Святий Марко Подвижник: Послання до монаха Миколая

1. Ревно дбав ти про спасіння своє і у великій турботі про життя в Бозі розповів нам усе про себе: як гаряче вознамірився ти прильнути до Господа строгим життям, здержливістю і всяким іншим самоумертвленням, подвизаючись у чуваннях і ревній молитві. Оповідав також про брані й силу плотських пристрастей, що запалюються у тебе в тілі, повстаючи на душу від закону гріховного, що воює проти закону ума. Головно ж печалився тим, що тобі вкрай докучають пристрасті гніву й похоті, тож шукав ти словесного поучення, що треба робити, які труди й подвиги вершити, щоб взяти верх над цими згубними пристрастями.

2. Тоді я - во ім'я любови - вирік був у Бозі душеспасительні мислі й поради благорозумні, вказуючи, якими трудами й подвигами може душа, що з розсудливістю і просвіченим віданням розумно живе за Євангелієм, ради віри своєї, піддержувана благодаттю Божою, погасити внутрі серця свого клекочучі злі помисли і почуття, головно ж згадані пристрасті гніву й похоті. Бо до яких пристрастей, через схильність і звичку, душа особливо пристрастилася, проти тих повинна неустанно й ревно подвизатися, поки не подолає плотських безсловесних ваблень до гріха, котрим раніше підкорялась, захоплювалась і полонялася ними через внутрішню з ними в думках згоду, часте згадування лихих помислів і пристрасне з ними базікання.

3. Нині ж, понеже я віддалений од тебе лицем -та не серцем! - відійшов бо в пустиню до істинних подвижників та борців Христових, щоб і собі, хоч мало подвизаючись і борючись разом з братами, що протистоять ворожим спокусам і доблесно опираються пристрастям, відкласти лінивство, відсікти розслабленість, відринути од себе недбальство і набути святу ревність угоджати Єдиному Богові, -то викладу твоїй щиросердості на письмі коротку настанову і душеспасительні поради, щоб те саме, про що я говорив тобі віч на віч, міг ти, перечитуючи уважно, мати з того духовну користь, немовби ми з тобою ніколи й не розлучались.

4. Ось із чого, сину мій, повинен почати ти спасенний у Бозі подвиг життя твого. - Приснопам'ятно бережи в умі твоїм усі минулі і днесь сущні промисленні діяння про тебе чоловіколюбивого Бога, непрестанно роздумуй про всі благодіяння Його во спасеніє душі твоїй і ніяк не дозволяй собі - чи через затьмарення злим забуттям (яке насилає ворог), чи через зледачіння своє - не пам'ятувати многих і великих благодіянь Його, щоб даремно й невдячно не прожити тобі решти життя твого. Бо пам'ятування се, як остюк якийсь, уражаючи серце, попихає його завжди до ісповідання щедрот Божих, до смиренномудрости, до благодарення сокрушеної душі, до дбайливости про все добре, до воздаянія Богові за благодіяння Його добрим і чеснотливим життям - заглибленням добросовісною мислію в такі пророчі слова: Чим Господеві я віддячу за всі Його добродійства для мене? (Пс. 116:12). Коли душа спогадує усі від народження благодіяння до неї чоловіколюбного Бога, так само як і те, від скількох бід Він многократ ізбавляв її або, до скількох впавши беззаконь і на які самовільно посковзнувшись прогрішення, не була вона - праведним судом Божим - передана духам, що її спокушали були, на погибель і смерть, але чоловіколюбно, довготерпеливо терплячи її прогрішення, оберігав її Господь, очікуючи її навернення. - І тоді, як вона охоче гарувала пристрастями своїми на ворогів і злих духів, - чоловіколюбний Владика живив її, покривав, дбав і накінець - благістю Своєю - наставив її на путь спасіння, вклав у серце їй любов до подвижницького життя, надихнув з радістю покинути світ сей і всі зваби плотських утіх його, прикрасив ангельським образом подвижницького чину і надоумив святих отців прийняти її до братії. Коли спом'яне душа все це, то хіба не перебуватиме повік у сердечнім сокрушенні? Маючи такий завдаток ниспосланих раніш благодіянь, коли сама вона не робила нічого доброго, чи не сприйме тоді твердої назавжди надії, говорячи так сама собі: «Якщо тоді, коли я не робила нічого доброго, а лиш безконечно грішила пред лицем Божим, валяючись у багні плотських нечистот та інших скверних діл, Господь не за гріхи мої сотворив мені і не за беззаконня мої воздав мені, але ущедрив такими многими дарами і благодатями, то коли накінець всеціло служитиму Йому непорочним чеснотливим життям, яких благ і яких дарувань духовних сподобить Він мене, на всяке діло благе укріпляючи, направляючи і спомагаючи?» Хто так врозумляє себе і не забуває ніколи Божих благодіянь, той схиляє себе до всякого доброго подвигу чесноти і на всяке содіяння правди, будучи завжди ревним і неустанно готовим творити волю Божу.

