Життєпис святого Єфрема Сирійського

Святий Єфрем ще за життя був відомий як великий учитель, проповідник, поет, пояснювач Святого Письма й оборонець Христової віри. З сирійських Отців його єдиного вшановують усі християни. Католики вважають його святим Учителем Церкви, а різні сирійські церкви називають його "арфою Святого Духа" і в своїх богослужбах використовують його духовні науки, гомілії та пісні. Святий Єфрем не мав високої освіти, але, вивчаючи Святе Письмо, дійшов глибокого розуміння Божих таємниць.

Святий Василій Великий говорив про святого Єфрема як про «славного сирійця, месопотамця, добре обізнаного з усім тим, що правдиве». А святий Єронім у своєму описі великих християнських письменників згадує його ось якими словами: «Єфрем, диякон церкви в Едессі, написав багато творів по-сирійськи і став таким відомим, що його писання прилюдно читають по деяких церквах після Святого Письма. Твір святого Єфрема про Святого Духа свідчить про високий геній того мужа». Святому Єфремові ми завдячуємо введення до церковних богослужб набожних пісень як визначальної ознаки церковного боговеличання й признаного засобу навчання релігійних правд. Цей звичай з Едесси незабаром перейняли всі Східні Церкви, а поступово і Західні.

Народився святий Єфрем на початку IV ст. в сирійській Нисибії, що була тоді під владою римлян. Його батьки були християни. Таку вістку подають деякі життєписці на підставі слів, що їх написав сам Єфрем: «Я народився на дорозі правди, хоч моє дитинство не розуміло тієї великої справи. Від своїх предків-хліборобів я навчився пізнавати Христа; мої батьки залишили мені в спадщину Господній страх. Я бачив сусідів, що жили дуже побожно. Я чув про тих багатьох мучеників, що загинули за Христа. Мої батьки були ісповідниками перед суддею, я - родич мучеників». Однак інша версія така: батьки святого Єфрема були поганами. Довідавшись про навернення Єфрема до християнської віри, прогнали його з хати. На 18 році життя він прийняв святу Тайну Хрищення і став учнем святого Якова, Нисибійського єпископа, з яким 325 року був на Соборі в Нікеї.

Після смерти святого Якова Єфрем був наближеним до трьох наступних владик, мабуть, як наставник славної єпископської школи в Нисибії. Тоді ж перебув він три перські облоги міста Нисибії, які пізніше описав у вірші. Після смерти Юліяна Відступника імператор Йовіян уклав з персами невигідний мир. Християни покинули місто Нисибію, з ними пішов і святий Єфрем. Поживши трохи в різних місцевостях, поселився він у печері серед скель міста Едесси.

Там святий Єфрем вів дуже суворе життя, їв ячмінний хліб і городину, спав на голій землі; там написав він більшість своїх духовних творів.

Вигляд святий Єфрем мав теж аскетичний. Був він малого росту, лисий, без бороди. Його одежа була болотяного кольору, вся полатана. При згадці про останній суд потоки сліз пливли з його очей. «Плакати для Єфрема, - писав Григорій Ніський, -було те саме, що для інших дихати повітрям: вдень і вночі сльози були на його очах». Та ще більшим даром було його уповання на Бога, в усіх ділах і думках виривалися з його серця й уст слова святого псалма: «Коли кладуся на спочинок, твоя любов до людей, Господи, приходить мені на гадку, і я встаю серед ночі, щоб дякувати Тобі. Та згадка про гріхи лякає мене, і я починаю лити сльози; я міг би навіть упасти духом, якщо б не поспішили скріпити мене - напівмертвого - розбійник, митар, грішниця, хананейська жінка, самарянка й інші». Єфрем був дуже вбогим: не мав ніколи ні золота, ні срібла, ні торби відповідно до слів доброго вчителя Христа: Не збирайте собі скарбів на землі (Мт. 6:19). Будучи від природи схильним до гніву, він зумів стати таким лагідним, що його називали "мужем спокою". Одного разу, після кількаденного посту, попросив святий Єфрем свого учня принести йому страву. Учень ніс миску так необережно, що та впала й розбилася. Святий усміхнувся і сказав: «Не хотіла миска зі стравою прийти до мене, то я піду до неї». Потім сів над черепками і спокійно спожив розсипану по землі їжу.

