Про чесноти та боротьбу з пристрастями

Драбина досконалости, або Ліствиця Духовна ігумена Йоана, учня святого Григорія Назіянського

1. Правильне мислення - це осягнення волі Божої повсякчас, на кожному місці і у всякому ділі; воно буває тільки в чистих серцях.

2. Хто подолав три головні пристрасті (марнославство, грошолюбство й черевоугодництво), той разом переміг і п'ять інших (розпусту, гнів, печаль, нудьгу, гордість), але хто не подолає перших, - той жодної не переможе.

3. Усяка бісівська борня походить з трьох головних причин: або від недбальства, або від гордости, або від заздрости диявола.

4. Хай завжди вірно служить нам згідна з Богом совість наша (просвічена вірою та заповідями Господніми). Тож, спізнавши, звідки віють вітри, за її вказівками розгортаймо вітрила.

5. У всіх діяннях, якими намагаємося угодити Богові, біси викопують нам три ями: першу - шкодять нашій добрій справі; другу (коли в цій першій пробі переможені) - намагаються, щоб зроблене принаймні суперечило Божій волі; коли ж і в цьому задумі не досягнуть успіху, тоді вже, тихо підкравшись до душі, вселяють у неї марнославство, мовляв, ти вже живеш богоугодно. - Першій спокусі чинить опір ревність про спасіння і пам'ять про смерть; другій - смирення і приниження, а третій - постійне самодокоряння. Цей труд перед нами, аж доки ввійде до нашого святилища вогонь оцей Божий (Пс. 78:16). Тоді вже не буде в нас засилля злих звичок; бо Бог наш - вогонь, що пожирає (Євр. 12:29) усяке розпалення і порухи похоти, кожну злу звичку, жорстокість і потьмарення, внутрішнє і зовнішнє, видиме й невидиме.

6. Коли біси подолають душу і світло ума потьмарять, тоді не буде більше в нас, окаянних, ні тверезої пильности, ні розсудливости, ні знання, ні сорому, а їхнє місце заступлять: жорстокосердя, нечуття, нерозсудливість і сліпота.

7. Окрадення душі настає тоді, коли ми за добро вважаємо те, в чому добра нема. Це є непомітним крадежем багатства, неусвідомленим полоном душі. Вбивством душі є умертвіння ума пристрастю до грішних діл (придушення страху Божого, совісти й духовного чуття смертними гріхами). Погибель для душі - розпука після вчиненого беззаконня.

8. Нехай дерзають ті, що були пристрасними - і покаялися! Бо хоч вони і до всіх ям упадали, і в усіх тенетах ув'язали, і всякою недугою слабували, але, одужавши, - стануть для всіх світилами і лікарями, світочами і наставниками, викриваючи підступи та небезпеки кожного пороку - своїм досвідом спасаючи близьких до падіння.

9. Неперевершена абетка для усіх монахів (початківців зокрема): послух, піст, веретище, попіл, сльози, сповідь, мовчання, смиренність, чування, мужність, усвідомлення своєї нікчемности, труд,страждання, пониження, скруха серця, незлобивість, братня любов, лагідність, проста і недопитлива віра, безжурність про світ, негрішна байдужість до батьків, безпристрасність, простота з негнівливістю, добровільне убозтво.

10. Стан і прикмети тих, що досягають поступу: нечванливість, безгнівність, блага надія, мовчання, розсудливість, постійна пам'ять про суд, милосердя, гостинність, помірковане повчання, безнастанна молитва, негрошолюбство.

11. Межі, стан і закон душ досконалих в побожності є такі: вільне серце, досконала любов, джерело смиренномудрости, усунення пустого мудрування, Христове хвилювання, світло й молитва, рясність осіяння Божого, бажання смерти, ненависть до життя, відвернення од тіла, молитва за світ, що прихиляє Бога до милости, співслужіння Ангелам, глибочінь розуму, дім Таїнств, вмістилище невимовних одкровень, спасіння людей, бог над бісами, пан над пристрастями, владика тіла, володар єства, чужий для гріха, дім безпристрасности, послідовник Владики з поміччю Владики.

