1. Тверезіння — це духовне мистецтво. Якщо довго, постійно й старанно вправлятися у ньому, то з Божою поміччю воно цілковито звільняє людину від пристрасних помислів, пустих слів та лихих діл; дарує правдиве пізнання незбагненного Бога і таємне розуміння сокровенних Божественних таїн; сповняє кожну заповідь Старого й Нового Завіту та усякі блага будучого віку подає. Тверезіння — це чистота серця, що через свою велич і високу достойність — або точніше — через людську неуважність і недбалість є вкрай рідкісна сьогодні серед монахів. — Христос же восхваляє її: Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога (Мт. 5:8). Здобувається тверезіння дорогою ціною. Якщо воно постійно перебуває в людині, то стає в ній дороговказом до праведного, богоугодного життя, драбиною до споглядання Бога. Тверезіння навчає правильно керувати порухами душі — її мисленою, почуттєвою і дратівливою силами, твердо оберігати почуття, повсякчас зрощуючи в причасниках своїх чотири головні чесноти — мудрість, мужність, стриманість і справедливість.

2. Дух Святий через великого законоположника Мойсея показав нам, наскільки ця чеснота тверезіння є непорочна, чиста, всеохоплююча, високотворна. Навчаючи, як треба сповняти її, каже: Гляди, щоб у твоєму серці не зродилась грішна думка (Втор. 15:9). Грішною вона буде тоді, коли мислено любується у якісь порочній, Богу ненависній речі. Святі Отці називають грішну думку диявольським підступом у серці, за яким одразу ж слідують наші помисли, пристрасно патякаючи з ворогом своїм.

3. Тверезіння прокладає путь усякій чесноті й заповіді Божій. Воно називається також безмовністю серця і є те саме, що зберігання ума в досконалому немріянні.

4. Як сонячне світло остогидне сліпому від народження, так і сіяння обильної благодаті — тому, хто не живе у тверезінні, бо він не визволиться від гріховних, Богу ненависних діл, слів і помислів, а після смерти не мине князів пекельної безодні, що чатують на нього.

5. Уважність — це неустанна, без усякого помислу, безмовність серця, у якій людина невпинно живе Ісусом Христом, Сином Божим і Богом єдиним, Його призиває, з Ним мужньо повстає проти ворогів і Йому кається у своїх гріхах. Душа, що повсякчас призиває Господа, посяде Його — Єдиного тайновидця сердець. Від людей же всіляко приховує насолоду та внутрішній подвиг свій, щоби ворог лукавий хитрощами не посіяв у ній зла й не знищив доброго діяння її.

6. Тверезіння духа — це постійне перебування ума при дверях серця. Ум тоді чітко бачить, як підкрадаються ворожі помисли, ці лиходії-викрадачі, чує, що верзуть ці губителі, які образи навіюють ці люті демони, занурюючи його до мрійливости і спокушаючи його. Якщо з любов'ю будемо зносити труд тверезіння, то він, ніби наставник, навчить нас мистецтва мисленої боротьби.

7. Коли в людині зроджується особливий страх, бо Господь нібито покидає її, допускаючи зовнішні спокуси, — тоді постає в умі її пильна уважність, що загороджує дорогу лихим помислам і ділам. Саме тому й залишення бувають, і несподівані спокуси від Бога допускаються, щоб виправити життя наше, особливо коли хтось пізнав солодкий спокій від уважности й тверезіння, але втратив його, ставши недбалим. — Від постійної уважности зроджується навик, за ним же настає природне безперервне тверезіння. Від тверезіння непомітно постає в нас боротьба, за нею ж слідує безнастанна Ісусова молитва, солодка безмрійність ума — від злуки з Господом.

8. Ум, що невідступно до Господа прибігає і призиває Його на ворогів своїх, подібний до звіра, якому не страшна безліч псів, бо він — за високою огорожею. Людина, що постійно молиться в умі своїм проти мислених підступів невидимих ворогів до Миротворця Ісуса, — залишається неураженою від них.

9. Якщо віруєш, що Господь удосвіта твій голос почує, і дано тобі не тільки баченим бути, а й самому бачити (Пс. 5:4), то ти розумієш, про що я кажу. Якщо ж ні, тверезій — і зрозумієш.

10. Твердиня глибокої безмовности душі, як і глибочінь споглядань, дивних та невимовних, смиренномудрости, правоти й любови — це вкрай суворе тверезіння і молитва до Христа Ісуса: постійна, наполеглива, сердечна, без смутку й нудьги (Лк. 18:1), без усяких помислів у серці.

11. Каже Господь: Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи!, — ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі (Мт. 7:21). Воля ж Отця Небесного є: О ви, що любите Господа, ненавидьте зло! (Пс. 97:10). Тож, молячись до Ісуса Христа, зненавидьмо злі помисли — і воля Божа сповнена.

12. Владика наш і Бог, воплотившись, здійснив усяку чесноту — як приклад родові людському. Воззвав людину від древнього падіння, живоописавши чеснотливе життя Своє у плоті. Один із багатьох Ісусових добрих прикладів є той, що Він після Хрищення пішов у пустиню і мислено боровся там із дияволом, що приступив був до Нього — як до звичайного чоловіка. Перемігши лукавого смиренністю, постом, молитвою й тверезінням, Ісус, хоч Сам — яко Бог і Бог богів — не мав у них потреби, проте тим навчив нас, вільних рабів Своїх, уміло боротися цією зброєю проти духів злоби.

13. Про те, скільки, на мою думку, є способів тверезіння, що очищують ум від пристрасних помислів, — не полінуюсь розказати тобі простою і невишуканою мовою. Бо я не вважаю за розумне під різним мудруванням приховувати корисне, особливо від людей простих... Тобі ж, чадо Тимотеєве, скажу словом Апостола: Віддавайся читанню, умовлянню та навчанню (1 Тим. 4:13).

14. Є чотири способи тверезіння духа. Перший -постійно слідкувати за мрійливістю, або за підступом лукавого, бо без мріяння сатана не може навіювати своїх помислів і спокушати ум людський обманом.

15. Другий — постійно молитися, заховуючи в серці глибоку тишину та безмовність на всякий помисел.

16. Третій — повсякчас смиренно призивати на поміч Господа Ісуса Христа.

17. Четвертий — безнастанно пам'ятати про смерть.

18. Усі ці способи, улюблений, подібно до сторожі, закривають вхід лихим помислам. Про найдієвіший з усіх способів тверезіння — лише до неба здіймати очі свої, маючи за ніщо землю і все земне -я з поміччю Бога, що дав нам слово, опишу докладніше іншим разом.

19. Якщо займемось духовним діянням лише на короткий час, а не перебудемо в ньому до кінця життя, — то легко повернемось знову до тілесних пристрастей, не одержавши від цього доброго починання жодної користи, а тільки безмежне потьмарення ума й падіння у прірву матеріяльного.

20. Хто внутрішньо подвизається, тому щомиті треба держатися таких чотирьох чеснот: смиренности, уважности, протистояння помислам, молитви. Смиренність потрібна нам для того, щоб Христос завжди нам допомагав, бо Бог гордим противиться (Як. 4:6), а боремося ми з гордими супротивниками — демонами. Уважність потрібна, щоб повсякчас відсікати з серця свого всякі помисли, навіть ті, що видаються нам добрими. Протистояння потрібне, щоб з гнівом заперечувати помислам лукавого, як мовлено: Я відповім тим, що кепкують з мене, — бо я звірився на Твоє слово (Пс. 119:42). Молитва потрібна, щоби не дозволити лукавим похотям увійти в серце, а натомість із глибини душі співати Христові пісню хвали. Тоді побачимо, як від всехвального Імени Ісуса ворог із своїми помислами розвіється, як порох на вітрі, щезне, як дим.

21. Хто не набув постійної, чистої від помислів молитви, що з найпотаємніших закутків душі призивала би Господа Ісуса Христа, бичувала й обпікала би ворога — той не має зброї для боротьби.

22. Треба вдивлятися в себе гострозорим поглядом ума, аби розпізнавати тих звірів, що входять туди. Як тільки побачиш голову змія, одразу ж протистав їй Христа — і відчуєш невидиме заступництво Боже.

23. Як той, хто дивиться у дзеркало, бачить у ньому не лише себе, а й тих, що стоять обіч нього; так і той, хто уважно вдивляється у серце своє, узрить там не тільки внутрішній стан свій, а й похмурі обличчя мислених ворогів своїх.

24. Самотужки умові не перемогти демонського мріяння. Бо хитрі вороги людини деколи навіть прикидаються переможеними, лише щоб повалити нас іншим підступом — марнославством. Коли ж призиватимемо Ім'я Ісуса — то й хвилини не зможуть вони встояти й спокушати нас.

25. Гляди, не звеличуйся і не вигадуй власних способів боротьби, як древній Ізраїль. Бо той, визволившись від єгиптян Божою рукою, вилив собі невдовзі ідола, щоб поклонятися йому.

26. Під вилитим ідолом розумій слабкий людський ум. Поки він призиває Господа Ісуса Христа на духів злоби, доти проганяє усі невидимі сили ворожі. Як тільки ж нерозважно на себе покладеться — падає й розбивається, подібно до бистрокрилого[1]. Хто ж на Господа уповає, той визнає: Господь -то моя сила й щит мій! На Нього уповало моє серце, і допомоги зазнав я; тим і радіє моє серце (Пс. 28:7); Хто, крім Господа, встане за мене проти злісних, заступиться за мене проти злочинців — помислів без ліку? (Пс. 94:16). Хто на себе, а не на Бога уповає, той упаде і розіб'ється.

