Повчання Святого Ефрема Сирійського

Святі отці про молитву та духовну тверезість

Повчання Святого Ефрема Сирійського

1. Віддаймо славу Тому, Хто дає свій страх у наші серця: Він-бо вчить чоловіка розуму (Пс. 93, 10). Острах Господній — початок мудрости (Прип. 1,7).

2. Початок доброго життя — сльози під час молитви; а поча­ток правильного способу мислення — слухання Слова Божого.

3. Добре прийти на літургію раніше за всіх, однак зле без потреби залишати службу перед відпустом.

4. Коли зайдемо в Божий дім, нехай не витає наш ум хтозна- де, навпаки, нехай наша внутрішня людина займеться спогля­данням і молитвою. А молячись, говоритимемо: Отче наш, Ти, що ecu на небесах, — щоб жодні инші помисли не бентежили наш ум.

5. Стоячи на молитві, знай, перед Ким стоїш. До Нього нехай буде звернена і вся твоя душа, й усе твоє серце. Затям, що кажу.

6. Здобути страх Божий, щоб і біси тебе боялися; лише зов­нішнє марнотне.

7. Молитимемося, щоб сподобитися нам дарування, а спо­добившись, не будемо про себе високої думки.

8. Зусібіч оточи дім (своєї душі) стіною (тверезої уваги) й не залишай в огорожі щілини, аби ворог, увійшовши в неї, не роз­грабував твого дому (це — турботливий помисел) й не став ти винний у своїй погибелі.

9. Не завжди дує однаковий вітер (спокус), а бувають у віт­рах переміни: тому треба привчатися до діла (різної боротьби), бо ж не відаємо, що день може вродити (Прип. 27, І).

10. Мала недбалість породжує гріх, і мала духовна твере­зість відвертає велику шкоду.

11. Шукай Господа, любий, усіма силами твоїми, аби спас­тися твоїй душі й пороку не загніздитися у твоєму серці.

12. Не люби тілесного спокою, щоб не знайти собі в ньому духовної шкоди.

13. Не завдавай собі непомірної роботи, бо добре є й ко-рисно робити все в міру й за порядком.

14. Терпеливе й без скорботи звершення Божого діла за встановленим порядком дають Божий страх, пам'ять про смерть і муки Христові.

15. Краще займатися ділом, молитвою і роздумуванням, читаючи Божественні Писання, аніж припиняти це невчасно й пустословити, від чого зроджується брехня.

16. Хто збирає у свою скарбницю молитви й милостині, той багатіє в Бога. Инші нагромаджують собі гроші, ти ж нагромад­жуй собі молитви й милостині. Инші потішають себе флоярами й музикою, ти ж потішайся псалмоспівом і прославою Бога. Одні знаходять веселість у задоволеннях, а ти звеселяйся в Бозі, Який тобі й усім, хто полюбив Його, приготував вінець слави.

17. Недбалий думає про те, щоб почути на молитві «амінь», а того, хто молиться тверезим умом, не обтяжує тривала служба.

18. Нехай не впаде на нас те, що сказав був пророк: Губами тільки мене шанує, а серце своє віддалив від Мене (Ісая 29, 13).

19. Неначе молот і кувадло примісти в своєму умі й випробовуй помисли свого серця, і які виявляться негідними, — ви­кидай геть.

20. Лукавому помислові так само погано дозволяти про­ростати в душі, як бур'янові на грядці з овочами.

21. Чи може острів, що лежить посеред моря, зупинити хви­лі, аби ті не вдаряли об нього? Але ж він протистоїть їм. Так і ми не можемо зупинити помислів, але можемо їм противитися.

22. Чому инколи душу перемагають помисли? Бо вона не противиться їм, а дозволяє заходити всередину, і вони, зна­ходячи там собі поживу, поступово розладнують душу.

