Поучения Святих Великих Старців Варсануфія та Йоана

Святі отці про молитву та духовну тверезість

Поучения Святих Великих Старців Варсануфія та Йоана

1. Пильно дослухайся до себе, аби мати тобі завжди Бога перед собою, нехай і на тобі збудеться пророче слово: Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захи­тався (Пс. 15, 8).

2. Щодо теплоти й холодности скажу, відомо, що Бог на­звався вогнем (Втор. 4, 24; Євр. 12, 29), який зігріває і розпалює серця й утроби (Пс. 25, 2). Отож, якщо відчуваємо холодність, призовімо Бога, і Він, прийшовши, зігріє наше серце своєю дос­коналою любов'ю не лише до Себе, а й до свого ближнього, і від лиця Його теплоти проженеться холодність ненависника добра. Терпеливо надіявся я на Господа, — каже Писання, — і Він згля­нувся на мене, і вислухав молитву мою. І вивів мене з ями страж­ дання і з багна намулу (Пс. 39, 2-3). До цієї ями належить і не­чутливість серця[1].

3. Будь-який помисел (намір щось зробити), якому не пе­редує тиша смирення, не від Бога походить, а явно з лівого боку. Наш Господь приходить із тихістю, а все вороже буває зі збен­теженістю і сум'яттям. Отож, любий, роби все, що від тебе зале­жить, маючи страх Божий перед своїми очима, і дякуй Господові (коли звершиш).

4. Нехай запалає у твоїм серці той духовний вогонь, що про нього сказав Владика Христос: Вогонь прийшов Я кинути на землю (Лк. 12, 49), нехай закорениться в серці твоєму мир Господній (див. Кол. З, 15), щоб очиститися тобі від гніву й дратівливосте —цих лютих пристрастей. Нехай сподобить Господь твою душу за­коренитися у незлобливості й у лагідності, аби стати тобі Хрис­товим питомцем і незлобивим агнцем (Єр. 11, 19). Нехай бачать твої очі Бога, як очі чистого серцем (Мт. 5,8).

5. Не бажай отримати від мене правила. Дотримуйся роз­мислу, як стерновий, що спрямовує свій човен відповідно до вітру. Чини все розумно, і це запровадить тебе у життя вічне у Христі Ісусі Господі нашім.

6. Коли ми молимося, і Бог зволікає вислухати, то чинить Він це задля нашої користи, аби навчити нас терпеливости, а тому не треба вдаватися в тугу, мовлячи: ми молилися, а нас не вислухано. Бог знає, що є корисно для людини.

7. Гляди, щоб зненацька не вразило твій слух: Ось молодий! Виходьте йому назустріч! (Мт. 25, 6; 11). Пам'ятай, що сказано про двері: вони були зачинені. Поквапся, щоб не залишитися тобі ззовні з юродивими дівами. Перейди своєю думкою від цього марнотного віку до віку иншого; полиши земне й шукай небесного; покинь тлінне й знайдеш нетлінне. Уникай думкою дочасного й наблизишся до вічного; досконало умри й дос­конало поживеш у Христі Ісусі Господі нашім.

8. Не лякайся жодної зі спокус, що повстають на тебе, аби тебе ж випробувати, бо не зрадить тебе Бог. Коли спостигне тебе щось подібне, не трудися вишукувати, яка причина цього, а призивай ім'я Ісуса, кажучи: Ісусе, поможи мені, — і Він почує тебе: Господь близький до всіх, що призивають Його (Пс. 144, 12). Не будь слабкодухим, а старанно прагни вперед і досягнеш, чого бажаєш, у Христі Ісусі Господі нашім.

9. Світле вчення Спасителя нашого ось яке: Нехай буде воля твоя (Мт. 6, 10). Хто щиро проказує цю молитву, той полишає свою власну волю й усе покладає на волю Божу.

10. Писання каже: Нехай зухвалість не виходить з уст ваших (1 Сам. 2, 3). А ти ж наважився розтулити вуста свої перед Богом і сказати, що пристрасті в тобі ослабли, замість того аби мовити: всі вони лежать у мені, як у сховку. За це й полишено тебе, і виявилося все твоє окаянство. Тож надалі пильнуйся неослаб­но, аби винищити вісім чужорідних народів.

11. Ти маєш зійти з Христом на хрест, бути прибитий цвя­хами і проколений списом. Потерпи й благодари за все за сло­вом: За все дякуйте (1 Сол. 5, 18). Очевидно ж, що благодать присутня і в скорботах, і в недугах, і у відраді. Безнастанно призивай Бога, і Він перебуватиме з тобою і подасть тобі силу в імені твоїм.

12. Утверджуй своє серце, не соромлячись, кладучи на ньо­му хрест в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і вірячи, що це допомагає нам здолати голову ворога.

13. Якщо хочеш бути спокійний до всього, будь мертвий щодо всякої людини, і заспокоїшся.

14. Якщо ми мандрівники, то ними й будемо. Не вважаймо себе чимось, і коли ніхто не зверне на нас жодної уваги, будьмо спокійні. Більше за все старайся вмерти для всякої людини — і спасешся. Скажи своєму помислу: я вмер і лежу в гробі.

16. Не прийматимемо сум'яття від лукавих помислів, аби повставати й непокоїтися щодо ближнього: це відбувається не инакше, як за дією диявола.

17. Коли помисел навіює тобі зробити щось за Божою во­лею і ти віднаходиш в цьому радість і водночас скорботу, що чинить їй опір, то знай, що цей помисел від Бога, і присилуй себе потерпіти, за словом апостола: Умертвляю своє тіло і поне­волюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридат­ним (1 Кор. 9, 27) — і виконай волю Божу. А помисли, що по­ходять від демонів, насамперед сповненні сум'яттям і печаллю й манять за собою приховано й тонко, бо вороги одягаються в овечі одежі, тобто навіюють думки, на вигляд праведні, а внут­рішньо суть вовки хижі (Мт. 7, 15), тобто викрадають і зводять серця простодушних (Рим. 16, 18) тим, що видається добрим, а насправді є шкідливе. Писання каже про змія, що він найро­зумніший, а тому завжди пильнуй його голову, аби він не знай­шов у тебе нори та й, оселившись у ній, не спричинив пустки. Тож знай, що тоді, як ти щось чуєш, мислиш чи бачиш, хоча трохи й збентежиться твоє серце, то це — від демона. Коли ж ти ще не досягнув духовної міри (і не можеш сам розрізняти помислів), то впокорися перед учителем (відкривай йому помис­ли) — нехай навчає тебе праведник милостиво (Пс. 140, 5), і без поради не чини нічого (Сир. 32, 2), нехай навіть щось вида­валось би тобі на вигляд добрим, бо світло демонів згодом стає темрявою.

18. Справжній шлях полягає в тому, щоб те, що проходимо й залишаємо позаду, не вабило нас знову, бо тоді з'явимося ми на тому місці, з якого вийшли, гідні осуду, і труд наш буде мар­ний. Лиши волю свою позад себе та й впокорюйся протягом усього свого життя, і спасешся.

19. Розбуди своє мисленне око, що задрімало через недба­лість, щоб не заснути тобі на смерть (Пс. 118, 28; 12, 4). Не спи, нехай пізнає ум твій, як доглядати за твоєю доброю землею, аби не зросло в ній терпіння й не придушило зерна. Пильнуйся, бо навколо ходять безбожники (Пс. 11, 9).

20. Отче наш (всю молитву) звелено проказувати і дос­коналим, і грішним. Досконалим для того, щоб вони, пізнавши, чиїми синами стали, постаралися не відпасти від Нього. А гріш­ним для того, щоб вони, із соромом називаючи Отцем Того, Кого часто ображали, засудили себе й розкаялися.

21. Якщо ти безнастанно молишся, за словом апостола (див. 1 Сол. 5, 18), то не потрібна тривалість, коли встаєш на молитву, бо ум твій увесь день перебуває в ній. Коли сидиш за рукоділлям, слід читати й проказувати псалми вустами й напри­кінці кожного псалма молитися сидячи, наприклад: «Боже, помилуй мене, окаянного!» Якщо ж непокоять тебе помисли, то додай: «Боже! Ти бачиш скорботу мою, поможи мені». Але ин­коли треба вставати на молитву й вклякати, проказуючи подібні слова. Співати або читати псалми напам'ять слід уголос, якщо немає нікого поблизу.

22. Стосовно до ночі, то молися звечора дві години, лічачи їх від заходу сонця, і, закінчивши славослов'я, спи шість годин, потім устань на всенічну молитву й не спи решту чотири години.

23. Бажаючи омити скверни, омий їх сльозами, адже вони чисто омивають усіляку скверну. Допоки не змовкне твоя гортань, взивай до Ісуса: Наставнице, ми гинемо!'(Лк. 8, 24). Очисти своє серце від попелу й запали той вогонь, що його Господь прийшов вкинути на землю: він знищить усе це, і твоє золото стане чистим. Багато потрібно нам тверезости.

24. Дивно, як світські люди, намагаючись щось здобути, не звертають уваги ні на диких звірів, ні на напади розбійників, ні на небезпеки моря, ані на саму смерть і не слабнуть душею, лиш би здобути те, що бажають, хоча й не знають напевно, чи отри­мають його. Ми ж, окаянні та ліниві, отримавши владу насту­пати на гадюк і скорпіонів і на всю ворожу силу, та ще й чули: Це Я, не лякайтесь! (Йо. 6, 20), і знаючи без сумніву, що не своєю силою боремося, а Божою, що нас укріплює, — знемагаємо і нудьгуємо. Чому ж? Бо не прибилося наше тіло до Божого стра­ху (Пс. 118, 120) і ми ніколи не забували їсти хліб (Пс. 101, 5) наш. Тому переходимо ми з одного в инше, що не прийняли досконалого вогню, якого Господь прийшов вкинути на землю (див. Лк. 12, 49). Цей вогонь спалив би і знищив би терня на нашій мисленній ниві. Полегша для себе, недбалість і любов до тіла не допускають нас повстати.

25. Досконала молитва полягає в тому, щоб бесідувати з Бо­гом, не розсіюючись думками, збираючи всі свої помисли й по­чуття. Людина входить у такий стан, коли вмирає для всіх людей, для світу й для всього, що в нім є. І такий більше нічого не має говорити Богові в молитві, а лишень: Нехай буде воля Твоя в мені, — та й мати в умі, що стоїть перед Богом і з Ним бесідує.

26. Спогадів про те, що ти бачив, чув чи зробив, ніщо не нищить, окрім молитви, що поєднана зі смиренням, трудами та слізьми і з відкиненням своєї волі.

27. Пильнувати серце означає мати тверезий і чистий від помислу ум, що провадить боротьбу. Спершу ум нехтує свої помисли, а вже потім, коли ворог завважить недбалість, ста­рається залучити його до боротьби. Коли хочеш довідатися, друг чи ворог тобі помисел, сотвори молитву й спитай його: Чи ти наш, чи ворогів наших? (Іс. Нав. 5, 13) — і він скаже тобі істину, бо зрада буває від недбалости. Не супереч (помислам), бо цього бажають вороги (і, бачачи це), не припинять нападати, а помо­лися на них до Господа, повергаючи перед Ним свою неміч, і Він може не лише відігнати, а й цілковито відняти їх.

28. Перебувати в келії — означає пригадувати свої прогрі­шення, плакати над ними й побиватися, бути пильним щодо себе, аби помисли не полонили твій ум. А якщо й полонять, то старатися якнайшвидше знову повернути його на своє місце.

