1. Заклик до покаяння і співдіяння спасінню [1]

ПОДВИЖНИЦЬКІ НАСТАНОВИ СВЯТОГО ЄФРЕМА СИРІЙСЬКОГО

1. Прийдімо, улюблені, купуймо, поки ще можна щось купити. Прийдімо, здобудьмо життя вічне, купімо спасіння душ наших. Набудьмо прекрасну думку - прагнути Царства і раю.

2. Подвизайтеся в цю одинадцяту годину! Поспішайте, щоб не опинитися вам поза зачиненими дверима. Вечір зближається, і Той, хто дає нагороду тим, які Його шукають (Євр. 11:6), йде у великій славі віддати кожному згідно з його ділами. Покаймося, брати, поки маємо час.

3. Послухайте, що каже Господь: Велика радість буває між Ангелами Божими над одним грішником, що кається (Лк. 15:10). Чому лінуєшся, грішнику? Чому впадаєш у відчай? Якщо небеса радіють, коли каєшся, то чого тобі боятися? Ангели радіють, а ти лінуєшся? Архангел звіщає покаяння, а ти боїшся? Нероздільна Тройця, Якій ми поклоняємося, кличе тебе, а ти сумуєш?!

4. Поплачмо трохи тут, щоб не плакати вічно там у муках. Христос прийде зненацька, як страшна блискавка. Тоді кожен отримає згідно з ділами своїми; кожен пожне те, що посіяв. Усі станемо перед судом Господнім з непокритою головою, і кожен відповість перед Суддею за себе. Тої години ніхто нікому не зможе допомогти. Кожен зі страхом і трепетом очікуватиме вироку Божого.

5. Чому зневажаємо Святе Писання і Слова Христові? Чуєте, що каже Господь? Слово, яке Я вирік, судитиме його дня останнього (Йоан 12:48). Що то за Слово? - Його Святе Євангеліє та інші Святі Писання святих Пророків і Апостолів. Не зневажаймо написаного. Бо небо й земля перейдуть, але слова Мої не перейдуть (Мт. 24:35).

6. Прийдімо, улюблені, віддаймось морю Божих щедрот, поки не настав той страшний день. Сам Господь кличе нас: Прийдіть до Мене всі.., і Я облегшу вас (Мт. 11:28). Усіх запрошує, бо всіх хоче спасти. Не вагайтесь ніхто, адже Він каже: Того, хто до Мене прибуде, Я не відкину (Йоан 6:37). - А яким є той, що прямує до Нього? Таким, що слухає Слово Його і заповіді Його виконує. Отже, прислухайтесь і визнайте перед Ним свої провини, бо страшно впасти в руки Бога живого (Євр. 10:31).

7. Покайся, грішнику, і з відвагою покладися на безмежну любов Христа, Який сказав: Я прийшов кликати не праведних, а грішних на покаяння (Мт. 9:13). Покайся, поки є час, щоб не зазнати ганьби на страшному суді, де зі страхом предстоятимуть тисячі тисяч Ангелів і Святих, - і розкриються книги діянь, і таємне стане явним. Суддя всесильний, судилище невблаганне, - діла перед очима, - і вогненна ріка. Подумай над усім тим і поспіши спастися.

8. На що чекаєш? Що в тебе на думці? Чи хтось інший відповість за тебе? Хіба не знаєш, що кожен сам за себе звітуватиме перед Богом, кожен пожне те, що посіяв, і понесе своє власне ярмо? Скинь свій тягар гріхів, поки ще є час.

9. Назавжди зрікся ти сатани та всіх діл його і при багатьох свідках вступив у завіт з Христом. Пам'ятай про це і не забувай. Знай, що тієї ж миті Ангели записали слова твої - і обіти твої, і відречення - і зберігають це на небесах до страшного судного дня. У день суду вони принесуть рукописання твоє і слова уст твоїх на страшне судилище. І почуєш тоді: 3 уст твоїх Я тебе суджу, лукавий слуго! (Лк. 19:22). Змилуйся над собою і пощади душу свою!

10. Поглянь на інших, як кони подвизаються, як стараються спастися, скільки докладають зусиль до кожного доброго діла, бережуться від усього злого, як полюбили вузький і тісний шлях - постять, чувають, терплять і плачуть; уста їхні повсякчас співають і возсилають хвалу Женихові, очі їхні завжди споглядають Його красу і душі їхні звеселяються.

11. Поміркуй і поглянь: Жених уже близько. Він іде увінчати тих, які законно подвизалися й возлюбили вузький і тісний шлях. Іде помилувати милостивих, подати блаженство вбогим, сповнити благами голодних і спраглих заради Нього. Він прийде й освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець (1 Кор. 4:5) і віддасть кожному за його вчинками (Рим. 2:6).

12. Врешті раптово пролунає крик: Ось Жених! (Мт. 25:6). Це сподівана радість, похвала праведних, Сонце правди! Це - Жених, виходьте Йому назустріч!

13. Тоді ті, в кого світильники світять ясно, а одіж чиста, підуть Йому назустріч весело, відважно, радісно, з надією, що їхні світильники не погаснуть. А що буде з тобою? Коли побачиш, що твій світильник згасає, то з жахом у розпачі прохатимеш перших дати тобі трохи оливи і почуєш: Піди краще до продавців та й купи собі (Мт. 25:9).

14. Підеш - і не знайдеш, де купити, бо купівлю життя вже скінчено. Тоді, збентежившись, плачучи і побиваючись, скажеш собі: «Піду, постукаю у двері милосердя Христового. Може, милостивий Господь і відчинить їх мені?». - Йдеш, стукаєш, але Жених ізсередини відповідає тобі: Істинно кажу тобі: Я тебе не знаю (Мт. 25:12). Відійди від мене, ти, що чинив беззаконня. Ти не був милосердний -і не будеш помилуваний. Ти насичував плоть свою й забруднив одежу свою нечистотами, тож як можеш бажати піднестися сюди й осквернити Моє Царство? Ти чинив волю диявола, Моєю ж волею нехтував: нема тобі частки зі Мною. Іди від Мене геть у вогонь вічний (Мт. 25:41).

15. Слухаючи це, стоятимеш у ганьбі. Водночас до вух твоїх доноситимуться голоси радощів і веселощів. Впізнаєш голос кожного з друзів своїх і гірко зітхатимеш тоді, кажучи: «Горе мені, нещасному! Якої слави позбавив я себе, від якої спільноти відлучений через злі й ганебні діла мої! Але воістину праведний суд Божий, воістину справедливо терплю я. - Вони жили стримано, а я ганявся за всілякими втіхами. Вони співали псалми, а я виводив сороміцькі пісні; вони молилися, а я безжурно спав і гуляв; вони плакали, а я сміявся. Тому вони тепер радіють, а я побиваюсь; вони веселяться, а я плачу. Вони возсядуть у Христовому Царстві на віки вічні, а мене з Антихристом вкинуто до вічного вогню. Горе мені, нещасному!»

