіну. – Мовчання язика виявляє людину чеснотливу; а розгнузданість язика свідчить, що немає в людині чеснота. – Милостиня зроджує презирство до майна і провадить людину за руку до любови; а немилосердність свідчить, що немає в людині жодної чесноти. – Доброта зроджує чистоту, а розважання (трата часу на забави та втіхи) – пристрасті; жорстокосердя ж породжує гнів. – Ненависть до розваг – се подвиг душевний, а вбогість добровільна – се подвиг тілесний. – Любов до розваг є падіння душі, а безмовність розумна – підняття її. Непомірний сон розтривожує пристрасті в тілі, а бдіння помірне спасає серце. – Від довгого спання жиріє серце, бдіння помірне витончує його. – Ліпше спати з розумом, аніж чувати в суєсловії. – Плач проганяє усі лихості. – Щадіння ближнього родить смиренномудрість. – Слава людська породжує гордість. -Любов до розкоші проганяє відання, а здержливість черева смиряє пристрасті. – Похотіння яств легко збуджує похоті. – Прикрашання тіла – се розорення душі; піклування ж про нього в страсі Божому – добро.

11. Пам'ять про суд Божий зроджує страх у душі, а потоптання совісти видирає чесноти зі серця. – Любов до Бога проганяє недбальство, а зухвальство перед Ним породжує його. – Мовчання уст підносить ум до Бога, а многослів'я породжує нудьгу (зледачіння) та несамовитість. – Поступитися волею своєю перед ближнім означає пам'ятати в умі про чесноти; а держатися волі своєї виявляє невігластво. – Поучення у страсі Божому охороняє душу від пристрастей; а мирське пустослів'я потьмарює душу, віддаляючи її від чеснот. – Любов до земного каламутить ум і душу; а зречення усього земного обновляє їх. – Замовчування помислів своїх перед отцями виявляє, що шукаємо чести світу і слави його соромної; а хто з відвагою – не жаліючи себе – виказує перед наставниками помисли свої, той одганяє їх од себе.

12. Що дім без вікон і дверей, до котрого всілякі плазуни легко влазять, – те ж саме людина, що трудиться, але не береже плодів своєї праці. – Як іржа з'їдає залізо, так честь людська – серце. – Як плющ, переплівшись з виноградом, нищить його, так марнославство губить труд монаха. – Попереду всіх чеснот стоїть смиренномудрість; а попереду всіх пристрастей – черевоугодництво. – Кінець чеснот – любов; а кінець пристрастей – самовиправдання. – Як черв'як, точачи дерево, нищить його, так злоба губить душу людини.

13. Поверження душі перед Богом (віддання себе волі Божій) породжує вміння стійко зносити обмови та наклепи, і сльози такої душі – вільні від усього людського. – 3 недокоряння собі виростає неприборканий гнів. – Бесіда з мирянами про мирське тривожить серце і засоромлює його на молитві, тому що не має воно тоді колишньої сміливости перед Богом. – Любов до вигод мирських потьмарює душу; відкинення ж їх просвічує її. – Любов до праці зроджує ненависть до пристрастей, а лінивство, навпаки, легко породжує їх.

14. Не зв'язуйся з людьми сього світу – і помисел твій мовчатиме в тобі. – Не надійся на силу твою – і поміч Божа зійде на тебе. – Не ворогуй із людьми, і почута буде молитва твоя. – Будь мирний з усіма, щоб сміливість мати на молитві пред Богом. – Хорони очі твої – і серце твоє не узрить зла. – Хто дивиться на когось сластолюбно, той перелюбствує. – Не тішся з нещастя кривдника твого, щоб не відплатити йому злом у серці твоїм. – Бережи слух твій, щоб не набратися тобі через нього браней. – Трудись над рукоділлям твоїм, щоб убогий знайшов у тебе хліб, бо лінивство – се падіння і смерть душі.

15. Ревна молитва звільняє від полону пристрасти, а недбала є матір забуття. – Хто завше думає про смерть, той багато не грішить; а хто навіть не згадує про неї, той вплітається во многії гріхи. – Хто готується дати одвіт Богові за всі діла свої, -того Сам Бог очистить од усякого гріха; а хто не дбає про се, кажучи: «Коли ще я відійду звідси?», той сусід лукавим. – Перед кожним ділом твоїм пам'ятай, куди маєш відійти, ізійшовши з тіла, щодня дбаючи про душу твою. – Помишляй про честь, що її сподобились Святі, і се помалу-малу захопить тебе йти слідами їхніми; розмірковуй також про ганьбу, що її зазнали грішники, – і се завжди охоронить тебе від гріха.

16. Усе роби за порадою отців твоїх – і проживеш життя твоє у спокої. – Якщо брат твій ображається на тебе, не легковаж сим, але піди, поклонись йому і не відступай, доки благальним голосом не перепросиш його. – Гляди, не будь жорстокосердим до брата твого, пам'ятаючи, що часто й тебе самого присилують до зла вороги душ наших. – Коли живеш з братами, не наказуй їм щось робити, але сам трудись разом з ними, щоб не погубити тобі нагороди твоєї. – Коли стануть бентежити тебе демони щодо їжі, одежі чи крайнього убозтва твого, нашіптуючи тобі, що за це обмовляють тебе, -не протиріч їм, а віддайся Богові усім серцем твоїм, і Він заспокоїть тебе. – Гляди, не занедбуй молитвословій твоїх, бо вони просвітлюють душу.

17. Якщо зробив ти щось добре, не хвались; якщо ж накоїв багато зла, не опечалюйся чрез міру, але радше пильнуй серце твоє: не попускай йому більше злягатися зі злом – і вбережешся від гордині. – Якщо терпиш від нападів розпусти, безперервно скорби й упокоряйся перед Богом, не даючи серцю твоєму увірити, що прощені тобі гріхи твої, – і заспокоїшся. – Якщо почне в'ялити тебе заздрість, згадай, що всі ми члени Христові і що честь і ганьба ближнього є честь і ганьба усіх нас, -і заспокоїшся. – Якщо війну проти тебе підняло черевоугодництво непомірною похітливістю яств, то згадай про смрад від них – і заспокоїшся. – Якщо бентежить тебе бажання осудити брата твого, згадай, що він засмутиться, почувши про се, і тобі соромно буде зустрітись з ним опісля, – і заспокоїшся. – Якщо почне перемагати тебе гординя, згадай, що вона губить увесь труд людський і немає покаянія тому, хто злігся з нею, – і заспокоїшся. -Якщо поборює серце твоє бажання зневажити ближнього, згадай, що Бог передасть тебе за це в руки ворогів твоїх, – і заспокоїшся. – Якщо краса тілесна вабить серце твоє, згадай про смрад від неї – і заспокоїшся. – Якщо пестощі жіночі манять тебе, згадай про померлих, куди вони відійшли, – і заспокоїшся.

18. Ось так розсудливо міркуючи, знищиш усі брані. Але неможливо досягнути розсудливости без мовчання (віддалення від галасу мирського). Мовчання породжує подвижництво – подвижництво породжує плач – плач породжує страх Божий -страх Божий породжує смирення – смирення породжує прозріння – прозріння породжує любов; любов же зціляє душу і робить її безпристрасною. Тоді людина пізнає, як далеко вона від Бога.

19. Хто бажає осягнути всі ці всехвальні чесноти, нехай не дбає про якусь людину – а готується до смерти. Тоді на кожній молитві своїй пізнаватиме він, що саме віддаляє його від Бога, і буде винищувати все те, зненавидівши життя, що віддаляє його від Бога, – і благість Божа дуже скоро вділить йому сі чесноти.

20. Людина, що байдуже їсть, п'є і любить щось від світу сього, не осягне чеснот – лиш марно зводить себе. Тож молю кожного, хто бажає покаятися перед Богом: пильнуйте себе, щоб не впиватися вином, бо воно поновлює усі пристрасті й проганяє страх Божий із душі. Всіма силами моліть Бога послати вам страх Божий, щоб він – з поміччю вашого сильного возжадання Бога – винищив усі пристрасті, що протиборствують бідній душі і відлучають її від Бога, щоб зробити насліддям своїм. На це й докладають вороги усіх зусиль своїх – щоб побороти душу.

21. Тож не зважай, брате, на спокій від борні, доки ти в тілі сім, і не вір собі, якщо раптом почуєшся вільним од пристрастей. Іноді вони стихають на якийсь час, лукаво сподіваючись, що, може, людина попустить серцю своєму (гадаючи, що зовсім ізбавилась від них), а потім раптово наскакують на бідну душу і викрадають її, як малу й безпомічну пташку. Якщо виявляться міцнішими од неї, то смиряють її без милосердя, ввергаючи в гріхи, ще пагубніші від тих, прощення котрих вона вже вимолила була собі.

22. Стіймо ж у страсі Божому, звершуючи усі діла і плекаючи усі чесноти, що борються зі злобою ворогів. Труд і піт у короткім часі сім не тільки охороняє нас од усякого зла, а й приготовляє вінці душі нашій ще перед ісходом її із тіла.

23. Учитель наш святий, Господь Ісус, знаючи страшну злобу ворогів наших і жаліючи рід людський, заповідав: Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте (Мт. 24:42-44). Іншим разом, научаючи учнів Своїх, сказав їм: Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжерством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька (Лк. 21:34). Відаючи, що лукаві духи перевищують людину в усім, відкрив Господь Апостолам Своїм, що міць протистояти їм – Його діло єсть, тим-то їм немає чого боятися, тож сказав їм: Оце Я посилаю вас, немов овець серед вовків (Мт. 10:16). Водночас Він заповідав Апостолам нічого не брати з собою в дорогу (Лк. 9:3), бо якщо вони не матимуть нічого з того, що належить вовкам, то ті не зможуть їх пожерти. – Коли ж повернулись учні Його цілі й неушкоджені, зберігши заповідь Господню, то Він возрадувався разом з ними, вознісши благодарення Богові й Отцеві за них. Ще й укріпив серце їхнє такими словами: Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось Я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить (Лк. 10:18-19). Отож – подорож Христових учнів була небезпечна для них, але коли вони сповнили Його заповідь, Господь одарив їх владою і силою Своєю.

24. Сії слова не тільки до учнів Христових були мовлені, а й до всіх, що сповняють заповіді Його. Возлюбивши їх досконалою любов'ю, Ісус сказав їм: Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство. Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються, невичерпний скарб на небі (Лк. 12:32-33). Коли ж вони сповнили сеє слово, прорік їм: Мир залишаю вам, Мій мир даю вам (Йоан 14:27). Удостовіривши їх у всьому, Господь сказав: Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме, і возлюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло (Йоан 14:23). Надихаючи їх не боятись світу, Ісус відкрив їм: У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ (Йоан 16:33). Закликавши їх не падати духом у скорботах, влив радість у серця їхні: Ви ті, що перебували зо Мною у Моїх спокусах, і Я завіщаю вам Царство, як Мені завіщав Отець Мій, щоб їли й пили за столом у Моїм Царстві (Лк. 22:28-30).

25. Сіє сказав Ісус не всім, а тим, що перетерпіли за Нього у спокусах. – Але хто суть тії, що перетерпіли за Нього у спокусах, як не ті, що протистояли неприродностям, себто пристрастям, поки не відсікли їх усіх? Сказав це Ісус, ідучи на хрест. Тож той, хто бажає трапезувати на учті Христовій, нехай іде слідом за Господом на хрест, бо хрест – се приборкання усякої пристрасти аж до відсічення їх усіх. Святий апостол Павло, подолавши всякий гріх у собі, насмілився сказати: Я-розп'ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені (Гал. 2:19-20). Тож у тих, хто подолав пристрасті, живе Христос. Ось чому, поучаючи дітей своїх духовних, сей же Апостол ізрік: Ті ж, що є Ісус-Христові, розп'яли тіло з його пристрастями та пожадливостями (Гал. 5:24). І Тимотеєві2. чадові своєму во Христі Ісусі, рече він: Коли ми з Ним померли, то разом з Ним будемо й жити. Коли страждаємо, то з Ним будемо й царювати. Коли Його зрікаємося, то й Він зречеться нас (2 Тим. 2:11-12).

26. Хто ж зрікається Христа, як не тії, що творять волю свою тілесну й посрамляють тим святе Хрищення? – В Ім'я Ісусове дається нам відпущення гріхів, але ворог – з заздрости своєї – знову поневолює нас гріхами. Ось чому Господь наш Ісус Христос, знаючи відпочатку злобу його прелютую, заповів нам покаяння до останнього віддиху нашого. Якби не було покаяння, навряд чи хтось би спасся. І Апостол, знаючи, що є такі, що грішать і після Хрищення, сказав: Хто крав, нехай не краде більше (Еф. 4:28).

27. Отож, маючи на собі печать Святого Хрищення, покиньмо гріхи наші, щоб знайти милость Судного дня. Бо наблизився і гряде Господь на престолі слави Своєї. І зберуться пред Ним усі племена. Тоді кожен явним стане (що він таке) – з власного світильника, що його держатиме в руці своїй. У кого не буде єлею, у того світильник погасне – і вкинуть його в тьму кромішню; а в кого світильник буде світлий, той увійде разом з Господом у Небеснеє Царство Його.

28. Постараймося ж, возлюблені, поки ми ще в тілі, наповнити посудини наші єлеєм, щоб сіяв світильник наш і увійшли ми в Царство Господнє. Посудина означає покаяння; єлей у ній – чесноти; світлий світильник – се свята душа. Та душа, що стане світлоносною завдяки ділам своїм, увійде в Царство разом із Господом; а душа, чорна від власної злоби, – піде навіки в темряву кромішню.

29. Подвизаймося ж, браття, бо час наш уже близько. Блажен, хто дбає про се. Плід дозрів і час жнив настав. Блажен, хто зберіг плід свій, тому що Ангели зберуть його у житницю вічну. Горе ж тим, котрі суть полова, бо їх чекає огонь вічний.

30. Насліддя світу сього – золото й срібло, доми й одіяння – тільки в гріхи нас вводять. Одходячи ж звідси, ми залишаємо їх. А Боже насліддя безмірне й вічне: його ні око не бачило, ні вухо не чуло, ні на думку людині не спадало (1 Кор. 2:9). І його дарував Господь тим, що слухаються Його в короткий час сей: за хліб, воду й одежину, яку подали вони нужденному – милосердя ради, за любов до ближнього, за чистоту тіла, за неділання ближньому зла, за незлобиве серце і за сповнення інших спасенних заповідей.

31. Хто зберіг сіє, має у віці сім спокій і шану від людей, коли ж ізійде з тіла – радости вічної сподобиться. А хто потурає грішним забаганкам своїм і не кається, а в сластолюбних розкошах та самоспокушуванні вдовольняє лихі похоті свої, до вбогих милосердя не має, Суду Божого не боїться, багатіючи всіма можливими гріхами, – такий буде посрамлений у віці сім від людей, а коли ізійде з тіла, срам і стид супроводити його будуть у геєну вогненну.

32. Сильний же Бог сподобити нас поступу в чеснотах Своїх, оберігаючи нас від усякого діла лукавого, щоб могли ми спастися у годину спокуси, що спаде на ввесь світ. Бо не спізниться Господь наш Ісус, але прийде з воздаянієм: і нечестивих кине в огонь вічний – праведним же дасть нагороду. І ввійдуть вони разом з Ним у Царствіє Єго, і упокояться в Бозі вовіки віков. Амінь.

Слово сімнадцяте

Про помисли в часі відречення од світу і усамітнення

1. Серед усіх подвигів найбільшим є подвиг усамітнення, особливо тоді, коли, віддалившись од світу, покинеш усе мирське і, усамітнившись, понесеш із собою на відлюддя лиш віру істинну, уповання на Бога і тверде серце супроти бажань твоїх. Бо обступить тебе тоді звідусіль множество ворогів і почне залякувати тебе крайньою бідністю і хворобами, навіюючи, що якщо впадеш у них, то не буде нікого, хто би піклувався про тебе або бодай знав про це. – Не лякайся: се благість Божа випробовує тебе, щоб виявилась вповні ревність твоя і любов до Бога.

2. Якщо ти врешті рішуче постановиш собі жити на відлюдді, то вороги почнуть засівати в тобі ще тяжчі помисли страху, нашіптуючи: «Не одне тільки усамітнення спасає людину, а сповнення заповідей», – притім нагадають тобі рідних по плоті й скажуть: «Що ж? Чи вони не є раби Божі? А живуть «по-людськи», не обтяжують себе чрезмірно». Навіють до того в серце твоє помисли про нездорове повітря (в тому місці) і обтяжливість подвигу сього для тіла твого, доки не знеможе серце твоє від малодушшя. Але якщо в серці твоїм пробудуть нерозлучно любов і уповання на всемогутнього Бога, то злоба тих, що навіюють тобі все це, ніяк не зашкодить тобі. Так виявиться ревність твоя перед Богом і те, що любиш ти Його більше, ніж спокій тіла твого.

3. Тих, що перетерплять прикрощі усамітнення (життя у чужім краю), скорбота приводить до уповання, і уповання охороняє їх від спокус тілесних. Бо вони не безцільно віддалилися до чужого краю, а щоб навчитися поборювати ворогів і перемагати кожного з них у свій час, поки, досягнувши спокою безпристрасности, не ізбавляться цілковито од них, подолавши їх у невидимій боротьбі.

4. Велике і чесне єсть перемогти марнославство і пізнати Бога. Хто ж скотився у срамоту лукавої пристрасти сієї – марнославства, той чужіє миру і твердіє серце його до Святих, а в кінці лих своїх впадає він у гордість злую і олжу словесну та лицемір'я лукаве. Ти ж, вірний слуго, заховуй труди твої і з сердечною скрухою приборкуй язик, щоб не викрав він трудів твоїх і не передав їх ворогам твоїм. Хто трудиться для Бога, відринувши геть од себе пристрасті тілесні і всі прогрішення свої через покаяння, той душу свою очеснює пред Богом, уготувавши її Йому як непорочне приношення, щоб сподобилась вона бути храмом Його. А хто любить славу людську, той не може бути безпристрасним, бо ревнивість і зависть звили собі гніздо в нім. Такий віддав душу свою багатьом спокусам на поталу, і серце його заколюють демони. Кінець же його – погибель.

5. Смиренномудрому Бог відкриває гріхи його, щоб він ісповідався в них і розкаявся. Слізне визнання гріхів проганяє з душі демонів і насичує її честію своєю і своїми святими чеснотами. Таку людину вже не вражає обмова людська. Власні гріхи, про які вона неустанно пам'ятає, стають для неї всеоружжям, що охороняє її від гніву і пімсти, тож вона терпеливо зносить усе, що напастує її. Бо яка обмова може боляче зачепити її, коли вона й так безчесною себе вважає перед Богом, оплакуючи повсякчас гріхи свої?

6. Якщо не знесеш слова брата твого і помстишся йому, то брані піднімуться у серці твоїм від того, що почув ти і що сам на те відповів. І почне гнітити тебе полонення пристрастю тією, спричиняючи біль і журбу, і ублажатимеш тих, що живуть у безмовності на самоті, сердячись натомість на ближніх твоїх, бо вони, мовляв, не мають любови в собі. Але подвизайся здобути довготерпеливість, і вона переможе гнів, любов вилікує образу, молитва ж до Бога збереже в тобі всі чесноти. Любов і довготерпіння знищують гнів; і якщо вони пребудуть в тобі, то замість того, щоб гніватися на ближнього, почнеш гніватися на демонів – з ближнім же мирним будеш, плекаючи в собі плач і смиренномудрість.

7. Хто – ради Бога і спокою помислів – зносить жорстоке слово людини грубої і нерозумної, той наречеться сином миру. Такий чоловік завжди зберігає мир душі, тіла і духа. У кому умиротворяться сі троє: тіло, душа і дух, перестануть діяти помисли, що озброюються проти закону ума, і скасується полонення тілесне, – той наречеться сином миру, і вселиться у нього Дух Святий, і не відступить вже від нього.

8. Блаженні ті, що трудяться розумно, бо вони вибавили себе від усілякого надмірного обтяження і оминули вселукавство демонів, особливо демона боязні. Сей демон перешкоджає людині в усякім ділі благім, ввергаючи ум її в лінивство, головно коли той невсипущо пам'ятає про Бога, щоб як-небудь відхилити його від сієї путі – бодай ради трудів. Але якщо пребудуть у людині любов, терпеливість і здержливість, то вороги осоромлені будуть у задумах своїх, особливо коли ум, пізнавши, що лінь губить усе, – зненавидить її.

9. Якщо ти покинув усе видиме, земне, то стережись демона печалі, щоб через скудність у всьому й скорботи життя не згубити тобі великих чеснот, котрі суть: маловаження себе, знесення обмов та небажання слави людської. Якщо потрудишся здобути сії чесноти, то вони зготують вінці душі твоїй. Не ті вбогі, що, зрікшись усього, зубожіли у видимому; а ті, котрі зубожіли на всяке зло й завжди пам'ятають про Бога. І не ті здобули безпристрасність, котрі видимо скорблять, а ті, що ревно дбають про внутрішнього чоловіка свого і відсікають пожадання свої, – сії приймуть вінець чеснот.

10. Пильнуй серце своє, прислухаючись до почуттів своїх. І якщо умиротвориш себе пам'яттю про Бога, то побачиш злодіїв, які хочуть обікрасти серце твоє. Хто уважний до помислів, той впізнає тих, що намагаються вповзти й осквернити душу його.

11. Якщо пильнуєш заповіді гарячим серцем, то збагнеш бунт демонів, що викликають заколот у помислах твоїх, сіють малодушність у серці твоїм, щоб вибрав ти інше місце (яке нічим не є ліпшим від того, де живеш), навіюючи тобі: «Якщо не підійде тобі нове місце, то знову осядеш тут». Вони збурюють ум у мріях носитися туди й сюди, як метеорит. Ті, що пізнали злу підступність демонську, пробувають незворушними на їхні навіювання, возсилаючи натомість благодарення Богові за те місце, на котрому Він благословив їх у терпінні коротати дні життя їхнього. Бо терпіння, мужність і любов за труд і піт вдячними бувають; а лінь, малодушність і любов до спокою тілесного шукають місця, де можуть прославитись. Ті, що піддались були демонським навіюванням, немічними стають у почуттях своїх, полон пристрастей пригнічує їх до землі і вони втрачають сокровенне поучення через розсіяння ума і довольство всім.

12. Сказав іще Святий: «Якщо ум – перше ніж видужають почуття його від немочей пристрасних – забажає зійти на хрест, то гнів Божий гряде на нього, бо розпочав діло понад сили свої, не вилікувавши спершу почуттів своїх».

13. Якщо серце твоє бунтується і ти не відаєш, як присмирити його, то знай, що се пристрасність Адамова змушує серце твоє бунтуватися.

