Католицький Народний Катехизм - Вступ

Зміст | Вступ | Перша частина | Друга частина | Третя частина

ПЕРЕДНЄ СЛОВО АВТОРА

ВСТУП

МОЛИТВИ

КАТЕХИЗМОВІ ПРАВДИ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО АВТОРА

Цей Катехизм призначений не лише для широких верств населення, але також може бути підручником для катехитів і проповідників. Матеріал для них друкується дрібним шрифтом.

ДЕЯКІ ПОЯСНЕННЯ

1. Катехизм складається з трьох частин. У першій частиш подається наука віри, у другій — наука моральності, а у третій — наука про ласку Божу. Перша частина представляє Христа як Учителя, дру­га — як Царя, третя — як Архієрея. Основним питанням, яке підняте в цьому Катехизмі, є питання про призначення людини на землі, тобто, особливу увагу звернено на розкриття основної причини існування людини. У наш час, коли люди прагнуть розкошів, які дає матеріаліс­тичний світ, цей катехизм матиме важливе значення.

Катехизм — це виклад науки Христа. Тому він є ніби паспортом для кожного християнина в дорозі до неба.

Спочатку говоримо про мету мандрівки, а потім — про засоби, які ведуть до цієї мети. У першій частині ведемо мову про те, що люди повинні робити за допомогою розуму (повинні намагатись пізнати Бога через віру в об'явлені правди); у другій — що людина повинна робити за допомогою волі (повинна підкорити свою волю волі Божій, тобто дотримуватись Заповідей); у третій йдеться про те, що люди повинні робити, щоб досягнути просвітлення розуму, притемненого через гріх первородный і зміцнення волі, ослабленої через той же гріх первородний (повинні старатися ласки Св. Духа через уживання засобів ласки, бо ласка Св. Духа просвітлює розум і зміцнює волю). Окремі частини Катехизму поєднані між собою, тому що всі вони розкривають суть релігійних правд, які між собою тісно пов'язані. Пізнаючи внутрішній зв'язок релігійних правд, пізнаємо дух цих правд. Кетелєр писав: "Катехизм — це система основних об'явлених правд, пов'язаних у чудову внутрішню єдність. Коли діти пізнають цю велику небесну будівлю Божих правд і її внутрішній зв'язок, тоді безсилими стають стріли пекла".

2. Катехизм надрукований трояким друком. Друк великий — це наче кістяк, друк середній — це тіло, а друк дрібний — це кров Катехизму. Дрібний друк можна було б пропустити — і без нього Катехизм вміщав би всі правди католицької релігії, але він став би подібним до людини, яка втратила майже всю кров. Такі малокровні катехизми і релігійні твори, розраховані на одні роздуми, не надаються для народу. Як малокровна людина не здатна до праці, так і сухий катехизм не в силі зворушити людське серце і розпалити в ньому вогонь любові Бога і ближнього, а саме такі почуття повинен викликати кожний релігійний твір, добра проповідь і добра катехизація. Релігійна книжка не може бути позбавлена тепла, що зігріває серце, свіжої життєдайної сили, що властива словам Св. Духа.

3. Мета цього Катехизму — одночасно розвивати всі три сили душі: розум, почуття і волю. Отже, суть його не в проголошенні дефініцій. Головною метою цієї книжки є робити з людей не релігійних філософів, а добрих християн, яким релігія приносить радість. Тому я обминув або лише натякнув на такі питання, які відносяться швидше до самого знання, а для практичного життя не мають жодної користі. Я намагався представити релігійні правди популярно і зрозуміло. Наукових термінів, якими часто зловживають у підручниках релігії, не знайдете у "Народному Катехизмі". Вони є доречними, як каже Клавдій Флєрі, у богословських наукових закладах, але в катехизмі або популярній книжці є зайвими. Кожна релігійна книжка для дітей або для народу мусить бути написана якісною, простою, легко зрозумілою мовою» якою послугувався Спаситель і Його Апостоли. Така книжка мусить бути зрозумілою, мусить зворушувати серце і впливати на волю» а не мучити розум важкими висловами і тим самим знеохочувати читачів до релігії. Ця книжка відрізняється щодо цього від більшості кате­хизмів і релігійних творів. Вона не є переробкою одного чи кількох давніх катехизмів чи релігійних книжок. Це самостійна праця, написана на педагогічних і практичних засадах. Разом з тим зауважу, що я в цій книжці не обмежився сухим представленням науки Церкви, але намагався цю науку подати популярно і захоплююче, застосовуючи порівняння, приклади, прислів'я, вислови відомих людей. Усі релігійні правди одягнені у милу і принадну одежу. Отже, не сумніваюся, що християнин, взявши раз цю книжку в руки, не відкладе її. Що ж до цитат зі св. Отців або інших джерел, то я не завжди наводжу їх дослівно, передаючи лише їх основну думку. Бо св. Отці не раз основну увагу приділяли красі вислову, щоб таким чином сильніше впливати на волю, — а це засоби, які в книжці, призначені для дітей або для народу, радше шкодять, як помагають. Мені йшлося насамперед про ясність і зрозумілість вислову. Навіть Апостоли не завжди наводили місця зі Старого Завіту дослівно, переважно передаючи лише їх зміст. Деякі цитати зі св. Отців я подаю в скороченому вигляді, бо, цитуючи св. Отців, я прагнув не доказати якусь правду, а унаочнити її та зробити ясною.

4. Опрацьовуючи цей "Народний катехизм", я стисло дотримувався засад педагогіки, намагаючись практично поділити весь матеріал, логічно упорядкувати думки, вибрати легкозрозумілі вислови, творити короткі речення і т. д. При цьому я ішов за вказівками і радами славних єпископів і катехитів. Я також намагався поєднати в одну наукову цілість усі галузі релігійного знання: катехизм, біблійну історію, літургіку, апологетику та церковну історію, що робить книжку цікавою, а зміст її діє не лише на розум, але і на серце та волю.