23. Перш ніж закорениться в тобі пристрасть, вирви її з себе, і ще перед тим, як дасть паростки, висмикни її корінь зі самих глибин. Бо якщо допустиш, аби вона закоренилася в тобі, то вона пануватиме над тобою.

24. Хто тверезо молиться, той палить демонів; хто ж мо­литься розсіяно, з того вони насміхаються.

25. Під час молитви не заводь сторонньої бесіди, і не зать­мариться ум твій для молитви.

26. Великий дар — сльози в молитві, а захоплюватися бісів­ськими помислами — те саме, що смерть.

27. Серце, що впало з висоти небесних думок, біси при­в'язують до земних речей; а коли погордить воно тлінним, то прийме нетлінне.

28. Піднесімо ум вгору: мине ще трохи часу й перейдемо звідсіля, а те, що ти зібрав, кому воно буде? (Лк. 12,20).

29. Нехай твої руки роблять благе, щоб міг ти й тому, що в нужді, подати (Еф. 4, 28). І нехай серце завжди буде звернене до Господа, і тоді робитимеш борошно, що прибуває, а не міліє.

30. Молися Богові, проливаючи сльози перед Його благо­даттю; Тоді твоя молитва буде як кадило (Пс. 140, 2) перед Ним.

31. Поки не погордує хто страхом Божим, доти він не згрі­шить. Чи хочеш не грішити? Зберігай страх Божий.

32. Завжди май перед очима Господа, бо Він спасає тих, що уповають на Нього.

33. Співай, любий, духом, співай і умом: Які солодкі для гор­тані моєї слова Твої; ліпші за мед вони для уст моїх! (Пс. 118, 103)

34. Нехай страх Божий у твоїм серці буде тим, чим зброя в руках воїна: ним у смиренні відбивай спокуси, що їх наводить на тебе диявол; нехай стануть твої вороги як порох. Сміливим будь, бо, маючи таку зброю, не зазнаєш ти поразки.

35. Нехай завжди перед твоїми очима буде страх Божий, і гріх не запанує над тобою. Не кажи: «Нині згрішу, а завтра роз-каюся». Бо нічого певного не маєш щодо завтра. Нині каяти­мемося, а про завтра подбає Господь.

36. Дехто сидить без діла, а щойно почує заклик до мо­литви, береться працювати. Ти ж, любий, не будь недбалим до Божої служби, аби просвітилося око твого ума.

37. Всім серцем своїм вір у Господа й повсякчас віднайдеш Його благодать. Якщо перебуваєш у Ньому, то не погубиш своєї нагороди.

38. Водогони використовують під час пожежі, а сльози — під час спокуси. Вода гасить вогонь, а сльози в час молитви гасять злі пожадання.

39. Той, що уповає на Господа, подібний до чоловіка, який, падаючи з висоти, натрапив на шнур, що висить високо над землею, і, вхопившись за нього, повис на нім; отож, висячи, безнастанно голосить до Господа про поміч, знаючи, що коли ослабне й випустить шнур з обох рук, то впаде й розіб'ється на смерть.

40. Повсякчас проситимемо в Господа скрушних сліз, щоб, коли плакатимемо про свої гріхи, розцвіла наша душа, поз­бувшись гріховної посухи.

41. Коли безнастанно пам'ятати про Господа, віддаляються від душі мерзенні пристрасті, як злодії, коли наближається воє­начальник. Так улаштовується оселя Святому Духові. Але де немає пам'яті про Бога, там панують морок і сморід, там чи­ниться всіляке негідне діло.

42. Полюбімо благоговіння: нехай нас сварять, б'ють, ми його не полишимо. Бо це скарб, сповнений благ. Воно схиляє Бога споглянути на того, що його (благоговіння) придбав, як написано: Та ось на кого Я дивлюсь ласкаво: на вбогого й сокруше­ного духом, і на того, що тремтить перед Моїм словом (Ісая 66, 2).

