Про духовний закон

Настанови Святого Марка Подвижника про духовне життя

1. Бажали ви знати, що таке, за Апостолом, закон духовний (Рим. 7:14), а також те, який ум і які діла слід плекати тим, що стараються жити за ним. Тож скажемо про це по силі нашій.

2. Бог, як відомо, є начало, середина і кінець усякого блага. Благо ж[1] ні діяти, ні увіруваним бути інакше не може, як во Христі Ісусі і в Дусі Святім.

3. Усяке благо дароване нам від Господа особливим Провидінням Його до нас. Хто так вірує, той не погубить блага Божого в собі.

4. Тверда віра - се міцна башта[2]. Для віруючого Христос - усе.

5. Нехай панує над усяким починанням твоїм Той, що панує над усяким благом, - щоб у Бозі було всяке починання твоє.

6. Смиренномудрий і духовно діяльний муж усе в Божественнім Писанні до себе зіставляє, а не до когось іншого.

7. Призивай Бога, щоб Він отверз очі серця твого і ти урозумів користь від молитви і читання.

8. Хто має якесь духовне дарування і співчуває тому, хто не має його, - сим співчуттям своїм хранить і свій дар; а марнославний, битий помислами марнославства, втратить його.

9. Уста смиренномудрого глаголять істину; хто ж протирічить істині, подібний до слуги, що вдаряє Господа в ланіту.

10. Не будь учнем хвалька, щоб - замість смиренномудрости - не навчитись тобі гордости.

11. Не возносись пізнаннями своїми з Писання, щоб не впасти тобі умом у сіті духа хули.

12. Не намагайся розв'язати діло темне й заплутане суперечкою, а лиш терпеливістю, молитвою і непохитною[3] надією, як велить нам духовний закон.

13. Хто молиться тілесно і не набув ще розуму духовного, той подібний до сліпця, що взивав був: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною! (Мр. 10:47).

14. Коли ж сей сліпець прозрів і побачив Господа, вже не називав Його сином Давидовим, а - Сином Божим - і поклонився Йому (Йоан 9:35-38).

15. Не величайся, коли ллєш сльози на молитві, бо се Христос торкнувся віч твоїх і ти прозрів умом твоїм.

16. Тільки той, хто скинув - за прикладом сліпого - верхню одежу свою і наблизився до Господа[4], стає істинним послідовником Його і проповідником найдосконаліших догматів (Мр. 10:50-51).

17. Зло (гріх), що в помислах з насолодою кружляє, огрубляє, кам'янить наше серце; а здержливість з упованієм, знищуючи зло, пом'якшує серце, стирає його в порошок.

18. Є сокрушення серця праве й корисне, що веде до розчулення його; а є інше - безладне й шкідливе - тільки до поразки[5].

19. Бдіння, молитва, терпіння скорбот, - все це чесноти, що не самих лиш ран завдають, а корисні для серця, якщо тільки не примішаємо до них користолюбства. Хто перебуває в них, той і в іншому вспоможений буде; а хто не дбає про них і розсікає їх - відділяє одне від одного[6], - в час ісходу душі з тіла нестерпно страждати буде[7].

20. Сластолюбиве серце, що лиш насолоди шукає, стає темницею і кайданами для душі в час ісходу її з тіла; а трудолюбиве, що, Господа ради, любить трудити й гнобити себе, - се отверзнуті двері в інше життя.

21. Залізною брамою, що веде в місто (Ді. 12:10), є серце жорстоке[8]; злостражденному й сокрушеному вона сама собою відчиниться, як Петрові.

22. Багато є способів молитви, відмінних між собою. Жоден із них не є шкідливим, окрім того, що не молитва є, а діло сатанинське.

23. Хтось, уже намірившись було зробити зло, за звичаєм, помоливсь умом до Бога - і Провидіння Боже одвернуло його од гріха. Тож опісля много благодарив Господа за те.