Усі життєписці святого Єфрема згадують: коли Святий вперше прийшов до міста Едесси, то зустрів жінку, яка прала в річці білизну. Коли вона надто сміливо почала задивлятися на нього, святий Єфрем застеріг її, щоб опустила стидливо очі до землі. «Ні, це ти маєш дивитися в землю, - відповіла йому жінка, - бо ти з неї взятий; щодо мене, то це цілком природно, щоб я дивилася на тебе, бо з тебе (чоловіка) я була створена». Єфремові сподобалася така відповідь, і він сказав: «Якщо жінки в цьому місті такі розумні, то які ж мусять бути тут чоловіки!» Іншим разом, коли Святий прийшов зі своєї печери до міста, напроти його вікна стала грішна жінка й запитала, чого йому бракує. «Бракує мені цегли й вапна, щоб замурувати вікно й не бачити тебе», - відповів Святий.

В юності зі святим Єфремом сталася неприємна пригода. Його звинуватили в крадіжці овець і ще з одним чоловіком посадили в тюрму, де вже сидів третій. Усіх їх було звинувачено невинно. Пробувши сім днів у тюрмі, святий Єфрем мав у сні напучення, що хоч він і не винен у крадіжці, але покараний за колишні гріхи; так само страждають за минулі провини і співв'язні його. Прокинувшись, він розповів сон своїм братам по темниці, - і всі вони, заглибившись у минуле, погодились, що дійсно робили злі діла, але не були покарані за них. Невдовзі суддя виправдав святого Єфрема, як це було предречено йому в сонному видінні. Відтоді Святий ніколи не сумнівався в Божому Провидінні.

Хоч головною домівкою святого Єфрема була печера, однак він не був затворником, а займався всіма церковними справами в Едессі, яку він називав містом благословення та де мав великий вплив. Там він часто проповідував, а коли говорив про другий прихід Христа і страшний суд, - люди так плакали, що ридання заглушувало його слова. Святий Єфрем писав: «Вставши якось дуже рано, підніс я очі на небо, що славою освітило землю. І я сказав з подивом: «Якщо зорі так сяють, то чи не засяють невимовним світлом Спасителя Праведні й Святі, що сповняють Божу волю?» Та ледве я згадав про прихід Господа, як стряхнулися кості мої, затріпотіли душа й тіло: я заплакав з сердечним болем і промовив, тихо зітхаючи: «Яким предстану я, грішний, у той страшний час? Як доступлюся перед престол страшного Судді? Як з'явитися мені біля досконалих? Як мені, безплідному, потрапити в ряди тих, що принесли плоди праведности? Що робитиму, коли Святі в небесній палаті впізнаватимуть одні одних? Хто впізнає тоді мене? Мученики покажуть свої рани, подвижники - свої чесноти, а що покажу я, крім лінощів своїх і недбальства?»

Якось, коли слава святого Єфрема рознеслася дуже далеко, він, роздумуючи про смерть і суд, розплакався, кажучи до своїх учнів: «Боюсь, брати мої, щоб ті, які сьогодні звуть мене блаженним, не сміялися колись з мене, побачивши мене у вічному вогні. Бо я знаю своє лінивство!» Коли хотіли висвятити його на єпископа, він навмисне вдав божевільного, щоб уникнути високої єпископської чести. У своїй покорі святий Єфрем відмовлявся від усяких вищих духовних свячень, і аж у пізніші роки життя єпископ Едесси висвятив його на диякона. Відтоді його так і називали - диякон Єфрем. Та є в його творах такі висловлювання, які вказують на те, що він був висвячений на священика.

Святий Єфрем проповідував Боже слово з такою ревністю, що найбільші грішники наверталися і свята віра так укріпилася в Едессі, що навіть імператор Юліян Відступник не наважився переслідувати там нікого за віру. А єретиків Святий перемагав не тільки проповідями, виголошеними по церквах, а й викривальними статтями, якими укріплював правдивих християн. Коли єретики під час своїх відправ, використовуючи вірші, потягали за собою людей, - святий Єфрем почав складати духовні пісні, що їх співали по правовірних церквах жіночі хори. Ті пісні мали великий успіх і укріплювали правдиву віру. Життєписці святого Єфрема зазначають, що за своє життя він поборював аж дев'ять різних єресей, що розбивали єдність Христової Церкви.

