Загальний опис пристрастей і боротьби з ними[1]

Святий Йоан Касіян - Огляд духовної боротьби

14. Є вісім головних пристрастей: черевоугодництво, розпуста, грошолюбство, гнів, печаль, нудьга, марнославство, гордість.

15. Пристрасті бувають двоякі: природні, що постають з природних потреб тіла, наприклад: черевоугодництво та розпуста; і неприродні, що не коріняться у єстві людини, скажімо, грошолюбство. Пристрасті діють по-різному: одні тільки в тілі й через тіло, як ось черевоугодництво й розпуста; інші — і без співдіяння тіла: марнославство і гордість. Деякі пристрасті збуджуються ззовні, такі як грошолюбство і гнів; а декотрі — внутрі, скажімо, нудьга і печаль. Тим-то пристрасті можна поділити на два різновиди: тілесні й душевні. Тілесні зроджуються у тілі та йому догоджають; а душевні походять від душевних схильностей і „втішають" душу, на тіло ж часто впливають руйнівно. Душевні пристрасті викорінюють внутрішнім зціленням серця, а тілесні — як зовнішніми, так і внутрішніми умертвіннями.

16. Поясню дещо зі сказаного ґрунтовніше. Закорінені в тілі пристрасті черевоугодництва й розпусти можуть поставати і без співдіяння душі — через саме лише збудження потреб, з яких походять, — але тягнуть за собою і душу, бо вона пов'язана з тілом. Не досить тільки душевних зусиль, щоб їх приборкати, потрібно присмирити саме тіло постом, чуванням та виснажливою працею. Інколи помічне тимчасове, часто й цілковите усамітнення. Оскільки ці пристрасті походять від гріховности душі й тіла, то подолати їх можна не інакше, як трудом цих обидвох — душі й тіла. Пристрасті марнославства й гордости зроджуються в душі без посередництва тіла. Бо яку тілесну потребу має марнославство, якщо лише бажанням похвали і слави доводить до падіння полонену ним душу? Чи яка тілесна спокуса була в зарозумілості люципера, якщо він зачав її в самих лише помислах, як каже Пророк: Ти ж говорив у своїм серці: На небо зійду і зроблюсь, як Всевишній (Іс. 14:13-14). Він не мав у своїй гордості підбурювача зовні. — Вона зродилась і дозріла всередині нього.

17. Усі вісім пристрастей, хоча й мають різне походження та по-різному виявляються, однак шість із них — черевоугодництво, розпуста, грошолюбство, гнів, печаль та нудьга — особливо поєднані, споріднені між собою, бо надмір однієї з них дає початок іншій. Від черевоугодництва, наприклад, неминуче постає розпуста, від розпусти — грошолюбство, від грошолюбства — гнів, від гніву — печаль, від печалі — нудьга. Тому проти них треба боротися тим же робом: щоб перемогти нудьгу, треба подолати печаль; щоб подолати печаль, треба вгамувати гнів; щоби вгамувати гнів, треба знищити грошолюбство; щоб знищити грошолюбство, слід приборкати розпусту; щоб приборкати розпусту, потрібно загнуздати черевоугодництво. Пристрасті марнославства й гордости також споріднені між собою, тобто посилення першої дає початок другій: від надмірного марнославства зроджується гордість. Перемогти ж їх можна так само: щоб викоренити гордість, спочатку треба подолати марнославство. З шістьма попередніми пристрастями марнославство й гордість не мають ознак споріднености, бо не від них породжуються, а, навпаки, після їхнього викоренення. У полон цих двох пристрастей людина потрапляє після перемоги й торжества над іншими пристрастями. Та хоч усі вісім пристрастей пов'язані між собою, проте частково поділяються на чотири союзи: розпуста особливо поєднується з черевоугодництвом, гнів — з грошолюбством, печаль — з нудьгою, гордість — з марнославством.

