Настанови святого отця нашого Антонія Великого

1. Настанови святого отця нашого Антонія Великого про життя в Христі, вибрані з його «Слова» в «Життєписі» святого Атанасія, та з двадцяти «Послань» і двадцяти «Промов»3

1. Нехай кожен турбується про те, щоби, почав­ши, не сповільнюватися, не журитись у трудах і не казати: «Довгий вже час перебуваємо ми у подви­зі»; але краще, немовби починаючи щодня, помно­жувати свою ревність. Життя людини - дуже ко­ротке порівняно з майбутніми часами, і все, що ми маємо, - ніщо перед вічністю. Якщо у світі кожна річ має свою ціну, і кожний вимінює рівне на рів­не, - обітниця вічного життя купується за безцінь. Бо написано: Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі - вісімдесят років, і більшість з них - то труд і марність (Пс. 90:10). Отож, якщо й усі вісімдесят або навіть сто років перебудемо у подвизі, то не до­рівнюватиме це літам царювання, бо замість ста років будемо царювати віки вічні; притому, потрудившись на землі, одержимо обіцяне спадкоємство на небесах; зложивши тлінне тіло, приймемо його нетлінним. Не журімся і не думаймо, що задовго перебували ми в подвизі чи сповнили щось велике, бо страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, що має нам з'явитися (Рим. 8:18).

2. Дивлячись також на світ, не думаймо, наче ми відмовились од чогось великого, бо навіть уся земля замала перед цілим небом. Тому, якби ми навіть були господарями над усією землею і зрек­лися б усіх її благ, то і в цьому не було б чогось рів­ноцінного Небесному Царству. Бо як той, що кидає одну драхму міді, аби придбати сто драхм золота, -отримує в сто разів більше; так і той, хто, будучи господарем усієї землі й відмовляючись од неї, втрачає небагато. Коли й уся земля не рівноцінна небесам, то хто залишає кілька її десятин, нехай вважає, наче б нічого не лишив. А хоч би покинув дім і багато золота, то й тоді не повинен хвалитися або виявляти малодушність. До того ж треба па­м'ятати: якби ми не покинули того, що маємо, за­ради чеснот, то все одно після смерти залишили б усе, нераз навіть тим, кому не бажаємо, про що згадав Проповідник (4:8)4. То чому б не покинути нам земного задля чеснот, аби успадкувати Цар­ство Небесне?

3. Тому ніхто з нас не повинен стреміти до май­на. Бо яка користь нагромаджувати те, чого не візьмеш з собою? Чому б нам не набувати краще того, що можна взяти з собою: справедливість, чи­стоту, мужність, розсудливість, любов до ближніх й до убозтва, віру в Христа, незлобливість, гостин­ність? Чесноти, набуті на землі, випередять нас у вічності, де чекатиме нас Божа нагорода за чеснот­ливе життя.

4. Такими думками нехай кожен себе переко­нує, щоб не бути безвольним, особливо, коли роз­мірковує про те, що він - слуга Господній і повинен служити своєму Владиці. Як раб не відважиться сказати господареві: «Оскільки я працював учора, сьогодні не буду», - але кожного дня, як написано в Євангелії, виявляє ту саму ревність, щоб догоди­ти панові своєму й не потрапити в халепу, так і ми щодня будемо з терпеливістю перебувати у подви­зі5, бо як один день проведемо у недбальстві, Гос­подь не простить нам того (хоч ми перед тим і тру­дилися), але прогнівається на нас. Про те ж каже і Єзекиїл (18:26): Коли праведник відступає од своєї справедливости й чинить кривду, й через те вмирає, то він умирає за кривду, яку чинив. Так і Юда за одну ніч втратив труд усього свого попереднього життя.

5. Візьмімось, отже, до подвигу і почнімо діяти. Бо в цьому маємо підмогою самого Господа, як на­писано: Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро (Рим. 8:28). Щоб не бути легкодуш­ними, завжди треба пам'ятати такий вислів Апо­стола: Щодня я наражаюся на смерть (1 Кор. 15:31). Коли ми почнемо жити так, щоб завжди бути гото­вими до смерти, то не згрішимо. Вислів цей спону­кує нас до того, аби ми кожного дня, прокидаю­чись, пам'ятали, що можемо не дожити до вечора, а перед сном думали, що не встанемо вже більше. Бо невідомі нам межі життя нашого, незнаний нам і день сьогоднішній, що приготувало нам у ньому Провидіння. Живучи так щодня, не будемо ні грі­шити, ні похітливо бажати чогось, ні палати гнівом на когось, ані збирати собі скарбів на землі, але, очікуючи щодня смерти, станемо безкорисними і будемо всім усе прощати. Похоти до жінки або ін­шої якоїсь нечистої втіхи ні на хвилину не будемо в собі утримувати, але негайно відвертатимемось од неї, як від чогось минущого, перебуваючи завжди у передсмертній борні й пам'ятаючи про день суду. Бо сильний страх перед будучими стражданнями нищить уявну приємність від дочасних утіх і від­новлює душу, яка схиляється до падіння.

6. Отож, почавши діло спасіння і вступивши на шлях чеснот, прямуймо вперед, щоб досягнути ме­ти (Флп. 3:14). І ніхто хай не оглядається назад (по­дібно до жінки Потової), передусім тому, що Гос­подь сказав: Ніхто, що поклав руки на плуг і озира­ється назад, не здатний до Царства Божого (Лк. 9:62). Озиратися назад не означає нічого іншого, як жалкувати про те, що ми покинули світ, і почати знову по-світському мудрувати.

7. Не лякайтеся, почувши про чесноту6, і не ди­вуйтеся з цього слова. Вона - не далеко чи поза на­ми, але в нас самих і нам під силу її сповнити, як­що захочемо. Греки відправляються до чужих країв і перепливають море, щоб вивчати науки. Нам же не потрібно від'їжджати до чужих країн заради Царства Небесного, ні перепливати моря задля чес­нот, бо Господь запобіг цьому, кажучи: Божеє Цар­ство всередині вас (Лк. 17:21). Треба тільки забажати чесноти: вона є в нас і постає з нас. Бо як тільки розумна душа7 перебуває у своєму природному стані, то одночасно є в ній і чеснота. Душа ж тоді перебуває в своєму природному стані, коли є та­кою, якою була створена напочатку. Створена ж вона цілковито доброю і праведною. Тому Ісус На­вин заповідав народові: Викиньте геть богів чужо­земних, що між вами, і прихиліть ваше серце до Гос­пода, Бога Ізраїля (І. Н. 24:23); а Йоан: Вирівняйте стежки ваші (Мт. 3:3). Праведною ж душа буває, коли розумність її відповідає своєму природному станові. Коли ж вона відхиляється куди-інде і від­рікається стану, що диктує її єство, тоді це нази­вається злом у душі. Отже, необтяжлива це річ -чеснота. Бо якщо ми є такими, як створені, то пе­ребуваємо в чеснотливому стані; а якщо задумуємо погане, то нас справедливо називають злими. Як­що би ззовні належало переймати чесноту, то, зви­чайно, було б це важко, але якщо вона є в нас, то нам залишається тільки берегти її від злих помис­лів і зберігати душу свою для Господа - як дану від Нього заставу, аби Він визнав її Своїм творінням, бачачи, що вона така, якою її сотворив.

8. Будемо боротися із собою, щоб гнів не став нашим тираном і не панувала в нас похіть, бо ска­зано: Гнів людини не чинить справедливости Бо­жої... Пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же здійснений породжує смерть (Як. 1:20; 15). Живучи так, потрібно постійно бути насторожі, як і написано: Більш ніж що інше, пильнуй своє серце (Прип. 4:23), бо маємо страшних і вселукавих воро­гів - злих демонів.

9. Саме проти них, як сказав святий Апостол, ми й повинні боротися: Нам бо треба боротися не проти тіла і крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах (Еф. 6:12). Велика юр­ба їх кружляє в довколишньому повітрі, і вони не­далеко від нас. Істотна також між ними різниця. Але довго довелось би говорити про їхнє єство і відмінність (а говорити про це більше личить не нам, а тим, що стоять вище від нас). Нас же нині невідкладна потреба спонукує тільки пізнати їхні підступи проти нас.

10. Отож передусім знаймо, що демони не були створені лихими, через що називаються демонами, бо Бог не створив нічого злого. Добрими були со­творені також і вони, будучи ангелами, але, відпав­ши від небесного споглядання і кружляючи вже коло землі, греків спокусили примарами, нам же, християнам, заздрячи, всіляко шкодять, бажаючи, щоб ми не ввійшли на небеса, звідки вони самі впа­ли. Тому потрібно багато молитися й подвизатися, щоб, прийнявши від Духа дар розпізнавати духів (1 Kop. 12:10), розрізняти їх, які є менше злі, а які -більше; на яке діло кожний із них призначений і як кожного з них можна поборювати і проганяти. Бо багато в них підступів і небезпечних зрад. - Бла­женний Апостол і його послідовники знали це, ко­ли казали: Задуми його нам добре відомі (2 Кор. 2:11). У чому ж вони нас спокушували, про те ми повинні взаємно один одного застерігати. - Ось і я, сам по­части зазнавши їхніх підступів, говорю вам про це, як дітям.

11. Коли демони побачать якогось християнина (особливо ж - монаха), що перебуває у труді й до­сягає поступу, то насамперед, випробовують його, намагаються покласти на дорозі його спокуси: злі помисли. Але нам не треба боятися їхніх лукавих навіювань, тому що молитвами, постами й вірою в Господа відразу позбудемось ворогів своїх. Зреш­тою, навіть подолані, вони не заспокоюються, але зараз же наново приступають і з підступом і хитрі­стю. Коли не можуть спокусити серце подвижника відверто нечистими бажаннями, то нападають на нього видіннями: різними примарами пробують на­страхати його і для того прибирають вигляд жінок, звірів, плазунів, велетнів і воїнства. Але і таких привидів не треба боятися, бо вони - ніщо і зараз же щезають, як тільки захистити себе вірою і зна­менням хреста. Проте демони сміливі та вкрай без­соромні, тож якщо і в цьому бувають переможені, то нападають ще іншим способом: набирають ви­гляду пророків і звіщають, що буде через декілька днів; також показують себе величними, щоби тих, кого не могли звести помислами, зловити хоча б такими привидами. Але не будемо слухати демо­нів, чужих нам; не станемо зважати на них, хоч би й говорили вони про молитву чи пости, але уважно дивитимемось на мету нашого подвигу - і не буде­мо спокушені ними, що все роблять з лукавством. Жахатися їх не потрібно, хоч би здавалось, що во­ни наступають на нас, хоч би навіть погрожували смертю, тому що вони немічні й нічого більше вчи­нити не можуть, як тільки погрожувати.

12. Піклуватися треба більше про душу, а не про тіло, віддаючи йому якнайменше часу, решту ж -присвячувати передусім душі й шукати для неї ко­ристи, щоб не захоплювалась вона тілесними на­солодами, але якнайбільше підкоряла собі тіло. Про це сказав і Спаситель: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити, ні тілом вашим, у що одягнутись (Мт. 6:25). - І не побивайтесь, що вам їсти та що пити, і не клопочіться! Бо того всьо­го шукають народи цього світу; Отець же ваш знає, що вам воно потрібне. Отож шукайте передусім Його Царства, а це вам додасться (Лк. 12:29-31).

