Повчання про добру мораль і святе життя. Святий Антоній Великий.

2. Повчання про добру мораль і святе життя у 170-ти розділах

1. Звичайно людей вважають розумними у не­правильному розумінні цього слова. Не ті розумні, що вивчили вислови й писання стародавніх мудре­ців, але ті, в яких душа розумна, котрі можуть роз­судити, що таке добро, а що зло; злого і шкідливо­го уникати, а добрим і корисним для душі розумно користуватися з великою вдячністю до Бога. Лише такі повинні б називатися розумними людьми.

2. Справді розумна людина має одну турботу: цілковито коритися і всіляко догоджати Богові. То­му вона повчає душу свою, як би догодити Господу, дякуючи Йому за милосердне Провидіння Його. Бо нерозумно бути нам невдячними як до лікарів - за оздоровлення тіла (навіть тоді, коли вони дають нам гіркі та неприємні на смак ліки), так і до Бога, коли посилає нам щось сумне, не усвідомлюючи, що все походить з Провидіння Його і корисне нам. Таким розумінням і такою вірою у Бога знаходимо спасіння і спокій душі.

3. Стриманість, лагідність, стійкість, терпели­вість та інші великі чесноти, наче сили ратні, одер­жали ми від Бога, щоб ними протистояти випробу­ванням, які випадуть нам, та щоб вони помагали нам у скорботах. Якщо будемо вдосконалюватися у цих чеснотах і мати їх завжди напоготові, то що би не сталося з нами, - ніщо не буде для нас важким, болісним, згубним і нестерпним; але усе те буде по­долане наявними у нас чеснотами. Цього не усві­домлюють ті, в кого душа нерозумна, бо вони не ві­рять, що все діється нам на користь, щоб засяяли наші чесноти і ми були увінчані Богом.

4. Якщо, навіть шануючи багатство і насоло­джуючись якоюсь однією короткочасною примар­ною суєтою, водночас бачитимеш, що чеснотливе і боговгодне життя краще від багатства, і твердо пе­ребуватимеш у цьому переконанні та зберігатимеш це в пам'яті, то не зітхатимеш, не нарікатимеш і не ремствуватимеш ні на кого, коли побачиш, що гір­ші від тебе шануються за красномовність, вченість та багатство, але за все дякуватимеш Богові.

5. Розумна людина, пізнаючи себе, усвідомлює, що корисне, природне і спасенне для її душі, а що -чуже і згубне. Таким чином уникає того, що шко­дить душі, як чужого їй.

6. Що поміркованіше хтось живе, то спокійні­шим стає, бо не журиться про багато: про слуг, найманих робітників, майно і худобу. Коли ж при­в'язуємось до усього житейського, то, підлягаючи скорботам, що від того настають, починаємо навіть нарікати на Бога. А самовільне бажання багатства бентежить нас, і ми блукаємо в пітьмі грішного життя, не маючи змоги пізнати самих себе.

7. Не кажи, що людині неможливо провадити цнотливого життя, але, що це - нелегко зробити. Дійсно, не для кожного воно доступне. Лише доб­росовісні люди, що мають боголюбний ум, здобу­вають цнотливе життя. Звичайний людський ум є мирським і мінливим, непостійним і схильним до матеріяльного; він зроджує добрі й погані думки, а боголюбний ум є каральником зла, яке постає в людях від свавільної безпечности їхньої.

8. Неосвічені і простаки вважають сміхотворни­ми науки і не бажають слухати їх, тому що через них викривається їхнє неуцтво, - вони ж хочуть, щоби всі були подібні до них. Так само і нестрима­ні бажають, аби всі були гірші від них, гадаючи здобути собі виправдання тим, що багато є злих. Гине і розбещується душа від грішного важкого життя, що вмістило в собі розпусту, гординю, жа­дібність, гнів, зухвалість, шал, вбивство, нарікання, заздрість, хабарництво, хижацтво, нетерпеливість, брехню, ласолюбство, лінивство, журбу, боязнь, ненависть, осудження, зледачіння, прогріх, неуц­тво, спокушування, забуття про Бога. Цим і подіб­ним покарана нещасна душа, що віддаляється од Бога.

9. Чи хтось дійсно цнотливо й похвально живе, - про це треба судити не з вдачі, яку на себе можна нещиро прибрати, і навіть не зі способу життя, бо і це може виявитися фальшивим, але з того, чи по­движник, подібно до досвідчених мистців та скульпторів, на ділі потверджує своє вміння: цнот­ливо й богобоязливо живе, відвертаючись од уся­ких насолод, як від сітей.

10. Людина багата і шляхетського походження, але бездуховна - нещасна в очах тверезомислячих людей; і навпаки, бідний слуга - щасливий, якщо він духовний і доброчесний. Як мандрівники, збив­шись з дороги, гинуть, так пропадають і ті, що не дбають про цнотливе життя, зваблювані пожадан­нями.

11. Людинотворцем можна назвати того, хто вміє злагіднити вдачу неосвічених і змусити їх по­любити науку й освіту. Подібно й тих, що невпин­но закликають людей до цнотливого й богобоязно­го життя, також треба вважати людинотворцями, бо вони ніби співтворять їх. Лагідність і стрима­ність є щастям та доброю надією для людських душ.

12. По правді треба людям влаштовувати своє життя і вдачу. Тоді легше пізнається і Сам Бог. Хто цілим серцем і з вірою шукає Бога, тому Про­видіння посилає поміч для приборкання гніву й пристрастей. Похіть же і гнів є причиною усякого лиха.

13. Людиною треба називати або того, хто ро­зумний, або того, хто рішився поправитись. Неви­правного не можна називати людиною, тому що ця невиправність є ділом нелюдським. Від таких треба втікати, бо хто зживається зі злом, ніколи не буде в числі безсмертних, тобто - блаженних.

14. Тільки через розум ми маємо право назива­тися людьми; без розуму ми відрізняємося від тва­рин лише розміщенням членів і даром слова. Отож нехай пізнає розумна людина, що вона безсмертна, - і тоді зненавидить усіляку безсоромну похіть -причину смерти для людей.

15. Як кожен мистець показує уміння своє тим, що надає прекрасних форм якомусь матеріялу: один - дереву, інший - міді, ще інший - золоту й сріблу, так і нам треба виявляти, що ми є людьми, не тілесною будовою, але правдивим розумом у ду­ші, тим, що коримося законові доброго - цнотли­вого й богобоязного життя. Істинно розумна і бо­голюбна душа знає, як треба поводитись у житті. Вона з любов'ю умилостивлює Бога і щиро дякує Йому, линучи до Нього всіма бажаннями й помис­лами своїми.

16. Як керманичі обережно провадять кораблі вперед, аби не натрапити на підводний камінь чи на якусь скелю, так і ті, що змагають до цнотли­вого життя, нехай пам'ятають і дбають про те, що їм треба робити і чого уникати, нехай вважають корисним для себе лише те, що походить від справ­жніх і божественних законів, відсікаючи од душі лукаві помисли.

17. Як старанні керманичі й візники досягають вправности в своєму ділі, так і ті, що змагають до правдивого чеснотливого життя, повинні турбува­тися про те, як би його належно й богобоязно про­жити. Бо хто цього бажає і переконався у можли­вості бажаного, той вірою досягає нетлінности чи­стого життя.

