Про боголюбне життя різних отців

Древній патерик

РОЗДІЛ XX. Про боголюбне життя різних отців

1. Авва Дула оповідав: коли ми йшли раз по пустині, я і мій отець Висаріон, прийшли до якоїсь печери і знайшли там брата, що сидів і сукав мотузок; він не поклонився до нас і не привітав нас, і зовсім не хотів навіть слова мовити до нас. А старець сказав мені: Ходімо звідси, може, в брата нема настрою розмовляти з нами. Ми вийшли і прийшли в Лико відвідати авву Йона. Коли ж верталися, прийшли знову до печери, де бачили брата. І каже мені старець: Зайдімо до неї, може, Бог відкрив йому, і він розмовлятиме з нами. А як ми ввійшли застали його мертвим, каже мені старець: Ходімо, брате, приготуймо тіло брата до похорону, бо це послав нас Бог сюди. Коли ж ми стали приготовляти його до похорону, то виявили, що це — жінка. І здивувався старець, і мовив: Ось, як і жінки борються з дияволом у пустелі, а ми і в містах поводимося зле. І прославив Господа, що помагає і дарує силу тим, що Його люблять, і поховали її в тій самій печері, а опісля віддалилися відтіля.

2. Двоє отців благало Бога, щоби Він відкрив їм, до якої міри досконалосте вони дійшли. І прийшов до них голос і сказав, що в одному єгипетському селі є один мирянин на ім'я Євхарист і дружина його називається Марія, — ще не дійшли ви до їхньої міри. І встали ті два старці, прийшли в село і, спитавши, знайшли його келію і дружину та й спитали: Де твій чоловік? Вона ж сказала: Він пастух і пасе вівці, — і завела їх до своєї келії. Коли ж настав вечір, прийшов її чоловік з вівцями і, побачивши старців, приготовив їм стіл і приніс їм води, вмити ноги. Сказали тому старці: Не їстимемо нічого, якщо не скажеш нам про свої діла. А він з усякою покорою сказав: Я пастух, а це — моя дружина. І не переставали старці просити його, та він не хотів говорити. Тоді вони сказали йому: Нас Бог послав до тебе. Тільки-но почув він це слово, налякався і сказав їм: Ось, ці вівці отримали ми в спадок наших батьків, і як Бог поблагословить здобути з них якийсь дохід, ділимо на три частини, одну частину на бідних, частину на приймання мандрівників, а третю частину на нашу потребу. Від тієї пори, як я взяв свою дружину, не пізнав її, отож вона дівчина, і кожне з нас спить окремо, а до цієї пори ніхто не знав про це. Як почули про це старці, здивувалися і відійшли, прославляючи Бога.

3. Говорив авва Витимій: Авва Макарій оповідав: коли я жив у скиті, прийшло два молоді мандрівники. Один мав вже бороду, а другому тільки почав вус засіватися. І прийшли до мене, кажучи: Де келія авви Макарія? А я сказав їм: Чого ви хочете від нього? Вони ж сказали: Почувши про нього і про скит, прийшли ми побачити його. Я кажу їм: «це я». Вони поклонилися і кажуть: Хочемо тут перебувати. Та я бачив, що вони пещені й немов із багатих, отож кажу їм: Не зможете тут жити. А старший каже: Як не зможемо тут, підемо в инше місце. І кажу я помислові: Навіщо мені їх проганяти? Труд зробить так, що вони самі втечуть відсіля. І кажу їм: Ідіть та й зробіть собі келію, як можете. Вони кажуть: Покажи нам місце, то зробимо. І я дав їм сокиру і кошик повний хлібів і соли, й показав їм твердий камінь та сказав: Вирубайте тут і принесіть собі патиків із болота та накрийте й живіть. Думав я, що вони втечуть через труд. Питали вони мене: Що тут роблять? Я кажу їм: Мотузки. І беру пруття з болота, показую їм мотузок та, як їх треба в'язати й кажу їм: Робіть кошики і віддавайте сторожам, а вони носитимуть вам хліб. Опісля я відійшов. Вони терпеливо робили все, що я їм сказав, і не приходили до мене три роки. Непокоїв мене помисел, кажучи: Яке в них ділання, що не приходять спитати мене про помисли? Здалеку приходять до мене, а ті близько, та не йдуть, і до иншого не ходять, а ходять тільки мовчки до церкви, щоби приймати Чесні Дари. І молився я Богові й постив тиждень, щоби він показав мені їх ділання. А як минув тиждень, я встав і пішов поглянути, як вони живуть. Як я застукав, вони відчинили і привітали мене мовчки, а я помолився і сів. Старший дав знак молодшому, щоби він вийшов і сів та плів мотузки, й не говорив нічого. О дев'ятій годині застукав молодший, зварив дещо, на знак старшого поставив на стіл, на столі три хлібці й став мовчки. А я сказав: Устаньте, перекусимо. А, вставши, спожили і принесли горня води, і ми пили. Коли ж настав вечір, кажуть вони: Чи ти відійдеш? А я сказав їм: Ні, спатиму тут. І положили мені поодалік рогожу, а для себе подальше в иншому куті й зняли свої пояси й аналави, й лягли разом на рогіжці просто напроти мене. А я молився Богові, щоб об'явив мені їх ділання. І ось, розкрився дах, й було світло, неначе в день, вони ж не бачили його. А коли подумали, що я сплю, старший штовхнув молодшого під бік і встали, перепоясалися, простягнули свої руки до неба; а я дивився на них, та вони не бачили. І бачив я, що біси, наче мухи, приходили до молодшого і приходили до його уст, а инші до очей. І бачив я Господнього ангела, що мав вогненний меч і захищав його, і відганяв від нього бісів, а до старшого не могли навіть наблизитися. А над ранок вони лягли, а я вдав, що прокинувся, і вони так само. Старший сказав мені це одне слово: Чи накажеш мені відправити дванадцять псалмів? А я сказав: Так. І співав молодший п'ять псалмів із шести стихів і одне «алилуя», а після стиха виходила з його уст вогненна свічка і підносилася до неба; так само і старший розтуляв свої уста, співаючи, і виходив із них немов вогненний шнур, і досягав до неба. І я доклав трохи, а як відходив, кажу: Помоліться за мене; вони ж поклонилися мовчки. І пізнав я, що старший дуже досконалий, а з молодшим ще воює ворог. Згодом через кілька днів упокоївся старший брат, а третього дня і молодший. І як приходив хто з отців до авви Макарія, він брав їх до келії цих братів і казав: Подивіться на місце мучеництва молодих мандрівників.