43. Будемо тверезитися, молячись, аби не впасти нам у спокусу. Повчатимемося у словах Святого Духа, щоб вникнути нам у Писання і, не тримаючи в руках книги, мати в умі Божі слова.

44. Не зупиняйся на нечистих помислах, щоб не довели вони тебе до сороміцького їх довершення на ділі, а гидуй ними й відганяй їх від себе, аби твій ум був спокійний. Молися Господеві, щоб просвітилися очі твого серця, бо неможливе в людей можливе є в Бога (Лк. 18, 27). Ставши до молитви, не допускай розсіяння, щоб не став ти недбалим.

45. Тверезися повсякчас, бо тоді, коли не чекаєш, пішле Господь по тебе, щоб узяти тебе в житницю життя, у сонм пра­ведних, аби врешті упокоївся ти там, де немає ні ворога, ані боротьби.

46. Блаженний, хто дбає про три речі: вправляння в мо­литві, рукоділля і роздумування. Бо написано: Заспокойтесь і пізнайте, що я — Бог (Пс. 45, 11); і ще: Убогий я і в трудах від молодости моєї (Пс. 87, 16); та й ще: Про закон Його розважа­тиме день і ніч (Пс. 1,2).

47. Одному братові перед всенічною помисел навіював: сьогодні відпочинь і не вставай на всенічну. Але брат відповідав помислові: подумай, що завтра можеш не встати, тому краще встати нині.

48. Прекрасною є молитва із зітханнями та сльозами, особ­ливо якщо сльози проливаємо безмовно. Хто молиться зі знан­ням і вірою, той бачить перед собою Господа, у Ньому бо жи­вемо, рухаємося й існуєм (Ді. 17, 28).

49. Якщо закам'яніло твоє серце, плач перед Господом, щоб пролив Він на тебе світло знання.

50. Усім своїм серцем уповай на Господа й легко уникнеш ворожих підступів. Бо Господь не залишить без опіки тих, що Йому служать.

51. За допомогою Божественного вогню маємо противи­тися вогню (пристрасних пожадань).

52. Частіше молися зі смиренним серцем, як три юнаки в палаючій печі, і не роби зі себе печери розбійників, віддаючись недозволеним ділам, щоб не осоромитися тобі в день суду, коли відкриються людські тайни.

53. Зітхає моє серце, й очі мої жадають сліз; але гріх мій полонив мій ум, аби не зазнав я скрухи й почав гіркими слізьми благати Бога, щоб Він не поверг мене в кромішню пітьму.

54. Йона, перебуваючи в череві кита, голосив у молитві: вивів моє життя з ями, о Господи, мій Боже (Иона 2,7). Молитва ця розсікла безодню, повітря, сягнула неба й увійшла до вух Господа. Краще мовити, сам Господь, що, сповнює всесвіт, не був далекий від свого щирого служителя.

55. Усім серцем вслухайся у псалмоспіви й читання Бо­жественних Писань, і тук їхній впивай душею своєю, як немов­ля живиться молоком із грудей.

56. Не розслаблюйся помислами, що приходять до тебе. Але коли прийде до тебе лукавий помисел, заклич до Господа зі сльозами, мовлячи: Господи, будь милостивий до мене, гріш­ного, і прости мені, Чоловіколюбче! Віджени від нас лукавого, Господи! Бог — серцевідець і знає помисли, що походять від згубних схильностей, але також знає і помисли, що приходять зі злоби бісів. Але знай і те, що, наскільки трудитимешся і тер­пітимеш, служачи Господеві, настільки очищатимуться твій ум і твої помисли.

57. Як наважуються нині полишати Службу Божу і йти до відпусту, не маючи на це потреби? Невже ж, коли тебе запрошено на вечерю до багатого чоловіка, ти наважишся встати з-посеред инших і піти додому. Невже не чекатимеш терпляче, поки вста­нуть усі разом?