24. Коли Давид, вознамірившись убити Навала Кармильського, згадав був про Бога, що це Йому одному належить воздаяння, і одвернувся від злого наміру свого, - потім неустанно благодарив Господа за те. Знаємо також, що накоїв він, коли забув про Бога, та й далі жив собі в богозабутті й нерозкаяності, поки пророк Натан не опам'ятав його.

25. У час пам'ятування про Бога помножуй моління твої, щоб Господь згадав тебе, коли забудеш про Нього.

26. Читаючи Божественне Писання, достосовуй усе в нім до себе - як для тебе самого написане: Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку (Рим. 15:4).

27. Святе Писання називає віру запорукою того, чого сподіваємося (Євр. 11:1). Хто ж не знає того, що Христос у нім перебуває, названо невипробуваним, себто недосвідченим (2 Кор. 13:5).

28. Як із діл і слів явною стає думка людини, так із сердечних возжадань (до чого тягне її, у чому смак знаходить) видніється будуче воздаяння.

29. Щедре серце буде ущедрене і милостиве -умилостивлене; противне ж сьому визиває противне.

30. Закон свободи научає всякої істини. Многії читають його розумом, але немногії розуміють його як сповнення заповідей.

31. Не шукай досконалости закону в чеснотах людських. - Досконалість закону сокрита в хресті Христовім.

32. Читається закон свободи розумом істинним, розуміється сповненням заповідей, а звершується щедротами Христовими.

33. Коли совістю схилимось до сповнення усіх заповідей Божих, тоді збагнемо, що закон Господній непорочний і, хоча й долучається до нього наше добро (природні морально-релігійні почуття і схильності), але без щедрот Божих досконало звершеним у людині бути не може.

34. Ті, що не вважають себе довжниками всякої Христової заповіді, читають закон Божий тілесно, не розуміючи ні того, що говорять, ані того, про що твердять (1 Тим. 1:7), тим-то й гадають сповнити закон Його ділами.

35. Якесь діло зовні виглядає як добре, ціль же його - лиха; інше ж діло, хоч і подобає на лихе, та ціль його добра. Дехто тим же робом не тільки діла творить, а й говорить - з недосвідчености або незнання, зі злого наміру чи начебто з благочестя.

36. Хто приховує під покровом похвали наклеп і очорнення, - того можуть не зрозуміти простаки; подібний до нього і той, хто під смиренним виглядом своїм ховає марнославство. І хоч як довго ухитряється приховувати істину в брехні, але кінець кінцем, вкоренившись у своїм справжнім норові, викриває сам себе ділами.

37. Хтось, роблячи видимо що-небудь добре для ближнього свого, шкодить тим своїй душі; а буває, що, не роблячи для ближнього такої зовнішньої послуги, користає з того для своєї душі.

38. Буває викриття зі злоби і пімсти, а буває -ради страху Божого та істини.

39. Хто перестав грішити і розкаюється, того не картай більше. Якщо ж у Бозі хочеш викрити кого, то спершу викрий перед ним свої гріхи.

40. Бог - се володар усякої доброчесности, як сонце - володар денного світла.

41. Якщо звершиш якусь чесноту, пом'яни Того, Хто прорік був: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йоан 15:50).

42. Так уже є, що в скорботах сокрите добро для людей, а в марнославстві й насолоді - зло.

43. Хто терпить напасть від людей - уникає гріха і в скорботах своїх знаходить заступництво Боже.

44. Хто вірує Христові, що Він воздасть кожному по вірі його, - охоче зносить усяку неправду.

45. Хто молиться за ворогів своїх, той уражає бісів; а хто ненавидить їх, сам уражається бісами.

46. Ліпше неправа образа від людей, аніж напасть від бісів. Той же, хто догоджає Богові, перемагає і образу людську, і напасть бісівську.

47. Усяке благо - Провидінням - дарується од Господа; невдячних, байдужих і бездіяльних воно покидає.

