Страждання святого великомученика Меркурія

Місяця листопада в 24-й день

Декій та Валеріян, нечестиві царі римські, зізвавши князів та бояр своїх, радилися щодо розширення та примноження честі поганих богів своїх і про пагубу та знищення святої християнської віри, й однодумно на те все зболили, поклавши писання до римського капітолію, котре про таке вістило:

"Царі римські, нездоланні переможці, завжди чесні, великі, вірні Декій та Валеріян із боярами.

Оскільки богів наших добродіяння й дари ми пізнали, заодно насолодилися і подаяннями, які нам подавалися від них на ворогів; ще приймаємо від них щедро через добророзчинене повітря і всілякий вид плодів, і пізнали, що вони є нам добродійниками та будівничі загальної нашої користі, — через це одноголосно із боярами радою повеліваємо, щоб усякого чину люди, вільні та раби, воїни ж і не воїни приносили богам пожертви, припадаючи до них і молячись молінням. Коли ж хто дерзне переступити божественне наше повеління, яке, за загальною радою, від нас покладається, того повеліваємо до темниці зв'язаного кинути, а також усіляким мукам віддати. А коли, покаявшись, повинується повелінню, не меншої від нас честі сподобиться. Коли ж хто супротивиться, то після багатьох мук хай прийме мечну кару, або в море вкинений нехай буде, або птицям та псам на з'їжу нехай віддасться. Найбільше ж, коли віднайдуться деякі від християнської віри, оті так нехай будуть скарані, а ті, що повинуються нашому повелінню, великі честі й дари наслідять. Щасливо будьте!"

Коли було видано таке царське повеління, зсум'ятилося Римське місто — зголошувалося-бо по цілому городі те безбожне веління й посилалось у довколишні міста й краї.

У той час постали варвари на Римське царство, і царі готували воїв своїх вийти супроти варварів на бран, і повеліли з усіх міст сходитися воїнським полкам до Риму. Тоді прийшов і той полк, у якому воїном був Меркурій, називався ж той полк Мартенсес, від першої Вірменії, під владою трибуна Сатурнина. Вийшов-бо на бран цар Декій, залишивсь у Римі Валеріян, і були між римлянами та варварами брані та січі великі довгий час. Явився тоді Меркурію Господній ангел ув образі великого чоловіка, убраний у білі одежі, який тримав у руці своїй меча, і сказав йому: "Не бійся, Меркурію, і ані страшись, послано-бо мене в поміч тобі, щоб учинити тебе переможцем. Прийми ж бо цього меча й кидайся на варварів, а коли переможеш їх, не забудь Свого Господа Бога". Він начебто жахнувся, гадав, що той явлений один із римських князів; узяв поданого меча й порвавсь із великим стрімом на супротивних та й посік їх, наче стебла. Пройшов же крізь варварські полки аж до варварського царя і вбив його мечем, а з ним велику кількість хоробрих воїнів побив, що аж прилипли руки його до меча від крові — і так були переможені та прогнані варвари від римлян.

Тоді Декій, побачивши велику Меркурієву хоробрість, закликав його до себе й, великими дарами його пошанувавши, поставив воєводою над усім воїнством. Гадав Декій, що вороги переможені були з поміччю їхніх богів, і веселився вельми, а, роздавши воям багато золота, розпустив усіх по домівках, сам же із Меркурієм пішов до Риму, чинячи великі бенкети по містах.

