Про молитву[1]

Святий Йоан Касіян - Огляд духовної боротьби

196. Поставмо собі за мету й вершину досконалости безнастанну молитву. Тверда основа для неї — це втихомирення душі й чистота серця. — Їх же ніяк не осягти без упокорення тіла й скрухи серця. Зв'язок між усіма цими діяннями й молитвою -взаємний і нерозривний. Бо як чесноти ведуть до досконалости в молитві, так без молитви чесноти не будуть тверді й постійні. Як без чеснот не осягти безнастанної, чистої, незбуреної молитви й піднятися до досконалости, так без молитви ті чесноти, що в праведному житті з Богом йдуть попереду молитви, не можуть бути досконалими. Тим-то неможливо міркувати про силу молитви, що завершує собою споруду всіх чеснот, якщо згідно з Євангельською притчею (Лк. 14:28-30) не зберемо наперед усього потрібного для побудови цього високого духовного стовпа. Та навіть усе це підготування не допоможе нам завершити споруди найвищою вершиною досконалости, якщо перед тим, як винести з неї усяку нечистоту пороків і мертве сміття пристрастей, не закладемо на живій і твердій землі серця нашого, ніби на Євангельському камені (Лк. 6:48), міцної основи простоти й смирення. Тільки на такій основі можна спорудити цей стовп, що завдяки духовним чеснотам непохитно й міцно стоятиме, зносячись до самих небес. Навіть якщо проллється дощ пристрастей, нападуть стрімкі потоки гонінь, натисне люта буря ворожих духів — він не тільки не зруйнується, а й навіть не захитається.

197. Щоби наша палка й чиста молитва піднеслася до Бога, спершу потрібно відігнати від себе будь-яку турботу про тілесні речі. Відтак не тільки не клопотатися — навіть не думати про них. Забави, жарти, пустомовство, балакучість — відкинути геть, пригніченість від гніву чи скорботи, згубні порухи тілесної похоті та нахил до грошолюбства — з коренем вирвати. Так очистивши серце своє, закладімо в ньому непохитну основу глибокого смирення, що на ньому міг би втриматися стовп, який знесеться до самих небес. На ньому зведемо храм духовних чеснот, стримуючи свій дух від усякого блукання, щоб він поволі почав підноситися до споглядання єдиного Бога. Бо те, що до молитви безперешкодно проникне в нашу душу, неминуче заважатиме нам під час молитви. Тож якими бажаємо бути на молитві, такими повинні себе приготувати до молитви. І якщо не хочемо, щоби щось відволікало нас під час молитви, те поспішімо вигнати з тайників нашого серця ще перед молитвою. Так сповнимо Апостольську заповідь: Моліться безупинно (1 Сол. 5:17).

198. Від найслабшого вітру суха пір'їна підноситься вгору. А обтяжена вологою падає додолу й прилипає до землі. Так і наш ум доти легкий, доки не обтяжений пристрастями та мирськими турботами і не зволожений згубною похіттю. Тоді від найлегшого віяння духовного роздумування він силою правдивої своєї чистоти здійметься д'горі й, покинувши все суєтне й земне, легко підійметься до небесного й невидимого. Тим-то й закликає нас Господь: Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжерством, пияцтвом та життєвими клопотами (Лк. 21:34). Отже, якщо бажаємо, щоб наші молитви не тільки досягали небес, а й зносилися понад них, постараймося ум свій зробити природно легким. Очистім його від усіх земних пороків, звільнім від усякої вологи мирських пристрастей, аби молитва, не обтяжуючись жодним ярмом, легко здіймалася до Бога.

199. Господь вказав, що обтяжує наш ум. — Це не чужоложство, не розпуста, не вбивство, не богохульство, не злодійство, що їх усі визнають за смертні й гідні засуду гріхи, а — черевоугодництво, пияцтво та турботи світу цього. Їх не тільки ніхто не остерігається, а — соромно й сказати — навіть ті, що зреклися світу, часто не вбачають у них ні шкоди, ні біди для себе. Зрештою, цих трьох пороків, що обтяжують душу, віддаляють її від Бога та пригнічують до землі, легко уникнути. Особливо монахам, позбавленим усяких зносин зі світом, житейських турбот, пияцтва та черевоугодництва. Та є обжерство й пияцтво духовне, що їх важче позбутися, ніж фізичних, та інакші клопоти й журби цього віку, що охоплюють людину після її цілковитого відречення від усіх надбань — незважаючи на стриманість від вина, усякого переситу та пустинне усамітнення. Маю на увазі потурання тілові, людські прив'язання і пристрасті, від котрих, якщо не очистимо себе, то й без сп'яніння вином і без надміру їжі обтяжимо серце своє встократ шкідливішим пияцтвом та черевоугодництвом. І тільки муж, що розірве всі пута пристрастей і запричаститься глибокого умиротворення, а серцем своїм пригорнеться до Бога як до найвищого блага, може досконало сповнити Апостольську заповідь: Моліться безупинно.

