Преподобний Філотей Синайський

Короткі відомості

Преподобний отець наш Філотей був ігуменом монашої спільноти на Синаї - від того й наречено його Синайський. На жаль, невідомо ні коли він жив, ні де помер. Отсє його прекрасно укладене слово, поділене на сорок глав, сповнене великої духовної мудрости та спасенности для душі. Тож несправедливо було б не додати його до складу інших вітцівських писань про тверезіння. І воно потребує великої зосереджености та уваги до себе, бо коли б хто назвав його точним тлумаченням та вірним правилом тверезіння, береження ума та чистоти серця, - не погрішив би проти істини.

Преподобний отець наш Філотей Синайський - Сорок глав про тверезіння

1. Мисленна брань важча від почуттєвої. Подвижник благочестя хай так тягнеться умом своїм до єдиної цілі свого життя, щоб, як многоцінну перлину, досконало заховати в серці своїм пам'ять про Бога. Хай облишить усе, навіть тіло своє, зненавидить днесь життя теперішнє, щоб Бога Єдиного набути в серці своїм. Бо святий Йоан Золотоустий рече, що самого умового Боговидіння досить для того, щоб вигубити лукавих.

2. Хто мисленно бореться, той, за вказівками Божественних Писань, хай старанно вибере собі духовні діяння і возложить їх, як цілющі пластирі, на ум свій, щоб від рання мужньо й невідступно стояти при дверях серця свого з кріпкою пам'яттю про Бога і непрестанною Христовою молитвою в душі. Сею мисленною сторожею хай побиває усіх грішників землі, себто вірною, посиленою і д'горі знесеною пам'яттю про Бога хай січе, ради Господа, голови сильних та воїнственних помислів, бо, як знаємо, в мисленних подвижницьких трудах є свій Божественний чин і порядок діяння. Так хай роблять ті, що примушують себе, Царствія ради, до трудів, аж доки настане час вкушенія їжі. Після трапези, благодарення воздавши Господу за те, що чоловіколюбієм Своїм живить нас подвійною - духовною і тілесною - поживою, томімо себе пам'ятуванням та розмисленням про смерть. - І так щодня. Бо й навіть за такого щоденного порядку ледве-ледве зуміємо в Господі оминути тенета мисленного ворога. Се діяння, утвердившись в нас, зроджує такі три чесноти: віру, надію, любов. Віра привертає нас до істинного страху Божого; надія ж, перемігши рабський страх, зносить до любови Божої. Якщо надія не осоромлює, зроджуючи любов, на якій держаться Закон і Пророки, то любов ніколи не проминає - ні в віці сім, ні в будучім.

3. Велика рідкість - німотствуючі умом. Се привілей тільки тих, що всіма силами своїми стягають на себе Божественну благодать та сповняються од неї духовним утішенням. Тож якщо, подібно до них, хочемо розумно діяти, причаститися сієї філософії Христової - береження ума і тверезіння, розпочнім путь сію здержливістю од многоти яств, поклавши собі за правило якнайменше споживати їжі й питва. Тверезіння справедливо називається путтю, бо воно веде в Царство - і те, що внутрі нас, і в будуче. Називають тверезіння ще й умовим осердям, мисленною майстернею, бо воно виправляє, вибілює та полірує звички ума і пристрасне обертає в безпристрасне. Тверезіння подібне також до світлого віконця, через яке Бог світить людині.

4. Де смиренність, пам'ять про Бога, тверезіння і часта проти ворогів молитва - там місце Боже, або ж небо серця. Полчище бісівське боїться того місця, бо там обитає Сам Бог.

5. Немає нічого руйнівнішого за многослів'я і нічого шкідливішого від неповздержливого язика, - ніщо бо інше не здатне так сильно розладнати нашого внутрішнього миру та знищити дотла багатство наше душевне. Бо що будуємо в собі щодня, те многослів'я нараз руйнує, і що трудом збираємо, те - балакучістю - душа вмить розтринькує. Що гірше від язика неповздержливого? Він - невпинне зло. Треба покласти край велеречивості його, загнуздати його й тіснити, щоб служив він лише крайній потребі. - Бо немога навіть висловити всієї шкоди душевної, що постає від неповздержливого язика!