4. Прийшов раз авва Макарій єгипетський зі скиту на Нітрійську гору в день приношення авви Памва; кажуть йому брати: Отче, скажи слово братам. А він сказав: Я ще не був ченцем, тільки бачив ченців. Бо як я жив в келії в скиті, змушували мене помисли, кажучи: вийди в середину пустелі й подивися, що є там. Боровся я з помислом п'ять літ, мовляв, чи не від біса він. Але як помисел не відступив, пішов я в пустелю і знайшов там озеро й острів посеред нього. Прийшли пити з нього звірі пустелі й бачу між ними двох нагих людей. І затремтіло моє тіло, бо я подумав, що то дух. Вони ж тільки-но побачили, що я налякався, говорили мені: Не бійся, і ми люди. І сказав я їм: Звідкіля ви і як зайшли в цю пустелю? А вони сказали: Ми з кеновії, й було, що ми домовилися і вийшли сюди оце вже сорок літ, один із нас єгиптянин, а другий лівіянин. І спитали вони мене: Як там світ і чи приходить вода в свій час, і чи має світ урожай? А я сказав їм: Так. Спитав же я їх: Як я можу стати ченцем? І сказали вони мені: Коли хто не відречеться усього сущого на світі, не може стати ченцем. І я сказав їм: Слабкий я, не маю такої сили, як ви. І сказали мені: Якщо не можеш так, як ми, сиди в своїй келії і оплакуй гріхи. Спитав я їх: Чи взимку не мерзнете ви, а влітку, коли буває спека, чи не обпалюються ваші тіла? А вони сказали: Бог улаштував нам так, що ми й взимку не мерзнемо й влітку від спеки не опалюємося. — Тому саме я й сказав вам, що я ще не чернець. Простіть мені, брати.

5. Перебував раз авва Сисой один на горі Антонія. І коли послужник забарився і не приходив до нього, то він протягом десятьох місяців не бачив чоловіка. Йдучи горою, знайшов він якогось фараніта, що ловив диких звірів, і каже йому: Як довго ти тут живеш? А він сказав: Направду, авво, я на горі одинадцять місяців і не бачив жодної людини, крім тебе. Як старець почув це, пішов до своєї келії, вдарив себе і сказав: Ось, Сисою, ти думав: що я зробив? А насправді ж не зробив і того, що цей мирянин.

в. Той самий авва Сисой, як сидів у келії, завжди замикав двері, а говорили про нього, що коли наближалася до нього смерть, він трохи занедужав. І як сиділи в нього старці, почав він з кимось розмовляти. Й кажуть йому: Що бачиш, авво? Каже їм: Бачу одних, що прийшли за мною, і прошу їх, щоб дозволили мені трохи покаятися. Каже йому один зі старців: Хоч би й дозволили тобі, то чи можеш вповні скористатися цим для покаяння? Говорить йому старець: Я не можу звершити покаяння, то принаймні постогну трохи над своєю душею і досить із мене. Коли ж він умирав і сиділи отці, просіяло його лице, як сонце. І каже він: Ось, прийшов авва Антоній. І знову ще більше просіяло його лице і сказав: Ось, прийшов лик апостолів. І подвоїлася ясність лиця його, і оце він немов з кимось розмовляв. Спитали його старці: 3 ким розмовляєш, отче? І сказав: Ось, ангели прийшли взяти мене, і я прошу, щоби дозволити мені трохи покаятися. Кажуть йому старці: Не потребуєш ти, отче, каятися. А він їм сказав: Направду не знаю, чи й починав я. І пізнали всі, що він уже досконалий. І знову раптом стало його лице, неначе сонце і настрашилися всі, а він їм каже: Ось, Господь прийшов і говорить: Несіть до мене вибрану посудину пустелі. І тут-таки віддав духа і став, неначе блискавка, а все місце наповнилося пахощами.

