Святого Отця Нашого Йоана Ліствичника слово про молитву з поясненням

Святі отці про молитву та духовну тверезість

Святого Отця Нашого Йоана Ліствичника слово про молитву з поясненням[1]

1. Молитва за своєю якістю є спілкування (sunousia — співсутність, злиття в одне буття) та єднання людини з Богом. За дією є вона станом миру, примирення з Богом, матір сліз і донь­ка, умилостивления над гріхами, міст через спокусу, стіна по­між скорботами, припинення боротьби, діло ангелів, пожива всіх безтілесних, прийдешня радість, безкінечне ділання, дже­рело чеснот, заступниця й винуватиця дарувань, невидимий поступ, пожива душі, просвічення ума, сокира для відчаю, доказ надії, розв'язання зв'язків печалі, багатство монахів, скарб без-мовників, зменшення (поступове до нуля) гніву, дзеркало по­ступу, виявлення мір (на якій хто перебуває мірі), демонстрація стану (чи духовного устрою), віщунка майбутнього (можливо, і нагороди), знамення прослави. Для істинного молільника мо­литва є катівня, судилище і престол Господній, ще перед прес­толом прийдешнього.

Ат. Належна молитва, що її звершено з теплим бажанням до Бога й солодкістю, має в собі ту добру якість, що підносить ум чоловіка до Бога, виводить його на стрітення зі своїм Творцем, лучить його з Ним і нероздільно поєднує. А її дії незліченні. Завдяки їй світ не руйнується через многоту гріхів, що їх що­денно звершуємо. Вона привертає Божу любов, що нас милує. Вона матір сліз і їхня ж донька, бо чинить те, що людина по­чинає проливати сльози перед Господом, а вони змушують її молитися ще більше. Вона випрошує прощення гріхів. Вона — міст, по якому чоловік переходить від спокус і лих до свободи від них і прохолоди. Є стіна, що огороджує нас від скорбот і не дає їм проникнути в нас і там нас тиранити, — чи то від бісів вони будуть, чи від людей, чи від пристрастей. Вона розбиває й роз­сіює наших ворогів, що воюють з нами. Вона є діло небесне, насичення всіх ангелів і святих, постійна святкова радість пра­ведних. Чеснота, яка ніколи не буває бездіяльною, яка ніколи не переривається і не скасовується. Джерело, з якого б'є всіляке добро. Купець, що скупляє всілякі благодатні дарування. Вона сокровенно провадить серце до поступу. Вона — трапеза шля­хетної душі, через яку душа не встає від частування, а живиться з неї безнастанно й не зазнає ситости. Незгасне світло для ума й небесне полум'я. Сокира, що відтинає й проганяє зневіру. Вона — доказ, що душа надіється на Бога, бо тому ж вона й молиться, що надіється на Нього. Вона — протидія печалі. Багат­ство монахів, що звершують її із сердечним зворушенням. Вели­кий скарб безмовників, що її пильнують. Зменшення й знищен­ня гніву і його скасування. Дзеркало, яке тим, хто молиться, по­казує, наскільки досягнули вони поступу в добрі. Є показником доброї душі, смолоскип, що виявляє внутрішній добрий стан. Вікно, крізь яке в душу молільника входить ангельське світло й витлумачує тайни й Божі сокровенності. Вона вказівник без­настанної чести улюблених Божих рабів і благ, що на них очі­кують. Молитва инколи так впливає на душу, що змушує її тішитися з усього серця, немовби вже вона отримала прославу. Иноді ж так налаштовує її, що їй здається, неначе вона стоїть на суді перед престолом Христа й бичовано її за всі прогрішення, немовби настав час великого й страшного суду Божого. Тому й вражає її страх, кається вона, благає й проливає сльози, дає обіт виправитися, щоб не бути їй осудженою на справжньому суді, очистившись від гріхів покаянням і самоозлобленням і зазда­легідь вгамувавши праведний Божий гнів й привернувши Його милість.

2. Вставши, послухаємо цієї священної цариці чеснот, що гучним голосом до нас закликає й нам каже: Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе... тож знайдете полегшу душам вашим і зцілення вашим ранам. Ярмо бо Моє любе, й цілюще воно від великих гріхопадінь(Мт. 11, 28-29).

Ат. Встаньмо ж, благаю вас, від лінощів і поквапмося ста­ранно послухатися святої молитви, цієї цариці чеснот, що гуч­ним голосом до нас закликає й нам каже: прийдіть до мене всі, що переобтяжені плотською, світською й демонською бороть­бою, і я конче позбавлю вас від них і заспокою. Не журіться, хай не видасться вам моє слово важким. Доброхітно лишень візьміть на себе моє ярмо і, не шкодуючи себе, потрудіться заради мене в необхідному й неодмінно осягнете такий великий спокій, що більшого навіть уявити собі не можете. Не лише легко й без болю, а й із солодкістю швидко зціляться ваші рани: і станете ще міцніші, ніж раніше, бадьорі, красиві й мужні. Бо ярмо й тягар мій благі та спасенні й можуть лікувати різні прогрішення.

3. Маючи намір іти й устати перед царем і Богом та й бесі­дувати з Ним, не берімося до подолання цього шляху, перед тим належно не підготувавшись, аби Він, побачивши здалека, що ми не маємо зброї й встановленого для таких нагод одягу, не звелів рабам і служителям, зв'язавши, кудись далеко відкинути нас від лиця Свого, а прохання наші розірвати й кинути нам в обличчя.

Ат. Збираючись іти й стати перед Царем нашим і Богом, аби благати Його простити нам довги наші, не рушаймо в дорогу цю, не впорядкувавши себе як належить: і душу свою, і серце своє, й ум свій сповнимо Божим страхом та благоговінням, теплим бажанням Бога й упованням, а найбільше — смиренням. Бо якщо ні, то, побачивши нас здалека, ще перше, ніж дійдемо до Нього, бачачи, що не маємо ми в серці такої внутрішньої зброї й такого світлого одіяння душі, Він образиться на нашу нерозважливість і безсоромність й пошле слуг Своїх, щоб, зв'я­завши нас якомога швидше, далеко відкинули від Його лиця, а хартії молитви нашої щоб розірвали й кинули нам в обличчя.

4. Нехай буде хітон твоєї душі, коли йдеш стати перед лицем Бога в молитві, весь витканий нитками незлопам'ятносте. Якщо ж так не буде, то жодної користи від молитви ти не отримаєш. Aт коли йдеш стати в молитві перед Богом, нехай душа твоя зодягнеться в ризу з тонкого й царського сукна, тобто яка була зіткана з небесних думок, проткана нитками сорому, бла-гоговійности й доброти та прошита золотом прощення образ і любови до ворогів. Якщо ж ні — не отримаєш ти користи від своєї молитви.

5. Нехай буде вся молитва твоя не строката, бо митар і блуд­ний син одним словом схилили Бога до милости.

Ат.Слово твоєї молитви хай буде невелемовним і некрасно-мовним, а лише від ума світлого й зосередженого й від серця чистого. Бо й митар, і блудний, і розбійник на хресті за одне слово голосіння отримали прощення й примирилися з Богом.

6. Стояння перед Богом (як стояння) однакове у всіх. Але (за предметами й метою) в ньому буває велика різноманітність і відмінність. Одні як з другом і Владикою розмовляють (з Бо­гом) уже заради заступництва инших, а не себе самих, при­носячи Йому пісню й належне моління. Инші просять (у Нього духовного) багатства, слави й більшої відваги. Ще инші молять про цілковите визволення від свого супротивника. Дехто надо­кучає про якесь достоїнство або про повне відпущення довгу (так, щоб уже про це не турбуватися йому зовсім), инші про визволення з в'язниці, а дехто про розрішення від гріхів.

Ат. Стояння перед Богом у молитві, яку всі до Нього заси­лають, виглядає однаковим на вигляд, але воно дуже різно­манітне за діями та проханнями. Бо хтось іде до Нього з таким благоговінням з одного приводу, инший - з иншим та з иншого приводу. Одні приступають до Бога й сміливо виливають перед Ним свою молитву, як добрі друзі й улюблені особи, покло­няються Йому й благають Його за инших, а не за себе. Другі для себе просять, щоб сподобив їх Бог великої духовної чести й багатства та любови. Инші голосять, щоб позбавив їх їхнього суперника. А ще инші шукають, щоб дав їм якогось чину. Ще котрісь благають, щоб дав їм розписку, що всі довги їхні спла­чені, аби не хвилюватися їм більше. Ті ж плачуть про визво­лення із в'язниці й позбавлення від кари. А ті проливають сльо­зи, щоб дарував їм відпущення прогрішень.