6. Перші двері, що вводять нас до мисленного Єрусалиму, до уважности ума, - се розумне мовчання уст, хоча б навіть ум істинно не німотствував іще. Другі двері - повздержливість у їжі та питті. Треті двері, що очищають ум і тіло, - се непрестанна пам'ять та роздуми про смерть. Узрівши красу сих останніх дверей і духом - не оком - уразившись і усолодившись пам'яттю про смерть, возжадав я її собі мати все життя за дружину, возлюбивши її благовидність та красу. Яка вона смиренна, радостопечальна, задумлива, як боїться будучої справедливої покари і як страшиться випадковостей життя! Із чуттєвих очей її непрестанно ллється цілюща жива вода, а з очей мисленних - обильне джерело премудрих помислів, що - дзюркочучи й стрибаючи - веселять розум. Отсю дочку Адамову, себто пам'ять про смерть, жадав я завжди мати собі за дружину: з нею засинати, з нею вставати, з нею бесідувати і з нею досліджувати, що буде зо мною після ісходу душі з тіла, але часто не дозволяло мені цього робити пагубне забуття - ся потьмарена дщерь дияволова.

7. Духи злоби втайні борються з душею через помисли. Бо як душа невидима - так і злозичливі сили ті нападають на неї невидимою бранню. Брань сія оснащена своєю зброєю і плянами, розміщенням війська та веденням боротьби; присущі їй і обманні хитрощі, і застрашливі несподівані наскоки, і обопільні рукопашні бої; бувають у ній перемоги та поразки з обидвох сторін. Що лиш бракує тій мисленній брані, - се проголошення війни. Для фізичної брані зазвичай визначається час і дотримання відповідних правил, - мисленний же ворог без оповіщення раптово атакує найглибші глибини серця і, здобувши перевагу через погодження серця з навіяним йому, вбиває душу гріхом. Чому піднімається проти нас така брань? Бо не сповняємо ми волі Божої, себто заповідей Божих, хоча й молимося про це щоденно: Нехай буде воля Твоя. І якщо відірвемо ум свій від блукання -цілковитим тверезінням у Господі - й старанно наглядатимемо за ворогів невидимих вторгненнями до серця і сплетіннями вражих мрій і фантазій, то пізнаємо це з власного досвіду. Тим-то й Господь, спрямовуючи боротьбу нашу проти злобних демонів і - яко Бог - провидячи їхні злі задуми, поставив на противагу їм заповіді Свої, застерігаючи покарою тих, що порушують їх.

8. Коли трохи навчимося здержуватися і віддалятися од видимого зла, що породжується п'ятьма чуттями, тоді зможемо й серце своє оберігати в Ісусі, просвічуватися від Нього, вкушаючи умом своїм незмірні благості Його. Саме для того й треба нам очищати серце наше, щоб - коли безперервна уважність розжене із нього хмари злих помислів - могли ми, як у ясний день, чітко узріти Сонце Правди - Ісуса Христа - і просвітитися в умі словесами величі Його, бо відкриваються вони не всім, а лише тим, хто досконало очистив ум свій.

9. Щодня будьмо в такім настрою, в якім належить явитися нам пред лицем Божим. Бо пророк Осія каже: Пильнуй любов та правду і чекай на Бога твого постійно (Ос. 12:7). Також і пророк Малахія од лиця Божого рече: Син шанує батька, а слуга господаря, коли ж Я батько, то де Моя пошана? Коли Я господар, де страх передо Мною?- каже Господь (Мал. 1:6). Апостол закликає нас: Очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа (2 Кор. 7:1). І премудрість научає: Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б'ють життя джерела (Прип. 4:23). Та й Сам Господь Ісус Христос заповідає: Очисть но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті (Мт. 23:26).

10. Плодом недоречних пустих бесід буває іноді ненависть до нас тих, хто слухає; іноді ж докір і осміяння за нерозумність розмов наших; іноді осквернення совісти, а іноді осудження від Бога і засмучення Духа Святого - що найжаскіше.

11. Хто, очищаючи серце своє і з коренем вириваючи з нього гріх, ради Господа трудиться, здобуває Божественне відання і зрить умом своїм незриме для багатьох, - хай не виноситься над братами своїми. Що між створіннями чистіше од безтілесного і що відаючіше од ангела? Одначе й він, вознісшись, скинутий був із неба, як блискавка. Його зарозумілість виставив йому Бог за нечистоту. - Шукачі золота заглиблюються під землю. Будь і ти під усіма, як вони під землею, щоб добути тобі золото відання.