29. Ум буває з'їджений звіром (подібний до тварини, що її поранила инша тварина) тоді, коли людина не поквапиться попередньо докорити собі. Такий ум має на собі сліди від укусів зубів і від терзання кігтів (звірів мисленних), тому й потребує лікування, тобто покаяння.

30. Коли повстає на тебе тіло, поспішно біжи з молитвою до Ісуса, і заспокоїшся.

31. Тому трапляється тобі осуджувати ближнього, що не вмерло ще в тобі самовиправдання: осуджуй себе й припиниш осуджувати инших.

32. Боязнь — сестра відчаю. Вона ослаблює серце й відриває його від Бога. Утікаймо від неї і розбудімо Ісуса, що спить у нас, гукнімо ж: Наставнице, спаси нас, бо гинемо! (див. Мт. 8, 25). І Він, уставши, заборонить вітрам, і вони затихнуть, а нам мо­вить: Це Я, не лякайтесь] (Йо. 6, 20).

33. Куди так далеко відійшов Ісус, що ти не можеш пі­дійти до Нього й благати Його прийти на поміч? Чи ж не чує твоє вухо того, що співають твої вуста: Господь близький до всіх, що призивають Його, до всіх, що призивають Його у правді. Волю тих, що бояться Його, Він сповнить, і моління їх вислухає, і спасе їх (Пс. 144, 18-19)? Припади до Нього, і Він визволить тебе від твоїх внутрішніх панів і від їхніх зовнішніх рабів.

34. Благай доброту Того, Хто хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди (І Тим. 2, 4), аби Він дарував тобі духовну пильність, що розпалює духовний вогонь, який Він прийшов вкинути на землю (див. Лк. 12, 49). Господь і Владика неба і землі Бог дарує цю благодать усім, що просять Його з трудом і старанністю. І вона, прийшовши, просвічує очі ума, проганяє сон розслаблення та недбалости й очищує зброю, що заіржавіла на землі ледарювання.

35. Ісус нікого не відкидає: Він і одинадцятої години най­няв робітників у свій виноградник. Припади до Нього і трішки потрудися, аби отримати тобі нагороду нарівні з усіма. Бог дару­вав тобі ум, віддай його Творцеві, присвячуючи небесному, ду­майте про горішнє, а не про земне (Кол. З, 12), і туди його спря­мовуючи, де Він сам перебуває. Тільки таким чином кожен мо­же звільнитися від старої людини. Ісус сказав апостолам: ви - сіль землі (Мт. 5, 13). Будь сіллю сам для себе, висушуючи й солячи (в собі) гнилизну і (знищуючи) червів, тобто лихі по­мисли. Бог і Спаситель наш хоче, щоб ми спаслися, але нам слід незмовкно взивати: «Спаси мене, Господи, і Він спасе».

36. Міра, яку треба шукати, є та, щоб перемінитися та очи­ститися від старої людини і надбати освячення душі й тіла.

37. Коли захопишся і згрішиш супроти когось ділом чи словом, піди до нього і вклонися, просячи прощення. І Бог, бачачи це, захистить тебе від твоїх ворогів.

38. Коли відійде зневіра? - Коли прийде наш Господь і звернеться до кульгавого, що сидить біля головних дверей, у його вухах почується радісний глас: встань і ходи. Тоді він зайде у святилище, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога (Ді. 3, 8), тоді й припиниться сон нудьги та лінощів. Тоді п'ять мудрих дів запа­люють свої світичі й ликують із Нареченим у святому чертозі, не бентежачись, згідно із псалмоспівом: Вкусіте, і побачте, що бла­гий Господь (Пс. 33, 9). Тоді припиняються боротьба, й осквер­нення, і порухи і панує святий мир Пресвятої Тройці, запе­чатується скарб і стає недоступний крадієві.

39. Як розлютилися біси на Йова, коли про нього свідчив Бог, і як, угадавши, що наблизився для юнака час очиститися, притьмом того затрясли (Мр. 9, 20): так само коли бачать, що хтось робить поступ, спокушують його із заздрости. Це буває Божим допустом, аби чоловік пізнав свою неміч і не запишався (отриманим) даруванням.

40. Посідати ім'я і славу, котрі вищі за ділання, зовсім не зашкодить тому, хто цим не насолоджується або не погоджу­ється з тим, що про нього говорять. Так само як тому, на кого звели наклеп, що він убивця, а той нічого такого не сподіяв (не шкодить брехня). Такий має вважати, що люди добре про нього думають, не знаючи, який він насправді.

41. Маєш настанову святого апостола, що каже: тримайте те, що добре (1 Сол. 5, 21). Будь-яке діло, що його чоловік звершує у страсі Божому, приносить користь його душі. Отож бесідуй з от­цями, якщо ця бесіда приносить тобі користь. Я ж вважаю, що й бесідувати заради Бога добре і не бесідувати Бога ради теж добре.

42. Зм'якши своє серце, і воно обновиться. Скільки зм'як­шиш його, стільки знайдеш у нім думок для вічного життя у Христі Ісусі Господі нашім.

43. Відкидати свою волю тому, хто перебуває у своїй келії, означає не дбати про тілесний спокій у всіх його видах. Плот­ська воля полягає в тім, щоб задовольнити тіло в якомусь ви­падку, і тому, якщо не задовольняєш його, знай, що, перебу­ваючи в келії, відсікаєш свою волю. А воля, що її навіюють демони, полягає в тім, аби себе виправдовувати й у себе віру­вати, і тоді цю людину вони ловлять.

44. Чи добре повчатися в молитві: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», чи краще повчатися в Божествен­ному Писанні й стихословити псалми? - Треба робити те й те:  трохи того й трохи цього навпереміну, як написано: / те слід робити, і того не слід лишати (Мт. 23, 23).

45. Творити молитви в кінці свого молитовного правила про мир Церков, про владу, про всіх людей, убогих, вдів та про инших - добре, бо про це заповідав апостол. Але, виконуючи це, треба усвідомлювати себе негідними й такими, що не мають на це сили. Добре молитися і про кожного, хто просить молитви. Бо слово апостола: Моліться один за одного, щоб вам видужати (Як. 5, 16). Дехто й за апостолів молився. Хто не дбає про запо­відь, той сам себе осуджує, а тому можеш чи ні, присилуй себе виконувати заповіді.

46. Відвідати брата добре, а пустословити зле. Саме діло навчить тебе, як чинити: навідайся до ближнього й утримайся від пустослів'я, наслідуючи співбесідування святих Отців.

47. Що таке добра і зла воля? Усілякий тілесний спокій огидний нашому Богові, бо Він сам мовив: Тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя (Мт. 7, 14). Обрати цей шлях є добра воля, і той, хто дотримується його у всілякому ділі, доб­ровільно вибирає собі скорботу за своєю силою. Чи не знаєш, що каже апостол: Умертвляю своє тіло і поневолюю (1 Кор. 9, 27). Бачиш, що божественний муж добровільно поневолює своє ті­ло, хоча воно й опиралося цьому? Той, що має добре бажання спастися, до кожної дії, яку змушений вчинити, додає трохи скорботи. Приміром: можу спати на м'якій постелі, але, оби­раючи невелику скорботу, із власного бажання вкладаюся на рогожі й под. Це і є воля за Богом. Тілесна ж воля полягає у протилежному, тобто аби у всьому мати спокій. Важко осягнути спасіння! І як помиляється той, хто думає спастися, у всьому себе задовольняючи! Небесне Царство отримають ті, що си­лують себе (див. Мт. 11, 12). Якщо трохи не присилуємо себе, тож як можемо спастися?

48. Зранку напастують помисли. Як бути? - Коли хто бай­дикує, то прислухається до помислів, що приходять до нього. А коли буває зайнятий, то немає в нього часу їх приймати. Отож, зраненька тримай жорна (ум під своєю владою) й молотимеш пшеницю на хліб для поживи. Якщо ж твій суперник тебе ви­передить, то замість пшениці молотимеш ним (жорнами-умом) полову.

49. Як сподобитися чистої і духовної молитви? – Позаяк Господь наш Ісус Христос мовив: Просіть, і вам дасться; шу­кайте і знайдете; стукайте, і вам відчинять (Лк. 11,9), то мо­лися самому благому Богові, аби Він послав Святого Духа Уті­шителя, і той, прийшовши, навчить тебе усього й відкриє тобі всі тайни. Його шукай собі в керманичі. Він не допустить омани чи розсіяння в серці, не допустить недбалости чи зневіри або дрімоти думки. Просвітить очі, утвердить серце, піднесе ум. До Нього припади, Йому віруй, Його полюби, бо він умудряє безумних, насолоджує думку, подає силу, чистоту, радість і правду, вчить довготерпіння й лагідности, любови і миру та їх дарує.

50. Від недужого Господь не вимагає тілесної служби, а духовної, тобто молитви. Бо Він каже: Моліться без перерви (1 Сол. 15, 17). Давай тілу трохи менше, ніж воно вимагає, бо от­цівський шлях полягає в тому, щоб у своєму перебуванні не обтяжуватися ні питтям, ані їжею.

51. Не дозволяй собі роздумувати про помисли, що до тебе приходять, а вкинь перед Богом свою неміч, мовлячи: «Господи! Я у Твоїх руках, поможи мені й визволи мене з рук їхніх». А помисел, який затримується в тобі й тебе поборює, вияви своє­му авві, і він, з Божою поміччю, зцілить тебе.

52. Не занедбуй вивчати псалми, бо й це належить до ду­ховного ділання, та й старайся проказувати їх напам'ять — адже це тобі корисно.

53. Не будь зневажений, о нерозумний! Не варто вірити своїм ворогам. Якщо не дбатимеш про себе, то вороги повер­нуться знову. Воїн у мирний час вивчає те, чого вимагається від нього під час боротьби. Дивися, що сказав Господь змієві: Воно [потомство жінки] розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп'ястися йому в п'яту (Бут 3, 15). До останнього віддиху не може людина покинути дбати про себе. Отож дослухайся, брате, до себе, і бережися гніву, марнослав'я, сну й инших пристра­стей, знаючи, що ворог не спить і що він не є недбалий.

54. Очисти своє серце від помислів старої людини. Дару­вання Божі оселяються лише в чистих і їм подаються. Допоки твоїм серцем керує гнів, злопам'ятність і тому подібні при­страсті старої людини, не ввійде в нього премудрість. Якщо ба­жаєш Божих дарувань, вивергни зі себе посудини чужого (при­страсті), і Божі дарування самі собою ввійдуть у тебе.

55. Якщо хочеш знати справжню дорогу, то знай, що по­лягає вона ось у чому: приймати того, хто б'є, як того, хто гріє, безчесного — як прославленого, того, що дошкуляє, як того, що шанує, того, що пригнічує, як того, що заспокоює. Якщо не дадуть тобі того, що належить за звичаєм, не журися, а скажи: «Якби б була на це Божа воля, то я б його посідав». Вважай себе негідним і полиши самовиправдання. Якщо ти, коли щось про­кажеш, мовиш: «Добре я сказав», - чи, коли осягнеш що умом, говориш: «Добре осягнув, добре вчинив те, добре се», - то дале­кий ти від Божої дороги.

56. Ворог дуже лютує на нас. Але якщо впокоримося, Бог усуне його. Будемо завжди докоряти самі собі, і перемога завжди буде на нашому боці. Три речі є завжди переможні: докоряти собі, полишити свою волю позаду себе і вважати себе нижчим за будь-яке сотворіння.