58. Будемо безнастанно силувати себе до Божого діла, щоб Господь, прийшовши, застав нас невсипущими і сподобив Сво­го блаженства, бо сам Він мовив: Щасливі ті слуги, що їх Він, прийшовши, застане невсипущими (Лк. 12, 37). Тож будемо одне одного благати й спонукати до славослов'я Господа нашого, Ісуса Христа.

59. Припади до царя слави, сповідаючись зі своїх гріхів; у Нього множество щедрот. Хто хоче потрапити до земного царя, того зупиняє сторожа біля воріт, проганяють вояки і слуги; той приносить дари князям, щоб отримати те, про що просить. А ти, приступаючи до Царя сущого, нічого такого не бійся. Йому не потрібні дарунки, нікому їх взяти й тебе зупинити: бо не злопам'ятний Він, а чоловіколюбний й уболіває над нещастями людськими (Йоіл 2,13). Тож, приступаючи до Нього, приступай не з лукавством і дволикістю, а з чистим сумлінням. Ще поки скажеш що-небудь, Він передбачить, про що говоритимеш, і ще поки розтулиш вуста свої, заздалегідь знає, що в тебе на серці. Не вагайся й не приховуй своєї недуги. Лікар не жорстокий, а співчутливий, лікує словом. Він — невичерпне джерело, з якого струмує для людей зцілення. Якщо хочеш спастися, не відкине тебе той, що мовив: Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які Його просять (Мт. 7, 12).

60. Молися, сповідайся, а молитві і сповіді нехай спів діють вчинки. Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед тобою (Пс. 140, 3). І почуєш від Господа: ...Велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш (Мт. 15, 28).

61. Псалом нехай безнастанно перебуває на вустах твоїх. Вуста хай співають, а ум нехай молиться. Боже ім'я проганяє бісів, освячує псалмопівця. Псалом — тиша душі, він винагород­жує миром. Псалом — привернення ангельської помочі, зброя супроти нічного страху, заспокоєння від денних трудів. Псалом із камінного серця викликає сльози. Псалом — діло ангелів, небесна оселя, духовне кадило. Псалом — радість боголюбців: він нагадує про суд, спрямовує душу до Бога, торжествує разом з ангелами. Де псалом зі скрухою, там і Бог з ангелами.

62. Прекрасно є молитись завжди й не падати духом, як каже Господь (Лк. 18,1). І ще апостол каже: Моліться без перерви (1 Сол. 5, 18), тобто і вночі, й удень — повсякчас. Не лише захо-дячи до церкви, але й в инший час не полишай дбати про це. Навпаки, чи працюєш, чи спиш або перебуваєш у дорозі, їси, п'єш чи лежиш — не переривай молитви, бо не знаєш, коли прийдуть по твою душу. Не чекай неділі чи празника, не роз­різняй усіляких місць, а за словом пророка Давида молися: на кожному місці володіння Його (Пс. 102, 22). Тому чи в церкві ти, чи в себе вдома, пасеш вівці чи щось будуєш — не полишай молитви, і, коли можна, вклякни, коли ж ні — молися умом і ввечері, і зранку, й опівдні.

63. Замість щита обгороджуйся чесним хрестом, знаме­нуючи ним свої члени й серце. І не лише рукою хрестися, а й у думках знаменуй ним усіляке твоє заняття: і вхід свій, і вихід повсякчасно, і сидження своє, й уставання, і ложе своє, і яке б не починав служіння, насамперед назнаменуй (хрестом) в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

64. Замість лука простягай свої руки на молитву, як напи­сано: Рамена мої вчинив, наче лук мідяний (Пс. 17, 35). Бо справді, лук мідяний на ворогів — руки, простягнені в молитві, що її при­носимо у віданні; це влучна стріла, що її пустив той, хто натягнув лук. Якщо дозволиш помислові блукати, то станеш подібний до чоловіка, що тримає в руках лук, але не вміє націлитися на супро­тивника, а пускає стрілу навмання. Чи злякає коли твого ворога цей удар, якщо тримаєш в руках лук і не в нього, а навмання пускаєш стрілу? Навпаки, як хто молиться зі знанням, не доз­воляє помислам блукати і розуміє, хто він і перед Ким стоїть, із Ким бесідує. Тоді його молитва наближається до Бога, і ворог сильно страждає, немов уражений стрілою в серце.