13. Віруй у Господа і люби Його. Остерігайся не­чистих думок і тілесного задоволення, як і написа­но в Приповідках: не спокушайся насиченням черева, уникай марнославства, безнастанно молися, співай псалми перед сном і після сну, вивчай заповіді, дані тобі в Писанні, а також діяння Святих, щоб, пам'я­таючи про заповіді, душа твоя мала ревність Свя­тих - як зразок для себе. Особливо намагайся збе­рігати апостольське наставлення: Сонце хай не за­ходить над вашим гнівом (Еф. 4:26) і знай, що це сказано про всі заповіді: щоб не заходило сонце не тільки над гнівом, але й над кожним нашим грі­хом. Бо добре, щоб не осуджувано було нас навіть за погану гадку.

14. Щоб так воно було, добре є слухати й дотри­мувати апостольське слово: Досліджуйте самих себе (2 Кор. 13:5). Тому кожний нехай щоденно здає собі звіт з денних та нічних своїх діл. Якщо грішив, не­хай перестане грішити, якщо не згрішив, хай не хвалиться тим, але перебуває в добрі та не підда­ється недбальству, ближнього хай не осуджує і се­бе не почитає праведним, - поки Господь не прийде і не освітить те, що скрите в темряві (1 Кор. 4:5). Не­рідко і від нас самих буває прихованим те, що ро­бимо. Але хоч цього ми не бачимо, та Господь ба­чить усе. Тому, віддаючи себе судові Господньому, будемо співчувати один одному, носити тягарі один одного (Гал. 6:2) й випробовувати самих себе; у чому ж немічні, постараємось це надолужити.

15. Щоб хоронити себе від гріха, нехай кожен з вас зауважує і записує вчинки свої й порухи душев­ні немов із наміром сповістити про них один одно­му і, будьте певні, що, соромлячись розголосу, не­одмінно перестанете грішити, ба, навіть тримати в думках що-небудь погане. Бо коли хтось грішить, чи ж бажає він, аби про це знали інші? Або хто, згрішивши, не воліє краще сказати неправду, щоби тільки утаїти гріх? І як спостерігаючи один за од­ним, перестаємо чинити розпусту, так само і запи­суючи свої думки з наміром сповіщати їх один од­ному, легше вбережемо себе від нечистих помис­лів, соромлячись розголосу. Отож записування не­хай замінить нам очі наших сподвижників8, щоб, записуючи, ми відчували такий же сором, який від­чуваємо, коли дивляться на нас, і навіть у думці не тримали чогось негідного. Таким формуванням са­мих себе дійдемо до стану, в якому будемо понево­лювати тіло своє, догоджати Господу й топтати підступи ворога.

16 9. Думаю, що благодать Духа Божого скоріше наповнить тих, що з усього серця подвизаються і з самого початку постановили собі вистояти й ніза­що не поступитись місцем ворогові в жодній борні, аж поки не переможуть його. Втім, Дух Святий, покликавши їх, спочатку робить для них усе мож­ливим, полегшуючи їм приступити до подвигу по­каяння, а вже потім показує їм дороги їхні у повній правді. Помагаючи їм у всьому, Він викарбовує в них труди покаяння (тілесні й душевні), поки дос­конало не наверне їх до Бога Творця. Для того по­стійно заохочує їх трудити тіло своє й душу, щоби освятилися вони і стали гідними спадкоємства життя вічного: тіло утруднювати постійним по­стом, працею і частим нічним чуванням, а душу -духовними вправами і старанністю в усіх служін­нях (послусі), що їх виконує тіло; кожне діло спов­няти з ретельністю і страхом Божим, якщо бажає­мо, щоби праця наша була плідною.

17. Прикликавши людину до подвигу покаяння, Дух Божий подає їй утіхи Свої і навчає не огляда­тися назад, не чіплятися за речі світу цього. Для то­го відкриває очі душі та дає їй узріти красу чисто­ти, що здобувається трудами покаяння, розпалює у людині заохоту до досконалого очищення душі ра­зом з тілом, щоб обидвоє стали одним у чистоті. Мета навчального проводу Святого Духа в тому, щоб досконало очистити душу людини й поверну­ти їй той первісний стан, у якому вона була перед падінням, знищивши в ній усе, що домішане заз­дрістю лукавого, аби не залишилось в ній нічого ворожого. Тоді тіло в усьому підкорятиметься ве­лінням розуму, що буде обмежувати його в їжі, на­поях, у сні та всілякому іншому діянні, постійно навчаючись у Святого Духа, за прикладом святого Апостола Павла: Умертвляю своє тіло і поневолюю (1 Кор. 9:27).

18. Відомо, що тіло має трояке тілесне прагнен­ня. Перше - це природне, що нічого грішного не чинить без згоди душі, а тільки дає відчути, що во­но є в тілі. Друге походить від надмірного харчуван­ня та пиття, коли зроджений з того жар крови пі­діймає в тілі борню проти душі та схиляє її до не­чистих похотей. Тому Апостол і каже: Не впивайте­ся вином, що доводить до розпусти (Еф. 5:18). Так са­мо і Господь заповідає учням Своїм у Євангелії: Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством та пияцтвом (Лк. 21:34). Ті ж, що забажали досягнути святости й чистоти (особливо в монашому чині), повинні завжди так себе тримати, щоб можна було з Апостолом сказа­ти: Умертвляю своє тіло і поневолюю (1 Кор. 9:27). Третє прагнення буває від злих духів, які з заздро­сти спокушають і намагаються розслабити ченців, що вже набули чистоти, або відхилити з правого шляху тих, що бажають увійти в двері чистоти (цебто тільки вступити до монашества).

19. Якщо людина озброїться терпеливістю і не­ухильною вірністю заповідям Божим, то Дух Свя­тий навчить її ум, як очистити душу і тіло від тілес­них прагнень. Коли ж вона ослабне чуттям і дозво­лить собі недбальство щодо заповідей і повелінь Божих, то злі духи насядуть на усе тіло її та поч­нуть так занечищувати його усіляким тілесним по­жаданням, що змучена душа не буде знати, куди подітися, не бачитиме в розпуці, звідки чекати по­мочі. І тільки після того, як вона, протверезівши, знову стане на шлях заповідей і, прийнявши їхнє ярмо, доручить себе Духові Божому, - знову напов­ниться рятівним настроєм. Тоді зрозуміє, що спо­кій і мир душевний повинна шукати вона лише в Бозі.

20. Якщо прагнемо досконалої чистоти, то тру­ди покаяння повинні нести душа й тіло. Коли ум сподобиться такої благодати, щоби без самоспів­чуття і потурання боротися з пристрастями, тоді йому знадобляться поради, вказівки і підтримка Духа, з поміччю яких він успішно відбиватиме всі нечисті прагнення, що походять з похітливости серця. Цей Дух, злучившись з умом (або духом лю­дини), задля рішимости строго сповняти пізнані за­повіді, спонукує його відганяти від душі тілесні пристрасті, а також її власні, що є в ній незалежно від тіла. Він навчає ум пильнувати все тіло - з голо­ви до ніг; щоб очі дивилися з чистотою; щоби вуха не насолоджувались наклепами, пересудами і нару­гою; аби язик говорив тільки добре, зважено, без домішок щось нечистого і пристрасного; щоби ру­ки підіймалися тільки в молитвах та служили ді­лам милосердя і щедро давали милостиню; щоб живіт помірно їв та пив (для підтримки тіла, не до­зволяючи похотям та насолодам зваблювати себе понад міру); щоб ноги ходили згідно з волею Бо­жою, прямуючи на службу в добрих справах. Тоді ціле тіло звикне до всілякого добра і, підкоряючись владі Духа Святого, зміниться так, що врешті набу­де деяких властивостей духовного тіла, що їх має одержати у воскресінні праведних.

21. Пристрасті душі такі: гордість, ненависть, заздрість, гнів, смуток тощо. Коли душа цілковито віддає себе Богові, тоді всещедрий Господь посилає їй духа справжнього покаяння, очищує її від усіх пристрастей, навчає не піддаватися, а переборюва­ти їх, дає силу перемагати ворогів, що й далі чи­нять перепони, намагаючись знову спокусити та привласнити її собі. Якщо душа непохитна в сво­єму наверненні й підкоренні Святому Духові, Який навчає її покаяння, то милосердний Творець зми­лується над нею заради трудів її, звершених у вся­ких невигодах і скруті: в довгих постах, частих чу­ваннях, у повчаннях у слові Божім, у безнастанній молитві, в зреченні від усіх світських утіх, у чисто-сердечному послусі всім, у покорі та вбогості ду­хом. Якщо перебуде непохитною у всьому тому, то Всещедрий, глянувши на неї милостивим оком, ви­бавить її від усіх спокус і визволить Своєю милістю з рук ворогів.

22. Бог Отець з благодати Своєї не пощадив Єди­нородного Сина Свого (Рим. 8:32), але видав Його, щоб визволити нас від наших гріхів і неправд. А Син Божий упокорив Себе заради нас, зцілив нас із душевних недуг і спас нас від гріхів наших. Благаю ж вас, в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, завжди пам'ятати про це велике Боже Провидіння, що Бог-Слово ради нас в усьому став подібний до нас, окрім гріха. Належить же тим, що обдаровані розу­мом, усвідомити це розважливо, щоб у своєму житті стати вільними від гріхів, силою пришестя Господнього до нас. Ті, що зрозуміли і скористали­ся цим, стали Божими слугами. Але це покликання ще не є досконалістю. Досконалість вводить у си­нівство й освячує. Коли Господь наш Ісус Христос побачив, що учні Його наблизились до синівства і, навчені Духом Святим, Його самого пізнали, ска­зав їм: Тож слугами вже не називатиму вас. Називаю вас друзями Моїми і братами: бо все, що чув від Отця Мого, Я сказав вам (Йоан 15:15). І ті, що дізналися, чим стали вони в Христі Ісусі, вознесли голоси свої, кажучи: Не прийняли ми духа рабства, щоб зно­ву підлягати боязні, а Духа усиновлення, яким кличе­мо: Авва!- Отче! (Рим. 8:15). Хто ж не виявить пов­ної та щирої готовости повстати проти гріха, той нехай знає, що прихід Господа Відкупителя буде йому на суд. І тому ще на початку Симеон прорік: Ось Цей поставлений для падіння й підняття бага­тьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя (Лк. 2:34). А потім й Апостоли проголосили: Ми для одних за­пах, що від смерти веде до смерти, а для інших - за­пах, що від життя веде до життя (2 Кор. 2:16).

23. Відомо вам, що вороги істини безнастанно намагаються знищити її. Бог же повсякчас відвіду­вав створіння Своє, від самого заснування світу; і тих, що приступили до Творця свого з усією щи­рістю серця, навчав, як треба Його почитати. Коли ж через грішність тіла й злобу ворогів добрі праг­нення душі втратили силу, і люди не могли осягну­ти навіть того, що їм властиве згідно з їхнім єством та призначенням (а не тільки позбутися гріхів), аби піднестися до первісного стану, - тоді Бог милости­во навчив їх правдивого богопочитання через писа­ний закон. Коли ж і це не допомогло, тоді Бог, ба­чачи, що рана збільшується і потребує негайного й рішучого втручання, послав Єдинородного Сина Свого, Який і є нашим єдиним Цілителем.

