Крилаті вислови - Позабіблійні усні і писемні твори

АГАСФЕР

Це персонаж середньовічної західноєвро­пейської легенди (його ще звуть Вічний Жид). У легенді розповідається про те, як Христос по дорозі на Голгофу дуже втомився, несучи важкого хреста, і попросив Агасфера дозволу трохи відпочити. Агасфер грубо, зверхньо і образливо відмовив йому. За це Агасферові було відмовлено в спокої могили — він був приречений на вічну мандрівку. Лише після другого пришестя Христа з нього буде знято цю кару.

У Євангелії від Матвія говориться, що така доля призначена і декому з тих, хто бачив Христа після Воскресіння: "По правді кажу вам, що деякі з тут приявних не скуштують смерті, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм" (16: 28).

Легенда про Агасфера перегукується змістом і деталя­ми з багатьма іншими легендами про таємничих і "вічних" напівлюдеи-напівдухів: це і Летючий Гол­ландець, і Дикий мисливець, це і Рюбецаль, і Гірський дух.

Починаючи з XIII століття легенда з'являється у літературі світській. Агасфер тут дуже неоднаковий: то він святий, аскет, праведник; то він в'язень за дев'ятьма замками — голий, зарослий, страшний. Він нічого не говорить, лише питає всіх, кого бачить: "Чи вже йде людина з хрестом?"

 До XVI століття у цієї людини немає постійного імені — він Вічний Жид. У 1602 році виходить книга "Короткий опис і розповідь про одного єврея на ім'я Агасфер". Ім'я це утворене від слова Ahashverosh — так писалося ім'я царя Ксеркса. Ця книга поширила­ся по всій Європі, стала популярною (тоді Агасфера "зустрічали" багато людей у різних країнах). Пізніше інтерес до Агасфера втратився; про нього згадали вже у XVIII столітті у своїх творах Шухарт (1783), Гете (1792), Ленау (1839), Жуковський (1851), Ежен Сю (1845) та інші.

Ім'я Агасфера, Вічного Жида — це ім'я вічного по­дорожнього, неприкаяного і безсмертного:

Темний І неписьменний, але непосидющий, як Вічний Жид, чистій черевиків Саркісьян. Рябий і добродушний. Він, за його ж словами, чистив брудні черевики цілому світові   (І. Б а г р я н и й).

— Я вино своє випив, другої амфори нікому не дам, адже не єсьм Вічним жидом. І шкода, що не єсьм, хоч і кажуть, що це мука — жити вічно (Р. Ф е до р і в).

АСМОДЕЙ

Цього імені немає в Біблії, але воно є в інших усних і писемних текстах. Так звуть того, хто стоїть на чолі усіх демонів.

Апокрифічна розповідь про царя Соломона та демона Асмодея була викликана, як вважають дослідники, такою незрозумілою, таємничою фразою з Біблії, яка збуджу­вала фантазію читачів: "А храм, коли був будований, будувався з викінченого каменя з каменоломні; а молотки та сокири, всяке залізне знаряддя, не було чуте в храмі, коли його будували" (Перша Книга Царів, 6: 7). Це розповідь про храм, який будував у Єрусалимі цар Соломон. Як це може бути: будівництво — і абсолютна тиша?

 Легенда цю фразу тлумачить так: користуючись "Со­ломоновою печаттю", — своїм перснем, — цар примусив Асмодея допомагати при будівництві храму.

Як Асмодей допомагав царю Соломону? Він дав Соломонові черв'яка Шаміра з Едемського саду, який умів проїдати наскрізь каміння. Тому й не чути було ні молотків, ні сокир — усе робив Шамір, робив тихо, беззвучно.

У Біблії говориться, що під кінець свого життя Соломон став боговідступником: почав разом зі своїми жінками-чужинками молитися чужим, поганським богам, збудувавши їм жертовники і храми.

Легенда це відступництво Соломона пояснює зовсім не так. Надміру пишаючись своєю владою над демонами, цар Соломон образив Асмодея — і той закинув царя в якусь далеку землю, а сам перевтілився у Соломона і став царювати. Це він, Асмодей, поклонявся чужим богам. А цар Соломон у цей час блукав по далеких землях і вчив народ тих земель бути смиренними і богобоязливими. Лише після того, як Соломон покаявся, він був повернений у своє царство, а демон Асмодей зник.

Ім'я Асмодея стало крилатим. Це могутня істота, яка може все:

Було тут військо волонтирі,

То всяких юрбиця людей,

Мов запорожці-чуприндирі,

Що їх не втне і Асмодей, (І. Котляревський)

 В українській літературній мові цей вислів поширився після того, як він був ужитий Тарасом Шевчен­ко м у поемі "Юродивий" (1857):

А ти, всевидящее око\ Чи ти дивилося звисока, Як сотнями в кайданах гнали В Сибір невольників святих...

У переносному, розширеному значенні "всевидящее око" — чиясь надто пильна увага й надмірна прискіпливість:

— Лавриненко, не відставати! Не відставати! — Всевидящее око двадцятирічного командира слідкувало за всіма розрахунками (М. Стельмах).

