Житіє святого отця нашого Григорія, єпископа Акрагантійського

Місяця листопада в 23-й день

У Сицилійській країні є село, що зветься Преторія, поблизу міста Акрагантійського. В тому селі народився святий Григорій у правовірних та добродійних батьків. Батько його був Харитон, а мати Теодотія. Були ж милостиві вельми до вбогих, мали велике багатство, з якого значне добродіяння всім творили. Коли ж хрестили дитя те Григорієм, прийняв його від купелі блаженний Патаміон, єпископ Акрагантійської Церкви. На восьме літо віку свого хлопець був відданий у науку книг одному вправному учителеві, на ім'я Даміян, і за два роки добре навчився всілякі книги читати, і писати, й пісні церковні співати. На дванадцяте літо поставлений був клириком од блаженного Патаміона, єпископа, і вручений архидияконові Донату, що наставив його на подвиги духовні й на чеснотливе життя. І вправлявся хлопець у молитві та читанні постійному, день-бо й ніч сидячи над книгами, читаючи Божественне Писання і житія святих отців, і розпалювався сердцем до наслідування їх, бажаючи слідувати стопами їхніми.

Коли виповнилося йому двадцять і два літа, захотів іти до Єрусалима поклонитися святим місцям, тож молився старанно Богові, щоб добре управив шлях йому. Якось, коли спав він уночі в архидияконовому домі, поблизу його ложа покликав хтось, кажучи: "Григорію!" Він же мовить: "Це я!" І став перед архидияконом, кажучи: "Пощо мене кликав, пане?" Той же сказав: "Не кликав я тебе, дитино!" І пішов Григорій знову лягти та й заснув. І знову вдруге покликав його якийсь голос, кажучи: "Григорію!" Він знову побіг, став перед архи дияконом і каже йому: "Це я, пане, чому кликав мене?" Той же рече: "Не кликав тебе, дитино!" Трепетний став архидиякон, збагнувши, що якийсь Божественний поклик іде до Григорія. Тож сказав йому: "Коли тебе, дитино, ще раз покличе той-таки голос, відповідай йому: "Що, Господи, що велиш Своєму рабу?" Пішов Григорій, знову ліг на своїй постелі, і знову втретє прийшов голос: "Григорію!" (А це ангел Господній взивав до нього.) Григорій же відповів, як навчений був, і рече йому ангел: "Почута молитва твоя, іди ж бо на морського берега і знайдеш, що тебе мають узяти до святих місць". Григорій же тоді встав і, нікому про себе нічого не сказавш, побіг вельми рано до міста, прийшов до берега, знайшов корабля та й запитав корабельників, куди пливуть. Ті ж відповіли, що до Картагени. І впросив їх, щоб узяли його з собою. Вони ж бо ввели його до корабля й попливли щасливо, а за три дні досягли Картагени, де Григорій пробував кілька днів, чесно входячи до церкви святого мученика Юліяна.

Якось сидів він у церкві і вправлявся у читанні, ввійшли тоді три чесні чорноризці, на вигляд боголіпні, і молилися. Скінчивши молитву, один із них сів, а двоє стояли. Григорій же, побачивши їх, поклонився їм. Чорноризець же, котрий сидів, глянувши на Григорія, рече: "Що тут робиш, рабе Божий Григорію, що обрав "найкращу частку", яка, за словом Божим, "не відбереться від тебе"?" Він же, почувши, що до нього на ім'я звертаються, жахнувся і, поклонившись до землі старцеві, мовив: "Прости мені, отче, і молися за мене, грішного та пригніченого". Сказав йому старець: "О, коли б я мав твої гріхи, дитино!" Відтак мовив: "Знай, дитино, що милосердний Бог відкрив нам усе щодо тебе, радуйся, отож, що послав нас узяти тебе й довести у святі місця, як це бажаєш, бо ми туди йдемо". Григорій же зворушено сказав: "Благословенний Бог, що влаштовує все у користь нашу!" — і, вставши, пішов у мовчанні.

Якось у дорозі випробував його старець і запитав, кажучи: "Дитино Григорію, чи ж сумуєш за батьками своїми?" Той же відповів: "Господь наш мовив: "Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний". Одначе помолися Богові, отче, щоб і батькам моїм дав добру втіху і мене, грішного, від ворожого зберіг уловлення".

Йшли численні дні, наблизилися до святого міста і зайшли до одного монастиря, що в дорозі трапився. Настав піст святої Чотиридесятниці, через те не йшли далі, але в тому монастиреві аж до Спасительних страстей пробули. Там побачив блаженний Григорій велике пощення й чування іноків, багато з них продовж усього тижня не приймали їжі і пробували без сну. Там побачив людей, що жили подібно до ангелів і які ненастанно славословили Бога в небесах; побачив інших, що виливали ріками сльози з очей, день і ніч стоячи на молитвах, бачив інші їхні численні труди й невимовні подвиги та й жахався, і бив у груди свої, кажучи: "Горе мені, що я є, що учиню, пригнічений та ледачий, як явлюся перед лице Боже, як у день судний доєднаюся до святих мужів?" І знову, не бажаючи втопити себе у глибині відчаю, сказав: "Коли Господь "до сокрушених серцем близький, — як каже Давид, — і смиренних духом спасає, то може й мене спасти, як тих, що приходять об одинадцятій годині і які нічого достойного не вчинили?" Чорноризці, бачачи його, зніченого лицем од печалі, втішали, гадаючи, що тужить за своєю країною та за батьками, і сказали: "Не шкодуй, дитино, що сюди з нами зайшов, сподіваємося на Бога, що знову в своїй країні будеш і побачиш живих батьків". Він же відповів: "Немає чужої країни в Бога, але всі Його є і скрізь доглядає всевидячим оком. Не про те я тужу, що зайшов сюди, ані про батьків своїх печалюся, а більше радію, що, батька й матір залишивши, знайшов Бога, Який турбується за мене. Але інша є печаль мого серця: молю ж вас, святі отці, щоб помолилися Господу про смирення моє". Чорноризці ж, почувши таку відповідь його, замовкли.

Коли ж настало свято Христового Воскресіння, вийшли до святого міста Єрусалима і поклонилися святим місцям. Зайшли до святого патріярха Макарія, щоб благословитися від нього. Патріярх же, уздрівши їх, рече: "Радуйся в Господі, авво Марку! Звідкіля привів ти до нас боговгодного юнака Григорія?" Старець же відповів: "Не ми його привели, владико, а Господь, Який бажає, щоб усі спасалися, і твої святі молитви". Здивувався Григорій, що і старця, і його зве патріярх на ймення, тож порадів, що довідався ім'я старцеве, — стільки-бо часу із ним ходив, а не знав імені його, ні інших двох братів, і не дерзнув питати когось із них — такий був Григорій блаженний мовчазний та нецікавливий. Тоді патріярх, глянувши на двох інших іноків, рече: "Пане Серапіоне, й ти, отче Леонтію, добре ви прийшли, дякую Богові, що дав вам силу дійти сюди й привести цього хлопця, що, духом запалений, Богові служить, упованням радіє, в молитві завше пробуває, — як про нього відкрив нам Господь". І йшов патріярх до церкви звершити Літургію, і всі були причасниками Пречистих Таїн.

На завтра авва Марко із двома братами, взявши благословення від патріярха, пішли відвідати братію, котра жила навколо святого Сіону. Не знав Григорій, що відійшли вони, і тужив вельми, що залишився без них. Патріярх же втішав його, кажучи: "Не відійдуть тії отці в свою країну, але спершу до нас повернуться". Тоді Григорій поклонився патріярхові й дерзнув запитати: "Звікіля є великі тії мужі?" Відповів патріярх: "Вони з міста Рима".