7. Говорили про авву Ора, що він ніколи не казав неправди, не божився, не проклинав чоловіка і без потреби не розмовляв.

8. Говорили про скитіотів, що не пишалися вони між собою через те, що перевищили всіх инших у чеснотах, бо один їв через два дні, другий через чотири, а ще инший через тиждень, инший не їв хліба зовсім, словом, усякою чеснотою були прикрашені святі.

9. Був один великий старець, і оповідав його учень про нього, що цілих дванадцять літ не спав він на боці, тільки на своєму сідалищі, на якому він працював; а їв або раз на два, або на три, або на п'ять днів, і робив так протягом дванадцяти літ. Коли ж я сказав: Що це значить, чому ти так чиниш, авво? Він відповів мені: Божий суд відбувається перед моїми очима, і не можу стерпіти. І як звершували ми молитвослів'я, трапилося мені помилитися в слові псалма, і коли закінчили ми молитви, старець сказав мені: Коли я звершую молитвослів'я, то відчуваю під собою неначе вогонь і горю, й не може моя думка відхилитися ні праворуч, ні ліворуч; а в тебе де був помисел, коли ми почали молитвослів'я, що ти пропустив слово із псалма? Невже ти не знаєш, що стоїш перед Богом і говориш із Ним, коли молишся? Вийшов він якось уночі й знайшов мене, як я спав на порозі келії. І зупинився старець, і сказав з плачем: Де розум у брата, що він спить так безжурно?

10. Два великі старці ходили в скитській пустині, а, почувши, що хтось шепоче під землею, пошукали вхід до печери. Й знайшли старицю, святу діву, що лежала там. І кажуть їй: Звідкіля ти прийшла сюди, старице, і хто тобі услуговує? Бо окрім неї нікого не знайшли вони в печері, а вона лежала і була хвора. Вона їм сказала: Тридцять восьмий рік перебуваю я в цій печері. Годуюся рослинами і роботою для Христа, і не бачила я людини до цього дня. І послав вас Бог, щоб ви похоронили мої останки. І, сказавши це, упокоїлася, а старці прославили Бога і, похоронивши її тіло, відійшли.

11. Оповідали про одного самітника, що вийшов він у пустелю, а походивши там три дні, виліз на камінь і побачив унизу зелену траву і чоловіка, що пасся на ній, як звір. Він зійшов потихеньку і зловив його. А старець був нагий і, обурившись, бо не міг зносити людського запаху, вирвався від нього й побіг. А брат біг за ним і кричав: Для Бога я жену за тобою, зажди на мене. Та він обернувся і сказав йому: Я задля того самого Бога тікаю від тебе. Відтак брат скинув із себе одіж і гнався за ним. Коли ж старець побачив, що брат скинув із себе одіж і наближався до нього, затримався і сказав: Коли ти скинеш матерію світу, то і я чекатиму на тебе. І просив його брат, кажучи: Отче, скажи мені слово, як спастися? А він сказав йому: Уникай людей, мовчи і спасешся.