200. Без особливої скрухи серця, чистоти душі й просвічення Духа Святого неможливо охопити всі види молитви. Їх стільки, скільки різних станів і настроїв в душі чи в усіх душах разом. Наш ум вдосконалюється у чистоті й спокої, до якого благодаттю Божою і внутрішнім своїм діянням підноситься — тоді душа також змінюється. Тому очевидно, що не можуть усі люди однаково молитися. Кожний молиться по-своєму, залежно від того, веселий він чи сумний; процвітає духовним поступом чи пригнічений численністю ворожих нападів; просить відпущення гріхів чи молиться про збільшення благодаті, благає про набуття чеснот чи знищення якоїсь пристрасти; уражений страхом від роздумування про пекло та майбутній суд чи розпалений надією і бажанням будучих благ; перебуває у потребах і небезпеках чи втішається спокоєм і миром; осяяний відкриттям небесних таємниць чи сумує через неплідність у чеснотах та черствість у почуттях.

201. Святий Апостол розрізняє чотири різновиди молитви: Прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей (1 Тим. 2:1). Молитва-це перепрошування Бога за гріхи, теперішні чи минулі, покаянна просьба відпустити їх. Благання — коли в молитві щось жертвуємо чи обіцяємо Богові. Прохання -коли молимося за інших людей, за тих, кого любимо, або за мир у цілому світі. Подяка — коли ум благодарить Бога, славословить Його за постійні добродійства, теперішні чи будучі блага, що їх Господь приготував тим, що люблять Його.

202. За цими чотирма різновидами молитви настає вищий молитовний настрій, що переростає у споглядання єдиного Бога. Тоді ум, охоплений палкою любов'ю до Господа, благоговійно підноситься у молитві до Нього. Ми повинні гаряче прагнути, ревно шукати такого настрою. Як його досягти? Цього навчає нас Господня молитва Отче наш (Мт. 6:9-13).

Отче наш! Цим звертанням ми визнаємо Бога, Владику вселенної, своїм Отцем, бо ми викуплені з рабства й належимо до числа Божих дітей. Додаючи слова: Ти, що єси на небесах, ми виявляємо готовість усіма силами своєї душі відвертатися од теперішнього земного життя, дочасного й проминаючого, що відтягає нас від нашого Отця. І, навпаки, найбільше бажаємо досягти неба, де перебуває наш Отець, тож не дозволяємо собі нічого, що чинило б нас негідними високого усиновлення, позбавляло би нас, як незаконних дітей, Вітцівського спадкоємства і піддавало би нас усій строгості праведного Божого суду.

Усвідомивши таке високе Боже синівство, ми запалаємо щирою синівською любов'ю до Господа, щоб уже не своєї користи шукати, а всім серцем славити нашого Отця, кажучи: Нехай святиться Ім'я Твоє. Цими словами виявляємо, що всім нашим бажанням та всією нашою радістю є слава нашого Отця, аби славилося, побожно вшановувалося і визнавалося преславне Ім'я нашого Отця.

Другим прошенням очищеного ума є: Нехай прийде Царство Твоє — Царство, де Христос царює во Святих. Позбавивши диявола влади над нами та прогнавши пристрасті з наших сердець, Господь владарює в нас благоуханням запашних чеснот. Царство це обіцяне всім досконалим дітям Божим, коли Христос у Свій час прорече: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу (Мт. 25:34).

Третє прохання — Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі — властиве синам Божим. Тут проситься, щоб люди стали подібні до Ангелів, бо як ті сповняють волю Божу на небі, так і люди, що живуть на землі, повинні творити Господню волю. Це прохання також означає: нехай все в нашому житті буде по Божій волі, бо Всевишньому Господу вручаємо самих себе і нашу долю, віруючи, що Він перемінить усе — і щастя, і нещастя — нам на добро і подбає про наше спасіння більше, ніж ми самі.

Далі ми просимо: Хліб наш насущний дай нам днесь. Насущний, тобто над-сущний, вищий від усього сущого. Таким може бути тільки хліб, що зійшов з небес. Коли говоримо днесь, то вказуємо, що вчорашнього його споживання нам недостатньо, якщо його не буде даровано нам і сьогодні. Ми маємо щоденну потребу повсякчасно зносити цю молитву, бо немає дня, коли не треба було би скріпляти серця нашої внутрішньої людини споживанням цього хліба.

