Моральні правила стисло - Василій Великий

Вступ

Чоловіколюбний Бог, Який навчає людину знання (Пс. 94, 10), тим людям, яким Він довірив дар учительства, наказує перебувати в апостольській науці (1 Тим. 4,17), а для тих, що потребують божественних настанов, дає пораду через Мойсея: Запитай свого батька, і покаже тобі тих старших твоїх, а вони тобі скажуть (Втор. 32, 7). Тому нам, яким довірено служити Слову, необхідно повсякчас бути наполегливими у наверненні душ і привселюдно свідчити перед усією Церквою, і приватно — по можливості дозволяти кожному, хто приходить до нас, запитувати про те, що стосується справжньої віри чи істинного життя за Євангелієм Господа нашого Ісуса Христа, бо завдяки їм Божа людина надійно вдосконалюється. Необхідно, щоб ми нічого не залишали без добрих наслідків і без уваги, а ви, окрім того, чого навчаєтесь привселюдно, і приватно запитували про доброчинне і весь вільний час життя використовували з користю.

Отож, зібрані Богом, перебуваючи в цілковитому спокої, удалині від цьогосвітніх турбот, не клопочімося суєтними справами і не насолоджуймося сном, а проведімо решту ночі, досліджуючи те, що для нас необхідне, виконуючи слово блаженного Давида: про закони Господа роздумуватиме вдень і вночі (Пс. 1, 2).

Запитання 1. Чи достойно і корисно, аби будь-хто дозволяв собі робити або говорити те, що він сам вважає за добре, без свідчення про те богонатхненного Письма?

Відповідь. Господь наш Ісус Христос каже про Святого Духа: не буде казати від себе самого, а що тільки почує, те казатиме (Йо. 16, 13), а про Себе Самого говорить: Син нічого не може робити Сам від Себе (Йо. 5,19), а також: Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити. І я знаю, що Його заповідь — то вічне життя. І як сказав мені Отець, те й Я говорю (Йо. 12,49-50). Хто ж дійде до такого безумства, що насмілиться вважати власну думку про щось вірною, коли сам потребує проводу Святого і благого Духа, щоб той наставляв його на шлях істини за допомогою розуму, слова і діла, бо сама людина є сліпа і живе в темряві без сонця правди Самого Господа нашого Ісуса Христа, Який Своїми заповідями просвітлює, мов промінням? Бо ж сказано: Заповідь Господня світла і просвітлює очі (Пс. 19,9).

Оскільки з усіх звичних для нас справ одні визначені Господніми заповідями у Святому Письмі, а про инші нічого не сказано, то до записаного у Святому Письмі ніхто не має права нічого додати або вчинити щось із забороненого чи залишити поза увагою будь-які накази, тому що Господь раз і назавжди повелів і сказав: І збережи слово, яке наказав тобі, до сьогодні: не додавай до нього і не віднімай від нього (Втор. 4, 2). А для тих, що наважуються на щось подібне, страшним є очікування суду і гнів палючий, що має пожерти їх (Євр. 10, 27). Стосовно того, про що не згадує Святе Письмо, апостол Павло дав нам настанову: Усе мені можна, — та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все. Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього (1 Кор. 10, 23-24).

Тому в кожному випадку належить підкорятися Богові за Його заповіддю чи иншим через Його заповідь, бо написано: Ті, що покоряються одні одним в страсі Божому (Еф. 5,21). І Господь каже: Хто з вас великим хоче бути, — нехай буде найменшим з усіх і буде вам за слугу (Мр. 9, 35; 10, 43), тобто нехай відмовиться від своєї власної волі, наслідуючи Господа, Який говорить: Я з небес і зійшов не на те, щоб Свою волю чинити, але волю Отця, що послав Мене (Йо. б, 38).

Запитання 2. Яку обітницю мають давати один одному ті, що бажають жити разом по-Божому?

Відповідь. Кожному, хто входить до спільноти, Господь пропонує так вчинити: Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться самого себе, хай возьме свого хреста і йде за Мною (Лк. 9, 23). Силу кожної з цих вимог показано в конкретних запитаннях і відповідях.

Запитання 3. Яким чином ми навертаємо грішника або як слід поводити себе з ненаверненими?

Відповідь. Так, як повелів нам Господь: А коли прогрішиться твій брат проти тебе, йди і йому викажи поміж вами наодинці; як тебе він послухає, — ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, — скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, — хай буде для тебе як поганин і митник (Мат. 18, 15-17). Тому, коли таке трапиться, то доволі для такого покарання, що від багатьох (2 Кор. 2, 6). І тому апостол написав: Викривай, забороняй, переконуй з усім довготерпінням і наукою (2 Тим. 4, 2), а також: Коли хто не послухає нашого слова, зауважте йому цим посланням і не спілкуйтеся з ним, щоб він був присоромлений (2 Сол. З, 14).

Запитання 4. Коли хто й за малі гріхи не попускає братам, кажучи: ви маєте покаятися, — то чи є він немилосердний і руйнує любов?

Відповідь. Оскільки Господь підтвердив, що ані йота єдина, ані жодна риска із Закону не минеться, аж поки не збудеться все (Мт. 5, 18), і рішуче сказав: За кожне пусте слово, що скажуть люди, дадуть вони звіт судного дня (Мт. 12,36), то нічого не можна сприймати як незначне, тому що сказано: Хто зневажає справу, буде нею зневажений (Прип. 13,13). Хто наважиться назвати якийсь гріх незначним, коли апостол стверджує, що переступом закону ти зневажаєш Бога (Рим. 2, 23)? Коли гріх — то жало смерти (1 Кор. 15,56), то йдеться не про той чи инший гріх, а про кожен гріх без уточнення, тому немилосердним є не той, хто викриває, а той, хто замовчує. Це так само, як немилосердним є той, хто залишає отруту в рані людини, що її покусала отруйна тварина, а не той, хто очищує рану від отрути. Він і любов руйнує, бо написано: Хто щадить палицю, ненавидить сина свого, а хто любить, карає належно (Прип. 13, 25).

Запитання 5. Як кожен має каятися за кожен гріх і які виявляти плоди покаяння?

Відповідь. Він має досягти такого душевного стану, як той, хто сказав: Ненавидь неправду і гидуйся її (Пс. 118, 163), і виконати те, про що сказано в шостому й багатьох инших псалмах і про що свідчив апостол перед тими, що жалкували за власні гріхи перед Богом. Він сказав: Ось те, що ви засмутилися для Бога, яку пильність велику воно вам дало, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажання, яку відплату, яку ревність. Ви в усьому довели, що чисті в справі (2 Кор. 7, 11). І така людина зобов'язана, як ото Закхей, вчинити таке добре діло, яке може протиставитися гріхові.

Запитання в. Яким є той, хто на словах визнає свої гріхи і кається, але не виправляється?

Відповідь. Гадаю, що про таку людину написано: Коли ворог тебе гучно прикликає, — не вір йому, бо сім оман у душі в нього (Прип. 26, 25). А в иншому місці: як повертається пес до своєї блювотини і стає гидким, так і людина повертається власною порочністю до свого гріха (Прип. 25, 11).

Запитання 7. На який присуд заслуговують ті, що захищають грішників?

Відповідь. Вважаю, що вони заслуговують на найважчий присуд, про який сказано: Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одного з малих цих (Лк. 17, 2). Через такого захисника грішник отримує не докори, які б слугували для його виправлення, а виправдання, що підтримує грішника в гріхові. Він і инших заохочує робити подібне, тому такому захисникові, якщо той не покається, Господь говорить: Коли праве око твоє спокушає тебе, — вибери його й викинь: бо краще буде для тебе, щоб загинув один з твоїх членів, ніж до геєнни все тіло твоє буде вкинено (Мт. 5, 29).

Запитання 8. Як належить приймати того, хто щиро кається?

Відповідь. Так, як навчав Господь, сказавши: Він скликає друзів і сусідів і каже: радійте разом зі мною, бо віднайшов я вівцю свою загублену (Лк. 15, 6).

Запитання 9. Як ставитися до нерозкаяного грішника?

Відповідь. Так, як повелів Господь: А коли й Церкви не послухається, нехай буде для тебе як поганин і митник (Мт. 18, 17), і як написав апостол: Щоб ви цуралися кожного брата, що живе безчинно, а не за переданням, яке ви отримали від нас (2 Сол. З, 6).

Запитання 10. З яким страхом і якими слізьми має душа, обтяжена численними гріхами, відвертатися від гріхів, і з якою надією і настроєм вона має приступити до Бога?

Відповідь. Насамперед вона мусить відчувати відразу до свого попереднього життя, гидуючи навіть згадувати про нього, бо написано: Неправду я зненавидів і гидуюся її, а полюбив Твій закон (Пс. 119, 163). Потім душа мусить усвідомити, що страху навчають погроза вічного суду і покарання, і зрозуміти, що час покаяння — це час сліз, як повчав Давид у шостому псалмі. А далі душа сповниться вірою в очищення гріхів через Кров Христову завдяки величі милосердя і щедрот Бога, Який промовляє: Навіть коли ваші гріхи будуть як багряниця, зроблю їх білими, мов сніг, навіть якщо будуть червоні, вибілю їх, мов вовну (Іс. 1, 18). Отримавши силу і здатність догоджати Богові, душа каже: Звечора буде плач, а вранці — радість. Ти перетворив плач мій на радість, розв'язав мою жалобу і підперезав мене радістю, щоб співала Тобі слава моя (Пс. 30, 6, 12, 13). І таким чином наблизившись до Бога, співає йому душа: Буду Тебе величати, Господи, бо підняв Ти мене і не потішив ворогів моїх проти мене (Пс. 30, 2).

Запитання 11. Як треба вдосконалювати ненависть до гріхів?

Відповідь. Невдале і прикре завершення справи завжди викликає ненависть до винуватців таких обставин. Тому коли людина твердо переконається, що гріхи спричиняють численні великі лиха, то добровільно і за власним переконанням відчує до них огиду, як сказано про це: Неправду я зненавидів і гидуюся її (Пс. 119, 163).

Запитання 12. Як може душа впевнитися, що Господь простив їй гріхи?

Відповідь. Коли побачить, що перебуває в настрої того, хто сказав: Неправду я зненавидів і гидуюся її (Пс. 119,163). Бог, пославши єдинородного Сина Свого для відпущення наших гріхів, Сам наперед відпустив гріхи всім. Оскільки святий Давид оспівує милість і суд (Пс. 101, 1) і свідчить, що Бог милосердний і праведний (Пс. 112, 4), то необхідно, аби й ми, зі свого боку, виконали слово пророків і апостолів про покаяння, щоб виконалися присуди правди Божої і справдилося Його милосердя для відпущення гріхів.

Запитання 13. Чи той, хто згрішив після хрещення і занепав у численних гріхах, має втрачати надію на своє спасіння? І до якої межі гріхів можна сподіватися на Боже чоловіколюбство, коли людина покається?

Відповідь. Якщо можна перелічити щедроти Божого милосердя і виміряти величину милости Божої, то в порівнянні з ними нехай нас охопить відчай від численности гріхів. А коли можна виміряти й порахувати гріхи, а щедрот Божого милосердя й милости виміряти неможливо, то не час впадати у відчай, а пора пізнати милосердя й осудити гріхи, відпущення яких дається через Кров Христову, як і написано (Еф. 1,7). Тому не треба впадати в розпач — повчають нас різні оповіді Святого Письма, особливо ж притча Господа нашого Ісуса Христа про сина, що батьківське майно розтринькав на гріховне життя, але, розкаявшися, удостоївся великих почестей, як ми довідуємося зі слів Господніх (Лк. 15). І через Ісайю Бог говорить: Навіть коли ваші гріхи будуть як багряниця, зроблю їх білими, мов сніг, навіть якщо будуть червоні, вибілю, їх мов вовну (Іс. 1,18). Проте ми мусимо добре знати, що це має силу лише в тому разі, коли покаяння справжнє. А його цінність залежить від настрою того, хто гидує гріхом, як написано в Старому і Новому Завітах, і коли є відчутні добрі наслідки того, як сказано в поясненні до такого питання.

Запитання 14. По яких плодах впізнається істинне покаяння?

Відповідь. Вдачу тих, хто розкаюється, вчинки тих, що віддаляються від гріха, і прагнення досягти добрих плодів покаяння описано у відповідних запитаннях і відповідях.

Запитання 15. Що означають слова: Скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? (Мт. 18, 21). І які гріхи я можу прощати?

Відповідь. Влада прощати дана не беззастережно, а коли той, хто кається, слухається того і погоджується з тим, хто турбується про його душу. Бо про таких написано: Коли б двоє з вас на землі домовилися про якусь річ, то коли вони будуть просити про неї, -станеться їм від Отця Мого, що на небесах (Мт. 18, 19). А які гріхи можна прощати, не слід і запитувати, бо Новий Завіт не вказує нам жодної різниці між ними, а обіцяє відпущення кожного гріха тим людям, які належно покаялися, до того ж Господь від Свого імени пообіцяв виконати прохання про будь-яку річ.

Запитання 16. Чому иноді душа сумує, не докладаючи зусиль, і смуток огортає її наче сам собою, а иноді настільки нечутлива, що ніщо не може її засмутити?

Відповідь. Такий смуток — то дар Божий, щоб душа, спробувавши насолоди такого смутку, ще дужче до нього прагнула й намагалася його полюбити, або щоб довести, що душа за належних зусиль може постійно перебувати в смутку та що не заслуговують на вибачення ті, хто через власне недбальство відкидає цей смуток. А коли хтось, навіть примушуючи себе, не може відчути цього смутку, це свідчить, що він недбалий в якихось инших справах (оскільки без роздумування, без тривалого і постійного вправляння неможливо відразу щось розпочати й досягти в ньому успіхів). І водночас це виявляє, що душа підвладна й иншим пристрастям, котрі перешкоджають їй вільно чинити так, як вона бажає. Апостол про це так спостеріг: Я ж тілесний, проданий у владу гріха, бо чиню не те, що хочу, але роблю те, що ненавиджу (Рим. 7, 14-15), а також: А тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені (Рим. 7,17). Окрім того, Бог для нашого блага дозволяє, щоб душа усвідомлювала, що потерпає не з власної волі, і розуміла, хто нею володіє. Щоб, пізнавши саму себе і те, у який спосіб вона мимоволі служить гріхові, душа вивільнилася з диявольських пут і прагнула Божого милосердя, яке завжди радо приймає тих, що істинно розкаюються.

Запитання 17. Коли хто подумки згадає про їжу, а потім сам собі дорікне, то невже його буде звинувачено як такого, що турбувався про їжу?

Відповідь. Якщо думки про їжу виринають до відчуття голоду, коли природа ще не нагадує про себе, то це виказує на неуважність душі і звинувачує її в потягу до дочасного і недбальстві про боговгодне. Проте й у цьому випадку напоготові Боже милосердя. Бо той, хто засудив себе, завдяки покаянню звільняється від звинувачення, особливо коли й в иншому пильнує, щоб не оступитися, і пам'ятає слова Господа: Ось ти уздоровився: не гріши вже більше, щоб не сталося тобі чого гіршого (Йо. 5, 14). Коли ж природа примушує і голод натискає, то відчуття приводять в дію пам'ять, проте перемагає розум, який турбується про достойніше і вправляється в цьому: не згадка про їжу заслуговує на осуд, а перемога над цими думками заслуговує схвавлення.

Запитання 18. Коли хто зі спільноти згрішив, то чи можна йому, який пройшов тривале виправляння, доручати якусь справу, і якщо можна, то яку саме?

Відповідь. Варто пам'ятати слова апостола: Не ставайте спокусою юдеям та грекам, і Церкві Божій, як догоджаю я всім у всьому, не шукаючи Собі зиску, але користи для багатьох, що спасуться (1 Кор. 10, 32-33). Ми маємо чимало потурбуватися, щоб не стати на перешкоді Євангелію Христовому, не зробитися спотиканням для слабких і не розвинути в них пороків. Тому й щодо таких людей треба прискіпливо спостерігати й випробовувати те, що служить зміцненню віри і розвиткові всілякої чесноти в Христі.

Запитання 19. Коли когось підозрюють у гріхові, але він явно не чинить його, то чи слід за ним спостерігати, щоб впевнитися у своїх підозрах?

Відповідь. Апостол засуджує лукаві підозри, що походять зі злих намірів (1 Тим. 6, 4). Проте ті, кому доручена опіка над усіма, мусять уважно спостерігати за всіма, маючи любов Христову і щире бажання виправити підозрюваного, щоб здійснилися слова апостола: Щоб ми представили кожну людину досконалою в Христі Ісусі (Кол. 1,28).

Запитання 20. Коли хто раніше перебував у грісі, то чи має він уникати спілкування з невіруючими, а також ухилятися й від спілкування з тими, хто живе недостойно?

Відповідь. Оскільки апостол мовив: Щоб ви цуралися кожного брата, що живе негоже, а не за переданням, яке прийняли ви від нас (2 Сол. 3,6), то будь-які зносини із забороненими речами чи то подумки, чи словом, чи ділом для кожного шкідливі й небезпечні. Але найдужче цього слід остерігатися тим, хто раніше жив у гріхах. По-перше, тому що душі, котра мала схильність до гріха, легше знову схибити, і подібно до того, як, турбуючись про хворих тілом, від них часто віднімають і те, що корисне для здорових, то, дбаючи про недужих душею, слід виявляти ще більшу обачність і пильність. А яку шкоду може принести спілкування з грішниками, змальовує апостол, міркуючи з цього приводу: Мала закваска заквашує усе тісто (1 Кор. 5, 6).

І якщо настільки шкідливим є спілкування з тими, хто живе за гріховними звичаями, то що можна сказати про тих, які погано думають про Бога і які через свої злі задуми потрапили під владу безчестя і вже не можуть бути здорові і в иншому. Про це часто йдеться у Святому Письмі. У Посланні до Римлян про це сказано так: А що вони не вважали за потрібне пізнати Бога, видав їх Бог на збочення розуму, щоб чинили непристойне. Вони сповнені всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, заздрощів, убивства, суперечки, обману, лихих звичаїв; обмовники, наклепники, богоненависники, напасники, зарозумілі, пихаті, призвідці зла, непослушні батькам, нерозумні, зрадники, не мають любови і милосердя. Вони знають присуд Божий, що ті, хто таке чинять, заслуговують на смерть, а проте не тільки самі таке чинять, а й хвалять тих, хто так робить (Рим. 1, 28-32).

Запитання 21. Звідки розпорошеність і незібраність думок і яким чином їх упорядковувати?

Відповідь. Бездіяльність розуму породжує незібраність думок, якщо він не зайнятий потрібним. А розум перебуває в бездіяльності й безтурботності, бо не вірить у присутність Бога, Який випробовує серця і помисли. Бо коли б наш розум вірив у це, то, без сумніву, виконував би настанову: Бачу я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, — і я не схитнуся (Пс. 16, 8). А хто досяг цього, той ніколи не матиме зухвальства та навіть вільного часу для думок, що не йдуть на користь вірі, навіть коли вони здаються добрими, не кажучи вже про щось заборонене чи невгодне Богові.

Запитання 22. Від чого вночі бувають непристойні видіння?

Відповідь. Їх породжує невпорядкованість душевних порухів протягом дня. А коли душа перебуватиме в чистоті, розмірковуючи про присуди Божі, і безперестанку вправлятиметься в прекрасному і приємному Богові, то й сновидіння будуть такі ж.

Запитання 23. Які слова вказують на марнослів'я?

Відповідь. Загалом будь-яке слово, що не слугує Господнім потребам, є марне. І небезпечним є таке слово, тому що коли воно й хороше, але не скероване на збудування віри, то не треба вважати, що для мовця воно безпечне завдяки своїй видимій доброті, а навпаки, бо, сказане не для укріплення віри, засмучує Духа Святого Божого. Бо апостол чітко сказав про це: Нехай жодне слово гниле не виходить з уст ваших, але тільки таке, що добре на збудування віри, щоб воно подало благодать тим, що чують (Еф. 4, 29). А далі додає: і не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані (Еф. 4, 30). А яке це зло — засмутити Духа Святого Божого — чи варто й говорити?

Запитання 24. Що таке лайка?

Відповідь. Всяке слово, мовлене з наміром зневажити, є лайкою, хоча воно саме по собі може не видаватися образливим. Це видно з Євангелія, де сказано про юдеїв: Вони його вилаяли й сказали: Ти учень Того (Йо. 9, 28).

Запитання 25. Що таке наклеп?

Відповідь. Гадаю, що припустимо говорити про когось погано лише у двох випадках. По-перше, коли необхідно порадитися з иншими, досвідченими, як виправити грішника. По-друге, тоді, коли виникає потреба застерегти инших, які, самі того не відаючи, можуть спілкуватися з поганою людиною, вважаючи її хорошою. Тому апостол наказує не спілкуватися з такими (1 Кор. 5, 11), щоб душа не потрапила в тенета. Так чинив і сам апостол, як ми довідуємося з його Послання до Тимотея: Котляр Олександр накоїв мені чимало лиха. Стережися й ти його, бо він дуже противився нашим словам (2 Тим. 4,14-15). Хто ж, окрім цих двох випадків, злословить иншого, щоб його обмовити чи висміяти, той є наклепником, хоч би й правдою було те, що він каже.

Запитання 26. На що заслуговують люди, які наговорюють на брата чи які прислухаються до слів наклепника?

Відповідь. Вони заслуговують на відлучення, бо сказано: Хто таємно очорнює ближнього свого, — Я вижену того (Пс. 101, 5), а в иншому місці: Не слухай з приємністю наклепника, щоб ти не згордів (Прип. 20,13).

Запитання 27. А коли хто буде говорити зле про настоятеля, то як нам вчинити з таким?

Відповідь. Яким має бути присуд щодо цього, виразно показує приклад гніву Божого на Маріям, яка говорила зле про Мойсея. Бог не полишив без кари її гріха, хоча й молився за неї сам Мойсей (Чис. 12).

Запитання 28. Якщо хто відповідає иншому зухвало або в різких виразах, а коли йому звернуть увагу на це і він скаже: «Я не мав і в гадці жодного лихого наміру», то чи можна йому вірити?

Відповідь. Не кожен недужий розуміє свої душевні, як і тілесні, немочі. Як, знаючись на тілесних хворобах, досвідчені люди визначають прояви прихованих і невідчутних для хворого болячок, так і в роздумах про душевні немочі, хоча й грішник не відчуває власної недуги, слід довіритися Господеві, Який до такого і до його оточення недвозначно сказав: Лиха людина з лихої скарбниці серця виносить лихе (Лк. 6,45). Отож, коли поганій людині нерідко вдається вдавано говорити чи робити щось неначе добре, то добра людина не може прикидатися, нібито має лихі задуми. Сказано ж бо: Дбайте про добре не лише перед Господом, а й перед усіма людьми (Рим. 12, 17).

Запитання 29. Яким чином можна утриматися від гніву?

Відповідь. Коли ти постійно пам'ятатимеш, що на тебе звернені очі Бога, Який все бачить і завжди поруч. Бо який слуга на очах у володаря наважиться на щось, йому небажане? Цього можна досягти також, якщо не будеш очікувати покори від инших, але сам будеш готовий підкорятися, шануючи инших понад себе. Бо коли хто вимагає покори заради своєї вигоди, то нехай добре знає, що слово Господнє повчає, щоб кожен слугував иншим. А коли карає за непослух щодо Господньої заповіді, то не заради гніву, а через милосердя і співчуття, щоб чинити, як той, хто промовив: Хто знемагає, а я не знемагаю? (2 Кор. 11, 29).

Запитання 30. Як викорінити в собі пристрасть лихих пожадань?

Відповідь. Треба старанно виконувати Божу волю, так, як це виявив той, хто сказав: Присуди Господа істинні, вони всі справедливі: дорожчі вони понад золото і понад безліч дорогоцінного каміння і солодші, ніж мед і віск (Пс. 19, 10-11). Бо завжди, коли прагнення до гідного похвали може втішатися бажаним предметом, то воно змушує легковажити меншими добрами й ухилятися від них, як навчають святі отці. Наскільки ж більше приневолює воно погорджувати злом, якого треба стидатися!

Запитання 31. Чи зовсім заборонено сміятися?

Відповідь. Оскільки Господь осуджує тих, що сміються тепер (Лк. б, 25), то цілком зрозуміло, що віруючому ніколи не вистачає часу для сміху, а особливо серед такої кількости людей, що зневажають Бога через переступ закону (Рим. 2, 23) і помирають у грісі, за якими треба сумувати і плакати.

Запитання 32. Від чого виникає невчасна і надмірна сонливість і як з нею боротися?

Відповідь. Така дрімота з'являється тоді, коли душа робиться млявою в думках про Бога і коли ми нехтуємо присуди Божі. Побороти її зможемо, коли відновимо в собі істинні і достойні думки про Божу велич, а також прагнення виконувати Його волю, наслідуючи того, хто промовив: Не дам сну своїм очам, дрімання своїм повікам, аж поки не знайду я для Господа місця, місця перебування Бога Якова (Пс. 132,4-5).

Запитання 33. Як викрити того, хто догоджає людям?

Відповідь. Коли така людина виявляє запопадливість до тих, хто її хвалить, а до тих, що їй докоряють, — байдужість. Бо коли хто хоче догоджати Господеві, то завжди і в усіх обставинах буде поводитися однаково, виконуючи сказане: Зброєю правди в правиці й лівиці, через славу й безчестя, через ганьбу й хвалу, як обманці, але ми правдиві (2 Кор. 6, 7-8).

Запитання 34. Як уникнути намагання догоджати людям і слабкости перед людськими похвалами?

Відповідь. Це долається, коли ми цілковито впевнені у Божій присутності, не відволікаємося від турбот про боговгодне і палко прагнемо блаженств, обіцяних Господом. Бо ніхто на очах у володаря не прагне догоджати собі подібному, не шануючи володаря і наражаючи самого себе на осуд.

Запитання 35. Як розпізнати зарозумілого і як його оздоровити?

Відповідь. Його можна розпізнати по тому, що він домагається, щоб йому надавали перевагу. А оздоровлюється, коли повірить у присуд того, хто сказав: Господь гордим чинить спротив, а смиренним дає благодать (Як. 4, 6). Зрештою, треба знати, що коли хто навіть боятиметься засуду за гордощі, все одно зможе зцілитися від цієї пристрасти, якщо відкине всі думки про власну перевагу. Так само, як неможливо опанувати якоїсь мови чи освоїти якогось ремесла, коли цілковито не припинити робити щось инше чи роздумувати про те, що не стосується цих справ, а також слухати тих, що говорять і вдають, що знаються. Цього слід дотримуватися і в міркуваннях щодо инших вад.

Запитання 36. Чи потрібно прагнути до почестей?

Відповідь. Ми навчені віддавати кожному належне: Кому честь — честь (Рим. 13, 7), а самим прагнути почестей нам заборонено, бо Господь сказав: Як ви можете вірити, коли славу один від одного приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, ви не прагнете (Йо. 5,44). Тому домагання слави від людей є доказом невір'я і відсторонености від благочестя, бо апостол сказав: Бо коли б догоджав я ще людям, то не був би рабом Христовим (Гал. 1, 10). Коли так засуджувано тих, що приймають почесті від людей, то набагато більший осуд на тих, які самі прагнуть незаслуженої слави.

Запитання 37. Коли хто лінується виконувати Божі заповіді, то яким чином він може стати старанним?

Відповідь. Беззастережно впевнившись у присутності Владики Бога, Який усе бачить, і добре знаючи про попередження, висловлені щодо лінивих, та маючи надію на велике Господнє воздаяння, як обіцяно через апостола Павла: Кожен одержить свою нагороду за працею своєю (1 Кор. 3,8), а також коли буде твердо переконаний у всьому, що написано про старання і терпіння кожного на славу Божу.

Запитання 38. Коли брат, отримавши повеління, спершу буде противитися, але згодом повернеться до виконання своїх обов'язків?