18. Вільними називай не тих, що вважаються такими згідно зі своїм станом, але тих, що вільні у житті та звичаях. Не можна, наприклад, називати вільними знатних і багатих, якщо вони злі й не­стримані, бо ж такі - раби чуттєвих пристрастей. Справжня чистота і нехтування дочасним творять свободу й блаженство душі.

19. Нагадуй собі, що безперервно треба виявля­ти свій розум; а виявиш його доброю поведінкою і благими ділами. Так і хворі визнають лікарів рятів­никами й доброчинцями не за їхні слова, а за діла.

20. Дійсно розумна й прикрашена чеснотами ду­ша виявляється у всьому: у вигляді, ході, голосі, ус­мішці, розмовах і поведінці людини. У ній все змі­нилось і набуло прекрасного образу. Її боголюбний ум, як пильний сторож, зачиняє вхід для злих і не­чистих помислів.

21. Знай: управителі й володарі мають владу тільки над тілом твоїм, а не над душею. Завжди про це пам'ятай. Тому коли вони наказують, напри­клад, убити або щось інше грішне, несправедливе і шкідливе для душі зробити, - не треба їх слухати, хоч би вони й мучили тіло твоє. Бог створив душу вільною і самовладною, і вона чинить як хоче -добре або зле.

22. Розумна душа старається визволитись від нетямущости, зарозумілости, гордости, спокус, заз­дрости, розкрадання і подібного, що є ділом демо­нів і злого свавілля. Людина, що не бажає низьких приємностей, встигає всього того позбутись.

23. Ті, що провадять життя навіть у малих і не­значних подвигах та визволяються з небезпек, - не мають потреби в особливих пересторогах. Перема­гаючи у всьому пожадливість, вони впевнено зна­ходять дорогу, що веде їх до Бога.

24. Розумним людям не слід слухати всіляких бесід, а лише тих, що приносять користь і ведуть до пізнання Божої волі. Божа воля є шляхом, яким люди знову повертаються до життя і вічного світла.

25. Тим, що намагаються жити чеснотливо й бо­голюбно, треба позбутися зарозумілости і всякої пустої слави, прагнучи доброї поправи життя й сер­ця. Боголюбний та немінливий ум є вказівником і шляхом до Бога.

26. Нема жодної користи з наук, якщо душа не буде добре і боговгодно жити. Причиною ж усіх бід є заблукання, облуда і незнання Бога.

27. Глибоке роздумування про добре життя й турбота про душі творять добрих і боголюбних му­жів. Той, хто, перемагаючи всяку похітливість, без­перервною молитвою шукає Бога, знаходить Його. Такий не боїться демонів.

28. Ті, що спокушаються земними благами і тільки на словах провадять добре життя, уподібню­ються до тих, що здобули ліки чи лікарські інстру­менти, а користуватись ними не вміють і навіть не турбуються про це. Тому в гріхах своїх не будемо звинувачувати ні наше народження, ні когось ін­шого, а тільки самих себе. Бо якщо душа самовіль­но віддається зледачінню, то, звичайно, буде подо­лана.

29. Тому, хто не вміє розпізнавати добра і зла, не личить судити, хто з людей добрий, а хто - злий. Людина, що знає Бога, - добра; коли ж вона зла, то це означає, що вона не знає Бога і ніколи не буде знати, бо єдиний спосіб пізнання Бога - доброта.

30. Добрі й боголюбні мужі викривають пога­них людей в очі; поза очі не тільки самі не обмов­ляють, але й іншим не дозволяють цього робити.

31. У розмовах не повинно бути жодної грубо­сти; бо розумних людей звичайно прикрашає скромність і невинність більше, ніж дівственників. Боголюбний ум - це світло, що опромінює душі, як сонце - тіло.

32. Якщо душевні пристрасті постають у тобі, борися з ними. Пам'ятай: люди, що правильно мір­кують і на відповідній міцній підвалині стоять, вва­жають для себе солодким не здобуття тлінного ба­гатства, а справжньої слави на небесах. Ось що чи­нить їх блаженними. Багатство можуть викрасти і відібрати сильніші. Єдина тільки душевна чеснота є безпечним та невикрадальним надбанням і, крім того, по смерті рятує тих, що її здобули. Того, хто так міркує, не потягає примарний блиск багатства та інших утіх.

33. Непостійним і неосвіченим людям не личить випробовувати розумних мужів. Розумним є той, хто Богові догоджає і більше мовчить; якщо і гово­рить, то небагато і лише Богові угодне.

34. Ті, що прямують до цнотливого й боголюб­ного життя, прагнуть душевних чеснот, тобто та­ких надбань, що є невід'ємною власністю і вічною розрадою. Дочасним же вони користуються лише заради потреби, наскільки дає та хоче цього Бог, вживаючи його з подякою, хоч би воно було і дуже помірковане. Бо багатий годує тлінне тіло, а пі­знання Бога (стриманість, доброта, благотворіння, побожність і лагідність) обожують душу.

35. Могутні світу цього, котрі змушують людей чинити грішні, страшні діла, не мають жодної вла­ди над їхньою душею, що створена самовладною. Вони можуть ув'язнити тіло, але не волю, волода­рем якої є розум людини - дар Творця, сильнішого від усякої влади й примусу, будь-якої сили.

36. Ті, що вважають нещастям втрату грошей, дітей, слуг чи майна, нехай знають, що насамперед треба бути вдоволеним тим, що дає Бог. Потім, ко­ли зажадають від них чогось із даного їм, нехай з готовістю і благодушністю, без обтяження себе скорботою з приводу цього зречення, повертають назад дане їм Богом.

37. Людина розсудлива не повинна позбавляти себе свободи задля багатства, хоч би навіть воно було дуже великим. Життєві блага подібні до сну, багатство має тільки примарний і короткочасний блиск.

38. Люди повинні так змагати до боголюбного і чеснотливого життя, щоби їхня добродійність сяя­ла між людьми, як пурпур, накинутий поверх білих одеж.

39. Розумним людям треба оглядати силу свою і тримати у готовості чесноти душі, аби завжди могти протистояти пристрастям (які на нас напа­дають) наявною в душі силою (тобто військом чеснот), природно дарованою їй від Бога. Це: стри­маність - проти надмірного захоплення красою і всякої шкідливої для душі похоти; терпеливість -проти нужди й біди; негнівливість - проти дошку­ляння й гніву тощо.

40. Доброю і мудрою людиною одразу стати не­можливо: досягається доброта і мудрість лише вдумливим обмірковуванням, вправою, досвідом, тривалим подвигом і, головно, сильним бажанням чинити добро. Добрий і боголюбивий чоловік, що справді пізнав Бога, не самозаспокоюється, але ро­бить усе, що вгодне Богові. Проте такі мужі - рід­кість.

41. Людям, що не мають природної схильности до добра, не годиться у відчаї опускати руки, але дбати про боголюбиве й добродійне життя, хоч би не знати яким воно видавалося недосяжним для них. Бо хоча й не зможуть осягнути вершин чеснот й досконалости, але, всіляко турбуючись про себе, стануть або кращими, або принаймні не стануть гіршими, а це - немала користь для душі.

