1. Благодари Бога за все, сповняючи слово Апостола: За все дякуйте (1 Сол. 5:18). В скорботах чи нужді, в утиску, хворобі чи трудах тілесних, - за все, що спостигне тебе, - дякуй Богові, бо через багато страждань треба нам увійти до Царства Божого (Ді. 14:22). Тож не сумнівайся у душі своїй і не розслаблюйся у серці своїм, але згадуй Апостольське слово: Хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновляється день у день (2 Кор. 4:16). Якщо не перетерпиш страждань, - не зможеш зійти на хрест і стати причасником спасенних плодів його.

2. Поки корабель на морі, доти наражається на небезпеки. Коли ж дійде до тихої і мирної пристані, - не страшні йому вже більше катастрофи, нещастя та сильні вітри, бо перебуває у безпеці. Так і ти, доки живеш серед людей, будь готовий до скорбот, небезпек і нападів мислених вітрів. Коли ж дійдеш до уготованої тобі пристані безмовности, - тоді не будеш мати більше страху.

3. Не сумуй у скорботах та трудах тілесних задля спільноти, бо й це також значить: Класти душу свою за братів (1 Йоан 3:16). Надійся на велику нагороду за цей труд. Як Йосифа настановив Господь прогодувати братів під час голоду в Єгипті (Пс. 33:19), так і тебе наставив Він послужити спільноті. Я ж повторю тобі слова Апостола: Ти, сину мій, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі (2 Тим. 2:1).

4. Хтось трудами в Бозі досягає спокою Божого, а хтось - смиренномудрістю. Ти ж намагайся осягнути спокій і першим, і другим. Коли помре в тобі гнів через приборкання дратівливости в серці твоєму, - тоді сповниться на тобі слово Писання: Споглянь на горе моє й на труд мій і відпусти всі гріхи мої (Пс. 24:18). Господь Бог хай збереже душу, тіло й дух твій від усякого зла й супротивности диявольської та від усякого мріяння, що збуджує заколот думок.

5. Найбільше хоронися духа нудьги, що породжує усяке лихо та різні спокуси. Пощо серце твоє розслаблюється і знемагає од скорбот, що їх завдають тобі вівці Христові? Вислухай уважно, що скажу тобі: Страждання є матір'ю усіх благ. Подивись на Мойсея, що вибрав радше страждати разом з людом Божим, ніж зазнавати дочасної гріховної втіхи (Євр. 11:25).

6. Остерігайся, щоб не окрали тебе змії лукаві й не вжалили отрутою своєю (гнівливістю). Вона -смертоносна. Ніхто ніколи не сповнить добра з поміччю зла, бо спонукується злом. Навпаки - добром виправляється зло, як каже Писання: Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром (Рим. 12:21). Ти стоїш на видовищі, тому й мусиш боротися зі звірами, подібно до Апостола в Ефесі (1 Кор. 15:32), що хвалився, коли переміг їх. Ти ввергнутий у бурю морську, тому повинен перетерпіти багато небезпек і подвизатися проти збурених хвиль. Подолавши їх з поміччю Божою, - увійдеш до тихої пристані в Христі Ісусі, Господі нашім.

7. Тебе турбують помисли, від яких і сам ти хвилюєшся, та й інші бентежаться. Але знай, брате мій: коли хтось ображає когось чи ділом, чи словом, то пізніше сам буде зневажений стократно. Будь довготерпеливим у всьому й остерігайся примішувати до чого-небудь волю свою. Уважно досліджуй помисли свої, щоб вони не заразили серця твого смертоносною отрутою (гнівливістю), бо тоді сприйматимеш комара за верблюда і камінчик за стрімчак, уподібнюючись до людини, що, маючи в оці своєму колоду, не бачить її, - зате зауважує скалку в чужому.

8. Ти називаєш себе грішником, а на ділі показуєш, що не почуваєшся таким. Хто визнає себе грішником і винуватцем багатьох лих, той нікому не суперечить, ні з ким не свариться, ні на кого не гнівається, але вважає усіх ліпшими й розумнішими від себе. Якщо ти грішний, то чому докоряєш ближньому своєму і звинувачуєш його, нібито він винен у твоїх нещастях? - Це означає, що ти ще не доріс до того, щоб визнавати себе грішником. -Дивись, брате, які ми зганьблені: уста говорять одне, а діла показують інше. - Чому, суперечачи помислам, не маємо сили відкидати їх? Тому що, будучи самі винуватими, осуджуємо ближнього й звинувачуємо брата свого, через що слабне духовна сила наша. - Поклади на Господа всякий помисел свій, кажучи: «Бог знає корисне», - і заспокоїшся, непомітно сподобившись сили все перетерпіти.

9. Якщо хтось не терпить наруги, не побачить і слави; і якщо не очиститься од жовчі, не відчує солодкости. Ти вступив до спільноти братів, щоб бути випробуваним, немов у горнилі; а золото очищується не інакше, як вогнем. Тому ніколи нічого не призначай собі за правило, бо через те підпадеш боротьбі й турботам, але все досліджуй зі страхом Божим і нічого не чини з запалом. Віддалися якнайдалі від гніву, нікого не осуджуй і люби особливо тих, що тебе зневажають. Якщо робитимеш так, то зрозумієш, що саме вони й провадять тебе до великого поступу.

10. Будь довготерпеливим у скорботах, як Той, що сповнив заповідь Владичу: У світі страждатимете. Але не лякайтеся. Я бо подолав світ! (Йоан 16:33). Здобудь непереможну любов! Вона введе тебе - як брата Христового - до врат царських.

11. Коли збити молоко, виходить масло; і коли натиснути носа, виступає кров (Прип. 30:33). Якщо хтось хоче зігнути гілку або виноградну лозу, як обруч, то робить це обережно й поступово, щоб не переламати; якщо ж нагнути відразу й сильно, - то дерево ломиться. (Це про строгі міри настоятелів та надмірні подвиги ченців).

12. Чому знемагаєш у скорботах, як людина тілесна? Чи ти не чув, що тобі належать скорботи? Хіба не знаєш, що багато в праведника злиднів, - і він випробовується ними, як золото в горнилі? (Пс. 34:20). Отож, якщо ми праведні, - благодушно підкорімося випробуванню скорботами; а коли грішні, то перетерпімо їх, бо гідні цього. - Згадаймо собі всіх Святих од початку світу. Скільки перетерпіли вони за добро, непохитно перебуваючи в правді! Люди ненавиділи їх, зневажали до самої кончини їхньої, - а вони за словом Спасителя молилися за ворогів і за тих, що їх гонили (Мт. 5:44). Хіба тебе було продано в рабство, як невинного Йосифа? Чи терпів ти, подібно до Мойсея, злобу від дитинства до старости? А, може, гонили тебе, як Давида Саул? Чи вкинули в море, як Йону? Тоді чому розслаблюєшся у помислах своїх? Не страхайся і не бійся, як боягуз, щоб не втратити тобі обітниць Божих. Не жахайся, як невіруючий, але підбадьорюй маловірного себе. Полюби скорботи, щоби бути тобі справжнім послідовником Святих.

13. Ніхто, прагнучи добратися до міста, не лежить; ніхто, бажаючи працювати зі сходом сонця, не лінується рано встати; і ніхто, дбаючи про ниву свою, не полишає піклування про неї. Але хто хоче дійти до міста, - спішить добратися туди до смеркання; хто прагне скінчити працю свою, - із сходом сонця береться до неї; і хто бажає удобрити поле своє, робить це перше, ніж воно здичавіє. -Хто має вуха слухати, хай слухає! (Мр. 4:23).

14. Чи бажаєш позбутися скорбот і не обтяжуватися ними? Очікуй більших - і заспокоїшся. Згадай Іова та інших Святих, скорботи, що їх мужньо перетерпіли вони. Здобудь їхнє терпіння - і втишиться дух твій. Мужньо кріпись і молись.

15. Плач, ридай, не бажай, щоб тебе величали, ніколи не порівнюй себе з іншими. Покинь світ, зійди на хрест, скинь із себе все земне. Струси порох З ніг твоїх, на сором не звертай уваги (Євр. 12:2), не

розпалюй вогнища з халдеями, щоб не бути тобі спаленим разом з ними гнівом Божим. Уважай кожну людину ліпшою од себе, заплач над мерцем своїм, вийми колоду з ока свого, відбудуй повержений дім свій і заклич: Сину Давидів, змилуйся надо мною.., щоб я прозрів (Лк. 18:38-41).

16. Доки маємо час, задумаймось над собою і вчімося мовчання. Якщо хочеш стати спокійним у всьому, будь мертвим щодо кожної людини - й успокоїшся. Це кажу я і стосовно помислів, усіляких діл і турбот.

17. Ти писав: «Помолись за гріхи мої». І я прошу тебе помолитись за мої гріхи. Бо сказано: Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само (Лк. 6:31). Хоч я і негідний, нікчемніший за всіх людей, але донині роблю так за заповіддю: Моліться один за одного, щоб вам видужати (Як. 5:16).