Відповідь. Нехай знає, що за спротив як той, що любить противитися й инших спонукає до цього, заслуговує на такий присуд: Злий шукає лише сперечатися, але Господь пошле немилосердного вісника до такого (Пр. 17, 11). Нехай він буде переконаний, що не людині противиться, ані людину він слухає, а самого Господа, який промовляє: Той, хто вас слухається, слухається Мене, а хто вам заперечує, заперечує Мені (Лк. 10,16). Тому спочатку нехай з глибоким сумом про скоєне попросить вибачення, а потім, якщо дозволять, виконує доручене.

Запитання 39. А коли хто спочатку послухається, а потім стане нарікати?

Відповідь. Оскільки апостол сказав: Чиніть це без нарікань і роздумів (Филип. 2, 14), то той, хто нарікає, і сам відчужується від спільноти, і результати його праці вилучаються зі спільних надбань. Зрозуміло ж, що така людина уражена невір'ям і нестійка в надії.

Запитання 40. Коли брат засмутить брата, то як це виправити?

Відповідь. Коли він так засмутив, як каже апостол: Бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чому не мати втрати від нас (2 Кор. 7,9), то не той, хто засмутив брата, потребує виправлення, а засмучений має виявити власну здатність сумувати за Богом.

Коли ж засмутив не з цієї причини, то нехай пам'ятає слова апостола: коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не з любов'ю ти поводишся (Рим. 14, 15). А коли він усвідомить свій гріх, то нехай виконає такий наказ Господа: Тому, коли принесеш ти до жертовника свого дара, та там і згадаєш, що твій брат має щось проти тебе, — залиш тут свій дар перед жертовником і піди, примирись перше з братом своїм, а тоді повертайся і принось свій дар (Мт. 5, 23-24).

Запитання 41. А коли той, хто засмутив, не погоджується попросити вибачення?

Відповідь. Ми маємо з таким учинити так, як сказав Господь про нерозкаяного грішника: Коли ж не послухає й Церкви, — нехай буде для тебе як язичник і митар (Мт. 18, 17).

Запитання 42. А що, коли винуватець попросить вибачення, а ображений не захоче помиритися?

Відповідь. Господній присуд щодо такої людини чітко виявляє притча про раба, якого умовляв инший і який не захотів зачекати. Як побачили ж товариші його, що сталося, прийшли й розповіли господареві. Господар розгнівався, позбавив його своєї милости й видав його катам, поки не поверне весь борг (Мт. 18, 31-34).

Запитання 43. Як належить ставитися до того, хто будить на молитву?

Відповідь. Хто розуміє шкоду від сну, під час якого душа не відчуває сама себе, а також хто усвідомлює, що краще не спати, а перебувати перед Богом у молитві, то буде ставитися до нього як до благодійника, який робить велике добро, що превершує всі наші побажання. І не тільки до того, хто будить на молитву, а й до кожного, хто спонукає до виконання будь-якої заповіді.

Запитання 44. А коли той, кого розбудили, образиться чи розгнівається, то на що він заслуговує?

Відповідь. Коли таке трапиться вперше, то його слід відлучити від спільноти й позбавити їжі, щоб він зміг зажуритися і збагнути, скількох і яких благ він себе позбавляє через власну несвідомість. А коли таким чином навернеться, то нехай наповниться радістю, як той, хто сказав: Я згадав про Бога й звеселився (Пс. 76,4). А коли це його не зворушить, то нехай буде відкинутий, як зіпсований і пошкоджений орган тіла. Написано ж бо: Краще тобі, щоб загинув один член, аніж до геєнни було вкинене все тіло (Мт. 5, 30).

Запитання 45. А коли хто почує, що Господь сказав: раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно з волею його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, але вчинив заслуговуюче покарання, буде мало битий (Лк. 12,47-48), але не буде дбати про виконання волі Господньої, то чи отримає яку розраду?

Відповідь. Очевидно, що незнання такої людини вдаване і він заслуговує на невідворотний суд за гріх. Господь-бо каже: Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха, а тепер не мають оправдання за свій гріх (Йо. 15, 22), і Святе Письмо скрізь усім сповіщає волю Божу. Тому таку людину засуджують не поблажливо, як того, хто насправді не відав, а ще суворіше, як тих, про кого написано: Як гадюка глуха, що затикає свої вуха, що не слухає голосу заклиначів, ядом бризкає на чарівника (Пс. 58, 5-6). А той, кому належить провіщати слово, а він це занедбає, має бути засуджений, як убивця, згідно з написаним (Єз. 33, 8).

Запитання 46. Чи той, хто дозволяє на гріх иншому, є винним у грісі?

Відповідь. Присуд для такого зрозумілий зі слів Господа, що промовив до Пилата: Той, хто видав Мене, більший гріх має (Йо. 19, 11). Це явно показує, що й Пилат, що попустив зрадникам, учинив гріх, але менший. Це доводять і Адам, що попустив Єві, і Єва, що попустила змієві, бо ніхто з них не зостався не покараний як безневинний. Вдумливе спостереження свідчить про гнів Божий на них. Бо коли Адам, виправдовуючись, промовив: Жінка, яку дав Ти мені, то вона мені дала, щоб я скуштував, — Бог відказав: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та скуштував з того дерева, з якого Я заборонив тобі їсти, проклята через твої справи земля (Бут. З, 12-17) і так далі.

Запитання 47. Чи можна мовчати, коли инші чинять гріх?

Відповідь. Що так робити не слід, видно з повелінь Господа, що їх Він дав у Старому Завіті: Вияви неправду ближнього свого, — і не приймеш гріха через нього (Лев. 19,17). А в Євангелії сказано: А коли прогрішиться твій брат проти тебе, йди й йому викажи поміж вами наодинці; як тебе він послухає, — ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, — скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, — хай буде для тебе як язичник і митник (Мат. 18, 15-17). А взагалі, як суворо засуджувано цей гріх, можна довідатися зі слів Господа: Хто в Сина не вірує, той життя не побачить, — а гнів Божий перебуватиме на нім (Йо. З, 36), а окрім того, із різних розповідей у Старому й Новому Завітах. Отож, коли Ахар викрав золотого зливка й плащ, гнів Господа поширився на весь народ, хоча він не знав ні грішника, ні гріха, поки не зізнався Ахар, який з усіма домочадцями й зазнав жорстокої кари загибелі (Іс. Нав. 7). А Ілля, хоча й не змовчував своїм синам, що були синами погибелі, а часто напоумлював їх і говорив: Ні, сини, недобра то чутка, що чую про вас (1 Цар. 2, 12-24) — і по-всякому доводив їм неприпустимість гріха й невідворотність кари, не покарав їх належно і не виявив потрібного завзяття, а лише примножив гнів Божий, що й народ було винищено разом з його синами, кивот захопили чужинці, а сам Ілля помер жалюгідною смертю. Коли такий великий гнів запалав на людей, що не покривали грішників, а, навпаки, перешкоджали чинити гріх і свідчили проти грішників, то що можна сказати про тих, що знають і замовчують? Про таких, хто не виконує повелінь апостола, який сказав коринтянам: чому ви не засмутилися раніш, щоб був вилучений з-поміж вас той, хто таке вчинив (1 Кор. 5, 2), а згодом сам засвідчив проти них, написавши: Ось те, що ви засмутилися для Бога, яку пильність велику воно вам дало, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажання, яку відплату, яку ревність. Ви в усьому довели, що чисті в справі (2 Кор. 7, 11). То, без сумніву, усі сьогодні наражаються на небезпеку — зазнати тієї ж долі чи ще гіршої, тому що порівняно з тими, що відкинули закон Мойсея, гіршим є той, хто відкидає Господа і заслуговує на те ж саме, що раніше згрішив і раніше був засуджений. Бо семикратно помститься на тих, що від Каїна, а на тих, що від Ламеха, який вчинив подібний гріх, у сімдесят сім разів (Бут. 4, 24).

Запитання 48. У чому полягає захланність?

Відповідь. Коли хто переступає межу закону. А це, відповідно до Старого Завіту, означає більше дбати про себе, ніж про ближнього, бо написано: Полюби ближнього, як самого себе (Лев. 19,18). Згідно з Євангелієм, це — турбуватися про щось понад сьогочасну потребу, як чинив той, що почув: Нерозумний, — ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти наготував? (Лк. 12, 20). А до цього Бог загально додає: Так буває з тим, хто збирає для себе, а не багатіє для Бога (Лк. 12, 20).

Запитання 49. Що означає бути суєтним? Відповідь. Усе, що виконують не з необхідности, а задля пустої слави, заслуговує на звинувачення в суєтності.

Запитання 50. Коли хто відкидає дорогий одяг, а, вибираючи дешеві одяг і взуття, прагне, щоб вони йому личили, то чи він чинить гріх і якими пожаданнями він страждає?

Відповідь. Хто прагне, щоб одяг і взуття личили йому і хоче сподобатися людям, той, вочевидь, намагається догодити людям. Тим самим він віддаляється від Бога і навіть у незначних речах виявляє хворобу суєтности.

Запитання 51. Що таке "рака"? (Мт. 5, 22).

Відповідь. Це місцевий вислів, не надто образливий, що його вживають до близьких.

Запитання 52. В одному місці апостол каже: Не будьмо марнославними (Гал. 5, 26), а в иншому: Не працюйте тільки про людське око, як ті, що догоджають людям (Еф. 6, 6). То хто марнославний і хто той, що догоджає людям?

Відповідь. Вважаю, що марнославний — це той, хто говорить чи робить щось заради однієї суєтної слави від тих, котрі чують чи бачать це. А догоджає людям той, хто за бажанням якоїсь людини чинить їй приємне, навіть коли це й варте осуду.

Запитання 53. Що таке "осквернення плоті" і що таке "осквернення духа" і як нам очиститися від них? Що таке "освячення" і як нам його отримати?

Відповідь. Опоганення плоті — це спілкування з тими, що роблять заборонене, а опоганення духа — це байдуже ставлення до тих, хто думає і робить подібним чином. Очищається ж людина від цього, коли послухається слів апостола: 3 таким і не сідай їсти (1 Кор. 5, 11), або коли відчує в собі такі почуття, про які Давид сказав: Сум мене проймає через грішників, що полишили закон Твій (Пор. Пс. 119, 53). Для очищення треба відчувати таку ж скорботу, яка охопила коринтян, звинувачуваних у байдужому ставленні до грішника, і яка їх очистила: Ви в у сьому показали, що чисті ви в справі (2 Кор. 7,11).

Освячення — віддання себе святому Богові, щоб постійно й повсякчас турбуватися і дбати про бажане Йому Пошкоджене ж не може бути прийняте у жертву; а використовувати для людських потреб те, що присвячене Богові, — нечестиво і зухвало.

Запитання 54. Що таке самолюбство і чим викриває себе самолюб?

Відповідь. Про багато речей сказано загально, як, наприклад: Той, хто любить душу, загубить її, а той, хто ненавидить душу свою на цьому світі, збереже її для вічного життя (Йо. 12,25). Тому самолюб — це той, хто любить себе несправжньою любов'ю. А викриває він себе тим, що робить усе заради себе самого, навіть якщо його вчинки узгоджуються із заповідями. Бо віддати перевагу власному спокоєві над духовною чи тілесною потребою брата означає виказати власне самолюбство, яке призводить до загибелі.

Запитання 55. Яка різниця між ненавистю, люттю, гнівом і несамовитістю?

Відповідь. Різниця між люттю і гнівом полягає в поведінці і проявах цих почуттів. Так, розгніваний виявляє свій гнів лише поведінкою, як ото сказано: Гнівайтеся, але не грішіть (Пс. 5,5), сповнений люттю виявляє вже більше ознак, бо сказано: Лють їхня як подоба зміїна (Пс. 58,5), а також: Ірод лютував на тирян і сидонців (Ді. 12, 20). Надмірний прояв люті називається несамовитістю, а ненависть означає, що цей страшний порок уже вкоренився в людині.

Запитання 56. Оскільки Господь стверджує: Той, хто підноситься, буде понижений (Лк. 18, 14), апостол наказує не занадто мудрувати (Рим. 12, 16), а в иншому місці говорить: зарозумілі, гордовиті, пихаті (2 Тим. 3,2-4) і: любов не величається (1 Кор. 13, 4), то визначімо, хто занадто мудрує, хто зарозумілий, зухвалий і пихатий, а хто величається.

Відповідь. Занадто мудрує той, хто сам себе підносить, думає з гордістю про свої заслуги, надимається, як відомий нам фарисей (Лк. 18, 11) і не ставить себе в один ряд із покірними. Його можна назвати й таким, що величається, якими виявилися коринтяни (1 Кор. 5, 2). Зарозумілим є той, хто не зважає на настанови і живе не так, щоб, керуючись правилами, чинити й мислити, але вигадує власний шлях до праведности й благочестя. Гордовитий похваляється тим, що має, і намагається видаватися значнішим, ніж є насправді. Пиха — це майже те саме, що й гордощі, як сказав апостол: Запишався, нічого не знаючи (1 Тим. 6,4).

Запитання 57. Коли хто має невиправний недолік і від частих зауважень тільки зазнає терпінь, то чи не краще взагалі дати йому спокій?

Відповідь. Про це й в иншому місці ми вже згадували, а саме: з грішником слід поводитися терпляче і згідно з Господнім прикладом. Коли для когось виявиться замало і догани від багатьох, як ото коринтянам, то таку людину слід сприймати як язичника. Проте якщо ми залишимо засудженого Господом, це в жодному разі нас не порятує, бо Господь сказав, що краще втратити одне око, одну руку чи одну ногу, але ввійти до Царства Небесного, ніж пощадити якийсь член, зате потрапити в геєнну вогненну, де плач і скрегіт зубів (Мт. 5,29-30). Також свідчить апостол: Мала закваска заквашує все тісто (1 Кор. 5, 6).

Запитання 58. Чи тільки той, хто зумисне збрехав, заслуговує на осудження, а чи й той, хто з незнання погрішив проти істини?

Відповідь. Господь явно засуджує й того, хто, не відаючи, погрішив проти істини, бо Він сказав: Хто ж не знав, але вчинив заслуговуюче покарання, буде мало битий (Лк. 12,48). Проте в будь-якому разі за належного покаяння завжди є надія на відпущення гріха.

Запитання 59. Коли хто постановить щось зробити, але не виконає, то чи має бути засуджений як брехун?

Відповідь. Коли того, що він мав намір здійснити, вимагає заповідь, то його осуджувано не лише як брехуна, а й як непокірного, бо Бог випробовує серця й помисли (Пс. 8,10).

Запитання 60. Коли хто надумає вчинити щось небажане Богові, то що для нього краще: відмовитися від лихого задуму чи вчинити гріх, щоб не виявитися брехуном?

Відповідь. Апостол каже: Не тому, що ми здатні щось помислити самі від себе (1 Кор. З, 5), а Господь це підтверджує: Не можу нічого чинити Сам від Себе (Йо. 5, 30), і додає: Слова, що вам кажу, не від Себе Самого кажу (Йо. 14,10), а ще в иншому місці говорить: Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене (Йо. 6,38). Така людина мусить передовсім покаятися в тому, що за власним бажанням наважується на що-небудь, бо навіть і найкращі діла не слід здійснювати самочинно, то вона мусить виявити ще більше покаяння, що не побоялася наважитися на небажане Богові.

Приклад апостола Петра виразно показує, що слід відмовитися від задуму, який суперечить заповіді Господній. Апостол Петро, який попередньо твердо вирішив: Не митимеш ніг моїх ніколи, коли почув Господній присуд: Коли не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною, одразу передумав і сказав: Господи, не лише ноги, а й руки й голову (Йо. 13, 8-9).

Запитання 61. Коли хто не хоче ані працювати, ані псалми вчити, то як з таким вчинити?

Відповідь. Господь сказав у притчі про безплідну смоковницю: Зрубай її, навіщо вона землю марнує (Лк. 13, 7) Про таку людину треба всіляко дбати, проте, коли вона не виправиться, то, приймаючи рішення про те, як з нею вчинити, слід виконати заповідь про закостенілого в грісі: лінивого до добрих діл засуджувано разом з дияволом і його ангелами.

Запитання 62. Який вчинок засуджувано як приховування таланту?

Відповідь. Коли хто береже свій талант лише для власної насолоди, а не використовує на благо инших, то він заслуговує на осуд, тому що приховав свій талант.

Запитання 63. Кого осуджувано як такого, що нарікає на останніх (Мт. 20, 11-12).

Відповідь. Кожного засуджувано за його гріх, а того, хто нарікає, — за нарікання. Але часто нарікають із різних причин: одні — що не вистачило їм їжі, бо жадібні й обожнюють свій живіт, другі — тому, що отримали платню нарівні з иншими, бо вони заздрісні, а заздрість — це союзниця вбивства, а ще декотрі нарікають з инших приводів.

Запитання 64. Господь наш Ісус Христос говорить: Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одного з малих цих (Лк. 17, 2). Що ж таке "спокушати" і як нам уберегтися, щоб не зазнати такого страшного присуду?

Відповідь. Той спокушає, хто на словах чи на ділі порушує закон та ще й иншого вводить у спокусу, як змій Єву, а Єва Адама. Спокушає і той, хто перешкоджає виконувати волю Божу, як Петро Господеві, коли сказав: Змилуйся над Собою, Господи, нехай з Тобою цього не станеться, за що й почув: Відступися від Мене, сатано, — ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське (Мт. 16,22-23). Спокусником є і той, хто думку слабкого у вірі скеровує до чогось забороненого, як пише апостол: Коли ж бо хто бачить, що ти, маючи знання, сидиш за столом в ідольській божниці, чи ж сумління його, бувши слабким, не спонукається їсти ідольські жертви, і додає до цього: Ось тому, коли їжа спокушає брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого (1 Кор. 8, 10-13).

Причини спокуси бувають різні. Спокуса може з'явитися з вини того, хто спокушає. А трапляється й спокушуваному стати причиною спокуси. І серед цих спокус треба розрізняти, яка з них від незнання винуватця, а яка — винного. Трапляється, що за правильного скерування до заповідей стає очевиднішою порочність спокушуваних. Так само й у вчинках, бо спокушуваний спокушується, коли хто не виконує заповіді Божої або безсоромно надуживає тим, що в його владі. Тому, коли люди спотикаються через щось сказане чи зроблене відповідно до заповіді і спокушаються цим (як свідчить Євангеліє про тих, хто спокушався сказаним і зробленим Господом за волею Отця), тоді слід нагадати відповідь Господа, коли учні Його приступили й сказали Йому: Чи Ти знаєш, що фарисеї, почувши слово, спокусилися?, — на що Він відповів: Облиште ви їх: це сліпі поводирі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обоє до ями впадуть (Мт. 15, 12-14). І багато подібного можна віднайти і в Євангеліях, і в апостолів.

Коли хто спотикається чи спокушується тим, що в нашій волі, то нагадайте йому слова Господа, звернені до Петра: Тож вільні сини.

Та щоб їх не спокусити, піди до моря, закинь вудку, і яку першу рибину зловиш, візьми й розкрий їй рота, — і знайдеш статера, — і віддай їм за Мене й за себе (Мт. 17, 26-27). А також пам'ятаймо слова апостола до коринтян: Повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого (1 Кор. 8, 13), і в иншому місці: Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій спотикається, або спокушується, або слабне (Рим. 14, 21).

А наскільки жахливо нехтувати тим, що цілком у нашій волі і що призводить до спокушання брата, свідчить наказ Господа, Який цілковито забороняє всякі види спокус: Стережіться, щоб ви не погордували ані одним з малих цих; кажу бо Я вам, що їхні ангели повсякчас бачать обличчя Мого Отця, що на небесах (Мт. 18, 10). Про це свідчить й апостол, кажучи в одному місці: Краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання (Рим. 14, 13), а в иншому ширше торкається цього й категорично забороняє цю ганебну справу: Коли ж бо хто бачить, що ти, маючи знання, сидиш за столом в ідольській божниці, чи ж сумління його, бувши слабким, не спонукається їсти ідольські жертви. І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер, і додає до цього: Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабке сумління, ви проти Христа грішите. Ось тому, коли їжа спокушає брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого (1 Кор. 8, 10-13). Ще в иншому місці апостол каже: Хіба я один і Варнава не маємо права не працювати? — і додає: Але ми не скористалися цим правом, а все терпимо, щоб перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили (1 Кор. 9, 6-12).

Коли вже доведено, наскільки страшно спокушувати брата тим, що в нашій волі, то що можна сказати про тих, які спокушають, роблячи чи кажучи заборонене? А особливо, коли спокусник добре це усвідомлює чи має високий священний сан. А такий зобов'язаний бути для инших взірцем, і коли він знехтував хоча б дещицю з написаного, чи зробив щось заборонене, чи не виконав наказу, або взагалі змовчав про щось подібне, то навіть за це останнє заслуговує на такий засуд, як сказано: кров того, хто згрішив, з рук його буде відплачена (Єзек. 33,8).

Запитання 65. Яким чином дехто істину приховує неправдою?

Відповідь. Коли даровані Богом блага використовує на власний розсуд, від чого відрікся апостол, кажучи: Бо ми не такі, як багато хто, що Боже слово використовують для зиску (2 Кор. 2, 17), і до цього: Ми слова улесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в користолюбстві. Бог свідок тому. Не шукаємо ми слави в людей, ані у вас, ані в інших (1 Сол. 2, 5-6).

Запитання 66. Що таке ревність і що таке суперництво?

Відповідь. Ревність — це коли хто намагається зробити щось, щоб не виявитися нижчим за когось, а суперництво — коли щось робиться напоказ і з марнослав'я, щоб викликати і в инших подібні почуття і їх спонукати до цього ж. Так і апостол, згадуючи про суперництво, додає до нього й марнослав'я, кажучи: Не робіть нічого з суперництва і марнославства (Филип. 2, 3). В иншому місці він спочатку називає марнослав'я, а потім долучає суперництво, забороняючи їх: Не будьмо марнославними, не змагаймося один з одним (Гал. 5, 26).

Запитання 67. Що таке нечистота і що таке розпуста?

Відповідь. Що таке нечистота, визначає закон, вживаючи це слово на позначення того, що трапляється несамохіть із природної потреби. А визначення розпусті дає, як мені видається, премудрий Соломон, називаючи розпусника любителем насолод і нечутливим до страждань. Бути нечутливим до страждань — це душевний стан, що не сумісний із духовним подвижництвом і не переносить його тягарів. Отож, це нестриманість, яка не має влади над ганебними насолодами.

Запитання 68. Що характерне для гніву і як виявляється справедливе обурення? І як так трапляється, що часто, розпочавши з обурення, ми потрапляємо у владу гніву?

Відповідь. У гніві душа прагне заподіяти зло призвідцю гніву, а справедливе обурення і відчуття невдоволення мають на меті виправити того, хто згрішив. А те, що душа, розпочавши із хороших намірів, потрапляє до лихих, — це ніскільки не дивно, на це маємо чимало прикладів. Тому слід пам'ятати, про що говорить богонатхненне Писання: Спокуси натягли свої сіті при стежці (Пс. 140,6), а також: А коли хто хоче змагатися, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається (2 Тим. 2, 5). Також необхідно в усьому остерігатися непомірности, недоречности, невпорядкованости, бо з цих причин те, про що ми сказали, навіть коли й видавалося прекрасним, нерідко перетворювалося на лихе.

Запитання 69. Як слід ставитися до того, хто харчується не гірше за инших, і тілом не немічний, і не виявляє жодних ознак якоїсь хвороби, а проте скаржиться на відсутність сил для праці?

Відповідь. Всякий привід для бездіяльности — привід і для гріха, тому що до самої смерти треба виявляти завзяття і терпіння. А лінощі, які завжди йдуть у парі з хитрощами, Господь однозначно засуджує: Лукавий рабе й лінивий (Мт. 25, 26).

Запитання 70. Як слід чинити з тими, хто виявляє надмірність в одязі чи взутті, і коли їм зроблять за це зауваження, вважають, що докір зроблено через скупість і прискіпливість?

Відповідь. Надуживання засуджує апостол: І користуючись цьогосвітнім, не зловживайте (1 Кор. 7,31). Бо дотримання міри — сувора необхідність для заспокоєння потреб. А використання понад міру засвідчує або хворобу користолюбства, або жадобу насолод, або ж марнослав'я. Хто зостається в гріхові, той заслуговує на осуд як нерозкаяний грішник.

Запитання 71. Дехто прагне нечисленних, але смачних страв, а инші воліють, щоб насититися, побільше наїдків, не обов'язково смачних: як треба ставитися до таких людей?

Відповідь. Ті й инші слабують: одні — на жадобу насолод, другі — на жадібність. А любитель насолод і жадібний до будь-чого не звільняються від осуду. Про тих й инших треба милосердно піклуватися, щоб зцілити їх від цих хвороб. А коли вони не позбудуться цих недуг, то заслуговують бути осудженими як нерозкаяні грішники.

Запитання 72. Коли хто серед братів під час спільної трапези поводить себе нестримано, їсть і п'є з жадібністю, то чи слід йому дорікати?

Відповідь. Такий брат порушує заповідь апостола: Тож, коли ви їсте чи п'єте, або коли інше що робите, — усе на славу Божу робіть (1 Кор. 10, 31). Він потребує виправлення, якщо тільки не змусила його до такої поведінки якась необхідність чи поспіх до праці. Проте й у таких випадках потрібно намагатися уникнути спотикання.

Запитання 73. Яким чином слід виправляти того, хто викриває гріхи брата не задля його перевиховання, а бажаючи помститися за себе і навіть після численних напоумлень не позбавляється цього недоліка?

Відповідь. Такого слід вважати самолюбцем і владолюбцем і треба знайти шляхи для його виправлення згідно з настановами благочестя. Коли ж він і далі перебуватиме в грісі, то нам відомо, який присуд на нерозкаяних грішників.

Запитання 74. Ми бажаємо довідатися зі Святого Письма, чи варто віддаляти тих, які полишають спільноту, хочуть провадити самотнє життя і з небагатьма прагнути до тієї ж мети — благочестивого життя?

Відповідь. Господь не раз говорив: Син нічого не чинить від Себе Самого (Йо. 5,19), Бо я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене (Йо. 6,38), а апостол свідчить: Бо тіло бажає протилежного духові, а дух протилежного тілу, і протилежні вони один одному, щоб ви не те, що хочете, те чинили (Гал. 5,17). Тому все те, що ми обираємо за власним бажанням, суперечить благочестю. Детальніше ми це розглядали в Правилах, викладених ґрунтовно.

Запитання 75. Чи випадає називати сатану призвідцем всякого гріха: подумки, на словах чи на ділі?

Відповідь. Взагалі вважаю, що сатана сам по собі не може бути винуватцем чийогось гріха. Проте він може використовувати наші природні порухи й заборонені пристрасті, через них намагатися необережних вкинути у вир пожадань. Він користується природними порухами, як намагався вчинити з Господом, коли довідався, що Той відчуває голод: Коли ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами (Мт. 4, 3). Він може скористатися забороненими пристрастями, як вчинив з Юдою, коли помітив, що той слабує на грошолюбство, і, зваживши на цю пристрасть, за тридцять срібників штовхнув його на гріх зради.

А про те, що лихе зароджується і в наших серцях, Господь говорить відкрито: 3 серця виходять лихі помисли (Мт. 15, 19). Це трапляється тоді, коли хто через власне недбальство полишає без догляду природні задатки добра, як сказано в Притчах: Я проходив повз поле людини лінивої та край виноградники людини недоумкуватої, — і все воно позаростало терням і будяками, і полишать його (Пр. 24, 30-31). А душа від такого недогляду перетвориться на пустку й буде залишена, — само собою, там повиростають терня і будяки. Тому вона почує про себе: Я очікував, що родитиме виноград, та вродили дикі ягоди (Іс. 5, 4), тим часом як про цю ж душу раніше було сказано: Я насадив лозу Сориха, що означає в перекладі: вибрану (Іс. 5, 2). Подібно сказано й у Єремії, який від Божого імени говорить: Я ж посадив був виноград добірний, увесь він — насіння правдиве. І як ти перетворився на прикрість, на виноград чужий (Єр. 2, 21).

