Житіє преподобного отця нашого Варлаама, ігумена Печерського

Місяця листопада в 19-й день

Приходив багато разів блаженний цей Варлаам до преподобних отців наших Антонія, Теодосія та Никона, котрі сяяли добрими ділами в темній печері, трьох світильників, котрі достойні стояти перед престолом Пресвятої Тройці, і насолоджувався медоточними словами, які виходили із їхніх вуст. Сам же був народжений від доброродних та християнських батьків, сином був Івана, першого з бояр князя Із'яслава, та Марії, онуком Вишати, славного та хороброго, правнуком Остромира, — воєвод. Сяяв у юності своїй тілесною красою і душевною чистотою і полюбив вельми преподобних тих отців, що захотів і жити з ними і все зневажити у світі цьому, славу ж і багатство в ніщо покладаючи. Застрашило-бо його слово Господнє, з-поміж інших, сказане: "Верблюдові легше пройти через вушко голки, аніж багатому в Боже Царство ввійти". Відтак прийшов якось, відкрив преподобному Антонію промисла свого, кажучи: "Хотів би, отче, коли Богові догідно, іноком бути та й жити з вами". Відповів йому старець: "Добре бажання твоє, дитино, а помисел повний благодаті, але гляди, щоб багатство й слава світу цього не повернули тебе назад, за Господнім словом: "Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого царства". Багато й іншого казав старець на користь блаженного. Йому ж серце більше розпалилося любов'ю Божою, і так відійшов у дім свій. Наступного дня після бесіди зі старцем залишив не тільки батьків, але й заручену собі вже жінку, одягнутий в одежу світлу та славну, сів на коня і, маючи коло себе багатьох отроків, що йшли й коней зі збруєю вели перед ним у славі великій, прийшов до печери. Преподобні вийшли й поклонилися йому, як належить для вельмож, він також поклонився їм до землі. Відтак зняв із себе боярську одежу, поклав її перед ногами преподобного Антонія, також і коней зі збруєю поставив перед ним, кажучи: "Це, отче, вся красна світу цього зваба є, що хочеш, те учини з тим, я ж вважаю все за сміття, щоб придбати Христа", і хочу з вами жити у цій печері, при тому не повернусь у дім свій. Преподобний же Антоній мовить до нього: "Знай, дитино, кому обіцяєш і чиїм воїном хочеш бути, тут-бо невидимо стоять ангели Божі, які приймають обітниці твої; дивися, щоб не прийшов сюди з великою владою батько твій і не захотів тебе відвести звідсіля, бо ми тобі нічим не допоможемо, а ти перед Богом постанеш як брехун і відкидач Його". Відповів йому блаженний: "Вірую Богові моєму, отче, що коли й мучити захоче мене батько мій, не збираюся повертатися до мирського життя, тільки молюся тобі, аби швидко постриг ти мене". Тоді повелів преподобний Антоній блаженному Никонові, щоб постриг його й одягнув у чернечу одежу. Той же, за звичаєм, учинив молитву, постриг блаженного Варлаама й одягнув у чернечі ризи.

Довідався боярин Іван, що улюблений син його постригся в іноцтво в печері, розгнівався вельми на преподобних і, взявши багатьох отроків, пішов на святе оте стадо до печери, де всіх розігнав, а сина свого, блаженного Варлаама, витяг геть, стягнув із нього святу мантію й закинув у пущу, також і шолома спасіння, що був на голові його, знявши, викинув. Відтак одяг його у світлу й багатоцінну одежу, яка належить вельможним. Блаженний же тоді скинув її долі, не бажаючи й бачити її, і так чинив не раз. Відтак повелів батько зв'язати йому руки й одягти його в ту ж таки одежу, і так іти йому через місто до свого дому. Він же, воістину палаючи Божою любов'ю, ішов тією дорогою, і побачив калюжу вельми брудну, і скоро вскочив у неї, із Божою поміччю скинув одежу із себе і потоптав її в болоті, топчучи з нею і лихі помисли лукавого ворога. Коли ж зайшли вони в дім свій, повелів йому батько сісти з ним на трапезу; він же невільно сів, одначе нічого не вкусив із їжі, але сидів, поникнувши й долі дивлячись. По обіді відпустив його батько у свою палату, приставивши отроків стерегти його, щоб не відійшов. Повелів і жінці його прикрасити себе в прикраси усілякі для зваблення блаженного і служити перед ним. Істинний угодник Божий зайшов ув одну кліть і сів у якомусь кутку. Жінка ж, як повелено їй, ходила перед ним і молила його сісти на ложі своїм. Побачивши несамовитість жінки і збагнувши, що на зваблення приготував її батько, почав ненастанно молитися у тайні серця свого до всемилостивого Бога, щоб спас його від тієї зваби. Пробув же на тому місці, сидячи, три дні і не встаючи з нього, ані їжі не вживав, ані в одежу не вдягався, але терпів в одній волосяниці.