48. Кінець усякого гріха - заборонена насолода, кінець же усякої чесноти - духовне утішення. І як гріх збуджує свояків своїх - інші гріхи, так чеснота будить споріднені їй інші чесноти.

49. Обмова людська завдає скорботи серцю, але й водночас очищає того, хто терпеливо зносить її.

50. Невідання протирічить тому, що корисне, і, осмілівши, помножує приводи до зла.

51. Не маючи ні в чім нестатку, вдячно приймай послані тобі скорботи, бо даси звіт за це, тож відкинь од себе всяку зажерливість.

52. Согрішивши тайно, не крийся перед Богом із гріхом своїм, бо все оголене і явне перед очима Того, кому ми маємо звіт дати (Євр. 4:13).

53. Мисленно являй себе Владиці, Він бо не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь дивиться на серце (1 Сам. 16:7).

54. Нічого не помишляй і не роби без цілі своєї у Бозі, бо хто безцільно подорожує - даремно трудиться.

55. Хто грішить свідомо, тому важко каятися, -неможливо бо від правди Божої утаїтись.

56. Розумному скорбота нагадує про Бога; хто ж забуває про Нього, того вона безмірно гнітить.

57. Нехай усяка невольна скорбота буде тобі вчителем пам'ятування про Бога - і ніколи не оскудіє в тобі жага до покаяння.

58. Забуття про Бога не має само в собі ніякої сили, але держиться на нашому недбальстві і співрозмірне з ним.

59. Не кажи: «Що мені робити? Забуття про Бога само спадає на мене, хоч я і не хочу того». - Це за те, що не сповняв ти належного, коли пам'ятав був про Нього.

60. Роби добро, що його пам'ятаєш робити, -тоді відкриється тобі й те добро, що його не пам'ятаєш; і не забувай ніколи про Бога.

61. Писання каже: Ад і погуба перед Господом (відкриті)[9]. - Сіє речено про сердечне невідання і забуття.

62. Ад - се невідання, бо як ад, так і невідання тьма є. Погуба - се забуття: в обох бо них пропадає щось із минулого.

63. Журися своїми злими ділами, а не ділами ближнього твого - і мисленна діяльна храмина твоя не буде окрадена.

64. Недбальство не приймає в себе ніякого добра. Милостиня і молитва нагадують усім недбальцям про довг їхній.

65. Скорбота в Бозі - се невід'ємна риса благочестя, бо істинна любов випробовується скорботами.

66. Не надійся здобути чесноту без скорботи: така чеснота ненадійна через спокій твій, коли здобував ти її.

67. Дивись на кінець усякої невольної скорботи, і знайдеш у ній очищення від гріхів.

68. Багато порад ближнього на користь нам слугує, але немає нічого кращого над своє рішення.

69. Шукаючи ліку для душі, поспитай совість свою, і що вона скаже тобі, те зроби - і зцілишся.

70. Тайні діла і совість кожного відає Бог; їх-то нехай передусім і виправить людина.

71. Чоловік, скільки може робить - по волі своїй, але ісход діл його звершує Бог по правді[10].

72. Якщо бажаєш неосудно приймати похвалу від людей, спершу возлюби осудження за гріхи.

73. Як би хто не постраждав за істину Христову, встократ більше за неї прославиться у світі сім. Але найліпше робити всяке добро ради будучої заплати.

74. Коли людина людині добро вдіє словом або ділом - хай обидвоє визнають благодать Божу в тім. Хто цього не розуміє, над тим запанує той, хто це розуміє[11].

75. Хто лицемірно хвалить ближнього свого -згодом осудить його, і той засоромлений буде.

76. Хто не знає усіх засідок ворожих, той легко падає в них; і хто не відає причин пристрастей -легко впадає у них.

77. Від сластолюбства породжується недбальство, а від недбальства - забуття. Про те ж бо, що корисне всім, Бог дарував знання кожному.

78. Наскільки людина відає, настільки й голосить слово Боже ближньому; Бог же діє у тому, хто слухає, наскільки той вірує.