Запитання 76. Чи можна обманювати, маючи на меті щось корисне?

Відповідь. Це робити забороняє Господь, який рішуче твердить, що обман від диявола (Йо. 8,44), не зазначаючи жодної різниці, який це обман. Апостол також свідчить: А коли хто хоче змагатися, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається (2 Тим. 2, 5).

Запитання 77. Що таке лукавство і що таке злостивість? (Рим. 1,29).

Відповідь. Я вважаю, що злостивість — це найгірша і прихована вада характеру, а лукавство — це вигадливість у лихих задумах, коли людина, прикриваючись чимось хорошим і пропонуючи иншому це як приманку, тим самим досягає здійснення своїх лихих намірів.

Запитання 78. Хто такі "винахідники зла"?

Відповідь. Це ті люди, що, окрім звичного і відомого всім зла, винаходять і вигадують ще й инше?

Запитання 79. Коли хто помічає за собою, що він жорстоко поводиться з братом, то як йому виправитися?

Відповідь. Я спостеріг, що таке трапляється тоді, коли хто гадає, по-перше, що має уявні переваги над иншими, або, по-друге, жалкує з приводу недоліків инших, які належить виправити. Коли замість очікуваного добра виходить протилежне й безрадісне, душа ще сильніше страждає. І треба докласти чималих зусиль, щоб перемогти в собі гордощі, коли з нами відбувається перше. А коли причиною є друге, то, перш ніж виявляти обурення, треба виявити милосердя під час напоумлення й наставляння. А коли ці способи зцілення виявляться недієвими, оскільки пристрасть уже стала злоякісною, то в такому разі слід своєчасно і справедливо вжити суворих заходів, але виявляючи й милосердя, для блага й виправлення того, хто згрішив.

Запитання 80. Завдяки чому в душі зникають добрі думки і боговгодні наміри і як досягти того, щоб ми не постраждали від такого стану?

Відповідь. Давид каже: Задрімала душа моя від безтурботности (Пс. 119, 28), і з цього видно, що це спричиняє душевна млявість і нечутливість. А в душі, що не дрімає і пильнує, не зменшується і турбота про боговгодне і не зникають добрі думки. Навпаки, така душа бачить, що їй ще для цього багато бракує. Так для тілесного ока не досить, щоб споглядати навіть небагатьох Божих створінь, на яких ми дивимося і не можемо надивитися, а поглянувши на щось один раз, навіть постійно це розглядаючи, не перестаємо, однак, дивитися. Тим більше це можна сказати про душевне око, коли воно не дрімає, пильнує і відчуває неосяжність Божих чудес і присудів. Сказано ж бо: Присудів Твоїх глибока безодня (Пс. 36, 7), а в иншому місці: Дивне знання Твоє, — воно понад моє розуміння. Високе воно, — я його не подолаю (Пс. 139, 6) і багато такого иншого. Коли ж зникають в душі добрі наміри, то зрозуміло, що їй бракує просвітлення, але це не через відсутність того, що просвітлює, а від того, що дрімає той, кого треба просвітити.

Запитання 81. Чи однаковим має бути покарання благочестивих і байдужих, коли вони вчинили один і той самий гріх?

Відповідь. Коли ми розрізняємо поведінку того, хто згрішив, і характер гріха, то визначаємо й вид покарання. Хоча на перший погляд гріх байдужого і благочестивого один і той самий, проте між ними існує велика різниця. Адже благочестивий, будучи побожним, піклується про боговгодне і разом з тим виявляє в цьому велике завзяття. А коли він оступився і прогрішив, то мимоволі й через певні обставини. Байдужий же, як засвідчує вже одна його словесна характеристика, не думає ані про себе, ані про Бога і не вбачає жодної різниці в гріховних чи правильних вчинках, слабує на те, що є найбільшим і найважливішим злом: або зневажає Бога, або не вірить в Його існування. Ці дві причини співіснують в душі, як засвідчує Святе Письмо: Безбожний грішить, кажучи самому собі: Нема страху Божого перед очима його (Пс. 36, 2), а в иншому місці: Нерозумний каже в серці своєму: Немає Бога. Зіпсувалися вони й чинять бридоту (Пс. 14, 1). Тому така людина або зневажає Бога і чинить гріх, або відкидає існування Творця і згіршується у своїх намірах, хоча, очевидно, і вірить в Бога, бо: немов знають Бога, але самі собі заперечують своїми вчинками (Тит. 1, 16). А коли так, то, вважаю, що й види покарань для таких людей мають бути різні.

Благочестивий потребує ніби часткового виправлення, і його слід покарати лише за його вчинок, а байдужого, що сплюндрував у собі всю душевну красу і страждає найбільшими з пороків, треба сприймати як богозневажника (про що я говорив раніше) або як невіруючого. Такого слід оплакувати, напоумлювати і карати, допоки він не переконається в тому, що Бог — Суддя праведний, та відчує страх, або в тому, що Бог існує, і вжахнеться.

Варто також враховувати, що недоліки благочестивих можуть виявитися результатом Божих намірів для їхньої ж користи: Бог иноді дозволяє їм схибити, щоб вони вповні зцілилися від попередніх звеличувань, як, наприклад, слова Петра і наслідки цього.

Запитання 82. Оскільки написано: старші жінки неначе матері (1 Тим. 5,2), то коли трапиться старшій жінці впасти в той самий гріх, що й молодій, то чи однаковою має бути міра їхнього покарання?

Відповідь. Апостол навчає шанувати старших жінок як матерів не тому, що вони не чинять нічого, що заслуговує на осуд. Коли трапиться старшій жінці впасти в той самий гріх, що й молодій, то передовсім годиться розглянути так звані природні недоліки кожного віку і таким чином визначити належну тому чи иншому віку міру покарання. Наприклад, старості майже завжди притаманні лінощі й неуважність, чого майже не спостерігаємо в юному віці, тим часом як неврівноваженість і відчайдушність — риси не старости, а юности, бо вони живляться природною для цього віку запальністю. Тому такий гріх, як лінощі, заслуговує на найважчий осуд для молодої, яку ніяким чином не вибачає вік, а такий гріх, як неврівноваженість чи відчайдушність, більше осуджувано в старшої жінки, якій і сам вік допомагає бути покірною і лагідною. Окрім того, слід і для однієї, і для иншої ретельно розглянути вид гріха і, таким чином, використовуючи відповідну покуту, вжити належний спосіб зцілення кожному проступкові покаранням, віднайти найкращий шлях до зцілення.

Запитання 83. Якщо хтось, майже бездоганний, схибить у чомусь одному, то як з ним чинити?

Відповідь. Так, як Господь вчинив з Петром.

Запитання 84. Коли хто має неспокійну й бунтівну вдачу, а почувши нарікання на це, скаже, що Бог створив одних хорошими, инших — поганими, то чи правильно він говорить?

Відповідь. Таке мудрування засуджуємо як єретичне, бо воно й богозневажливе, і нечестиве, і штовхає душу на хибний шлях гріха. Тому такій людині належить або виправитися, або нехай буде вилучений з-поміж вас (1 Кор. 5,2), щоб не трапилося, що мала закваска заквашує все тісто (1 Кор. 5, 6).

Запитання 85. Чи припустимо мати в спільноті яку-небудь власність?

Відповідь. Це суперечить свідченням про тих, що увірували, і про яких у Діяннях написано: І жоден з них не вважав щось з маєтку свого за своє (Ді. 4, 32). Тому той, хто вважатиме щось своєю власністю, виявляє себе чужим для Церкви Божої і для любови Господа, Котрий наставляв заради друзів жертвувати душею своєю, а не лише зовнішніми благами.

Запитання 86. А коли хто каже: від спільноти я нічого не беру ані не даю їй, але вдовольняюся своїм, то як від такого нам вберегтися?

Відповідь. Коли він не прислухається до слів Господа: Любіть одні одних, як Я вас полюбив (Йо. 13, 34), то ми виконаємо наказ апостола: Нехай буде вилучений з-поміж вас (1 Кор. 5, 2), щоб не трапилося, що мала закваска заквашує все тісто (1 Кор. 5, 6).

Запитання 87. Чи дозволено, щоб кожен віддавав, як наказує заповідь, свої старі одіж чи взуття, куди він захоче?

Відповідь. Роздавати чи приймати, навіть і згідно із заповіддю, може не кожен, а лише той, кому після випробовувань довірено домогосподарство. Тому і старе, і нове він віддає і приймає у відповідний для цього час.

Запитання 88. Що таке "життєві клопоти"? (Лк. 21, 34). Відповідь. Будь-які турботи, що не заборонені, але не сприяють благочестю, є житейськими.

Запитання 89. Оскільки написано: Викуп за душу людини — її багатство (Пр. 13,8), а в нас його немає, то що нам робити?

Відповідь. Якщо ми намагалися, але не змогли досягти цього багатства, то пригадаймо відповідь Господа Петрові, який турбувався про такі речі й говорив: Ось ми все покинули та й пішли за Тобою слідом, що ж нам буде за це?, на що Господь йому відповідає так: Кожен, хто зоставить дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, а чи дружину й дітей, чи землі заради Мене і задля Євангелії, — той одержить сторицею і успадкує життя вічне (Мт. 19,27; Мк. 10,29). Коли ж через безтурботність ми цього не зробили (свого часу), то виявімо зараз старання. А коли вже немає ні часу, ні сил, то нехай утішать нас слова апостола: Не прагну вашого, але вас (2 Кор. 12, 14).

Запитання 90. Чи годиться мати нічний одяг, волосяницю чи який инший?

Відповідь. Волосяницю використовують за своїм призначенням, тому що вона служить не для вдоволення тілесних потреб, а для упокорення і пониження душі. Оскільки нам не дозволено мати дві одежі, то чи можна дозволити вжиток волосяниці, окрім зазначених причин, нехай кожен про це розсудить сам.

Запитання 91. Коли у брата, який не має ніякої власности, попросять що-небудь з його одягу, то як він має вчинити, особливо якщо прохач нагий.

Відповідь. Чи проситиме нагий, а чи людина лукава, чи хто з користи, то пам'ятаймо, що раз і назавжди наказано, що давати чи брати може не кожен, а лише той, кому кому після випробовувань довірено домогосподарство. А також щоб дотримувалися сказаного: Кожен, до чого він покликаний, нехай в цьому й перебуває (1 Кор. 7, 20).

Запитання 92. Якщо Господь наказує продати майно, то з яких міркувань слід це робити? Чи через те, що майно само по собі приносить шкоду, чи тому, що душа має нагоду для розваг?

Відповідь. На це можна відповісти таким чином. По-перше, якби всяке майно само по собі було лихом, то не було б творінням Божим: Бо всяке творіння Боже добре і немає відкидатися (1 Тим. 4, 4). По-друге, заповідь Господня повчає не кидати майна як чогось лихого й уникати його, а господарювати належним чином. А коли кого осуджують, то осуджують не за те, чим він володів, а за те, що погано дбав про це чи недобре скористався з майна. Тому що врівноважене й розумне ставлення до нього і його використання, згідно із заповіддю, сприяє нам у багатьох необхідних справах. Иноді це допомагає очиститися від наших власних гріхів, про що й написано: Тож милостиню подавайте з внутрішнього, — і ось буде вам все чисте (Лк. 11,41). Иноді це відкриває шлях до успадкування Царства Небесного і до скарбів незнищенних, як про це сказано в иншому місці: Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство. Продайте достатки ваші та й подавайте милостиню. Робіть калитки собі нестаріючі, — невичерпний скарб на небесах (Лк. 12,32-33).

Запитання 93. Коли хтось раз і назавжди полишив своє майно і дав обітницю не мати ніякої власности, то з якими думками він має користуватися необхідним для життя, чи то одяг, чи їжа?

Відповідь. Він має пам'ятати, як написано, що Бог подає поживу кожному тілу (Пс. 136, 25). А, окрім того, йому слід турбуватися, щоб, як робітникові Божому, заслуговувати на свою поживу, причому на ту, яка не в його владі. Харчуванням розпоряджається той, кому належить займатися цим видом домогосподарювання; він і дає їжу у відповідний час, і своєю мірою, як і написано: Дав кожному, в чому хто мав потребу (Ді. 4, 35).

Запитання 94. Коли хто не сплатив податків і вступив до спільноти, а домашні його зазнають утисків, то чи не вносить це якихось сумнівів і чи не завдає шкоди йому та тим, що його прийняли?

Відповідь. Господь наш Ісус Христос на запитання: Чи годиться сплачувати податок для кесаря, чи ні? — відказав: Покажіть Мені динарій: чиє на ньому зображення і чий напис, — а коли Йому відповіли: Кесаря, — сказав так: Віддайте кесареве кесарю, а Боже — Богові (Мт. 22, 17; Лк. 20, 24-25). З цього випливає, що ті, в кого є щось, належне кесареві, зобов'язані підкорятися повелінням кесаря. Отож, якщо брат, що вступив до спільноти, приніс зі собою щось подібне із кесаревого, то нехай сплатить податки. А коли він відійшов від своїх і все їм залишив, то нехай ніхто не має сумніву в ньому і в тих, що його прийняли.

Запитання 95. Чи варто тим, що приходять до спільноти, відразу розпочинати вивчення Святого Письма?

Відповідь. Відповідь на це запитання міститься в попередніх поясненнях. Тому-то кожному годиться й необхідно вивчати щось із богонатхненного Писання, щоб сповнюватися благочестя і не звикати до людських передань.

Запитання 96. Чи кожному, хто бажає, дозволено навчатися грамоти і читати?

Відповідь. Апостол каже: Щоб ви чинили не те, чого ви хочете (Гал. 5, 17). Тому в усякій справі шкідливо дозволяти будь-кому щось обирати за власним бажанням, а нехай він керується рішенням настоятеля, навіть якщо рішення настоятеля буде не до вподоби братові. А до цього може долучитися звинувачення в невір'ї, бо Господь промовив: Будьте готові, бо прийде Син Людський тієї години, що ви не очікуєте (Лк. 12,40). Зрозуміло, що Він розподіляє час нашого життя.

Запитання 97. Коли хто скаже: хочу певний час перебути з вами (скористатися вашою гостинністю), — то чи годиться приймати такого?

Відповідь. Господь сказав: Того, хто приходить до Мене, не прожену геть (Йо. 6, 37), а апостол каже: А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю і не піддалися, щоб перебувала в вас правда Євангелії (Гал. 2,4-5). Такій людині дозволено вступити до спільноти, бо невідомі наслідки цього. Часто бувало й так, що хтось, користаючись тимчасово, раз і назавжди цілком вподобає це життя. Це варто дозволити й із міркувань відкритости, щоб суворість наших правил показати людині, яка, можливо, має різні підозри щодо нас. Проте необхідно ретельно дотримуватися суворости в рішеннях щодо нього, щоби й істина відкрилася, і розсіялися підозри у всілякому недбальстві. Бо таким чином зробимо боговгодний вчинок, а він або отримає користь, або буде викритий.

Запитання 98. З яким налаштуванням настоятель повинен наказувати або настановляти?

Відповідь. Стосовно до Бога він має чинити як слуга Христовий і домоврядник Божих таїнств (1 Кор. 4,1), мусить остерігатися, щоб не сказати чого чи ухвалити щось всупереч Божій волі, висловленій у Святому Письмі. Також він має стерегтися, щоб не виявитися кривоприсяжником стосовно Бога, коли щось додасть до Божого вчення, або ж святотатцем, коли залишить без уваги щось із боговгодного. Стосовно спільноти, немов годувальниця, що доглядає своїх дітей (1 Сол. 2, 7), він має бути готовий догодити Богові і для спільної користи кожному передавати не лише Боже Євангеліє, а й душу свою, як заповів нам Господь: Заповідь нову даю вам: любіть один одного, як Я вас полюбив (Йо. 13, 34). Більшої за цю любов ніхто не має, щоб віддати за друзів душу свою (Йо. 15, 13).

Запитання 99. В якому настрої має перебувати той, хто картає?

Відповідь. Стосовно Бога він має почуватися як Давид, що сказав: Бачив я нерозумних і чахнув, бо не дотримуються вони слова Твого (Пс. 119, 158). Щодо тих, кого карають, вони мають чинити так, як батько чи лікар, які зі співчуттям ι співпереживанням лікують свого сина, особливо коли до цього додається смуток і страдницький спосіб зцілення.

Запитання 100. Як ми маємо зустрічати тих, що приходять збоку й просять милостині? І чи кожен може подати їм хліба чи чого иншого, а чи треба призначити для цього когось одного?

Відповідь. Господь проголошує: Недобре відібрати хліб від дітей та й кинути псам, але й погоджується, що пси споживають крихти від трапези господарів (Мт. 15,26-27). Тому нехай це робить той, кого після випробувань призначено відповідальним за роздачу милостині. Кожен же, хто чинить це без його відома, нехай буде покараний як порушник благочестя, допоки не навчиться знати своє місце, про що говорить апостол: Кожен, до чого покликаний, браття, в тому нехай перебуває (1 Кор. 7, 24).

Запитання 101. Чи той, хто отримав у своє розпорядження жертви, принесені для Господа, має виконувати наказ: Кожному, хто просить в тебе, подай, і від того, хто хоче позичити, не відвертайся (Лк. 6, 30).

Відповідь. Заповідь Кожному, хто просить в тебе, подай, і від того, хто хоче позичити, не відвертайся існує як випробування, про що свідчить послідовність викладених думок, і це сказано людям лукавим. Виконувати це не обов'язково, а лише за певних обставин. Бо основна заповідь Господня звучить: Продай своє майно й роздай бідним (Мт. 19,21), а також: Продайте своє майно і роздайте милостиню (Лк. 12, 33). Те, що призначене для одних, негоже витрачати на инших, бо Господь каже: Я посланий не для кого іншого, як тільки до овець загиблого дому Ізраїлевого (Мт. 15, 24) і: недобре відібрати хліб від дітей та й кинути псам (Мт. 15, 26), то чому б самим не розсудити по-справедливості?

Запитання 102. Чи варто умовляти того, хто полишає спільноту з будь-якої причини, чи ні? І коли варто, то як?

Відповідь. Господь сказав: Того, хто приходить до Мене, не прожену геть (Йо. 6,37), а також: Не здоровим потрібен лікар, а хворим (Мт. 9, 12), а ще в иншому місці: Хто з вас, коли має сто овець, а заблукає одна з них, не полишить дев'ятдесят дев'ять та й не піде на пошуки тієї, що заблукала, аж допоки не знайде її (Мт. 18, 12). Тому необхідно докладати всіх зусиль, щоб оздоровити недужого й намагатися виправити члена, що схибив. Коли хто закоренився в якомусь пороці, то слід відпустити його як чужого для спільноти, бо написано: Всякий сад, що його не насадив Отець Мій Небесний, буде викорінений. Облиште їх: вони сліпі (Мт. 15,13-14).

Запитання 103. Ми вже засвоїли, що старшим слід коритися аж до смерти. Але оскільки і самому старшому трапляється в чому-небудь схибити, то просимо пояснити, чи годиться нам його викривати, і в який спосіб, і хто з нас може це робити, і що маємо вчинити, коли він не візьме цього до уваги?

Відповідь. Про це чітко сказано в ґрунтовних відповідях.

Запитання 104. Як треба розподіляти обов'язки серед братів: за рішенням лише самого настоятеля чи за ухвалою спільноти? І чи так само чинити щодо сестер?

Відповідь. Кожен має пропонувати на розгляд инших те, про що він міркує. Справи такого роду тим більше слід розглядати після випробувань для визначення здібних до них, тому що Боже домоврядування треба доручати за Божою волею тим, хто вже подав докази, що може боговгодно виконувати доручене. І взагалі, в усякій справі настоятель мусить дотримуватися настанов Святого Письма: 3 порадою все чини (Іс. Сир. 32, 21).

Запитання 105. Чи той, хто вступає до спільноти, мусить одразу навчатися якогось ремесла?

Відповідь. Нехай це вирішує настоятель.

Запитання 106. Які покарання можна застосовувати в спільноті для виправлення грішників?

Відповідь. Час і вид покарань визначає настоятель на свій розсуд з урахуванням віку, душевного стану грішника і конкретного гріха.

Запитання 107. Коли хто виявить бажання жити в спільноті, але служіння близьким чи, нерідко, податі перешкоджають йому цілковито посвятити себе такому способу життя, то чи можна дозволяти йому входити до спільноти?

Відповідь. Не цілком безпечно чинити перешкоди прагненню до прекрасного, але так само не цілком безпечно давати новоприбульцеві час на роздуми про справи побічні й далекі від життя за Богом. Але якщо той, хто вступив до спільноти, присвячує себе внутрішнім справам і не привносить нічого із зовнішнього світу, то він подає добрі надії щодо себе.

Запитання 108. Чи гоже настоятелеві розмовляти з якоюсь сестрою не в присутності настоятельки, хоча б і про те, що сприяє розвиткові віри?

Відповідь. У такому разі порушується заповідь апостола: Нехай все буде пристойно й належним чином (1 Кор. 14, 40).

Запитання 109. Чи доцільно настоятелеві часто розмовляти з настоятелькою, особливо якщо декотрі брати через це згіршуються?

Відповідь. Апостол сказав: Чому моє сумління має судитися чужою совістю? (1 Кор. 10, 29), то слід намагатися наслідувати його, коли він каже: Але ми не скористалися цим правом, та все терпимо, аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили (1 Кор. 9,12). Тому, наскільки це можливо, треба обмежити час і нагоди таких зустрічей.

Запитання 110. Коли сестра сповідається священикові, чи має при цьому бути присутня настоятелька?

Відповідь. Сповідь перед священиком у присутності настоятельки набагато пристойніша й корисніша, та й він зможе запропонувати розумніший і кращий спосіб покаяння і виправлення.

Запитання 111. Якщо священик накаже щось сестрам без відома настоятельки, то чи вона має право обурюватися з цього приводу?

Відповідь. І надзвичайно.

Запитання 112. Якщо хтось обрав життя за Богом, то чи може настоятель прийняти такого без відома братів, а чи мусить спершу з ними порадитися?

Відповідь. Господь учить, що заради того, хто кається, скликають друзів і сусідів (Лк. 15,6). Тим більше слід приймати нового брата з відома всієї спільноти, щоб вони разом раділи й молилися.

Запитання 113. Чи може той, кому доручено керувати душами, дотримуватися сказаного: Якщо не навернетеся і не станете як діти (Мт. 18, 3), адже він має справу з багатьма різними людьми?

Відповідь. Премудрий Соломон сказав: Для кожної справи свій час (Еккл. З, 1). Тому слід розуміти, що для всього є свій час: і для упокорення, і для прояву влади, і для докорів, і для милосердя, і для відваги, і для добродійства, і для суворости, і взагалі для будь-якої справи. Иноді слід виявляти упокорення і наслідувати в цьому дітей, особливо коли трапляється нагода вшанувати один одного, прислужитися чи допомогти в тілесному оздоровленні, як і повчає Господь. Иноді треба використати владу, яку Господь мені дав на розбудову, а не на руйнування (2 Кор. 13,10), коли треба діяти рішуче. Так само, як, утішаючи, слід виявляти доброту, так і, докоряючи, — виявляти завзяття.

Запитання 114. Господь заповідав: Коли хто змусить тебе йти з ним милю, пройди з ним дві (Мт. 5,41); апостол повчає підкорятися один одному в страсі Божому (Еф. 5, 21), то чи й нам необхідно коритися всякому, що б він не наказував?

Відповідь. Різниця між тими, хто дає накази, не має впливати на послух тих, кому наказують, бо Мойсей не переслідував Йотора, що дав йому добру пораду. Проте є чимала різниця в самих наказах: одні суперечать заповіді Господній чи порушують її або по-різному перекручують, додаючи щось заборонене, инші — відповідають заповіді, а ще деякі, хоча й не збігаються з нею, все-таки сприяють її дотриманню. Тому варто пам'ятати слова апостола: Не гордуйте пророцтвами. Усе досліджуючи, дотримуйтеся доброго. Остерігайтеся лихого в будь-якій личині (1 Сол. 5, 20-22), а також: Ми руйнуємо замисли, і всяке піднесення, що надимається проти пізнання Бога, і беремо в полон всяке знання на послух Христові (2 Кор. 10,4-5).

Отож, коли нам наказують те, що відповідає заповіді Господній чи сприяє їй, то слід виконувати це старанніше й ретельніше, немов волю Божу, дотримуючись сказаного: Переносьте один одного в любові Христовій (Еф. 4,2). А коли хто наказує нам те, що суперечить Господній заповіді, порушує чи спотворює її, тоді час сказати: Слід коритися більше Богові, ніж людині (Ді. 5, 29), пам'ятаючи слова Господа: За чужим же вони не підуть, а будуть утікати від нього, — бо не знають його голосу (Йо. 10, 5). Задля нашої безпеки апостол насмілився торкнутися й самих ангелів, кажучи: Але якби й ми або ангел з неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, — нехай буде проклятий (Гал. 1,8). З цього можемо зробити висновок, що коли навіть хто відомий і дуже уславлений перешкоджатиме виконувати Господні заповіді чи радитиме робити щось заборонене, то кожен, хто любить Господа, має сахатися й уникати такого.

Запитання 115. Яким чином маємо виявляти послух один одному?

Відповідь. Так, як раби своїм володарям, згідно із Господньою заповіддю: Хто хоче бути серед вас більшим, нехай стане найменшим з усіх і рабом для всіх (Мр. 10,43; 9, 35), до чого Господь додає ще переконливіші слова: Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити (Мр. 10,45). Апостол каже: Через любов Духа служіть одні одним (Гал. 5, 13).

Запитання 116. До якої межі треба виявляти послух, догоджаючи Богові?

Відповідь. Апостол це показав на прикладах Господнього послуху, який був послушний аж до смерти, смерти хресної (Филип. 2, 8), сказавши перед цим: Нехай у вас будуть ті самі думки, що й в Христі Ісусі (Филип. 2, 8).

Запитання 117. Коли хто не виконує належного щоденного розпорядку стосовно вищезазначеної заповіді, а намагається навчитися ремесла, то на яку недугу він слабує і чи можна таке терпіти?

Відповідь. Ця людина зарозуміла, самовдоволена й невіруюча, бо не злякалася присуду Господнього: Будьте готові, — бо прийде Син Людський тієї години, що ви не очікуєте (Лк. 12, 40). Той, хто щодня й щохвилини очікує на прихід Господа, намагається провести день не в бездіяльності, а більше ні про що не турбується. А коли він отримав наказ навчатися ремесла, то нехай покірно сприймає можливість своїм талантом догодити Богові, щоб не отримувати докору за власне звеличення.

Запитання 118. Коли хто виявляє завзяття у виконанні заповіді, але робить не те, що наказують, а чинить за власним бажанням, то якої він заслуговує платні?

Відповідь. Такої, яка належить за самовдоволення. Апостол каже: Кожен з вас нехай догоджає ближньому для добра та на розбудову (Рим. 15, 2), і ще переконливіше додає: Бо й Сам Христос не Собі догоджав (Рим. 15, 3). Тому той, хто догоджає самому собі, мусить усвідомлювати всю небезпеку цього. А той, хто чинить так, викриває власний непослух.

Запитання 119. Чи кожен може відмовлятися виконувати доручену йому справу і прохати для себе чогось иншого?

Відповідь. Вище згадувано, що послух має бути у всьому, аж до смерти. Тому той, хто відмовляється виконувати доручену йому справу, порушує заповідь послуху і ясно виказує, що не відмовився від себе самого. Окрім того, він стає причиною різноманітних лих для себе самого і для инших, відкриває шлях до суперечок і сам привчається до цього. А оскільки не кожен здатен розпізнати, що насправді корисне, то часто обирає для себе шкідливу справу, братам же дає підстави підозрювати, що він більше тягнеться за власними уподобаннями, ніж виконує необхідні справи. І взагалі, непослух є джерелом багатьох великих лих. Коли брат вважає, що має причини відмовитися від запропонованої праці, то нехай відкриє їх настоятелям і віддасть справу на їхній розсуд.

