Про кінець покаянних трудів[1]

Святий Йоан Касіян - Огляд духовної боротьби

221. Досконале покаяння у тому, щоб не чинити більше тих гріхів, у яких каємося, вигнавши зі своїх сердець саме бажання грішити. — У цьому доказ нашого надолуження за гріхи, що їх нам виявляє сумління, і прощення їх. Нехай кожний знає, що його не розрішено з гріхів, якщо під час покаянних трудів перед очима його ума витанцьовують образи грішних діл його. Не тільки милування ними, а й сама згадка про них грабує внутрішній добрий устрій душі. Отже, той, хто ревно трудиться над собою, лише тоді відчує себе прощеним і розрішеним зі своїх гріхів, коли серце його вже нітрохи не зворушується не тільки уявою про колишні гріхи, а й їхніми приманками. У нашому сумлінні є випробувач покаяння і прощення, що ще перед Судним днем, коли ми перебуватимемо ще в цьому тілі, оповістить нам про відпущення наших провин і повідомить про кінець надолуження звісткою про прощення. Аби було зрозуміліше, скажу: тоді лише будуть відпущені нам усі гріхи, коли ми зі свого серця виженемо як сластолюбні жадання, так і самі пристрасті.

222. Питання. Як зродити в собі ту святу, спасенну скруху і смиренність, що їх описує каянник: Я висповідав Тобі гріх мій і не затаїв провини моєї, я мовив: «Признаюсь Господеві в моїх провинах», щоб Ти простив вину гріха мого (Пс. 32:5)? Як збудити в собі молитвою такі покаянні сльози, що здобувають прощення гріхів, як це чинив святий Давид: Щоночі ложе моє — мокре від плачу, сльозами обливаю мою постіль (Пс. 6:7)? Як же заридати нам над своїми гріхами, коли ми вигнали зі своїх сердець саму пам'ять про них? А цю пам'ять наказано нам пильно берегти, бо мовить Господь: Я, Я стираю твої провини заради Мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше. Пригадай Мені, станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись! (Іс. 43:25-26). Тож не тільки під час рукоділля, а й на молитві я згадую колишні гріхи свої, щоб здобути істинне смирення і правдиву скруху серця, аби й собі сміливо мовити з Пророком: Споглянь на моє горе й на труд мій, і відпусти всі мої гріхи (Пс. 25:18).

223. Відповідь. Усе це сказано про кінець покаяння, ознаку задоволення свого сумління й правди. Що ж до згадування гріхів, то це, певна річ, корисно й потрібно. Та тільки для тих, що ще звершують подвиг покаяння, аби вони, б'ючи себе в груди, безнастанно взивали: Провини бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною (Пс. 51:5), Я бо провину мою визнаю і гріхом моїм журюся (Пс. 38:19). Тож коли каємось, та гріхи все ще бентежать нас, тоді таке згадування потрібне, щоби слізний дощ усвідомлення своєї провини гасив вогонь докорів сумління. Коли ж глибоке смирення духа і скруха серця усуне згадку про них і благодать милосердного Бога вирве жало сумління з глибини душі, тоді людина досягне вершини надолуження, сподобиться всепрощення і очиститься від плями всіх гріхів своїх. Однак сподобитися заглади колишніх гріхів можна тільки цілковитим очищенням серця. І цього, без сумніву, не осягти тим, що з недбальства чи гордости не дбають про очищення від пристрастей своїх. Лише той, хто гірким плачем і безнастанним зідханням змиє пляму минулих гріхів своїх і з глибини душі візве до Бога: Я висповідав Тобі гріх мій і не затаїв провини моєї (Пс. 32:5), Сльози мої стали мені хлібом удень і вночі (Пс. 42:4), — заслужено почує від Господа: Я розігнав, немов туман, твої переступи, твої гріхи — неначе хмару (Іс. 44:22).

224. Навмисне згадувати колишні гріхи не треба. Якщо ж проти волі згадаються, їх треба негайно прогнати, бо вони відвертають ум людини, особливо самітника, від чистого споглядання, вплутуючи його в нечистоти цього світу і душачи смрадом пристрастей. Коли людина згадує про те, що раніше коїла — з незнання або з похітливости князя віку цього, — то разом із спогадом підкрадається до неї насолода від цього. Тоді один цей мислений дотик до колишньої гнилости неминуче зіпсує чисте повітря ума й прожене духовну солодкість благовонних чеснот. Тож коли пам'ять про минулі пристрасні діла штовхне до якогось почуття, то від нього треба втікати так, як чесному й поважному мужеві від безсоромної жінки, що прилюдно чіпляється до нього. Бо якщо він одразу не втече він неї, то хоч і уникне сороміцького гріха, проте заслужить собі осуд людський. — Так і ми нітрохи не повинні баритися у своїх колишніх мріях чи спогадах, а негайно втекти від їхніх примарних уяв. Інакше перешкодимо Ангелам, що побачать нас обплутаними нечистими й соромними помислами, сказати: Благословення Господнє на вас! Ми вас благословляємо ім'ям Господнім (Пс. 129:8). Буває й так, що недосвідчені з почуттям скрухи перебирають падіння свої чи інших людей, а їх непомітно простромить найтонша стріла похоті. Тож навіть це побожне, невинне, на перший погляд, діяння закінчується для них ганебним, соромним кінцем: Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх-дорога смерти (Прип. 16:25).

[1] Повч. двадцяте.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]

[ Купити книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!