14. Якщо ти всім серцем твоїм зненавидів гріх і відступив від того, що породжує його, і – положивши перед собою муку вічну – відсторонився від усього, що вабить до гріха, і молишся безнастанно до Творця твого, щоб Він перебував з тобою, нічим не засмучуючи Його, але взиваючи перед Ним зі сльозами: «Діло Твоєї милости є вибавити мене, бо без помочі Твоєї не звільнитися мені з рук ворогів моїх», і притім пильнуєш серцем твоїм усіх слів того, хто повчає тебе в Бозі, – то це буде за природою Ісуса. Якщо ж содієш усе те, а послуху, смиренности і терпеливости не здобудеш, – знову ляжеш від усього протиприродного. Віддай серце твоє всеціло в послух Богові, молячись Йому в істині і благаючи: «Господи, пред Тобою єсьм, удостой мене пізнати волю Твою, бо сам я не знаю, що для мене корисне; побори ворогів моїх, бо не урозумів ще я їхньої злопідступности». Якщо ти будеш робити все, що за природою Ісуса, то Він не допустить тобі заблудити ні в чому. Але якщо ти одну якусь заповідь збережеш, а не віддаси Йому себе всеціло в послух, то й Господь ні в чому не вислухає тебе.

15. Поле не протирічить рільникові, що обробляє, очищає його від бур'янів і засіває добрим насінням. Таким будь і ти щодо Господа. І як не може добре зерно зрости разом із кукілем, бо кукіль заглушить його, так і ти не уникнеш гріха, якщо не очистишся від тілесних пожадань твоїх.

16. Не вберегтися тобі від гріха, якщо спершу не захистиш себе від того, що породжує його. А це ось що: малодушність (лиха матір гріха), нудьга (зледачіння), що породжує волю свою; своєволя ж і життя на широку ногу (що обмежень і утисків не терпить) породжують ненависть до всього добра. Серце, що бажає розкошувати, зроджує любов до пустих бесід, бажає непотребного й некорисного; охоче слухає того, хто осуджує брата свого; прислухається до слів одного і передає їх іншому; шукає мирського; прагне повчати, коли не питають; бажає дошкулити ближньому та породжує багато інших лих. Хто досягнув був поступу або бажає його запосягти, нехай пильнує себе з розумом від усього того, що породжує гріхи, – і гріхи самі собою ослабнуть.

17. Хто подвизається, той бачить гріхи і всю гіркоту їхню, а хто не дбає про спасіння – готує собі пекло. Хто боїться знеможення тіла від подвигу, той не досягне природного стану первоначальної чистоти його; якщо ж припаде до Бога в усякім труді своїм, Бог заспокоїть його. Якби Гедеон не порозбивав глечики (Суд. 7:19), то не побачив би світла лампад; і якщо людина не погордить тілом своїм, то не побачить світла Божества. Так і Яела, жінка Хевера, якби не вхопила наметового кілка, то не сокрушила б гордині Сісери (Суд. 4:21).

18. Коли ум збереться на силі і йтиме по слідах любови, що гасить усі пристрасті плоті (бо вона довготерпелива, лагідна, не заздрить, не чваниться, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить 1 Кор. 13:4-7), тоді він – силою всеперемагаючої любови – протиборствує неприродності, поки зовсім не відірве тіла свого навіть від того, що є природним. Коли ж в умі запанує повновладно любов, тоді ум стає паном душі і навчає її не робити нічого неприродного, повідавши їй усі ті напасті й несправедливості, що їх содіяло їй неприродне за весь той час, коли було змішане з природним.

19. Владика наш Ісус, сотворивши милость Святим Своїм (звершивши спасіння), розділив був на хресті розбійників. Той, що був ліворуч Ісуса, обурювався сим, бо бачив, що розривається нечиста дружба його з тим, що був праворуч. Той же, що розіп'ятий був по правиці Ісусовій, обернувся до Господа і зі смиренністю і страхом взмолив: Згадай про мене, як прийдеш у Своє Царство (Лк. 23:42).

20. Із сього видно, що ті двоє вже не друзі більше. Той, що ліворуч, не може схилити на свій бік того, що праворуч, лукавими намовами своїми. Людина, яка не дійшла ще до свого кінця путі, падає і встає, поки не зійде на неї милость Божа, – і не спастися їй без неї. Тож зі страхом і смиренністю опам'ятаймося, подібно до того розбійника, що був праворуч Ісуса. Смиренномудріє дасть нам силу зносити зневаги.

21. Коли хто віддалиться від того, що ліворуч, тоді направду пізнає всі гріхи свої, що їх накоїв був перед Богом: не бачить бо чоловік гріхів своїх, поки не віддалиться від них, гірко уболіваючи зі скрухою сердечною над ними. Ті, що досягли покаяння того другого розбійника, віднайшли плач і молитву, а також сором перед Богом – за лукаву дружбу свою з пристрастями. Сильний же Бог укріпити тих, що сокровенно трудяться у смиренні своїм. Господу Єдиному честь і слава вовіки віків. Амінь.

Слово вісімнадцяте

Про незлопам'ятство

1. Святий Апостол заповідав духовним чадам своїм: Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою (Флп. 4:5-6), і нехай панує в серцях ваших мир Христовий (Кол. 3-15). Господь у Євангелії від Марка поучає учнів Своїх: Прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, Який на небі, простив вам провини ваші (Мр. 11:25).Страшне це слово Господнє, бо суть його така: якщо серце твоє не очиститься щодо ближнього твого, то й не проси нічого в Бога; ображаєш бо Його, коли сам, грішна людина, не прощаєш такого ж, як і ти, грішника, ще й смієш казати Тому, Хто випробовує серця: «Прости мені мої гріхи, як і я прощаю». Тоді ти не молишся у дусі й правді, -лиш устами в невіданні кару на себе стягаєш. Хто бажає істинно молитися Богові – в Дусі Святім, -досвідчує серце своє перед тим, як почне молитися: чи безгрішне воно щодо ближнього свого. І якщо не простив ти з усього серця братові твоєму, то молячись, сам себе обманюєш, бо немає біля тебе Того, Хто почув би молитву твою. Тоді ум твій не істинно молиться, а лиш звично відбуває установлені молитовні часи.

2. Отож, бажаючи молитися чистим серцем, іспитуй спершу ум твій, щоб коли просиш Бога: «Помилуй мене» – і ти помилував брата твого; коли благаєш Бога: «Прости мені» – і сам ти прощав; коли молиш Його: «Не згадуй прогрішень моїх» -не згадував і ти прогрішень ближнього твого; коли каєшся перед Ним: «Не пам'ятай зла, що вольно і невольно содіяв я», – щоб і ти не пам'ятав зла ближнього твого. Навіть думати погано не можна ні про кого. Якщо не дійшов ти ще до того, то марна молитва твоя: Бог не вислухає тебе, як каже Святе Писання.

3. Господь сказав у молитві: Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим (Мт. 6:12). А потім додав: Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам (Мт. 6:14). У Євангелії від Луки Господь знову научає нас: Простіть, і вам проститься (Лк. 6:37). Сими словами Ісус немов каже: «Я всю Свою любов віддав тобі, щоб ти, чоловіче, – чого тільки забажаєш від Мене – зробив те спершу ближньому твоєму. Тоді звільнишся від гріхів твоїх, як простиш гріхи братові твоєму». Якщо очистив ти серце твоє щодо всякого розумного створіння Божого, щоб не злопам'ятствувати ні на кого, – то повинен пильнувати сіє. Бог бо істина. Отож кожна людина сама себе запроторює до пекла – і сама себе визволяє з нього. Немає нічого жорстокішого від волі людської: до смерти вона стремить – ачи до життя.

4. Блаженні ті, що, возлюбивши життя вічне, не спотикаються. Отож подвизаймось у серці своїм проти помислу образи на брата нашого, щоб не допустити стрілі сій вразити серце наше. Важко нам буде зцілити його, якщо не матимемо завше перед очима гріхів наших. Коли содіє тобі хтось зло, протистав цьому добре бажання твоє – не воздати йому в серці твоїм, не обмовити його, не осудити і не розголосити, віддавши його в уста всіх. Якщо в тобі живе страх пекла, то він переможе в тобі злі помисли, що підмовляють тебе відплатити злом ближньому твоєму. Скажи тоді сам собі: «Нещасний! Молишся ти у гріхах твоїх – і Бог терпить тебе аж донині, не виявляючи їх перед усіма; ти ж, гніваючись на ближнього, віддаєш його на осуд усіх. Чи не свідчить це, що ти не розкаявся у гріхах твоїх, коли ні краплини жалю не маєш у серці твоїм до ближнього твого?»

5. Тож – якщо зм'ягчиться серце твоє і ти вбережешся від усякої злоби на брата твого, – то Бог змилосердиться над тобою. Якщо ж лукаве серце твоє жорстоко осердиться на ближнього твого, то знай, що пам'ять твоя не предстоїть неустанно пред лицем Божим. – Прости мені, брате мій, я бідний і зганьблений гріхами; і пишучи се, соромом укривається лице моє і серце содригається в мені.

6. Якщо не уподібниться людина до Божого Сина, марні всі труди її. Хлібороб, сіючи насіння в землю, сподівається зібрати його встократ; але якщо подує згубний вітер – то насіння і труди хліборобські пропадуть намарно. Святий апостол Петро, розіп'ятий у Римі, просив, щоб його повісили на хресті вниз головою, вказуючи сим на тайну неприродности, що оволоділа кожною людиною. Святий Апостол тим ніби каже нам: кожний, хто охристився, мусить розіп'ясти злі неприродності, що полонили були Адама і скинули його з високости слави його в бездну злої ганьби й сорому вічного. Тим-то мужньо подвизаймося і зненавидьмо все, що видиме, – яко неприродне, – і ворогуймо проти нього страшною ненавистю аж до кінця.

7. Ось головні пристрасті, неприродні людині, що заволоділи були всіма синами Адама: зиск, честь, спокій, звеличування себе тим, що залишиш після смерти, прикрашання тіла, бажання гарно одягатися. Все це живить похітливу сласть, котру змій вклав був до уст Єви; з того пізнаємо, що єсьми сини Адамові – з тих помислів злих, що зробили нас ворогами Божими.

8. Блажен той, що розіп'явся, помер, був похований і воскрес в обновленії, – узрівши себе сущим у єстві Ісусовім і ступаючи по святих стопах Його, що їх Він, будучи чоловіком на землі, залишив був для святих Своїх. Його риси суть: смиренномудріє, убозтво, незагребущість, прощеніє, мир, знесення обмов, недбання про тіло своє, небоязнь наклепів, а найпаче – предвідання усього і довготерпеливість до всіх у лагідності. Хто досягнув сього і відсік у собі всяку неприродність, той виявляє, що він від Христа, Сина Божого, і брат Ісусові, Котрому належить слава і поклоненіє вовіки віков. Амінь.

Слово дев'ятнадцяте

Про пристрасті

1. Бажаю і я сказати разом з пророком Ісаєю: Я мовчав довго, не говорив, я стримував себе. Але тепер кричатиму, наче породілля, доки не висушу і не викоріню їх разом (Іс. 42:14-15). Якщо заб'є в тобі джерело Святого Духа, то се означає, що пристрасті висхли, згинули, пропали в тобі, як сказав був Спаситель наш: Не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Божеє Царство всередині вас! (Лк. 17:21). Дехто говорить про діла Царства, але не творить їх; є й ті, що творять діла Царства, але без уваги і розуміння; тих же, в котрих Царство Божеє всередині них, як сказав був Спаситель, – небагато і важко їх знайти. На таких зійшов Святий Дух Божий і сповнились на них слова євангелиста Йоана, що котрі ж прийняли Його – тим дав право дітьми Божими стати; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися (Йоан 1:12-13). – Сії визволились уже од печалі, що спостигла була Єву: У болях будеш народжувати дітей (Бут. 3:16). Сії звільнились од гіркого приречення, що зійшло було на Адама: Проклята земля через тебе (Бут. 3:17). Сії сподобились радости, якою возрадувалася Марія: Дух Святий зійде на тебе (Лк. 1:35). Як печаль спостигла Єву і все потомство її аж донині, так радість обійняла Марію – і обіймає потомство її аж донині. І як були ми колись синами Єви і спізнали прокляття її на собі через помисли свої безчесні – так знову пізнаймо себе нині, що роджені ми від Бога через Святого Духа і через страсті Христові, якщо тільки вони воістину виобразилися у тілі нашім, бо написано в Апостола: Випробовуйте самих себе. Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває? (2 Кор. 13:5).

2. Коли носили ми образ земного, то пізнавали, що ми сини його – з безчесної матерії помислів його, живучих в нас, котрі суть пристрасті. Ті, що зодяглися в образ Небесного, пізнають, що вони сини Його суть через Духа Святого, сущого в них. Так Ісая взивав, кажучи: І ми були зачали, були в муках, але родили хібащо вітер. Ми не дали землі спасіння, і не народжуються більше мешканці на світі (Іс. 26:18), а в Проповідника сказано: Так само, як не знаєш, яка дорога вітру, ані як ростуть кості у вагітної утроби, так само ти не знаєш і діл Бога, що все робить (Проп. 11:5). Бо як Пресвята Діва носила Бога в тілеснім лоні своїм, так і ті, що прийняли благодать Духа Святого, носять Його в серці своїм, як каже Апостол: Щоб Отець дав вам за багатством Своєї слави скріпитись у силі через Його Духа, на зростання внутрішньої людини, і щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові – спромоглись зрозуміти з усіма святими (Еф. 3:16-18); і знов: А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас (2 Кор. 4:7).

3. Якщо досягнув ти того, про що голосить слово сіє: Віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ, від слави у славу (2 Кор. 3:18), і сповнився на тобі Апостольський глас: Нехай панує в серцях ваших мир Христовий (Кол. 3:15), як Христос у вас, то тіло мертве через гріх (Рим. 8:10); якщо осяг ти ще й таке слово: Нехай із темряви світло засяє, – Він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави (2 Кор. 4:6); і сповнились на тобі словеса: Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого (Лк. 12:35-36), щоб не загородились уста твої, не маючи що сказати в оправданіє твоє посеред Святих; якщо в посудині твоїй єлею не забракне, як у мудрих дів, щоб увійти до весільного чертогу і не залишитись поза ним; якщо дух твій, душа і тіло досконало злучились, щоб воскреснути у день Господа нашого Ісуса Христа незаплямленими; якщо совість твоя не викриває тебе і не докоряє тобі; якщо став ти невинним, як дитина, по слову Спасителя: Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене, бо таких Царство Небесне (Мт. 19:14), – то істинно содіявся ти невістою Христові і Дух Святий ввів тебе в насліддя Господнє, коли ти ще в тілі пробуваєш. Якщо ж се не так, то печаль і стогнання гірке, стид і посрамленіє обступлять тебе кругом, коли ти предстанеш перед Святими.

4. Як діва, встаючи щоранку, не береться до жодного діла, поки не причепуриться для жениха свого, пильно вдивляючись у дзеркало – чи нема бува на обличчі її якогось ґанджу, що не сподобалось би женихові її; така ж велика є турбота святих: день і ніч перевіряти діяння і помисли свої, чи під легким вони ярмом Бога і Святого Духа пробувають, чи ні.

5. Отож щиро подвизайся, брате, вболівай серцем і тілом, щоб здобути тобі радость вічную. Бо мало тих, що удостоїлись її, здобувши меч духовний та очистивши душу і почуття свої від усякої скверни пристрастей, як сказав був Апостол (2 Кор. 7:1; Еф. 6:17)[8]. Сильний же Бог спомогти немочі нашій, аби сподобились ми чести вишньої бути з усіма Святими Його. Амінь.

Слово двадцяте

Про смиренномудрість

Що таке смиренномудрість? Смиренномудрість – це думати про себе, що ти грішник і нічого доброго не робиш перед Богом. Діла ж смирення суть: мовчання, упокорення себе в усьому, несуперечливість, послух, погляд в землю, постійне пам'ятування про смерть, оберігання себе від олжі, суєсловія, протиріччя старшому і наполягання на слові своїм; знесення невигод, ненависть до тілесного спокою, приневолення себе до праці і боязнь когось засмутити. Подбай же, брате, точно сповнити сіє, щоб душа твоя не стала жилищем усякої пристрасти і не скінчив ти життя твого безплідно навіки. Амінь.

Слово двадцять перше

Про покаяння

1. Є дві путі. Одна – путь життя, а друга – путь смерти. Хто йде по одній путі, не ступає по іншій; хто ж ступає по обох, той не прилучений ще до жодної – ні до тієї, що в Царство веде, ні до тієї, що в пекло. А втім, якщо помре такий, то суд над ним – діло премилосердного Бога.

2. Хто бажає увійти в Царство, той сповняє діла його: Царство є винищення усякого гріха. Вороги зазвичай сіють у серці людськім гріховні помисли, але вони не проростають на обробленій Богом ниві. Якщо ум здійметься до Божественного споглядання, то ворожі стріли вже не поцілюють у нього, бо він зодягнений у всеоружжя чеснот, яке захищає його і не допускає до заколоту помислів чи пристрастей у нім, але захоплює його спогляданням живого Бога, щоб знав і розрізняв дві путі – і від однієї утікав, а другу возлюбив.

3. Хто пізнав славу Божу, той урозумів, що таке гіркота вража; хто пізнав Царство, той пізнав, що таке геєна; хто пізнав любов, той пізнав ненависть; хто возжадав Бога, той зненавидів світ; хто пізнав чистоту, той урозумів, що таке нечистота; хто пізнав плід чеснот, той пізнав плід пристрастей; хто пізнав радість Ангелів, коли творив добро, той пізнав, як раділи були демони, коли він творив зло. І якщо не втечеш від зла, то не урозумієш усієї гіркоти його. Бо як пізнає хтось оману грошолюбства, якщо не зречеться усього матеріяльного і не житиме у великім убозтві Бога ради? Як пізнає усю гіркоту заздрости, якщо не здобуде солодкости любови? Як пізнає бунтівливість гніву, якщо не осягне довготерпіння лагідности? Як пізнає безсоромність гордині, якщо не здобуде соромливости смиренномудрія? Як пізнає смрад розпусти, якщо не пізнає благоухання найчистішої невинности? Як урозуміє ганьбу осудження, якщо не пізнає гріхів своїх? Як пізнає невігластво сміху, якщо не пізнає плачу за провини свої? Як пізнає смертоносність нудьги, якщо не укріпляться почуття його пізнанням світла Божого?

4. Усім цим злим пристрастям голова одна і називається вона – злоба вражої сили; чеснотам же всім одна мати – страх Божий. Страх Божий породжує у чистоті чесноти і відсікає паростки зла. Здобудь же його, возлюблений, і проживеш життя твоє у спокої. Бо страх Божий – се матір усіх чеснот. Доки не здобув ти страху Божого, доти ще не син єси Царства Небесного. Тож подвизайся розважливо, поки не відсічеш усіх пристрастей. Доки ліва сторона ще діє у тобі, доти не вмер ще гріх у тобі і чесноти правої сторони не умиротворились у тобі.

Написано бо: Хіба не знаєте, що ви слуги того, кому віддаєте себе за слуг на послух, кого слухаєте: чи то гріха – на смерть, чи то послуху – на праведність? (Рим. 6:16). І ще: Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває? Хіба ви не випробувані! (2 Кор. 13:5). Апостол Яків застерігає: Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, -лиш обманює своє серце, побожність того марна (Як. 1:26).

5. Усього цього навчає нас Дух Святий: як відступити від неприродности й охоронятися від неї. Бо покаяння – у тому, щоб одвертатись од гріха. Гріх же не є один – увесь ветхий чоловік називається гріхом. Тим-то Апостол каже: Хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду? (1 Кор. 9:24). Хто ж се, як не той, хто стоїть і одважно бореться з усіма? Бо сказав той же Апостол, що кожний змагун стримується від усього (1 Кор. 9:25). Подбаймо ж, браття, про себе. Правдива турбота про себе – це впасти ниць пред благістю Господа нашого Ісуса Христа, молячи Його про заступництво від ворогів. Він бо Єдиний сильний супроти них: присікти їхні злі наміри проти нас – людина ж бо тіло і кров єсть.

6. Спитали знов авву Ісаю: «Що означає безмовствувати в келії?» І він відповів: «Безмовствувати в келії – се усмиряти себе пред Богом і всією силою своєю протистояти всякому лукавому помислу, що від ворога всівається, бо це і є правдива втеча від світу». – Спитали ще авву Ісаю: «А що таке світ?», – і він відповів: «Світ – се простір гріха; світ – се розплідник пристрастей гріховних; світ – се сповнення жадань тілесних; світ – се думання, що будеш вічно жити в віці сім; світ – се турбота про тіло, а не про душу; світ – се похвальба тим, що залишиш після смерти. Не від себе говорю я – апостол Йоан застерігає нас: Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любови Отця; бо все, що у світі, – пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, – не від Отця, а від світу. А світ проминає, і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, перебуває повіки (1 Йоан 2:15-17). І далі: Дітоньки, ніхто нехай не вводить вас в оману. Хто чинить правду, той праведний, як і Він – праведний. Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку (1 Йоан 3:7-8). А Яків мовить: Хіба не знаєте, що дружба світу цього – то ворожнеча проти Бога? (Як. 4:4). І апостол Петро, бажаючи, щоб чада його духовні очужіли до гріхів світу, просить їх: Молю вас, любі, як чужоземців і перехожих, щоб ви стримувалися від пожадливостей тіла, які проти душі воюють (1 Пт. 2:11). І возлюблений Господь наш Ісус, знаючи, що світ гріховний – важкий і нестерпний тягар єсть, поки не зречеться його людина, застеріг Своїх учнів, кажучи: Надходить князь світу цього. Щоправда, у Мені не має він нічого (Йоан 14:30). Апостол Йоан твердить: Ввесь світ лежить у лихому (1 Йоан 5:19). Господь же сказав про учнів Своїх, що взяв їх від світу (Йоан 15:19). Від якого світу взяв Господь їх, як не від усього повноводдя гріха?

7. Хто хоче бути учнем Ісусовим, нехай втікає від пристрастей. Хто не одсіче од себе мертвечини гріховної, не може бути оселею Бога живого; хто не позбудеться смраду гріховного, не відчує солодкости Божества Його. Господь сказав: Світло тіла – око. Якщо, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві (Мт. 6:22-23). Тож якщо ум не зцілиться від зла, то не узрить світла Божества, бо зло для ума – тьмяна стіна і спустошення душі, як написано в Євангелії: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло (Лк. 8:16). Говорять, що ліжко означає лож світу. Отож – поки ум наш скніє у неприродностях – пристрастях гріховних, доти не може бути свічником для Бога. Коли ж ум содіється високим світильником, тоді возсіяє на ньому світло Божества і він пізнає тих, що в домі його перебувають; і кого треба позбуватися, викидає, а з ким треба жити в мирі, залишає. Тим-то Господь поучав тих, ум котрих просвітився Божественними заповідями: А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. Тому, хто б'є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не домагайся (Лк. 6:27-30).