24. Переможений любов'ю до Ісуса Христа, я, дивлячись на наш час, зазнаю то радости, то смут­ку і плачу. Дуже багато людей зодягнулися в мона­шу рясу побожности. Але з них тільки декотрі зро­били це зі щирого серця та удостоїлись визволення завдяки пришестю Господа Ісуса. За них я радію. Інші ж, зневаживши силу обіту свого, чинять за во­лею тіла і схильністю серця свого, через що прише­стя Господнє викрило їх. Над ними я сумую. Інші, злякавшись довгого подвигу, впали духом, тому скинули з себе одежу побожности й стали ніби без­мовними. Це ті, над якими я ридаю, - оскільки пришестя Господа нашого Ісуса Христа буде їм на осудження.

25. З усіх сил молюся за вас Богові, аби запалив Він у ваших серцях вогонь, який Господь наш Ісус Христос прийшов кинути на землю (Лк. 12:49), щоб могли ви керувати почуттями своїми і відрізняти добро від зла.

26. Коли вітер віє рівно, кожен мореплавець мо­же високо думати про себе і хвалитися собою; але тільки раптова зміна вітрів виявляє вміння досвід­чених керманичів.

27. Хто боїться Господа й зберігає заповіді Йо­го, той - слуга Божий. Проте це служіння не є раб­ством, а праведністю, що веде до синівства. Наш Господь вибрав Апостолів і довірив їм благовість Євангелія. Дані їм заповіді - досконале для нас слу­жіння, щоб ми панували над усіма пристрастями й підлягали прекрасним чеснотам. Коли ж приступи­мо ми ближче до благодати, тоді Господь наш Ісус Христос скаже і нам, як колись Своїм Апостолам: Я вже не називаю вас слугами, але друзями Моїми і братами: бо все, що чув від Отця Мого, Я сказав вам (Йоан 15:15). Ті, що наблизяться до благодати, на собі відчують дію Святого Духа і зрозуміють духов­не призначення своє; зрозумівши ж і пізнавши, взивають, кажучи: Не прийняли ми духа рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли Духа уси­новлення, яким кличемо: Авва!- Отче (Рим. 8:15).

28. Бог усіх керує діянням Своєї благодати. То­му не лінуйтесь і не сумуйте, а взивайте до Бога вдень і вночі, щоб вимолити благодать Бога Отця, вишню поміч для того, щоб зрозуміти, як поводи­тися. Не давайте очам своїм заснути, ні повікам за­дрімати (Пс. 132:4) в готовості принести самих себе в чисту жертву Богові, щоб узріти Господа: бо без чистоти ніхто Господа не побачить, як навчає Апо­стол (Євр. 12:14).

29. Коли всі Святі бачать, що ми ліниві й недба­лі, тоді уболівають, плачуть і сумують; коли ж узрять, що ми стаємо кращими і зростаємо в дос­коналості, - радіють і безнастанно виливають Творцеві молитви за нас. Господь же тішиться на­шими добрими ділами, свідченням і молитвами Святих й ущедрює нас усякими дарами.

30. Хто щирим серцем не зненавидить усього, що властиве тлінній і земній плоті й усім пожадан­ням та діям її, і не піднесе ума свого вгору до Отця всіх, той не зможе осягти спасіння. Хто ж так зро­бить, над трудами того змилосердиться Господь наш і дасть йому невидимий вогонь, що спалить у ньому пристрасті й досконало очистить його ум. Тоді замешкає у ньому Дух Господа нашого Ісуса Христа і перебуде з ним, навчаючи його достойно поклонятися Отцеві. Але поки ми догоджаємо зем­ному тілові своєму, доти залишаємось ворогами Богові, Ангелам і всім Святим Його. Благаю ж вас іменем Господа нашого Ісуса Христа: не будьте не­дбалі до життя та спасіння вашого і не дозволяйте в цю коротку мить життя викрасти у вас вічности, що не має кінця, а цій тілесній плоті позбавити вас царства світів, безмежного і невимовного. Істинно, бентежиться душа моя і дух мій мертвіє від того, що нам дана свобода вершити діла Святих, а ми, сп'янілі від пристрастей (подібно до п'яних від ви­на), не бажаємо умом своїм піднестися вгору і шу­кати вишньої слави, не прагнемо наслідувати діян­ня Святих та йти їхнім шляхом, щоб разом з ними здобути і вічне спадкоємство.

31. Ви сподобилися великого добра - благодати Бога Отця. Одначе вам потрібно трудитися в ім'я Того, Який є Світлом з висоти (Лк. 1:78), щоби ста­ти святою і неоскверненою жертвою Господу. Ми знаємо, як упало єство наше з високости своєї в прірву приниження й убогости і як відвідував її ми­лосердний Бог законами Своїми - через Мойсея та інших Пророків; в останні ж віки - через Єдино­родного Сина Свого, Який є верховним Начальни­ком наших первосвященників та істинним Лікарем нашим, єдиним сильним Зцілителем недуг наших, Котрий облечився в тіло наше й віддав Себе самого за нас і гріхи наші; Його смертю ми спасенні. Вникни ж і добре пізнай любов Творця нашого та відвідини Його до зовнішньої і внутрішньої люди­ни, після того, як ми, будучи розумними, стали не­розумними через сповнення волі ворога, злодія та батька брехні.

32. Скільки міріядів злих бісів, які безчисленні підступи їхні! Вони й після того, як ми, пізнавши і засоромившись своїх пристрастей, намагаємось вже уникати злих діл, на котрі вони нас підштовху­ють, і вуха свого не схиляємо до злих порад, якими нас підмовляють, - не відійшли, але з відчайдуш­ним зусиллям знову наступають на нас, знаючи, що доля їхня вже остаточно вирішена і що спадкоєм­ством їхнім є пекло - за крайню злобу їхню та від­вернення від Бога. Хай відкриє Господь очі сердець ваших, щоб ви бачили, які численні підступи демо­нів і як багато зла завдають вони вам кожного дня. І нехай дарує вам бадьоре серце й духа розсудли­вости, щоб могли ви принести самих себе в живу й непорочну жертву Богові, повсякчас остерігаючись заздрости демонів та злих шептань їхніх, потаєм­них підступів та прихованої злоби, оманливої не­правди їхньої і богохульних помислів, тонких на­мов, гніву й наклепів їхніх, аби ми обмовляли один одного, себе самих тільки виправдовували, інших же осуджували; щоб взаємно злословили один од­ного або, мовлячи солодко язиком, ховали у серцях своїх гіркоту; щоб осуджували зовнішність ближ­нього, будучи хижими в нутрі своєму, аби сварили­ся між собою і йшли наперекір один одному, бажа­ючи домогтися свого і виставити себе чеснішими. Кожна людина, що насолоджується гріховними помислами, падає мимовільно, радіючи з того, що їй привнесли вороги, надіючись виправдатися тіль­ки видимістю виконуваних діл, будучи всередині житлом злого духа, котрий навчає її всякого лиха. Тіло такої людини сповниться ганебним соромом; бо нею володіють демонські пристрасті, що їх вона не відганяє від себе. Демони не мають видимих тіл, але ми стаємо для них тілами, коли душі наші приймають від них темні думки; бо, прийнявши їх­ні помисли, ми приймаємо самих демонів і робимо їм житло з тіла свого.

33. Розумна і безсмертна природа в тлінному на­шому тілі схована для того, щоб у ньому і через нього виявляти своє діяння. Отож, вчинивши це ті­ло кадильним жертовником, приносіть на нього всі помисли ваші й задуми погані та, поставивши їх перед обличчям Господа, підносіться до Нього сер­цем і умом, благаючи Його, аби Він зіслав Свій не­земний вогонь, який спалив би все те, що буде на тому престолі, й очистив вас. І злякаються против­ники ваші, служителі Ваалові, і загинуть від рук ва­ших, як від рук Іллі пророка (1 Цар. 18:25-40). Тоді уздрієте ви Чоловіка, що виходить з вод боже­ственних. Він зішле на вас дощ духовний, тобто зрошення Духа Утішителя.

34. Диявол, упавши з небес через свою гординю, безнастанно намагається потягнути за собою і всіх тих, що з усього серця бажають приступити до Гос­пода, - так, як і сам він упав - гордістю та марно­славством. Тим-то воюють з нами демони, сподіва­ючись віддалити нас від Бога. Знаючи, що той, хто любить брата свого, любить і Бога, демони вклада­ють у серця наші ненависть один до одного - аж до такої міри, що декотрі не можуть бачити брата сво­го і промовити до нього слова. Справді, багато лю­дей зробили великий поступ у чеснотах, але через свою нерозумність загинули. Воно не є дивиною і між вами, якщо, наприклад, охолонувши в духов­ному діянні, будете вважати, що ви доброчинці. Бо ось ви уже й упали до тієї хвороби диявольської -зарозумілости, думаючи, що близькі Богові й пере­буваєте у світлі, тоді як насправді блукаєте в тем­ряві. Що спонукало Господа нашого Ісуса Христа підперезати бедра рушником і, вливши води до умивальниці (Йоан 13:4), обмити ноги тим, що були нижчі за Нього, як не те, щоб навчити нас смирен­ности? Усі, що бажають бути прийняті до першого чину, передусім мусять осягнути смиренність, бо гордість і з неба скидає. Тому, якщо не буде в лю­дині повного смирення - смирення серця, ума, ду­ха, душі й тіла, - вона Царства Божого не успадкує.

35. Якщо щиро бажаємо приступити до нашого Творця, намагаймося визволити душі наші від при­страстей - згідно з духовним законом. Бо від на­ших злих діл, пристрастей, від численности дия­вольських спокус ослабла сила ума нашого і за­вмерли добрі прагнення душ наших. Пристрасні, ми вже не можемо осягнути краси й вимог нашої духовної природи; і нема нам спасіння ні від кого, крім Господа нашого Ісуса Христа, як написано в апостола Павла: Як в Адамі всі вмирають, таку Хри­сті всі оживуть (1 Кор. 15:22). Господь наш Ісус Христос є життям усіх розумних істот, створених на образ і подобу Його.

36. Ми названі іменами Святих та одягнені в їх­ню одежу, що нею хвалимося перед вірними; наслі­дувати ж діла їхні не маємо терпеливости. Боюсь, чи це не про нас сказав Апостол: Мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися (2 Тим. 3:5). Нехай дасть вам Господь зрозуміти, що живете ви для то­го, аби сповняти настанови Божі, щоб стати гідни­ми невидимого спадкоємства. Вершити усі діла свої згідно з волею Господа, - ось наше покликан­ня! Це властиве природі нашій, тому це неважко. Хто служить Богові і шукає Його усім своїм сер­цем, той діє згідно зі своєю природою; а хто грі­шить, той гідний кари й осуду, бо це чуже його природі.