18. Пристрасті по-різному виявляються в людині. Черевоугодництво, наприклад, буває трояке: перше породжує бажання їсти перед усталеним часом; друге шукає численних страв без розбору та смаку; третє домагається смачних наїдків. Звідси походять: невпорядковане споживання їжі, обжерливість і ласолюбство. Від цих трьох різновидів черевоугодництва беруть початок різні злі недуги душі: від невпорядкованого споживання їжі породжується нарікання на монастирський устав, невдоволення життям в обителі, а кінчається утечею з монастиря; від обжерливости збуджується тілесна похіть і любострастя; ласолюбство спонукує до грошолюбства й не дає місця Христовому убозтву.

Розпуста — теж трояка: перша виникає через зносини одної статі з іншою; друга — без сходження з жінкою, за що Господь уразив був Онана, сина патріярха Юди (Бут. 38:9-10), і яку в Писанні названо нечистотою; третя — виникає в умі та серці, що про неї Господь у Євангелії каже: Хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці (Мт. 5:28). На ці три різновиди розпусти вказав блаженний Апостол словами: Умертвлюйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пожадливість (Кол. 3:5).

Є три різновиди грошолюбства: перше не дозволяє тому, хто зрікається світу, звільнитися від усього свого майна; друге примушує того, хто вже все роздав бідним, знову накопичувати те саме майно; третє розпалює охоту до надбання в того, хто навіть раніше нічого не мав.

Гнів є також трьох іпостасей: перший палає внутрі; другий виривається у словах та ділах; третій виявляється у злопам'ятстві.

Печаль — двояка: перша настає після того, як стихає гнів або від завданих збитків і втрат або ж від несповнених бажань; друга походить від небезпек і страху за свою долю або ж від нерозумних турбот.

Також є дві нудьги: перша схиляє до сну, а друга — проганяє з келії.

Марнославство, хоч різноманітне, має два головні різновиди: перше вихваляється тілесними перевагами й видимими речами; а друге — бажає марної слави через духовність свою.

Також є два різновиди гордости: перша — тілесна, друга — духовна, ще згубніша від першої. Друга особливо нападає на тих, що досягли поступу в декотрих чеснотах.

19. Хоча ці вісім пристрастей спокушають увесь людський рід, але не всіх однаково. В одній людині переважає дух розпусти; в іншій — гнівливість; у комусь панує марнославство; а деким володіє гордість. Тож хоч усі пристрасті на всіх нападають, але кожен із нас по-різному їм потурає.

20. З пристрастями треба боротися так. Передусім з'ясувати, котра з них найбільше докучає, і проти неї найпаче озброїтися: пильнувати за її порухами та придушувати її, спрямовуючи проти неї вістря щоденних постів, стріли зідхань, скруху серця та безнастанні сльози в молитві до Бога, щоб перемогти. Бо ніхто не запанує над жодною пристрастю без важкого труду і помочі Божої. Щоб очиститися від пристрасти, потрібно вдень і вночі поборювати її, взиваючи Господа на допомогу.

21. Коли борець визволиться від головної своєї пристрасти, тоді хай знову уважно огляне тайники свого серця. Дізнавшись, котра з них після поконаної пристрасти тепер найсильніша в ньому, супроти неї хай духовно озброїться. Щоразу так долаючи в собі найголовніші пристрасті, він швидше й легше перемагатиме решту пристрастей — слабших від них.

22. Коли переможеш одну чи більше пристрастей, не звеличуйся тим. Інакше Господь перестане захищати й оберігати тебе — через пихатість серця твого. І знову полонить тебе та сама пристрасть, яку ти — з поміччю Божої благодаті — переміг. Пророк молився: Не дай шуліці життя горлички Твоєї, життя Твоїх убогих не забудь повіки (Пс. 74:19), бо знав, що ті, які звеличуються у серці своїм, знову -для упокорення — упадуть під тими самими пристрастями, що їх свого часу були перемогли.

[1] Повч. п'яте.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]

[ Купити книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!