8. Сіє сказав Господь тим, що втекли од світу, покинули все мирське і приготувалися наслідувати Його, Спасителя свого. Возлюбивши їх досконалою любовію, Ісус кличе їх: Уставайте ж, ідімо звідси! (Йоан 14:31). Куди ж то Господь кличе їх: Уставайте ж, ідімо звідси? – Він кличе їх відділитися від діл віку сього, щоб упокоїти їх у Царствії Своїм. Надихаючи учнів Своїх, Він казав: Я – виноградина, ви – гілки. У Мені перебувайте – а Я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в Мені (Йоан 15:3-5). Сіє говорить Господь до тих, що покинули світ, тому що в серцях їхніх Дух Його Святий пробуває. Не полишу вас, – каже, – сиротами; Я прийду до вас (Йоан 14:18). Отож: хто возлюбить Бога і запрагне, щоб Він обитав у ньому, – нехай спершу сповнить те, що заповів був Ісус, і Господь оселиться у ньому, тому що Він недалеко від кожного з нас: між Ним та нами немає жодної перешкоди, крім пристрастей наших.

9. Якщо, брате, думаєш, що зрікся ти світу, а коїш діла його, то істинно: не зрікся ти світу, а тільки марно зводиш себе. Тим, хто направду зрікся світу, Господь дав таке знамення: Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде (Мт. 10:39). Як же губить хтось душу свою, як не умертвляючи усі пожадання свої тілесні? І ще: Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за Мною – не може бути Моїм учнем (Лк. 14:27). Про який хрест говорить Господь? Хіба не про той, щоб наш ум завжди вознесено чував і неустанно перебував у чеснотах, немов на хресті? Ось що таке здержливість від пристрастей, аж поки не відсіче чоловік їх усіх остаточно, щоб ум його врешті став непереможним. Бо тим, що возревнили про се, Ісус дав знамення, кажучи: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе (Йоан 12:24). Утішаючи тих, що завмерли подібно до зерна, Господь сказав: Хто служить Мені, хай іде слідом за Мною: і де Я, там і слуга Мій буде (Йоан 12:26). Як же служити Ісусові, як не тим, щоб зненавидіти світ пристрасний, а сповняти заповіді Його? Апостоли, сповняючи їх, насмілились питати Його: Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати?(Мт. 19:27). І Він прорік їм: Ви, що пішли за Мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі Своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля Імени Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину (Мт. 19:28-29).

10. Поки чоловік не стане безтурботним супроти всього мирського, – ум його не зможе зійти на хрест. Тим-то Господь наш, найсолодший Ісус, заповідав нам покинути все, що через звичку і приязнь людську зводить наш ум з хреста. Коли хтось підійшов до Ісуса і сказав: Я піду за Тобою, Господи, але перше дозволь мені з домашніми моїми попрощатися (Лк. 9:61), – Спаситель наш, відаючи, що коли той повернеться бодай на хвилину до старого й звичного, – знову схилиться серцем своїм до того всього, заборонив йому, кажучи: Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого (Лк. 9:62). А в притчі про весілля царського сина, коли цар послав був слуг своїх кликати запрошених на весільну учту, а ті – з любови до світу – відмовилися прийти, сказав Господь зі смутком: Коли хтось приходить до Мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути Моїм учнем (Лк. 14:26). Сіє говорить Він на науку нам: хто хоче увійти в Царство Боже, хай спершу зненавидить усе, що прив'язує його до світу, інакше не бачити йому Царства, що його возжадав був. Заповідаючи нам не покладатись на саму віру без діл, Господь сказав, що цар, увійшовши до світлиці, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, і повелів кинути його у тьму кромішню (Мт. 22:11-13). Се означає: входять у Царство Боже по імені християнському, тих же, що не мають діл християнських, викидають геть. Так і Апостол, відаючи, що ніхто не може возлюбити одночасно і Боже, і мирське, писав до Тимотея, учня свого: Ніхто, бувши воїном, не втручається у справи життя цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу. І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно (2 Тим. 2:4-5). Крім того, Апостол запевнив був його, що не пропадуть труди його: Рільникові, що працює, належить першому користати з плодів (2 Тим. 2:6). А інших вірних поучав: Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві; а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці (1 Кор. 7:32-33). Хто про всяке мирське діло дбає, почує страшний голос, глаголящий: Киньте його геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів (Мт. 22:13).

11. Покладімо ж, браття, силу нашу на те, щоб облектися в одіяння чеснот, аби не вивергнуто нас було геть, бо жодного помилування не буде в день той. Тим-то Апостол сказав своїм чадам духовним, що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують (Гал. 5:21). Ті ж, що сподобились повстати з мертвизни пристрастей, вже не мають суперника, тож зроджуються в них плоди Духа – любов, радість, мир, довготерпеливість, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На тих-то, – каже Апостол, – нема закону (Гал. 5:22-23). А возлюблений наш Господь Ісус, відкриваючи нам, що в день Судний має виявитись плід діяння нашого, сказав:

Багато силкуватимуться ввійти, але не зможуть. Бо господар після того, як устане й замкне двері, скаже тим, що стукають: Не знаю вас (Лк. 13:24-25). Чи ж можна сказати про Бога, що Він не знає когось? -Ніяк. Але як ті, що будуть стукати й благати: Господи, Господи, відчини нам, – не знали в житті своїм чеснот, так і Він скаже їм: Не знаю вас! І ще показав Він нам частку тих, що мають віру, але діл не мають: Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось у Мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, – і вони згоряють! (Йоан 15:5-6). Гілки ж, які щедро плодоносять, очищає Отець, щоб ще більше плоду давали (Йоан 15:2). Про тих же, що живуть за своїми пожаданнями тілесними, говорив Він у молитві, що не за них Він молиться: Не за світ молю, лише за тих, яких Ти передав Мені, бо вони – Твої (Йоан 17:9). І далі: Я вибрав їх від світу, ось тому й ненавидить їх світ (Йоан 15:19); бо світ любить своє. І врешті мовить: Отче, збережи їх від лихого; бо вони не від світу (Йоан 17:15-16).

12. Дослідімо ж себе, браття: від світу ми чи ні. Якщо не від світу, то Сам Господь хоронить нас від зла, бо так сказав: Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в Мене, щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я – в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані (Йоан 17:20-21). Урозумій же тепер, якою безмежною любовію Ісус возлюбив нас: люди, що подвизаються у світі сім і ненавидять пожадання свої тілесні, царюватимуть з Ним безконечні віки! І апостол Йоан, споглядаючи велику ону славу, сказав: Знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні (1 Йоан 3:2), – якщо збережемо заповіді Його й угодне пред Ним сотворимо. І знову сей же Апостол мовить: Не дивуйтеся, улюблені, коли світ вас ненавидить. Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів (1 Йоан 3:13-14). Кожен, хто не чинить справедливости, не є від Бога, а й той, хто не любить брата свого (1 Йоан 3:10). Всякий, хто чинить справедливість, від Бога, народився (1 Йоан 2:29), а хто чинить гріх, той від диявола (1 Йоан 3:8). Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить, бо Його насіння в ньому перебуває; і він не може грішити, бо він від Бога народився (1 Йоан 3:9).

13. Сотворімо ж по силі нашій, браття, утішаючись такими свідоцтвами. Може, змилується над нами преблагий Господь і подасть нам силу скинути зі себе непосильну тяготу нечистого світу сього. Бо ворог наш не дрімає, а повсякчас полює за нами, щоб пожерти душі наші. Господь же наш Ісус з нами – по всі дні життя нашого і забороняє йому наближатися до нас – силою святих словес Своїх, якщо ми лиш зберігаємо їх. Бо хто перешкодить ворогові, хто сильний супроти нього, як не вічні словеса Божі проти нього? Вони сокрушають його силою своєю, коли людина навіть не відає про се.

14. Апостол Петро, научаючи нас, що діла конче потрібні для спасіння людини, каже: І тому саме докладіть усі ваші старання і зрощуйте у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, у пізнанні – стриманість, у стриманості – терпеливість, у терпеливості – побожність, у побожності – братолюбство, в братолюбстві – загальну любов. Бо якщо це буде у вас, і буде у вас його багато, то воно не залишить вас без діла й без плоду для глибшого пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий; він забув про очищення від своїх колишніх гріхів (2 Пт. 1:5-9). А Йоан Христитель закликає: Чиніть плоди, достойні покаяння. Бо вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте у вогонь (Лк. 3:8-9). І Господь наш Ісус рече: Дерево пізнається з плоду (Мт 12:33). Хіба збирають виноград з тернини або з будяків – смокви? (Мт 7:16). Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! -ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі (Мт. 7:21). І святий апостол Яків говорить: Віра, коли діл не має, мертва сама в собі. Ти віруєш, що Бог один?- Добре робиш. І біси вірують, та тремтять. Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва (Як. 2:17,19,26). Також апостол Павло, поучаючи дітей своїх духовних, що віра потребує діл, суворо заповів їм: Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, – воно бо непристойне; а радше – дякуйте Богові. Бо знайте, що жоден розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель – не матимуть спадщини у Христовім і Божім Царстві (Еф. 5:3-5). І знову, потверджуючи слово сіє, сказав їм: Нехай ніхто вас не зводить марними словами, бо, власне, через це спадає гнів Божий на синів бунтівливих. Не майте, отже, нічого спільного з ними! Ви були колись темрявою, тепер же – світлом у Господі, тож поводьтеся, як діти світла. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве (Еф. 5:6-9). Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою (Еф. 4:31). Будьте моїми послідовниками, – мовить він, – як і я – Христа (1 Кор. 11:1). Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися (Гал. 3:27).

15. Дослідімо ж себе, браття, чи облеклись ми у Христа? Пізнається ж Христос із чистоти, бо Він -чистий і в чистих перебуває. А чистими як стати? -Переставши робити зло, що його раніше робили. Бо благість Божа великая єсть. – Як тільки одвернеться чоловік од гріхів своїх, Господь приймає його з радістю, не згадуючи його минулих гріхів, як написано в Євангелії про блудного сина, що розпусно промарнував усю спадщину свою. Наостанку він навіть пас свині й бажав наповнити живіт свій бодай стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. Накінець, розкаявшись у тому, що накоїв, зрозумів, що немає ситости в гріхах, але що більше хто коїть їх, то більше розпалюється на них. Тож коли покаяння діткнулось серця його, він, нітрохи не зволікаючи, одразу повернувся до батька свого в смиренії превеликім, одкинувши геть од себе всі пожадання свої тілесні. Бо вірував, що отець його милосердний і не пам'ятатиме содіяного зла. Ось через що й отець одразу ж звелів дати йому одежу чисту і знак синівства – перстень на руку (Лк. 15:11-22). Притчу сію розповів Господь наш Ісус Христос на науку нам: коли звертаємося ми до Нього, то повинні спершу покинути життя свинське – нечисте, і тоді Він прийме нас і зодягне в одежу чистоти. Сказав Господь се для того, щоб не зневірювалась душа наша, кажучи: «Коли ж Бог почує мене?» Бо Він знає час і годину, коли достойний буває вислухання той, хто просить, і тоді вислуховує його скоро.

16. Звернімося ж до Бога всім серцем нашим і, благаючи Його, не падаймо духом (Лк. 18:1), – і Він вислухає нас скоро, бо Сам сказав: Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам (Мт. 7:7). Отож, браття, якщо будемо просити, шукати чи стукати до Бога, то сподобимось того, чого бажаємо. Так само й той, що стукав до друга свого опівночі, кажучи: Друже, позич мені три хліби, бо приятель мій прибув до мене з дороги, і я не маю, що йому дати (Лк. 11:5), – стукав наполегливо. Тож той дав йому те, що він просив у нього. Відкиньмо ж, браття, лінощі далеко геть од себе і приготуймось до такого постійного прощення: і Бог, бачачи терпіння наше, подасть нам те, що просимо. Бо Він милостивий і чекає навернення людини, як написано: Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння (Лк. 15:7).

17. Отож, браття, маючи таку велику милость Божу і такеє множество щедрот Його, покаймося перед Ним усім серцем своїм, поки ще перебуваємо в тілі сім, бо скороплинний час життя нашого. Якщо поподвизаємося трохи тут, то успадкуємо радость вічную і несказанную там; а якщо повернемося назад до гріхів наших, то уподібнимося до юнака, що запитував був у Господа, як спастися. Ісус відповів йому: Продай усе, що маєш, і роздай бідним, і, взявши свій хрест, йди слідом за Мною, – відкривши тим усім нам, що відсікати волю свою -означає спастися. Але почувши це, той засмутився вельми і відійшов геть (Лк. 18:22-23), бо знав, що роздати своє майно бідним не так важко, як нести хрест свій. Милостиня бідним – се лиш одна чеснота і людина звершує її для того, щоб зручніше було нести хрест; хрест же знищує усякий гріх і зроджує любов: без любови немає і хреста. Ось через що Апостол, знаючи, що є мнимі чесноти, в котрих нема ані любови, ані досконалости, сказав: Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла (1 Кор. 13:1-5).

18. Тож хто бажає ступити на путь любови, нехай відрине від себе будь-які турботи про людей. Тоді нарешті одне стремління – жага Бога – залишиться у серці його, і ся жага зродить природний гнів, який буде протистояти всьому, що сіє ворог. Тоді закон Божий[9] знаходить у такому чоловікові пасовисько собі і через страх виявляється любов у ньому. Тим-то говорить він зі сміливістю, як Апостол: Та ж я готовий не тільки бути зв'язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за Ім'я Господа Ісуса (Ді. 21:13). Блаженна душа, що осягла таку любов, бо вона стає тоді безпристрасна.

19. Вийшли ми, браття, зо світу і знаємо, що милосердний є Господь Ісус, щоб заспокоїти кожного з нас по ділах наших, і малого по малості його, як і Сам був сказав: В домі Отця Мого багато жител (Йоан 14:2). Бо хоч Царство одне, але кожний знаходить у нім своє місце і своє діло. Подвизаймося ж, браття, проти лінощів, скиньмо зі себе властителя тьми, себто забуття, і узріймо світло покаяння. Плекаймо в собі Марту і Марію – котрі суть умертвлення і плач, – що каються в сльозах перед Спасителем, аби воскресив Він Лазаря, тобто ум, пов'язаний багатьма пеленами своїх пожадань. Господь же, хоч і творить милость, воскрешаючи його, але далі їх діло вже є – розв'язати його, щоб ходив. Коли ж звільняється Лазар, тоді з'являється ретельність Марії і Марти. Після цього ось що бачимо: Лазар безтурботно возлежить собі з Ісусом, Марта щиро прислуговує їм, а Марія, принісши алябастрову плящинку пахучого мира, намащує ним ноги Господні.

20. Подвизаймося ж, браття, по силі нашій, – і Бог по множеству милости Своєї содіятиме нам. Якщо не вберегли ми сердець наших, як Отці наші, то докладімо всіх зусиль вберегти хоча б тіла наші безгрішними, як вимагає того Бог, – і віруймо, що Він во врем'я голоду, що спостигне нас, сотворить і нам милость, як усім Святим Своїм. Бо хоч інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, ба навіть зоря від зорі різниться блиском, – усі вони на одній тверді утверджені, і слава і честь їхня – Його є однині й довіку. Амінь.

Слово двадцять друге

Про діяння нової людини

1. Возлюблені браття мої! Юдея пізнаємо з обрізання, пасхи і суботи. Так бо написано в книзі Буття: На восьмий день (життя) мусить бути обрізане у вас кожне ваше хлоп'я, у ваших поколіннях; і той, хто народився в господі та куплений за гроші від якого-небудь чужинця, себто не з твого роду. А необрізаного чоловічої статі, такого викорінити з його народу: він поламав Мій союз (Бут. 17:12,14). Авраам обрізався перший, що є знамення того, що умерла його ліва сторона. Та головне: у сім древнім чоловікові сокритий прообраз нового чоловіка, що його явив у святім тілі Своїм Господь Ісус, щоб древнє (розтління), що покривало чоловічу стать, обрізати і відділити. Про се й Апостол сказав: У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло, – обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрищенні, з Ним ви разом також воскресли, вірою в силу Бога (Кол. 2:11-12). І знову: Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом вашого ума й зодягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди (Еф. 4:22-24); щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости (1 Пт. 2:24). Хто не має сього, той – необрізаний і не юдей, бо не зберіг завіту, що його уклав був з ним Бог Господь Ісус Святою кровію Своєю.

2. Про святу Пасху теж багато треба сказати. Бог повелів Мойсеєві: Ось пасхальна установа: нехай ніякий чужинець не їсть пасхи. Всякий же раб, куплений ціною грошей, як обріжеш його, тоді може її їсти. Приходько й наймит щоб її не їли. В одній хаті їстимуть її (Вих. 12:43-46). А їстимете її ось так: Стегна ваші – попідперізувані, обув'я ваше – на ногах ваших, і костури ваші – в руках у вас; і їстимете похапки: пасха то Господня. Кров буде вам знаком по домах, де будете, і як побачу кров, мину вас, і не впаде на вас ніяка смертна язва, як каратиму Єгипетську землю (Вих. 12:11-13). Господь не сказав був: підперезавши стегна ваші, щоб не подумав хто потім, що йдеться тут про пояс, – але: стегна ваші попідперізувані, відкривши тим, що йдеться тут про чистоту, здорову од усякої пристрасти нечистої. Обув'я -се готовість говорити і втеча од усякого ураження, що шкодить сумлінню і перешкоджає умові споглядати Бога в чистоті. Костур – це сміливе уповання, щоб мужньо йти шляхом правим і ввійти до обіцяної землі: тії, що мають його, істинно возсуботствували. Кров – се знамення Господа нашого Ісуса Христа. Коли прийде час другого пришестя Христового і Господь уведе синів Ізраїля у насліддя Своє, тоді виявляться ті, що будуть помазані знаменієм Його в душах їхніх. Жмут іссопу – се умертвлення, сказано бо їсти пасху з гірким зіллям. – Досвідчуй же себе, брате, чи обрізаний ти, чи помазав двері дому свого – себто душі – кровію Агнця непорочного, чи викоренив у собі всякий помисел земний, чи приготувався іти безстрашно, щоб увійти до обіцяної землі?

3. І про суботу треба багато сказати. Вона – діло тих, що сподобились істинного обрізання, спожили святу пасху, визволились від єгиптян, узріли їх усіх потопленими в Червоному морі і возсуботствували від гіркого рабства. Бо сказав Бог Мойсееві: Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. День же сьомий – відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла (Вих. 20:9-10). Пильнуйте, отже, суботи: вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю (Вих. 31:14). Господь же наш Ісус Христос возсуботствував істинною суботою і научив Своїх послідовників, як треба суботствувати. – Зійшов Він на хрест у п'ятницю, перетерпів за нас ганьбу, пригвоздив Себе до хреста, не зболивши ні звільнитись, ні полегшити Собі страждань до останнього віддиху Свого. Коли ж віззвав: Спраглий Я, то подали Йому губку, просяклу оцтом. І Він, скуштувавши оцту, вимовив: «Звершилось»; і, схиливши голову, віддав духа (Йоан 19:28-30). Потім зняли Його мертвого з хреста на землю, нерухомого, воістину упокоєного в суботньому супокої. Так накінець почив Господь Ісус у день сьомий і благословив його, бо в ньому спочив Він од усіх діл Своїх, що ними знищив був людські пристрасті, як і сказав Апостол: Той, хто ввійде в Його відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від Своїх власних (Євр. 4:10). Ось істинна субота! Той, що не святкує її, не є юдей. Тим-то Єремія, плачучи над народом своїм, застерігав: Бережіться, йдеться про ваші душі! Не носіте суботнього дня жодних тягарів і не вносьте їх єрусалимськими брамами (Єр. 17:21).

4. Горе мені, бідному, що переступив був святії заповіді й носив тяжкі ярма в день суботній, – хоч і вмер я з Христом, був похований з Ним і возсуботствував! Що ж це за тяжкії ярма, що їх несу я?

Це пристрасті, що діють у мені: гнів, запопадливість перед людьми, ненависть, марнославство, осудження ближнього, зневага до бідного, зарозумілість, вважання себе праведним, бажання верховодити, любов до суперечок, самолюбство, заздрість.

– Се душевні пристрасті. Тілесні ж – черевоугодництво, любов до тіла, любов до наряджання, сластолюбіє, похітливість, зубожіння серця (безсердечність). Усі ці та інші пристрасті уневажнив Господь Ісус у Святих Своїх і убив у святім тілі Своїм, як сказав був Апостол: Він скасував закон заповідей у Своїх рішеннях на те, щоб із двох зробити в Собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому (Еф. 2:15-16), – що і є свята субота. Хто носить ці важкі тягарі пристрастей і вдовольняє їх у день суботній, – як може сказати: «Я -істинний юдей»? Такий сам себе обманює, тому що ім'ям святим тільки прикривається. Нічого не сподобиться він від Господа Ісуса, бо відрікається від Нього ділами своїми. – Те, що Господь був убив, – він знову воскресив, і що Господь поховав, те знову відновив. Явно, що такий не є істинний юдей, а фальшивий, – і необрізаний він, тож і не возсуботствував. Тим-то коли прийде Господь Ісус у славі Своїй, то введе в Царство Своє вічне тільки істинних синів Ізраїля, обрізаних у Нім, котрих збере Він з усіх народів, як і Апостол каже, що: засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою (Рим. 11:25), – і ще: На тих, які поступають за цим правилом, мир на них і милосердя, а й на Ізраїля Божого (Гал. 6:16). Чи бачиш, хто такі ізраїльтяни Божі? – Се ті, котрі обрізали серце своє, і возсуботствували, знищивши в собі гріх.Знову каже апостол Павло: Не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом, не за буквою (Рим. 2:28-29).

