|
|||
|
Алілуя (давньоєврейське галлелуйа) — "Хваліть Господа!". У переносному значенні — оспівування, возвеличування когось або чогось. Амінь (від грецького і латинського атеп і давньоєврейського хай буде істинно) — "правда", "напевно", "погоджуємося", "нехай так буде". Іноді вживається в урочистих прозових та поетичних творах. Ангел, янгол (грецьке) — "посланець", "вісник", "провісник". Визначають дев'ять чинів ангельських — залежно від місця біля Божого престолу. У переносному значенні — чиста, невинна, безгрішна людина; щось довершено прекрасне. Апокриф (грецьке) — "таємний". Це не визнані церквою християнські твори, які не ввійшли до Біблії. Апостол (грецьке) — "посланий"; "учень", "послідовник", "учитель"; один з 12 учнів Христа, посланих ним проповідувати Євангеліє. У переносному значенні — носій і проповідник нового. Арамейська мова — це розмовна мова Палестини останніх століть до н. е. та часів створення перших християнських усних і писемних текстів. Нею написано кілька книг Старого Заповіту. Цією мовою проповідував Ісус Христос. Архангел (грецьке) — "старший ангел". Серед дев'яти чинів ангельських архангели займають восьме місце; вище, на дев'ятому місці, — так звані "власті". За біблійними текстами архангелів сім, проте згадуються імена лише чотирьох з них. Це архангел Михаїл, якого ще називають "небесний архистратиг" (це грецьке слово означає "верховний воєначальник"). Він полководець вірних Богові ангелів і людей у війні з ворогами Бога. Зображується архангел Михаїл у доспіхах воїна зі списом або мечем, на коні, під ногами коня — змій, якого архангел Михаїл убиває. Архангел Гавриїл найчастіше виступає як учасник благовіщення; на полотнах західноєвропейських майстрів зображується з лілеєю в руці — символом непорочності діви Марії. Архангел Рафаїл — покровитель паломників і * подорожніх; зображується, починаючи з епохи Відродження, разом з Товієм, супутником якого, за велінням Бога, він був. Ім'я четвертого архангела — Ураїл — на сторінках Біблії зустрічається зрідка. Аскет (грецьке) — "добре навчений". Це подвижник, пустельник; він добровільно відмовився від життєвих благ та задоволень, утримання від яких вважається за богоугодну справу. У переносному значенні людина, яка вкрай обмежує свої життєві потреби (часом так позначають зовнішність людини). Біблія (грецьке) — "книги". Слово прийшло до нас через латинську мову. Походить від назви сирійського міста Ґевал (грецька його назва Біблос), де виробляли папірус. У переносному значенні — дуже важлива книга, ідея, вчення. Блажен (церковнослов'янське) — "щасливий". Вельзельвул (давньоєврейське баал-зебуб) — "князь бісів", "начальник демонів", "диявол". Волхви (церковнослов'янське) — "чарівники". Великомученик — так церква називає осіб високого роду або сану, які зазнали мук або мученицької смерті за віру. Динарій (латинське) — римська монета (за часів написання Євангелій динарій платили за день роботи). Диякон (грецьке) — "служитель", "прислужник". Це помічник священика при відправі церковної служби. Історія появи диякона описана в Біблії так: «Грецькі вдови ображалися, що не мають на прожиття в Єрусалимі. Апостоли зібрали учнів і запропонували таке: "Ми не можемо клопотатися за розподіл їжі, тому що нам належить проводити весь час в молитвах та благовіщенні слова Божого. Виберіть собі із свого середовища сім чоловіків, наповнених Духом Святим і мудрістю, і призначте їх робити це". Учні ухвалили таке рішення, вибрали сім чоловіків, глибоко віруючих і досвідчених. На чолі цієї групи стояв Степан. Це був муж, відомий святим життям і глибокою вірою. Всіх вибраних почали називати дияконами, тобто служителями (прислужниками), тому що вони повинні були допомагати апостолам» (Дії святих апостолів, 6: 1—7). Діаспора (грецьке) — "розсіяння". Так називалося вигнання у VI столітті до н. е. іудеїв з Палестини і розпорошення їх по всьому світові. Пізніше цей термін поширився й на інші народи, які були вигнані завойовниками за межі своєї батьківщини. У сучасній мові так називається громада людей однієї національності, які проживають на землях інших народів. Едем, Еден — див. рай. Есхатологія (грецьке) — "вчення про кінець світу". Євангеліє (грецьке) — "благовістя", "добра вістка", "добра новина". Це назва чотирьох книг, що увійшли до Нового Заповіту. В переносному значенні — книга, в якій викладаються основи якогось учення, а також дуже значний, важливий, цінний твір. Єресь (від грецького — особливе віровчення) — релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми церкви. В часи середньовіччя — релігійні течії, опозиційні або ворожі християнській церкві (для боротьби з єрессю і була створена інквізиція). У переносному значенні — відступ від загальноприйнятих