Преподобний же Антоній і ті, що з ним у печері були, перебували у великій печалі через нього і молили за нього Бога — Бог же почув молитву їхню ( "Коли праведні кличуть, — каже, — то їх чує Господь і з усіх утисків їхніх визволяє їх"). І побачив терпіння та смирення блаженного, навернув жорстоке серце батька його на милість до свойого сина. Бо звістили батькові отроки, кажучи, що вже четвертий день не бере блаженний їжі ані в одежу не вдягається. Почувши це, батько пожалів його і, застерігаючись, щоб не помер із голоду та холоду, закликав його і, люб'язно поцілувавши, відпустив у печеру. І сталася тоді річ дивна: плач, і ридання, і крик численний чувся, як за мертвим. Батько й мати плакали гірко за сином, бо позбувалися його; жінка гірко ридала за чоловіком, що розлучалася з ним; раби й рабині нарікали із криками за паном, що покидає їх, — і так усі зі слізьми проводжали його. Блаженний же Варлаам, як птиця, збавився із сіток ловців. Невдовзі дійшов до печери; його ж бо побачили преподобні отці, пораділи радістю великою і прославили Бога, що почув молитву їхню щодо нього.

По тому примножилося братії в печері десь до дванадцяти. Побачив преподобний Антоній великодушшя блаженного Варлаама та чесноту, що вивищувалась у ньому, вельми подякував Богові, що в доброквітучій юності старечі плоди віднаходяться і така благодать [і вирішив], що той іншим може стати вождем. Відтак за радою всієї братії, що була в печері, поставив його їм замість себе ігуменом, сам же, оскільки звик жити один, не терплячи всілякого сум'яття і суєти, переселився на іншого горба, що під новим монастирем, і там, викопавши печеру, поселивсь, у ній віддаючися безмовності і з єдиним пастирем, Богом, завжди бесідуючи, де і тепер чесне його тіло лежить. Преподобний же отець наш Варлаам прийняв начальство і з великими трудами почав подвига чинити, бо зібралося братії уже до двадцяти (більше-бо не могло вміститись у печері під час соборного славословія), прийняв благословення від преподобного Антонія і збудував малу дерев'яну церкву Успення Пресвятої Богородиці над печерою, щоб у ній братія, яка є безмовна у печері, збиралася на божественне співання, і від того усім було явлене те місце, бо раніше було не відоме нікому їхнє життя у печері.

По деяких літах великий князь Із'яслав Ярославич, названий у святому хрещенні Димитрій, на ім'я свого тезоіменитого святого великомученика Димитрія збудував кам'яну церкву і при ній улаштував монастиря. Преподобного ж отця нашого Варлаама, як наближеного до себе і вправного в іночих чеснотах, забрав із печери й поставив у своєму монастирі ігуменом, де преподобний добре й боговгодно пас стадо Христове, не змінюючи свого раніше початого правила, якого добре навчивсь у печері, найбільше ж навчав усіх та молив чинити подвига, і дбати про спасіння душі з усією старатливістю, і сумління завжди мати чисте й непорочне до Бога і ближнього. Бог же, бачачи старання й турботу преподобного про братію, збагачував їх усіма чеснотами.

До багатьох своїх подвигів приклав тут преподобний отець наш Варлаам і таке, що захотів відійти до святого міста Єрусалима. Знайшов-бо час щасливий і відійшов, а там обходив святі місця і повернувся до свого монастиря. І знову по якомусь часі пішов до Константинграду і там відвідав усі монастирі і, купивши все, що потрібно монастиреві, повернувся назад. Простуючи дорогою і вже в краях своїх бувши, впав у люту недугу і, діставшись до міста Володимира, вступив до монастиря, котрий був поблизу міста, звався він Свята Гора, і там помер із миром у Господі і життю кінця прийняв, заповівши перед кончиною тим, що були з ним, аби тіло його провели до Печерського монастиря і там поклали. Взяли іноки і все, що на потребу монастиря купив, щоб віддати в руки преподобного Теодосія, — так учинили за заповіддю блаженного. Його ж чесні мощі лежать донині в печері нетлінні. Молитвами його ж сподобімося й ми в дорозі життя цього все творити за Господньою заповіддю, наслідниками бути небесної нашої вітчизни у Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава із Отцем та Святим Духом навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять святого мученика Ази, який постраждав в Ісаврії за царя Диоклитіяна від єпарха Аквилина, і з ним сто і п'ятдесят воїнів. І жінки єпархової із дочкою, які в Христа повірили й мечем були посічені.

І святого мученика Іліодора, який численні муки перетерпів у царство Авреліянове від єпарха Аєтія у місті Магиді Памфилійському, і помер од меча.

І святого мученика Романа, який звершив своє страждання за Христа від меча в царство Максиміянове, а після усічення був кинутий у море.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!