Близько 370 року святий Єфрем вибрався в дорогу до Каппадокійської Кесарії відвідати святого Василія Великого, про якого чув багато доброго. Побачивши у видінні вогненного стовпа, що сягав від землі аж до неба, почув голос: «Єфреме, Єфреме! Як цей стовп, такий є святий Василій!» Крім того, бачив він голуба на плечі святого Василія. Прийшовши до Кесарії на свято Богоявлення, застав він святого Василія у церкві в колі численного духовенства. Єфремові здалося, що святий Василій купається в пустій славі, тому подумав собі: «Шкода мого труду, бо чи цей міг би бути тим вогненним стовпом?» Але як тільки святий Василій почав проповідувати, святий Єфрем переконався, що слова з уст святого Василія виходили, як вогонь, і спалювали всяке зло. Здивований тим, сказав: «Направду великий є Василій, направду він є вогненним стовпом, направду Святий Дух промовляє його вустами!» Святий Василій пізнав внутрішнім просвіченням, що святий Єфрем є в церкві, і запросив його до себе на розмову; згодом хотів висвятити його на священика. Однак святий Єфрем у своїй великій покорі й глибокій пошані до Пресвятої Євхаристійної Жертви ніколи не наважувався відправляти Служби Божої.

Повернувшись до Едесси зимою 372-373 року, святий Єфрем застав там великий голод. Багачі не хотіли давати пожертв для вбогих, виправдовуючись тим, що нема надійної людини, якій можна було б довірити розподіл харчів та грошей. Тоді тією справою зайнявся сам Єфрем. Він зібрав стільки грошей і харчів, що наділив усіх потребуючих та ще й придбав 300 нош для хворих. Про це написав один його життєписець так: «Бог дав йому нагоду здобути вінок на схилі життя».

Коли минув голод й настав урожайний рік, святий Єфрем вернувся до своєї печери і там через місяць помер. Можливо, його смерть прискорила виснажлива праця під час порятунку голодуючих. Перед своїм кінцем святий Єфрем просив, щоб його поховали там, де ховають чужинців, бо грішник, мовляв, не вартий великого похорону. Зате просив молитов, а тих, що бажали справити йому багатий похорон, закликав пам'ятати про вбогих. Помер близько 373 року. Є відомості, що жив він довше -до 378-379 року.

Святий Єфрем написав багато творів, у яких пояснював Святе Письмо Старого й Нового Заповітів, викривав фальшиві вчення різних єретиків, викладав правдиву науку Христової Церкви. Твори писав як прозові, так і у віршованій формі, з яких найцікавіші - Нисибійські пісні. 72 церковні пісні святого Єфрема й досі співають у сирійських церквах. Його роздуми про великі таємниці відкуплення людського роду й муку Спасителя дуже глибокі. Особливо цінним засвідченням покори і взагалі характеру Святого є його твір Заповіт.

Ми, українці, також користаємо з цінної спадщини святого Єфрема. Його дуже гарну молитву проказуємо з поклонами протягом Великого Посту:

«Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбальства, властолюб'я і пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливости й любови даруй мені, недостойному слузі Твоєму. Так, Господи Царю, дай мені зріти гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки вічні. Амінь».

Мощі святого Єфрема спочивають у церкві нез'єдинених вірмен в Урфі, колишній Едессі. Учителем святої Христової Церкви проголосив святого Єфрема Папа Бенедикт XV 1920 року.