12. Оповідав один із пустельників браттям, що перебували в Раїті, де є сімдесят пальм (там стояв табір Мойсея із народом, коли вийшов із Єгипетської землі), і говорив так: Задумав я якось піти у внутрішню пустиню, чи не знайду когось, що жив далі від мене і служив Христові. І, пройшовши чотири дні й ночі, знайшов печеру; підійшов я, заглядаю до неї і бачу, — сидить чоловік. Я стукаю, за чернечим звичаєм, щоби він вийшов та привітав мене. Але він не ворушився, бо був мертвий. Та я, ні трохи не роздумуючи, входжу і беру його за плече, а він у тій хвилині розсипався і став неначе порох. Розглянувся я і бачу, висить риза, і як узявся я за неї, вона розсипалася і стала як ніщо. Продовжуючи дорогу, вийшов я відтіля і переходив пустелю, та знайшов иншу печеру та сліди чоловіка. Добродушно наблизився я до печери і застукав, та ніхто не відзивався, а ввійшовши, не знайшов нікого. Та став я перед печерою і говорив сам до себе: Розуміється, має прийти раб Божий, де б він не був. Коли врешті збігав день, бачу, йдуть буйволи і Божий раб посеред них нагий, прикривши своїм волоссям долішні частини тіла. Коли він підійшов до мене, то подумав, що я дух, і став молитися, бо, як опісля оповідав, дуже його спокутували нечисті духи. Я, зрозумівши це, сказав йому: Рабе Божий, я чоловік. Поглянь на мої сліди і доторкнися мене, що я — тіло і кров. Коли ж він звершив молитву, то після «амінь», поглянув на мене і, втішений, узяв мене до печери й питав, кажучи: Як ти потрапив сюди? А я сказав: Прийшов я в цю пустелю, аби пошукати рабів Божих, і не позбавив мене Бог того, чого я бажав. Опісля я спитав його, як він сюди потрапив, скільки часу живе тут, як живиться і як він нагий не потребує одежі? А він сказав: Я жив в тиваїдській кеновії і був ткачем. Та прийшов до мене помисел вийти і жити самотою, і що зможу тоді мовчати й приймати мандрівників та отримати більшу нагороду, ніж за труди твоїх рук. Як я згодився на цей помисел, одразу виконав його на ділі. А як побудував я монастир, то були такі, що замовляли в мене роботу; коли зібралося в мене багато зайвого, то я намагався роздавати це вбогим мандрівникам. Та наш ворог, диявол, позаздривши нагороді, яка мала мені дістатися, і зловив мене тим самим, що я старався робити проти нього. Бо він бачив одну дівчину, що вже не раз замовляла у мене роботу, яку я виконав і відіслав, і намовив її зробити в мене друге замовлення; а опісля набули ми звички й зайвого довір'я, а наприкінці дотики рук, сміх і співжиття зачали й породили гріх. Коли ж я провів у ньому шість місяців, подумав собі: Чи нині, чи завтра, чи через довгі літа я умру і дістану вічні кари. Бо той, що розбестить заміжню жінку, за законом підпадає карі й вічним мукам. А яких же мук заслуговує той, що розбестить Христову обручницю? Таким чином я втік у пустиню, а все лишив жінці.

Прийшовши сюди, знайшов я цю печеру, джерело і це фінікове дерево, що на ньому приносять мені плід дванадцять галузок. Щомісяця плодоносить одна галузка, чого вистарчає мені на тридцять днів, а опісля достигає инша. Згодом виросло моє волосся і як зносилася моя одіж, то я ним покриваю долішні частини тіла. Коли ж я знову запитав його, чи не було йому трудно на початку, він сказав: Спочатку я дуже страждав, так, що на землі лежав через біль у печінці й не міг молитися стоячи, тільки лежачи на землі взивав до Всевишнього. Коли ж я був у печері в великій журбі і болях, так, що не міг вийти з неї, бачу увійшов до мене муж і став близько мене тай каже мені: Що тебе болить? Я показав йому місце. А він, з'єднавши просто пальці своєї руки, розтяв місце, неначе мечем, і, вийнявши печінку, показав мені рани, й затуливши їх рукою, поклав у хустку і знову вклав печінку, рукою замастив це місце та й сказав: Ось, ти одужав, служи як слід Владиці Христові. І від того часу я виздоровів і живу тут без труднощів. Дуже я просив його, щоби жив я у його попередній печері, та він сказав мені: Не зможеш ти знести бісових нападів. Тоді, переконавшись у цьому, я просив його, щоб він відпустив мене з молитвою. Він помолився і відпустив мене. Це розповів вам на користь.

ІЗ. Говорив іще один старець, що удостоївся єпископства в місті Оксиринсі, — та наче б це зробив хто инший. Якось, каже він, задумав я вийти у внутрішню пустелю, що при оазі, де живе народ Мазенів, щоби побачити, чи не знайду в ній якогось бідака, що служить для Христа. Взяв я кілька сухих хлібців і води на чотири дні, та й пішов дорогою. Як прийшов я чотири дні й закінчився харч, я не знав, що мені робити. Та підбадьорився і віддав себе Богові й ішов ще чотири дні без їди. Але, не зносячи тягаря перебування без їди і труднощів дороги, врешті опанувала мене слабкодухість, тож ліг я на землю. Відтак хтось прийшов, торкнувся своїм пальцем моїх уст, як лікар торкається інструментом ока, і відразу підкріпив мене так, що мені здавалося, ніби я не ходив і не був голодний. Коли ж я побачив таку силу, що прийшла по мені, став і пішов пустелею. Коли ж минуло наступних чотири дні, я знову ослаб і простягнув свої руки до неба, і ось знову той, що підкріпив мене раніше, помазав мої уста своїм пальцем і скріпив мене. Ішов я сімнадцять днів і знайшов шатро, пальмове дерево і воду, та мужа, що стояв, а волосся його голови служило йому за одіж, і все воно було сиве. Був він страшного вигляду, а, побачивши мене, став на молитву і коли закінчив її, я мовив: Амінь. І він зрозумів, що я чоловік, і взявши мене за руку спитав: Як ти прийшов сюди? Та чи існує ще все в світі й чи сильні переслідування? А я сказав: Задля вас, що правдиво служите Владиці Христу, прийшов я в цю пустиню, а переслідування закінчилися за благодаттю Божою. Скажи мені: Як ти прийшов сюди? А він із риданням і плачем почав говорити: Я був єпископом. І коли було переслідування, накладено на мене всякі муки, я ж не міг їх стерпіти і врешті приніс жертву. Коли ж я опам'ятався і зрозумів своє беззаконня, віддав себе на те, щоби умерти в тій пустині й живу тут сорок дев'ять літ, каючись і благаючи Бога, чи не відпустить Він мого гріха. І поживу дає мені Бог від цієї пальми; а втіхи прощення я не одержував сорок вісім літ, та цього року потішено мене. Коли він це сказав, підвівся, похапцем вийшов і став на молитву на довгі години. Коли скінчив молитву, прийшов до мене. А як я побачив його лице, злякався і затремтів, бо воно зробилося, неначе вогонь, а він каже мені: Не бійся, Господь послав тебе, щоби ти захоронив моє тіло. Коли ж він закінчив говорити, одразу простягнув руки й ноги та й відійшов. А я роздер свою одіж, половину лишив собі, а другою половиною обвив його святе тіло й сховав його в землю. Тільки-но я поховав його, одразу ж пальма всохла і хатина впала. Я дуже плакав і просив Бога, чи не дасть Він мені пальми, щоб і я скінчив у цьому місці решту мого часу. Коли ж не сталося так, казав я сам собі: Нема на це Божої волі, щоб я був сам. І я проказав молитву й знову пішов у світ. Коли це муж, що помазав мені уста, прийшов і покріпив мене, і таким чином я міг дійти до братів, і оповісти їм це. І я просив їх, щоби не зневірювалися, а терпеливо шукали Бога.