37. Відтоді, як наш Господь благодаттю Своєю пробудив ум мій від смертної сонливости, безпере­станку плачу я і невтішно зітхаю. Думаю собі: чим віддячимося ми Господу за все, що Він вчинив для нас? Ангелам Своїм наказав нам служити, Проро­кам - пророкувати, Апостолам - Євангеліє сповіща­ти. А понад усе те - Єдинородного Сина Свого зі­слав для спасіння нашого. Збудімо ж серця наші страхом Божим! Знайте, що Йоан Христитель і Предтеча христив водою на покаяння, приготовля­ючи до Хрищення Господа нашого Ісуса Христа, Який христив Духом Святим і вогнем, котрий є вогнем ревности до добрих діл. Старанно готуймо­ся до очищення в тілі й дусі, а, прийнявши Хри­щення Господа нашого Ісуса Христа, будьмо рев­нителями добрих діл, щоб тим самим принести се­бе Йому в приємну жертву. Дух Утішитель, прий­нятий у Хрищенні, дає нам силу свято діяти, щоби знову нам піднестися до первісного славного стану і стати гідними вічного спадкоємства. Знайте: ті, що у Христа христилися, у Христа одягнулися благо­даттю Духа Святого (Гал. 3:27-28). Притому, як тіль­ки дістають вони цю благодать, зараз же уневаж­нюються усі станові чи тілесні відмінності як у слу­ги, так і у вільного, як у чоловіка, так і в жінки. Бо Святий Дух тієї ж миті, коли стає для них заставою спадкоємства вічного Царства Небесного, навчає їх тому, як треба поклонятися Отцю у дусі й правді (Йоан 4:23).

38. Я молився за вас, щоб сподобились і ви дару того великого вогненного Духа, що Його я здобув. Якщо бажаєте прийняти Його і щоб Він перебував у вас, потрудіть тіла та упокоріть серця ваші і, під­носячись до неба вдень і вночі, шукайте з праведні­стю того вогненного Духа, - і Він дасться вам. Так одержав Його Ілля Тесвитянин і Єлисей з іншими Пророками. Хто вдосконалює себе так (вказаними подвигами), тому дасться цей Дух безповоротно, навіки. Моліться, шукайте цілим серцем вашим - і дасться вам. Бо Дух цей оселюється у праведних серцях. І Він, коли зійде на вас, відкриє вам вищі таємниці, оджене від вас страх перед людьми та звірами, і матимете в собі небесну радість вдень і вночі, і будете в цьому тілі як ті, що вже перебу­вають у Царстві Небесному.

39. Якщо людина бажає удостоїтися любови Божої, вона мусить зодягнутися у страх Божий; страх же викликає плач, а плач породжує муж­ність. Коли все це дозріє в душі, тоді людина почне приносити плід в усьому доброму. І Бог, узрівши в душі ці прекрасні плоди, притягає її до Себе, як за­пах добірного тиміяму, тішиться нею з Ангелами повсякчасно, наповнює радістю та охороняє на всіх її дорогах, щоб безпечно досягла місця свого відпо­чинку. Тоді диявол не нападає на неї, бачачи Най­вищого Сторожа, Який опікується душею; навіть боїться приступити до неї - через цю велику силу. Здобудьте собі цю силу, щоб лякалися вас демони, щоб полегшились вам труди ваші й щоб боже­ственне стало для вас солодким. Солодкість боже­ственної любови набагато солодша від медового стільника. Чимало монахів та дівиць, що жили братством, так і не зазнали цих солодощів боже­ственної любови і не здобули божественної сили (хоча думали, що мають її). Вони бо нітрохи не ста­ралися її придбати, то і Бог не дарував їм. Хто ж намагається сподобитись Божественної любови, той напевно осягне її з милости Божої, бо Господь не зважає на особу. Коли людина бажає мати в со­бі світло Боже і силу його, тоді з погордою ставить­ся до наруги світу, як і до почестей його, зневажає усе мирське; спокій тіла і серце своє очищує від усіх поганих помислів, постійно приносить Богу піст і сльози, як і чисті молитви, - тоді Господь ущедрює її силою Своєю. Таку силу намагайтеся здобути, - і ви будете вершити всі діла свої спокій­но й легко, сміливо уповаючи на Бога, Який спов­нятиме всі прохання ваші.

40. Бог вислуховує тих, що люблять і шукають Його усім серцем своїм, і прихиляється до всіх просьб їхніх. Прохання ж тих, що приступають до Нього з роздвоєним серцем і ділами напоказ (зара­ди слави й похвали людської), Бог не вислуховує. І сповниться на них слово псалма: Бог розсипав кості чоловікоугодників (Пс. 53:6). Через те сили Божої не­ма в них, адже вони нестійкі серцем у всіх ділах своїх. І не знають вони солодкости божественної, спокою й веселости її. Багато в роді нашому таких, що не здобули оцієї сили, яка дає душі солодку вті­ху, наповнює її день у день усе більшою радістю й веселістю та розпалює в ній божественну теплоту, їх спокушає злий дух, бо вони діла свої виставля­ють напоказ перед людьми. Ви ж, принісши труди ваші перед обличчя Господнє, намагайтеся відда­лятися від духа марнославства і постійно проти нього боріться, аби Господь прийняв плоди ваші й зіслав вам силу, що дається вибраним Його. Не пе­реставайте протиставлятися духові злому, бо коли людина приступає до добрих діл та прекрасного подвигу, підбігає і той дух, щоб домішати до доб­рого зле або цілком відхилити людину від благих починань. Він не може стерпіти, щоб хтось чинив праведно, і шкодить усім, хто бажає бути вірним Господу. Багатьох він зовсім не допускає до чеснот, втручається в діла інших і губить плоди їхні, навча­ючи їх долучати до чеснот і діл милосердя пустий гонор. Про таких людей думають, що вони багаті на плоди, а вони їх зовсім не мають. Подібні вони до смоківниці, про яку здалека думали, що на ній чимало солодких плодів, а коли підійшли ближче, то нічого на ній не знайшли. Господь не тільки по­збавляє їх незрівнянної солодкости свого Боже­ства, але й висушує їх за те, що не знаходить у них ніякого доброго плоду. Але ви, взявшись до подви­гу, намагайтесь протистояти духові марнославства, опирайтеся йому та перемагайте його. Сила Божа прийде вам на поміч і повсякчас додаватиме вам ревности й теплоти, понад яку немає нічого дорож­чого. Якщо хтось із вас зрозуміє, що обділений цією теплотою, то нехай намагається здобути її, - і вона зійде на нього. А схожа вона до вогню, що йо­го люди роздмухують, поки розгориться і набере природної своєї сили, - аж тоді піднімається вгору, палаючи. Коли побачите, що через недбальство і лінивство душі ваші охолоджуються, то поспішай­те збудити їх, проливаючи над ними сльози. Без сумніву, прийде той вогонь і з'єднається з душами вашими, і ті, що його здобудуть, скиплять добрими ділами. Ось і Давид, коли спостеріг, що душа його обважніла й охолола, сказав так: Я згадую дні давні, роздумую над усіма вчинками Твоїми і над ділами рук Твоїх міркую. До Тебе простягаю мої руки; моя душа мов спрагла земля Тебе жадає (Пс. 143:5-6). Коли, як бачите, обважніло серце Давидове, він дуже стур­бувався тим, доки не розпалився знову вогонь в серці його, і він закликав: Готове серце моє, Боже, -буду співати, у псалмах славити (Пс. 108:2). І через оцю неустанну ревність і журбу був він поставле­ний до свого чину. Подібно чиніть і ви, щоб були ви однодушні у приготуванні серця з поміччю бо­жественного світла й вогню.

41. Моліться, щоб дарував вам Господь ласку все ясно бачити й розуміти, щоб ви чітко могли розрізняти добро і зло. В апостола Павла написано, що тверда страва для дорослих (Євр. 5:14). Це для тих, що довгим і ревним подвигом виховали свої почуття стосовно добра й зла, стали синами Цар­ства і вписані до божественного усиновлення. Бог дарував їм мудрість та розсудливість у всіх ділах їх­ніх, аби підступом уже не обманула їх ні людина, ні диявол. Знайте, що ворог спокушає вірних видимі­стю добра і багатьох зваблює тому, що в них немає ні розсудливости, ні мудрости. Тому блаженний Павло, пізнавши ці безмежні багатства розуму, призначені вірним, написав до ефесян: Згадую вас у моїх молитвах, щоб Бог Господа нашого Ісуса Хри­ста, Отець слави, дав вам духа мудрости та об'яв­лення, щоб Його добре спізнати; щоб Він просвітив очі вашого серця і ви зрозуміли, до якої надії Він нас кличе, яке то багатство славної спадщини між Свя­тими (Еф. 1:17-18). Так Апостол написав зі своєї безмежної любови до них, знаючи, що коли вони цього досягнуть, то ні в чому не відчуватимуть ні­якої нужди і не матимуть страху ні перед чим. Ра­дість же Господня буде втішати їх удень і вночі, а труди їхні будуть їм солодкими повсякчасно. Чима­ло з монахів та дівиць, що живуть у кіновіях10, не досягають такого стану. Ви ж, якщо бажаєте здо­бути цю вершину досконалости, відступіть від тих, що лишень називаються монахами й монахинями, але розсудливосте їхньої не мають; бо якщо зійде­тесь з ними, то вони не лише завадять вашому по­ступові, а ще й погасять ваш жар, тому що в їхніх душах тільки холод, оскільки вони ходять за ба­жаннями своїми. Отож, якщо вони прийдуть до вас і заведуть з вами світські розмови, не погоджуйтесь на це. Бо написано в апостола Павла: Духа не гасі­те, пророцтва не легковажте (1 Сол. 5:19-20). Знай­те, що Дух нічим так не гаситься, як суєтними бесі­дами.

42. У кожній розумній істоті, чоловік це чи жін­ка, є почуття любови, що ним вони здатні осягати і божественне, і людське. Божі (духовні) люблять божественне, тілесні - тілесне. Ті, що люблять бо­жественне, очищують серця свої від усіх нечистот і справ цього проминаючого світу, нехтують світом і власним життям своїм та, несучи хрест, наслідують Господа, в усьому діючи згідно з Його волею. Тоді у них вселяється Бог і дарує їм блаженство та ра­дість, що живить душі, насичує їх і ростить. Як де­рева не зможуть рости без води, так і душа, якщо не прийме небесної втіхи, не може розвиватися. Зростають тільки ті душі, що прийняли Духа та на­поєні небесною втіхою.