Однієї ночі, коли спав воєвода Меркурій, прийшов до нього ангел у такий спосіб, як і спершу був явився, і, легко штовхнувши під ребра, збудив. Він-бо прокинувся і, побачивши явленого йому, злякався, і став ніби обімлілий. Каже йому ангел: "Меркурію, чи пам'ятаєш, як казав тобі під час брану: дбай, щоб не забув Господа Бога Свого? Належить тобі за Нього постраждати і вінця перемоги прийняти в преславному Його Царстві з усіма святими". Це сказавши, ангел невидимий зробився. Меркурій же, отямившись, почав дякувати Богові і згадав християнську віру, про яку чув од діда і від батька свого, адже батько його, на ймення Гордіян, воював у тому ж полку, в якому згодом і син змагався, часто кажучи: "Блаженний той, що воює за Царя Небесного, бо прийме від Нього воздаяння у Небесному Царстві, той-бо Цар учинить усе словом і має судити живих та мертвих і воздасть кожному за ділом його". Меркурій, згадуючи ці слова свого батька і роздивившись розумом ангелове явлення, зворушився серцем та й почав плакати й ридати, кажучи: "Горе мені, грішному! Ніби гілка я зеленого дерева, засох, не маючи тепер кореня пізнання Бога". Так він подумки говорив та ридав, і прийшли слуги царські кликати Меркурія до царя на якусь раду. Меркурій же відмовився, покладаючись на неміч, — і відклав цар раду на інший день: без Меркурія не хотів ні про що радитися, так любив його й пошановував. На завтра каже цар до Меркурія: "Ходімо вкупі до храму Артеміди, щоб принести їй жертви". Святий же таємно ухилився від царя й пішов до свого житла. Один же із бояр доніс на нього цареві, кажучи: "Великий царю, переможцю непереможний, од богів вибраний володіти царством, зволь із тихістю вислухати мене. Цей, котрий од вашої правиці царської є пошанований, якого ваша влада прославила й возвеличила, той не прийшов із нами у храм принести жертву за вашу державу великій богині". Запитав цар: "Хто це є, що не бажає з нами однодушно приносити жертви чесній Артеміді?" Відповів Катул-радник: "Меркурій, якого возвеличила ваша царська благість, той ухиляється поклонитися нашим богам". Цар же рече: "Чи не з якоїсь заздрості клепаєте на нього? Не послухаю-бо вас, доки сам не звідаю його і звісно пізнаю. І коли не буде так, як це ви кажете, то тяжко покарані будете за вашого наклепа. Коли ж виявиться, що це правда, то удостоєні будете від нас честі, бо вірні ви є богам і нашому царству". Це сказав цар, відтак послав чесно закликати Меркурія, а коли той прийшов до нього, рече Декій: "Чи ж не я тебе пошановував честю, поставивши воєводою перед усіма моїми князями, через те що з поміччю богів переміг ти супостатів? Чому ж являєшся невдячним за таке моє до тебе дбання і зневажаєш владу й повеління моє, не віддаючи належної нашим богам честі, як це я від деяких вірних нам чував?" Доблесний Христовий воїн, за словом апостольським, що відкидає "старого чоловіка" з ділами його, а через хрещення хоче "зодягнутися в нового чоловіка, створеного на подобу Божу", дерзновенно відповів, кажучи: "Честь твоя нехай із тобою буде! Я ж бо не з поміччю ваших немічних богів, але силою Христа, Бога мого, переміг ворогів. Одначе забери від мене те, що ти мені дав, — голий-бо вийшов із черева матері моєї, голий і відійду". Це сказавши, зняв пояса воїнського, стягнув і ризу сановну й кинув перед ногами царськими, велеголосно кажучи: "Християнин я є, чуйте всі, що християнин я є!" Тоді Декій був ніби нажаханий і мовчки дивився на святого, дивуючись його дерзновенному слову й ділу, а ще красі тіла його чудувався: був-бо святий високий зростом, рум'яний лицем, являючи мужність самим позиром. Відтак повелів цар посадити його до темниці, кажучи: "Цей чоловік не зрозумів своєї честі, але коли пізнає докір і докуку, гадаю, що навернеться до благочестивої думки". Святий же, відведений до темниці, славив Бога і дякував Йому. Вночі знову явився йому ангел Господній, кажучи: "Дерзай, Меркурію, і не бійся, віруй у Господа, Якого ти ісповідав, і Той збавить тебе від усілякої печалі". Тим ангельським явленням Меркурій укріпився вельми.