14. Оповідав один із отців: В одному місті помер єпископ, і прийшли мешканці до митрополита, і просили, щоби рукоположив їм єпископа на місце померлого. І сказав їм архиєпископ: Дайте мені такого, про якого знаєте, що він здатний пасти Христове стадо, а я рукоположу вам його на єпископа. Вони ж сказали: Ми не знаємо нікого, якщо твій ангел не дасть нам. І сказав їм архиєпископ: Чи тут всі? І сказали: Ні. А він мовив: Ідіть, зберіть всіх і тоді приходьте до мене, щоби за згодою всіх вибрати єпископа. Вони пішли, зібралися всі й прийшли прохати рукоположити їм єпископа. І говорить їм: Скажіть мені, кого ви думаєте? А вони сказали: Ми нікого не знаємо, якщо твій ангел не дасть нам. І сказав їм: Чи всі тут? І вони сказали: Всі тут. І знову сказав: Ніхто з вас не лишився? І сказали: Ніхто з нас не лишився, крім того, що тримає осла в нашого керманича. Каже їм архиєпископ: Чи будете згідні, якщо дам вам того, на кого я згоден? І сказали всі: Будемо згідні й просимо твою святість, щоби на кого вкаже тобі Бог, — того й дав ти нам. І звелів архиєпископ привести того, що тримав осла в їхнього керманича, і каже їм: Чи згодитеся ви, як я рукоположу вам цього? А вони сказали: Так. Архиєпископ рукоположив його, вони взяли його і з великою радістю відійшли у своє місце. Та сталася велика посуха й благав Бога той, що став єпископом, щоби Він послав дощ. І прийшов до нього голос: Піди зранку до тих воріт і кого побачиш, що заходитиме перший, того затримай, а він помолиться і буде дощ. Так він і зробив, і вийшов зі своїм клиром, і сів. Коли це входить якийсь старець етіоп і несе в'язку дров, щоби продати в місті. Єпископ встав. Затримав його, й він одразу поклав в'язку дров. І просив його єпископ, кажучи: Помолися, авво, щоби пішов дощ. Але старець не хотів, та коли його дуже змушували, помолився. І ось, пішов дощ, як потоки з неба, і коли би не помолився старець знову, то й не перестав би. І просив старця єпископ, кажучи: Вияви любов, авво, й принеси нам користь, — оповідж нам про своє життя, щоб і ми були ревні. А старець сказав: Прости мені, пане папо. Оце, як бачиш мене, виходжу і нарубаю для себе цю невеличку в'язку дров, і входжу в селище, й продаю її, й не лишаю собі більше, як два хлібці, а решту віддаю бідним, і сплю біля церкви, і знову виходжу за місто, і роблю те саме. Взимку день або два голодую, поки не настане знову гарна погода, щоби я зміг вийти і нарубати дров. І, отримавши великий пожиток із ділання старця, вернулися, прославляючи Бога.

15. Жили два однодушні самітники. Вони виконували незмірний подвиг і вели боголюбне життя. Трапилося, що один із них став начальником кеновії, а другий лишився самітником. А що був досконалим подвижником, то робив великі чуда — оздоровляв біснуватих, сповіщав пророцтва й лікував недужих. А той, що з самітника став начальником кеновії, почувши, що його однодушник удостоївся таких дарувань, усамітнився на три тижні й старанно благав Бога, щоби Він об'явив йому, як це той чудодіє і як він славний у багатьох, а він сам нічого подібного не дістав. І явився йому Господній ангел і сказав: Той живе перед Богом, зойкає і плаче перед ним, день і ніч у голоді й спразі для Господа, а ти дбаєш про багато різних справ й маєш зносини з багатьма. Тож, доволі з тебе людської потіхи.