43. Пам'ятайте, що ви грішники, тож оплакуйте все, вчинене вами у стані недбальства. Тоді благо­словення Господнє буде з вами, бо Він благий і всім, хто прибігає до Нього, відпускає гріхи і біль­ше не пам'ятає про них. Однак бажає Він, аби по­милувані все ж пам'ятали про відпущені гріхи, щоб, бува, забувши про них, не допустились чогось такого, через що були б змушені дати звіт і з тих гріхів, які були вже їм відпущені. Згадайте того слугу, якому господар простив увесь борг, що той був йому винен. Та коли забув він про цю милість і несправедливо вчинив зі своїм товаришем, то гос­подар зажадав від нього вже весь відпущений йому борг, - за те, що не змилувався над своїм співслу­гою й не відпустив йому сто динаріїв - суму нік­чемну, порівняно з тією, що йому самому була від­пущена11 (Мт. 18:23-34). Погляньмо на пророка Да­вида. Коли він згрішив з жінкою Урії, а пророк На­тан суворо осудив його за це, а також за те, що він вчинив з її чоловіком, то Давид тієї ж миті розкаяв­ся і впокорився. Тому пророк Натан промовив до нього: Вже відпустив тобі Бог гріх твій. Але Давид, отримавши відпущення гріхів, не забув про них, і пам'ять про них передав нащадкам з роду в рід: Вкажу беззаконним дороги Твої (Пс. 50:15). З Дави­дового прикладу всі грішники мали б навчитись каяття за свої гріхи і пам'яті про них, коли будуть прощені. Подібне сказав Сам Бог через пророка Ісаю: Я стираю провини твої заради Мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше. Ти ж пригадуй, -щоб виправдатись тобі (Іс. 43:25-26). Прорік Він та­кож і через пророка Єремію: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко; не покажу тобі мого обличчя у гніві, Я бо милосердний, - не гніватимусь повіки! Визнай ли­ше провину свою, бо ти була невірна Господеві, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою, Мого ж голо­су не слухала (Єр. 3:12-13). Тож коли Господь відпус­кає нам гріхи наші, завжди пам'ятаймо про це, щоб відновити в собі розкаяння.

44. Славним є духовне подвижництво, але бага­то в нього супротивників. Хто бажає бути доскона­лим, нехай не робить себе невільником нічого зло­го. Хто - раб гріха, той - далеко від досконалости.

45. Господь наш Ісус Христос незмірною сми­ренністю заступив Своє Божество людськістю і, хоч усі дивилися на Нього як на чоловіка, був Він не тільки людиною, але - Богом, як написано: І Слово стало тілом і оселилося між нами (Йоан 1:14). Втім, Господь не перебував поза Божеством, вопло­тившись нашого ради спасіння.

46. Чимало людей з глупоти своєї кажуть: «Ми бачили Господа Ісуса Христа так само, як і Апосто­ли», хоч обманюють і спокушають самі себе, та й очей не мають, щоб бачити Господа так, як бачили Його Апостоли. Святий апостол Павло бачив Гос­пода, як бачили Його й Апостоли, що були з Ним і увірували в Нього ще тоді, коли Ісус ходив по зем­лі, оточений юрбами народу, що дивилися на Ньо­го як на людину. Коли кровоточива жінка, узрівши Ісуса очима серця, увірувала, що Він є Бог, і з ві­рою доторкнулась краю одежі Його, в ту ж мить позбулася хвороби. Господь спитав: Хто доторкнув­ся Мене, - не тому, що не знав, але тому, що хотів виявити її віру. Хоч апостол Петро казав: Настав­ниче, то люди коло Тебе юрмляться і тиснуться, а Ти питаєш, хто доторкнувся Мене?- Проте жінка сама призналась і розповіла, як одужала. Тоді Господь сказав їй: Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі! (Лк. 8:45-48). Бачили Господа і Пилат, і Анна, й Ка­яфа, але без віри, як і інші з натовпу, що дивилися на Нього, не так, як Апостоли, тому й не мали ні­якої користи з того, що бачили Його. Апостол же Павло бачив Господа очима свого серця і сильною вірою своєю, як бачила Ісуса та кровоточива, що доторкнулась до Нього з вірою, - і зцілилася.

47. Коли щезає в людині царство гріха, тоді з'являється в душі Бог і очищає її разом з тілом. Якщо ж гріх живе в тілі, то людина не може бачи­ти Бога, бо душа її знаходиться в тілі й немає в ній місця для світла, що є видінням Бога. Давид каже: У Твоїм світлі побачимо світло (Пс. 36:10). Що ж це за світло, в якому людина бачить світло? Господь наш Ісус Христос згадує про нього в Євангелії, ка­жучи, щоб уся людина була світлою і не було в ній нічого темного (Лк. 11:36). Господь також мовив: Ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син захоче відкрити (Мт. 11:27). Син же не відкриває Отця Свого синам темряви, але - тим, що перебувають у світлі та є синами світла, бо очі сердець їхніх просвітив Він пізнанням заповідей.

48. Написано в псалмі: Перейду до дому Божого посеред гуків радости й хвали (Пс. 42:5). Це – перейду - вказує на досконалий зріст душі, коли вона вже наближається до Бога; раніше ж путь її пролягала ще дуже далеко від Нього. Не будемо сумувати, що дорога наша ще дуже далека, бо ж ми все ще пере­буваємо в духовному дитинстві. Навіть великому пророкові Іллі було сказано: Уставай та їж, бо да­лека тобі дорога (1 Цар. 19:7), а йшов він до Богови­діння. Про цю ж саму віддаленість казав і Давид: Коли б то у мене крила як у голубки, я полетів би і відпочив би (Пс. 55:7). Тому потрібно пройти свій шлях не в недбальстві, розслабленні й лінивстві, але зосереджено та запопадливо. Вчитель людства Павло радить нам: Біжіть так, щоб мету осягнути! - і додає при тому: Умертвляю моє тіло і поневолюю (1 Кор. 9:27). Біжім, отже, й ми, доки маємо час і ще у цьому тілі, щоб осягнути досконалість, як осягнув її сам святий Павло, що мовив: Я боровся добрим подвигом, скінчив біг, віру зберіг: Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені Господь (2 Тим. 4:7-8).

49. Як тіло (поки в ньому перебуває душа) про­ходить три вікові періоди, а саме: юність, середній вік і старість, так і душа проходить три вікові пе­ріоди в тілі, а саме: початок віри, час зрілости та досконалість. У першому стані, коли душа починає вірити, вона народжується у Христі, як сказано в Євангелії. Святий апостол Йоан показав нам ознаки як цього народження, так середнього стану й дос­коналости, коли мовив: Писав я вам, юнаки, писав вам, дітоньки, писав вам, батьки (1 Йоан 2:12-14). Мав же він на увазі не тілесний вік віруючих, а стан тих, що прямують до духовности, щоб осягну­ти досконалість та удостоїтись повної благодати.

50. Хто полюбив духовне життя, той мусить на­слідувати чистоту і стриманість Йосифа; упорядку­вати себе спогляданням та озброїтись проти всіх лихих похотей, що підтримують хитрого ворога, про якого можна сказати словами Іова: Глянь, що за сила в його крижах, що за потуга в його черева м'я­зах! (Іов 40:16). Тому кожний, хто подвизався та озброївся проти цих тілесних похотей, що звичай­но виникають від надмірної їжі та пиття, повинен підперезати стегна свої суворою здержливістю, щоб утриматись у чистоті. Написано: Ангел, що боровся з Яковом, сильно стиснув жилу його сте­гна, від чого ослабло тіло його і він був названий Ізраїлем, тобто тим, що бачить Бога (Бут. 32:25-32). Так само і нам треба умертвляти тіло своє, щоб зга­сити хтивість. Бо зів'ялість тіла дозволяє нам осяг­нути досконалість у чесноті чистоти. Душа стає сильною, коли тіло виснажене. Отож приборкаймо своє тіло, щоб зробити лад у своїй душі, бо якщо поневолимо тіло і віддамо його в підлеглість душі, то тілесні помисли (прив'язання до котрих - це во­рожість до Бога) будуть умертвлені через умертвін­ня тіла. Тоді просвітиться душа і стане храмом Бо­жим. Хто чистий у всіх членах своїх, той справж­ній духовний подвижник, що панує над усіма по­чуттями своїми і не дозволяє їм поневолити себе, але стримує їх і віддає чистими під ярмо Господнє. Він не дозволяє очам своїм дивитися на щось недо­стойне або з пожадливістю позирати на жінок; ву­хам своїм забороняє слухати пересуди чи дияволь ські поради і помисли; на уста свої накладає пе­чать, а язикові не дає волі висловлювати пусті дум­ки; руки свої він простягає до прекрасних діл ми­лосердя і взаємної помочі; ноги його швидкі спов­няти Господні слова: Хто тебе силуватиме йти ми­лю, іди з ним дві (Мт. 5:41); живіт свій і груди три­має так, щоб заради них не впасти і не почати пов­зати по землі, подібно до змія. Таким є, браття, взірець життя подвижника.

51. Кожен, хто справді бажає бути духовним по­движником, повинен віддалятися від галасливого багатолюддя й не наближатися до нього, щоб і ті­лом, і серцем, і умом бути поза круговертю люд­ського замішання, бо де багатолюддя - там і замі­шання. Наш Господь показав нам зразок віддале­ности й усамітнення від людей, коли Сам, один­цем, виходив на гору молитися. У пустині переміг Він також і диявола, який насмілився приступити до Нього. Певна річ, Ісус міг перемогти його і серед багатолюддя, але Він зробив це в пустині, аби на­вчити нас, що в усамітненні й безмовності легше перемогти ворога й досягти досконалости. Також слави Своєї не показав Господь учням Своїм посе­ред людей, але вивів їх на гору і там явився їм у ве­личі Своїй. Предтеча також перебував у пустині аж до своєї появи Ізраїлеві. У світі ворогові зручніше тіснити нас своїми знаряддями - як зовнішніми, так і внутрішніми; там він притягає до себе декот­рих людей як підручних собі слуг і з їхньою поміч­чю веде борню проти вірних (будь-яка безсоромна жінка буває у нього дуже сильною зброєю, широко простягаючи спокусливі сіті свої). Єзекиїл, коли бачив чотирьох тварин, що мали чотири обличчя і всі виявляли славу Божу, був не в місті чи селищі, але - поза ними - в полі, бо Бог казав йому: Вийди на поле і побачиш славу Мою (Єз. 3:22). І, взагалі, всі великі видіння та об'явлення були показані Святим у горах та пустинях. Пророк Єремія, знаючи, як угодне Богові усамітнення, також сказав: Добре для людини носити ярмо в юнацтві. Нехай сидить на са­моті мовчки. І, навпаки, відаючи, як багато шкоди приносять людські поголоси тим, що бажають уго­дити Богові, промовив: Хто дасть мені в пустині притулок подорожніх? Я покину тоді народ мій і піду геть від нього (Єр. 9:1). Також пророк Ілля сподо­бився їжі від Ангелів не серед юрби народу, не в місті, ані в селі, але - в пустині. Все це, що відбува­лося зі Святими, описано для того, аби й ми наслі­дували тих, котрі полюбили усамітнення, бо воно і нас може привести до Господа. Намагайтеся укрі­питися в ньому, щоб воно наблизило вас до видін­ня Бога, що і є духовним спогляданням.