Подібні книжки пишуться у формі ставлення питань, але автор "Народного катехизму" відкинув цей спосіб, бо він не відповідає нашій католицькій засаді віри (віра іде зі слухання, а не з питання). Правди нашої св. релігії не є настільки відомі, щоб їх можна було випитати — спочатку треба людей з ними ознайомити, належно їх представивши і пояснивши. Крім того, ставлення питань не впливає корисно на стислість викладу, а часом і на зрозуміння матеріалу. Велика кількість питань не сприяє розумінню цілості. Не варто молоти на муку зерна Божого слова, бо воно не зможе зійти в серцях людей. Думка у формі оповідання так само зрозуміла, як і в формі питання і відповіді. Коли б ішлося про механічне "зазубрення" самих слів, тоді б, звичайно, кориснішою була б форма катехитична; але де йдеться про зрозуміння правд, там відповіднішою є форма оповідання - вона більше спонукає до думання.

5. При опрацюванні цієї книжки я розглядаю відносини в сучасному суспільстві І прагнення сучасних людей, намагаючись викрити, де це було можливо, самолюбний і спраглий розкошів і споживання мате­ріалізм. Доказом цього є вже початок книжки, а також те, що я деталь­но подаю науку звичаїв. У книжці не тільки перераховано і подано визначення гріхів і чеснот, але чесноти представлені в усій їх красі та з усіма їх добрими наслідками, а злі вчинки показані в непривабливому світлі з усіма їх лихими наслідками, проте вказані також і протидіючі засоби. Я намагався детально розглянути насамперед ті проблеми, які мають найважливіше значення у наш час. Тому у цьому катехизмі знайдете те, чого звичайно нема в подібних виданнях: наприклад, при розгляді заповіді любові ворогів говориться про релігійну толе­рантність і ставлення християнина до своєї народності; при розгляді заповіді про пости — проблему алкоголізму; при розгляді третьої Божої заповіді наводиться бесіда (за вказівками тридентського катехизму) про обов'язок праці і про християнську науку про працю; четвертої — про обов'язки щодо Папи і влади, а також про обо'язки католиків під час виборів; розлядаючи п'яту заповідь, автор вказує на велику вартість здоров'я і життя; дев'яту — на суспільне становище жінки, а в аналізі десятої популярно представлені основи соціалдемократії; до десятої заповіді додана наука про користування майном і про обов'язок давати милостиню (справи милосердя, від сповнювання яких залежить наше спасіння, я висунув на перше місце як доповнення десяти заповідей Божих); при науці про Нагоду до гріха згадано про відвідання гости­ниць, про танці, театр і злі часописи; при розгляді засобів, які ведуть до досконалості, обговорені правила пристойності і ввічливості; при розгляді проблем подружжя говориться про цивільне подружжя, а у бесіді про чисто церковні товариства доданий практичний роздум про християнські товариства взаємодопомоги. У такому ж дусі автор роздумує над любов'ю Бога і ближнього, якої так мало нині між людьми, у науці про Провидіння вказується, як треба вести себе в терпінні. Також детально обговорюється поведінка в нужді й обов'язок вдячності. Дуже часто вказується на суєту земних дібр і розкошів, закликається до володіння собою і гартування волі. Говориться також про палення тіл, про католицькі збори, про страсні вистави та ін. Тому ніхто не зможе дорікнути авторові, що цей катехизм за своєю формою чи змістом належить до середньовічних часів.

Отже, нехай іде ця християнська книжка в широкий світ і причиниться до звеличення Бога і добра людських душ, а катехитам і проповідникам нехай полегшить їх важку працю.

ФРАНЦ ШПІРАГО

ВСТУП

1. Навіщо живемо на землі?

Кожна річ на світі має своє призначення. Має своє призначення на землі і людина. І це призначення, дуже високе. Як учень ходить до школи, щоб здобути знання, так і людина проходить школу життя, щоб здобути вічне щастя. Як слуга має служити своєму панові і службою заробити собі на хліб, так і людина живе задля служби Богові, задля Божої слави і через те осягає щастя після смерті.

Живемо на землі, щоб Бога славити і осягнути вічне щастя.

Слава Божа — це мета кожного створіння. Всі створіння призначені на те, аби через них об'явилася Божа досконалість або слава розумним створінням, Ангелам і людям, і щоби через те ті ж створіння Бога славили і шанували. "Спонуканий своєю безконечною добротою, сотворив Бог небо і землю, Ангелів і людей, щоби ті Його гідно та по своїй можності славили І шанували. Навіть нерозумні і мертві створіння, як освоєні і дикі тварини, дерева і рослини, метали і мертве каміння величають Бога, кожне на свій лад, своїм існуванням прославляючи Сотворителя" (Кохем.) Все, що бачу кличе до мене: "Боже, яким великим і добрим Ти єси!" "Все сотворив Бог про себе" (Прилов. 16, 4). Господь говорить устами Ісаії: "Кожного, хто взиває ім'я Моє, я сотворив на славу мені" (Іс. 43, 7). Отже, і людина створена на те, аби славити Бога. Це завдання виконує людина і свідомо, і мимоволі. Досконала будова її тіла, високі пориви її духа, нагорода для праведників, карання грішників — все це є прославлюванням Бога: Його всемогутності, мудрості, доброти, справед­ливості і т. д. Через те і злі люди проти своєї волі причиняються до слави Божої. Але, крім того, повинен кожний чоловік як розумне і вільне єство, славити Бога своїм власним пізнанням і волею. А робить це тоді, коли пізнає, любить і шанує Бога. Якраз завдяки цьому осягне вона вічне щастя після смерті. 

Отже, не живемо на землі для того, щоб нагромаджувати земні скарби, щоб здобувати славу, щоб їсти і пити та розкошувати.

Земні добра — не мета нашого життя, а тільки засоби для досягнення мети. Хто уважає їх за мету життя, чинить нерозумно, як той слуга, що замість служити панові, шукає за побічних заробітків, а про головне своє заняття забуває. Деякі люди чинять так, як ті євангельські гості, що через жінку, роботу на полі, волів не явилися на велику вечерю. (Лук. 14, 16).На гробі людини, яка думала лише про золото, славу та інші марні речі, можна написати: "Тут спочиває нерозумна людина, яка не знала, нащо жила" (А. Штольц). Хто не думає про свою останню мету, цей подібний до моряка, який не знає куди пливе, і наражає корабель на небезпеку (св. Альф). Ісус Христос порівнює таку людину зі сплячим (Мат. 25, 5). Хто, однак, пам'ятає про свою останню мету, цей подібний до чуваючого (Мат. 24, 42).