42. Розумом людина торкається невимовної бо­жественної сили, а тілом - споріднена з тваринами. Але небагато є таких, що намагаються звертати по­мисел до Бога і Спасителя та злучитися з Ним і ді­лами, і цнотливим життям своїм. Більша ж части­на несвідомих душею людей, покинувши це боже­ственне і безсмертне всиновлення, схиляються до мертвого, нікчемного й тимчасового споріднення з житейським, і, ніби тварини, мудруючи тільки про тілесне і розпалюючись похіттю, відлучаються від Бога, а душу з небес скидають до провалля тілес­них мук.

43. Розумний муж, дбаючи про єдність і спілку­вання з Божеством, ніколи не опуститься до чо­гось земного або низького, але спрямовує свій ум до небесного й вічного, знаючи, що воля Божа (причина всякого добра і джерело вічних благ для душі) є такою, аби людина спаслася.

44. Коли зустрінеш людину, що любить спере­чатися проти правди й очевидних речей, то, припи­нивши суперечку, віддались од неї, бо закам'яніла вона умом. Як застояна вода робить непридатними і найдобірніші вина, так і зла розмова розбещує людей, цнотливих життям і вдачею.

45. Якщо ми всіляко стараємося оминути тілес­ну смерть, то тим паче повинні прагнути уникати смерти душевної. Бо хто хоче спастися, не матиме щодо цього жодної перешкоди, хіба власне не­дбальство і зледачіння душі.

46. Про тих, які не хочуть пізнати, що їм корис­не і що треба вважати добром, можна сказати, що вони хворі. У тих же, що, пізнавши правду, безсо­ромно суперечать їй, - пригас розум, вдача їхня стала вдачею худоби. Не знають вони Бога і душа їхня не осяяна світлом.

47. Бог словом Своїм створив для нашої хори­сти різних тварин: одних - для споживання, інших - для служіння. А людину Бог створив споглядаль­ником і вдячним тлумачем Своїх діл. Про це і тре­ба дбати людям, аби, інакше, - не вмерти їм, не по­бачивши і не збагнувши Бога та діл Його, подібно до безмовних тварин. Людині потрібно знати, що Бог може усе. Тому ж, хто все може, ніхто інший не здатен чинити опору. Як Бог словом Своїм со­творив із несущого все, що тільки захотів, так і сьо­годні все творить - для спасіння людей.

48. Небесні істоти - безсмертні, бо мають у собі доброту; а земні стали смертними через самовільне зло, що в нерозумних помножується від їхнього зледачіння і незнання Бога.

49. Смерть для людей, що її правдиво розумі­ють, є безсмертям; а для простаків, що не розумі­ють її, - кінцем. І боятися треба не тілесної смерти, а лиш душевної загибелі, тобто незнання Бога. Ось що є страхіттям для душі.

50. Гріх знайшов собі опору в матеріяльному, і тіло стало вмістилищем його. Але розумна душа, збагнувши це, скидає з себе матеріяльне ярмо і, ви­зволившись від нього, пізнає Бога всіх і пильно стежить за тілом (як за ворогом і протиборцем), не довіряючи йому. Так душа, перемігши злі пристра­сті та тілесність, увінчується Богом.

51. Душа, пізнавши гріх, ненавидить його, як найогиднішого звіра; а любить гріх хіба той, хто не пізнав і не усвідомив собі його злоби. Гріх понево­лює свого любителя і тримає у своїм полоні. А не­щасна й бідна людина не бачить, що для неї спа­сенне, навіть і не думає про це; але, гадаючи, що гріх прикрашає її, тішиться ним.

52. Чиста душа, будучи доброю, освячується і осяюється Богом. Тоді ум думає про добро і поро­джує боголюбиві наміри й діла. Але коли душа осквернюється гріхом, тоді Бог відвертається од неї або, краще мовити, сама душа віддаляється від Бога. Тоді лукаві демони, ввійшовши в помисел, нашіптують душі негідні діла розпусти, вбивства, розкрадання і подібні демонські злі діяння.

53. Ті, що знають Бога, сповнені всяких добрих помислів і, бажаючи небесного, нехтують житей­ським. Але такі люди небагатьом подобаються, тож за це бувають не тільки зненавидженими, але й підлягають нарузі багатьох немудрих. Ті, що ма­ють чисті помисли, готові терпіти крайню вбогість, знаючи: те, що для багатьох видається лихом, для них є добром. Хто розуміє небесні речі, той вірить Богові, що всі творіння є ділом Його волі; а хто не розуміє цього, той ніколи не пізнає, що світ є Бо­жим ділом і створений для спасіння людини.

54. Сповнені гріха і неуцтва не знають Бога, бо не тверезіють вони душею. Бог же пізнається ро­зумом. Господь хоч невидимий, але цілком явний у видимому, як душа - в тілі. Як тіло не може жити без душі, так усе видиме й суще не може існувати без Бога.

55. Чому була створена людина? - Щоби, спо­глядаючи творіння Божі, пізнавала вона Сущого і прославляла Того, Котрий створив усе те для люди­ни. Ум, що приймає любов Божу (боголюбивий і боголюб'язний), є невидимим добром, дарованим самим Богом тим, що удостоїлися його за добре життя.

56. Вільним вважається той, хто не служить на­солодам, але панує над тілом своїм завдяки розсуд­ливості й невинності та з вдячністю задовольняєть­ся тим, що подає йому Бог, хоч би це було й дуже помірковане. Коли боголюбивий ум і душа дійдуть згоди між собою, тоді тіло стає приборканим і вільним від похітливости, бо душа, діянням ума, погашає усякий тілесний порух.

57. Хто не вдовольняється тим, що має для під­тримки життя, але домагається більшого, понево­лює себе пристрастям. Вони ж бентежать душу по­мислами та мріями все гіршими й гіршими, що все, мовляв, недобре, тож треба здобувати нове й краще. Як занадто довгі одежі перешкоджають в ході подорожнім, так і надмірне бажання майна не дає душі подвизатися і спастись.

58. Хто перебуває десь з примусу і без бажання - сприймає те як в'язницю та кару. Отож будь вдо­волений тим, що маєш, бо, будучи незадоволеним, станеш тираном собі самому, не усвідомлюючи цього. Але дорога до цього вдоволення завжди од­на - знехтування життєвими благами.

59. Як зір дав Бог людині, щоб розпізнавати ви­диме (біле і чорне), так і розум дарований нам від Бога, щоб розрізняти, що корисне для душі, а що -шкідливе. Пожадання, що відкидає розсудливість, породжує пристрасність до чуттєвих утіх, а це не дозволяє душі спастися, або приступити до єднан­ня з Богом.

60. Гріхом вважається не те, чого потребує люд­ська природа, але те, коли людина своєю волею по­повнює зло. Споживати їжу не є гріхом, але спо­живати її без дяки і нестримано - це вже гріх. Не є гріхом просто дивитись; гріх - у тому, коли диви­мось заздрісно, гордо, ненависно. Не гріх - слухати мирно, але гріх - слухати з гнівом; не гріх - змушу­вати язик дякувати й молитися, але гріх - дозволя­ти йому зводити наклепи й осуджувати; нема гріха в тому, щоби простягати руки для милостині, але гріх - красти й вбивати. Кожний член тіла грішить, коли згідно з нашою свобідною волею чинить зло замість добра - всупереч волі Божій.