18. Якщо не можеш роздумувати про віру, то й не треба. Твердий у вірі, якщо буде говорити і змагатися з єретиками чи невірючими, - ніколи не збентежиться, бо має внутрі себе Ісуса, Верховного подателя миру й тиші. Такий може багатьох єретиків і невіруючих привести до пізнання Спасителя нашого Ісуса Христа. Ти ж (якщо розмірковувати про все це - понад твої сили) тримайся царської дороги, тобто віри 318 святих Отців, утвердженої сімома вселенськими Соборами, в яку ти і христився. Вона має у собі все для досконалого розуміння. Чувай над собою, думай про гріхи свої і те, як стріне тебе Бог.

19. Якщо похвалять тебе, згадай слово Писання: Народе мій! Правителі твої на манівці тебе зводять, руйнують дорогу, якою ти простуєш (Іс. 3:12). Похвали не дозволяють нам бачити усієї нікчемности діл наших. Вони шкодять і тим, що досягли духовного поступу, відлучаючи їх від віри в Бога, Котрий застерігає: Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте? (Йоан 5:44). Хто наслідує смирення Апостола, той скоріше дурним стане, щоб зробитися мудрим в очах Бога (1 Кор. 3:18). Хто ж показує себе більше розумним, ніж духовним, то здивуюсь, якщо уникне він осуду за марнославство.

20. Про страх уночі. - Мешканці міста доти бояться нападу ворогів, доки не мають помочі від царя. Коли ж дістануть звістку, що прибув воєначальник, то не турбуються більше, знаючи, що той уміло їх захистить. Якщо й почують про наближення неприятелів, то, маючи оборонця, вже не бояться. Так і ми, якщо віруємо в Бога, то не боїмося демонів, бо Господь посилає нам поміч Свою.

21. Часи й Пісні належать до церковної традиції. Вони призначені для спільних молитов у церкві та спільнотах. Скитяни ж ні Часів, ні Пісень не мають, але на самоті читають, роздумують, моляться та працюють. Коли ти молишся, благай Бога, щоб визволив тебе од ветхого чоловіка твого або промовляй Отче наш або ж перше й друге разом, а потім сідай за рукоділля. Про те, скільки часу повинна тривати молитва твоя, скажу: Якщо ти молишся без перерви за словом Апостола (1 Сол. 5:17), то довготривалість не потрібна.

22. Звечора молись дві години, рахуючи їх від заходу сонця, і, скінчивши славословіє, спи шість годин, потім устань та чувай чотири години. Так і в літньому часі, але скороти славословіє і читай менше псалмів через короткість ночей.

23. Господь навчив нас, як здобути смиренномудрість: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшення душам вашим (Мт. 11:29). Якщо й ти хочеш віднайти досконалий спокій, то пізнай, що перетерпів Господь, - і терпи сам, відсікаючи в усьому волю свою. Спаситель сказав: Зійшов Я з неба, не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто Мене послав (Йоан 6:38). Досконала смиренномудрість у тому, щоб зносити докори, наруги та все те, що перетерпів Учитель наш Ісус Христос. Це і є ознакою того, що людина причастилась досконалої молитви, що вона вже більше не бентежиться, навіть якби цілий світ її зневажав.

24. Початок досконалої молитви - визволення од розсіяння помислів, коли ум людини, просвічений Господом, сповнюється радістю. Досконало молиться той, хто умертвлює себе для світу та спокою його; а хто ради Бога сумлінно сповняє діло своє, - це не розсіяність, а дбайливість, Богові угодна.

25. Отці радять споживати їжі та питва трохи менше, ніж належить, тобто не наповнювати шлунку вщерть. Кожен повинен сам собі визначити міру як у страві, так і у вині. Зрештою, помірність не стосується тільки їжі та пиття, але й - розмови, спання, одягу та всіх почуттів. У всьому тому повинна бути своя міра.

26. Як визначити міру в їжі, питві, щоб була вона трохи менша, ніж належить?- Від усякої страви та хліба відділяти майже одну унцію; а від вина й води - менше половини чаші. Якщо ти чуваєш над собою і можеш пити тільки раз на день, - це добре; якщо ж це важко тобі, - пий два рази, але щоразу менше, ніж належить. А коли бентежишся й борешся із помислами своїми, треба навіть звичайну кількість їжі та пиття трохи зменшити, тобто їжу ще на одну унцію, а пиття на одну чашу, щоб кількість їжі зменшити на дві унції, а пиття - на одну чашу.

27. Слідкуючи за собою, людина може дізнатися, скільки треба її тілові їжі й пиття, щоб бути ситою без обтяження. Від тої міри хай відділяє з харчу одну унцію і від пиття - пів чаші. А коли настає боротьба, - хай ще відділить унцію та пів чаші.

28. Поміркованість - у тому, щоб споживати їжі та пиття трохи менше, ніж потрібно тілові. Це стосується і спання. Але якщо хтось через непомірну працю і втому додасть трохи до цього, то це не буде порушенням правила. - Спитаєш: «Скільки потрібно спати»? - Отці радять половину ночі. Щодо їжі: ніколи на наїдайся досита. Коли бажаєш ще трохи з'їсти, - зупинись. Так завжди споживатимеш їжі помірно.

29. Що означає: з примхи їсти, а що - з потреби єства? З примхи - значить догоджати череву й гортані. Якщо, однак, відчуваєш, що тілові твоєму більше підходить якась страва з легкости її для шлунку, то вживати її не буде примхою. Хтось з природи своєї потребує їжі солодкої, хтось - соленої, а ще хтось - квасної; але це ще не примха. Прив'язатися до якоїсь їжі, особливо та пожадливо її бажати - у цьому примха, служіння череву своєму. Пізнати, чи одержимий ти пристрастю черевоугодництва, можна так: якщо їжа володіє помислом твоїм (і ти не можеш опиратися йому), то ти черевоугодник. Коли ж ти споживаєш усяку їжу, щоб лише задовольнити потреби тіла, то в тобі нема черевоугодництва.

Ознакою черевоугодництва є також бажання їсти передчасно, чого ніколи не треба робити, хіба була б якась поважна причина.

30. Якщо черевоугодництво не бентежить мене протягом дня але з'являється під час їди, то що мені тоді робити: їсти чи ні? - Коли з іншими споживаєш їжу, то не вставай з-за спільної трапези, але, призвавши на поміч ім'я Боже, віджени похіть і спожий страви небагато, пам'ятаючи, що вона скоро перетвориться на сморід. Коли ж ти сам за столом і голодний, - тоді спожий хліба чи іншої якоїсь страви, котра не спричиняє в тобі боротьби.

31. Чи треба питати поради старців про всі помисли, що родяться в серці? - Не про всі помисли треба питати старців, а лише про ті, котрі довго бентежать серце. Це подібне до того, коли людина нехтує дрібні неприємності; про великі ж сповіщає правителеві.

32. Чи треба перечити помислові, що бентежить мене? - Не переч, бо саме цього бажають вороги й, не боячись суперечки, далі будуть нападати на тебе; але поскаржся на них Господу, визнавши перед Ним неміч свою. Він сильний не тільки відігнати їх, але й назавжди умертвити.

33. Нічні мрії та осквернення бувають то від звеличування самої людини, то від переситу її, то від заздрости диявола. Про останнє треба сказати, що, коли з боку людини не сприяють ворогові звеличення і пересит її, то диявол не може часто підступати до неї. Як той, що будує хату, намарно трудиться, коли не має потрібних матеріялів, - так і диявол.

34. Хочу стримати черево своє і зменшити кількість їжі, та не можу. Якщо ж і зменшу, то через якийсь час знову повертаюся до колишньої міри. Так само і з питвом. - Від черевоугодництва ніхто не визволиться, допоки разом з Давидом не закличе: Я забуваю їсти хліб мій. Від сильного мого стогнання прилипли мої кості до моєї шкіри (Пс. 102:5-6). Хто досяг такого стану, не потребує багато їжі й пиття, - сльози служать хлібом йому, а живиться він Духом Святим. Повір мені, брате, я знаю таку людину, що протягом тижня раз, два й частіше забуває -через їжу духовну та солодкість її - про їжу земну. Коли ж приходить вкусити хліба, то ніби пересичена не хоче вже його, але журиться: «Чому я не завжди в такому піднесеному стані?» - І бажає досягнути ще більшого поступу.

35. Як дійти до такого стану? Коли всі помисли людини - лише про Бога, тоді й тіло поривається до Нього, тим то являється в серці радість Духа, годуючи душу, насичуючи тіло та скріплюючи їх обох. Така людина вже не слабне й не журиться, бо Ісус відтепер - Заступник для неї, - поставив її близько переддвер'я, там, звідки відійшов біль, печаль і зітхання (Іс. 51:11). І здійснюється на ній слово Писання: Де скарб твій, там буде і серце твоє (Мт. 6:21). Такий же стан зроджує в людині смиренномудрість.

36. Як розрізнити природну неміч тіла (через недоїдання) від немочі, спричиненої демоном, і скільки взагалі потрібно їсти? - Якщо тіло, споживаючи щоденну їжу (зі звичайною помірністю), розслаблюється, - це від демонів; коли ж людина стає здержливішою у їжі, - це неміч природна. Звичайна міра поміркованости - вставати після трапези не до кінця ситим, як призначили старці початківцям. - Коли подвижник згодом утвердиться у такій та більшій від цього поміркованості, тоді не може укритися від нього, як уже навченого, - скільки йому потрібно їсти.