Коли ж повернулися вони в Сіон, авва Марко взяв Григорія за руку і, схиливши його до ніг святого патріярха, сказав: "Отче святий, і цей є від стада Христового, має ж бо прийняти церковне правління і, ніби веслом, духовним ученням управить Церкву добре. Ти ж, отче, подбай про нього, щоб зберіг доброту душі своєї світлу, не осквернену юначими помислами". Мовив патріярх: "Бог вибрав його Собі від утроби матірньої і страхом Своїм огородив його, Він до кінця і збереже його". Відтак звів хлопця, побачив його слізного й каже йому: "Дитино, коли догідно тобі є, пробувай із нами, і Господь наш Ісус Христос улаштує тобі все на користь. Коли ж бажаєш іти з братією, то йди з миром". Григорій же відповів: "Ні, святіший отче, не хочу звідсіля відходити, одначе молюся, щоб сподобив мене Бог у житті цьому знову побачитися із цими святими отцями" . Чорноризці ж, попросивши від патріярха благословення та молитов, вийшли зі святого міста, а блаженний Григорій залишився в Єрусалимі при патріярсі Макарії.

Пішли ж авва Марко із Серапіоном та Леонтієм до Риму, і випало їм іти мимо Акрагантійського міста. І зайшли в нього, привітали єпископа Патаміона, і відпочили в єпископії його — саме настав празник святих апостолів Петра і Павла. Після ж свята хотіли вони йти й просити в єпископа благословення в дорогу. Коли ж прийшли із села батьки Григорієві Харитон і Теодотія до єпископа, які хотіли творити пам'ять синові своєму Григорію липня-місяця в перший день — у той-бо день Григорій звідтіля пішов. Плакала ж гірко Теодотія за сином, бо не було нічого, що б утішило її. Запитав авва Марко єпископа, кажучи: "Чому, отче, так плачуть люди ці?" Єпископ же зітхнув із глибини душі, просльозився й рече: "Ці люди мали одну дитину, яку я від святої купелі прийняв. Коли виповнилося їй вісім літ, привели до мене хлопця. Я ж повелів учити його книг. І такий дав йому Бог талант, що за два роки цілковито навчився читати, і співати, і писати. В дванадцяте літо батьки віддали його Богові моїми грішними руками, і освятив його в клирики, і доручив своєму архидияконові, щоб наставив його на шлях Господніх заповідей. І такий виявився той хлопець управний у Святому Писанні, що годі було знайти подібного і в усій Сицилії. Не знаю, однак, що сталось із ним, куди віддалився — раптово-бо безвісти пропав, і немало шукали його по всьому цьому острові, в містах, і селах, у горах, і печерах, і пустелях, але не могли знайти. Чи не вбив його хто та й заховав у землі, чи викрав і відвів у чужу країну, не знаю. Тепер же жалітимемо про нього до смерті. Батьки ж його почали творити щодо нього пам'ять у той день, у який загинув". Авва Марко, зирнувши на лице Харитонове, пізнав, що це Григорієвий батько, дуже-бо блаженний Григорій на батька свого схожий був. І рече Марко до батьків Григорієвих: "Пощо так плачете без міри за дитиною вашою, більше вам належить радіти й дякувати Богові, Котрий усе на користь будує". По тому мовив до єпископа: "Повели прийти сюди своєму архидияконові". І тоді повелів єпископ закликати його. Коли ж прийшов архидиякон, рече до нього отець Марко: "Скажи-но, чоловіче, куди зник хлопець, пощо панові своєму єпископу не відкриєш величі Божої, яка є щодо хлопця?" Архидиякон же від цих слів жахнувся, вклонився старцеві, просячи вибачення. Тоді почав повідати: "Спав я, — каже, — вночі на ложі своєму, і хлопець у тій-таки хоромині поблизу спочивав. І покликав його хтось дивно: "Григорію!" — він-бо, вставши, прибіг до мене, кажучи: "Пощо звав мене, пане?" Я ж сказав йому: "Не кликав я тебе, дитино". І знову вдруге був голос, що покликав: "Григорію!" Він-бо знову став переді мною і каже: "Пощо звав ти мене?" Я ж, збагнувши, що не людський це, а Божий поклик, мовив йому: "Коли тебе ще раз, дитино, покличе голос отой, відповідай йому: "Це я, Господи, що велиш Своєму рабові?" Відійшов він на місце своє і знову почув голос, що мовив: "Григорію, почута молитва твоя, іди ж до берега морського і знайдеш, що візьмуть тебе". Цей я голос чув, але не збагнув, про що йдеться, і заснув. На завтра ж устав і не знайшов Григорія, і відтоді дотепер не віднаходиться. Я ж почутого голосу не дерзнув з'явити нікому, боявся, аби не сказали, що брешу, і, не пойнявши віри словам моїм, не почали говорити, що вбив хлопця чи продав його в чужу країну". Це почувши, єпископ та батьки втішилися від печалі й прославляли Бога. Блаженний же Марко сказав: "Це так само, як у книгах Царів читаємо про Самуїла, так і в дні наші сталося Григорію; як отрока Самуїла, що спав у церкві, покликав ангел Господній, кажучи: "Самуїле, Самуїле", — і це було тричі, — такого-бо поклику й блаженний хлопець Григорій сподобився, воістину рівний буде пророкові Самуїлу. Послухайте ж і мене, що скажу про вашого хлопця. Коли були ми в Римі, пішов я із братією своєю в церкву святих апостолів Петра й Павла на молитву. Настала ж бо ніч, ліг я в одного чорноризця, і тієї ночі явилися мені у видінні два мужі пресвітлі, подібні святим апостолам, і сказали мені: "Вставай швидко із обома чорноризцями, сідай до корабля, пливи до Картагенського міста, і там знайдете мандрівника, хлопця на ймення Григорій Сициліянин, що прийшов од Акрагантійської церкви. Візьміте його й поведіте до святого міста Єрусалима, до патріярха Макарія. Повідаємо ж і патріярхові про хлопця того і повелимо прийняти його, бо лежить на ньому дух наш, як дух Іллі на Єлисеї". Сказавши це, явлені невидимі стали. Прокинувся я й пішов із цими братами своїми до пристані і, за Божим промислом, знайшли корабля, сіли в нього та й попливли, а невдовзі досягли й Картагенського міста, вийшли із корабля, зайшли до церкви мученика Юліяна й віднайшли Григорія в церкві — читав він там книги. Взяли ж бо його та й відійшли до Єрусалима і віддали його патріярхові". Почувши це, всі здивувалися вельми і славили Бога. Харитон же й Теодотія впали на землю, ніби мертві. І, піднявши їх, блаженний Марко рече: "Віддайте славу Богові, що відкрив вам про сина вашого: є він живий і живе чеснотливо". Покинули нарікати Харитон та Теодотія, а блаженний єпископ з усіма своїми воздали подяку Богові та авві Марку за таке про Григорія звіщення подякували й далі пробували вже без печалі.

Григорій же святий, живучи в Єрусалимі при святішому патріярсі Макарію, був од нього постановлений дияконом. Пробувши там деякий час, молив патріярха, щоб відпустив його в Єлонську гору відвідати отців, котрі там були. І був одпущений, тож учинив одного літа, що відвідував добрих подвижників і дістав од них добру користь. Забажав піти і у внутрішню пустелю, і сповідав свого помисла святим отцям, просячи від них молитов. Вони ж учинили щодо нього молитву та й відпустили його, кажучи: "Іди, дитино, з миром, віра та любов, які маєш до Христа, спасуть тебе". Зійшов із гори Єлеонської й поселивсь у пустелі, а по трьох днях, за Божим промислом, знайшов одного чорноризця, котрий молився шостої години дня. Той збагнув духом, що юнак Григорій шукає спасіння, закликав його до себе та й рече до нього: "Куди йдеш, дитино?" Він же відповів: "А куди Христос поведе в цю пустелю" Інок же рече: "Піди зі мною, дитино". Ішли вони двадцять днів, прийшли на якесь місце, з якого чорноризець показав Григорієві далеко відставлену келію і два фініки перед нею та й сказав: "У тій келії великий отець пробуває. Коли хочеш спастися, дитино, йди до нього; я ж бо в іншій край маю відійти". І, поклонившись один одному, розійшлися.