65. Якщо відмовлено буде тобі у твоєму проханні (не від­разу вислухають), не припиняй взивати до Бога, не занепадай духом, що не чує тебе. Згадай хананеянку й поревнуй її тер­пінню. Згадай, як відмовляли їй у її проханні, а вона постійно і просила. І що? Хіба відкинув її врешті Господь? Ні. Лише на і короткий час Він відмовив їй, а потім дав їй те, що вона про­сила, нам на науку, щоб і ми, отримавши відмову, вміли бути наполегливими у своєму проханні.

66. Якщо просиш чогось у свого Бога, то проси не так, аби неодмінно отримати це від Нього, а передаючи це разом Йому і Його волі. Приміром, часто пригнічують тебе скверні помисли,і ти журишся через це, і хочеш ублагати Бога, щоб звільнитися тобі від цієї боротьби. Але нерідко, брате мій, це служить тобі на користь. Бо кажу, що часто це трапляється тобі, аби ти не пишався, а був смиренномудрим. Поглянь на цього стовпа апосто лів, як йому на його ж користь було дано колючку в тіло, послан­ця сатани, що бив в обличчя (2 Кор. 12, 7). Навіщо ж? Аби не за­гордів. Якщо такому мужеві було дано цей урок, щоб не загор­дів, то наскільки більше нам, немічним, будучи нічим (Гал. 6, 3), треба зносити муки (тиранію гріха), щоб не загордіти. Також, якщо спостигла тебе яка скорботи чи утиски, не проси, щоб неод­мінно тобі визволитися від них, бо й це незрідка буває корисно. І ще, коли просиш про щось, не проси, щоб неодмінно це одер­жати. Бо, кажу, ти як людина часто вважаєш для себе корисним те, що нерідко буває некорисним. Але якщо полишиш свою волю й наважишся ходити за волею Божою, то будеш у безпеці. Багато хто, отримавши те, чого ревно прагнули, згодом розкаювалися або впадали у великі лиха. Послухай, що каже апостол: Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо (Рим. 8,26). Отож, що корисне й повчальне для нас, знає сам Бог, тому й віддамо Йому це. Кажу це не для того, аби стати тобі перепоною до звернень з твоїми проханнями до Бога, навпаки, благаю тебе просити Його про все: мале й велике. Й ось що кажу тобі: коли молишся і відкриваєш перед Ним, що в тебе на серці, кажи Йому так: Тіль­ки хай не моя, а Твоя буде воля! (Лк. 22,42). Відкрий Господеві путь твою і надійся на Нього, і Він сповнить (Пс. 36, 5). Тому, якщо просиш чогось у Бога, будь несхитний у своєму проханні (як­найстаранніше й невідступно молися), а відкриваючи перед Ним свої потреби, кажи: Якщо є, Владико, воля Твоя, щоб це збулося, то зверши й зроби успішним, а якщо нема на це волі Твоєї, не допусти цьому статися, Боже мій! Лише підкріпи й збережи душу мою, щоб був я спроможний це перенести.

67. Багато потрібно боротьби й таємного, невидимого тру­ду; слід завжди робити іспит помислів і знесилені почуття нашої душі безнастанно вправляти в розрізненні доброго і поганого й ослаблі душевні члени зігрівати стремлінням ума до Бога і ста­ранням, завжди припадати до Нього своїм умом, щоб за допо­могою Божої благодаті, за апостольським словом, бути з Гос­подом одним духом. І цю таємну боротьбу, думання про Бога і труд треба мати всім нам і вдень, і вночі, і при всілякому вико­нанні заповіді, і чи молимося, чи служимо, або їмо чи п'ємо чи що инше робимо.

