 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Святий Йоан Касіян - Огляд духовної боротьби 216. Людина долає у собі пристрасті з трьох причин. Перша — страх пекельної муки в будучому чи боязнь покари за них у теперішньому; друга -надія і бажання сподобитися Царства Небесного; третя — любов до чеснот, доброчесности. Про те, що страх змушує гидувати скверною зла, сказано в Приповідках: Страх Господній — то ненависть до зла (Прип. 8:13). Про те, що надія стримує від пристрастей, мовиться у Псалмах: Хто до Нього прибігає, покараний не буде (Пс. 34:23). Про любов сказано: Любов ніколи не переминає (1 Кор. 13:8). Тим-то Апостол вбачає спасіння у здобутті цих трьох чеснот: Тепер же зостаються: віра, надія, любов — цих троє (1 Кор. 13:13). Віра, породжуючи страх перед будучим судом і муками, відвертає людину від скверних пристрастей. Надія, підносячи її ум від земного до небесного, змушує погорджувати її всіма тілесними втіхами. Любов, розпалюючи своїм вогнем благоговіння до Христа і духовних чеснот, спонукує її з ненавистю відвертатися від усього, що супротивне добру. Хоча ці три чесноти ведуть нас до одного кінця, стримуючи від усього недозволеного, проте вони дуже відрізняються між собою ступенями свого достоїнства. Дві перші — страх і надія — притаманні людям, що, осягаючи поступ, ще сердечно не полюбили їх. Третя чеснота — любов — властива лише Богові й тим людям, що відновили в собі образ і подобу Божу. Бо єдиний Господь творить усе добро не зі спонуки страху чи надії на винагороду, а з самої лише благої любови: Усе зробив Господь (Прип. 16:4). 217. Хто прямує до досконалости, той зі шляху рабського страху повинен вийти на дорогу надії. Тоді вже не буде рабом, а уподібниться до наймита, бо сподівається на винагороду за свої труди. Він уже не лякається покарання за свої гріхи, бо вірить, що вони йому прощені, а натомість очікує нагороди за свої добрі діла. Проте не досягнув ще він стану синівства, бо тільки син цілковито покладається на батьківську всеосяжну любов і без вагань вважає своїм усе, що належить Отцеві. 218. Мусимо поспішати, щоб завдяки ніколи непроминаючій любові піднятися до стану синівства -зійти на третій ступінь духовної досконалости. Тоді сподобимося усього того, що належить Отцеві, удостоїмося образу й подоби свого Небесного Отця. Наслідуючи приклад Його улюбленого Сина, будемо взивати: Усе, що Отець має, — Моє (Йоан 16:15). Про це блаженний Павло каже: Усе бо ваше: чи то Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє — усе ваше (1 Кор. 3:21-22). До такої Богоподібности кличе нас заповідь Спасителя: Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий (Мт. 5:48). Того, хто перебуває у стані раба чи наймита, ще деколи перемагає зло — коли душу його через охолодження її почуттів або мирські втіхи не вражає страх пекла чи бажання будучих благ. Досягнути ж правдивої досконалости можна тільки тоді, коли полюбимо Бога всім серцем своїм, бо й Він спершу полюбив нас -спасіння нашого ради. Тож треба палко та ревно підійматися від страху до надії, з душевним жаром зноситися від надії до любови — любови до Бога, любови до самих чеснот, щоби, навчившись добра, неухильно перебувати в ньому. 219. Велика різниця є між тим, хто страхом пекла чи надією на будучу нагороду гасить у собі полум'я пристрастей, а хто — Божою любов'ю в серці -відвертається від самої порочности та береже в серці чистоту ради любови до неї. І все чинить не зі страху мук, а з любови до чесноти, не зі спонуки будучої відплати, а насичуючись благом уже сьогодні. Така людина не скористається з нагоди до гріха, ба навіть не опоганиться таємним гріховним помислом у серці своїм. Бо, плекаючи правдиву любов до чеснот, не тільки не прийме в себе нічого супротивного, а й з огидою відвернеться від нього. А хто страхом стримується від спокус пристрастей, той