Житіє святого отця нашого Павла-Ісповідника

Місяця листопада в 6-й день

Коли Константій, син великого Константина, тримав скипетри Грецького царства, підняли гоніння на благочестивих злочестиві аріяни, маючи посібника самого царя, котрий був зваблений тією ж єрессю. У той час Церква Христова була у великому зніченні та розорі, мало мала стовпів, що її утверджували, бо святий Атанасій Олександрійський, великий захисник православ'я, зі свого престолу був прогнаний, а святий Олександр, патріярх Царгородський, змінив дочасне життя на життя вічне. Коли ж помирав блаженний Олександр, обступили словесні вівці ложе свого пастиря й запитали: "Кому залишаєш нас, дітей своїх, отче? Кого замість себе ставиш нам пастирем, котрий би твоїми слідами пішов, управляв добре Христовою Церквою?" Він-бо подав їм двох чесних мужів: цього блаженного Павла, родом із Солуня, саном же пресвітера, і Македонія-диякона — і сказав до них: "Коли хочете мати учительного пастиря, котрий сяє чеснотами, оберіте собі Павла, коли ж хочете тільки добровидного мати і чесного зовнішньою оздобою, то оберіте собі Македонія. Це промовив до своїх овець завждипам'ятний патріярх Олександр і відійшов до Бога.

Зібрався собор, і радилися, кого із тих двох вивести на патріяршого престола — Павла чи Македонія. Учинилася суперечка в соборі поміж православними й аріянами, їх-бо було там багато. Православні хотіли блаженного Павла, а аріяни хотіли більше Македонія, однак переміг бік православний, і вибрано було цього святого Павла на патріярха в церкві святої Ірини, і на престола був виведений та й почав пасти добре вручене собі стадо. Цар же Константій не був тоді в Царгороді, але в Антіохії пробував, і той вибір учинився без нього, через це не доброзволив щодо блаженного Павла. Коли ж повернувся цар із Антіохії до Царгорода, почав вельми гніватися на святого патріярха, котрий без його волі вийшов на архиєрейського престола. І науськаний був од аріян, зібрав собор неправедний і скинув із престола святого Павла, неповинного й чесного серцем, Церкві Христовій вельми корисного; бо й премудрістю, і життям блаженний той отець був світлом світу і сяяв у Церкві, як зоря ранкова поміж хмар.

Коли скинули його, поставив цар патріярхом Євсевія Никомидійського і знову відійшов до Антіохії, а Євсевій був єретик злочестивий і почав збуряти Церкву своїми неправедними вченнями і єресями запаморочувати її, намагаючись, скільки сили, від сповідання віри викоренити Омоусіон, тобто Єдиносущне, щоб не пошановувалися ці слова: "Народжений, а не створений, єдиносущний Отцю", — не сповідав-бо злочестивий Сина Божого, що той є Бог і Богові Отцеві рівний. А блаженний Павло після скинення свого із патріяршого престола пішов у Рим — тоді-бо Римська Церква була у благочесті і папа тримав православну віру. Прийшов тож святий Павло до Риму, знайшов там великого Атанасія та інших численних єпископів, вигнаних Євсевієм, і пробував із ними. А Євсевій, бажаючи і в Римі не дати мирно пробувати Атанасію та Павлу, написав на них наклепи до Юлія, папи Римського. Той-бо прийняв послання від Євсевія, пізнав у ньому неправдивого наклепа на неповинних служителів Божих і порадив Атанасію, і Павлу, й іншим єпископам відійти на свої престоли. Допомагаючи їм, писав до східних єпископів, щоб прийняли їх люб'язно і щоб не забороняли їм посісти свої престоли. Відійшли-бо із Риму, кожен до своєї Церкви ідучи, і розіслали ті, що принесли від папи, писання до тих, котрі їх скинули. Прийняли вони і, намагаючись знову брехнею прикрити правду, намислили знову зібрати собора в Антіохії, а Юлію-папі подбали писанням відповісти; Євсевій же того не взнав, бо невдовзі помер.