16. Так у муках говоритимеш тоді, але жодної не матимеш від того полегші, бо там уже марне навіть покаяння. Тож почнімо нарешті дбати про спасіння душі, адже це єдине, що потрібне (Лк. 10:42).

17. Потребує турботи й тіло, але небагато. Про душу ж треба піклуватися постійно, бо вона вища над усе. Ти складаєшся з душі й тіла, тож давай душі духовну поживу, а тілові - тілесну. Не дозволь душі вмерти, але живи її Словом Божим, псалмами, духовними піснями, душеспасительними Писаннями, постом, чуваннями, молитвами, сльозами, надією і думками про небесні блага. Все те і подібне до того є поживою і життям для душі.

18. Повсюдно в Писанні блаженними називають лише тих, що йдуть вузьким шляхом; тим же, що ступили на шлях широкий і просторий, всюди віщується горе. Покиньмо широкий шлях, що веде до загибелі, й ступімо на вузький, аби, небагато потрудившись тут, увійти в Царство на віки вічні. Потрудімось, завжди маючи перед очима Грядущого судити живих і мертвих, постійно пам'ятаючи про життя вічне, нескінченне Царство, величання з Ангелами, перебування з Христом.

19. Не втішайся цим життям. Нехай на вустах у тебе завжди буде псалом, бо коли згадується ім'я Боже, тікають геть біси. Якщо берешся до праці, нехай уста твої промовляють псалом, а ум нехай молиться. Сам Господь закликає всіх готуватися тут до іншого життя.

Так і чинімо, а якщо спіткнемося і впадемо в гріх, гоїтимемо те сльозами, поки ще є час для каяття. Час покаяння короткий, Царству ж Небесному немає кінця!

20. Ми називаємо Святих блаженними і прагнемо собі їхніх вінців, але не хочемо наслідувати їхні подвиги. Чи думаєте, що вони удостоїлись вінців задармо, без трудів і скорбот? Чи не бажаєте послухати, який "спокій" мали Святі в цьому житті? Їх каменовано... вони вмирали... збідовані, гноблені, кривджені (Євр. 11:35-38). Бажаєш разом з ними вічно царювати? - Йди слідом за ними.

21. Отці наші, як дорогоцінні камені й коштовні перлини, як світила, осяяли всю землю, хоча жили на ній серед терня і будяків - серед єретиків і нечестивців. Через високе й чисте їхнє життя навіть вороги починали їх наслідувати. І хто не приходив до скрухи, коли бачив їхнє смирення? Тут вони подвизалися, а там радіють, тому що й Бог прославлявся в них, і люди від них навчались.

22. Нашого життя течія, обминаючи прямі дороги, пливе крізь небезпечні місця й бистрини. Не знаходимо людини, яка б заради Бога позбулася маєтностей і ради життя вічного цілковито зреклася світу. Нема ні лагідного, ні смиренного, ні безмовного. Ніхто не стримує себе, щоб не ображати іншого, ніхто не терпить наклепів, але всі легко піддаються гніву, люблять сперечатися, усі ліниві й дратівливі, всі марнославні, дбають про гарні одежі, люблять славу й самих себе.

23. Чуємо, що Сам Бог-Слово за гріхи наші був розп'ятий на дереві й убитий, - і сміємося в своїй розсіяності. Сонце не стерпіло зневаги над Владикою, перемінило своє світло на морок, а ми не хочемо позбутися пітьми нашої гріховности. Завіса храму, зовсім не згрішивши, роздерлася надвоє, а серця наші не розриваються у скрусі за гріхи наші. Покаймося нарешті, браття, щоб умилостивити Бога за наші гріхи.

24. Боюся, аби день той не застав нас зненацька і щоб ми, виявившись нагими, бідними й негідними, - не були відкинуті. Адже саме так було за днів Ноя: Їли, пили, женилися, виходили заміж, купували, продавали, аж до того дня, коли надійшов потоп і вигубив їх усіх (Лк. 17: 27-28).

25. Хто хоче спастися, нехай ревно дбає про спасіння, і хто бажає увійти до Царства, нехай не лінується. Хто хоче уникнути пекельного вогню, нехай подвизається законно, а хто не хотів би, аби його вкинули до черви невсипущої, нехай буде пильним і стриманим. Хто хотів би увійти до весільного чертогу й веселитися, нехай має напоготові яскравий світильник і оливу в посудині. Хто чекає, що запросять його на те весілля, нехай придбає собі світлу одежу.

26. Місто Царя повне веселощів і радощів, світла й насолоди, і тих, хто там перебуває, Цар обдаровує життям вічним та всілякими благами. Хто волів би жити в одному місті з Царем, нехай прискорить свою ходу, бо день збігає до кінця і ніхто не відає, що може трапитись дорогою. Як той мандрівник, хоча й знає, що дорога далека, проте, прилігши, спить до вечора, а потім прокинеться й бачить, що день уже промайнув, ледве вирушить у путь, як раптом - хмара, град, громовиці, блискавки - і звідусіль валяться біди, тож не в змозі він ані до ночівлі дістатися, ані повернутися назад. Те саме станеться і з нами, якщо будемо недбалі в покаянні. Ми приходні й перехожі (Пс. 39:13). Постараймося, отже, вчасно ввійти до свого міста й вітчизни.

27. Ми, браття, - духовні купці, шукаємо коштовної перлини, якою є Христос - наш Спаситель, скарб, який неможливо вкрасти. Не лінуймося, стараючись здобути цю перлину. Блаженний, тричі блаженний той, хто ревно трудився, щоб здобути її! Проте вельми жалю гідний і бідний той, хто був недбалим: і сам не здобув він Єдиного для всіх Творця, і не дозволив Господеві здобути себе.

28. Чи не знаєте, що ми - галузки правдивої виноградної лози, якою є Господь? Глядіть, аби хтось із нас не виявився безплідним. Отець істини в своєму винограднику з любов'ю ходить коло тих, які плодоносять, щоб ще більше родили. А тих, котрі не плодоносять, - відсікає і викидає геть із виноградинка, щоб спалити у вогні. Будьте уважні до себе, щоб не виявилися ви безплідними, не були посічені й кинені у вогонь.

29. Ми також - добре насіння, засіяне Творцем неба і землі, Вседержителем - Христом. Ось зблизився час жнив і серпи вже в руках женців: вони лише чекають, щоб Владика дав знак. Глядіть же, аби не виявились ми кукілем, не були зв'язані окремо від пшениці й вкинуті до вічного вогню (Мт. 13:30).

30. Хіба не знаєте, що Цар царів покликав нас до чертогу Свого на весілля? Чому ж тоді лінуємося й не дбаємо про світлі одежі та яскраві світильники, про оливу до наших посудин? Чи не знаєте, що ніхто не ввійде туди нагим? А якщо й спробує хтось пробратися туди без весільної одежі, то знаєте, що на нього чекає? - За наказом Царя зв'яжуть йому руки й ноги та й кинуть до тьми кромішньої, де буде плач і скрегіт зубів (Мт. 22:13). Боюся, щоби плотські пристрасті не вивергли з весільного чертогу нас, вбраних лише зовні.