27. Якщо хочеш успішно боротися з невидимими силами, нехай стане тобі за взірець безмовности серця — павук, що ловить і умертвлює мух. Якщо ти, як і він у своєму павутинні, німотствуєш у своїй душі, то постійно розбивай вавилонських дітей — за що блаженним назве тебе Дух Святий через Давида (Пс. 137:9)[2].

28. Як неможливо людині, що ходить по землі, не дихати повітрям — так неспромога і нам без частого призивання Імени Ісуса Христа очистити серце своє від пристрасних помислів і прогнати з нього мислених ворогів своїх.

29. Якщо ти завжди у своєму серці смиренно роздумуєш, пам'ятаєш про смерть, каєшся у гріхах, протистоїш помислам, призиваєш Ісуса Христа та з цією зброєю щоденно проходиш шляхом вузьким, але радісним і втішним, — то дійдеш до блаженного споглядання Святих і просвітишся глибокими Таїнствами Христа, в Якому сховані всі скарби мудрости і знання (Кол. 2:3). Бо в Христі Ісусі зійде на душу твою Дух Святий, просвітить її, щоби відкритим обличчям бачити тобі славу Господню (2 Кор. 3:18). Ніхто, каже Апостол, — не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого (1 Кор. 12:3), що таємно утверджує в істині того, хто шукає Його.

30. Хто хоче стати досвідченим у боротьбі зі злими духами, тому треба знати, що демони часто приховують, навіть втихомирюють у ньому цю мислену боротьбу, щоб він, забувши про небезпеку ворожого нападу, став безпечним. Тоді зненацька заполонюють ум його мріянням і знову роблять його байдужим недбальцем до серця свого. Бо в них одна ціль: відволікти подвижника від уважности до серця свого, бо добре знають, яке багатство назбирується через це в душі. — Тим-то в час затишшя боротьби потрібно ще більше заглиблюватися — пам'яттю про Господа нашого Ісуса Христа — в духовне споглядання — і думка про боротьбу знову спаде нам на ум. Тільки чинімо все по волі Божій і зі смиренням великим.

31. Перебуваючи в спільноті, потрібно нам самохіть відкинути всяку волю свою перед настоятелем і стати з Божою поміччю — немовби добровільними невільниками. Також усіляко намагатися не обурюватися, не дратуватися і не гніватися, бо інакше залишимось без сміливого уповання на Бога під час духовної боротьби. — Воля наша, якщо по-доброму не відкинути її, дратується, коли інші намагаються це зробити примусово. Через злобний гнів ми втрачаємо розуміння боротьби, вміння та мистецтво її провадити, що з таким великим трудом здобували. Гнів переважно — руйнівний. Якщо він постає проти бісівських помислів, то розбиває їх дощенту, а якщо скипає проти людей, то викорінює в нас самих благі помисли. Отже, гнів — руйнівний для усяких помислів: чи лихих, чи навіть праведних. Його дарував нам Господь як щит і лук проти демонів. Гнів захищає нас, якщо використовувати його за призначенням. Інакше стає він нападником-руйнівником проти нас же самих і братів наших. Бачив я, як пес, сміливо кидаючись на вовків, іноді роздирав і овець.

32. Треба уникати зухвальства — безтурботної вольности в поводженні з іншими — як отрути гаспидової, та ухилятись від частих бесід, як від зміїв і виплодів єхидни. Бо все це дуже скоро призведе до цілковитого забуття про внутрішню боротьбу й скине душу з втішної високости, здобутої чистотою серця. Забуття — гідне прокляття. Воно противиться уважності, як вода — вогню, і сильним супостатом їй стає щоразу. Від забуття скочуємося до недбальства, від недбальства — до нехтування духовним життям, до нудьги та до негідних пожадань і, врешті, знову повертаємось назад, як пес до своєї блювотини (2 Пт. 2:22). Уникаймо ж вольности, як отрути смертоносної, а страшну недугу забуття лікуймо вкрай строгим оберіганням ума й постійним призиванням Господа нашого Ісуса Христа, бо без Нього ми нічого чинити не можемо (Йоан 15:5).

33. Як неможливо дружити зі змієм, так неможливо тіло своє пестити, любити, догоджати йому -і водночас турбуватись про чесноту небесну. Бо змій з природи своєї не може не вжалити, а тіло -не осквернити того, хто догоджає йому. Коли тіло згрішить, його треба нещадно бичувати до ран, як раба-втікача, сп'янілого від вина. Нехай знає, що є над ним господар — ум, завжди готовий покарати його, і хай не впивається похіттю, немовби вином у корчмі. Хай пам'ятає і про господиню свою — душу нетлінну, яка носить його — раба — порох тлінний. До самої смерти не довіряй плоті своїй. Прагнення тіла, — каже Апостол, — вороже Богові, бо не кориться законові Божому (Рим. 8:7). Тіло пожадає проти духа (Гал. 5:17). Тілесні не можуть подобатись Богові. Ви ж не тілесні, але духовні (Рим. 8:8-9).

34. Розсудливість у тому, щоб використовувати дратівливу силу нашої душі у внутрішній боротьбі й у самодоріканні; мудрість — щоб залучати мислену силу до строгого безнастанного тверезіння та духовного споглядання; справедливість — щоб скеровувати пожадливу силу до чесноти й Бога; мужність — щоб керувати п'ятьма чуттями й пильнувати, щоби вони не оскверняли ні внутрішньої нашої людини — серця, ні зовнішньої — тіла.

35. Над Ізраїлем Його велич, тобто над умом, що бачить красу слави самого Бога, а Його потуга у хмарах (Пс. 68:35) — у душах, що світло бачать і від самого світанку споглядають найдостойнішого й найулюбленішого, Того, Хто сидить праворуч Отця і освітлює їх, як сонце хмари.

36. Одна хиба нищить багато добра, — сказано в Божественному Писанні (Проп. 9:18). Ум, згрішивши, позбавляється небесної поживи і пиття.

37. Не сильніші ми від Самсона, не мудріші від Соломона, не побожніші від блаженного Давида, не перевершуємо верховного апостола Петра в любові до Бога. Тим-то не уповаймо на себе, бо Писання каже: хто надіється тільки на себе, той упаде жахливо.

38. Научімось від Христа смиренномудрости, від Давида — покори, від Петра — плачу над гріхом своїм, але не впадаймо у відчай подібно до Самсона, Юди чи Соломона.

39. Противник наш, диявол, ходить навколо нас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти (1 Пт. 5:8). Будьмо ж завжди уважні серцем, тверезі духом, відважно спротивляймося помислам і постійно молімся до Ісуса Христа, Бога нашого. Бо могутнішої помочі від Ісусової не знайти нам у житті. Тільки Він, єдиний Господь, зуміє подолати всі демонські підступи, хитрощі та лукавство.

40. Сміливо уповай, душе, на Христа і взивай до Нього; ворогів же не лякайся, бо не сама воюєш, а разом зі Страшним Царем Ісусом Христом, Творцем усього сущого: видимого й невидимого, тілесного й безтілесного.

41. Що частіше зрошує землю дощ, то більше пом'якшує її; так і святе Ім'я Христове — що частіше, без помислів призивати Його, то більше пом'якшить ниву серця нашого, сповнить його радістю та веселістю.

42. Недосвідченим добре знати й те, що ми, дебелі й до землі похилені як тілом так і мудруванням своїм, можемо перемогти ворогів своїх — безтілесних і невидимих, ворожих і злобних, досвідчених у боротьбі, що ведуть її з нами від Адама аж до сьогодні, — тільки постійним тверезінням ума й призиванням Ісуса Христа, Бога й Творця нашого. Молитва Ісусова для недосвідчених буде спонукою й дороговказом у пізнанні добра. Для досвідчених же найкращим наставником у доброму є діяння, випробування ділом і зазнання істинного добра.

43. Як дитя, мале й нелукаве, захоплюється спритними трюками фокусника; так і душа людська, проста та блага — бо такою сотворив її всеблагий Владика — зваблюється мрійливими підступами диявола. Підбігає до злопідступного, як голубиця до того, що розставляє сіті для її писклят, і змішує свої помисли з бісівськими навіюваннями. Якщо вони заборонені заповідями Христовими, то задумує, як би наперекір їм сповнити навіяне їй. А згодом, дійшовши до згоди із задумом ворожим, вже за посередництвом тіла втілює — на осудження собі — содіяне подумки беззаконня.

44. У цьому хитрість лукавого — затруєними стрілами вражати всяку здобич свою. Тож поки ум не здобуде досвіду в боротьбі, небезпечно дозволяти ворожим помислам входити в серце, особливо тоді, коли душа людська ще співдіє демонським підступам, усолоджується ними й охоче слідує за ними. Та як тільки пізнає їхню злобу, повинна одразу ж відсікати їх. Коли ж ум навчиться подвизатися проти них, усе про них знатиме й звикне до такої боротьби — тоді правильно розпізнаватиме помисли і, як каже Пророк, легко ловитиме лисиць маленьких (П. п. 2:15). Тоді можна дозволяти їм заходити всередину серця нашого, з поміччю Христовою воювати проти них, виявляти підступи їхні й проганяти геть із себе.

45. Як неможливо воді й вогню одночасно бушувати, так неможливо гріхові полонити людину, якщо він спершу не постукає в двері серця її лукавим мріянням.

46. Перше- підступ; друге — поєднання людських помислів із помислами лукавих демонів; третє -взаємна згода помислів на зло й задум, як вчинити його; четверте — чуттєве діяння, або гріх. Якщо завдяки тверезінню ум уважний до себе й — Іменем Господа Ісуса — знищує зародок підступу, то до гріха не доходить. Бо лукавий, будучи безтілесним, може спокусити душу тільки через мрії та помисли. Тим-то про підступ мовить Давид: Щоранку призводитиму до мовчанки усіх нечестивих краю (Пс. 101:8); великий же Мойсей так каже про згоду, договір: Не укладатимеш договорів з ними й з їхніми богами (Вих. 23:32).