7. Передусім на хартії моління нашого помістімо щиру по­дяку, потім сповідь (з гріхів) з душевною скрухою, а після цього повідаймо цареві нашому і своє прохання. Такий чин молитви є найкращий, як показав одному з братів Господній ангел.

Ат. Але ми насамперед на самому початку нашої молитви напишемо чисте й вседушевне благодарения Богові за великі Його до нас благодіяння й щоденні потіхи, що їх отримуємо від Його царських щедрот. У другому пункті нашої молитви по­містімо зі скрухою й уболіванням сердечним сповідь з гріхів, в які удень і вночі нестримно впадаємо. І вже в третьому пункті нашої молитви відкриємо небесному Цареві наші прохання, благаючи Його смиренно, щоб пожурився Він нами, помилував Нас і потішив з єдиної милости своєї й з великої благости, щоб сподобив Він нас свого царства. Такий чин молитви є найкра­щий, як один поважний монах чув від ангела. Так і діятимемо в молитві: по-перше, подякуймо Богові за Його милості, по-дру­ге, висповідаймося Йому зі своїх гріхів, по-третє, помолімося Йому, щоб був Він до нас милостивий.

8. Якщо був ти підсудним у видимого судді, то немає по­треби наводити тобі инший приклад, як слід стояти на молитві. Якщо ж сам ніколи не був (на такому суді) і не спостерігав, як з иншими там поводяться, то принаймні повчися з того, як бла­гають хворі лікарів, коли тим треба відтяти (їхні члени) чи ро­бити припікання.

Ат. Якщо трапилося тобі коли зв'язаному чи незв'язаному стояти перед суддею за якийсь учинок, приготувавшись при­йняти за нього кару, не треба тобі иншого прикладу того вели­кого страху, який мусиш мати до Бога, стоячи перед Ним як оскаржений у численних гріхах. Якщо ж не стояв ти на суді як підсудний злочинець і не бачив, як инших катують і карають, принаймні повчися молитися зі страхом і сльозами з того, що роблять хворі, коли лікарі лагодяться відтинати в них члени, чи робити припалювання, або виривати зуби: вони, щойно про це почувши, починають тремтіти, перш ніж простягнуть їх, і почи­нають благати лікарів, аби вони, якщо вже неминуче те чи инше, якомога легше орудували своїми інструментами.

9. Не мудруй словами у своїй молитві, бо часто просте й не­прикрашене лепетання дітей прихиляло Отця їх, що є на небесах.

Ат. Не мудруй словами у своїй молитві, намагаючись гово­рити вишукано й красиво. Не багато чистосердечних слів, бла­гоговійних і зворушливих, швидше умилосердять Бога Отця нашого Небесного, як бачимо з багатьох місць Священного Писання, і тішать Його, як тішить батька просте лепетання його діточок.

Мн. Діти ці є ті, які щодо зла діти (див. 1 Кор. 14, 20). їхню велику ціну визначає слово Господа: якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство (Мт. 18, 3)

10. Не старайся многословити, щоб, вишукуючи слова, не  розсіювався ум твій. Одне слово митаря умилосердило Бога, й одна сповнена віри фраза спасла розбійника. Велемовність у молитві зазвичай вкидає ум у мріяння і розсіює його, а однослів'я збирає його.

Ат. Не бажай многословити у своїй молитві, щоб ум твій не розсіювався й не розгублювався, ганяючись за словами, які тобі слід говорити, але якщо ти не вчений, повторюй багато разів те слово й ту молитву, що дають тобі скруху, благоговіння і сльози. Таким чином буде твій ум нерозсіяний і збережеться у твоєму серці тепла ревність. Митаря пробачено за одне слово, та й роз­бійник спасся.

Мн. У молитві не слід многословити чи багато говорити за раз, а треба однословити, тобто багато разів говорити одне й те ж.

11. Якщо замилуєшся в якомусь слові молитви чи ним зворушишся, зупинися на цьому слові, бо в такому разі пере­буває біля нас наш хоронитель, молячись разом з нами.

Ат. Зупинися на тих словах, які дають тобі зворушливу скру­ху й божественну солодкість, тоді-бо ангел твій хоронитель ра­зом з тобою молиться Богові.

12. Не покладайся на самого себе, хоч би й здобув ти чис­тоту, а радше приступи з великим смиренням й помолишся з більшою відвагою.

Ат. He покладайся на себе, хоча б ти й знав, що чистий і вільний від усякого гріха, аби не прогнівити свого Владики, а молися з глибоким смиренням, і тоді прийде тобі від Бога біль­ше прагнення, жадання й благодать, і помолишся полум'яно та зворушено.

13. Хоча б і зійшов ти на всю драбину чеснот, молися про відпущення гріхів, чуючи Павла, що ставить себе в число гріш­ників, голосячи: з яких я — перший (1 Тим. 1, 15).

Ат. Хоч би й насправді піднявся ти на всю драбину чеснот, усе ж маєш молити Бога про свої гріхи, чуючи, як великий Пав­ло після таких трудів і за такої святости писав до Тимотея, що Господь Ісус Христос прийшов у світ грішників спасти, і додав: з яких я — перший (1 Тим. 1, 15).

14. Їжу зазвичай приправляють олією і сіллю, а молитву окрилюють доброчесність і сльози.

Ат. Сіль і олива приправляють наїдки й роблять їх смач­ними, а чистота й сльози надають крил молитві, і вона швидше підноситься вгору до Бога.

15. Якщо зодягнешся в лагідність і негнівливість, не треба тобі буде докладати багато труду, щоб мати ум вільним від поло­нення.

Іл. Якщо, каже, зодягнешся у велике смирення і негнів­ливість, то зовсім не матимеш потреби важко трудитися, щоб, коли молишся, зосередити тобі ум твій від марнотних і гріхов­них спогадів. Навпаки, хто не має в собі крайнього смирення й негнівливости, той, стоячи на молитві, ніяк не може мати свій ум зосередженим, а, як полоненого, відводить його думка то туди, а то сюди, не пам'ятаючи й не розуміючи, що говорять вуста.

Ат. Якщо зодягнешся у всебічну лагідність і доброту, то вже не потрібно багато трудитися, щоб звільнити свій ум, аби він не відволікався нікуди й не розсіювався під час молитви.

16. Допоки не осягнемо діяльної молитви, доти схожі ми на тих, що вперше навчають дітей ходити.

Ат. Поки не звикнемо ми молитися зосередженим умом і чистим серцем, доти схожі ми на малих дітей, що їх вчать ходи­ти, їх беруть за руки й підтримують, щоб не падали; якщо ж во­ни впадуть — їх піднімають, знову впадуть — піднімають знову — і так, поки не навчать їх ходити не падаючи. Тож чинімо й ми зі собою так само, як чинять з дітьми ті, що поволі привчають їх ходити, аби навчити свою душу і свій ум стояти в молитві са­мостійно, без підтримки, без падінь і підіймань.

Мн. Як ті, що навчають ходити дітей, коли вони, трохи пройшовши, падають, знову піднімають їх і вчать, як треба хо­дити не падаючи, так будемо й ми свій ум, коли він під час молитви падає додолу від устремління до Бога, знову підіймати й випрямляти, поки не здобуде він стійкости.

17. Намагайся вносити, а краще сказати, вміщати свою думку в слова молитви. Якщо вона, як дитя, втомившись, падає, знову вводь її туди, бо уму властива непостійність (на одному). Поставити його на одному може тільки Той, Чиєю силою все стоїть. Якщо неослабно трудитимешся в цьому (тобто утри­муватимеш ум), то прийде й до тебе Господь, і, кладучи межу морю твого ума, скаже йому у твоїй молитві: покіль дійдеш, далі не перейдеш (Йов 38, 11). Дух зв'язати неможливо, проте, де його Творець, там все Йому покоряється.

Ат. Щосили примушуй себе вводити в молитву ум свій ці­лим і чистим і вміщувати всю свою думку й увесь свій помисел в те поняття, яке подає слово молитви, що її звершуєш, не доз­воляючи їм відхилятися ані в той, ні в инший бік. Коли, зне­мігши, падає ум твій з цієї висоти з природної немочі чи зі згубної звички, підійми й знову неси його на своє місце. Не втомлюйся збирати його в себе, коли хочеш його виправити й вилікувати, бо уму властиво відволікатися від свого місця і від перебування в доброму мисленні та молитві. Однак Богові влас­тиво чинити так, щоб кожне сотворіння перебувало на своєму місці. Тому коли ти потрудишся й поборешся зі своїм умом, привчаючи його бути непорушним під час молитви, то врешті навідається до твоєї душі Бог, що поклав межі для моря, і, зіб­равши в єдине море помисли твого ума, скаже йому під час молитви: ось сюди дійдеш — до Мене, і не перейдеш до иншого місця, від Мене не переселишся. Неможливо утримати ум зв'я­заним, щоб він не відходив від молитви й не блукав туди й сюди. Але Бог, що його створив, може, коли в кого вселиться, втри­мати його й зупинити, бо Йому кориться всіляке сотворіння й приймає ті межі, що їх вказала йому Божа воля.