52. До кого подібна душа, в яку вселився вогонь Божий? До птаха, що возноситься на небеса. Кри­лами ж душі, підкореної Богові, є рух вогню Божо­го, що ним вона може вознестися вгору на небо. Якщо ж душа позбудеться тих крил, то несила їй піднестися горі, бо позбавлена вона буде того вог­ню, що зносить угору. Тоді стане душа подібною до птаха, що втратив крила свої і через те не може лі­тати. Крім того, душа людини подібна до крилатих ще й тим, що теплота є умовою їхнього народжен­ня; якщо птах не нагріватиме яєць, то з них не ви­ведуться живі пташенята, що будяться до життя тільки теплом. Так і Бог, обіймаючи і зігріваючи покірні Йому душі, пробуджує їх до духовного життя. Зрозумівши, отже, що душа, пригорнув­шись до Бога і ставши покірною Йому, подібна до птаха, джерелом існування якого є теплота, нізащо не позбавляйте себе сили цього вогню. Знайте, що за цей вогонь, Богом вам дарований, диявол готує велику борню, бо добре знає, що доки відчуваєте у собі цей вогонь, - перемогти вас не зможе.

53. Протиставляйтеся дияволові й намагайтеся розпізнавати підступи його. Жовч свою він звичай­но приховує під виглядом солодощів; аби не бути викритим, влаштовує різні приманки, гарні на ви­гляд, але згубні для життя. А все це для того, щоб звабити серця ваші фальшивим наслідуванням істини, що справедливо приваблива. Усе його вмін­ня для того, щоби звести кожну душу, яка істинно служить Христові. Багато різних пристрастей зро­джує в душі, щоб згасити в ній божественний во­гонь, у якому міститься уся сила; особливо ж подо­лує нас лінивством тіла і всім тим, що з ним пов'я­зане. Коли ж, нарешті, побачить, що душі всього цього остерігаються і нічого не приймають від ньо­го, не подають навіть надії на те, щоб коли-небудь послухатись його, - відступає од них із ганьбою. Тоді вселяється в них Дух Божий, приносить спо­кій у всі діла їхні, і солодким стає для них ярмо Бо­же, як і написано в Євангелії: Знайдете полегшу ду­шам вашим (Мт. 11:29). Тоді стають невтомними як у чеснотах, так і в послусі та нічних чуваннях. Не гніваються на людські наклепи і не лякаються ні­кого: ні людини, ні звіра, ні духа, тому що радість Господня перебуває з ними вдень і вночі, оживляє розум їхній і животворить їх. Тією радістю зростає душа, виявляється здатною до всього, досконалою -і так сходить на небо.

54. Спочатку дитя споживає молоко матері, по­тім іншу, та все ж дитячу їжу, і нарешті кожну страву, що нею звичайно живляться люди. Дитина стає сильнішою, мужніє, і серце її сміливо зустрі­чає ворогів, коли ті хочуть напасти на неї. Однак якщо вона захворіє, то й харчування їй не поможе: дитя слабне й усякий ворог перемагає його. Щоб одужати і знову набути сили перемагати ворогів, потрібно звернутися за поміччю досвідченого ліка­ря. Так і душа людська, коли в ній немає радости Божої, стає хворою і зраненою. Якщо вона знайде собі Божого чоловіка, досвідченого у лікуванні людських душ, то він спершу зцілить її від пристра­стей, а потім навчить, як з поміччю Божою отри­мати ту радість, що є життям її душі. Тоді вона під­німеться проти своїх ворогів - злих духів, перемо­же їх, потопче їхні поради і возрадується в Бозі.

55. Остерігайтеся порад злого диявола, коли він прийде у вигляді правдомовця, щоб звабити вас й увести в оману. Хоч би він з'явився перед вами як ангел світла, не вірте йому і не слухайте його; бо вірних він звичайно зваблює видимістю правди. Недосвідчені не знають цих хитрощів диявола, ні того, що він постійно підмовляє їх до лукавства; досвідчені ж розпізнають усе, як каже Апостол: Тверда страва для дорослих, у яких через звичку по­чуття вправлене розрізняти добро від зла (Євр. 5:14). Таких ворог не зведе, але вірних, які мало знають себе, він легко спокушає й ловить, як рибалка ри­бу, прикриваючи вістря вудки приманкою. Риба не знає, що під приманкою - вудка, тому підпливає, ковтає принаду і тієї ж миті потрапляє на гачок. Якби та риба відала, що буде впіймана, поза вся­ким сумнівом, не наближалась, а втікала б від тієї принади. Подібно ворог ловить і недосвідчених вір­них, як навчає Соломон: Бувають путі, що здають­ся простими, але кінець їх - дорога смерти (Прип. 16:25). Написано також у пророка Амоса: Що ти бачиш, Амосе? Він відповів: Тенета птахолова. Щоб не бути спійманими на землі, птахи літають в під­небессі й будують собі гніздечка для відпочинку й сну в найвищих місцях. Там вони безжурні, бо ні­хто не може їх досягти або зловити. Але птахолов хитрістю зманює їх. Він приходить до того місця, де може спіймати пташку, розставляє сіті та поси­пає навколо них насіння. Тією їжею зманює він пташку з висоти: вона злітає вниз і потрапляє у сильце. Подібно чинить і диявол, уловлюючи недо­свідчених християн хитрощами своїми, - і скидає їх з висоти. Так він діяв, коли прикрився змієм і сказав Єві: Ні, напевно не помрете.., але в день, коли скуштуєте, відкриються у вас очі і ви станете як Бог (Бут. 3:4-5). Почувши ці слова, Єва прихилилась до нього серцем і подумала, що він каже правду і хоче їй добра. Але коли вкусила плід і дала спробувати Адамові, відразу сталося велике нещастя: вони обидвоє впали зі своєї висоти. Так і тепер диявол зводить недосконалих християн, бо вони, не вмію­чи відрізнити добро від зла, ідуть за похотями сво­го серця, задовольняючись своїми міркуваннями і поглядами. Досконалих отців (які вміють точно розрізняти добро від зла) не питають, а йдуть за ба­жаннями свого серця, гадаючи, що вони й самі вже досягли досконалости й одержали благословення своїх отців. Такі уподібнюються до тих птахів, що збудували свої гнізда високо, але, спустившись на землю, потрапили в сіті птахолова і впіймалися. Стається з ними це, бо, будучи самовпевненими, вони завжди діють за схильністю свого серця і, сповняючи бажання свої, не слухають отців своїх і не радяться з ними. Тому диявол влаштовує їм ви­діння й примари і сповнює серця їхні гордістю; іноді вночі посилає їм сни, котрі здійснюються удень, аби підштовхнути їх до ще більшої спокуси. Деколи показує їм світло вночі, так що світлим стає місце, де вони перебувають, і чимало таких знаків він робить. Усе це диявол чинить для того, щоб замаскуватися під Ангела і щоб приймали йо­го як Ангела. Як тільки вони сприймуть його так, він скидає їх з їхньої висоти - через духа гордости, що ними володіє. Вони стали вважати себе велики­ми і славними в дусі, тож не мають потреби зверта­тися до отців своїх та слухати їх. А насправді, згід­но з Писанням, вони є блискучими гронами, але не­зрілими і терпкими. Настанови отців їм обтяжливі, бо вони переконані, що самі вже знають усе.

56. Твердо знайте, що ви не зможете осягнути поступу або зрости й стати досконалими, ні чітко розрізняти добра від зла, - якщо не будете корити­ся отцям вашим. Отці наші теж так поводилися: корилися своїм отцям і їхніх настанов слухалися, -тому й досягли поступу, вдосконалились і самі ста­ли вчителями, як написано в Премудрості сина Си­раха: Не легковаж бесідами мудрих, вдумуйся в їхні приповідки, бо від них засвоїш освіту, а й як великим слугувати. Не зневажай розмову старих, бо й вони на­вчились від пращурів; від них наберешся розуму і як треба своєчасно відповідати (Сир. 8:8-9). Отож ви повинні наслідувати тих, що були покірними от­цям своїм та в усьому їх слухали, і яких вони, з по­міччю Божою, навчили усього, що самі перейняли у своїх отців і що передали своїм покірним синам.Ісаак слухав Авраама, Яків - Ісаака, Йосиф - Яко­ва, Єлисей - Іллю, Павло - Ананію, Тимотей - Пав­ла. Всі вони слухалися отців своїх, виконували во­лю їхню і дотримувались їхніх порад, тому пізнали істину, осягнули правду і нарешті сподобилися Ду­ха Святого. Так стали провісниками істини в усьо­му, як написано у пророка Єзекиїла: Я поставив те­бе на варті дому Ізраїля: як почуєш з моїх уст якесь слово, то попередиш їх від мене (3:17). Отож, якщо бажаєте досягнути поступу й зрости в досконало­сті, стати незворушними у серці своєму і в нічому не бути висміяними дияволом, - коріться отцям ва­шим, слухайтеся їх в усьому - і не впадете повіки.

57. Скажу вам те, що єдине зберігає людину твердою в доброті від початку до кінця, а саме: лю­біть Бога усією душею своєю, усім серцем та умом своїм і Йому єдиному служіть. Тоді Господь дасть вам велику силу й радість, і всі діла Божі стануть для вас солодкими, як мед, усі труди тілесні, чуван­ня, умові заняття і ціле ярмо Боже буде для вас легким і бажаним. Однак, з любови Своєї до лю­дей, Господь часом посилає їм прикрощі, аби не звеличувались, але перебували у подвизі: і вони за­знають замість мужности - втоми і недуги, замість радости - смутку, замість спокою і тиші - збенте­ження, замість утіхи - розчарування. Це та подібне буває з тими, що люблять Господа, але, борючись і перемагаючи, вони стають щораз сильнішими. Ко­ли ж, нарешті, цілком усе те подолають, тоді в усьому буде з ними Дух Святий, і вони не бояти­муться вже більше нічого злого.

58. Святий Дух невпинно повіває благовонними пахощами - приємними, солодкими і незрозуміли­ми для людського роду. Але хто пізнав їх та солод­кість Духа Святого, крім тих, що удостоїлись Його? Дух Святий вселяється в душах, що каються, і то багатьма трудами. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не добува­ють інакше, як тільки великим трудом. Шукаючи Духа, Святі знайшли Його, і Він є правдивою мно­гоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а, знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Про шукання Духа засвідчує й інша прит­ча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знай­шовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випро­бовують спокуси, як тих, що отримали Духа Свято­го. І наш Господь, коли на Нього після Хрищення зійшов Дух Святий у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його всі­ма спокусами своїми, але нічого не зміг Йому вді­яти, як і записано про це в Євангелії від Луки: І за­кінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до яко­гось часу (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, що прийняли Духа, борються та перемагають, Святий Дух укріплює і дає силу долати кожну спокусу.

59. Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються до­сягти досконалости. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне було до об­личчя людини, друге схоже на тельця, третє - на лева, четверте - на орла. Перше обличчя Серафима (людське) означає вірних, що, живучи у світі, збері­гають заповіді, покладені на них. Якщо хтось з них увійде до монашества, то стає подібним до тельця, тому що важко трудиться, сповняючи монаші пра­вила і здійснюючи ще більші тілесні подвиги. Хто, вдосконалившись у приписах спільнотного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до лева - царя диких звірів. Коли ж переможе він невиди­мих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Духом Святим і поба­чить видіння Божі. Тут уподібниться до орла: ум його тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, нагадуючи тим шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне бла­женство.

60. Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні благословенні чесноти є заповідями Божими. Намагайтесь спов­нити ці веління Духа, що ними оживляться душі ваші і з поміччю яких приймете ви Господа: вони є безпечним шляхом. Без чистоти тіла й серця ніхто не буде досконалим перед Богом, тому й сказано у святому Євангелії: Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать (Мт. 5:8). Досконалість родиться від чистоти серця. У серці причаїлось як природне добро, так і природне зло. Від зла постають душев­ні пристрасті, такі як: осудження, ненависть, заро­зумілість тощо. Добро ж серця родить пізнання Бо­га (страх Божий), святість, чистоту душі, вільну від усіх пристрастей совість. Якщо людина вирішить поправитись і почне уникати всілякого лиха, озброївшись проти нього подвигами (плачем, стог­нанням, зітханням, постом, чуванням, убогістю і багатьма молитвами до Бога), то Господь з благо­дати Своєї прийде їй на поміч і позбавить її усіх ду­шевних пристрастей. Багато є таких, що, перебува­ючи тривалий час у монашестві, не навчилися тієї науки чистоти, бо, занедбуючи настанови своїх от­ців, пішли за бажаннями свого серця. Тим-то взяли над ними верх злі духи, душогубці, вражаючи їх прихованими стрілами вдень і вночі, не даючи їм спокою на жодному місці, тому серця їхні перепов­нені то гордістю, то марнославством, то безбож­ною заздрістю, то осудженням, то гнівом і люті­стю, то чварами та багатьма іншими пристрастями. Таких чекає доля п'яти юродивих дів, бо нерозумно проводять увесь свій час: не загнуздують уст, не зберігають очей і тіл чистими від пожадань, ані сердець - від нечистот та інших речей, гідних пла­чу. А все це тому, що вони нечисті й задовольняю­ться самою лише льняною одежею, котра є тільки образом дівицтва, тому й позбавлені вони небесної оливи для розпалювання лампад своїх, і Жених ніколи не відчинить їм дверей чертогу Свого, але скаже їм, як у притчі юродивим дівам: Істинно ка­жу вам: Я вас не знаю (Мт. 25:12). Пишу це, бо ба­жаю, щоб усі спаслися, стали вільними й вірними -чистою невістою Христові, Котрий є Нареченим усіх душ, як каже апостол Павло: Я вас заручив од­ному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Хри­стові (2 Кор. 11:2).

61. Золото багато разів очищують вогнем, аби стало якісним. Подібно наш Господь, будучи доб­рим, очищує людину багатьма спокусами, випробо­вує її та досвідчує у боротьбі серця, щоб не верта­лася вона більше думками чи пам'яттю до неправд і принижень людських, але підкорялася Богові і покладала на Нього всю надію свою, будучи зав­жди готовою до всякого доброго діла перед Госпо­дом, як сказав пророк Давид: Готове серце моє, Бо­же, - буду співати, у псалмах славити (Пс. 108:2). Пам'ятайте, що ви будете випробувані наругою й неправдою від близьких вам людей або зазнаєте зневаги від своїх же співбратів. Тож коли станеться з вами щось подібне, стійте твердо, не бійтеся і не журіться, але дякуйте Богові за все це, бо без Нього нічого не діється. Господь допускає усе це, бо слу­гам Божим необхідно зазнавати борні. Хто ж з бла­годати Божої не буде випробуваний спокусами, труднощами, скорботами й бідуванням, той не звикне терпеливо перебувати завжди в доброму і не сподобиться від Господа чести.

62. Терпеливо зносіть біди і скорботи, що вас спіткають, і смиренно дякуйте Богові за них, щоб зазнати радости у ваших діяннях, подібно до муж­ньої у борні блаженної Сусанни, котра перемогла похітливість двох беззаконних старців: від їхнього брехливого наклепу багато витерпіла нещасть і скорбот, але Господь за терпіння і непохитність її в кінці подвигу підніс, а ворогів її - понизив. Уподіб­ніться до Теклі, ще мужнішої духом, яка не настра­халась ані ран, спричинених їй батьками, ні вогню, ні роздирання тіла, ні звірів. І Бог дарував їй накі­нець радість серця й нагороду за труди - мужня ві­ра її вгасила полум'яний вогонь, загородила пащі кровожерливих левів і засоромила всіх ворогів її. Станьте подібні до смиренного перед Богом і людь­ми Йосифа, що його вберегла від смерти Божа по­міч, коли брати із заздрости й ненависти до нього хотіли пролити кров його. Коли вони продали його в рабство, жінка господаря Потіфара, якому він служив, заподіяла йому багато лиха й довела до то­го, що Йосифа було вкинуто у в'язницю. Але й там Бог не покинув Свого слугу, бо Йосиф був здерж­ливим, лагідним, чистим, неоскверненим душею й тілом. За Божим благоволінням, не впав він під тя­гарем усіх тих нещасть, але зніс їх терпеливо, по­клавши надію свою на Господа. І Бог звеличив йо­го врешті, поставивши правителем Єгипту та всіх околиць, а братів, що ненавиділи його, підкорив йому під ноги. Ці згадані та подібні до них особи ніколи не вдостоїлись від Бога чести на початку свого подви­гу та боротьби, але тільки після того, як Господь випробував їх, очистив бідуванням та скорботами і навчив витримки в боротьбі. І лиш тоді, коли поба­чив, що вони з мужністю зносять лиха й скорботи та кладуть на Господа усю надію свою, прославив їх божественною поміччю Своєю, посоромивши і під­коривши їм усіх ненависників їхніх.

63. Перебувайте в терпінні й не дозволяйте роз­слаблюватися серцям вашим у час бідувань, але воздавайте за них подяку, аби отримати відплату од Господа. Нехай мир, істина, любов до Бога і взаємна прихильність один до одного живуть між вами, а розбрат, наклепи, суперечності, лихі заз­дрощі, непокора, гордість, кривда, осміяння, пиха, ненависть, взаємна неприязнь назавжди покинуть вас. Бо в якій обителі це є, там оселяється гнів Бо­жий. До того ж, життя наше у цьому світі дуже коротке, тому дорожіть ним і не залишайтеся не­дбалими, аби не застало вас переселення із цього світу в гніві один на одного і через те щоб не були ви зараховані до душогубців, згідно з Писанням: Кожен, хто ненавидить брата свого – душогубець (1 Йоан 3:15). Щадіть один одного, щоб Господь по­щадив вас. Бо цього навчає Він Сам, коли гово­рить: Простіть і вам проститься (Лк. 6:37). Якщо хтось із вас зазнає наклепу, хай радіє і все своє до­вірить Господу, Який є справедливим Суддею і Від­платником добра... А хто зведе наклеп на ближ­нього, нехай впокориться перед Господом і випро­шує прощення у ближнього. Не допускайте сонцю заходити над вашим гнівом, - вчить нас Писання (Еф. 4:26), але з корінням виривайте із сердець лихі думки один на одного, що гнітять вас, аби таким чином перетинати всілякий зародок неприязні, ко­рінням якої є ненависть та заздрість. Ці дві при­страсті - найворожіші нам, огидні і Богові, і лю­дям. Не допустімо, щоб вони заволоділи кимось із віруючих або слуг Божих. Тому ніхто із нас хай не хвалиться, як останній дурень, і не каже: «Я взяв верх над братом: не буде йому пощади». Той, хто так думає і каже, передав душу свою в руки смерти і спадкоємством його буде місце плачу і скреготу зубів, черв'яка невсипущого і вогню невгасимого.

64. Пробудімося зі сну, поки ще перебуваємо у цьому тілі, зітхнімо над собою і оплакуймо себе день і ніч, аби врятуватися нам від тих страшних мук, стогону, плачу й скрути, котрим не буде кінця. Остерігаймося йти просторими воротами й широ­кою дорогою, що ведуть до загибелі (хоч дуже ба­гато простує ними), а йдімо вузькими воротами й тісною дорогою, що ведуть до життя (хоч і мало та­ких, що прямують ними). Ті, що простують цією другою дорогою, є справжніми подвижниками, котрі одержать нагороду за труди свої і з радістю успадкують Царство. Хто ж не готовий ще йти нею, того благаю не бути недбалим, аби в останній час не виявилося браку оливи, причому, тоді не бу­де нікого, хто хотів би її продати. Бо так сталося з тими п'ятьма нерозумними дівами, котрі не знай­шли, у кого б її купити. Тоді вони з плачем взива­ли, кажучи: Господи, Господи, відчини нам! А Він у відповідь їм мовить: Істинно кажу вам: Я вас не знаю (Мт. 25:11-12). І сталося це з ними саме через лінив­ство. Потім вони хоч і пробудились та почали кло­потатись, та це вже нічого не дало, бо Господар до­му встав і зачинив двері, як написано. Наведу вам і другий, подібний до цього, приклад. Коли Ной уві­йшов до ковчега разом із своїми синами, невістка­ми і з усім іншим, що Бог наказав йому взяти з со­бою, і замкнув двері ковчега, то не відчинив їх біль­ше, і синам своїм не дозволив дивитися на потоп, це жахливе видовище, котре було зіслане на пока­рання тим нечестивцям. Тож і злі люди (оскільки двері були зачинені) не могли ввійти туди, щоб бу­ти разом з праведними, але всі загинули у воді - че­рез лінивство своє та непокору. Бо Ной цілих сто років, поки будував ковчег, безнастанно закликав їх до поправи, однак вони не послухалися його, -тому й загинули.

65. Живіть братством на одному місці в мирі, однодумності, смиренності, страху Божому та мо­литвах. Коли будете жити досконало, тоді з'явить­ся у вас благо дому Божого, радість та веселість. Нехай прикрашає вас також віра, надія, любов, смиренність, страх, розсудливість, побожність, мир, братня любов. Бо хто має усе це, той одягне­ний у весільну одежу і ходить у заповідях Духа. Пе­ребувайте в смиренномудрості й терпінні, щоб віді­йшли од вас пристрасті.

66. Хто ходитиме за волею Божою, що солодша від меду і сповнена всіма радощами, тому вона са­ма буде допомагати, укріпить і дасть змогу душі його сповняти чудові діла та приготує перед ним усі шляхи, любі Господеві. Тоді всі вороги впадуть перед ним, бо ходить він за волею Божою. Але хто любить свою волю, тому Бог ні в чому не допомо­же й залишить його на поталу демонам, які круж­лятимуть у його серці вдень і вночі, не даючи йому ані найменшого спокою, доки не обезсилять його у всіх ділах його і багато іншого згубного й шкідли­вого наведуть на нього. Диявол деколи вселяє в них подобу радости і веселости, однак це не справжня радість, а - скрута й сум. Якщо й буває в тому щось подібне до радости, то в ній немає правди, а ли­шень марево, тінь, бо та радість - не від Бога. Справжня радість походить від Бога і тільки той її зазнає, хто постійно волю свою відхиляє, а спов­нює лише волю Божу. Воля в серці людини буває потрійною: перша - від диявола, друга - від люди­ни, третя - від Бога. І лише воля Божа є благодат­ною. Розгляньте ж самих себе і, відкинувши все стороннє, єдину лише Божу волю полюбіть. Бо важливо людині постійно дотримуватися Божої во­лі. Коли монах не обмежить волі свого серця, не відкине від себе все земне й не впокориться перед Господом через послух своїм духовним отцям, то не зможе він ні пізнати волі Божої, ні сповняти її і буде позбавлений останнього благословення.