Христос нагадує нам нашу останню мету словами: "Шукайте перше Царства Божого та правди Його, а те усе доложиться вам" (Мат. 6, 33).

Святі також мали звичай дуже часто нагадувати вірним останню мету людини. Одного молодця, що носився з великими планами на майбутнє і відкрив це св. Филипові Нері, збентежив цей Святий, повторюючи питання: "А відтак?" (Шпіраго, Приміри).

Смішними є погляди деяких філософів на мету життя. Одні кажуть, що людина зовсім нічого не знає про своє призначення і що життя є загадкою. Інші говорять: "Не знаємо нічого і не будемо нічого знати" (Ignoramus etignorabimus). А німецький філософ Алекс Гумбольд каже навіть так: "Ціле людське життя — це одна недоречність". Інші погоджуються з епікурейцями, що "задоволення — єдина мета життя". На їх погляд найщасливішою є та людина, яка має багато грошей і залізне здоров'я, бо вона може використати все, що в силі дати світ. (Шопенгавер). Деякі погоджуються з буддистами, що людина після смерті переходить в ніщо. Так здійснюються слова Ісуса Христа, що Бог закрив правду перед премудрими і розумними, а об'явив її недоліткам (Мат. 11, 25).

Через те, що призначенням людина є щастя після смерті, часто називаємо її (людину) мандрівником, а саме життя мандрівкою.

Людина є гостем на землі (Псал. 118,19)t Вона подібна до того, що біжить на перегонах (І. Кор. 9. 24). Життя подібне до морської подорожі, бо ми всі прямуємо до пристані вічного щастя (Св. Григ. В.). Життя — це мандрівка (І. Мойс. 47, 19), це паломництво до спільного місця ласки (св. Васил.). Не маємо-бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо (Жид. 13, 14). Небо — це наша вітчизна, а земля — це край вигнання (Сенєрі). Сама будова людського тіла вказує, що маємо дивитися в небо, як майбутню нашу вітчизну. В землю дивляться тварину. Знаменне також, що людина, дерева і рослини ростуть вгору, ніби вказують на небо. Через церковні вежі та куполи, що підносяться високо вгору, говорить до нас Церква: "Людино, ти створена для неба".

2. Чим можна заслужити собі вічне щастя?

Хто хоче дійти до мети, мусить спочатку бачити дорогу, а вже потім нею йти. Так само, щоб осягнути вічне щастя, мусимо спочатку пізнати правдиву дорогу до неба, аж тоді йти тою дорогою. Де бракує одного або другого, там не досягається мети. "Погани були духовно сліпими, бо не знали дороги до спасения. А євреї були духовно кульгавими, бо знали дорогу до спасения, але нею не йшли" (Св. Григ. В.).

Вічне щастя можна заслужити собі так:

1. Мусимо старатися пізнати Бога через віру в правди, Ним об'явлені.

Христос говорить: "Це ж життя вічне, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога і Того, що Ти післав, Ісуса Христа" (Йоан 17, 3). До пізнання Бога веде віра. "Наперед іде віра, а за нею знання" (св. Анз.). Віра є матір'ю знання.

2. Мусимо виконувати Божу волю, дотримуючись Його заповідей.

Христос говорить до багатого молодця: "А коли хочеш увійти в життя вічне, держи заповіді" (Мат. 19, 17.). Слуга одержує заплату лише тоді, коли працює.

Власними силами не можемо, однак, ані вірити, ані дотриму­ватись заповідей; потребуємо для цього Божої ласки.

Людина вже сама по собі для осягнення цілі потребує ласки Божої. Навіть Адам потребував її в стані невинності. Рільник, що управляє ріллю, не осягне нічого без сонячного світла та без дощу. Так само з людиною, яка прагне до неба. "Як сонце потрібне землі, щоб її освічувати та огрівати, так само потрібна ласка Божа людині, яка народжується з первородним гріхом і є немічною. Все, що слабе, потребує допомоги і підтримки. Сліпий потребує провідника, хворий ліків. Людина, ослаблена гріхом, потребує Божої ласки, щоб осягнути свою мету (Св. Бонав.). Ми подібні до подорожнього, що упав, ослаблений, і не може йти далі. Оглядається, отже, і просить тих, хто їде, щоб взяли його на віз. Так і ми, чуючи свою неміч, мусимо оглядатися за допомогою, а знахо­димо її лише у Бога (А. Штольц), Тому говорить Христос: "Без мене не можете чинити нічого" (Йоан 15, 5). А в іншому місці св. Письма читаємо: "Коли Господь не будує дому, даремно трудяться будівничі; коли Господь не стереже міста, даремно пильнує сторожа" (Пс. 126, 1.) Народ говорить: "Без Бога ані до порога".

Ласку Божу одержуємо передусім через установлені Христом засоби ласки.

3. Отже, ми мусимо користати з засобів ласки, а саме зі Служби Божої, св. Тайн і молитви.

Віра, отже, — це неначе дорога, що веде до небесних воріт, заповіді — це дороговказ на тій дорозі, засоби ласки — це гроші на подорож. Дорога до небесних воріт вузька, стрімка та терниста, і мало таких, що нею йдуть. Зате "широкі ті двері й розлога та дорога, що веде до погибелі. І багато таких, що ними входять" (Мат. 7, 13).

Вічне щастя осягаємо, отже, через релігію. Бо релігія — це пізнання Бога і життя та служба Богу в спосіб, який відповідає волі Божій.

Релігія не є самим лише знанням або пізнанням релігійних речей. Коли б так було, тоді й дияволи були би релігійними, бо вони знають, чого Бог хоче, але чинять навпаки. Релігію визнаємо предусім дотриманням Божих приписів; вона є, отже, справою волі і діла.