Твори Святого Єфрема [1]

Преподобний Єфрем передусім був подвижником, схимником, людиною аскетичного складу водночас з сильним ліричним обдаруванням. Він залишався ліриком і в своєму богослов'ї: співучому, наспівному. Це надає його творам особливої інтимности й проникливости. Ліриком був він і як проповідник. Він завжди радше співав, аніж говорив. Яскраві, інколи надто складні образи святий Єфрем легко розгортав у наочні драматичні картини... Цей Святий мав великий дар сліз. «Плакати для Єфрема було те саме, що для інших дихати повітрям, - день і ніч проливав він сльози»... Це були скоріше сльози замилування, ніж сльози страху й горя... Сувора особиста аскеза не робила преподобного Єфрема суворим до ближніх. Навіть як проповідник покаяння він не стільки викривав, скільки бажав зм'якшити й зворушити душу. Дуже сильні в його творчості космічні мотиви. Саме цим поетичним даром і пояснюється винятковий вплив преподобного Єфрема, швидке й загальне поширення його творів. За часів блаженного Єроніма «їх читали всенародно по деяких церквах після книг Святого Письма» - йдеться, зрозуміло, про Схід. Теодорит зауважує, що свята на честь мучеників з піснями Єфрема стали урочистішими. Дуже рано, ще за життя Святого, його твори - за свідченням Созомена - були перекладені грецькою мовою.

У літературній спадщині преподобного Єфрема треба відзначити насамперед його коментарі до Біблії. Вони припадають на пізніший - едесський -період його життя. Очевидно, він написав тлумачення до всіх канонічних книг Біблії. З них повністю і в оригіналі зберігся лише коментар на книги Буття і Вихід (до XXXII, 26). З-посеред інших роз'яснень дійшли до нас лише уривки в сирійських катенах Севіра Едесського (IX ст.), причому біблійний текст (крім послання до Филимона) змінено за Пешиттою. Преподобний Єфрем писав екзегетичні гомілії на окремі біблійні теми, переважно старозавітні: про рай первозданний, про Йосифа, якого продали брати в рабство, про пророка Йону, що проповідує покаяння ніневітянам тощо. Це радше гімни, аніж проповіді. Окрім біблійних коментарів преподобний Єфрем уклав кілька прозових догматичних полемічних книг. Але більшість його писань мають поетичну (точніше - метричну, мірну) форму. Деякі поетичні твори преподобного Єфрема призначалися для ритмічної декламації, читання вголос, інші - для хорового співу під звуки арфи. У віршованих формах преподобний Єфрем і сперечався з єретиками, і співав славу Богові у дні празників. Він багато писав на догматично-полемічні теми - проти Маркіона і Манеса, Бардесана, Юліяна Відступника, проти "досліджувачів" (тобто аріян)... До ранніх творів належать його Нисибійські пісні та гімни на погребіння, чудові за своїм ліричним піднесенням. Заповіт святого Єфрема зберігся в пізнішій редакції.

Для преподобного Єфрема як учителя характерний насамперед біблеїзм. До Святого Письма він підходить з благоговінням - як до книг Божих, Божественних, надхнених Духом Святим, як до ліку для нашого зцілення й спасіння. Лише для віруючого ока розкриваються тайни священних книг і дивна їхня суголосність. На двадцяти двох потоках виростає родюче дерево, віти якого розкинулися до кінців землі... Виходить святий Єфрем з прямого й буквального змісту біблійного тексту, а потім розкриває приховане значення осіб і подій Старого Завіту - Адама та Єви, патріярхів, потопу, служіння левітів... Оповідь про шість днів творення святий Єфрем пояснює буквально і під Духом Божим у Бутті (1:2) розуміє, слідом за єврейською екзегезою, потужний вітер, що здвигав гори і зігрівав води. Створення людини відбувалося не за простим велінням Бога, як було створено решту світу, - а за радою Святої Тройці. Людину, як і безтілесні духи, Бог створив зі свобідною волею, зі свобідним вибором між добром і злом. Для того, аби людина була свідома, що Бог - її Творець і Владика, Господь дав їй першу заповідь-заборону. Заборонене дерево, на думку Єфрема, було не просто деревом. Бог не дав іншої заповіді, бо не міг сказати першій людині: не вбий, не вкради, не чини перелюбу, люби ближнього свого.., адже ще не було інших людей. У свободі людини прозирає образ Божий. І за образом Божим людина думкою може сягати всюди, обіймати всі місця. Першу людину прикрашала "одежа слави", "небесні ризи". Блаженство і велич первозданного раю неможливо описати. Втрачені через пожадливість очей, хтивість і гордий непослух першої Єви, вони повертаються до нас разом із другою Євою - Дівою Марією. Первісний рай відновлюється у Церкві, де Євхаристія заміняє дерево життя... Месіянські місця святий Єфрем пояснює як знаки. Для нього взагалі характерне поєднання буквальної інтерпретації з поетичним символізмом, коли Біблія з книги історії перетворюється на книгу приповідок. Преподобний Єфрем постійно підкреслює органічну цілісність обох Завітів як "одного тіла істини". Це одне слово, "сказане одними вустами для різних родів", дві арфи, на яких грає один Митець, слабенькі промені - й повнота світла, подібність - і сповнення... Єдина путь спасіння, але потрійна: від раю до Сіону, від Сіону до Церкви, від Церкви до Царства Небесного.