57. Постараймося очистити наше серце від пристрастей старої людини, що їх ненавидить Бог; ми Його храми, а Бог не живе в храмі, що осквернений пристрастями.

58. Дозволь Богові дбати про тебе, поклади на Нього всі твої турботи, і Він улаштує все щодо тебе, як Йому вгодно. Хто віддає себе Богові, має віддати Йому все від усього серця, навіть до смерти. Бог нічого не вимагає від тебе, окрім вдячности, терпіння і молитви за прощення гріхів.

59. Знай, що ті, які бажають у всьому спокою, колись почу­ють: ... Ти одержав свої блага за життя свого (Лк. 16, 25). Не бу­демо слабшати. Ми маємо Бога милостивого, що краще за нас знає нашу неміч. Аби не впадати в слабкодухість і не обтяжу­ватися, дивися на кінець терпіння. Близько є Бог, що мовив: Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину (Євр. 13, 5; Іс. Нав. 1, 5).

60. Чуттєвим постом не журися (якщо не можеш його до­триматися), без духовного він нічого не означає. Бог вимагає посту не від немічних тілом, а від сильних і здорових; зійди трохи до тіла, і це не гріх. Бог не вимагає від тебе посту (коли твоє тіло немічне), адже Він знає недугу, що її послав тобі. Тож дякуй Богові за все.

61. У чому щоденно вправлятися? - Слід тобі трохи вправ­лятися в псалмоспіві, а трохи молитися вголос; потрібен час і на те, щоб випробовувати та пильнувати свої помисли. У кого на обіді багато різних наїдків, той їсть багато й апетитно, а хто щоденно вживає одну й ту саму їжу, той не лише їсть її без апетиту, а, можливо, деколи відчуває до неї й відразу. Так буває і в нашому стані. Тільки досконалі можуть привчити себе щодня вживати одну й ту ж їжу без відрази. А в псалмоспіві та молитві вголос не зв'язуй себе, а твори, скільки Господь тебе укріпить. Не полишай також читання і внутрішньої молитви. Трохи того, трохи иншого, і так проживеш день, вгоджуючи Богові. Наші досконалі отці не мали визначеного правила, а сповнювали його впродовж усього дня: трохи вправлялися в псалмоспіві, трохи вголос читали молитви, трохи випробовували помисли, мало, але турбувалися і про їжу, й усе це робили зі страхом Божим. Бо сказано: Усе робіть на славу Божу (1 Кор. 10, 31).

62. Як треба випробовувати свої помисли і як уникати поло­нення? Випробування помислів полягає ось у чім: коли прийде до тебе помисел, роздивися, що з його приходом стається. На­веду тобі приклад: уяви собі, що хтось тебе образив, і помисел спонукає тебе щось сказати кривдникові. А ти відмов своєму помислові: якщо я викажу йому, то він збентежиться й обра­жатиметься не мене, отож потерплю трохи, і минеться. Так і при кожнім лихім помислі запитай себе, до чого призводять погані думки, і вони припиняться. Стосовно ж полонення знай, що воно потребує великої пильности. Отці кажуть: якщо спону­кають твій ум до блуду, то нагадуй йому про доброчесність, якщо ж спонукають до обжирства, приведи йому на пам'ять піст. Так само чини й щодо инших пристрастей.

63. Безнастанно молитися стосується до міри безпристрас­носте, і через це виявляється прихід Духа, що всього навчає. Якщо всього, то й молитви. Бо й апостол каже: Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам дух заступається за нас стогонами невимовними (Рим. 8, 26).

64. Чи треба мати правило? — Будь схожий на людину, що їсть і п'є, допоки це приносить їй насолоду. Так само, коли з'являється в тебе бажання читати й відчуваєш у своїм серці зворушення, читай, скільки можеш, і під час співу псалмів чини так само. Старайся ж за своєю силою безнастанно дякувати Господеві й взивати: Господи, помилуй, — і не бійся: Божі дару­вання незмінні.

65. За все Богові дякуй, бо подяка клопочеться про немочі. Нехай твоє правило буде в тім, аби жити, дослухаючись до своїх помислів, і мати страх Божий, кажучи собі: як зустріну я Бога? Як провів я час, що минув?

66. У жодному разі не вважай себе за цабе й не шукай рів­ности з иншими — і ніщо тебе не збентежить, нехай що б не­приємне тобі скоїли. При тім пам'ятай: якщо відбиратимеш щось від брата з якоїсь причини, то Бог стягне з тебе за все, що ти скоїв аж від юности.

67. Якщо ти, повчаючи иншого, відчуваєш у своєму серці збентегу, то таке повчання не вгодне Богові. Воно змішане з самовиправданням і відбувається за співдії диявола.

68. Зненавидьмо тілесний спокій, аби він не віддалив нас від Бога, бо він гидкий Йому. Бог дозволяє нам недовго пере­бувати у скорботах, бо без цього немає успіху в страсі Божому.

69. Смирення полягає в тім, щоб на ділі вважати себе за землю й попіл, а не лише на словах, і щоб казати: «Хто я такий? Та й хто мене вважає за щось?»

70. Ти тоді добре чиниш подвиг, коли пильно дослухаєшся до себе, аби не відпасти від страху Божого і від благодарения Йому. Блаженний ти, коли направду зробився мандрівником і вбогим, бо такі успадкують Боже Царство.

71. Якщо внутрішнє ділання за Богом не допоможе людині, то даремно трудиться вона у зовнішньому. Внутрішнє ділання із сердечним вболіванням спричинює істинну безмовність сер­ця. Така безмовність спричинює смирення, а смирення чинить чоловіка Божою оселею; від того, що Бог оселяється в людині, втікають лукаві демони і їх начальник диявол з їхніми безсо­ромними пристрастями, і чоловік стає храмом Божим, освя­ченим, просвіченим, очищеним і сповненим усякого благо­діяння, благости й радости. Цей чоловік стає богоносцем. Отож трудися, за силою внутрішньої людини, над тим, щоб пога­мувати тобі свої помисли, і тоді Бог відкриє очі твого серця, аби бачив ти істинне світло й мав спромогу мовити: благодаттю спасенний я у Христі Ісусі Господі нашім.

72. Хто хоче вгодити Богові, той силує себе відкидати свою волю перед ближнім: до цього частково стосується й те, що ска­зав Господь: Царство Небесне здобувається силою (Мт. 11, 12).

73. Допоки не підпорядкується тілесне духовному, не мо­жуть ослабнути в нас пристрасті.

74. Набути найвищого смирення і послуху у всьому, адже вони суть викорінювачі всіх пристрастей і садівники всіляких благ.

75. Зігрій своє серце в Божому страсі, пробуджуючи його від мисленного сну, який наводять дві якнайлютіші пристрасті — забуття і недбалість. Зігрівшись, воно здобуде бажання будучих благ, і відтоді ти клопотатимешся ними, і тому відійде від тебе не лише мисленний, а й чуттєвий сон, от тоді й скажеш, як Давид: В думці моїй розгорівся вогонь (Пс. 38, 4). Що сказано про ці дві пристрасті, те достосуймо й до инших: всі вони подібні до хмизу й згоряють від духовного вогню.

76. Скажу тобі про духовні подвиги, що вони, без обері­гання ума, не є для людини заслугою.

77. Чи читаєш, чи вивчаєш (напам'ять) псалми, безна­станно пам'ятай про Бога, що мовив: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим (Мт. 11,29).

78. Смерть і життя наше в наших руках (Втор. ЗО, 19). Якщо не повторимо колишніх прогрішень, то вже маємо від Бога їх прощення, лиш би не засумніватися знову: Оце ти видужав, — тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось (Йо. 5, 14). Цурайся безнадійности, прилинь до Бога своєю любов'ю, вірою, надією й матимеш у Нім вічне життя.

79. Якщо людина зможе повсякчасно відкидати у всім свою волю й мати смиренне серце й смерть завжди перед очима, то може спастися Божою благодаттю.

80. Що значить покласти початок, як не те, щоб віддаляти­ся від усього, ненависного Богові? А як від цього віддалитися? — Нічого не робити, не спитавшись і не порадившись, також і не говорити нічого негідного й при тім визнавати себе нерозум­ним, неосоленим, приниженим і зовсім нікчемним.

81. Тобі перешкоджає зворушитися твоя воля, бо якщо людина не відкине своєї волі, то не може набути сердечного болю. А свою волю не дозволяє тобі відкинути невіра, котра походить від того, що ми бажаємо людської слави. - Якщо на­правду хочеш оплакувати свої гріхи, дослухайся до себе й умри для будь-якої людини. Відкинь оці три: волю, самовиправдан­ня, догоджування людині - і направду прийде до тебе звору­шення, і Бог захистить тебе від усякого зла.

82. Не обманюйся насиченням черева й не насолоджуйся прийняттям їжі чи пиття, окрім задоволення потреби твого тіла. Бережися, щоб нікого тобі не осуджувати; будь покірний і так прийдеш до смирення, і зникнуть у тобі пристрасті.

83. Не думай, щоб спасіння було легкою справою: воно потребує рясних потів труду й самоприсилування. Не розслаб­люйся, догоджаючи своєму тілові, бо воно повалить тебе. І з великими мужами чинило воно те ж саме, якщо вони не дослу­халися до себе.

84. Авва Ісая каже, що поки людина відчуває солодкість гріхів, то вони ще не бувають їй прощені. Я відчуваю їхню со­лодкість, і мене бентежить помисел - отож немає мені про­щення. — Слово авви Ісаї стосується до того, хто не лише від­чуває солодкість гріха, а й насолоджується нею. Тому ж, до кого хоч і приходить на пам'ять гріховна солодкість, але хто не до­пускає, аби вона діяла, а суперечить їй і подвизається супроти неї, прощені колишні гріхи.

85. Диякон, що служить, має бути як херувим: весь око, весь ум. Він має роздумувати й мудрувати про небесне зі стра­хом і трепетом, і славословити, адже носить Тіло і Кров без­смертного Царя. Він представляє також лик серафимів, бо спі­ває славослов'я й отінює сокровенні Тайни рипідою, неначе святими крильми, символізуючи цим своє піднесення від землі і від усього матеріяльного. Йому потрібно безнастанно виспі­вувати умом у храмі внутрішньої людини побідну пісню величної слави нашого Бога: Свят, свят, свят, Господь сил; вся земля повна Його слави! (Іс. 6, 3).

86. Якщо безнастанно осуджуватимеш себе самого, то твоє серце сокрушиться й розкається, і Той, Хто мовив через про­рока: Говори ж, щоб виправдатись! (Іс. 43, 26), виправдає тебе й звільнить від усякого осудження, бо Писання каже: Бог — той, що оправдує; хто ж той, що засудить (Рим. 8, 34).

87. Є дратівливість природна і є неприродна. Природна противиться виконанню похітливих пожадань, і вона не по­требує ліку - як здорова. Неприродна ж зростає, якщо не спов­нюються похітливі пожадання. Остання потребує сильніших ліків, аніж гарячка.

88. Бог сотворив душу і тіло безпристрасними, але через непослух вони впали в пристрасті. Пристрасті згоряють від сми­рення, як від вогню.