Слово "релігія" виводять звичайно від латинського "religare" — в'язати. Отже, слово "релігія" означає зв'язок між Богом І людиною. Дехто вважає, що слово "релігія" походить від грецького "eulogia" — віддавання пошани, тобто означає возвеличення найвищого єства. Слово релігія часто плутають зі словом конфесія або віросповідання (confiteri — сповідувати, визнавати), бо релігію і сповідання релігії важко відокремити. Релігія, яка є лише в серці і не виявляється назовні словом і ділом, не є правдивою релігією. Хто говорить, що сповідання нічого не значить, — тільки релігія, судить так нерозумно, як той, що говорить: "Байка, що скажу перед судом, аби я лише в серці думав правду". Чи це не обман і ошуканство: думати одне, а говорити інше?

Наука про віру, заповіді і засоби ласки називається наукою релігії.

Наука релігії не є самою релігією. Хтось може знати науку релігії зовсім докладно, знати напам'ять цілий підручник релігії, але бути нерелігійною людиною, тобто вести погане життя.

Наука релігії є першою між усіма науками, бо вона пояснює нам найваж­ливіші питання життя: нащо живемо на землі? Що діється зі мною по смерті? Як виник світ? і т. д. Доки людина не має відповіді на ці питання, доти нічого не знає і не відчуває задоволення. Слід зауважити, що всі релігійні правди тісно пов'язані між собою, як окремі частини великої будівлі. Чим у будівлі є підвалини, тим у науці релігії є основні правди віри (Трійця, Втілення гріх первородний і т. д.). І як там цегли спочивають одна на другій, так і тут одна правда виводиться з іншої або єднається з нею взаємно. Чим там є мури, тим тут є три частини: наука віри, моральності і наука про службу Божу. "Катехизм — це чудово зв'язана система об'явлених основних правд" (Кетелєр).

ВАГОМІСТЬ РЕЛІГІЇ

Сьогодні можна почути від деяких людей, що релігія — це річ приватна, отже, другорядна. Дехто дотримується того погляду, що наука релігії менш важлива, ніж, напр., наука читання, письма чи рахунку, що є неслушним, бо власне релігія — це найважливіше, найкраще і найпотрібніше добро в житті людини.

Релігія — це Боже світло для нашого розуму.

Релігія — це Боже світло, бо те, чого нас вчить, є вищим понад будь-яке дочасне знання. А знання релігії походить з неба і сам Бог нам його дає. Отже, релігія — це світло для нашого розуму, бо завдяки їй пізнаємо мету нашого життя і дорогу, яка веде до цієї мети. Релігійна людина подібна до подорожнього, що серед темряви бачить світло. Хто живе без релігії, той блукає в темноті. Св. Письмо говорить: "Сидять у темряві і тіні смертній" (Ісаія 9, 2; Лук. 1, 79). Така людина подібна до сліпого — має очі, та не бачить. Тому Спаситель, що приніс нам правдиву релігію, називає себе "світлом світу" і каже: "Я світло світу. Хто йде вслід за мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя" (Йоан 8, 12). Тому в ніч Його народження над Виф-леємськими полями появилося світло, а на небі — чудова зірка. Тому в церк­ві під час Служби Божої горять свічки — вони означають, що на вівтарі знаходиться світло світу під видом хліба і вина. Те саме означає вічне світло перед головним престолом. Тому під час читання Євангелія на Службі Божій по обидва боки священика стоять люди зі свічками — на знак того, що наш розум одержує світло з науки Христа — з Євангелія. Невипадково Церква відзначає Різдво Христове в час, коли починає прибувати денне світло, тим самим голосячи: прийшло світло світу. Врешті, церкву будують так, щоб під час відправи Служби Божої священик був звернений до сходу — бо церква служить для возвеличення "світла світу". Отже, справді освіченою є тільки релігійна людина: хто не має релігії — той є темним, хоч би і як учився.

Релігія дає нашій волі надлюдську силу для здійснення добрих справ і подолання грішних пожадань.

Релігія подібна до підойми. З її допомогою навіть дитина може підносити найбільшу вагу. Релігія дає немічній людині силу для надлюдських справ. Пригляньмося, напр., праці католицького місіонара, що несе спасения своїм ближнім у поганських краях, незважаючи на постійні переслідування і небез­пеки, без найменшого очікування земної нагороди. Подумаймо, скільки разів католицький священик чи католицький монах відвідують хворих заразними хворобами, яких покинули і рідня, і друзі, і доглядають їх з повною посвятою. Звідки ці люди мають таку відвагу, таку мужність? Їх їм дає релігія, навчаючи: "Що робите своєму ближньому — це робите самому Богу. Одержите за це вічну нагороду в небі". Або звідки мали св. Мученики ту силу, що радше жертвували життя і майно, аніж мали б зробити щось погане? Знову тільки з релігії, котра каже: "Бог знає все. Після смерті буде суд і справедлива заплата. Колись усі воскреснемо". Тому релігія стократ більше причиняється до збереження ладу в державі, ніж найкраща поліція. Остання тільки тоді може щось зробити, коли злочин вже здійснений і розкритий; а релігія, натомість, запобігає скоєнню злого навіть тоді, коли про це ніхто й не думає, бо вона вказує на всюдиприсутність Бога, перед котрим ніщо не укривається, і на відповідальність після смерті за усі каші справи. Тому правдою є те, що найкраща поліція не замінить простого шкільного катехизму.

Про те, як може релігія надихнути людину і піднести її відвагу, свідчать хрестоносні походи в середні віки, історія Андрея Гофера в Тиролі у час Наполеона, оборона Відня в 1683 р. Дехто хоче удосконалити людину за допомогою так званої науки обов'язковості, яка опирається лише на розумових понуках (кажуть, напр.: не роби зле, бо втратиш повагу в людей, потрапиш до в'язниці і т. д.) Такі застереження у спокусах тануть, наче намети свіжого снігу під промінням сонця.

Релігія полегшує біль і гоїть рани.