МАРТИРОЛОГ

Цє збірник релігійних оповідань про хри­стиянських мучеників (по-грецьки "мартерос" — свідок, мученик; "логос" — слово), особливо поширений у середні віки.

У переносному значенні "мартиролог" — перелік пережитих кимось страждань, переслідувань:

Кращі публікації критиків... присвячені іменам з мартиролога української літератури (М. Слабошпицький).

Та й неокласики не першими були і не останніми в цьому жахливому мартиролозі української інте­лігенції (М. Ж у л и н с ь к и й).

ВСЕВИДЯЩЕЄ ОКО

Вислів цей узято з християнської символіки, в якій "промисел Божий" зображується у вигляді ока в променях, обрамленого трикутником. Ця ікона символізує сутність Бога — він всюдисущий і всезнаючий.

О буде їхнє вороття

Під неба синю гать.

Так смерть народжує життя:

Щоб смертю смерть попрать. (В. С о с ю р а)

Замість відповіді вибухло під склепінням храму грізне: "Смертію смерть поправ!" Линіх Іван покинув казальницю і тихо зник у захристії, а народ без упину повторював: "Смертію смерть поправ!" (Р. Іван и ч у к).

ХОДІННЯ ПО МУКАХ

Перед християн давно вкоренилася віра в те, що душі померлих грішників ходять по муках сорок днів, зазнаючи тортур і всіляких знущань. Десь з XII століття на наших землях поширюється пере­кладена з грецької мови оповідь про ходіння Богородиці по муках: Богородиця в супроводі архангела Михаїла відвідує пекло, де в огненних ріках терплять муки грішники.

Вислів відомий здавна, а книга Олексія Толстого "Ходіння по муках" відновила його в пам'яті людей уже в наші часи.

Цим висловом позначаються важкі життєві випро­бування, які одне за одним випадають на долю людини:

Душа і серце продовжували все те ж життя, — продовжували ходіння по муках, організовуючи шалений спротив (І. Багряний).

Наша гірка, скорботна і безконечно довга дорога з Харкова у ці краї тривала аж цілий місяць... То була довжелезна дорога "ходіння по муках", ціла епопея, яка заслуговує на окрему книгу (Т. М а с е н к о).

 ЧУДО СВЯТОЇ ВЕРОНІКИ ЧУДО ВЕРОНІКИ

За апокрифічною християнською легендою Вероніка подала змученому Ісусові, що йшов з хрестом на плечах на страту, хустку, щоб він обтер піт з обличчя. На полотні, за легендою, відбився неруко­творний образ Христа (його обличчя). Вероніка пізніше була канонізована (визнана святою), а сама подія дістала назву "чудо святої Вероніки".

У переносному значенні цей вислів означає втілення вимріяного, появу неочікуваного, реалізацію чогось далекого і недосяжного:

О, кожний раз, як я збирала сльози

Твої, мій друже, на папір біленький,

Я бачила те чудо Вероніки...

Я мушу, любий  вірити в дива.

(Леся Українка)

ЮДІФ І ОЛОФЕРН

Розповідь про Юдіф не потрапила до Біблії; вона є в книзі, яка так і зветься — "Книга Юдіф". Оскільки сюжет, взятий з цієї розповіді, багато разів зображувався художниками різних часів і народів, то слід, мабуть, познайомитися з цією легендою.

 Полководець ассірійського царя Навуходоносора Олоферн оточив місто Ветилуй в Іудеї, в якому жила скромна, богобоязлива і дуже вродлива молода вдова Юдіф. У місті майже не залишалося води, це загрожувало жителям міста смертю.

Карольсфельд "Юдіф"

Юдіф залишається в таборі, їсть те, що принесла з собою, а вночі виходить у долину, щоб помолитися і змити з себе гріхи. На четвертий день її перебування в таборі Олоферн влаштовує бенкет, на який запрошує і свою гостю.

Коли бенкет закінчується і гості розходяться, п'яний Олоферн падає на своє ложе, а Юдіф його ж мечем відрубує йому голову і кладе її в свою корзину. Опівночі вона, як і раніше, виходить із табору в долину, а звідти

Красуня Юдіф, бачачи це все, одягає найдорогоцінніші свої шати, бере кошик з їжею і разом зі служницею вирушає в табір Олоферна. Там вона з'являється перед Олоферном і вражає його своєю красою, а ще більше своїми словами: вона говорить, що прийшла допомогти йому оволодіти містом, яке стало грішним і їй ненависним. Вона житиме в таборі Олоферна і вкаже йому час, коли місто буде передане Богом у його руки. повертається у своє місто. Голову Олоферна виставляють на міській стіні. Вранці в таборі ассірійців починається паніка, панує розгубленість, і ополчення міста відганяє вороже військо аж до Дамаска.

Юдіф і Олоферн — це уособлення глибокої віри і сили, яку вона дає, (Юдіф) і грубої, жорстокої сили загарбника (Олоферн).

Якщо подивитися на картину Джорджоне "Юдіф": яке незворушне і безтрепетно-прекрасне обличчя цієї жінки, як спокійно вона наступає босою ногою на мертву голову Олоферна. Суперечливі почуття викликає ця картина. Та, як відомо, "віра горами двигає", особливо та віра, яка " без діла мертва".

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Крилаті вислови" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!