12. Ми повинні безнастанно дбати про духовне чуття і шукати його, бо коли воно з'явиться, тоді зовнішні чуття перестануть знадливо діяти на душу. Знаючи це, хтось з премудрих сказав: Тоді знайдеш пізнання Бога (Прип. 2:5).

13. Монаше життя щодо діл, слів, помислів і рухів потрібно провадити серцем. Якщо ж ні, то воно не буде монашим, не кажу вже - ангельським.

14. Декотрі від природи схильні до стриманости або до безмовности, до чистоти або до скромности, до лагідности або до розчулення; інші ж маютьприроду майже зовсім протилежну до згаданих добрих рис, проте насильно змушують себе до них і, хоча деколи й переможені злом, однак тих, що примушують своє єство до добра, я похваляю більше від перших.

15. Світлом монахів є Ангели, монахи ж -світло для людей, тому нехай подвизаються вони бути благим прикладом у всьому, не даючи нікому ніякої нагоди до спотикання (2 Кор. 6:3) ні ділом, ні словом.

16. З поміччю Пресвятої Тройці озброймося проти трьох головних пристрастей трьома чеснотами. Інакше самі на себе стягнемо великі труднощі.

17. Якщо Бог воскресне в нас, то розбіжаться вороги Його; і якщо ми пізнанням Бога наблизимось до Нього, то втечуть ті, що ненавидять Його і нас від лиця Його і нашого (Пс. 67:1).

18. Радше потом (трудом), а не словом поспішімо пізнати Божественні правди; бо не слова, а діла повинні ми явити, коли відійдемо звідси.

19. Дізнавшись про скарб, люди шукають його і, з трудом знайшовши, ревно бережуть; ті ж, що розбагатіли без праці, бувають марнотратні.

20. Які гріхи походять від восьми головних пристрасних помислів і котрий із трьох головних є батьком кожному з п'ятьох наступних? - Батьком розпусти є обжерство; батьком нудьги - чванливість; сум і гнів походять від усіх трьох головних пристрастей (марнославства, грошолюбства й черевоугодництва); а гордість породжується марнославством.

21. На питання, які гріхи походять від восьми головних пристрастей, скажу лише, що в непогамованих пристрастях нема глузду й порядку, але всіляке безчинство та нелад. Недоречний сміх, наприклад, деколи походить од біса розпусти; інколи від марнославства, коли людина сама себе безсоромно хвалить; іноді сміх родиться і від переситу.

22. Безмірне спання настає інколи від переїдання, деколи від посту (коли посник звеличується), іноді від нудьги, а деколи просто з потреби єства.

23. Багатослівність походить від насичення або від марнославства.

24. Хула є породженням гордині; але нерідко вона постає тоді, коли осуджуємо ближнього у тому ж самому пороці, або ж від заздрости бісів.

25. Закаменілість серця буває від переситу, нечуття; деколи від прив'язаности до чого-небудь. А прив'язаність зроджується від розпусти, грошолюбства, обжерства, марнославства і від багатьох інших причин.

26. Лукавство походить і від звеличення, і від гніву.

27. Лицемірство - плід самозадоволення і свавільности.

28. Протилежні до цих пристрастей чесноти походять з протилежних джерел. Аби не розмірковувати про кожну пристрасть окремо, скажу коротко, що умертвінням для всіх них є смиренномудрість. Хто здобув цю чесноту, той переміг усі пристрасті.

29. Страх, який відчувають до настоятелів, нехай буде для нас прикладом страху Божого; а любов до тілесної краси хай буде для нас образом любови до Бога, бо ніщо не забороняє нам брати взірці для чеснот і від речей видимих.

30. Не лише в ділах являється Бог, але й у простоті та смиренномудрості. Хоча сила Божа виявляється в безсиллі (2 Кор. 12:9), але непокірного відкине Господь.

31. Хвороба посилається деколи для того, щоб очистити нас від гріхів; а деколи - щоб упокорити звеличування наше.

32. Усеблагий наш Владика й Господь, бачачи когось вельми лінивим до подвигів, погамовує тіло його недугою - як менш важким подвигом - і деколи тим очищує душу від лукавих помислів і пристрастей.