5. Отож, сину возлюблений, маючи - благодаттю Христовою - природний розум, бережи завжди в собі таке діяння і таке благе міркування. Не дозволяй, щоб покрило тебе, немов чорна хмара, пагубне забуття, ні те зледачіння, що перегороджує шестя твоє ввись, усуєтнює ум і відхиляє його від благоговійного життя; ні темінь невідання -сія причина всіх лих, ні недбальство всезле, ні зваблення плотською сластю, ні подолання ненажерливістю черева, ні зачарування в умі пожаданнями, ні скверне в собі самому здруження з блудними помислами, - щоб не переміг тебе гнів, що породжує ненависть до братів (якщо через якийсь жалюгідний та окаянний привід засмучуючи і засмучуючись, почнеш збирати в пам'яті злі помисли супроти ближнього твого), ні не одвернувся ти від щирої молитви до Бога, ні не полонився умом, щоб звірським помислом підглядати за братом. - Бо інакше за таку звірину вдачу, повну плотського мудрування, будеш зв'язаним у совісті своїй і переданий для покарання злим духам, котрим підкорявся, поки ум, зубожівши цілковито і поглинувшись печаллю і нудьгою, знову не почне з усяким смиренням шукати начало путі спасіння, по багатьох трудах у молитвах та всенічних чуваннях сподобиться відпущення гріхів своїх смиренним визнанням їх перед Богом і ближніми. Відтак починає він знову тверезіти і, просвічений світлом Євангельського знання, благодаттю Божою пізнає, що хто не віддасть себе всеціло на хрест у смиренності й самопониженні та не повергне себе ниць перед усіма на зневагу, приниження, презирство, наклеп, глум і наругу, терплячи все це з радістю ради Господа, не шукаючи нічого мирського: ні слави, ні чести, ні похвали, ні вишуканих яств і пиття, ні дорогих одіянь, - той істинним християнином бути не може.

6. Якщо такі чекають нас подвиги, брані й вінці, то доки будемо потурати собі, доки зневажатимемо себе удаваною подобою благочестя і підступно працюватимемо немовби для Господа, шукаючи натомість слави людської, являючи перед Тим, Хто відає тайне, укрите лукавство своє? Бо ми, хоч многі й мають нас за святих, досі ще звірі нутром своїм: сповид благочестя тільки маємо, сили ж його перед Богом зреклися (2 Тим. 3:5). Хоч многі й вважають нас за дівственників непорочно чистих, та перед Всевідаючим тайно осквернені ми внутрі нечистими приставаннями з блудними помислами й спокусами пристрастей. І навіть не журимось про те, сліпуючи короткозорим умом своїм - через удаване подвижництво своє, а також людські похвали. Доки ж будемо шкутильгати в суєті ума, відцуравшись Євангельського вчення і зрікшись добросовісного життя? Замість того, щоб рішуче й ревно йти шляхом Божих заповідей і сміливе уповання віднайти в сумлінні, - все ще утверджуємося на самій лише мнимій праведності зовнішнього чоловіка свого і самі себе спокушаємо виправленням лише зовнішнього в собі. А все через те, що не маємо істинного розуміння діла Божого, бажаємо догоджати людям і від них шукаємо собі слави, чести й похвали.