79. Бачив я простих, що істинно смирились, і стали вони мудрішими од мудреців[12].

80. Хтось, зачувши, як восхваляють простих, не наслідував смиренія їхнього, лишень простотою своєю почав чванитися - і від того впав у сіть гордости.

81. Хто гребує знанням і хвалиться неуцтвом, той не тільки невіглас словом, а й розумом.

82. Щось одне є мудрість у слові, а щось інше -сама мудрість. Так само невігластво в слові - щось одне, а саме невігластво - це зовсім інше.

83. Нітрохи не шкодить благоговійному невміння гарно говорити, як і словесна мудрість - смиренномудрому.

84. Не кажи: «Я не знаю того, що потрібно знати, тим-то не винен у тім, що не роблю того, що потрібно». Якби ти робив те добро, що його знаєш робити, тоді відкрилось би тобі й те добро, що його не знаєш, та й усе інше, бо щось одне осягається завдяки іншому, подібно як знаються рідні по крові (пор. гл. 48). Не корисно бо тобі, не сповнивши знаного, знати незнане. Бо знання ж роздимає через нестачу діл, а любов будує, тому що все перетерпить (1 Кор. 8:1; 13:7).

85. Читай святі слова Божественного Писання так, щоб ставали вони в тобі ділами; і не мудруй язиком, надимаючись лише голим знанням своїм.

86. Хто покинув діла й покладається лише на знання свої, той - замість двосічного меча в руці своїй - держить жердину очеретяну, котра під час брані, за Писанням (Іс. 36:6), поранить руку його і -раніш од ворожої трутизни - отруїть його трійлом зарозумілости.

87. Свою міру й вагу перед Богом має усякий помисел. Скажімо, одне й те саме є перед Ним помишляти пристрасно (самим лише умом без діл чи самим умом без поради з досвідченими).

88. Хто сповнив заповідь, нехай готується до спокушення, бо любов до Христа випробовується скорботами (пор. гл. 65).

89. Не легковаж жодним помисленням своїм через недбальство своє, бо жоден помисел не утаїться пред Богом.

90. Коли помисел обіцяє тобі людську славу, знай напевно, що готується тобі засоромлення.

91. Ворог шукає бодай мисленної згоди тих, що провадять духовне життя, з навіюваним їм помислом, а не самого діла, щоб хоча б таким чином зробити підручного свого (коли хто згодиться на навіювання) винним у трудах покаянія (якщо усвідомить він провину свою). Якщо ж не покається (не усвідомить провини) - обтяжити його невольними болісними скорботами і тяготами, які зазвичай Бог посилає для врозумлення. Людина деколи повстає проти таких скорбот - наріканням, непокірністю Божому допусту, незнанням, що заслужила їх. Ворог таким робом і тут помножує болісну скорботу (бо Бог ще і ще посилає їх, щоб опам'ятався) і в час ісходу являє його невірним (викриваючи його невір'я Промислові Божому і в усіх інших гріхах).

92. Супроти лих, що стаються у житті, многі многе протиставляють з успіхом; але без молитви і покаянія ніхто не уникне лютих мук по смерті.

93. Зло одне від одного сили набирає; так і добро кріпне одне від другого. Як зло, так і добро схиляє причасника свого все більше просуватися вперед.

94. Диявол виставляє малі гріхи наші як нікчемні, не варті покарання в очах наших, бо інакше не занурив би нас у більші.

95. Корінь соромної похоті - се людська похвала, як і невинности - викриття у грішності; не тоді, втім, коли тільки чуємо їх, а тоді, коли приймаємо їх у себе.

96. Жодної користи не має той, хто, відрікшись од світу, живе й далі сластолюбно, роблячи завжди тільки те, що подобається йому і що приємне серцю його. Бо що робив він раніш за посередництвом того, що мав, те саме робить і тепер, нічого не маючи.