Наблизився Григорій до келії великого старця і почув голос, що співав, ніби багато людей. Коли ж близько підійшов, почув, ніби троє співають. І коли до дверей приступив, чув тільки одного старця, котрий співав і кінчав час дев'ятий. Не дерзнув-бо постукати у двері, але стояв, жахаючись. Після ж закінчення свого правила святий той отець зирнув через двері й побачив юнака, що стояв. І пізнав відтак духом, хто то є, та й покликав, кажучи: "Дитино Григорію, зайди сюди!" — він же більше жахнувся, що йменням кличе його, зайшов до келії й побачив самого того старця — більше ж не побачив нікого й дивувався, що тільки один є старець, а чув же голос численного люду, що співав, — тож збагнув, що святі ангели із ним співали. Упав у ноги страцеві зі слізьми, говорячи: "Помилуй мене, отче, і моли про мене, грішного, щоб спас Бог душу мою". Старець же мовив: "Бог помилує тебе, дитино, і дасть тобі воздаяння за труди твої". Пробув же Григорій у святого того старця чотири літа і навчивсь у нього багато премудрості духовної та зовнішньої, звідав таїн та сказання Божественних Писань і став управним філософом та добромовним ритором. Старець, бачачи його в розумі та в чеснотах досконалим і провидячи, що це має бути велике світові світило, не захотів його більше в пустелі утримувати, але велів йому вийти з пустелі в поміч Церкві, котра воює. Пророкував йому, що має прийти на нього велика напасть од заздрісних людей, і навчив, щоб терпеливий та незлобливий був. Відтак учинив про нього молитву і, давши благословення, відпустив його від себе.

Відійшовши, отож, від старця, блаженний Григорій знову до Єрусалиму повернувся, і прийняв його патріярх із радістю. Пробув же в Єрусалимі одне літо та й рушив до Антіохії, по тому в Царгород, і пробував у монастирі святих мучеників Сергія та Вакха. Ігумен, бачачи його подвиги та пощення, що поздовж тижня не бере їжі, а віддається ненастанному читанню й писанню книг, звістив про нього патріархові Євтихію: "Прийшов, — каже, — до мого монастиря дивний диякон, красний видом та життям, у пощенні визначний і в усіх іночих подвигах нелінивий, вельми ж управний у Божественному Писанні, і гадається мені, що в теперішні часи не знайти другого такого в усьому цьому місті". Патріярх же, почувши те, був радий і, закликавши його чесно, бесідував із ним. І уздрів велику його премудрість, тож дякував Богові, що послав їм таку людину в час великої у Церкві бурі від єретиків та хвилювання. Невдовзі зібрано було в Царгороді П'ятий вселенський собор, у царство благочестивого царя Юстиніяна, на тому соборі святий Григорій великим виявився поборником та захисником благочестя і загородив єретикам вуста, що не могли вони відповідати супроти слів, які Григорій від святих книг промовляв, — і всі отці дивувалися на таку премудрість і благодать Духа Святого в Григорії. Багато хто, слухаючи його, казав: "Звідкіля є оцей чоловік, що віщає, ніби ангел чи як один зі стародавніх великих святих отців?" Звеселився через нього й благочестивий цар Юстиніян та й усі бояри, і цілували його всі отці, що прийшли на той собор, і численними похвалами ублажили його. Відтоді пошановував його вельми цар, і всюди про нього слава проходила. Побачив Григорій, що всі його славлять та пошановують, не захотів у Царгороді жити, але, уникаючи людської слави, пішов до Риму, і поклонився гробу святих апостолів та іншим святим місцям, і поселивсь у монастирі святого Сави, де пробував безмовно.

У той час помер єпископ Акрагантійський Теодор, котрий був після блаженного Патаміона, й учинилась велика незгода й крамола в людях того міста: одні-бо на єпископство вибирали пресвітера Савина, інші — Крискентія, а ще інші — Євпла, що був тоді архидияконом, інші ж на волю Господню покладалися, кажучи: "Кого Бог зволить, той буде нам єпископом". На це всі церковні старійшини, і міські князі, і громадяни, зібравшись, прийшли в Рим до папи (був-бо серед них і Харитон, батько Григорієвий) і стали перед папою трьома гуртами: одні — за Савином, другі — за Крискентом, а треті — за Євплом та Харитоном; одні-бо того, інші другого у папи просили. Архидиякон же Євпл із Харитоном та іншими говорили папі: "Кого Бог відкриє твоїй святині, того нам єпископом постав". Папа ж, бачачи поміж них незгоду і великі свари, повелів їм піти від лиця його. Мав він щодо цього печаль, і явилися йому вночі два чесні мужі в апостольському одязі та й сказали: "Чого сумуєш на незгоду людей акрагантійських? Адже приведені ними недостойні є єпископського сану. Перебуває ж у цьому місті чужинець, на ім'я Григорій, що раніше жив у монастирі святого Сави, тепер же, почувши про прибуття акрагантійських громадян, утік із того монастиря й ховається у монастирі святого Меркурія; того-бо заклич і постав єпископом Акрагану, потребує цього місто те, бо перебуває в чоловіці тім Дух Божий". Це сказавши, невидимі стали.

Прокинувся від видіння папа, закликав до себе церковних старійшин і авву Марка, котрий тоді випадково прибув до міста зі свого монастиря, й оповів їм про своє видіння. І тоді з іншими церковниками послав двох єпископів, щоб розшукали й привели Григорія із честю. Вони ж пішли до монастиря святого Сави і запитали: "Де є чужинець той, котрий тут мешкає?" Відповіли чорноризці: "Перед двома днями відійшов до монастиря святого Меркурія". Вони ж і туди пішли. Святий Григорій хотів вийти із того монстиря: побачив-бо здаля єпископів, що йшли, і пізнав їх, бо раніше бачив їх на соборі в Царгороді. Збагнувши духом, що по нього йдуть, побіг у загорожу і заховався в саду. Ввійшли єпископи до монастиря і запитали про Григорія. Іноки сказали: "Сьогодні був тут один чужинець, не знаємо, куди відійшов. Єпископи ж узяли ігумена і, тримаючи його твердо, сказали, що коли того чужого чоловіка не поставить перед ними, то численної кари винуватцем буде. Ігумен же молив попустити йому трохи, щоб пошукав його, і шукав старанно, знайшов же Григорія у саду, який ховався між зела, схопив його із гнівом та й докоряв йому, кажучи: "Звідкіля прийшов ти сюди, о чоловіче, і які є гріхи твої? І що учинив ти, аж такі мужі чесні шукають тебе? Навів ти біду на монастиря нашого, іди-бо й відповідай за гріхи свої!" Блаженний же Григорій не відповів йому жодним словом, але пішов мовчки, ведений. Коли є привели його перед єпископів, тоді впізнали його ті єпископи, бо бачили його на соборі, як від усіх отців був хвалений, а від царя пошанований.

Уставши, отож, поклонилися йому і люб'язно обійняли його. Він-бо впав у ноги їм, кажучи: "Простіть мені, отці святії, що грішний я є! Пощо шукаєте моєї простоти?" Вони ж підняли його від землі, поцілували й сказали: "Святіший отець папа до себе кличе тебе". Здивувався ігумен, бачачи, що єпископи так Григорія пошановують, а він його приймав за злодійника, і жахнувся. Взяли ж єпископи Григорія і чесно до папи повели.