5. Уважаймо ж на себе, браття! Докіль будемо намарно трудитися, зводячи нанівець діло рук наших через недбальство, не відаючи, що є в нас ворог, який мстить нам і безперервно відволікає нас від єдино потрібного, не даючи очам нашим узріти світла Божества? Досліди ж себе, брате, що в Христа і смерть Його христився. Що це за смерть, якою Він умер? – Якщо ти слідуєш по стопах Господніх, то покажи се життям твоїм. Він, безгрішний, явив Себе за взірець тобі у всьому: жив в убожестві – ти ж не зносиш нужди. Він не мав де голову прихилити (Мт. 8:20) – ти ж не хочеш бути перехожим у світі сім. Він претерпів многії страсті – ти ж навіть однієї не можеш стерпіти. Він не воздавав за зло -ти ж до пімсти завжди готовий. Він – навіть страждаючи – не гнівався, ти ж гніваєшся навіть тоді, коли сам є тягарем для інших. Він мовчки страшні зневаги терпів – ти ж бентежишся навіть тоді, коли тебе не зневажають. Він був смиренний і грішниками не погорджував – ти ж навіть тих, хто любить тебе, за ніщо маєш. Він з радістю зніс нелюдські страждання – ти ж від малого стражданнячка спокій втрачаєш. Він був лагідний до грішників, ти ж високо несешся навіть перед більшими за тебе. Він віддав Себе на смерть за грішників, а ти навіть за тих, що люблять тебе, не хочеш пожертвувати собою. Ось що дав тобі Він, а що ти воздав Йому? Пізнай Господа з діл Його – і себе самого з діл своїх. Якщо ти вмер з Ним, то хто творить в тобі такі гріхи?

6. Возлюблені! Ретельно сповняймо святі заповіді Господні: відсічім волю нашу – і узріймо світло заповідей. Якщо ми любимо тільки того, хто любить нас, що робимо більше від язичника? Якщо молимося за благодійників наших, то й митар те саме робить. Якщо радіємо з тими, що хвалять нас, то ми не вищі від фарисеїв. Що ж особливого робиш ти, що вмер для гріха і ожив во Христі Ісусі? Якщо ти любиш тільки того, хто любить тебе, що робиш більше від грішника? Те саме і він робить. Якщо ненавидиш того, хто ненавидить тебе, то нічим не відрізняєшся від язичника. За ворога твого слід тобі молитись, щоб Господь простив йому те, в чому він згрішив супроти тебе. Якщо ж ти ображаєшся в серці твоїм на того, хто злословить тебе, то й митар те саме робить.

7. Поглянь же на себе чоловіче, що христився в Ім'я Господнє, чи такі діла твої, які появив тобі Господь? Як з'явитися тобі в день слави Його увінчаним, якщо не здобув ти вінця перемоги над пристрастями, котрі наперед подолав Цар твій – прикладом життя Свого. Бо коли явиться у славі Цар царів і Володар володарів, то явиться видимим перед усіма народами у великій славі Своїй, маючи знамення того, що постраждав був за нас, – ти ж думаєш з'явитись без жодної із Його страстей на тілі своїм. Тоді Він і скаже тобі: «Не знаю тебе». Ти ж, узрівши всіх Святих, що віддали життя своє за Ім'я Господнє і мають знамення Його на собі, – засоромишся перед лицем їхнім. Досліди життя усіх Святих і побачиш, що вони претерпіли зло, але не відплатили за нього, тільки кров усіх їх волала до Бога: «Відплати за нас тим, що живуть на землі». -Ти ж, що возлюбив спокій тілесний, що скажеш вдень оний, узрівши Пророків, Апостолів, Мучеників і всіх Святих, котрі, будучи кривдженими, довготерпіли, не воздаючи злом за зло, і навіть не гнівались, бо знали, що в тому не так воля людська єсть, як неправда дияволова, що й спонукує їх робити зло. Їх убивали, каменували, палили, топили, – вони ж не гнівались на ворогів своїх, а молились за них, щоб прощено їм було, знаючи, хто спонукує їх робити все це.

8. Досліди ж, возлюблений брате, себе самого і урозумій, яким з'явишся ти перед лицем Бога. Бо того дня нічого не зможеш уже приховати – не в волі людській буде щось сказати, а щось ні, бо коли звершиться воскресіння, тоді кожний встане зодягненим у свої діла, немовби в одежу – або в гріхи, або в чесноти. Діла сі будуть говорити – і кожний сам урозуміє, де місце його. Блажен той, хто подвизався і скинув із себе те, що потягло б його до пекла, облечившись натомість у те, що пропустить його до Царства. Апостол каже: Знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадеться, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі (2 Кор. 5:1). Час життя нашого дуже короткий, і обманює себе той, хто думає інакше: «Коли бо ще спаде на мене тая година смертна?», – і опечалиться у плачі вічному.

9. Не послабляймо ж серцю нашому, а з усіх сил дбаймо про нього і хоронімо його, молячи повсякчас благість Божу про поміч. Не гніваймось на ближніх за слова, що говорять вони нам у нерозумі своїм – не по волі своїй, а за намовою диявола. Слугуючи оруддям ворога, вони доти чужі Богові, доки не будуть покликані і не втечуть з поприща ворожого. – Потурбуймось, возлюблені, про смиренномудрість у всім, зносім зневагу і все, що доводиться терпіти, повсякчасно відсікаючи волю нашу, тому що держатися волі своєї означає губити всі чесноти. Хто має помисли благі – той відсікає волю свою лагідністю, боячись будь-якої суперечки, як змії, бо вона перевертає усе в душі догори ногами і потьмарює її, так що вона вже не зрить світла чеснот. Слідкуймо ж пильніше за тією проклятою пристрастю, яка примішується до чеснот, щоб згубити їх. Так і Господь наш Ісус Христос -перед тим як зійшов був на хрест – вигнав Юду з-поміж учнів Своїх. І кожна людина, якщо не відсіче своєї волі, не зможе поступувати в Бозі, тому що за нею слідом ітиме усе злеє: нетерпеливість, марнославство, зарозумілість. Усе, що ненавидить Бог, живе в душі того, хто любить суперечку, високомудрування і все, щодо чого переконують вони серце його, що то є Боже, – а се олжа є за всіма Писаннями.

10. Осудження себе самого зроджує смиренномудрість. Розумне відкинення волі своєї заради ближнього – се смирення. Чистота – се молитва до Бога[10]. Неосудження – се любов. Довготерпеливість – не помишляти нічого проти ближнього свого. Боголюбиве серце – не відплачувати злом за зло. Безмовність – не допитуватись про те, що тебе не стосується. Убогість – се незлобиве серце. Панувати над почуттями своїми – се мир. Зносити все – це лагідність. Милостиня – се прощення. Породжує ж усе це відречення від волі своєї, яке умиротворяє чесноти між собою і чинить незворушним ум, що панує над ними.

11. Нічого іншого – як бачу я у Писанні – не бажає Бог від людини, лишень того, щоб вона смиряла себе перед ближнім, у всьому відсікала волю свою, завше молилась Йому про подаяння помочі і про береження очей своїх від сну забуття та спокуси полонення пристрастями, бо природа людська лукава і мінлива єсть. Боже ж діло – спасти нас. Його є сила – сохранити нас. Його є покров – покрити убозтво наше. Його є навернення, щоб навернути нас до Себе. Його є благодарення – дарувати нам благодать благодарити Його. Його є покров, щоб сохранити нас від руки ворогів наших. Його є честь і слава вовіки віків. Амінь.

12. Ось від чого породжуються суперечки і все те, що немилосердно спотворює душу: многослів'я, пустослів'я, перекручування слів, нездержливість, двозначність, наполягання на слові своїм. Хто має це в собі, той безплідний на чесноти. Якщо ж не потрудиться чоловік над кожною чеснотою, то не осягне спокою Сина Божого. Не занедбуйте ж свого життя, браття, і не винаходьте усіляких приводів до лінивства злого, щоб не вичерпався увесь час ваш, даний вам на осягнення Царства Сина Божого. Зрощуйте в собі смиренність, незлобивість, любов до ближнього, безпристрасність до всього, що не від Бога походить, постійне пам'ятування гріхів своїх, умертвлення себе для кожного злого діла. І необманливий Бог (Тит. 1:2) спомогти нас щедротами Своїми. Амінь.

Слово двадцять третє

Про досконалість

1. Хтось із Отців сказав, що чоловік не зможе спастися, якщо не здобуде віри в Бога, неустанного возжадання Його, незлобивости, невоздаяння злом за зло, тілесного умертвлення, смиренности, чистоти, любови до ближніх, відречення від усього, лагідности, довготерпеливости, неустанної молитви до Бога, істинної любови (щоб не озиратися назад та не надавати значення ніяким напастям), ненадіяння на своє добродіяння або молитовне служіння, прошення помочі Божої проти всього, що кожного дня напастує його.

2. Вороги твої, брате, не дрімають. Не будь же й ти недбалим: не занедбуй свого сумління і не вір собі, ніби угодив ти Богові, пам'ятай, що перебуваєш ще в країні ворогів твоїх. – Умертвлення (подвизання, обмеження тілесні) знищує недбальство; плач лікує рани від внутрішніх супостатів; досконала любов до Бога, сповнення волі Його протистоїть невидимим войовникам; сокровенна чистота перемагає невидимих ворогів, приготовляє душу до супокою Божого Сина, а тілесна чистота береже чесноти.

3. Знання є не лише батьком усього сказаного, а й сторожем цього. Вдячність у часі спокуси проганяє пристрасті, що напосідають на бідну душу. Невіра, що угодний Богові труд твій, стягає тобі поміч Божу з небес, щоб охоронити тебе від ворогів. Хто віддав серце своє на благочестиве шукання Бога в істині, той не може навіть думати, що угодив він Богові. Бо поки совість звинувачує його в чомусь супротивному, доти він чужий свободі. Поки є той, що звинувачує, є і той, що осуджує; а поки є осудження, доти немає свободи. Якщо нарешті узриш під час молитви, що ніяке зло не викриває тебе, тоді істинно ти вільний і ввійшов у святий супокій Божий по волі Його.

4. Якщо побачиш, що добрий плід укріпився у тобі й ворожа полова вже не приглушує його; якщо нападники відступили від тебе, бо поборов ти почуття твої; якщо хмара осінила скинію твою – і ні сонце не вдарить тебе удень, ні вночі – місяць (Пс. 121:6); якщо уготував ти все для скинії, щоб встановити й оберігати її по волі Божій, то знай, що Бог звершив у тобі перемогу і відтепер буде осіняти скинію твою, бо вона Його єсть; Він буде йти перед нею і вказувати їй місце опочинку. Бо якщо спершу Бог не зупиниться там, де забажає, то і вона, як каже Писання, не зможе зупинитися для спочинку (Чис. 9:16-23).

5. Велика є небезпека, поки людина не пізнає себе і ясно не узрить, що нема в ній уже нічого від частки ворогів її, котрі всіляко силкуються занапастити її, научаючи всяких неприродностей. Нехай же страх Божий панує над нами, пам'ять про смерть і суд неустанно вражає нас і свята смиренність владарює над серцем нашим. Не будьмо недбалі до всього святого, що плекає і береже нас, але перебуваймо в тім умом аж до кінця. – Зріймо непрестанно гріхи наші і ні в чому не вірмо собі, поки нидіємо в злому рабстві пристрастей.

6. Коли хто осуджує ближнього, зневажає його в серці своїм, ганьбить, обмовляє чи повчає його з гнівом, – то все це робить його чужим для милосердя Святих і правдивих чеснот. Бо все це губить труди, нищить добрі плоди їхні. Хто каже: «Я оплакую гріхи свої» – і коїть щось із сказаного вище, той нерозумний. Хто каже: «Я плачу над гріхами своїми» – і має щось із того, той обманює себе.

7. Хто шукає безмовности і не прагне разом з тим відсікти пристрасті, той сліпий у здобутті чеснот. – Хто покинув турбуватися про гріхи свої, а журиться натомість гріхами ближнього свого, той чужий істинній молитві. – Ось справжня мужність: коли людина протиборствує гріхам своїм, просить Бога про їх прощення, постійно благає, щоб знову не впасти їй у них – ні серцем, ні ділом, ні почуттями.

8. Якщо людина не буде безнастанно пам'ятати про гріхи свої і не відвернеться від усього, що є у світі, щоб воно не подолало її, то не може не грішити й не осуджувати творіння Божого. Блажен, хто сподобився цього – пам'ятування гріхів своїх і зречення усього мирського істинно – а не облудно з лукавством. Зрештою, се діло тих, хто здобув істинний плач, який і виявляється у тому, щоб не осуджувати ближнього. Бо якщо журишся гріхами своїми, то це відчужить тебе від гріхів ближнього.

9. Воздавати злом за зло – далеке від плачу. Пристосовуватися навіть у помислах до чогось мирського через марнославство – також далеке від нього. Скорбіти через те, що не прислухались до думки твоєї, – далеке від плачу. Сказати про когось, що він добрий чи поганий, – сором тобі, бо добре знаєш, що сам гірший за нього. Бажати довідатися про те, що тебе не стосується, – стид для тебе, неуцтво і полонення зле, що не дає тобі зріти гріхів твоїх.

10. Якщо хтось обмовить тебе, а ти скорбітимеш через те, то воістину немає плачу в тобі. – Якщо потерпівши збитки в якомусь ділі житейському, уболіватимеш, то немає страху Божого в тобі. -Якщо звинуватять тебе неповинно і ти збентежишся, то немає страху Божого в тобі. – Якщо хтось хвалить тебе і ти радий з того, то немає страху Божого в тобі. – Якщо насварить тебе хтось і ти опечалишся через це, то немає страху Божого в тобі. -Якщо догоджаєш славним світу сього, бажаючи прихилити серце їхнє до себе, то немає страху Божого в тобі. – Якщо в розмові наполягаєш на слові твоїм, то немає страху Божого в тобі. – Якщо знехтують слова твої і ти заскорбиш від того, то немає страху Божого в тобі. – Усе це виявляє ветхого чоловіка в тобі, що він ще живе, здравствує і владарює над тобою, тому що нема там (внутрі тебе) того, що протиборствувало б йому, – страху Божого та істинного плачу.

11. Хто трудиться для Бога, той повинен мати розумні очі, щоб пізнати себе й урозуміти, що стає ворогом Божим тоді, коли потурає волі своїй. Якщо, зберігаючи заповіді Божі й роблячи кожне діло твоє з розумом для Бога, будеш пам'ятати, що ніколи не зможеш угодити Богові відповідно до слави Його, і поставиш пред очима гріхи твої, – то вони не дадуть лукавому духові повалити тебе думкою про праведність твою і збережуть укріплення, котре звів тобі плач. – Тоді урозумієш, що пізнав себе і не повіриш серцю своєму, що ти вже переміг. Бо поки людина не предстане на суді, не почує остаточного присуду про себе і не взнає, де місце її, – доти не може йняти віри собі, бо в ній завжди залишається страх, чи угодила вона Богові. Туга за Богом стримує почуття, і спротив помислам здоровими зберігає чуття ума. Але людина не може вірити собі, тим-то повинна постійно трудитися над собою, допоки пребуває у тілі своїм.

12. Блаженні, що не надіються на діло своє – немовби воно угодне було Господу, – бо вони урозуміли славу Його і стараються лишень сповняти волю Його. Такі бо пізнали неміч свою, тож журяться повсякчас про себе, оплакують себе і не осуджують ніякого іншого створіння Божого, котре Він Сам буде судити. – Перемога того, хто трудиться для Бога, виявиться, коли він, всеціло злучившись з Богом, упокоїться по волі Його. – Його буде вписано у книгу живих, коли Ангели небесні засвідчать, що він проминув володарів темряви[11]. Тоді пам'ять його буде з небесними жителями. А поки точиться брань, людина страхається і тремтить, бо хоч нині вона і переможець, та завтра знову може бути переможена, – і навпаки.

13. Боріння стискає серце, а безпристрасність -непоборна. Безпристрасна людина сподобилась уже вінця і не турбується долею трьох своїх розділених частин, бо вони умиротворилися між собою у Бозі. Ці три частини – се душа, тіло й дух, як каже про них у своїм посланні апостол Павло (1 Сол. 5:23). Коли ці троє стануть одним діянням Святого Духа, то вже не зможуть відділитись одне від одного. Так Христос, умерши і воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує (Рим. 6:9). Смерть Його була нам спасінням, бо смертію Своєю Він умертвив гріх; а воскресення Його стало життям усім, що кріпко увірували в Нього. Смертію і воскресенієм Своїм Христос ізцілив людей Своїх від пристрастей, щоб жити їм у Бозі й плід правди приносити.

14. Не вважай себе мертвим для гріха, доки терпиш нужду (гріховне збудження) від ворогів своїх під час чування чи сну, бо поки бідна людина на поприщі перебуває, дотіль не має вона сміливости і, дивлячись здалеку на кінець, не вірить ділам своїм. Тільки нерозумний – хоч щоденно падає -думає, що перемагає.

15. Тим-то Господь сказав учням Своїм, посилаючи їх проповідувати: Нікого в дорозі не вітайте. В який же дім не ввійшли б ви, скажіть спершу: «Мир домові цьому!» І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться. І зоставайтесь у тім домі (Лк. 10:4-7). -Єлисей також сказав Гехазі, посилаючи його в путь: Коли зустрінеш когось, не вітай його (2 Цар. 4:29), тому що знав, що не повернеться до життя хлоп'ятко, бо Гехазі не має сили розбудити його. Чоловік же Божий, побачивши хлоп'ятко, що нерухомо лежало на постелі, замкнув двері за собою і почав звершувати подвиг кожним чуттям своїм і діянням: Підійшов до ліжка, простягся над хлоп'ятком і пригорнувсь до нього, і огрілось тіло хлоп'ятка. Піднявсь він знов, і ходив туди й сюди по світлиці, потім підійшов знову й схиливсь над ним, аж ось хлоп'ятко, по волі Божого Духа, сім разів чхнуло й розкрило оченята (2 Цар. 4:33-35).

16. Що ж казати нам, бідним, що возлюбили славу світу сього більше від слави Божої, не знаємо як вести брань, а спішимо увійти в спокій, не відаючи довготерпіння Божого, що се Він залишає на полі Своїм полову разом з добрим плодом і – поки не дозріє добрий плід і не сповниться силою, – не нищить і полови. Гехазі також звершив довгу путь, але не зміг розбудити хлоп'ятка, тому що возлюбив славу людську більше від слави Божої.

17. Блаженні ті, що соромляться очі свої звести до Бога і стараються рани свої вилікувати, усвідомлюючи гріхи свої й молячись за їхнє відпущення. Горе ж тим, які марнують час свій, гадаючи, що вони безгрішні, які топчуть сумління своє, аби воно часом не сокрушило їхнього серця, не знають бо, що це зовсім не мало – бути найменшим.

18. Як хлібороб, що посіяв зерно на полі своїм, вважає його даремно втраченим, якщо воно не принесе плоду, і жалкує про працю свою, бо безплідною виявилась вона, так і людина – хоч би й відала всі таємниці і посідала усе знання, творила великі чуда та зціляла різні недуги, постраждала й зубожіла до того, що навіть одежі не мала б на тілі своїм, – доти в страху й оточена ворогами (ловцями і обмовниками), доки не почує слова сього про себе: Любов ніколи не проминає; радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить (І Кор. 13:6-8).

19. О, яка трудна путь Господня! Сам бо Ісус сказав про неї: Тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять (Мт. 7:14). А ми, бездіяльні і любострасні, облудно заспокоюємо себе тим, що буцімто не можемо нести ярма, про яке Сам Господь сказав: Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий (Мт. 11:29-30). Чи є хто мудрий у Бозі й богобоязливий, що не подвизався б усіма силами, не умертвляв би себе в усякім труді й віддаленні од світу, у безмовності, зберігаючи серце та турбуючись про спасіння? А й такий вважає себе негідним вирікати устами своїми Ім'я Бога. Через пристрасті наші Владика наш Господь Ісус прийшов на землю, щоб умертвити їх у нас, що ходимо не за тілом, а за духом (Рим. 8:4), явивши нам волю Отця Свого Небесного. Научаючи учнів Своїх, Він прорік: Як зробите все, що звелено вам, кажіть: «Ми – слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк. 17:10). Се говорив Господь тим, що почали були трудитися і пильнувати плоди праці своєї, бо знали, що є грабіжники, готові вкрасти їх. Кожний, побачивши що-небудь отруйне – чи змію, чи єхидну, чи скорпіона, чи інше що смертоносне, – чимдуж втікає від того. А наша безсоромна й нікчемна душа приймає у себе все, що умертвляє її, не біжить від того подалі, ба навіть не відступає зі страхом, – а усолоджується і злягається з тим у серці своїм, тим-то намарно тратить час свій і стає яко неродюча й безплідна пустиня.

Слово двадцять четверте

Про безпристрасність

1. На путі чеснот бувають падіння, бо є вороги, є розкрадання, є змінювання, є достаток, є зубожіння, є печаль, є радість, є скруха серця, є скорбота, є спокій серця, є поступ, є нужда, бо все це путь, щоб досягнула людина уповання.

2. Безпристрасність – далека від усього того і не має ні в чому потреби, бо вона в Бозі перебуває, а Бог – у ній. Ні ворогів вона не має, ні упадку, ні зневіри, ні труду, щоб зберігати чесноти, ні страху від нападу пристрастей, ні пожадливости до будь-чого, ні неспокою від чогось ворожого.

3. Великі й славні достоїнства безпристрасности і несть їм числа. Доки живе ще в людині страх пред якою-небудь пристрастю, доти далека вона від безпристрасносте; доки з серця її ісходить осудження, доти чужа вона їй.

4. Тіло, що його прийняв був на Себе Господь Ісус, – се любов. Її ділом являти з радістю научив Він Своїх.

5. Простіть мені, ради Бога, але багато неуків подумало, що осягнули вже безпристрасність, тимчасом як пристрасті жили ще в душі їхній, а тіло їхнє ще зовсім не очищене було, – і збились з вірного шляху.

Слово двадцять п'яте

До авви Петра, учня свого

1. Ти написав мені: «Хочу принести Богові покаяння за гріхи мої, якщо Господь визволить мене від гіркої турботи мирської». Добре ти сказав: «Якщо Господь визволить тебе від турботи мирської», тобто від діл віку сього, бо неможливо умові водночас дбати про те і те, як Сам Господь сказав: Не можете Богові служити – і мамоні (Мт. 6:24). Мамона означає усяке діяння світу сього, тож поки не покине людина усього мирського, то не може служити Богові.

2. Служіння Богові саме в тому і полягає, щоб не мати в умі своїм чогось чужого Богові – коли благословляємо Його, ні похітливости – коли молимось до Нього, ні злоби – коли співаємо Йому, ні ненависти – коли поклоняємось Йому, ні злої ревнивости – коли з благанням прибігаємо до Нього, ні соромної насолоди в членах своїх – коли згадуємо про Нього, бо все це – похмурі стіни, що обступають бідну душу, і вона не може чисто служити Богові, коли має це в собі. Перепони постають перед нею у повітрі і не дають їй уздріти Бога, ні в сокровенності благословити Його, ні молитись Йому в солодкості любови, в приємності серця і в бажанні святому – просвітитися від Нього.

