Слово святого отця нашого Івана Золотоустого про того ж святого Варлаама-мученика

Місяця листопада в 19-й день

На священне це торжество і празниковий собор скликав нас блаженний Варлаам не тільки щоб його похвалили, але щоб його наслідували, і не тільки щоб були слухачами похвал, але щоб були преславних його діл ревнильниками. В мирських-бо речах ті, що виводяться на високі влади, не завжди бажають бачити інших тієї ж честі й достойності учасників, бо там потяг та заздрість відлучають любов. У духовних же не так, а супротивне буває, тобто найбільше пізнання честі своєї в собі мають мученики, коли своїх однодумців бачать, які прийшли до участі благ їхніх. Отож, коли хто хоче похвалити мучеників, мученика хай наслідує; коли хто бажає поборників благочестя пошанувати прославленням, їхніх трудів нехай стане ревнильником — це ж бо нічим не меншу, ніж власні їхні добрі діла, принесе мученикам осолоду. І щоб зрозуміли ви, що тоді вони ліпше своє благе пізнають, коли без бід нас бачать поставлених; діло те кладуть собі за превелику честь, слухаючи мову Павла: "Бо тепер ми живемо, якщо в Господі ви стоїте". І Мойсей-бо перед тим Богу говорив: "Коли відпустиш їм гріх їхній, відпусти, коли ж ні, витри мене із книги Своєї, в яку Ти вписав", — небесної честі не прийму, каже, через біди тих. Зібрання вірних витворює і складає певне тіло; яка ж бо користь голові вінчатися, переможені були, безчесне стало б їхнє падіння, коли б не стали малим спокусам супроти, коли б здолали й перемогли, отож стомлені їхні сили у менших перших муках від більших зручніше були б подолані. Через те спершу менші наклав: подолає чи не подолає? — все було б не супроти його бажання. "Коли здолаю, — каже, — насміюся із них, коли ж не подолаю, то немічнішими на майбутнє учиню".

Із темниці, отож, Варлаама вивели, він же, наче мужній воїн, вийшов, котрий навчавсь у воїнському училищі, а училищем воїнським мученикові темниця була; там, наодинці із Богом бесідуючи, від Нього навчився всієї мудрості боротьби, адже де є такі вузи, там і Христос є. Отож, виходячи після довгого перебування в темниці, міцніший став. Коли ж вийшов на середину, диявол через служників своєї злоби спричинив таке: не до стовпа мучительного прив'язав і не оточив мучителями — уже давніше передбачив, що мученик того бажав, — а незвичайну якусь і нову важкість, яка, однак, нікого не страшила, двигнув на забороло, щоб могти зручніше скинути, а таке вчинив, бо від усіх бажає найбільше, щоб звабити більше, ніж щоб болістю побити святих. Яка ж була ота вигадлива важкість? Коли повелів святому тримати простягнену руку долонею вгору над ідольським жертовником, поклали мучителі вугілля запалене й кадило в руку його, щоб із болю руку перевернув, — і тоді вважали б вони, нібито жертву він приніс і таким переступництвом упав. Бачите, який злохитрий є диявол, але погляньте, яким чином "Той, що мудрим лукавством їх ловить, їхні хитрощі марними показав", і ловитви старання, злоби ж звабу повернув мученикові більше на примноження та приєднання слави. Бо коли супостат, учинивши численні злохитрості, відбіжить, укінець переможений, тоді поборник благочестя виходить славнішим — так і тут сталося. Блаженний-бо Варлаам ані схилену, ані перевернену руку тримав, а стояв, — маючи її ніби із заліза сковану, — але коли б і перевернена була рука, то не було б то мучениче прогрішення.