61. Якщо сумніваєшся, чи кожне діло твоє ба­чить Бог, розміркуй, що і ти - земля та порох - мо­жеш подумки відразу й одночасно оглядати всі знані тобі місця і думати про них. Чи не тим біль­ше Бог, Який створив усе і годує згідно з волею Своєю, не бачить зерна гірчиці?

62. Коли зачиниш двері житла твого і зали­шишся сам, то й тоді знай, що коло тебе завжди є призначений Богом для кожної людини Ангел. Греки називають його домашнім духом. Він не дрі­має, а завжди, будучи при тобі, все бачить. Обма­нути його неможливо, навіть темрява не сховаєть­ся перед ним. Усвідом собі, що разом з ним і Бог присутній на всякому місці. Бо немає такого схов­ку, де б не було Бога: Він бо понад усіма і все утри­мує в руці Своїй.

63. Якщо воїни вірно служать цареві за плату, то наскільки більше ми повинні безнастанно благо­дарити Бога своїми немічними устами за все, що Він сотворив для нас.

64. Вдячність Богові й добре життя - угодний плід людини для Господа. Але як земні плоди не відразу дозрівають, а потребують часу, дощу і до­гляду, так і плоди людини вимагають подвигу, роз­судливости, терпеливости, стриманости й терпіння. Зрештою, якщо завдяки їм будеш видаватись деко­ли комусь побожним, не вір собі, поки перебуваєш у цьому тілі, і нічого свого не вважай вповні угод­ним Богові, знаючи, що важко людині до кінця зберегти безгріховність.

65. У людей ніщо не цінується вище за чесні слова. Слово настільки важливе, що ним ми почи­таємо і благодаримо Бога. Вживаючи непотрібних або нечесних слів, ми виявляємо зіпсутість своєї душі. Тупоголовій людині, коли вона добровільно говорить погані слова або чинить недобрі діла, вла­стиво звинувачувати або своє народження, або щось інше.

66. Якщо ми намагаємося лікувати різні тілесні хвороби задля того, щоб не сміялися з нас люди, то набагато більше потрібно докласти нам зусиль для лікування душевних недуг, щоб не виявитись без­чесними й осміяними перед Богом на страшному судилищі Христовому. Бо, маючи владу над собою, ми можемо не чинити поганих діл навіть тоді, коли бажаємо. Нам підвладно також жити угодно перед Богом, й ніколи ніхто не примусить нас зробити щось погане, якщо самі цього не захочемо. Так по­двизаючись, будемо людьми, гідними Бога, живу­чи, як Ангели на небі.

67. Якщо захочеш, можеш стати рабом при­страстей, і якщо захочеш - можеш залишитись вільним, не підпадаючи під їхнє ярмо. Бог створив тебе вільним. Той, хто перемагає тілесні пристра­сті, вінчається нетлінням. Якщо б не було пристра­стей, не було б і чеснот, ні вінців, дарованих від Бо­га достойним людям.

68. Ті, котрі не знають, що для них корисне і що це - добро, сліпі душею, їхній розум осліп. Не на­слідуймо їх, щоб і нам з необачности не уподібни­тись до них, сліпих.

69. Не гніваймося на тих, що прогрішуються, хоч би їхні провини й були гідні покарання. Вин­них треба навертати на істинний шлях задля самої правди й опам'ятовувати - або самим, або через ін­ших. А гніватися на них або нарікати не можна, бо гнів у нас діє лише від пристрасти, а не через суд і правду. Не треба вихваляти милостивих, але й злих треба покарати (не задля власної пристрасти гніву, а в ім'я добра й правди).

70. Тільки одне душевне надбання є безпечним і невикрадальним. - Це цнотливе та боговгодне життя, знання і добрі діла. Багатство є сліпим до­радником, і той, хто необдумано вживає багатство тільки для свого задоволення, губить зморену душу свою.

71. Людям треба або зовсім не набувати нічого зайвого, або, маючи щось, твердо усвідомити, що все житейське за своєю природою є тлінним і може бути віднятим, втраченим і знищеним, тому той, кого це спіткає, не повинен занепадати духом.

72. Знай, що тілесні хвороби природно властиві тілові - як тлінному й матеріяльному. Отож душі, що навчена добру, треба з вдячністю виявляти мужність і терпеливість під час хвороби та не доко­ряти Богові, чому Він створив тіло.

73. Тих, що змагаються на олімпійських іграх, увінчують не тоді, коли переможуть того чи іншо­го, але коли переможуть усіх. Так і кожному, хто бажає бути увінчаний Богом, треба навчати душу свою бути чистою не тільки від тілесних пристра­стей, але й від користолюбства, бажання посісти чуже, заздрости, ласолюбства, марнославства, до­корів, небезпек смерти тощо.

74. Будемо дбати про добре, чеснотливе й бого­любне життя не задля людської похвали, а ради спасіння душі; ми щоденно повинні мати смерть перед очима і бачити, яким ненадійним є усе люд­ське.

75. Жити невинно - під силу людині, але стати багатою - непідвладне їй. То що ж? Чи не осуджу­вати душу нашу за бажання короткочасного й при­марного блиску багатства, здобуття котрого від нас не залежить? О, як нерозумно ми поводимось, ба­жаючи багатства! Чи не знаємо, що понад усі чес­ноти є смиренномудрість, а понад усі пристрасті -обжерство та ненаситне бажання життєвих благ?

76. Розсудливим людям треба постійно пам'ята­ти, що, небагато й коротко потрудившись у цьому житті, вони після смерти одержать найвеличнішу втіху і вічне блаженство. Той, хто бореться з при­страстями і бажає бути увінчаним Богом, якщо впаде, хай не буде малодушним і не залишається в упадку, зневірюючись у собі. Але, вставши знову, нехай бореться і прагне одержати вінець, до остан­нього подиху підіймаючись з усіх падінь своїх. Ті­лесні труди є знаряддям чеснот, вони - рятівні для душі.

77. За зречення життєвих вигод мужні борці удостояться вінців від Бога. Отож треба в цьому житті умертвити члени свої до всього житейсько­го, бо мертвий не буде вже турбуватися ні про що земне.

78. Розумній душі, що подвизається, не треба одразу падати духом і лякатися, як тільки випаде щось скорботне, щоб не бути осміяною за боязли­вість. Душа, що захоплюється житейським блис­ком, виходить із свого чину 14. Душевні чесноти роблять нас достойними вічних благ, добровільні ж людські гріхи є причиною вічних мук.

79. Людину часто поборюють душевні пристра­сті через тілесні чуття, що притаманні мислячим істотам. Органів чуття - п'ять: зір, слух, нюх, смак, дотик. Коли ці п'ять органів чуття спричиняють виникнення чотирьох пристрастей, бідна душа по­трапляє в полон. Ось ці чотири душевні пристрасті: марнославство, жадоба втіх, гнів і страх. Однак ко­ли людина мудро і розсудливо перемагає ці при­страсті, вже не буває подолувана, але заспокоюєть­ся душею й вінчається Богом як переможець.