3. Ум людський потьмарюється і не може зростати в Бозі, якщо не відсікає од себе пристрастей. Їх неможливо відсікти, якщо людина не відсторониться від діл віку сього. Двояка турбота полонить душу: з одного боку, зовнішня (дбання про речі світу сього та про заспокоєння тіла), а з другого -внутрішня (дбання про задоволення пристрастей), що зводить перешкоди чеснотам. Але душа не добачає сієї внутрішньої пристрасної турботи, якщо не звільниться від зовнішньої. Тим-то Господь Ісус сказав, що кожний, хто не відрікся волі своєї, не може бути учнем Його (Лк. 14:26).

4. Зовнішня турбота походить від своєвілля людини, а внутрішня – від зовнішніх діл її. Господь наш Ісус, знаючи, що над обома сими турботами царює воля, повелів відсікти її. Поки душа турбується про зовнішнє, ум її завмирає, і внутрішні пристрасті діють у ній уже безупину. Отож якщо людина послухається слів Ісусових і відсіче всі бажання свої, то зненавидить усяке ділання світу сього. І тоді ум відроджується, і стоїть на стражі, поки не вирине пожадання світу сього з дому свого, дбаючи неустанно про душу й охороняючи її, щоб не повернулась вона бува до того, що напастувало її колись.

5. Душа подібна до молодої заміжньої жінки. Коли муж її відлучиться з дому, вона не дуже клопочеться про дім. Коли ж повернеться він додому, вона одразу зачинає клопотатись про все по волі чоловіка. І чоловік також турбується про дім свій. – Такий і ум. Коли він чуває, то дбає про душу і безнастанно охороняє її, доки вона родить з ним; і він виховує дітей її. Тоді нарешті вони стають одним серцем: душа кориться умові так, як жінка чоловікові. В Апостола написано: Хочу, щоб ви знали, що голова жінці – чоловік. Чоловікові не слід покривати голову, він бо образ і слава Божа, жінка ж -слава чоловіка; бо не чоловік від жінки, а жінка від чоловіка, і не чоловіка створено для жінки, а жінку для чоловіка. Тому жінка мусить мати на голові знак влади (над нею) заради Ангелів. Одначе, в Господі ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка, бо так, як жінка від чоловіка, так само й чоловік через жінку, а всі від Бога (1 Кор. 11:3,7-12).

6. Слово сіє стосується тих, що сподобились злучитися воєдино з Господом і не мають уже на собі образу світу сього. Сії суть тії, що моляться Богові в чистоті й благословляють Його в серці святім. Сії суть тії, що просвітились од Бога, – істинні поклонники, яких шукає собі Господь. Сії суть тії, про яких сказав був Господь: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити (2 Кор. 6:16). До них сказані ції слова Божі, що коли двоє згодяться між собою просити в Моє ім'я, – що б там не було, воно буде дано їм (Мт. 18:19). Отож Господь хоче, щоб люди Його були чисті від усього земного: і явно, і тайно в душі, і від усього, що усунув Він у тілі Своїм через воплочення Своє, як сказав був: У Мені перебувайте, а Я – у вас! (Йоан 15:4). Чи бачиш, брате, що Господь найпаче бажає, щоб ми перебували в Ньому ділами своїми; тоді й Він перебуватиме в нас -ради чистоти нашої.

7. Однак хтось скаже: «Я уже перебуваю в Господі через Хрищення, але жити відповідно до Хрищення не можу». – Послухай, возлюблений! Хто христився, той мусить відкинути гріх, як сказав був Апостол: Ми поховані з Ним через Хрищення на смерть, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити (Рим. 6:4,6). Бо неможливо Христові перебувати в тілі, запроданім гріхові. Якщо ж вселився у тебе Христос, то гріх умер, тому що дух живий через праведність, як прорік Апостол (Рим. 8:10).

8. Пізнай зі своїх помислів, чи обитає в тобі Христос. Доки гріх вабить серце – доти Бог ще не живе в ньому і Дух Божий ще не знайшов Собі в ньому супокою. Бог оселюється в людині, коли вона творить праведні діла; і людина перебуває в Бозі, коли душа її звільняється від пристрастей, як сказав був Апостол: Той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом. Хто ж пристає до Господа, є із Ним одним духом (1 Кор. 6:16-17). Бо всяка неприродність називається блудницею.

9. Коли душа визволиться і промине усі перешкоди на путі свого сходження до Бога, тоді перебуває вона у Бозі і причащається від Духа Його, як написано: Хто ж пристає до Господа, є з Ним одним духом. Сам Господь научає молитись ту душу, що неустанно покланяється Йому і горнеться до Нього. Він перебуває у ній повсякчас, наставляє, огортає її супокоєм, відкриває їй величні й несказанні дарування Свої. І вона відроджується у Нім через Хрищення і через Духа Господнього, як написано: Кожен, хто народився від Бога, не грішить. Але народжений від Бога береже себе, і лукавий його не чіпає (1 Йоан 5:18), бо він народився від Бога (1 Йоан 3:9). – Ісус сказав був у Євангелії: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство (Мт. 18:3). І знову: Жадайте, неначе новонароджені дитятка, молока чистого, духовного, щоб ним рости вам на спасіння (1 Пт. 2:2).

10. Які ж діла властиві дитятку? – Дитя, якщо його б'ють, плаче, якщо забавляють, радіє; якщо насварять його – не гнівається, якщо похвалять -не звеличується; якщо поцінують товариша його більше за нього – не ревнує; якщо візьмуть щось із того, що належить йому, – не бентежиться; якщо залишать йому малий спадок – не вимагає свого, не судиться, нікого не ненавидить; якщо бідне – не сумує, якщо багате – не виноситься; якщо бачить жінку – не бажає її: похітливої насолоди, многоклопітливости не знає бо воно; дитя нікого не осуджує, ні над ким не владарює; нікому не заздрить; не торочить чванливо про те, чого не знає; не сміється з ближнього свого; ні з ким не ворогує; не лицемірить; не шукає почестей світу сього; не наживає багатства; не любить грошей; не поводиться зухвало; не сперечається; нікого не повчає, ні про кого не журиться; якщо роздягнуть його, не печалиться; волі своєї не шукає; не боїться ні голоду, ні злодіїв; не лякається ні звіра, ні боротьби; в час гонінь не падає духом.

11. Ось про таких сказав Господь наш Ісус: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство (Мт. 18:3). Коли ж підросте дитя трохи і знайде місце собі в ньому зло, – тоді Апостол научає його: Не будемо більше малолітками, яких кидають хвилі і яких обносить усякий вітер науки, зводячи на манівці людською хитрістю й обманом. Але будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в Того, Хто є головою – у Христа (Еф. 4:14-15). І знову каже: Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні (1 Кор. 3:2-3). Ще каже так: Доки спадкоємець – малоліток, він нічим не від різняється від слуги, хоч він і пан усього, але під опікунами та домоправителями перебуває до призначеного батьком часу. Отак і ми, як були малолітками, були підневолені первням світу (Гал. 4:1-3). І знову: Утікай від пристрастей юнацьких (2 Тим. 2:22). Научаючи нас відкидати таку незрілість, каже: Брати, не будьте дітьми розумом! Щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі (1 Кор. 14:20). Які ж діяння правдивих дітей во Христі? Ось які: Залишивши, отже, всяку злобу й усякий підступ, лицемірство, заздрість і всілякі обмови, жадайте, неначе новонароджені дитятка, молока чистого, духовного, щоб ним рости вам на спасіння (1 Пт. 2:1). Чи бачиш, брате, що означають слова Господа нашого Ісуса: Істинно кажу вам: «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3)?! Страшні ці слова, бо Господь наш сказав їх з присягою: Істинно кажу вам. Господь є Істина, тим-то Апостол каже: Не маючи поклястися ніким вищим, Він поклявся Самим Собою, кажучи: Справді поблагословлю тебе щедро (Євр. 6:13-14).

12. Урозуміймо ж слово сіє і всіляко намагаймося зі страхом і трепетом сповняти його повсякчас. Якщо ворог уразить нас стрілою ненависти до ближнього – коли той образить, знеславить, обмовить нас чи посперечається з нами – або нечистий смуток почне стискати серце наше, викликаючи в пам'яті все те прикре, що содіяв нам ближній, аби потьмарити душу нашу гнівом і ненавистю, – коли що-небудь таке наблизиться до нас, поспішім згадати слово Господа нашого: Істинно кажу вам: «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3). Хто не злякається, почувши такі слова? Хто з мудрих, що бажає спасти душу свою, не відрине зі серця свого всякого невдоволення на ближнього свого? Хто з тих, що боїться геєни вогненної, не вивергне зі серця свого всякої ненависти, щоб не вивергли його за неї із Царства Божого? Бо Господь наш сказав твердо: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Тяжке сеє слово для тих, хто потурає волі своїй, любить світ і не пізнав (не прийняв) дару Святого Духа. Бо на кого Він ісходить, того позбавляє усякого зла і навчає усякого добра: замість гніву – лагідности, замість ворожнечі – миру, замість суперечки – смиренномудрости, замість ненависти – любови, замість малодушности – довготерпеливости. Ось такий чоловік возродився до Царства Небесного.

13. Тож постараймося відринути зі серця свого все, що сказав нам великий Апостол, і намагаймось осягнута натомість стан дитяти. Ті, що подбали про се – кажу про Апостолів – і відсікли все гріховне од себе, щоб наново народитися во Христі Ісусі, досягли невдовзі святого зрілого віку й досконалости. Бо Господь, дихнувши на них, сказав: Прийміть Духа Святого! (Йоан 20:22). Явившись же їм на морі Галилейському, спитав: Дітоньки, чи маєте ви тут що їсти? (Лк. 24:41), нагадавши їм, що через Духа Святого вони стали невинними дітьми, хоч тілом далеко вже не були дітьми. Знову в Апостола написано: А що діти були учасниками тіла і крови, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві (Євр. 2:14-15). Чиїх же тіла й крови став Він учасником, як не тих, що покинули всіляке лукавство і досягли міри святої дитячости, знову ставши досконалими, як мовив Апостол: Поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа (Еф. 4:13). І знову: Кожне тіло, складене та споєне всякою в'яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові (Еф. 4:16). До таких пише апостол Йоан: Пишу вам, дітоньки, бо ви Отця спізнали. Пишу вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже у вас перебуває, і ви перемогли лукавого (1 Йоан 2:14). Чи урозумів ти тепер, брате, що ті, які стали дітьми щодо злоби, вправно воюють проти ворога, тому що стали нагими від вражого всеоружжя, котре є злоба? І вони ж потім стали отцями й досягнули такої досконалости, що ввірялися їм одкровення і тайни, поки дійдуть вони до мудрости, єдности, благости й чистоти, бо се надбання лагідности. Вони суть тії, що прославили Христа в тілі своїм.

14. Подвизаймося ж, возлюблений брате, щоб через великий голод (духовний), який грянув на всю землю, не стали ми малодушними, але безнастанно благаймо милосердя Боже, щоб не звели нас спокуси ворога і заздрісника, що творить зло немилостиво і безсоромно твердить, що як не сьогодні, то завтра таки переможе нас. Тим-то невідступно молімось, як святий Давид: Зглянься і вислухай мене, о Господи, мій Боже! Просвіти мої очі, щоб не заснути смертю, щоб не сказав мій ворог: «Я його подужав!», – щоб мої вороги не раділи, коли я захитаюсь. Я ж бо надіявся на Твою ласку (Пс. 13:4-6). Якщо вороги почнуть перемагати нас, воззвімо з упованням: Не мовчи, Боже, не німуй і не будь мовчазним, Боже! Бо ось вороги Твої заметушились, і ненависники

Твої підняли голову вгору. Змовляються підступно проти народу Твого, й радяться проти тих, кого Ти захищаєш. «Ходіте, – кажуть, – знищимо їх, щоб не були народом, і щоб ім'я Ізраїля не згадувалось більше» (Пс. 83:2-5). Надхнений Святим Духом Псалмопівець так взивав: Мій Боже, вчини їх, немов перекотиполе, немов соломину, що нею крутить вітер! Вкрий соромом обличчя їхнє, щоб шукали, Господи, Ім'я Твоє! Хай засоромляться й збентежаться на віки вічні, хай застидаються й загинуть. Хай знають, що тільки ти – Господь на Ім'я, найвищий над усією землею (Пс. 83:14,17-18). Ті, що подвизаються, вірою укріплюють серце своє проти ворогів і, заки злі духи піднімуться проти них, водрузяться певно на святому камені, котрим є Христос, кажучи в кріпості серця: Обсіли мене, наче бджоли, палили, мов вогонь з тернини, – ім'ям Господнім я їх розіб'ю (Пс. 118:12).

15. Коли вороги обступають нас своїм вселукавством, себто нудьгою (лінощами), або розслабляють душу похітливою насолодою або розпалюють гнів на ближнього або обтяжують очі наші тілесною хтивістю або заохочують нас до вишуканих яств або виставляють нам отрутою слова ближнього або схиляють нас зневажити когось або намовляють робити різницю між братами, кажучи: «Сей добрий, а той – поганий», – то не скотімось у малодушшя, але воззвімо в кріпості серця, як Давид: Господь – моє світло й моє спасіння: кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня: кого маю страхатись? Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати. Одного в Господа прошу, одного я благаю: жити в домі Господнім по всі дні життя мого, щоб бачити красу Господню і віддаватись роздумам у Його храмі. Бо Він мене сховає у Своїм наметі в день недолі; Він захистить мене під кровом шатра Свого. І ось тепер я голову мою підношу на ворогів, які навколо мене (Пс. 27:1,3-6). Тоді ми будемо як ті, що одвернули ум свій од мертвих діл, котрі Апостол називає темрявою і ніччю, кажучи: Всі ви – сини світла й сини дня (1 Сол. 5:5). Про тих же, що не дбають про себе, він сказав: Ті бо, що сплять, сплять уночі, і ті, що впиваються, впиваються вночі (1 Сол. 5:7). Самі бо знаєте, що день Господній прийде, як злодій уночі. Саме як говоритимуть: Мир і безпечність, – тоді зненацька злетить на них погибель, як біль на вагітну лоном, – і не уникнуть (1 Сол. 5:2-3), – бо вони належать ночі. А до тих, що одірвали ум свій од пристрастей, він мовив: Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любови й шолом надії на спасіння (1 Сол. 5:8).

16. Сотворімо все це, тверезіючи умом від мертвих діл і чуваючи душею, щоб не робити нічого, що не угодне Богові, бо наша природа мінлива -любов же Божа вічна, як сказав був пророк Ісая: Гори зрушаться й горби похитнуться, Моя ж любов від тебе не відступить, Мій союз миру не похитнеться, – каже Господь, Якому тебе жалко (Іс. 54:10). Душа наша подібна до заліза: якщо воно лежить десь занедбане – ржавіє, а коли покласти його в огонь – очищається, і доки воно в огні, доти подібне до вогню і ніхто не може його взяти в руки, бо воно – вогонь. Так і душа: доки перебуває вона в Бозі й злучена з Ним, доти вона – вогонь і палить усіх ворогів своїх, що довели її до заржавіння в часі недбальства її; Господній огонь очищає її – і вона вже не насолоджується нічим мирським, але спочиває у первоначальній природі своїй, якої наново сподобилась. Якщо ж зречеться природи своєї – то гине. Як земнородну тварину занурити у воду, а рибу витягнути з води, то вмирає вона, бо здатна жити лише на суші чи у воді; як птах у повітрі безпечний, а коли спуститься на землю, то легко спіймати його, – так і досконала душа, якщо зречеться первоначальної природи своєї, – гине.

17. Хто удостоївся небесних дарів, дивиться на світ, як на в'язницю, і не хоче змішуватися (злучатися) з ним, щоб не вмерти. Душа його не може вже полюбити світу – хоч би й забажала, – пам'ятаючи про жалюгідність свою до того, як не знала вона Бога, а також про те, що содіяв їй світ: як спустошив її і приземлив. Як до міста – коли царя не буде в ньому – ввірветься ворог, то найперше він у злобі своїй топче зображення правдивого царя і касує його закони, потім виставляє своє зображення, щоб поклонялися йому; впроваджує свої тяжкі закони і змушує увесь народ працювати на себе. Коли ж мешканці таємно дадуть знати про се правдивому цареві і він поспіє зі своїм військом, тоді вони з радістю одчиняють йому ворота – і він, увійшовши, вбиває свого ворога, зображення його нищить і касує усі його закони. Місто радіє, а правдивий цар, знову поставивши своє зображення і поновивши свої закони, живе в ньому й укріплює його, щоб ніхто вже не заволодів ним, а тих, що живуть у ньому, вчить воювати, щоб вони без бою не здавалися ворогові своєму. – Подібно й душа, якою -після святого Хрищення – знову насильно заволодів був ворог, упокоривши її усякими своїми безсоромними підступами, образ Царя скинувши і поставивши на його місце свій, увівши свої закони, змусивши її клопотатись ділами світу сього, навчивши її недбальства й нечестивства, спустошивши її до краю, – страждає; але коли благість святого і великого Царя Ісуса змилосердиться над нею і Він пошле такій душі покаяння, то зрадіє вона. Покаяння відчинить двері й великий Цар Христос, увійшовши до неї, ворога її знищить, образ його потопче, нечестиві закони скасує і, звільнивши її, водрузить навічно в ній святий образ Свій, передасть їй Свої закони і навчить її воювати всіма її почуттями. Він во віки вічні пребуде в цій душі, бо вона Його єсть. Так буває з душею по милості Божій!

18. Неможливо, отже, душі увійти в супокій Сина Божого, якщо не має вона на собі викарбуваного образу Царя. Як монети, на якій немає зображення царя, не приймають і не видають, не зважують на вагах і не зберігають у царській скарбниці, так і душі – якщо вона не має на собі викарбуваного образу великого Царя Ісуса – Ангели не дозволяють увійти до Царства Божого і Сам Цар відкидає її, кажучи: «Як ти увійшла сюди, не маючи образу Мого?» Образ сей є любов, бо Він Сам сказав: 3 того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати (Йоан 13:35). Але неможливо любові Його перебувати в нас, коли душа наша розділена: і Бога шукає, і мирське любить. Як птах не може злетіти одним крилом або як має якийсь тягар на собі, так і душа не осягне Бога, якщо буде пов'язана чим-небудь мирським. Як корабель без якоїсь однієї деталі не може плисти, так і душа – без якоїсь однієї чесноти – не може переплисти моря пристрастей. Як моряки не носять дорогої одежі і якщо нагряне небезпека, не можуть плисти, поки не роздягнуться догола, так і душа не перепливе хвиль духів злоби, якщо не обнажиться від усього мирського. Як воїн не може встояти проти ворогів царя без зброї, так і монах не може протистояти пристрастям без чеснот. Як у місті, обгородженому муром, якась мала частина його буде зруйнована, то вороги беруть приступом саме цю її частину, щоб увійти до твердині; і хоча сторожа чатує при воротах – не встояти їй супроти ворогів, якщо не відбудувати пролому в мурі. – Так і подвижник-монах: якщо заволоділа ним яка-небудь пристрасть, – не може встояти проти ворогів і досягнути досконалости.

19. Не я се кажу, а Божественне Писання. У книзі Буття написано: Господь сказав до Ноя: «Увійди ти і вся твоя родина в ковчег, бо тебе одного з цього роду побачив Я праведним передо Мною» (Бут. 7:1). Авраамові також сказав Господь: Я – Бог всемогутній. Ходи зо Мною і будь бездоганний. І встановлю Я Мій союз між Мною й тобою, як союз вічний (Бут. 17:1,7). Ісаак же, благословляючи сина свого Якова, сказав йому: Всемогутній Бог нехай поблагословить тебе, щоб ти міг сповнити усю Його волю (Бут. 28:3). І в книзі Чисел написано: Коли чоловік чи жінка врочисто обрікається назорейським обітом, щоб посвятитися Господеві, то від вина й п'янких напоїв буде стримуватись; ні винного, ні оцту з інших п'янких напоїв не питиме і жодного виноградного соку не питиме, і не їстиме ані свіжого, ані сушеного винограду. Увесь час свого назорейства не їстиме нічого, що зроблено з виноградної лози, – чи то воно з винограду незрілого, чи з лушпиння (Чис. 6:2-4). І в книзі Второзаконня речено: Коли стоятимеш табором проти твоїх ворогів, то стережися всякої погані. Бо Господь, Бог твій, іде посеред твого табору, щоб визволяти тебе й віддати тобі в руки твоїх ворогів (Втор. 23:10,15). І далі: У містах же тих народів, які Господь, Бог твій, хоче тобі дати в посідання, не зоставиш ні одної душі живої, щоб вони не навчили вас чинити всі ті гидоти, що самі богам своїм чинили, і щоб ви не стали грішити перед Господом, Богом вашим (Втор. 20:16,18). Научаючи не бути малодушними нас, що говоримо: «Хіба можна скоро винищити ворогів, коли їх так багато?», – сказав: Господь, Бог твій, прожене ці народи поволі з-перед тебе; не можна тобі знищити їх нараз, щоб не намножилося проти тебе дикого звіра. Господь, Бог твій, віддасть їх тобі на поталу й внесе між ними великий нелад, аж поки не вигубить їх. Він віддасть тобі в руки їхніх царів, ти зітреш їх ім'я з-під небес; ніхто з них не встоїться проти тебе, поки їх не знищиш (Втор. 7:22-24). Множество раз заповідав їм Бог, кажучи: Коли Господь, Бог твій, впровадить тебе в землю, в яку ти йдеш, щоб зайняти її, і прожене перед тобою численні народи, і як віддасть їх Господь, Бог твій, тобі на поталу, ти їх поб'єш і піддаси цілковитому знищенню; не укладатимеш з ними союзу та не матимеш пощади до них (Втор. 7:1-2).