12. Апостол каже: Кожний змагун стримується від усього (1 Кор. 9:25). Неможливо бо з насиченим черевом ополчатися проти начал, проти невидимих сил злоби тим, що зв'язані плоттю - тяжкою і завжди похітливою на духа. Бо Царство Боже не їжа і не пиття (Рим 14:17). Прагнення тіла вороже Богові - бо не кориться законові Божому, та й не може (Рим 8:7). Не може - очевидно - через те, що, будучи земне, сотворене з соків, крови й мокроти, -до земного завжди похітливе і падке на погибельні зваби нинішнього віку. Прагнення тіла (веде) до смерти... Тілесні не можуть подобатись Богові (Рим. 8:6-8).

13. Усмиряймо себе повсякчас, якщо щиро бажаємо берегти ум свій у Господі. Сокрушаймо серце своє завжди, шукаючи і бажаючи всього того, що впокоряє його. Пам'ять про колишнє життя наше у світі, якщо пригадати його як годиться, сокрушає серце наше. Також пам'ять про всі гріхи, від юности содіяні, усмиряє нас, і сльози зроджує, і до найсердечнішого благодарення Богові за дар прощення підносить, як і повсякчасна пам'ять про смерть, що породжує у нас плач радісний, солодкий і тверезіння ума. А найпаче впокоряють мудрування наше і змушують потупити очі в землю страсті Господа нашого Ісуса Христа. Вони виточують джерела сліз з віч наших. Крім того, істинно усмиряють душу великі Божі благодіяння для людини, коли серцем усвідомити їх і подивляти, бо боремося ми якраз із гордими, невдячними Богові демонами.

14. Не цурайся ж - через самолюбство своє -сих спасенних ліків душевних, тим паче якщо маєш нужду в них. Бо інакше - не учень Христовий ти і не наслідувач святого Павла, що визнавав про себе: Я недостойний зватись Апостолом (1 Кор. 15.9), а в іншому місці зізнається, що спершу був блюзніром, гонителем і знущателем (1 Тим. 1:13). -Чи бачиш, гордію, що навіть Святий не забував колишнього життя свого?! Та й усі Святі, від початку сотворення світу й донині, облачались у се одіяння Боже, себто в смиреніє. Сам Господь наш Ісус Христос - Бог незбагненний, несповідимий і несказанний - усе Своє в плоті життя облечений був у смирення. Тож справедливо святе смиреніє повинно іменуватися і Божественною чеснотою, і Владичою заповіддю, і Господнім облеченням. Ангели і всі світлі Божественні сили бережуть чесноту сію, відаючи, як низько впав сатана, коли возгордився був, і як лежить лукавець сей у бездні преісподній за гордість свою, безчесніший пред Богом паче всякої іншої тварі, як вічне нагадування Ангелам і людям того, що найбільше треба боятися падіння у цей гріх. Знаємо й те, яким падінням впав Адам через гордість. Маючи ж перед очима приклади високотворної чесноти смирення, завжди й повсякчас, скільки мога, смиряймо себе, врачуючись вказаними вище ліками. Упокорімо себе душею і тілом: мудруванням, бажанням, мовою, помислом, виглядом, одно слово - і зовнішньо і внутрішньо. Головно ж турбуймося про те, щоб Ісус Христос - Син Божий і Бог, сущий за нас, - не став проти нас. Бо з насмішників Господь сміється, покірним дає ласку (Прип. 3:34). Осоружний Господеві - кожен гордий серцем (Прип. 16:5), бо кожний, хто виноситься, буде принижений (Лк. 18:14). Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, - каже Спаситель (Мт. 11:29). Пам'ятаймо ж про це!

15. Зважайте на самих себе, - поучає нас Господь, - щоб часом серця ваші не обтяжилися обжерством, пияцтвом та життєвими клопотами (Лк. 21:34). Кожний змагун стримується від усього, - вторить Господеві Апостол (1 Кор. 9:25). Відаючи ці словеса, звернені до нас у Божественнім Писанні, живім повздержливо. Найпаче відкиньмо різноманітність яств, привчімо тіло своє до чину чеснотливого, живлячи помірно його. Бо тоді легко приборкати й підкорити розумові розбурхані похоті та порухи гніву. Та й від інших прогрішень легше буде вберегтися, позаяк чеснотою вважається у подвижників всебічна здержливість, себто віддалення од усякого зла. Тим-то основа чистоти - після Бога, джерела і подателя усіх благ, - се щоденна здержливість од многоти яств.