68. Патріярх Авраам Божому священикові Мелхиседеку приніс в дар краще зі здобичі й за це отримав від нього благос­ловення. Що дає таємно цим зрозуміти Дух, підносячи до ви­щого споглядання? Чи не те, що ми завжди маємо приносити Богові вище й перше, тук усього себе, тобто сам ум, саме налаш­тування, сам правий наш помисел, саму силу любови нашої душі, первоплід усього нашого чоловіка, священну жертву сер­ця, найкращі й перші з правих помислів, безнастанно вправляючись пам'ятати про Бога в роздумуваннях про любов? Бо таким чином можемо щоденно мати частку в божественній лю­бові, підживлені божественною силою самого Бога. І тоді тягар  заповідей видасться нам легким, і ми виконаємо їх чисто й без­доганно за співдії самого нашого Господа.

69. Головне в доброму прагненні й вершина добрих діл є постійне перебування в молитві, якою, випрошуючи в Бога щоденно, можемо здобувати й инші чесноти; адже благість є в єдиного Бога. У молитві через божественне відвідання у гідних Його відбувається певне таїнственне сопричастя духовної діяльности й усамітнення самого ума в невимовній любові до Гос­пода. І в небесні захоплення любови, в полум'яну прихильність щоденно залучається духовною любов'ю до Бога той, хто при­силує себе постійно перебувати в молитвах, як сказано: Ти дав веселість серцю моєму (Пс. 4, 8). І каже Господь: Боже Царство всередині вас (Лк. 17, 21). А це перебування царства всередині нас що иншого означає, як не небесну веселість, що відбуваєть­ся в достойній душі? Бо якщо в Царстві Небесному насолоду, і радість, і духовну веселість у вічному світлі матимуть святі, то ще тут святі й вірні душі удостоюються отримати завдаток і почин цього через діяльне спілкування Духа.

70. Той, що бажає постійно перебувати в молитві, має здій­снити тривалий подвиг, прийняти великий труд і безнастанне старання, бо постійне перебування в молитві стикається з ба­гатьма гріховними перепонами: сон, пригнічення духу, обважні­лість тіла, кружляння помислів, розсіяння ума, недбалість, не­терпеливість, розслаблення й инші вишукані навіювання злоби. За цим настають скорботи, повстання лукавих духів, що воюють з душею, котра насправді безнастанно шукає Бога, борються з нею до крови й забороняють їй наблизитися до Бога. Тому йому слід бути мужнім з усією тверезістю і старанністю й з усіляким зусиллям душевним і тілесним, в усілякому терпінні. Як той, що несе на собі хрест, нехай безнастанно перебуває в боротьбі, у великому труді, в плачі й у скорботі заради царства, не розслаб­ляючись, не віддаючись коловоротові гріховних помислів, чи сну, чи пригніченню духу, чи розслабленню або сум'яттю ума, не від­даючись думкою чомусь негідному й не задовольняючись лише тілесним вкляканням, коли ум перебуває в сум'ятті й хаосі.