Тут ми уважним розумом розміркуймо, аби зрозуміти, що коли б перевернулася правиця святого, то не можна було б від того вважати його переможеним. А чому? Та тому, що так само, як про тих, котрих по ребрах шарпано чи інакше якось мучено, гадаємо, так і тут розмисла потрібно привносити. Бо коли б і повинувалися, і принесли б жертви ідолам, то їхня вина була б у їхній немочі, що болю до кінця не витримали і принесли жертви. А якщо б на муках до кінця перетерпіли і болів зазнали через ті муки, але від благочестя не відступили, жодна їм вина ні від кого в тому зболенні не кладеться — більше того, значніше їх від того підносимо й похваляємо, що болісті, які їх томили, переносили, але не відкинулися. І тут, коли б блаженний Варлаам, не бажаючи бути палений, пообіцяв принести жертви, то був би переможений, а коли б йому, як до того не зволяв би, рука перевернулася б, то було б це не зогрішення мученичого розуму ані вияв немочі, а тільки єства жил, що позбавилися сили своєї, отож святий міг не хотячи руку свою від вогню похилити, коли б це трапилося. Так само й тим, котрим шарпають ребра, вина не кладеться, що плоть їхня роздроблюється. Більше-бо (нехай ближче порівняння наведу), як тим, котрі хворобою вогневиці чи корчів є одержимі, ніхто не кладе вини, що руки їм бувають покривлені, і не кладеться тут їм вина в недбалості їхній, але тоді гарячкова недуга з'їдає в жилах мокроту і супроти природи зв'язки жил стискуються, так і у святого цього: коли б перевернулася б його рука, ніхто його не міг би назвати винуватим. Отож коли вогневиця хворому над його бажання має звичай вуди єством своїм отягати і згинати, набагато більше може подібне учинити мученикові вкладене у правицю палюче вугілля, хоч би й не хотів він. Одначе такого не учинив, щоб велику пізнав ти благодать Божу, яка там була й укріплювала подвижника, неміч єства поправляючи, — тож єство нічого своєму складові та немочі властивого не втратило, але ніби із діяманта була учинена та рука, пробуваючи непорушно. Хто б тоді, це побачивши, не здивувався, хто б не жахнувся: придивлялися із небес ангели, зоріли й архангели. Преславне було те видовище, бо явно людську природу перевищувало. Хто б не бажав бачити людину, яка подвига чинить у брані, аніж ту, що за суттю людською страждає? Той-бо олтарем, той-бо і жертвою, і священиком учинився, через це й подвійний дим виходив: один — від кадила запаленого, другий од опаленої вогнем плоті, і цей був більше того доброприємний дим — це ж бо запах добропашніший від того, що з кадила. І трапилося те саме, що і в терновім кущі, коли тернина горіла, а кущ не згоряв, так і тут: горіла правиця, але душа не опалювалася, розтлівалося тіло, але віра не зменшувалася, плоть слабшала, але бажання розуму не послаблювалося, і вугілля, долоню руки пропаливши, долі впало, але мужність духу не впала. Рука-бо спалилася і розтліла, оскільки плоттю була, не діямантом, душа ж іще другої руки потребувала, аби й та довготерпіння виказала. І як хоробрий воїн, що чинить на ворогів випад, коли супротивних своїх полки зсіче і меча пошкодить, адже багаточасно рани сік, тоді, повертаючись, другого меча вимагає, бо ще не задовольнилося його бажання до вбивства ворогів, так і душа блаженного Варлаама: коли, бісівські полки січучи, руку втратив, другої руки вимагав, щоб і та дбалість духу виказала. Не кажи-бо мені, що він тільки одну руку подав, але про це, як про одне гадай: хто руку подає, той і голову покладе, і ребра подасть вогню ж, і звірам, морю, вниз падінню, хресту, колесу — і всім, про які тільки чули, мукам піддається, і все витерпить, коли не самою вправністю, то відомим розуму налаштуванням. Мученики подають себе не тільки на звісні визначені кари, але й на безвісні муки себе готують, бо не є в їхній владі помисел мучителів, і не позначають межі їм і спосіб мук, але якими тільки захоче лихами їх нелюдський і звірячий їхній помисел мучити, стільки й такі муки мученики потраплять перетерпіти, — хіба коли знеможена мученича плоть нездійснене бажання мучителів пересіче. Зникала-бо плоть Варлаамова, але розуму постанова доброхітніша бувала, її світлість запалене вугілля перевищувала і набагато більше блищала, бо вогонь духовний, усередині запалений, палав значно сильніше від того вогню — через те полум'я зовнішнього мученик зовсім не відчував, оскільки його тепліший і полум'яніший вогонь Христової любові всередині розпаляв.

