Пояснення декотрих висловів святого Антонія Великого

5. Пояснення одним старцем декотрих висловів святого Антонія Великого після його смерти

1. Питання монахів. Як розуміти слово святого авви Антонія до учня його Павла, коли той, покинувши світ, просився жити при ньому: «Якщо хочеш бути монахом, вступи до монастиря, де багато братів, які можуть підтримати тебе в годину слабости».

Відповідь старця. З цього повчаємось, що потрібно приймати до монастиря і немічних, і хворих і сліпих, і розслаблених; любити їх, якщо вони з радістю і щиро здобувають чесноти, хоча через немочі свої і не можуть вже працювати. Тому великого докору гідні ті настоятелі, які не приймають до монастиря немічних старців добрих звичаїв, зате радо - міцних юнаків для різних прислуг по монастирю, хоч вони безсоромні й страху Божого не мають. Таких настоятелів блаженний тлумач суворо викриває у книзі Про досконалість управління 29 (обителей), кажучи: «Вони дозволяють учням своїм бути недбалими у доброчесності, зате всіляко спонукують їх до справ тілесних і мирських. Замість того, щоб дати можливість тим, що прийняли монашество, вправлятися у чеснотах, вони не дають їм ні відпочинку, ні спокою від світських справ, безперервно змушуючи їх до них; ще й докоряють, лають, висміюють та осуджують, якщо вони не особливо вправні в них, хоч би й були дуже дбайливі та ретельні у справах духовних. Навпаки, великими похвалами звеличують тих, які ввесь труд і вміння віддають мирським справам, хоч і дуже ліниві до здобуття чеснот. А працьовитість ця у них не від чесноти послуху, а від того, що вони люблять займатися світським. Але що понад усе гірше, - чи ліниві вони, чи старанні, - їх вважають за слуг. Авва Пімен сказав: «Якщо із трьох кіновітів 30 один досконало перебуває у безмовності, другий - хворий, але дякує Богові, а третій охоче сповняє послух, - то всі вони перебувають в однаковому подвизі». Цими словами той Святий показав, що в монастирі, де зібрано багато кіновітів, потрібні не тільки міцні тілом юнаки, що сповняли б різноманітний послух, але й немічні брати, які віддають себе постійній безмовності, інакше марний увесь труд їхній.

2. Питання. Чому авва Антоній сказав Павлові, учневі своєму: «Іди, сиди в усамітненні!» Чи для того, щоб розпізнавати спокуси демонів?

Відповідь. Бо бажав йому досконалости!. Досконалість монаха полягає в здатності його панувати над собою усім духом своїм. Але така духовна влада постає разом із чистотою серця; чистота серця настає, коли серцем керує ум, а умом править безперервна молитва. Боротьба із демонами буває через помисли і примари, які в усамітненні й безмовності виринають з більшою силою 31.

3. Питання. Що означає вислів авви Антонія: «Як гине риба, витягнута з води, так гине і монах, що довго гається поза своєю келією»?

Відповідь. Життя душі - це безперервні роздуми про Бога. Вони гідні зватись життям душі, бо охоплюють і з'єднують у собі ум і серце людини. Якщо ж монах буде вештатися по містах, то побачене й почуте позбавить його духовного життя, і він вмирає духовно, оскільки відходить від Бога і забуває про Нього, занедбує у серці своєму любов до Христа, яку здобув багатьма трудами, коли мовчав у келії. Крім того, у ньому слабне бажання скорбот та прикростей: такий монах віддається заспокоєнню тіла і втіхам. Забруднюється чистота його серця через бентежні порухи уяви, що входять і виходять через чуття зору, слуху, дотику, смаку і нюху тачерез слово; це ж усе приводить його до розпусти та інших пристрастей, що є справжньою смертю, погибеллю для монаха. Отож добре сказав блаженний Антоній: «Як гине риба, витягнута на сушу, так гине монах, який, покинувши келію, проводить час у містах та селищах».

4. Питання: Авва Антоній казав: «Хто живе в усамітненні, той вільний від потрійної боротьби, тобто боротьби язика, зору і слуху; в нього залишається тільки боротьба серця». Поясни нам, просимо тебе, ці слова блаженного.