71. Хто всеціло посвячується Богові й без усілякої нед-балости вдається до посильних йому старанности й труду, із несхитною вірою завжди сподівається від Бога викуплення за допомогою Христової благодаті, той, за благістю Божою, вдосто­юється піднятися на саму вершину несхитної чесноти й любови. Досконалий християнин усіляку чесноту і всі плоди Духа, що понад нашу природу, як-от: істинні й глибокі любов і мир, дов­готерпіння й благість, лагідність і терпіння, віру і смирення й инші діла істинної чесноти — являє з насолодою і духовним задоволенням як природні та звичайні, уже без втоми й легко, більше не борючись з гріховними пристрастями як цілковито викуплений Господом, як той, що сподобився стати Його чис­тою оселею й побуджуваний до чеснот божественною силою в радості й веселості від Святого Духа, здобув цілковите пану­вання в серці Христового миру. Такий чоловік через те, що в нім справді оселився Святий Дух, не лише подібне ділання чеснот звершує вже з великою насолодою, не втомлюючись, — він легко візьме на себе якнайважче — Христові страждання. Підкріп­лений Духом, з великим прагненням дає він обіт постраждати за Христа і буває готовий перебувати в наготі, голоді, терпіти всі­лякі лиха заради Господа, страждати від ненависти, безчестя, наклепів, стати неначе покидьком цього світу, і, врешті, бути розп'ятим і юродивим. Бо повне вселення в нього Святого Духа і нетлінна, діяльна втіха майбутньою безсмертною надією на воскресения готує його до того, що Христові страждання прий­має він з великою насолодою. Таким є той, що справді припав до Господа й став з Ним одним духом (1 Кор. 6, 17).

72. Початок премудрости — острах Господній. Той, хто 6оїться Бога, є і мудрим. А хто боїться Господа, той дотримується всіх Його заповідей, уповні творить Його волю й виконує всяке Його слово. Отож придбай страх Божий, і Він увінчає Тебе він­цем життя.

73. Хто боїться Бога, той вищий за всілякий страх. Він віддалив від себе всі жахіття цього віку. Завжди я бачив Господа перед собою, отож не злякаюся, щоб я не захитався, — каже спов­нений страхом Божим Давид (Пс 15, 8). Ні перед жахіттям світу цього, ані перед залякуваннями лукавого не впаде в страх і тре­пет той, хто боїться Бога. Навіть сатана страхається того, хто боїться Бога, і полчища його здригаються перед тим, хто виконує Божі заповіді.

74. Хто грішить, від того Бог далекий, тому лукавий сповнює його страхом. І завжди такий живе у виснажливому страхові.

75. Місцем прибіжища для нас нині є покаяння. І не далеко ноно, а близько: кожен стоїть біля його дверей. Євреєві довго треба було бігти (до місця-прибіжища), і заледве міг він порятуватися, а инколи й не рятувався. А це місце нашого прибі­жища само спішить назустріч грішникам. Благословен Благий, що тебе, покаяння, дарував нам як місце нашого прибіжища.

76. Євреї полишали місця-прибіжища, коли минало лихо. Ми ж маємо залишатися в нашому місці –прибіжиш  назавжди.

77. Тебе благаю, Господи, до твоїх дверей стукаю, Благий! Відчини мені, як Ти істинно обіцяв був: Стукайте, і відчинять вам (Мт. 7, 7). Ось, благаю, так навчив Ти мене, даруй мені, Господи, як обітував єси. Золота не прошу. Загладження гріхів краще за золото, прощення - цінніше за скарби.

78. Благатимемо Господа, поки не отримаємо своїх руко­писів: піднесімо голос туги, пролиймо ріки сліз, нехай звору­шаться від стогонів наші серця, допоки не отримаємо відпу­щення гріхів.

79. Поверніться до мене... і я повернусь до вас говорить Гос­подь через пророка (Зах. 1, 3). Отож, зверни своє серце до молитви, щоб звернулася до тебе Його благодать. Йди дорогою плачу, аби зустрілося тобі Його чоловіколюб'я.

80. Не з дволиким серцем наближайся до Того, котрий випробовує всі помисли наші, і не подвійною дорогою йди до Того, що відає сокровенне.

81. Молитва ніде не грузне, а тих, що погрузли, підіймає вона на висоту. Ніщо не чинить перепон молитві, бо в неї — духовні крила. Молитвою перемагають праведники, нею повер­таються до життя грішники.

82. Церква є духовний рай, у ній — дерево життя, святий жертовник примирення, з якого струмує життя вірним, що його полюбили. Отож, збагачуйтесь, насолоджуйтесь дарами, що їх приготував для вас Отець.