Благочестиві люди із Константинового града із радістю прийняли Павла і ввели до церкви. Ті ж, що були в Арієвому злочесті, побачили, що після смерті злочестивого їхнього єпископа Євсевія знову виведено благочестивими блаженного Павла на архиєпископського престола, зібралися в іншій церкві й поставили собі єпископом злочестивого Македонія. Було тоді сум'яття велике в місті й багато людей від бійок та крамоли, що були там, побиті й померли. Почув про це Константій-цар, який був у Антіохії, і, посилаючи до Тракійських країв воєводу Єрмогена, повелів йому вигнати Павла із церкви. Прийшов-бо Єрмоген до Константинополя, збурив усе місто, примушуючи народ, щоб вигнали із церкви неповинного святого патріярха Павла, і від цього велике сум'яття піднялося, спротивився-бо вельми народ Єрмогенові; він-бо захотів силою воїнських рук вигнати Павла із церкви. Тоді безліч людей із великим гнівом кинулися на нього і, дім його вогнем запаливши, самого поволочили і вбили.

Почув-бо цар Константій про забиття воєводи Єрмогена, невдовзі від Антіохії досяг Константинограда і блаженного Павла викинув із церкви і від міста відігнав, а на все місто гнівався, що не тільки без повеління його поставили Павла, але й на бійки численні і на повстання заради нього піднялися, — і багато тоді загинуло, та й воєвода забитий був. Через це відібрав од міста половину царського дарування, що батько його, благочестивий цар Константин, місту дарував, було ж оте дарування: вісім тисяч хліба щодня давали; забрав-бо від міста чотири тисячі, а Македонія, єпископа-духоборця, місту поставив, і знову до Антіохії відійшов. Блаженний-бо Павло подався до західних країн і прийшов до благочестивого тоді папи Римського Юлія, розповів усе, що з ним трапилося, також і цареві Консті сказав. Написав-бо цар Конста до брата свого Константія, також і папа [написав], щоб прийнятий був на свого престола Павло як благочестивий, і дав послання блаженному Павлові. Прийняв той від царя й папи писання, відійшов до Константинограду й прийнятий був із великою радістю від вірних і введений до церкви. Писання ж, принесені із Риму, послав через одного знаменитого мужа в Антіохію до царя Констанція; той-бо, прийнявши, взяв собі за докір братнє послання і обернув його в ніщо. Розгнівався ще більше на блаженного Павла, що знову без його повеління прийняв престола і невдовзі послав повеління до Константинограду, до єпарха Пилипа, повеліваючи Павла із престолу скинути і від церкви відігнати, а Македонія знову ввести. Єпарх же, боячись народного повстання, щоб не учинили йому так, як воєводі Єрмогену, замислив таємно звести Павла із престолу і через це, потаївши цареве повеління, увійшов до двору, що був поблизу моря і де всенародну збирали данину, назва йому Зевксип, кладучи причину, що хоче щодо данини учинити дізнання, і звідтіля улесно, з честю закликав до себе блаженного Павла, ніби на якусь таємну для загальної користі нараду. Той-бо в блаженній простоті, нічого не підозрюючи, прийшов. Єпарх же, боячись численного люду, що навколо стояв, прийшовши із святим, не чинив нічого явно, а таємно: взяв-бо блаженного за руку і, бесідуючи із ним, зайшов до внутрішнього двору. Повелів відтак відчинити задні ворота, що були до моря, і, вивівши ними блаженного, сказав йому про цареве повеління. І посадив його на корабля, який був до того наготований, і перевезено було святого під наглядом на вигнання. Повелено йому в Солуні жити, бо то була й батьківщина його, в усі довколишні міста ходити йому безбоязно не заборонено, тільки нехай не осмілюється повернутись у східні країни.

Після ж вигнання блаженного Павла єпарх із вищеназваного двору пішов до церкви і сів на колісниці із Македонієм — багато озброєного воїнства оточило їх. Чутка ж дійшла швидко до вух народу, і запалився великим гнівом — побігли всі благочестиві із завзяттям до церкви, туди ж аріяни побігли, й один одного намагалися випередити й швидко до церкви дістатися. Єпарх же був поблизу церкви і не зміг до неї зайти через численний, що збігся, люд. Зсадив-бо Македонія із колісниці, воїни на потребу відтіснили народ, але від великого стиску люди не могли відступити. Воїни подумали, що їм противиться багато людей, роз'ярилися вельми і почали їх зброєю побивати, прокладаючи дорогу до церкви єпархові та Македонію, — і було уражених три тисячі сто п'ятдесят, деякі і з воїнів убиті, інших з-між людей пригнічено було, а всьому винуватцем був злочестивий Македоній. І сидів на престолі патріяршому на цареве бажання і від сили воїнської, а не за церковним уставом — таке насилля святій Церкві і люте вбивство учинили беззаконні аріяни.