97. Також і здержливий, якщо починає заробляти гроші, стає братом сластолюбцеві - внутрішнім настроєнням своїм, - бо й він від тої самої матері походить, од шукання того, що солодке серцю його, тільки від іншого батька - через переміну пристрасти.

98. Буває, хтось присікає пристрасть ради більшого задоволення свого, тому що, скажімо, спокійніше жити поза рабством її; а інші, не відаючи цілі його, славлять його за те, та й сам він, може, не відає того, що марно трудиться.

99. Причина всякої гріховности - марнославство та бажання насолоди. Хто не зненавидить їх, не пресіче пристрастей.

100. Корінь усього лиха - грошолюбство (1 Тим. 6:10). Очевидно всім, що й воно - ради марнославства й насолоди - утверджується і стоїть.

101. Ум засліплюється такими трьома пристрастями: грошолюбством, марнославством і бажанням насолод.

102. Три речі ненаситні, - як гласить Писання, -ніколи не кажуть: «Досить». - Шеол, неплідна утроба, земля води несита, та вогонь, який не каже: «Досить!» (Прип. 30:15-16). Любить їх матір їхня - безумство.

103. Розум і віра - співвиховники єства нашого - притупились саме від них: грошолюбства, марнославства та бажання насолод.

104. Саме через ці пристрасті розрослися між людьми лють, гнів, брані, вбивства й усі інші лиходійства.

105. Зненавидьмо грошолюбство, марнославство і пристрасть до насолод, бо вони - матері пороків і мачухи чеснот.

106. Через пристрасті ці дана нам заповідь не любити світу, ні того, що в світі, - не для того, щоб безрозсудно зненавиділи ми творіння Божі, а щоб відсікли корені пристрастей цих.

107. Ніхто, - речено в Писанні, - бувши воїном, не втручається у справи життя цього (2 Тим. 2:4). Бо хто, пов'язавшись клопотами житейськими, хоче перемогти пристрасті, той подібний до людини, що хоче соломою погасити пожар.

108. Хто гнівається на ближнього свого через гроші, славу чи насолоду мирську, той не пізнав, що Бог праведно правує усім.

109. Коли чуєш слова Господні: Хто не зречеться всього, що має, не може бути Моїм учнем (Лк. 14:33), то розумій сказане не лише про майно своє, а й про всіх внутрішніх ділателів зла своїх.

110. Хто не знає істини, той і вірувати не може істинно, бо знання - з природи своєї - випереджає віру.

111. Як кожному з видимих сотворінь Бог відділив споріднене йому, так і помислам людським воздає Він спорідненим їм - хочемо ми того чи ні.

112. Якщо хтось грішив і не каявся, не підпадаючи ніяким скорботам до самого ісходу свого, то знай, що Суд над ним буде без милости.

113. Хто розумно в серці молиться, той терпеливо зносить скорботи свої, а злопам'ятний зроду не молився чисто.

114. Терплячи образу, наругу чи гоніння, думай не про теперішнє, а про те, що чекає тебе в майбутньому. І побачиш, що гнобитель твій - се податель многих благ тобі, не тільки в теперішньому, а й у будучому віці.

115. Як корисний гіркий полин хворим на шлунок, - так корисні гіркі біди лиходіям, бо тим для здоров'я, а сим для покаяння служать врачування сії.

116. Якщо не бажаєш страждати, не бажай і зла коїти, бо за злом невідступно слідує страждання. -Що хто посіє, те й жатиме (Гал. 6:7).

117. Сіючи по волі своїй зло і проти волі своєї пожинаючи його, - подивляймо правду Божу.

118. Між засівом і жнивами - проміжок часу. Та через те не повинні не вірити ми у воздаяніє.

119. Согрішивши, винувать не тіло, а думку, бо якби не плила попереду думка, не послідувало б за нею і тіло.

120. Таємний лиходій злобніший від явного, тим-то він і підпаде під більшу кару.

121. Хто лукаво плете підступи і таємно коїть зло, той є зміюкою, за Писанням, на стежці: вона кусає коня в ногу, і падає його вершник навзнак (Бут. 49:17).

