Слово похвальнє Івана Золотоустого про святого апостола Первозванного Андрія

Місяця листопада в 30-й день

Міцна є апостольського лову сіть, чудовна Андрієва пам'ять і його спомин про сіть, яку вжив і при ловитві, і в привабленні народів до Христової віри. Невід-бо, що його вживали оті безсмертні ловці, жодного часу не може бути покритий забуттям. Не старіють од часу приладдя такої ловитви, бо не людською вправністю, але Божою благодаттю учинені вони. Хоча рибалки самі від нас одійшли, одначе жодним часом знаряддя, якого вони заживали, або ж невід, яким цілий світ обняли, не постаріло, бо коли сіті вкидають і витягають — невидимі їхні сіті, одначе наповненими бачаться. Не палицю віднайшли ту, що її час тлить, ані нитки лляні у воду спускали, які в старості згнивають, не вудку зробили, яку іржа з'їдає, і не приманку на вудку поклали, щоб нею рибу ловити. Не на камені сиділи, об який води розбиваються, не в лодії їхали, яку розбиває хвиля, не рибу, єство, яке розуму не має, вловили, але як оте мистецтво, якого вживають, чудовне, так і їхнє знаряддя нове й незвичайне бувало. Бо замість палиці проповіді вживали, замість мотузів — пам'яті, замість вудки — сили, замість наживки — чуда, замість каменя — небес, від них-бо такі влови чинять; замість лодій мають олтар, замість риб і царів самих уловлюють, замість невода Євангеліє поширюють, замість мистецтва Божественну благодать прикладають, замість моря життям людським управляють, замість сіті хреста, наче якогось невода, звикли вживати.

І хто коли бачив, як мертві рибалки живих людей, ніби риб, ловлять? О велика Розіп'ятого сила! О божественної достойності найвища краса! О апостольське превелике добродіяння! Ніщо таке в житті бути не може, якою є апостольська висота благодаті. Воістину багато бачить людське життя вельми чудного й такого, що розум перевищує: бачить-бо кров пролиту, яка волає, і вбивство, що без язика зголошується, і єство, яке через заздрість розділилося на частини, брата одноутробного, який заподіює смерть братові і заздрості виразкою двері смерті відчиняє. Бачить він Ноєвого корабля у потоці світу не потопленого, і єства людського погибель, бачить старця на свою утробу, тобто на сина, вірою озброєного, і який приносить, наче жертву, його, але котрий не є забитий. Бачить благоговіння крадене, одержане і Творця Бога боротьбу з рабом. Бачить заздрість, яка піднялася поміж братії, і рабство, яке царство випросило. Бачить сонмами уготованого престола і братніх зрадників, голодом приваблених. Бачить палицю, що чудеса чинить, і куща, вогнем, як росою, облитого. Бачить законодавця Мойсея, який стихіями керує. Бачить води, що самі, наче камінь, тверді учинені, глибоке море оголене, яке раптом прослало путь, і стовпа хмарного вдень, а вогненного вночі, який безлічі людей вождя вказав. Бачить палицю, яка без землі проросла, бачить у небі манну, замість хліба скинену. Бачить людською молитвою сонце зупинене, ніби якою вуздою, і молитвами у неплідних те випрошено, щоб ті пророка зачали. Бачить жменю борошна, більшу від житниць, і жбан єлею, щедріший від джерел. Бачить колісницю, ношену в повітрі, яка забирає пророка. Бачить кістки мертвого, які зціляють живих. Багато такого великого й дивовижного бачить життя людське, але те, ніби трава, мимо йде й гасне, як світильник, коли сходить сонце.