47. Ум демонський невидимо бореться з умом людським. Тому щохвилі треба з глибини душі взивати до Христа, щоби Він прогнав ум демонський, а нам дарував — як Чоловіколюбець — перемогу.

48. Прикладом безмовности серця нехай буде тобі той, хто уважно розглядає себе в дзеркалі. Коли почнеш за його прикладом пильно вдивлятися у серце своє, то побачиш, як мислено вимальовується там і добре, і лихе.

49. Будь завжди уважним, ніколи не плекай у серці своєму ніякого помислу: ні лихого, ні благо-видного, щоб легко розпізнавати чужих, тобто первородних синів єгипетських — підступи лукавого.

50. Яка ж блага, приємна, світла, солодка й прекрасна чеснота тверезіння, що нею, Ти, Христе Боже наш, благоуправляєш і яку людський ум сповняє у великій смиренності! Бо вона розкинула свої гілляки аж до моря — глибини споглядання, а паростки свої аж до самої річки солодких Божественних таїн (Пс. 80:12), напоює і освіжає ум, віддавна палений смрадом лукавих помислів бісівських та шаленством плоті, в якому — смерть.

51. Тверезіння подібне до драбини Якова, що по ній ходять Ангели і над котрою возсідає Бог. Воно викорінює в нас усяке зло, відсікає багатомовність, лихослів'я, обмовляння і всі пристрасті, ніколи не втрачаючи притім своєї солодкости.

52. Тому-то, браття мої, будьмо ревні у тверезінні. Чистою думкою у Христі Ісусі завжди перебуваючи, безнастанно пам'ятаймо про всі гріхи наші, теперішні й минулі, щоб зі скрухою і смиренномудрієм невідступно призивати в мисленій боротьбі Ісуса Христа, Бога нашого. Бо за гордість, марнославство і себелюбство позбуваємося ми помочі Ісусової, а з нею — і чистоти серця, що через неї дає пізнати Себе людині Бог, оскільки за обітницею (Мт. 5:8) від чистоти серця зроджується Богопізнання.

53. Постійно пильнуючи себе, ум здобуває серед інших благ і те, що п'ять чуттів тілесних не будуть співтоваришами спокусам грішним, що приходять зовні. Дослухаючись уважно до чесноти тверезіння і завжди бажаючи усолоджуватись добром, ум не дозволяє п'ятьом чуттям обкрадати себе, а матеріяльним і суєтним помислам входити в себе. Знаючи, які постають через них спокуси, приборкує їх зсередини.

54. Нехай ум твій буде уважним — і спокуси не потурбують тебе. Інакше терпітимеш усілякі демонські напасті.

55. Як тому, хто втратив апетит і відчуває огиду до їжі, корисний гіркий полин; так і лихому корисні нещастя.

56. Якщо не бажаєш страждати від зла, не бажай і зла коїти, бо страждання від зла неминуче настають за скоєнням його. Хто що сіє, те й пожне. Коли ми, добровільно сіючи зло, пожинаємо проти своєї волі скорботне, то повинні вбачати в цьому правосуддя Боже.

57. Такі три пристрасті засліплюють ум: грошолюбство, марнославство та пожадливість.

58. Знання та віра, співвихованці єства нашого, саме від грошолюбства, марнославства і пожадливости, а не від чогось іншого — отупіли.

59. Лють, гнів, борня, вбивство та всі інші пристрасті сильно вкорінилися в людях через них.

60. Хто не знає істини, той не вірить істинно, бо знання природно передує вірі. Не на те Писання, щоби тільки знати, але й щоб сповняти.

61. Почнімо нарешті діяти. Тоді, досягаючи поступу, зрозуміємо, що уповання на Бога, тверда віра, внутрішнє пізнання, визволення від спокус, благодатні дарування, сердечне ісповідування, сльози каяття даються віруючим через молитву. І не тільки це, а й- терпіння у скорботах, щире прощення ближньому, розуміння духовного закону, пізнання Божої правди, зіслання Святого Духа, дар духовних скарбів і все, що прорік був Господь віруючим у цьому й будучому віці. Одне слово, неможливо душі уподібнитися до образу і подоби Божої без благодаті Божої та віри, що в серці перебуває у глибокій смиренності та нерозсіяній молитві.

62. Воістину велике благо здобули ми — безнастанно призивати Господа Ісуса на мислених супостатів, щоб очистити серце своє. І слово моє згідне з Писанням: Готуйся, Ізраїлю, — каже Пророк, -стрічати Бога твого! (Ам. 4:12). Апостол також закликає: Моліться без перерви (1 Сол. 5:17). І Господь нам заповідає: Без Мене ж ви нічого чинити не можете. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, — той плід приносить щедро. Якщо хтось у Мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне (Йоан 15:5-6). Велике діло — молитва. Вона містить у собі всі блага, бо очищує серце. Тим-то ті. що вірують, бачать Бога.

63. Високотворний і Богові милий скарб смиренномудрости має силу викорінювати всяке Богові ненависне зло, тим-то й нелегко здобути його. Можна узріти в людині чимало чеснот, але навряд чи знайдеш у когось благі пахощі смиренности. Треба докласти чимало турбот і зусиль, щоби здобути цей скарб. Писання називає диявола нечистим саме за те, що він відкинув благий скарб смиренномудрости, а натомість полюбив гордість. Бо яку тілесну нечистоту міг учинити цілком безтілесний дух? За гордість названий він нечистим, із чистого й світлого Ангела став темним, скверним духом: Осоружний Господеві — кожен гордий серцем (Прип. 16:5). За Писанням, перший гріх — це гордість (Сир. 10:15). Фараон у гордості своїй казав: Не знаю Господа, й Ізраїля не відпущу (Вих. 5:2).

64. Багатьма діяннями ума можна здобути благий дар смиренномудрости, якщо тільки не будемо недбалі до спасіння свого, пам'ятаючи, наприклад, прогрішення свої — словом, ділом і помислом, а також розважаючи над чеснотами ближніх та іншими їхніми перевагами над собою. Ясно бачачи в умі своєму вбогість свою та як далеко нам до досконалости інших, ми природно вважатимемо себе землею й порохом, навіть не людиною, а непотребом якимсь, тому що відстали в усьому від усіх сущих розумних істот на землі й з усіх них — найменші та найнікчемніші.

65. Уста Христові, стовп Церкви, великий Отець наш Василій каже: «Щоби не грішити й на завтра знову не впасти у той самий гріх, мусимо кожного вечора віддавати себе під суд свого сумління, щоби бачити, в чому ми прогрішились, а що вчинили правильно». Так робив Іов щодо себе й дітей своїх. Щоденний іспит сумління показує нам, які ми, що в нас не так; виробляє навик постійного іспитування, аби знати, що і як треба робити далі.

66. Хтось із мудрих у Божественних речах[3] сказав: «Початок плодоношення — цвіт, а початок діяльного життя — стриманість». Станьмо, отже, розумно стриманими, як навчають Отці, й увесь дванадцятигодинний день оберігаймо свій ум. Так з поміччю Божою зможемо поменшити, а згодом і цілковито погасити в собі зло. Бо з приневолення себе починається чеснотливе життя, що за нього обіцяне нам Царство Небесне.

67. Шлях до пізнання — це безпристрасність та смиренність. Без них ніхто не побачить Бога.

68. Хто постійно заглиблений у себе, той перебуває у невинності, а ще — споглядає, пізнає Бога, безнастанно молиться. Про це так каже Апостол: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити (Гал. 5:16).

69. Хто не вміє йти духовним шляхом, той не проганяє пристрасних помислів від себе, клопочеться про тіло, черевоугодництво та розпусту, гнівається, пам'ятає зло і через те затьмарює ум свій або ж засмучує серце, почавши надмірні подвиги.

70. Хто відрікся од житейського, тобто від жінки, майна та іншого надбання, той лише зовнішнього чоловіка свого зробив монахом. Хто ж зрікся пристрасних помислів про все це, той вчинив монахом і внутрішнього чоловіка — ум свій. І такий є істинний монах. Зовнішнього чоловіка легко зробити монахом, але нелегкий труд — внутрішньо стати монахом.

71. Внутрішній чоловік є той, хто цілком звільнився від пристрасних помислів і сподобився постійної молитви, чистої та неземної.

72. Багато пристрастей приховано в душі нашій, але виявляються вони тільки тоді, коли з'являється привід до них.

73. Не займайся лише тілесною вправою, але, давши тілові посильний подвиг, увесь ум свій зверни на внутрішнє, бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне (1 Тим. 4:8).

74. Коли пристрасті вгасають — або тому, що причини їхні усунені, або демони лукаво відступили — тоді зроджується гордість.

75. Смиренність і страждання визволяють людину від усякого гріха. Смиренність відсікає душевні пристрасті, а страждання — тілесні. Тому Господь каже: Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога (Мт. 5:8) і сущі в Ньому скарби — коли любов'ю і стриманістю очистять себе.

76. Пильнування слів про всяку чесноту оберігає ум, як у древності вартовий Давида означав обрізання серця (2 Сам. 18:24).

77. Як дивлячись на почуттєво шкідливе, зазнаємо шкоди — так і щодо умового.

78. Рослина з пошкодженою серцевиною всихає. Так розумій і про серце людське. Щомиті треба бути уважним до себе, бо хижаки не дрімають.

79. Господь, бажаючи показати, що всяка заповідь — обов'язкова, а усиновлення — це дар людям завдяки Його крові, каже: Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити (Лк. 17:10). Тим-то Царство Небесне — не нагорода за діла, а милосердний дар Владики, приготований вірним рабам своїм. Раб не вимагає свободи; отримавши ж її, дякує як боржник, а, не отримавши, чекає як милости.