Відповідь: Не тому він так сказав, що боротьба у безмовності та усамітненні є легшою від боротьби, якій підлягають брати в спільноті. Проте ті, що живуть в усамітненні, є вільними від боротьби стосовно почуттів, якими брати в спільноті бувають охоплені більше, аніж самітники - боріннями серця, що їх викликають у них демони. Отці наші задля того відходили у безмовність, аби зір, язик і слух не підсилювали боротьби. Бо як легко падають брати, що, живучи в спільноті, вештаються поза монастирем (у них до сердечної борні приєднується боротьба з боку тілесних почуттів), так само легко падають монахи, що живуть у безмовності, якщо, крім сердечної боротьби, долучиться в них боротьба тілесна. Це доволі переконливо засвідчили ті брати (самітники), до котрих приходили у якійсь справі жінки; тоді в них до сердечної боротьби приєднувались видіння тіла і краси обличчя: вони одразу ж були переможені посиленою боротьбою серця - і падали. Справді, у тих, що живуть в усамітненні, борня з боку душевних почуттів сильніша і невблаганніша, ніж борня тілесна. Цеможна зрозуміти й зі слів блаженного Евагрія, який каже, що з тими монахами, котрі живуть на самоті, демони власноруч ведуть боротьбу без усякого посередництва; а проти тих, котрі живуть в обителях, вони під'юджують розпусних монахів, жорстокіших, докучливіших і підступніших від котрих нема нікого.

5. Питання. Що означає такий вислів авви Антонія: «Келія монаха - це піч вавилонська, місце трьох юнаків, серед яких був Син Божий; кущ вогненний, з котрого Бог промовляв до Мойсея»?

Відповідь. Як вогонь має дві властивості, з яких одна - палючий жар, а друга - благодатне світло, так і терпеливе перебування монаха в келії, з одного боку, гнобить його гнітючою знемогою та боротьбою безмовности, а, з другого, - втішає поступом і заспокоює, коли той, обминаючи пристрасті, стає досконалим у чистоті й удостоюється світлих видінь. Значення того, що святий Антоній сказав про трьох юнаків, котрі бачили Сина Божого, є таке. Як Ананія, Азарія і Мисаїл, будучи вкиненими у Вавилоні до вогненної печі, не були спалені, і навіть обпалені, бо Ангел Божий за велику віру їхню зняв із них кайдани і визволив їх із вогню, так і брати, котрі живуть в усамітненні, повинні беззастережно покладатися на Господа Бога. Напочатку борня з пристрастями (яку здіймають на них демони) буває дуже важкою. Однак їх ніколи не залишає благодатна поміч Господа нашого, Сина Божого, щоб, перемігши пристрасті й ворогів, удостоїлися вони благодати досконалої любови та світлої слави Божої.

6. Питання. Що означає вислів авви Антонія: «Не треба відплачувати злом за зло; і, якщо монах не досягнув ще цього ступеня, нехай зберігає мовчання і безмовність». Як можна досягти негнівливости за посередництвом безмовности?

Відповідь. Якщо немічний брат, образивши брата свого язиком і сповнившись до нього ненависти в серці, не виходитиме з келії та стримається від розмов з людьми, гамуючи злі помисли, постійно молячись і читаючи Писання, то відвідає його благодать миру, просвітиться серце його і дух його, вільний від пристрастей, возрадується в Бозі. Монах той, поглянувши на Хрест Господній, спалахне любов'ю до Нього і, поцілувавши Його, стане міркувати про те, що Бог, згідно з Писанням, так возлюбив світ, що і Сина Свого Єдинородного видав на смерть за нього (Йоан 3:16); бо ж, звісно, любов Свою до нас виявив Бог тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Якщо ж Бог не пощадив власного Сина Свого, але видав Його за нас на смерть (і притому - на таку ганебну хресну смерть), як же разом із Ним не подарує нам усього (Рим. 8:32) або ж у чомусь іншому відмовить нам? Велика милість і любов Христа спонукує нас не тільки роздумати, що нам ніяк не можна жити для своїх бажань, а для Того, хто за нас умер (2 Кор. 5:14-15), але й дивитись (як на початок і взірець у терпіннях) на Ісуса, Котрий прийняв за нас хресну смерть і, витерпівши таку ганьбу, знову возсів праворуч Бога во вишніх. Отож, якщо постраждаємо з Ним - з Ним і прославимось (Рим. 8:17), і якщо з Ним перетерпимо - з Ним і зацарюємо (2 Тим. 2:12). Тому апостол Павло молить нас: Будемо вдивлятися, браття, на Хрест нашого Господа (Євр.12:2). Глянь, скільки Ісус перетерпів за грішників, що були ворогами душ своїх! Не сумуйте ж і не розслаблюйтесь в душі своїй через те, що вам доводиться терпіти обмеження, образи, ганьбу і смерть, які й належаться вам за любов до Нього. Випрошуйте у молитвах ваших прощення тим, що викликають у вас невдоволення, подібно, як Господь молився за розпинателів своїх: Отче, відпусти їм (Лк. 23:34), і як блаженний Стефан просив прощення у нашого Господа для тих, що побивали його камінням, кажучи: Господи, не постав їм цього за гріх! (Ді. 7:60).