31. Який отець так співстраждає? Який отець такий милосердний? Який отець любить дітей своїх так, як наш Владика - рабів Своїх? Усе дає, всього припасає надміру, гоїть наші душевні рани і довго терпить, коли ми полишаємо Його, бажаючи, щоб усі успадкували Царство Його. Він відпускає гріхи грішникові й спонукає його до ревности, скоро вислуховує благання немічного, щоб не занепав той духом. Він міг би присилувати нас робити добро, але не хоче того, щоб не позбавити нашої волі Своєї похвали. Чи ми й далі лінуватимемось служити Йому, коли Він так любить і милує нас? Він спокутував й просвітив очі ума нашого, Він дарував нам можливість пізнати Себе, закуштувати солодкости Своєї, щоб ми лише Його єдиного шукали. Блаженний той, хто пізнав Його любов! Господь віддав Себе нам, аби ми постійно відчували Його святу до нас любов.

32. Хто не возлюбить такого Владику? Хто не визнає і не схилиться перед Його благодаттю? Чи виправдаємося в день суду, якщо будемо недбалі? Або що скажемо Йому? Чи те, що не чули, чи не знали, чи не були навчені? Але ж по всій землі лунала Його проповідь! Що ще треба було зробити Господеві, а Він не зробив для нас? Чи не зійшов заради нас з вишніх небес, з благословенного лона Отця? Він, невидимий, чи не став заради нас видимим? Він, Вогонь вічний, чи не воплотився заради нас? Він, безсмертний, чи не помер, щоб нас оживотворити? Чи не був похований, щоб ми воскресли разом із Ним? - Він визволив нас від ворога, зв'язав його і дав нам силу боротися з ним. Коли ми благали Його і не були почутими? Коли стукали в двері Його, а Він не відчинив нам? Якщо ж колись і барився, то тільки для того, щоб побільшилася наша винагорода. Думаючи про це, чи хтось залишиться лінивим і недбалим, зневажаючи цим такого Владику?

33. Усвідом ще й ось що, брате! Тих братів, котрі вчора були й говорили з нами, сьогодні вже нема. Їх покликано до Господа їхнього й нашого, щоб кожен із них показав своє придбання. Бачиш, що таке вчора і що таке сьогодні: вчора минулося, як ранішній цвіт; подібно до вечірніх сутінок, промайне й сьогодні. Розглянь надбання своє, чи добре воно перед Богом? Як швидко біжить бігун, так минають і дні наші. Блаженний той, хто день у день збагачується з набутку свого на життя вічне! Ти чому не дбаєш, улюблений? Чому лінуєшся? Пощо упиваєшся лінощами, як вином?

34. Уяви собі, що двоє мандрівників, кожний з яких іде до себе додому, зустрілися дорогою під вечір. Обидва зупинилися в одній гостиниці, а вдосвіта розійшлися. Кожен знає, що на нього чекає вдома: достаток чи злидні, спокій чи журба. Так само і ми. Бо життя це подібне до гостиниці, рушаючи з якої до свого дому, розлучаємося і знаємо, що чекає на нас там. Адже кожний відає, що він раніше відіслав до неба: слізну молитву чи часте чування, сокрушений псалмоспів чи смиренномудру стриманість, зречення усього земного чи нелицемірну любов і відданість Христові. Якщо це послав ти поперед себе, - будь відважним, тому що відходиш у спокій.

35. Тобі дається час для каяття, а ти не дбаєш про покаяння. Хіба смерті скажеш: «Почекай, дай мені час покаятися». Схаменись, улюблений, схаменися! Пасткою стане для тебе остання година, сповнений жаху, волатимеш тоді: «Горе мені! В непотрібній суєті промайнули мої дні. В пустих помислах прожив я свій час!» Але що то за користь так думати в годину смерти, коли вже не дозволено тобі лишатися на цьому світі? Краще зараз збагни своїм умом ці слова і поправ своє життя.

36. Хто не заплаче, не заскорбить, не вжахнеться від того, що Сам Владика всесвіту і особисто, і через рабів Своїх - Пророків та Апостолів - проповідує і кличе, але нема кому слухати? Ось Я обід Мій зготував, - взиває Він, - зарізано волів та підгодовану худобу (Мт. 22:4). Жених у славі і величі сидить у весільній світлиці й радісно вітає тих, що приходять: двері відчинені, слуги старанні. Доки не зачинено дверей, поспішайте увійти, інакше зостанетеся зовні і не буде кому ввести вас. - Але нема того, хто розумів би; ніхто не старається. Лінощі й турботи світу цього, наче окови, закували наш розум. Божественні Писання переписуємо ми правильно і розуміємо їх правильно, але правильно коритися їм не хочемо; не бажаємо чинити те, що вони наказують.

37. Як серед ночі, коли вже заснув рід людський, - раптом гуркіт з неба, жахливий грім, страхітливі блискавки і землетрус, а ті, що спали, геть перелякані, позриваються, - так того часу, подібно до найпрудкішої блискавки, що зненацька жахає всю землю, пролунає з неба труба і розбудить тих, що сплять, і воскресить померлих від віку. Небеса й сили небесні захитаються (Мт. 24:29), і вся земля, як вода в морі, здригнеться від лиця слави Його, тому що страшний вогонь пройде перед лицем Його й очистить землю від скверни беззаконь її. Тоді ад розверзне вічні ворота свої, смерти не буде, зотлілий порох єства людського від звуків трубного гласу оживе. Тоді зрадіють праведні й преподобні звеселяться. Ревні подвижники одержать винагороду за труд свій, Мученики, Апостоли й Пророки будуть увінчані. Блаженний той, хто сподобиться тієї години зі славою бути вхопленим на хмарах у повітря назустріч Безсмертному Женихові (1 Сол. 4:17). Наскільки зростиш тут крила свої до світу горішнього, настільки злетиш там; наскільки очистиш тут ум свій, настільки там побачиш славу Господню; і наскільки возлюбиш Бога тут - настільки там наситишся Його любов'ю.

38. Згадав я про ту годину - і здригнувся; задумався про той страшний суд - і жахнувся; уявив собі райські веселощі - й у розпачі заплакав. Ридав доти, доки не стало вже сил.., бо в лінощах і суєті провів я дні свої, в нечистих помислах прожив роки свої - й не помітив, як промайнули, не зчувся, як збігли вони: днів поменшало, а беззаконь моїх побільшало. Горе мені! Що робитиму тоді, коли стануть навколо мене знайомі мої, які вважали мене благочестивим й шанували мене, тоді як всередині я був сповнений беззаконня й нечистоти, не пам'ятав про Господа, Який бачить серце кожного. - Там дійсна ганьба, і жалю гідний буде той, хто там зазнає сорому. Щедротами Твоїми молю Тебе, о благий Чоловіколюбче, не постав мене ліворуч з тими козлами, що засмучують Тебе, нехай не почую я з уст Твоїх: Не знаю тебе, але з милости Твоєї дай мені безнастанні сльози, даруй скруху й смирення серцю моєму та очисти його, щоб стало воно храмом благодати Твоєї.