80. Христос, умерши за наші гріхи, дарує свободу тим, що вірно Йому служать: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого (Мт. 25:21). Вірний слуга — не той, що знає заповідь Христову, а той, що вірно сповняє її.

81. Той, хто любить пана свого, сповняє волю його. Прогрішившись або не послухавшись його в чомусь, терпить як належне заслужену покару. Знаючи заповіді, будь трудолюбивим — сповняй їх, бо від самого лише знання гордіє людина.

82. Спокуси, несподівано спадаючи на нас, з промислу Божого вчать нас бути трудолюбивими.

83. Зоря випромінює світло довкола себе, а благочестивий і богобоязливий муж — убогість і смиренність, бо смирення та пониження — це розпізнавальна ознака учнів Христових. Хто ж живе не в смиренності, той позбавляється частки Того, Хто усмирив Себе до хреста й смерти, — законодателя Євангелія та виконавця Божественних заповідей, Який посвідчив обов'язкові для нас заповіді ділом і життям, як сказано в Євангелії.

84. Ой, всі ви спрагнені, йдіть до води, — закликає Пророк (Іс. 55:1). Ви, що прагнете Бога, ходіть у чистоті ума й серця. Хто ж завдяки чистоті високо ширяє, тому теж треба звертати очі на землю свого старцювання. Бо ніщо не є вище від смиренности. Де нема світла, там усе темне й похмуре; так і без смиренномудрости всі наші труди — суєтні й безплідні.

85. Кінець усьому такий: Бога бійся і заповідей Його пильнуй (Проп. 12:13). Якщо мислено будеш сповняти заповіді Божі, то рідко будеш мати потребу в почуттєвих трудах. Давид каже: Чинити Твою волю, Боже мій, я радий, і Твій закон у мене в серці (Пс. 40:9).

86. Якщо людина не сповняє волі Божої та закону Його в серці, то й тілом не виконує їх. Хто не тверезіє і є байдужий до себе, той немовби каже Богові: Доріг Твоїх не хочемо ми знати! (Іов 21:14). Зрозуміло, що чинить так через брак Божественного просвітлення, бо причасник Божий не тільки в серці береже Господній закон, а й живе по-Божому.

87. Як сіль надає смаку їжі, зберігає її свіжість, так і ум береже мислену насолоду й чудесне діяння серця. Бо вони божественно осолоджують і внутрішню, і зовнішню нашу людину, проганяють смрад лукавих помислів, усталюють нас у доброму.

88. Від спокус — безліч помислів, а від них — погані почуття. Хто — поміччю Христовою — погасить перше, той уникне й останнього. Такий муж збагатиться солодким Божественним знанням, всюди буде споглядати Бога і, поставивши напроти Нього дзеркало свого ума, просвітиться Господом. Тоді ум, досягнувши межі своїх бажань, спочине від усякого іншого споглядання.

89. Усякий помисел входить у наше серце через уяву чогось почуттєвого; почуттєве ж перешкоджає умовому. Божественне світло тільки тоді освітить ум, коли він звільниться від усього почуттєвого. Бо світло Божества осяює лише чистий ум, позбавлений усіляких помислів.

90. Що більше дбатимеш про уважність свого ума, то гарячіше молитимешся Богові. І, навпаки, наскільки занедбаєш свій ум, настільки віддалишся від Ісуса. Як уважність освічує ум, так недбалість затьмарює його.

91. Постійно та гаряче призиваючи Ісуса, серце наше сповнюється відрадою, втішною і тихою радістю. Тільки Ісус Христос — Син Божий і Бог, Творець усього благого — може досконало очистити серце людини, бо Він Сам каже: Я, Господь, усе це чиню (Іс. 45:7).

92. Душа, що її усолоджує благодаттю Ісус, з радістю і любов'ю благодарить і славить Благодателя свого, з веселістю призиває Умиротворителя свого, бо мислено бачить, як Господь розвіює мріяння злих духів у ній.

93. Око моє погордувало моїми ворогами, — мовить Давид, — а про злих, що повстали проти мене, вуха мої біду почули (Пс. 92:12). І кару грішників побачив я від Бога (Пс. 90:8). Коли немає мрій у серці, тоді ум перебуває у природній легкості, готовий піднестися до солодкого споглядання, духовного й боголюбивого.

94. Тверезіння та Ісусова молитва взаємно пов'язані між собою. Вкрай потрібне тверезіння безнастанно товаришує молитві, а молитва зроджує в умі тверезіння та уважність.

95. Добрий учитель для тіла й душі є вічна пам'ять про смерть, щоб, оминаючи все те, що є між теперішньою та останньою нашою хвилиною на землі, завжди мати її перед очима й те ложе, що на ньому будемо лежати, розлучаючись із тілом своїм.

96. Не можна, браття, віддаватися сну, якщо хочемо бути неураженими. Бо одне з двох неминуче: або впасти й загинути нагим, без чеснот — або неустанно стояти на сторожі з озброєним умом, бо й ворог зі своїм ополченням завжди напоготові проти нас.

97. Невимовно божественний стан зродиться в умі нашому тоді, коли постійно призиватимемо в молитві Господа нашого Ісуса Христа. І дійсно, єдине наше справжнє діло на землі — взивати Ісуса Христа, Царя і Бога нашого, палким серцем молитися до Нього, щоб дав нам пізнати причастя святого Імени Свого. Часте повторення є матір навику — як у чеснотах, так і в пороках; а навик потім уже панує, ставши нашою другою природою. Навчений ум самостійно вже шукає ворогів своїх, як мисливський пес — зайця у кущах. Але пес шукає для того, щоб пожерти, а ум — щоб виявити та прогнати.

98. Коли з'являються у нас лукаві помисли, призиваймо Господа нашого Ісуса Христа — і вони розсіються, як дим у повітрі. Навіть коли ум звільниться від сороміцьких помислів, все одно будьмо уважні та безнастанно взиваймо Господа нашого. Так чинімо і в кожній спокусі.

99. Як неможливо йти без зброї на війну, так неможливо боротись і вправно перемагати мислених ворогів своїх без смиренности й безнастанної молитви до Христа.

100. Досвідчений у молитві великий Давид каже до Господа: Сило моя! Тебе я пильнуватиму, бо Ти моя безпека, Боже (Пс. 59:10). Безмовність ума й серця, від чого постають усі чесноти, залежить від Господа, що дав нам заповіді Свої. Коли безнастанно призиваємо Його Ім'я, Господь одганяє од нас шкідливе забуття, що більше від усього іншого нищить — як вода вогонь — безмовність серця. Тому не віддаваймося сну — собі на погибель, а Іменем Ісуса побиваймо супостатів своїх. Коли найсолодше Ім'я Ісусове з'єднається з нашим диханням — тоді пізнаємо користь від безмовности.

101. Коли ми, негідні, сподобимося зі страхом і трепетом причаститися Божественних пречистих Таїн Христа, Царя і Бога нашого, тоді найбільше роздмухаємо в собі божественний вогонь тверезіння, збережемо незворушними ум і уважність свою, бо Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа знищить усі наші гріхи, малі й великі нечисті скверни. Ввійшовши до нашого серця, Господь прощає нам скоєні гріхи й проганяє з нього лукавих духів злоби. Тоді ум наш звільняється від докучливих бісівських помислів. Якщо після цього неустанно перебуватимемо біля дверей свого серця і, старанно пильнуючи ум свій, знову сподобимося святих Таїн, то Божественне Тіло щораз більше просвічуватиме ум наш, уподібнюючи його до ясної зорі.

102. Забуття про Бога так гасить оберігання ума, як вода — вогонь. Але безнастанна Ісусова молитва з неослабним тверезінням, врешті, викорінює забуття із серця. Молитва потребує тверезіння, як лампада — безвітря, щоб горіти, як свіча.

103. Треба ревно дбати про те, що дорогоцінне. Істинно дорогоцінне є лише те, що береже нас від усякого зла: як почуттєвого, так і мисленого. Тож пильнуймо свій ум, призиваючи на поміч Ісуса Христа, щоб завжди бачити глибину серця свого й безнастанно німотствувати думкою. Намагаймось теж звільнитися від помислів, що видаються нам добрими, як і від усіх інших, щоб не затаїлися між ними злодії.

104. Серце зазвичай породжує ясновидні помисли, якщо його безнастанно оберігати від образів та мрій темних лукавих духів. Від святого Хрищення Господь Бог перебуває у серці нашому і — якщо воно чисте від вітрів злоби й захищене сторожею ума — розпалює мислену силу нашу до споглядання, як вогонь — воскову свічу.

105. Потрібно завжди призивати в серці нашому Ім'я Ісуса Христа, що, як блискавка перед грозою, освічує навколишню тьму. Це добре знають досвідчені отці внутрішньої духовної боротьби. А боротьбу цю треба провадити так. Насамперед потрібна уважність. Коли ж зауважимо, що підкрався вражий помисел, — з гнівом киньмо на нього слова прокляття із серця. Після цього треба помолитися, призвавши на поміч Ісуса Христа, — і відразу ж розсіється демонська примара. Інакше наш слабкий ум може послідувати за цим маренням, ніби дитя, зваблене чудернацькими витівками вмілого фокусника.

106. Потрудімось, як Давид; взиваймо безнастанно: Господи Ісусе Христе! І коли навіть замовкне горло наше, очі ума нашого хай і далі пориваються д'горі, уповаючи на Господа, Бога нашого (Пс. 69:4).

107. Завжди пам'ятаймо притчу про несправедливого суддю, що її розповів Господь для нашого поучення. Постійно молімся і не втрачаймо надії -тоді й користь одержимо, і відомщення.