20. Також – коли Ісус Навин, оточивши Єрихон, зруйнував його – Бог сказав: Нехай місто, саме воно з усім, що є в ньому, буде знищене для Господа (І. Н. 6:17). Як же Ісус забажав боротися з жителями Аї, то Ізраїль утік від лиця їх, бо не міг протистояти ворогам через щось мале, що було під забороною Господньою і що украв був Ахан. Тоді Ісус, упавши на лице своє, заплакав перед Богом: Ой Господи, і що я маю казати після того, як Ізраїль удався до вітчі від своїх ворогів? (І. Н. 7:8). І сказав йому Архистратиг сили Господньої: Встань! Освяти народ і повели: Освятіться на завтра, бо так каже Господь, Бог Ізраїля: «Проклятий перебуває, Ізраїлю, посеред тебе. Ти не здолаєш встоятися перед твоїми ворогами, поки не усунете прокляте з-поміж себе» (І. Н. 7:13). І не вийшов Ісус на брань, доки не знищив був Ахана. Бачимо також, що Бог забрав царство в Саула через клятву, яка впала на нього через Амалека. І ще за те, що Йонатан простягнув палицю, що була в руці у нього, встромив кінцем у крижку меду, підніс до рота, не знаючи того, що Саул необачно закляв був народ не їсти нічого до вечора (1 Сам. 14:27,37). Проповідник, научаючи нас, що навіть найменша пристрасть нищить силу чеснот, каже: Мертві мухи роблять масть мировара смердючою й гнилою; трохи дурноти може переважити й честь (Проп. 10:1). Єзекиїл також рече: Коли ж праведник відвернеться від своєї справедливости, творитиме кривду й коїтиме всі ті гидоти, що коїть грішник, -то чи йому жити? Ні, не пригадається йому більше вся його справедливість, що чинив. За віроломство своє, яким провинився, і за гріх свій, яким згрішив, – за них, він мусить умерти (Єзек. 18:24). Апостол знову-таки мовить: Трохи закваски квасить усе тісто (Гал. 5:9). Коли Ананія і його жінка Сафіра, приховавши частину грошей з продажу свого поля, збрехали, що принесли всі гроші, то зараз же впали мертвими до ніг Апостола, випустивши духа свого за це мале прогрішення. Святий апостол Яків також говорить: Хто ввесь закон дотримає, а прогрішиться лише в одному, – стає у всьому винуватий (Як. 2:10).

21. Закликаючи нас навернутись, Бог прорік Єзекиїлові: Того ж дня, коли злий відвернеться від усіх своїх гріхів, яких накоїв, і буде пильнувати всі Мої установи, чинити за законом та справедливістю, -він буде жити, не вмре (Єзек. 18:21); Клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля? (Єз. 33:11). А через Єремію Бог закликає: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, – слово Господнє; не покажу тобі Мого обличчя у гніві, Я бо милосердний, – слово Господнє, – не гніватимусь повіки! (Єр. 3:12). І ще: Так говорить Господь: Хіба ж, як хтось упаде, то не встане? Або як зіб'ється з дороги, то не повернеться? Чому ж ото цей люд єрусалимський відступився відступництвом тривалим, цупко тримається обману і повернутись не бажає? (Єр. 8:4-5). І через Малахію кличе: Поверніться ж до Мене, і Я до вас повернуся, -говорить Господь сил (Мал. 3:7). А Ісус так мовить: Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших (Мт. 6:14-15). Також Апостол закликає: Брати! Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу (Гал. 6:1). І святий апостол Яків нагадує: Мої брати, коли хтось із вас відступить від правди і коли хтось його наверне, хай знає, що той, хто навернув грішника з хибної його дороги, спасе його душу від смерти і силу гріхів покриє (Як. 5:19-20).

22. Усі ці свідчення Писання схиляють нас дослідити самих себе, чи не маємо ми часом злоби на ближнього, чи не гніваємось на нього, чи прощаємо йому, щоб щось грішне бува не згубило труду нашого. Інакше Сам Господь наш Ісус Христос одвернеться од нас, коли вороги наші будуть напастувати нас, бо Він суворо докоряє таким, кажучи: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого (Мт. 18:32-35). Досвідчуй же себе, брате, щоденно, якщо бажаєш пізнати серце своє: що криється у ньому пред лицем Бога – чи не осудження брата твого, чи не ненависть до нього, чи не заздрість, чи не зневага? Якщо посіється у серці твоїм така отрута, згадай тоді слово Господа Ісуса: Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого. Хто боїться геєни вогненної, той нехай вирве зі серця свого всяку злобу, щоб ці страшні слова не про нього були сказані. Будь уважний до серця свого, брате, і чувай неустанно, бо вороги наші – вселукаві в злодіянні своїм. Переконайся в істинності такого слова: Неможливо людині робити добро, коли вона зло робить; але вона може робити зло під виглядом добра.

23. Тим-то Спаситель наш навчав нас остерігатися ворогів, кажучи: Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять. Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми (Мт. 7:13-16). Які ж це плоди їхні, як не всяка пристрасть, що нею вони налягають на нас, отруюючи нею серце наше. Але тих, що люблять Бога усім серцем своїм, лжепророки не можуть навчити нічого свого, як Апостол рече: Хто нас відлучить від Христової любови?.. Я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім (Рим. 8:35,38-39). Чи бачиш, брате мій? Хто любить Бога усім серцем своїм, того ніщо мирське не може відлучити від любови Божої.

24. Будь уважним до себе, аби щось згубне не віддалило тебе від любови Божої – ні золото, ні срібло, ні маєтки, ні сласть плотська, ні ненависть, ні обмова, ні ураження серця словом, ні будь-яка інша отрута, що її вливає змій у серце твоє. Не бентежся, узрівши в собі щось чуже, але найпаче зверни очі свої на мідяного змія, що його зробив був Мойсей на наказ Господній. Він підніс його на дереві, поставив на вершині гори, щоб кожний – кого укусить змій, – міг поглянути на мідяного змія і зостатися живим (Чис. 21:4-9). Змій – се ворог, що його послухався був Адам і через те став ворогом Божим. Мідяний змій – се праобраз Ісуса Христа. Господь наш – ради нас – став досконалою людиною і в усьому, крім гріха, уподібнився до Адама; а мідяний змій, хоч і подібний виглядом до того, що був ворогом Божим, однак він не має в собі нічого ворожого: ні злого помислу, ні отрути, ні злоби; він не повзає, не сичить і не пашить злобою. Прообраз цей сповнив на собі Господь наш Ісус, щоб знешкодити отруту, що її скуштував був Адам сповна з уст змія стародавнього. – І повернулось єство людське з неприродности в природність. Подібне до цього каже Бог Мойсеєві: «Що це в тебе в руці?» І сказав Мойсей: «Палиця». І промовив Господь: «Кинь її на землю!» Кинув він її на землю, і стала з неї гадина. І втік Мойсей від неї. І сказав Господь до Мойсея: «Простягни руку твою та візьми її за хвіст». І простяг руку й схопив її, і стала з гадини знову палиця в його руці (Вих. 4:2-4). Опісля багато разів говорив йому Бог: Візьми палицю (що перетворювалася на гадюку), простягни руку твою на єгипетські води перед фараоном – і вода переміниться у кров; підійми твою палицю, простягни твою руку над морем і розділи його; візьми палицю, якою ти вдаряв об море, промов до скелі, і вона дасть вам воду (Вих. 7:19; 14:16; Чис. 20:8).

25. Чи бачиш брате, що той, хто йде по стопах Господа нашого Ісуса Христа, – хоч і був до того ворогом і змієм, – перемінюється на жезл, і ніхто з супостатів не може протистояти йому? Таїнство сіє великеє єсть. Тож якщо змій посіє отруту свою в нас, поспішімо глянути на Того, Хто зійшов був на хрест. – Страждання, хрест, смерть поніс Він на Собі ради нас. І все це перетерпів, не гніваючись на тих, що пашіли злобою супроти Нього, не сказавши їм лихого слова, але пробувши незворушним, подібно до мідяного змія. Тож якщо будемо слухатися Його і підемо слідом за Ним, то зцілимося від укусів зміїних. Сила й поміч Його єсть, що сказав був: Так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у Нього, жив життям вічним (Йоан 3:14-15). Се й означає – іти слідом за Ним, щоб зцілитися через Нього. Як нам стати здоровими? -Вірою, що Господь може нас зцілити. Бо до тих, що були уражені укусами гадюк в пустині, не сам мідяний змій приходив, щоб лікувати їх, але укушені гадиною з вірою зріли на нього і зцілялися. Багато людей тоді померло від зміїних укусів, бо не повірило слову Божому, як сказав був Апостол: Не спокушаймо Господа, як деякі з них спокушали, то й від гадюк загинули (1 Кор. 10:9).

26. Чи знаєш, брате, що донині живе змій у душі того, хто бажає спокушати Ісуса? Спокушати Його – це не що інше, як запитувати Його про заповіді Божі, та не сповняти їх, як написано: І от один із них, законовчитель, спитав Його, спокушаючи: «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» Він же сказав до нього: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і Пророки спираються» (Мт. 22:35-40). Чи бачиш, що ті, які запитують, але не сповняють, називаються спокусниками? Бо не увірували в мідяного змія, який може спасти їх від отрути змія стародавнього. – Пильнуй же серце своє і не падай духом, кажучи: «Як я, грішний чоловік, можу жити чеснотливо?» Бо коли чоловік покине гріхи свої і з надією спогляне на Бога, то покаяння відроджує його, як каже Апостол: Так само, як ми носили образ земного, так носитимемо і образ небесного (1 Кор. 15:49). Чи бачиш, що Бог дає можливість людині змінюватись через покаяння і ставати цілковито новим створінням?

27. Поки дитятко при грудях матері своєї, доти охоронене від усякого зла. Якщо воно заплаче, мати дає йому молоко грудей своїх і легенько притім вдаряє по щоці, щоби брало груди її зі страхом і не мало зухвалого серця. Якщо дитя від цього заплаче, мати, повна жалю до плоду лона свого, втішає його, цілує і голубить, поки воно знову не візьме соска її. Якщо показати дитині золото, срібло, перли чи будь-яку іншу коштовність світу сього, то вона, хоч і гляне на те, бажає лишень одного – перебувати на лоні матері, насолоджуватись життєдайним молоком її. Батько не сварить малого сина свого за те, що він не працює або не йде на війну супроти його ворогів, бо ще не може цього робити: ноги має, але не ходить, руки має, але не може втримати зброї. Коли ж підросте трохи і хтось сильніший повалить його на землю, то батько не гнівається за це на нього, знаючи, що син його ще дитя. Коли ж стане він мужем, тоді виявиться сутність його: чи ворог він ворогам батька свого. Тоді батько доручає синові діла свої. Якщо ж після усіх трудів, якими батьки потрудились були над ним, син, вирісши, чорно віддячиться їм – не буде слухатися їх, а подружиться натомість з їхніми ворогами, тоді вони вважають його за чужого, проганяють з дому і позбавляють спадщини.

28. Тож, брате, подбаймо про себе, щоб перебувати нам під покровом покаяння, живитися молоком його, кріпитися ним. Відкиньмо все видиме, щоб солодким стало на устах наших молоко покаянія. Несім ярмо його науки, щоб воно поучало нас. Якщо боротимемося з ворогами нашими і вони повалять нас долі, як немовлят, заридаймо в покаянні, щоб воно ублагало Отця нашого відомстити їм за нас. Відкиньмо всяке бажання серця нашого і полюбімо бути перехожими повсякчас, щоб покаяння спасло нас, як Авраама. Покірно віддаймось у руки покаяння, подібно до Якова, щоб благословив нас Отець наш. Зненавидьмо похотіння серця нашого, як Мойсей був зненавидів, – і збережений був під покровом покаяння, і повстав був на тих, що хотіли вбити його, як вільний од усякої пристрасти гріховної. Не зрікаймося покаяння, як Ісав зрікся був первородства свого, щоб воно не зненавиділо нас, як його. Збережімо чистоту покаяння, щоб воно піднесло нас в землі ворогів наших. Нехай покаяння завжди буде для нас добрим пристановищем, як для Ісуса, сина Навина: Слуга ж його, – каже, – Ісус Навин, ще хлопчина, не полишав намету (Вих. 33:11). Не зоставляймо місця у серці нашім для нудьги, щоб вона не позбавила нас спадщини в обітованній землі. Возлюбімо смирення в усім, і ревно, як Калев, силкуймося увійти до землі, що тече медом і молоком (Чис. 13:30). Не жадаймо нічого згубного, щоб нас не було вигублено, як Ахана (І. Н. 7:1,25). Возлюбімо совість покаянну, щоб вона сокрушала нас повсякчас і спасала в часі спокуси, як Рахав (І. Н. 2:1-16). Не любімо усолоджувати гортані нашої харчами, щоб це не вигубило нас, як синів Елі. Охороняймо себе від усякої неправди, як Самуїл, що мав незаздрісне сумління, аби чинити якесь зло ближньому своєму. Не завидуймо іншим, щоб покаяння не відкинуло нас од себе, як Саула. Не відплачуймо ближньому злом, щоб покаяння захоронило нас од зла, як Давида. Не любімо гордости і марнославства, щоб покаяння не відкинуло нас од лиця Отця нашого, як Авесалома. – Але возлюбім смиренномудріє і чесноту, як Соломон, щоб вони зробили нас месниками усім ворогам Отця нашого. Возлюбім повне відречення від усього, приборкуючи члени наші від усякого діла мертвого, щоб сподобитися мужнього серця супроти ворогів наших, подібно до Іллі Тесвитянина. Не будьмо сластолюбцями і похітливцями, щоб покаяння не вигубило нас, як Ахава (1 Цар. 16:29-33). Подвизаймося до смерти, щоб не втратити святого спадкоємства його, подібно до Навутея ізраїльтянина. Будьмо в усьому слухняні отцям нашим у Бозі, відсікаючи всяку волю нашу, щоб за досконалу смиренність їм спочивало на нас їхнє благословення, як на Єлисеєві. Не будьмо грошолюбцями і лживими чоловікоугодцями, щоб не впала на нас кара, як на Гехазі (2 Цар. 5:20-27). Возлюбімо вірних Богові мужів більше, ніж самих себе, щоб покаяння благословило нас, як Сонамитянина. Не будьмо пристрасниками соромних діл, щоб покаяння не відринуло нас од лиця свого, як Ахію і Седекію, що їх спалив був цар вавилонський. Зненавидьмо гріх – ради душі своєї – аж до смерти, щоб покаяння допомогло нам у нужді нашій, як Сусанні. Не жадаймо розмаїтих наїдків, щоб покаяння не покинуло нас, як тих, що трапезували разом з Навуходоносором. Полюбім умертвлення у всьому, щоб воно порадувалось за нас, як за тих, що були з Азарією. Не будьмо лукаві, як вавилоняни, що ремствували на вірних. Сповняймо молитовні служби, не потураючи лінивству тіла, а як Даниїл, що бажав радше померти, ніж зректися молитов, що їх щоденно звершував. Бо Господь сильний зберегти від спокус тих, що люблять Його, і вигубити злих. Так віра праведного Даниїла в Бога перемінила лютих левів на смиренних овечок. Благословен Бог покаяння і благословенний у Ньому той, хто возлюбив покаяння і підставив шию свою під ярмо волі його, аж доки возродиться з висоти – волею Божою.

29. Отож, брате, велику розсудливість треба мати, щоб відсікати всяке бажання плотське, уважно тверезіти на всіх путях своїх, щоб не заблукати і не впасти в руки ворогів покаяння. – Самозвеличення заколює покаяння, осудження грішників відганяє його і зневага до недбальців відсікає його. Про покаяння написано у Приповідках: Воно, немов ті кораблі купецькі, здалека хліб привозить. Покривала воно собі готує, льон тонкий і порфіра – його одежа. Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, хліба не знає їсти, нічого не робивши (Прип. 31:14,22,27). Намагаймося ж урозуміти сеє слово. Купець навантажує корабель не одним якимось крамом, а всім, від чого сподівається зиску. І не бере прикладу з тих, що зазнали збитків чи краху в своєму ремеслі, – а з тих, що збагатилися і розкошують у спокої в домах своїх. Від усякої збиткової речі він одвертається, а всяку прибуткову позичає, доки не купить собі власну. Незмінне правило купця: придбання тих речей, від яких він отримує прибуток; про все, що може принести йому гроші, він розпитує у тих, які вже збагатилися і знаються на ділі тім. З ними він радиться, за скільки продати йому те, а за скільки купити се. – Так і душа, що бажає без спотикання уздріти Бога, не задовольняється лише якимсь одним діянням, а помишляє про всяке діло, корисне для спасіння її; від грішного ж діла утікає, щоб не понести для себе шкоди.

30. А чи став ти, брате мій, купцем Ісуса? Потурбуйся стати ним. Торгівля Царя сего далека від усяких збитків ачи то згуб. Ось те, що приносить втрати: слава людська, гордість, самовиправдання, зневага ближніх, пустослів'я, зажерливість, хвальба, любов до розваг. Усе це збиткове для купців Ісусових, і неможливо їм догодити Йому, якщо вони мають щось із того в крамниці своїй. Досліди ж самого себе, брате, що криється у тобі? Нехай ум твій досвідчить почуття твої: які з них плодоносять Богові, а які з них плодять гріх. Чи не захоплюються очі твої ганебним і соромним? Чи язик твій не патякає зухвало? Чи серце твоє не усолоджується людськими почестями? Чи не радіють вуха твої, почувши наклеп на ближнього твого? – Усе це збиткове для ума твого. В книзі Левіт написано: Так промов до Арона: «Коли хтось схоче принести жертву Господеві, то щоб бути угодним, мусить принести її без вади. Нічого, що має якийсь ґандж, не приноситиме, бо не буде воно угодним Богові» (Лев. 22:18,20). Арон є прообраз ума. Оскільки ворог зазвичай своє зло примішує до добрих починань людини, то й заповідав Бог перед тим, як принести їх Йому, перевірити добре, щоб не вмерти. Вмерти – означає відійти від споглядання й примкнути до тих, що оскверняють почуття свої.

31. Ось ті, що возлюбили Ісуса і уповають на Нього! І стала душа їх невістою, прикрашеною усякою чеснотою, що має своє святе зерцало, як каже Апостол: Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа (2 Кор. 3:18). Бо тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя (1 Кор. 13:12). Отож ті, що стали Йому невістами у чистоті, вдивляються в самих себе, як у дзеркало: чи нема якогось ґанджу на лиці в них, що не сподобалося би Женихові їхньому. Бо Він шукає дівственниць – душ непорочних, чистих, що не мають пороку, як написано про Ревеку, що була

то дівчина прегарна з виду і мужа ще не знала (Бут. 24:16). І Пророк каже: У різнобарвно гаптованих шатах, ведуть її до царя; за нею йдуть дівиці, її другині проводять її (Пс. 45:15). Ведуть – вказує на Його святе людство, а другині її – на прилучення до Нього. Бо відродження у святому Хрищенні відродило їх від усякої ветхости, а покаяння очищає їх і робить святими дівами, що забули про всякий гріх, як сказав їм Пророк: Слухай дочко, глянь, прихили твоє вухо і забудь народ твій і дім батька твого. І цар жадатиме краси твоєї, бо він – твій пан, і йому кланяйся (Пс. 45:11-12). І подивлятимуть її усі сили небесні через чистоту, якою очистило її покаяння і содіяло одним тілом з Господом, і скажуть: Хто це, що сходить від пустині, на свого любого опершись? (П. п. 8:5).

32. Подвизаймося ж усіма силами нашими зі сльозами, допоки не скинемо з себе діянь ветхого чоловіка; оберігаймо себе від усякого згубного діла, допоки не огорне нас любов Божа і, поваливши в нас образ земного, водрузить у серці нашому святий образ небесного – щоб були ми достойні Господа, чисті од усякого пороку, як сказав був Апостол: Так само, як ми носили образ земного, так носитимемо і образ небесного (1 Кор. 15:49). Бо Апостол знав, що немає людини без гріха, відколи содіяно було первородний гріх, і що покаяння може знову відродити людину до первісної чистоти. Тим-то й сказав, щоб ми покинули діяння того, хто переступив був заповідь, і вірно сповняли святії заповіді Господа нашого Ісуса Христа, що сотворив нам милость і зніс рабство людини, щоб ввести її у заповітний рай і дарувати їй усі Свої святі чесноти, давши скуштувати їй від дерева життя, котре єсть чистота. Він явив її у Собі й умиротворив Херувимів, які з полум'яним мечем стережуть путь життя -що є відання святих словес Його, – яке безнастанно охороняє вірних і загороджує слух їхній від усякого слова змія, нагадуючи про гірке рабство, в котре вони впали були раніш, щоб знову бува не повернулись до нього, і научаючи їх неустанно благодарити Того, Хто викупив їх чесною Кровію Своєю. Він знищив розписку рабства їхнього Хрестом (Кол. 2:14), содіяв їх Своїми братами і друзями (Йоан 15:14; 20:17), вилив Духа Свого на них через благодать і, заспокоївши серця їхні, сказав: Іду Я до Отця Мого й Отця вашого, до Бога Мого й Бога вашого (Йоан 20:17). І ще так молився за них: Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти Мені передав, перебували там, де і Я, щоби й вони були зо Мною та й бачили Мою славу, яку Ти дав Мені, бо полюбив єси Мене перед заснуванням світу (Йоан 17:24). Відкрив Господь також, що не про всіх так сказав, а про тих, які, покинувши волю свою, послідували святій волі Божій і відсікли від себе всяке бажання світу сього, мовивши: Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ (Йоан 15:19). Чи бачиш, що ті, які покинули мирське, удостоїлись бути невістами Господеві Ісусові?! Вони злучені з Ним, як сказав був Апостол: Тим-то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву (Еф. 5:31-32). І знову Апостол каже, що погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангелію (Еф. 3:6). Чи бачиш, що в тих, хто удостоївся стати одним тілом з Господом, живе і Дух Його Святий? І Він спомагає їх, дбає про них, як каже Господь: Не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме (Мт. 10:20). Так само й Апостол мовить: Нам же Бог об'явив Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі (1 Кор 2:10). Ми ж, – каже він, -маємо ум Христовий (1 Кор. 2:16). Як же може ум Христовий помишляти про який-небудь гріх?

33. Припади, брате, серцем твоїм до таїнства цього: що всякий рід на землі родить з однорідним йому, а не з інородним – чи то скотина, чи звір, чи плазуни, чи пернаті. Чому Бог привів їх усіх до Адама? – Щоб придивився чоловік, чи є щось подібне до нього. І не знайшлось, бо вони не мали однієї природи з ним. Тоді Бог, узявши одне з ребер Адамових, сотворив із нього жінку. Се таїнство великеє звершується і в тих, що стають невістами Христові, бо вони з Його сутности є через відродження із святого тіла Його, як каже Апостол: Отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член (Рим. 12:5). І далі: Ми – члени тіла Його, від Його плоті і від Його костей (Еф. 5:30). Чи бачиш, чого бажає Господь? – Щоб людина була в усьому подібна до Нього, як Єва подібна до Адама. Тим-то, якщо маємо ми щось від нерозуму скотини – чи жадібність звірів, чи непостійність пернатих, чи отруту плазунів, – не можемо бути дівами-невістами Богу, бо ми – діяннями своїми – не є одне з Ним. Чи бачиш, брате, як Господь бажає, щоби людина була подібна до Нього, здорова од усякої неприродности, щоб удостоїлась бути невістою Йому? Душа пізнає помисли свої із діянь своїх. Якщо вона творить діяння Духа, то Дух Святий живе в ній, бо діяння Духа відроджують душу і вона стає безпристрасною. Дух Святий не може не перебувати в такій душі, як прорік був Господь: Якщо любите ви Мене, то й Мої заповіді берегтимете. І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте; бо перебуває Він з вами і буде в вас (Йоан 14:15-17). І Апостол також мовить: Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває? Хіба ви не випробувані! (2 Кор. 13:5).