37. Помолися за мене, бо дуже уболіваю. - Остаточно вмерти для світу можна лише завдяки терпінню і скорботам. О улюблений брате! Господь перетерпів хрест - і чи не тобі радіти в скорботах і терпінні, які вводять до Царства Небесного? Що уболіваєш - це добрий знак. Чи не знаєш, що скорботи та спокуси помножуються, коли Господь готує комусь милість Свою? Не шукай тілесного спокою, якщо не посилає тобі його Господь, бо мерзотний перед Господом спокій тілесний. Христос сказав: У світі страждатимете (Йоан 16:33).

38. Де споживати щоденну їжу? - Якщо їстимеш у келії своїй, не минути тобі турбот і боротьби. А що посилає Бог для спільної трапези, тим будь задоволений. Хто чесно ходить, той ходить безпечно (Прип. 10:9).

39. Чи треба після кожного псалма, коли читаю Псалтир, молитися «Отче наш»? - Один раз помолитися - достатньо.

40. Ідіть тим шляхом, що ним ходили й ми, слідуючи за Отцями своїми. Не пам'ятаю, щоб, знайшовши досконалий спокій, ми коли-небудь скористали з нього, але всіляко намагалися примішувати звідусіль малу тісноту й скорботи, боячись Того, хто сказав: Ти одержав твої блага за життя свого (Лк. 16:25), і, пам'ятаючи, що через багато страждань нам треба ввійти до Царства Божого (Ді. 14:22). Раділи ми й тоді, коли багато терпінь спадало на нас, і знає Бог, у яких скорботах жили ми ради Зубожілого для нас. - Не добре давати собі спокій у всьому. Хто шукає спокою тілесного, той живе для себе, а не для Бога, бо така людина не зрікається волі своєї.

41. Господь хоче, щоб ти шанував кожну людину більше за себе. Старцеві своєму виявляй послух у всьому й виконуй усе, що він тобі накаже стосовно їжі, пиття або іншої якоїсь речі. Якщо звинуватять тебе невинно, - радій. Хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 10:22). За все дякуй Богові, бо подяка перепрошує Бога за немочі наші. В усьому й завжди осуджуй себе як согрішившого та зведеного - і Господь не осудить тебе. Покорися у всьому - і сподобишся благодати.

42. Завжди прибігаймо до смиренномудрости, бо смиренномудрий лежить на землі, а, лежачи на землі, куди впаде? Хто забрався високо - ось той може впасти. Якщо ми навернулись і виправилися, - це не наша заслуга, а дар Божий, бо Господь відкриває очі сліпим і випростовує похилих (Пс. 146:8).

43. Хвороба є напоумленням Божим і служить нам для поступу, якщо будемо благодарити за неї Бога. Чи не був Іов вірним другом Божим? Але чого не перетерпів він, дякуючи і благословляючи Господа? - Страждання піднесло його, врешті, до безмірної слави. Потерпи й ти трохи (в хворобі) й побачиш славу Божу (Йоан 11:40). - А що постити не можеш під час хвороби - не журися. Бог ні від кого не вимагає трудів понад сили. Зрештою, що таке піст, як не покарання здорового тіла, аби упокорити його й зробити немічним для пристрастей, за словом Апостола: Коли я немічний, тоді я міцний (2 Кор. 12:10). А хвороба навіть більше від цього покарання заміщає піст і ціниться від нього. Хто зносить її терпеливо, дякуючи Богові, той через терпіння сподобиться спасення свого. Замість того, щоб ослаблювати тіло постом, - воно вже ослаблене хворобою. Дякуй Богові, що ти визволився від труду посту. Якщо й десять разів на день їстимеш під час хвороби, не сумуй, - ти не будеш засуджений, оскільки робиш це не з потурання плоті.

44. Демони з заздрости до плодів віри насаджують нам невіру; і якщо ми приймаємо її, то стаємо слугами і спільниками бісівськими.

45. Щоденні вправи. - Потрібно трохи вправлятися у псалмоспіві, трохи молитися усно (молитви напам'ять), треба часу й на те, щоб розпізнавати та пильнувати помисли свої. У псалмоспіві та усній молитві не зв'язуй себе часовими рамками, але хай Господь тебе укріпить в них; не покидай також читання та внутрішньої молитви. Трохи того, трохи того - і так проживеш день, угодно Богові. Досконалі отці наші не мали визначеного правила, але цілий день робили своє: вправлялись у псалмоспіві, читали молитви, досліджували помисли свої; мало, та все ж турбувались про їжу, - і все це чинили зі страхом Божим. Бо сказано: Що-небудь робите, усе робіть на славу Божу! (1 Кор. 10:31).

46. Хай не бентежить тебе ворог у скорботі твоїй. Хіба спокуса або скорбота стається з кимось без допусту Божого? Ні. Господь допускає усе це задля душевної користи людини, а диявол інакше показує їй речі, як колись нашим прародичам, вигнавши їх з раю. - Але ми не задумуємося над цим і, забуваючи, що Бог посилає нам скорботи, щоб очистити , ас від усякої скверни, - бентежимося і сумуємо. Якщо хочеш спастися, не вір помислові своєму, бо біси сіють у тобі зле насіння і зображають усе навиворіт. Ніколи нікого ні в чому не звинувачуй, але завжди намагайся догодити ближньому. І ні про кого не думай зле, бо через те сам стаєш злим, оскільки зле думає злий, а добре - добрий. Коли спадає тобі думка: «Це вони про мене щось говорять», - знай, що то ворог нашіптує її тобі. Завжди відганяй такі підозріння. Терпи усе з радістю і веселістю, бо велика нагорода за терпіння. А демонам не вір, бо нема того насправді, що вони тобі показують: їм би тільки збентежити тебе.

47. Знову кривда. - Дивуюся простоті твоїй, брате. Невже ти думаєш, що диявол перестане спокутувати тебе? До того ж, чи можна винити біснуватих за те, що вони падають на землю і точать піну?

- Тож і не можна звинувачувати людей, через яких диявол кривдить нас. Не їх треба винити, а пристрасть і розпалювача її. Тебе бентежить ворог - і ти вже не бачиш гріхів своїх, зате добачаєш прогрішення ближнього; про гріхи брата торочиш, а про свої забув. - Хто ти такий, щоб судити чужі гріхи?

- Згадай Лазаря і те, скільки часу він терпів, дякуючи за все Богові.

48. Я впав до мрії соромної у сні. - Впадати до мрій та інших пристрастей допускає нам Бог, аби ми, пізнавши неміч свою, уповали та надіялись не на себе, а тільки на Господа Бога. - Однак не думай, що ми з волі Божої впадаємо у мріяння та інші пристрасті. - За недбальство та зло наше допускає це нам Бог і з чоловіколюбности Своєї приводить нас до смирення - спасіння нашого ради. Пізнай же себе і впокорись не тільки перед Богом, але й перед людьми, поклавши всі надії свої на Того, хто може вчинити незрівнянно більше, ніж просимо ми або про що мріємо.

49. Знемагаю од спокус. - Не знемагай, брате: Бог не покидав тебе і не покине. Знай, що проречення Господнє спільному отцеві нашому Адамові: В поті обличчя твого їстимеш хліб твій (Бут. 3:19) - непорушне. Як золото, розпалюване в горнилі, стає чистим і гідним царського вінця, так і чоловік через горно скорбот (якщо терпить їх з подякою) стає сином Царства. Вір: усе, що з тобою стається, служить тобі на користь, аби й ти сміливо уповав на Господа.

50. Хворому, що сумує. - Згадай страждання Спасителя нашого, уяви, ніби й ти разом з Ним терпиш ганьбу, бичування, приниження, плювки в обличчя, докір багряниці, сором тернового вінця, оцет з жовчю, біль од встромлених цвяхів, проколення списом, кров і воду, що стікають з рани, - і знайди розраду в хворобі своїй. Господь ніколи не покине тебе. Він допустив перетерпіти тобі малу недугу, щоб не був ти чужий Святим у славі, коли покажуть вони плоди скорбот, що їх перетерпіли за життя свого, але щоб і ти був спільником їхнім та Ісусовим, маючи сміливе уповання перед Ним зі Святими. Не журися, Бог не забув тебе, але дбає як про любого сина Свого, а не як про незаконно народженого.

51. Хай подасть усім нам поміч великий Брат наш Господь Ісус Христос, Котрий благоволив учинити нас братами Своїми (Євр. 2:11). І нас уже Ангели ублажають! О, Кого маємо ми Братом своїм! - Сильного, щоб укріпити нас; Кріпкого, щоб завжди бути нам до помочі; Воєначальника, щоб подолати ворогів наших; Лікаря, щоб зцілити внутрішню людину нашу разом із зовнішньою, підкоривши її Отцеві Небесному; Годувальника, щоб нагодувати нас духовною поживою; Живого, щоб живити нас, Милостивого, щоб помилувати нас; Щедрого, щоб ущедрити нас; Царя, щоб і нас зробити царями; Бога, щоб і нас зробити богами.