Увійшов Григорій до папи й до землі поклонився. Рече папа: "Добре, що прийшов до нас, дитино Григорію, благословенний Бог явив нам тебе", — і, вставши, цілував його святим цілуванням. Відтак сказав: "Дитино Григорію, Господь наш Ісус Христос закликає тебе на єпископство Церкви Своєї, яка в Акрагані, щоб через тебе спаслися ті люди". Він же відповів: "Прости мені, владико, не є я достойний такого сану". Папа ж рече: "Не чини переслуху, дитино, але бійся Бога і згадай, що багато хто переслухом прогнівив Вишнього". Григорій же відповів: "Дай малий послаб рабу твоєму, отче найчесніший, щоб розмислив і дав відповідь твоїй святині". Папа ж доручив його до часу авві Марку. Побачив Григорій авву Марка, радий був і припав до ніг його зі слізьми, кажучи: "Дякую Богові, що сподобив у житті цьому побачити мені тебе, улюбленого мого вітця". Авва ж Марко пішов із ним у кімнату, і всю ніч без сну пробули, вправляючись у духовній бесіді.

Хотів Григорій утікати до Іспанії, а найбільше, коли довідався, що батько його Харитон у Рим прийде. Але Авва Марко утримав його, кажучи: "Дитино, не прогнівляй Бога і замість Божого благословення не наведи на себе прокляття". Він же відтоді замовк. По тому папа закликав акраганитян і запитав їх: "Чи вибрали когось згідно з-поміж себе на єпископство вашому місту?" Вони ж мовчали. Архидиякон же Євпл із паном Харитоном сказали: "Ми, владико, не маємо що відповідати, покладаємося на Бога і на твої святі молитви: кого Бог відкриє тобі, того даси нам, і приймемо його з любов'ю". Поглянув папа на Харитона і пізнав із подібності лиця, що то Григорієвий батько. Відтак рече: "Підемо до церкви й помолимося Богові, щоб явив нам, кого відає за достойного бути". Був тоді папа з єпископами і з усім клиром, молитви чинячи, у церкві святих верховних апостолів Петра й Павла, і Григорій був там із ними. Явився голуб в олтарі, поверх святої трапези літаючи, і сів на голову Григорія, і всі жахнулися від преславного того чуда. Папа ж рече: "Це явив нам Бог!" Його ж вибрав за достойного єпископського сану і посвятив його єпископом в акрагантійську Церкву. І всі громадяни акрагантійські зраділи від того й полюбили його як вибраного від Бога. Тоді пан Харитон пізнав, що Григорій син його є, подяку велику віддав Богові, що сподобив його бачити свого сина живого і в такому сані.

По небагатьох днях акрагантійські люди, взявши благословення від папи, поверталися із новопоставленим єпископом у свою країну. Коли ж ішли вони мимо Панормського міста, зустрів їх єпископ того міста із клиром та з усім народом і прийняв їх люб'язно — почув-бо про добре життя Григорієве і просив його, щоб увійшов до церкви та й подав людям благословення. Коли входив святий Григорій до Господнього храму, прибіг до нього один юнак, вельми прокажений, і з криками мовив: "Помилуй мене, рабе Христовий, і помолися за мене Богові, щоб полегшив мені тяжку цю хворобу від прокази". Святий же рече йому: "Во ім'я Господнє будь цілий од недуги своєї!" — і тоді інок зцілився та й очистився від прокази, і стала плоть його, як у дитини малої, і всі славили Бога, кажучи: "Благословенний Бог, який творить чудеса через угодника свого". Вийшли-бо із Панормії і наблизилися до Акрагана, і зустрів їх ігумен монастиря Пресвятої Богородиці, що був перед містом. Коли ж увійшов до того монастиря святий Григорій, упав перед ногами його один німий та глухий чорноризець. Ігумен же почав відривати того чорноризця від ніг Григорієвих, святий же Григорій каже до ігумена: "Покинь його, брате, хай звістить нам, чого вимагає". Ігумен же сказав: "Юродивий він є, владико, і ані не говорить, ані не чує". Святий же зітхнув і, руки до небес звівши, помолився. Тоді підняв чорноризця із землі й рече: "Во ім'я Господа нашого Ісуса, Який повелів глухому й німому бісу вийти зі свого творіння, заговори, брате, й почуй, і слав Бога, Який тебе створив". Чорноризець відтак заговорив і почав велеголосно волати: "Великі діла твої, Господи, які учинив заради праведного цього чоловіка!" Запитав же блаженний чорноризця, скільки той років має, відколи не говорив? Чорноризець відповів: "Не пам'ятаю, владико, коли говорив чи коли чув". Ігумен же рече: "Двадцять літ є, владико, відколи постриг його, а вісім років мав, коли постригся, і досі німий та глухий був, тепер же зцілився твоїми молитвами". Охопив усіх жах від того, що сталося, і дякували Богові, що такого чудотворящого єпископа дав їм. І відпочив до ранку Григорій у тому монастирі.

Назавтра пішов до міста. Почули люди, що новий єпископ іде, запитували один одного: "Хто став єпископом? Чи Савин, чи Крискентій, чи Євпл?" А довідавшись, що жоден із них не сподобився єпископаства, але якийсь муж чужий, на ім'я Григорій, подивувалися. Ще почули, що чудотворцем є і зцілив чорноризця, німого та глухого, і жахнулися. І вийшла вся множність людей йому назустріч, і благословилися від нього. Він же руки свої на всіх накладав, благославляючи. Вийшла й Теодотія, мати його, зі старицями, не знаючи, що це її син. Коли ж побачила його, впізнала й каже: "Це воістину син мій є, котрий був загинув і віднайшовся". Григорій же, побачивши матір свою, рече: "Радуйся, пані Теодотіє, мати моя!" Вона ж, наповнившись невимовної радості, сказала: "Благословен Бог, що вибрав тебе пасти своїх людей і сподобив мене бачити тебе, дитину мою солодку!" По тому ввійшли до церкви, співаючи із людьми. І коли звершував Святу Літургію святий Григорій, один із достойних побачив благодать Святого Духа, що зійшла на нього в голубиному образі й отінила його, як це було й при посвяченні. Принесено було багато недужих до церкви, і на них святий Григорій покладав руки свої, подаючи їм здоров'я, аж усі дивувалися й говорили: "Цей є подібний святому Григорію Неокесарійському, чудотворцю!" І була велика радість у місті.

Почав же святий Григорій пасти Церкву Божу, велику турботу про убогих маючи і болящих зцілюючи та проганяючи лукавих духів. Батько ж його Харитон не відступав од церкви, постом і молитвами день і ніч служачи Богу. Також і матір його Теодотія, всі піклування житейські відкинувши, дбала про спасіння своє і служила хворим та й тим, котрі бідують у вбогості, своїми руками живлячи їх та одягаючи. І так Григорій святий із батьками своїми прикрашав Христову Церкву, бувши всім зразком чеснотливого життя.

Минуло кілька років, і вийшов блаженний подивитися місто та й відвідати болящих та вбогих; і котрі із громадян мали недужих своїх, ті клали їх на дорозі, де добрий лікар святий Григорій хотів іти, — і на всілякі хвороби діставали цільбу доторком рук його. Була у пресвітера Савина дочка розслаблена, яка на ложі лежала і не мала зовсім моці тілесної, що й рухнутися од себе не могла, але інші її перевертали. Почула її матір, що єпископ мимо їхнього дому має йти, винесла дочку свою поза двір і поклала на дорозі. Коли ж наблизився Григорій, припала жінка до ніг блаженного, плачучи й кажучи: "Помилуй мене, рабе Божий, і змилосердься над дочкою моєю, бо розслаблена вона". Запитав її святий: "Чиє ти подружжя?" Вийшов Савин, пресвітер, і, поклонившись, каже: "Раба твоя, пане мій, дружина моя є". Запитав їх святий: "Чи давно так хворіє дочка ваша?"

Вони ж відповіли: "Дев'ять років, владико, відколи розслабилася". Святий же учинив молитву, ознаменував дівчину хресним знаменням та й сказав: "В ім'я Ісуса Христа, встань, дівице, і зведись на ноги свої!" І тоді встала дівиця здорова й подяку воздала зцілителю своєму. Люд же, ходячи услід його, дивувався від преславних чудес, які чинилися від нього.