39. Благаю вас, улюблені брати мої, в одному будьте однодумні: старайтеся здобути милість Божу, поки є ще час. Плачте перед Ним вдень і вночі у ваших молитвах і псалмоспівах, щоби спас Він вас від того плачу нескінченного, від скреготу зубів, від вогню пекельного та від невсипущої черви і щоб сповнив вас радістю у Царстві Своїм, у житті вічному, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання, а завжди радість і веселощі, і задоволення, і трапеза духовної поживи, яку приготував Господь Бог для тих, які люблять Його. Блаженний той, хто сподобиться її, і гідний жалю, хто її втратить.

40 [2]. Заговорить багатий - усі замовкають, і мову його аж під хмари підносять (Сир. 13:23). А до нас промовляє Сам Господь у Святих Писаннях, ми ж не хочемо замовкнути й послухати; натомість хтось говорить своє, хтось дрімає, хтось кружляє помислами деінде. Але що каже Писання? Хто відхиляє вухо, щоб не слухати закону, того й молитва осоружна (Прип. 28:9).

41. Тримайся життя вічного, до якого ти покликаний, і перед багатьма людьми свідчи про добру свою віру: Ще бо трохи, дуже мало часу, і Той, хто має прийти, прийде, не забариться (Євр. 10:37).

42. Бійся Бога над усе, не бери участи в нечестивих ділах, бо їхній вогонь не згасає і їхня черва не вмирає (Мр. 9:44).

43. Не йми віри лукавому, який навіює тобі брехливі помисли, кажучи: «Ти ще молодий і довго житимеш, тож зараз веселися й не засмучуй свою душу - під старість покаєшся». Невже ти такий нерозумний, брате, й не знаєш, що лукавий і тут тебе ошукає? - Якщо не каєшся замолоду, в розквіті життя, коли ще можеш знести всілякі труднощі й витримати подвиг, то на старість чи не почнеш виправдовуватись старечою неміччю? А якщо молодим будеш забраний звідси, - що тоді робитимеш? Тож покинь вражу путь і послухайся голосу істинного Владики, Який сказав: Чувайте, отже, і моліться, не знаєте бо ні дня, ні години (Мт. 25:13).

44. Прийде, прийде й не забариться страшна та година, коли ми, віддані на муки, вже не зможемо виправдатися. Що тоді скажемо Господеві? Що міг Він ще для нас зробити - і не зробив? Чи не бачили ми Бога-Слово в образі смиренного раба, щоб і ми так само стали смиренними? Чи не бачили Його незбагненне Обличчя обпльованим, щоби й ми, зневажені, не ставали жорстокими? Чи не бачили, як Його святі рамена бичували, щоби й ми з покорою несли ярмо послуху? Чи не бачили, як Його били по щоках, щоби й ми, понижені, не впадали в лють? Хіба не чули, як Він говорив: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем (Мт. 11:29), щоб і ми стали лагідними й сумирними, а не заздрили один одному, не гризлися й не жерлися між собою? Як же тоді виправдаємося перед Ним?

45. Знаю, що Бог помилував багатьох каянників, але переважна більшість їх грішила несвідомо. Знаю, що Бог простив багатьом, але вони мали перед Ним чимало заступників. Читаю написане про Корея та Датана - і жах охоплює мене, коли бачу, як Бог покарав їх за Мойсея. Розмірковую над тим, що написано про Міріям, сестру його, як вона за одне докірливе слово Мойсееві покрилась проказою, - і здригаюся. Якщо така кара спостигла за образу святої людини, то якою ж буде вона за вічного Бога? Якщо Каїна, що вбив брата, так надовго покарано, то що ж чекає на тих, що зневажили Бога? Суворий був вирок під час потопу, і боюся, аби не спіткала мене така сама доля, що й загиблих тоді. Бог розгнівався за зведення вежі, яка не могла бути ніколи докінчена, що ж зробить нам за наші власні гріхи? Я покаявся, але не знаю, чи умилостивив Бога? Благаю і Святих, але чи вислухає Господь їхні молитви за мене, бо чую Єзекиїла, який говорить, що Ной, Даниїл та Іов не врятували б ні своїх синів, ні своїх дочок; вони врятували б своєю праведністю лише самих себе (Єзек. 14:20).

46. Господь, Який зійшов з лона Отця і став для нас дорогою спасіння, Божественним гласом Своїм надихає нас на покаяння, кажучи: Я прийшов кликати не праведних, а грішників до покаяння (Мт. 9:13). Коли б це говорив я, ти міг би не послухатись мене. Але коли це говорить Сам Господь, чому нехтуєш і не дбаєш про своє життя? Коли усвідомлюєш, що хворий у помислах і ділах своїх, - чому не лікуєш приховані свої недуги? Чи боїшся Лікаря? Але ж Він сповнений благости й милосердя. Для тебе прийшов Він з Отчого лона. Для тебе воплотився, щоб приступив ти до Нього без страху; для тебе Він став людиною, щоби зцілити твої важкі недуги. Він Сам кличе тебе до Себе з безмежною любов'ю й усілякою благістю.

47. Відкриті двері покаяння, тож старайся, грішнику, ввійти, поки їх ще не зачинили. Не будуть вони чекати на тебе, якщо ти виявишся недбалим. Чому зненавидів ти життя своє, нещасний? Що є вищим за твою душу, чоловіче? Але ти, грішнику, знехтував її. Не знаєш, улюблений, коли небесний Лікар звелить зачинити двері Свого цілительства. Приступи до Нього, благаю тебе, постарайся одужати. Він хоче покаянням твоїм звеселити воїнство небесне. Сонце досягло уже часу вечірнього і лише заради тебе бариться, щоб ти дістався до небесної обителі.

48. Чи довго терпітимеш нечестивого ворога свого, безсоромно виконуючи волю його? Він хоче кинути тебе у вогонь. Ось про що його старання! Ось його дар тим, що люблять його! Він безупинно воює з усіма людьми, вражаючи їх поганими й нечестивими бажаннями, і він же, нечистий, - тих, що покорилися йому, - доводить до відчаю, робить жорстокими їхні серця, висушує сльози, щоб грішник не покаявся. Всіляко відвертайся від нього, чоловіче, ненавидячи й гидуючи всім тим, що йому миле.

49. Приступімо, будемо молитись, поки ще маємо час. Тут, доки ми ще в цьому житті, завжди можемо умилостивити Бога. Не важко нам здобути прощення, покіль ще можемо постукати в двері Його милосердя. Проливаймо сльози, доки вони ще приймаються, щоб у тамтешньому світі не плакати даремно, бо там сльози нічого не варті.

50. Чому не дбаємо про спасіння? Чому не бажаємо зцілитися, поки ще є час? За малі сльози і за покаяння Бог прощає усі гріхопадіння. Поплач трохи тут, щоб не плакати там на віки вічні в пітьмі кромішній. Покайся тут, щоб не бути тобі ввергнутим там у вогонь невгасимий.