89. Для викорінення мерзенної пристрасті (блудної) необ­хідний сердечний і тілесний труд: сердечний, аби серце без­настанно молилося Богові, а тілесний, щоб людина умертвила і посильно уярмила своє тіло. Всіляко треба не допускати згоди з помислом. Згода з помислом узагалі полягає в тому, що коли людині щось подобається, вона насолоджується цим у своєму серці й із задоволенням про це роздумує. Якщо ж хто суперечить помислові і бореться з ним, аби не приймати його, це не є згода, а боротьба, і це приводить чоловіка до досвіду й успіху.

90. Коли хто скаже: «Помолися за мене», — промов у своєму серці: «Бог нехай помилує нас», - і цього досить. А поминати йо­го завжди є діло досконалих, що можуть молитися одні за одних.

91. (Проти пристрасті блуду) — бережи очі й не їж багато. Здобудь смирення, що розриває ворожі тенета. Не поступайся ворогові й безнастанно молися, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, визволи мене від ганебних пристрастей», і Бог помилує тебе. — Буває, що чоловік спокушується своєю похіттю через недбалість щодо себе - тому, що дозволяє своєму серцю роздумувати про те, що колись накоїв, чи про діла, що до цього схожі. Якщо дозволити думці обертатися в цім, то помножиться боротьба до падіння, хоча й не тілом, та духом, у згоді з помислами. Такий чоловік сам розпалює вогонь у своїй матерії. Тож будь тверезим і старанно оберігай себе від лихих спогадів, аби не захопитися тобі пристрасними думками, віддаляйся від зустрічей і розмов та й від усякого приводу до гріха, боячись, аби самому не розпалити в собі вогню. До цього прилаштуй і всі порядки свого життя. Полюби смирення і плач, потрудися у всьому відкидати свою волю. Не розслаблюй себе бесідами, бо вони не допустять до поступу в Бозі, Посильно загнуздуй органи своїх чуттів: зір, слух, нюх, смак і дотик — і матимеш поступ Христовою благодаттю. Ди­вися, не показуй халдеям скарбів твого дому (2 Цар. 20,12—18), бо полонять тебе й заведуть до Навуходоносора, Вавилонського царя (2 Цар. 24, 13) (тобто не хвалися сам у собі, бо показува­тимеш бісам свої духовні скарби, і вони [біси] полонять тебе). Прямуй до Ісуса, аби Його досягнути. Якщо хочеш здобути поступ, трудися.

92. Протистався помислам блуду твердим серцем: адже борці, якщо не подвизаються, не здобувають вінців. Ділання инока полягає в тім, аби терпіти боротьбу й противитися їй мужністю серця. І я (авва Варсонотій), коли був юним, часто терпів спокусу від біса блуду та й трудився, подвизаючись су­проти таких помислів, заперечуючи їм і не згоджуючись з ними, а уявляючи вічні муки. П'ять літ так чинив я щоденно, і Бог облегшив мене від цих помислів. Цю боротьбу скасовує без­настанна молитва з плачем.

93. Якщо хочеш позбутися сороміцьких пристрастей, ні з ким не поводься вільно. Так позбудешся марнослав'я, бо до нього додається догоджання людям, а до цього вільне повод­ження, яке є матір'ю всіх пристрастей.

94. Нічого немає швидшого за ум. Піднеси його до Бога за всілякої потреби, і Він подасть тобі необхідне поучения і по­трібну поміч.

95. Без сердечного вболівання ніхто не отримує дарування розрізняти помисли. Якщо ж кому Бог подасть це дарування, тоді він вже завжди зможе розрізняти помисли Його Духом.

96. Врозуми мене, як має трудитися моє серце, щоб досяг­нути дару розпізнання. Напиши й про безнастанну пам'ять про Бога. - Сердечний твій труд має полягати в тому, щоб безпере­станку молитися Богові, нехай не допустить Він, щоб ти заблу­кав чи пішов за власними бажаннями, — через це досягнеш ти розпізнання. А про безнастанну пам'ять, тобто поучения, по­клади початок і не бійся. Бог укріпить й утвердить тебе. Але сій з надією пожати, якщо не ослабнеш (див.: 1 Кор. 9,10; Гал. 6, 3).

97. Инколи приходить теплота, инколи відходить; то ста­ранно зберігається пам'ять про Бога, а то з принукою заледве що тримається. А до того ж ще й серце моє без мого бажання плекає пристрасні й безумні спогади або помисли: як бути? — Доклади зусиль сердечним вболіванням здобути теплоту й мо­литву, і Бог дасть тобі мати їх повсякчас. Проганяє їх забуття, що само народжується від недбалости. А входити помислам не дозволяє дарування тверезости, а якщо вони ввійдуть, то воно не допускає їм нашкодити. Бог нехай подасть тобі тверезість і бадьорість.

98. Не ослабни, а, поки маєш час, ділай, впокорюйся, будь послушним, скоряйся, і Бог поможе тобі, Він, що дає благодать смиренним, а гордим противиться (див. 1 Пет. 5, 5). Безпе­рестанку кажи: «Ісусе, поможи мені», - і Він поможе.

99. Зранку трохи зосередишся, однак потім одна по одній справи відволікають тебе, і до вечора стаєш порожній, спох­мурнілий і смутний. Як бути? Загинув я. - Не слід тобі з цього приводу впадати у відчай. Стерновий, коли його корабель б'ють хвилі, не споневірюється у своєму спасінні, а керує кораблем, допоки не допровадить його до пристані. Так і ти, бачачи, що захопився й розсіявся в ділі, заклич себе до початку дороги, ка­жучи з пророком: Тепер я почав розуміти (Пс. 76, 11). Роздив­ляйся також і справи, що тобі трапляються, і роздумуй, як їх ви­конувати, не полишаючи свого внутрішнього ділання. Турбо­тою заради Бога є духовне ділання, що його звершують задля спасіння душі. Старайся за своєю силою не обплутуватися дрі­б'язковими справами, обмежуючись найнеобхіднішим. — Будь розумно уважний до себе, і Бог поможе тобі.

100. Нехай дасть тобі Господь духовний розум, аби ти міг у всіх своїх ділах чинити розумно. Утримуй свій язик від пусто­слів'я, черево від розкошолюбства і не дратуй ближнього. Не будь зухвалий, вважай себе нічим, зберігай любов до всіх і зав­жди май Бога у своєму умі, пам'ятаючи, що з'явишся перед лицем Божим (Пс. 41,3). Збережи це, і земля твоя принесе сто­кратний плід Богові.

101. Що означає мати себе за ніщо? - Означає ні з ким себе не порівнювати й не казати про добру справу: і я це зробив. Стережися марнослав'я, аби не втратити всього.

102. Немає ще того, аби я вважав себе нижчим за всіляке сотворіння. Але коли роблю іспит сумління, бачу, що заслу­говую на те, щоб вважати себе нижчим за всіляке сотворіння. -Щойно тепер ступив ти на правий шлях. Ось сама істина. НехайБог приведе тебе до тієї міри, щоб мати себе нижчим за будь-яке творіння.

103. Яким шляхом швидше можна досягнути спасіння: трудами чи смиренням? - Істинний труд не може бути без сми­рення, бо сам по собі труд є марнотним і нічим. Писання каже: Споглянь на покору мою та на знеможення моє (Пс. 24,18). Отож, хто поєднує смирення з трудом, той швидко досягне (мети). Той, хто має смирення з приниженням (у зовнішньому стані), також досягає, адже приниження замінює труд. А хто має лише смирення, той, хоча і встигає, але не так поквапно: Той, що бажає придбати істинне смирення, аж ніяк не може вважати себе за щось. У цьому полягає істинне смирення.

104. Як позбутися забуття? - Той, що приймає вогонь, що його Господь прийшов кинути на землю (Лк. 12, 49), не знає забуття й полонення, бо завжди відчуває цей вогонь. Візьми приклад з вогню чуттєвого. Що б чоловік не робив, якщо впаде на нього палаюче вугілля, він [чоловік] анітрохи не може про­довжувати займатися своєю справою. Якщо ти хочеш позбутися полонення і забуття, то можеш цього досягти не иншим яким способом, а лишень здобувши в собі духовний вогонь, бо тільки від його теплоти зникає забуття й заполонення. А здобути цей вогонь можна стремлінням до Бога. Якщо серце твоє вдень і вночі з уболіванням не шукатиме Господа, ти не зможеш осяг­нути поступу. Якщо ж, полишивши все инше, займешся цим, то досягнеш його: Заспокойтесь і пізнайте (Пс. 45, 11).

105. Смирення полягає в тому, щоб у жодному разі не вважати себе за якесь цабе, в усьому відсікати свою волю, всім коритися і, не бентежачись, зносити те, що трапляється нам ззовні. Таким є істинне смирення, в якому немає місця мар­нослав'ю. — Смиренномудрий не має старатися висловлювати своє смирення, а досить для нього казати: «Прости мене» чи «Помолися за мене». Не слід також самому зголошуватися вико­нувати принизливу роботу, бо те й те провадить до марнослав'я, чинить перепони поступу й приносить більше шкоди, аніж користи. Але коли щось накажуть, не супереч і слухняно вико­нуй. Ось що провадить до поступу. — Зневага буває двоякою: одна сердечна, а инша походить від ославлення, що ззовні. Зне­вага, яку приймаємо ззовні, більша за сердечну, бо легше самого себе зневажити, аніж стерпіти зневагу від инших, тому що ос­таннє спричинює набагато більший біль у. серці.

106. (Чи добре, коли хвалять, заперечити цьому смирен­нослів'ям про себе). — Мовчати набагато краще, бо якщо хто відповідає, то це означає, що він приймає похвалу, а це вже є марнослав'я. Навіть те, коли думає, що він відповідає смиренно, уже є марнослав'я; бо навіть коли він ті слова, що сам про себе каже, почує від иншого, то не може їх знести.

107. Свободи язика і поводження, так само, як і обжирства, не можна загнуздати без сердечного вболівання, без тверезості і плачу. Усі пристрасті перемагає смирення, яке кожен здобуває трудом.

108. Не плач походить від сліз, а сльози від плачу. Якщо чоловік, не звертаючи уваги на чужі гріхи, дивиться лише на свої, то здобуває плач. Бо через це збираються його помисли і, збираючись таким чином, породжують у серці смуток задля Бога (див. 2 Кор. 7, 10), а цей смуток — сльози.

109. Не мудруй, бо цим собі нашкодиш. Отці призначали час для уваги до своїх помислів, кажучи: зранку випробуй себе, як ти провів ніч, і також увечері — як провів день. І серед дня, коли обтяжать тебе помисли, роздивися себе.

110. Якщо пристрасний помисел увійде в серце, чим відби­вати його: чи тим, що суперечити йому, чи промовити заборону й неначе розгніватися на нього, чи тим, щоб вдатися до Бога і повергнути перед Ним свою неміч? — Пристрасті - це ті ж скор­боти, і Господь не відокремив їх, а мовив: / призови Мене в день журби твоєї, і Я визволю тебе, і ти прославиш Мене (Пс. 49, 15). І тому щодо всілякої пристрасті нічого немає кориснішого за призивання Божого імени. Суперечити ж пристало не всім, а лише сильним у Бозі, що їм біси коряться. Якщо ж хтось із слаб­ких суперечитиме, біси насміхаються з такого, бо, перебуваючи під їх владою, він же їм суперечить. Також забороняти їм — діло великих мужів, що мають над ними владу. Чи багато зі святих забороняли дияволові, як архангел Михаїл, який зробив це, бо мав владу? А нам, немічним, залишається лишень вдаватися до Ісусового імени, бо пристрасті, як сказано, суть демони — і від­ходять (від призивання сього імени).