У той час цар Константій побудував велику церкву святої Софії і з'єднав спільною загорожею із церквою Ірини, не мучениці Ірини, а Христового миру, яку великий цар Константин збудував.

Минув немалий час, і блаженний намислив від Солуня до Коринту піти. І повернувся до Риму, там знову зустрів великого Атанасія і розповів йому все, що з ним трапилося. Обидва ж укупі розповіли про себе цареві Консті. Той-бо із великим гнівом написав братові, щоб надіслав йому зі Сходу трьох єпископів, котрі дали б слово про скинення та вигнання Атанасієве та Павлове і щоб принесли ще ненаписаний виклад віри. Таке послання прийнявши від брата, Константій, ще перебуваючи в Антіохії, побоявся братнього гніву і послав до нього чотирьох єпископів: Наркиса Киликійського, і Теодора Тракійського, і Мариса Халкедонського, і Марка Сирійського. Вони-бо, прийшовши в Рим до царя, не сміли в бесіду та змагання вдаватися із Атанасієм та Павлом, потаїли й віру свою єретичну, яку виклали в Антіохії, і, іншу склавши, вдалися до царя Консти. А написано там було таке:

"Віруємо в єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця й Будівника всього, що є на небесах та на землі, і в Єдинородного Його Сина, Господа нашого Ісуса Христа, предвічно від Отця народженого, Бога від Бога, Світла від Світла, що Ним усе сталося, що є на небесах і на землі видиме й невидиме, Словом є і премудрістю, і силою, і життям, і Світлом істинним, який в останні дні заради нас вочоловічився і народився від святої Дівиці, розіп'ятий був та й помер, і похований, і воскрес із мертвих на третій день, і зійшов на небеса, і сидить праворуч Отця, і Який прийде на кінець світу судити живих та мертвих, і віддасть кожному за ділом; Його ж бо царство неприпинне є і пробуває у безконечні віки. Віруємо ж і у Святого Духа, що є Параклит, що Його обіцяв апостолам Господь, а після вознесіння Свого на небеса послав їм Його, Ним-бо освячуються істинно й чисто душі, котрі вірують у Нього. Тих, що кажуть, що Син є від іншої істоти, а не від Бога Отця і що був час, коли не був Син, таких не приймає свята соборна апостольська Церква".

Такий виклад віри єпископи ті подали царю та іншим багатьом і відійшли до Риму. Після трьох же літ знову східні єпископи учинили собора, інший Символ віри склавши, і послали єпископам, які були в Італії. Вони ж через велику кількість слів та поширені речі, не прийняли цього, задоволені бувши тим ісповіданням віри, що його виклали божественні отці, котрі були в Никеї. Через те, що утворилися від обох країв численні незгоди та сум'яття, повеліли обидва царі, щоб зібрався собор у Сардикії щодо сповідання віри і щодо Атанасія й Павла, аби щодо них із зізнанням рішення учинили, — було-бо те в одинадцяте літо після смерті великого Константина. Зібралося-бо із Заходу в Сардикію єпископів більше трьохсот; зі Сходу ж тільки сімдесят і шість — не хотіли-бо східні прийняти західних і соборну бесіду доти, доки не відженуть од себе Атанасія та Павла; були-бо ті східні уражені Арієвою єрессю і боялися вдаватись у бесіду із Атанасієм та Павлом, поборниками благочестя, через те хотіли, аби ті не були у святому соборі. Отож Протоген, котрий був єпископом у Средці, і преподобний Кудровий, і всі, що були з ними, сказали тим східним: "Ми тут зібралися не тільки заради єдиносутності, аби вірити, що Син є єдинодушний із Отцем, але й заради Атанасія та Павла". Почули те східні, віддалились од західних і, повертаючись, досягли міста Филипполя, що в Македонії, і там учинили нечестиве сонмище, дерзнувши явно єдиносутність анатемі віддати, щоб не був ісповіданий Син як єдиносушний Отцю, і ту свою єресь писаннями розіслали по своїх єпархіях. Довідавшись про те, єпископи, котрі були на соборі в Сардикії, спершу засудили тих єретиків, що дерзнули учинити таке нечестя, також осудників Атанасієвих і Павлових із ступенів їхніх скинули й утвердили приділ праведної віри, установлений у Никеї: тих, що не ісповідують Сина як єдиносущного Отцю, віддати анатемі.