18. Якщо ти коли-небудь бачив Сонце (правди — Христа Бога), то можеш і належно розмовляти з Ним. Бо чого ти не бачив, з тим як можеш непомильно спілкуватися?

Ат. Якщо бачив ти коли істинне сонце — Христа Господа, то можеш бесідувати з Ним зі страхом та благоговінням, можеш любити Його й прославляти гідно й благоліпно. Якщо ж не бачив, то як можеш це все робити?

Мн. Бог є сонце правди, як написано, що сяє всім про­міннями доброти. Душа ж зазвичай буває або воском, коли лю­бить Бога, або болотом, коли любить річ. Отож, як болото сохне на сонці, а віск топиться, так і душа речелюбна й марнославна, одержуючи від Бога повчання й противлячись їм, твердне, як болото на сонці, і сама себе доводить до згуби, як фараон. Душа ж боголюбна за Божою дією тане як віск і, приймаючи в себе відбиток божественних речей і за ним прямуючи, стає в дусі оселею Бога.

19. Початок молитви — відігнання нападів на самому їх початку одним словом або одним зусиллям ума. Середина — перебування ума в одному тому, що промовляєш або про що помишляєш (у молитві), а її досконалість — захоплення до Гос­пода.

Ат. Початок і тверда основа доброї молитви є те, щоб моліль­ник одним рішучим словом із самого початку відганяв підступи лихих помислів, що підступають до його ума. Її середина — щоб ум весь був закутий у слова й думки молитви й щоб зовсім не думав ні про що инше, навіть найменше. А її досконалість по­лягає в тому, щоб ум захоплювався й підіймався цілковито до Бога. Тому, молячись, не вистачає лише проганяти лихі по­мисли, щойно вони з'являться, а потрібно заковувати ум свій у слова молитви й всього його підносити до Бога. Ось така молитва буває досконалою і благодатною.

20. Одна та радість, що з'являється в час молитви у тих, що живуть у спільноті, - инша та, яка навідує братів, що моляться в безмовності. Одна може бути дещо свобідною від ширяння, а ця вся сповнена смиренням.

Ат. Одна радість трапляється під час молитви, яку звер­шують у спільноті братів, а инша - під час тої, яку звершують у безмовності на самоті. У час молитви на зібранні ум може запи­шатися або потурбуватися якимось помислом і мріянням, тому не буває таким чистим і цілісним, як під час усамітненої мо­литви, і не отримує такої радости й такої втіхи, що їх подає молитва в безмовності, де вона, плинучи з великим смиренням і чистотою, сподоблюється дивної нагороди.

21. Якщо завжди навчатимеш ум свій не віддалятися, то він перебуватиме поблизу тебе й коли трапезуватимеш. А якщо він вештається в тебе всюди безборонно, то ніколи не стане пе­ ребувати з тобою.

Ат. Якщо навчиш ум свій і він звикне бути зібраним у собі самому й не віддалятися від Бога й молитви, то ти зможеш утри­мувати його зі собою навіть коли їси. А якщо ти полишаєш його всюди блукати, як йому цього хочеться, то ти ніколи не зможеш над ним запанувати й по своїй волі змусити його перебувати з тобою і перед Богом навіть і в час молитви.

21. Б). Великий великої й досконалої молитви творець ка­же: волю п 'ять слів розумом моїм сказати (1 Кор. 14, 19) й инше; але немовлятам діло такого трибу не під силу. Тому, як недос­коналі, ми за відсутности якости маємо потребу й у великій кількості молитви, оскільки останнє буває супутницею пер­шого. Бо й Писання каже: дає (Господь) молитву чисту тому, хто, не лінуючись, молиться, — нехай не чисто, але посилено.

Іл. Святий апостол Павло, як досконалий у мистецтві мо­литви, каже, що краще п'ять слів умом сказати в молитві, аніж десять тисяч самим язиком. Але ненавченим молитися таке діло не під силу, тому ми як ті, що не навчилися ще якости в мо­литві, маємо потребу в її кількости, тобто в багатьох молитво-слов'ях. Бо ця многота молитвослов'я, буває, випрошує чисту молитву, бо той, що молиться, нехай і нечисто, але з зусиллям і не лінується, врешті отримує від Бога й чисту молитву.

Ат. Велике діло й благо є чиста та досконала молитва, яку творить весь ум, як сказав великий апостол, добрий звершувач досконалої і святої молитви, про себе самого: волю, каже, п 'ять слів розумом моїм сказати, але так, щоб вони були почуті, зро­зумілі й принесли користь, а не сказати десять тисяч незро­зумілих слів. Так і в молитві краще говорити менше, та виразно, між багато й невиразно. А виразним для Бога є те, що походить із серця й підносить це до Нього нерозсіяний ум. Однак такої молитви не можуть звершувати не тільки ледащі й неблагоговійні, а й старанні, допоки ще не звикли й перебувають на її початках. Допоки ми немічні чи невправні в молитві, треба нам змушувати себе молитися, хоч і недосконало, але старанно й не жаліючи труду та самонавантаження. Тільки такою молитвою примусу можемо ми досягти й тої, яка звершується добровільно, не ширяючи чистим умом і серцем. Хто є старанний в молитві й, трудячись, довго на ній стоїть, той з часом отримає від Бога благодать чистої молитви, в якій зосереджується весь ум і все серце, ум не ширяє, а серце горить. Та й Писання каже, що Бог дає молитву тому, хто молиться, тобто тому, хто ще не має на­вички до справжньої молитви, але старанно в ній трудиться, хто її шукає, тому Бог дає справжню молитву, коли хто молиться з чистим серцем і світлим умом.

Мн. Для початківців і недосконалих тілесний труд є доволі корисний для поступу в духовному житті, і має він стояти в них на першому місці, як головне діло. А для досконалих, що мо­жуть діяти безпосередньо умом і серцем, він уже не головне діло, а підробіток. Для тих, хто немовля за духом, потрібні й багато поклонів, і тривале здіймання рук, і всенічні служби, й инші фізичні дії, щоб за їх співдії ум звик до молитви. А досконалі навіть коли нічого не роблять тілом, моляться, бо здобули вони безнастанну молитву неослабно умом, що діє в серці.

22. Одне — нечистота молитви, инше — вигублення, ще ин­ ше — викрадення, і зовсім инше — наруга. Нечистота молитви — це, стоячи перед Богом, віддаватися недоречним помислам; вигублення її є віддаватися в полон безпотрібних турбот; викра­дення — коли думка непомітно відлітає й ширяє собі, а наруга — коли якийсь підступ наближається до нас під час молитви.

Ат. Молитву по-різному пошкоджують то осквернення, то руйнування, то викрадення, то наруги. Одне є осквернення мо­литви, инше — її руйнування, ще инше — викрадення й инше — наруга. Нечистота й осквернення молитви відбувається тоді, коли хто тілом стоїть перед Богом, а ум його обертається в без­чинних мріяннях і неподобних помислах. Руйнування молитви стається тоді, коли, молячись, умом своїм віддаєшся турботам про непотрібне й некорисне. Викрадення - це коли ум раптом здійметься й потрапить сам не знає куди, немов би чужий нам, так що й коли повернемо його до себе, нічого пригадати не можемо. Наруга ж - коли підходить якийсь ворожий підступ, дражнить і хулить, бажаючи якось відволікти увагу, смутити молитву й розвіяти наше благоговіння.

23. Якщо ми, стоячи перед Богом, не є наодинці (під час уставної молитви), то внутрішньо, лише в душі приймімо образ того, що благає; а якщо немає біля нас служителів похвал, то й зовнішньо, тілом, приймімо молитовне положення: бо в не­досконалих ум часто налаштовується (формується) відповідно до положення тіла.