108. Як у того, хто дивиться на сонце, блищать зіниці; так світиться той, хто завжди проникає у серце своє.

109. Як неможливо тілу жити без їжі та пиття, так неможливо душі — без оберігання ума й чистоти серця (що і є тверезіння) — осягнути духовне й Богові угодне чи вибавитись від мисленого гріха, хоч би хтось зі страху перед муками і стримувався від гріхів.

110. Зрештою, ті, що силою стримують себе від гріха, блаженні перед Богом, Ангелами й людьми, бо ті, що вживають силу, силоміць беруть Царство Небесне (Мт. 11:12).

111. Ось плоди від безмовности: гріхи, що стукають спочатку в двері ума тільки помислами, завжди відсікаються — через заступництво Господа нашого Ісуса Христа — у єстві внутрішньої людини чеснотою тверезіння, що не дозволяє їм входити всередину й виходити назовні скверними ділами.

112. Старий Завіт — це образ зовнішніх подвигів, а святе Євангеліє, Новий Завіт — це образ внутрішніх подвигів уважности, або чистоти серця. Закон, — каже Апостол, — не зробив нічого досконалим (Євр. 7:19), а тільки загородив дорогу тяжким гріхам. Євангельська заповідь вища. — Вона не лише забороняє вибивати око за око і зуб за зуб ближньому, а й навчає відсікати від серця усі помисли й лихі пожадання, щоб зберегти його чистим. Тілесна праведність і тілесні подвиги — піст, стриманість, спання на голій землі, стояння, чування — заспокоюють пристрасну частину тіла від гріховних порухів. Добре, зрештою, усе сказане про Старий Завіт (що він добрий), бо служить для поучення зовнішньої нашої людини й боронить її від пристрасних діл. Але жоден тілесний подвиг не вбереже людини від гріхів мислених, ані їм не перешкоджає, бо неспроможен визволити її від заздрости, гніву та інших душевних пристрастей.

113. Тільки чистота серця, тобто уважність і оберігання ума, образом якого є Новий Завіт, — викорінює усі пристрасті й усяке зло із людського серця. А замість них сіє радість, благу надію, скруху, плач, сльози, пізнання себе й гріхів своїх, пам'ять про смерть, істинну смиренність, щиру любов до Бога та людей, Божественну пильність серця.

114. Як неможливо тому, хто ходить по землі, не дихати повітрям, так неможливо серцю людському не боротися з демонами чи прихованими їхніми діяннями, хоч би хтось і суворо тілесно подвизався.

115. Якщо не тільки для видимости хочеш бути монахом — благим, сумирним і з Богом завжди з'єдиненим, -а й задля істини бути таким у Господі бажаєш, то всіма силами намагайся витривати в чесноті уважности, що полягає у пильнуванні й оберіганні ума, в солодкій безмовності серця й вільному від мрій блаженному стані душі.

116. Чеснота уважности називається мисленою любомудрістю. — Витривай у ній з великим тверезінням, старанністю, Ісусовою молитвою, постійною смиренністю, із мовчанням почуттєвим і мисленим, зі стриманістю у їжі й питті та з віддаленням від усього гріховного. Витривай у ній на шляху мисленому вміло та розсудливо — і вона з Божою поміччю дасть тобі знання, просвітить і навчить того, чого колись ти навіть збагнути не міг, блукаючи в пітьмі пристрастей і лихих діл, погрузнувши в безодні забуття і бентежних помислів.

117. Як ниви рясно родять пшеницю, так Ісусова молитва, або Сам Господь наш Ісус Христос щедро зростить у твоєму серці всіляке добро, бо без Нього ми нічого чинити не можемо (Йоан 15:5). Спочатку Ісусова молитва буде для тебе сходами, потім книгою, нарешті, коли досягатимеш щораз більшого поступу, стане вона для тебе небесним Єрусалимом, градом Царя сил з Єдиносущним Його Отцем і Святим Духом.

118. Біси завжди підштовхують нас до гріха брехливими звабами. Мрією про збагачення й користь підбурили вони нечестивого Юду зрадити Господа й Бога всіх. Фальшивими мріями про нікчемну й низьку тілесну насолоду, а також бажанням чести, багатства, слави намовили вони його до боговбивства. А потім довели до самогубства та вічної погибелі — нагороди цілком протилежної тій, що обіцяли йому в мріях та спокусах своїх. Отак віддячилися йому злопідступні!

119. Гляди, як брехливими мріями й марними обіцянками доводять нас до падіння вороги нашого спасіння. Сатана, що сам впав з небесних висот, як блискавка, бо вважав себе рівним Богові, потім і Адама віддалив від Бога, зродивши в ньому мрію про Божественне всезнання. І всіх тих, що згрішили, звичайно спокушує цей брехливий і підступний ворог.

120. Гіркотою від отрути грішних помислів сповнюється серце наше, коли, ставши через забуття недбалими, надовго віддаляємося від уважности й Ісусової молитви. Та коли любов до Божественного прокинеться в нас, коли ми твердо, дбайливо, старанно почнемо мислено зберігати уважність і творити молитву, то серце наше знову сповниться солодкістю, Божественною радістю. Тоді твердо постановімо собі завжди ходити у безмовності серця і не задля чогось іншого, а ради приємної солодкости й розради в душі.

121. Наука наук і мистецтво мистецтв є вміння долати лихі помисли. Найпевніший засіб проти них — стежити з поміччю Божою за появою та підступом їхнім — і думку свою завжди зберігати чистою, як оберігаємо око тілесне від усього, що може пошкодити йому, навіть від найменшої порошинки.

122. Як сніг ніколи не породить полум'я, вода -вогню, а терня — смокви; так і серце людини не визволиться від бісівських помислів, слів і діл, допоки не очиститься внутрі, не поєднає тверезіння з молитвою Ісусовою, не здобуде смиренности й душевної безмовности і з усією старанністю не ступатиме вперед. Душа, що до себе не прислухається, неминуче стає безплідною на благі й досконалі думки, бо в ній немає розуміння духовної мудрости. Воістину, призивання Ісусового Імени й визволення від пристрасних помислів — це солодке діяння, що породжує душевний мир.

123. Якщо душа з тілом живуть у зговорі, тоді вони вкупі зводять град марнославства і стовп гордині й плодять у ньому нечисті помисли. Та Господь страхом пекла руйнує їхню фальшиву згоду та розділяє їх, спонукуючи господиню-душу думати й говорити чуже, противне тілові-рабу. Від цього страху настає між ними розділення: Прагнення тіла вороже Богові — бо не кориться законові Божому (Рим. 8:7).

124. Щоденні діла наші треба постійно зважувати сумлінням своїм, а ввечері — скидати ярмо їхнє покаянням, якщо бажаємо з поміччю Христовою перемогти в собі зло. Треба також пильнувати, чи в Бозі, чи перед лицем Його, чи для Нього Єдиного чинимо всі почуттєві й видимі діла свої, щоби через нерозумність не бути окраденими якимись лихими почуваннями.

125. Якщо з поміччю Божою щодня набуваємо щось завдяки тверезінню, то не слід нам без розбору сходитися з усілякими людьми, щоби не зазнати шкоди від спокусливих бесід із ними. Треба відкидати все суєтне задля вічної благотворности чесноти тверезіння, чудової та пресолодкої.

126. Ми повинні навчитися правильно керувати трьома силами душі відповідно до їхньої природи та намірів Бога, що їх сотворив. Силу дратівливу треба скеровувати проти зовнішньої нашої людини й проти стародавнього змія — сатани. Гнівайтеся, -сказано, — і не грішіть! (Пс. 4:5). — Це означає гніватися на гріх, на самих себе та на диявола, щоби не згрішити проти Бога. Силу почуттєву треба скеровувати до Бога й чесноти. Силу мислену потрібно поставити господинею над тими двома, щоби мудро й розсудливо управляла, навчала, напоумляла, карала та владарювала над ними, як цариця над своїми підданими. Тоді сущий в нас ум буде в Бозі керувати цими трьома силами душі, а не підкорятися їм. Хоча пристрасті й повстають на розум, але розум повинен брати верх над ними. Бо брат Господній каже: Коли хтось не завинить словом[4], той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло (Як. 3:2). Істинно кажу: всяке беззаконня і гріх цими трьома силами кояться, і всяка чеснота й правда також цими трьома силами звершуються.

127. Якщо монах розмовляє з кимось про мирське чи мислено сам із собою балакає, коли тіло з умом його зайняті почуттєвим або цілковито віддані суєті, тоді ум його затьмарюється і стає безплідним. — Бо відразу втрачає він теплоту, скруху, сміливе уповання на Господа, забуваючи про Бога й закони Божі. Наскільки уважні ми умом, настільки просвітлюємося і, навпаки, наскільки неуважні — настільки затьмарюємося.

128. Хто повсякчас прагне миру й безмовности ума, ревно шукає його, той легко відкине все почуттєве, щоби даремно не трудитися. Якщо ж брехливим мудруванням ошукає совість свою, клопочучись чимось почуттєвим, то засне гіркою смертю забуття. Тим-то божественний Давид молиться: Просвіти мої очі, о Господи, мій Боже, щоб не заснути смертю (Пс. 13:5). Апостол же мовить: Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить, -гріх тому! (Як. 4:17).

129. Ум повертається із недбальства до природного стану тверезіння, коли, усвідомивши своє охолодження, запалиться ревністю і з гарячою старанністю знову відновить звичайне діяння своє — тверезіння і молитву.

130. Як осел, прив'язаний до млинового колеса, не може рушити вперед, поки не зупиниться колесо, бо йдучи по колу, все стоїть на одному місці, — так і ум не просунеться вперед у досконалій чесноті, тобто тверезінні, що веде до досконалости, доки не зробить ладу в собі — не припинить кружляння помислів. Бо такий ум — сліпий, внутрішніми очима своїми не бачить чесноти й світлосяйности Ісуса.