16. Оповідав один старець, що жив якийсь час у внутрішній пустині довгі літа й отримав дар провидіння, так, що розмовляв з ангелами. І сталося таке: Про нього почуло двоє ченців, вийшли вони зі своїх келій і прийшли до нього з вірою. Довгі дні шукали вони в пустелі раба Божого і вреші підійшли вони до печери старця та й бачать у далині — на одній із гір, недалеко, — на яких три милі від святого стоїть хтось, неначе чоловік. І почули вони голос, що говорив: Брати, брати! А вони відповіли: Що ти, й чого ти хочеш? Він каже: Скажіть тому авві, що з ним будете розмовляти, щоби згадав про прохання. Коли ж вони прийшли і знайшли старця, привітали його, й припали до нього з проханням, щоби почути від нього корисне слово. І, одержавши від нього велику науку, вони багато скористали й оповіли йому про чоловіка й про його привіт. Коли він це почув, пізнав, хто це був, але вдав, що не знає, і сказав, що тут не живе жодний инший чоловік. Вони змушували його, щоби сказав, хто це був, що його вони бачили. А він сказав: Дайте мені слово, що нікому не будете розголошувати про мене, немов про когось зі святих, поки не відійду до Господа, і скажу вам про нього. Вони згодилися. І говорив їм: Той, що його ви бачили, це — ангел Господній, що приходив сюди і просив мою неміч, кажучи: Благай Господа, щоби мене привернено на моє місце, бо вже скінчився час, що його Бог визначив щодо мене. Коли ж я спитав його: Що за причина твоєї заборони? Він сказав: В одному селі багато людей дуже прогнівило Бога своїми гріхами, і Він послав мене, щоби я їх ласкаво покарав. Але я бачив, що вони дуже безбожні, й наніс їм велику кару, так, що багато загинуло. І за це віддалено мене від Владики, що мене послав. Коли ж я сказав: Як можу просити Бога за ангела? Він сказав: Якщо б я не знав, що Бог слухає своїх близьких слуг, то не прийшов й не турбував би тебе. Я подумав сам у собі про несказанне милосердя Господа і про Його безмежну любов до людей, згадав, що Він удостоїв їх говорити з Ним і бачити Його, а Його святі ангели служать їм і розмовляють із ними, як це робив зі своїми блаженними слугами Захарією, Корнилієм, Іллею. І здивувався я цьому, і прославив Його милосердя. Після того, як наш блаженний отець розповів це, впокоївся він. І поховали його брати чесно з піснями й молитвами. І ми, коли будемо наслідувати його чесноти, удостоїмося його молитов.

17. Один святий самітник благав Бога, кажучи: Господи, об'яви мені своє призначення. Часто й подвиги накладав на себе з цього приводу. Та Бог давав йому на розум, що сповнення тієї вимоги не можливе для людської природи. Коли ж він не переставав благати Бога, то Бог схотів сповістити старця й допустив, щоби прийшов до нього помисел — піти і відвідати одного самітника, що жив доволі далеко. Він наготував свій плащ і пішов у дорогу. А Бог послав ангела, що перемінився в ченця, стрінув старця і сказав йому: Куди йдеш, старче? Старець каже: До такого-то пустельника. А ангел каже: І я туди йду, підемо разом. Як минув перший день, прийшли вони в якесь місце, де був христолюбець, що прийняв їх і дав їм відпочити. А як вони їли, клав перед ними страву на срібній посудині. Після того, як вони закінчили, ангел узяв тарілку і кинув в повітр'я. Старець побачив це й образився. Відтак вони вийшли, йдучи разом, і наступного дня прийшли в инше місце. І там знайшли мужа-христолюбця, що любив ченців, і він прийняв їх із любов'ю, обмив їм ноги і просив відпочити. Він мав у себе сина-одинака й рано вивів його, щоби той отримав від них благословення. А ангел узяв його за горло і задушив. Побачивши це, старець вжахнувся, але нічого йому не сказав. Пройшли вони і третій день і не знайшли нікого, щоб прийняв їх; та надибали одну хатину, запустілу від давнього часу, й сіли в тінь під стіною. А старець, виходячи, — взяв із собою хліб і став їсти. Бачить ангел, що стіна заледве що не впаде, він устав, підперезався і почав розбирати її й знову будувати. Тоді старець роздратувався і закляв його, кажучи: Чи ти ангел, чи біс, — скажи мені, хто ти? Бо діла, що їх ти робиш, не властиві чоловікові. Вчора і передучора прийняли нас ці христолюбці, а ти в одного знищив тарілку, а в иншого задушив сина, а тут без жодної причини зупинився й займаєшся будовою. Тоді сказав йому ангел: Слухай, і я скажу тобі: перший, що прийняв нас, це чоловік боголюбний і по-Божому володіє тим, що йому належить. Але тарілка дісталася йому з несправедливого зиску; тож, щоби задля тарілки не занапастив він усього свого труду, я її знищив — і весь його труд чистий. І другий, що прийняв нас, це чоловік чеснотливий і милосердний. Коли ж його син лишився б живий, то став би знаряддям сатани й до забуття довів би добро свого батька; тому я задушив його, поки він ще молодий, щоби і він був спасенний, і діло батька не пропало перед Богом. А тут — господар цього двору — чоловік безбожний і старається багатьом робити зло; та він бідний і не все може робити. А дід, будуючи цю стіну, вложив у неї гроші. Щоби він не знайшов їх і не став кривдити, кого хоче, то оце я відбудував стіну і занапастив можливість знайти гроші. Іди в свою келію, бо, як сказав Святий Дух, Боже призначення — це велика безодня. Сказавши це, Божий ангел став невидимим. Тоді старець опам'ятався і вернувся в свою келію, прославляючи Бога.