122. Хто водночас хвалить і картає ближнього за щось, той одержимий марнославством і заздрістю: похвалами намагається він приховати заздрість свою, а докорами - показати себе ліпшим від нього.

123. Як неможливо, щоб вівці та вовки разом паслися, - так неможливо сподобитися милости тому, хто камінь за пазухою тримає на ближнього свого.

124. Хто до заповіді Божої тайно примішує волю свою, тому ума бракує, як речено в Премудрості: Сам себе губить, хто це чинить. Він стусанів і

ганьби набереться, сором його не зітреться ніколи (Прип. 6:32-33).

125. Як вода і вогонь протидіють між собою, так протидіють між собою самовиправдання і смиренність.

126. Хто шукає відпущення гріхів, той любить смиренномудрість; а хто осуджує ближнього свого, той запечатує за собою злі діла свої.

127. Не залишай жодного гріха свого незагладженим, хоч би й видавався він тобі найменшим, -щоб через нього не впав ти в більші гріхи.

128. Якщо хочеш спастися, возлюби істинне слово - слово правди про себе - і завше викривай гріхи свої.

129. Слово істини перемінило гадюче поріддя і вказало йому, як уникнути грядучого гніву (Мт. 3:7).

130. Хто приймає слово істини, той приймає Бога-Слово, бо Господь рече: Хто вас приймає, той Мене приймає (Мт. 10:40).

131. Розслаблений, що його спустили через покрівлю перед Ісусом, - се грішник, що його в Бозі викрили були вірні, і ради віри їх сподобився він відпущення гріхів своїх (Лк. 5:19).

132. Ліпше благоговійно молитися за ближнього, ніж викривати його в усякім прогрішенні.

133. Хто істинно кається, з того сміються нерозумні. Це знак, що благоугодне Богові покаяння його.

134. Кожний змагун стримується від усього (1 Кор. 9:25) і подвизається безупину, поки Господь не знищить у нім сімени вавилонського.

135. Уяви собі, що є дванадцять пристрастей безчестя. Якщо ти - волею своєю - возлюбиш хоча б одну з них, то вона заповнить собою місце тих одинадцяти.

136. Гріх - це вогонь, що клекоче. Якщо забрати з-під нього трохи дров, він пригасне, а якщо додати - розгориться.

137. Вознісшись від похвал, чекай безчестя, бо Писання гласить: Хто себе вивищить, той буде принижений (Мт. 23:12).

138. Коли відкинемо всякий, навіть мисленний своєвольний гріх, тільки тоді розпочнемо справжню брань з приводами до пристрастей, що обплутали нас.

139. Привід до пристрастей - це невольне згадування колишніх гріхів. Хто ще бореться з пристрастями, хай не перебирає у пам'яті колишніх гріхів своїх, щоб се помислення не переросло в пристрасть; а хто вже переміг їх, той відтинає найперше його ураження.

140. Ураження - се невольний порух серця, що не супроводжується образами[13]. Ураження - се ключ, що відмикає гріху двері до серця, тим-то досвідчені намагаються зупинити його, себто ураження, на самім початку.

141. У чиїм серці помисли заскнівають, там напевно було здруження з ними, бо невольне ураження серця не супроводжується образами. Буває, що хтось втікає од них, мов головешка з вогню - обпікшись чи боячись обпектись; хтось же не відринає їх, поки не возгориться плам'я[14].

142. Не кажи: «Я не хочу, та помисел невольно виринає в мені», - бо, звісно, якщо не сам помисел, то причини його точно любиш.

143. Хто шукає похвали, той перебуває в пристрасті; і хто нарікає на скорботу, що спала на нього, той любить розраду.

144. Як шальки ваги коливаються, так не стоїть на одному місці помисел того, хто любить задоволення. - То плаче він над гріхами своїми, то бореться з ближнім своїм у гонитві за насолодою.