Ат. Якщо ми молимося спільно з иншими, то вистачає лише умом і серцем являти перед Богом внутрішні порухи душі, не набуваючи сумного чи плаксивого виразу обличчя й не роблячи жодних знаків тілом, які б показували, що в нас на душі, — щоб одні не стали нас почитати, а инші щоб, може, й не підсмію­валися з нас, бо підпадаємо спокусі сум'яття й озлоблення. Але коли ми самі й ніхто нас не бачить, щоб осміяти, то, коли хо­чемо, можемо й лице молільника мати, і голос сумовитий, і сльози проливати, руки здіймати, класти земні поклони, яв­ляючи страх і благоговіння перед Богом, неначе б ми бачили перед собою якогось великого земного царя. Бо недосконалі спочатку тілесно являють те, що має бути в душі, а потім через це зовнішнє й у душі витворюються справжні почуття й налаш­тування, які спочатку були лиш тілесно.

24. Усі, а найбільше ті, що йдуть до царя, аби отримати (випросити) відпущення боргу, мають потребу в несказанній (нелукавій) скрусі (зворушливому смиренні).

Ат. Усі, що бажають стати перед царем, щоб йому вкло­нитися, мають потребу у великому страсі, скрусі серця і сми­ренні, а особливо ж ті, що йдуть до нього, сподіваючись випро­сити прощення їхнього боргу. Бо, бачачи їх перед собою в такій сердечній скрусі й у сльозах, він, звичайно, змилосердиться над ними й дарує їм те, чого бажають. Так треба нам приступати до Бога в молитві про відпущення гріхів із крайнім смиренням, у великій скрусі й у сльозах. І Він відпустить нам.

24. Б). Якщо ми ще перебуваємо у в'язниці, послухаймо того, що говорить Петрові; опережися стрічкою послуху, поз­будься своїх бажань і нагим від них приступи до Господа в мо­литві, призиваючи волю Його одного[2]. Тоді приймеш у себе Бога, який у свої руки візьме стерно душі твоєї й почне тобою безбідно кермувати.

Ат. Ми, що ще перебуваємо у в'язниці мрячної гріховности, якщо хочемо звільнитися від неї, послухаймо Христа, як Петро ангела, що прийшов випровадити його з Іродової в'язниці. Пет­ро притьмом виконав його волю, й одразу спали з нього залізні окови й відчинились ворота: він вийшов і визволився від смер­ти. Тож підпережімось і ми стрічкою послуху, взуймося в готов­ність виконувати те, що звелено, позбудьмося своєї волі й, ціл­ковито обнажившись із неї, приступімо до Христа, просячи Його у своїй молитві, щоб сподобив Він нас творити волю Його. Тоді оселиться всередині в нас Бог й почне Сам тримати стерно ума нашого, керувати нашою душею й охороняти нас від бід та небезпек.

25. Підвівшись від ласолюбства й любови до світу, відкинь турботи, позбудься помислів, відкинь тіло, бо молитва є не що инше, як відчуження від світу видимого й невидимого Що же у мене на небі? Нічого. /, крім Тебе, чого на землі бажав я? Нічого, лише завжди нерозсіяно припадати до Тебе в молитві. Дехто багатства, инші слави, ще инші здобутків бажають. Мені ж любо прихилятися до Бога, прагну покладати на Нього надію безпристрасности моєї (Пс. 72, 25. 28).

Ат. Якщо хочеш творити добру й боговгодну молитву, встань і скинь із себе пристрасті й турботи світські, відкинь ум свій від усіх помислів і мрій, очисти своє серце від скверних похотей, зв'яжи всіляку свою волю, відвернися від тіла й плотського мудрования й піднесися всім твоїм бажанням до Бога. Бо мо­литва є не що инше, як забуття цього дочасного світу й усього, що в нім, як казав пророк до Бога: Господи, що мені шукати на небі й на землі, окрім єдиного преславного Твого лиця? І нині Ти знаєш, що істинно нічого я не хочу, як нерозлучно пере­бувати з Тобою у моїй молитві й припадати увагою і любов'ю до Твоєї краси. Одні бажають багатства, инші слави, ще инші здо­бутків, а в мене все бажання і прагнення спрямовані до того, щоб злучитися мені з Тобою, і як вогонь проникає залізо, нехай запалаю я благодаттю Твоєю. От тоді, на що без сумніву спо­діваюся, Ти очистиш мене від усіх пристрастей і вчиниш осяй­ною мою душу.

26. Віра окрилює молитву, бо без неї та не може піднестися на небо.

Ат. Тепла віра й надія дають крила молитві, аби вона під­носилася до неба, бо без них сам ум жодної молитви зродити не може, не те що такої, яка підіймалась би до Бога й приносила плід.

27. Будемо ж і ми, пристрасні, невідступно благати Госпо­да, бо тепер всі безпристрасні, вийшовши з пристрастей, набули поступу в безпристрасності.

Ат. Будучи одержимі пристрастями, станемо якнайстаранніше і з вірою благати Бога, щоб очистив Він нас від усього нашого непотребу. Бо й тих, що тепер є чистими й прослав­леними, теж долали й спокушували пристрасті, однак вони ста­ранно благали Господа, і Він визволив їх від цих пристрастей та й очистив від сопуху та злоякісности їхньої.

28. Хоча й не боїться Бога цей суддя, але тому, що надо­кучає йому душа, що овдовіла від Нього через гріх і падіння, то Він оборонить її перед її суперником - тілом і від її ворогів — злих духів (Лк. 18, 3-7).

Ат. Якщо суддя цей неправедний, про якого написано в Євангелії, що він Бога не боявся, врешті явив правду вдові: pахистив її й покарав її ворога лише тому, що вона часто при­ходила до нього й надокучала йому своїми проханнями то слізь­ми, тож наскільки більше Бог, великий і многомилостивий суддя, якому й нікого боятися, якому жодні прохання не надо­кучають і який не обтяжується щохвилини роздаровувати ми­лості й дари, змилосердиться, чуючи невтомне голосіння і плач душі, яка овдовіла від небесного Нареченого свого Христа через свої гріхи, плаче перед ним удень і вночі, благаючи Його допо­могти їй позбутися ворогів, що спричинили таке гірке стано­ви ще та й тримають її в нім. Так, змилосердиться й швидко, швидко оборонить її, звелівши цьому нерозумному тілові не спокутувати більше душу й відкинувши демонів з такою силою, що вони не скоро спокусяться знову повстати проти неї, та й і її саму заспокоїть і втішить.

Мн. Для Бога немає Бога, якого б Він боявся, ані чоловіка, якого б Він соромився. Бо Він не зважає на особи, завжди пра-нсдним судом судить, покривдженого захищаючи, а кривдни­кові відплачуючи за своєю правдою і милістю.

28. Б). Вдячних благий наш Купець (Збавитель) притягує до своєї любови скорим виконанням їхніх прохань. А невдячні душі, як псів, голодом і спрагою за тим, що просять, змушує довго сидіти перед собою у молитві, бо невдячний пес, отри­мавши хліб, одразу відходить від того, що йому дав.

Іл. Бог з готовністю виконує прохання вдячних своїх рабів, цим ще більше притягуючи їх до своєї любови. Прохання ж невдячних виконує неквапно, щоб вони якомога довше моли­лися й, отримавши те, що просять, після важкої молитви заради труду не забували про дар. Бо часто трапляється, що, одержавши те, що просять, скоро забувають про благодіяння, як трапилося з Ізраїлем: Потовстішав Єшурун... став ситий... і покинув Бога, що створив його (Втор. 32, 15)

Ат. Благий небесний Покупець наш, Бог, що всіляко ста­рається нас присвоїти, влаштовуючи спасіння душ наших, для того, щоб збудити більшу любов до Себе в добрих і вдячних рабів Своїх і чудом милости здобути їх, одразу подає їм те, що вони просять. Але ті душі, що невдячні, одразу ж віддаляються від Нього, щойно отримають благодать, забуваючи про дар й не продовжуючи молитися, — тих Він змушує довго молитися пе­ред Собою, щоб, прагнучи того, що вони просять, не відда­лялися від Нього, а перебували у святій Його волі та й не були подібні до псів нерозумних, що, тільки-но отримавши хліб, одразу відходять від того, що дав їм його.

29. Перебуваючи довго в молитві (й нічого не отримуючи), не кажи, що нічого не здобув, бо ось уже й здобув. Бо чи ж є якесь вище благо, аніж припадати до Господа й у злуці з Ним перебувати безнастанно?

Ат. Не кажи, що стільки часу стоячи на молитві й так довго благаючи Бога, не отримав ти нічого. Досить із тебе доброї на­вички до молитви, яку ти через це здобув. Бо це є ангельське діло й великий дар, щоб нерозлучно перебувати з Богом й стоя­ти перед Ним, як перед любим товаришем, і радіти.