16. Як сатана, противлячись Богові, щоб не сповнялася воля Його, воює через нас, людей, тим, що важиться перешкоджати нам сповняти заповіді Божі, - так знову Бог, бажаючи, щоб люди сповняли святу волю Його, себто Божественні й животворящі заповіді, розбиває пагубне намірення лукавого також через нас, людей. Безумне бажання ворога боротися з Богом тим, щоб втягувати людину до порушення заповідей Божих, Бог, відаючи неміч людську, Сам і повалює. І подивись, чи не так воно є? - Усі Божественні заповіді містять закони для душі нашої, себто дратівливої, пожадливої й мисленної сили її, та врачують її з поміччю того, що повелівають. Хто ревно сповняє їх, той душею істинно здоровий. Але проти тієї ж душі вдень і вночі воює диявол. Якщо він бореться проти душі нашої, ясно, що він воює проти заповідей Христових, бо Христос через заповіді накладає закон на дратівливу, пожадливу й мисленну силу душі. - І дивись-но: провіщення, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпадає судові (Мт 5:22), і заповідання Його, що слідують за тим, - се врачування дратівливої частини душі. Цю заповідь та інші, дані разом з нею, ворог намагається скасувати внутрі нас через помисли сперечання, злопам'ятства та заздрости. Знає бо протиборець сей - наш і Божий, - що правителем дратівливої частини є сила мисленна. Ось через те він найперше пускає стріли в неї через помисли підозріння, заздрощів, суперечки, сварні, лукавства, марнославства, щоб лиш мисленна сила зреклася властивої їй влади і, віддавши бразди правління роздратуванню, залишила його без усякого стриму. Тоді роздратування, відкинувши свого управителя, безупину виносить через уста в словах усе, що раніше вкладено було в серце, що дотіль заховане було в ньому навіюванням вражих помислів за недбайливости ума. Серце тоді сповняється не Духа Божого й Божественних помислень, а неприборканої злости лютої, бо, як каже Господь, з переповненого серця говорять уста (Лк. 6:45). Коли ж лукавий доведе людину до того, що вона почне вивергати в словах те, що раніше задумувала лиш тайно в серці, тоді вона - яко бранець лукавого - не лише відважиться сказати братові своєму нікчема чи дурень, а наговорить куди більше страшніших слів, а далі дійде навіть до братовбивства. - Ось які каверзи плете лукавий щодо даної нам Богом заповіді не гніватися всує. – А чей же могло б і не дійти до страшних слів, та й до того, що слідує за ними, коли б одразу, після роздратування, чоловік - молитвою і пильнуванням себе - виганяв із серця вражі навіювання. Так-то душегубець досягає злої цілі лише тоді, коли знайде кого, що під впливом вкладених ним у серце помислів готовий порушити Божественну заповідь.

17. А що велить Божественна Владична заповідь пожадливій частині душі? - Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці (Мт 5:28). І яку ж сітку проти сеї заповіді сплітає в умі людськім душогубець? Позаяк предмети, що можуть збуджувати пожадливість душі, віддалені од подвижника, то ворог підступає ізнутрі і там підіймає похітливу брань проти Божої заповіді, малюючи в душі розпусні образи, нашіптуючи слова, що збуджують до пристрасти, та й багато чого іншого підсовує душі, про що знають ті, що спокушені були в мисленних бранях.

18. Яка ж заповідь містить головні правила для мисленної сили душі? - А я кажу вам не клястися зовсім... Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні (Мт. 5:34,37). І ще: Хто не зречеться всього, що має, не може бути Моїм учнем (Лк. 4:33). Входьте вузькими дверима (Мт 7:13). Протиборець же наш - бажаючи і цю мисленну силу нашу, хороброго воєводу душі, зробити підручною собі - відбирає спочатку в неї здоровий глузд через помисли чревоугодництва та недбайливости, позбавляючи її тим даної їй влади над іншими силами і насміявшись із неї, як із п'яного вождя, примушує сповняти свої навіювання і захцянки, задіюючи дратівливість і хтивість як помічників своїх у тім. Сили ж ті, похітлива і дратівлива, без сили мисленної, обертають усі п'ять чуттів наших на слуг собі покірних, на знаряддя для явних гріхів. І ось які від того постають согрішення та падіння. - Коли ум зсередини не загнуздає і не зв'яже почуттів, тоді очі всюди цікаво розбігаються, вуха слухають суєтне, нюх виніжується, уста нестримно базікають, а руки тягнуться до непотребного. Відтак замість правди царює у людині брехня, замість мудрости - безум, замість чистоти -розпуста, замість мужности - боягузтво. Коли ж чотири головні чесноти - мудрість, справедливість, мужність і здержливість - здорові та сильні в людині, тоді добре управляють трьома силами душі, -а се стримує чуття від усього лихого. Тоді ум, перебуваючи в тишині, управляє силами душі по-Божому та з їх поміччю легко перемагає в мисленній боротьбі. Коли ж ум неуважний, схиляє до розгублености інші сили і подолується підступами лукавого, - тоді переступає він Божественні заповіді. А за переступ заповідей по-різному буває: або - відповідне покаяння, або - мука в будучому віці. Тож дуже добре, коли ум завжди тверезіє, бо тоді він, з природи своєї, істинно хранить Божественні заповіді.