знову може впасти в колишні гріхи, коли зникне встановлена страхом перешкода. Тож не завжди твердий у своїй чесноті й ніколи не буває спокійним через бентежні пристрасті, бо не має безперервного внутрішнього спокою, що дається утвердженням чистоти. Де ж боротьба — там не обійтися без ран. Бо вороже вістря досягає навіть випробуваних у боротьбі мужніх борців, що самі часто завдавали противникові смертельних ран. Хто ж придушив усяку пристрасть і втішається безпечним миром, посідаючи саму доброчесність, той уже ніщо не вважає згубним для себе, крім втрати чистоти. Йому нітрохи не додасть чести шана від людей і її нітрохи не зменшить зневаження від них. Але завжди й усюди судячи свої діла і помисли сумлінням своїм, він намагається угодити Господу Богу, що Його не можна ні обійти, ні обманути, ні заховатися від Нього. 220. Хто, уповаючи на Бога, а не на труди свої, сподобиться цього ступеня досконалости, той зі стану раба, спонукою якому є страх, і зі стану наймита, спонукою якому є відплата, переходить до стану синівства. Тут немає уже ні страху, ні бажання нагороди, а безперервно діє єдина, ніколи непроминаюча любов. Хто такою любов'ю відновить у собі образ і подобу Божу, той буде втішатися добром уже через саму любов до добра. Здобувши терпеливість і лагідність Божу, не гніватиметься уже більше на грішників, а, співчуваючи немочам їхнім, буде молитися за спасіння їх. Бо і його свого часу перемагали подібні пристрасті, доки не вирятувало його від них милосердя Боже. І не своїм зусиллям вирвався він із кайданів тілесного життя, а благодаттю Божою. Тож не гнів, а співчуття треба виявляти грішникам, співаючи Богові у мирній настанові серця: Ти розтрощив мої кайдани. Тобі принесу жертву хвали. Якби Господь та не прийшов мені на допомогу, ще трохи, і моя душа жила б у мовчанні (Пс. 94:17). Перебуваючи в такій смиренності духа, сповнить він заповідь Євангельської досконалости: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас (Мт. 5:44), щоб удостоїтися ще й обіцяної за неї нагороди — не тільки образу й подоби Божої, а й синівства Його: Так станете синами Отця вашого, що на небі, Який велить Своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних (Мт. 5:45). Осягнувши таку любов, блаженний Йоан мовить: Любов у нас звершується в тому, що ми маємо довір'я в день суду, бо як Він є, так і ми в цьому світі (1 Йоан 4:17). Бо чим іншим людина, немічна й слабка природою своєю, може уподібнитися до Бога, як не любов'ю до добрих і злих, праведних і неправедних, наслідуючи в цьому Господа нашого? Творячи добро з любови до самого добра, стає вона правдивою дитиною Божою, про яку блаженний Апостол так проголосив: Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить, бо Його насіння в ньому перебуває; і він не може грішити, бо він від Бога народився (1 Йоан 3:9). Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить. Але народжений від Бога береже себе, і лукавий його не чіпає (1 Йоан 5:18). — Це, зрештою, мовиться тільки про гріхи смертні. Бо навіть Святим неможливо уникнути всіляких малих прогрішень — у слові, думці, бажанні — з незнання, через забуття чи з якихось інших причин. Ті прогрішення, хоч і відрізняються від гріхів смертних, однак будять відчуття провини і докору сумління. Отже, хто любить добро і слідує за Богом, той, зодягнувшись у Господнє милосердя і довготерпіння (Кол. 3:12), буде молитися навіть за гонителів своїх, взиваючи подібно до Ісуса Христа: Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять (Лк. 23:34). Очевидна прикмета душі, що не очистилася ще від скверних пристрастей, — неспівчутливість до грішників і строге засудження їх. [1] Повч. одинадцяте.
[ Назад ] [ Зміст ] [ Вперед ] [ Cкачати книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ] [ Купити книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