Якщо монах, сидячи усамітнено в келії своїй, буде так міркувати, то укріпиться духом, подолає в Господі усі пристрасті й не тільки не буде когось ображати або гніватись на когось чи злом відплачувати комусь за зло, але радітиме великою радістю і матиме за честь, якщо випаде терпіти йому наругу й образу. Ось до такої моральної стійкости доходить монах у келії своїй через безмовність, будучи уважним до себе і терпеливо сповняючи Христові заповіді: піст, молитву, роздумування про Бога та інші чесноти, які мають місце у безмовності. Отож дуже добре сказав блаженний авва Антоній: «Якщо монах не може стримати язика свого від образ, нарікання і багатослівности та несила йому утримати серце своє від таких падінь, - нехай по змозі докладає зусиль до мовчання».

7. Питання. Прийшли раз якісь брати до святого Антонія і просять його: «Настанови нас, як спастися». Старець відрік їм: «Ви чули Писання? Цього досить для вас». Але вони далі просили: «Ми і від тебе, отче, бажаємо щось почути». Тоді старецьсказав їм: «У Євангелії написано: Хто вдарить тебе в праву щоку, настав йому і ліву (Мт. 5:39). Вони ж на те: «Ми не можемо так робити». Старець радить: «Якщо ви не можете підставити другу щоку, то бодай зносіть удари в одну». - «І цього не можемо», -відповіли ті. «Якщо і цього не можете, - мовив старець, - тоді хоч не віддавайте ударом на удар». Браття сказали: «І цього не можемо». Тоді святий Антоній сказав учневі своєму: «Дай їм попоїсти, бо вони хворі. Якщо ви цього не можете, а іншого не бажаєте, то чим я вам зараджу? Вам потрібна молитва». Що означають ці слова святого старця?

Відповідь. Святий показав цим, що таких братів нічого не навчиш, лиш можна нагодувати їх і відпустити. Але оскільки старець в кінці промовив: «Вам потрібна молитва», то можна гадати, що під їжею він розумів молитви старців: «Якщо ви не можете ні цього, ні того, то за вас необхідно молитися». Як для хворих потрібна осібна страва через слабість їхнього шлунку, так і тим немічним, що не здатні сповнити і малої частини заповідей нашого Господа, потрібне зцілення, лікування душ, особливо - молитви отців, котрі могли б їм це випросити.

8. Питання. Святий авва Антоній засвідчив: «Бачив я раз усі сіті диявола, розкидані по землі, і з зітханням воскликнув: «Горе родові людському, хто ж може їх уникнути?» І почув голос, що промовляв до мене: «Від них спасає смиренномудрість, бо сіті лукавого не обплутають смиренного». Як бачив Святий ці сіті - чуттєво чи мисленно? І чий був той голос, що сказав йому: «Смиренномудрість спасає від сітей лукавого»?