Чому Йов, Товія та інші були такими терпеливими в своїх важких терпін­нях? Бо релігія говорила їм: "Бог є нашим Отцем, Він не покладе на нас більше, ніж ми можемо винести. Проте, коли потреба найбільша, тоді поміч Божа найближча. Вкінці Бог все обертає на добре". Чому трапляються само­губства, часто з марних причин? Тому що в душі людина, яка на це зважується, нема релігії, а через те нема потіхи. Людина з релігією — наче дуб з міцним корінням, що чинить опір будь-яким бурям. Людина без релігії — наче хиткий очерет. Релігія — це якір, що рятує корабель під час бурі від заглади. Одного разу часописи подали таку вістку: "Один соціаліст чванився в ресторані перед своїми товаришами, що нарешті після трьохрічних зусиль вдалося йому добитися того, що його жінка, колись дуже побожна, стала невіруючою. Зрозуміло, що товариші похвалили його. Коли ж увечері повертався додому, побачив перед своїм помешканням великий натовп. Він зрозумів, що щось сталося. У помешканні застав трупи своєї жінки і трьох дітей. Біля жінки лежав лист такого змісту: "Доки я була релігійною, доти терпляче зносила життєві терпіння задля любові Бога. Відколи ж мій кат, а не муж, відібрав мені релігію, я стала зовсім нещасною. Не хочу, щоб і мої діти були такими. Тому я їх отруїла" (Шпіраго, Приміри). Звідси бачимо, що варта людина з релігією, а що без релігії. Без релігії вона наче моряк після загибелі корабля. Справедливо судить генерал Лявдон: "Люди без релігії у хворобі і небезпеці є тхорами без відваги і витримки".

Релігія дає людині справжнє задоволення.

Чим є страви для тіла, тим релігія для душі. Різниця лише в тому, що страва насичує тіло на короткий час, а релігія дає душі тривале задоволення нерелігійна людина подібна до голодного. Щодо неї здійснюються слова св. Августина: "Неспокійне серце наше, доки не спічне в Тобі, о Боже!" Нере­лігійна людина подібна до риби, витягненої з води. Вона тріпочеться, вертить­ся, кидається, хоч ми і даємо їй їсти. Вона рветься до води, до свого житла; лише там вона може жити. Так діється Із людиною, яка відійшла від Бога (Дег.) Тому багато людей, високоосвічених і щедро наділених дочасними добрами, почувають себе нещасними, а своє невдоволення і пересичення виявляють на кожному кроці у бесідах і листах. Відомий німецький поет Гете одного разу сказав у розмові з Єкерманом, що протягом 75 літ свого життя зазнав небагато щасливих днів і що життя, на Його думку, є двиганням каміння. Шіллер пише до свого приятеля Кернера: "Мушу вас відвідати, бо лише у вас почуюся щасливим; досі я ще не зазнав ніколи щастя". А відомий природознавець Олександр Гумбольд відверто признається, що "сама наука не дає ані спокою, ані вдоволення". Отже, ні багатство, ні почесті, ні наука не в силі задовільнити людину і зробити її щасливою. Це може зробити лише релігія. Христова наука дає нам спокій душі, і тому вже пророки називали нашого Спасителя "Князем миру" (Ісаія 9, 6), а в час Його народження Ангели голосили людям мир (Лук. 2, 14). Христос звичайно поздоровляв своїх Апостолів словами: "Мир вам" (Йоан 20, 19). А своїм учням Ісус Христос також обіцяє мир (спокій) в нагороду за прийняття і наслідування Його науки, кажучи: "Мир оставляю вам, мій мир даю вам, не як світ дає, Я даю вам" (Йоан 14, 27). А також говорив: "Візьміть ярмо моє на себе, й навчіться від Мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок для душ ваших" (Мат. 11, 29). Багатьом випало те, що пережив св. Юстин, філософ (+ 166). Він переглянув усі філософські системи свого часу, але жодна його не задовільнила. Лише християнська релігія дала йому спокій серця.

Отже, той, хто у свого ближнього відбирає релігію, уподібню­ється звичайному злочинцеві, бо штовхає ближнього в розпуку і веде до самогубства, тим самим вбиваючи його душу. Той, хто відбирає ближньому релігію, чинить далеко гірше, ніж той, хто подорожньому серед темряви забирає світло. Без світла людина може зазнати біди, може навіть життя втратити. Але людина без релігії тратить набагато більше, ніж дочасне життя.

НА ЗЕМЛІ НЕМА ДОСКОНАЛОГО ЩАСТЯ

Дочасні добра — багатство, слава, розкоші — безсилі нас ощасливити, бо вони не можуть задовільнити нашу душу, а часто отруюють нам життя і врешті покидають нас у час смерті.

Дочасні добра безсилі наситити нашу душу. Наша душа так само потребує поживи, як і тіло; але як тіло не наситиш духовним, так і душі — тілесним (Кетелєр). Тому говорить Христос до самарянки: "Всякий, хто п'є воду цю, забажає знов" (Йоан 4, 13). Як крапля води не погасить вогню, а ще дужче роз'ярить його, так і дочасні розкоші розпалюють у нас щораз сильніші почуттєві бажання. Не можна багатствами наситити душу, як не можна погасити вогонь деревом, смолою і олією або спраги сіллю (Св. Бонав.). Рим дійшов до вершини могутності і добробуту, а наслідком цього була зростаюча з кожним днем кількість самогубств. "Справді, лише через пізнання правди і святе життя може людина знайти спокій серця" (св. Авг.).

Дочасні добра і розкоші вже самі по собі часто отруюють людині життя. Є частка правди у грецькій байці про Розкіш і Біль, які скаржилися одне на одного перед Юпітером. Юпітер наказав скувати їх разом міцним ланцюгом.

Справді, де є розкіш, там є й біль. Дочасні добра — наче терня: хто прикипить до них серцем — відчує біль (св. Золот.). Як солодкі води рік вливаються в гірке, солоне море, так гіркнуть з часом усі дочасні розкоші (св. Бонаван.). А про те, якою є помста за заборонені розкоші, свідчить вигнання Адама і Єви з раю. Скільки разів людина стає подібною до риби, пійманої на вудку — після короткої радості приходить гіркий біль (св. Авг.) Заборонені розкоші світу — наче отруйні люди, які виглядають дуже принадно, але, коли їх спожити, приносять великий біль або й смерть. "Світ є ворогом своїх приятелів" (Сенері).