Мн. Не печалься, коли просиш про щось Бога, а Він не скоро тебе чує й зволікає із виконанням твого прохання. Ти бо не мудріший за Бога. Це трапляється тобі або тому, що ти, мож­ливо, негідний того, про що просиш, або тому, що шляхи серця твого не відповідають тому, про що просиш, а супротивні йому, або тому, що ти не досягнув ще тієї міри, щоб умістити дар, про який просиш, — отож не слід тобі завчасу ні бажати, ані шукати того, що належить до вищих мір, щоб не посоромився через твою невмілість у тобі дар Божий. А що легко здобути, те й легко втратити, а з трудом здобуте уважно й дбайливо зберігають30.    Не так боїться засуджений, ставши для вислухання ви­року своєї кари, як старанний молільник, ставши на молитву. Тому, хто мудрий і уважний, той дією цього одного спогаду може відвертатися від досади, гніву й від турботливосте, що не дає спочинку, від скорботи, від перенасичення й від усякого гріховного помислу.

Іл. Хто здобув навичку молитися, той дією одного лишень страху — стати перед Богом у молитві винним у чому-небудь, — позбувається багатьох гріхів, нагода до яких випадає щодня.

Ат. Не боїться так засуджений вислухати свій вирок до стра­ти й смерти, що його чекає, як старанний і благоговійний мо­лільник боїться того часу, коли має він стати перед Богом у молитві. Тому розумна людина, згадуючи про це, всі діла свої робить з усією пересторогою і страхом, боячись, щоб Бог, коли стане вона перед Ним у молитві, не осудив її як фарисея: й усіляко старається уникати гніву, осуду, заклопотаности, над­мірного переситу черева й захоплення якимись нечистими й гріховними помислами.

31. Внутрішньою молитвою в душі готуйся до свого молитвослов'я (на молитовному правилі), і скоро здобудеш поступ. Бачив я тих, що ревні в послусі й водночас не недбалі, що мають силу, пам'ятати про Бога своїм умом, які, тільки-но ставши на молитву, одразу опановували свій ум (самозосереджуючись) й струмками проливали сльози, бо були приготовані святим пос­лухом.

Іл. Перед тим як маєш стати на молитву, налаштовуй свій ум на моління й скоро здобудеш поступ у молитві, якщо ро­битимеш так завжди.

Ат. Перш ніж підеш на молитву, вчися молитися як слід в себе в нутрі. Старайся також тримати ум свій завжди зібраним і, що б ти не робив, пам'ятай, що стоїш перед Богом. Так швидко здобудеш ти навичку й під час молитви мати своє серце, звер­нене до єдиного Бога, і з поміччю Божої благодаті й небесного просвічення матимеш у ній поступ, мірою свого труду і старанности. Бачив я деяких, котрі старанно відбували послух, на них покладений, і водночас щосили старалися пам'ятати про Бога. За те, коли ставали вони на молитву, одразу перемагали свій нестримний ум і тримали в собі його зосереджено. Вод­ночас розкривалося їхнє серце від великого зворушення і з очей їхніх починали, як струмки, текти сльози. Цей дар виблагали для них добрий і ревний послух і чиста молитовна думка, яку мали до того у своєму умі й у своїй душі.

32. Псалмоспів з иншими супроводжується полоненням і непостійністю, а на самоті не так. Але на цього нападає при­гнічення духу, а тому співдіє старання инших.

Ат. Тим, хто співає псалми з иншими братами, співдіє ста­ранність, яку спонукує приклад инших і небажання видатися гіршими за них. Але тут трапляється, що ум розкрадається, пишається і блукає то туди, то сюди і подібне. Але коли хто співає псалми сам, то спокушується лише тим, що на нього нападає пригнічення духу й нудьга під час правила, підбурюючи чи поспіхом його завершити, чи зовсім полишити під тим при­водом, неначебто він натомлюється й не може довго співати сам.

33. Любов воїна до царя показує мистецтво воювати, а лю­бов монаха до Бога виявляє час молитви й перебування в ній (як довго стоїть на молитві і як ревно молиться).

34. Твій стан (духовний уклад) покаже тобі твоя молитва, бо богослови назвали її дзеркалом монаха.

Ат. Молитва твоя виявить твій душевний стан, який він; бо вчителі нашої Церкви кажуть, що дзеркалом монаха є його молитва, і вона виявляє, добрий він чи лихий. Як дзеркало показує, чи вродливе обличчя, а чи потворне, так молитва показує, ревний чи ні монах до Бога: Ревний і благоговійний одразу кидає свої справи, щойно настане час молитися, і ква­питься до молитви як до діла щонайприємнішого для нього й радісного, й увесь час молиться з усієї душі, а нестаранний і неблагоговійний, коли й приходить та й стає на молитву, то молиться, докладаючи великого труду й нехотячи, більше ті­лом, аніж душею.

35. Хто робить якусь справу й продовжує нею займатися, коли застане його за нею час молитви, з того насміхаються де­мони, бо саме це й мета тих ворогів, щоб однією годиною викра­дати в нас иншу.

Ат. Хто, коли настане час молитви, не полишає своєї роботи й усякого діла, що його робить, незакінченим, як той, якого застануть, і не біжить на молитву, а залишається завершити його, щоб потім помолитися, з того явно насміхаються демони. Бо це їхня мета, щоб насміхатися з нас, навчаючи нас пере­носити справу зі сприятливого для неї часу на несприятливий і так порушувати порядки нашого життя, а з ними й душу; а щодо молитви ще й те, що коли настане її час, а ми поміж тим вто­мимося роботою й молитву полишимо зовсім, або якщо й ста­немо молитися, — щоб квапилися звершити її будь-як, зі збенте­женням ума, побіжно прочитуючи те, що слід, не докладаючи уваги, почуття й зворушення.

36. Не відмовляйся помолитися за душу иншого, хоч ти й не здобув молитви (сильної і діяльної); бо часто віра того, що просить (помолитися), спасає й того, хто зі скрухою починає за нього молитися.

Ат. Якщо коли хто й просить тебе помолитися за свою душу, то, хоча й не маєш ти ні чесноти, ні чистої молитви, усе ж, бачачи свою негідність, не відмовляйся помолитися за нього. Тому що заради того, хто впокорюється й просить тебе помоли­тися за нього, може влаштуватися спасения вас обох: того, хто просить молитви, за його віру, а тебе, якщо помолишся за ньо­го, за сердечну скруху.

37. Не пишайся, коли твою молитву за инших буде вислухано, бо це їхня віра подіяла й узяла силу.

Ат. Гляди ж, коли помолишся за инших і тебе буде почуто, не приписуй успіху молитви собі й не пишайся, начебто Бог почув тебе, бо ти добрий, а тримай на серці, що віра тих, які просили тебе молитися, заступилася перед Богом, і Він ви­слухав тебе з великої своєї милости, хоча ти сам був цього не­гідний.

38. Усілякого отрока щодня неухильно розпитують про різну мудрість, якої навчився він від наставника. А від ума вся­кого потрібно, щоб він у всякій молитві являв ту силу, яку прий­няв від Бога. Заради цього належить дослухатися.

Іл. Кожен, каже, учень щодня складає звіт своєму вчителеві, як він вивчив урок. Таким чином від ума у всілякій молитві вимагається такої сили, яку для молитви отримав він від Бога. Тому слід дослухатися, щоб не була наша молитва недбалою, коли можемо молитися належно.

Ат. Кожен учитель і майстер питає дітей, яких навчає гра­моти або мистецтва, чи добре вони вивчили заданий їм урок або виконали завдану їм роботу й заохочує їх щодня рухатися впе­ред, щоб згодом і їм самим стати вчителями чи досконалими майстрами. Так і кожному з нас треба випробовувати себе самих у всіх чеснотах, особливо ж — у молитві, який маємо у них всіх успіх та чи просуваємося ми до досконалосте. Бо в нас є Небес­ний наставник, що навчає нас усілякого добра й просвічує наш ум на ділання його. І настане час, коли Він питатиме нас й вимагатиме звіту з усіх предметів Його навчання. Тому, щоб тоді нам не посоромитися, треба нам тепер випробовувати себе, чи у всьому ми вправні, і якщо виявиться, що в чомусь ми схи­били, намагаймося виправитися. Особливо ж подбаємо про молитву, всіляко намагаючись звершувати її як належить, зга­дуючи в ній великі блага й благодіяння Божі для нас, сокру-шаючись вдячним серцем, якщо й згрішили в чомусь, зі сльо­зами випрошуючи в цьому прощення, щоб не бути нам осудже­ними на суді й відданими на вічні муки.

38. Б) Коли помолишся тверезо, то незабаром боротимешся з гнівом, - така-бо мета у ворогів наших.