19. Гріхолюбива душа звідусіль оточена духами злоби, тож в'яжеться путами тьми - і через ту довколишню темінь не може молитися істинно, бо зв'язана ними тайно в глибинах своїх або й сама не відає як, тож сліпує внутрішніми очима своїми. Та коли вона, отямившись, припаде до Бога і - по силі своїй - тверезітиме на молитві, тоді помалу-малу вивільняється силою молитви від тьми, а інакше ніяк несила їй звільнитися від неї. Відтак пізнає вона, що внутрі серця її точиться інше боріння, інше сокровенне протиборство, інша війна, викликана в помислах духами зла, як свідчить Святе Писання: Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця (Проп. 10:4). Місце ж ума - тверде стояння його в чесноті й тверезінні. - Людина ж вільна вибирати: жити їй чеснотливо чи грішно. Та Писання научає: Блажен муж, що за радою безбожних не ходить і на путь грішників не ступає (Пс. 1:1). І Апостол закликає: Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші (Еф. 6:14).

20. Міцно-преміцно держімся Христа, бо немало є таких, що всіляко намагаються вигнати Його з душі своєї. Не допустім, щоб Ісус зник у натовпі помислів наших, що юрмляться на місці душі (Йоан 5:13). Та вдержати Його неможливо без труду душевного. Потрудімося ж пізнати життя Христове во плоті, щоб і своє прожити в смиренії. Пам'ятаймо про страсті Христові, щоб, ідучи слідом за Ним, терпеливо зносити все скорботне на путі своїй. Вкусімо незречимого до нас милосердя Божого, щоб від солодкости його душею пізнати, який благий Господь. А над усе - віруймо без найменшого сумніву в усе, що рече Він, і щоденно очікуймо Провидіння Його святого щодо нас. І що б не сталося з нами, з чим не стрілися б ми в житті, усе приймаймо з вдячністю, любов'ю та радісним вдоволенням. Навчімось зріти Єдиного Бога, Котрий усім управляє за Божественними законами премудрости Своєї. Коли будемо жити так, тоді недалеко ми від Бога. Знаймо притім, що благочестя - це досконалість без меж, як сказав хтось із Богоносних і досконалих у дусі мужів.

21. Хто, живучи благоговійно, непрестанно пам'ятає про смерть, той мудро вириває ум свій із рук пристрастей і гостріше підмічає повсякчасні спокуси бісівських підступів, аніж той, хто живе без пам'ятування про смерть і надіється очистити серце своє діянням самого лиш розуму, а не тим, щоб завжди берегти печальне й плачевне помислення про смерть. Він бо, хизуючись своїм бистрим умом та вмінням приборкувати всі пагубні пристрасті, не відає, як пов'язується - найгіршою з усіх - пристрастю гордости, стає зарозумілим, немов той, що надіється досягти чогось без Бога. Йому треба тверезіти день і ніч, щоб через високомірність свою не позбутися розуму. Бо, як каже апостол Павло (1 Кор. 8:1), люди, що набираються знання звідусіль, зазвичай надимаються перед тими, що, як їм здається, менше знають від них, тому що нема в них іскри напутливої любови. А хто неустанно помишляє про смерть, той проникливіший умом від того, у кого немає такого помислення, той помічає підступи демонів, легко проганяє і перемагає їх.

22. Солодка пам'ять про Ісуса разом із гнівом сердечним і смутком спасительним дощенту руйнує усі приваби помислів, їхні навіювання, слова, мрії, похмурі уявлення, себто все, чим озброюється і нахабно воює проти нас нищівний ворог, намагаючись поглинути душі наші. Ісус, коли воззвати до Нього, легко спалює усе це. Бо ні в кому іншому нема нам спасіння, окрім Христа Ісуса. Про се й рече Сам Спаситель: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йоан 15:5).

23. Отже, всіма силами неустанно бережім серце наше од помислів, що туманять дзеркало душі, в якому належить віддзеркалюватися лише Єдиному Ісусові Христові, Котрий премудрість і сила Бога Отця єсть. Невпинно шукаймо Царства Небесного внутрі серця нашого, і тоді таїнственно знайдемо в собі і зерно, і перли, і квас, і все інше, якщо лиш очистимо око ума нашого. Тим-то й Господь наш Ісус Христос прорік: Божеє Царство всередині вас (Лк. 17:21), розуміючи під сим Божество, що внутрі серця нашого перебуває.