- Отак, знаючи, що все закінчується Господом, молись Йому - і Він подасть тобі прохання серця твого.

52. Господь Ісус, Котрий сказав: Просіть і ви одержите (Йоан 16:24), хай сповнить усі просьби твої. Тільки приготуй душу свою, старанно очисти її, щоб прийняти Божі дарування. Перебувають вони лише в очищеній душі й тільки там пахощі їхні - де нема нечистоти. Хто зазнав їх, той стає чужим ветхій людині, розіп'ятим для світу, як і світ для нього, і живе завжди в Господі. Скільки б не вдаряли ворожі хвилі, - не розбивають корабля його. Така людина стає недосяжною для ворогів, - бо вони бачать на ній святу печать, - і що більше вона ворогує з ними, то більше стає щиросердним і люб'язним другом Великого Царя.

53. Хай не розслаблюють тебе тривоги, привнесені бісівськими пристрастями та мріями. Хоч біси бентежать і спокушають нас, - усе ж не спроможні нічого заподіяти нам, - хіба побільшити чесноту нашу, якщо будемо старанні та уважні до себе, щоб достойно перетерпіти всі спокуси. Не послаблюймо зусиль, аби не втратити обітниць, що дав їх нам чоловіколюбний і милосердний Бог. Господь дав, а наше діло - зберегти. І не дивуйся, що після святих обітниць і вічних дарувань Божих біси знову виставляють проти тебе ганебні пристрасті свої. Вони сподіваються викрасти безмірне багатство твоє! Згадай усю нахабність і безсоромність їхню. Навіть коли Сам Бог засвідчив праведність святого Іова, -які спокуси й підступи спорудили вони проти нього, щоб повалити цей стовп терпіння, однак не перемогли його і не розкрали скарбів світлої віри його та вдячности. Золото стає чистіше, пройшовши крізь вогонь, а праведник - через множество спокус. Бог дозволив і допустив, щоб слуга Його був випробуваний для більшої чести й слави Господньої та безсловесности ворогів Його. Не журись! Печаті обітниць цілі, але надійсь на Господа (Пс. 27:14), бо хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 24:13) у Христі Ісусі, Господі нашім.

54. Короткі відповіді:

- Бентежишся ти в помислах своїх, бо непостійний серцем.

- Від виноградного вина не відмовляйся цілковито, але вживай його помірно.

- Спання сидячи приводить, врешті, до смиренности.

- Завжди й у всьому віддавай себе Богові зі страхом у серці.

55. Будь уважним: демони хочуть звести тебе до малокорисного, наприклад, спати сидячи або не класти собі узголів'я, - що є те саме, як м'ята, копер і кмин. І навпаки, намовляють занедбувати найважливіше в законі (Мт. 23:23), тобто - гасити гнів, дратівливість і набувати послух у всьому. Роблять вони це, щоб виснажити тіло твоє, бо, занедужавши, ти мимоволі потребуватимеш м'якого ліжка та різних харчів. Ліпше будь задоволений одним узголів'ям, але зі спокоєм та страхом Божим. Вложи до горщика свого приправу з мислених страв, таких як - смирення, послух, віра, надія та любов, бо хто їх має, той справляє бенкет Небесному Царю Христові.

56. Мене охоплюють богохульні помисли. - На тебе озброївся біс богохульний, губитель душ, що приймають його. Він зловив тебе на ланцюг пристрасти, щоб умертвити. О, хай не дозволить йому Господь здійснити на тобі волю свою (2 Тим. 2:26). -Але не впадай у розпач. Ось предстоїть перед тобою Бог, готовий прийняти покаяння твоє. Пробудись од зачарування, погаси передусім гнів та дратівливість, бо саме вони зводять людину до згубного богохульства. Здобудь смиренномудрість, що опалює демонів; послух, що відкриває Синові Божому двері до серця твого; віру, що спасає тебе; надію, що не осоромлює; любов, що тримає тебе в Бозі. Ти не дбав про ці чеснота; навпаки, вибрав собі протилежне їм: гнів, дратівливість і цілковиту загибель - богохульство. Але, узрівши благість Божу, пізнавши, який добрий Господь, потрудися виправитись. - Минуле прощено тобі, але не гріши віднині. - Сорок днів принось покаяння Богові, роблячи щоденно три поклони і кажучи притому: «Прости мені, що хулив Тебе, Бога мого!» Визнавай Господа богохульними устами твоїми, промовляючи тричі на день: «Слава тобі, Боже мій, і благословен єси навіки. Амінь!» - Не впадай до того самого гріха знову, щоб не сталося з тобою чогось гіршого. Від нечуття серця дійшов ти до гніву, в гніві відступив од Святого Причастя; будучи ж цілковито полонений, - впав і до рову богохульства. І якби не перст чоловіколюбного Бога та молитви Святих, то душа твоя згинула б од відчаю. Це через мене, найменшого, каже тобі Бог: «Згрішив ти -вже виднині не гріши» (Йоан 8:11). Молись і за колишні гріхи свої. Бог милостивий і за бажання наше поправитись прощає нам гріхи наші.

57. Маю жаль на авву, бо він більше прихильний до інших, ніж до мене. - Брате! Ти сам себе спокушаєш. Чи не знаєш, що кожний спокушається своєю власною пожадливістю? (Як. 1:14). Не прислухайся ні до кого, лишень до себе самого, і не цікався іншими, бо це не корисно тобі. - Глянь, через яку нікчемну дрібницю збентежив сатана серце твоє. Устань, підтримуваний десницею Божою, і не вір помислам своїм, у яких демони показують тобі речі мовби у кривих дзеркалах.

58. Коли доручають зробити тобі щось важливе. - Не радій, коли тебе вивищують, а вияви послух, що проганяє суперечку, ненависну Богові й тим, що люблять Його. Тримайся послуху, що зносить на небо і уподібнює до Сина Божого.

59. Як покласти початок покаянню? - Якщо бажаєш покаятися, придивись, що зробила грішниця: Сльозами своїми обмила вона ноги Ісуса (Лк. 7:38). Плач омиває гріхи. Людина сподобляється сліз покаяння трудом, повчаннями з Писань, терпінням, роздумуванням про Страшний суд та вічний сором, самозреченням, за словом Господнім: Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною (Мт. 16:24). Зректися себе і взяти хрест свій означає позбутися волі своєї, вважаючи себе за ніщо.

60. Через неміч тілесну не можу подвизатися подібно до Отців. - Якщо ти немічний і не можеш багато знести, то чини по спромозі своїй, споживаючи хліба й пиття трохи менше від належного тобі; бо Бог прийняв дві вдовині лепти й утішився ними більше, ніж дарами інших (Лк. 21:1-4). - Навчай себе не поводитися вільно з іншими - і спасешся.

61. Думки виринають у мені: «Іди до чужого краю - і там спасешся». - Такі думки від ворога, що під покровом правди хоче вчинити наругу над тобою, а через тебе спокусити багатьох, щоб ти і за них відповідав. - Зрештою, підлягаєш ти осуду за недбальство й марнославство своє, за якими легко підступають демони, щоб погубити душу твою. Чувай над собою і подвизайся проти помислів, проганяй недбальство й марнославство. Не чини нічого з волі своєї і не приймай помислів та самовиправдань, що зринають у тобі, - інакше впадеш. Здобудь твердість, - і вона віддалить тебе від вольности в стосунках з ближніми - причини кожного зла в людині. Покинь усі турботи - і свобідно служитимеш Богові; стань мертвим для кожної людини - і будеш паломником; вважай себе нічим - і помисел твій не буде бентежитися; не вважай, що ти зробив щось добре, - і нагорода твоя не забариться. Передусім пам'ятай, що ти недовго перебудеш у тілі, й намагайся усе робити так, щоби зі смілим упованням міг ти сказати того дня: Спішивсь я і не барився (Пс. 119:60). Брате, неможливо жити без труднощів, і ніхто не вінчається без подвигу. Примушуй себе до труду подвижництва, дбай про спасіння своє - і подасть тобі руку помочі Господь Бог, Котрий хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди (1 Тим. 2:4).

62. Не всі, що живуть у монастирях, - монахи, але той монах, хто виконує діло монаше. Господь сказав: Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи!, - ввійде до Царства Небесного, а лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі(Мт. 7:21).

Брате! Чом дозволяєш ворогові знущатися над собою, пощо завжди близький до падіння? - Питаєш, - але не сповняєш сказаного тобі. Знов питаєш і навіть переказуєш почуте іншим, щоб догодити людям, - чим сам собі перешкоджаєш у поступі.

Час дано тобі, щоб, пізнавши пристрасті свої, викоренити їх каяттям і риданням.

Якщо буваєш розсіяний у помислах своїх, докоряй собі за те, виявляючи неміч свою перед Богом.