33. Усе, що з нами трапляється, видиме або невидиме, сприймаємо трояко: або з добрим, або з пристрасним, або з якимсь середнім настроєм. Я бачив трьох братів, що зазнали збитків: один через це обурювався, другий перебув без печалі, а третій прийняв це з великою радістю.

34. Бачив я хліборобів, що кидали в землю однакове насіння, але притім кожний мав свій власний намір: один - борги сплатити, другий - розбагатіти, третій - вшанувати дарами Владику свого; ще інші хотіли заслужити похвалу за свою добродійність від тих, що переходять дорогою життя, або допекти заздрісному ворогові своєму, або уникнути докорів од людей за неробство. - Ось імення цьому насінню хліборобів: піст, чування, милостиня, різні служіння тощо. Намірення ж свої брати нехай самі ревно випробовують у Господі.

35. Як черпаючи воду з джерела, деколи непомітно витягаємо жабу разом з водою; так і живучи чеснотами, ми часто недобачаємо переплетених з ними пристрастей. До гостинности, наприклад, примішується черевоугодництво; до любови - розпуста; з поміркованістю сплітається надмірна суворість (риґоризм), з розсудливістю - лукавство; з лагідністю - підозріння і повільність, лінивство й суперечка, сваволя і непослух; з мовчанням - гніт учительства; з радістю - зарозумілість; з надією -лінивство; з любов'ю - осудження; з безмовністю -нудьга й лінивство; з чистотою - гіркота; зі смиренномудрістю - завзятість (без міри); за всіма ж ними, як загальний наслідок (радше сказати отрута), настає марнославство.

36. Не сумуймо, коли, просячи чогось у Господа, довгий час буваємо не вислухані. Господь теж хотів би, щоб усі люди миттєво стали безпристрасними, але натрапляє на великі перепони з боку нашого свавілля.

37. Усі, що просять чогось у Бога й не одержують, без сумніву, залишаються невислуханими з трьох причин: або тому, що просять передчасно, або тому, що бажають надмірного та з марнославства; або ж тому, що, діставши прошене, загорділи б і стали недбалими.

38. Буває, що й від невірних одходять усі пристрасті, залишивши тільки ту одну, котра, як первинне зло, заміняє усі інші та настільки шкідлива, що може скинути з самого неба. - Це гордість.

39. Міць пристрастей зникає, викорінювана з душі Божественним вогнем, і в міру як сила їхня маліє, а душа очищується, - відходять і пристрасті,якщо людина тільки не притягне їх знову матеріяльним життям і лінивством.

40. Деколи біси відступають од людини добровільно, щоб зродити в ній недбальство, але потім одразу нападають на бідну душу, розкрадають і так привчають її до пороків, що вона вже сама на себе наговорює і проти себе воює.

41. Відома мені також інша причина відступу тих звірів (пристрастей), - коли душа цілковито утвердиться в гріхах, звикнувши до них. Бачимо це на прикладі дітей, які від довгої звички ссати груди, - смокчуть пальці, коли матері відлучають їх від грудей.

42. Знаю ще й п'яту безпристрасність, що буває в душі від дитинної простоти та гідної похвали незлобивости. Таким душам посилається поміч од Бога, що спасає правих серцем (Пс. 7:11), і непомітно для них самих визволяє їх від пристрастей. Подібно й немовлята, якщо з них скинути одіж, зовсім не зауважують своєї наготи.

43. Гріха й пристрасте, звичайно, нема в природі людській. Бог - не творець пристрастей. Навпаки, багатьма чеснотами наділив Він наше єство, серед яких: милосердя, бо й погани співчутливі; любов, бо часто й безмовні тварини проливають сльози; віра, бо всі ми від себе її породжуємо; надія, бо що б ми не робили: позичаємо або беремо, сіємо чи плаваємо, - все робимо в надії збагатитися. Отож якщо любов і чеснота від природи властиві нашій натурі (а любов, крім того, є виконанням закону), то очевидно, що чесноти - не чужі нашому єству. І нехай засоромляться ті, що виправдовують нечеснотливе життя своє немічністю своєю.