51. Багато Святих і Праведних зреклися світу цього і діл його з доброї волі своєї й благого уповання на заповіді Господні, переконавшись, що насолодяться Божими благами в раю. Вони полюбили Христа і поставили Його понад усе тлінне, тому й торжествують у Господі, просвітлюються в Христі, радіють у Святому Дусі. Звеселяється ними Свята Тройця, радіють ними Ангели й Архангели, тішиться ними рай насолоди.

52. Інші ж мерзіють у тлінному й уподібнились до нерозумних. Що робиш ти, чоловіче, сам з собою, коли так грішно живеш? Бог сотворив тебе розумним, тож не уподібнюйся до безсловесних тварин. Протверезій хоч трохи, отямся! Заради тебе зійшов з небес Всевишній Бог, щоб піднести тебе з землі до неба. Ти покликаний на весілля небесного Жениха. Чому нехтуєш цим? Чому зволікаєш? Скажи мені, як підеш на весілля, коли не маєш відповідної для весільного торжества одежі? А якщо без неї увійдеш, одразу почуєш: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? (Мт. 22:12). Зв'яжіть його та киньте у піч вогненну. Чи того не боїшся, не тремтиш, що зближається час, коли Жених з'явиться у славі Своїй? Хіба не знаєш, що все вже готове і небесна труба чекає лише знаку Господнього? Що робитимеш тієї години, якщо належним чином не приготуєшся до неї?

53. У годину смерти великий страх огортає всіх грішників. Час розлуки з тілом несе радість усім Святим, усім Праведникам, усім Подвижникам, але той самий час несе журбу недбалим і слабким, бо пригадує їм їхнє лінивство й легковажність у минулому. Тоді розкаяння жахливо мучить серце людини, яка не дбала про своє спасіння. Муки того розкаяння сильніші від самого страху смерти. Натомість Праведники, Святі й Подвижники веселяться в годину смерти, бо мають перед очима великий труд свого подвижництва, чувань, молитви, посту, сліз, спання на долівці, волосяниці; душа їхня торжествує, бо після розлуки з тілом очікує їх вічний спокій. Але страшна смерть для грішників і слабких, які не дбають про чистоту життя в суєтному світі. Велику печаль несе час розлуки грішній людині: їй не дозволено сказати що-небудь собі на виправдання; наказ щодо цієї години суворий.

54. Час розлуки не смутить того, хто звільнився від усього земного, проте засмутить смерть людину сластолюбну; засмутить грішника, засмутить ледачого до боговгодних діл; засмутить загребущого, який оплутав душу свою мирськими клопотами; засмутить багача, тому що насильно розлучить його з багатством його; засмутить того, хто полюбив цей світ, бо розлучить його з ним. Усі ці журитимуться у годину смерти, бо зв'язані мирськими турботами. Але про що сумувати, чим журитися душі, що зреклася світу й усіх його діл? Вона прагнула свободи - й здобула її, та й завжди була вільною, мужньо йдучи дорогою Божою й творячи боговгодні діла. І ти, якщо всією душею прилучишся до Бога, ніколи не матимеш страху в годину смерти; навпаки, смерть і розлука з тілом стануть для тебе радістю.

55. Преблагий Бог дарував нам правдиве пізнання і просвічення, а ми день у день відкидаємо його. Якби корилися волі Божій, - в годину відплати були би блаженними разом з тими, які чинили волю Його. Але якщо не виконували волі Божої, то не матимемо жодного виправдання; адже всі грішимо свідомо. Всі ми зазнаємо Божого Промислу і всіх дарів, якими щедро наділив нас предобрий Бог. Благодать Його часто відвідує наші серця, і якщо знаходить там спокій, то, ввійшовши, назавжди оселяється в душі. Якщо ж не знаходить чистого серця, - одразу відступає. Але щедроти знову спонукують її зійти й відвідати нас грішних, тому що воля наша може змінюватись, але не природа. Завжди ми неуважні й слабкі, заздрісні й лукаві, часто зле думаємо один про одного, обплутані грішними помислами, постійно борсаємося в них, як у жахливому баговинні. Тож коли благодать приходить до нас і застає в наших серцях сморід нечистих пожадань, - одразу відступає, не знайшовши для себе місця, щоб поселитися і замешкати в нас, як того бажала. І лише світлоносною своєю насолодою вражає серце, аби людина відчула, що благодать відвідувала її, аби хоча би так пізнала вона втіху осяяння благодаттю і прагнула її. Зрештою, сама благодать не може цілковито відступити від нас, бо власним своїм милосердям бажає милувати всіх. Чи бачиш Промисел Божий? Чи бачиш милосердя Христове? Чи бачиш, як Святий Бог завжди любить нас і хоче, щоб ми спаслися? Блаженний той, хто повсякчас старається приготувати для благодаті чисте серце, щоб вона, ввійшовши, знайшла там пахощі чеснот і святість душі - й оселилася в ньому на віки вічні.

56. Блаженні ті, які, потрапивши до ворожих тенет, встигли розірвати ці пута і втекти з них, як риба, вивільнившись із сітей. Риба, доки у воді, ще може врятуватися, якщо розірве сіті й сховається на глибині; а коли на суші, - вже не може собі зарадити. Так і ми, поки ще в цьому житті, маємо від Бога владу розірвати на собі узи вражої волі, покаянням скинути з себе тягар гріхів і ввійти до Небесного Царства. А коли настигне нас те страшне веління, - й душа відійде, а тіло буде віддане землі, то вже не зможемо допомогти собі; як і риба, що її витягли з води й помістили до посудини, вже нічим собі не зарадить.

57. Не чекаймо, поки прийде смерть, щоб не зазнати нам ганьби під час воскресіння мертвих, коли Святі зодягнуться у сяючі ризи, приготовані собі добрими ділами. Якщо ж побачимо тоді себе не тільки позбавленими світлої слави, але почорнілими й сповненими смороду, яка ж то ганьба впаде на нас! Тож подбаймо, щоб не наразитися на таку небезпеку; приступім до подвигу покаяння й очистім себе від пристрастей.

58. Гріх - це тьма, а чеснота - світло. Гріх чорнить тих, які люблять і чинять його. Чеснота просвітлює тих, що подвизаються й поступають у ній.

59. Принесімо угодний Богові плід перше, ніж зійде страшний наказ забрати душу з нашого тіла. Горе тоді тому, хто зневажав Господа Бога нашого і не покаявся! Почне він шукати той час, що його змарнував у лінощах, - і не знайде. Плачмо, отже, перед Господом Богом нашим, щоб осягнути Його щедроти. Поки є ще в нас час, будьмо обачні й здобуваймо Господнє благословення. Дбаймо не про гроші, бо їх, коли й втратить хто, то може набути знову. У нас же під загрозою душа: якщо погубимо її, - то назавжди (Мт. 16:26-27).

60. Дні наші минають, і кінець зближається. Плачмо перед Господом Богом нашим, поки нас не кинуто у темряву кромішню. Тоді рясними сльозами не повернемо собі назад тих днів, що їх ми прожили в недбальстві та якими анітрохи не скористались, аби спастися. Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння (2 Кор. 6:2). Блаженні пильні, бо увінчаються вони радістю. Блаженні засмучені, бо будуть утішені (Мт. 5:5) разом з Божими вибранцями. Блаженні, що трудяться в Господі, бо на них чекає райська насолода.