63. Хто хоче бути монахом, той ніколи не повинен виявляти волі своєї. Ісус Христос сказав: Зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити (Йоан 6:38). Якщо ж ти цього не сповняєш, од того відмовляєшся, то цим показуєш, що ти розумніший від того, хто тобі велить, а це є те саме, що бісівська гординя. Отож ти повинен бути послушним у всьому, хоч би й здавалось тобі, що наказане діло не є безгрішне. Авва, що тобі це велить, понесе гріх твій і дасть відповідь за тебе. Якщо діло для тебе вкрай небезпечне або понад сили твої, поясни це авві й зроби, як він вирішить.

64. Коли починаю розмовляти, - захоплююсь і забуваю про все на світі, а потім жалію і болію серцем.

- Щоб немічному не впасти до гріха пустомовства та славолюбства, - треба всіляко уникати багатослівности, довгих розмов, чимскоріше віддалятись од тих, що бесідують. - Коли розмова корисна, то послухай її; якщо ж ні, - скажи: «Простіть, я немічний» і відійди.

65. Що робити, зустрічаючи інших? - Зустрівши когось, обмежся тільки вітанням, потім попроси: «Помолися за мене, я іду в справі» - та й відійди. Коли ж спитають тебе про щось, а ти знаєш це, то скажи і йди далі; якщо ж не відаєш, промов: «Не знаю» - і йди собі.

66. Хочу припинити побачення: чи одразу це зробити, чи непомітно? - Якщо припиниш побачення раптово, - будеш спокійний; інакше й сам будеш турбуватися, та й інших збентежиш.

67. Лікар питає, чи читати йому лікарські книги. Читай, але, читаючи або питаючи когось про своє ремесло, не забувай, що без Бога ніхто не зцілиться. Хто посвячує себе медицині, той повинен віддатися імені Божому - і Господь подасть йому поміч Свою. Лікарське ремесло не перешкоджає лікареві бути благочестивим; але займатися ним треба - як рукоділлям для братів. Усе чини зі страхом Божим - і спасешся молитвами Святих.

68. Цілий день працюю - і це заважає мені згадати про Бога. - Буває, хтось чув про якесь місто, але, потрапивши туди, не здогадується, що це воно. Так і ти, брате, цілий день споминаєш Бога й не відаєш про це. Знати заповідь і намагатися сповнити її як Божу, - в цьому і смирення, і пам'ять про Бога.

69. Ми щоденно потребуємо їжі, але не повинні вживати її задля усолодження. Коли дякуємо Богові, Котрий дав нам її, і осуджуємо себе як негідних, то вона служить нам на освячення і благословення.

Якщо потребуєш чогось і одержуєш, також дякуй Богові, Котрий дав тобі це; себе ж осуджуй як негідного, - і Господь сподобить тебе стати безпристрасним.

70. Кожний по-своєму любить ближнього свого; міра ж досконалої любови в тому, щоб задля тої любови, яку людина має до Бога, любила й ближнього свого, як себе. - Молоді монахи від нерозумної любови один до одного й від того, що збираються разом для розмов, піддаються падінню. Міра ж їхньої любови один до одного повинна бути така: не обмовляти один одного, не ненавидіти, не упосліджувати, не шукати тільки свого, не любити один одного задля тілесної краси чи ради якихось природних дарувань, не сидіти разом без крайньої потреби, щоб не впасти в зухвальство, яке губить усі плоди ченця і уподібнює його до сухого дерева.

71. Хочу спастися, але не знаю дороги спасіння. -Брате! Господь - через Божественне Писання і через Отців - показав нам дорогу спасіння, коли сказав: Спитай у отця духовного, й він звістить тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають (Втор. 32:7).

- Тож якщо не хочеш зійти на манівці в ділі спасіння, то не чини нічого без поради отців духовних - і не заблукаєш - завдяки благодаті Бога, Котрий хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди (1 Тим. 2:4).

72. Помисел каже мені, що коли піду деінде й буду жити сам, то досягну досконалої безмовности. - Господь наш Ісус Христос до смерти Своєї хресної перетерпів багато дошкулянь та наруги, а вже після того зійшов на хрест. Так і ніхто з нас не може осягнути досконалої та многоплідної безмовности, святого й істинного спокою, якщо перше не постраждає з Христом (живучи між братами) й не перетерпить усіх страждань Його, спогадуючи слова Апостола: Ми страждаємо разом із Ним, щоб разом з Ним і прославитися (Рим. 8:17). Не обманюйся -іншої дороги спасення нема.

73. Хворому. - Недуга ця спостигла тебе, щоб не відійшов ти до Бога безплідним. Якщо перетерпиш її з вдячністю, то буде вона тобі замість подвигів, бо недовго пробув ти в чернецтві.

74. Не ходи без наказу кудись самовільно, бо все, що робиш за помислами своїми, - не угодне Богові. А коли йдеш з веління, тоді в тому, що сповняєш волю того, хто тебе послав, є і молитва, і догодження Богові, Котрий сказав: Зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто Мене послав (Йоан 6:38).

75. Переобтяжуюсь у послусі. Чи просити помічника собі? - Брате! Хто бажає ходити спасенним шляхом і прийти до Ісуса, той повинен повсякчасно бути готовим до спокус і страждань. Писання каже: Мій сину, як приступаєш служити Господу, приготуй душу свою на спокуси (Сир. 2:1). І Господь прорік: Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною (Мт. 16:24). Тож хто бажає бути Його учнем, той повинен до самої смерти бути послушним. Перебувати на самоті й трохи утрудняти себе - корисніше для тебе, ніж уживатися з кимось. Вольностей у спілкуванні менше тоді, коли брат тільки допомагає тобі, а не тоді, коли він постійно перебуває разом з тобою.

76. Кого питати про помисли свої і, спитавши одного, чи питати про те ж саме іншого?- Запитувати треба того, до кого маєш довіру, що він може розпізнати помисел твій. Питати іншого про те саме є діло невір'я і цікавости. Якщо віриш, що Бог промовляє через святого свого, то для чого спокушати Господа, питаючи іншого про те саме?

77. Скільки разів молитися, коли нема кого спитати про якесь діло?- Коли нема можливости спитати старця свого, - тричі помолися і після того прислухайся до серця свого, куди більше схиляється воно, - так і чини; бо сповіщення Боже помітне та всіляко зрозуміле серцю.

78. Як треба молитися тричі: в різний час чи одразу? Буває, що справа невідкладна. - Якщо є можливість, помолися три рази протягом трьох днів; якщо ж часу мало, візьми за зразок Господа нашого, Який перед смертю Своєю тричі відходив на молитву і, молячись, повторював ті самі слова (Мт. 26:44).

79. Про наставництво. - Коли під час бурі керманич мудрістю, даною йому від Бога, рятує корабель, - ті, що подорожують на ньому, радіють зі свого порятунку. Так само хворого немало втішає згадка про лікаря, тим паче - його досвід та вміння. І подорожнього чимало підбадьорює голос сторожі. - Тож чи не справжню радість повинна викликати відповідь отця кожному, хто його питає, особливо коли він ревно молиться за вас до Бога, Котрий сказав: Моліться один за одного, щоб вам видужати (Як. 5:16)?!

80. Хто відкриває гріхи свої, той виправдовується в них, за словами Писання: Пригадай мені, станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись! (Іс. 43:26). Признаюсь Господеві в провинах моїх, і Ти простив вину гріха мого (Пс. 32:5). Будемо берегти себе від гріхів в будучому, а минуле Бог простив нам.

81. Якщо хтось, зберігаючи піст, примішує щось до нього з волі своєї або постить, шукаючи слави людської, то піст такого - мерзотний Богові. Так і кожне добре діло, яке сповняємо не тільки з любови до Бога, але додаємо до нього волю свою, -нечисте й неугодне Богові. Це можна пізнати з Божественного закону: Не засіватимеш свого виноградники двома родами насіння... і не вдягатимешся в одежу, зроблену з вовни й льону разом (Втор. 22:9-11; Лев. 19:19).

82. Вивчаючи псалми напам'ять, не мудруй високо, щоб не наповнювати повітря безкорисними словами і щоб не стало це тобі на засудження. Слово Боже є насіння добре. Якщо ж воно в тобі пропаде безплідно, то ти будеш засуджений разом з тим, що закопав у землю гріш, даний йому для примноження.

83. Як віддячимо тому, Котрий перше створив нас, потім простяг нам руку Своєї помочі проти відвічного ворога нашого - і, що найважливіше, -дарував нам покаяння, Тіло й Кров Свою - на відпущення гріхів і для утвердження серця?! - Ніколи ми не віддячимо достойно Йому; однак будемо приносити Господу нашому посильне благодарення устами й серцем, особливо терпінням до самої смерти - ради Нього. І Бог, з чоловіколюбности Своєї, спогляне на все це, як на дві лепти євангельської вдовиці (Лк. 21:1-4).

84. Коли випаде тобі зробити якесь діло, а помисел опирається цьому, то з того можна пізнати, що діло це - дійсно Боже. Крім того, помолись і прислухайся до серця свого: якщо під час молитви воно утверджується в доброму і це добро зростає, а не маліє, тоді знай, що це діло Боже, бо доброму неодмінно противиться заздрість диявольська, але добро завдяки молитві бере верх над нею. Якщо ж уявне добро підкинув диявол, а притому й опірність від нього походить, то завдяки молитві уявне добро дрібніє і разом з ним - уявний опір. Тоді стає очевидно, що ворог опирається помислові, вкладеному ним самим, лише для того, щоб обманом змусити нас прийняти його за добро.