24. Ревне тверезіння очищає совість. Очищена ж совість, як світло, що возсіяло на повну міць, виганяє з нутра нашого всіляку пітьму. А як пітьма розсіється, тоді совість, через безнастанне істинне тверезіння, знову виявляє те, що було забуте чи приховане. Водночас совість - тим-таки тверезінням - вчить нас, як невидимо боротися з ворогами в умі своїм, як воювати з помислами своїми, як метати списи точно в ціль, вправно закидати ворогів камінням мислей благих, щоб отруйні стріли вражі не вражали ума нашого, научаючи його безпечно ховатися у Христі - сім непроминаючім світлі - замість згубної пітьми. Хто відчув на собі благодать того світла, той розуміє, про що я кажу. Душа, закуштувавши його хоч раз один, ніколи не насититься, і що більше споживає його, то більше прагне. І се світло, що притягає до себе ум, як сонце очі, світло незречиме само в собі, яке одначе можна описати, лише не словом, а почуттям того, кого пройняло воно, - наказує мені мовчати, хоча ум хотів би ще насолоджуватися бесідою про нього.

25. З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить (Євр. 12:14), щоб здобути вам любов і чистоту: вони бо суть мир і святиня. Гнів же свій оберніть проти демонів, що мисленно ополчились проти вас усією злобою своєю. Ось послухайте, як треба боротися вам повсякчас. - До тверезіння долучіть молитву: тверезіння бо укріпить молитву, а молитва - тверезіння. Тверезіння, неустанно наглядаючи за всім, що діється внутрі нас, помічає, як вороги намагаються прорватися туди і, загороджуючи їм вхід, призиває на поміч Господа Ісуса Христа, щоб Він прогнав тих лукавих воїв. Уважність наша загороджує їм вхід, возбраняючи їм увійти; а Ісус, що Його взиваємо, проганяє пріч демонів вкупі з мріями їхніми.

26. Неустанно пильнуй свій ум. Як тільки помітиш вражий помисел, що підкрадається до тебе, тут же загороди йому вхід, а головне - призви Христа Господа на поміч. Найсолодший Ісус, лиш тільки ти віззвеш до Нього, одозветься: «Я з тобою, Я захищу тебе». Ти ж навіть тоді, коли всі вороги твої будуть подолані, знову ревно пильнуй свій ум. Бо ось хвилі помислів котяться наново, валяться на тебе звідусіль - від них душа твоя вже погружається в пучину і от-от потоне-згине в ній навік. Але Ісус, як тільки ти воззвеш до Нього, забороняє -яко Бог - злим вітрам помислів бурувата, і вони тихнуть. А ти, ізбавившись - надовго чи на мить -од вражеських напастей, прослав Того, Хто спас тебе, та помисли про смерть свою.

27. Уважно й душевно звершуймо путь свою. Уважність і молитва, щодень сопряжені між собою, немов огненна колісниця Іллі, підіймає на височінь небесну того, хто причастився їх. І що я кажу? Хто укріпився у тверезінні або намагається укріпитися у нім, той чистотою серця свого содіюється мисленним небом із своїм сонцем, місяцем і зорями та стає вмістилищем невмістимого Бога -завдяки таїнственному віданню і сходженню ума. Хто любить Божественну чесноту, нехай щомиті взиває ім'я Господнє і - по силі своїй - слова обертає в діла. Хто оберігає п'ять чуттів своїх, що ними зазвичай ушкоджується душа, той усіляко полегшує уму своєму сердечний подвиг та брань. Отож умудряймося одвертати од душі своєї усі зовнішні шкідливі удари та ураження, а з помислами, що зроджуються від них внутрі, борімось Богом дарованими середниками, керуючись духовним мистецтвом. Трудом чування приборкуймо пориви до чуттєвих задоволень, повздержністю у їжі та питті утончімо тіло своє, щоб полегшити сердечну брань собі. Цим усім облагодіємо найпаче себе, а не кого іншого. Помисленням про смерть мучмо душу свою і пам'яттю про Христа Ісуса збираймо воєдино повсюдно розпорошений ум наш, головно вночі, коли він зазвичай чистіший і світліший, бо ясно зрить пред собою Бога та все Божественне.