Преподобний Єфрем завжди підкреслював апофатичні мотиви, утримуючись від детального дослідження: «Добровільно визнаю нікчемність свого єства і не хочу вдаватися у дослідження щодо Творця мого, адже страшним є Незбагненний за природою Своєю»... Пошук свій він обмежує тим, що відкрите, і не поширює на сокрите, тобто на те, що не виражене ясно і явно в Писанні та правилі віри. З творів преподобного Єфрема можна почерпнути багатий догматичний матеріал. Насамперед він підкреслює засадниче значення Троїчного догмату: «Без нього неможливе істинне життя». Троїчне життя є тайна. Але ми Божим свідченням навчені одночасно і розрізняти імена, і пізнавати нероздільну єдність, тотожність Божого єства. В Тройці немає розділення, але немає й злиття, «адже є великий порядок». Імена - це не просто назви, вони означають дійсних осіб, - «якщо немає особи, то ім'я - пустий звук». У Божественних Іменах споглядаються Особи. Син Божий є Син Отця; і все, що належить Отцю, належить і Синові. Незбагненне народження Сина є народження природне і вічне, як із сутности явив Отець й Духа, що вічно ісходить. Не можна не визнати ясности цього Троїчного сповідання попри всю його простоту й стислість. «Істина написана короткими словами, - зауважує преподобний Єфрем, - не вдавайся у довгі дослідження»...

Така ж виразна христологія преподобного Єфрема. Він насамперед відстоює перед докетами реальність воплочення. З цим у нього пов'язане яскраве вчення про Богоматір, Матір-Діву. «Непотрібною була би Марія, якби Христос був маревом». Христос був одразу і Бог, і людина - «весь серед тих, хто внизу, і весь серед тих, хто вгорі, весь у всьому і весь в одному»... Преподобний Єфрем особливо підкреслює нероздільність поєднання, єдність Образу.

Про значення відкуплення Святий висловлюється мало. Головна ідея ясна: «Господь уподібнився до нас, щоб ми уподібнилися до Нього. І Безсмертний зійшов до смертних, зробив їх безсмертними і піднісся знову до Отця»... Особливий наголос робить преподобний Єфрем на стражданнях Спасителя і на зішесті до аду, звідки Він визволяє Адама, - і мертві возстали з пороху й прославили свого Спасителя... Євангельська історія останніх днів оживає в поетичних описах преподобного Єфрема. Особливо яскраво змальовано запровадження нової Пасхи, Євхаристії. Преподобний Єфрем найпаче наголошує на реальності перетворення Євхаристійних дарів у нетлінну поживу. Реалізм преподобного Єфрема особливо проглядається в його заувазі, що Спаситель подав Юді хліба, спочатку вмочивши його у воді, й тим зняв благословення... Звісна річ, усе це скоріше містична поезія, аніж богослов'я.

В антропології преподобний Єфрем підкреслює насамперед свободу людини, в ній він вбачає основу відповідальности, основу подвигу. Адже подвиг є перемогою над потребою, перемогою над природою, звільненням від "влади зірок" і стихій. І саме питання - чи є свобода - доводить її буття, бо самі «питання й пошукування постають зі свободи»... «Позбавлена свободи природа не може ставити запитання. Питання - це діло свободи. Лише вільна природа може запитувати»... Так само про свободу людини свідчить її внутрішній досвід... Світ сотворив Бог, «і нема на землі нічого, що не мало б над собою вищого, адже початок усього Бог»... Тому зло не від природи, не від речей - «не існувало би зла, якби не воля»... Гріхопадінням уражено свободу, але не знищено її. Завжди є можливість вибору, і «сутність свободи однакова в усіх людях»; отже, якщо може перемогти один, то можуть здобути перемогу й усі... Людину створено на образ Божий, -це виявляється у її свободі, її здатності приймати дари Божі. Її було створено безсмертною, мудрою, світлою, здатною до пізнання. З гріхопадінням вона стала смертною. Лише Христос звільняє людину від вироку смерти.