80. Декому в заїздах дістаються ліжка, інші ж лягають на підлогу й засинають так само міцно, як і ті, що сплять на постелях. Ранком ті й інші поки­дають свої лежанки і всі однаково виходять із заїз­ду, несучи зі собою тільки своє, власне. Так і всі ті, що простують шляхом цього життя (і ті, що жили помірковано, і ті, що купались в славі й багатстві), покидають цей світ, не беручи зі собою нічого з майна та життєвих насолод. Єдине, що вони несуть із собою, це свої діла, вчинені за життя - добрі чи злі.

81. Маючи велику владу, не погрожуй нікому смертю, знаючи, що і ти не безсмертний та що кожна душа скине з себе тіло своє, як останній одяг. Зрозумівши це, намагайся бути лагідним, творячи добро, і завжди дякуй Богові. Хто немило­сердний, той не має в собі жодної чесноти.

82. Неможливо уникнути смерти, й нема на це жодної ради. Знаючи це, справді розумні люди, що досвідом набули чеснот і боголюбних помислів, зу­стрічають смерть без стогонів, страху й плачу, ро­зуміючи, що вона, з одного боку, неминуча, а, з другого, визволяє від лих, яким підлягаємо в цьому житті.

83. Тих, що забули про сумлінне й боговгодне життя та мудрують по-своєму, не ненавидьмо, а радше жаліймо - зубожіли бо вони на розсудли­вість і сліпі серцем та розумом. Вважаючи зло за добро, гинуть вони від незнання. І Бога вони не знають - заблукані, окаянні та нерозумні душею.

84. Не з кожним розмовляй про побожність і добре життя, щоб не виявитися смішним перед не­розумним. Подібний подібному співчуває, але для побожних розмов знайдеться небагато слухачів, бо вони - рідкість. Тому краще для спасіння людини говорити тільки те, що угодне Богові.

85. Душа співстраждає тілові, а тіло не спів­страждає душі. Коли тіло, наприклад, розтинають, страждає з ним і душа, а коли тіло міцне й здорове, його здатностями користуються душевні почуття. Коли ж роздумує (розкаюється) душа, не роздумує (не розкаюється) разом з нею і тіло, а перебуває са­ме собою, залишаючись осторонь: бо роздумування (розкаювання) є болісним почуттям душі; так само, як - незнання, гордість, зневіра, зажерливість, не­нависть, заздрість, гнів, марнолюбство, чванли­вість, честолюбність, незгода, нечутливість на доб­ро тощо.

86. Думаючи про Бога, будь побожним, незаз­дрісним, добрим, невинним, покірним, по змозі щедрим, товариським, несварливим, бо все те по­добається Богові та є невикрадальним багатством душі. Не осуджуй нікого, але краще замислюйся над своїми поганими ділами та досліджуй своє життя, чи угодне воно Богові. Яке нам діло до того, що хтось інший поганий?

87. Істинний чоловік намагається бути благо­честивим. Благочестивий той, хто не бажає чужого своїй природі; чуже ж людині все створене людь­ми. Отож знехтуй усім, бо ти - образ Божий. У лю­дині відтворюється образ Божий, якщо живе вона справедливо і богоугодно, а це можливо тоді, коли відсторониться вона від усього пристрасного. У ко­го ум боголюбивий, той досвідчений у всьому по­божному, що є спасенним для душі. Боголюбний муж не судить нікого, бо знає, що й сам прогрішу­ється. Це є прикметою душі, що спасається.

88. Ті, що сильно прагнуть тимчасових надбань, і, забувши про смерть та погибель своєї душі, пере­бувають у хтивості злих діл, а про спасенне для се­бе не турбуються, - не уявляють собі, нещасні, що чекає на них після смерти.

89. Бог не є винуватцем зла. Він дарував людині розум, здатність розрізняти добро від зла і свобідну волю. А злі пристрасті породжуються або від не­дбайливости, або із необачности людей. Бог у жод­ному разі не є причиною того. Через вільний вибір волі демони стали злими, як і більшість людей.

90. Людина, що живе побожно, не дозволяє злу ввійти до душі. А коли немає зла в душі, тоді їй не загрожує небезпека і шкода. Над такою людиною не мають влади ні злобний демон, ні випадковості, тому що Бог визволяє її від лих і живе вона бере­женою від шкоди, як богоподібна. Якщо похвалить хтось таку людину, вона подумки засміється з того, що її похвалили; якщо зневажать її, вона не боро­ниться і не обурюється на те.

91. Зло псує людську природу, як іржа роз'їдає метал, а бруд прилипає до тіла. Але як метал не ви­творює іржі й від батьків не передається бруд, так і зло не походить від Бога. Господь обдарував люди­ну совістю і розсудливістю, щоб вона могла уника­ти зла, знаючи, що воно шкідливе для неї і готує їй вічні муки. Будь же обачний, побачивши якогось щасливого в силі й багатстві, в жодному разі не улещуй його, будучи спокушений демоном. Але зараз же смерть хай постане у тебе перед очима - і ніколи не забажаєш чогось поганого або житей­ського.

92. Наш Господь Бог обдарував небожителів безсмертям, землян створив підвладними змінам, решті ж створінь дарував дихання й рух, - і все це для людини. Отож хай не перемагають тебе споку­си, коли диявол буде навіювати злі помисли душі, але зараз же згадай про небесні блага і скажи собі: «Якщо змушу себе, то зможу перемогти і цей по­рух пристрасті; але несила мені опанувати себе, як­що задовольнятиму бажання свої». Ось таким по­двигом подвизайся, що може спасти душу твою.

93. Життя - це поєднання ума (духа), душі й тіла; натомість, смерть - це не знищення цих скла­дових частин, а розрив їхнього союзу; всіх їх Бог зберігає і після їхнього роз'єднання.

94. Ум - це не душа, але дар Божий, що спасає душу. Богоугодний ум іде попереду душі й радить їй знехтувати дочасним і тлінним та полюбити віч­ні, нетлінні, нематеріяльні блага, аби людина, жи­вучи в тілі, уявляла і споглядала умом небесне й божественне. Отже, боголюбивий ум є доброчин­цем і спасителем людської душі.

95. Душа, потураючи тілу, затьмарюється втіха­ми й гине. Боголюбивий ум діє протилежно: він че­рез тілесні скорботи рятує душу, як лікар, котрий розтинає і припалює тіло у хворих місцях.

96. Душі, не приборкані розумом і не керовані умом, - гинуть, як нерозумні тварини, тому що їх­ній розум керований пристрастями, як візник кінь­ми, що вийшли у нього з-під влади.

97. Найбільша недуга, руїна і згуба душі - не­знання Бога, Котрий усе створив для людини, об­дарував її умом та словом, якими, підносячись вгору, вона може спілкуватися з Богом, споглядати й прославляти Його.

98. Душа перебуває в тілі, ум - у душі, слово - в умі; ними споглядуваний і прославлений Господь обезсмертнює душу, дарує їй нетлінність і вічну насолоду. Бо ж Бог дарував буття усьому сущому єдино через Свою доброту.