Ат. Коли помолимося всім умом нашим і серцем і всією силою нашою, тоді почнуть нас долати злі демони, щоб якомога швидше кинути нас у гнів і лютість, допровадити нас до того, щоб ми сказали чи вчинили щось недоречне й так позбулися можливосте й навіть бажання молитися з таким самим запалом і благоговінням, боячись знову зустріти таку ж сильну спокусу.

39. Будь-яку чесноту, а найбільше молитву, звершуватимемо з багатим почуттям (від душі й серця). Душа тоді почне молитися в почутті, коли стане понад гнівом.

Ат. Робитимемо всяке добре діло, особливо ж звершува­тимемо молитву з усієї душі і з усього серця, щоб вони були гідні свого імени й привертали Боже благовоління. Душа, що пере­могла гнів, зазвичай молиться з усього серця, а коли її ще долає гнів, то її молитва не буває добротною як належиться й справж­нього плоду не приносить.

Мн. Той, що осягнув поступу в житті за Богом, позбувається гніву й жодної неприязні на ближнього не тримає в серці.

40. Що здобувається багатьма моліннями й довгі роки, те довговічне.

Ат. Що здобувається за тривалий час з великими трудами й моліннями, те тверде, надійне, довготривале, довговічне й пере­буде з нами до самого кінця.

41. Хто здобув Господа (той, у кому Він живе), не буде вже сам провадити слова в молитві, бо в такому разі сам Дух засту­пається за нас стогонами невимовними (Рим. 8, 26).

Ат. Той, у кого в нутрі Бог заклав собі оселю, не має потреби вигадувати й придумувати слова молитви; тоді-бо сам Бог усе­сильний, усеблагий просвіщатиме ум його, що й скаже в молитві, і серце запалає, і виливається в почуттях слізного звору­шення, й душу підносить до зітхань невимовних від сильних бажань і глибоких зворушень.

Мн. Тоді, каже, ум Божою благодаттю підноситься вгору до Того, Хто дає молитву молільникові, і той за Його натхненням не турбується про слова, які йому проказувати в молитві: тоді вона лине в нього із серця, без слів виливаючись у полум'яних почуттях благоговіння, відданости й любови.

42. Жодного чуттєвого мріяння не приймай під час мо­литви, щоб не впасти в нестяму.

Ат. Дивись, не приймай під час молитви жодних сторонніх помислів і мріянь, не слухай того, що начебто до тебе звернено, тисячократну поміч і всілякі дарування, а в прийдешньому віці тисячократні вічні блага й Царство Небесне, згідно з трудами їхніми, як каже Євангеліє: сторицею приймуть нині у час цей і життя вічне, і Царство Небесне успадкують (Лк. 18; Мр. 10).

Мн. Замкнув ти утробу свою для благодіянь, і Я замкну лоно моє для помилування тебе в день відплати.

Ще: сотвори благодіяння благочестивому й отримаєш наго­роду.

Ще: чого плачеш, коли молишся, якщо сам, бачачи сльози бідного, не виявляєш йому милости?

45. Вогонь, що найшов на серце, воскрешає молитву, після ж того, як вона, воскреснувши, вознесеться на небеса, буває сходження вогню у світлицю душі.

Іл. Божественне бажання, каже, увійшовши в людське сер­це, пробуджує в ньому молитву, коли ж ця молитва вознесеться на небеса, тоді сходить на молільника Святий Дух, як на святих апостолів.

Ат. Коли вогонь божественного бажання і божественної любови запалає в серці, тоді душа пробуджується до молитви й підносить її в чистому помислі на небеса, звідки потім сходить у світлицю душі благодать Святого Духа й освітлює її ум і серце, очищує їх і чинить їх могутніми, як це було з апостолами.

Мн. Вогнем він називає тут божественне бажання, яке, зро­дившись у серці, й ум підносить на небеса. Тоді, врешті, в таку світлицю душі, вищу за всіляке земне мудрования, буває неви­диме зішестя Божественного Духа, яке було на апостолів з види­мим знаменням.

46. Дехто каже, що молитва краща за пам'ять про смерть; а я оспівую дві природи в одній особі.

Іл. Дехто каже, що краще молитися, ніж пам'ятати про смерть; я ж, каже отець, як у єдиному Христі Спасителі нашому почитаю дві природи - Божу й людську, так і ці дві — молитву й пам'ять смертну — покладаю в однім чині чи ставлю на одну лінію.

Ат. Дехто каже, що молитва дає більше зворушення і благо­говіння, ніж пам'ять про смерть, але я обидві їх хвалю й нероз­дільно почитаю, як почитаю і прославляю дві природи в Христі, божество й людськість, нероздільно й незлито з'єднані, бо вони обидві разом провадять душу до єдиної благодаті й святости.

Мн. Обидві однаково благотворно діють на душу, перепов­нюючи її божественним зворушенням.

47. Бадьорий кінь зазвичай мірою пройденого шляху роз­палюється й прибавляє бігу. Під бігом я розумію піснеспів, а під конем — мужній ум. Такий здалеку чує боротьбу і, приготу­вавшись (до неї заздалегідь), далі стає непереможним.

Іл. Алегорично конем називає він ум і молитву, запевняю­чи, що як кінь, здалеку почувши ворога, дратується, так треба уму, бадьоро приступивши до молитви й ревно її звершуючи, мужньо й натхненно озброюватися супроти пристрасних по­мислів, не дозволяючи їм навіть підступитися до себе.

Ат. Добрий кінь, почавши бігти, розігрівається, і що більше він біжить, то більше розігрівається й додає бігу. Біг — молитва, кінь —' мужній ум, який чим більше співає і молиться, тим біль­ше душа в нутрі запалюється від божественної дії й зодягається силою до перемог усіх спокус і всіх перепон, яких би лишень ворог не нагромаджував на її дорозі, що їх потім вона зустрічає, будучи готовою й озброєною, та й долає їх, перемагаючи ворога й руйнуючи всі його хитрощі, як павутину.

48. Жорстоко є від вуст спраглого відняти воду, але ще жорстокіше душі, що молиться зі зворушенням, відірватися від бажаного стояння перед Богом, перш ніж закінчить вона мо­литву.

Ат. Надзвичайно немилосердно й жорстоко відривати від вуст спраглого воду, не даючи йому втамувати спрагу, що його морить. Але ще немилосердніше й жорстокіше - душу звору­шену й Боголюбиву відривати від бажаного стояння на молитві раніше, ніж вона закінчиться й швидше, ніж він погамує ду­шевну спрагу.

49. Не відривайся (від молитви), допоки не побачиш во­гонь і воду (сердечну теплоту й сльози) вичерпаними, бо, мож­ливо, усе своє життя не матимеш ти такого сприятливого часу для отримання відпущення гріхопадінь.

Іл. Молитві своїй, каже, не перешкоджай, допоки не по­бачиш, що горіння твого серця затихло й вода сліз всохла; бо, можливо, що й усе своє життя не знайдеш ти більше подібного часу для відпущення прогрішень.

Ат. Не відступай від зворушливої молитви, поки не при­пиниться полум'я, що горить у серці, і не зміліють сльози; бо може трапитися, що все своє життя не трапиться тобі такого сприятливого часу, аби відмити свої гріхи. Буває, що Бог багато разів стримує їх - горіння серця і сльози - для твого блага, щоб ти не загордів таким Богом вчиненим ділом, що твориться у твоєму нутрі, але сам ти ніколи не наважуйся себе розсіювати й охолоджувати.

Мн. Не відходь від молитви, поки сподвижні Богом дані сльози і вогонь зворушення не припиняться самі — за ікономією, щоб не запишатися тобі; бо не знаєш ти, що, може, ніколи вже більше не трапиться тобі такого сильного заступництва молитви.

50. Той, що засмакував молитви, часто одним словом, що вирветься в нього, осквернює ум і, ставши на молитву, не зна­ходить, як зазвичай, того, що прагне.

Іл. Одне слово часто осквернює ум чи з причини його не­пристойности, чи із самохвальби або через осудження.

Ат. Хто звідав і пізнав радість молитви, той часто одним словом, що вийшло з його вуст через неуважність, чи почутим випадково від инших, так осквернює ум свій, що не може вже і не сподоблюється представити його на молитві цілісним і три­мати чистим або дійти до попереднього зворушення і сліз чи отримати бажаний смак божественного, як бувало зазвичай.

51. Одна справа якнайчастіше наглядати за серцем, а ин­ша - служити єпископом у серці, як володарем і архиєреєм, що приносить Христові словесні жертви.

Іл. Ум називається володарем, коли тримає в порядку й навчає доброго тілесні почуття; а архиєреєм — коли і внутрішні помисли, і почуття приносить Богові чистими й непорочними.