131. Кінь здоровий і ситий весело скаче з вершником на спині — ум же невимовно радіє у світлі Господньому, коли вільний від усяких помислів удосвіта буде молитися Йому (Пс. 5:4). Розпалюючись святою любов'ю, набираючи дедалі більше сил, перейде він від сили діяльної любомудрости ума до дивної сили споглядання невимовних таїн і чеснот. А коли нарешті прийме в серце своє безмірну глибочінь величних божественних помислів, тоді побачить Бога у Сіоні (Пс. 84:8). Вражений цим ум славитиме тоді в любові Бога, Якого бачить і Який Сам бачить та спасає того, хто звертає до Нього очі ума свого.

132. Безмежну глибочінь узрить розумна безмовність серця, і дивне почує вухо ума безмовного.

133. Подорожній, побоюючись на зворотній дорозі заблудитися, ставить на ній дороговкази, що поможуть йому вернутися додому. А мужеві, що йде шляхом тверезіння, нехай будуть дороговказами слова Отців, щоб не заблудитися йому в путі чи не відступити назад.

134. Якщо для подорожнього повернення додому — це радість, то для того, хто тверезіє над собою, повернення назад означає погубу розумної душі й відступлення від богоугодних діл, слів і помислів. Тож під час смертоносного душевного сну помисли його, як колючки, будитимуть його, нагадуючи, в якому глибокому затьмаренні й розслабленні перебуває він через своє недбальство.

135. Упавши в скорботу, відчай чи зневіру, з яких виплутатися нема надії, треба нам, як Давид, скаргу свою перед Господом виливати, скруту свою Йому виявляти (Пс. 142:3). Бо ми ісповідуємося Богові, Котрий може премудро влаштувати все, що стосується нас, і біду нашу полегшити, перемінити її нам на користь, визволивши нас від згубної та руйнівної печалі.

136. Неприродний гнів на людей, печаль і нудьга — однаково згубні для добрих і розумних помислів, але Господь, допускаючи їх ради нашого спасіння, вкінці потішить нас радістю.

137. Ісусова молитва разом із тверезінням проганяє помисли, що проти волі нашої втиснулися у серце.

138. Полегшення та радість у скорботі від множества безсловесних помислів відчуємо ми, коли дорікнемо собі щиро й безпристрасно або сповістимо все Господеві — як Чоловікові, що ради нас прийшов у цей світ. Цими двома способами заспокоїмося від усякого бентеження.

139. Образом внутрішнього ума Отці називають законоположника Мойсея, що Бога бачив у купині. Його прославлено і від Бога богів наставлено бути богом фараонові, вразити карами Єгипет, вивести з нього Ізраїля і проголосити йому закон. Все це, якщо сприймати алегорично в духовному розумінні, зображає діяння і привілеї ума.

140. А образом зовнішнього чоловіка є Арон, брат законоположника. З гнівом звинувачуючи зовнішнього чоловіка, будемо дорікати й ми йому, як Мойсей Аронові, коли той прогрішився: «Що заподіяв тобі Ізраїль (ум, що Бога бачить), якого ти зробив відступником від Вседержителя Господа Бога Живого (помислами своїми відвернув його від споглядання Бога в тверезінні)?» (Вих. 32:21).

141. Воскрешаючи Лазаря із мертвих, Господь заборонив духові. Тим і нам показав, як треба строгою забороною приборкувати душу свою, коли вона, як жінка, стає розслаблено чутлива. Треба нам бути суворими до себе: самодоріканням визволяти душу свою від самодогоджання, марнославства й гордости.

142. Як без корабля не переплисти морської безодні, так без призивання Ісуса Христа не прогнати підступних помислів лукавого.

143. Заперечення помислам звичайно припиняє їх подальший хід, а призивання Імени Ісуса Христа проганяє їх із серця. Як тільки вирине в душі спокуса через уяву почуттєвого предмета (як от: людини, що нас образила, чи красивої жінки, грошей чи золота або коли все це одне за одним з'являється в думках наших), то відразу можна здогадатися, що призвели до такого мріяння серце наше духи злопам'ятности, блуду й грошолюбства. Якщо ум наш досвідчений, навчений оберігатися від уражень і чітко розрізняти звабливі мрії — спокуси лукавого, то відразу запереченням та Ісусовою молитвою легко погасить розпечені стріли диявола. Не дозволить пристрасному мріянню спокусити себе і помислам своїм вступити у зговір з підступами лукавого, бо за цим закономірно, як ніч за днем, слідують лихі діла.

144. Якщо ж ум наш недосвідчений у тверезінні, то відразу пристрасно хапається за будь-який привід порозмовляти в душі про пусте. Наші помисли змішуються з демонськими навіюваннями, через що ті ще більше множаться, видаючись спокушеному ще привабливішими. Тоді ум наш страждає подібно до незлобливого ягняти, що часто підбігає до пса, немовби до матері своєї, не отримуючи від цього жодної користи, а тільки переймаючи від нього нечистоту та сморід. Так само помисли наші наближаються через недосвідченість до бісівських мрій в умі, змішуються з ними і радяться, як би сповнити за посередництвом тіла те, що таким гарним і солодким видалося їм під впливом бісівської спокуси. Так-то всередині відбувається падіння душі, після чого виноситься назовні те, що дозріло внутрі серця.

145. Ум наш, рухливий і незлобивий, легко віддається мріям і нестримно ласий до помислів гріховних, особливо тоді, коли не має в собі стриму перед пристрастями і безнастанно не приборкує себе.

146. Споглядання і знання звичайно бувають дороговказами і первопричинами строгого життя, бо серце підноситься ними д'горі, нехтуючи земні утіхи й усякі почуттєві житейські насолоди.

147. Уважне життя у Христі Ісусі стає батьком споглядання і знання, Божественних сходжень та наймудріших помислів, що злучилися із матір'ю своєю — смиренністю. Про причасників такого життя Божественний пророк Ісая каже так: Ті ж, що на Господа вповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають (Іс. 40:31).

148. Надто суворим і тяжким видається людям душевне німотствування на всякий помисел. Не тільки втаємниченим у духовній боротьбі до болю важко замикати й утримувати безтілесне в тілесному домі своєму, — а й досвідченим у внутрішній невидимій боротьбі. Хто ж постійною молитвою призиває Господа Ісуса, той, як каже Пророк, не клопочеться про лихо і не бажає дня нещастя (Єр. 17:16) -ради краси, приємности й солодкости Христа. І від ворогів своїх — нечистих демонів, що кружляють довкола нього, — не осоромиться, коли буде позиватись при брамі з ворогами, а прожене їх Іменем Господнім (Пс. 127:5).

149. Навіть після смерти душа, вознісшись до врат небесних, не осоромиться і там ворогів своїх, якщо Христос буде її заступником. Тільки до останньої своєї хвилини нехай не втомлюється вона день і ніч взивати на поміч Сина Божого. І Він не забариться її захистити, бо дав істинну Божественну обітницю в притчі про несправедливого суддю: Істинно кажу вам, оборонить її негайно (Лк. 18:8) і в земному, і в потойбічному житті.

150. Пливучи мисленим морем, сміливо уповай на Ісуса, бо Він у серці твоєму таїнственно промовляє до тебе: Не бійся, Якове, Мій черв'ячку, бо Я -Господь, твій Бог, Я держу тебе за правицю (Іс. 41:13,14). Коли Бог за нас, то який лукавий проти нас? (Рим. 8:31). — За нас Бог, що любить чистих серцем. Найсолодший Ісус, Єдиний Чистий, Божественно й таїнственно перебуває у чистих серцях. Тож треба нам, як каже святий Павло, безнастанно вправляти ум свій у благочесті (1 Тим. 4:7).

151. Той тішитиметься глибоким миром (Пс. 37:11), — сказав Давид, — хто не дивиться на особу, а судить неправду в серці своєму, тобто не приймає образів лукавих духів і через них не замислює гріха, а, правдиво судячи і строгий вирок виносячи в серці своєму, віддає гріхові належне. Великі й мудрі Отці в писаннях своїх називають демонів людьми через їхній розум. У Євангелії Господь теж каже: Ворог-чоловік зробив це (Мт. 13:28), тобто посіяв кукіль між пшеницею, маючи на увазі диявола, бо потім сказав: Ворог, що його посіяв — це диявол (Мт. 13:39). Оскільки ми не одразу опираємося злим помислам, то через це вони й перемагають нас.

152. Якщо з уважністю ума — тверезінням — поєднаємо смиренність, а поряд із опором лукавим помислам поставимо молитву, то добре нам йтиметься мисленим шляхом, як зі світильником ясним, із святим Іменем Ісуса Христа, Котрому поклоняємось. Якщо ж понадіємось лише на своє тверезіння, або уважність, то невдовзі впадемо від ворожого нападу й будемо відкинуті. І в усьому нас тоді перемагатимуть ті найлукавіші злопідступники, а ми щораз більше обплутуватимемось, як сітями, злими пожаданнями або цілком легко уразимось їхнім смертоносним жалом — без переможного меча — Імени Ісуса Христа. Бо тільки цей священний меч, безнастанно перебуваючи в нашому серці, де й тіні облесливого образу не буде, змусить ворогів ганебно відступити назад, бо має силу посікти, обпалити й пожерти їх, як вогонь солому.

153. Душекорисне й плодотворне діло постійного тверезіння ума є здатність одразу ж запримітити мрійливі помисли, що виникають в умі, заперечити їм і протиставитися злому — викрити й осміяти лукаві марення, що намагаються пробратися до нашого ума через почуттєвий образ. Призивання Господа відразу гасить і розвіює усякий замисел супротивника, всяке слово його, всіляку мрію, усякого ідола і всіляку опору злоби. І ми самі умом бачимо, як нещадно їх нищить Ісус, великий Бог наш, як захищає нас, смиренних, бідних і ні до чого нездатних рабів Своїх.