18. Ішов один із отців через пустиню і, заглянувши до печери, бачить — сидить жінка; а видавалася вона йому звіром. І почав він кричати, і заклинати її, кажучи: Якщо ти людина, вийди, щоб я міг поговорити з тобою. Вона сказала: Йди, чоловіче, навіщо ти хочеш мене бачити? Я жінка, а до того нага задля мого Господа. А він дав їй свою одіж і сандалі, і вона взяла, вдягнулася, взулася і стала перед старцем. І каже їй старець: На Бога, вияви мені, хто ти? Вона ж йому сказала: Я була дочкою патриція й хотіли мене родителі віддати заміж, і зробити мого мужа спадкоємцем свого майна. А я, бачачи, що все на світі — марнота, утекла й прийшла у цю скелю. І сповнилося мені тут сімдесят літ до цього дня, і не бачила я чоловіка, крім тебе. Маю я цю посудину з водою і мочений біб, бо помножив їх Господь. І старець їв його, і пив воду, і покріпився ввельми, та, подякувавши Богові, пішов знову до своєї келії. Вона ж роздягнулася і сказала йому: Візьми своє, чесний старче, та він сказав їй: Лиши в себе, свята мати. Але вона не згодилася, а сказала йому: Піди, принеси другу одіж і другі сандалі, і скоренько приходи. Він пішов, зготував, що потрібно, а прийшовши, побачив, що вхід до цієї печери був привалений великим каменем. Отець помолився, відвалив камінь і зайшов досередини, та знайшов жінку померлою. Надівши на неї одіж і сандалі, чесно оплакуючи, поховав її святе тіло. А не бачив старець від молодости на одне око, та як віддав поклін та поцілував її чесні останки, раптом став бачити на нього і прославив Бога, що дав їй таку ласку і терпеливість. Старець відправив молитви, знову привалив камінь до печери і пішов, дивуючись і дякуючи Богові, що відкрив йому такий скарб.

Оповідання дванадцяти отців, що зібралися разом, про їхні власні подвиги

Якось зібралося разом дванадцять мудрих і духовних самітників і просили один одного, щоби кожний розповів, що сповнює він у своїй келії, яким подвигом трудиться і в якій духовній чесноті вправляється.

1. І сказав перший, що був найстарший між ними: Я, браття, від тієї пори, як почав жити в мовчанні, цілого себе розіп'яв для зовнішніх діл, пам'ятаючи написане: Розірвімо пута їх і скиньмо з себе ярмо їх! (Пс. 2, 3). І, немов будуючи стіну між своєю душею і тілесним, сказав собі в помислі: Як той, що стоїть зі середини стіни не бачить того, що стоїть поза нею, так і ти не бажай бачити зовнішніх діл, тільки вважай на себе самого й покладай надію на твого Бога. Бажаючи злі похоті за зміїв і гадюче поріддя, коли я почую, що вони зароджуються в моєму серці, наглядаю за ними з погрозами і гнівом, висушую їх і не перестаю гніватися на своє тіло і свою душу, щоби вони не зробили чого-небудь злого.

2. І другий сказав: Від того часу, як я відрікся землі, сказав собі самому: сьогодні ти відродився, сьогодні ти почав працювати Богові, сьогодні ти почав жити тут. Такий будь щодня, як мандрівник, котрому треба завтра відійти. І таку пораду даю я собі щодня.

3. Третій: я від самого досвітку виходжу до мого Господа і, поклонившись Йому, паду ниць і сповідаю свої гріхи. Як сходжу, кланяюся ангелам і прошу їх, щоби вони молилися Богові за мене і за все творіння. А коли зроблю це, сходжу в безодню, як це колись робили жиди, що обходили довкола Єрусалиму, розриваючи одежі й оплакуючи нещастя своїх отців, так і я роблю — оглядаю муки і бачу, як мучаться мої члени, і плачу разом із тими, що плачуть.