34. Чи бачиш, брате, що коли хто не здобудеться на діла Ісусові, то він невмілий єсть і не невіста Йому? Всі діви приготували були світильники свої, але ті, що не мали єлею, тобто діл, – залишились поза дверима. Невід, закинений у море, зібрав множество усього, але господар відібрав з нього тільки добре. Полова виросла разом із пшеницею, але коли настали жнива, її зв'язали й кинули в огонь. Усі гілки були на виноградній лозі, але тих, що не плодоносили, спалили. Вівці паслися разом з козлами, але тільки овець Господь введе за Собою, а козлищ залишить іззовні. Сівач сіяв однаково насіння своє, але зрадів тільки тому, що зросло на добрій землі. Той, що роздавав таланти у притчі, не дивився на особу, та лишень той, хто подвоїв їх, угодив був йому. Усі були запрошені на весілля, але того, хто не мав весільної одежі, цар велів кинути в тьму кромішню. – Слова сії стосуються нас, бо всі ми кажемо, що віруємо, але якщо не матимемо діл Божества Його, Господь відрине нас геть, як прорік був: Багато бо покликаних, але вибраних мало (Мт. 22:14).

35. Дослідімо ж себе, брате, і діяння свої перше ніж стати нам перед Господом. Не дивімся на тих, хто потурає плотським пожаданням серця свого, щоб не погубити в собі істинного багатства, яке має спасти нас в часі нужди. Подвизаймося, щоб здобути його; а те, що змушені будемо залишити в світі сім недовговічнім, зненавидьмо, як ворога. Згадаймо тих, що ввесь свій вік клопотались проминаючими благами, і коли покинули марний труд свій і відійшли, то успадкували пекло, бо не хотіли наслідувати Господа, щоб удостоїтись невістами Йому стати. Подвизаймось зі сльозами перед Богом, із сердечною скрухою і сокровенним зідханням душі, щоб не осоромитись нам вовіки. Бо коли під час хвилювання на морі якісь кораблі і потонуть, то вцілілі моряки на вцілілих кораблях не кажуть: «Погрузнім і собі разом з ними в морській пучині», – але підбадьорюють одні одних, не втрачають мужности і молять Бога про поміч. – Воістину, велике хвилювання на землі! Трудімося ж з усіх сил наших і волаймо до Господа, щоб не загинути нам. Знаймо, що коли людина не позбудеться усього погибельного, то не може спастися у збуреному хвилями морі. І Мойсей не заспівав був пісні Господеві, поки не перейшов моря і не зобачив погибелі тих, що хотіли повернути його нарід назад у єгипетське рабсто. А коли вже перевів ізраїльтян через море, коли стали вони направду вільними, отоді лише віззвав: Заспіваю Господеві, славно бо прославився; коня і вершника скинув у море (Вих. 15:1).

36. Коли ум визволить почуття душі од пожадань плоті і мине їх, тоді стовп умового споглядання відділить душу від похотінь плоті. Відтак Бог, узрівши безстидство пристрастей, що нападають на душу, бажаючи втримати її почуття у грісі (тимчасом як ум таємно й безперестанно молиться Йому) – посилає йому поміч Свою і всіх їх одразу ж винищує, як написано: І сказав Господь Мойсеєві: «Чого голосиш до Мене? Вели синам Ізраїля, нехай вирушають. Ти ж підійми твою палицю та простягни твою руку над морем і розділи його, і нехай сини Ізраїля сушею пройдуть через середину моря» (Вих. 14:15-16). Вірний Бог подати руку помочі Мойсееві і нині, щоб спасти Ізраїля (ум) з рук єгиптян, котрі суть пожадання, що їх ми – як раби їхні – вдовольняли, – аби й нам сподобитись заспівати Йому нову пісню: Заспіваймо Господеві, славно бо прославився (Вих. 15:1). Але як нам сказати: Славно бо прославився, якщо линемо думкою назад до ворогів наших і озираємося на Єгипет – волею нашою, жадаючи страв тамтешніх і спонукуючи Арона: «Ану, зроби нам бога», що повів би нас назад у Єгипет (Вих. 32:1), -малодушно хулячи духовну поживу. Сильний же Бог повернути нам Мойсея з гори, щоб знищив він рогатого тельця, яким прогнівили ми Бога. Сильний Бог знову повернути нас до Себе – покаянням – і укріпити Мойсея помолитись за нас словами: Ой, коли б Ти простив їхній гріх! А ні, то викресли мене з Твоєї книги живих, що Ти написав (Вих. 32:32). Сильний же Бог облекти нас силою Ісуса на винищення семи народів, які забрали у своє володіння обіцяну землю заздрісним лукавством своїм, – щоб прийняв Ізраїль спадкоємство своє, живучи в ній без заздрости довіку. Амінь. Господня є сила, поміч, покров, мудрість, охорона. Господь Ісус Христос у нас є на славу і честь Бога Отця і Святого Духа перед усіма віками і нині і вовіки віків. Амінь.

Коли прочитаєш сіє, брате, потрудись сповнити написане, щоб покрив тебе Господь милостю Своєю у час спокуси. Амінь.

Слово двадцять шосте

Слова авви Ісаї, що їх чув авва Петро, учень його, від нього

1. Сказав отець мій: «Кріпися виправити те, що треба виправити. Чистота молиться Богові. – Страх Божий і повздержність у всьому ізбавляють од гріхів. – Якщо людина має злобу пімсти в серці своїм, то марна молитва її. – Не проси поради, не питай думки інших про діла віку сього і сам не давай таких порад іншим. Постійно прислухайся до серця свого й моли Бога про дар просвічення. – Усіма силами своїми намагайся не говорити устами одного, а в серці своїм мати іншого.

2. Упокорення себе перед Богом з розумом і сповнення заповідей зі смиренністю зроджують любов, а любов породжує безпристрасність.

3. Той, хто перебуває у безмовності, хай повсякчасно перевіряє себе, чи проминув він тих, що прагнуть втримати його в повітрі, чи визволився од них, перебуваючи ще тут, на землі. Бо доки скніє він у їхньому рабстві, доти не ізбавився ще від них. Отож хай трудиться, доки не здобуде милости.

4. Людина, що тче осуд у серці своїм, далека від милости Божої. Якщо хочеш наслідувати Господа нашого Ісуса Христа, зберігай слово Його. Якщо хочеш розіп'ята разом з Ним ветхого чоловіка в собі, відсічи тих, що зводять тебе з хреста, приготуйся до знесення зневаг, умиротворяй серця тих, що озлобляють тебе, упокорися перед ними, опануй бажання твої, мовчи устами і не осуджуй нікого в серці твоїм.

5. У того, хто перебуває у безмовності, страх Божий повинен випереджати дихання його. Бо доки гріх притягає серце його, доти ще не зродився у ньому страх і далека ще від нього милость.

6. На жаль, безпристрасність живе лише на устах наших, а беззаконня і зло – в серці нашім.

7. Якщо людина – хоч би й до смерти – не буде трудитися, щоб тіло її уподібнилося до Ісусового, то не зустріне Його з радістю і не ізбавиться од гіркого рабства.

8. Помилуй! Помилуй! Помилуй! До чого дійшла душа наша! Якою чистою сотворена була – і під чиєю владою опинилася, якою суєтністю пов'язалася!

9. Поки ти в тілі сім, не послабляй серцю твоєму – бо як не може чоловік радіти з плоду, що лишень сходить на полі його, тому що не знає, чи збере його в житницю свою, – так не може він дати полегшення серцю своєму, покіль його дух у ньому і Божий подих у ніздрях його (Іов 27:3). Як не знає людина, що за пристрасть її стріне ще до часу останнього віддиху її, так не може вона послабляти серцю своєму, доки дихання її, але хай завжди волає до Бога про поміч і милость Його.

10. Спитав я авву Ісаю: «Що таке смиренномудрість?» І він відрік мені: «Послух, покірне зречення волі своєї, чистота, знесення зневаг, терпіння слова ближнього без тяготи – ось що таке смиренномудрість».

11. Сказав ще отець мій: «Блажен, хто став новим створінням ще до уздріння Христа. Се й Апостол прорік був, що тіло й кров Царства Небесного успадкувати не можуть, ані тлінні – успадкувати нетління (1 Кор. 15:50). І ще сказав: Якже між вами зависть та суперечки, то хіба ви – не тілесні і не поводитесь як звичайні люди? (1 Кор. 3:3)».

12. Ворог наш напастує нас так через те, що не вжахнулись ми гріхів наших і не возридали над ними, бо якби з'явився у нас плач, то він виявив би перед нами нестерпну гидь гріхів наших. Коли ж дано нам буде істинно пізнати гріхи наші, тоді стидатися ми будемо навіть підняти очі на ближнього свого; розпусні жінки і ті здаватимуться нам чеснішими від нас, адже вони так зухвало грішать, бо не знають Бога, – наші ж серця злягаються з гріхами, тимчасом як ми називаємо себе християнами.

13. Людина, що повсякчас трудиться над собою, зносить обмови й поступається волею своєю ближньому своєму в Бозі, щоб заступити вхід ворогові до себе, бо коли хто поверг ум свій перед Ісусом Христом, то постарається відсікти і волю свою бодай заради того, щоб не бути відлученим од возлюбленого Господа. Хто ж у всьому слідує пожаданням волі своєї, не буває мирним навіть з вірними, бо малодушність, гнів і образа на брата звідусіль обсіли серце його. Хто каже: «Нічого поганого не станеться, якщо трохи поговорю або послухаю»,

– той подібний до сліпого, що не бачить світла ні тоді, коли виводять його на світло Боже, ні тоді, коли заводять його назад у темну кімнату. Урозумійте: світло і тепло сонця закриває навіть мала хмаринка, що блукає на небі. – Але се не для всіх ясно, а тільки для тих, хто відає і розуміє.

14. Людина, перед очима котрої завжди гріхи її, не має язика на пустослів'я.

15. Зненавидь усе, що в світі, і тілесний спокій свій також, тому що все мирське й тілесне робить з тебе ворога Божого. Як людина, що має ворога, постійно бореться з ним, так і ми повинні боротися із тілом своїм і не давати йому спокою.

16. Подвижник, що любить Бога, мусить зважати на помисли свої. Бо якщо пристрасті воюють у членах його, то він ще не є чистим і непорочним.

17. Спитав я в авви Ісаї: «Що означають слова Євангельської молитви: Нехай святиться Ім'я Твоє?

–  Він одрік: «Се стосується досконалих, бо неможливо святитися Імені Божому в нас, сповнених пристрастей».

18. Якось сказав авва Ісая: «Давні Отці наші говорили, що віддалення од світу – се втеча від тіла і постійна пам'ять про смерть».

19. Де немає миру – там немає Бога. Хто бачить гріхи свої, бачить і мир. Бо не місце, де живеш, проганяє гріхи, лишень смиренномудрість. Давид, впавши в гріх з жінкою Урії, не знайшов нічого, що міг би принести в жертву Богові за своє злодіяння, окрім таких слів: Жертва Богові – дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить (Пс. 50:19).

20. Малодушність і осуд ближнього заколочують ум і не дають йому зріти світла Божого.

21. Зберися на силі, щоб позбутися таких трьох пристрастей, що скидають душу з високости: зажерливости, честолюбства і тілесного спокою. Бо вони, заволодівши душею, не дають їй рости на дусі.

22. Якщо сидиш у келії і спаде тобі на думку осудити ближнього, то згадай про гріхи свої, бо їх у тебе більше, ніж у нього. Якщо гадаєш, що робиш щось добре, то не знаєш напевно, чи угодне діло твоє Богові. Кожний здоровий член тіла турбується про хворий, кажучи: «У мене все спільне з ним», – і співстраждає разом з ним, поки той не видужає. Жорстокосердна людина каже в серці своїм: «Я безгрішна», – а смиренномудра осуджує завше лишень саму себе, визнаючи: «Я згрішила». Хто зневажає смиренність, той думає у серці своїм, що він мудрий і ніколи нікого не зранив. Хто ж має страх Божий, дбає про чесноти, щоб жодна з них не пропала.

23. Якщо ти, перебуваючи в келії, звершуєш у мовчанні службу Богові, а серце твоє схиляється до чогось, що не є Боже, – ти ж думаєш, що се тільки помисел, а не гріх, то знай, що молитва твоя не є істинна. Якщо ти кажеш: «Бог прийме молитву, що її я звершив у мовчанні», – то знай: коли серце твоє у мовчанні злягається зі злом, то мовчання таке – се гріх перед Богом.

24. Хто не знаходить помочі під час борні, не може вірити і миру.

25. Учительству присущий страх, як би не згрішити проти того, чого навчає; бо як тільки згрішиш сам – не можеш більше научати інших.

26. Горе мені! Горе мені! Якщо я знаюсь з ворогами Божими, то як зможу запізнатись з Ним? -Таж на суд собі й на осудження причащаюсь тоді я. Бо ось яке слово виголошується: Святая святим, тобто лише святі можуть причащатися Святих Таїн Господніх. Але якщо я святий, то хто суть тії, що коять зло в мені?»

27. Людина, яка бажає того, що не є Боже, не має страху Божого.

28. Доки хто служить пристрастям, доти не є він рабом Божим: він бо раб того, кому служить.

29. Горе мені! Горе мені! бо не очистив я себе, щоб сподобитися милости Господньої. – Горе мені! Горе мені! бо не переміг я ворогів моїх у брані, щоб з Христом царювати: як бо посміє той, хто служить ворогам Царя свого, наблизитись до Нього? – Горе мені! Горе мені! що називаюся Іменням Твоїм, Господи, а служу ворогам Твоїм. – Горе мені! Горе мені! бо вкушаю яств, що ними гребує Бог мій, тож як може зцілити Він мене?

30. Відвідав я отця мого Ісаю, коли він був хворим і дуже страждав. Узрівши печаль серця мого до страждань його, сказав він мені: «Тільки підлягаючи таким немочам, ледве можу згадати про гіркий час оний; здоров'я ж тіла не дає спогадувати про се. Тіло шукає міцного здоров'я, щоб ворогувати проти Бога; а дерево, яке щоденно підливають, не всихає і плодоносить за родом своїм».

31. Знову сказав: «Людина мусить мати серце велике й мужнє, щоб зберігати заповіді Божі».

32. І ще сказав: «Горе мені! Горе мені! що маю перед собою обвинувачів, котрих знаю і котрих не знаю, – і не можу зректися їх. Горе мені! Горе мені! бо маю обвинувачів. І як мені уздріти Господа мого і Святих Його, коли вороги не залишили жодного мого члена здоровим пред лицем Його?!»

33. Спитав я авву Ісаю: «Що робити безмовнику в келії його?» І він сказав мені: «Безмовнику потрібні такі три чесноти: безнастанний страх, постійна молитва і непослаблення серцю своєму».

34. Знову сказав він: «Чоловік, що безмовствує, повинен стерегтися, аби жодного некорисного слова не почути йому, бо це губить труд його».

35. Один старець запитав авву Серапіона: «Скажи мені, що ти думаєш про себе?», – і він відповів: «Я подібний до того, хто перебуває на вежі й, дивлячись униз, подає знак тим, що проходять поблизу, щоб вони не наближались до неї». Тоді старець, що його запитував, сказав: «А я бачу себе ніби за огорожею з залізними засувами: коли хто навіть і постукає, я не почую і не відчиню йому».

36. Сказав авва Ісая: «Хто шукає Господа зі скрухою сердечною і не зв'язаний нічим мирським, дбає про душу свою зі страхом, щоб встояла вона на судилищі Господнім непохитною по силі своїй, -того вислуховує Бог».

Слово двадцять сьоме

Про слово зі Святого Письма:

Гляди, щоб у твоєму серці не зродилась грішна думка[12]

1. Гляди – дерзаючи і віруючи – як Господь наш Ісус Христос, Бог істинний, несказанний, славний і величний став для нас взірцем, щоб ми йшли Його слідами (1 Пт. 2:21). Він усмирив Себе ради нас смиренієм превеликим, що перевищує усяку міру, прийнявши вигляд раба, зубожів, зніс многі соромні зневаги, як написано: Його мордовано, та Він упокорявся і не розтуляв Своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть Його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав Він уст. Насильно, скорим судом Його вхопили. Хто з Його сучасників думав, що Його вирвано з землі живих і що за гріхи народу Свого Його побито аж до смерти? (Іс. 53:7-8). Смерть ганебную претерпів Господь за нас на хресті, щоб і ми, за заповіддю Його і за власні гріхи наші, охоче зносили осудження, якщо хтось справедливо чи несправедливо обмовлятиме нас або зводитиме на нас наклепи і – що казати – якщо навіть до смерти доводитиме нас, то будемо йти, немов вівця, на заріз, мов нерозумна скотина, не протирічачи, а молячись лишень або хоча б безмовствуючи у великім смиренії.

2. Гляди – віруючи – як корисно і спасенно для душі підлягати зневагам і безчестю ради Бога й зносити їх охоче та спокійно, помишляючи, що за многії гріхи наші заслужили ми далеко більших страждань. Удостоюючись потерпіти і понести якийсь тягар за Господа – радій, що, може, хоч через невеликі страждання свої маленькою мірою наслідуватимеш страсті Бога нашого. І щоразу, як згадаєш про тих, що зневажають тебе, не нарікай, а від душі й щиро молись за них, бо вони доставляють тобі великі блага.

3. Гляди, щоб – як смерть люту, як пагубу душі своєї і вічну муку, – так відкидав ти і всеціло ненавидів владолюбство і славолюбство – любов до чести чи похвал людських, всяку думку гордовиту про себе, що ти щось велике або що сповнив якусь чесноту або що ти ліпший від кого-небудь; усяку соромну похітливість і сласть плотську відсікав, а знайомитись з ким-небудь без потреби чи торкатись тіла когось чи поїсти чогось, хоча би й малість яку поза дозволеним часом, не дозволяй собі, щоб, оберігаючи себе так і огороджуючи в малім, не впасти тобі в тяжкі гріхи і, нехтуючи малим, непомітно не згрішити у великім.

4. Гляди, щоб воістину вважав ти себе найменшим з усіх людей і щоб завжди душа твоя пробувала в плачі, смиренні і стогнанні, а ти – як негідний та нерозумний – завжди мовчав і взагалі не говорив без потреби.

5. Гляди, завжди пам'ятай про вогонь вічний і вічні муки засуджених туди; вважай себе паче одним із них, аніж одним із живих.

6. Гляди, Господь наш віддав Своє життя і воскрес, щоб ти не для себе вже жив, а для Господа, Котрий за тебе умер і воскрес (2 Кор. 5:15); дерзай і віруй, що ти завжди предстоїш перед лицем Його і Він зрить серце твоє.

7. Гляди, завжди з радістю і вірою корися волі Божій – чи на смерть, чи на життя, чи на яку-небудь скорботу; завжди будь готовий до великих і страшних спокус, мук і найгіркішої смерти.

8. Гляди, не роби нічого пред лицем Бога Сущого без волі Його, навіть чогось найменшого. Перед тим як щось зробити: чи то сказати, чи вдіяти, чи поїсти, чи напитись, чи лягти спати, чи інше що, -пізнай спершу, чи в Бозі це діло, і аж тоді роби це. У всіх твоїх ділах і словах сповідайся Богові, щоб наблизитися до Нього і сміливіше уповати на святе ім'я Його.

9. Гляди, якщо хтось зневажить тебе і через те вирине в тобі печаль або гнів, мовчи й нічого не говори, поки спершу молитвою не приборкаєш серця твого – і тоді вже поговори з братом твоїм. У гніві нічого не говори йому, щоб ще більше не розгніватися. Але коли ви обидвоє будете в погідному настрої, тоді поговори з ним, але не як той, що викриває, а як той, що напоумляє – з усяким смиренномудрієм.

10. Гляди, повсякчас будь готовим до нападу спокуси – чи на смерть, чи на скорботу, чи на біду велику. І коли ця спокуса прийде, знось її охоче і спокійно, помишляючи, що через багато страждань нам треба ввійти в Царство Божеє (Ді. 14:22).

11. Гляди, ні в чому не шукай своєї волі і свого спокою: ні в слові, ні в ділі, ні в помислі, але волю Божу ревно пізнавай і досконало її сповняй. І хоч важким це видаватиметься, але – Царства Небесного ради – віруй від усього серця, що це корисніше тобі паче усякої мудрости людської, бо заповідь Божа життя вічне єсть і тим, що Господа шукають, ніякого блага не забракне (Пс. 34:11).

12. Гляди – як завжди сущий пред лицем Бога -ні від кого нічого не сподівайся, але на Нього Єдиного завше з вірою уповай. І в чому маєш нужду, моли Бога, щоб потрібне тобі було дано тобі по волі Його. За все, що маєш, завше благодари Бога, бо то Він дарував тобі те. Якщо втратиш щось, не надійся на людину, що вона споможе тебе, так само не скорби і не нарікай ні на кого, але зноси те благодушно і без збентеження, помишляючи так: «Ще більших скорбот достойний я за гріхи мої, але Бог милосердний милує мене». Якщо будеш так думати й робити, то Він дасть тобі все, чого ти потребуєш, і нічого тобі не бракуватиме.

13. Гляди, нічого ні від кого не приймай, поки не удостовіришся, що се Бог посилає тобі за труди твої, і тоді прийми це з миром. Коли ж бачиш, що воно від неправди або брані або лукавства і лицемірства, відринь це, помишляючи, що ліпше трохи в Господньому страсі, аніж великі скарби у тривозі (Прип. 15:16).

14. Гляди, перебувай у мовчанні, щоб Бог дарував тобі силу боротись і подвизатись. Якщо ж хтось захоче конче поговорити з тобою і серце підкаже тобі, що потреба ця благословенна і в цьому випадку ліпше говорити в Бозі, аніж мовчати, тоді отверзи уста твої зі страхом Божим і трепетом, звернувши додолу лице твоє, та й ізречи вагоме доречне слово. Говорячи з кимось, говори мало, ради любови, і швидко вмовкай. Якщо тебе запитають про щось, намагайся сказати тільки потрібне, а більше нічого не говори.