Відповідь. Авва Макарій Великий (Єгипетський), учень святого Антонія, також бачив у дальній скитській пустині всі ворожі підступи, до того ж - саме тоді, коли бачив їх авва Антоній, тільки -інакше. Святий Макарій бачив бісів у вигляді двох чоловіків, з котрих перший був одягнений у дірявий одяг з латками різних кольорів; другий - у лахміття, поверх котрих була накинута якась тонка сітка, обвішана дзбанками. До них підходив іще якийсь третій, що був покритий крилами, ніби покровом. Власне цих - тілесними очима - бачив авва Макарій; а святий авва Антоній споглядав оком ума (як бачать видіння) усі ті сітки диявола, розставлені на монахів, котрими той намагається їх обплутати, зловити чи перешкодити їм щасливо простувати шляхом чеснот, як написано: Вони задумали мене з ніг збити (Пс. 140:5). Отож Антоній побачив, що диявольські сіті розставлені на землі так, як звіролови наставляють свої. Здивувався і вжахнувся з безлічі тенет і сітей, до котрих якщо б і звір якийсь потрапив, - не зміг би визволитись через розмаїття численних силець і пут. Так авві Антонію були показані всі тілесні й душевні пристрасті, якими біси воюють проти монахів. І бачив він святих Ангелів, котрі вказували йому сіть кожної пристрасти, а саме: сіть черевоугодництва, або об'їдання, сіть грошолюбства, сіть розпусти, сіть марнолюбства, сіть гордости та інших пристрастей. Окрім того, вони показали йому всі мудрування та хитрощі ворога: як влаштовує він свої сіті й засідки, аби перешкоджати браттям, обплутувати і зупиняти їх на правому шляху Божої любови. Коли ж Антоній зітхнув з жаху і воскликнув: «Горе нам, монахам! Як нам визволитись з сітей цих і не заплутатися в них?», - Ангели відкрили йому: «З усіх сітей спасає смиренномудрість; а хто її посідає, -той ніколи не заплутується в них і не падає». Але вони не сказали, що лише смиренномудрістю перемагаються пристрасті й демони. Потрібні й інші діла та подвиги до смиренномудрости. Сама смиренність не принесе ніякої користи, як і діла без покори нічого не вартують: вони без неї те саме, що м'ясо, посолене землею замість солі, що легко псується і пропадає. Отож тілесні труди, внутрішній подвиг ума, безмовність і постійна молитва з досконалою смиренністю перемагають усі пристрасті та демонів. Монах, що володіє цим скарбом, - невловимий для бісів, про що Ангели і сказали авві Антонію.

9. Питання. Авва Антоній сказав: «Якщо намагаємося подвизатися у доброму, треба нам якнайдужче упокорятися перед Господом, щоб Він, бачачи неміч нашу, покривав нас правицею Своєю й оберігав, бо якщо вознесемось гордістю, Він позбавить нас покрову Свого - і ми загинемо». Яке значення цього вислову блаженного?

Відповідь. Упокорятись ми повинні завжди: як у час скрути, скорбот і борінь, так і в час миру й спокою. Повсякчас потребуємо смиренности. Під час боротьби вона подає нам поміч і додає сил нести тягарі терпінь; а в час миру і спокою захищає від гордости й утримує від падінь. Також через наше зледачіння і забуття про Бога повинні ми впокорятися; тут сама неміч наша мала б вести нас до смирення і відігнати геть будь-яку гордість. Бог не хоче, щоб ми завжди перебували в небезпеках і тривозі, але яко благ і Чоловіколюбець захищаєнас і кладе край пристрастям та люті демонів. Якщо ж ми під час боротьби і подвигу смиренні, а в спокої та безпеці забуваємо про Бога і звеличуємося гордістю, то Господь, без сумніву, позбавить нас покрову Свого, і ми загинемо на власній своїй руїні з розпачу. Тому нема такого часу, коли нам непотрібна була б смиренність, бо завжди і всюди потребуємо її.

10. Питання. Один із старців просив у Бога, щоби побачити йому отців (у славі); і узрів їх усіх, окрім авви Антонія. Він спитав тоді того, хто йому показував: «Де ж авва Антоній?». Той відповів: «Антоній там, де Бог!» Як міг бачити той старець отців і чому не побачив серед них авви Антонія?

Відповідь. Ум старця міг бути захоплений раєм, де він бачив отців, або ж самі отці прийшли до нього, чи Ангел показав йому їх у видінні. Авви Антонія він не бачив з двох причин: для виявлення величі слави святого авви і для того, щоб упокорити старця того, аби не звеличився він гордістю, що бачив усіх отців. Бо, сповняючи прохання його, Бог тим видінням зобов'язував і старця наслідувати тих отців, а що не вдостоївся він бачити святого Антонія, - тим виявлялось, що не має він стільки сил, щоб наслідувати його; тож була йому дана спонука вгамувати гордість і впокоритися.