85. Якщо помисел хвалить тебе, - призови ім'я Господнє і скажи: «Писання мовить: Народе мій! Правителі твої на манівці тебе зводять, руйнують дорогу, якою ти простуєш» (Іс. 3:12). Так само роби, коли люди хвалять тебе, бо ті, що приймають хвалу людську, не отримають користи, як каже Сам Господь: Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте? (Йоан 5:44). - Треба завжди пам'ятати в умі та серці своєму: Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться (2 Кор. 10:17), бо якщо й буває щось добре в нас, то тільки з волі Божої. Ось чому Апостол, досягнувши висот духа, не хвалився, але взивав: Благодаттю Божою я є те, що є (1 Кор. 15:10).

86. Коли під час псалмоспіву, молитви або читання зродиться лихий помисел, відкинь його; натомість ще старанніше співай псалми, молись або читай, щоб перейняти силу від вимовлюваних тобою слів. Якщо помисел опирається, призви ім'я Боже - і Господь поможе тобі й скасує хитромудрість ворогів.

87. Як набути замилування до молитви, читання та пcaлмоспіву? - Пам'ять про гріхи породжує любов до молитви. Хто молиться, той повинен пригадати діла свої і те, як будуть суджені грішники, й страшний голос той: Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний (Мт. 25:41). - Замилування від псалмів приходить тоді, коли хтось будить ум свій до слів правди та приймає в душу свою силу, що міститься в них. Втім, якщо нечуття все ще буде лишатися у тобі, не слабни, а трудись терпеливо, бо милостивий, щедрий і довготерпеливий Бог, Котрий бачить твої старання. Згадуй завжди слова Псалмопівця: Надіявся, на Господа надіявся я твердо, і Він нахиливсь до мене й вислухав моє благання (Пс. 40:1). Повчаючись так, уповай, що скоро навідає тебе милість Божа.

88. Якщо під час псалмоспіву чи, перебуваючи з людьми, треба призвати тобі Бога, не думай, нібито без вимовляння слів ти не призвав Його, але пам'ятай, що Він серцевидець і дивиться на серце, - тож і призивай Його в серці своєму. Про це й сказано в Писанні: Зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму в тайні (Мт. 6:6). Якщо ж і не вимовиш імени Божого в серці своєму, а тільки згадаєш про Бога, то це ще швидше від призивання буде тобі до помочі.

89. Істинний плач з розчуленням стирає минулі прогрішення, омиває плями злоби та ім'ям Божим постійно хоронить людину, проганяє сміх та розсіяність, підтримує безнастанну скруху серця. Він -щит, що відбиває усі розпечені стріли диявола (Еф. 6:16). Хто має його, той не згрішить уже і в помислах своїх, навіть у світі чи серед розпусниць.

90. Недосконалий плач то відходить, то приходить, залежно від того, як ревність про спасіння напереміну то розпалюється, то слабне в душі. Коли ж теплота стане постійною, тоді приходить розчулення велике й постійне, а за ним - і правдивий плач, такий потрібний і жаданий.

91. Смиренність у тому, щоб відтинати завжди та всюди волю свою і ні про що не турбуватися. Вирвати корінь пристрастей (тілесної похоти, обжерливости, грошолюбства) означає покинути волю свою, завдавати собі горя і примушувати органи чуттів зберігати чин свій, а не зловживати ними. Так виривається корінь не тільки отих, а й інших пристрастей.

92. Віддайся у всьому на волю Божу - і уникнеш бентеження. Утім, тривога, хвилювання все ж можуть підступити і перешкодити приймати все, що стається, з вдячністю та радістю. Тоді треба боротися з собою, оживляти відданість волі Божій, відновлювати переконання, що все - від Господа, а тому добре для нас. Ніщо благе не здійснюється тільки завдяки нашим старанням, але силою і волею Божою. Однак і від нас Господь вимагає старанности, згідної з волею Його, а не хитрісної та брехливої, що походить від лукавого.

93. Мовчання - ліпше від усяких бесід повчальних. Його цінували отці наші й ним прославилися. Ми ж, через неміч нашу, ще не досягнули того, щоб ходити шляхом досконалих, тому будемо говорити про повчальне, покликуючись на слова отців, а не вдаватися до тлумачення Писань, бо в цьому криється велика небезпека. Писання - духовне, а людина тілесна не може розуміти духовного. Ліпше для нас роздумувати над словами Отців, - і знайдемо користь. Але й тут не забуваймо про міру, згадуючи Премудрого: Не втечеш від гріха в багатослівності (Прип. 10:19). А щоб не впасти притім до звеличування і самохвальства помислів, пам'ятаймо, що, не роблячи того, про що говоримо, засуджуємо самих себе.

94. Якщо мовчання визнається кориснішим за бесіди духовні, то тим паче воно цінніше від розмов про речі мирські (міста, села, торгівлю, мир, війну тощо). Коли все ж не можемо змовчати, то принаймні не затягуймо розмови, щоб від багатослівности не впасти в якусь ворожу сіть.

95. У спільноті, де розмовляють про світське чи духовне, дозволь і собі промовити слово, але помірно, лише щоб уникнути похвал співбесідників - як мовчазному. Але коли навіть говориш мало, хоронись осуджувати інших за балакучість.

96. Коли задумуєш щось робити - і зауважуєш бентеження помислів, яке навіть після призивання імени Божого не зникає, то зрозумій з того, що це діло нашіптує тобі лукавий, - тож не роби його. Бо ніщо, роблене з бентеженням, не угодне Богові. -Але коли опираєшся бентеженню, долаєш його, тоді не треба відразу вважати діло шкідливим, а

розглянути - добре воно чи ні, і якщо воно лихе -покинути, якщо ж добре - зробити, нехтуючи бентеження.

97. Якщо почнеш розмову і схаменешся, що вона грішна, - перерви її, кажучи: «Ні, про це не будемо говорити» або, помовчавши трохи, скажи: «Забув я, про що говорив» і переведи на інше - безгрішне.

98. Що таке самовиправдання? - Це коли хтось відрікається од скоєного гріха. Так вчинили Адам, Єва, Каїн та всі ті, що, згрішивши, - виправдовувались, відмовлялися од свого согрішення, немовби не чинили його.

99. Усякий помисел і всяке діло треба розглядати: добре воно чи ні; й добре - приймати, а недобре - відкидати. Щоб добре не лучилося з бентеженням, потрібно дослідити помисел, який притому панує, - і коли допитаєш його зі страхом Божим, то Господь не допустить тобі впасти чи заблукати.

- Не забувай притім призивати ім'я Боже.

100. Тому, що обурився на брата і бажає покинути його. - Не обурюйся, щоб не вчинити чогось нерозважно, особливо щодо людини, збентеженої помислами від заздрісного диявола. Деколи хворі в потьмаренні розуму (від сильної гарячки), самі не знаючи того, докучають здоровим, які прислуговують їм, бо хворість цілковито панує над ними. Так і спокушуваний, хоч і губить душу свою, - не знає того, бо впився пристрастю; диявол же все перекрутив перед ним, щоб вкинути до рову згуби. Не гніву та помсти гідний він, а жалю і вибачливости. Через тих людей Бог допускає і нам бути випробуваними, щоб явилися ми перед Ним досвідченими. Будемо, отже, вибачати ближньому в часі чуттєвої та мисленої боротьби його, бо сказано: Носіть тягарі один одного й тим виконаєте закон Христа (Гал. 6:2). - Не покидай місця свого і не розлучайся з братом своїм; бо це буде не по-Божому, а виконанням волі диявола, і якщо ти рішився на це, то ворог не заспокоїться, але наступатиме на тебе ще гірше. Радше помолися за брата з усієї душі та полюби його в Христі Ісусі, Господі нашім.

101. Братові, стурбованому за своє спасіння. -Брате! Ти повинен прославити Бога за те, що Він справджує на тобі слово Писання: Бог вірний; Він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність (1 Кор. 10:13). По силі твоїй допускає Господь навчатися тобі боротьби духовної. Великих мужів випробовує Він великими спокусами - і вони радіють з того; бо спокуса приводить людину до більшого поступу. - Де благо, - там і боротьба. Не бійся спокус, радше зненавидь їх. Навіть більше того, тішся ними, бо вони ведуть до поступу, і Бог подасть тобі поміч Свою та збереже тебе.

102. Намагайся здобути смиренність і покору; не наполягай ніколи на волі своїй, бо від цього зроджується гнів. Не суди й не зневажай нікого, бо від того знемагає серце і затьмарюється ум, звідси ж постає недбальство і нечуття серця. Безнастанно бадьорись, повчаючись у законі Божому, - і запалиться душа твоя небесним вогнем, як сказано: У мене в нутрі запалало моє серце, від думок моїх вогонь зайнявся (Пс. 39:4). Бережи уста свої од багатослів'я та пустомовства, і хай не звикає серце твоє до злих слів. Впадай перед Богом, благаючи: Боже, милостивий будь мені грішному (Лк. 18:13), - і Він помилує, збереже й охоронить тебе від усякого зла, щоб ти від темряви перейшов до світла, від обману до правди, від смерти до життя - у Христі Ісусі, Господі нашім.