Запитання 120. Чи можна кудись відлучатися, не попередивши настоятеля?

Відповідь. Оскільки Господь каже: Не від Себе Самого Я прийшов, але Той Мене послав (Йо. 7,28-29), то чи можемо ми давати собі волю? Бо хто дає собі волю, той явно засліплений гордощами і заслуговує на осуд Господа, Який сказав: Те, що серед людей високе, те перед Богом гидота (Лк. 16, 15). І взагалі, давати собі волю — негоже.

Запитання 121. Чи дозволено відмовлятися від важчих справ?

Відповідь. Той, хто щиро любить Бога і твердо переконаний у Господній відплаті, ніколи не вдовольняється досягнутим, а постійно намагається це доповнити й досягти більшого. А коли, вочевидь, робить щось і понад власні сили, то не поринає в безтурботність, неначе виповнив свою міру, а безперестанку піклується про досягнення досконалости. Господь на це каже: Коли виконаєте все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні були зробити (Лк. 17, 10). Апостол, для якого світ був розіп'ятий і який був сам розп'ятий для світу (Гал. 6, 14), що без удаваного сорому говорить: Я не вважаю, що досягнув. Та тільки, забуваючи те, що позаду, і поспішаючи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Icyсі (Филип. 3,13-14), котрий, хоча й мав владу, проповідуючи Євангеліє, жити з Євангелії (1 Кор. 9,14), проте сказав: В трудах і звитягах, день і ніч працюючи, не тому, що ми не мали влади, але щоб послужити вам взірцем, і щоб ви нас наслідували (2 Сол. З, 8-9). Тому хто ж є настільки нечулим і невіруючим, щоб вдовольнитися вже досягнутим і відмовлятися від чогось, як від ще важчого й копіткішого.

Запитання 122. Коли хто покараний тим, що не отримав благословення, скаже: "Не сяду їсти, поки не отримаю благословення", то чи можна це терпіти?

Відповідь. Чи проступок заслуговує на покарання до заборони вживати їжу — це вирішить той, хто призначив покарання. А коли хто, визнаний негідним приймати благословення, має дозвіл споживати їжу, але не погоджується, то нехай буде засуджений як непокірний і впертий. Окрім того, своєю поведінкою він виявляє, що не оздоровлює себе, а збільшує свої гріхи.

Запитання 123. Коли хто засмучується, що йому не дозволяють виконувати того, з чим би він і так не впорався, то чи можна це терпіти?

Відповідь. Про це йшлося в багатьох місцях, зокрема: чинити на власний розсуд чи давати собі волю — суперечить справжній науці, а не коритися волі багатьох — може викликати небезпеку невір'я і суперечок.

Запитання 124. Коли трапиться десь зустрітися з єретиками чи поганами, то чи припустимо сідати з ними до столу й вітатися?

Відповідь. Вітатися Господь ні з ким не забороняє, бо каже: А коли вітаєте один одного, то що такого надмірного чините? Хіба й погани не так само роблять? (Мт. 5, 47). А відносно того, з ким можна ділити спільну трапезу, а з ким ні, апостол наказує так: Я писав вам у листі не спілкуватися з перелюбниками, — але не взагалі з цьогосвітніми перелюбниками, чи з користолюбцями, чи з захланними, чи з ідолопоклонниками, бо ви мусили б відійти від світу. А тепер я писав вам не сходитися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи захланний, чи ідолопоклонник, чи злоріка, чи п'яниця, чи хижак, — із такими навіть не їсти (1 Кор. 5,9-11).

Запитання 125. Якщо комусь доручили якусь справу, а він її виконує не так, як наказали, або перевершує наказ, то чи може він далі займатися нею?

Відповідь. Взагалі небажана Богові справа — самохіть брати на себе щось. Не личить так чинити тим, котрі дотримуються союзу мирного співжиття. Якщо хтось вперто наполягатиме на своєму, то належить відібрати в нього це заняття, оскільки він не дотримується заповіді: Кожен, до чого покликаний, нехай в тому й перебуває (1 Кор. 7, 24), а також: Не надто мудруйте, більше, ніж належить міркувати, але думайте помірковано, в міру віри, як кожному Бог наділив (Рим. 12,3).

Запитання 126. Як боротися з бажанням смачно попоїсти?

Відповідь. Рішенням надавати перевагу корисному для вжитку, незалежно від того, приємне воно чи ні.

Запитання 127. Декотрі твердять, що людині неможливо не гніватися.

Відповідь. Якщо воїнові можна було б виявляти гнів перед очима царя, то навіть у цьому разі сказане не дало б ніяких підстав нам так вважати. Бо коли один погляд людини, урівноваженої від природи, але наділеної великою владою, стримує від проявів цієї пристрасти, то чи не тим більше стримає себе від гніву той, хто безсумнівно впевнений, що Бог бачить всі його душевні порухи. А Бог, що випробовує серця й помисли, порухи душі бачить набагато виразніше, ніж людина помічає зовнішні прояви.

Запитання 128. Коли хто хоче стримуватися понад свої можливості, а це може перешкодити виконанню відповідної заповіді, то чи дозволено це?

Відповідь. Питання, мені видається, сформульоване неправильно. Утримання полягає не у відмові від їжі, яка сама по собі нічого не значить, а, як наслідок, маємо знесилювання тіла, що апостол засуджує (Кол. 2, 23). Утримання — це цілковита відмова від власних бажань. Слова апостола явно довели, наскільки небезпечно заради своїх бажань відійти від заповіді Господньої: Чинячи волю тіла чи помислів про тілесне, за своєю природою ми були дітьми гніву (Еф. 2, 3).

Запитання 129. Коли хто дотримується частих постів і внаслідок цього не може харчуватися разом з братами, то він мусить обрати для себе щось одне: або він постить разом із братами і разом з ними і їсть, або через надмірний піст має харчуватися окремо?

Відповідь. Час посту визначають не за побажанням кожного, а виходячи з потреби благочестя, про що розповідається в Діяннях святих апостолів (Ді. 10, 30; 13, 2-3; 14, 23) і як повчає нас Давид (Пс. 34,13). Тому, коли хто постить з таких міркувань, то йому, напевно, вдасться перенести піст, бо вірний Той, Хто пообіцяв (Євр. 10,23).

Запитання 130. Якщо треба постити, як того вимагає благочестя, то слід постити з примусу чи з охотою?

Відповідь. Господь каже: Блаженні зголоднілі і спраглі за правдою (Мт. 5,6), тому небезпечно виконувати вимоги благочестивого життя без належного завзяття і зусиль. Той, хто постить, не може робити це з неохотою, а, навпаки, має постити з усвідомленням цієї потреби, бо й апостол серед своїх звитяг заради нашої науки згадав і про цю: В частих постах (2 Кор. 11,27).

Запитання 131. Хто не споживає того, що їдять брати, а вимагає для себе иншого, то чи правильно він чинить?

Відповідь. Взагалі, домагатися їжі — суперечить заповіді, тому що Господь сказав: не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться, й додав ще переконливіше: Бо всього цього погани прагнуть (Лк. 12, 29-30). А той, хто відповідає за харчування, має дбайливо ставитися до своїх обов'язків, щоб роздавалося кожному, хто потребу в чім мав (Ді. 4, 35).

Запитання 132. Що це означає, коли хто каже: "Мені це шкодить", і сумує, бо не дано йому иншого?

Відповідь. Своєю поведінкою він показує, що в нього відсутня надія Лазаря і він не приймає любови того, кому довірено опіку над усіма і над ним. Вирішувати, що на користь, а що — на шкоду, має не кожен сам по собі, а лише той, кому доручено досліджувати корисне для кожного, а головним чином те, що благотворне для душі. А вже потім цей брат, у другу чергу, — згідно з волею Божою, — розподіляє необхідне для тілесних потреб.

Запитання 133. А коли хто буде нарікати на їжу?

Відповідь. Тоді він заслуговує на такий осуд, як ті, що нарікали в пустелі (Чис. 11,1). Апостол-бо каже: Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погубителя (1 Кор. 10, 10).

Запитання 134. Коли хто у гніві відмовляється взяти щось із необхідного?

Відповідь. Такому взагалі не варто нічого давати, навіть коли й прохатиме, поки настоятель не переконається, що той зцілився від своєї недуги, або, точніше сказати, недуг.

Запитання 135. Чи має право втомлений працею вимагати для себе більшого, ніж зазвичай належить?

Відповідь. Коли трудиться він заради відплати від Господа, то не тут він має прагнути отримати втіху після завершення трудів. Нехай знає, що слід готуватися отримати платню від Господа, знаючи, що чоловіколюбний Бог удостоїть його і винагороди за працю, і дасть розраду після подолання труднощів. Проте й той, кому доручено дбати, щоб роздавалося кожному, хто потребу в чім мав (Ді. 4, 35), мусить добре знати потреби кожного працівника і вдовольняти їх, як належить.

Запитання 136. Чи необхідно, щоб усі збиралися на обід, і як чинити з тим, хто запізнився і прийшов після закінчення обіду?

Відповідь. Коли він не встиг своєчасно прийти через нагальну необхідність инших справ чи перебуваючи десь на чималій віддалі, бо виконував заповідь: Кожен, до чого покликаний, нехай в тому й перебуває (1 Кор. 7,24), то відповідальний за розпорядок, взявши до уваги поважні причини, нехай вибачить йому. А коли він міг встигнути, але не захотів цього зробити і виявив недбальство, то нехай залишається голодний до відповідної години аж до завтрашнього дня.

Запитання 137. Чи добрим є рішення цілком відмовитися на певний час від їжі й пиття?

Відповідь. Оскільки Господь сказав: Щоб не чинив Я Свою волю, але волю Того, Хто Мене послав (Йо. 6,38), то будь-яке власне судження оманливе. Знаючи це, Давид сказав: Я присягнув і став зберігати присуди правди Твоєї (Пс. 119, 106), а не свої бажання.

Запитання 138. Чи дозволено братові, враховуючи його побажання, постити чи не спати більше, ніж инші?

Відповідь. Господь сказав: Бо Я з неба зійшов не на те, щоб чинив Я Свою волю, але волю Того, Хто Мене послав (Йо. 6,38), а тому все те, що хтось робить за власним бажанням, є його власністю і не поєднується з благочестям. Виходить, наче він не чув таких слів Господніх: до тебе його звертання, і ти над ним пануватимеш (Бут. 4, 7). Бажати більшого за инших, навіть і в чомусь хорошому, викриває пристрасть до суперництва, причиною якої є марнослав'я. Апостол пояснює, що це заборонена пристрасть: Бо не сміємо прирівнювати себе чи судити себе нарівні з іншими, що хвалять самі себе (2 Кор. 10, 12). Тому, відкинувши власні забаганки й наміри видаватися кращими за инших у виконанні будь-яких справ, слід послухатися апостола, який напоумляє і говорить: Тож, коли ви їсте чи п'єте, або коли інше що робите, — усе на славу Божу робіть (1 Кор. 10,31). Бо для звитяжців у доброму подвигу цілком неприйнятні суперництво, марнослав'я і самовдоволення. Тому апостол каже: Не будьмо марнославними (Гал. 5, 26), а иншому місці: А коли хто сперечатися хоче, — ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі(1 Кор. 11,16); ще в иншому: Ми повинні не самим собі догоджати, а далі для більшої переконливости додає: бо й Христос не догоджав Самому Собі (Рим. 15, 1-3).

Коли хто думає, що в нього більша потреба постити чи не спати, чи що инше робити, то нехай пояснить причини, на підставі яких він так вважає, тим, кому довірена турбота про всіх, а сам нехай виконує їхні повеління. Нерідко ж може виявитися, що ці потреби можна задовольнити в инший, кращий, спосіб.

Запитання 139. Під час посту ми стаємо малосильні до праці. Тому що краще: полишити роботу задля посту чи заради роботи знехтувати постом?

Відповідь. Слід і постити, і харчуватися в міру, означену вимогами благочестя. Отож, коли заповідь Божа наказує постити, треба дотримуватися посту, а коли заповідь зобов'язує прийняти їжу, тоді їжмо, не тілу догоджаючи, а щоб підкріпитися як Божі працівники. Бо треба дотримуватися слова апостола: Тож, коли ви їсте чи п'єте, або коли інше що робите, усе на славу Божу робіть (1 Кор. 10,31).

Запитання 140. Коли хто не може утриматися від шкідливих наїдків і, споживаючи їх без обмеження, починає хворіти, то чи потрібно піклуватися про такого?

Відповідь. Нестриманість є явним пороком, і передовсім слід подбати про зцілення від цієї недуги. Чоловіколюбний Бог, бажаючи показати, яким великим лихом є нестриманість, иноді дозволяє, щоб душа перехворіла на цю хворобу і щоб через тілесні страждання, спричинені нестриманістю, вона збагнула власну шкоду й дійшла думки про необхідність стримання. Боротися з тілесними стражданнями того, хто потерпає від власної нестриманости, слід, виявляючи милосердя і водночас випробовуючи, щоб, лікуючи тіло, не полишити без уваги душу. Тому коли видно, що така людина, одужуючи, навчається, як свідомо дбати й про душу, то нею належить опікуватися. Коли ж, приймаючи цілющі засоби, вона виявить байдужість до душі, то таку людину краще полишити страждати від хвороб через власну нестриманість. З часом вона, усвідомивши свою поведінку й загрозу вічного покарання, розпочне турбуватися про душевне здоров'я. Бо сказано: Та, засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено із світом (1 Кор. 11, 32).

Запитання 141. Чи можуть перебувати в робочих приміщеннях сторонні люди чи хтось із братів, що полишив своє місце?

Відповідь. Коли так вчинив хтось, окрім наглядача за роботами і розподілом праці, то він порушив порядок і дисципліну. Такому треба заборонити дозволений иншим вихід і змусити його перебувати на певному місці, визначеному для напоумлення. Нехай зосередженіше і старанніше, ніж звичайно, виконує свою справу, поки не навчиться дотримуватися слова апостола: Кожен, до чого покликаний, в тому нехай перебуває (1 Кор. 7, 24).

Запитання 142. Чи мають право ті, що знаються на ремеслах, брати будь-яку роботу без відома того, кому доручено керувати цими справами?

Відповідь. Засудіть їх, як злодіїв: і того, хто пропонує цю роботу, і того, хто за неї береться.

Запитання 143. Як працівники мають дбати про доручені їм знаряддя?

Відповідь. Вони мають про них дбати як про речі, принесені в дар Богові, а, окрім того, вкрай необхідні, без яких вони не можуть виявити своєї працьовитости.

Запитання 144. А якщо хтось безвідповідально поруйнує щось чи безгосподарно пошкодить?

Відповідь. Того, хто пошкодив, засудіть як святотатця, а того, хто поруйнував, — як винного у святотатстві, тому що все це принесено в дар Богові і присвячено Йому.

Запитання 145. А коли хтось за своїм уподобанням використає якісь знаряддя або просто візьме їх?

Відповідь. Нехай його осудять як непокірного й зухвалого, бо так чинити зі знаряддями має право лише той, кому доручено наглядати за ними й ними розпоряджатися.

Запитання 146. А коли виявиться нагальна потреба і настоятель вимагатиме в нього знаряддя, а він стане сперечатися?

Відповідь. Той, хто за любов'ю Христовою і себе, і свої члени віддав на потребу инших, не зможе сперечатися про знаряддя з настоятелем, якому довірено турботу й про знаряддя.

Запитання 147. Коли хто, зайнятий справами в коморі чи на кухні, чи иншими подібними справами, не встигне прийти на псалмоспіви й молитви, чи не нашкодить душі?

Відповідь. Кожен у своїй справі дотримується своїх правил, як член тіла. Він шкодить собі, якщо не дбає про свої справи, а, замишляючи лихе проти загального блага, ще більше потерпає. Тому нехай подумки виконує написане: Співаючи Господу псалми й пісні духовні в серцях ваших (Еф. 5,19). А коли не встигає прийти з усіма иншими, то нехай не переймається сумнівами, бо він виконує сказане: Кожен, до чого покликаний, браття, в тому нехай перебуває (1 Кор. 7, 24). Проте слід пильнувати, щоб хтось, маючи змогу вчасно і вдало виконати своє доручення, не почав на спокусу иншим прикриватися розмовами про брак часу й не зазнав осуду нарівні з недбалими.

Запитання 148. Яку владу має той, кому доручено завідувати коморою?

Відповідь. Стосовно до того, хто доручив йому розпоряджатися запасами, він мусить пам'ятати слова Господа, Який сказав: Не можу нічого чинити від Себе Самого (Йо. 5, 30). Щодо тих, про кого він має дбати, то нехай має на увазі потреби кожного, бо написано: Дав кожному, в чому хто мав потребу (Ді. 4, 35). Цей наказ нехай поширюється на всіх, кому доручено такі обов'язки.

Запитання 149. Який присуд домоправителеві, якщо він почне керуватися приязно або суперництвом?

Відповідь. Апостол наказує нічого не робити ухиляючись (1 Тим. 5, 21), а в иншому місці підтверджує: А коли хто сперечатися хоче, — ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі (1 Кор. 11, 16), тому така людина нехай вважається чужою для Церкви Божої, допоки не виправиться. Окрім того, треба з великою обачністю випробовувати, до чого кожен здатен, і лише тоді доручати йому якусь справу. А инакше може трапитися, що тих, котрі дають непосильні завдання, вважатимуть поганими домоврядниками душ і заповідей Господніх, а ті, хто отримує доручення, не знаходитимуть для себе в тім виправдання.

Запитання 150. А коли через власну недбалість домоправитель не дасть братові потрібного?

Відповідь. Відомий присуд Господній: Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і його ангелам. Бо Я голодував був, — і не нагодували Мене, прагнув, — і ви не напоїли Мене (Мт. 25, 41-42), і так далі. Проклятий всякий, хто чинить діло Господнє недбало (Єр. 48, 10).

Запитання 151. Чи дозволено служителеві голосно розмовляти?

Відповідь. Сила голосу визначається потребою слухачів. Тому слабкий, невиразний і схожий на шепіт голос справляє погане враження. А якщо він гучний понад міру, коли слухач здатен почути й тихіше сказане, то перетворюється на крик, що теж засуджують (Еф. 4, 31), хіба що лише незворушність слухача змушує нас перейти на крик і тим самим неначе розбудити його від сну. Бо й про Господа сказано, що говорив голосно, як розповідає євангелист: А Ісус підняв голос та й промовив: Хто в Мене вірує, не в Мене він вірує, а в Того, Хто послав Мене (Йо. 12, 14).

Запитання 152. Коли хто, виконуючи повсякденну роботу на кухні, надміру втомлюється і протягом наступних декількох днів неспроможний виконувати звичної праці, то чи можна на нього покладати такі обов'язки?

Відповідь. Уже було сказано, що той, хто розподіляє обов'язки, має давати розпорядження, зважаючи на здібності і можливості працівника, щоб про себе самого не почути: Створюючи труднощі для повеління (Пс. 94,20). Проте той, хто отримав наказ, не має суперечити, бо крайньою межею послуху є послух аж до смерти.

Запитання 153. Як має наглядати за вовною і за працівницями сестра, якій це доручено?

Відповідь. Вона має зберігати вовну як приношення Богові, а роботу кожній сестрі призначати, не зважаючи на особу і без особливої прихильности.

Запитання 154. Коли так сталося, що братів менше, ніж сестер, і, щоб прислуговувати їм, сестри вирішили розділитися поміж собою і розійтися, чи безпечно це?

Відповідь. Коли ця турбота може узгоджуватися з Господньою заповіддю і праця є бажаною Богові, то кожен робітник своєю працею догоджає Богові. Завдяки цьому зберігається згуртованість і одностайність, вони є однодумцями і виконують слово апостола: Хоч тілом я й неприсутній, та духом я з вами (Кол. 2, 5).

Запитання 155. Доглядаючи хворих у шпиталях, ми навчилися прислуговувати їм з такою ж доброзичливістю, неначе прислуговуємо братам у Господі. А коли той, за кого ми дбаємо, не відповідає взаємною прихильністю, то як нам до нього ставитися?

Відповідь. Господь промовив: Той, хто чинитиме волю Отця Мого, що на небесах, той брат Мені, і сестра, і матір (Мт. 12, 50). А хто не такий, то він виявляється грішником, який заслуговує на присуд: Кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха (Йо. 8,34), і передусім потребує напоумлень настоятеля. А коли й далі залишатиметься в гріхах, то Сам Господь дорікає такому: І не зостається рабу домі повік (Йо. 8,35), й апостол заповідає: Відділіть злого з-поміж вас самих (1 Кор. 5, 13). Таким чином і ті, що прислуговують, позбавляться від сумнівів, і вся спільнота буде в безпеці.

Запитання 156. Якщо комусь довірено турботу про запаси або про щось подібне, то чи завжди він перебуватиме на цій посаді, чи треба замінювати його?

Відповідь. Коли він виконує свої обов'язки доладно й за уставом, то замінювати його недоречно, це — зайве й клопітне діло. Але необхідно, щоб при ньому був працівник, який би потроху привчався до цих обов'язків, щоб, коли виникне потреба в заміні, ми не опинилися в скрутному становищі через відсутність потрібної людини.

Запитання 157. З яким настроєм кожен має служити Богові і що це за душевний стан?

Відповідь. Належним душевним станом вважають сильне, нестримне, тверде й непохитне прагнення догодити Богові. Його треба вдосконалювати вдумливо й постійно, розмірковуючи про велич слави Божої, підтримуючи в собі вдячність і безнастанно пам'ятаючи про блага, дані нам від Бога. Таким чином в душі з'являються відчуття: Люби Господа Бога твого всім своїм серцем, і всією душею своєю, і всім своїм розумом (Мр. 12, 30). За прикладом сказаного: Як прагне олень до джерельної води, так прагне душа моя до Тебе, Боже (Пс.32,2). Потрібно служити Богові саме з таким настроєм, щоб сповнити сказане апостолом: Хто нас відлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? (Рим. 8,35).

Запитання 158. З яким душевним станом слід приймати покарання?

Відповідь. Так само, як хворий, життю якого загрожує небезпека, приймає зцілення з рук батька чи лікаря. Яким би важким і болісним не був метод лікування, знаючи про любов і досвід того, хто лікує, хворий погоджується на це з повною довірою і з бажанням оздоровитися.

Запитання 159. Хто ображається на того, що призначив покарання?

Відповідь. Той, хто не збагнув ані небезпеки гріха, особливо гріха проти Бога, ані користи покаяння і не повірив сказаному: Той, хто щиро любить, належно карає (Пр. 12, 25). Така людина й сама себе позбавляє користи, яку отримав той, хто сказав: Як праведник мене вразить і докорить мені, — то це милість (Пс. 141,5), і шкодить спільноті, відволікаючи инших.

Запитання 160. В якому душевному стані ми маємо прислуговувати братам?

Відповідь. Ми маємо їм служити, як самому Господу, Який сказав: Що вчините одному з цих братів моїх найменших, — те Мені вчините (Мт. 25, 40). А сприяють цьому стану душі відповідні почуття тих, хто приймає послуги. Тому настоятелі мусять дбати про них, щоб вони не стали охочими попоїсти та зазнати насолоди, а, як боголюбці й христолюбці, у випробуваннях стали хвалою для Господа і ганьбою для диявола, як праведний Йов.

Запитання 161. З якою покірністю слід приймати послуги брата?

Відповідь. Так, як раби приймають послуги від своїх господарів, і так, як апостол Петро, коли йому прислуговував Господь. На його прикладі можемо пересвідчитися, яка небезпека підстерігає того, хто не приймає послуг.

Запитання 162. Яка любов має бути поміж нами?

Відповідь. Така, яку виявив Господь і якої Він навчав, кажучи: Любіть один одного, як Я вас полюбив. Більшої за цю любов ніхто не має, щоб віддати за друзів душу свою (Йо. 15, 12-13). А якщо належить віддавати свою душу, то тим більше необхідно при кожній нагоді турбуватися один про одного, зважаючи не на людську думку, а намагаючись догодити Богові.

Запитання 163. У який спосіб можна набути любови до ближнього?

Відповідь. Найперше нехай така людина боїться бути засудженою, як ті, що переступають заповіді Господа, Який сказав: Бо хто не вірує в Сина, не побачить життя, і гнів Божий перебуватиме на ньому (Йо. 3,36). Нехай вона також відчує бажання вічного життя, бо заповідь Його — життя вічне (Йо. 12,50); перша і найбільша заповідь: Люби Господа Бога твого всім своїм серцем, і всією душею своєю, і всім своїм розумом. І друга, схожа до неї: Люби ближнього, як самого себе (Мр. 12,30-31). Така людина має прагнути уподібнитися до Господа, Який промовив: Любіть одні одних, як Я вас полюбив (Йо. 13, 34).

Допоможуть нам і такі міркування: коли брат наш робить нам добро, то ми чисто по-людськи зобов'язані відчувати до нього любов, яку мають і погани, як виразно сказано про це в Євангелії: А коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам благодать? Бо й грішники люблять тих, що їх люблять (Йо. 13,34). А коли він нам робить зле, то й у цьому разі ми зобов'язані відчувати до нього любов, не лише відповідно до заповіді, а й за те, що він є нашим благодійником у ще більшому, коли вірити словам Господа: Блаженні ви, як ганьбити і гнати вас будуть, і будуть облудно намовляти на вас усяке лихе слово із-за Мене. Радійте і веселіться, — нагорода-бо ваша велика на небесах (Мт. 5, 11-12).

Запитання 164. Що означають слова: Не судіть, і вас не судитимуть? (Лк. 6, 37).

Відповідь. Оскільки Господь иноді каже: Не судіть, і вас не судитимуть (Лк. 6,37), а иноді наказує: Судіть праведним судом (Йо. 7, 24), то Він не забороняє нам судити, а показує різницю у судах. За що слід судити, а за що ні — апостол чітко говорить, розмірковуючи про те, що не записано у Святому Письмі і залишено на розсуд кожного. Він каже: Ти ж за що осуджуєш брата свого (Рим. 14, 10), отож, не судімо одні одних (Рим. 14, 13). А стосовно тих, що не засуджують невгодне Богові, сам від себе їх засуджує, кажучи: Отож я, відсутній тілом, та присутній духом, уже розсудив, як присутній між вами: того, хто так учинив це, в ім'я Господа Ісуса, як зберетеся ви та мій дух, із силою Господа нашого Ісуса, — віддати такого сатані на погибель тіла, щоб спасся дух Господнього дня (1 Кор. 5, 3-5). Те, що не в нашій владі, що часто буває нам невідоме, — за те не слід осуджувати брата, бо апостол сказав про незнане нам: Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та вивчить задуми сердець (1 Кор. 4,5). Але захищати присуди Божі — безумовна необхідність, щоб той, хто замовчує, сам не відчув на собі гніву Божого, хіба що, чинячи нарівні з братом, не посміє його осудити, бо знає Господні слова: Вийми перше колоду з ока свого і тоді побачиш скалку в оці брата свого (Мт. 7,5).

Запитання 165. Як людині зрозуміти, що підбурює її проти брата, який згрішив, — ревність чи гнів?

Відповідь. Коли при будь-якому грісі така людина відчуває в собі співзвучне написаному: Нищить мене ревність до Тебе, бо мої вороги забули Слова Твої (Пс. 119,139), то, безперечно — це ревність Божа. Проте й у цьому варто дотримуватися розумних меж для укріплення віри. А коли в душі не з'являться відповідні почуття і не розворушать її, то й саме її зворушення буде безладне, і мети благочестя не буде досягнуто.

Запитання 166. У якому стані душі ми маємо упокорятися тим, хто спонукає нас до виконання заповідей?