44. Щодо чистоти, негнівливости, смиренномудрости, молитви, чування, посту й постійного замилування в Бозі, то ці чесноти - вищі від людського єства. Декотрих із них навчили нас своїм прикладом люди; взірцями інших стали Ангели; а вчителем і подателем ще інших є Сам Бог Слово.

45. Коли молимося, а якась доброчинна справа не терпить зволікання, тоді треба надати перевагу любові. Бо любов - більша від молитви. Молитва є однією з чеснот, а любов усі чесноти обіймає.

46. Часто Бог із Провидіння Свого залишає у духовних осіб декотрі легкі пристрасті, щоб вони, бачачи ці свої, майже безгрішні для інших немочі, вельми докоряли собі й тим здобули невичерпне багатство смиренномудрости.

47. Хто на початку не жив у послусі, тому неможливо набути смиренномудрости, бо кожен, хто самотужки опанував якесь мистецтво, високо думає про себе.

48. Переважно двома чеснотами отці обмежують діяльне життя - постом та послухом. І справедливо, бо піст винищує сластолюбство, а послух сприяє цьому смиренномудрістю. Плач теж має подвійну дію, оскільки, з одного боку, викорінює гріх, а, з другого, - зроджує смиренномудрість.

49. Давати кожному, хто просить, властиво благочестивим, давати й тим, що не просять, притаманно найблагочестивішим; а не вимагати позички від боржника, особливо коли той спроможен віддати, - характерно тільки для безпристрасних.

50. Щодо всіх пристрастей і чеснот потрібно безнастанно досліджувати, де ми знаходимося, - на початку, всередині чи прикінці.

51. Кожна бісівська борня проти нас походить з трьох причин: самоугодництва, гордости та заздрости бісів.

52. Одна річ - молитися проти помислів; інша -протиставитись їм; ще інша - вважати їх за ніщо, бути вищими від них, панувати над ними. Той, що вже може протиставитись помислам своїм, часто вдається до першого способу (молиться проти них); але той, хто тільки молиться проти помислів, ще не може другим способом (протиставленням) відкидати ворогів своїх; хто ж панує над помислами своїми, - той насміхається з ворогів.

53. Як ті, що мають розвинуте чуття нюху, відчувають аромат, хоч би хтось і намагався приховати його від них; так і чиста душа (хоча інші цього й не зауважують), розпізнає в інших приємний запах чеснот, що його сама сподобилася від Бога, і гріховний сопух пороків, яких начисто позбавлена.

54. Хоча не всі можуть бути безпристрасними, однак спастись можуть усі.

55. Не дозволь запанувати над собою чужинцям, що заохочують тебе випробовувати незвідані шляхи Провидіння Божого щодо людей і переконують притім, нібито Господь усе простить. Це є породженням зарозумілости.

56. Дехто каже, що біси борються і між собою; а я переконався, що всі вони шукають погибелі людини.

57. Кожному духовному діянню, видимому або невидимому, передує власне волевиявлення людини та щиросердне бажання з Божим співдіянням.Бо якщо не буде волевиявлення і бажання, то не настане і співдіяння Боже.

58. Кожній речі свій час під небом, - каже Екклезіяст. Отож хай не знаджує нас гордовита запопадливість передчасно шукати того, що прийде у свій час. Сіючи, не пожнемо того, що належить жнивам; бо є час сіяти труди і є час пожинати невимовні дари благодати. Інакше навіть у свій час не сподобимось того, що належить тій благодатній порі.

59. Дехто, з незбагненної волі Божого Провидіння, одержав благодатні дари до труду, інші - під час труду, ще інші - після труду, а декотрі вже при смерті. Важко визначити, хто з них смиренніший.

60. Буває відчай од множества гріхів і тягару сумління, а буває од гордости й звеличування, коли ті, що впали в гріх, вважають, ніби не заслужили на падіння. - Від першого зціляє безгрішне життя та блага надія; а від другого - смиренномудрість та неосуджування нікого.