7. Істинно прийде непідкупний Судія і освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець (1 Кор. 4:5). Він ні багатого не побоїться викрити, ні бідного не помилує за гріхи. Він здійме зовнішній покров кожного і виявить сокриту внутрі істину - і правдивих подвижників і борців, що добросовісно жили, при Ангелах увінчає перед Отцем Своїм, а обманців, що лише зовні облачалися у ризу благочестя і перед людьми тільки хизувалися побожним життям своїм, суєтно утверджуючись на видимім і цим самих себе спокутували, торжественно викриє перед усією вишньою Церквою і перед усім воїнством небесним й - вельми засоромлених - вкине до темряви кромішньої.

8. Такі бо подібні до юродивих дів, що зберегли зовнішнє дівицтво, - і нітрохи їм за це не докорювано! - до того ж мали трошки олії в посудинах своїх, себто були причасні до деяких чеснот і зовнішніх ознак побожности та якихось дарів, - тим-то світильники їхні горіли якийсь час, але - через недбальство, невідання та зледащіння - не турбувались вони про внутрішнього чоловіка свого. І не пізнали як слід сокритої внутрі себе юрби пристрастей, розпалених злими духами, від чого думки їхні споганювались вражеськими спокусами, - тож єднались вони з помислами, здружувались з ними, тайно захоплюючись і перемагаючись: заздрістю найлютішою, ревнивістю благоненависною, задиркуватістю, сперечанням, ненавистю, гнівом, сумом, злопам'ятством, лицемірством, дратівливістю, гордістю, марнославством, чоловікоугодництвом, самодогоджанням, грошолюбством, недбальством, плотською похітливістю, що в помислах солодко блукає, невірством, безстрашшям перед Богом, боязню зовнішнього чогось, печаллю, суперечливістю, усяким послабленням собі, сном, зарозумілістю, самовиправданням, звеличуванням, марнославством, ненаситністю, розкішшю, користолюбством, безнадійністю - цією справжньою бідою -та іншими витонченими спокусами гріха. Діви ті продавали духам марнославства й чоловікоугодництва і добрі діла свої, і чесне життя, що його вели видимо перед людьми, приймаючи від них за це похвалу; та й навіть самі дари духовні, якщо лиш причастились їх. До добрих починань духовних примішували вони лукаві плотські мудрування, тож ставали вони через це нечистими та Богу неугодними, як Каїнова жертва. За все те позбавились вони радощів з Нареченим і залишились поза чертогом Небесним, що навіки замкнувся перед лицем їх.

9. Міркуючи про це строго, розбірливо і досвідчуючи самих себе, збагнім добре, в якому стані перебуваємо нині ми. І поки ще є час на покаяння та навернення, виправім самих себе, потурбуймося, щоб добрі діла наші, чисто звершувані, були істинно добрі, без домішок плотського мудрування, щоб не були відкинуті як жертва порочна - через безстрашшя наше пред Богом, недбальство й брак істинного відання. Інакше, хоч і понесемо труд дівицтва, здержливости, чування, посту і всякого самоумертвлення по всі дні життя нашого, - Небесний Архиєреєй Христос не прийме всього того, що видається нам праведністю, і назове цей труд наш жертвою нечистою, оскверненою згаданими пристрастями.