По тому цар Конста писав до брата свого Константія, просячи його, щоб Павло й Атанасій прийняли свої престоли, і тоді Павла послав у Царгород, давши таке послання:

"Атанасій ще в мене є, Павла ж посилаю до тебе, щоб повеліла твоя держава прийняти йому свого престола".

Також і Атанасію, як довідався, що були прогнані через благочестя та брехнею оклепані, приклав у посланні й гостріші слова:

"Коли не повелиш бути такому, то сам я із силою та зброєю прийду на тебе і без твого бажання віддам їм церкви і посаджу їх на їхніх престолах".

Дістався ж святий до царя Константія, віддав йому те писання від брата його Консти. Він же прийняв і прочитав, злякався братової погрози і вигнав із церкви Македонія, а блаженного Павла на престола вивів. Також і Атанасія, закликавши до себе писаннями своїми, послав в Олександрію, щоб той прийняв свого престола, — і була радість велика вірним од пастирів своїх. І прожили деякий час у тиші великій, тішачись ученням богоодуховлених великих усього всесвіту вчителів: Атанасій-бо в Олександрії, а Павло в Царгороді взяли управління Христовою Церквою, що просвічує світ благочестям, а тьму єресей Арієвих далеко відганяли.

Минув достатній час, Магнентій, вождь воїнів царя Консти, порадившись із змовниками своїми, убив пана свого під час ловів. Коли вбитий був добрий той і благочестивий цар римський Конста, тоді підняли голови свої аріяни і почали гоніння на благочестивих. Спершу на поборників благочестя, учителів всесвіту, постали, на Атанасія та Павла; Атанасій-бо сам від престолу свого втік, боячись рук аріянських, бо вбити його шукали, а блаженного Павла послали в ув'язнення до Кукусів вірменських, і був зачинений у хоромині, де, коли якось служив він Божественну Літургію, напали на нього аріяни і задавили омофором його — і так віддав душу свою Господу. А Македоній знову зійшов на патріяршого престола в Царгороді і невимовно утискав Божу Церкву, гонячи і вбиваючи правовірних: єпископів благочестивих скидав, а замість них єретиків ставив, маючи собі посібника єпарха Пилипа; багатьох, усяко мучивши, погубив — тих, котрі не хотіли мати з ним поєднання; у добровірних жінок сочки, у великих ковчегах пригнітивши, силою виривав, а іншим ножами відрізати велів; іншим, вуста залізом розтуливши, силою причастя аріянське вкладав; іншим носи та вуха, за його повелінням, аріяни відрізали; інших вогнем припікали — таке було гоніння на правовірних, — і нещадно проливалася кров християнська. В той час і двох клириків, Маркіяна й Мартирія, нотаріїв блаженного Павла, які були поборниками благочестя, аріяни мечами забили. Простяглося мучительство Македонієве аж до країни Пафлягонської — прочув-бо, що там безліч православних пробуває, послав три загони озброєних воїнів у ту країну, щоб мечем примусити благочестивих до з'єднання з аріянами. Почули про те вірні, які жили в місті Мантіні, що йдуть воїни, прислані від аріян, розпалилися ревністю й зібрались усі воєдино. Схопили хто що мав: хто сокиру, хто косу, а кінні — дрючки — і побігли супроти воїнів, що наближалися. І учинили міжусібну битву: упало багато людей з обох боків, із воїнів мало хто живий утік, і від громадян немало було забитих — такому кровопролиттю винуватцем був проклятий той єретик Македоній. А коли без повеління царського дерзнув викопати із землі мощі благочестивого царя Константина Великого і перенести на інше місце, тоді вся Церква залилася кров'ю, багато-бо в тому ділі не доброзволювали, бійку та вбивство поміж себе учинили. Про це довідався цар, уразився на Македонія та єпарха Пилипа, — були Македоній із патріяршого престолу, а Пилип із єпархства, за повелінням царським, скинуті. Одначе єресь Арієва та Македонієва ширилася й утискала Божу Церкву проздовж чотирнадцяти літ аж до Теодосієвого царства. Той-бо зібрав собора святих отців у Царгороді, єресь скинув, а благочестя підняв і мощі святого та блаженного сповідника Христового Павла переніс із Кукус вірменських до Царгорода із великою честю, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!