154. Небагато людей знає, що помисли наші -це ніщо інше, як мрійливі образи речей почуттєвих і мирських. Безнастанне тверезіння і неустанна молитва визволять ум наш від усяких лукавих помислів, навчать розпізнавати супостатів (значення їхніх помислів, підступи їхні в сіянні помислів). Ти лиш очима споглянеш — і кару грішників мислених мислено побачиш і зрозумієш (Пс. 91:8), — запевняє блаженний псалмопівець Давид.

155. Безнастанно пам'ятаймо про смерть, бо з цього зроджується відчуття суєтности всіх турбот, оберігання ума й безнастанна молитва, безпристрасність до тіла й огидність до гріха, а головно -всяка чеснота, жива й діяльна, з цього постає. Тому постійно пам'ятаймо про смерть — як і дихаємо теж постійно.

156. Серце, відчужене від мрій, породжує помисли Божественні й таїнственні, що веселяться в ньому, як грайливі дельфіни в спокійному морі. Море хвилює вітер, а безодню серця — Дух Святий. А що ви сини, — каже Апостол, — Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, Який взиває «Авва, Отче!» (Гал. 4:6).

157. Без тверезіння ума з сумнівом і ваганням береться кожний монах за духовне діяння — бо не пізнав благости його чи, пізнавши, безсилий тверезіти через брак ревности. Та все вагання розвіється, як тільки він почне діяльно оберігати ум свій, що називається також мисленою, або діяльною любомудрістю ума. Бо тоді знаходить він дорогу, як сказав Господь: Я- путь, істина і життя! (Йоан 14:6).

158. Чий ум не завагається, угледівши безодню помислів і натовп дітей вавилонських? Але й це вагання розвіє Христос, якщо цілим умом своїм утвердимося в Ньому і, обурюючись на дітей вавилонських, будемо трощити їх, розбиваючи об камінь (Пс. 137:9). Бо, як каже Премудрий, Хто береже наказ, той не дізнає лиха (Проп. 8:5). І Господь мовить: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йоан 15:5).

159. Той істинний монах, хто тверезіє, і той істинно тверезіє — хто в серці монах, у кого в серці тільки Бог.

160. Життя людське минає: проходять роки, місяці, тижні, дні, ночі, години й хвилини. Разом із ними треба й нам — до самого відходу звідси — простувати вперед до досконалости через чеснотливі діяння — тверезіння, молитву, неослабну безмовність.

161. Прийде, врешті, й до нас година смертна, прийде — й уникнути її неможливо. О, якби тоді князь світу цього знайшов беззаконня наші малими й незначними, щоб не міг справедливо оскаржити нас! Інакше заридаємо тоді, хоча вже даремними й безкорисними будуть наші сльози. Бо той, — мовить Господь, — що, знавши волю свого пана, не приготував, ані не зробив по його волі, буде тяжко битий (Лк. 12:47).

162. Горе тим, що погубили серце своє! Що робитимуть вони, коли Господь навідається? (Сир. 2:14). Візьмімося ж, браття, ревніше за діло серця.

163. За простими, безпристрасними помислами слідують пристрасні, і дверима для них слугують ті, здавалось би, невинні, прості помисли.

164. Воістину треба людині надвоє розділити себе волею своєю, розірвати себе наймудрішим помислом, непримиренним ворогом собі стати. Ми повинні ставитися до себе як до ворогів своїх або ще гірше, якщо хочемо сповнити першу й найбільшу заповідь, тобто блаженну смиренність — Христове перебування на землі, воплочене життя Бога. Тому Апостол каже: Хто мене визволить від тіла тієї смерти (Рим. 7:24).., бо не кориться законові Божому (Рим. 8:7). Підкорятися волі Божій є одне з діл, що від нас вимагається. На це вказав Апостол такими словами: Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє (1 Кор. 11:31-32).

165. Початок плодоношення — цвіт; а початок тверезіння ума — стриманість у їжі й питті, зречення усяких помислів та безмовність серця.

166. Коли, уповаючи на Ісуса Христа, почнемо прямувати до тверезіння, твердого та міцного підґрунтя кожної людини, тоді з'являється нам в умі: спочатку — немовби світильник, що світить і провадить нас шляхом мисленим; згодом — немов місяць у повному світлі, що обертається на тверді нашого серця; і нарешті — мов сонце — сяє правдою Ісус, являючи Себе самого і Свої всесвітлі світи споглядання.

167. Ось що Господь таїнственно рече уму людини, що з безперервною ревністю і запалом береже Його заповідь: Обріжте ж ваше необрізане серце (Втор. 10:16). Дивовижних істин навчає людину ретельне тверезіння. Божество не дивиться на особу. Тим-то Господь каже: Хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має (Мт. 13:12). Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, — усе співдіє на добро (Рим. 8:28). А любити Бога всім серцем своїм навчають саме ці чесноти — тверезіння та молитва.

168. Як корабель не пропливе жодної милі без води; так і ми не досягнемо поступу в зберіганні ума без тверезіння, смиренности й Ісусової молитви.

169. Фундамент дому — каміння, а чесноті оберігання ума — і фундаментом, і покрівлею — служить святе Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, що Йому поклоняємося віднині й довіку. Швидко під час шторму зазнає катастрофи корабель, якщо нерозумний керманич моряків прожене, весла й вітрила викине в море, а сам ляже спати. Але ще скоріше потрощать біси душу, що під час підступів нечистих духів занедбає тверезіння та не призиватиме Імени Ісуса Христа.

170. Що знаємо, те пишемо, і що бачимо на шляху своєму, про те свідчимо тим, що бажають прийняти сказане. Господь Ісус мовить: Якщо хтось у Мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, — і вони згоряють! Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, -той плід приносить щедро (Йоан 15:5,6). Як неможливо сонцю не випромінювати світла, так неможливо серцю очиститися від скверни згубних помислів без молитви і призивання Імени Ісусового. Хай це святе Ім'я так часто зринає з уст і сердець наших, як дихання, бо Ісус Христос — світло, а помисли скверні — тьма. Господь, що Його ми призиваємо, є Бог і Владика, а лукаві помисли — слуги сатани.

171. Оберігання ума можна порівняти з блискавицею, що породжує світлосяйний огонь. Ця чеснота вища від багатьох тілесних чеснот, тим-то й називаємо її найпочеснішими іменами, бо світло-сяйне світло з неї постає. Полюбивши оберігання ума, грішники непотрібні: скверні, невігласи, нетямущі, неправедні стають — силою Ісуса Христа -праведними, потрібними, чистими, святими, мудрими, а також богословами. Споглядаючи пресвяті Таїнства, вони прибігають до пречистого безконечного Світла, торкаються Його невимовними дотиками, живуть Ним і діють, бо пізнали, яко благ Господь. На цих первоангелах здійснюється слово божественного Давида: Праведники Твоє Ім'я прославлятимуть, а праві житимуть перед Тобою (Пс. 140:14). Бо тільки праведні істинно призивають Бога, прославляють і люблять Його.

172. Горе внутрішньому від зовнішнього. Внутрішня людина багато терпить від зовнішньої. Тим-то повинна вона бичувати зовнішні почуття. Хто робить усе за законом, той знає і те, що слід чинити згідно з умом.

173. Якщо внутрішня наша людина тверезіє, то, як навчають Отці, вона має силу захистити й зовнішню. Бо ми грішимо спільно з демонами-лиходіями: вони живописно зображають перед нашим умом гріхи, а ми грішимо як помислами внутрі себе, так і ділами зовні. Демони, не маючи матеріяльних тіл, лише помислами, підступами й спокусами приготовляють муку собі й нам. Та якби вони, найнепотрібніші, не були безтілесними, то грішили б безперестанку також і ділами, бо їхня зла воля завжди готова до гріха.

174. Ісусова молитва вщент розбиває демонів і в прах перемінює спокуси їхні. Бо Ісус, Господь Бог і Син Божий, Якого безнастанно й неліниво призиваємо на поміч, не дозволяє їм навіть підступити до нас, не допускає ні уявного образу до ума, ні до серця промовити слова. Якщо жоден бісівський образ не втиснеться у наше серце, то воно буде вільним від помислів, тому що демони звичайно через помисли потай розмовляють з душею і навчають її зла.

175. Завдяки безустанній молитві серце наше звільняється від похмурих вітрів злобних духів. Коли ж простір серця чистий, то вже ніщо не перешкоджає сяяти в ньому Божественному Ісусовому світлу, якщо тільки ми не загордіємо у своєму марнославстві та самохвальстві, не понесемось за недосяжним і не позбудемося за те помочі Ісусової, бо Христос гордим противиться, смиренним же дає благодать (Як. 4:6), Сам ставши смиренним аж до смерти.

176. Приступімо до молитви й смиренности. -Це ті знаряддя, що ними разом із тверезінням, як мечем вогненним, озброюються мислені воїни проти демонів. Якщо здобудемо молитву і смиренність, то щодня і щогодини будемо таїнственно празникувати в серці своїм.

177. Є вісім головних грішних помислів, від котрих походять усі інші нечисті помисли. Вони крадуться до дверей серця і, побачивши, що воно не під охороною ума, один за одним проникають туди, кожний — свого часу. Якщо хоча б один із цих восьми помислів проникне до серця людини, то впускає за собою цілий рій нечистих порухів і, затьмаривши ними ум, роздражнює тіло до сороміцьких діл.