Ат. Одне діло, щоб ум оберігав серце, як якийсь пан оберігає своє селище й обійстя, не допускаючи в нього лихих побажань, а тих, що ввійшли, виганяє і винищує; а инше — освячувати його й подібно до архиерея приносити його в жертву Богові з усіма його порухами. Це останнє вище і святіше, бо Богові при­свячувати всі свої дії й починання більш цінно перед Його очи­ма, аніж відкидати лише лихі думки, бажання і вчинки.

Мн. Одне пізнавати себе й оглядати, инше — бути єпис­копом і володарем над пристрастями. Останнє вище за перше.

Ще: ум буває володарем, коли все в собі й біля себе, як-от, сили душевні й почуття тілесні, тримає в порядку й керує ними належно; а архиєреєм — коли за посередництвом молитви при­носить на божественний жертовник чисті й непорочні помисли й почуття. Також діло володаря наглядати за тим, що навколо, а діло архиерея наглядати й за тим, що навколо, і за тим, що всередині.

51. Б). Одних, як каже дехто, хто отримав звання від бого­слов'я, святий і пренебесний вогонь, зійшовши, пропалює через те, що не досить вони ще очистилися, а инших просвічує, бо досягнули вони міри досконалости. Один і той самий вогонь іменується і очисним, і тим, що просвічує. Тому одні після молитви виходять, немов із вогняної печі, відчуваючи полегшу від скверни й матерії, а инші виходять немов з области світла — просвічені, одягнені в подвійну ризу смирення і радости. Ті, які після молитви не зазнали ні першого, ні другого, молилися тілесно, щоб не сказати — по-юдейськи, а не духовно.

Ат. На тих, як каже Григорій Богослов, ум яких стоїть як володар й охороняє серця їх від усякого зла, щоб не спокушувано їх, сходить Святий Дух як небесний вогонь, спалюючи їхні пристрасті, очищуючи нечистоти й визволяючи їх від насилля, яке вони терплять від гріховних потягів. А тих, у яких ум твере­зий і пильний, як архиєрей, освячує і приносить Богові в жертву серце з усіма його благими порухами, божественна благодать просвічує, як чистих, чинить світлосяйними, як досконалих, і могутніми, як гідних діяти у вертограді Божому, щоразу збіль­шуючи свою любов до Домовладики. Ці таким чином бувають престолом і оселею, постійною і пребагатою, великого Небес­ного Царя. Та й не дивуймося прояву таких дій, бо Писання називає Бога вогнем жерущим (Втор. 4) і спопеляючим зло, і світлом, що осяює чесноту й звеселяє душу. Тому одні, закін­чуючи молитву, відчувають, що Божою благодаттю їхні серця омилися, немов у купелі, та й очистилися й отримали полегшу від пристрастей. Для цих, як ми сказали, Бог є вогонь жерущий. А инші виходять після молитви немовби з якогось осявання їх світлом, просвічені, променисті й одягнені у велике смирення і душевну радість, немовби сам Христос, їхній Владика, зодягнув їх у свій царський хітон. А в тих, що покидають молитву, не відчуваючи якоїсь із цих дій, молилося тільки тіло, а не душа їхня: такі радше суть невірні юдеї, ніж добрі християни.

52. Якщо тіло, торкаючись до тіла, міняється під його дією, то як же не змінитися тому, хто до Тіла Божого торкається чис­тими руками?

Іл. Якщо той, хто рукою взяв людську руку, раптом за дією бісів стає зовсім иншим, то як не змінитися тому, хто чистими руками торкається Тіла Божого?

Ат. Якщо коли одне тіло наближується до иншого й тор­кається до нього, змінюється його спокійний стан на сильну симпатію, то чи ж можна, щоб чудом не змінився, не очистився й не просвітився той, хто після наближення до Бога в полум'яній молитві, після довгих коліноприклонінь, виливши щирі благодарення і славословлення, простягає свої руки й ними обіймає й приймає пречисте Тіло Господа, причащається Його пречистої Крови в предивному таїнстві Євхаристії? Це може трапитися тільки з тим, хто негідно приступає до цього таїнства, як Юда-прадник, який за Тайною вечерею тримав зло у своїм серці.

53. Можна бачити, що, як цар земний, і наш благий Цар деколи сам, деколи через приятеля, а инколи через раба, та трапляється, що й невідомою дорогою, роздає воїнам свої дари, — утім, все згідно з тим, як зодягнені ми у смирення.

Ат. Дивлячись на те, як земний цар роздає дарунки слугам своїм, воїнам, начальникам, можемо думати про те, як Бог дає свої дарування рабам своїм. Бо як той иноді подає дар своїми руками, а инколи посилає його через товариша, а буває — через раба, инколи, перевдягнувшись, щоб його не впізнали, скритними шляхами подає дар свій. Так і Цар Небесний і вічний багатьма й дивними способами й діями почитає і збагачує своїх воїнів — иноків, а особливо тих, що облечені в пречесну ризу смирення.

54. Як цареві земному огидний той, що, стоячи перед ним, відвертається й розмовляє з його ворогами — свого владики, так і Господь гидує тими, хто, стоячи перед Ним на молитві, прий­має нечисті помисли.

Ат. Як дочасний цар гнівається на тих, що стоять перед ним, аби розмовляти з ним, а поза тим без страху відвертаються вбік та й розпочинають розмову з його ворогами, сміються з ними й регочуть, так і вічний наш Цар ненавидить того, хто, стоячи перед Ним на молитві, звертає свій ум і серце до Його ворогів — лихих помислів, почуттів і бажань. І провадить з ними у нутрі гамірну бесіду про непотрібні речі й діла, та ще й пишається цим і величається.

55. Пса, що наближається, проганяй зброєю; і скільки б він не підступав, не піддавайся йому.

Іл. Псом називає демона, що хоче перешкодити нашій мо­литві. Проганяти його треба зброєю чесного хреста й молитвою; скільки б разів він не підступав з ганьбою, вражай його мо­литвою, творячи її попри його підступи.

Ат. Добрим тримай свій ум повсякчасно, особливо ж під час молитви, і коли побачиш, що наближається цей нахабний пес — демон, що підкрадається з лукавим наміром викрасти ум твій і серце твоє від Бога відтягнути куди инде, — жени його, не шко­дуючи, і не дозволяй підходити до себе, щоб він не звабив тебе; і скільки б разів він не підходив, не припиняй протистояти йому й проганяти його. Будь мужнім і не давай йому місця під жодним приводом, не слухай його й зовсім не дозволяй розважати тебе.

Мн. Псом називає він тут демона, що норовить під будь-яким приводом відвернути ум від молитви: його треба відганяти молитвою проти нього до Бога.

56. Проси плачем, шукай послухом, стукай терпінням, бо так кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють (Мт. 7, 8).

Ат. Випрошуй Божу поміч слізьми, шукай її послухом і сту­кай до дверей благости Господньої терпінням і чеканням. Так виконується те, що обіцяв Господь: кожний бо, хто просить, одержує та ин.

57. Пильнуйся, як би не трапилося тобі молитися за жінок; щоб не обікрали тебе вороги.

Іл. За жінку, каже, не молися, щоб за цим, без сумніву, добрим ділом не обікрав тебе ворог.

Ат. Бережися молитися за якусь вродливу жінку, спогад про яку викликає тривожний рух у твоїй крові, аби при цьому ворог не заманив тебе до нечистих помислів, а через них і до блудної похоті; так що, бажаючи зробити добро, ти сам перебуваєш у небезпеці впасти в зло. Тому відвернися від цієї думки, як від бісівської сіті, що її почав розкладати перед тобою ворог, щоб потім посміятися з невмілого доброчинця — молільника.

58. Не викривай своїх плотських діянь детально, як вони були, щоб не зрадити тобі самого себе.

Ат. Коли в молитві благаєш Бога про прощення, не виказуй детально плотських гріхів своїх з усіма обставинами, як ти їх чинив; як би таким спогадом не розтривожити гріховного похо­тіння і не стати зрадником себе самого, осквернюючи себе від­родженням ницих бажань.

Мн. Завваж, що своїх сороміцьких діянь не слід детально виявляти у своїй молитві.

59. Нехай не буде для тебе час молитви часом для розгляду необхідних речей, нехай навіть духовних: коли ж ні, то ти пов­сякчас сам губитимеш своє найкраще.