Про це нехай не тільки слухатимемо, улюблені, але й наслідуймо (як казав спершу, так і тепер кажу), щоб не тільки цього часу, коли тут пробуваємо, прославлявся від нас мученик, але щоб і в дім свій кожен, відходячи, щоб узяв святого із собою і в хоромину свою, а більше в серце своє через спомин оповідженого увів. Прийми його (як мовив) і в серці своєму того, що має простягнену руку, постав, прийми переможця вінчаного і ніколи не попускай вийти йому із думки твоєї. Через це вас і до самих гробів святих мучеників приводимо, щоб збудило вас якось до добродійності бачення того і щоб на ту ж таки ревність себе опоясували. Адже воїна підіймає на подвига сама чутка про певного прославленого й хороброго героя, а бачення лиця його — набагато більше. А ще краще, коли входить воїн у саме шатро прехороброго певного переможця і побачить закривавленого меча, голову лежачу ворога, здобич, що вгорі висить, новопролиту кров, що крапає з рук того, котрий підняв знамено перемоги, скрізь списи, і щити, і луки, і всіляке інше покладено оружжя. Через це і ми тут зібралися: шатро-бо воїнське є мученичий гріб, а коли, віри очі розплющивши, побачиш тут броню правди, що лежить, щита віри, шолома спасіння, взуття доброчестя, меча духовного і саму диявола голову, кинуту на землю; коли побачиш мученого від біса чоловіка поблизу мученичого гробу, котрий лежить горілиць, і себе самого, що вельми терзається, — то не що інше, тільки бачиш усічену голову лукавого. Це ж бо при Христових воях ця зброя і тепер є, і як прехоробрих воїнів із їхнім оружжям ховають володарі, так учинив і Христос мученикам — зі своєю зброєю їх поховав, щоб перед воскресінням святих учинити явленою їхню славу й силу. Пізнай-бо духовну їхню зброю і численні прийми користі, звідсіля відходячи. Велика й тобі є, улюбленче, війна із дияволом численна, кажу, і велика, і постійна; навчися, отож, боріння, щоб ішов до перемоги; зневаж багатство, і срібло, і всю іншу славу світу, не хвали тих, котрі багаті є, але хвали тих, котрі муки терплять; не тих, котрі в солодощах, а котрі на сковородах пробувають; не тих, котрі сидять при щедрій трапезі, але тих, котрі в конові киплять; не тих, котрі в тілові догідних лазнях, а тих, котрі є в лютих печах; не тих, котрі добропахнуть ароматами, а тих, що дим і сморід ран, палені бувши, випускають, — це набагато почесніше того й корисніша є добропахучість; перше-бо на муку тих, котрі насолоджуються, а друге до почестей та небесних вінців підводить. І щоб зрозумів ти, наскільки ласість лиха річ є і вживання добропашних мастей, і пияцтво, і вино, яке без міри приймається, і люболакітна трапеза, почуй, що говорить пророк: "Ті, що сплять на ложах із слонової кості, насолоджуються на постелях своїх, їдять баранів із отари та ситих телят із обори, плескають під голос сопілки, відстояне вино попивають і намащуються добрими пахощами". Коли ж це у Старому Завіті заборонялося, то наскільки більше в новій благодаті має бути заборонене, де вища є премудрість. Про це як чоловікам, так і жінкам я кажу, оскільки спільний є подвиг, не через розрізнення статі розділено є Христове воїнство, але єдиним є зібранням. Можуть і жінки в броню одягтися, щита взяти і вживати духовного стріляння, як у час мучення, так і в інший, котрий вимагає великої мужності. І як управний стрілець, котрий, правдиво вимірюючи, випускає від струни лука стрілу і знічує все ополчення ворогів, так і святі мученики, більше над усіх поборників істини, котрі супроти підступів диявольських та їхніх управностей воїнствують, ніби від тої-таки лучної струни, випускають од язика добре знамірені слова, і як вони, ніби стріли, що летять у повітрі, нападуть на невидимі диявольські воїнства, то все їхнє ополчення зсум'ятять. Це також і на блаженному Варлаамі збулося: правдивими-бо словами, ніби випущеними летючими стрілами, все диявольське воїнство знітив — ту управність стріляння і ми наслідуємо. Чи не так бачите дещо змінених тих, котрі йдуть од гралишних видовищ, — і то через те, що речі, які там бувають, старанно сприймають, бо очей крутіння, рук сплетіння, ніг колові рухи і все, що бачать, — усі, що являються зображення у тілах, котрі вільно крутяться колом, у думки свої увібравши, так відходять. Отож чи є це недостойно, що ті, котрі лишень турбуються за погибель своєї душі, мають старання і те, що на глядалищах учинене було, у постійній пам'яті бережуть; ми ж бо, їх у цьому наслідуючи, маємо стати рівні ангелам, коли не однаке з ними дбання учинимо щодо збереження того, про що тут мовлено. Воістину молю вас і засвідчую, щоб не були такі недбайливі щодо нашого спасіння, але в розумах наших утримаймо схованих святих мучеників, разом із коновами їхніми та з іншими муками. І як іконописці очорненого часто димом і сажею і довготою часу образа стирають і очищують, так і ти вживай пам'яті святих мучеників, улюблений, а коли, находячи на твій помисел, мирські печалі тебе поморочують, те пам'яттю мучеників отирай. Якщо ж цю в душі своїй пам'ять збережеш, то не на багатство поглянеш, ані на убозтво не заплачеш, ані славу та владу не пошануєш, — ніщо інше від речей мирських, нічого з того, що світлим є, великим не вважатимеш, нічого з того, що труди творять, несприятливим не назвеш, але коли все це перевищиш, то постійне від розумного бачення цього образу приймеш настановлення. А коли хто на воїнів у бранах та боріннях, що їх вони мужньо здійснюють, щоденно дивиться, той ніколи не буде одержимий похіттю насолод, ані ласого і м'якого життя образ не пошанує, але жорсткого й твердого і на подвига скерованого. Як же поєднати череводогіддя із мужністю, аромати із зброєю, бран із бенкетуванням? Воїн Христовий ти є, улюблений, озброюй себе, не прикрашай! Поборник ти хоробрий, мужній — не красуйся! Так святих тим наслідуймо, так хоробрих тих воїнів, вінчаних поборників Божих друзів пошануймо, і коли тією ж з ними дорогою ходитимемо, тії ж із ними вінці дістанемо, які аби й нам усім дістати благодаттю та чоловіколюбієм Господа нашого Ісуса Христа, з Ним-бо Отцю слава, купно зі Святим Духом навіки віків. Амінь.а

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!