На завтрішній день сів цар Декій на судищі і, поставивши Меркурія, рече йому: "Така тобі честь належить заради безумства твого, що стоїш, як засуджений, на суді". Відповідає святий: "Воістину така мені належить честь заради Господа мого. Ти узяв був те, що невдовзі загине, я ж прийму те, що пробуває навіки". Рече цар: "Скажи нам про рід свій та батьківщину". Відповів святий: "Коли хочеш дізнатися про рід мій та батьківщину, повім тобі: батько мій зветься Гордіян, родом скитянин, воював у полку Мартенсів. Батьківщина моя, до якої йду дбало, є горній Єрусалим, котрий є містом Царя Небесного". Рече цар: "Пощо не твориш волі нашої і не виконуєш заповідей, поданих від нас усім людям? Чому не поклонишся богам, щоб прийняти попередній свій сан? Чи ж хочеш померти в муках? Відповідай швидко, бачачи себе на те покликаним!" Святий же Меркурій каже: "Я на те прийшов, щоб перемогти тебе й диявола, батька твого, усілякої злоби винахідника. І прийму переможного вінця від подвигоположника Ісуса Христа, Господа мого. Не відкладаючи, виконуй на мені те, що намислив, маю-бо броню та щита, якими здолаю всі, що віднайдеш на мене, муки". Тоді цар наповнився гнівом та й каже: "Оскільки говориш, що маєш броню і щита віри, повеліваю тебе голого на чотирьох сохахб розтягти й повісити". І коли так учинили, сказав мучитель: "Де тепер зброя брану твого?" Святий-бо Меркурій зирнув до небес і сказав: "Господи Ісусе Христе, допоможи мені, рабу Своєму!" Звелів цар, принісши гострі мечі та ножі, кроїти тіло святого, а на землі під ним вогонь підкласти, щоб зверху був ножами й мечами кроєний, а з долу вогнем опалений і щоб люто страждав. Коли це сталося, від плоті його потекла кров потоками, що й вогонь од крові його загас, а святий усе це доблесно терпів.

По тому Декій повелів звільнити його, щоб не помер швидко, і в певній хоромині міцно зачинити. Взяли його слуги й понесли, бо не міг іти сам, ледве живим бувши, і в хоромину кинули, гадаючи, що відтак помре. І лежав святий як мертвий, ледве дихаючи від лютих ран. Коли ж настала ніч, прийшов до нього ангел Господній та й каже: "Мир тобі, добрий страждальче!" — і зцілив його від ран. Святий-бо, відчувши в собі силу, звівся здоровий і подякував Богові, Який відвідав його через Свого ангела.

На завтра знову повелів цар поставити перед собою Меркурія, і, прийшовши до нього, воїни знайшли його здорового, узяли й повели його до царя. Побачив цар те, що ходить сам здоровий, і рече: "Його ж учора мертвого від нас віднесли, а він тепер сам ходить, ніби ніколи не мав на собі ран". І повелів воїнам обдивитися рани його. Вони ж, обдивившись тіло мученикове, мовили цареві: "Така нам нехай буде цілість держави твоєї, як має Меркурій тіло все ціле без будь-якої урази, ніби ніколи ніяка не торкнулася його мука". Каже цар: "Це кожен захоче сказати, що Христос його зцілив! Чи не вводили до нього якогось лікаря у сторожку?" Вони ж відповіли: "Клянемося вашою державою, котра всім світом управляє, що ніхто його не доглядав, гадали-бо, що по тому помре, а як зцілів і здоровий тепер стоїть, не знаємо". Рече ж бо цар: "Дивіться на християнське волхвування, що вчора бачили його як мертвого, а сьогодні стоїть здоровий".

І мовить із ярістю до святого: "Хто тебе зцілив, скажи нам істину; не гадаю, що інакше зцілився, як через волхвування". Відповідає святий: "Як сам спершу, не бажаючи, сказав ти, так воно і є: Господь наш, Ісус Христос, правдивий Лікар душам і тілам, Той мене зцілив, Котрий усіх волхвів і чарівників укупі із тими, що кланяються ідолам, зв'язавши нерозторжними вузами, віддасть вогню геєнському, бо не пізнали істинного Бога, Котрий сотворив їх". Рече цар: "Знову роздробимо ранами тіло твоє й побачимо, чи зцілить тебе Христос, Якого ісповідуєш?" Відповідає святий: "Вірую в Господа мого Ісуса Христа, що не переможеш мене своїми на мене вигаданими муками, не боюся-бо їх анітрохи, укріплений словами Владики мого, Котрий каже: "І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не можев ; після забиття знову воскресить мене у страшний день праведного суду". І повелів цар знову мучити його вогнем та ранами.