111. Дослухайся до себе й докладай усіляких зусиль, аби виконати заповіді. Коли ж і зазнаєш у чомусь поразки, не слаб­ни, не впадай у відчай, а підіймися знову, і Бог тобі поможе. Завжди припадай перед Божою благістю з плачем, аби звіль­нитися тобі від пристрастей.

112. Ухиляйся від розмов на різні теми, бо від цього наро­джується недбалість, розслаблення, непокірність і люта нахаб­ність.

113. Помисел каже мені, що найпотрібніша безмовність і що вона мені корисна. Чи слушно він мені це навіює? В чому полягає безмовність, як не в тому, щоб стримувати своє серце від давання і приймання, від обжирства та инших подібних дій. Господь викрив книжника через притчу про подорожнього, що потрапив у руки розбійників, і при тім спитав книжника: Хто був його ближній ? — і той відповів: Той, хто вчинив над ним ми­лосердя (Лк. 10, 37); і ще мовив Господь у Писанні: Я милосердя хочу, а не жертви (Мт. 9, 13). Коли й ти віриш, що милосердя більше за жертву, то прихили до нього своє серце. Безмовність дає чоловікові привід до вивищення, ще допоки він здобуде самого себе, тобто буде непорочним. — Тільки тоді можлива істинна безмовність, коли чоловік уже понесе хрест. Отож, якщо співстраждатимеш (з ближнім), отримаєш поміч: якщо ж утри­маєш себе від співстраждання, бажаючи піднятися туди, що вище за твою міру, то знай, що втратиш і те, що маєш. Отож не ухиляйся ні всередину, ані зовні, а дотримуйся середини, вико­ристовуючи час, бо дні лихі Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля (Еф. 5, 16-17).

114. Що означає: не ухиляйся ні всередину, ані зовні, а дотримуйся середини? — Означає: не наважуватися на безмов­ність і не бути недбалим до себе, коли перебуваєш серед турбот. Ось середня дорога, безпечна від падінь: у безмовності (коли перебуваєш наодинці зі собою) треба мати смирення і в турботах пильність над собою, та й втримувати свій помисел. І все це не обмежується якимось визначеним часом, а тим більше днями.

115. Не слід замовчувати свої помисли, бо той, хто при­ховує їх, залишається незцілений, і виправляється він тільки частими запитаннями про них від духовних отців.

116. Хто оберігає своє стадо (помисли), як Яків (див. Бут. 31,40), від того відступає сон; і коли він трохи засне, то сон його буває такий, як в иншого неспання, бо вогонь сердечного горіння не допускає поринути в сон, і такий співає з Давидом: Просвіти очі  мої, щоб я не заснув часом на смерть (Пс. 12, 4). Хто досягає цієї міри і звідав уже її солодкости, той розуміє мовлене. Такий чоловік не упивається чуттєвим сном, а лише уживає природний.

117. Якщо твої помисли збираються тоді, коли ти заради Бога заплющуєш очі під час служби, то не звертай уваги на ин­ших, нехай навіть це видається дивним для тих братів, що сто­ять з тобою поруч.

118. Спочатку зодягнися в листя, а потім, коли звелить Бог, принесеш і плоди.

119. Не нудьгуй, падаючи і встаючи, ковзаючись і доко­ряючи собі, допоки Господь не виявить тобі свою милість. Лишень не будь недбалим, тільки дослухайся до себе за своєю си­лою, і Бог допоможе тобі.

120. Нічого не говори зі збентеженням, бо зло не породжує добра, а потерпи, поки не заспокоїться твій помисел, і тоді ска­жи мирно (що потрібно для виправлення).

121. Бережися гордости, самовиправдання і марнослав'я, протиставляючи їм смирення, страх Божий і розсудливість. За своєю силою намагайся перебувати в цих чеснотах, і Бог допо­може тобі.

122. Хто каже своєму помислові: «Я і Бог — одні у світі, і якщо не виконаю Його волі, вже не Йому належатиму, а чу­жому» , - та й щоденно очікує свого відходу з тіла, роздумуючи, як зустріти йому Бога, той покращує шлях спасения.

123. Дослухатимемося до себе зі страхом Божим, і якщо благоутробний Бог зі свого чоловіколюб'я полегшить нам бо­ротьбу, то й тоді не будьмо недбалі, адже багато хто, отримавши полегшу, став недбалим щодо себе і впав сторч головою. Але ми, отримавши полегшу, дякуватимемо Богові, (спогадуючи), від чого Він нас вибавив, і перебуватимемо в молитві, аби знову не впасти в ті ж самі чи инші пристрасті. Адже, якщо хтось з'їсть що-небудь і заболить у нього шлунок, чи селезінка або печінка, і завдяки старанню і знанням лікаря хворий видужає, то він вже не є недбалим щодо себе, згадуючи колишню небезпеку, аби не стало йому ще гірше, як і Господь сказав тому, що його Він зцілив: Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося (Йо. 5,14). Хороші воїни й у мирний час постій­но вчаться мистецтва воювати, бо під час боротьби буває пізно вчитися того, що необхідно для бою. Сказано: Приготувавсь я і не боявся (Пс. 118, 60). Не може чоловік залишатися без турбот і боротьби до останнього віддиху, аби не впасти йому додолу, як спійманому спритним ворогом, якого Господь Ісус умертвить духом уст своїх (2 Сол. 2, 8). Пам'ятай, що сказав старець: навіть коли людина сотворить нове небо й нову землю, навіть і тоді вона не зможе перебувати без турботи.

124. Апостол Павло, зрозумівши силу терпіння, писав ось що: Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю (Євр. 10, 36). Той, що бажає разом з Христом зійти на хрест, має бути сопричасником Його страждань.

125. Про забуття: того, що аж забув... їсти хліб [свій]. Від голосного зітхання [свого] (Пс. 101, 5-6), не переможе вороже забуття.

126. Якщо не нудьгуватимеш від труду, надбаєш покору, а коли її матимеш, то отримаєш і прощення гріхів, бо сказано: Споглянь на покору мою та на знеможення моє і прости всі гріхи мої (Пс. 24, 18). Коли впокоришся, отримаєш благодать, і вона допоможе тобі. З надією дослухайся до діла Божого, і Він улаш­тує твоє діло без твого відома.

127. Якщо не можеш запитати у старця, треба тричі помо­литися про всіляке діло й опісля пильнувати, куди схилиться серце, нехай навіть на волосину, і так вчинити, бо сповіщення буває помітне і всіляко зрозуміле для серця.

128. У чому полягає фальшиве знання (лжейменний ро­зум)? — Воно полягає у довірянні своєму помислові, що діло докладно таке, як видається. Хто хоче цього позбутися, нехай ні в чім не вірить своєму помислові, а про все запитує свого старця.

129. Якщо хочеш спастися - покайся, відкинь усе, що при­носить тобі смерть, і скажи з Давидом: Тепер я почав (Пс. 76, 11). Отож віднині полиши свою волю, самовиправдання, припини зневажати порядки й бути недбалим, а замість цього дотри­муйся смирення, послуху та покірности. В усьому вважай себе за упослідженого — і спасешся.

130. Відкинення своєї волі полягає в тім, аби в доброму відкидати свою волю й виконувати волю святих, а в лихому, певна річ, уникати зла.

131. (Про тонкі, а також брутальні помисли, якими є пере­люб, сороміцькі вчинки, заздрість та инш.). Хто дбає про тонкі помисли, а не дбає про брутальні, той схожий на чоловіка, в котрого дім нечистий і наповнений різним мотлохом, серед якого є й дрібне сміття. 1 ось, надумавши вичистити дім, чоловік почав виносити з нього дрібне сміття, а позалишав каміння й инші речі та й спотикається об них. Навіть якщо він винесе все дрібне сміття, то й тоді його дім ще не буде гарний. Коли ж винесе каміння й инше, то не залишить і сміття, бо й воно чинить неподобство.

132. Як такого стану досягти, аби страх Божий несхитно перебував у моєму жорстокому серці? - Треба все чинити зі страхом Божим і, приготувавши серце (налаштовуючи його до цього за своєю силою), прикликати Бога, аби Він дарував йому цей страх. Коли в кожнім ділі матимемо перед своїми очима цей страх, то він стане непорушний у нашому серці.

133. Часто трапляється, що згадую я страх Божий і, зга­давши цей суд, відразу зворушуюсь, тож як мені приймати па­м'ять про це? — Коли це згадуєш, тобто (коли відчуєш) зво­рушення через те, що згрішив ти свідомо чи ні, то будь уваж­ним, щоб не відбулося це за дією диявола на більший осуд. А якщо спитаєш, як розпізнати істинну пам'ять від тієї, що при­ходить за дією диявола, то ось послухай: коли матимеш таку пам'ять і намагатимешся вчинками виявити виправлення, то це істинна пам'ять, через яку прощаються гріхи. А коли бачиш, що, згадавши (страх Божий і суд), зворушуєшся і потім знову впадаєш у ті ж або й гірші гріхи, то знай, що такий спогад є від супротивного і що його тобі вкладають демони на осудження твоєї душі. Ось тобі дві чіткі дороги. Отож, якщо хочеш боятися осудження, уникай його вчинків.

134. Належним часом для випробування помислів нехай будуть у тебе ранішні та вечірні години, коли маєш питатися в себе: як провів я ніч чи день? І якщо зауважиш якесь прогрі­шення, намагайся виправитися за Божою поміччю.

135. Чому душа моя, маючи багато болячок, не плаче? — Хто знає, що втратив, той плакатиме за цим. І хто чогось хоче, той багато мандрує і терпить численні скорботи, очікуючи отри­мати те, що бажає.

136. Постараймося робити Боже діло не заради чогось ин­шого, а лише заради єдиного Бога. Коли ж не так, то даремний труд твій. Отож, чинячи добро, будьмо над собою пильні, аби якось, ради нашої волі, не зробити свого труду марним.

137. Коли, дослідивши розумно й ґрунтовно, виявиш у чо­мусь, що видається тобі добром, марнослав'я чи сум'яття або щось подібне, то знай, що воно не від Бога, бо Боже благо завж­ди помножує просвічення і смирення серця й приносить лю­дині тишу.

138. Якщо те, що видається добрим, по його випробуванні виявиться лихим, то треба його відкинути; як той, що, скуш­тувавши страви, приємної на вигляд, і відчувши її гіркоту, од­разу ж випльовує її.

139. Нерідко трапляється помислити благе і від природ­ного поруху помислу. Але й це слід приносити Богові, бо наша природа є Його творінням. А ми маємо знати, що не можемо виконати цього (тобто благого) инакше, як Божою заповіддю, тобто, коли кладемо її перед очима, тоді наше серце утверджу­ється в ній для виконання доброго.

140. Для смирення помислу, навіть якби ти звершив усі бла­гі діла й зберіг усі заповіді, згадай того, що мовив: Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити (Лк. 17, 10); тим більше, коли ми не досягли ще навіть того, аби виконати бодай одну заповідь. Так завжди треба думати й дорікати собі у благому ділі, кажучи: Не знаю, чи вгодне воно Богові. Велике є діло - творити за Божою волею, а виконати її — ще більше. Це - сума всіх заповідей, бо зро­бити що-небудь за Божою волею є справою приватною і меншою за те, щоб сповнити волю Божу. Ось тому апостол мовив: Забуваю те, що позаду, і змагаюсь до того, що попереду (Фил. З, 13). І скіль­ки він не змагав до того, що попереду, не зупинявся, а завжди бачив, що має у чомусь брак, і від цього робив поступ.