Опісля благаємо: І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. Милосердний Господь прощає нам гріхи наші, якщо ми прощаємо довжникам нашим: Прости нам, як і ми прощаємо. Очевидно, що зі сміливим упованням може просити собі прощення тільки той, хто сам прощає своїм винуватцям. Хто ж із цілого свого серця не простить своєму братові, що згрішив проти нього, той цими словами випрошує собі не прощення, а осудження. Бо якщо Господь вислухає таку молитву, то послідує невмолимий гнів Його та неминучий вирок покарання: Суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя (Як. 2:13).

Відтак мовимо: І не введи нас у спокусу. Пам'ятаючи слова апостола Якова: Блаженний чоловік, що перетриває пробу (Як. 1:12), ми не повинні розуміти ці слова молитви так: «Не допусти до нас спокусу», а: «Не допусти, щоб нас перемогла спокуса». Спокушувано було Іова, та не введено у спокусу, бо з поміччю Божою він не сказав нічого нерозважливого проти Бога (Іов 1:22) і не осквернив уст своїх богохульним наріканням, до чого його схиляв диявол. Спокушуваний був і Авраам, і Йосиф, але обидва не спокусилися, бо не вволили бажання спокусника.

Вкінці молимо: Але визволи нас від лукавого, тобто — не допусти дияволові спокушувати нас понад наші сили, але разом із спокусою дай нам змогу її перенести (1 Кор. 10:13).

203. Хоч ця молитва, що її навчив нас Сам Господь, містить у собі всю повноту молитовної досконалости, проте Господь веде праведних Своїх ще далі — до вищого стану тої палкої, небагатьма пізнаної, несказанної молитви, що перевершує усяке людське поняття. Виливається вона не звуком голосу, не порухом язика і не вимовлянням якихось слів. Осяяний небесним світлом ум не слабкою людською мовою промовляє її, а ніби з найглибшого джерела невимовно виливає з себе, заносячи її просто до Господа, осягнувши за ту найкоротшу мить часу те, чого йому несила ні словом вимовити, ні думкою простежити.

204. Такий молитовний стан — це Божий дар. Зазвичай благодатний молитовний настрій характеризується замилуванням — ум же тоді пробуджується до чистої і палкої молитви. Замилування, як видно з досвіду, може з'явитися за різних обставин. Деколи слова псалма схиляли душу до палкої молитви, іноді благозвучний братній голос зворушував її до ревного моління. Інколи виразний благоговійний спів запалював глибоким молитовним жаром. Часто повчання досконалого мужа чи духовна бесіда пробуджували до ревних молитов. Бувало, що до повної скрухи серця приводила нас смерть брата чи якоїсь дорогої нам людини. Також страх через власну холодність та лінивство часом наводить на нас спасительний духовний жар. А взагалі, не злічити всіх випадків, коли і як благодать Божа пробуджує наші душі з байдужости та сонливости до молитви й життя.

205. Захоплення виникає з різних причин, тож по-різному воно й виявляється: інколи — невимовною духовною радістю; іноді — глибоким мовчанням; деколи ж — рясними сльозами. Головно ж -плачем або жалібним настроєм — від усвідомлення своїх гріхів або споглядання вічних благ і бажання небесної слави, від пізнання великих Божих добродійств у собі, відчуття своєї нікчемности й негідности або ж від земних страждань.

206. Як пізнати, що молитва вислухана? — Якщо під час молитви не бентежить нас ніякий сумнів, надія нашого прохання не поборюється зневірою, а в самому молінні відчуваємо, що отримали прошене. Хто молиться, той сподобиться того, про що просить, якщо вірить, що Бог чує його і сповнить його прохання. Бо незмінні слова нашого Спасителя: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, — і буде вам так (Мр. 11:24). Слово Боже чітко каже, що потрібно для того, аби молитва була вислухана. — Це коли двоє спільно моляться (Мт. 18:19) або коли хтось молиться з вірою, хоч би ця віра прирівнювалась до гірчичного зерна (Мт. 17:20), або коли хтось молиться невідступно й наполегливо (Лк. 11:8) або коли з молитвою поєднує милостиню та інші діла милосердя (Іс. 58:6-9). Багатьма способами здобувається благодать вислуханої молитви, тож ніхто хай не зневірюється, просячи для себе спасенних благ. Скажімо, комусь бракує багато з того, завдяки чому вислуховується молитва. Та невже так важко просто терпеливо молитися? Це доступне кожному. Задля єдиної терпеливосте Господь обіцяв дати все, про що будете просити. Тому без вагання й сумніву будьмо невідступні в молитві — й одержимо прошене. Так обіцяв Господь: Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять. Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють (Лк. 11:9-10). Але кожен мусить знати, що його не буде вислухано, якщо він сумніватиметься під час молитви.