61. Ми не зможемо виправдатися ділами інших людей; інших людей не судитимуть за наші діла. Коли ми, нагі, з непокритою головою, стоятимемо перед Суддею і звітуватимемо про свої вчинки, тоді не судитимуть одного замість іншого: Кожний бо власний тягар понесе (Гал. 6:5).

62. Якщо хтось учинив зле і про те донесуть князеві, то звинувачуваний ще може врятуватись від покарання втечею. А куди втечемо ми від лиця Божого, знаючи псалмоспів: Куди мені піти від духу Твого? Куди мені втекти від обличчя Твого? Зійшов би я на небо - Ти там єси. Ліг би я у Шеолі - і там Ти. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, - і там рука Твоя мене б водила, і Твоя десниця мене б тримала (Пс. 139: 7-10).

63. Ідімо дорогою вузькою і тісною, люблячи скруху, щоб повсякчас пам'ятати про смерть та не підпасти під суд. Адже сказано: Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати (Лк. 6:25). Блаженні засмучені, бо будуть утішені (Мт. 5:5). Загляньмо до могили та узріймо таємниці нашого єства: купу кісток, що лежать одна на одній, оголені від плоті черепи та інше кістя. Побачмо в них самих себе. Де краса теперішнього цвіту, де привабливість рожевих щік?.. Роздумуючи про це, відмовмось від плотських пожадань, щоб не зазнати нам сорому в день воскресіння.

64. Щодня чекай на свій відхід і готуйся в останню путь, бо не знаєш години, коли прийде страшне повеління. 1 горе неготовому! Прекрасна скруха сердечна: вона зціляє людські душі.

65. Як мореплавцям неможливо постійно лишатися на кораблі і подорожнім, що зупинилися в гостиниці, не виходити з неї, так і ми не можемо вічно перебувати в цьому світі. Ми - приходні й подорожні. Будьмо ж готові до відходу з цього життя!

66. Якщо ти добре трудився, не журися тим, що наближається відхід до іншого життя. Хто повертається додому з багатством, ніколи не буває засмученим.

67. Бог сотворив людину вільною, тому й належить їй або винагорода, або покарання. Тим, що добре подвизалися, - почесті й вінці, а злочинцям і недбалим - кара й муки. Є гріх, що веде на смерть (1 Йоан 5:16). Смерть же готує собі той, хто скніє у гріхах і від заборонених діл не переходить до благочестивого життя.

68. Великий страх огортає людину в годину смерти, коли душа розлучається з тілом. Бо в цей час розлуки стануть перед душею діла її, добрі й погані, зроблені вдень і вночі. З трепетом бачить вона діла свої і говорить до них: «Відійдіть, дайте мені вийти». Всі ж діла її одноголосно відповідають: «Ти нас вчинила, тож з тобою підемо ми до Бога на суд».

69. Ніхто не знає ні дня, ні години розлуки. Коли безжурно ходимо й веселимося на землі, зненацька спадає на нас страшний наказ - забрати нашу душу з тіла. І відходить грішник в свою останню дорогу того дня і тієї години, коли не сподівався, коли душа його сповнена гріхів і не має виправдання.

70. Не думай, брате, що довго ще житимеш на землі, не лінуйся та не догоджай гріховним помислам і ділам. Веління Господнє прийде несподівано і спостигне грішника, коли вже не буде часу покаятися й отримати прощення. І що скажеш, брате, смерті в час розлуки?!

71. Постійно пам'ятай про смерть, розлуку і Господній суд. Будь мудрим і дбай про спасіння, завжди тримай напоготові свій світильник, повсякчас дивись на нього зі сльозами й молитвою.

72. День схилився до вечора. Маємо обмаль часу, а ми в своєму невір'ї думаємо, що ще ранок. Час жнив настає, приходить кінець вікові цьому, Ангели тримають напоготові серпи й очікують знаку Господнього. Маймо страх, улюблені! Вже одинадцята година дня, а дорога далека. Стараймося, аби нас застали в дорозі. Будьмо пильні, збудімся зі сну!

73. Говорімо самі до себе: «Ось брати наші працюють, а ми марнуємо час. Вони слухають Божественні Писання, наповнюючись, як спрагла земля дощем, а ми навіть на самоті блукаємо помислами. Вони пильнують себе, а ми байдикуємо; вони чувають на молитвах, а ми спимо й лінуємося; вони отримають вінець, а ми залишимося зі своїми лінощами; вони вгодні Господеві, а ми догоджаємо світові. То ж чому не пробудимося, щоби й собі одержати нагороду?»

74. Ці дні, місяці й роки спливають, як сон і вечірня тінь, і скоро настане страшне та величне пришестя Христове. Воістину страшним буде той день для грішників, які не хотіли чинити волі Божої та спастися. Скиньмо з себе нарешті печаль житейську, почнімо готуватися до зустрічі з тим днем.

75. Усе минає, все щезає, і ніщо не принесе нам користи тієї години, крім добрих діл, які тут зробили. Кожен понесе тоді свої діла й слова до престолу праведного Судді. Серце тремтітиме, коли виявлятимуть наші діла, суворо досліджуватимуть помисли й слова. Хто не злякається, хто не заридає, хто не проливатиме сліз, коли там стане явним усе, що кожен із нас тут чинив потайки й у пітьмі.

76. Щоб пояснити це, наведу вам приклад про дерева, які свого часу разом із листям плодоносять. Не ззовні вбираються дерева у свою красу, але зсередини родять плід відповідно до свого роду. Так і того страшного дня всі тіла людські самі виявлять, що зробили вони доброго й злого. І кожен принесе до престолу грізного Судді діла, як плоди свої, і слова, як листя. Святі принесуть прекрасний і дорогоцінний плід добрих діл; мученики - гідне похвали терпіння в муках і серед злоби; подвижники - труди стриманости, чувань і молитви. А люди грішні, нечестиві, повні скверни - в ганьбі, з плачем і бідканням - принесуть туди плід нечистоти й неправди - поживу для черви невсипущої та вогню невгасимого.

77. Чому ж лінуємося? Хіба не знаємо, що чекає на нас? А коли знаємо, чому не плачемо вдень і вночі, не благаємо Бога дати нам покаяння, аби вибавитися від ганьби й вічного мороку? Там замкнуться грішні вуста наші, ляк охопить усяке тіло і чини святих Ангелів - від слави і страху Господнього. Що скажемо Йому того дня, якщо весь свій час змарнували? Тут Він довготерпить, усіх милостиво запрошує в Царство Своє. А там вимагатиме звіту, й справедливий вирок суду пролунає для тих, які хотіли йти за Ним, але були недбалі на службі Його.