178. Хто пильнує голову змія (підступ) і гнівними словами, немов ударом кулака валить ворога з ніг, той припиняє боротьбу. Бо розтрощивши голову змія, він одночасно уникає і помислів порочних, і діл грішних. Після цього він уже вільний, бо Господь дарує йому у нагороду перемогу над ворогом і очищає серце його від помислів, що осквернюють внутрішню людину і що про них Господь Ісус каже так: Із серця бо походять лихі думки, перелюби, розпуста... Це осквернює людину (Мт. 15:19,20).

179. Тільки тоді душа може предстояти перед Богом у своїй чистоті, красі й праведності — якою на початку сотворив її Господь. Великий раб Божий Антоній повчає: «Душа людини тоді праведна, коли ум її перебуває у природному своєму стані, яким його сотворив Господь». І далі додає: «Очистім ум свій, бо тільки цілковито очистившись і повернувшись до природного стану свого, він стане прозорливим, гострозорішим від демонів, бо Сам Господь відкриває йому таємниці».

180. Усякий помисел викликає в умі людини образ якогось почуттєвого предмета, бо ворог людський знає, що не міг би спокусити людини інакше, як тільки чимось звичним для неї, почуттєвим.

181. Як неможливо людині ганяти в повітрі за пернатими чи літати подібно до них; так неможливо визволитися їй від безтілесних демонських помислів і свобідно піднести уважний ум до Бога -без тверезіння і постійної молитви. Якщо не набув ти такої молитви — то ти ще земний і за земним побиваєшся.

182. Якщо хочеш перемагати помисли, мовчати й легко тверезіти серцем, то з кожним подихом своїм твори Ісусову молитву — і дуже скоро переконаєшся у дієвості цих слів.

183. Як не варто виводити букв у повітрі, а ліпше нанести їх різцем на твердому матеріялі, щоб вони могли надовго зберегтися; так із своїм важко здобутим тверезінням треба поєднати Ісусову молитву, щоби прекрасна чеснота тверезіння разом із Ім'ям Господа була в нас цілісна й через Нього навіки перебувала в нас.

184. Поклади, як сказано, на Господа твої турботи — і знайдеш благодать, щоб не до нас з тобою були звернені слова Пророка: Господь на устах у них близько, від серця ж їхнього далеко (Єр. 12:2). Ніхто так надійно не захистить серця нашого від пристрастей, як Сам Ісус Христос, що поєднав у Собі далеке між собою — Божу й людську природу.

185. Однаково затьмарюють душу як мислені внутрішні бесіди з помислами, так і зовнішні розмови з людьми. Тим, що намагаються відвертати ум свій від усього шкідливого, треба безжалісно проганяти всіх любителів пустомовства — і помисли, і людей — заради дуже важливої у Бозі спонуки: щоб ум, затьмарюючись, не ослаб у тверезінні. Бо від бесід ми потьмарюємося забуттям, стаємо такими, немовби в нас ніколи не було ума.

186. Хто пильно береже чистоту серця, того наставлятиме її законоположник Христос, що таїнственно буде ректи йому волю Свою. Послухаю, Господь Бог говорить, — каже Давид (Пс. 85:9). А про мислену боротьбу й про заступництво Боже мовить: І скажуть люди: Справді для праведника є нагорода (Пс. 58:12). І ще: Бог є Бог, що на землі судить (Пс. 58:12). А в іншому місці: Вигадують лихе, продумані замисли приховують, а нутро кожного й серце бездонне; і тоді Бог стрілу на них пускає, і вони притьмом ранами вкриті (Пс. 64:7,8).

187. Поводьмося завжди як ті, що дійшли до розуму доброго (Пс. 90:12), безнастанно живім Ісусом Христом, силою Бога Отця й Божою Премудрістю. Якщо ж занедбаємо чомусь тверезіння, то знову підпережімо бедра ума нашого і з новою силою візьмімось за діло своє, знаючи, що немає жодного виправдання нам, що знаємо добро чинити, та не чинимо його (Як. 4:17).

188. Якщо чоловік з'їсть щось шкідливе, мусить виблювати це, щоб залишитися неушкодженим; так і ум — якщо поглине порочні помисли й відчує від них гіркоту в душі — нехай поспішить Ісусовою молитвою (що її з глибини серця промовляє) вивергнути їх геть із себе. Так уникне всякої шкоди від помислів той, хто в тверезінні перебуває і з милости Божої від інших повчання і досвід переймає.

189. З подихом своїм поєднай тверезіння та Ім'я Ісусове або ж думку про смерть і смиренність, бо те й те дуже корисне.

190. Господь сказав: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем (Мт. 11:29).

191. Господь ще прорік: Хто стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві (Мт. 18:4); і Кожний, хто виноситься, буде принижений (Лк. 18:14). Від Мене, — мовить Ісус, — навчіться. Чи розумієш, чого маєш навчитися? — Смиренности. Заповідь Господня — це життя вічне, і ця заповідь — смирення. Хто несмиренний, той відпав від життя і, врешті, знайде погибель.

192. Якщо душа й тіло усяку чесноту звершують, а вони, як відомо, є творіння Божі, то чи не вкрай навіжені ми, коли звеличуємось і чванимось чеснотами своїми, що є насправді діло рук Божих? І, опираючись на гордість, як на билинку, підбурюємо проти себе безмежно величного Бога, стягуючи на голову свою неблаговоління і гнів Його страшним беззаконням і безумством своїм, бо Бог гордим противиться (Як. 4:6). Замість того, щоби наслідувати Господа смиренням своїм, ми марнославством і гордим мудруванням вступаємо в спілку з шаленим ворогом Господа — гордим дияволом. Тому-то Апостол каже: Що маєш, чого б ти не одержав? (1 Кор. 4:7). Чи ти сам себе створив? Якщо ж тіло й душу, що ними сповняється усяка чеснота, одержав ти від Бога, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав? (1 Кор. 4:7). Адже Господь усе це тобі дарував.

193. Серце чисте, що через нього в нас і смиренність, і всяке з висоти благо буває, не дозволяє помислам входити в душу.

194. Коли діяльне зберігання ума з Божою поміччю і заради єдиного Бога вкоріниться у душі, то породжує в ній мудрість завжди подвизатися у Бозі, в Ньому чинити всі діла свої і міркувати словами чистими.

195. Окраса первосвященника в Старому Завіті (Вих. 28:36) — золота скрижаль на грудях з написом Святе Господеві — є прообраз чистоти серця. Вона навчає нас бути уважними до серця свого, щоб, бува, не почорніло воно від гріха. Якщо ж станеться це, поспішімо очистити його сльозами каяття і молитвою. Ум наш — легкорухливий, тому важко втримати його від грішних думок, хоча він однаково піддатливий як на лихі, так і на добрі помисли.

196. Направду блаженний той, хто пригорнеться до Ісусової молитви й безнастанно взиватиме до Господа в серці своїм. Сонце, сходячи над землею, будить день, а святе й преславне Ім'я Господа Ісуса, засяявши в умі, породжує лише сонцесяйні, світлі помисли.

197. Коли розступляться хмари, небо стає чистим. Коли ж сонце правди — Ісус Христос — розсіє пристрасні мрії в серці, тоді зроджуються в ньому світлосяйні помисли, просвічуючи його. Бо Премудрий каже: Ті, що звірились на Господа, зрозуміють правду, і вірні в любові перебуватимуть при Ньому.

198. Хтось зі Святих сказав: «Будь злопам'ятним до бісів і завжди ворогуй з тілом своїм. Плоть -підступний друг. Що більше вдоволяти його, то сильніше повставатиме на тебе». І ще: «Ворогуй з тілом своїм і воюй з черевом своїм».

199. Ось і описали ми труди й плоди священної безмовности ума — не тільки з власного досвіду, а й з досвіду богомудрих Отців. Сказавши зовсім небагато про користь від оберігання ума, закінчимо слово.

200. Отож прийди та йди слідом за мною, осягни блаженне оберігання ума, якщо ти духом рад бачити дні щасливі (Пс. 34:13), — і я у Господі навчу тебе діяння і життя безтілесних сил. Як Ангели безнастанно оспівують Творця — так і ум, що в чистоті з ними змагається, вічно славитиме Його. І як не журяться про хліб тілесний безтілесні Ангели на небі, так не клопочуться про нього люди, що хоч ще в тілі перебувають — тверезіють на землі, бо зійшли на небо безмовности ума.

201. Як небесні сили не клопочуться про багатство й надбання, так і душевне око, очищене й навчене чесноти тверезіння, не клопочеться злобою злих духів. І як ті — досконалі в Бозі, так ці — палають любов'ю до Бога, прямуючи до Божественного. Свята любов захоплює їх, підносить угору ступенями духовної досконалости, доки не уподібняться вони до Серафимів. Тож не спочинуть вони від тверезіння ума й піднесення д'горі, допоки не стануть Ангелами у Христі Ісусі Господі нашому.

202. Немає страшнішої отрути, ніж від гаспида й василіска; і немає більшого зла, ніж самолюбство. Виплоди ж його — це справжні змії летючі: самозвеличення у серці, самодогоджання, ненаситність черева, блуд, марнославство, заздрість і вершина усього зла — гордість, що не тільки людей, а й ангелів скидає з небес долі й замість світла покриває їх мороком.

203. Це написав тобі, Теодуле, співтовариш безмовности Езихій, хоча не безмовний на ділі. Можливо, написав не все, що стосується теми нашої бесіди, та принаймні все, що зволив прояснити Господь Бог в Отці і Сині і Святому Дусі, що Його возхваляють і прославляють усі розумні істоти: Ангели, люди й усяке творіння, сотворене невимовною Тройцею, Богом Єдиним, світле Царство Якого надіємось успадкувати й ми, молитвами Пресвятої Богородиці та Преподобних Отців наших.

Богові незбагненному нехай буде слава навіки віків. Амінь.