канонів і догм. Єретик (грецьке) — людина, що відступила від догм панівної церкви; послідовник єресі. У переносному значенні — порушник загальноприйнятих поглядів, правил, норм. Заповіт, завіт (церковнослов'янське) — "союз", "угода", "угода, укладена з Богом". Ікона (грецьке) — "зображення", "образ"; слово з'явилося з прийняттям християнства і через церковнослов'янську мову прийшло до нас. Ісус (давньоєврейське) — "спаситель" (серед сучасників Ісуса Христа це було досить поширене ім'я). Книжники — вчителі закону Божого; вони належали до секти фарисеїв. Левіти (давньоєврейське) — служителі храму в стародавніх іудеїв. За Біблією — сини Левія і все їхнє потомство, на яке було покладено службу в храмі. Лепта (грецьке) — найдрібніша мідна монета в Палестині. Мельхіседек (давньоєврейське) — "цар правди", "цар світу". Символ священика. Він не має ні початку днів, ні кінця життя, він священний назавжди. Месія (від давньоєврейського) — "помазаник", "спаситель"; в іудейській релігії — надісланий Богом визволитель іудеїв; посередник між Богом і людьми; носій найвищого авторитету на землі. У християнській релігії месія — Ісус Христос. У переносному значенні — неочікуваний рятівник. Мироносиці (церковнослов'янське) — жінки, які йшли до гробу Ісуса, щоб намастити його тіло запашним миром (це були Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Саломія). Молитва (від "молити" — просити, благати) — смиренне, покірне прохання-звернення до Бога: "Отче наш, сутній на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь" (Євангеліє від Луки, 11: 1). Мученик (від "мучити" — завдавати болю, знущатися) — людина, яка зазнала тортур за віру і своєю кров'ю засвідчила істинність християнської віри. У переносному значенні — людина, на долю якої випало багато страждань. Неофіт (грецьке) — "новонавернений"; людина, яка щойно прийшла в християнську общину. У ширшому значенні — людина, яка вперше зустрічається з якимось новим для себе суспільним явищем. Осанна (давньоєврейське) — "спасіння". Це вигук радості в іудеїв при зустрічі царів або високих осіб. У переносному значенні — непомірне вихваляння. Паломник (латинське) — від "палома"; це той, хто відвідує святі місця; мандрівний богомолець; богомолець (часто каліка), який був на поклонінні біля гробу Ісуса Христа (по-українськи прочанин). Паска (від давньоєврейського песах) — "перескакування". Іудейське свято на честь визволення євреїв з єгипетського полону (див. Другу книгу Мойсееву — Вихід). У християнській релігії — день воскресіння Ісуса Христа. Пекло (від латинського пікула — смола) — місце, де терплять муки грішники після смерті. У переносному значенні — місце страждань людини; глибокі душевні переживання; Подвижник — людина, яка заради віри (ширше — заради певної цілі) бере на себе великі, понадсилу, зобов'язання, обмежуючи себе в усьому заради поставленої мети; аскет. Покаяння — у Біблії це не просто жаль з приводу зробленого, а переоцінка і переосмислення найважливіших життєвих позицій, переоцінка, яка спонукає до дії. Покаянням зветься також визнання віруючим своїх гріхів перед священиком, сповідь. Помазаник — монарх, над яким здійснено обряд помазання єлеєм на царство. Порфіра (грецьке) — довга мантія пурпурового кольору — символ влади монарха (рідше — воєначальника). Предтеча (церковнослов'янське) — "попередник"; особа, яка своєю діяльністю підготувала шлях та умови для діяльності тих, хто прийде після неї. Притча (церковнослов'янське) — оповідання, в якому обов'язково наявний повчальний зміст. Пророк (церковнослов'янське) — проповідник волі Божої; провісник майбутнього. Біблія зберегла у своєму складі твори п'ятнадцяти пророків, які жили й проповідували протягом більше як 500 років. У стародавній Іудеї пророки відігравали важливу роль — насамперед як порадники можновладців. Постійна загроза війни, руйнування святинь, вигнання жителів у полон — усе це створювало атмосферу, в якій слова пророків набували надзвичайної сили. Проща, прочанин (від "прощення") — див. паломник. Рай (давнє запозичення з іранських мов) — первісний сад, який Бог насадив для Адама і Єви (Едем, Еден — інші його назви). У переносному значенні — прекрасне місце, чудова природа, розкішне життя; душевний спокій. Реквієм (латинське) — "спокій"; вид католицького богослужіння; багатоголосий вокальний чи вокально-інструментальний твір скорботно-патетичного характеру. У переносному значенні — складні душевні переживання; стан; настрій ("І реквієм душа співала хором". П. Тичина). Саваоф (від давньоєврейського цебобот — войовничий бог воїнства) — одне із старозаповітних найменувань Бога — "господь воїнства". Воїнство — це сонце, місяць, зірки (Второзакония, 4:19); це ще й воїнство, яке- складається з вогненних ангелів (їх чотири сонми, над ними стоять чотири архангели: Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Ураїл). Ім'я Саваофа згадується, коли мовиться про херувимів, які стережуть ковчег заповіту. Отож Саваоф — верховне начало над усім небесним і земним воїнством. Саддукеї (від Саддук — так звали засновника секти) — давньоіудейська каста жерців та їх прихильників-аристократів, які відкидали можливість воскресіння мертвих, загробне життя та інші, далекі від реальності, постулати віри. Сакральний (латинське) — обрядовий, ритуальний, священний, заповітний, той, що його дуже цінують, оберігають. Сатана (грецьке з давньоєврейської) у сучасному розумінні — біс, диявол, чорт, втілення всього злого (зображувався у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками). У віруваннях стародавніх іудеїв сатана — один із синів Божих, який підкорявся Богові і виконував особливу роль: він повинен був за дорученням Яхве випробовувати і звинувачувати людей, У переносному значенні — різко негативна характеристика людини. Скінія (грецьке, з єврейського шехіна) — намет, похідне святилище давніх ізраїльтян. Означала у них місце перебування Бога, його "оселення" серед "обраного народу". Схизма (грецьке) — церковний розкол, відокремлення від єдиної церкви якоїсь частини її. Твердь (церковнослов'янське) — небозвід, фірмамент; щось твердо визначене, установлене. Тофет (Енном) — місце на південь від Єрусалима, де приносили Молоху людські жертви. Трійця — триіпостатне божество, єдиний Бог у трьох лицях — Отець, Син і Святий Дух (на знаменитій "Трійці" А. Рубльова зображено інший сюжет: Бог в образі трьох, подорожніх, паломників, зійшов на землю, щоб востаннє випробувати гріховні міста — Содом і Гоморру). Фарисеї (грецьке, від давньоєврейського перушім — ті, що відокремилися). Це послідовники релігійно-політичної течії, що існувала в Іудеї з середини II століття до н. е. і до сімдесятих років І століття н. е. серед торгівців та ремісників. Вони надто багато уваги приділяли зовнішнім проявам релігійності, хоч насправді були далеко не безгрішними. Звідси переносне значення слова — лицеміри, ханжі, дворушники. Херувими (грецьке з давньоєврейської) — ангелоподібні істоти, стражі; після вигнання Адама і Єви з раю вони були поставлені охороняти шляхи до дерева життя (дерева пізнання добра і зла). У переносному значенні — уособлення чистоти, світла, привабливості. Хрест (церковнослов'янське). У перші роки християнства прихильники Ісуса відчували глибоку відразу до хреста й необхідності хреститися, незважаючи на те, що вже апостол Павло у своїх писаннях зробив хрест символом спасіння людства через жертву Ісуса і тим самим — символом остаточної перемоги християнства. Хрест довго ще залишався у сприйманні людей символом страждань, страшного приниження і смерті. Раннім християнам важко було звикнути до хреста як до символу спасіння і нового життя, бо він постійно був у них перед очима як страшне знаряддя смерті, а не торжества. Символами Ісуса були тоді "добрий пастир", "агнець", таємний знак риби. По-грецьки "риба" — іхтіюс; розшифровували це слово первісні християни так: "Ієсус Христос Юйос Сотер", тобто "Ісус Христос син Божий, спаситель". Хрест як символ Ісуса поширюється лише починаючи з V чи VI століття, тобто майже через сто років після відміни імператором Костянтином Великим смертної кари через розп'яття. Образ хреста як зброї катів до того часу вже зблід у пам'яті народній, перестав викликати жах і відразу. Сам цей символ дуже давній, зображення хреста є в багатьох народів — у Месопотамії, в Індії, Сирії, Персії, Єгипті — ми бачимо його в орнаментах на різних предметах. Церковнослов'янська мова — це мова, якою користувалися як книжною, писемною слов'яни в IX—XI століттях. В основі її — давньоболгарська мова. У другій половині IX століття цією мовою були здійснені переклади з грецької мови таких книг, як Новий Заповіт, Псалтир, Повчання, Житія святих. У поширенні християнства серед слов'ян видатна роль належить братам Кирилу й Мефодію з Солуні (грецьке місто Фессалоніки), які були першими просвітителями: принесли слов'янам письмо (абетку уклав Кирило), навчали, перекладали з грецької мови релігійні книги. Янгол — див. ангел, Яхве — в Іудаїзмі ім'я Бога, яке ніхто не мав права вимовляти: лише первосвященик у храмі раз на рік пошепки вимовляв це ім'я, а потім — в кінці життя — передавав його звучання старшому синові. У VII столітті н.е. почали вживати слова Адонай — "Господь мій", які проголошувалися віруючими замість імені Яхве у чотирибуквенному написанні. Мойсею було відкрите ім'я Єг'є — "Сущий". [ Назад ] [ Зміст ] [ Вперед ] [ Cкачати книгу: "Крилаті вислови біблійного походження" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|