67. Господь не сказав нам, що тут треба сподіва­тись винагороди, але навпаки: спокус, ущемлень, нужди й скорботи, а у вічності - відплати. Це жит­тя є дорогою подвигів та випробувань.

68. Якщо будете терпеливі, слухняні й покірні отцям своїм, то Бог дасть вам прекрасну нагороду; це той труд, що згадається перед обличчям Гос­поднім. Хто кориться отцям своїм, той Господу ко­риться, а хто Господу кориться, той і своїм отцям кориться.

69 12. Передусім вірмо в Господа нашого Ісуса Христа, поклоняймося і підкоряймося Йому та смиренно сповняймо Його волю повсякчасно.

70. Будемо ходити в страсі Господньому так, як нам наказано, - з острахом і трепетом сповняти своє спасіння (Флп. 2:12). Страх Господній викорі­нює з душі всі лукавства й гріхи. Хто ж не боїться Бога, той впадає у множество лих. Страх Господній охороняє людину і береже її, поки не скине вона з себе цього тіла, як написано: І ми були почали, були в муках, але родили хіба що вітер. Ми не дали землі спасіння, і не народжуються більше мешканці на сві­ті (Іс. 26:18).

71. Хто невинний, той досконалий і богоподіб­ний, вмістилище Божого Духа і радости. Як вогонь спалює більше лісу, коли його не гасити, так злоба, якщо допустити її до серця, знищить душу твою, опоганить тіло, зродить лукаві помисли, збудить борню, розбрат, поголоски, заздрість, ненависть та інші злі пристрасті, обтяжуючи тіло і спричинюю­чи хвороби. Спішіть здобути невинність і просто­сердечність Святих, щоб Господь наш Ісус Христос прийняв вас до Себе і кожен з вас міг радісно ска­зати: Мене ж за невинність прийняв і поставив перед Своїм обличчям повіки (Пс. 41:13).

72. Бог мовить через Пророка: Ось на кого Я див­люсь ласкаво: на вбогого й скрушеного духом, і на то­го, хто тремтить перед Моїм словом (Іс. 66:2). Гос­подь так закликає в Євангелії: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, тож знайдете по­легшення душам вашим (Мт. 11:29). Отож здобудьте смиренність і не ходіть в гордості серця, що вла­стива демонам. Хто має горде серце, той причас­ник бісівський. Зарозуміла людина всім ненависна, бо діла її хвалькуваті, від чого і впадає вона в бага­то гріхів. Усі гріхи мерзотні перед Богом, але з усіх наймерзенніший - гордість серця. Хто вмовляє або дає пораду гордому, той подібний до того, що ллє воду у діряву посудину, або до того, що простягає руки до пролітаючого птаха. Люди, горді серцем, -пропащі перед Богом. Серцем сокрушеним і смирен­ним Бог не погордить (Пс. 50:19). Любов Божа, зі­йшовши до нас із небес, упокорилися до крайно­сти. Возлюбім, отже, смиренність, щоб можна було взивати: Споглянь на мою смиренність й на труд мій, і відпусти всі гріхи мої (Пс. 24:18).

73. Не ходіть за похіттю очей своїх і не розслаб­люйтеся серцем своїм. Бо лиха похіть розбещує серце і потьмарює розум. Чимдуж утікайте від неї, аби не прогнівався на вас Дух Божий, що перебу­ває у вас. Будемо подвизатися у чистоті аж до смерти і всіляко оберігатися гидких похотей; тому не дивімося на жіночу красу. Не будемо рабами не­чистих пристрастей та безсоромних похотей, що їх Бог ненавидить. Ім'я Бога напишіть перед очима ваших сердець, щоби всередині вас безнастанно звучало: Ви храм Бога живого і місце перебування Святого Духа (2 Кор. 6:16). Хто захоплений нечи­стими похотями, той перед Богом подібний до ско­тини, що позбавлена всілякого розуму, за словом Псалмопівця, святого пророка Давида (Пс. 49:13). Тож зненавидьмо оте розпусне око і здобуваймо чистоту, бо вона є славою Ангелів Божих. Але як­що через намову диявола впадемо, то встаньмо че­рез покаяння і приступімо до Того, що прийшов шукати вівцю, запродану гріхові (Лк. 15:4).

74. Хто не може загнуздати своїх уст і язика, хай потурбується принаймні бути небагатомовним у словах своїх (Іов 11:3). Пильнуйся, чоловіче, влада­рюй над язиком своїм і не помножуй слів, аби не помножити гріхів. Поклади палець на уста свої і вуздечку на язик свій, бо велемовна людина не за­лишає в собі місця Духові Святому. Якщо хтось, ще новачок, попросить у тебе поради про щось ря­тівне для душі його, дай йому відповідь; якщо ж спитає про таке, від чого не отримає користи, будь як глухий, котрий не чує, як німий, котрий не роз­мовляє.

75. Поставмо собі міцну варту до уст, щоб не сказати чогось поганого, тому що погана мова гір­ша від отрути. Усі рани заліковуються, а рана від язика - невиліковна. Язик необачного ганителя, спонукуваний дияволом, отруйніший від язика змія, бо він збуджує сварки й гірку ворожнечу між братами, сіє заколот і лиходійство між мир­ними та розсіває багатолюдні товариства. Отож уникайте осудження інших і докладайте зусиль до мовчання. Хто любить мовчання, той перебуває близько до Бога та Ангелів Його і во вишніх - міс­це його. Господь тоді збереже дороги твої, коли ти будеш стерегти уста свої (Прип. 13:3)13.

76. У Святому Письмі сказано, що сором буває двоякий: від першого родиться гріх, а від другого -слава і благодать (Сир. 4:23-25). Сором грішити є справжнім та спасительним соромом; сором же, з котрого породжується гріх, є соромом, що заважає сповняти Божі заповіді. Не соромся робити нічого, що згідне з волею Божою, і з діла правди не роби таємниці; не бійся звіщати науку Господню або слова премудрости і не соромся відкривати гріхи свої духовному отцеві.

77. Наш Господь, співчуваючи душам нашим, каже в святім Євангелії: Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити й прославляти вас, а ви слави, яка від самого Бога, не будете шукати (Лк. 6:26; Йоан 5:44). Отож намагаймося аж до смерти протистояти марнолюбству і відтинати його небез­печні гілляки, аби не загинути. Утікаймо від мар­нолюбства, бо чимало від нього пропало. Воно спо­нукує людину до великих трудів - постів, молитов, частих нічних чувань, милостинь перед людьми, але всім тим воно нічого іншого не досягне, крім сорому і наруги. Не силкуймося виявляти в собі чогось великого, щоб не загинути через це і не за­плутатися в численних путах марнославства. Ревно стараймося здобути славу Святих та убозтво їхнє, аби одержати оцю солодку похвалу Божу: Блажен­ні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне (Мт. 5:3).

78. Господь наш Ісус Христос у Своїм Євангелії сказав: Вашим стражданням ви спасете душі свої (Лк. 21:19), і: Хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 10:22; 24:13). З якою, отже, ревністю належить нам істинно потрудитися і потерпіти, аби досягну­ти того, що приготовано нам на небесах? Зрештою, до пролиття крови не будемо хвалитися, тому що жоден художник не хвалиться своїм твором до йо­го завершення. Називаємо блаженним того, хто здобув перемогу терпінням. У свій час він буде про­славлений на небесах, як Лазар.

79. Псалмопівець Давид сказав: Які солодкі слова Твої для мого піднебіння - для уст моїх солодші від меду! (Пс. 119:103), і: Суди Господні - правда: всі вони - справедливі; дорожчі від золота найщирішого (Пс. 19:10-11). Істинно блаженний той, хто не піддається сну і зберігає заповіді Господа нашого Ісуса Хри­ста, поки не досягне правдивого пізнання Бога і зможе сказати: Що за предивне знання для мене! (Пс. 139:6). Бійся бути невірним, щоб не прогнівався на тебе Той, що нас сотворив. Хто проповідує істину невіруючому, докоряє або вчить його, той подібний до людини, що кидає дорогоцінні перлини в глиби­ну моря. Навпаки, як вода по нахиленій землі сті­кає вниз і біжить туди стрімко, так слово Господнє наповнює душу віруючого.

80. Перемагаймо сон і постійно підігріваймо ревність у домі ума нашого, аби не назвали нас не­дбалими і лінивими. Над ревним і бадьорим при­страсті ніколи не візьмуть верх. Якщо і впаде він колись через підступ спокусника, - ревність і ба­дьорість зараз же відновлять його. Якщо ж упаде від спокус диявола недбалий і безпечний, що не має ревности до діл Божих, то навіть не зауважує вчиненого ним гріха, бо серце його тверде, як ка­мінь, і подібний він до приборканого і загнузданого мула, на котрого кожен сідає без опору з його боку. Таких людей диявол заражує похітливістю та ціл­ковито розбещує, тягнучи кожного з них куди за­хоче, доки не наповнить їх неправдою і не вмруть вони зі стогоном і плачем. Недбалий подібний до занедбаного, покинутого дому, що стає без меш­канців своїх неначе житло єхидни, скорпіонів та звірів; ніхто ним не піклується, занехаяним і запу­стілим. Такий стан недбалого! Тож зберігайте рев­ність і ніколи не відкладайте її, щоб не потрапити під владу ворога. Коли в людині є ця прегарна рев­ність, то вона підносить і остерігає її від усіх падінь та ушкоджень, - така людина стає оселею Святого Духа, щасливо долає свій шлях і удостоюється в мирі увійти в спокій Святих.

81. Чули ми, що блаженний Павло, міркуючи про дівицтво, так сказав про нього: Наказу Господ­нього не маю (1 Кор. 7:25). Не мав він наказу, бо не всі можуть знести це тяжке ярмо. Тому й залиша­ється воно на вільний вибір тим, кому під силу йо­го нести. Ніхто з дівичів не хвалиться дівицтвом, оскільки воно є благодаттю Божою. Дівицтво від­даляє од себе жіночі почуття, тілесні помисли, гор­дість серця і любов до усього диявольського. Дале­ко від себе відганяє воно також нетерпеливе нарі­кання, ненависть до людей і мирську славу; воно належить богослужінню, стримує уста, а живіт ка­рає постами. Коли воно прикрашене усім тим, то стає святою жертвою без вади і скверни. Якщо ти, цнотлива душе, будеш піклуватися про смачну їжу і тільки про себе, то будеш посоромлена в усіх ді­лах своїх. Якщо не охоронятимеш уст своїх, то бу­деш порожньою ціле життя твоє і даремними бу­дуть усі твої труди великі.

82. Ідімо праведно тим шляхом, що ним ходили всі Святі, про яких написано: Блаженні ті, що їх дорога бездоганна, що ходять за Господнім законом (Пс. 119:1), тобто - у чистоті тіла, в чистоті язика, у чистоті очей, в чистоті рук, у чистоті вух, у чистоті ніг, у праведному перед Богом роздумуванні та в чистоті серця один до одного, як кажемо в молит­ві: Серце чисте створи в мені, Боже і духа правого об­нови в нутрі моєму (Пс. 50:12).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Антоній Великий" ]

[ Купити книгу: "Святий Антоній Великий" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!