11. Питання. Прийшов раз авва Аммон-дівственник до авви Антонія і питає його: «Бачу, що я маю більше діл, ніж ти; чому ж твоє ім'я більше славиться між людьми, як моє?». Святий Антоній відповів йому: «Це тому, що я люблю Бога більше, ніж ти». З яким наміренням це було сказано?

Відповідь. Ні авва Аммон не хвалився своїми ділами, ні авва Антоній - своєю любов'ю; але намірення їхніх слів було таке: Оскільки ці Святі були першими засновниками монашого чину і наставниками пустинників, то вони бажали взаємно ствердити і всім монахам показати, що внутрішній устрій ума перевищує тілесні подвиги. Ум скеровує і захоплює душу монаха до найдосконалішої любови Бога, яка удостоює його видінь та одкровень слави Божої. Тілесні подвиги звільняють монаха від тілесних пристрастей, утверджують у чеснотах, дають йому силу відігнати похоті, а тілу забезпечують чистоту. Подвиг ума озброює душу проти демонів і помислів, що їх вони засівають, і забезпечує чистоту серця. Від любови серце стає сильним і гідним того, щоб ним правив Дух. Не кожен, хто досягає поступу в чеснотах і любить Господа, славиться між людьми; бо ось і авва Павло, начало пустинників і первородний з монахів (котрого святий Антоній називав деколи пророком Іллею, іноді Йоаном Христителем, деколи апостолом Павлом), за життя нітрохи не був знаний між людьми. Але, як я вже сказав, ті обидва отці хотіли взаємно запевнити і нас навчити, який чин подвижництва вищий - тілесний чи духовний; останній полягає у внутрішній прихованій боротьбі ума, в безперервних молитвах і роздумах про Бога, котрі підносять ум монаха в досконалий духовний устрій, що виявляється у духовній молитві, в подивлянні Бога, спогляданні слави Господа нашого Ісуса Христа, Якому хвала навіки-віків. Амінь.

12. Питання. Святий авва Антоній казав, що Бог не допускає дияволові сильно боротися з людським родом, бо немічний він. Як це розуміти?

Відповідь. Бог шкодує цей рід, не допускає, аби його надто гнобив диявол, а нам завжди бракує любови до Бога і ревности до добрих діл. Отож диявол слабше нападає на нас - через слабкість нашу і зледачіння.

13. Питання. Авва Антоній казав так: «Якщо мельник не зав'яже очей худобі, яка обертає колами, то у неї запаморочиться голова і вона впаде, не змігши працювати. Так і ми з Божого провидіння маємо прикриття, щоб нам не бачити добрих діл наших, аби, прославляючи себе за них, не загордіти і не втратити плоду всіх трудів. Тому деколи захоплюють нас нечисті помисли, щоб ми упокорювали самих себе. Ці нечисті помисли і є прикриттям того невеликого добра, яке чинимо; тож людина, що упокорює себе, не тратить своєї нагороди». - Поясни нам, що є повчального в цьому вислові?

Відповідь. Не всі Святі удостоюються видінь; вони не бачать навіть добра, яке чинять, і приготованих їм обітниць, хоча й сповнені праведними ділами та чеснотами. Це не тому, що Бог не радіє з їхніх чеснот і не втішається їхніми добрими ділами. Неможливо, щоб Всеблагий зменшив дещо від нагороди, приготованої добрим! Але робить Він це для того, аби цнотливі люди не звеличились гордістю і не втратили через це своїх чеснот, не позбулись приготованих їм благ і не стали чужими для благодати Божої. Такі люди багаті на діла і докладають зусиль до чеснот, тож Бог хоронить їх. Допускає, однак, щоб демони інколи насміхалися з них: всівали їм нечисті помисли, наводили страх чи наносили рани, - щоб знали вони неміч свою і завжди були обережні й чуйні, бо доки вони в цьомусвіті, життя їхнє - мінливе й зрадливе. Але як згадка про добро, приготоване їм за добрі діла, підтримує у них ревність до постійного добродіяння, так усвідомлення своєї немочі відганяє від них гордість, упокорює і вселяє страх, щоб не втратили вони доброчесности своєї і одержали подвійну радість від Господа нашого Ісуса Христа - у безконечному Царстві Небесному.