По кількох літах диявол, який ненавидить добро, підняв бран на святого, бажаючи прогнати його із престолу через того пресвітера Савина, дочці якого святий дав зцілення, і через Крискентія. Ті обидва були в тому місті пресвітерами, і з них кожен єпископства собі бажав, і гнів мали поміж себе, а в ті дні здружилися і постали ворожнечею на святого Григорія. Тож, підняті дияволом, мовили поміж себе: "Доки повинуватися будемо цьому чоловіку, який є волхвом, котрий волхвуванням своїм чудеса чинить і дивує простих людей? Чи ж не знаємо, що утік звідсіля і пробув у якогось волхва, і від нього навчився чарівничого вміння? Тепер же прийшов і нітить людей, кажучи, що є він чоловік Божий, а є він бісу подібний: не їсть, не п'є, як біс", — такі огуди й брехні на праведного від заздрості говорили. Навернули до лихої своєї ради і декого із клириків та й громадян і клялися один одному не спочити, доки не проженуть із міста Григорія. А замість нього хотіли поставити якогось Єлевсія-єретика, котрий відпав од пресвітерства і від собору, що був у Лаодикії, проклятого, що прийшов тоді таємно до Акрагану і ховався в одного громадянина Теодора, — святий Григорій не знав про нього. Бачив же святий Григорій того Єлевсія раніше на Сході і змагався з ним щодо воплочення Христового і здолав його у диспуті. Той же по тому проздовж трьох місяців ховався в Акрагантійському місті і підняв на заздрість та гнів тих пресвітерів і деяких інших злобних людей супроти святого Григорія. Порадилися вороги й найняли одну жінку юну, лицем красну, норовом же безсоромну й перелюбну, на ймення Євдокія, щоб сказала в лице єпископові перед усім народом, що той із нею бував. Вона ж спершу не хотіла того учиняти, кажучи: "Не поймуть мені віри громадяни, всі-бо його мають за ангела Божого, й боюся наговорювати на нього, щоб не побили мене камінням люди". Вони ж обіцяли зберегти її без ушкоди і множеством золота переконали її зволити на лукаву їхню раду й шукали догідного часу, щоб навести на нього напасть та безчестя.

Однієї ночі був святий Григорій у церкві на опівнічному співі, відтак Савин та Крискентій узяли найняту любодійницю Євдокію та й повели таємно до єпископового двору. Знайшли сторожа, котрий стеріг двері, і, давши йому достатньо золота, переконали його мовчати, а перелюбницю ввели у ложницю святого і, там зачинивши, відійшли. Єпископ же нічого не відав і загаявся в церкві до відпусту утрені. Коли ж засяяв день, тоді вийшов із церкви, пішов за ним і народ, що був у церкві, — такий-ото мав звичай: щодня проводили свого єпископа із церкви до двору його. Він-бо дійшов до дверей хоромини своєї і повернувся, навчаючи їх і благословення їм подаючи. Був там і Савин із Крискентієм та з іншими спільниками своїми. Вони вбігли до ложниці його, вивели жінку перед єпископа і перед весь люд, що прийшов, і закричали: "Дивіться, люди, що чинить єпископ наш, чи належить йому так творити? Ми кажемо, що святий він є, а тут блудником явився, відтепер недостойний є престолу єпископського!" Люди, побачивши те, здивувалися і стали, як каміння, безмовні, не знаючи, що й сказати. Здивувався і святий Григорій несподіваній тій напасті і мовчав. Запитали жінку: "Чи був з тобою єпископ?" Вона ж перед усіма відповіла: "Так, був зі мною цієї ночі". Архидиякон же та інші домашні запитали: "В який час ночі був із тобою?" Вона ж сказала, що по повечірї був із нею, — так була навчена казати від начальників злоби. Закричали домашні: "Бачить Господь, що неправду брехлива ця жінка говорить!" Кажуть лукаві: "Ви є йому свої й не достойні віри, кажете так, покриваючи лихі діла пана свого!" Один же диякон юний, на ім'я Філадельф, каже: "Нехай заніміють облудні вуста, що гидоту говорять на праведного із пихою та погордою".

Прискочив Крискентій та й бив Філадельфа по щоках. Спокусився багато хто, і пойняли віру брехні, бачачи жінку, яку вивели із його ложнині і яка в лице говорила, що був із нею; інші ж не йняли віри. Одначе лукавих бік переміг, тож схопили за руку єпископа і потягли його з двору його і, повівши, посадили до темниці, в якій колись священомученик єпископ Григорій Ливійський за Христа страждав, там і цього святого Григорія зачинили, забивши йому ноги в колоди і, зачинивши двері, стерегли. Невдовзі послали послання до папського екзарха, що був у тих краях, звіщаючи йому те, що сталося, і молили його, щоб прибув до міста судити Григорія. Пішла чутка не лише по всьому місті Акрагантійському, але й по довколишніх містах та селах, і по всій країні Сицилійській, що Григорія-єпископа із блудницею схопили. І зібралося до темниці безліч людей, котрі мали любов до святого і не давали віри брехливому наклепу, і сиділи біля темниці, плачучи. Святий же дякував Богові, що сподобив його страждати неповинно.

Опівночі, коли молився він, засяяло велике світло в темниці його — прийшов-бо ангел Господній, звільнив од вуз ноги його й словами укріпив у терпінні, тоді й невидимий став — відчинялися й темничні двері самі від себе. Люди ж, побачивши чудо, яке сталося, зайшли досередини і поклонилися святому, кажучи: "Тепер знаємо, що Бог з тобою, і брехливий є наклеп, на тебе вимовлений" . Хотіли піти й забити Савина та Крискентія, але святий утримав їх і заборонив їм, щоб не дерзали підіймати брану та проливати кров, але нехай чекають суду, що має йому бути.

Прибув до міста екзарх, зібрав увесь міський собор. Поставили Григорія, стали й супротивники із блудницею. Її екзарх запитав: "Чи правду кажеш, що був із тобою єпископ?" Вона ж мовить: "Так, владико, правда це, що був зі мною". Коли сказала вона це, напав на неї біс і, кинувши її на землю, бив, і валялася окаянна, жахливо кричачи, мучена від біса . Охопив, отож, усіх страх, і сказали: "Невинний є Григорій лихому ділу, бо це Божа відомста впала на ту, котра набрехала на нього". Супротивники ж не соромилися казати: "Чи ж не говорили ми, що волхв і чародій він є, і волхвуванням учинив жінці, що біснується". Почула те дружина Савинова із дочкою, яку святий Григорій зцілив од розслабу, прибігла спішно на собор і закричала на чоловіка свого із ярістю, кажучи: "Окаянний і всезлобний, чи забув добродіяння святого цього мужа, котрий зцілив дочку нашу, і наносиш наклепа на неповинного! Зійди-бо від дому мого, відтепер не бажаю жити з тобою!" До святого ж припала й каже, плачучи: "Помилуй нас, рабе Божий, не пом'яни злоби, яку тобі ці нещасливі заздрісники учинили!" Стояв гомін у народі, одні кричали: "Неповинний він є!" — інші, брехні повіривши, говорили: "Волхвуванням навів біса на ту, що перелюб чинила з ним!" Екзарх же, маючи руки, наповнені мздою, допомагав Савину та Крискентію. Але, бачачи обурений люд, злякався і, вставши із суду, вийшов, кажучи: "Належить більше про те довідатися!" Блаженний же Григорій пішов сам у темницю і сів у ній, ніби осуджений, — чекав, який кінець має бути ділу, що почалося. Екзарх же, бачачи, що не зможе щось учинити Григорієві, намислив послати його в Рим до папи. І повелів приготувати корабля, написав і писання, де викладалася вина Григорієва, та й чекав ночі, щоб таємно вивести його. Написали й наклепники писання до папи, як самі хотіли. Коли ж настала ніч і народ розійшовся, екзарх із Савином та Крискентієм схопили Григорія і повели його до корабля. Ішли слідом батьки його й домашні, плачучи й ридаючи за ним. Він же втішав їх і переконував, щоб не плакали, звіщаючи, що знову матимуть змогу бачити його здоровим на престолі. Супротивники всадили його до корабля, доручивши його одному корабельному на ім'я Прокопій, йому й писання дали до папи. Архидиякон же Євпл із іншими дияконами приступили до екзарха, молячи його, щоб повелів їм іти з отцем їхнім та вчителем. Він же ані слухати їх не бажав, тільки одному з них, дияконові на ім'я Платоник, не заборонив іти з ним. І так корабля було відпущено, і почалося плавання, а домашні святого із батьками його плакали немало на березі, відтак повернулись у домівки свої.