Відповідь. З таким настроєм, з яким голодне дитя слухається годувальниці, яка кличе його їсти, і з яким кожна людина, шукаючи поживи, слухається тих, хто дає їй засоби для прожиття, а краще сказати — з ще більшою прихильністю, бо життя вічне має переваги над життям теперішнім. Бо заповідь Божа, каже Господь, — життя вічне (Йо. 12, 50). А як нам хліб служить для споживання, так і заповідь Божа — для виконання, як говорить Сам Господь: Пожива Моя — чинити волю Того, Хто Мене послав (Йо.4,34).

Запитання 167. Яка душа достойна брати участь в ділі Божому?

Відповідь. Така, якою була та, що промовила: Хто я такий, Господи мій, Господи? І що таке мій дім, що возлюбив Ти мене?(2 Цар. 7, 18). Така душа виконує написане: Дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви і переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина (Кол. 1, 12-13).

Запитання 168. З яким настроєм слід приймати одяг і взуття, якими б вони не були?

Відповідь. Якщо вони завеликі чи замалі для твого розміру, то скромно поясни свою потребу. А якщо вони не до вподоби через свою дешевизну чи тому, що вже не нові, то пригадай слова Господа: працівник, а не просто будь-хто, достоін своєї поживи (Мт. 10, 10), і запитай самого себе, чи зробив ти що-небудь достойне Господніх заповідей чи обітниць. Тоді ти не лише не вимагатимеш инших речей, а й злякаєшся, чи взагалі вартий отримувати те, що тобі надали. Бо сказане про поживу має стати правилом і стосовно будь-якої речі для вдовільнення тілесних потреб.

Запитання 169. Коли молодший за віком брат отримав наказ навчити чогось старшого від себе, то як він має поводитися з ним?

Відповідь. Так, як слуга повелінь Владики Господа, — зі страхом, щоб не підпасти під осуд: Проклятий всякий, хто чинить діло Господнє недбало (Єр. 48,10), і з побоюваннями, щоб не запишатися і не попасти під присуд диявола (1 Тим. З, 6).

Запитання 170. Чи однаково треба ставитися до того, хто встигає більше, і до того, хто досягає менших результатів?

Відповідь. Господь так визначив: Відпускаються їй гріхи численні, бо багато любила, а йому мало відпускаються, бо мало любив (Лк. 7, 47). Апостол постановив щодо священиків: А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, що працюють в слові й науці (1 Тим. 5,17). Тому вважаю за доцільне дотримуватися цього і в рішеннях відносно подібних речей.

Запитання 171. Коли нижчий ображає шанованішого і благочестивішого, то як ми маємо це сприймати?

Відповідь. Євангельська притча явно засуджує таку людину за лукавство, бо Господь каже до тих, що сумували, отримавши однакову платню: Чи око твоє лукаве, що я добрий? (Мт. 20, 15). Зі слів пророка відомий також присуд Господній на таку людину і їй подібних: Зневажений лукавий в очах його, бо він прославляє тих, що бояться Господа (Пс. 15, 4).

Запитання 172. З яким страхом, з якою надією, в якому душевному стані ми маємо приймати Тіло і Кров Христові?

Відповідь. Страху навчає нас апостол, кажучи: Хто їсть і п'є негідно, той суд собі їсть і п'є(1 Кор. 11, 29). Переконання породжує віра в слова Господа: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене (Лк. 22,19), і у свідчення Йоана, який спочатку змалював славу Слова, а потім описав і образ воплочення в таких словах: І Слово стало плоттю і оселилося між нами, і бачили ми славу Його, славу як Єдинородженого від Отця, повного благодаті й істини (Йо. 1,14). Нашу певність підтримують слова апостола: Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини, і, подобою ставши як людина, Він упокорив Себе, бувши послушним аж до смерти, смерти хресної (Филип. 2, 6-8).

Тому, коли душа повірить в ці й инші слова, пізнає велич слави, вразиться величиною упокорення й послуху Того, Хто, будучи таким великим, заради нашого життя був покірним Отцю аж до смерти, вважаю, вона вдосконалить свою любов до Бога і Отця, Який Сина Свого не пощадив, а віддав Його за всіх нас (Рим. 8, 32), і до Єдинородного Його Сина, який був покірний до смерти заради нашого відкуплення і спасіння. Таким чином душа буде спроможна збагнути слова апостола, який для здорових розумом визначає добре сумління, коли каже: Бо Христова любов спонукує нас, які думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес (2 Кор. 5,14-15). У такому настрої і такій готовності має перебувати той, хто причащається до Хліба й Чаші.

Запитання 173. Чи дозволено якісь розмови під час домашніх псалмоспівів?

Відповідь. Не дозволено нікому, за винятком тих, хто займається порядком і господарськими справами, та й то лише тоді, коли з'явиться якась нагальна потреба. І навіть тоді розмовляти слід, зважаючи на місце, благопристойність, порядок і щоб для инших не стати спокусою. А решті належить мовчати. Бо під час розмови, навіть тим, кому доручено проповідництво, наказано змовкнути першому, якщо кому иншому щось відкриється (1 Кор. 14, 30), то тим більше під час псалмоспівів більшості годиться мовчати.

Запитання 174. Яким чином людина може відчувати відповідний потяг і бажання, щоб виконувати Господні заповіді?

Відповідь. Відчуття приємного і корисного, навіть саме очікування подібного природно зароджує в душі потяг до цього і бажання. Тому, коли хто неправду зненавидів і гидується її (Пс. 119,163), той очистить себе від усякого гріха, від якого душу охоплюють лінощі і бездіяльність у виконанні Божих присудів, так само, як під час хвороби тіло страждає відсутністю апетиту і навіть відчуває огиду до їжі. Потрібно також, щоб така людина утвердилася в переконанні, що заповідь Божа — життя вічне (Йо. 12,50), і всі обітниці тим, хто її виконує, — істинні. Тоді вона відчує настрій, в якому перебував той, хто сказав: Присуди Господа істинні, вони всі справедливі: дорожчі вони понад золото і понад безліч дорогоцінного каміння і солодші, ніж мед і віск. І раб Твій їх зберігає, а в дотриманні їх — нагорода велика (Пс. 19,10-12).

Запитання 175. Як виявити, хто любить брата згідно із заповіддю Господньою, а хто любить його не так?

Відповідь. Любов має дві надзвичайні властивості: страждати і мучитися через те, що люблений зазнає лих, а також — радіти і дбати про його благо. Тому блаженний той, хто вболіває за грішника, який за свій гріх наражається на страшну небезпеку, і радіє, коли хто чинить правильно, який за це, як написано, отримає незрівнянну винагороду. Апостол Павло свідчить: коли страждає один член, разом з ним потерпають усі члени, без сумніву, за законом любови Христової. Він пише також: Коли прославляється один член, вочевидь, щоб догодити Богові, разом з ним радіють усі члени (1 Кор. 12, 26). А хто не керується такими почуттями, той не любить брата.

Запитання 176. Хто такі вороги, яких нам наказано любити? І як нам любити ворогів: чи тільки добрими ділами супроти них, чи також і настроєм душі, і чи це можливо?

Відповідь. Ворог — це той, хто робить нам на шкоду і задумує зло проти нас. Тому кожного, хто робить комусь що-небудь на шкоду, можна назвати ворогом. Переважно це — грішник, бо від самої людини залежить, чи робити щось на шкоду і замислювати зле проти кожного, хто б не зустрівся на її шляху. Оскільки людина складається з душі й тіла, то любімо наших ворогів у згоді з душею, викриваючи й напоумлюючи їх та всіляким чином навертаючи, у згоді з тілом — роблячи їм добро, коли вони мають потребу в чомусь для прожиття. Кожному відомо, що любов — це стан душі. А здатність до цього показав і засвідчив Господь, коли явив любов Отця і Свою власну через послух аж до смерти заради ворогів, а не заради друзів, як свідчить апостол: А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками (Рим. 5, 8). Апостол і нас спонукує до цього: Отож, наслідуйте Бога як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе як приношення і жертву Богові (Еф. 5,1-2). А Добрий і Справедливий Бог не наказував би цього, якби не наділив нас здатністю до цього. І Він ясно довів, що така здатність закладена в нас самою природою. Навіть тварини люблять своїх благодійників. А чи друг робить нам стільки добра, як вороги, через яких Господь сказав нам: Блаженні ви, коли ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке лихе слово із-за Мене: радійте й веселіться, — нагорода-бо ваша велика на небесах (Мт. 5, 11-12).

Запитання 177. Яким чином сильні мають носити немочі слабких? (Рим. 15,1).

Відповідь. Якщо носити означає взяти й зцілити, за написаним, що Він узяв наші немочі, і недуги поніс (Мт. 8, 17), то це не значить, що Він бере їх Сам на Себе, а те — що Він оздоровлює немічних. Тут слід враховувати й відповідний спосіб і вид покаяння, яким немічні оздоровлюються з підмогою сильніших.

Запитання 178. Що означає: Носіть тягарі один одного (Гал. 6, 2) і який ми виконаємо закон, роблячи так?

Відповідь. Це те саме, про що ми щойно говорили. Бо гріх — то тягар, що затягує душу на дно пекла. Ось його ми й беремо один в одного і знімаємо один з одного, навертаючи грішників. А слово носити замість брати зазвичай уживають тутешні мешканці, як я й сам неодноразово чув від багатьох. А закон виконаємо Христовий, який не прийшов, щоб праведних кликати до покаяння, але грішних (Лк. 5,32), і Який нам визначив як закон: А коли згрішить брат твій, то викрий його. Коли послухається тебе, — то придбав ти брата свого (Мт. 18, 15).

Запитання 179. Як може хто без любови здобути таку віру, щоб гори переставляти, чи маєтки свої роздати убогим, чи віддати тіло своє на спалення? (1 Кор. 13, 2-3).

Відповідь. Ми можемо без труднощів зрозуміти сказане, коли згадаємо слова Господа тим, що казали: Господи, Господи, хіба ми не ім'ям Твоїм демонів виганяли або не ім'ям Твоїм чуда великі творили? (Мт. 7, 22). Він їм відповів: Не знаю вас, звідки ви є (Лк. 13, 27), і не тому, що вони обманювали, а тому, що вони на власний розсуд надуживали благодаттю Божою, а це не притаманне для любови до Бога. Бо зовсім не дивно, що й недостойні можуть отримати благодать Божу чи дар, оскільки Бог, добрий і довготерпеливий, наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими (Мт. 5, 45). Часто це приносить користь тому, хто отримав дар, бо він, присоромлений Божою добротою, може навернутися до боговгодних справ. Нерідко це допомагає й иншим, як сказав апостол: Одні, правда, через заздрощі й колотнечу, другі ж по добрій волі Христа проповідують (Филип. 1,15), до чого він далі додає: У всякому разі, чи облудно, чи щиро Христос проповідується, і тим я радію (Филип. 1, 18).

Запитання 180. У якому стані душі і з якою увагою маємо слухати те, що нам читають за обідом?

Відповідь. Із значно більшою насолодою, ніж ми їмо й п'ємо, щоб було видно розум, не обтяжений тілесними насолодами, який звеселяється словами Господніми, що солодші меду й воску (Пс. 19,11).

Запитання 181. Коли монастирі розміщені недалеко один від одного і один з них бідує, а инший не хоче з ним знатися, як має ставитися бідна спільнота до тих, котрі відмовляють їм у допомозі?

Відповідь. Чи ті, кого любов Христова навчає й душу свою віддавати один за одного, можуть скупитися на необхідне для тіла, неначе вони забули слова: Бо Я голодував був, — і не нагодували Мене (Мт. 25, 42) і так далі. Коли таке трапиться, то бідні брати мусять запастися довготерпінням, наслідуючи Лазаря, і бути твердо переконаними, що вони отримають нагороду в майбутньому віці.

Запитання 182. За якими ознаками можна впізнати того, хто викриває гріхи брата зі співчуття?

Відповідь. Найперше, за явними ознаками співчуття, згідно зі словами апостола: Коли страждає один член, разом з ним потерпають всічлени(1 Кор. 12,26), і: Хто знемагає, а я не знемагаю? (2 Кор. 11, 29). І коли такий брат однаково переймається через кожен гріх й однаково сумує і плаче за всіма грішниками, що згрішили чи супроти нього, чи супроти иншого, і не перекручено це виявляє, а так, як заповідав нам Господь.

Запитання 183. Коли трапиться, що деякі брати пересваряться між собою, то чи безпечно з такими спілкуватися заради заповіді любови?

Відповідь. Господь сказав. Дай, Отче, щоб як Я і Ти є одним, так і вони були одним у нас (Йо. 17, 21-22), апостол написав: однодушні і однодумці (Филип. 2, 2), а в Діяннях святих апостолів читаємо: А ті, що увірували, мали серце одне й одну душу (Ді. 4,32). Тому ті, що сваряться, не виконують сказаного. А любов, якщо вона розумна, виконує наказ: Той, хто любить, ревно карає (Пр. 13,25). Якщо ж — не розумна, то якою б вона не була, не заслуговує на схвалення, бо Господь сказав: Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, той Мене недостойний (Мт. 10, 37).

Запитання 184. Яким чином та людина, що напоумлює чи викриває, може не лише намагатися говорити розсудливо, а й зберігати відповідне ставлення і до Бога, і до тих, до кого промовляє?

Відповідь. Апостол сказав: Нехай кожен сприймає нас як служителів Христових і домоврядників Божих таїнств (1 Кор. 4,1). Тому така людина не стане розпоряджатися цим на свій розсуд, неначе власним талантом, буде виконувати це як Божу службу, турбуючись про душі, відкуплені Кров'ю Христовою, зі страхом і трепетом перед Богом, наслідуючи приклад того, хто сказав: Ми так говоримо, щоб догодити не людям, а Богові, Який випробовує наші серця (1 Сол. 2,4). Вона буде відчувати співчуття і жалощі до тих, до кого говоритиме, оскільки чинитиме за сказаним: Немов годувальниця, що доглядає своїх діток, так, бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої (1 Сол. 2, 7-8).

Запитання 185. Якщо під час бесіди той, що говорить, починає радіти, коли слухачі проймаються сказаним, то як йому довідатися, чи радіє він через добре ставлення, чи за власними пориваннями?

Відповідь. Якщо радість його зникне, коли припинять його хвалити, — зрозуміло, що його спонукували порухи власної пристрасти. А якщо зрадіє, коли побачить, що слухачі не просто його хвалять, а з'являється надія на їхню розважливість, і далі, уважно спостерігаючи за наслідками своїх слів, буде радіти, коли побачить, що їхні добрі справи узгоджуються з їхніми похвалами. І, навпаки, буде сумувати, завваживши, що ті, хто його хвалив, нічим не скористалися з його напоумлень. У такому разі нехай він прославляє Бога, бо за своє боголюбство і братолюбство здобув такі сердечні пориви, дбаючи не про свою славу, а про славу Божу і заради розвитку братів.

Запитання 186. Оскільки ми навчені мати таку любов до друзів, що й душу за них треба покласти, то хочеться знати, заради кого можна на це відважитися?

Відповідь. Зрозуміло, що способи цього подвижництва можуть бути різні, бо заради грішників ми можемо здійснювати одне, а заради праведних — намагатися зробити що инше. Проте до всіх маємо виявляти любов аж до смерти: і до праведних, і до грішних. Сказано ж бо: А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками (Рим. 5, 8). А про святих апостол каже так: Немов та годувальниця, яка доглядає діток своїх, так, бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, щоб були ви улюблені нам (1 Сол. 2, 7-8).

Запитання 187. Чи кожен може приймати дарунки від родичів?

Відповідь. Родичі того, хто приходить до Бога, мають чесно віддати все, що йому належить, і ні на що не зазіхати, щоб не бути затаврованими як святотатці. Майно, яке дісталося братам, часто стає для них підставою хизуватися багатством, а для бідних братів — приводом для смутку. Тому трапляються такі речі, про які апостол сказав коринтянам: ви присоромлюєте бідних (1 Кор. 11, 22). А щоб цього уникнути, то нехай вони приносять своє майно тому братові, на кого покладена відповідальність за місцеві Церкви (якщо йому довіряють і вважають його здатним слушно розпоряджатися). У такий спосіб вони братимуть приклад з тих, про кого написано в Діяннях святих апостолів, які, приносячи майно, клали біля ніг апостолів (Ді. 4,35). Бо кому після відповідних випробувань доручено такі справи, той найкраще подбає і про те, що принесли брати.

Запитання 188. Чи дозволено нам бачитися з близькими і рідними, коли вони приходять до нас?

Відповідь. Господь показав нам приклад, коли на слова: Матір Твоя і брати Твої стоять надворі і хочуть Тебе бачити (Лк. 8,20), Він з докором відповів: Хто Моя мати? І хто Мої брати? Бо той, хто виконує волю Отця Мого, Який на небесах, той брат Мені, і сестра, і матір (Мт. 12,48-50).

Запитання 189. А коли вони ще й стануть нас умовляти, бажаючи повернути додому, то чи треба прислухатися до їхніх слів?

Відповідь. Коли це мотивується потребами укріплення віри, то здатний до цієї справи брат нехай відійде, попередньо витримавши певні випробування. А коли вони цього домагаються для виконання людських обов'язків, то нехай той брат прислухається до слів Господа тому, що промовив: Дозволь мені піти і попрощатися з рідними. — Ніхто з тих, хто поклав руку свою на плуга та назад озирається, не потрапить до Царства Божого (Лк. 9,61-62). Коли таку відмову отримав той, хто лише замірився зректися світу, то що слід сказати про того, що вже відрікся?

Запитання 190. Чи треба виявляти милосердя до родичів, прагнучи їхнього спасіння?

Відповідь. Народжений від Духа, як говорить Господь (Йо. 3,8), Який отримав право стати дитям Божим (Йо. 1,12), соромиться своїх тілесних родинних зв'язків, а визнає своїми рідними братів по вірі. Про це свідчить Господь, кажучи: Матір Моя і брати Мої — це ті, хто чує і виконує слово Боже (Лк. 8,21). І така людина нехай відчуває жалість до всіх тих, хто відходить від Бога, і до родичів так само, як і до инших людей. А коли хто, маючи більше симпатій до родичів, намагається виправдати свою прихильність словами апостола: Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом (Рим. 9,3), то нехай такий довідається з подальших слів, що апостол шанує не тілесні родинні зв'язки, а Ізраїля і переваги, дані Богом Ізраїлю. І це не тому, що ізраїльтяни були його родичами, а тому, що рідні йому тілом були ізраїльтянами. А оскільки вони відзначені Богом й удостоєні багатьох великих переваг (бо в них було всиновлення і слава, у них — законопокладення і служіння, у них — завіти й обітниці, у них були отці і від них Христос по плоті (Рим. 9, 4-5), то апостол так високо цінує їхнє спасіння. І при ньому він зважає не на родинні зв'язки, а на втілення Господа заради них, — Я посланий тільки до овечок загиблого дому Ізраілевого (Мт. 15, 24).

Запитання 191. Кого можна назвати лагідним? Відповідь. Це — той, хто постійний у своєму прагненні догоджати Богові.

Запитання 192. Що означає: смуток задля Бога і смуток світу? (2 Кор.7, 10).

Відповідь. Смуток для Бога — це коли хто засмучений недбалим ставленням до Божих заповідей, як-от написано: Відчай мене охопив через нечестивих, що відступають від закону Твого (Пс. 119, 53). Смуток світу відчуваємо тоді, коли нас засмучує щось людське й вартісне лише для цього світу.

Запитання 193. Яка радість — в Господі (Филип. З, 1) і що зробивши, маємо радіти?

Відповідь. Радість від дотримання заповіді Господньої на славу Божу — це радість у Господі. Тому, коли ми виконуємо заповіді Господні чи терпимо щось в ім'я Господа, тоді ми й маємо радіти самі й радіти разом з братами.

Запитання 194. Який смуток маємо перетерпіти, щоб отримати в нагороду блаженство? (Мт. 5,4).

Відповідь. Це я вже розглянув у питанні про смуток задля Бога. Отож, коли ми плачемо над гріхами чи над зневажанням Бога (бо людина, переступаючи закон Божий, зневажає самого Бога), або над тими, які потрапляють у небезпеку через власні гріхи, оскільки сказано: Душа, що згрішить, — загине (Єзек. 18, 4). Маючи такі почуття, ми наслідуємо того, хто сказав: оплакуватиму багатьох грішників (2 Кор. 12, 21).

Запитання 195. Яким чином людина робить все на славу Божу?

Відповідь. Коли вона все робить задля Бога, згідно із заповіддю Божою, то зовсім не зважає на людські похвали, а в усьому пам'ятає слова Господа: Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небесах (Мт. 5, 16).

Запитання 196. Як людині їсти й пити на славу Божу?

Відповідь. При цьому слід пам'ятати про нашого Благодійника і споживати їжу не бездумно, а з таким душевним настроєм, коли й тілесна поведінка засвідчує, що ми робимо це, неначе за нами спостерігають Божі очі. Також маємо пам'ятати про мету споживання їжі — не заради задоволень, слугуючи шлункові, а як працівники Божі — задля підтримання тілесних сил для виконання заповідей Христових.

Запитання 197. Як має робити права рука, щоб ліва не знала (Мт. 6, 3)?

Відповідь. Коли розум зосереджено й напружено прагне догоджати Богові і намагається ні в чому не ухилятися від належного. Тоді він ні про що инше не помишляє, не звертає уваги на инші члени, окрім того, хто наразі йому служить для досягнення поставленої мети. Це подібно до того, як митець у кожному витворі скеровує думку лише на одне, потрібне йому в цю хвилину, знаряддя.

Запитання 198. Що таке смирення і як його набувають?

Відповідь. Смирення, за визначенням апостола, полягає в тому, щоб усіх вважати вищими за себе (Филип. 2, 3). Людина набуває цього, коли пам'ятає заповідь Господа: Навчіться від Мене, бо Я сумирний і покірний серцем (Мт. 11, 29), і що Господь неодноразово і в різний спосіб нам показав і довів. Смирення навчає також Господня обітниця: Той, хто упокоряє себе, буде піднесений (Лк. 14, 11), а також постійне вправляння і призвичаювання себе самого до смирення в кожній справі. Отож, постійно вправляючись, людина може виробити звичку до смирення, як зазвичай буває і в опануванні мистецтв. Такий самий спосіб придатний і для того, щоб розвинути в собі всілякі чесноти, яких від нас вимагає заповідь Господа нашого Ісуса Христа.

Запитання 199. Як можна подвигнути себе на таку звитягу, щоб заради заповіді Господньої не зважати на небезпеки?

Відповідь. Насамперед слід пригадати, що Сам Господь заради нас був послушний Отцеві аж до смерти (Филип. 2, 8). А далі, осягнувши силу заповіді, яка, як написано, — життя вічне (Йо. 12, 50), повіримо Господу, Який сказав: А хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелії, той спасе її (Мр. 8, 35).

Запитання 200. Чи можуть бути в чомусь корисні новоприбулим братам ті, що вже трудяться у справі Божій?

Відповідь. Якщо вони тілом міцні та дужі, то будуть приносити користь, слугуючи за взірець невтомного завзяття в кожній добрій справі. Коли ж вони немічні, то подають приклад, перебуваючи в такому душевному стані, коли і на обличчі, і в кожному русі відображається тверде переконання, що Бог все бачить і присутній скрізь. Вони можуть бути зразком і в любові, втілюючи її риси, як перерахував апостол: Любов великодушна, любов милосердна, вона не заздрить, не величається, не гордує, не поводиться негоже, не прагне свого, не запалюється гнівом, не замишляє лихого, не радіє з несправедливости, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, надіється на все, усе терпить. Любов ніколи не гине (1 Кор. 13,4-8). А такі якості можна виявляти й при тілесних немочах.

Запитання 201. Як досягти зосереджености думок під час молитви?

Відповідь. У цьому нам допоможе тверда впевненість в тому, що Бог перед нашими очима. Бо коли хто бачить перед собою керівника чи настоятеля і розмовляє з ним, то не відводить від нього погляду. То тим більше той, хто молиться, мусить скеровувати свій розум не відхилятися від Того, Хто випробовує думки й наміри. Він має молитися, здіймаючи чисті руки без гніву й роздумів (1 Тим. 2, 8).

Запитання 202. Чи можна досягти зосереджености в усьому і в будь-який час і як цього досягти?

Відповідь. Що це цілком можливо, доводить нам той, хто сказав: Очі мої повсякчас звернені до Господа (Пс. 25, 15) і: Бачу я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, — і стану я непохитним (Пс. 15,8). Щойно ми пояснювали, як цього можна досягти, а саме: не слід душі марнувати час без роздумів про Бога, Божі діла і дари, без сповіді і подяк за все.

Запитання 203. Чи однакову відплату отримує кожен, хто чинить по заповіді Господній, а чи один отримає більше, а инший менше?

Відповідь. Слова Господа засвідчують, що не одна міра для всього, але одному довірено і надано більше, а иншому менше: А те, що посіяно на доброму ґрунті, — це той, хто слухає слово і розуміє; він приносить плід і дає один у сто разів, другий у шістдесят, а той у тридцять (Мт. 13, 23). Це ми знаходимо і в оповіді про розрахунок: Одному він дав п'ять талантів, другому два, а ще одному один (Мт. 25, 15).

Запитання 204. Як можна удостоїтися стати причасником Святого Духа?

Відповідь. Господь наш Ісус Христос навчав: Коли любите Мене, то виконуйте Мої заповіді. І Я попрошу Отця, й дасть він вам іншого Утішителя, щоб був з вами повік, — Духа істини, Якого світ не може прийняти (Йо. 14,15-17). Тому допоки ми не виконуємо всіх заповідей Господніх і допоки не станемо такими, щоб Господь засвідчив: ви не від світу цього (Йо. 15,19), до того часу не отримаємо Святого Духа.

Запитання 205. Хто такі убогі духом? (Мт. 5,3).

Відповідь. Господь каже: Слова, які Я вам сказав, — є дух і життя (Йо. 6, 63), а в иншому місці: Дух святий научить вас усьому і нагадає те, що Я вам був сказав (14, 26), бо не від Себе Самого промовлятиме, а що тільки почує від Мене, — те казатиме (16, 13). Тому убогі духом — це ті, хто зубожів не з якої иншої причини, а за вченням Господа, Який говорить: Іди, продай своє майно й роздай бідним (Мт. 19, 21). А коли хто стійко зноситиме й ту бідність, яка випала на його долю з волі Божої, як ото Лазар, то й він не буде позбавлений блаженства.

Запитання 206. Оскільки Господь наказує не перейматися тим, що будемо їсти, чи що пити, чи в що зодягнемося (Мт. 6, 31), то до якої межі і як маємо виконувати цю заповідь?

Відповідь. Заповідь ця, як і кожна заповідь, — аж до смерти, бо й Господь був покірним аж до смерти (Филип. 2, 8). А виконати її ми зможемо, коли покладатимемося на Бога. Господь, заборонивши турботу, додав обіцянку: Бо знає Отець ваш, в чому ви маєте потребу, ще до того, як ви звернетеся з проханням (Мт. 6, 32). Таким був апостол, який говорить: Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих (2 Кор. 1, 9), тобто мав рішучість і готовність щодень померти, але Божа опіка його оберігала. Тому апостол сміливо казав: Як умираючі, та ось ми живі (1 Кор. 6, 9). А пристрасне бажання і непогамовна тяга до заповідей Господніх підтримують таку рішучість. Охоплений такими бажаннями не має й часу розпорошуватися на вдоволення тілесних потреб.

Запитання 207. Оскільки ми не маємо докладати зусиль заради необхідного для прожиття, та є й инший наказ Господа: Пильнуйте не про поживу, що гине (Йо. 6, 27), то чи не зайве й працювати?

Відповідь. Сам Господь пояснив і перше, і друге Свої повеління. Бо в першому випадку, заборонивши домагатися необхідного для прожиття словами: не переймайтеся, що будете їсти, чи що пити, чи в що зодягнетеся, бо всього цього язичники прагнуть, додав: прагніть Царства Божого і правди Його (Мт. 6,25. 32,33), а як прагнути — пояснив на прикладі святих. У другому випадку, заборонивши дбати про поживу, що гине, навчив дбати про поживу, що зостається на вічне життя. А що це за пожива, Господь пояснює в иншому місці: Моя пожива — щоб чинити волю Отця, Який послав Мене (Йо. 4,34).

