Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Листопад. - Страждання святого мученика Романа і хлопця Варула Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Листопад..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святого мученика Романа і хлопця Варула
   

Місяця листопада в 18-й день

Святий мученик Роман був із Палестини, диякон церкви Кесарійської, у час же гоніння нечестивих на християн пробував ув Антіохії, проповідуючи слово й утверджуючи вірних, щоб були непохитні в Христовому сповіданні. Коли ж нечестивий єпарх Асклипіяд хотів до основи зруйнувати християнську Церкву, підняв Роман вірних людей супротивитися єпархові і не дати йому руйнувати храма, кажучи до одновірців: "Бран тепер нам має бути за олтарі Божі. Асклипіяд-бо ворог є вітчизні, бажає Бога в нас відняти. Добре, отож, учинимо, коли, захищаючи олтарі Божі, впадемо побиті на порозі святого храму, бо хоча б на який бік не випала війна, ми, християни, переможцями явимося, коли не дамо розорити дому Божого, та у воюючій Церкві торжествувати будемо. Коли ж упадемо при своєму олтарі побиті, то в торжествуючій Церкві, котра є на небесах, переможну пісню заспіваємо". Так кажучи, збудив усіх стати до крові при святому храмі і не попустив єпархові ввійти до храму й розорити його.

Трапився на той час якийсь ідольський празник, і зійшлося багато невірного люду в ідольське капище із жінками та дітьми. Святий-бо Роман, розпалившись божественною ревністю, замішався поміж той нечестивий люд і велеголосно почав викривати їхній блуд. А ще й самого Асклипіяда, єпарха, який заходив до ідольського храму, притримав, кажучи: "Звабився ти, єпарше, йдучи до ідолів, не є бо ідоли богами, але один є Бог істинний Ісус Христос". І тоді повелів єпарх схопити його і вельми бити в уста. Відтак сів на судищі, дуже принуджуючи його відректися від Христа. Бачачи, що не покоряється тому злу, повелів мучити його: підвішений-бо був і всіляким знаряддям битий і кігтями залізними шарпаний. Він-бо, в тих муках висячи й доблесно терплячи, сповідував єдиного Бога, всіх Сотворителя, докоряючи єпархові за безум'я, бо не хоче пізнати істини. Так святий страждав і мужньо у муках віщав, а численний люд невірних та вірних там стояв, дивлячись на подвига Христового страждальця.

Стояло там неподалік одне християнське хлопча, на ймення Варул, на нього-бо зирнув мученик і сказав мучителю: "Це хлоп'я мале розумніше є за тебе, старого, хоча й малолітнє, одначе знає істинного Бога, ти ж бо, маючи повні літа, не пізнав його". Єпарх же покликав до себе хлопчика і запитав його: "Якого Бога пошановуєш?" Хлопчик відповів: "Христа пошановую". Знову запитав єпарх: "Що є ліпше: чи єдиного Бога пошановувати, чи багатьох?" Відповіло хлопча: "Ліпше пошановувати єдиного Бога Ісуса Христа". Знову єпарх рече: "Чим ліпший є Ісус Христос над усіх богів?" Малий відповів: "Тим ліпший Христос, що істинним є Богом, і Він створив усіх нас, ваші ж боги біси є і не створили нічого". І на інше численне той малий переконливо говорив, нібито був премудрим богословом, — Дух-бо Святий, у ньому діючи, чинив із вуст його хвалу, щоб був посоромлений нечестивий єпарх та всі ідолопоклонники. Здивувався мучитель і всі, що з ним були, розумному хлопцю та премудрим словам його і, наповнившись великого сорому, що не може його слів пересилити, повелів відтак того малого бити без милості різками. Били довго, і почав знемагати й пити попросив. Мати ж його, яка там стояла поміж людей і дивилася з радістю на страждання сина свого, бачачи його, що знемагає і пити просить, підняла голоса свого із гнівом, сварячись на нього й велячи, щоб терпів мужньо до кінця. Повелів відтак мучитель мечем посікти малого. Взяла його мати на руки свої і понесла на місце усічення, обіймаючи його й цілуючи, утішаючи його й укріплюючи, щоб не боявся, бачачи меча над головою своєю. Сказала: "Не бійся, солодке моє дитя, не страшись смерті, бо не вмреш, а живий будеш навіки. Не жахайся, квіте мій, бо по тому перенесений будеш у райські сади. Не бійся меча, бо, посічений бувши, підеш відтак до Христа і уздриш славу Його, Він-бо тебе прийме й обійме люб'язно, і житимеш із Ним у невимовній радості, співаючи із Його святими ангелами". Так благочестива мати ота свою дитину втішала і донесла її на місце усічення, а коли усікли малого, зібрала мати кров його до чистої посудини і прийняла тіло його, омиваючи його радісними слізьми. І солодко цілувала, веселячись, що дитина її кров, од неї прийняту, за Христа пролила, і поховала чесно синове тіло.

Після усічення тієї дитини святий Роман був засуджений на спалення. Зв'язали його й довкола багатьма дровама обклали, і коли слуги не швидко підкладали вогонь і не підпалювали дров, чекаючи останнього від судді наказу, тоді святий ізсередини дров велеголосно заволав до тих, що мучили: "Де це вогонь? Пощо не запалюєте? Дайте мені вогню, полум'ям мене довкола обійміте!" Коли ж запалили вогонь і дрова вельми запалали звідусюди, раптово дощ великий пролився і вогонь загасив, а святий Роман залишився живий і нітрохи від вогню не був пошкоджений. По тому через дерзновенне його промовляння, бо глузував із нечестивих, і докоряв у безум'ї їхньому, і богів їхніх проклинав, а прославляв Христа, єдиного Бога, повелів мучитель відрізати йому язика. Він-бо сам послужливо слугам, котрі мучили його, язика свого із вуст висунув на відрізання. Коли ж відрізали богомовного язика, не замовк Христовий ісповідник, але понад єство і без язика говорив ясно, як і раніше, прославляючи єдиного Бога. Тоді в темницю вкинули його, і пробув у ній довгий час, маючи ноги в колоди забиті. Сповіщено про нього цареві Максиміяну, що після відрізання язика говорить добре. Цар же повелів задушити його, і зайшли воїни до темниці, наклали шнура на шию його і зачавили його. Так святий мученик Роман закінчив подвига страждання свого за Христа, в Його ж Царстві тепер прославляється, хвалячи Святу Тройцю навіки віків.

У той-таки день святого мученика Закхея, диякона Гадаринської церкви, і з ним святого Алфея, які прийняли кончину мечем по численних муках за Христа.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!