99. Бог, всещедрий і благий, створив людину самовладною та дав їй можливість подобатись Йому своїм чеснотливим життям. А угодним Богові є те, щоб у людині не було зла. Бо якщо ми хвалимо добрі діла й чесноти, а вчинки безсоромні й злі осуджуємо, то чи не тим більше робить це Бог, Котрий хоче спасіння людини?

100. Добро людині посилає Бог; а злу піддається вона добровільно від пануючого в ній зла, від похотей та нечутливости.

101. Нерозважна душа - за природою безсмертна - стає рабою смертного тіла через чуттєві насолоди, не розуміючи, що тілесна втіха - це згуба душі. Ставши нечутливою і звироднівши, душа дбає та журиться лише про тіло.

102. Бог - добрий, людина - зла. На небі немає зла, на землі - важко відшукати справжнє добро. Проте розумна людина вибирає краще: пізнає Бога всіх, дякує Йому і пам'ятає про Нього; тілом же нехтує ще перед смертю, а його злим пожаданням 15 противиться, знаючи їхню згубність і лихі наслідки.

103. Грішна людина живе жадобою і не дбає про правду, не задумується над непевністю, несталістю і короткочасністю життя, забуваючи про непідкупність і неминучість смерти. Якщо ж і в старості хтось безсоромний та безглуздий, - то він, як зігниле дерево, непридатний до будь-якого діла.

104. Втіхи й радости ми досягаємо після того, як зазнали скорботи, бо неохоче п'є той, кого не мучить спрага; без смаку їсть той, хто не відчуває голоду; несолодко засинає той, кого не здолала дрімота; не радіє той, хто раніше не був у журбі. Так і ми не відчуємо насолоди вічних благ, якщо не знехтуємо короткочасними.

105. Слово є слугою ума. Що хоче ум, те й виражає слово.

106. Ум усе бачить, навіть те, що на небі, і ніщо не затьмарює його, крім одного - гріха. Для чистого немає нічого незрозумілого, як для слова його - невисловленого.

107. Тілом людина смертна, а умом і словом - безсмертна. У мовчанні починаєш розуміти; зрозумівши, - говориш: бо в мовчанні ум породжує слово. Вдячне ж слово, принесене Богові, є спасінням для людини.

108. Той, хто говорить беззмістовно, - нерозумний, бо говорить, не думаючи. Чини тільки те, що корисно тобі робити для спасіння душі.

109. Розумне й корисне слово для душі - дар Божий; навпаки, пустопорожнє слово, що намагається визначити віддаль неба від землі, величину сонця й зір, - це винахід людини, яка даремно трудиться і з пустої зарозумілости шукає того, що не приносить їй жодної користи. Така людина бажає зачерпнути воду решетом, шукає те, що не можливо знайти.

110. Неба небес ніхто не бачив, і того, що на ньому, ніхто не може пізнати, крім людини, яка змагає до чеснотливого життя, благодарить та прославляє Того, хто створив це небо на спасіння й життя людини. Такий боголюбивий муж, безсумнівно, знає, що без Бога, всюди і в усьому необмеженого Господа, не існує нічого.

111. Як із материнського лона дитина нагою приходить на світ, так і душа нагою виходить з тіла. Одна виходить чистою та світлою, інша - заплямленою від падінь, а ще інша - чорною від багатьох гріхів. Тому розумна і боголюбива душа, пам'ятаючи й міркуючи про кари після смерти, живе побожно, щоб не бути засудженою і не терпіти мук. А невіруючі не відчувають цього і грішать. Безумні душею нехтують тим, що їх чекає після смерти.

112. Як, вийшовши з лона, не пам'ятаєш того, що було в лоні, так вийшовши з тіла, не пам'ятатимеш того, що було за життя.

113. Як, вийшовши з лона, ти став кращим і більшим тілом, так, вийшовши з тіла чистим і неоскверненим, будеш кращим і нетлінним, перебуваючи на небесах.

114. Як тіло, дозрівши та розвинувшись у лоні, мусить народитись, так і душа, коли досягне Богом покладеної межі свого життя в тілі, мусить вийти з нього.

115. Як будеш ставитися до душі, поки вона в тілі, так і душа поставиться до тебе, вийшовши з тіла. Той, хто послужив тут тілові своєму, всіляко догоджаючи йому, сам собі зробив погану послугу після смерти (як відомо з притчі про багача й Лазаря), бо нерозважно засудив душу свою.

116. Як тіло, що вийшло з материнської утроби недосконалим, не може жити, так і душа, що вийшла з тіла, не осягнувши боговидіння через добре життя, не може спастися чи злучитися з Богом.

117. Тіло, злучившись із душею, виходить на світло з мороку утроби, а душа, з'єднавшись з тілом, огортається темрявою його. Тому не жаліти, а приборкувати треба тіло як ворога й супротивника душі. Надмірність харчів і солодощів викликають злі пристрасті в людях, стримане ж черево втихомирює пожадання та спасає душі.

118. Орган тілесного бачення - очі, а орган душевного бачення - ум. Як тіло без очей - сліпе, не бачить сонця, що освітлює всю землю й море, і не може насолоджуватися світлом його, так і душа без належного ума і доброго життя - сліпа, не споглядає і не прославляє Бога, Творця й Доброчинця усіх створінь, і не може насолоджуватися Його нетлінням і вічними благами.

119. Незнання Бога постає від нечутливости та безумства душі. Від цього незнання і породжується зло, від богопізнання ж прибуває людям добро, що спасає душі. Отож якщо, перебуваючи у тверезінні й богопізнанні, зрікаєшся своїх пожадань, тоді ум твій звернений до чеснот. Якщо ж, сп'янівши від задоволення, стараєшся задовольнити лихі бажання свої, то загинеш, як тварина, забувши про ті кари, що стрінуть тебе після смерти.

120. Промисел згідно з непорушним порядком, визначеним Богом для світу, - у тому, що сонце щодня сходить і заходить, а земля приносить плоди. Все ж оте створене для людини.

121. Усе, що творить Бог яко благ, - для людини творить, а що людина робить - те робить сама для себе - як добре, так і зле. Щоб не дивував тебе добробут лихих людей, знай, що як міста тримають катів не для того, аби заохочувати їхню злу волю, але для того, щоб завдяки їм карати злочинців, так і Бог допускає, щоб лукаві мали перевагу в житейському, аби за їхнім посередництвом карати нечестивих. Пізніше їх самих віддасть Господь суду, бо не Йому служили, а власній злобі своїй, причиняючи людям зло.

122. Якщо б ті люди, що почитають ідолів, знали і серцем бачили, кого почитають, то, нещасні, не збились би з дороги побожности; але, споглядаючи красу, чин і задум у всьому, що створене й походить від Бога, пізнали б Того, Котрий створив усе те для людини.

123. Людина, будучи злою і несправедливою, може когось убити; Бог же безперервно дарує життя, навіть негідним людям. Будучи до всіх щедрим і добрим з природи, Він захотів, аби був світ, - і він постав для людини та її спасіння.