Назавтра зійшлося безліч людей зі старійшинами своїми до темниці, і не знайшли пастиря свого святого Григорія, зсум'ятилися й почали плакати та волати на неправедний суд. Обступили єпарха й питали: "Куди діли отця нашого й пастиря доброго? Чи не вбили його?" Він же сказав: "Ні, братіє, не вчинив йому ніякого зла, але мирно послав його до папи, як сам просив нас". Вони ж бо закликали архидиякона Євпла та інших дияконів, кажучи: "Ви знаєте, де святий єпископ наш, бо вчора з ним у темниці були, звістіте нам по правді, де він тепер?" Вони ж сказали, що екзарх уночі послав його в Рим до папи. Екзарх, бачачи в народі сум'яття, злякався вельми та й утік із міста. Люди ж узяли вогонь і запалили доми всезлобних пресвітерів Савина та Крискентія і самих убити шукали. Ті ж побігли до церкви, і подалися люди за ними вслід. Пан Харитон став у церковних дверях і молив розгніваних людей, щоб не чинили пролиття крові за його сина. "Коли, — мовив, — сказали правду вони на єпископа вашого, а мого сина, і вб'єте їх, судитимуть і вас". Люди послухалися Харитона й повернулися.

Послали до Сиракузійського міста й сицилійському князю і єпископові того міста звістили все, що учинилося єпископові їхньому Григорію. Ті ж, почувши, здивувалися й пожаліли вельми за ним, знали-бо його чеснотливе життя. Послали ж од себе сановників і вручили правління до часу архидияконові Євплу, доки святий Григорій, виправдавшись перед папою, не повернеться на престола.

З часом зібралися знову супротивні і шукали, щоб убити Євпла. Він же, бачачи непогамовану злобу їхню, утік із міста і ховався до приходу Григорієвого. Савин же та Крискентій зі спільниками своїми, взявши раніше згаданого єритика Єлевсія, посадили його в єпископії. Князі ж і старійшини міські, упрошені паном Харитоном, припинили сум'яття, а найбільше тоді втішилися, коли звістилися від нього, що (Бог так хотів) має повернутися на свого престола Григорій. І пасли в той час Божу Церкву дикі звірі, як хотіли: Єлевсій-бо єретик мощі святих, що лежали в олтарі, взявши, вогнем попалити захотів, але не доторкнувся до них вогонь анітрохи, тож повелів їх уночі в море кинути, — ніхто про те не знав.

Коли дістався блаженний Григорій до міста Риму, корабельник віддав папі послання від екзарха та наклепників. Прочитав їх папа і наповнився на Григорія великої ярості та гніву, і, не давши йому бачити свого лиця ані про вину не запитавши, повелів скувати йому руки й ноги веригами і вкинути до темниці, також і диякона його Платоника в осібній келії зачинити. Коли сидів святий у темниці та молився, освітило його світло вночі і двері темничні відчинилися. Ввійшло до нього двоє пресвітлих мужів в апостольському образі і сказали йому: "Радуйся, рабе Христовий, а нам улюблений Григорію, Господь послав нас звільнити тебе від вуз у печалі твоїй, а бачачи в ній твою мужність і терпіння, радуємося. Хоче Бог і в цьому місті численні чудеса учинити тобою". І, це сказавши, торкнулися до вуз його, і тоді відпали вериги, і став на ногах своїх, звільнений од вуз, і поклонився їм до землі. Вони ж поцілували його й невидимі стали. Явилися відтак до диякона Платоника і, вивівши його із затвору, привели до Григорія — і були обоє, Григорій та Платоник, укупі, хвалячи й благословляючи Бога.

Був же у темничного сторожа єдиний син, котрий мав двадцять літ від народження свого, його біс лютий шість років мучив і ганяв по пустелях та дорогах, і не раз батько його, схопивши, зв'язував залізними путами і в кліті зачиняв, але він розривав вузи, двері зламавши, і тікав. Трапилося ж батькові в ті дні схопити його, і прикував до стовпа міцно руки його, і ноги, й шию. Він же опівночі, зламавши заліза, втік і, знайшовши темничні двері відчинені, зайшов до темниці й упав перед ногами святого Григорія, валяючись. Святий же, до неба руки звівши, помолився Богові й так бісу сказав: "Господь наш Ісус Христос повеліває тобі, душе нечистий: вийди зі створіння цього!" І тоді вийшов біс із юнака. Встав батько його, шукав ретельно сина, а побачивши відчинену темницю, жахнувся вельми, гадаючи, що втік в'язень. Зайшов досередини й побачив святого, який стояв із Платоником і співав, та й сина свого із ним здорового. І впав сторож перед ногами святого, кажучи: "Воістину, чоловік Божий ти є, прости мені, що зогрішив щодо тебе, поклавши руки свої на тебе". І відтоді служив святому сторож темничний день і ніч зі страхом, пошановуючи його, ніби ангела Божого.

В той час одна жінка, яка мала дочку згорблену, почула, що блаженний зцілив сторожевого сина, прибігла до нього в темницю із дочкою і, впавши, молила його, щоб зцілив дочку її. Він же рече: "Не моє то діло, жінко, але тільки Бога, котрий усе може вчинити словом". Вона ж невідступно долягала йому, молячи. Святий, отож, учинив молитву, поклав на горбатій руку свою, і дівчина випросталася. Подякували йому мати із дочкою і, поклонившись святому, повернулися, радіючи, у дім свій. Запитали її сусіди: "Хто зцілив дочку твою?" Вона ж каже: "Єпископ один чужий із Сицилії, про нього кажуть, що за якусь вину осуджений він, і сидить у темниці. Той зцілив дочку мою, як раніше зцілив сторожевого сина". Дійшла чутка багатьом про Григорієві чудеса, що біснуватого хлопця й горбату дівчину зцілив словом, і приносили до нього багатьох недужих — і зціляв їх.