Дуже яскраво преподобний Єфрем навчає про Церкву. Про неї він завжди говорить піднесено. Церква - це Христова наречена, обійстя великого Пастиря, дім Божий, утверджений на двох стовпах - від світу видимого і від світу невидимого. Преподобний Єфрем підкреслює безперервність спасіння від Адама до Христа, тяглість апостольського наступництва, що випливає з безперервности рукоположень... Церква для преподобного Єфрема - це насамперед Дім, де відбувається освячення. Воно здійснюється у Таїнствах. Серед них перше - Хрищення: Таїнство прощення й усиновлення. І купіль - наче Йордан - межа між життям і смертю, і лише той, хто переходить на другий берег, стає «громадянином світу духовного». У Хрищенні людина «ім'ям Тройці виводиться на свободу». Хрищення завершується Миропомазанням, яке преподобний Єфрем порівнює з Євхаристією. З грішників скверна знову може бути змита покаянням (преподобний Єфрем має на увазі насамперед плач і скруху: «Зодягаюсь у плач і ним прикрашаюсь»). Також він нагадує про дану Церкві владу ключів. «Уся Церква є Церквою каянників, Церквою тих, що спасаються», - це головне у вченні преподобного Єфрема.

Святий багато роздумує на есхатологічні теми, вони явно вражають його поетичну уяву. Він часто говорить про суд[2] і в тому подібний до Афраата: праведники - понад судом, звичайних людей судитимуть. Воскреснуть усі - догму воскресіння преподобний Єфрем вважає за основну, без віри у воскресіння не можна бути християнином і надаремна тоді участь у Таїнствах. Саме Таїнства, і понад усі -Євхаристія, свідчать про істину воскресіння. У воскресінні всі перетворяться на нетлінне, але тіла грішників стануть темними і віддаватимуть смородом. Воскреснувши, всі перейдуть через вогонь -праведники безпечно, а грішники в ньому ж і залишаться. Лише після воскресіння праведні душі приступлять до блаженства. Поза тілом вони начебто нечутливі й не можуть перейти за край райської землі. На цьому краю залишаться після суду ті грішники, які отримають прощення. А праведники піднімуться тоді на вершину блаженства. Це й буде останньою й вічною долею. У преподобного Єфрема багато сильних образів, не менше оригінальних і сміливих думок. Викладаючи загально-церковну науку, святий Єфрем досягає великої яскравости, художнього синтезу, і в цьому - віровчительна гідність його творів.

Від видавництва

Подвижницькі настанови святого Єфрема Сирійського - вибірка з творів цього Учителя Церкви, яку зробив святий Теофан Затворник (t 1894) для Добротолюбія, яке він упорядкував (том II, с. 305-490). Оскільки до грецької Філокалії, покладеної в основу однойменної збірки творів святих Отців, не ввійшло жодного твору святого Єфрема, святий Теофан, як він сам написав у передмові до Подвижницьких настанов, вважав «за несправедливе позбавити цей збірник скарбів його вчення».

Святий Єфрем цитує біблійні тексти Старого Завіту за різними списками, насамперед за сирійською Пешиттою. Перекладаючи українською мовою Подвижницькі настанови святого Єфрема, збережено цитування російського оригіналу за церковнослов'янською Біблією, зробленої з Септуагінти. Деякі сучасні переклади Старого Завіту зроблено з єврейського тексту (наприклад, український переклад Біблії, Рим 1966). Між текстами Старого Завіту в грецькій і єврейській мовах є розбіжності. У псалмах не тільки не збігається нумерація, але й у грецькому, і в єврейському текстах подекуди подаються відмінні псалми (такі випадки окремо не обумовлюються).

[ Cкачати книгу: "Святий Єфрем Сирійський" ]

[ Купити книгу: "Святий Єфрем Сирійський" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!