15. Гляди, як здержуєшся від розпусти, – так здержуйся і від похоті очей, слуху, язика та дотику, щоб очі твої були звернені тільки на тебе самого і на рукоділля твоє і щоб не дивилися на іншу людину, хіба тільки тоді, коли була б у цьому блага потреба. На жінку чи на благовидного чоловіка взагалі не дивись. Вухам твоїм не дозволяй слухати якихось наклепів чи обмов, ані бесід безкорисних; уста ж твої нехай мовчать і не говорять без крайньої нужди.

16. Коли будеш читати се, возлюблений, подбай про те, щоб і сповняти написане, щоб покрив тебе Бог у час спокуси. Амінь.

Слово двадцять восьме

Про паростки зла

1. Конечно є сказати про паростки зла, щоб всяк чоловік знав, що таке пристрасть і що отвергає його од Бога. Тоді він буде молити Його про милосердя, щоб Божа поміч була завше з ним і щоб дарувала йому силу боротись з пристрастями, доки цілковито не позбудеться їх, бо пристрасті -се рани в душі, що отвергають її од Бога.

2. Блажен, хто позбувся пристрастей, бо стане він розумною овечкою – благоприємною на жертовнику Божому – і почує радісний глас Господній: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого (Мт. 25:21). Ті ж, що хочуть творити волю тіла свого і не бажають зцілитися святими ліками покаяння, щоб очиститися їм, будуть в часі нужди нагими, непокритими одіянням чеснот і вкинуті у темряву кромішню, де лютує диявол у лахміттях пристрастей своїх, котрі суть: блуд, похітливість, грошолюбство, обмова, гнів, заздрість, марнославство, гордість. – Вони-то і є паростки зла – і ще багато подібних до них, як от: нездержливість, прикрашання тіла, розваги, лінивство, сміхотворні розмови, пусті бесіди, безсоромні погляди, бажання слави, безсовісність, легковаження судом Божим, заздрість ближньому, брехня, наклеп на брата свого, підлабузництво, фальшиве свідчення, лжезнання, повчання інших, мирські звичаї, малодушність, нетерпеливість, ненависть до ближнього, неосуджування себе, любов до слави людської, а не до слави Божої, виставляння напоказ своїх діянь, споживання вишуканих яств, содіяння пристрастей тілесних у серці, відкинення самоприниження, вихваляння своїм знанням, любов до суперечок, наполягання на волі своїй, вважання себе мудрішим за брата свого і зневажання його за це.

3. Усі ці пристрасті воюють у бідній душі, допоки не відлучать її від Бога. Це суть важкі тягарі, котрі взяв на себе Адам, коли скуштував був заборонений плід із дерева. Про них-то мовиться у Пророка: Та Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі (Іс. 53:4). Їх – пристрасті наші -Господь Ісус Христос і умертвив хрестом. Вони суть старі бурдюки, до котрих не вливають нового вина. Вони суть полотнища, що ними обв'язаний був Лазар. Вони суть демони, яких послав був Христос у стадо свиней. Вони – се полова, що її зродила земля Адамові, коли його було вигнано з раю. Вони – ветхий чоловік, що його Апостол заповідав був скинути з себе. Це те, про що він сказав: Тіло й кров Царства Небесного успадкувати не можуть (1 Кор. 15:50), – і ще: Коли живете за тілом, то помрете (Рим. 8:13).

4. Христове ж ярмо легке: безгнівна чистота, благість, лагідність, радість духа, приборкання пристрастей, любов до всіх, свята розсудливість, непохитна віра, терпіння скорбот, відчуження од світу, бажання ізійти з тіла і стріти Христа. Ось ті легкі ярма, що їх повелів нам нести Христос. Ось путь, на котрій Святі Його не побоялись взяти на себе многії труди, поки звершили її. Ось те, чого ніхто не може досягти, поки не скине з себе ветхого чоловіка і не здобуде любови, яка зробить його безпечальним щодо всього земного. Але любов Божа не оселиться в нас, поки ми любимо щось од світу сього, як написано: Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського (1 Кор. 10:21). І пророк Ісая рече: Хто з нас буде спроможний жити коло вогню, що пожирає? Хто з нас буде спроможний жити біля полум'я вічного? Той, хто по правді ходить і говорить прямодушно; хто цурається наживи із здирства; хто й руками не торкається підкупу, хто вуха затикає на слова криваві; хто заплющує очі, щоб не дивитися на лихо, – він на вишинах буде жити; скелі укріплені будуть його захистом; хліба йому буде достатньо, води в нього не забракне (Іс. 33:14-16).

5. Чи бачиш, яку честь являє Бог тим, що подвизаються у короткий час сей і скинули з себе тяготу світу – через претерпіння скорбот їхніх? Бачиш, як поміч Божа сходить на тих, що відсікли бажання свої, і загладжує усі пристрасті в них, ради того, що вони послідували волі Божій? Ті ж, що не зрікаються пожадань своїх, – хоч і починають духом, але не можуть встояти супроти ворогів своїх, тож завершують тілом (Гал. 3:3), осуєтнюючи і обезпліднюючи труд свій. За це докоряє їм пророк Єремія, кажучи: Проклят, хто Господню справу виконує недбайливо! (Єр. 48:10).

6. Чи бачиш, що Бог не сходить на тих, котрі -забажавши служити Йому – улягають пристрастям, але залишає їх у полоні їхньої волі, передаючи їх у руки тих, що ненавидять їх? І замість чести, якої шукають вони у людей, спадає на них ганьба за те, що не протистояли ворогам своїм, поки Бог прийде до них на поміч і усмирить їхніх ворогів. Отже, без труду, поту і смирення людини Бог не вислуховує її, як каже Писання.

7. Тож молімось Богові з ревністю сердечною, сльозами й умертвленням, корячись кожній людині ради Господа, смиряючи себе перед братами нашими, не відплачуючи нікому злом за зло і не помишляючи злого в серці своїм ні на кого, але всі маймо одне серце і одну душу, щоб нічого не вважати своїм. Молімся щиро, досвідчуючи ум наш щодня і оберігаючи його від помислів про те, що нечисте, не годуючи тіла нашого досита, щоб воно не зажадало від нас задоволення пристрастей тілесних, – щоб тіло смирилось перед душею, а душа покорилась умові й стала невістою, чистою од усякої скверни, і кликала Жениха свого, взиваючи: Нехай ввійде брат мій у садок свій і їсть плід овочів своїх (П. п. 5:1).

8. Почнімо ж подвизатися, браття, щоб, здобувши таке сміливе уповання на Бога, почути і нам оце слово Господнє: Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти Мені передав, перебували там, де і Я, щоби й вони були зо Мною; бо Я їх полюбив, як Ти полюбив Мене, Отче. Я – в них, і Ти – в Мені (Йоан, 17:23-24). Нехай Тройця Пресвята, єдиносущна й безначальна, сотворить нам милость, щоб знайти нам упокоєння з усіма Святими Його в день Суду. Богу Єдиному слава і честь вовіки віків. Амінь.

Слово двадцять дев'яте

Ридання

1. Горе нам, поклонникам пристрасних насолод і марнотратникам часу, бо через беззаконну похітливість плотську не узримо слави Господньої!

2. Горе нам, бо тлінні не успадкують нетління (1 Кор. 15:50), – ми ж, відкинувши нетління, нестримно женемось за тлінням!

3. Горе нам, бо ми плоть нашу, що розкладеться на черви і гній, годуємо в гріхах, не боячись ні вогню вічного, ні черв'яка невсипущого!

4. Горе нам, бо скверне, повне нечистот тіло наше христолюбці вшановують поклоном і цілують, тимчасом як ми гроби побілені, повні смертоносних гріхів!

5. Горе нам, бо неповздержливістю у яствах і сластях збуджуємося до беззаконного тілесного злягання!

6. Горе нам, що не відрізняємо тління від нетління і не страхаємось Божественної і страшної справедливости!

7. Горе нам, бо малодушні ми на добро, а запопадливі і скорії на зло!

8. Горе нам, бо тіло наше – сотворене на оселю вічного світла – перетворили ми на печеру вічної тьми!

9. Горе нам, бо Син Божий, вочоловічившись ради нас, не має де голови Своєї прихилити в нас, а лиси – злі й лукаві духи – нори собі в нас поробили!

10. Горе нам, бо праведні серцем являть Судді душі свої непорочними й тіла свої святими і незаплямленими, ми ж – маючи душі осквернені й тіла нечисті – зо страхом чекаємо лише осудження на вічні муки!

11. Горе нам, бо – похітливі на неправду і всяку нечистоту – вимагаємо собі чести святих!

12. Горе нам, бо – винні во многих гріхах – живемо серед святих і незлобивих – як чисті й вільні!

13. Горе нам, бо – повні прогрішень – врозумляємо і поучаємо тих, хто далеко ліпший од нас!

14. Горе нам, бо, маючи колоду в оці, засуджуємо – немовби непорочні – найменші, подібні до скалки, прогрішення братів наших!

15. Горе нам, бо накладаємо на інших тяжкі й непосильні тягарі, – самі ж і пальцем не торкаємось, щоб нести їх!

16. Горе нам, бо – мало тямлячи у божественному монашому діянні – поспішаємо безсоромно навчати інших діяльної чесноти!

17. Горе нам, бо, забувши давні гріхи свої, нових не покутуємо і не оплакуємо!

18. Горе нам, що – з Божою поміччю і благодаттю – добре почали, а нині знову повернулись до тілесности!

19. Горе нам, бо так погрузли в нечистих помислах, що вже не бачимо гріхів наших, ба навіть дивуємось, що взагалі колись содіяли були їх!

20. Горе нам, бо коли їмо й п'ємо, не пам'ятаємо про ту брань, що настає у нас від переїдання!

21. Горе нам, бо – як тільки збудять у нас демони розпусні спогади – ми одразу злягаємось із сороміцькими помислами!

22. Горе нам, бо, покинувши божественні молитви і читання з розважанням, тратимо дні наші в пустих мріях і балачках!

23. Горе нам, бо так окам'яніли серця наші, що часто – шукаючи скрухи і сліз – не знаходимо їх через крайнє недбальство і зледачіння наше!

24. Горе нам, бо хоч Бог і сказав: Душа, що згрішить, – помре (Єзек. 18:4), нітрохи не журимось тим, а неустанно грішимо далі.

25. Горе нам, бо – хоч тіло наше ласе на гріх через пересит і втіхи – до похітливости роздражнюємо нечисті й скверні помисли, через зір приймаємо стріли лукавого в серце своє і через дотик до тіл уподібнюємось до похітливих жеребців, не пам'ятаючи ні про розумне достоїнство своє, ні вічних мук не лякаючись!

26. Горе нам, бо над стражданнями і хворобами тіла стогнемо і побиваємось, а над ранами і смертельними недугами душі зовсім не уболіваємо!

27. Горе нам, бо володарка тіла – душа – плазує в нас перед рабою своєю – плоттю, тож і панує в нас гірше над ліпшим, а не обоє в єдиному пориві служать Єдиному Богові, що їх сотворив!

28. Горе нам, бо гріхи наші поновлюються злими й нечистими помислами, – а ми не бачимо нашого віддалення од Бога і нашестя нечистих духів на нас!

29. Горе нам, бо через нерозум наш захоплюємося славою Святих, а не подвигами їхніми й ділами!

30. Горе нам, бо до заповідей Божих не маємо ані страху рабів, ані старанности наймитів, ані любови синів!

31. Горе нам, бо на догоду людям говоримо й робимо непотребне, а про праведне не дбаємо!

32. Горе нам, бо грішити перед людьми соромимось, а на сором вічний не зважаємо!

33. Горе нам, бо, народившись від убогих і незнаних батьків, ніколи не неслися високо, а давши перед Богом обіт убогости й упокорення, – жадаємо собі величі нарівні з багатими і славними!

34. Горе нам, бо в світі були здержливими через бідність, а нині, призвані до здержливости, надмірно журимось про насичення черева і спокій плоті!

35. Горе нам, бо коли Ангели ополчуються навколо тих, що бояться Бога, а демони довкола тих, що не бояться Його, – ми вливаємось в полки демонські!

36. Горе нам, бо всіляко намагаємось догодити багатим і сильним світу сього; а коли бідні просять у нас чого-небудь, ми відвертаємось од них, як від надокучливих мух!

37. Горе нам, що не ставимось до кожної людини як належить, а як нам хочеться і подобається!

38. Горе нам, що своїх прав домагаємося, а від добродіяння ближнім далеко відступили!

39. Горе нам, що очищаємо землю від терня і будяків, які шкодять зросту плодів; а душ наших не очищаємо страхом Божим од злих і нечистих помислів, які шкодять святим чеснотам.

40. Горе нам, бо ми – приходні й перехожі на цій землі – довгі роки тратимо на земне й тлінне; а коли дуже скоро відходитимо звідси, то нічого з того не візьмемо зі собою!

41. Горе нам, бо про всяке діяння земного життя, про кожне марне слово, про злі й нечисті помисли й марення душі маємо дати звіт страшному Судді, – а зовсім не дбаємо про душі наші, немовби не підлягаючи одвіту за весь час життя нашого!

42. Горе нам велике не тільки через нечестя наші й беззаконня, що ними премного нагрішили, а й через відкинення обітниць Божих і невіри в них!

43. Горе нам, що – як нетямущі – причепились до тлінности і ради любови до земного не причастилися вічної нетлінности – життя євангельського!

44. Горе нам, бо замість нетлінности вибрали ми огидне тління!

45. Горе нам, бо хоч і можемо перемагати всяке гріховне пожадання, воліємо паче – через самодогоджання – бути переможеними пристрастями нашими!

46. Горе нам, бо перед людьми стидаємось і боїмось грішити, а перед очима Того, Хто зрить найсокровенніше, не тремтимо нечестивих діл творити і осрамитися не боїмося!

47. Горе нам, бо не приправляємо слів своїх божественною сіллю, а завжди говоримо ближньому безкорисні й далекі від благочестя слова!

48. Горе нам, бо говоримо з людьми лестиво й лукаво, не боячись за це осудження!

49. Горе нам, бо через сон і нудьгу демони викрадають розчулення сердець наших!

50. Горе нам, бо – зрікшись світу – перевищуємо пристрастями своїми людей світу!

51. Горе нам, бо – самі маючи велику нужду в повчанні й наставленні – поучаємо й наставляємо інших!

52. Горе нам, якщо Господь піддасть нас випробуванню на землі і візьме нас на суд невиправленими!

53. Горе нам, бо не задумуємося, що криється внутрі черева нашого, тим-то перемагає нас ласолюбство і гордість!

54. Горе нам, бо – оскверняючи повсякчас душі наші нечистими помислами – бажаємо, щоб про нас думали як про святих і величали нас їхніми найменуваннями!

55. Горе нам, бо – віддавшись суєтностям – забули ми про боротьбу з дияволом!

56. Горе нам, що безстрашно грішимо тут! бо там чекає нас невгасимий огонь пекельний, тьма кромішня, черв'як невсипущий, плач і скрегіт зубів – та ще й вічний сором перед вищим і нижчим від нас створінням!

57. Горе нерозсудливій і нерозкаяній душі нашій! бо по воскресінні мертвих вона ридма ридатиме і зі скреготом зубів стогнатиме у грішнім тілі своїм, гірко і тяжко мучачись у вічнім огні.

58. Горе нам, що в тимчасовій країні нашого вигнання любимо прокляту веселість, а про веселощі раю не згадуємо і радощі Царства Небесного відкидаємо.

59. Горе нам, що уподібнюємося до нерозумних дів немилосердям своїм і єлею для освічення лампад там – благотворінням ближнім тут – не закуповуємо!

60. Горе нам, що день і ніч голосимо до Бога, взиваючи Господи! Господи! – а не робимо того, що Він нам заповідав!

61. Горе мені, що написав сії ридання, бо – сам винний у всіх тих гріхах, що їх описав був тут, – не спромігся і на мале покаянне зідхання!

62. Горе тому, хто, журячись про інших, не журиться про себе самого!

63. Горе нам, бо докори сумління безперестанно осуджують нас і свідчать проти нас, а ми не соромимося і навіть не тремтимо, що підпадемо під осуд і муку за все содіяне перед страшним судилищем Божим!

64. Горе нам, бо – смердячи ділами – радіємо з похвал людських!

65. Горе нам, бо блукання ума, розсіяність і забуття викрадають страх Божий із наших сердець!

66. Горе нам, бо журба про суєтне робить серце наше безплідною пустинею і приглушує усе духовне в нім!

67. Горе нам, бо тільки завдяки довготерпінню Божому не уражені ми смертю за діла наші і хоч сподобляємось такої великої милости – самі милостивими не стаємо!

68. Горе нам, що нині не пам'ятаємо гріхів наших; а коли душа ізійде із тіла, тоді всіх їх – і словами, і ділами, і помислами содіяні – у боліснім і гіркім розкаянні воднораз побачимо навічно закарбованими в пам'яті нашій!

69. Горе нам, бо хоч Апостол застерігав: Хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є (1 Кор. 11:29), – приступаємо до страшних Таїнств Христових, наскрізь просякнуті нечистотою своєю, вибачаючи самих себе в усьому тому, що содіяли були в нічних мріях і скверних помислах! Той, хто приступає до Бога з помислами нечистими, з очима порочними, з тілом розпусним, із стремлінням душі й тіла оскверненим, стягає на себе хвороби тілесні й немочі душевні, а опісля -вічну муку та безконечний сором.

70. Горе мені, що пишу сіє, гіркі сльози ллючи, а до діл покаяння навіть не беруся!

71. Горе мені, що істину голошу, а діл добрих не маю!

72. Горе мені, що добра навчаю, а зло творю!

73. Горе тим, що грішать у насолодах! бо гіркий чекає їх кінець у ганьбі вічній!

74. Горе тим, що журяться про безкорисні речі! бо вони занедбали душу свою і про покаяніє забули.

75. Горе обмовникам і кривдникам! бо чужими вони стали блаженній любові.

76. Горе лиходіям і заздрісникам! бо чужими вони стали благостині й милосердю Божому.

77. Горе чоловікоугодникам! бо вони Богові угодити не зможуть!

78. Горе несправедливим! бо відпали вони від справедливости Божої.

79. Горе гордим! бо на бік відступника диявола вони стали.

80. Горе тим, що не бояться Господа! бо вплетуться вони в множайші гріхи – і бичуватимуть їх і тут, і там.

81. Горе нам, що укусів блох, гнид, мух чи комарів найменших не можемо терпіти і всіляко захищаємося від них, а проти пащі великого дракона, що всеціло пожирає нас і прошиває наскрізь смертоносними стрілами душі наші, – ніякої допомоги і захисту не шукаємо!

82. Горе нам, бо диявол виснажує нас і пристрастями, і хворобами, і нуждами, і всякими мирськими спокусами – ми ж не бажаємо відступити від усіх цих бід наших!

83. Горе нам, бо хоч відступлення триває так багато років і множество людей відреклося від святої віри, – ми ні сліз не проливаємо, ні серцем не журимось, ні пристрастей не зрікаємось, а нагромаджуємо все нові й нові гріхи на вже содіяні, щоб і за злі діла наші, і за невірство заразом підпасти гірким і вічним мукам у вогні пекельнім!

84. Горе нам, що написали сії ридання, бо ось уже зближається кінець наш, а ми, досі не покаявшись у злих ділах молодости нашої і не оплакавши їх, долучаємо до них – ще й на старості літ – незрівнянно більші й невимовно жахливіші й тяжчі гріхи!

85. Горе нам, що навіть тяжких страждань і страшних тілесних хвороб не соромлячись, скніємо в гріхах; і замість презирства до них, нестримно й розбещено розгодовуємо й далі скверні й грішні тіла наші!

86. Горе нам, бо крізь огонь, що клекоче більше від хвиль морських, треба нам пройти, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле (2 Кор. 5:10).

87. Горе нам, що не помишляємо про те похмуре й невгасиме палюче полум'я огненне і про вічний гіркий плач та скрегіт зубів! Бо Бог забере світло полум'я, а залишить лиш пекучість жару і тьмяність вогню для нечестивців і грішників.

88. Горе мені, бідна душе моя! Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці! (Рим. 9:2). Оплакуючи себе, визнаю: зло потьмарило мені розум і закрило істину передо мною; смерть перемогла в мені життя; земне, тлінне й дочасне опосіло душу мою замість небесного, нетлінного й вічного; огидне й ненависне здалося мені солодшим і любішим, аніж істинна любов Христова й чеснота права; гріхи мої вивергли правду з моєї душі. Печаль замість радости вибрав я; сором і ганьбу – взамін сміливого уповання й похвали; гіркоті надав я перевагу над солодкістю; землю і попіл возлюбив більше од Небесного Царства Божого; тьма добро-ненависного ворога ввійшла в серце моє й потьмарила світло відання в умі моїм.

89. Горе мені! Горе мені! Бо сіті диявола покрили мене і, обплутавши, скинули з небесної високости додолу! Намарно виснажив я усі сили мої, і піт мій даремно мене обливав. Хто не оплаче мене?! Хто гірко не заридає надо мною, що утомився був суєтними клопотами і поблизу пристані погиб?! Змилуйтеся, змилуйтесь надо мною, мої друзі (Іов 19:21), і слізно моліте всеблагого й незлобивого Господа Христа, щоб умилосердився надо мною і розігнав ту страшну мряку ненависного диявола з ума мого, щоб я нарешті прозрів і зобачив болото, в якому лежу, і – хоч можу встати – та не бажаю цього. Чи вже час мій короткий перетнув усяку надію мені?! – Немає недуги над недугу мою; немає рани – як рана моя; немає муки більшої від мук серця мого, бо мої провини голову мою перевищили, немов важкий тягар, що тяжить над мою силу (Пс. 38:5). Рани мої – не рани від меча, і мертві мої – не мертві від бою, але розпечені стріли ворога пекельного простромили душу мою й осліпили внутрішнього чоловіка мого – і загруз я в глибокому болоті, й немає де стати. Увійшов я у глибокі води, й пориває мене бистрінь (Пс. 69:3), – страх, якого я побоювався, напав на мене, і те, чого лякавсь я, надійшло на мене (Іов 3:25), – і вкрила тінь смерти (Пс. 44:20).

90. Горе мені! Душе, поглянь і узри теперішнє дочасне життя, з яким дуже скоро з гіркотою і жалем доведеться розпрощатися, і – найжахливіше майбуття. Подумай лишень, скількох благ і надій ти себе позбавляєш – і які муки нелюдські стягаєш на себе в крайній безпомочі та безутісі своїй! Тож перед тим як згасне над головою твоєю світло, припади до Подателя вічного світла й моли Його ізбавити тебе від всепожираючого вогню і кромішньої тьми. Бо лише Він може простити всі гріхи і дарувати блага нам, недостойним Його милости. Богові Єдиному слава і честь навіки віків. Амінь.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!