Ніхто ніколи таким не був, якими були апостоли. Вони Божого слова були служителі, бо торкнулися до Того втіленого, Котрий, як Бог, образу не має. Ішли вслід за Тим, хто ходив, Котрий скрізь істотний є. Лежали разом з Ним, Котрий ніяким місцем не описується. Того голоса чули, Котрий словом створив усе, світ самим язиком, ніби неводом, охопили, обійшовши своїм ходом кінці земного кола; блуд, ніби кукіль, викоріняли; жертовники, ніби якесь терня, висікали; ідолів, ніби диких звірів, погубили; демонів, ніби вовків, проганяли; Церкву, наче стадо яке, з'єднали; православних, як пшеницю, зібрали; єресі, як кукіль, відкинули; жидівство, як траву, висушили; еллінське січення, наче стебла якісь, вогнем попалили; людське єство самим хрестом, як градом якимсь, управили і слово Боже, ніби сім'я якесь, посіяли. Нарешті всі їхні дії, ніби зорі якісь, засяяли. Через це ясним голосом сказав їм Господь: "Ви є світлом світу". Бо схід має християнську людину — Того, що від Діви народжений. Ранок має Того, Котрий був початком хрещення; сяйво має благодать Христа розіп'ятого: проміння — предивні оті язики; день — вік майбутній; полудень — час, в котрому на самому хресті був Господь; захід — гробу прожиття; вечір — покірну ту смерть; сонця сяяня — воскресіння із мертвих. "Ви є, — каже, — світло світу!" Дивись на ті зорі й жахнися із їхнього сяяня! Через це Андрій сьогоднішнього дня, коли, ніби якогось скарба, світові спільного Господа віднайшов, заволав до Петра, брата свого: "Знайшов Месію!" О братньої любові переваго! О супротивне обернення чину! Після Петра в життя прийшов Андрій, але перший Петра до Євангелія привів і — наче вловив — віднайшов, каже, Месію! Від радості вийшло це речення, веселе віднайденої речі благовістя це було. "Віднайшов, — каже, — скарба того!" Біжи, Петре, від обрізання убогості, вийди із розідраних рубищ закону, відкинь іго письмен — усе це знизь, як щось мале, зневаж, як справжній сон, і збридь Витсаїдами, як бідним і відкиненим якимсь місцем. Покинь сіть, як знаряддя вбогості: лодію, як палац потопу; рибні ловитви, як вправність, що морському хвилюванню підлягає; риб, як череводогідництва куплю; рід юдейський, як хитання на Бога; Каяфу, як батька непокірного сонмища. Знайшов Месію, якого проголосили пророки, Його ж закон проповідництвом своїм, ніби трубою якою, зголоси. Знайшов скарба закону! Тікай, Петре, від голоду письмен, знайшов Месію, якого здавна прописали знамена; Його ж бачив Михея на престолі слави; Його Ісая зрів на серафимах; Його Єзекиїл бачив на херувимах; Його Даниїл зрів на хмарах; Його Навуходоносор бачив у тій печері; Його Авраам узяв у скинію; Його Яків не відпустив, перш ніж мав бути благословенний од Нього; Його ззаду бачив Мойсей на камені; Його й ми віднайшли, без начала народженого і в останні дні баченого. О скарбе великий! Його кількість вичерпати годі, багатству-бо речей Він не належить, Його єство начала не відає, а віднайдення є нове. Віднайшов Месію, Котрий називається Христос. Багато було Христів, але всі смерті були підвладні. Авраам — Христос був, але в гробі зітлів. Ісаак також був Христос, але кістки його в гробі лежать. Був Яків Христос, але смерті підлеглий. І Мойсей був Христос, але в якому місці похований, не знаємо. Подібно й Давид був Христос, але всі — смерті достаток, всі смерті були полонянами. Один істинно Христос єством був Бог, але заради милосердя Його — людина, Котрий дівоче черево Своїм виходом, ніби печаткою якоюсь, запечатав і рибалок отих Своїх джерелами зцілень учинив, Його ж є держава, царство, слава й поклоніння з непорочним та єдиносушним, того ж єства Отцем та Святим Духом є тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день того, що між святих, пам'ять отця нашого Фрументія, архиєпископа Нидійського.

КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ КНИГИ

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!