28. Не цураймося також трудів тілесного подвижництва, бо як із землі пшениця, так од них проростає духовна радість і досвідченість у добрі. Не глушімо брехливими мудруваннями голосу совісти нашої, тому що вона схиляє нас до всього спасенного й діяльного та завжди звіщає про довг наш і покликання, головно коли очищена вона живим і діяльним тверезінням ума. Тоді вона -завдяки чистоті своїй - звичайно виносить ясний суд про все: суд обґрунтований і рішучий, без усякого вагання. Ради чистоти совісти нашої не збиваймося з путі ложними мудруваннями, бо вона - совість наша - возвіщає нам життя, угодне Богові, і строго викриває душу, якщо осквернилася та гріхами, вчить, як виправити прогрішення, схиляючи серце наше покаятись та вказуючи йому врачування з солодким напоумленням.

29. Дим, що клубиться з підпалених дров, тяжкий для очей, але згодом з'являється світло вогню і усолоджує зір, хоча раніше дим виїдав очі. - Так і уважність, безнастанно напружуючи очі ума, втомлює і обтяжує голову. Та Ісус, що Його безнастанно призиваємо в молитві, явившись, просвічує серце наше. Пам'ять про Нього, разом з внутрішнім осіянням, приносить і найбільше з благ - Самого Господа.

30. Ворог збурює ум наш, бо хоче, щоб ми разом з ним їли порох земний і, створені на образ Божий, повзали на череві. Але Бог сказав: Я покладу ворожнечу між тобою і змієм (Бут. 3:15). Тим-то завжди зідхаймо до Бога, щоб неустанно жити нам для Нього, а не уражатися розпеченими стрілами диявола. Я вивищу його, - каже Господь Бог, - бо знає Моє ім'я (Пс. 90:14). Справді, Його спасіння близьке до тих, що Його бояться (Пс. 85:10).

31. Блаженний Апостол, вибрана посудина, благовісник во Христі Ісусі, досвідчений у внутрішній, невидимій, мисленній борні, що точиться в людині, прорік був у Посланні до ефесян: Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах (Еф. 6:12). Апостол Петро також закликає: Будьте тверді і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою (1 Пт. 5:8-9). Сам Господь наш Ісус Христос, виявляючи, як по-різному люди слухають слів Євангелії, сказав: Потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово. - Яку крадіж чинить він, вкидаючи людей у лихе забуття щоб вони не увірували та й не спаслися! (Лк. 8:12). - І знов апостол Павло рече: Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене (Рим. 7:22-23). - Все це сказано, щоб научити нас і відкрити сокритеє нам.

32. Розум людський без самодорікання і смирення зазвичай чваниться, помишляючи, що він стоїть вище від інших. Ми ж, усвідомивши всю неміч свою, міркуймо так, як великий Апостол народів: Я не вважаю, що осягнув уже мету: забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду, женусь до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі (Флп. 3:13-14). І ще: Тож і я біжу, та не як навмання; веду кулачний бій, не як повітря б'ючи, а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним (1 Кор. 9:26-27). Чи бачиш Апостолове смирення і велике стремління до чесноти? Чи бачиш, як усмиряв себе сей святий, великий муж? Послухай, що каже він: Христос прийшов, щоб спасти грішних, з яких я -перший (1 Тим, 1:15). - То як після того нам, що знаємо лихе єство наше, не усмиритися? Що бо гірше є від пороху земного?! І про Бога пам'ятаймо, бо для того ми й сотворені, і до подвигів здержливости приучаймося, щоб легше було слідувати за Христом, Господом нашим.

33. Хто віддається злим помислам внутрішньо, не може бути чистим од гріхів зовнішньо. Хто не викорінює злих помислів із серця, не може не творити злих діл. Причина блудного ока криється у тім, що раніше зблудило й потьмарилось внутрішнє око. Бажання слухати соромне криється у радім слуханні душевним вухом усього того, що скверні демони нашіптують на згубу нам. Тож очищаймо себе в Господі внутрішньо й зовнішньо. Бережім свої почуття і щоденно одрікаймося від пристрасних помислень і гріхів. Як раніше, в дні нерозуму нашого, кружляли ми у світі, суєтились умом і гарували всіма почуттями своїми на догоду гріховну, - так тепер, здійнявшись до життя у Бозі, всеціло трудімося умом і почуттями своїми для живого й істинного Бога, ради правди та волі Його.

