Про кінець покаянних трудів Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Святий Йоан Касіян Римлянин
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про кінець покаянних трудів[1]
   

Святий Йоан Касіян - Огляд духовної боротьби

221. Досконале покаяння у тому, щоб не чинити більше тих гріхів, у яких каємося, вигнавши зі своїх сердець саме бажання грішити. — У цьому доказ нашого надолуження за гріхи, що їх нам виявляє сумління, і прощення їх. Нехай кожний знає, що його не розрішено з гріхів, якщо під час покаянних трудів перед очима його ума витанцьовують образи грішних діл його. Не тільки милування ними, а й сама згадка про них грабує внутрішній добрий устрій душі. Отже, той, хто ревно трудиться над собою, лише тоді відчує себе прощеним і розрішеним зі своїх гріхів, коли серце його вже нітрохи не зворушується не тільки уявою про колишні гріхи, а й їхніми приманками. У нашому сумлінні є випробувач покаяння і прощення, що ще перед Судним днем, коли ми перебуватимемо ще в цьому тілі, оповістить нам про відпущення наших провин і повідомить про кінець надолуження звісткою про прощення. Аби було зрозуміліше, скажу: тоді лише будуть відпущені нам усі гріхи, коли ми зі свого серця виженемо як сластолюбні жадання, так і самі пристрасті.

222. Питання. Як зродити в собі ту святу, спасенну скруху і смиренність, що їх описує каянник: Я висповідав Тобі гріх мій і не затаїв провини моєї, я мовив: «Признаюсь Господеві в моїх провинах», щоб Ти простив вину гріха мого (Пс. 32:5)? Як збудити в собі молитвою такі покаянні сльози, що здобувають прощення гріхів, як це чинив святий Давид: Щоночі ложе моє — мокре від плачу, сльозами обливаю мою постіль (Пс. 6:7)? Як же заридати нам над своїми гріхами, коли ми вигнали зі своїх сердець саму пам'ять про них? А цю пам'ять наказано нам пильно берегти, бо мовить Господь: Я, Я стираю твої провини заради Мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше. Пригадай Мені, станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись! (Іс. 43:25-26). Тож не тільки під час рукоділля, а й на молитві я згадую колишні гріхи свої, щоб здобути істинне смирення і правдиву скруху серця, аби й собі сміливо мовити з Пророком: Споглянь на моє горе й на труд мій, і відпусти всі мої гріхи (Пс. 25:18).

223. Відповідь. Усе це сказано про кінець покаяння, ознаку задоволення свого сумління й правди. Що ж до згадування гріхів, то це, певна річ, корисно й потрібно. Та тільки для тих, що ще звершують подвиг покаяння, аби вони, б'ючи себе в груди, безнастанно взивали: Провини бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною (Пс. 51:5), Я бо провину мою визнаю і гріхом моїм журюся (Пс. 38:19). Тож коли каємось, та гріхи все ще бентежать нас, тоді таке згадування потрібне, щоби слізний дощ усвідомлення своєї провини гасив вогонь докорів сумління. Коли ж глибоке смирення духа і скруха серця усуне згадку про них і благодать милосердного Бога вирве жало сумління з глибини душі, тоді людина досягне вершини надолуження, сподобиться всепрощення і очиститься від плями всіх гріхів своїх. Однак сподобитися заглади колишніх гріхів можна тільки цілковитим очищенням серця. І цього, без сумніву, не осягти тим, що з недбальства чи гордости не дбають про очищення від пристрастей своїх. Лише той, хто гірким плачем і безнастанним зідханням змиє пляму минулих гріхів своїх і з глибини душі візве до Бога: Я висповідав Тобі гріх мій і не затаїв провини моєї (Пс. 32:5), Сльози мої стали мені хлібом удень і вночі (Пс. 42:4), — заслужено почує від Господа: Я розігнав, немов туман, твої переступи, твої гріхи — неначе хмару (Іс. 44:22).

224. Навмисне згадувати колишні гріхи не треба. Якщо ж проти волі згадаються, їх треба негайно прогнати, бо вони відвертають ум людини, особливо самітника, від чистого споглядання, вплутуючи його в нечистоти цього світу і душачи смрадом пристрастей. Коли людина згадує про те, що раніше коїла — з незнання або з похітливости князя віку цього, — то разом із спогадом підкрадається до неї насолода від цього. Тоді один цей мислений дотик до колишньої гнилости неминуче зіпсує чисте повітря ума й прожене духовну солодкість благовонних чеснот. Тож коли пам'ять про минулі пристрасні діла штовхне до якогось почуття, то від нього треба втікати так, як чесному й поважному мужеві від безсоромної жінки, що прилюдно чіпляється до нього. Бо якщо він одразу не втече він неї, то хоч і уникне сороміцького гріха, проте заслужить собі осуд людський. — Так і ми нітрохи не повинні баритися у своїх колишніх мріях чи спогадах, а негайно втекти від їхніх примарних уяв. Інакше перешкодимо Ангелам, що побачать нас обплутаними нечистими й соромними помислами, сказати: Благословення Господнє на вас! Ми вас благословляємо ім'ям Господнім (Пс. 129:8). Буває й так, що недосвідчені з почуттям скрухи перебирають падіння свої чи інших людей, а їх непомітно простромить найтонша стріла похоті. Тож навіть це побожне, невинне, на перший погляд, діяння закінчується для них ганебним, соромним кінцем: Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх-дорога смерти (Прип. 16:25).


[1] Повч. двадцяте.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]

[ Купити книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!