141. Якщо хтось чинить добро не з метою вгодити Богові, то це добро виявляється лихим за наміром того, що його чи­нить. Кожен має старатися про те, щоб робити добро, і згодом Божою благодаттю дається йому й те, що його вчинки вже звер­шуватимуться за страхом Божим.

142. Коли трапиться тобі зробити що-небудь добре, маєш знати, що це — дар Божий, (що тобі даний) за Його благістю: адже Бог всіх милує. Тож дослухайся до себе, аби зі своєї слаб­кости не погубити милости, яку Він на тобі являє і яка поши­рюється на всіх грішників. Того, що дав тобі Бог на добро, не губи у злі. А втрачається ж цей дар тоді, коли похвалиш себе й забудеш Бога, що облагодіяв тебе. А понад те — накличеш на себе й осудження, щойно наважишся приписувати собі те, за що слід засилати подяку Богові Чоловіколюбцю. Апостол мовить: Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихва­ляєшся, наче б не одержав? (1 Кор. 4, 7). Отож ніколи не зваб­люйся повірити помислові, що хвалить тебе за добре діло. Усе добре є Боже.

143. Святі удостоюються мати в собі Святого Духа й бува­ють для Нього храмом. Писання каже: Я поселюся в них, і (посе­ред них) буду ходити (2 Кор. 6, 16). Грішникам це не властиве, за словом: В душу, яка лихе мислить, мудріть не ввійде (Муд. 1,4), однак їх оберігає Божа благодать (на покаяння).

144. Коли твоє серце підноситься під час псалмоспіву, зга­дуй написане: Щоб непокірливі не пишалися в собі (Пс. 65, 7), а бути непокірливим саме означає не співати розумно зі страхом Божим. Випробуй, чи не відволікається твій помисел під час псалмоспіву, і неодмінно виявиш, що так, відволікається, і, як наслідок, ти є непокірливий щодо Бога.

145. Коли обтяжуюся помислами під час псалмоспіву або й поза ним, і призиваю на поміч Боже ім'я, то ворог навіює мені, що безнастанне призивання Божого імени провадить до пихи, бо при цьому людина може думати, що чинить добре. Що слід про це думати? — Ми знаємо, що недужі завжди потребують лікаря і його ліків, і ті, що змагаються з бурею, квапляться до пристані, аби не потонути їм. Ось тому й пророк взиває, мовля­чи: Господи, пристановище був Ти для нас з роду в рід (Пс. 89, 2), і ще: Бог наш — пристановище й сила, помічник у скорботах, що вельми напали на нас (Пс. 45, 1)- Якщо ж Він — наше приста­новище, то згадаймо, що ж Він мовить: / призови Мене в день журби твоєї, і Я визволю тебе, і ти прославиш Мене (Пс. 49, 15). Отож, навчімося того, що під час скорботи неодмінно треба прикликати милостивого Бога. А прикликаючи Його ім'я, не пишаймося помислом. Хто ж, окрім безумного, пишається, отримуючи від кого-небудь поміч? Ми ж, як ті, що потребуємо Бога, призиваючи Його ім'я на поміч від супротивників, якщо не безумні, то не маємо пишатися помислом, бо з потреби при­кликаємо і зі скорботи прибігаємо. І понад те: ми маємо знати, що безнастанне прикликання Божого імени - це лік, що умер­твлює не лише пристрасті, а й саму їхню дію. Як лікар вишукує (відповідне) лікування чи пластир на рану страдника, і вони діють, причому хворий не знає, як це (відбувається), саме так і Боже ім'я, коли його призивають, вбиває всі пристрасті, хоча ми й не знаємо, як це стається.

146.  Коли мені видається, що мій помисел є безмовний та що його ніщо не бентежить і не обтяжує, чи добре й тоді по­вчатися у прикликанні імени Владики Христа? Бо помисел каже мені: тепер, коли ми перебуваємо в мирі, в цьому немає по­треби. — Ми не можемо думати, що посідаємо цей мир, допоки визнаємо себе грішними, бо в Писанні сказано: Немає для злих миру (Іс. 48, 22). Якщо ж немає миру в грішників, то який оце (в тебе) мир? — Лякаймося, бо написано: Саме, як говоритимуть: Мир і безпечність, — тоді зненацька злетить на них погибель, як біль на вагітну лоном, — і не уникнуть (1 Сол 5, 3). А ще трапляєть­ся, що й вороги з хитрістю дають серцю на часинку відчути тишу, аби припинилося прикликання Божого імени: вони-бо знають, що від прикликання Його імени вони знесилюються. Знаючи це, не припиняймо прикликати на поміч Боже ім'я, бо це є молитва, та й Писання каже: Моліться без перерви (1 Сол. 5, 17), а те, що не має перерви, не має й кінця.

147. Якщо під час псалмоспіву чи молитви або читання прийде поганий помисел, то чи слід звернути на нього увагу й на деякий час полишити псалмоспів, молитву або читання, для того щоб протистояти йому чистими помислами? — Знехтуй його, ста­ранніше вникни в псалмоспів, молитву або читання, аби перей­няти силу від слів, що їх проказуєш. Якщо ж почнемо вправля­тися у ворожих помислах, то ніколи не будемо спроможні вчинити щось добре, (дослухаючись) до того, що навіює ворог. Коли ж бачиш, що його хитросплетіння перешкоджає псалмоспіву, мо­литві або читанню, то й тоді не розпочинай з ними суперечки, бо це справа не для твоєї сили, а постарайся прикликати Боже ім'я, і Він допоможе тобі та й скасує хитрощі ворогів.

148. Як досягти зворушення в молитві, читанні і псал­моспіві? — Зворушення приходить від постійного спогадування. Молільник має пригадати свої вчинки і те, як судять грішників, що чинять щось подібне, та страшний голос: Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний (Мт. 25, 41). А під час читання і псалмо­співу (зворушення залежить від того), чи людина спонукала свій ум бути уважним щодо слів і прийняла до своєї душі силу, яка в них міститься. Від благих — аби бути старанним у доброму, від тих, де сказано про відплату за зло, - аби уникнути кари, що загрожує тим, які чинять зло. А роздумуючи про це, не слабни, якщо й надалі залишатиметься в тобі згадана нечулість, бо Гос­подь милостивий, щедрий і довготерпеливий, Він приймає на­шу старанність. Завжди згадуй псалмоспівця, що мовить: Терпе­ливо надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене (Пс. 39, 1). Повчаючись у цьому, вповай, що незабаром зійде на тебе Божа милість.

149. Коли я намагаюся старанно вникати в сенс висловів псалмоспівця, часто трапляється мені від них перейти до лихих помислів. — Коли побачиш, що ворог ухитрився наслати тобі боротьбу через самі слова псалмоспіву, то не варто намагатися особливо старанно заглиблюватися в текст псалмів, а слід чи­тати їх уважно й не відволікатися. Бо якщо ти будеш лише промовляти слова псалмів, то вороги, знаючи їхню силу, не змо­жуть повстати супроти тебе, і такий псалмоспів послужить тобі замість моління до Бога і для перемоги над ворогами.

150. Коли, вправляючись у псалмоспіві чи під час зустрічей з людьми, мене непокоять помисли, і я, не маючи можливосте призвати Бога вустами, призову Його в серці або лише згадаю Його, невже мені не вистачить цього для помочі? — Якщо під час псалмоспіву або коли перебуваєш з людьми, трапиться тобі прикликати Бога, не подумай, неначе без усного промовляння ти не прикликаєш Його, а пам'ятай, що Він серцезнавець і ди­виться на серце, і прикликай Його у своєму серці. Це і є те, про що говорить Писання: Зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні (Мт. 6, 6). Тож замкнімо вуста й помолімося до Нього в серці: бо хто замикає вуста, призиває Бога або молиться Йому у своєму серці, той виконує заповідь, що це велить чинити. Якщо ж і не прикличеш у своєму серці Божого імени, а лише згадаєш про Бога, то в цьому ще більше бистроти (зручности), і досить тобі для допомоги.

151. Чи добре завжди думати (про Бога) у своєму серці або сердечно молитися без співдії язика? Коли трапляється, що я вправляюся в цьому, моя думка поринає у розсіяння, і я пере­буваю неначе в сонних мріяннях. - Не відхилятися умом і не поринати сильно в розсіяність чи мріяння є діло досконалих, що можуть керувати своїм умом і завжди утримувати його в страсі Божому. А той, хто не може мати постійної тверезости за Богом, нехай передає поучения і язикові (тобто нехай і язиком повторює слово, звернене до Бога). Подібне бачимо й у тих, що плавають у морі: вмілі плавці сміливо пірнають у воду, знаючи, що море не може потопити тих, котрі добре навчилися плавати. А початківець, відчувши, що перебуває на глибині, через страх потонути квапиться вибратися на берег і, трохи перепочивши, знову кидається у глибінь і вправляється таким чином, аби досконало опанувати це мистецтво, допоки не осягне рівня тих, що навчилися раніше від нього.

152. Коли молюся багато про що, то чи треба про кожну зокрема потребу згадувати в молитві? — Якщо хочеш помоли­тися багато про що, то, оскільки Бог знає, чого ми потребуємо, молися ось як: Владико, Господи Ісусе Христе, настав мене за твоєю волею! Якщо ж про пристрасті, то кажи: Зціли мене за Твоєю волею. Якщо про спокуси, проказуй: Ти знаєш, що ко­рисне для мене, допоможи моїй немочі і даруй мені, за Твоєю волею, визволення від спокус.

153. У молитві найбільше треба спостерігати, аби все від­давати на волю всемогутнього Бога, і самою метою молитви має бути те, щоб наше прохання було за Божою волею.

154. Коли сиджу за читанням або рукоділлям і хочу помо­литися, помисел спонукує мене звертатися на схід, як мені чи­нити? — Чи сидиш, чи ходиш, а чи зайнятий чимось, або їси чи що инше робиш заради тілесної потреби й на схід чи на захід ти звернений, не сумнівайся молитися, бо ми отримали заповідь чинити це без перерви й на кожнім місці. Пильнуй лишень за тим, аби не робити цього недбало.

155. Помисел переконує мене: ти в усьому грішиш і тому маєш при кожнім слові, ділі чи думці мовити: «Згрішив я», — бо якщо не мовиш цього, отже, вважаєш себе таким, що не згрі­шив. — Ми завжди маємо бути переконані, що грішимо в усьо­му: і в слові, і в ділі, і думкою, але казати за кожним випадком: «Згрішив я», — не можемо. Це навіюють демони, які хочуть вкинути нас у нудьгу. Вони ж переконують нас, начебто якщо не говорити таким чином про кожне своє діло, то ми вважаємо себе такими, що не згрішили. Проте згадаймо Еклезіяста, що мовить: Час мовчати і час говорити (Проп. З, 7). І зранку за (ми­нулу) ніч, і ввечері за день мовимо зворушено в нашій молитві до Владики Бога: «Владико! Прости мені все заради Твого свя­того імени й зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою (Пс. 40, 5)». І досить тобі цього. Так само, як хтось, хто має постійного кре­дитора, бере в нього (гроші) в різний час, а, не маючи змоги щоразу вчасно розраховуватися з ним, розраховується коли-не- коли, так само й тут.