103. Давай тілові стільки їжі, скільки воно потребує, - і не зазнаєш шкоди, хоч би їв ти тричі на день. Якщо людина лише один раз їсть, але без міри, то яка їй з того користь? - За переїданням слідує пристрасть розпусти: ворог обтяжує тіло сном, щоб осквернити його.

104. Якщо деколи відчуваєш сильну слабкість під час служіння (на правилі) чи рукоділля, - не дивуйся. Такий вже цей шлях. Інколи людина почуває себе так, а деколи інак - як подорожній, що йде то гладкою дорогою, то торує свій шлях ріками й горами, а потім знову виходить на рівну дорогу. Не зважай на слабкість, а все чини своє діло.

105. Хворому, що змушений споживати їжу не за уставом. - Хто їсть не для усолодження черева, а через неміч тілесну, того Бог не осуджує. Різноманітні страви заборонені нам, щоб уберегтися нам од переситу й збудження тілесного, а де неміч, там касуються їхні діяння, бо де хвороба, - там і призивання Бога.

106. Хворому, що просить молитви в знемозі. -Брате! Нащо уболіваєш? Пощо нарікаєш? Для чого посилаєш за поміччю далеко, коли Ісус стоїть біля тебе й бажає, щоб ти покликав Його! Заклич до Нього: Наставниче! - І Він одповість тобі. Доторкнися краю одежі Його - і Він зцілить тебе не тільки від цього страждання, але й від усіх пристрастей твоїх. Якби ум твій перебував там, де йому належить бути, то гризота отруйних зміїв та скорпіонів не могла би звести тебе до тілесної хвороби. Я забуваю, - каже Псалмопівець, - їсти хліб мій (Пс. 102:5). Не уболівай, брате, милість Божа близько від тебе.

107. Знехтуй тіло, котре будуть їсти черв'яки. Воно анітрохи не допоможе тобі, бо тлінь є. Апостол каже: Не дбайте про тіло задля похотей (Рим. 13:14).

108. Хворий: «Чи ставитися поблажливо до тіла в немочі?» - Бог дав нам розум, щоб керуватися ним на праву дорогу з поміччю Божественних Писань. Апостол каже: Усе перевіряйте; приймайте те, що добре (1 Сол. 5:21). Людина повинна тільки пильнувати, щоб не робити нічого з пристрасті; а що чинить вона з немочі або потреби, то ні не гріх, ні не послаблення. Коли, будучи здоровими, шукаємо спокою для тіла, - спонукуємося до пожадливости; а коли підтримуємо його з потреби, то воно буде служити нам у ділах наших. Якщо дбаємо про тварин, бо вони служать нам і потребам нашим, то ще більше повинні дбати ми про тіло як про знаряддя душі. Коли знаряддя притупиться, то утруднює людині працю, хоч би й була вона досвідчена й уміла. Апостол, зважаючи на хворобу шлунку святого Тимотея, наказав йому споживати вино (1 Тим. 5:23), хоч і заповідав зносити напасті (терпіти нестачі), виконуючи працю євангелиста (2 Тим. 4:5). В усьому, отже, людина повинна знати міру - і тоді не скоро спотикнеться.

109. Боріння все більше повстають на мене. - Брате! Час борінь є часом діянь; не розслаблюйся, але борися. Коли боротьба посилюється, кріпися й ти, благаючи: «Господи Ісусе Христе! Ти бачиш неміч і скорботу мою, поможи мені, спаси мене, о Господи, від ворогів моїх, сильніші бо від мене - до Тебе прибігаю» (Пс. 142:7; 143:9). Завжди молися, щоб мав ти силу служити Богові в чистоті серця.

110. Два дарування пропонує Бог душі, завдяки яким може вона спастися і визволитися од усіх пристрастей ветхої людини. - Це смирення та послух. Але ти не прагнеш їх, не бажаєш ні перебувати в них, ані керуватися ними. - Покинь усі хитання, нахили шию свою під солодке ярмо смиренномудрости та послуху - і сподобишся милости Божої. Якщо будеш зі смиренням та послухом сповняти те, що накажуть тобі отці, то Господь подасть тобі благу поміч Свою не тільки в тому ділі, в якому вправляєшся, але зробить так, що всі діла твої будуть успішні, бо Він зберігає путь тих, що бояться Його, і боронить їх. Чому обурюєшся? Пощо суперечиш? Милість Божа - до помочі тобі, якщо перебудеш неухильно в терпінні Божім. Перестань гніватися, не дратуйся, не заздри. Помри для кожної людини. Скажи помислові: «Хто я? - Земля і порох (Бут. 18:27), щеня» (Мт. 15:27). Не обмовляй, не принижуй, не осміюй ближнього свого. Не кажи: «Що це? Навіщо? (Сир. 39:21) Чому я не маю стільки, як той чи той?», але старанно працюй в малому рукоділлі своєму зі страхом Божим - і матимеш за це немалу нагороду.

111. Коли від засмучености починаєш дрімати, що перешкоджає ділові, тоді треба встати на молитву - і Господь скасує дрімання твоє.

112. Тому, що бажає бути останнім, аби тільки прийняли його до обителі. - Не твоє це діло - шукати того, щоб бути на останньому місці. Це залежить від авви твого. А твоє діло - приготувати себе до послуху.

113. Якщо людина не потрудиться з усіх сил своїх і не докладе власних зусиль, то жодної користи не дістане від того, що святі будуть молитися за неї. Коли вона поводиться сластолюбно та безладно, то яку користь принесуть молитви святих за неї? Бо тут здійсниться сказане в Писанні: Один будує, другий руйнує: яка їм з того користь - невже тільки труд? (Сир. 34:23). Апостол каже: Ревна молитва праведника має велику силу (Як. 5:16), але коли святий і праведний молиться за грішного, то й грішник повинен додати до моління святих покаяння своє[1].

114. Якщо хтось просить у тебе милостиню, а ти не маєш що дати йому, то не будеш осуджений. Апостол Петро, коли кривий від лона матері своєї благав у нього милостині, сказав: Срібла й золота нема у мене (Ді. 3:6), - і не взяв позички, щоб подати йому. Також якщо хтось має потрібне тільки для себе самого, то й цього не повинен витрачати на милостиню, щоб пізніше не нарікати, коли несила буде йому знести власну нужду. Коли ж жебрак докучатиме йому, а він скаже: «Прости мені, не маю що дати тобі», то це не буде брехнею; бо той, хто має тільки для себе самого, не має чого давати іншому. Нехай скаже тому, хто в нього просить: «Прости мені, я маю тільки потрібне для себе самого». Згадай про п'ять дів, котрі, як інші просили дати їм оливи для світичів, відповіли: Щоб часом і нам, і вам не забракло (Мт. 25:9). І апостол Павло пише до корінтян: Щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу (2 Кор. 8:14). Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях (2 Кор. 8:13).

115. Коли хочеш дати милостиню, а помисел противиться, тоді перевір себе, і якщо це зі скупости, то дай ще більше, ніж би належало.

116. Хто не має що дати бідному, то як може стати причасником блаженства? - Блаженство обіцяне не тільки жертводавцям. Блаженні убогі духом, блаженні плачучі... (Мт. 5:3). Отож, якщо не можеш дати милостині, то будь убогий духом, щоб успадкувати зі Святими Царство Небесне. Ридай над гріхами своїми в цьому світі, щоб утішитися з тими, що плачуть. Здобудь лагідність, щоб успадкувати землю. Будь чистий серцем, щоб узріти Господа в славі Його. Перетерпи ради Бога наругу, гоніння та фальшиве лихослів'я, щоб возвеселитися в радості, удостоївшись великої нагороди на небесах.

117. Якщо закон Господній велить одне, а закон світу цього - інше, то що тоді робити? - Закон Божий важніший, бо він дбає про спасіння душі, а закон світський, будучи тілесним, промовляє до тілесних.

118. Іноді ти пристрасно дивишся на того, хто стоїть перед тобою, і захоплюєшся душею. - Це від диявола. Тобі треба згадати тлінність і сопух нашого єства, як змінимося ми, коли будемо в гробах. Уявляй собі також будучий Страшний суд Божий і те, чи зможеш ти знести великий сором той за виявлені діла свої перед Ангелами і Архангелами, перед усіма людьми і праведним Суддею, і як заніміють тоді уста тих, що чинили безсоромні діла. Біймося того, Котрий сказав: Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розбещені, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п'яниці, ані злоріки, ані грабіжники - Царства Божого не успадкують (1 Кор. 6:9-10), і Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці (Мт. 5:28). Ти повинен пам'ятати це і не бувати часто в людей, до яких відчуваєш таку боротьбу; але й не виявляй їм, чому ти віддаляєшся од них, щоб не дати їм приводу до різних помислів. - А якщо буде потреба говорити з ними, приклич святе ім'я Боже на поміч, благаючи: «Господи Ісусе! Покрий мене і поможи немочі моїй». Не бійся. Христос розтрощить лук ворогів, бо від імени Його зло стає недійсним. Замість багато - говори мало і не давай волі слухові та помислам своїм; але тримай себе доброчинно і без турбування, щоб ніхто не міг спостерегти того, що діється в тобі. Якщо через це відчуєш силу в собі, то не уповай на неї в борні з ворогами своїми, бо вони безсоромні й, хоч би тисячі разів були переможені, знову приступлять до тебе. Єдиний Бог Переможець завжди до помочі смиренномудрій людині, задля якої Він зі святої волі Своєї воплотився.