Минув рік, і згадав папа, що Григорій у темниці сидить. І послав по авву Марка, про якого раніше багато разів згадувалося. Прийшов авва Марко із монастиря свого, і каже йому папа: "Чи не знаєш, брате, що Григорій, єпископ церкви Акрагантійської, приведений сюди зв'язаний і сидить зачинений у темниці, бо вчинив перелюбство". Отець же Марко, зітхнувши, відповів:

"О, коли б я мав частку з ним у день страшного суду!" Папа, це почувши, змінився на лиці й рече: "Подивися прислане щодо цього до мене писання від екзарха, якого маю в тій країні". Марко прочитав писання, посміявся і мовив велеголосно: "Свідчуся Господом, що брехливий є цей наклеп на неповинного й чесного мужа, котрий життям та чудодіянням рівний є стародавнім великим отцям, як і сам, владико, знаєш". Каже ж бо папа: "Знаю, що благодать Божа була в ньому перед зогрішенням, а відколи зогрішив, віднялася благодать від нього". Марко ж мовив: "Знає Господь сущих Своїх". Папа ж рече: "Що ж бо учинимо з ним, як порадиш?" Авва Марко мовив: "Послухай мене, владико, і прийми пораду раба свого: збери собор, заклич єпископів, не тільки своїх західних, але й на схід пошли, щоб не судили Григорія без відома царевого й патріяршого, але хай і благочестивий цар і Царгородський патріярх пришлють од себе мужів своїх. Пошли і в Сицилію і приведи наклепників та й жінку, а тоді як Бог покаже, так і вчинимо". Папа ж рече: "Добра є твоя рада, отче!" І сів, написав послання до благочестивого царя Юстиніяна і до святішого патріярха Царгородського, звіщаючи й молячи, щоб послали від себе чесних мужів на собор. Також написав і до екзарха свого в Сицилію, і до князів, і до громадян акрагантійських, повеліваючи прислати до нього в Рим наклепників усіх аж до єдиного і жінку, про яку кажуть, що перелюбство з Григорієм учинила. Прийняли ж цар та патріярх од папи послання, здивувалися на наклепа, котрий був щодо Григорія, і, не пойнявши йому віри, пожаліли, що стільки часу сидить у темниці Григорій, неповинний бувши. Швидко послали від себе чесних мужів: цар послав послом одного сановитого мужа на ймення Маркіян, патріярх же послав трьох єпископів: анкирського, кизицькаго і коринтського, і хартофілаксаб Константина. Ці всі, котрі від Царгорода, а хто від Сицилії, зібралися до Риму після другого літа Григорієвого сидіння у в'язниці.

Маркіян, не дійшовши Риму десь на вісімнадцять стадій, упав у недугу люту, аж усі відчаялися, чи житиме, і були через те у великій печалі єпископи, які з ним ішли, і ледве із великими труднощами дійшли до Риму.

Всі турбувалися щодо Маркіяна, і жоден лікар не міг допомогти йому в хворобі. Одного вечора жінці, дочка якої була зцілена від святого Григорія, трапилось іти повз двір, у якому замешкав Маркіян, і, почувши плач його рабів, запитала одного із них, чому плачуть. Той же мовить: "Пан наш помирає, через те й плачемо". Вона ж каже: "Коли хочете, щоб пан ваш був живий і здоровий, то несіть його за мною, і я вам покажу такого лікаря, котрий зцілить його одним словом, бо й мою дочку і багатьох у місті цьому зцілив, і не було жодного недужого, який би без зцілення відійшов од нього. Вони ж пойняли віру тому, взяли пана свого із ложем та й понесли його за жінкою. Не відав Маркіян, що йому чинять раби його, бо гарячка велика охопила його і не пам'ятав нічого. Довела ж їх жінка до темниці, поклали його перед святим Григорієм і молили його із плачем, щоб подав зцілення їхньому панові. Святий же покликав Маркіяна раз, і другий, але той не міг відповісти йому. Просльозився, отож, блаженний, поклав руку свою на хворого, і тоді заснув хворий, а не спав до цього двадцять і п'ять днів. Опівночі приступили до нього слуги і, побачивши його, не знайшли в ньому гарячки, і славили Бога; коли ж скінчилася ніч і святий співав ранішнє співання, збудився Маркіян і встав здоровий, і дивувався, де пробуває. Побачив-бо святого Григорія, впізнав його і припав до його ніг — збагнув-бо, що його молитвами від хвороби зцілів. Коли ж настав день, прийшли єпископи провідати Маркіяна і не знайшли його — довідалися-бо, що в темницю віднесений до Григорія. Пішли туди й побачили, що Маркіян здоровий, сидить із Григорієм та й бесідує, почудувалися і сказали до святого: "Благословенний ти є, отче Григорію, що сподобився бути достойним Божої благодаті й дару зціляти людські недуги. І цілували його люб'язно, запитуючи: "Який час сидиш у в'язниці?" Він же відповів: "Два літа й чотири місяці". Вони ж вельми прогнівалися на папу, що такий час тримає неповинного мужа в темниці, не звідавши нічого про нього. Хотіли його вивести, але він заборонив їм, кажучи: "Не можна мені без суду і без повеління папи зійти з цього місця". Вони ж бо пішли звістити папі все, що сталося. Той-бо, почувши, здивувався, і жах великий охопив його.

Повелів же папа сісти в церкві святого Іполита соборові, церква та біля темниці стояла, і зібралося єпископів із папою сто п'ятдесят і чорноризців із монастиря міста Риму та громадян велика кількість, що годі було вміститися усім у церкві. Приведено й наклепників числом сто і десять із Савином та Крискентієм. Тоді послали по святого Григорія трьох єпископів, і п'ятеро пресвітерів, і авву Марка — та й привели його чесно. Східні ж єпископи та хартофілакс, побачивши святого Григорія, який стояв на суді із великим смиренням, як осудженик, просльозилися. Почав же папа запитувати наклепників: "Яка є вина, що її наносите на вашого єпископа?" Вони ж безсоромно мовили: "Владико, знайшли його з жінкою, як гріха чинив". Каже їм папа: "Чи власними очима бачили його, коли грішив, чи жінка оповіла вам?" Вони ж бо сказали: "Ми, владико, зайшли за звичаєм поклонитися і знайшли жінку, яка спала на ложі його, і схопили її. Вона ж перед екзархом і перед усіма людьми виказала беззаконня, яке було". Мовили єпископи: "Хай приведена буде жінка і хай викриє беззаконня, яке було". Вони ж сказали: "Як може викрити його, коли біснувата вона. Відколи зогрішила із ним, кара Божа побила її і біс її мучить".

Послані ж привели біснувату перед собор, тримали її два чоловіки, і не відала, де стоїть, — втратила-бо розум од недуги. Каже-бо папа до наклепників: "Біснуватого і несамовитого не питають на суді, але ви, окаянні, скажіте істину". Вони ж мовили: "Уже ми повіли, запитайте ще того, котрий зло учинив, нехай скаже про себе". Святий же Григорій зітхнув із глибини душі й мовив: "Свідки встають неправдиві, чого я не знав, — питають мене, віддають мені злом на добро". Коли це сказав, упала жінка, мучена бісом, валяючись перед ногами його, піну виточуючи й ціпеніючи, і всі, котрі на те дивилися, жахнулися. Святий же подумки помолився і сказав: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа і заради святих отців, які тут зібралися, вийди, нечистий душе з Божого створіння: нехай жінка, прийшовши до розуму, звістить про мене істину". І тоді струснув нею дух та й вийшов із неї. Лежала жінка, наче мертва, взяв її святий і поставив. Коли ж стала вона перед усіма, запитали її: "Яке є тобі ім'я?" Вона ж мовила: "Євдокія звуся". Мовив до неї хартофілакс: "Чи знаєш єпископа свого?" Вона ж сказала: "Так, знаю вельми добре, багато разів бачила його, як ходив по місті й відвідував убогих, хворих та сиріт і давав їм милостиню численну, і я, окаянна, від рук його багато разів сподобилася прийняти милостиню". Запитав же її знову: "Чи ж чинив колись єпископ гріха із тобою?" Вона ж, зітхнувши із глибини сердечної, просльозилася і, знісши голоса свого, мовила: "Свідчуся Господом сил, що не пізнав мене ніколи, але ці лукаві люди, що стоять перед вами, Савин та Крискентій, примусили мене, щоб оббрехала преподобного мужа, обіцяючи мені багато добра. Бог нехай воздасть їм за гріха душі моєї, бо в таку біду мене ввели; відколи звабили лукаві та послухала ради їхньої, зайшов біс у мене й мучив аж дотепер". Це сказавши, кинула себе в ноги святому Григорію, плачучи та говорячи: "Помилуй мене, рабе Божий, і прости мені, окаянній, яка тяжко зогрішила перед тобою. Свідчуся Господом Богом, що не встану від ніг твоїх, доки не пообіцяєш мені прощення!" Він-бо рече до неї: "Не наше це — гріхи прощати, але одного тільки премилосердного Бога, нам же молити Його належить за прощення гріхів. Маю, отож, молити Його благостиню, щоб простив тобі гріхи твої", — і підняв її від землі.