10. Отож, сину мій, паче всього дбай про знання і розум свій, якщо хочеш взяти хрест і наслідувати Христа, безнастанно перевіряй помисли свої, ревно дбай про спасіння і всеціло віддайся Богові, поучаючись водночас в однодушних та однодумних слуг Божих, які тим самим подвигом подвизаються, щоб бува - не знаючи, куди і як спрямувати шестя своє, - не йти тобі в пітьмі без світильника. Бо свавільник, що прямує без Євангельського знання і проводу, часто спотикається й упадає до багатьох ровів і сітей лукавого, нерідко помиляється, зазнає великих бід та й не відає, куди кінець кінцем дійде. Багато хто звершив великі подвиги самоумертвлення і многії поніс ради Бога труди, але свавілля, нерозсудливість і нехіть дослухатися до спасенних порад ближнього сподіяли такі труди його Богу неугодними й даремними.

11. Ти ж, сину возлюблений, як я на початку сього напутливого слова сказав був, не забувай усіх даних тобі благодіянь чоловіколюбивого Бога, Якому поклоняємось; усіляко ухиляйся від окрадень злоби вражої та зледачіння, але, положивши перед очима всі - чи то душевні, чи тілесні благодіяння, дані тобі від народження і донині, - роздумуй про них і поучайся в них, як сказано: Не забувай усіх добродійств Його ніколи (Пс. 103:2). Тоді серце твоє наблизиться до страху Божого та любови і ти зможеш воздати Богові строгим життям, чеснотливим поводженням, благочестивим сумлінням, благопристойним словом, правою вірою, смиренним міркуванням, віддавши себе всеціло Богові. Ось до чого возведе тебе пам'ять про блага, яких ти сподобився від благого й чоловіколюбивого Владики! Таким пам'ятуванням про благодіяння Божі серце твоє мимоволі уразиться любов'ю і возжаданням Бога, бо іншим, достойнішим від тебе, -не сотворив Він того дивного, що сотворив був тобі недостойному лише з самого незречимого чоловіколюбія Свого.

12. Отож безперервно пам'ятай усі дані тобі від Бога блага, головно ж згадуй про ту велику благодать і дивне благодіяння, що їх явив Він тобі, коли ти разом із матір'ю плив від Святих місць до Константинополя, вночі ж піднялась страшна буря, і всі, хто був на кораблі, разом з моряками і матір'ю твоєю, потонули в пучині морській, лише ти і ще двоє - преславною Божественною силою - врятувалися, викинуті на берег. Пам'ятай також, як чудесно проклав Господь дорогу твою до Анкири, де прийняв тебе з батьківським милосердям якийсь щедролюбець і як заприязнився ти з його побожним сином Епіфанієм, з котрим ви під проводом одного преподобного мужа вступили на путь спасіння, зреклися світу і були прийняті в обителі Божій як щиросердні чада.

13. Чим ти воздаш за всі ті блага Тому, Хто покликав тебе до життя вічного? - Для себе самого, по справедливості, не повинен ти більше жити, а для Христа, Котрий за тебе умер і воскрес. Тож стреми до всякої правої чесноти і сповняй кожну заповідь, шукаючи завше, що є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале (Рим. 12:2). Найпаче ж, сину, юність свою покори слову Божому, як рече слово сіє: Віддай тіло своє як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від тебе розумну (Рим. 12:1). Всяку вологу похоті плотської остуди, ізсуши її мізерним харчуванням-питтям та цілонічним чуванням, щоб міг ти разом з Псалмопівцем од серця сказати: Я став, мов бурдюк у димі, але установ Твоїх не забуваю (Пс. 119:83). Урозумівши, що ти Христовий, розіпни своє тіло, як велить апостольське слово, - з його пристрастями та пожадливостями (Гал. 5:24) і умертви свої земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість - що є ідолопоклонство (Кол. 3:5), себто не тільки діяння блудне, а й нечистоту, що її збуджують злі духи в тілі. І не тільки ради цього звершуй подвиг свій, бажаючи сподобитися істинного вінця дівицтва, нескверного і вседосконалого, але, наслідуючи апостольське вчення, умертви сам порух сієї пристрасти. Та й навіть сим не вдовольняється той, хто -сильною любов'ю до чистоти - запалився запосягти в тілі своїм ангельське й пречисте дівицтво, -тож молиться, щоби зникнув найпростіший, у самім помислі, спомин про похіть, навіюваний мимовільно в умі, без руху і дії плотської пристрасте. Але се осягається лише з поміччю вишньою - єдино силою та подаянням Святого Духа, - якщо знайдуться ще гідні такої благодаті.