78. З одного боку, нас чекають Царство і життя, упокоєння і радість, з іншого - вічні муки у темряві кромішній. Йди куди забажаєш: на все дана тобі свобода. Тому, якщо лінуєшся, не прагнеш спасіння, не ходиш прямими дорогами Божими, не хочеш триматися Його заповідей, то сам себе занапастиш, сам себе позбавиш небесного чертогу. Святий Бог не пощадив заради тебе Єдинородного Сина Свого, а ти, нещасний, сам до себе не маєш жалю. Протверезися врешті-решт хоч трохи і пробудись зі сну гріховного!

79. Зійди на височінь і побачиш: усе, що знизу, - мізерне; а якщо зійдеш з висоти - подивлятимеш і глиняну хатинку.

80. Подбаймо про своє спасіння, потурбуймось про смертну годину. Яка страшна вона, та смертна година, коли душа відходить від тіла! Тоді поруч будуть не батько синові, не мати дочці, не жона чоловікові, не брат братові, а лише діла кожного -добрі чи лихі. Висилаймо поперед себе діла добрі, щоб коли й ми туди попрямуємо, вони прийняли нас до своєї обителі.

81. Якщо хочеш успадкувати Царство, ще тут здобудь прихильність Царя. Наскільки величатимеш Його тут, - настільки й Він піднесе тебе там. Як послужиш Йому тут, так вшанує Він тебе там. Адже написано: Бо Я шаную тих, що Мене шанують, а ті, що Мене зневажають, ні за що будуть увижатись! (1 Сам. 2:30). Шануй Господа всією своєю душею, щоб і тебе сподобив Він чести Святих. Питаєш: як осягнути благовоління Його? - Принеси Богові, якщо маєш, золото й срібло, допомагаючи нужденним. Якщо нічого з того не маєш, склади інші дари Йому - віру, любов, стриманість, терпіння, щиросердність, смирення. Утримуйся від осудження інших, пильнуй очі свої, щоб не бачили суєти, руки свої - щоб не чинили неправди, ноги свої - щоб оминали злі дороги. Втішай слабодухих, співчувай немічним, подай студеної води спраглому, вділи скибку хліба голодному, - що тільки маєш і чим Господь наділив тебе, те й принеси Йому; адже й дві лепти вдовиці не відкинув Христос.

82. Частіше згадуймо про муки, що чекають на грішників, аби збудити себе до покаяння і покласти край гріховному життю. Що менше від комара? Але ми і його укусу не можемо стерпіти. А що буде там від отруйної черви невсипущої? З настанням вечора кажуть: «Запали свічку, бо темно». І пітьма відступає перед світлом. Що робитимемо там у непроглядному вічному мороці? Тут від спопеляючого сонця ховаються у затінок. Де сховаємося там від вічного пекельного вогню?

83. Схаменись і не легковаж вічним пекельним полум'ям. Коли ж нехтуєш ним, то ще тут спробуй випробувати себе, чи ладен витримати жорстокий караючий вогонь. Запали свічку і приклади палець. Коли витримаєш цей біль, то, можливо, й там зможеш зарадити собі. Коли ж усе тіло твоє поза вогнем, а не можеш стерпіти болю одного маленького пальця, то що робитимеш, якщо все тіло разом із душею кинуть до пекельного вогню?

84. Приходні й подорожні ми в цьому житті й не знаємо, коли підемо звідси. Багато хто, прокинувшись вранці, не дожив до вечора. Інші поснули звечора, але не побачили ранку. Людина схожа на подих, дні її, мов ота минуща тінь (Пс. 144:4). І хто знає, чи не настав уже час і нашого відходу? Не маловажмо своїм спасінням!

85. Блаженний той, хто в час смерти виявиться святою, приємною Богові жертвою, хто з великою радістю розлучатиметься з тілом і суєтним життям цим. Ангельські сили, побачивши такого на небесах, співатимуть йому славу як подібному до себе рабові, досконалому в Господі.

86. Цінна в очах Господніх смерть Його вірних (Пс. 116:15), а смерть грішників люта (Пс. 34:22). Настане день, неодмінно настане й не омине він нас, коли людина залишить усе і всіх та піде одна-однісінька, нага й безпорадна, без заступника, без провідника, неготова, без жодного виправдання - якщо день цей настигне її в лінощах - за дня, якого вона не сподівається, і за години, якої вона не знає (Мт. 24:50), тоді, коли вона веселиться, багатіє, розкошує, гуляє. Раптово прийде та година - і кінець усьому. Одна болісна ніч - і чоловік піде, як засуджений, туди, куди його поведуть. Чимало помічників потребуватимеш тоді, чоловіче, чимало молитов у ту годину відходу душі. Великий буде тоді страх, великий трепет, великий переворот, коли переходитимеш до іншого світу. Наша це година, година страшна і невідворотна. Це спільний кінець для всіх, і для всіх він страшний: трудний шлях, який усі мають перейти, дорога вузька й тісна, але всі станемо на неї; це гірка й страшна чаша, але всі питимемо з неї. Страхіттям й жахом виповнено те, що зазнає тоді душа, але ніхто з нас того не знає, крім тих, які випередили нас там і пізнали те на власному досвіді.

87. Страшно буває дивитися на тих, що вмирають. Які вони збентежені, як зітхають, як бігають очима туди й сюди, як деколи скрегочуть зубами... Тоді бачать вони те, чого ніколи не бачили, і чують те, чого ніколи не чули, і терплять так, як ніколи не терпіли. Вони шукають визволителя, і нема того, хто б їх порятував.

88. Хтось із вмираючих каже: «Прощавайте, браття, прощавайте. В далеку дорогу рушаю я - в дорогу, якою ще не ходив, до незнаної країни, з якої ще ніхто не вертався, до землі темної, і не знаю, що станеться там зі мною. Відходжу й не повернуся вже до вас. Важка для мене ця година, бо відходжу неготовий. Темна для мене ця ніч, бо зрубали мене, як безплідне дерево. Тяжка дорога чекає на мене, бо не маю доброго напуття. Тепер бачу, як я обманювався, кажучи: «Молодий я, тож буду насолоджуватися життям - потім покаюся. Бог любить людей і, певна річ, простить мені. З такими щоденними думками зле я жив. Мене вчили, але я на те не зважав; мене напоумляли, а я сміявся. Слухав я Писання, але йду з життя як той, що ніколи не чув; чув про суд, але насміхався з цього; чув про смерть, а жив як безсмертний. І ось тепер відходжу зовсім не готовий - і нема кому мені допомогти; заслужив на осудження - і нема кому зарадити мені. Засуджують мене - і нема кому спасти. Як часто постановляв я покаятись, але знову чинив зле. Скільки припадав я до Бога і знову відступав від Нього. Безліч разів прощав Він мені, а я знову засмучував Його. Тепер відходжу - і становище моє безнадійне. Зітхніть, брати, пролийте за мене сльозу!» Так іноді говорить до нас той, хто вмирає. І раптово язик німіє, очі завмирають, голос зривається і уста стихають.