145. Хто все досліджує і доброго держиться, той стримується і від усякого роду лукавства (1 Сол. 5:22).

146. Хто терпеливий, той великий розум має (Прип. 14:29), - як і той, що дослухається до словес премудрости.

147. Без пам'ятування про Бога знання істинним не буває. Воно бо фальшиве єсть без нього.

148. Для жорстокосердного навіть слово найтоншого відання не корисне, бо без страху Божого такий чоловік не бере на себе трудів покаяння.

149. Чоловікові лагідному доста слова віри (утішення од віри), бо віра не спокушає довготерпіння Божого і не переступає волі, чи заповіді Божої.

150. Мужа сильного й розумного не викривай у марнославстві, ліпше вкажи йому на будуче безчестя його. - Так бо він глибше пройметься гріхами своїми.

151. Хто не любить викриття, той грузне в пристрастях; а хто любить його, той цурається і приводів до пристрастей.

152. Бійся навіть чути про чужі лукавства, бо через це обриси тих лукавств закарбовуються і в тобі.

153. Наслухавшись лихого, гнівись на себе, а не на того, хто плів це; лукавого бо слухання - лукавий і віщун.

154. Коли хто опиниться серед людей пустословних, хай винуватить у тім себе, бо сам вкупі з ними теревенив про пусте.

155. Якщо хтось лицемірно хвалить тебе, чекай небавом від нього огуди.

156. Нинішні скорботи прирівнюй до будучих благ - і недбальство ніколи не розслабить подвигу твого.

157. Якщо людину, - а не Бога - похвалиш за якесь даяння її, забувши, що все діється з Божого Провидіння, то опісля та сама людина содіє тобі зло.

158. Усяке благо походить від Господа - з-волі Його святої, а люди, що приносять нам його, - лиш служителі благ.

159. Переплетення добра і зла в житті своїм приймай однаковим помислом - за це Бог накінець одверне од тебе незвичайність подій у твоєму житті.

160. Велике множество помислів (невольних) содіює переміни й у власних. І назовні невольне Бог прирівнює до своєволія.

161. Зовнішній стан - се породження умового внутрішнього ладу, що воздає кожному належне (хто чого варт), - згідно з Промислом Божим.

162. Коли серце бажає насолод, тоді виринають пагубні помисли і слова. - Так з диму можна пізнати речовину, щоторить.

163. Перебувай умом у серці своїм - і не будеш спокушеним; ісходячи ж звідти, терпи все, що спаде на тебе.

164. Молись, щоб не спала на тебе спокуса; якщо ж спаде, прийми її як свою, а не як чужу.

165. Одвернися в думці своїй од усякого користолюбства (зажерливости), тоді зобачиш підступи диявола.

166. Хто говорить, що бачить усі підступи диявольські, той показує себе досконалим.

167. Коли ум визволиться од житейських турбот, тоді зобачить хитросплетіння ворожі.

168. Хто захоплюється помислами, той і осліплюється ними: діяння гріха бачить, а причин його не зауважує.

169. Буває, хтось видимо сповняє заповідь, та внутрішньо слугує він пристрасті, тож злими помислами губить благе діло.

170. Пустивши до себе початок гріха (прийнявши помисел), не кажи: «Він не переможе мене», бо наскільки ввійшов він у тебе, настільки й переміг тебе.

171. Усе, що народжується, зачинається з малого і, живлячись, помалу-малу зростає.

172. Хитросплетіння гріховні - це многозаплутані тенета. Якщо хто, впавши в них, не вибереться якнайхутчіш із них, той скоро затягується невидимими нитями звідусіль.

173. Не радій з нещастя ворогів своїх, бо хто так робить, тую ж мить збирає плоди злоєволія свого.

174. Не думай, що всяка скорбота спадає на людину тільки за гріхи її. Буває, дехто благоугождає Богові, однак також зазнає спокушення. Написано бо не тільки те, що нечестиві знищені будуть, рід беззаконних буде стятий (Пс. 37:28), а й також: всі, які побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані (2 Тим. 3:12).