Дочасні добра покидають нас у хвилину смерті. У хвилину смерті не можемо нічого взяти з собою (І Тим. 4, 7). "І світ перейде і хотіння його" (Йоан 2, 17). Тому говорить Соломон: "Марнота над марнотами, все марне" (Екл. 1, 2). Під час коронації Папи палять повісмо і співають: "Святий Отче, так проминає слава світу".

З людиною стається не раз так, як з павуком. Він цілими днями плете свою сіть, щоб впіймати в неї муху чи якусь іншу комаху. Але приходить господиня з мітлою і змітає цю сіть разом з павуком. Так і людина все своє життя мучиться, здобуваючи собі маєток, посаду, становище. Але приходить хвороба або смерть, і всі плани руйнуються — всі старання були марними (Гунольд).

Дочасні добра потрібні лише для того, щоб допомогти нам осягнути вічне щастя.

Усе створене — це драбина, яка веде до Бога, а кожне створіння зокре­ма — це щабель цієї драбини (Венінсер). Як пензлі, фарби і полотно служать художникові для створення картини, так земні добра повинні допомагати нам у досягненні вічного щастя (Дегарбе). Той, хто нехтує дочасними речами і зовсім не хоче їх вживати, не досягне своєї найвищої мети. Не досягне її і той, хто занадто прив'яже себе до земних благ. Земні добра — наче сірник. Він служить лише для того, щоб запалити світло. Хто ж надто довго тримає його в руках — попече собі пальці. Так само і земні добра є лише засобом до осягнення світла вічного щастя. Хто надто багато уваги приділяє їм, випалює собі рану вічного осудження (Вен.). Дочасні добра — це вибухівка або ліки — коли не знаємо, як ними користуватися, то вони швидше пошкодять, ніж допоможуть (Дег.). Отже, дочасних дібр можна вживати лише стільки, наскільки допомагають нам здобути кінцеву мету; коли ж вони нам у цьому заважають, треба їх відразу позбутися (св. Ігн. Л.) Дочасні добра призначені для того, щоб служити нам — не ми їм повинні служити (св. Альф.)

Лише Євангеліє Христа в силі зробити нас вже тут, на землі, частково щасливими, бо тільки той, хто іде за наукою Христа, може відшукати внутрішнє задоволення.

Справжнє задоволення знаходимо через пізнання і наслідування науки Христа. Ісус казав до самарянки: "Хто нап'ється води, що я дам йому, не запрагне до віку" (Йоан 4, 13). В іншому місці Христос говорить: "Хто прихо­дить до мене, той не буде голодувати" (Йоан 4, 35). Хто пізнав справжнє задоволення, того не в силі зробити нещасним жодні земні терпіння. Без задоволення нема справжнього щастя — усі земні добра не тішать людину, коли в краю лютує війна. Христос сповідникам своєї науки обіцяє задоволення, отже, і справжнє щастя, вороги ж віри говорять інакше: епікурейці прагнуть ощасливити людей земними розкошами, соціал-демократи — знищенням приватної власності, т. з. ліберали — запевненням безмежної свободи. Тому мусимо повторити за св. Петром: "Господи, до кого йти нам? У Тебе слова життя вічного" (Йоан 4, 69).

Хто дотримується науки Ісуса Христа, той наражаєть­ся на переслідування, але вони не в силі йому пошкодити.

Св. Павло каже: "Всі, що хочуть благочестиво жити в Христі Ісусі, гонені будуть" (II Тим. З, 12).

Усе життя християнина — це хрест і мучеництво, якщо він живе за Євангелієм (св. Авг.). "Одверто вам говорю: чим менш побожно хто живе, тим менше буде терпіти переслідувань" (св. Григ. В.). Спаситель каже: "Слуга не старший від пана свого" (Мат. 10, 24), значить, слуга не може прагнути кращої долі, ніж має його пан (Христос). В іншому місці св. Письма читаємо: "Отже, я посилаю вас, як овечок між вовки" (Мат. 10, 16).

Як злодій ненавидить світло, так грішник — праведника (св. Золот.) Ще Апостоли пророкували, що сини цього світу (тобто ті, що шукають щастя тут, на землі), будуть називати праведників диваками чи навіть немудрими (І Кор. 4, 10), будуть їх судити (І Кор. 4, 3), ненавидіти (Йоан 17, 14); (Мат. 10, 22) і переслідувати (Йоан 15, 20). Кого ж, однак, сини світу хвалять і люблять, з тим погано; бо світ любить того, хто ненавидить Христа (св. Золот.). Засади людей світу у всьому протирічать засадам науки Христа. Світ уважає немудрими тих, котрих Христос називає блаженними (Мат. 5, 3-10).

Христос говорить: "Кожний, хто слухає ці мої слова й вико­нує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі" (Мат. 7, 24).

Господь Бог не залишає того, хто на Нього надіється. Йосифові єгипет­ському не зашкодили переслідування, а, навпаки, помогли йому. Побожного Давида спочатку переслідував цар Савл, а потім його рідний син Авесалом, та з усіх випробовувань Давид вийшов переможцем. І тому мовить Давид: "Багато лиха у праведника, та від усього збавить його Господь" (Пс. 33, 20). "Не бачив я покинутого праведника (Пс. 37, 25). Після Великої п'ятниці завжди приходить радісний Великдень. "Добрий християнин не має чого боятися: ані іншого чоловіка, ані диявола, бо коли Бог з нами, хто може бути проти нас?" (св. Золот.).

Отже, повного щастя нема на землі, бо жодна людина не є зовсім вільною від терпінь.

Як бачимо, ані грішник, ані праведник тут, на землі, не є вільним від терпінь. Нікого не омине хвороба і найбільше зло — смерть. Земля — це долина сліз. Земля — це велика лікарня, в якій стільки хворих, скільки людей живе на світі. Земля — це поле боротьби з ворогами нашого спасіння, а саме життя — військова служба (Йов. 7,1). Земля — це місце вигнання, що лежить далеко від нашої вітчизни (Сенєрі). Земля — це бурхливе море, на якому безупинно лютує шторм (св. Вінк. Ф.).