14. Отже, хто забажав здобути вінець чистого, неземного і нескверного дівства, розпинає плоть свою подвижницькими трудами, умертвлює свої земні члени претрудною і терпеливою здержливістю, потоптує зовнішнього чоловіка свого, виснажує його, робить його старим і сухим, щоби безперешкодно обновлявся внутрішній чоловік - діянням благодаті - ради віри й подвигів духовних, день від дня досягаючи поступу, зростаючи в любові, прикрашаючись лагідністю, звеселяючись радуванням духовним, сподобляючись від Христа запоруки миру, збагачуючись милостивістю, зодягаючись у благостиню, сповняючись страхом Божим, просвічуючись віданням і розумом духовним, сяючи мудрістю, керуючись смиренномудрієм. Сими й подібними чеснотами обновлюваний Святим Духом ум набуває боговидного образу, облачається в істинну незречиму красу Владичної подоби і сподобляється скарбів духовної премудрости.

15. Утончи ж, сину мій, юнацьку плоть свою, душу ж свою утучни і ум свій обнови виреченими вище чеснотами - содіянням Святого Духа. Юнацька плоть, утучнена різноманіттям яств та вином, стає подібною до вепра, готового на заколення. Жаром плотських сластей заколюється душа і розпаленням злої похоті полониться ум, не змігши протистояти похотінню плоті. Бо прилив крови -се відлив духа. Вина - поки ти молодий - навіть не нюхай, щоб, розпалившись подвійним пожаром -внутрі від дії пристрасти і зовні від вина, - не вигнала сласть плотська духовної солодкости розчулення і не насадила збентеження і жорстокости в серці твоїм. Та й води досхочу не пий, щоб зберегти духовний, благий настрій, бо скудність води дуже помічна для невинности тіла. Переконайся в цьому на собі. Бо я узаконюю тобі це й установляю не для того, щоб наложити на тебе якесь невольниче ярмо, а з любовію раджу і пропоную - як добрий засіб для збереження істинного дівицтва та строгої невинности, залишаючи твоїй свобідній волі вибір робити, що хочеш.

16. Тепер поговоримо трохи і про нерозумну пристрасть гніву, котра урухомившись і діючи, спустошує душу людську, бентежить та потьмарює її, уподібнюючи її до звіра, головно ту, що легко спотикається і швидко схильна до сієї пристрасти. Пристрасть ся кріпиться, підтримується і росте на силі від гордости, і поки се диявольське гірке коріння (Євр. 12:15) гніву й дратівливости напоюється поганою водою гордости, доти воно розростається, цвіте й рясно плодить беззаконня. І будівлі лукавого в душі не зруйнувати, поки стоїть вона на підвалинах гордости. Тож якщо хочеш, щоб коріння й паростки беззаконія - розумію пристрасть смутку, гніву й роздратованости - всохли в тілі й стали безплідними, щоб сокира Духа спустилась і посікла їх, і ввергнуто було їх у вогонь, по слову Євангельському, і щезли вони дотла зо всякою злобою, - якщо хочеш, щоб сей дім беззаконня, що його диявол будує на всяке зло в душі, збираючи в помислах звідусіль, як камені, важливі або неважливі приводи від діл або слів і кладучи за тверду йому підвалину помисли гордости, - якщо хочеш підкопати і зруйнувати той дім злоби дияволової у своїй душі, то здобудь смирення Господнє і нехай воно постійно живе в серці твоїм. Помисли лишень, хто такий Бог і ким Він став ради нас? З яких висот світла Божества, відкритого лиш до якоїсь міри навіть вищим силам і славимого на небесах всяким розумним сотворінням - Ангелами, Архангелами, Престолами, Господьствами, Началами, Властями, Херувимами, Серафимами і всіма безіменними розумними силами, що їх навіть не відаємо, - зійшов Він і в яку глибину смирення людського занурився через незречиму благостиню Свою, в усьому, крім гріха, уподібнившись до нас, що сидимо во тьмі й тіні смертній, скніючи в полоні вражім, через переступ Адамовий, опановані пристрастями від нього.