4. А четвертий сказав: Я так живу, наче б сидів на Елеонській горі з Господом і Його апостолами і говорив собі: від сьогодні не знай нікого за тілом, але разом із тим будь їх ревнителем і наслідуй їх життя, як і Марія, що сиділа біля стіп Господа і слухала Його слів, що говорив: Ви будете святі, бо я святий (Пт. 1, 16); будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний (Лк. 6, 36); будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий (Мт. 5, 48); навчіться від мене, бо я лагідний і сумиринй серцем (Мт. 11, 29).

5. П'ятий сказав: Повсякчас бачу я ангелів, що підіймаються і сходять, аби покликати душ, й завжди очікуючи кінця, кажу: Готове серце моє, Боже.

6. Шостий сказав: Я щодня уявляю собі, що чую від Господа такі слова: Потрудіться для мене, і я впокою вас. Подвизайтеся ще трохи, і покажу моє спасіння і мою славу. Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете (Йо. 14, 15). Якщо ви мої діти, то засоромтеся, як отця, що докоряє. Якщо ви мої брати, то виявіть мені пошану, як тому, що багато за вас перетерпів. Якщо ви мої вівці, то послухайте голосу пастиря (див. Йо. 10, 27). Якщо ви мої слуги, то наслідуйте страждання Владики.

7. Сказав сьомий: Я постійно роздумую і безнастанно нагадую собі ці три: віру, надію і любов, щоб вірою тішитися, надією утверджуватися, а з любови нікого ніколи не засмутити.

8. Восьмий сказав: Бачу я диявола, що літає й шукає, кого би проковтнути, і як іду кудись, бачу його зовнішніми очима і говорю проти нього Господу Богові, щоби він залишився без діла і над ніким не мав сили, а особливо над тими, що бояться Господа.

9. Дев'ятий сказав: Щодня я бачу церкву умових Сил і Господа їх слави, що сяє над усіх. Коли ж буваю незайнятий, виходжу на небо і споглядаю прекрасні чини ангелів, які безнастанно засилають Богові співи й захоплюють приємністю їх голосу, так, що розумію написане: Небеса повідають славу Божу (Пс. 18, 2) і все, що є на землі, вважаю за порох і помет.

10. Десятий сказав: Я завжди бачу ангела, що перебуває біля мене й спостерігаю за собою, роздумуючи про написане: Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався (Пс. 15, 8). Боюся його як наглядача за моїми дорогами й бачу, що кожного дня він підноситься до Бога і сповіщає про мої діла й слова.

11. Одинадцятий сказав: Звернувши своє лице на чесноти, як от: стриманість, невинність, терпеливість, любов, — втягнув я їх у себе самого і оточив себе ними. І куди не піду, кажу: де твої провідники? Не будь легкодушний і недбалий, якої б ти чесноти не захотів, вона близько тебе. Скільки хочеш, розмовляй про чесноти, щоби вони після смерти засвідчили про тебе перед Богом, що найшли собі відпочинок у тобі.

12. Дванадцятий сказав: ви, отці, що маєте небесний спосіб життя, придбали й небесне мудровання. І нема в тому нічого дивного, бо бачу, що ви підноситеся ділами і прямуєте вгору. І що скажу? Ви підноситеся і помислами, бо силою відтягаєте себе від землі й відчужуєтеся від неї. Коли я назву вас земними ангелами й небесними людьми, то не згрішу. А себе самого я вважаю негідним цього. Бачу свої гріхи перед собою, куди не піду й куди не звернуся; бачу, що вони стрічають мене, бачу їх по правиці й по лівиці. Засуджую себе на пекло, говорю: будь із тими, котрих ти гідний, бо трохи згодом будеш до них зачислений. Споглядаю я там голосіння і безнастанні сльози, про які ніхто й переповісти не може. Споглядаю, що инші скрегочуть зубами, тремтять усім тілом і трясуться з ніг до голови. І, впавши на землю, посилаюся попелом і благаю Бога, щоби не зазнати мені цих нещасть. Бачу і море вогненне, що безмірно хвилюється і бушує, так, що можна подумати, що вогненні хвилі досягнуть до неба. І в те страшне море, страшні й суворі ангели вкидають велике число людей, а всі вони кличуть і зойкають разом, і таких зойків і голосів ніхто й не чує на землі. І як хмиз, спалюють всі, й Боже милосердя відвернулося від них через їхні беззаконня. І тоді я оплакую людський рід, як це він наважується і слово мовити, й звертати увагу на що-небудь, коли стільки лиха назначено світові. І в цьому утримую душу, подвизаюся в плачі, що про нього сказав Господь, уважаючи себе негідним і неба, і землі, і, роздумуючи про написане: Стали сльози мої, як хліб, для мене вдень і вночі (Пс. 41, 4).

Такі вислови мудрих і духовних отців, що істинно шукали Господа. Нехай же станеться, щоб і ми провадили життя гідне спомину і оповіді, щоби стали ми непорочними, досконалими й бездоганними, благовгодили Богові, котрому слава на віки. Амінь.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Древній патерик" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!