Щастя і нещастя, радість і біль у людському житті мінливі, як погода. Кожне щастя є вісником близького нещастя. Коли македонському королеві Филипові принесено одночасно аж три щасливі вістки, він злякався і вигукнув: "Я став надміру щасливим, це довго не триватиме!" Щастя — наче драбина: на скільки щаблів піднімемось вгору, настільки мусимо спуститися. Карл V сказав одного разу: "Моє цісарювання було щасливе, але я не зазнав справжньої радості ані на чверть години. Після кожної радості наступав новий біль, після кожної перемоги — страх перед новими поразками".

Наше життя — це морська подорож, під час якої хвилі то підносять нас вгору, то кидають униз (св, Амвр.). Життя — це дорога, що веде то через доли, то через гори (св. Григ. В). Жодними зусиллями не зможемо покращити наше становище, бо так вже влаштований світ, що терпіння і болі є долею людського роду. Ніколи не сповняться мрії соціалістів, які хочуть створити на землі життя без журби і терпінь, повне спокою і розкошів (Лев ХШ,1891).

Отже, живемо на землі, щоб через прославлення Бога осягнути вічне щастя. Щоб до нього дійти, треба:

І. Старатися пізнати Бога через віру в правди, об'явлені нам Богом.

ІІ. Дотримуватись заповідей Божих, а саме:

Заповідь любові Бог як найвищий Цар

Бога, в основному вимагає:

розвинені в величання і вірності (1),

перших чотирьох почесті (2),

заповідях служби (3),

декалогу. поваги до Його 

заступників (4); П'ять

Дві заповідей

заповіді Заповідь церковних —

любові: любові ближнього, а на житті (5), 

забороняє на невинності (6), це уточнення третьої

шкодити на майні (7), заповіді

ближньому, на честі (8), Божої,

на долі (9, 10),

а наказує

допомагати Йому через сповнювання

в потребі справ милосердя

Дотримання заповідей проявляється в сповнюванні добри х справ і чеснот та униканні гріхів і провин; врешті в оминанні всього, що веде до гріха, а саме: спокус і нагод.

Найважливішими чеснотами є 7 головних чеснот, а їх противага — 7 головних гріхів.

Щоб докладно дотримуватись заповідей, треба застосовувати засоби, які ведуть до досконалості. Є загальні засоби і особливі, а саме три євангельські ради. Йдучи цією дорогою, будемо вже на землі щасливими (вісім блаженств).

Для віри і дотримання заповідей треба ласки Божої. Її дістаємо через засоби ласки.

III. Засобами ласки є Служба Божа, св. Тайни, церковні благословення і освячення церковні та молитва.

МОЛИТВИ

МОЛИТВИ ЩОДЕННІ

+ Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь. 3.

За Молитвами святих Отців наших, Господи Ісусе Христе,

Боже наш, помилуй нас.

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.

МОЛИТВА ДО СВЯТОГО ДУХА

Царю Небесний, Утішителю, Духу Правди, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни і спаси, Благий, душі наші.

ТРИСВЯТЕ

+ Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний, помилуй нас. 3.

МАЛЕ СЛАВОСЛОВ'Я

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і завжди, і по віки віків, амінь.

МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ

Пресвятая Трійце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий завітай і зціли немочі наші, ради імені Твого.

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого, амінь.

ПОКЛІН ІСУСУ ХРИСТУ

+ Прийдіте поклонімося Цареві, нашому Богу,

+ Прийдіте поклонімося Христу, Цареві, нашому Богу,

+ Прийдіте поклонімося і припадімо до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого.

ПСАЛОМ П'ЯТДЕСЯТИЙ

Помилуй мене, Боже, з великого милосердя Твого і багатством щедрот Твоїх, очисти беззаконня моє.

Найперше омий мене з беззаконня мого і від гріха мого очисти мене.

Бо безаконня моє я знаю, і гріх мій є завжди переді мною.

Проти тебе єдиного я згрішив і перед Тобою зло вчинив, то і правий Ти в словах Твоїх і переможеш, коли будеш судити.

Це бо я в беззаконнях зачатий і в гріхах породила мене мати моя.

Це бо Ти правду полюбив єси; незвідоме й таємне з мудрості своєї явив Ти мені.

Окропиш мене іссопом і очищуся, омиєш мене і білішим від снігу стану.

Слухові моєму даси радість і веселість: зрадіють кості смиренні.

Відверни лице Твоє від гріхів моїх, і всі беззаконня мої очисти.

Серце чисте вчини в мені, Боже, і дух правий обнови в утробі моїй.

Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відійми від мене.

Поверни мені радість спасіння Твого і духом владичним" утверди мене.

Вкажу беззаконним дороги Твої і нечистиві до Тебе навернуться.

Увільни мене від кривавих діл, Боже, Боже спасіння мого; прославляти буде язик мій справедливість Твою.

Господи, отвориш уста мої і уста мої сповістять хвалу Твою.

Бо коли б Ти схотів жертви, я дав би та всепалення не миле Тобі.

Жертва Богові дух сокрушенний; серцем сокрушенним і смиренним Бог не погордить.

Ущасливи, Господи, ласкою Твоєю Сион, І нехай здвигнуться стіни Єрусалимські.

Тоді радітимеш жертві справедливості, приносові і цілопаленням, тоді положать на вівтар твій телців.

СИМВОЛ ВІРИ

Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього, що видиме і невидиме.

І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, единородного і від Отця рожденого раніше усіх віків.

Світло від Світла, Бога правдивого від Бога правдивого, рожденого і несотвореного, єдиносущного з Отцем, через котрого все сталося.

Що для нас людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес і прийняв тіло від Духа Святого і Діви Марії і став чоловіком.

Що був розп'ятий за нас при Понтію Пилаті, страждав і був похований і воскрес у третій день, як було писано.

І вознісся на небеса, і сидить праворуч Отця, і вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа животворного, що від Отця і Сина походить, котрому з Отцем і Сином однаковий поклін і однакова слава, котрий говорив пророками.

В єдину, святу, соборну і апостольську Церкву.

Ісповідую єдине хрещення на відпущення гріхів.