І якщо воля Божа в тому, щоб голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути і так далі, то необхідно наслідувати апостола, який каже: Я вам усе показав, що, працюючи так, треба допомагати слабим (Ді. 20, 35), і слухатися його науки: Краще нехай працює та чинить своїми руками добро, щоб мав подати нужденному (Еф. 4, 28). Оскільки так наказав нам Господь у Євангелії і через апостола, то зрозуміло, що працювати заради себе самого заборонено зовсім, а трудитися задля потреб ближнього, згідно із заповіддю Господньою, треба завзято. Особливо тому, що турботу про тих, хто присвятив себе Господу, Він вважає турботою про Нього Самого і за це обіцяє Царство Небесне.

Запитання 208. Чи, назагал, корисно вправлятися в мовчанні?

Відповідь. Користь мовчання визначається з огляду на час і особу, як повчає нас богонатхненне Письмо. Відносно нагоди для мовчання воно роз'яснює: Той, хто розуміє, в час цей мовчатиме, бо година ця лиха (Амос. 5,13), а також: Я повісив на уста свої замок, коли грішний повстає проти мене (Пс. 38, 2). Що стосується особи, то апостол пише: Коли ж іншому з тих, що сидять, відкриється, перший нехай змовкне (1 Кор. 14, 30), а також: Жінки ваші в церквах нехай мовчать (1 Кор. 14,34). А щодо нестриманих на язик і нездатних виконувати наказ: Нехай з ваших уст не виходить всяке гниле слово, але тільки хороше і для розвитку віри (Еф. 4, 29). Отож нехай цілком мовчать, доки не вилікуються від своєї хвороби — необачности в розмові — і не зможуть за цей час довідатися, коли, що і як слід говорити, щоб Він дав благодать тим, що слухають (Еф. 4, 29).

Запитання 209. Як можемо відчути страх перед присудами Божими?

Відповідь. Очікування всього небезпечного породжує в душі страх. Так ми боїмося звірів чи повелителів, очікуючи від них лихого. А коли хто увірує в те, що погрози Господа правдиві, й буде чекати, що звідає їх на собі в найжахливіший і найважчий спосіб, той боятиметься присудів Божих.

Запитання 210. Що означають слова апостола пристойний одяг? (Тим. 2, 9).

Відповідь. Одяг має відповідати його основній цілі, а також вимогам часу, місця, особи, потреби. Свідомість не дозволяє нам носити такий самий одяг взимку і влітку, для роботи і для відпочинку, для прислужника і для господаря, для воїна і для простого громадянина, для чоловіка і для жінки.

Запитання 211. Якою має бути міра любови до Бога?

Відповідь. Такою, щоб душа постійно й усіма силами прагнула виконувати волю Божу задля мети і пожадання — слави Божої.

Запитання 212. Як можна набути любови до Бога?

Відповідь. Цього можна досягти, коли сумлінно й розважливо налаштуємо себе стосовно до Божих благодіянь. А це спостерігаємо і в безсловесних тварин. Бачимо, що собаки люблять лише того, хто дає їм хліба; довідуємося про це зі слів пророка Ісаї, який із докором промовив: Народив я синів і підніс їх, а вони Мене відкинули. Знає віл господаря, і осел — ясла господаря свого: Ізраїль же Мене не пізнав, і народ Мене незрозумів (Іс. 1,2-3). Благодіяння того, хто годує, породжують любов до нього навіть в осла і вола. Так і ми, коли будемо з добрими почуттями і вдячністю приймати благодіяння, то невже не зможемо полюбити Бога, Який нам робить стільки значних доброчинств, якщо таке відчуття народжується у свідомій душі цілком природно і без настанов?

Запитання 213. Які ознаки любови до Бога?

Відповідь. Сам Господь навчив нас цього, сказавши: А коли любите Мене, заповіді Мої виконуйте (Йо. 14, 15).

Запитання 214. Чим різняться доброта і доброзичливість?

Відповідь. Оскільки Давид сказав: Добрий Господь до всіх (Пс. 145, 9), Добрий чоловік, якщо він милосердний і подає (Пс. 112,5), Задобри Господа доброго (Пс. 125, 4), а Єремія говорить: Господь добрий до тих, хто уповає на Нього (Єр. З, 25), — то гадаю, що доброта — ширше поняття, бо скеровує до доброчинства для кожного, хто лишень має потребу. А доброзичливість — вужче поняття, бо охоплює лише доброчинства за законами праведности.

Запитання 215. Хто такі миротворці, яких Господь називає блаженними?

Відповідь. Це ті, що співдіють з Господом, за словами апостола: Ми посли замість Христа, ніби Бог благає замість нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом (2 Кор. 5, 20), Виправдані вірою, мир маємо з Богом (Рим. 5,1). А инший мир Бог відкидає, промовляючи: Мир Мій даю вам. Я даю вам не так, як світ дає (Йо. 14, 27).

Запитання 216. Як можемо стати подібні до дітей?

Відповідь. Цього нас навчає Євангеліє, пояснюючи, з приводу чого це було сказано, а саме: слід не прагнути першости, а розуміти, що ми за природою рівні, і любити цю рівність навіть із незначними з нас. Бо так спілкуються між собою діти, ще не звиклі до зіпсутої пороками поведінки дорослих.

Запитання 217. Як прийматимемо царство Боже, неначе діти? (Мт. 18,5).

Відповідь. Коли ми будемо сприймати господню науку, як діти у школі, які не сперечаються і не виправдовуються перед учителем, а з довірою слухняно навчаються.

Запитання 218. Якого розуміння маємо просити в Бога і як нам бути достойними цього?

Відповідь. Про це ми довідуємося від самого Бога через пророка, що каже нам: Нехай мудрий не хвалиться своїм розумом, і могутній не хвалиться своєю силою, і багатий нехай не хвалиться своїми статками, а нехай той, хто похваляється, хвалиться розумінням і пізнанням Господа (Єр. 9,23-24). Також апостол каже нам: Але розуміючи, якою є воля Божа (Еф. 5,17). А ми зможемо досягти цього розуміння, якщо виконаємо наказане: Вгамуйтеся й знайте, що Бог Я (Пс. 46, 11) й увіруємо, що всяке слово Боже — істина, бо коли не повірите, не зрозумієте (Іс. 7,9).

Запитання 219. Коли нам хто зробив добро, то як йому маємо дякувати, щоб і до Господа відчувати чисту і повну вдячність, і перед благодійником виявити належну дяку, не применшуючи і не перебільшуючи його благодіянь?

Відповідь. Це можливо, коли ми твердо переконані, що провідник і творець всіляких благ — Бог, а людина — лише виконавець Божого благодіяння.

Запитання 220. Чи кожному дозволено побачення із сестрами і кому, коли і як можна бачитися із сестрами?

Відповідь. Про це вже було сказано в Правилах, ґрунтовно викладених, а саме: не кажучи вже про зустрічі з жінками, навіть чоловікам не треба зустрічатися просто так і коли завгодно, а лише тим, хто, після відповідних випробувань, виявиться здатним принести користь иншим і сам мати користь. Слід пам'ятати слова Господа: За кожне пусте слово, що скажуть люди, дадуть вони звіт судного дня (Мт. 12, 36), і боятися подібного присуду. Слід підкорятися й апостолові, що сказав: Тож, коли ви їсте чи п'єте, або коли інше що робите, — усе на славу Божу робіть (1 Кор. 10, 31), а також: Нехай все служить на розбудову (14, 26), і не дозволяти собі робити будь-що просто так і без користи.

Що стосується того, кому, коли і як дозволено зустрічатися, то треба зважати на нагоду, місце й особу, щоб ніщо не дало поживи підозрам, але всі убереглися від спокуси і ця зустріч слугувала б на благо віри. Святе Письмо не дозволяє бачитися наодинці, бо: Двоє краще, ніж один, а до того ж двоє більше варті для віри. Горе одному, бо коли впаде, сам не підійметься (Еккл. 4, 9-10).

Запитання 221. Господь повчає молитися, щоб не потрапити у спокусу (Лк. 22,40), то чи треба молитися і про те, щоб не зазнати тілесних страждань, а коли кому вони випадуть, то як він має їх переносити?

Відповідь. Господь не пояснив різниці між спокусами, а наказав взагалі: Моліться, щоб не потрапити у спокусу. А той, на кого навалилися випробування, має просити в Господа полегшення, щоб могти знести (1 Кор. 10, 13) і щоб сповнилося над нами: Той, хто перенесе до кінця, — той спасеться (Мт. 24, 13).

Запитання 222. Хто супротивник кожного з нас і як нам з ним помиритися? (Мт. 24, 13).

Відповідь. Тут Господь називає супротивником того, хто замірився відняти наше. Примиримося з ним, коли виконаємо заповідь Господа: А хто хоче з тобою судитися й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому (Мт. 5, 40), і будемо так чинити у всякій справі.

Запитання 223. Господь сказав: Коли ти постиш, помасти голову свою, і обличчя своє помий, щоб людям не було помітно, що ти постиш (Мт. 6, 17-18). А коли хто хоче постити з якої иншої боговгодної причини, як часто й святі робили, і не бажає при цьому з'являтися на люди, то як ми маємо це сприймати?

Відповідь. Ця заповідь стосується тих, хто намагається виконувати заповіді Божі напоказ, щоб задовольнити людські забаганки. Не можна приховати від боголюбців заповідь Господню, яку виконують на славу Божу, бо Господь каже: Не може сховатися, що стоїть на вершині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину (Мт. 5, 14-16).

Запитання 224. Чи й сьогодні трапляється, що одні починають працю з першої години, а инші розпочинають працювати з одинадцятої години (Мт. 20, 1-16), і хто ж вони такі?

Відповідь. Це доволі зрозуміло із богонатхненного Писання. За свідченням апостола, багато хто з малих літ навчався Святого Письма (2 Тим. З, 15), а багато хто, як-от Корнилій (Ді. 10), спонукуваний цілком природною потребою, з часом звертається до Святого Письма, але через відсутність вчителів повільно освоює науку. Сказано ж бо: Яким чином вони увірують, коли не почують (Рим. 10, 14). Коли люди, подібно до Корнилія, не роблять нічого лихого, а, відчувши бажання вдосконалюватися, щиро виявляють в собі чесноти для пізнання Бога, то Господь обдаровує їх так само, як і Корнилія. При цьому Він не закидає їм за попередній час бездіяльности, бо в цьому немає їхньої провини, а задовільняється їхнім бажанням і завзяттям доводити справу до кінця.

Запитання 225. Господь сказав: Де зберуться двоє чи троє в ім'я Моє, там і Я є серед них (Мт. 18, 20), а як ми можемо цього удостоїтися?

Відповідь. Ті, хто збираються в ім'я когось, без сумніву, мусять знати наміри того, що зібрав їх, і поводити себе відповідним чином, щоб отримати благодать догодити Богові і не підпасти під осуд за злі наміри чи недбальство. Ті, кого скликають на жнива, готують себе до цієї справи, ті, кого запрошують будувати дім, готуються саме до цього. Так само й ми, покликані Господом, маємо пам'ятати слова апостола: Благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього вас покликано, з усілякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, з любов'ю терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в єдиній надії вашого покликання (Еф. 4, 1 -4). Господь виразно сказав у Своїй обітниці: А коли хто Мене любить, той заповіді Мої виконуватиме, і Отець Мій його полюбить, і до Нього прийдемо і замешкаємо з Ним (Йо. 14,23). Тому, коли Господь перебуває з тими, хто виконує Його заповіді, то Він перебуває і посеред двох чи трьох, коли вони поводитимуться згідно з Його волею. А ті, котрі зберуться не за покликанням і не згідно з волею Господньою, хоча б і видавалося, що вони зібралися в ім'я Господнє, — такі заслуговують почути: Чого Мене прикликаєте: Господи! Господи!, а не чините так, як Я кажу? (Лк. 6, 46).

Запитання 226. Оскільки апостол каже: Коли нас лихословлять, миблагословляємо,яклають,ми втішаємося(1Кор. 4, 12-13),то як слід відповідати благословенням на зневаги, чи якою потіхою на лайку?

Відповідь. Вважаю, що апостол на власному прикладі нас навчає не злоститися на тих, хто чинить з нами зле, а відповідати їм добром. Треба, щоб це стосувалося не лише того, хто лихословить, а поширювалося на всіх, що чинять погано. Бо сказано: Не перемагай злом, а перемагай зло добром (Рим. 12,21). А слово "втішатися" Святе Письмо вживає не у звичному значенні, а в розумінні приведення душі в стан повної переконаности в істині, як це читаємо в иншому місці: Утішайте народ Мій, — каже Бог (Іс. 40, 1). І апостол каже: Бо прагну вас побачити, щоб подати вам якого дару духовного для вашого зміцнення, тобто втішитися разом з вами спільною вірою — і вашою, і моєю (Рим. 1, 11-12), а також: Але Бог, що втішає принижених, утішив вас приходом Тита (2 Кор. 7, 6).

Запитання 227. Чи кожен зобов'язаний повідомляти иншим те, що він думає і в чому він беззастережно впевнений, що це бажані Богові думки, а чи може приховувати це в собі?

Відповідь. Він мусить пам'ятати Божий присуд, висловлений через пророка: Горе мудрим у власних очах та розумним перед самими собою (Іс. 5, 21), і слова апостола: Бо прагну вас побачити, щоб подати вам якого дару духовного для вашого зміцнення, тобто втішитися разом з вами спільною вірою — і вашою, і моєю (Рим. 1, 11-12). Гадаю, що ми маємо повідомляти свої думки нашим однодумцям, які на ділі довели свою віру й показали свій розум. Це треба робити для того, щоб правильні думки отримали схвалення, а помилкові були виправлені і щоб ми уникли вищезгаданого осуду, на який заслуговують ті, що розумні перед самими собою.

Запитання 228. Чи в усякій справі належить довідуватися про наміри спокушених, чи існують й такі речі, на які не слід зважати, хоча деякі й спокушуються?

Відповідь. Ми чітко довели різницю в цьому, відповідаючи на таке питання, і пояснили детально, наскільки змогли.

Запитання 229. Чи про заборонені вчинки можна без усякого сорому розповідати всім, чи тільки декому, і кому саме?

Відповідь. У цьому разі треба керуватися одним правилом, яке стосується як розголошення власних гріхів, так і розголошення тілесних недуг. Не першому зустрічному люди повідомляють про свої хвороби, а лише досвідченим лікарям. Так само про гріхи треба розповідати тим, хто має здібності оздоровлювати, бо написано: Сильні повинні нести немочі слабких (Рим. 15, 1), тобто допомагати своєю турботою.

Запитання 230. Що означає "служіння" і що таке "розумне служіння"? (Рим. 12, 1).

Відповідь. Гадаю, що служити — це виявляти постійну, напружену й зосереджену увагу до того, кому ти служиш. А різницю між розумним служінням і нерозумним показує апостол: Ви знаєте, що коли були язичниками, то ходили до німих ідолів, неначе вас ведено (1 Кор. 12, 2), а в иншому місці: Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумне служіння ваше (Рим. 12, 1). Отож, коли хто здійснює служіння неначе з примусу, то несе нерозумну службу, бо не надихається власними устремліннями і поривами під контролем розуму і є ведений чужою волею туди, куди його ведуть, а не куди він сам хоче. А хто свідомо й добровільно завжди і в усьому пильнує і турбується про боговгодне, той виконує заповідь про розумне служіння за словами: Для моєї ноги Твоє слово — світильник, то світло для стежки моєї (Пс. 119, 105), присуди Твої — то порада моя (Пс. 119, 24).

Запитання 231. Коли брат, а иноді й священик налаштовані до мене вороже, то чи можна мені стосовно до них виконувати заповіді про ворогів?

Відповідь. У Своїх заповідях про ворогів Господь не дав вказівок відносно конкретних ворогів чи ворожнечі, а, навпаки, визначив, що той самий гріх тим важчий, чим вищий сан, бо сказав: Що ж ти бачиш скалку в оці брата свого, а колоди у власному оці не помічаєш? (Мт. 7,3). Тому стосовно таких людей, що їх вважають шанованими і знаними, потрібні особлива пильність і спостережливість, щоб і до них виявляти належні довготерпіння і турботу. Напоумлюючи чи викриваючи їх, слід і в усьому иншому поводитися з ними згідно із заповіддю Господа, щоб зберегти власну гідність (честь, невинність).

Запитання 232. Коли скривджений, терпеливий і незлобивий нікому не розповість про заподіяну йому кривду, а вирішить віддати це на суд Божий, то чи чинить він згідно з волею Господа?

Відповідь. Господь сказав: Прощайте, коли що маєте проти когось (Мр. 11, 25), а також: А коли згрішить брат твій, то викрий його наодинці. Коли послухається тебе, — то придбав ти брата свого. А коли не послухається тебе, візьми з собою ще одного чи двох: щоб при устах двох чи трьох свідків говорилося кожне слово. А коли їх не послухається, скажи Церкві. А коли й Церкви не послухається, нехай буде для тебе як поганин і митник (Мт. 18, 17). Тому потрібно виявити терплячість і доброзичливість, молячись Богові за кривдника і кажучи: Господи, не залічи йому це за гріх (Ді. 7, 60), не виявляти гніву на брата свого, щоб не підпасти під осуд. Також належить кривдника напоумити й викрити, щоб і він звільнився від гніву, що очікує непокірних синів (Еф. 5, 6; Кол. З, 6). А коли скривджений знехтує цим і під приводом власного нібито довготерпіння мовчатиме, то, ставши спільником грішника, матиме на совісті подвійний гріх, бо й сам порушує заповідь, яка говорить: Конче викрий ближнього свого, — і не понесеш гріха за нього (Лев. 19, 17). А також йому можна буде поставити у провину, що він полишає на погибель людину, яку викривши її провини, можливо, і вдалося б придбати, як наказує про це Господь (Мт. 18, 15).

Запитання 233. Якщо комусь при всіх його добрих ділах не вистачає одного, то невже через це він не спасеться?

Відповідь. Багато місць Старого й Нового Завіту можуть слугувати відповідями на це запитання. Але, гадаю, вистачить згадати лише про суд над Петром, який мав багато великих заслуг і удостоївся від Господа численних прославлянь і похвал. А коли він виявив непослух лише в одному, і причому не через лінощі чи недбальство, а через благочестя й шану до Господа, то за це одне почув: А коли не вмию тебе, не матимеш частки зо Мною (Йо. 13, 8).

Запитання 234. Як людина сповіщає смерть Господню?

Відповідь. Так, як навчав цього Господь, кажучи: Хто до Мене йде, нехай зречеться самого себе і візьме свій хрест (Мт. 16, 24). І так само, як сказав апостол, визнавши: світ розп'ятий для мене, а я для світу (Гал. 6, 14), бо й ми попередньо пообіцяли це, приймаючи хрещення: Бо коли ми охрестилися в Ісуса Христа, — в смерть його охрестилися (Рим. 6,3). Апостол, пояснюючи, що означає хреститися в смерть Господню, додає до цього: Наша давня людина розтята із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха (Рим. 6,6), щоб ми очистилися від усіх життєвих пристрастей. Таким чином ми удостоїмося свідоцтва апостола, який сказав: Бо ж ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом (Кол. З, 3), щоб мати сміливість упевнено сказати: Надходить-бо князь світу цього, а в Мені він нічого не має (Йо. 14, 30).

Запитання 235. Чи корисно вчитися багато зі Святого Письма?

Відповідь. Людей можна умовно поділити на два стани: одним доручено керування, а инші, маючи різноманітні таланти, перебувають у покорі й послусі. Тому, вважаю, що той, кому довірено керування й опіку над багатьма, мусить знати й розуміти обов'язки всіх, щоб усіх навчати волі Божій, пояснюючи кожному його дії. А всі решта мають пам'ятати слова апостола: Не надто мудруйте, більше, ніж належить міркувати, але думайте помірковано, в міру віри, як кожному Бог наділив (Рим. 12, 3). Нехай вони старанно вивчають і виконують свої обов'язки, не виявляють зайвої цікавости, щоб удостоїтися почути від Господа такі слова: Гаразд, рабе добрий. Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе (Мт. 25, 21).

Запитання 236. Як мають приймати благодать ті, хто удостоївся вивчити чотири Євангелія?

Відповідь. Господь сказав: Кому багато дано, ще більше вимагатимуть з нього (Лк. 12,48). Тому вони мають боятися і старатися більше за инших, як навчав апостол: А ми, як співпрацівники, щоб ви Божої благодаті не брали надармо (2 Кор. 6, 1). Ми зможемо цього досягти, коли послухаємося слів Господа: Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо чините таке (Йо. 13, 17).

Запитання 237. Яку душу скеровує воля Божа?

Відповідь. Ту душу, яка прийняла наказ Господа: а коли хто до Мене йде, нехай зречеться самого себе і візьме свій хрест, і йде за Мною (Мт. 16,24). Бо хто спершу не виконає повеління, не зречеться самого себе й не візьме свого хреста, той згодом у собі самому знайде багато перешкод для того, щоб іти за Христом.

Запитання 238. Чи можливо безперервно співати псалми, або читати слово Боже, або роздумувати над ним, щоб не робити перерви з необхідности виконати й ниці тілесні потреби?

Відповідь. Для того апостол дав нам правило: Нехай все буде пристойно й належним чином (1 Кор. 14,40). Тому маємо дбати про благопристойність і порядок, зважати на час і місце.

Запитання 239. Який скарб добрий, а який лихий?

Відповідь. Доброчесні думки в Христі, які служать для слави Божої, — ось скарб добрий, а лихі думки про те, що заборонено Господом, — це скарб лихий. Із цих скарбів, за словами Господа, кожен на ділі і в словах виносить чи лихе, чи добре (Мт. 12, 35).

Запитання 240. Чому сказано: Просторі ворота й широка дорога ведуть до погибелі? (Мт. 7, 13).

Відповідь. Господь через велике чоловіколюбство для пояснення свого вчення вживає звичні слова й назви відомих нам предметів. Відхилятися від прокладеного прямого шляху можна по всьому простору землі, тому той, хто відхиляється від шляху, який веде до Царства Небесного, блукає на великих оманливих просторах. А слова "просторий" і "широкий", як мені видається, тотожні за значенням, тому що широке можна назвати й просторим. Тому місце для блукань просторе, а кінець його — загибель.

Запитання 241. Чому вузькі ті ворота і тісний той шлях, що веде до життя (Мт. 7, 14), і як людина може ним увійти?

Відповідь. Так само й у цьому випадку "вузький" і "тісний" означають не різні поняття, а слово "тісний" виражає вищий ступінь звуження, коли шлях настільки вузький, що доводиться тіснитися, тобто тулитися один до одного, бо крок вправо чи вліво є небезпечний, як на мості, з якого, куди не заверни, тебе підхопить бурхливий потік. Тому Давид каже: При стежці поклали спокуси для мене (Пс. 140,6). Хто зважився ввійти в життя вузьким і тісним шляхом, той мусить остерігатися відступати чи звертати з дороги заповідей Господніх і має виконувати написане: Не відхиляйся ні вправо, ні вліво (Втор. 17,11).

Запитання 242. Що означає ласкаво любіть один одного братською любов'ю? (Рим. 12, 10).

Відповідь. Ласкавою любов'ю можна назвати вищий ступінь дружби, коли вона переростає в палке захоплення і потяг один до одного. А тому, щоб братолюбство було не вдаваним, а справжнім, і сказано: Ніжно любіть один одного братською любов'ю.

Запитання 243. Чого вимагає апостол, кажучи: Гнівайтеся, та не грішіть, — сонце нехай не заходить у вашому гніві? (Еф. 4,26). А в иншому місці він говорить: Усіляке роздратування, і гнів, і лють нехай буде забрано від вас (Еф. 4,31).

Відповідь. Апостол тут розгортає думку, наслідуючи Господа, бо Господь у Євангелії мовив: Сказано було давніми, і додав від Себе: А Я кажу вам ось що (Мт. 5, 21-22). Так само апостол спочатку згадує давні і сказані тоді слова: Гнівайтеся, та не грішіть (Пс. 4,5), потім від себе додає те, що стосується нас: Усіляке роздратування, і гнів, і лють нехай буде забрано від вас.

Запитання 2-14. Що означає: Дайте місце гніву? (Рим. 12, 19).

Відповідь. Це значить: або не противитися злому, як написано, а тій людині, яка вдарила по правій щоці, підставити й иншу (Мт. 5, 39-41), або ж: А коли будуть вас переслідувати в одному місті, утікайте до іншого (Мт. 10, 23).

Запитання 245. Хто є мудрий, як змій, і невинний, як голубка?

Відповідь. Мудрим, як змій, можна назвати того, хто викладає свою науку передбачливо й розсудливо, щоб якнайкраще підвести слухачів до розуміння. А невинний, як голубка, — той, хто і в гадці не має помщатися зловмисникам, а продовжує робити їм добро, як і заповідав апостол: Не втомлюйтеся чинити добро (2 Сол. З, 13). Це заповідає Господь Своїм учням, посилаючи їх проповідувати. А для проповіді потрібні і мудрість для переконання, і незлостивість до зловмисників. Як колись змій зумів підійти, прикинувшись лагідним, і переконати відійти від Бога, щоб підкорити нас гріхові, так і ми виберімо для себе і вигляд, і місце, і час, і у всякій промові впорядкуймо свою мову, щоб виголошувати присуди для відлучення від гріха і підкорення Богові, а у випробуваннях виявімо стійкість до кінця, як написано (Мт. 24, 13).

Запитання 246. Що означає любов не поводиться негоже? (1 Кор. 13, 5).

Відповідь. Це те саме, що сказати — не втрачає своїх звичних якостей, а властивості, притаманні любові, апостол перераховує тут же (4-7).

Запитання 247. Святе Письмо говорить: Не хваліться і не говоріть зухвало (1 Сам. 2,3), а апостол иноді зізнається: А що я кажу, не кажу того в Господі, але ніби в безумстві — у цій частині хвали (2 Кор. 11, 17), а ще: Хвалячись, я став нерозумним (12, 11). А иноді дозволено хвалитися: А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі (10, 17). То яка ж похвала в Господі, а яка — заборонена?

Відповідь. Апостол виразно показує свою внутрішню боротьбу з пристрастями, але говорить він про це не для того, щоб себе напоумити, а щоб розвінчати зухвалу зарозумілість і величання декотрих. Похвала ж у Господі — коли людина свої добрі справи не приписує собі самій, а Господу, кажучи: Все я зможу, якщо Господь мене укріпить (Филип. 4,13). А негоже похваляння може бути двох видів. Або, як сказано: Хвалиться грішний порочністю своєї душі (Пс. 10,24), а також: Що похваляєшся злом, о могутній? (Пс. 52,3). Або: Роблять, щоб показатися людям (Мт. 6,5), — вихваляння може міститися вже в самому бажанні отримати похвалу за зроблене, щоб похвалитися своїми вчинками. А таких уже можна назвати й святотатцями, що присвоюють собі дари Божі і для себе віднімають славу, яка належить Богові.

Запитання 248. Якщо Господь дає мудрість, і від лиця Його пізнання і розуміння (Пр. 2, 6), і якщо одному-бо Духом дається слово мудрости, а іншому слово знання (1 Кор. 12,8), то чому Господь закидає своїм учням: Чи ж і ви розуміння не маєте? (Мт. 15, 16), апостол звинувачує декотрих як нерозумних? (Рим. 1, 31).

Відповідь. Хто пізнав доброту Бога, Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до питання істини (1 Тим. 2,4), і хто відчув піклування Святого Духа в наділенні Божими дарами і їх дієвості, той знає, що неміч розуму буває не через неувагу Благодійника, а внаслідок невірства облагодіяних. Тому цілком справедливі звинувачення в бік нерозумного, який неначе заплющує очі, коли сходить сонце, і продовжує жити в темряві, не розплющуючи очей, щоб просвітитися.