14. Питання. Коли авва Єлленій із Сирії прийшов до святого Антонія, той, побачивши його, привітав: «Ласкаво просимо, зорянице, що сходиш уранці». Авва Єлленій відповів йому: «Вітаю і тебе, світлий стовпе, що прикрашаєш вселенну». - Хто той Єлленій? І чому блаженний так назвав його?

Відповідь. Єлленій жив у часи авви Антонія і рівнявся йому досконалістю та ділами. Імператор Константан Переможець високо цінив його, кажучи: «Дякую Господу Ісусу Христу, що в мої дні сяють три божественні світила - блаженний авва Антоній, авва Єлленій і авва Євхин». Сказав він так тому, що вони перевищували чеснотами всіх інших монахів, котрі жили і були знані в той час. Святий Антоній назвав Єлленія зоряницею тому, що, як рання зоря величиною і світлістю затьмарює усі інші зорі, так авва Єлленій світлом благодати перевищував інших монахів свого часу. А Єлленій, зі свого боку, бажаючи показати авві Антонію, що свідомий висоти його досконалости і величі світла благодати, даної йому, назвав його світлим стовпом, що прикрасив вселенну.

15. Питання. Авва Антоній сказав: «Ми не досягаємо поступу не тому, що не знаємо свого вибору або не розуміємо, чого вимагає діло, до якого приступаємо, але тому, що бажаємо набути чесноти без труду. Тож коли спокушає нас щось на нашому місці, переходимо до іншого, гадаючи, що є десь місце, де нема диявола. Але хто пізнав, що означає боротьба, той не розслаблюється, лише постійно воює з Божою поміччю; бо ж Господь наш сказав: Божеє Царство всередині вас» (Лк. 17:21). - На що вказує святий Антоній цими словами?

Відповідь. Значення його слів таке. Переходячи з одного місця на друге, монахи сподіваються знайти куток, де нема лукавого; але, уздрівши спокуси і там, куди перейшли, знову віддаляються в інше місце. Та хто знає, що таке боротьба, той бореться з Божою поміччю там, де живе, і не шукає іншого місця. Значення сказаного Господом нашим: Божеє Царство всередині вас є таке: Ми, монахи, що відійшли від світу, взяли хрест свій згідно з заповіддю нашого Спасителя і Його наслідуємо, повинні перебувати на одному місці й, турбуючись тільки про спасіння душ своїх, зносити всіляку борню, яка випаде нам. Задля любови до Бога і сповнення волі Його, що полягає у зберіганні заповідей, треба нам (де б ми не були) терпеливо зносити всі боріння й спокуси від пристрастей, демонів чи людей. Але недосвідчені у боротьбі й незвиклі до будь-яких тягарів поспішають на інші місця, сподіваючись знайти там спокій від боротьби і захист від помислів, переселяючись з одного місця на друге чи мандруючи з однієї країни до іншої. Тому залишаймося на своїх місцях і, якщо спаде на нас спокуса, -постом, молитвою, коліноприклонінням, биттям себе в груди перед Хрестом Господа нашого зі сльозами і скрушеним серцем просімо собі в Бога помочі та спасіння. Бо ж Він завжди біля нас і в нас, як написано: Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом Він спасає (Пс. 34:19), і Сам Господь сказав: Божеє Царство всередині вас (Лк. 17:21), тобто Бог у нас перебуває. Бо Царство Боже - це Христос, Який живе в нас. Апостол Павло також навчає: Хіба не знаєте, що ви - храм Божий і що Дух Божий у вас перебуває? (1 Кор. 3:16). І не тільки Господь живе в нас, але й ми в Ньому перебуваємо, як Він Сам сказав: У Мені перебувайте, -а Я у вас! (Йоан 15:4). Отже, якщо ми в Бозі перебуваємо і одночасно є оселею Його, то не покидаймо нашого Господа в час бід, спокус і борінь, - переселюючись деінде, не шукаймо собі помочі та захисту в інших країнах чи краях, але залишаймось на своїх місцях, благаючи Господа, Який у нас перебуває, аби допоміг нам і визволив нас. Доручімо помисли свої отцям нашим і просім молитов їхніх - собі на поміч. Терплячи на своїх місцях, прибігаймо завжди під покров нашого Спасителя, і Він, без сумніву, виведе нас переможцями з усіх наших борінь.