17. Отож Владика всього видимого і невидимого не посрамився нас, що нидіємо у вражім полоні і посідаємо гірку смерть, але усмирив Себе і воплотився у Чоловіка, що Йому Владичною постановою належало понести за нас скорботи як епітимію[1], уподобився до нас у всьому, крім гріха - пристрастей безчестя. Що Владичним рішенням призначено було людині - як епітимію за гріх прабатьківського переступу - працю в поті чола, голод, спрагу, смерть, - все те прийняв на Себе Господь, ставши тим, ким ми є, щоб нам стати тим, ким Він є. Слово стало тілом (Йоан 1:14), щоб тіло стало Словом. Задля нас Господь став бідним, бувши багатим, щоб ми Його вбожеством розбагатіли (2 Кор. 8:9). По великому чоловіколюбію Своєму Господь Бог уподобився до нас, щоб і ми - всякою чеснотою -уподобились до Нього. Бо відтоді як прийшов Христос, людина, що була створена напочатку на образ і подобу Божу, воістину обновилася благодаттю і силою Духа Святого, осягаючи досконалу любов, що геть проганяє страх, і вже більше не підлягає гріхові, бо любов ніколи не переминає (1 Кор. 13:8), тому що Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі (1 Йоан, 4:16). Такої міри сподобились Апостоли і всі, що подібно до них подвизалися у чеснотах і явили себе Господеві досконалими, готовими ціле життя своє ревно слідувати за Христом.

18. Завше зберігай в умі своїм таке смирення, яке по незречимому чоловіколюбію з любови до нас явив був Господь Бог Слово, себто вселення Його в лоно, воплочення, народження від Діви, тілесне зростання, знесення ганьби, прикрощів, обмов, зневаг, докорів, побиття, оплювання, насмішок, лайки, багряної хламиди, тернового вінця, засудження правителів, крик проти Нього беззаконних юдеїв, співвітчизників Його: Геть! Геть! Розіпни Його! (Йоан 19:15), а далі хрест, цвяхи, спис, оцет і жовч, торжествування поган, насмішки усіх тих, що говорили: Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього (Мт. 27:42) та всі ті страсті на хресті, котрі Він претерпів був ради нас, - розп'яття, смерть, триденне погребення, зішестя в ад; потім і плоди хресних страстей, як от: воскресіння з мертвих, визволення з аду й смертних уз усіх тих душ, що увірували були Господу, вознесіння Його на небеса, сидіння праворуч Отця вище від усякого начала, власти, сили й володарства та всякого імени (Еф. 1:21), честь, славу й поклоніння од усіх Ангелів Первістку з мертвих, через Його хресні муки, як гласить апостольське слово: Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, а применшив Себе Самого, прийнявши вид раба, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної. Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця (Флп. 2:5-11). Ось якої слави удостоїли й на яку височінь, по правді Божій, вознесли людину усі згадані вище страсті Господні!

19. Якщо з теплотою, без вражого забуття зберігатимеш у серці своїм такі помислення, то не запанує над тобою пристрасть смутку, гніву та дратівливости. Бо коли вибити з-під них підґрунтя, себто викоренити в собі пристрасть гордости - зануренням у смирення Христове, тоді ціла будівля беззаконного гніву, люті й печалі сама собою легко завалиться. Яке бо жорстоке й камінне серце не сокрушиться, не розчулиться і не смириться, якщо завше пам'ятуватиме в умі своїм превелике - ради нас - смирення Єдинородного Сина Божого та хресні страсті Його? Чи не стане воно охоче землею, попелом і пилом для усіх людей, за Писанням? Коли ж душа, взираючи на смиреніє Христове, так упокориться і сокрушиться, тоді яка дратівливість запанує над нею, який гнів і смуток уразить її?