Запитання 249). Що означає "шанобливе", а що — "справедливе"?

Відповідь. На мою думку, шанобливе — це благопристойне й належне ставлення підлеглих до свого духовного проводу, який має необхідні переваги. А справедливе — це те, що дається кожному з огляду на вартість його справ. Шанобливість поєднується із вдячністю і відплатою за добро, а справедливість передбачає дослідження лихих справ і відплату за них.

Запитання 250. Як дехто дає святе псам чи розсипає перли перед свинями, і як буває: щоб не потоптали їх ногами своїми, а обернувшись, не роздерли? (Мт. 7, 6).

Відповідь. Апостол нам це пояснює, коли каже юдеям: Ти, що хвалишся законом, зневажаєш Бога переступом закону (Рим. 2, 23). Господь заборонив тут це безчестя, якого вони завдають святим Господнім словам. І, як наслідок цього, буває, що невіруючі також вважають Господні настанови не обов'язковими для виконання і тому сміливо нападають на нас, а переступник неначе роздирає нас своєю зневагою та запереченнями.

Запитання 251. Чому Господь иноді забороняє брати із собою в дорогу гаманець і торбу (Лк. 10,4), а иноді говорить: А тепер, хто має гаманця, нехай візьме, теж і торбу, а хто ж не має, нехай продасть одяг свій та й купить меча? (Лк. 22, 36).

Відповідь. Це пояснює сам Господь, кажучи: Потрібно, щоб здійснилося написане про Мене: До злочинців Його зараховано (37). А відразу після виконання пророцтва Він говорить Петрові: Сховай меча свого на місце: бо всі, що підняли меча, від меча й загинуть (Мт. 26,52). Тому слова: А тепер, хто має гаманця, нехай візьме — не повеління, а пророцтво Господа про те, що апостоли, забувши про Господні дари і закон, насміляться взятися й за мечі. А те, що у Святому Письмі наказовий спосіб часто вживано для опису передбачуваних подій, видно на численних прикладах, як ось: Нехай діти його стануть сиротами (Пс. 109,9), або: Диявол нехай стане праворуч нього (6) і таке инше.

Запитання 252. Що таке "хліб насущний", про який ми щодень молимося?

Відповідь. Працівник, пам'ятаючи слова Господа: Не клопочіться тим, що будете їсти, чи що пити (Мт. 6, 31) і слова апостола, який наказує працювати, щоб мати що подати нужденному (Еф. 4, 28), трудиться не заради своєї вигоди, а задля Господньої заповіді, тому що працівник достоїн своєї поживи (Мт. 10, 10). Отож за хлібом насущним, тобто потрібним нам для щоденного підтримання життя, ми звертаємося не до самих себе, а просимо його в Бога. Богові ми відкриваємо наші потреби й біди, і Він нам подає, а в спільноті наділяє кожного той брат, кому довірено виконувати сказане: Дав кожному, в чому хто мав потребу (Ді. 4, 35).

Запитання 253. Що таке "талант" і як нам його примножувати?

Відповідь. Гадаю, ця притча оповідає про всякий дар Божий, щоб кожен, хто удостоївся отримати Божу благодать, примножував її для добрих справ на користь багатьох. Бо немає нікого, хто не був би наділений Божою благодаттю.

Запитання 254. Що означає стіл міняльників, на який належить, як говорить Господь, віддати срібло? (Лк. 19, 23).

Відповідь. Притчі не зосереджують нас на одному, взятому безпосередньо з них, образі, а прокладають розуму шлях до узагальнень. Зазвичай срібло віддають міняйлам, щоб отримати власний прибуток (бо, як я довідався, в Александрії є люди, які цим займаються). Так само і той, хто отримав якусь благодать, зобов'язаний передати її тому, хто має в ній потребу, або вчинити так, як апостол сказав про науку: Це передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчати (2 Тим. 2,2). Це стосується не лише науки, а й будь-якої иншої справи, бо одні мають здібності, а инші набули досвіду в управлінні.

Запитання 255. Куди йти отримав наказ той, що почув: Візьми своє й іди? (Мт. 20, 14).

Відповідь. Можливо, туди ж, куди було наказано йти поставленим ліворуч, звинуваченим у тому, що вони уникали добрих вчинків (Мт. 25, 41-45). А кожен, хто заздрить своєму братові, гірший від бездіяльного, тому що в багатьох місцях Святого Письма заздрість згадано поряд з убивством.

Запитання 256. Що означає платня, яку й ці отримають нарівні з останніми?

Відповідь. Правдоподібно, це те, що спільне для всіх покірних, — бути вільними від звинувачень у тому, що хто зробив доброго. Бо увінчують тих, хто змагався законно в добрій звитязі, у любові до Господа нашого Ісуса Христа, звершив поєдинок і зберіг віру (2 Тим. 4,7). А можливо, ця платня — це сториця, яку Господь обіцяв тим, що полишили теперішнє за Його заповіддю (Мт. 19,29), тому-то сказано: візьми своє. А ті, що, за їх власною оцінкою, почали працювати раніше й заздрили тим, хто отримав рівну з ними платню, — такі не успадкують вічного життя, але, отримавши сторицею нині, за свою заздрість будуть осуджені в майбутньому віці й почують: Іди.

Запитання 257. Кого називають половою, яку спалять у вогні невгасимому? (Мт. 3,12).

Відповідь. Це ті люди, які, мов та солома для пшениці, теж приносять певну користь достойним Царства Небесного, але свої духовні благодаті й тілесні доброчинства використовують не з любов'ю до Бога і до ближнього, тому вони й залишаються недосконалими.

Запитання 258. Кого осуджує апостол словами: Хто хоче вдаваною покорою і служінням і т. д.? (Кол. 2, 18).

Відповідь. Гадаю, що в наступних словах апостол сам пояснює свою думку. Бо далі він вказує на знесилювання тіла (23). Такими є маніхеї і їм подібні люди.

Запитання 259. Хто палає духом? (Рим. 12, 11).

Відповідь. Той, хто палко та із завзяттям, із нестримним прагненням і невтомним старанням чинить волю Божу в любові до Христа Ісуса Господа нашого, як і написано: Заповідей Його дуже прагнутимете (Пс. 112, 1).

Запитання 260. Оскільки апостол иноді каже: Не будьте нерозумними (Еф. 5, 17), а иноді: Не занадто мудруйте (Рим. 12, 16), то чи може той, хто не є нерозумним, виявитися немудрим?

Відповідь. Кожен наказ сягає певної межі. Бо до слів: не будьте нерозумними додано: але розумійте, якою є воля Божа (Еф. 5, 17), а слова: не занадто мудруйте доповнено такими: бійтеся Бога й ухиляйтеся від усякого зла (Пр. З, 7). Тому нерозумний — це той, хто не розуміє волі Господньої, а занадто мудрує той, хто керується лише своїми міркуваннями й не перебуває у вірі за настановами Божими. Отож, хто не хоче виявитися нерозумним і занадто мудрим, має розуміти волю Господню через віру в Нього і в страсі Божому брати приклад з апостола, який каже: Ми руйнуємо задуми і всяке піднесення, що надимається проти пізнання Бога, і беремо в полон всяке знання на послух Христові (2 Кор. 10, 4-5).

Запитання 261. Господь пообіцяв: Все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите (Мт. 21, 22), а також: Коли б двоє з вас на землі домовилися про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, — станеться їм (Мт. 18, 19). Λ навіть святі, прохаючи, не отримували, як, наприклад, апостол, що сказав: Про нього я тричі благав Господа, щоб він відступився від мене (2 Кор. 12,8), або пророк Єремія чи й сам Мойсей.

Відповідь. Ми знаємо, що й Господь наш Ісус Христос молився: Отче, якщо це можливо, — нехай помине чаша ця (Мт. 26, 39), а потім додав: Але нехай не Моя, а Твоя воля здійсниться (Лк. 22,42). Тому треба зрозуміти, що нам дозволено просити не про все, чого ми хочемо, і що не в кожному випадку ми вміємо просити корисного, бо ми не знаємо, про що маємо молитися, як належить (Рим. 8, 26). Тому прохання слід висловлювати з великою обачністю й узгоджувати з волею Божою. Λ ті, чиї прохання не виконані, мають знати, що слід чекати й посилено молитися, як за притчею Господа: Треба молитися завжди і не занепадати духом (Лк. 18, 1), і за сказаним: За докучання його встане й дасть йому (Лк. 11, 8).

Або ж належить вдосконалюватися і виявляти старання, як каже Бог через пророків: Коли ж руки свої простягаєте, — Я відвертаю від вас обличчя Своє. Навіть коли ви молитву примножуєте, — не вислухаю вас. Ваші руки наповнені кров'ю. Умийтесь, очистіть себе (Іс. 1, 15-16). Не доводиться й сумніватися, що й зараз є руки, наповнені кров'ю, бо істинний присуд Божий тому, хто отримав повеління звістити народові, але змовчав: Кров того, хто згрішив, з рук вартового буде відплачена (Єзек. 33, 8). Апостол, переконаний в істинності й невідворотності цього, каже: Від сьогодні я чистий від крови всіх, бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу (Ді. 20, 26-27). То коли той, хто лише промовчав, виявляється винним у крові грішника, то наскільки більше — ті, що спокушають инших своїми словами чи вчинками.

Иноді буває, що прохання не виконуються, бо прохач виявляється недостойним їх. Так трапилося з Давидом, який прохав звести храм Божий, але не дістав дозволу, і не тому, що не догоджав Богові, а тому, що не був визнаний гідним цієї справи. Єремію ж Бог не вислухав через гріхи тих, за кого він молився.

Нерідко через недбальство упускаємо нагоду, коли варто було звертатися з проханням, а потім воно виявляється невчасним і даремним.

Відносно слів: Про нього я тричі благав Господа, щоб він відступився від мене, слід розуміти, що існує багато зовнішніх і внутрішніх причин та обставин, які Бог наводить на нас чи відводить від нас для впорядкування важливішого, ніж визволення від напастей. Та людина, яка зможе довідатися, як їй слід молитися і прохати про визволення від напасти, буде вислухана, як двоє сліпих у Євангелії, чи десять прокажених, чи багато инших. А коли хто не зрозумів, з якої причини його випробовують (бо часто завдяки довготерпінню досягається мета, задля якої на нього наслано випробування), і просить визволити його від напасти, хоча її треба перетерпіти до кінця, — того не вислухано, бо це не відповідає меті Божого чоловіколюбства.

Слова коли б двоє з вас домовилися пояснено там само. Тут мова йде про того, хто викриває грішника, і про самого грішника, бо Бог не хоче смерти грішника, але щоб той навернувся і мав життя (Єз. 33, 11). Тому коли звинувачуваний страждає в душі й погоджується з намірами того, хто його викриває, в кожній справі, тобто в кожному випадку гріха, про відпущення якого попросять, то чоловіколюбний Бог дасть його. Але коли звинувачуваний не погоджується з тим, хто його викриває, то отримає не відпущення, а, навпаки, примноження провин, як сказано: Що лишень зв'яжете на землі, буде зв'язане на небесах (Мт. 18, 18), і виконання присуду: А коли й Церкви не послухається, нехай буде для тебе як поганин і митник (Мт. 18, 17).

Запитання 262. Святе Письмо схвалює бідність і вбогість, як, наприклад: блаженні убогі (Мт. 5, 3), бажання бідних ти вислухав, Господи (Пс. 9,38), бідний і вбогий хвалитиме ім'я Твоє (Пс. 74,21). А яка різниця між бідністю і вбогістю, і наскільки справедливо Давид каже: Я бідний і вбогий (Пс. 40, 18)?

Відповідь. Згадуючи слова апостола, що заради нас Він збіднів, будучи багатим (2 Кор. 8, 9), вважаю, що бідний — це той, хто був багатим і збіднів, а убогий — той, хто від початку жив у бідності і це нещастя терпляче переносив, догоджаючи Господеві. Давид називає себе бідним і убогим, можливо, тому, що каже це від імени Господа, Якого названо бідним: заради нас Він збіднів, будучи багатим, а вбогим Його названо через те, що за тілом Він був сином не багатія, а теслі. А можливо, тому, що Давид не нагромаджував багатств у скарбницях, не дивився на багатство як на свою власність, а всім ним розпоряджався за волею Господа.

Запитання 263. Чого хотів навчити нас Господь тими прикладами, до яких додає слова: Отак і кожен з вас, хто не відмовиться від усіх своїх статків, не може стати Моїм учнем (Лк. 14, 33). Бо коли хто захоче звести вежу чи воювати з иншим царем, той мусить готуватися або до будівництва, або до війни. А коли він не має спромоги, то йому від початку не слід закладати фундаменту або треба просити миру. Отож чи не мусить той, хто замислив стати учнем Господнім, відмовитися від цього наміру, коли помічає, що йому важко на це зважитися, чи він може від самого початку не ставати учнем Господнім?

Відповідь. Подаючи ці приклади, Господь мав на меті показати не свободу вибору — ставати чи не ставати учнями Господніми, — а довести нам неможливість догодити Богові, скоряючись різним душевним порухам, через які душі загрожує небезпека потрапити в диявольські сіті й почути насмішки за невдалі спроби здійснити свої наміри. Пророк молився, щоб не зазнати цього: Нехай ніколи не порадіють вороги мої, нехай не возносяться наді мною, коли оступиться нога моя (Пс. 38, 17).

Запитання 264. Оскільки Господь каже: Будьте чистими (Филип. 1,10), але від чистоти (2 Кор. 2,17), то що означає "чистий"?

Відповідь. Вважаю, що чисте — це ні з чим не змішане, а у вищому ступені очищене від усіляких домішок, скероване до одного лише благочестя, так що в кожну хвилину і в кожній справі чистого нічого не відвертає від цієї мети. У першому випадку слова але від чистоти далі пояснено: як від Бога й перед Богом в Христі говоримо. А инший вислів пояснюють слова: Не надто мудруйте, більше, ніж належить міркувати, але думайте помірковано, в міру віри, як кожному Бог наділив (Рим. 12, 3), а також із того, про що далі йдеться.

Запитання 265. Чи лише самих священиків стосується: Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та там і згадаєш, що твій брат має щось проти тебе, — залиши тут свій дар перед жертівником і піди, примирися перше з братом своїм, а тоді повертайся і принось свій дар (Мт. 5, 23-24). І як кожен з нас може приносити дар на жертівник?

Відповідь. Передусім ці слова, справді, можна віднести до священиків. Але оскільки сказано: Ви всі, служителі Божі, будете названі священиками (Іс. 61, 6), жертва хвали прославить Мене (Пс. 50, 23), жертва Богові — зламаний дух (Пс. 51, 19), й апостол каже: Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумне служіння ваше (Рим. 12, 1), то це — для всіх нас спільне, і кожному з нас належить виконувати виголошене.

Запитання 266. Що таке та сіль, яку Господь наказує мати в собі, і мир поміж собою (Мр. 9,50), і про яку апостол говорить: Слово ваше нехай завжди буде ласкаве, приправлене сіллю (Кол. 4, 6)?

Відповідь. Зрозуміти ці думки можна із відповідних контекстів. Зі слів Господа навчаємося не подавати жодного приводу до суперечок і ворожнечі поміж нами, а в союзі миру зберігати однодушність. А зі слів апостола той, хто пам'ятає сказане: Чи їстиметься хліб без солі? Чи є смак в їжі без приправ (Йо. 6, 6), той навчиться розпоряджатися словом для розвитку віри, щоб воно подало благодать тим, хто слухає, враховуючи і нагоду, і доречність, щоб слухачі уважніше прислухалися до його слів.

Запитання 267. Якщо один буде багато битий, а инший мало (Лк. 12, 47-48), то чому декотрі говорять, що немає кінця мукам?

Відповідь. Те, про що в деяких місцях богонатхненного Писання сказано, на перший погляд, двозначно і приховано, чітко пояснено в инших місцях. Так, Господь то рішуче каже, що підуть ці в муку вічну (Мт. 25, 46), то посилає деяких у вогонь вічний, приготований дияволу і його ангелам (41), а в иншому місці називає геєну вогненну, де їхній черв'як не вмирає і не гасне вогонь (Мр. 9, 47-48), про що ще раніше говорили давні: де їхній черв'як не помре і вогонь не згасне (Іс. 66,24). І за такої кількости свідчень у різних місцях богонатхненного Святого Письма дехто, ніби забувши про ці й подібні висловлювання і накази Господні, обплутаний сітями диявола, ще наважується обіцяти собі кінець мукам, щоб вільніше відважитися на скоєння гріха. Бо якщо б передбачалося, що мукам може настати край, то й вічне життя, без сумніву, мусило б мати кінець. А коли ми не приймаємо цього твердження щодо життя, то на яких підставах можемо думати про кінець вічних мук, коли обидва слова мають однакове означення — вічний. Підуть ці в муку вічну, а праведники — до життя вічного (Мт. 25,46). Приставши на таку думку, треба розуміти, що буде башто битий, мало буде битий означає не завершення, а різні муки.

Оскільки Бог — праведний Суддя, Який не лише добрим, а й злим відплачує за їхні діла, то дехто може бути засуджений на вогонь невгасимий, але чи то слабший, чи то палючіший, декотрі — до хробака, який не помирає, а заподіює біль, легкий чи жорстокий, залежно від кожного присуду, деякі — в геєну, де теж різні муки, ще инші — в темряву зовнішню, де один буде плакати, а инший — скреготати зубами. Сама зовнішня темрява, без сумніву, засвідчує, що є щось і внутрішнє. У Притчах сказано: на дні пекла (Пр. 9, 18), і можна зрозуміти, що декотрі перебувають у пеклі, але не на дні, і переносять менші страждання. Це можна спостерігати й на прикладі тілесних недугів: одного лихоманить разом з иншими ознаками різних хворіб, а инший відчуває лише жар (а це ж не одне й те саме), ще инший не має лихоманки, але потерпає від болю в якомусь органі. А слова багато і мало Господь вживає в звичному їх значенні, як і багато инших слів. Ми знаємо, що такі слова часто позначають різний ступінь страждань, чи то людини, яку лихоманить, чи то людини, яка відчуває біль в оці; їх уживають, дивуючись, скільки хворий перетерпів чи скільки зазнав страждань. Тому, повторюю, "багато і мало бути битим" означає не тривалість чи завершення в часі, а позначає різні види страждання.

Запитання 268. В якому розумінні декотрих називають синами непослуху і дітьми гніву? (Еф. 2, 2-3).

Відповідь. Синами і дітьми Господь зазвичай називає тих, хто виконує чиюсь волю, не зважаючи на те, чи добрий він, чи поганий. Бо каже: Якби ви були дітьми Авраама, то діла б Авраама чинили (Йо. 8, 39), і далі: Ваш батько — диявол, і пожадання батька свого ви хочете виконувати (Йо. 8,44). Тому й сином непослуху названо того, хто чинить непослух. А оскільки, гадаю, диявол називається не лише грішником, а й самим гріхом (бо став першим винуватцем гріха), то й сам спротив може бути названий дияволом, оскільки спричиняє його саме він.

Дитя гніву — це той, хто накликав на себе гнів. Бо тих, які достойні Господа й чинять діла світла і дня, апостол називає синами світла і дня (1 Сол. 5, 5), то так само слід розуміти й слова: Ми були дітьми гніву (Еф. 2, 3). Зрештою, слід розуміти, що сини непослуху — це те ж саме, що й діти гніву, бо Господь сказав: А хто Синові не кориться, не побачить життя, а гнів Божий на ньому перебуває (Йо. З, 36).

Запитання 269. Оскільки написано: Ті, хто виконують пожадання плоті і помислів (Еф. 2, 3), то невже пожадання плоті — одні, а пожадання помислів — инші?

Відповідь. Апостол детально й конкретно перелічує пожадання плоті: Вчинки тіла явні, це: перелюб, нечистота, розпуста, ідолослужіння, чари, чвари, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, вбивство, п'янство, гулянки і подібне до цього (Гал. 5, 19-21), а в иншому місці узагальнює: Думка плоті — ворожнеча до Бога, бо не кориться законові Божому, та й не може (Рим. 8, 7). А пожаданнями помислів можна назвати думки, не підтверджені Святим Письмом, про які сказано: Ми руйнуємо замисли, і всяке піднесення, що надимається проти пізнання Бога (2 Кор. 10,4-5), а також помисли, які не беруться в полон послуху Христового. Тому для нашої ж безпеки необхідно завжди і скрізь дотримуватися слів Давида: Присуди Твої — то порада моя (Пс. 119, 24).

Запитання 270. Що означають слова: Ми у скруті, але не впадаємо в розпач? (2 Кор. 4, 8).

Відповідь. Апостол, доводячи незаперечні переваги свого покладання на Бога на противагу людському мудруванню, відповідно до цього й розміщує кожну думку в цьому місці, а саме: стосовно людського мудрування говорить: в усьому нас тиснуть, а стосовно покладання на Бога: та не потиснені ми, і знову відносно людського мудрування каже: ми у скруті, а щодо покладання на Бога: але не впадаємо в розпач — подібно до цього й далі. Такий самий спосіб викладу думок знаходимо і в иншому місці: Як умираючі, та ось ми убогі, але багатьох ми збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіють (2 Кор. 6, 9-10).

Запитання 271. Оскільки Господь сказав: Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все вам буде чисте (Лк. 11,41), то невже, скільки б хто не згрішив, він завдяки роздачі милостині отримує очищення від усього?

Відповідь. Безпосередній зв'язок цього виразу в тексті з попереднім пояснює сказане. Господь спочатку говорить: Ви чистите зверху кухлі та миски, а ваше нутро повне здирства та кривди (Лк. 11,39), а потім додає: Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все вам буде чисте; все — це все, в чому ми грішимо і лукавимо, грабуючи й здирствуючи. Про це говорить і Закхей: Половину маєтку свого я віддам убогим, а коли кого скривдив був чим, — верну вчетверо (Лк. 19, 8). Тому в такий спосіб ми очищаємося від усіх гріхів, які можуть бути відпущені і які можна покрити багатократно більшим. Але цей спосіб не самодостатній для очищення, для цього, насамперед, потрібне Боже милосердя й очищення через кров Христову — наше відкуплення. А також за кожен гріх ми маємо виявляти плід, гідний покаяння (Лк. 3,8).

Запитання 272. Оскільки Господь заповідає: Не журіться про завтрашній день (Мт. 6,34), то як правильно розуміти цю заповідь, бо ми бачимо, як ми змушені багато турбуватися про вкрай необхідне і навіть готувати про запас?

Відповідь. Та людина, яка прийняла вчення Господа, Який сказав: шукайте ж найперше царства Божого і правди його, не сумнівається і в істинності обітниць Того, Хто далі додає: а все це вам додасться (Мт. 6, 33).

Запитання 273. Якими вчинками хтось може зневажити Духа Святого? (Мр. З, 29).

Відповідь. Цей присуд стосувався фарисеїв за їхні блюзнірські слова, якими й нині той зневажає Духа Святого, хто дії й плоди Святого Духа приписує його супротивникові. На такий присуд заслуговують ті, котрі старанну людину називають марнославною, ревну звинувачують у гніві і підозрюють причетність лукавого до багатьох инших добрих вчинків.

Запитання 274. Яким чином людина стає нерозумною у віці цім? (1 Кор. З, 18).

Відповідь. Це можливо, якщо людина боятиметься Господнього суду, Який каже: Горе мудрим у власних очах та розумним перед самими собою (Іс. 5, 21), і погодиться зі словами: Я немов худоба у Тебе (Пс. 73, 22) та відкине всякі думки про власну мудрість. А у своїх міркуваннях визнає що-небудь доцільним і почне про це роздумувати, попередньо призвичаївши себе до боговгодного в ділах, у словах і в помислах. Бо апостол каже: Таку впевненість в Богові ми маємо через Христа, не тому, що ми здатні помислити щось від себе, немов насправді від самих себе, бо всі наші здібності від Бога (2 Кор. З, 4-5), Котрий навчає людину розуму, як і написано (Пс. 94, 10).

Запитання 275. Чи може сатана перешкоджати намірам святого, як ось написано: Я, Павло, не раз, не двічі хотів прийти до вас, але сатана перешкодив був? (1 Сол. 2,18).

Відповідь. В одних наших вчинках у Господі ми керуємося діями душі, намірами і рішеннями, а инші справи робимо за допомогою тілесних зусиль, тобто в старанні і терпінні. У тому, що стосується діяльности душі, тобто намірів і рішень, сатана не може перешкодити. А що стосується тілесних зусиль, то Бог нерідко допускає перешкоди для випробування і викриття того, хто долає ці перешкоди. Це робиться для того, щоб викрити людину, яка змінює попереднє добре рішення, як посіяні на камені, котрі на короткий час з радістю прийняли слово, а як настали утиски, одразу відступилися (Лк. 8,13). А коли людина постійно чинитиме добро, то Бог побачить її ревність у добрих ділах, як-от у самого апостола, який неодноразово збирався прийти до римлян, а перешкоди, як він сам зізнається, не відбирали в нього бажання, і так він стільки перетерпів від диявола, який змушував його казати богозневажливі речі чи виявити невдячність до Бога, але він навіть серед найбільших нещасть не відступився від благочестивих присудів і розумних думок про Бога. Це про нього написано: При всьому цьому Йов не згрішив і не сказав на Бога нічого безумного (Йо. 1, 22).

Запитання 276. Що означають слова апостола: Щоб пізнати вам, якою є воля Божа, — добро, милість і досконалість? (Рим. 12, 2).

Відповідь. Багато є того, чого хоче Бог. Те, що Він хоче через довготерпіння і доброту, — це і є добром, а те, що в гніві за наші гріхи, — це називається злом. Бо Він говорить: Я творець миру і творець зла (Іс. 45, 7), не того зла, щоб карати нас, а такого, щоб нас напоумлювати. Це те, що виправляє людину і через смуток навертає до служіння добру Тому-то нам також необхідно бажати і прагнути до того, чого хоче Бог через довготерпіння і доброту. Бо Він говорить: Будьте милосердні, як Отець Ваш милосердний (Лк. 6, 36). Апостол каже: Наслідуйте Бога, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив нас (Еф. 5, 1-2). Але нам не можна робити того, що є злом, яке насилається на нас за наші гріхи, щоб викликати почуття смутку. Коли Бог виявляє Свою волю, щоб люди гинули від голоду, пошестей, воєн чи тому подібного, то нам немає потреби прислужувати цій волі. Бо в таких випадках Бог використовує і служителів зла, як-от сказано: Він послав був на них свій гнів запальний, і лють, і обурення, й утиски, — наслання через злих ангелів (Пс. 78, 49). Тому спочатку слід визначити, якою є добра воля Божа, а потім, довідавшись про неї, треба випробувати, чи бажаною є Йому ця добра воля. Бо будь-що саме по собі здійснюється за волею Божою і волею доброю. Але коли це виконує людина не за своїм призначенням чи невчасно, то це стає вже небоговгодним. Наприклад, була воля Божа і воля добра, щоб кадили Богові, але небажаним Йому було, щоб робили це Дафан і Авирон. Існує воля Божа і воля добра, щоб подавали милостиню, але коли це чинять заради людської слави, то це вже не боговгодна справа. Була воля Божа і воля добра, щоб учні те, що почули, проповідували на дахах (Мт. 10,27), але якби говорили про щось передчасно, то це було б небоговгодним. Бо Він говорить: Не кажіть нікому про це видіння, аж поки Син Людський з мертвих не воскресне (Мт. 17, 9).

А взагалі, всяка воля Божа тоді добра й бажана, коли за нею виконується те, про що апостол сказав: Все на славу Божу творіть (1 Кор. 10,31), Нехай все буде пристойно й належним чином (1 Кор. 14, 40). Але навіть якщо на щось є воля Божа і воля добра, і воля догідна, то не можна байдикувати, а слід турбуватися і клопотатися, щоб вона була виконана бездоганно, як щодо самої справи, так і того, що стосується виконавця. Сказано ж бо: Люби Господа Бога твого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе (Лк. 10,27), так само Господь повчає і в Євангелії від Йоана (Йо. 23, 34). І кожну заповідь треба любити (Втор. 6, 6), бо сказано: Блаженний той раб, що пан його прийде і знайде, що робить він, як належить (Мт. 24, 46).