156. Що робити, коли мій ум забувається під час псалмоспіву? — Якщо відхилишся думкою в розсіяння, то повернися й почни з тих слів псалма, що його мовиш, які затрималися в пам'яті. Якщо ж, повернувшись раз, двічі й тричі, важко тобі згадати слова, на яких перервав ти читання, або, згадавши, не можеш знайти того місця, з якого треба продовжувати читання, то почни цей псалом спочатку. Мета ворога - забуттям пере­шкодити славослов'ю. Читати псалми послідовно — це славо­слов'я, а не розсіюватися (при цьому) можуть лише ті, що мають чисті почуття. Але ми ще немічні. Коли ж зауважимо свою роз­сіяність, повернімо тверезість до зрозуміння того, що читаємо, аби не послужило воно нам на осудження.

157. Якщо ж відволічуся в молитві, то що маю чинити? - Коли молишся до Бога й ум твій відволічеться, то трудися, допоки не помолишся нерозсіяно, і будь невсипущий умом, аби не від­воліктися. Якщо ж це триватиме, то бодай в кінці молитви докори собі внутрішньо і скажи зі зворушенням: «Господи, помилуй мене і прости мені всі прогрішення мої», — та й отримаєш прощення у всіх прогрішеннях, і в розсіянні, що було під час молитви.

158. Коли брат читає псалми, то мій помисел инколи буває мирний, а инколи відволікається. Що маю робити? - Коли твій помисел перебуває мирний і ти бачиш, що від читання брата зворушуєшся, то тримайся цього діла. А щойно побачиш, що ум твій втягується в инші думки, то докори собі й присилуй себе дослухатися до славослов'я брата. — Коли завважиш, що ум зно­ву в щось втягується, знову заборони йому і так чини до трьох разів. Коли ж він перебуватиме (в цьому), тоді припини читати, але не полишай ум бездіяльним, а роздумуй про суд і вічні муки й молися святому Божому імені, мовлячи: Господи, Ісусе Хрис­те, помилуй мене.

159. Якщо хто, стоячи на псалмоспіві з братами, не знає псалмів, що вони читають, то що є корисніше: слухати їх чи читати ті, які він знає? — Тому, що не знає псалмів, що їх чи­тають браття, замість того щоб їх слухати, корисніше буде чи­тати ті, що він сам знає, бо до слухання додається розсіяння.

160. Порух (проти лихих помислів) має полягати в тім, аби не схилятися до лукавого помислу й не погоджуватися з ним, а довірливо прибігати до Бога. Отож, коли увійде помисел, не бентежся, а розглянь, що він хоче зробити, і чини опір, спо­кійно прикликаючи Господа. Він, прийшовши в землю Юдей­ську, тобто в людське серце, прожене бісів. Отож заголоси до Нього, як учні: Рятуй, Господи, ми гинемо! (Мт. 8, 25), і Він, прокинувшись, заборонить мисленним вітрам, і вони вщух­нуть. Бо Його є сила і слава на віки віків.

161. Що маєш сили, принижуй себе вдень і вночі, силую­чись побачити себе нижчим за будь-яку людину. Це і є істинний шлях, і, крім нього, немає иншого.

162. Якщо бачу, що хтось чинить непристойно, чи можу я судити про цю непристойність? І як уникати осудження ближ­нього, що від цього походить? — Те діло, яке справді непри­стойне, ми не можемо не визнавати за непристойне, бо якщо ні, то як уникнемо шкоди, що від нього походить? Того ж, хто чинить це, не слід осуджувати за словом Писання: Не судіть, і не будете суджені (Лк. 6, 37), як тому, що нам належить визна­вати себе грішними більше від усіх, а також і тому, що про-грішення брата ми маємо вважати своїм власним і ненавидіти лиш диявола, що спокусив чоловіка. Якби хто зіштовхнув ко­гось до ями, то ми осуджуємо не того, що впав до ями, а того, що зіштовхнув його, — саме так і тут. Трапляється, що чоловік робить діло, яке тим, що його бачать, видається непристойним, але він чинить його з благим наміром. Однак ми не знаємо, чи, розкаявшись, не стане брат, що згрішив, благовгодним Богові через свою смиренність і сповідь. Фарисей відійшов осуджений за свою пиху. Знаючи це, наслідуватимемо смирення митаря й осуджуватимемо самих себе, аби бути виправданими, й уни­катимемо фарисейської пихатости, аби не бути осудженими.

163. Перебуваючи з иншими, бентежуся від соромливости, моя мова буває нерозумна й до слів додається беззмістовний сміх. Як бути? - Страху Божому невластиві всілякі збентеження, безлад і розмови. Отож перед бесідою утвердимося в страсі Бо­жому й старанно вникнемо у своє серце, щоб з'ясувати, від чого ми бентежимося і сміємося: адже в страсі Божому сміху немає. Писання каже про безумних, що вони, коли сміються — під­носять голос (Сир. 21, 20). І слово безумних буває бентежне й позбавлене благодаті. Про праведного ж каже, що він ледве ти­хенько всміхається. Отож коли відновимо в собі пам'ять про Бога й думку про те, що маємо розмовляти з нашою братією смиренно і з безмовним помислом, та й, роздумуючи про те, матимемо завжди перед очима страшний суд Божий, то таке приготування прогонить з нашого серця всілякий лукавий по­мисел, бо де безмовність, лагідність і смирення, там перебуває Бог. Найбільше пам'ятатимемо, що нам необхідно прикликати святе Боже ім'я, бо де Бог, там усе благе, очевидно ж, що де диявол, — там усе лихе.

164. Вільне поводження буває двох родів: одне походить від безсоромности і є коренем усіх лих, а инше походить від весе­лости. Утім, й останнє не цілком буває корисне тому, хто його практикує. Але позаяк лише міцні й сильні можуть уникнути обох, а ми через свою неміч не можемо цього зробити, то в край­ньому разі можна инколи допустити те вільне поводження, яке походить від веселости, пильнуючи, щоб через нього не подати братові приводу до спокуси. - Та й у сміхові не слід давати ба­гато волі, а утримувати свій помисел, аби благопристойно оми­нути цей сміх. Бо нехай ті, що дають собі в нім свободу, знають, що від цього вони впадають і в блуд.

165. Від бажання чути лестощі людину долає марнослав'я. Коли ж воно помножиться, приходить гордість.

166. Чи треба цікавитися Божественними Тайнами? І чи, приступаючи до них, грішний осуджується як негідний? — При­йшовши у святий храм для прийняття Тіла і Крови Христової і приймаючи їх, дослухайся до себе, щоб без сумніву вірити тобі в істинність цього (таїнства). А як це буває, не цікався, а віруй, як сказано: Це є Тіло моє, це є Кров моя. Господь дав нам їх на від­пущення гріхів (Мт. 26, 26; Мр. 14, 22). Сподіваємося, що хто вірує так, той не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений. Отож не забороняй собі приступати, осуджуючи себе як грішно­го, а визнавай, що грішник, який приступає до Спасителя, удо­стоюється відпущення гріхів. І в Писанні бачимо тих, що присту­пали до Нього з вірою і чули цей Божественний голос: Твої гріхи відпускаються (Мт. 9, 2. 5; Мр. 2, 5; Лк. 7, 47-48). Послухай і са­мого Господа, що каже: «Я прийшов не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних. І так, визнаючи себе грішним», при­ступи до Того, Хто може спасти погиблого (Мт. 18, 11; Лк. 19,10).

167. Коли до мене приходить многота скверних помислів і я соромлюся розповісти про них кому-небудь, — як вчинити? — Скажи Богові: Владико, прости мені, що я помислив супро­тивне до Твоєї волі свідомо чи не свідомо, бо Твоя є милість навіки. Амінь.

168. Що мені робити, коли страждаю від пристрасті блу­ду? — Скільки можеш, втомлюй сам себе, утім, за твоїми силами. Проте не на це май надію, а на Господню любов і покров Божий, і не віддавайся нудьзі, бо вона слугує початком усіля­кого зла.

169. Що маю робити: мене непокоїть наступ обжирства, грошолюбства, користолюбства та инших пристрастей? — Коли долає пристрасть обжирства, то щосили подвизайся заради Бога не давати тілові стільки, скільки воно вимагає. І щодо грошо­любства (користолюбства) чини так само: допоки непокоїть тебе боротьба, аж ніяк не купуй нічого зайвого - аж до сорочки й глиняної посудини, та й у найменших речах чини подвиг (про­ти користолюбства). Коли ж (за Божою поміччю) переможеш у цій боротьбі, то придбай, за Богом, те, що тобі потрібно. І щодо инших пристрастей чини так само (тобто дій усупереч).

170. Братові, що легко спалахує гнівом: якщо б ти силу­вався померти для всякого чоловіка й узяти трохи смирення, то міг би бути спокійний і позбувся б багатьох лих. Нехай упо­кориться твоє серце перед Богом, і Його благодать заступить нас у всьому.

171. Якщо ти (через неміч) звершуватимеш молитву і псалмоспів сидячи, але зі зворушенням, це не є перепоною для того, щоб твоє служіння було вгодне Богові, бо хто, навіть стоячи, звершує його розсіяно, труд його є нічим.

172. Чи стоїш ти, чи сидиш або лежиш, нехай невсипущим буде твоє серце у твоєму псалмослужінні. Віддавайся молитві, безнастанно прибігаючи до Бога вдень і вночі, і тоді вороги, що поборюють душу, відступлять присоромлені.

173. Яка ознака того, що я уповаю на Господа і що мої грі­хи прощено? - Ознака вповання на Бога полягає в тім, щоб відкинути від себе всілякий помисел турбування про тіло і зов­сім не думати, ніби щось посідаєш у цьому віці, бо інакше вповатимеш на це, а не на Бога. Ознака прощення гріхів по­лягає в тому, щоб їх зненавидіти й більше не чинити. А коли чо­ловік думає про них і серце ними насолоджується, або він ще й звершує їх на ділі, це є знак, що гріхи його ще йому не про­бачено, і ще в них його звинувачувано.

174. Чи читати догматичні книги? — Я 6 небажав, аби ти читав ці книги, бо вони підносять ум вгору, - краще повчайся у словах старців, які впокорюють ум додолу. Я мовим це не для того, щоб принизити догматичні книги, а лишень раджу тобі, адже пожива буває різна.

175. Писання мовить: Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця (Проп. 10,4). Що це означає? — Означає не дозволяти помислові запалати на тебе й не бесідувати з ним, а прибігати до Бога, бо якщо захочеш йому (помислові) відпо­вісти, то захопишся роздумуванням про нього, яке відтягне тебе від молитовної теплоти.

176. Коли почую, як хтось говорить на мене лихе, що маю робити? — Притьмом встань на молитву й помолися за нього, а потім і за себе, мовлячи: Господи, Ісусе Христе! Помилуй цього брата й мене, непотрібного раба твого, і захорони нас від лу­кавого молитвами святих Твоїх. Амінь.

177. Хто почне злословити на ближнього (й опам'ятаєть­ся), той має якнайшвидше припинити це й перемінити бесіду на иншу, кориснішу, але нехай і в цій не зволікає, аби від многослів'я (знову) не впасти у злослів'я.

178. Із задоволенням слухати злослів'я - це те саме зло­слів'я, і заслуговує воно такого ж осудження.