61. У всіх своїх починаннях і ділах, як зовнішніх, так і внутрішніх, досліджуй, чи справді вони угодні Богові. Ознакою того, що діяння благе в очах Господніх, є смиренномудрість у початківців, припинення внутрішньої боротьби у середніх, помноження божественного світла - в досконалих.

62. Коли небо чисте від хмар, тоді сонце з'являється в усім своїм сяйві; так і душа, сподобившись прощення гріхів і звільнившись од пристрасних звичок та помислів, без сумніву, бачить божественне світло.

63. Декотрі понад усе цінують чудодійство та інші видимі духовні дарування, не знаючи того, що є багато вищих дарувань - сокровенних, що убезпечують власника свого від падіння.

64. Хто досконало очистився од пристрастей, той бачить душу ближнього - устрій її, почування та нахили; хто ж тільки-но досягає поступу, той судить про людину лише з діл її.

65. Недосконалі пізнають Господа (й милість Його до них) через тілесні хвороби, біди й зовнішні спокуси; досконалі - через присутність Святого Духа в них і з помноження дарувань.

66. Між злими духами є біс-попередник, який з'являється одразу після пробудження людини, щоб осквернити перші помисли її. Посвячуй початок дня свого Господу; бо кому спочатку його віддаси, того він і буде. Один вельми досвідчений знавець молитви сказав мені: «Який ранок, таким буде і цілий день».

67. У спокусах біси заохочують нас сказати або зробити щось нерозумне; коли ж це не вдається їм, то, тихо підкравшись, тайно вкладають у наші уста горду подяку Богові.

68. Хто думає про вишнє, після смерти відходить на небеса, а хто причепився до земного, сходить до глибин підземних; бо для душ, що розлучаються з тілом, нема третього, середнього місця.

69. Як спраглий олень біжить до води, так монах нехай спішить пізнавати благу волю Божу, навіть коли примішується до неї його власна воля чи протистоїть їй ворожа сила. Монах повинен розрізняти ще й те, котрі діла треба сповняти відразу, без усілякого зволікання, а котрі - неквапно та обачно.

70. Усі, що хочуть пізнати волю Божу, повинні найперше умертвити волю свою і, помолившись Господу з вірою та нелукавою простотою, просити смиренно порад в отців і братів та без жодного сумніву приймати їх, як з уст Божих, хоча б вони й суперечили їхньому власному розумінню. - Великою смиренномудрістю сповнені ті, що завжди керуються цим правилом. - І Бог не допустить, щоб їх щось звело.

71. Декотрі пізнавали волю Божу так: не схилялися у помислах до того чи того бажання свого, а цілковито покладалися на Господа; ум свій позбавляли власної волі, віддаючи його з гарячим молінням Господу. Так робили кілька днів - і досягали пізнання Божої волі: вищий Ум або мислено передавав волю Божу їхньому уму, або один з їхніх помислів щезав із душі.

72. Хтось через скорботи й труднощі в своїх починаннях дізнавався, що вони згідні з Божою волею. Інші, навпаки, з неочікуваної помочі розуміли, що це благоугодне Богові, бо Господь співдіє тільки тому, хто вибирає благе.

73. Хто просвіченням з висот осягнув в собі Бога, той швидко довідується про святу волю Божу в усьому.

74. Справедливий Господь не закриє дверей милосердя Свого перед тими, що стукають у них зі смиренням.

75. Ми повинні завжди перевіряти свій намір, бо Господь дивиться на нього в усіх ділах наших.Усе, що противиться пристрасті, всякій нечистоті та робиться тільки для Бога, а не задля чогось іншого, присудиться нам на добро.

76. Мужні душі з сильної любови до Бога і в смиренні серця замислюють і сповняють діла навіть понад свою спромогу; але є і горді серця, що відважуються на такі самі починання за намовою бісів. Бо вороги душ наших часто навмисне підштовхують нас до діл, що не під силу нам, аби ми ослабли, впали у відчай і, покинувши навіть ті справи, що нам до снаги, - стали посміховищем для демонів.

77. Бачив я немічних душею і тілом, що через численні гріхи свої одважились на подвиги понад свої сили, але не могли знести їх. Бог же судить про покаяння не з кількости трудів, а зі смирення, що супроводиться плачем, скрухою серця і відреченням од гріха.