Запитання 277. Що то за комірчина, до якої Господь наказує увійти тому, хто молиться? (Мт. 6, 6).

Відповідь. Комірчиною зазвичай називається окрема порожня кімната, де ми складаємо якісь запаси і де можна усамітнитися, як і говорить пророк: Іди, мій народе, ввійди до покоїв своїх, сховайся (Іс. 26, 20). Заповідь ця звернена до тих, хто намагається догодити людям. Таким чином, для того, кому докучає ця слабкість, найкраще віддалитися й усамітнитися в молитві, допоки звикне не звертати уваги на людські похвали, а зважати лише на Бога за прикладом того, хто промовив: як очі рабів до рук їхніх панів, як очі невільниці — до руки її господині, отак наші очі до Господа, нашого Бога (Пс. 123, 2).

Коли ж хто завдяки благодаті Божій чистий від цих слабкостей, то йому немає потреби приховувати прекрасне. І сам Господь навчає: Не може сховати того, що стоїть на вершині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, і світить він усім, що в домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небесах (Мт. 5, 14-16). Так само треба розуміти заповіді про милосердя і піст, про які йдеться в цій бесіді, та й взагалі про кожну благочестиву справу.

Запитання 278. Як розуміти слова: молиться дух мій, а розум без плоду? (1 Кор. 14, 14).

Відповідь. Це сказано про того, хто виголошує молитви незнайомою для слухачів мовою, бо апостол каже: Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а розум без плоду (1 Кор. 14,14). Коли слова молитви незрозумілі присутнім, тоді розум того, хто молиться, — без плоду, а коли присутні розуміють слова молитви, яка може їм принести користь, тоді розум того, хто молиться, приносить плід — удосконалення слухачів. Ці ж міркування можна висловити про будь-яке виголошення слова Божого, бо написано: але тільки хороше і для розвитку віри (Еф. 4, 29).

Запитання 279. Що означає співайте розумно? (Пс. 47,8).

Відповідь. Як відчуття служить для визначення якости кожної їжі, так і розуміння розкриває нам зміст Святого Письма. Сказано ж: піднебіння смакує, а розум слова розбирає (Йо. 12,11). Отож, коли в кого душа стала настільки чутлива до виливу кожного слова, як смак сприймає якість кожної їжі, то така людина виконала заповідь: співайте розумно.

Запитання 280. Хто чистий серцем? (Мт. 5, 8).

Відповідь. Той, хто не заплямував себе зневажанням заповідей Божих або недостатнім чи недбалим виконанням їх.

Запитання 281. Чи потрібно змушувати співати псалми ту сестру, яка не хоче?

Відповідь. Коли вона розпочинає псалмоспіви без захоплення, коли не відчувається в ній настрою того, хто сказав: Яке солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам (Пс. 119, 103), коли вона не вважає, що лінощі є гріхом, то нехай така сестра або виправиться, або буде відлучена від спільноти, щоб мала закваска не заквасила все тісто (Гал. 5, 9).

Запитання 282. Що можна сказати про тих, котрі сказали: Ми їли з Тобою і пили, а у відповідь почули: Не знаю я вас? (Лк. 13,26-27).

Відповідь. Це може стосуватися до тих, кого описує апостол від власного імени: Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, коли знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, — то я ніщо! (1 Кор. 13,2-3). Апостол навчився цього від Господа, Який так сказав про декого: Роблять, щоб люди їх бачили. По правді, по правді кажу вам, отримують свою платню (Мт. 6, 1-2). Тому те, що виконують не з любови до Бога, а заради людської хвали, яким би воно не було, заслуговує не на похвали за благочестя, а засуджується за догоджання людям чи самому собі, чи за марнослав'я та заздрощі, чи за тому подібну провину.

Подібне до цього Господь називає ділами неправди, коли до тих, що сказали: Ми їли з Тобою і т. д, сказав у відповідь: Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду (Лк. 13, 27). То невже не чинять неправди ті, хто використовує дари Божі задля власних насолод? Такими були ті, про кого апостол сказав: Бо ми не такі, як багато хто, що Слово Боже фальшиво проповідують (2 Кор. 2,17), а також: Вони думають, що благочестя — то зиск (1 Тим. 6, 5), і багато подібних докорів. Сам апостол виявив себе чистим від усіх цих недоліків: Не людям догоджаючи, але Богові, що випробовує наші серця. Ми слова улесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в користолюбстві. Бог свідок тому. Не шукаємо ми слави в людей, ані у вас, ані в инших (1 Сол. 2,4-6).

Запитання 283. Коли хто виконує чиюсь волю, то чи є він його спільником?

Відповідь. Коли ми віримо словам Господа, Який каже: Кожен, хто чинить гріх, — є рабом гріха (Йо. 8, 34), ви діти отця вашого диявола, хочете творити пожадання отця вашого (44), то знаємо, що виконавець чиєїсь волі — не просто його спільник, але визнає його своїм господарем і отцем. Про це свідчить й апостол, кажучи: Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність (Рим. 6,16).

Запитання 284. Коли спільнота через хвороби і лиха зубожіє, то чи може без вагань приймати від инших необхідні засоби для прожиття, і якщо це дозволено, — то від кого?

Відповідь. Кожен, хто пам'ятає слова Господа: Що вчините одному з цих братів моїх найменших, — те Мені вчините (Мт. 25,40), той з особливими старанням і ревністю прагнутиме, щоб мати право бути названим братом Господнім. Той, хто насправді є таким, нехай без сумнівів приймає пожертви і висловлює щиру вдячність. А від кого їх приймати, коли і яким чином, — про це має подбати той, на кого покладені такі обов'язки, при цьому пам'ятаючи слова Давида: Оливою грішника не намащуй голови моєї (Пс. 141, 5), а також: Хто ходить дорогою невинного, той буде служити Мені (Пс. 101, 6).

Запитання 285. Коли монастирі мають торгові стосунки між собою, то чи годиться торгуватися під час продажу?

Відповідь. Не можу відповісти з певністю, чи дозволяє Святе Письмо братам купувати і продавати, бо ми призвичаєні всім ділитися один з одним, як і написано: Ваш достаток нехай недостаткові їхньому допоможе, щоб рівність була (2 Кор. 8, 14). А коли постане необхідність у торгових відносинах, то, щоб ціна виявилася не меншою за собівартість, має більше дбати той, хто купує, ніж той, хто продає. Обидва нехай пам'ятають слова: Не добре обтяжувати податком справедливого мужа (Пр. 17, 26).

Запитання 286. Коли хтось із братів занедужає, то чи треба відводити його до шпиталю?

Відповідь. Треба, щоб кожне місце слугувало за призначенням і цьому підпорядковувалася й мета кожного — служити спільній користі на славу Божу.

Запитання 287. Які є плоди, достойні покаяння? (Лк. З, 8).

Відповідь. Це — діла правди, протилежні гріхові, які має щедро чинити той, хто покаявся, щоб виконати наказ: У всякому доброму ділі приносячи плід (Кол. 1, 10).

Запитання 288. Чи будь-кому має сповідатися той, хто має бажання, чи лише деяким?

Відповідь. Боже чоловіколюбство має на меті, як написано: Не хочу смерти грішника, але щоб той навернувся і мав життя (Єз. 33, 11). Спосіб навернення грішника має бути особливий, і треба виявити належні наслідки покаяння, як написано: Покажіть плід, достойний покаяння (Лк. З, 8), щоб через відсутність цих результатів не здійснилася погроза: Кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та в огонь вкинене (Лк. 3,9). Тому сповідатися треба перед тим, хто є домоврядником Божих таїнств. Бачимо, що й раніше каялися перед святими, бо в Євангелії написано, що Іванові Хрестителю сповідували свої гріхи (Мт. 3,6), а в Діяннях — апостолам, і всі вони хрестили навернених.

Запитання 289. Як має вчинити той, хто покаявся в грісі і знову впав у той самий гріх?

Відповідь. Коли хто покається в грісі, а потім знову впаде в той самий прогріх, то це свідчить, що така людина не очистилася цілком від гріха й не усунула його причини, через яку, як із коріння, знову виростає подібне. Так само, коли хто захоче обрубати гілля, а залишить коріння, то воно все одно буде давати пагони. Й оскільки причина деяких гріхів криється не в них самих, а вони породжені иншими гріхами, то той, хто від них бажає очиститися, безумовно, мусить позбутися причин початкового гріха, який породжує всі наступні. Наприклад: сварка чи заздрість розпочинаються не самі по собі, а беруть витоки із марнослав'я, бо хто домагається людської слави, той починає змагатися з людьми, яких супроводжує добра слава, чи заздрити більше уславленим. Тому той, хто раз запримітив у собі ознаки заздрощів чи суперництва і знову потрапляє в тенета цих самих гріхів, нехай добре усвідомить, що він внутрішньо хворіє причиною заздрощів чи суперництва — марнослав'ям. А від хвороби марнослав'я можна зцілитися, вправляючись у покірливості (до покори можна призвичаїтися, виконуючи незначні справи). Таким чином набувши покірливости, можна більше не потрапляти в породження марнослав'я. І так само слід викорінювати кожен гріх.

Запитання 290. Яким чином дехто завжди ревний в Господньому ділі? (1 Кор. 15,58).

Відповідь. Так можна охарактеризувати того, хто примножує даний йому Богом дар, сприяючи користі й розвитку тих, кого він облагодіює, або в ділі Господньому виявляє більше завзяття, ніж до справ, про які люди зазвичай турбуються.

Запитання 291. Що означає вислів очеретина доломлена і гніт догасаючий і в якому розумінні хтось першої не доломить, а другого не погасить? (Мт. 12, 20).

Відповідь. Очеретиною доломленою, вочевидь, є той, хто з певною пристрастю виконує заповідь Божу; його треба не доломлювати і відсікати, а зцілювати, як навчав Господь: Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас (Мт. 6, 1). Так само наказує й апостол: Робіть все без нарікання та сумніву (Филип. 2, 14), а в иншому місці: Не робіть нічого зі сварливости чи через марнославство (Филип. 2, 3). Ґніт догасаючий — це той, хто виконує заповідь без запалу і належного старання, а ліниво й байдуже; його треба не призупиняти, а, навпаки, спонукувати й нагадувати йому про присуди та обітниці Божі.

Запитання 292. Чи серед братів має бути учитель світських дітей? Відповідь. Апостол сказав: Батьки, не гнівіть своїх дітей, а виховуйте їх за наукою і настановами Господа (Еф. 6, 4). Отож, коли дітей приводять з такою метою і спільнота беззастережно впевнена, що спроможеться їх виховувати за наукою і настановами Господа, то нехай брати виконують повеління Господа: Дозвольте дітям приходити до Мене і не перешкоджайте їм, бо їм належить царство небесне (Мт. 19, 14). А без такої мети і без таких сподівань, гадаю, і Богові це невгодне, і для нас непристойно і некорисно.

Запитання 293. Як треба ставитися до тих, хто уникає скоєння важких гріхів, а в малих грішить без остраху?

Відповідь. Передусім варто знати, що Новий Завіт не розподілює гріхи за ступенями. На всі гріхи поширюється один присуд Господа, Який сказав: Кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха (Йо. 8,34), а також: Те слово, що Я говорив, — останнього дня воно буде судити його (Йо. 12,48). Йоан же проголошує: А хто в Сина не вірує, той життя не побачить, — а гнів Божий перебуватиме на нім (Йо. 3,36), і причиною покарань за невірство є не різновид цього гріха, а непокора взагалі. Коли ми собі дозволяємо говорити «гріх малий і великий», то маємо визнати, що для кожного великим є те, що ним володіє, а малим — те, чим він володіє. Так само, як у атлетів: того, хто переміг, вважають сильнішим, а переможеного — слабшим від переможця, хто б він не був. Тому щодо кожного, яким би гріхом він не згрішив, слід дотримуватися присуду Господнього: А коли згрішить брат твій, то викрий його. Коли послухається тебе, — то придбав ти брата свого. А коли не послухається тебе, візьми з собою ще одного чи двох: щоб при устах двох чи трьох свідків говорилося кожне слово. А коли їх не послухається, скажи Церкві. А коли й Церкви не послухається, нехай буде для тебе як поганин і митник (Мт. 18,15-17). Стосовно всіх таких людей нехай виконується наказ апостола: Чому ви не засмутилися раніш, щоб був вилучений з-поміж вас той, хто таке вчинив? (1 Кор. 5,2). Бо разом зі суворістю годиться виказувати довготерпіння і милосердя.

Запитання 294. З якої причини людина може втратити повсякчасне скерування своїх думок до Бога?

Відповідь. Коли така людина не пам'ятає про Божі милості і виявляється невдячною до свого Благодійника.

Запитання 295. За якими ознаками впізнаємо незібрану людину?

Відповідь. Коли така людина не дбає про бажане Богові, як сказав пророк: Бачу я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, -і я не схитнуся (Пс. 16, 8).

Запитання 296. Як душа може бути переконана, що є чистою від гріхів?

Відповідь. Коли хто відчує в собі настрій Давида, який сказав: Зненавидів я неправду і гидуюся її (Пс. 119, 163), або помітить, що виконує те, що заповідав апостол: Умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, пожадливість та зажерливість, бо гнів Божий приходить за них, а потім поширює такий присуд на кожен гріх і додає: на синів непослуху (Кол. 3,5-6), щоб можна було сказати: Перекірливе відходить від мене, лихого не знаю (Пс. 101, 4). Пізнає кожен, що він уже перебуває в такому душевному стані, коли, як і святі, буде відчувати до грішників глибоке співчуття. Так і Давид говорив: Бачив я нерозумних і чахнув, бо не дотримуються вони слова Твого (Пс. 119,158), а апостол промовив: Хто знемагає, а я не знемагаю? Хто спокушається, а я не спокушаюся? (2 Кор. 11,29).

Насправді, якщо душа є краща від тіла, від нечистот якого ми з огидою відвертаємося, а вигляд страждань і злих помислів терзає і засмучує наше серце, то наскільки чутливіше христолюбець і братолюбець реагуватиме на грішників, коли бачить, що їхні душі неначе роздирають і пожирають хижі звірі й ці душі покриваються гноєм і гниллю. Давид сказав: Провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої. Смердять та гниють мої рани через глупоту мою. Постраждав я і зігнувся до кінця, цілий день я тиняюсь похилений (Пс. 38,5-7). Апостол каже: Жало смерти — гріх (1 Кор. 15, 56). Тому, коли хто відчує, що від його власних і від чужих гріхів душа його приходить саме в такий стан, може бути певний, що він чистий від гріхів.

Запитання 297. Як слід позбавлятися гріхів?

Відповідь. Треба відчути в собі ревність Давидову: Беззаконня своє я пізнав і гріха свого не приховав. Сказав я: Визнаю свої беззаконня перед Господом (Пс. 32, 5). Далі він описує спосіб покаяння у шостому псалмі та в різних образах. Апостол же повчає коринтян, як сприймати чужий гріх, і каже: Бо смуток за Богом спричинює каяття для спасіння (2 Кор. 7,10), а далі розкриває наслідки такого смутку: Ось те, що ви засмутилися для Бога, яку пильність велику воно вам дало, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажання, яку відплату, яку ревність. Ви в усьому довели, що чисті в справі (2 Кор. 7, 11). Це свідчить, що необхідно не лише уникати гріха й сумувати над грішниками, а й уникати грішників. Про це виразно говорить Давид: Відступіть від мене всі, хто чинить беззаконня (Пс. 7, 9), апостол заповідає з таким і не їсти (1 Кор. 5, 11).

Запитання 298. Чи дозволяє Святе Письмо робити добру справу зі самолюбства?

Відповідь. Хто догоджає самому собі, той догоджає людям, бо кожен — людина. Проклята та людина, що надію покладає на людину і зміцнює свою слабку плоть, і тим самим вона покладається на себе, і від Господа відступає душа його (Єр. 17, 5). Так само й той, що догоджає самому собі або иншому, відступає від побожности, а впадає в гріх догоджання людям, бо робить, як каже Господь, щоб бачили їх люди. Поправді кажу вам, вони отримують свою платню (Мт. 6, 1-5). Апостол зізнається: Якби я догоджав людям, то не був би рабом Христовим (Гал. 1, 10). Але в богонатхненному Святому Письмі міститься й безпосередня погроза: Бог порозсипав кості тих, що догоджали людям (Пс. 53, 6).

Запитання 299. Як душа може впевнитися, що вона далека від марнослав'я?

Відповідь. У тому разі, коли вона слухається Господа, Який сказав: Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небесах (Мт. 5, 16), і апостола, який заповідав: А коли ви їсте чи п'єте, або коли інше що робите, — усе на славу Божу робіть (1 Кор. 10, 31). Благочестива людина не домагається слави ні в теперішньому, ні в майбутньому, але надає перевагу любові до Бога, щоб мати сміливість сказати: Ні теперішнє, ні майбутнє не зможуть відлучити нас від слави Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашому (Рим. 8, 38-39), Який сказав: Не шукаю Я слави Своєї (Йо. 8, 50), той, хто говорить сам від себе, — шукає своєї слави, а Хто шукає слави Того, Який послав Його, — Той істинний (Йо. 7, 18).

Запитання 300. Який є спосіб навернення — коли тут йде мова про речі невидимі?

Відповідь. Спосіб навернення роз'яснюється під час відповіді на питання про те, як треба навертатися від гріхів. А що стосується невидимого, то пригадаймо слова Господа: Немає нічого таємного, що не стало б явним (Мт. 10, 26), а також: З повноти серця промовляють уста (Лк. 6, 45).

Запитання 301. Коли хтось може сказати: мене не мучить совість?

Відповідь. Це буває і за тілесних хвороб, бо є чимало захворювань, яких хворі не помічають за собою. Проте й вони більше довіряють висновкам лікарів, ніж покладаються на власні відчуття. Так само можна подумати і про душевні немочі, тобто гріхи. Коли хто себе не засуджує, бо не усвідомлює гріхів, мусить вірити тим, які краще бачать його сутність. Приклад у цьому показали нам апостоли, які були твердо переконані у своєму щирому ставленні до Господа, але коли почули: Один з вас видасть Мене, то більше довірилися слову Господа і впевненість змінили на сумнів: Чи не я це, Господи? (Мт. 26, 21-22). А приклад святого Петра навчає нас ще краще. Коли Петро через власне палке упокорення відмовлявся, щоб Владика — Бог і Учитель — йому прислуговував, то, повіривши в істинність слів: А коли не вмию тебе, не матимеш частки зо Мною (Йо. 13, 8), одразу сказав: Не лише ноги, а й руки, і голову (Йо. 13, 9).

Запитання 302. Чи можна запаси спільноти роздавати нужденним зі сторони?

Відповідь. Господь сказав: Я посланий не для кого іншого, як тільки до овець загиблого дому Ізраїлевого (Мт. 15, 24), і: недобре відібрати хліб від дітей та й кинути псам (Мт. 15, 26). Тому немає потреби призначене тим, хто присвятив себе Богові, витрачати на сторонніх людей. А коли й може бути те, що Господь похвалив за віру: Так, Господи, але пси споживають крихти від трапези господарів (Мт. 15, 27), то нехай це робить надійний брат, призначений відповідальним за роздачу милостині, і чинить за спільною згодою инших співкерівників спільноти, щоб від надлишку, як написано, сонце сяяло на злих і на добрих (Мт. 5, 45).

Запитання 303. Чи треба, живучи в спільноті, прислухатися до того, про що всі говорять?

Відповідь. Відповісти на це запитання доволі важко. По-перше, коли всі про що-небудь говорять, це засвідчує відсутність порядку, бо апостол каже: Нехай два чи три пророки промовляють, а інші нехай розмірковують (1 Кор. 14, 29). Розподіляючи обдарування, він також призначає кожному його власне місце: в міру віри, як кожному Бог наділив (Рим. 12, 3). А на прикладі членів тіла апостол показує, що співрозмовники мають дотримуватися кожен свого роду занять: Коли ти вчитель, то займайся навчанням, коли втішитель — потішай і т. д. (Рим. 12, 7-8). Із цих слів зрозуміло, що не кожен може робити, що йому заманеться, а мусить старанно виконувати свої посадові обов'язки, доручені йому Господом. Тому настоятель спільноти, який усіма керує, мусить нести на собі весь тягар опіки й невсипно дбати про всіх і про все, думати, як боговгодно видавати розпорядження і накази і при цьому враховувати здібності й сили кожного з братів для спільного добра. А підлеглі мають дотримуватися порядку і дисципліни та пам'ятати слова Господа: Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. Я життя вічне даю їм (Йо. 10, 27-29), а перед цим Він сказав: За чужим же вони не підуть, а будуть утікати від нього, — бо не знають його голосу (Йо. 10, 5). Нехай вони також пам'ятають слова апостола: А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, — той загордився, нічого не знаючи, а перелічивши наслідки цього, каже: Цурайся таких (1 Тим. 6, 3-5). А в иншому місці апостол пише: Не гордуйте пророцтвами: всі випробовуйте, але тримайтесь доброго. Стережіться лихого в усякому вигляді (1 Сол. 5, 20-22).

Отож те, що сказане згідно із заповіддю, за заповіддю виконується, цьому слід коритися, не відступаючи навіть перед загрозою смерти. А коли що суперечить заповіді чи порушує заповідь, то хоча б ангел з неба чи хтось із апостолів того вимагав, обіцяючи життя чи погрожуючи смертю, не слід йому підкорятися, бо сказав апостол: Якби й ми або ангел з неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, — нехай буде проклятий (Гал. 1,8).

Запитання 304. Чи можна приймати якісь приношення від родичів того, хто вступає до спільноти?

Відповідь. Вирішення цього питання залежить від настоятеля. Зрештою, гадаю, що такі дарунки краще не приймати, щоб не потрапити у спокуси, а, навпаки, посприяти розвиткові віри. Бо коли спільнота прийматиме такі дарунки, це може стати підставою для нарікань. Новоприйнятий брат може мати привід для хизування, а, окрім того, апостол говорить про тих, що, живучи в спільноті, їдять і п'ють своє: ви присоромлюєте бідних (1 Кор. 11,22), а також чимало подібного. А оскільки назбирується стільки приводів до гріхів, то найкраще не приймати таких дарунків, але коли зійшлися на думці прийняти, то це має робити настоятель і вирішувати, від кого можна приймати і як розпоряджатися подарованим.

Запитання 305. Чи дозволено приймати подарунки від світських людей заради дружби чи попередніх родинних стосунків?

Відповідь. Це те саме питання, як і попереднє, на яке ми щойно відповідали.

Запитання 306. Яким чином можна розвинути в собі зосередженість?

Відповідь. Треба добре засвоїти слова обранця Давида: Бачу я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, — і я не схитнуся (Пс. 16, 8); Очі мої повсякчас звернені до Господа, Який вийме ноги мої з пастки (Пс. 25, 15); Як очі рабів до рук їхніх панів, як очі невільниці — до руки її господині, отак наші очі до Господа, нашого Бога (Пс. 123,2). Для того щоб і в незначних справах досягти зібраности для виконання важливіших доручень, кожен нехай замислиться, як він поводиться в присутності инших навіть рівних йому за становищем людей, щоб вони не ганили його постави, ходи, рухів чи мови. Так, як перед людьми ми намагаємося зберігати належний вигляд, то тим більше маємо дбати про це перед Господом, будучи твердо переконаними, що спостерігає за нами сам Бог, Який випробовує серця й думки, як написано (Пс. 8, 10), і Єдинородний Син Божий, що сповнює своє повеління: Де зберуться двоє чи троє в ім'я Моє, там і Я є серед них (Мт. 18, 20), і Святий Дух, Який опікується й наділяє дарами, та й ангел-хоронитель кожного з нас, про що каже Господь: Стережіться, щоб ви не погордували ані одним з малих цих, кажу бо Я вам, що їхні ангели повсякчас бачать обличчя Мого Отця, що на небесах (Мт. 18, 10).

Той, хто так робить, здійснює великий і важкий подвиг, щоб зробити своє благочестя боговгодним. Таким чином у нього все більше розвивається зосередженість, а особливо, коли чинитиме за сказаним: Благословлятиму Господа повсякчас, постійно хвалитимуть Його мої уста (Пс. 34,2), та: Про закон Його він буде роздумувати вдень і вночі (Пс. 1,2). А постійно й невпинно досліджуючи й спостерігаючи волю і славу Божу, розум не знаходитиме часу, щоб розпорошувати свої сили на инше.

Запитання 307. Чи треба, починаючи кожен день, чергувати псалмоспів чи молитву?

Відповідь. Серед значної кількости инших справ не можна нехтувати й цією, щоб цю справу не сприймати як незначну і невагому, а також щоб ті самі особи, що опікуються цим, не загордували й не дивилися на инших зверхньо.

Запитання 308. Чи треба в спільноті обмінюватися дарунками і чи дари мають бути співмірні?

Відповідь. Це питання суто людське. А коли треба підтвердити прояв вдячности, то нехай розважить економ — і як приймати дарунки, і як винагородити того, хто дарує.

Запитання 309. Коли з кимось трапиться щось звичайне і природне, то чи може він приступити до причастя зі святими?

Відповідь. Апостол довів, що поховані з Ним хрещенням сильніші за природні потяги і звички, коли сказав про хрещення водою: Знаючи те, що наш давній чоловік розп'ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха (Рим. б, 4-6). В иншому місці він говорить: Умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, пожадливість та зажерливість, бо через них гнів Божий приходить на синів непослуху (Кол. З, 5-6), і визначає правило: А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з його пожадливостями і пристрастями (Гал. 5,24). Але я переконався, що через благодать Христову і чоловіки, і жінки досягають цього завдяки щирій вірі в Господа. А той, хто перебуває в нечистоті й наближається до святих, згідно зі Старим Завітом отримує страшний осуд. Коли ж тут більше, ніж храм (Мт. 12, 6), то апостол нас напоумив: Хто їсть і п'є негідно, той суд для себе їсть і п'є (1 Кор. 11, 29).

Запитання 310. Чи годиться здійснювати святе приношення у звичайному домі?

Відповідь. Святе Письмо не дозволяє вносити до храму звичайний посуд, бо Боже повеління виразно забороняє щось подібне. Господь каже: тут більше, ніж храм (Мт. 12, 6), а апостол говорить: Хіба ви не маєте хат, щоб їсти та пити? Що маю сказати вам? Чи за це похвалю вас? Не похвалю. Бо я прийняв від Господа, що й вам передав і т. д. (1 Кор. 11, 22-23). З цього ми розуміємо, що на звичайній вечері не їдять і не п'ють, як у церкві, а вечері Господньої не принижують у звичайному домі, хіба що постане така потреба, то слід завчасно обрати в домі чисте місце чи й сам дім.

Запитання 311. Чи потрібно відвідувати тих, хто просить про це?

Відповідь. Відвідувати — то боговгодна справа. Але відвідувач мусить бути вдумливим слухачем і розважливим у відповідях, дотримуватися сказаного: Слово ваше нехай завжди буде ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати (Кол. 4, 6). Ходити на гостину до когось для посвоячення чи приязні — це не згідне з нашим покликанням.

Запитання 312. Чи годиться відвідувачів-мирян запрошувати на молитву?

Відповідь. Безперечно, коли вони друзі Божі, бо й апостол до них писав: Моліться за мене, щоб дане було мені слово відкрити уста свої і сміливо провіщати тайну Божу (Еф. 6, 19).

Запитання 313. Чи варто працювати при відвідувачах?

Відповідь. Не слід переривати жодної справи, яку виконують за заповіддю, заради присутнього гостя, хіба що якась особлива духовна опіка, за заповіддю Господньою, виявиться важливішою, ніж фізична праця. Святі апостоли сказали в Діяннях: Нам не личить покинути Боже слово і служити при столах (Ді. 6, 2).

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!