179. Є природна нудьга від безсилля, і є нудьга від біса. Якщо хочеш їх розпізнати, то чини це так: бісівське приходить ще перед тим, як ти дозволиш собі перепочити. Бо коли людина починає щось робити, перед тим як буде зроблена третина чи четверта частина справи, нудьга змушує ЇЇ полишити діло й зупинитися. Тоді не треба його слухати, а слід помолитися і стежити за ділом терпеливо, а ворог, бачачи, що людина мо­литься про це, перестане воювати з нею, бо він не хоче давати приводу до молитви.

180. Скажи (настоятелю) братії: Нехай ніхто не приховує помислу, бо якщо хто робить це, злі духи тішаться (силкуючись) погубити його душу. І якщо хтось із братів виявить тобі свій помисел, то заклич мисленно: Господи, що вгодно Тобі для спасіння душі брата, подай мені, аби я міг сказати йому і щоби сказав я Твоє слово, а не моє.

181. Вважай себе (настоятелю) нижчим за всіх і водночас правителем усіх, що має дати відповідь за сан, який ти прийняв.

182. Якщо я бачу, що хтось робить якесь діло, і розповідаю про це иншому, кажучи, що я не осуджую, а ми лишень роз­мовляємо, то чи немає при цьому в моєму помислі злослів'я? — Коли, говорячи, людина відчуває при цьому пристрасний по­рух, то це вже злослів'я. Якщо ж він вільний від пристрасті, то це не є злослів'я, а мовиться для того, щоб не зросло зло.

183. Хто добровільно має в собі гріх і зло, а хто не добро­вільно? — Добровільно мають у собі зло ті, що віддають злу свою свободу, насолоджуються ним і з ним здружуються. Такі мають мир із сатаною і не борються з ним у помислах. А недобровільно мають у собі зло ті, які, за словом апостола (Рим. 7, 23), відчу­вають супротивну силу, що воює в їхніх членах, якусь темну силу і покривало, але лише в помислах, з якими вони не по­годжуються, якими не насолоджуються, яким не коряться, а лише суперечать їм, протистоять, заперечують, чинять опір та гніваються самі на себе.

184. Як є одне тіло, а членів багато, і якщо бракує одного члена, то й тіло не є досконале, так розумій і про внутрішню людину, членами якої є багато чеснот. Якщо бракує однієї з них, то людина вже не буває досконалою. І як ремісник, що добре знає своє ремесло, але завдяки бистроті свого ума виконує й инші ремесла, не називається їх майстром, а майстром таки свого ремесла, так і тут: чоловік, що має всі чесноти, пізнається за тією і від тієї іменується, через яку найбільше сяє в ньому благодать Духа.

185. Коли завважу, що хтось зневажає святиню або хулить святу віру, то, неначе з ревности, бентежуся ним: чи це добре? — Ти вже чув, що (зло) не виправляється злом, а добром. Отож із лагідністю і довготерпінням скажи тому, хто таке чинить, по­вчаючи його страхом Божим. Якщо ж бачиш, що сам бентежиш­ся, то не слід говорити нічого.

186. Що маю робити: я швидко захоплююся пристрастя­ми? — Не укладай з ними спілки й відверни очі /свої/, щоб не бачили суєти (Пс. 118, 37), і руки твої від захланности, і Бог визволить тебе від них. Поводься добропристойно, не наїдайся і не напивайся досита — тоді ці пристрасті втихнуть у тобі, і матимеш спокій.

187. Помисел навіює мені страх, мовлячи: «Диявол може зробити так, що ти згрішиш, навіть якщо й не хочеш, бо ти покірний щодо нього». - Я дуже цим журюся. — Не думай, що диявол має над кимось владу: причина гріха полягає в нашій свобідній волі, а не в присилуванні того, що неначе отримав над нами владу. Людину ніхто не силує ні до спасіння, ні до гріха. Чи своєю владою спокусив диявол Єву, чи порадою? Ніде не видно його влади, бо ніхто не міг би уникати (гріха), якби він мав владу. Ми схожі на вільну людину, що добровільно від­далася иншій у рабство, але з часом отямлюється і розкаюється. Але якщо при тім не вдасться вона до сильнішого від свого (ворога), то не зможе визволитися: а коли вдасться, то неправ­дивий її пан, знаючи, що людина не є його власним рабом, не сміє нічого їй зробити заради Всесильного. Отож явно, що дия­вол не має влади над чоловіком. Тож і ти скажи своєму по­мислові: я справді боржник, але прибіг до Того, Хто може мене визволити, Який прикликав мене і мовить: Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас (Мт. 11, 28), і я маю завжди бути невсипущим, аби знову не впасти в руки ворога.

188. Коли бесідуєш про життя святих Отців і про їхні від­повіді, то маєш осуджувати себе, кажучи: Горе мені! Як можу говорити про чесноти Отців, коли сам нічого такого не придбав і не осягнув жодного поступу? — Як би не збулося на мені те, що сказав апостол: Ти, отже, що іших навчаєш, себе самого не нав­чаєш! (Рим. 2, 21). — Коли так говоритимеш у собі, серце твоє зворушуватиметься, і слова твої будуть смиренні.

189. Чи добре під час бесіди з кимось прикликати Боже ім'я? — І під час бесіди, і перед, і після неї повсякчас і на всякому місці треба прикликати Боже ім'я. Писання каже: Моліться без перерви (1Сол. 5, 18), бо через це викорінюється всіляка спокуса.

190. Як може людина молитися без перерви? — Коли хтось перебуває на самоті, то має вправлятися у псалмоспіві та мо­литися вустами й серцем; якщо ж хто буде на ринку чи взагалі
разом з иншими, то треба молитися не вустами, а умом. При цьому треба пильнувати очі для уникнення розсіяння помислів і ворожих сітей.

190. Коли молюся і вправляюся у псалмоспіві, але не від­чуваю сили слів, що їх проказую, через нечулість серця, то яка мені користь від цього (моління)? — Хоча ти й не відчуваєш (сили того, що промовляєш), але біси відчувають її, чують і тремтять. Отож не припиняй вправлятися в псалмоспіві та молитві, і по­волі, з Божою поміччю, твоя нечулість обернеться на м'якість.

192. Коли всі, що сидять при трапезі, світські, як нам чи­нити, не маючи того, хто б благословив (трапезу?) — Добре й світським перед споживанням їжі благословляти Бога, бо па­м'яттю про Господа їжа освячується. Це благословення не має того значення, що благословення священнослужителя, воно є лише славослов'ям і спогадом про Бога, бо всім належить Його згадувати й славословити: Отож добре робити це й світським, коли немає серед них нікого, хто благословив би їжу.

193. Господь сказав: Блаженні засмучені, бо будуть утішені (Мт. 5, 3), а, за словом апостола, треба завжди радіти (1 Сол. 5,16) і для всіх бути доступним (Рим. 12, 10). Скажи мені, яке діло є для людини замість плачу і яке — замість постійної радости? І чи можна цим обом — і плачу, і веселості — перебувати разом? - Плач є печаль за Богом, яку породжує покаяння. А ознаками покаяння є: піст, псалмоспів, молитва, поучения в Божому сло­ві. Радість є веселість за Богом, що добропристойно виявляється під час зустрічі з иншими в обличчі чи у слові. Нехай серце плаче, а обличчя й слово добропристойно веселиться.

194. Якщо хто ввійде до церкви під час служби й ще до закінчення служби вийде з неї, то чи не грішно це? — Досконале й боговгодне діло полягає в тім, аби той, хто увійшов до церкви, слухав Писання і перебував на службі, аж поки вона не закін­читься: без поважної причини не слід виходити з церкви, поки не закінчиться служба, бо це зневага. Якщо ж є потреба, то це прощається, але й у такому разі людина не має собі прощати, а просити прощення в Бога: Владико! Прости мені, що я не міг виконати належного.

195. Чи можна розмовляти в церкві? — Аж ніяк не можна, хто б це не був, розмовляти в Божому домі під час Божественної літургії, а слід вправлятися в молитві й старанно слухати Бо­жественне Писання, яке звіщає те, що служить до спасіння наших душ. А коли буде потреба щось сказати, то треба гово­рити коротко, заради благоговіння й страху до цього часу, і вважати цю справу не инакшою, як собі в осудження.

196. Помисел навіює мені брак засобів до існування, пере­конуючи мене, що я не можу прохарчуватися з моїми домаш­німи, і тому нападає на мене печаль. Що це означає? — Це — людська печаль. Коли б ми надіялися на Бога, то Він сам управ­ляв би нами за своєю волею, отож здай на Господа турботу свою (Пс. 54, 23), і Він сильний подати тобі й твоїм домашнім (усе необхідне) без печалі й скорботи. Скажи Йому: Нехай буде воля Твоя, — і Він не полишить тебе в печалі та скорботі.

197. Чи не грішно робити щось у неділю? — Робити щось на славу Божу — це грішно, бо апостол мовив: Вночі й вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити (1 Сол. 2, 9). А робити щось не за Богом, зневажаючи (неділю), з грошолюбности чи через мізерну користолюбність — гріх. Утім, узагалі корисно в Господські празники чи в дні пам'яті святих апостолів звіль­нятися від роботи й приходити до церкви, бо цього навчає пе­редання святих апостолів.

198. Худоба моя нездужає. Чи не буде нерозсудливо покли­кати кого, щоб заговорив її? — Заговорювання заборонив Бог, й у жодному разі не слід вдаватися до нього, бо порушувати Боже повеління — це душевна погибель. Краще полікуй свою худобу иншим способом, попроси поради у лікаря — в цьому немає гріха, або окропи її свяченою водою.

199. Бог сотворив людину вільною, але Сам говорить: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йо. 15, 5). Як узгодити  свободу з тим, що без Бога нічого не можна вчинити? — Бог сотворив людину свобідною, щоб вона могла схилятися до доб­рого, а, схиляючись до нього своєю згодою, вона буває неспро­можна звершити благе без Божої помочі, бо написано: Це не справа того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує (Рим. 9, 16). Отож коли людина схиляє своє серце до благого й прикликає на поміч Бога, то Він, дослухаючись до її доброї старанности, подасть їй силу. Ось у такий спосіб існує те й те — і свобода людини, і поміч, що її дарує Бог. Адже добре походить від Бога, а звершується через Його святих. І так Бог славиться у всіх і їх прославляє.

200. Еммануїл тлумачиться: 3 нами Бог. І так випробовуйте себе самих, чи воістину є з нами Бог? Якщо ми віддалилися від зол і відчужилися від їх винахідника — диявола, то воістину з нами Бог. І якщо згіркла нам солодкість лихих учинків і ми насолоджуємося бажанням добрих діл і тим, щоб завжди мати житло на небесах, то воістину з нами Бог. Якщо на всіх людей дивимося однаково й усі дні (скорботні й благополучні) для нас однакові, то воістину з нами Бог. Якщо любимо тих, що нена­видять, паплюжать нас, Докоряють нам, зневажають нас, зав­дають збитків і пригнічують нас, так само, як тих, котрі нас люб­лять, хвалять, приносять нам хосен і вмиротворюють нас, то воістину з нами Бог. Ознака ж того, що досягнув цієї міри, полягає в тім, що такий чоловік завжди має зі собою Бога, бо Господь завжди з ним. Якщо ж з ним Бога немає, то він зі собою Його не має, — отож із необхідности мусить мати зі собою супро­тивного, а звідси зрозуміло й усе решта тим, що мають ум.

[1] Зробити щось передчасно, означає виконати власну волю і походить це від пихи.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святі отці про молитву та духовну тверезість" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!