Ат. Коли молишся, не вдавайся до роздумів про що б то не бу­ло, ані навіть про Писання, ні про инше що корисне для душі, бо будеш ти губити кращий свій плід і тратити найважливіше. Тому необхідно тобі в цей час тримати свій ум весь зібраним у собі самому, і що кажуть слова, що їх вимовляє твій язик, те говорити внутрі до Бога своїм умом без жодного стороннього помислу. Бо думка, спрямована до Бога, до Нього й припала, вона є найдив­ніша, найпотрібніша і найцінніша з усіх благих помислів, які просвічують твій ум. То чи ж доречно якому-небудь з них надава­ти перевагу у твоїй молитві, що є єдина необхідна, перед думкою, що стоїть перед Богом? Облиш все инше й тримай її одну.

60. Хто безнастанно тримає жезл молитви, той не спітк­неться, а якби це сталося, не впаде зовсім, бо молитва є благо­честиве заохочення Бога (поміч).

Ат. Хто завжди тримає жезл молитви, щоб спиратися на нього,, того душа не спіткнеться. Якщо й трапиться їй спітк­нутися й упасти в якесь прогрішення, не впаде цілковито або, впавши, не розіб'ється на смерть, бо молитва може одразу під­тримати її й поставити просто на ноги. Молитва — це певний великий солодкий та улюблений заохочувальник Бога, що сто­їть перед Ним і спонукає Його явити милість душі, що кається, нехай наблизиться як многоблагоутробний Отець із розкри­тими обіймами, з радістю прийняти блудного сина й до його невимовної радости пригорнути його до Своїх грудей.

61. Про користь молитви судитимемо із бісівських підні­жок, що трапляються під час церковних служб, а про її плід – з перемоги над ворогом. З цього я пізнаю, — каже псалмопівець, — що Ти уподобав мене, коли не буде тішитись під час боротьби ворог мій з мене (Пс. 40, 12).

Ат. Користь від молитви можемо зрозуміти із перепон, що їх чинять нам біси під час богослужения, ще поки підемо ми до церкви, щоб не допустити нас зібратися перед Богом. Якщо б небула молитва вгодна Богові і для нас корисна, біси не старались би так перешкодити нашому виходові до церкви й всіляко пере­шкоджати нам належно молитися в церкві зовнішньо через очі і слух і внутрішньо через смуту помислів. Плід же молитви мо­жемо пізнати з любови, яку нам являє Бог, сповнюючи нас відрадою, коли молимося до Нього з усього серця, і втішаючи нас перемогою над ворогами, коли бачимі, як силою молитви бувають уражені наші вороги - демони й утікають від нас разом з породженнями їхніми - пристрастями й порочними помис­лами. Бачачи такий Божий покров і таку Божу благодать і силу, що діє в нас через молитву, душа радіє, а вороги журяться й терзаються, як казав св. Давид: з того, що Ти не залишив мене, Господи, в час молитовної борні моєї і не дав моєму ворогові перемогти мене й порадіти наді мною, як він того хотів, пізнаю, що Ти любиш мене, пильнуєш і оберігаєш, як раба і свого друга.

61. Б). Я взивав, каже ще псалмопівець, з усього серця мого (Пс. 118, 145), тобто і тілом, і душею, і духом, бо де два останні зберуться, там Бог серед них.

Ат. У храмі співають: Я взивав з усього серця мого, тобто вус­тами, душею і умом до милостивого Бога, і Він вислухав мене й вибавив від аду душу мою. І Господь каже в Євангелії, що де двоє або троє зберуться в Його ім'я, з любови до Нього, там Він з ними й посеред них. Так і в тій молитві, в якій поєднуються душа й ум у благоговійності, скрусі й зворушенні, воістину співприсутній сам Бог, який і подає їм діяльну силу.

62. Як тілесне, так і духовне не все для всіх (і у всіх) однакове. Одним більше відповідає поспішний псалмоспів, иншим — повільний, бо ті кажуть, що борються з полоненням, а ці – з невмінням.

Ат. Як тілесні сили, так і душевні дарування не у всіх одна­ково рівні. Як щодо тілесного один хоче одне, а инший инше, гак буває й щодо душевного. Тому й у псалмоспіві одні люблять співати швидко, а инші повільно. Ті, що співають швидко, ка­жуть, що роблять це для того, щоб під час повільного співу не полонився їх ум і його не розкрадали инші помисли. А ті, що співають повільно, кажуть, що роблять це, аби краще затямити те, що читають, і не помилятися, — ще-бо вони не навчилися як годиться і не вправні в читанні. Утім, треба зіставляти те й те з розмислом, відповідно до часу й до инших справ.

63. Якщо невідступно голоситимеш до царя проти своїх ворогів, коли вони приступають до тебе, то відважуйся — не­довго потрудишся. Бо вони й самі опісля швидко відступлять від тебе, тому ці безпотрібні не захочуть бачити тебе володарем вінця за боротьбу з ними молитвою; але, крім того, вони по­біжать, побиті молитвою, як нагайкою.

Ат. Якщо невідступно благатимеш Небесного Царя, щоб за­хистив тебе від ворогів, коли вони оточать тебе зі спокусами, то май благонадійну до Нього відвагу: не доведеться тобі довго трудитися, щоб прогнати їх. Вони й самі скоро втечуть від тебе, бо приступили, щоб перешкодити тобі молитися і, втомивши тебе нападом і виснаживши твою мужність і терпеливість, зму­сити припинити молитву: але бачачи, що ти несхитно проти­стоїш їм і борешся, не шкодуючи себе, і знаючи, що за це ти тим красивіший отримаєш вінець, чим більше перебуватимеш у мужній борні, притьмом утечуть й, не хотячи, зі заздрости при­несуть тобі своєю боротьбою вінці. Отож, тому вони й утечуть, особливо ж тому, що не зможуть вони знести полум'я молитви, що, як жар, палить їх і пече гірше за адський вогонь.

64. Здобудь усіляку мужність, і матимеш Бога за вчителя у своїй молитві. Того, щоб бачити очима, не можна навчитися словом: це приходить природно. І красу молитви (не можна уздріти) за словами иншого — вона сама в собі має Бога за на­ставника, що вчить чоловіка розуму (Пс. 93, 10), даяй молитву молящемуся і благослови літа праведного (1 Сам. 2, 9)[3].

Іл. Здобудь мужність, тобто велику старанність до молитви, і сподобишся мати Бога наставником у ній.

Ат. Присилуй себе завжди стояти на молитві старанно, тер­пеливо й мужньо, і досягнеш того, що сам Бог укріплятиме тебе і в ній і навчатиме. Як око має природну здатність бачити й не потребує, щоб його в цьому ще й словом повчали, так і коли душа добра стремить до Бога у своїй молитві, то Він природно просвічує її й навчає стояти в молитві перед Ним зі страхом і любов'ю. І ніхто не може дати иншому пізнати словами красу молитви ані витлумачити способу, яким Господь сам керує ду­шею і вона перебуває з Ним. Бо Він навчає чоловіка розуму. Він зодягає просвіченням ум і вкладає в серце благі устремління. Він благословляє довголіттям всякого свого раба, що молиться до Нього з вірою і теплим бажанням. Так, воістину так є, як вчить нас Писання і показує досвід.

Мн. Не у вчителі, каже, маєш ти потребу для молитви, а у власній до неї старанності, заради якої сам Бог буде тобі настав­ником у молитві. Того, хто терпляче й старанно молиться, Бог своїм безпосереднім просвіченням навчає молитви й позбавляє ум його від блукання і серце від полону. Там само у св. Максима: той, хто щиро любить Бога, мо­литься зосереджено, і зосереджено молиться той, хто щиро лю­бить Бога. Не може зосереджено молитися той, у кого душа приросла до земного. Отож, не любить Бога той, в кого ум зв'я­заний пристрастям до людських речей. Там само у св. Ніла: молитва є піднесення ума до Бога. Ува­га, що шукає молитву, молитву знаходить, бо за увагою природно прийде й молитва. Тож турбуймося тільки про це.

[1] Пояснення Ліствиці є Іллі, єпископа Критського, Атанасія, єромонаха, Також критянина; у новому виданні св. Отців Міґне після кожного слова подано завваги багатьох щодо різних думок, які містяться у слові. У Ліствиці, що її видала Оптина пустинь, в кінці додано багато доречних пояснювальних завваг. Вміщуючи Слово про молитву св. Ліствичника у цей невеличкий збірник, під кожним пунктом додаємо його пояснення, при чому запозичення з єп. Іллі позначатимемо Іл., з Атанасія — Ат., з Меня — Мн. В Оптинському виданні на це Слово немає жодного пояснення.

[2] Кажучи: Твоя, Господи, нехай буде воля, або: Якими знаєш, дорогами спаси мене.

[3] Цит. за Септуагінтою

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святі отці про молитву та духовну тверезість" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!