Про покаяння

Драбина досконалости, або Ліствиця Духовна ігумена Йоана, учня святого Григорія Назіянського

1. Покаяння - це відновлення Хрищення. Покаяння - це очищення совісти. Покаяння - це завіт з Богом про поправу життя. Покаяння - це примирення з Господом, звершення благих діл на противагу колишнім гріхам. Покаяння - це самоосудження; журба про себе, вільна від зовнішніх турбот. Покаяння - це донька надії та смерть відчаю.

2. Впавши у рів беззаконня, ми не можемо вибратися з нього без спасительної мотузки смиренномудрости.

3. Одна річ - сокрушена смиренномудрість каянника, інша - докори совісти того, хто ще впадає у гріх свій, ще інша - блаженне багатство смиренномудрости в досконалих - через діяння Боже. Знаком смирення є також досконале терпіння зневаги. - Колишня звичка часто тиранить тих, що плачуть за нею. І не дивуйся з цього. Чому і як трапляються падіння - незбагненне для людини; деколи це стається через недбальство душі, іноді -з допусту Божого, а інколи - через відвернення Боже. Хтось, утім, говорив мені, що з падінь, які стаються з допусту Божого, ми сподобляємося швидко підвестися, тому що Господь не дозволяє довго утримувати нас демонові журби.

4. Коли хвороба незадавнена, тоді її можна легко вилікувати; - застаріла ж, занедбана потребує багато праці, різання, присипання і припалювання. Така хвороба з часом стає невиліковною, але Богові - все можливо зцілити (Мт. 19:26).

5. Перед падінням у гріх біси зображають нам Бога чоловіколюбним, а після падіння - неприступно суворим.

6. Не слухай ворога, який шепоче тобі про "дріб'язковість" твого прогрішення: «Лишень би того й того не вчинити тобі, а це - нічого». Часто й малі дари вгамовували великий гнів Судді, - і навпаки.

7. Хто істинно шукає прощення гріхів своїх, нехай вважає втраченим кожний день, коли б не плакав, навіть якби й вчинив того дня багато добра.

8. Хто оплакує гріхи свої, хай не послаблює ревности в цьому, зваблюючись таким міркуванням: у час відходу (в годину смерти) одержу сповіщення про прощення. Невідоме ще не напевно правильне. Відверни од мене очі Твої сповіщенням, щоб я міг відідхнути перше, ніж піду звідси (Пс. 39:14). Господь же - дух, а де Господній дух, там воля (2 Кор. 3:17), де смиренність неоціненна, там окови розв'язані. А в кому нема цих двох надбань, нехай не обманюється: він зв'язаний.

9. Ті, що живуть у світі, далекі від цього сповіщення. Але декотрі з них, що йдуть шляхом милостині, в годину смерти пізнають, наскільки це було благоплідно.

10. Хто плаче над собою, того вже не цікавлять плачі, падіння чи докори ближніх. - Пес, поранений звіром, ще більше на нього лютує (через біль від рани).

11. Вдумаймось, чи не тому совість перестала нас звинувачувати, бо придушена злом, а не тому, що стала чистою? Знаком прощення гріхів є постійне визнання себе винуватцем.

12. Будьмо уважні всі ми, особливо ті, що впали, аби не ввійшло до серця нашого згубне вчення Орігена. Воно, скверне, всюди виставляло Боже чоловіколюб'я, що дуже припало до серця усім сластолюбцям.

13. На початках подвигу сповідуймо прогрішення свої духовному отцеві на самоті; якщо ж накаже, то - при всіх. Бо рани, будучи виявлені, не роз'ятрюються цим, а лікуються.

14. Сповідайся, мов засуджений злочинець, похилившись обличчям до землі, й омивай сльозами ноги духовного отця свого, немовби ноги самого Христа.

15. Біси звичайно намовляють нас або зовсім не сповідатися в гріхах своїх, або сповідатися, покладаючи вину свою на інших.

16. Не спокушайся духом гордині: сповідайся отцеві своєму в прогрішеннях своїх, не криючись, бо без самозасоромлення неможливо визволитися од сорому вічного. Оголюй перед ним струп свій, як перед лікарем, і не стидайся сказати йому: «Отче, це мій струп, моя рана; вона з'явилася через власне лінивство моє. Ніхто не винен у ній: ні людина, ні дух, ні тіло, ні щось інше, - а тільки недбальство моє».

17. Йоан Предтеча закликав усіх до сповіді, хоча сам не потребував її. Так він шукав спасіння тих, що приходили до нього.

18. Ніщо так не осоружне каянникам, як замішання від роздратування, бо покаяння потребує великої смиренности, а роздратування є знаком великої гордині.

19. Сонячний промінь, проникаючи через щілину до хати, освітлює в ній усе, тож видимою стає навіть найтонша пилюка, що снує у повітрі; подібно й страх Господній: коли ввійде до серця, - показує йому всі гріхи.

20. Як вода змиває літери на піску, так і сльози очищують гріхи.

21. Як літери, коли нема води, можна стерти іншими способами, так і душі, позбавлені сліз, очищуються з гріхів своїх печаллю, зітханням і великим уболіванням.

22. Як свіжі рани скоро загоюються, так, навпаки, задавнені душевні струпи нелегко вилікувати, хоча їх теж можна зцілити.

23. Як тому, що поховав батька свого, - ганьба відразу після похорону йти на весілля; так і тим, що ридають над гріхами своїми, не личить шукати у віці цьому спокою, чести й слави від людей.

24. Як мешкання громадян відрізняються від камер засуджених злочинців; так і життя тих, що плачуть над гріхами своїми, повинно бути цілком іншим, аніж життя невинних.

25. Чуття душі дане нам від природи, але гріх глушить його. Свідомість або припиняє зло, або зменшує його. Свідомість породжується совістю, а совість є словом і облеченням Ангела-Хоронителя, даного нам під час Хрищення. Тому непросвічені Хрищенням не так сильно мучаться за свої злі вчинки в душі, як віруючі.

26. Хто бажає позбутися ярма гріхів своїх, нехай наслідує тих, що сидять над гробами поза містом, та безнастанно ллє гарячі сльози каяття. Хай не перериває безголосих ридань серця свого, доки не побачить Ісуса, що прийде й відвалить од серця його камінь зачерствіння і ум - як Лазаря -звільнить з уз гріховних, звелівши слугам Своїм -Ангелам: Розв'яжіть його від пристрастей і пустіть, нехай іде (Йоан 11:44) до блаженної безпристрасности.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Йоан Ліствичник" ]

[ Купити книгу: "Святий Йоан Ліствичник" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!