78. Деколи причиною крайнього зла буває виховання, інколи - погане товариство, але часто саме розбещення душі призводить до загибелі. Хто визволився від першого і другого лиха, той, можливо, уникне й третього; але в кого розбещена душа, той нікчемний на кожному місці. Нема нічого безпечнішого від неба, проте й там декотрі загинули від своєї розбещеної волі.

79. Між нечистими духами є лукавіші від інших. Вони не вдовольняються лише тим, щоб саму людину довести до гріха, але підмовляють її також інших залучати до зла, щоб так стягнути на неї найлютіші муки. - Бачив я одного чоловіка, що передав іншому свою гріховну звичку; потім же, опам'ятавшись, почав каятися і відпав од гріха, алеоскільки навчений ним не перестав грішити, то покаяння його не було дійсне.

80. Оповіді про подвиги й чесноти духовних отців спонукують ум і душу до ревности. Повчання духовних отців є світильником у пітьмі, наверненням заблуканих на праведну дорогу, просвіченням сліпих.

81. Хто бажає явити Господу тіло невинне й серце чисте, той повинен дбати про безгнівність і стриманість, тому що без цих двох чеснот увесь труд марний.

82. Між чеснотами є і дочки, і матері їхні. Розумний чоловік найбільше повинен дбати про здобуття матерів, яких Сам Бог навчає. У дочок же -наставників багато.

83. Треба пильнувати, щоб недоїдання не надолужувати надміром сну, і навпаки, бо так чинити нерозумно.

84. Між нечистими духами є і такі, що на початку духовного життя подвижників тлумачать їм Божественне Писання. Вони звичайно роблять це в серцях марнославних, а ще більше - в тих, що обізнані в світських науках, щоби, спокушаючи непомітно, вкинути їх нарешті в прірву єресі та богохульства. Ми повинні впізнавати це бісівське богослов'я, або, ліпше мовити, богоборство - із замішання, непристойної та безчинної радости, що настає в душі під час цих тлумачень.

85. Ми ніколи не перестанемо поступувати в чеснотах і любові (ні тепер, ні в прийдешньому), завжди приймаючи нове світло від Світла (просвітлення з висот). Бо й Ангели, ці розумні єства, тежне дармують, але, завжди ступають уперед, додаючи славу до слави і розум до розуму.

86. Не будь суворим суддею до тих, які словами вчать про великі чесноти, а самі до благих діл ліниві, бо брак діла в них часто надолужується користю від їхнього повчання. Ми не обдаровані всі однаково: декотрі мають перевагу більше в слові, ніж у ділі, а в інших, навпаки, діло сильніше за слово.

87. Бог - не творець зла; тому помиляються ті, що кажуть, нібито декотрі з пристрастей властиві нашій природі. Не розуміють вони того, що людина свій природний потяг до добра перетворила на пристрасті. З природи, наприклад, маємо сім'я для продовження роду, а вживаємо його на беззаконну розпусту; з природи є в нас і гнів, але на того стародавнього змія, а ми його спрямовуємо на ближнього; дана нам ревність до чеснот, а ми ревні до пороків тощо.

88. Нелінива душа спонукує бісів до боротьби, бо з помноженням подвигів помножуються і вінці. Непоборюваний супостатами не отримає жодного вінця. А хто від нападів ворогів не занепадає духом, того восхвалять Ангели як хороброго воїна.

89. Безнастанно спостерігай за пристрасними порухами в собі - і побачиш, що гніздиться в тобі багато пристрастей, які навіть не завжди можна розпізнати - через душевну неміч або глибоко закорінену гріховну звичку.

90. Біси часто відвертають нас од легкого й корисного, а підмовляють до трудного.

91. Життя у спільноті, згідне з Богом, є духовною білизною, що усуває всяку скверну, грубість іпотворність душі. Усамітнення можна назвати красильнею для тих, що наперед очистились од похітливости, злопам'ятносте і дратівливосте, а вже потім віддалились на безмовність.