175. У час скорботи наглядай за ураженнями сластолюбія. Позаяк воно обіцяє утішення в скорботі, то легко можеш полонитися ним.

176. Хтось називає благорозумними тих, що керують почуттями своїми, однак істинно благорозумні ті, що панують над пожаданнями своїми.

177. Якщо не знищені ще злі пристрасті в тобі, не слухайся серця твого, бо що вложено в нього, того воно й потребує.

178. Як деякі змії живуть у лісах, а деякі ховаються по норах, - так і пристрасті: деякі мисленно, лише в помислах живуть, а інші реально діють, хоч буває, що навзаєм перемінюються одні на інших.

179. Коли узриш, що внутрі тебе щось сильно урухомилось і тягне твій ум - уже безмовний - і знов до пристрасти, то знай, що раніше ум твій переймався цим і вложив це в серце.

180. Як нема хмари без подуву вітру, - так нема пристрасти без поруху помислу.

181. Якщо не коїмо ми вже, за Писанням, волі плоті, то легко - з поміччю Господньою - переможемо й те, що раніше гніздилося в нас, - душевні пристрасті й звички погані.

182. Образи, що закоренилися у єстві ума, - зліші й владніші від чисто мисленних; але сі останні передують їм, викликаючи їх.

183. Є зло, що ісходячи з серця, полонить людину через ураження і здруження з ним серця; і є зло, що мисленно бореться з людиною через щоденні трапунки.

184. Бог оцінює діла людини з намірень її. - І вчинить тобі Господь, що бажає твоє серце, і здійснить усі твої задуми (Пс. 20:5).

185. Хто не пребуває добросовісно в спогляданні, той не буде й тілесно трудитися ради благочестя.

186. Совість - се природна книга повелінь Божих: хто діяльно читає її, той сподобляється Божественного заступництва.

187. Хто добровільно не візьме на себе трудів за істину, той невольними трудами куди тяжче покараний буде.

188. Хто, пізнавши волю Божу, сповняє її по силі своїй, той через малі труди уникне великих.

189. Хто без молитви й терпіння хоче перемогти спокуси, той не переможе їх, а ще більше заплутається у них.

190. Господь сокровен у заповідях Своїх, тож ті, що шукають Його, - знайдуть, сповняючи заповіді Його.

191. Не кажи: «Я сповнив заповіді, та все-таки не знайшов Господа». Всі, що право шукають Його, знайдуть мир.

192. Мир - се ізбавленіє од пристрастей. Його не здобути без діяння Святого Духа.

193. Щось одне є сповнення заповіді, а щось інше - чеснота, хоча вони навзаєм одне від одного черпають приводи до добра.

194. Сповнення заповіді - се звершення ділом того, що повелів був Господь, а чеснота - то сердечне налаштування, ради котрого зроблене стає воістину благоугодним Богові.

195. Як земне багатство одно, хоча різноманітне у предметах наживи, так і чеснота - одна, та багата на різноманітні діяння.

196. Хто, не маючи діл, мудрує і поучає інших, як жити, - той багатіє від неправди і труди його, як речено в Писанні, переходять в чужий дім (Прип. 5:10).

197. За гроші все можна мати, - гласить Писання (Проп. 10:19). Мисленне ж - духовне життя -благодаттю Божою управлятися буде.

198. Чиста совість здобувається молитвою, а чиста молитва од чистої совісти постає. Вони - з природи своєї - взаємно одна одної потребують.

199. Яків справив Йосифові строкату одежу. - Так і Господь лагідному дарує пізнання істини, як написано: Навчає смиренних путі Своєї (Пс. 25:9).

200. Завжди роби добро по силі своїй. Коли ж випаде тобі нагода зробити щось більше, не повертайся до меншого, бо ніхто, що озирається назад, -як рече Господь, - не здатний до Царства Божого (Лк. 9:62).