Очікую воскресіння мертвих.

І життя будучого віку, амінь

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ

Ослаби, прости, відпусти, Боже, прогрішення наші добровільні, недобровільні, в слові і ділі, відомі й невідомі, в умі та в намислі, вдень і вночі: все нам прости, бо Ти благий і чоловіколюбець.

МОЛИТВА ДО ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Богородице Діво, радуйся, обдарована ласками, Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти родила єси Христа Спаса, Визволителя душам нашим.

Достойно справді є славити Тебе, Богородицю, всеблаженну і пренепорочну і Матір Бога нашого. Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без зотління Бога Слово породила, правдиву Богородицю Тебе величаємо.

Під Твою милість прибігаєм, Богородице Діво, молитвами нашими в журбах не погорди, а від бід увільни нас, єдина, чиста і благословенна.

Преславна Все діво Маріє, Мати Христа Бога нашого, прийми молитви наші і донеси їх Сину Твоєму і Богу нашому, щоби спас і просвітив задля Тебе душі наші.

МОЛИТВА ДО СВЯТИХ АНГЕЛІВ

Всі небесні сили, святі Ангели і Архангели, моліть Бога за нас грішних.

МОЛИТВА ДО СВЯТИХ

Святі славні і всехвальні Апостоли, Пророки, Мученики і всі Святі, моліть Бога за нас грішних.

ВЕЛИЧАННЯ ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ

Уповання наше Отець, прибіжище наше Син, покровитель наш Дух Святий; Трійце Свята, Боже наш, слава Тобі.

МИТАРЕВА МОЛИТВА

Боже, милостив будь мені грішному. Боже, очисти гріхи мої та помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені, t Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь.

КАТЕХИЗМОВІ ПРАВДИ

Дві головні заповіді любові:

1. Люби Господа Бога твого всім серцем своїм, і всіма мислями твоїми.

Це перша і найбільша заповідь, а друга подібна до неї.

2. Люби ближнього твого, як себе самого.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БОЖИХ

Я Господь Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі.

1. Не знай інших богів окрім Мене.

2. Не взивай марно Імені Господа Бога твого.

3. Пам'ятай день святий святкувати.

4. Шануй отця твого і матір твою, то добре тобі буде і довго будеш жити на землі.

5. Не убий.

6. Не чужолож.

7. Не кради.

8. Не свідчи ложно на ближнього свого.

9. Не пожадай жони ближнього свого.

10. Не пожадай ніякого добра, що є власністю ближнього твого.

ШІСТЬ ЗАПОВІДЕЙ ЦЕРКОВНИХ

1. Установлені свята святкувати.

2. В неділі і свята Служби Божої слухати.

3. Встановлені пости виконувати.

4.Кожного року, хоч раз сповідатися і в часі Великоднім причащатися.

5. Весіль і забав в заборонений час не справляти.

6. Шкідливих книжок не читати, неморальних видовищ уникати

СІМ СВЯТИХ ТАЙН

ШІСТЬ ПРАВД ВІРИ, які кожний християнин мусить знати й вірити, якщо хоче бути спасенним

1. Бог є один, що все сотворив і всім управляє.

2. Бог є справедливий Суддя, що за добре нагороджує, а за зле карає.

3. Є три особи Божі: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, разом Пресв. Тройця.

4. Син Божий стався чоловіком і вмер на хресті для нашого спасіння.

5. Душа людська є безсмертна.

6. Ласка Божа для спасіння є конечно потрібна.

ЧЕСНОТИ

Божі Моральні

ТРИ ГОЛОВНІ ДОБРІ ДІЛА

1. Молитва.  2. Піст.  3. Милостиня.

СІМ ДІЛ МИЛОСЕРДЯ ЩОДО ТІЛА

1. Голодного нагодувати.

2. Спраглого напоїти.

3. Нагого зодягнути.

4. Подорожного в дім прийняти.

5. Недужому послужити.

6. Ув'язненого відвідати.

7. Померлого похоронити.

СІМ ДІЛ МИЛОСЕРДЯ ЩОДО ДУШІ

1. Грішника направити.

2. Невіжу навчити.

3. Сумніваючомуся добру раду дати.

4. Сумного потішити.

5. Кривду терпеливо зносити.

6. Образу з серця прощати.

За живих і вмерлих молитися.

ТРИ РАДИ ЄВАНГЕЛЬСЬКІ

1. Добровільне убожество.

2. Досмертна чистота.

3. Досконалий послух.

СІМ ДАРІВ СВЯТОГО ДУХА

ДЕВ'ЯТЬ ПЛОДІВ СВЯТОГО ДУХА

ЄВАНГЕЛЬСЬКІ БЛАЖЕНСТВА

1. Блаженні вбогі духом, бо їх є Царство Небесне.

2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть потішені.

3. Блаженні лагідні, бо вони посядуть землю.

4. Блаженні голодні і спраглі справедливості, бо вони наситяться.

5. Блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані.

6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

7. Блаженні гонені за правду, бо їх є Царство Небесне.

ГРІХИ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА

1. Надмірна надія на милосердя Боже.

2. Безнадійність на милосердя Боже.

3. Супротивлення пізнаній правді віри християнської.

4. Завидування ближньому благодаті Божої.

5. Закаменілість на спасенні упімнення.

6. Нерозкаянність аж до смерті.

ГРІХИ, ВЗИВАЮЧІ ПРО ПІМСТУ ДО НЕБА

1. Умисне убивство.

2. Гріх содомський.

3. Покривдження вдів і сиріт.

4. Задержання наємничої добре заслуженої заплати.

ГРІХИ ГОЛОВНІ І ПРОТИВНІ ЇМ ЧЕСНОТИ

ЧУЖІ ГРІХИ

П'ЯТЬ УМОВ ДЛЯ ДОБРОЇ СПОВІДІ

1. Іспит совісті.

2. Жаль за гріхи.

3. Постанова поправи життя.

4. Сповідь.

5. Відправлення покути.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКА

Стережися злого; чини добре.

ОСТАННІ РЕЧІ

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Католицький Народний Катехизм" ]

[ Купити книгу: "Католицький Народний Катехизм" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!