119. Як ум втягується у блудний помисел? - Захоплення чи полонення ума походить не тільки від розпусної пристрасти, а й від розсіяння. - Коли це станеться, людина повинна закликати до Бога: «Господи, прости мені ради Святого імени Твого. За недбальство моє терплю я. Визволи мене від розсіяння і від усякої сіті ворожої». Ось ознака такого захоплення. Якщо ти, наприклад, говориш з кимось, а ум твій розсіюється туди й сюди, то говориш ти тоді про одне, а думка твоя несеться деінде. Це і є захоплення. - Так захоплює нас і блудний помисел. Якщо ворогу вдасться відвернути ум від богоугодного тверезіння, то через розсіяння являється в умі й розпусна похіть. - І це також захоплення, бо сталося воно не з роздумувань чи згадувань, але з забуття про Бога. - Опам'ятавшись, людина повинна зосередитися в собі й згадати милість Божу. Господь - благий і милосердний, тож прийме її як блудного сина. Коли ж і без розсіяння боротьба все ж виникне в помислі, - треба пильнуватися, не усолоджуватися грішними думками, не баритися в них, але якнайскоріше прилинути до Владики Господа.

120. Найліпше уникати будь-яких розмов з жінками Якщо потреба змушує звернутися до них, намагаймося зробити це через інших Якщо ж і те неможливо, то поводьмося з ними обережно, як з вогнем, щоб не попектись, - і так утвердимо себе з страху Божім Не дивімось на жінок взагалі. Не даваймо волі очам своїм, не барімся в розмові з ними, бο від цього зроджується огонь пожадливости, але відразу оддалімося від них, молячи Бога, щоб спас нас у цей трудний час од сіті диявола, розставленої перед нами, і безнастанно згадуймо Господа нашого, щоб велика сила Христа Ісуса покрила неміч нашу.

121. Чи добре це - покинути жінку свою, аби вступити до монастиря? - Ти не повинен цього робити, бо порушиш заповідь Апостола, котрий каже: Як зв'язаний ти з жінкою? Не шукай розрішення (1 Кор. 7:27). Коли вона після того, як ти покинеш її, згрішить і почне жити не по-Божому, то гріх її буде на тобі; хіба що розійдетеся ви за взаємною згодою, домовившись з нею, і задля взаємної користи. -Але ввір цю справу Богові; і як угодно Його чолові колюбності, так Він і вчинить.

122. Ніколи не жалкуй за речами світу цього; уболівай тільки над гріхами своїми. Радіти з тими, що радуються, означає співрадіти з тими, що досягають поступу в чеснотах Божих, і веселитися надією будучих благ; а ридати з ридаючими означає співстраждати з грішниками в їхньому каятті за гріхи.

123. Блаженні миротворці, - Передусім умиротвори своє серце. Це кожному вкрай потрібне - і блаженний, хто так робить. А мирити людей – не всім під силу, а тільки тим, що можуть це робити без усякої шкоди для себе. Немічний повинен радуватися миром усіх, а не намагатися примирювати всіх людей, - хіба тільки тих, котрих він любить у Бозі, й лише тоді, коли не зазнає притому душевної шкоди.

124. Терплю зневагу від когось: що мені робити?-Чини йому добро.

125. Коли приходить до мене хтось з отців, а я не маю найпотрібнішого, що йому подати, - то уболіваю серцем. - Така думка від диявола. Пригости його тим, що є в тебе, як сказано: Задовольняйтеся тим, що маєте (Євр. 13:5), - і Бог сповістить йому про твою гостинність. Коли й тобі доведеться піти кудись, не очікуй знайти там спокою - і не збентежишся. Коли ж, задумавши знайти мир у когось, не знайдеш, - то будеш лихословити того, хто не дав його тобі, а лихослів'я є смерть душі. - Дякуй за все, бо в цьому - духовний та душекорисний хліб і спокій.

126. Хто питає отців, той наслідує Христа, Котрий применшив Себе самого, прийнявши вигляд слуги (Флп. 2:7-8). Людина, що живе без поради, - ворог сама собі, бо Писання каже: з порадою все чини (Сир. 32:21). Корисніше зі смиренністю питати, ніж чинити по волі своїй, бо Господь вкладає в уста того, кого питають, відповідь ради смирення й правоти серця того, хто питає.

127. Ніколи не змагайся у вірі. Бог не вимагає цього від тебе, - лишень віри правдивої, що її прийняв ти від святої Церкви під час Хрищення, і додержування заповідей Його. Збережи це - і спасешся. Якщо ж тебе запитають щось про віру, скажи: «Простіть мені, це понад мої сили».

128. Не досліджуй нічого з того, чого Бог не вимагає від тебе, але будь задоволений ісповідуванням правої віри й не цікався нічим, що понад те.

129. Коли доведеться тобі бути з мирянами, і вони заведуть пусту розмову, то, якщо можеш, віддалися, а коли ні, то молися в умі своєму, не осуджуючи їх, але пізнаючи неміч свою. - Зрештою, якщо вони мають охоту послухати тебе, а ти знаєш, що вони охочі до слова Божого, спробуй змінити пусту бесіду на корисну, повідавши їм що-небудь із життя Святих.

130. Коли хтось із знайомих твоїх дотримується єретичних міркувань, благай його пізнати правдиву віру, але не змагайся з ним і не бажай почути, як він мудрує, щоб не заразитися отрутою його. Якщо він захоче дізнатися про правдиву віру, приведи його до святих Отців. Так ти допоможеш йому пізнати Бога без шкоди собі. Але якщо він після першого й другого напоумлення не виправиться, то такого, за словом Апостола, цурайся (Тит. 3:10).

131. Помисел каже мені, щоб я не виходив часто зі свого дому. Але протягом тижня кільки разів відправляється церковна служба: чи повинен я ходити на неї, чи, радше, вдома молитися? - Якщо знаєш, що зустрічі з людьми шкодять тобі, то корисніше не виходити часто з дому - навіть і на церковну службу, бо безмовність визволяє од багатьох лих.

132. Якщо потрібно вийти з келії своєї задля особистої потреби чи для отців, - чи не послужить це обтяженням совісти - не піти тоді до церкви? - Якщо тобі конче потрібно вийти з келії своєї, тоді постарайся зробити це зі страхом Божим і не шкодуй, що не будеш на церковній службі, але вернися до дому свого і там пригадуй гріхи свої. Якщо ж вийдеш з келії через лінивство чи розсіяність, - тоді корисніше піти на церковне зібрання, і не розпорошуватися там, а бути уважним.

133. Що ліпше - ходити до церкви на чування чи вдома ревно чувати? - Добре є чувати вдома, бо в церкві бувають розмови.

134. Помисел показує мені завжди нестатки мої навіюючи, що я не зможу прохарчуватися з домашніми своїми, - і від цього нападає на мене печаль, - Якщо б ми мали надію на Бога, то Він кермував би нами за волею Своєю. Отже, залиши на Господа твою турботу (Пс. 55:23), і Він сильний подати тобі й домашнім твоїм усе потрібне - без журби та печалі. Скажи Йому: Нехай буде воля Твоя - і Він не покине тебе в скорботі твоїй.

135. Коли роблю щось несправедливе, а потім виправляюся, - звеличуюся, ніби вчинив щось добре. Що я повинен тоді сказати помислові моєму? - Скажи; йому: «Без Бога неможливо чинити нам ніякого добра», бо Господь прорік: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йоан 15:5). Також Апостол мовить: Що маєш, чого ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав? (1 Кор. 4:7). Тим то, навіть роблячи добро, не повинні ми звеличуватися, тим паче - коли тільки віддаляємося од зла. Велике безумство - хвалити себе за те, що не грішимо.

136. У кожній їжі є природна насолода: чи це не шкодить тому, хто її споживає? - Владика Господь кожній їжі надав приємного смаку та насолоди Тому, хто з подякою її споживає, нема від цього шкоди. Завжди треба остерігатися пристрасти, бо вона шкодить душі.

137. Чи треба старатися робити все гарно, коли, наприклад, зводиш оселю або щось інше? - Роби так, щоб усе виходило гарно, бо й Господь радується усякій красі, - але все треба робити без пристрасти. Якщо ж помічаєш у собі пристрасть до речей, то пригадай кінець їхній - і заспокоїшся. Бо нема жодної речі, котра би перебувала постійно в одному й тому самому стані, але все - тлінне й мінливе.