92. Біси розпусти, гніву, обжерства, нудьги й сонливосте не можуть сповнювати гордістю наш ум, а навпаки, впокорюють його; біси ж грошолюбства, владолюбства, марнослів'я звичайно додають до зла гріха ще й зло звеличування. І біс осуджування до них подібний.

93. Якщо монах, відвідавши мирян або прийнявши їх у себе, згодом сповниться печаллю замість того, щоб радіти зі свого визволення від сіті світу, що перешкоджала в його духовному поступуванні, - то він стає ігрищем пристрасте пихи або розпусти.

94. З великою розсудливістю повинні ми розважити, коли і за яких обставин треба нам протистояти пристрастям і боротися з ними, а коли відступити; інколи бо ліпше, через неміч, вдатися до втечі, - щоб не вмерти душевно.

95. Як вітри в тиху погоду ворушать тільки поверхню моря, а іншим разом збурюють навіть глибини; так і вітри темряви: у пристрасних людей хвилюють саме чуття серця, а в тих, що досягають поступу, - тільки поверхню ума; тому останні легше повертаються до своєї глибинної тиші, що залишається у них непорушною.

96. Стриманість - це матір здоров'я; а матір'ю стриманосте є помисел про смерть і тверда пам'ять про жовч, змішану з оцтом, що її за нас скуштував Господь наш, Владика і Бог.

97. Безмовність - причина й товариш невинности. Піст гасить розпалення тіла. Скруха серця -ворог лукавих і соромних думок.

98. Як змія не скине з себе старої шкіри, поки не пролізе через тісну щілину; так і чоловік не позбудеться колишніх злих звичок, ветхости душі й ризи старої людини, якщо не перейде вузькою та тісною дорогою посту й зневаги.

99. Як яйця під теплом крил оживають, так і лихі думки, утаювані від духовного отця, переростають у злі діла.

100. Як добрі коні, коли біжать разом, гарячкують один перед одним, так і добрі брати в спільноті спонукують один одного до благої ревности.

101. Як хмари закривають сонце, так лукаві помисли затьмарюють і занапащують ум.

102. Як убогий, побачивши царські скарби, ще більше усвідомлює нужденність свою; так і душа, читаючи оповіді про великі чесноти святих Отців, мимохіть ще більше впокоряється у помислах своїх.

103. Як той, що носить аромати, пахне і проти своєї волі; так і той, що має в собі Духа Господнього, пізнається зі слів та смирення свого.

104. Як злодії неохоче йдуть красти до такого місця, де проти них напоготові військо; так і мислені злодії без усякої надії підступають до того, хто в серці своєму утвердив молитву.

105. Як корабель, що має доброго керманича, безпечно входить до пристані; так і душа, маючи доброго пастиря, легко сходить з поміччю Божоюна небо, хоча й багато гріхів учинила на своєму шляху.

106. Як без провідника легко заблукає у незнайомій місцині навіть найрозумніший; так і монах, що самовладно йде дорогою чернецтва, - легко гине, хоча б і осягнув усю мудрість світу цього.

107. Хто слабкий тілом і скоїв багато тяжких гріхів, - нехай іде шляхом смирення і з ним споріднених чеснот, бо інакше спасіння йому не знайти.

108. Що менше злих діл, то більше відречення од зла; відречення од зла є початком покаяння. Початок покаяння - це початок спасіння, початок спасіння - блага рішучість угодити Богові. Така блага рішучість родить труди, початок же трудів -чесноти. Початок чеснот - цвіт, цвіт же чеснот -діяння. Породження чеснот - постійне думання і вболівання за них; плід безперервного думання та вболівання - звичка робити добро. Набуття благої звички - оздоблення душі добром, а добро - це матір страху. Страх породжує дотримання заповідей, небесних і земних; дотримання ж заповідей є знаком любови. Початок любови - багатство смирення. Багатство смирення - повнота любови й остаточне вселення Боже в тих, що через безпристрасність стали чистими серцем. І такі Бога побачать (Мт. 5:8).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Йоан Ліствичник" ]

[ Купити книгу: "Святий Йоан Ліствичник" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!