Коли ж били святого і вогнем палили, замість смороду велика добропашність од його паленого тіла виходила. Мученик же так доблесно терпів, що не закричав, ані застогнав, ані зітхнув, аж усі дивувалися його терпінню. Рече до нього цар, лаючись: "Де тепер є Лікар твій, нехай прийде сюди і хай зцілить тебе, казав-бо ти, що й після смерті може тебе підняти?" Відповідає святий Меркурій: "Роби, що хочеш, маєш владу над тілом моїм, над душею ж — Бог, бо хоча й погубиш тіло моє, одначе душа пробуде нетлінно навіки". І повелів цар повісити його стрімголов, на шию ж каменя великого прив'язати, щоб, тяготою каміння давлений, помер. Мученик же, Божою благодаттю укріплений, пробув довгий час у тій муці, висячи живий. Тоді відв'язали каменя, і повелів бити його бичами, що мали кінці, міддю окуті, і настільки битий був нещадно, що і земля обагрилася кров'ю його. Він-бо, ніби адамант кріпкий, мужньо терпів, кажучи: "Дякую Тобі, Господи, що сподобив Ти мені за ім'я Твоє страждати". Цар, бачачи, що мученик аж ніяк не схиляється до волі його, вже не мав більше часу мучити його сильніше, оскільки мусив швидко йти до Риму, видав на нього такого конечного вирока: "Меркурія, який богів наших у ніщо поклав і чесну заповідь повинності нам принизив, повеліває наша держава повести в Кападокійську країну і там голову йому відсікти на позір багатьом: кожен-бо, хто спротивиться цареві, після великих мук скараний мечем буде".

Взяли-бо воїни святого, поклали його на худобину і, прив'язавши його міцно (був-бо тілом вельми розслаблений через численні муки), повезли в Кападокію. Коли ж були вони в Кесарії, явився Господь святому й рече: "Меркурію, прийди до Мене й спочинь, протяг життя здійснив ти і віру зберіг, прийми, отож, вінця подвига свого, тут тобі кончину взяти належить". Мученик же тим видінням Спасовим вельми укріпився і, бажаючи від тіла швидко звільнитись і з Христом жити, сказав до воїнів, які були з ним: "Учиніть повелене вам, не відкладаючи більше, Господь же, Який закликає всіх до покаяння, хай подасть вам "благодать Свою, багатий Він є у милості і щедро дає дари тим, котрі приходять до Нього". Коли це він сказав, усічена була голова його в ісповіданні Спаса нашого Ісуса Христа, місяця листопада у 24-й день.

Наступного дня після кончини святого знайшлося тіло його, ніби сніг, біле, і добропашність мира багатоцінного й тиміаму від нього відходила, і через таке чудо багато повірило в Ісуса Христа. Те ж святе тіло покладено було чесно на відомому місці, й подавало багатьом болящим зцілення. Душу ж того, що торжествував уже на небі, цього воїна, святого великомученика Меркурія, вжила непереможна Владарка Пресвята Богородиця по немалому часі на чудовну воїнственну службу свою так.

Коли святий Василій Великий перед іконою Пресвятої Богородиці, при якій було й зображення святого великомученика Меркурія зі списом — як воїна, молився про те, щоб злочестивий цар Юліян-відступник, гонитель великий та губитель правовірних християн, не повернувся із Перської війни на пагубу християнській вірі, то побачив, що там, на іконі Пресвятої Богородиці, образ святого Меркурія на деякий час невидимий став, по тому ж з'явився із закривавленим списом, а в той-таки час Юліян-відступник на Перській війні був пробитий списом від незнаного воїна, який, пробивши його, невидимий став. Юліян же, окаянний, кров свою від рани кидав угору до небес і на Христа огуду казав таку: "Переміг Ти, Галилеянине!" — і душу свою зле викинув. Про те чудо звістилися тоді явно, що то сама Пречиста Богородиця молитвами святого Василія Великого послала на покару богосупротивного відступника Юліяна, на захист же віри святої та православних християн, того угодника Божого і свого від торжествуючої Церкви до Церкви воюючої — святого перемогоносного великомученика Меркурія, за його ж святим постанням та захистом нехай будемо і ми збережені від ворогів богосупротивних, які перемагаються поміччю його, щоб з ним купно славити Бога й Богородицю навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобної Мастридії-дівиці, котра жила в Олександрії, яка сама собі виколола очі заради цноти. В одного юнака, що вразився красою її і вельми домагався її, запитала якось, кажучи: "Що, брате, бачиш у мені, адже не даєш мені спокою, долягаючи?" Відповів юнак: "Очі твої бачу вельми гарні, вони мене й зваблюють!" Дівиця ж, почувши те, відтак якимсь знаряддям, що трапилося їй під руки, ударила в очі свої і виколола їх.

У той-таки день пам'ять святого мученика Меркурія Смоленського, вбитого від безбожного царя Батия.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!