20. Але, видається, забуття сих спасенних, животворящих для нас благодіянь, і сестра його - зледачіння, та їхня помічниця і соратниця - невідання -се найважчі внутрішні недуги душі, що їх тяжко запримітити, а ще тяжче зцілити. Заманюючи й потьмарюючи душу нестримною цікавістю, розвідуванням про все довколишнє, вони збуджують у ній усі інші злі пристрасті: породжують безстрашшя перед Богом і недбальство про все добре, дозволяють усякій пристрасті входити в душу і безсоромно грішити в ній. Коли душа покрита всезлим забуттям, згубним зледачінням та матір'ю й годувальницею всього злого - невіданням, - тоді жалюгідний сліпець-ум легко прив'язується до всього видимого, мислимого чи почутого. Узрить, скажімо, красу жіночу і зараз же уражається тілесною похіттю. Пам'ять, прийнявши пристрасно та з насолодою побачене, почуте і діткнуте, живо змальовує потім образи того внутрі, через відображення помислів та злу з ними бесіду, і тим осквернюючи пристрасний і нужденний ще ум через діяння блудних духів.

21. Накінець і тіло - якщо воно тучне або дуже молоде або надто мокротне - від таких спогадів хутко збуджується пристрастю і наливається похіттю й деколи уві сні, іноді ж наяву видає нечистоту навіть і без жінки. І хоч би й усі люди вважали нас за невинних дівственників чистих (ми могли б навіть видаватися святими у їхніх очах), але перед Тим, Хто бачить сокровенне, - ми всього лиш скверні розпусники й перелюбники. І в день оний справедливо будемо засуджені, якщо не возридаємо перед Богом, пред лицем Котрого помишляли й робили зле, якщо не принесемо достойного покаяння, виснаживши тіло постом, чуванням і непрестанною молитвою, зціливши ум святим пам'ятуванням і поученням у слові Божому. Бо не ложний живий глас, що прорік був: Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці (Мт. 5:28). Тож дуже корисно, особливо для молодих, зовсім не бачитися з жінками, хоч би їх і вважали за святих, а якщо можливо, жити осібно від усіх людей: тоді брань буде набагато легшою для них і помітнішим буде поступ. Головно, якщо будуть строго пильнувати себе, перебувати на молитві і тривалих чуваннях, подвизаючись в упокоренні черева, даючи йому мало їсти, мало пити - навіть і води, - а також дослухатися до порад досвідчених духовних отців, стараючись бути під їхнім проводом і користати з їхньої мудрости. Бо вкрай небезпечно жити осібно без свідків по волі своїй або ж жити з недосвідченими в духовній боротьбі. Багато бо підступів у злоби, чимало прихованих засідок і різноманітних сітей розкидано ворогом повсюдно. Тим-то треба жити під проводом достойних мужів - знавців діла духовного і часто бесідувати з ними, щоб, якщо хтось не має ще власного світла істинного відання через молодість чи недосконалість духовного зросту, то, йдучи разом з тим, хто має його, не блукав він во тьмі, не впадав у тенета й сіті вражі, не приносив себе в жертву мисленним звірам, що, криючись у пітьмі, хапають і розбещують тих, що ходять у ній без умового світильника Божественного слова.

