Загальні початки подвижництва

Драбина досконалости, або Ліствиця Духовна ігумена Йоана, учня святого Григорія Назіянського

1. Бог є життям і спасінням для всіх обдарованих свобідною волею.

2. Хто посвятив себе Богові - хоч і зодягнений у матеріяльну й тлінну плоть - уподібнюється до життя і стану безтілесних, тримається тільки Божих слів і заповідей, повсякчасно на всякому місці й у кожній праці неослабно береже свої почуття, приборкує, осуджує своє єство, завжди думає про смерть, тужить за небом, відвертається од земних, вельми вихвалюваних світом благ, щоб здобути блага незмірні.

3. Ті, що істинно зреклися житейського, без сумніву, зробили це або задля будучого Царства, або через безліч гріхів своїх, або з любови до Бога. Якщо ж вони не мали жодного з цих намірів, то їхнє відречення од світу - даремне. А втім, наш добрий Спаситель жде, яким буде кінець їхнього шляху.

4. Коли хочемо вийти з Єгипту та втекти від фараона, то й нам потрібен свій Мойсей, заступник Божий, який, будучи нашим керманичем, здіймав би за нас руки до Бога, щоб наставлені та поучені ним перейшли ми через море гріхів і перемогли Амалика пристрастей.

5. Для усіх, що в тілі замірилися зійти на небо, направду потрібне силування, примушування себе й постійна самозневага (добровільна вбогість), особливо на початках одречення, доки сластолюбна натура наша не очиститься, а нечутливе серце не зігріється любов'ю до Бога. Бо правдивий труд і велике сокровенне уболівання за свої провини - неминучі для цього подвигу, доки ум наш, цей гнівний і сластолюбний пес, не стане цнотливим і люб'язним. - Зрештою, пристрасні та немічні, - будьмо благодушні! Сповідуймо з вірою Христу Господу неміч свою - і неодмінно сподобимося помочі Його - навіть понад наші заслуги, якщо тільки завжди будемо зводити себе до глибин смиренномудрости.

6. Ті, що приступають до духовного подвигу, повинні всього зректися, усе знехтувати, з усього насміхатися, усе відкинути, - щоб закласти міцний фундамент незлобивости, посту й цнотливости.

7. Від твердого початку (рішучости), без сумніву, буде нам користь, якщо навіть пізніше ослабнемо ми. Бо душа, що раніше була мужньою, - якщо й знесилиться, - від самої лише згадки про минулу ревність, наче гострою зброєю, буває уражена. Декотрі багато разів так підіймалися з розслаблення свого.

8. Коли душа, підступно зраджуючи сама собі, втратить блаженну й омріяну теплоту, тоді хай сумлінно дослідить причину, через яку вона її втратила, і на неї хай зверне весь труд свій і ревність, бо колишньої теплоти неможливо інакше повернути, як тими самими дверима, котрими вийшла вона.

9. На початку відречення сповняємо чесноти з трудом і примусом; але, зазнавши поступу в них, перестаємо відчувати прикрість, а якщо й відчуваємо, то малу. Коли ж наше тілесне мудрування буде переможене й ув'язнене вогнем ревности, тоді сповняємо чесноти вже з радістю, бажанням і Божественним запалом.

10. Запитували мене миряни: «Як, живучи з жінками і обплутуючись мирськими клопотами, можна стати досконалими християнами?» - Я відповів їм: «Усе, що тільки можете робити доброго, робіть: нікого не осуджуйте, не обкрадайте, нікого не обманюйте, ні перед ким не звеличуйтеся, ні до кого не майте ненависти, не оминайте церковних зібрань, до нужденних будьте милосердні, нікого не спокушайте, не зневажайте чужої чести й будьте вірні жінкам вашим. Якщо так будете чинити, то не далеко ви від Царства Небесного».

11. З радістю і мужністю приступімо до доброго подвигу. Не біймося ворогів наших, бо вони, хоча

самі невидимі, дивляться на лик нашої душі - й, коли помітять, що він змінився од страху, тоді ще сильніше озброюються злобою проти нас. Отож сміло виступаймо проти них, бо мужнього борця ніхто не переможе.