34. Попервах нападає на людину спокуса (ураження, навіювання грішного помислу); опісля настає згода зі спокусою, коли увага людська цілковито прикута до предмета, який уразив її і зайняв; далі йде здруження (предмет, що уразив душу, викликав бажання у ній, - душа ж погодилась на те, здружилася з предметом); за сим слідує полонення (предмет скував душу, що забажала його, і, як зв'язану рабу, веде до гріха); накінець пристрасть (хвороба душі) - частим повторенням, вдоволенням того самого бажання і звичкою до діл, якими вона задовольняється, - вкорінюється у душу (стає рисою характеру). - Ось поприще для борні, що вирує у нас! Так і святі Отці це описують.

35. Спокуса - це голий помисел чи образ якої-небудь речі, породженої у серці і представленої уму. Згода - це пристрасне чи безпристрасне бесідування з предметом або образом, що представився; здруження - це схиляння душі до предмета з насолодою. Полонення - це насильне й невольне ув'язнення серця, злиття з предметом, що полонив нас, від чого щезає добрий стан душі, втрачається спокій, а пристрасть вкорінюється в душу довготривалим прив'язанням до будь-якого предмета. З усіх тих діянь, чи станів перше - безгрішне; друге - не зовсім; третє - залежно від стану того, хто подвизається (або до міри подвигу і протиборства його); боротьба ж веде або до вінців - якщо хто устоїть, або до мук - якщо впаде.

36. Під час молитви полонення - це щось одне, а поза молитвою - інше. За пристрасть, безсумнівно, треба або рівносильно покаятися, або мучитись у будучому віці. Хто протистоїть спокусі або безпристрасний до неї, той одним махом відсікає од себе все соромне. Така бо боротьба злих демонів проти християн: монахів і мирян, у якій бувають як поразки, так і перемоги. Переможців чекають вінці, а тих, що впали і не каються, - муки. Подвизаймося ж проти ворогів наших мисленно, щоб не сповняти їхніх злих рад наяву. Ревно шукаймо внутрі себе Царства Небесного, відсікаючи від серця усякий гріх. Тоді з поміччю такого прекрасного діяння -тверезіння і молитви - збережемо чистоту серця і непрестанне сокрушення пред Богом.

37. Багато хто з монахів не знає того, що терпить він полонення від демонів. Старається бо вправлятись у ділах зовнішніх, про ум же зовсім не дбає і живе собі немовби в безхитрісній простоті. Не відаючи, що таке сердечна чистота, нічого не знає він і про тьму внутрішніх пристрастей. А недосвідчені у внутрішній боротьбі, про яку каже святий Павло, - недосвідчені й у добрі, тож лише явні гріхи вважають падінням - мисленні ж поразки і перемоги, що їх не бачить тілесне око їхнє, сокриті від них, - відомі бо вони лише одному подвигоположникові Богу й совісті тих, хто подвизається. Видається, до таких недосвідчених і сказане сеє слово Писання: Кажуть: Мир, а миру нема (Єз. 13:10). За таких братів, що через невідання перебувають у затьмаренні духовнім, треба молитися і навчати їх, скільки мога, віддалятися не лише від видимих злих діл, а й від того зла, що сокрите в них у серці. Для тих же, що мають Божественне бажання - очистити душевне око (зріння душі), щось одне є діяння Христове, а щось інше - таїнство.

38. Множество істинних чеснот сокрито в пам'яті про смерть. Вона бо - родителька плачу, всебічна здержливість, нагадування про геєну вогняну, матір молитви й сліз, страж серця, джерело самозаглиблення та розсудливости, чада котрих -істинний страх Божий та очищення серця від пристрасних помислів - охоплюють багато Владичних заповідей. У такім серці боріння і подвиг звершуються крайнім трудом. І про це - вся турбота воїнів Христових.

39. Якась несподівана пригода чи напасть зазвичай розстроює мисленну увагу нашу та, вирвавши ум із спасительного благого настрою і погасивши в нім бажання кращого, втягує його у грішні розмови й зваби. А причина такого згубного лиха криється у тім, що ми нітрохи не протистоїмо спокусам, які щомиті готові нападати на нас звідусіль.

40. Не розстроїть і не опечалить нас ніяка з повсякчас готових напасти на нас скорбот, якщо тільки, усвідомивши неминучість того, завжди будемо готові до зустрічі з нею. Тим-то Божественний апостол Павло рече: Я милуюся в немочах, погорді, в нестатках (2 Кор. 12:10). Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані (2 Тим. 3:12). Господу Єдиному слава навіки віків! Амінь.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Преподобний Філотей Синайський" ]

[ Купити книгу: "Преподобний Філотей Синайський" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!