Напав на всіх, котрі там були в соборі, страх, і всі дивувалися, кажучи: "Благословен Господь Бог, Котрий явив неповинного раба свого і виявив наклепа, що брехливий той є. Тоді папа і всі єпископи прогнівилися вельми на наклепників і почали словами докучними долягати й ганити їх. Відтак повеліли розділити їх на дві частини: клириків із Савиним та Крискентієм окремо, мирських же осібно — було ж клириків усіх тридцять, а мирських вісімдесят. Жінку ж, яка набрехала на праведного, суд учинив вільною від покари, а начальників злоби на вигнання засудили: Савина — у Тракію, Крискентія — в Іспанію, інших же клириків послали із безчестям до Равенни, щоб там у вузах і у великій нужді життя своє провадили; мирських же доручили судити Маркіянові, сановнику, присланому від царя. Він же повелів усіх до темниці зачинити, бажаючи їх пізніше покарати численними муками. Коли ж почали воїни до темниці тягти їх, заридали всі й заволали великим голосом до святого, кажучи: "Помилуй нас, рабе Христовий, які зогрішили перед тобою, і не віддавай нас на люте мучення". Святий же Григорій, бувши воістину незлобливим, упав перед папою і перед усім собором, із плачем молячи про ворогів своїх, щоб помилували й не карали їх заради нього. І доти старанним молінням і численними слізьми долягав їм, до ніг припадаючи, доки всі, просльозившись, не сказали: "Коли ти сам прощаєш їх і молиш за них, то ми роззброєні", — і повеліли воїнам покинути їх.

Коли стояли всі наклепники вкупі перед собором, раптово знялася велика буря, і потрусилася земля, і померкло повітря, і покрила всіх пітьма, і пробували у великому страсі — гадали-бо, що земля, розкрившись, пожере їх. Увесь же собор, здійнявши руки горі, заволав: "Господи, помилуй!" А як затихла буря й повітря знову просвітилося, з'явилася кара Божа на наклепниках, бо в усіх лиця стали чорні як сажа. Савину ж і Крискенту не тільки почорніли лиця, але й вуста їм долі звісилися, що не могли стиснутися ані бесідувати, — так Божа помста досягла їх. Увесь же собор, бачачи таке чудо, сказав: "Тепер пізнали, як спас Господь помазаника свого, почувши з небес святого свого; в силах правиці Його є спасіння.

По тому папа сказав до наклепників: "Чуєте, окаянні, це до отця вашого диявола, в давнину очорненого, подібні ви учинилися почорнілими лицями вашими, бо брехливого наклепа вчинили на праведного й святого мужа.

Повеліваємо, отож, вам, щоб були від теперішнього дня рабами єпископу Акрагантійському і тим єпископам, що будуть після нього, ви й діти ваші, і рід ваш довіку. Нехай не буде від плоду вашого ніхто ані єреєм, ані клириком ніколи. І кожен єпископ, який дерзне поставити від вашого племені в єреї чи диякони чи в будь-які клирики когось, знаючи про ваше теперішнє беззаконне діло, — той нехай проклятий буде!" І весь собор зволив на того засуда. Жінка ж, яка набріхувала на святого, впавши ниць, із плачем волала до єпископів: "Помилуйте мене, отці святі, і віддайте до жіночого монастиря, вже-бо не повернуся в місто своє". І віддана була до монастиря святої мучениці Кикилії й, одягнена в ангельський образ, у ньому пробула, добре чинячи подвига, двадцять і два літа і в істинному покаянні переставилася.

Була ж бо радість велика всьому собору від Григорієвого виправдання. Наспіла ж година дев'ята дня, і повелів папа святому Григорію звершити Божественну літургію, і коли святий літургісав, численні з єпископів, які достойні були, бачили благодать Духа Святого, що отіняла Григорія. Після ж Літургії поставив папа всім трапезу, і пригощалися, їдячи та п'ючи у славу Божу.

У той час трапилась у Римі така річ: дерева вельми гарні та великі, числом десять, припливли рікою на прикрасу храму святих апостолів Петра й Павла і стали посеред ріки, ніби зупинені чи залізом утримані, через що не могли кораблі проходити, бо дерева ті немало зайняли плеса своєю довжиною. Громадяни ж, зібравшись у великому числі, хотіли витягти їх, але не могли, бо ті дерева утримувались якоюсь невидимою силою. Молив — бо папа святого Григорія, щоб він своєю молитвою здвигнув із місця ті дерева, — і пішов туди святий Григорій, рушило за ним і багато люду. Подався — бо до ріки, але побачив запалену піч і відхилився від дороги, набрав розжареного вугілля на поли своєї мантії і ніс. Коли ж прийшов до тих дерев, поклав на вугілля тим'ян і творив молитву, кадячи, ніби кадильницею, полами мантії, які були повні розжареного вугілля. І чудувалися всі, бачачи мантію святого, що горіла вогнем, як колись неопалима купина. Коли ж закінчив молитву, повелів людям тягти дерева на берег. І тоді зрушилися й були неприродно легкі, що без зусиль витягли їх. І знайшли на них писання, в якому написане було таке: "П'ять дерев святому апостолу Петрові, п'ять же святому апостолу Павлові". По тому папа, зібравши знову єпископів, вищезгаданого єретика Єлевсія осудив на вигнання до Іспанії, а святого Григорія на свій престол відпустив із честю. Він же спершу пішов до Царгороду, і там царем та патріярхом чесно був прийнятий, відтак і до Сицилії повернувся. Довідалися акрагантійські громадяни про пришестя свого пастиря, вийшли із псалмами та піснями йому назустріч, радіючи на повернення його, і прийняли його чесно. Не пішов святий до церкви, оскверненої від єретиків, ані в єпископію, але іншу церкву чудову на ім'я святих апостолів Петра й Павла невдовзі спорудив та й інші хоромини влаштував собі на пробуття і, проживши літа достатні, пас добре Христове стадо. Багато слів учительних написав і чудес велике число вчинив, відтак у глибокій старості полишив земне життя й почав небесне вічне із Христом Господом, Йому ж слава навіки. Амінь.

Чому папа не міг судити Акрагантійського єпископа без відома східного царя та Константинопольського патріярха? А через те, що Акраган-місто й папі, й цареві служило, бувши розділене на дві частини. Адже благочестивий цар Константан, збудувавши в Римі церкву святих верховних апостолів Петра та Павла, дав тій церкві половину Акрагантійського міста, — тож відтоді володіли містом і цар, і папа: частина була царя грецького, а частина папи Римського. Не міг, отож, папа Григорія сам тільки зі своїми західними єпископами судити без царського відома, бо місто Акрагантійське належало і папі, й цареві. Не міг також суду чинити і без відома патріярха Царгородського, бо з царем там і патріярх владу мав. Згодом цар і папа подарували частини свої святому Григорієві, і почало все місто оте служити єпископові своєму.

У той-таки день святого мученика Сисинія із міста Кизика, який постраждав у Диоклитіянове царство за Христа. І святого мученика Теодора, котрий страждав в Антіохії від відступника Юліяна й відпущений був, потім, боговгодно поживши, помер добре. І кончина святого благовірного князя Олександра Невського, який був хоробрий у війнах, коли ж на ріці Неві бран із німцями чинив, бачила сторожа святих мучеників Гліба та Бориса, які поспішали йому на допомогу. Показав же явно християнське благочестя в той час і любов до Христа, коли від нечестивого царя Батия примушений був поклонятися ідолам, але не послухався і був готовий страждати за свого Господа. А коли помер цей благовірний князь і митрополит почав йому вкладати до рук прощальну грамоту, він сам, начебто живий, розігнув руку свою і прийняв грамоту від митрополита, що стало звісним знаменням його святості.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!