22. Якщо ж воспрагнеш, сину мій, світильника небесного світла та духовного відання внутрі себе, щоби кроки твої спрямовував Сам Господь (Пс. 119:133), щоби без спотикання ходити тобі в найглибшій ночі віку сього; якщо, по слову пророчому, захочеш вельми Євангельської путі, щоб з гарячою вірою сповняти найдосконаліші заповіді Господні й стати причасником чаші Господньої, розп'явшись разом із Ним, то вкажу тобі для того дивний спосіб, що полягає в моральному внутрішньому наставленні духа, яке потребує не тілесної праці чи подвигу, але найважчого труду душевного, панування ума над усім внутрі себе та уважних помислів, а головно - страху й любови Божої. Таким внутрішнім наставленням духа легко зможеш боротися з полками вражими, як се робив блаженний Давид, що з вірою і упованням на Бога убивши одного ворожого велетня, завернув тим до втечі тьму ворогів разом з поплічниками їхніми.

23. Цілить се слово моє у трьох сильних та страшних велетнів ворожих, на котрих утверджується уся супротивна сила мисленного Олоферна. Якщо повалити й убити їх, то знеможеться вкінці уся сила лукавих духів. Про цих трьох міцних велетнів лукавого ми вже згадували. - Се невідання, матір усіх лих; забуття, сестра, спільниця і помічниця його; зледачіння (байдужість), що з темноти ночі тче для душі темне покривало, утверджуючи та укріплюючи сих обидвох - невідання і забуття, даючи їм у посідання спадщину свою та врощуючи в недбалую душу зло так, немовби воно було в ній природним. Бо від зледачіння (байдужости), забуття та невідання кріпнуть підпори всіх інших пристрастей. Взаємно одна одну спомагаючи і укріплюючи, вони всі разом у зв'язі є міцними силами супостата і головними воєначальниками лукавого. Се через них скопище духів сатанинських кує в душі людській свої окови й доконує у ній свої задуми.

24. Якщо хочеш перемагати пристрасті й легко проганяти юрбу мисленних ворожих воїв, то молитвою і содіянням Божим зосередившись у собі й зійшовши до глибин сердечних, розшукуй внутрі себе сих трьох сильних велетнів лукавого - розумію забуття, зледачіння (байдужість) та невідання - від котрих усі інші пристрасті живуть, діють та кріпнуть в самодогідливих серцях та нерозкаяних душах. Якщо будеш строго пильнувати себе та бадьоритися умом, то з поміччю вишньою знайдеш у собі ці - іншим недовідомі й навіть незнані - згубніші від інших злі пристрасті противним їм оружжям правди - благою пам'яттю, родителькою усього благого, віданням, завдяки якому світліє і тверезіє душа й проганяє од себе тьму невідання, і живою ревністю, що будить і веде душу до спасіння. Відтак, облачившись у сі оружжя чесноти, з усякою молитвою та взиванням, а головно - силою Духа Святого - доблесно переможеш згаданих трьох мисленних велетнів-чужинців. Чудовним пам'ятуванням про Бога, завсігдним помисленням про те, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що будь похвальне (Флп. 4:8), проженеш геть од себе найзліше забуття; просвіченим небесним віданням знищиш пагубну тьму невідання; а найживішою ревністю, готовою на всяке добро, викуриш пріч із себе безбожне зледачіння (байдужість), що врощує зло в душу. Здобути сії чесноти немога тобі самою лиш волею твоєю, - а лиш силою Божою та содіянням Святого Духа, великою уважністю і молитвою. Якщо добудеш їх, то ізбавишся од сих трьох міцних велетнів лукавого. Коли силою діючої благодаті постає в душі і дбайливо оберігається союз істинного відання, пам'ятування словес Божих та доброї ревности, - тоді навіть сліду забуття, невідання й байдужости не лишиться в душі. Вони, як марево, щезнуть, а в душі зацарює істинна благодать во Христі Ісусі, Господі нашім. Йому слава і влада навіки віків. Амінь.

[1] Епітимія - це прилюдна чи приватна покута (молитва, піст, милостиня тощо), надолуження за гріхи, подолання гріховних звичок або набуття чеснот. Епітимію накладає на каянника сповідник чи духовний провідник.

Настанови Святого Марка Подвижника про духовне життя