207. У молитві нам понад усе потрібно сповняти Євангельську заповідь: молитися до Небесного Отця, ввійшовши до своєї кімнати й зачинивши за собою двері. Це треба розуміти як тілесно, так і духовно. Всередині кімнати молимося, коли серце своє цілковито відвертаємо від усіх думок та турбот цього світу, тобто молимося Господу в тайні зі сміливим упованням. Молимося, замкнувши за собою двері, коли мовчки взиваємо до Того, Хто випробовує серце, а не слова. Молимось потай, коли самим серцем та умом заносимо мольбу свою єдиному Богові, тим-то ворожі сили не знають, про що ми молимося. Треба молитися в глибокому мовчанні не тільки тому, щоби своїм шептанням чи зойками не відволікати присутніх братів від молитви, а й для того, щоб приховати предмет нашого моління від наших ворогів, які особливо напастують нас під час молитви.

208. Наша молитва тільки тоді буде досконалою, коли в нас здійсниться те, про що молився Господь до Свого Отця: Щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них перебувала, — а Я в них! (Йоан 17:26). Як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані (Йоан 17:21). А це можливе лише тоді, коли в нас завжди — в любові, бажанні, прагненні, думці; в усьому, що бачимо, про що говоримо, чого очікуємо, — перебуватиме Бог. Тоді та злука, що є в Отця з Сином, а в Сина з Отцем, ввіллється у наше серце й ум, щоб як Господь Ісус щиросердечно, чисто й нероздільно любить нас, так і ми були злучені з Ним чистою і нероздільною любов'ю. Хто досягнув цього стану, той палає безнастанною молитовною ревністю. Ціле життя його, кожне прагнення його серця — це єдина безперервна молитва, що є передчуття і запорука вічного блаженного життя.

209. Щоб досягнути вищої досконалости в молитві, треба утвердитися в безперервній пам'яті про Бога завдяки короткій, часто повторюваній молитві. (Повч. 9:36)

Святі Отці радять: хто хоче повсякчасно пам'ятати про Бога, повинен безперервно творити таку молитву: О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися! (Пс. 70:2). Цей вірш псалма недаремно вибрано з усього Писання: він виражає усі почуття, потрібні для молитви, й висловлює усі потреби того, хто молиться. Цей рядок псалма містить покірне визнання людської немочі; визнає Бога єдиним, Хто може завжди допомогти; висловлює віру й надію, що Господь визволить від усякої біди того, хто творить цю молитву. Постійно взиваючи так Бога до помочі, людина умом і серцем бачить Його біля себе, тож до Господа звертається — як до Отця — люблячим синівським серцем — привертаючи на себе Божий покров, просвічення та захист. Ця коротка молитва — непереможний мур для бісів. Вона розганяє помисли, захищає людину від злих думок, вгамовує пристрасні порухи, плекає усякі добрі наміри в серці. Отці вчать нас: «Якщо докучає тобі пристрасть черевоугодництва, взивай: О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися! Якщо відчуваєш потребу в строгішому пості, щоб погамувати своє тіло, молись: О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися! Якщо мучить тебе дух нудьги та з'їдає журба, знеохочуючи до всякого доброго діла, заклич:

О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися! Якщо відчуваєш у душі духовне піднесення і тобі хочеться зберегти його й посилити, взивай: О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися! Коли лоскоче твою плоть спокуслива похіть і ти боїшся, щоби її вогонь не спалив благовонного цвіту твоєї невинности, благай: О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися! Коли ж ввійде прохолода в твої члени і ти бажаєш, аби це тривало вічно, щиро молися: О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися!». У кожній духовній потребі проказуй цю єдину молитву – і вона вибавить тебе від усякого лиха й збереже в тобі всяке добро. Тому безнастанно твори її в серці своєму — у ділі й служінні, в дорозі й за столом, засинаючи й пробуджуючись — завжди повчайся у ній, заки постійним вправлянням не звикнеш виспівувати її навіть уві сні.

210. Плодом цієї молитви буде передусім те, що пропаде в тобі все розмаїття грішних помислів. Стримуваний нею, немов уздою, ум твій щораз більше буде лучитися з помислами про єдиного Бога, всевидючого Вседержителя. У Ньому Єдиному перебуваючи і Ним Єдиним утішаючись, спізнаєш вищі таємниці. Так, урешті, досягнеш тієї чистої молитви, що не допускає до себе вже жодного образу й не виявляється звуком голосу чи якимись словами, а нестримно лине з глибин серця до самого Бога і виливається перед Ним незбагненними зідханнями.

[1] Повч. дев'яте.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]

[ Купити книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!