124. Справжньою людиною є той, хто зрозумів, що таке тіло, його тлінність і короткотривалість. Такий і душу розуміє як належить, що вона божественна та безсмертна, і, будучи подихом Бога, сполучена з тілом для випробування і піднесення до богоподібности. Хто істинно зрозумів, що таке душа, - живе праведно й боговгодно, не довіряючи і не потураючи тілу. Споглядаючи Бога умом своїм, він водночас подивляє і розуміє вічні блага, даровані Господом душі нашій.

125. Бог, будучи добрим і щедрим, створив людину свобідною щодо добра і зла, обдарував її розумом, аби, споглядаючи світ і те, що в світі, пізнавала вона Того, Котрий створив усе те для людини. Але неправедна людина може бажати, не розуміючи того, що бажає, і, на своє нещастя, не вірити й не думати по правді. Таку бо має людина свободу щодо добра і зла!

126. Боже призначення є таким, щоб, зростаючи тілом, душа сповнювалась умом, аби людина із добра і зла вибирала їй відповідне, тобто добро. Душа, що не вибирає добра, нерозумна. Тим-то, хоч кожне тіло має душу, але не кожна душа повною мірою посідає ум. Боголюбивий ум буває у невинних, преподобних, праведних, чистих, добрих, милостивих і побожних. Ум - це помічник людини в її відносинах з Богом.

127. Одне тільки непідвладне людині - обминути смерть. За добре життя у вірі й любові людина стає співбесідником Бога.

128. Око бачить видиме, а ум осягає невидиме. Боголюбивий ум є світлом душі. Хто має боголюбний ум, той просвічений серцем і бачить ним Бога.

129. Жодна добра людина не є безсоромною. Хто недобрий у житті, той звичайно злий і тілолюбний. Першою чеснотою людини є знехтування своїм тілом. Зречення (по волі своїй, а не через бідність) дочасного добра, тлінного і матеріяльного, робить нас спадкоємцями вічних і нетлінних благ.

130. Хто має ум, той знає себе самого, а саме те, що він є тлінною людиною. Той, хто пізнав себе, про все інше теж знає, що воно - творіння Боже і створене для спасіння людини. Так усе розуміти й правильно вірити - людині підвладне. Такий муж твердо знає: ті, що нехтують життєвими благами, докладають маленьких зусиль, а одержують за те від Бога вічний спокій і розраду після смерти.

131. Як тіло без душі - мертве, так душа без ума - бездіяльна і не може посідати Бога у спадкоємство.

132. Лише людину Бог вислуховує, тільки їй з'являється; Господь бо - чоловіколюбний, і де б не була людина, там є і Він. Лиш людина може гідно прославляти Бога, для неї Бог переображується.

133. Бог сотворив для людини небо, прикрашене зорями; для неї сотворив Він землю; і люди обробляють її для себе. Ті, що не відчувають такого Божого задуму, - неосвічені душею.

134. Добро - невидиме, як невидиме те, що в небі; а зло - видиме, як видиме те, що на землі. Добро неможливо ні з чим порівняти; людина ж, котра має ум, вибирає краще. Лише людина здатна пізнавати Бога і створіння Його.

135. У душі діє ум, а в тілі - природа. Ум обожує душу, а природа розкладає тіло. У кожному тілі діє природа, але не в кожній душі діє ум, тому не кожна душа спасається.

136. Душа у світі - як народжена; а ум понад світом - як ненароджений. Душа, розуміючи, що таке світ, і бажаючи спастися, має невідкладний закон - повсякчасно думати про себе, що ось нині подвиг смертний 16 і випробування діл, на якому не витерпиш погляду Судді. Так думаючи, вона збереже себе від нікчемних та безсоромних задоволень.

137. На землі від Бога і народження, і смерть, а на небі - повнота всього і незмінність. Усе ж сотворене для людини та спасіння її. Бог, що не потребує жодних благ, облаштував для людини небо, землю і стихії, щоб людина черпала з них усіляку насолоду.

138. З великої любови Бога Сотворителя до людини і з невимовної благости Його - смертне підлягає безсмертному і служить йому.

139. Убогий, що не може зашкодити, не залічується до числа діяльно благочестивих; той же, хто може спричинити шкоду, проте не вживає своєї сили на зло, а щадить упосліджених через благоговіння перед Богом, удостоїться доброї відплати після смерти.

140. Багато доріг ведуть до спасіння, навертають душі й підносять їх на небеса, бо Господь, що нас сотворив, - чоловіколюбний. Людські душі за чесноту отримують нагороду, за гріхи ж - покарання.

141. Син в Отцеві, Дух в Сині, Отець в Обох. Вірою людина пізнає усе невидиме і те, що можна розумом збагнути. Віра є добровільною згодою душі з тим, що сповіщається від Бога.

142. Ті, що змушені перепливати великі ріки, -залишаються живими, якщо тверезі. Бо хоч би й настав сильний приплив вод чи вода зачерпнулась у човен, - вони спасаються. Якщо ж п'яні, то хоч би й безліч разів пробували доплисти до берега, -все ж занурюються у хвилі й гинуть. Так і душа, пливучи течією життя, якщо сама не визволиться від тілесного лукавства, не розпізнає сама себе і, будучи божественною і безсмертною, з'єднається з матеріяльним, ненадійним, багатопристрасним і смертним тілом, дозволить собі захопитись тілесними пристрастями на власну згубу, то, знехтувавши собою, сп'яніла від незнання й байдужости, -гине, залишається поза спасінням. Бо тіло, подібно до ріки, часто захоплює нас зайвими втіхами.

143. Розумна душа, залишаючись непохитною у своєму доброму намірі, загнуздує, як коня, гнів і похіть - ці свої найнерозумніші пристрасті. І за те, що бореться з ними, приборкуючи та перемагаючи їх, вінчається й удостоюється життя на небесах -відплати за посів і труди від Бога, Котрий її сотворив.

144. Справді розумна душа, не заздрить щастю злих і добробуту нечестивих, не обурюється на це. Її не бентежать їхні насолоди у цьому житті (як це буває з безглуздими людьми), бо така душа добре знає і нестійкість щастя, і короткотривалість цього життя, і безсторонність суду та вірить, що Бог подбає про все необхідне для неї.

145. Тілесне життя, велике багатство та світська влада буває смертю для душі; навпаки, праця, терпеливість, убогість з подякою і умертвіння тіла є життям душі та шляхом до вічної розради.

146. Розумна душа, нехтуючи матеріяльним надбанням і короткочасним життям, вибирає небесну втіху та вічне життя, що їх одержить від Бога за праведність свою.

147. Ті, що мають на собі брудну одіж, забруднюють одяг і тих, до котрих торкаються. Так і люди злої вдачі та невиправної поведінки, спілкуючись з побожними і кажучи їм непристойні речі, як грязюкою, заплямовують душі їхні, якщо ті слухають їх.

148. Початком гріха є похіть, через котру гине розумна душа. Початок спасіння і Царства Небесного для душі - це любов.

149. Як метал, що його довго не вживають, стає іржавим і ні до чого непридатним, так і бездіяльна душа, що не турбується про добре життя та не пам'ятає про Бога, позбавляє себе Божого покрову через негідні діла свої, роз'їдається злом, зродженим у тілі від такого недбальства, - і через те стає непотребом, нездатним для спасіння.