12. Ті, що істинно бажають служити Христові, нехай передусім виберуть собі, з поміччю духовних отців і за власним уподобанням, належне місце й спосіб життя, шлях і навчання, бо не для всіх корисне спільне життя і не всі здатні до мовчання. Кожному потрібно визначитися, який шлях йому найліпше підходить.

13. Монаше життя зводиться головно до таких трьох способів подвигу: до подвижницького відокремлення (життя на самоті); до мовчання з одним чи двома, або, нарешті, до терпеливого перебування у спільноті.

14. Хто істинно возлюбив Господа, хто щиро бажає і шукає будучого Царства, хто направду скорбить за гріхи свої, хто воістину ствердив у собі пам'ять про суд і вічні муки, хто правдиво боїться відходу з цього життя, - той не полюбить уже нічого дочасного, не буде журитися і піклуватися ні про майно та здобутки, ні про славу й честь цього світу, ні про що земне, але відкладе всіляку журбу та ще й тіло своє зненавидить і нагий, без смутку та лінивства буде наслідувати Христа, постійно взираючи на небо і звідти очікуючи собі помочі за словом Святого: Душа моя до Тебе лине (Пс. 63:9) і за словом іншого, завжди згадуваного Пророка: Однак же я не клопотався перед Тобою про лихо і не бажав я дня нещастя, Ти бо те знаєш (Єр. 17:16).

15. Сором нам, що все покинули, - знову турбуватися про земне. Це й означає - повернутися назад і не ввійти до Царства Божого.

16. Слухай, що сказав Господь тому юнакові, який чи не всі заповіді виконав: Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за Мною (Лк. 18:22; Мт. 19:21).

17. Будьмо уважні, аби, думаючи, що йдемо вузьким шляхом, насправді не блукали широким і просторим. Ось вам правдивий опис вузького шляху: приборкання черева, цілонічне стояння, помірне споживання води й хліба, очищувальне пиття неслави, докорів, насміхань, образ; зречення своєї волі; смирення під час зневаг, тяжких прикрощів та нападів, - щоб уміти мужньо терпіти, коли ображають; не обурюватися, коли обмовляють; не гніватися, коли осуджують; упокорюватися, коли принижують. Блаженні, що ходять стежками тут вказаного шляху, бо таких є Царство Небесне (Мт. 5:3-12).

18. Хто думає, що не має пристрасти до якоїсь речі, а, позбувшись її, сумує за нею серцем, - той обманює себе самого.

19. Відречення од світу буває причиною і спасіння, і бід. Це знають ті, що перепливають се мислене море. Але сумне видовище, коли вирятувані з безодні топляться у самій пристані.

20. Покинувши світ, не наближайся до нього, бо пристрасті легко повертаються.

21. Тих місць, що дають нагоду до падіння, уникай, як бича, бо коли ми не бачимо забороненого плоду, - не так сильно бажаємо його.

22. Намагаймося наслідувати Лота, а не жінку його; бо душа, повернувшись туди, звідки вийшла, уподібниться до солі, що втратила силу й ствердла. Біжіть з Єгипту безповоротно, бо серця, що обернулися назад, вже не побачили Єрусалиму, тобто землі безпристрасности.

23. Нехай батьком твоїм буде той, хто може й бажає допомогти тобі скинути ярмо гріхів твоїх; матір'ю - скорбота, здатна омити тебе від усякої скверни; братом - співтрудівник і співревнитель у прагненні до вишнього; невідлучною дружиною -пам'ять про смерть; люб'язними дітьми - щирі зітхання; рабом твоїм - тіло твоє, а друзями - небесні сили, які в час відходу твоєї душі будуть дійсно помічними тобі. Такий рід тих, які шукають Господа (Пс. 24:6).

24. Віддаляючись од світу, ми повинні вибирати місця скромні, позбавлені нагод до втіх та марнославства; якщо ж ні, то ми діємо за пристрастю.

25. Як не можна одним оком дивитись на небо, а другим на землю, так неможливо уникнути душевних бід тому, хто не тільки тілом, але й усіма помислами своїми цілковито не віддалився од світу.

26. Добра й цілісна вдача здобувається великим трудом і подвигом; але за одну мить можна втратити те, що було набуте тривалими зусиллями, бо лихі розмови псують добрі звичаї (І Кор. 15:33).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Йоан Ліствичник" ]

[ Купити книгу: "Святий Йоан Ліствичник" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!