89. Коли зближається остання година, висилаються тоді Ангели - забирателі душ, щоб узяти душу, яка відходить, і представити її перед судом Господнім. Бідна людина, хоч би й була царем, володарем або самодержцем, коли побачить, що вони наближаються, лякається, як під час землетрусу. Вона вся тремтить, як листя на вітрі, як пташина в руках ловця. Ціпеніє вражена, бачачи страшні сили, незнайомі й величезні постаті, грізні й суворі обличчя, - багато речей, яких ніколи раніше не бачила. Усе це постає перед людиною, яку забирають від нас, і не звертає вона вже уваги на нас. Тільки сама у собі, наскільки має сил, молиться. З її стану можемо зрозуміти, що вона бачить вищі сили, і подаємо знаки один одному: «Вже мовчіть і не турбуйте вмираючого, не бентежте його. Краще молімся, щоб з миром відійшла його душа, щоб Суддя був милостивий до нього».

90. Ось померла людина - не стало її. Віджила свій вік і лежить нерухома, бездиханна, німа. Що ж таке людина? - Марево й тінь. Ангели, забирателі душ, узявши душу, сходять повітрям туди, де начала, власті та супротивні сили. Ось ці злі наші обвинувачі: тут спокусники і записувачі наших лихих вчинків, а там - мучителі. Вони дорогою стрічають душу, що її підносять, оглядають її, підраховують за своїми записами її гріхи - гріхи молодости й старости, вільні й невільні, скоєні ділом, словом і подумки. О, який страх, який трепет чекає там на бідну душу! Неможливо описати, як вона потерпає тоді від безлічі ворогів, котрі, як темрява, оточують її, зводять на неї наклепи, щоб лише не дати їй зійти на небо й оселитися посеред світла живих.

91. Ангели, коли забирають душу, провадять її лише їм знаною дорогою. Ми ж, спорядивши тіло, несемо його на цвинтар - і там зустрічаємо нове страшне таїнство. Малі й старі, царі й прості люди, пани й раби - всі стали одним порохом, одним попелом, одним сопухом і гноєм. Потворний тут такий самий, як і красень; юнак - як і старець; розслаблений - як і міцний тілом, - усі стали, як призначено від початку, землею й порохом (Бут. 3:19). І нічого не розпізнаєш. Дійсно, велике й страшне таїнство перед нами! Бачимо, що роки там не мають жодного значення, всіляка тілесна врода зникла, щезла будь-яка краса обличчя, згас колись приємний погляд, запечатані вуста, які говорили колись приємні речі, пропало плетіння волосся - все скінчилося. Говоримо - і ніхто не слухає, плачемо - і ніхто не чує.

92. Коли б ми спитали тих, які там лежать: «Куди відійшли ви, брати наші? Де замешкали? Де перебуваєте? Озвіться, погомоніть із нами, як колись», - вони б тоді повчили нас так: «Ми, що відійшли від вас, живучих ще на землі, перебуваємо там, де кожній душі призначено бути згідно з її ділами. А цей порох, що лежить перед вами, цей попіл, що його бачите, цей сопух і зогнилі кістяки -це тіла тих юнаків і дівчат, яких ви колись жадали. Це порохно - та сама плоть, яку ви обіймали й ненаситно цілували. Ці вишкірені зуби - ті самі вуста, які ви день і ніч безперестанку цілували. Цей гній і огидна мокрота - та сама плоть, в обіймах якої ви віддавались гріхові. Знайте, що, цілуючи тіла, цілуєте ви сморід і гній. Знайте, коли спалахуєте до них любов'ю, - пожадливо жадаєте черви, порохна, сопуху. Не піддавайтеся омані, нерозважливі юнаки й дівчата! Не спокушайтеся скороминущою красою юности! Адже ми, зотлілі мерці, що тепер лежимо перед вашими очима, колись так само, як ви тепер, були ставними, величними, намащувались пахощами. Нас кохали, ми насолоджувались і розкошували, але, як бачите, все це перейшло в глину, порох, попіл і смрад. Не обманюйтесь більше, але навчіться від нас, які жили перед вами, а тепер у могилі. Станьте розсудливими і знайте, що є суд, нескінченні муки, тьма кромішня й вогонь пекельний, є черва невсипуща, безупинний плач, постійний скрегіт, незцілима скорбота».

93. Усього того, якщо не на словах, то на ділі вчать нас брати наші, які випередили нас там, у вічності. Прокиньмося зі сну! Годі обманювати самих себе порожніми сподіваннями. Не дозвольмо більше лукавому ворогові знущатися з нас. Хай не введе нас в оману улесливий помисел обіцянкою довгого життя. Чимало таких, що задумували багато, не дожили й до ранку. Їх зненацька схопила смерть, як яструб - пташеня, як вовк - ягнятко. Одні поснули звечора здоровими - і не прокинулись; інші за трапезою віддали дух; ще інші раптово померли, гуляючи й веселячись; деякі померли в лазні, знайшовши собі там поховальне омивання. Декого несподівано застала смерть під час весілля, у самій весільній світлиці: і стали їхні весільні одежі поховальними, музик заступили жалобники, танцюристів - плакальники. Все це ми знаємо - і все ж таки не полишаємо обманювати самих себе. Тому й не знайдемо собі в Бога милосердя, бо не через незнання, а свідомо обманюємо себе. Благаю вас: не лише слухайте, але й живіть згідно з даним вам вченням.

94. На який страх і яку нужду наражаємося ми, коли відходимо з цього життя, коли душа розлучається з тілом! Страшне й величне таїнство звершується тоді! До душі приступають добрі Ангели й велике воїнство небесне, а також усі супротивні сили і князь тьми. Ті й інші хочуть забрати душу до себе. Але якщо душа набула тут добрих діл, жила праведно й доброчесно, то в день її відходу набуті на землі чесноти стають її добрими Ангелами; вони обступають її і не дозволяють приступити до неї будь-якій супротивній силі. Разом зі святими Ангелами у великій радості відносять її до Христа, Владики й Царя слави, і поклоняються Йому разом із нею і всіма небесними силами. І, нарешті, відводять душу до місця упокоєння, до невимовної радости, до вічного світла, де немає ні печалі, ні жалю, ні сліз, ні турбот, а життя вічне та нескінченні радощі в Небесному Царстві разом з тими, хто старався на землі бути вгодним Богові. Якщо ж душа у цьому світі жила ганебно в негідних пристрастях, плотських потіхах і суєті мирській, то в день її відходу з життя цього всі ті пристрасті й втіхи, що їх мала вона в цьому житті, стають лукавими демонами, оточують бідну душу і не дають наблизитись до неї Божим Ангелам, але разом із супротивними силами, князями тьми, забирають її, жалюгідну, сумну, в сльозах і бідканнях, та відводять туди, де морок, тьма і печаль, де мучаться до дня суду й вічної муки грішники, куди повергнутий диявол з його ангелами.

95. Отож, поки маємо час, очистьмося покаянням від пристрастей і трудами самовмертвіння й добрими ділами насадімо в наших серцях чесноти, що в останню годину стануть нашими заступниками: вони разом з Божими Ангелами стануть перед Владикою нашим і Господом та привернуть до нас Його милість.