150. Бог - добрий, безпристрасний та незмінний. Якщо хтось, визнаючи благословенним та правдивим те, що Бог не змінюється, - все ж не певний того, як Він, будучи таким, добрими радіє, від злих одвертається, на грішників гнівається (а коли вони каються - милує їх), то на це треба сказати, що Бог не радіє і не гнівається, бо радість і гнів - це пристрасті. Неправильно думати, що Божеству - добре або погано через людські вчинки. Бог добрий і творить тільки добро; шкодити ж - нікому не шкодить, перебуваючи завжди однаковим. А ми, коли добрі, то лучимося з Богом через подібність до Нього; коли ж злі, то віддаляємося од Бога через неподібність із Ним. Живучи чеснотливо, ми наближаємось до Бога, а стаючи злими, робимо Його своїм ворогом. Це не означає, що Господь має гнів на нас, але те - що наші гріхи не допускають Богові засяяти в нас, а, навпаки, лучать з демонами, нам на кару. Якщо потім молитвами і добрими ділами випросимо відпущення гріхів, то це не тому, що ми Бога ублажили і Його змінили, але тому, що за посередництвом таких діянь та нашого звернення до Бога ми зцілилися від зла, яке було в нас, і знову зазнали Божої доброти. Отож сказати: «Бог відвертається від злих», є те саме, що мовити: «Сонце ховається від тих, що позбавлені зору».

151. Благочестива душа знає Бога всіх, бо бути благочестивим означає сповняти волю Божу, що водночас і означає - знати Бога, тобто намагатися бути незаздрісним, поміркованим, лагідним, щедрим по спромозі, товариським, несуперечливим і робити все, що відповідне волі Божій.

152. Знання Бога і страх Божий є ліками проти пристрастей тіла. Коли душа не знає Бога, тоді пристрасті доконують душу. Вона розбещується лукавством, що в ній живе, і стає невиліковно хворою. Але Бог непричетний до цього, бо ж Він дарував людям знання і розум.

153. Бог сповнив людину знанням і розумом, бажаючи очистити її від пристрастей та лукавства, і з благости Своєї бажає перевести смертне у безсмертність.

154. Ум, перебуваючи в чистій і боголюбивій душі, правдиво бачить Бога - несотвореного, невидимого, невимовного, Єдиного чистого - для чистих серцем.

155. Вінцем нетління, чеснотою і спасінням людини є вдячно зносити нещастя. Приборкання гніву, язика, черева і ласолюбства буває справді великою поміччю для душі.

156. Провидіння Боже тримає світ і нема жодного місця, якого б воно не охоплювало. Провидінням Божим є самозвершуване слово Боже, що надає форми матерії (яка входить у склад цього світу), і творить та прикрашає все, що існує. Ніяк неможливо матерії набути досконалої форми без розсудливої сили Слова, що є образом, умом, мудрістю і Провидінням Божим.

157. Похіть, що викликається згадуванням грішного, є коренем пристрастей, властивих темряві. Перебуваючи в цьому похітливому згадуванні, душа не знає, що вона є подихом Бога, й поринає у гріх, не думаючи про страшне лихо, в якому, безумна, буде перебувати після смерти.

158. Найбільша й невиліковна недуга душі, її згуба - це забуття про Бога та марнославство. Зла похіть є позбавленням добра; добро ж наше полягає в тому, аби охоче виконувати всіляке благодіяння, що миле Богові усіх.

159. Лише людина здатна приймати Бога. І з нею єдиною розмовляє Бог (уночі - через сновидіння, а вдень - через ум) і всіляко передрікає їй Свої будучі блага.

160. Для того, хто вірить і бажає, зовсім не важко пізнати Бога. Якщо ж хочеш побачити Його, глянь на влаштування всього, бо Провидіння охоплює все, що було і є Його словом. І все це - для людини.

161. Святим називається той, хто чистий від лукавства і гріхів. Тому найбільшою досконалістю душі та ділом, вельми вгодним Богові, є те, коли немає лукавства в людині.

162. Ім'я є означенням одного з числа багатьох. Але нерозумно думати, що Бог, Який є Одним-Єдиним, має співіменних собі, бо слово «Бог» означає безначального, Котрий усе сотворив для людини.

163. Якщо чуєш за собою лихі діла, - відсічи їх та очікуй будучих благ, бо Бог - праведний і чоловіколюбний.

164. Та людина знає Бога і Бог знає її, яка завжди намагається бути невідлучною від Бога. Такою є людина добра в усьому, що стримується від усякого чуттєвого задоволення (не через брак можливостей, а добровільно).

165. Якщо будеш дякувати тому, хто ображає тебе, - Бога будеш мати другом. Нікому не наговорюй на свого ворога. Подвизайся в любові, поміркованості, терпеливості, стриманості тощо; бо це і є пізнанням Бога, аби за посередництвом смиренномудрости й подібних чеснот наслідувати Бога. Але такі діла не кожному під силу, а тільки розумній душі.

166. Проти тих, які осмілюються говорити, що рослини мають душу, написав я цю главу для повчання простих. Рослини мають фізичне життя, але душі не мають. Людина називається розумною істотою, бо має ум і здатна пізнавати. Тварини, земні й повітряні, у котрих є голос, - мають дихання і посідають душу. Все, що збільшується чи зменшується, можна назвати живим (тому що живе і росте), але не можна сказати, що все те має душу. Є чотири різновиди живих істот: перший з них -безсмертні й обдаровані душею - це Ангели; другий різновид має розум, душу й духа (такими є люди); третій має дихання і душу - такими є тварини; четвертий має тільки життя - такими є рослини. Життя в рослинах триває як без душі й віддиху, так і без розуму та безсмертя.

167. Коли прийде помисел про якесь чуттєве задоволення, оберігайся, аби не одразу ним захопитися; але, трохи відсторонивши його, згадай про смерть і подумай, наскільки краще усвідомити себе переможцем цієї спокуси сластолюбства.

168. Бог найприроднішим способом заклав у людях перешкоду для зла, дарувавши їм ум, знання, розум та здатність розпізнавати добро, аби ми зла уникали, пізнавши, як воно нам шкодить. Але безумна людина йде вслід за злом і навіть величається тим, і, якби в сіть потрапивши, б'ється, будучи обплутана ним зсередини. І не має навіть сил розірвати пута ці, аби побачити й пізнати Бога, Який все сотворив на спасіння й обоження людини.

169. Смертні повинні турбуватися про себе, пам'ятаючи, що їх очікує смерть. Бо блаженна безсмертність - це спадкоємство святої душі за те, що була доброю, а вічна погибель - покарання душі злиденній та безглуздій.

170. Коли йдеш на спочинок, з вдячністю пригадуй в собі благодіяння і Провидіння Боже. Тоді, сповнений цим благим помислом, ти вповні звеселишся духом - і буде для тебе сон тіла тверезінням душі, стулення очей твоїх - правдивим видінням Бога, а мовчання твоє (сповнене відчуттям добра) з усієї душі й сили воздасть сходячу вгору щиру славу Богові всіх. Бо коли немає лукавства в людині, тоді й одна подяка, більше від усілякої багатоцінної жертви, - приємна Богові.

Йому ж слава навіки-віків. Амінь.