83. Прийдіть — і вночі співатимемо хвалу Богові й насліду­ватимемо сонми ангелів, які безперервно вихваляють Його. І Спаситель наш, коли прийде в супроводі ангелів, бачачи нашу невсипущість, назве нас добрими рабами й запросить до своєї трапези.

84. Чувайте і моліться, сказав Господь своїм учням (Мт. 26, 41), бо не відаєте, коли прийде смерть і забере вас із цього дочас­ного життя, аби пішли ви туди й там дали відповідь. Поки, браття, ви ще тут, кайтеся і просіть для себе відпущення гріхів.

85. Тіло, що потрудилося в молитвах, у день воскресіння підніметься в повітря, не соромлячись, споглядатиме свого Гос­пода, з Ним увійде в чертог світла, і буде там любо ангелам і людям, які тут також потрудилися неспанням і молитвами.

86. Завжди належить нам з готовністю перебувати в мо­литві, бо вона — доволі велике діло: вона доходить навіть до Бога. Коли молитва з любов'ю підноситься до Бога, щоб розмовляти з Ним, тоді розкриті для неї вишні ворота, і ніхто не стане їй на перепоні, аби вона ввійшла в них. Не затримають її ангели, не зупинять вогненосні, коли забажає вона дійти до Бога й отри­мати те, чого просить. Тому кожен полюби молитву й пильно вправляйся в ній удень і вночі. Будемо ж неослабно молитися.

87. Безнастанно перебувай у молитві й тримайся в ній нео­слабно. Проси хоронителів, щоб вони були сторожами при від­чинених дверях у твоїх членах, бо через них входять розбійники, аби розграбувати приоздобу твоєї душі й пошкодити риси об­разу, що так милий Господеві.

88. Боже Царство всередині вас (Лк. 17, 21). Увійди в самого себе, шукай якнайревніше і легко віднайдеш. Віддалися з роздо­ріжжя забав, зі згубної дороги похотей, з дебрі користолюбства й шкідливих товариств. Увійди в себе, живи в самому собі, у прекрасній келії твого духу, і там шукай царства, як навчив наш Спаситель. Якщо воно ще- не в тобі, то взивай: Отче наш, хай прийде царство Твоє! І воно прийде, коли прикличеш. Царство — у тобі. Тож увійди в себе, перебувай у своєму серці, бо там — Бог. Він тебе не залишає, лише ти покидаєш Його.

89. Допоки серце перебуває в доброму, доти й Бог пере­буває в нім, доти й воно служить джерелом життя, тоді-бо з нього виходить добре. Але тільки-но відхиляється воно від Бога й чинить беззаконня, то стає джерелом смерти, бо тоді з нього виходить зло. Серце — Божа обитель, бо має потребу в охороні, щоб не увійшло в нього зле й Бог не віддалився від нього.

90. Дивно це й чудесно, незбагненно для небесних і неви­мовно для земних. Недоступний для всякого розуму входить у серце й перебуває в нім. Захований від вогнеоких віднаходиться в серці; земля не зносить Його стопи, а чисте серце носить Його в собі. Небо мале для п'яді Його, а серце — Його обитель. Усе сотворене не вміщує його у своїх межах, але якщо й шукатиме серця, то й мале серце вмістить його. Маленьке місце обирає Бог у людині для свого житла, і стає вона Божим храмом, у якому перебуває Бог. Душа — храм Його, а серце — святий жертовник, на якому приносяться жертви хваління і славослов'я. А єреєм буває ум, що стоїть там і священнодіє.

91. У тебе в серці зберігається скарб. Знайди ж собі сторожу, яка безнастанно перебувала б біля твоїх дверей, аби не погра­бували тебе розбійники та злі люди. Оскільки ти не турбуєшся про свою душу, не шукаєш для неї хоронителів, то вдираються в неї нечисті духи та грабіжники й до решти розоряють її. По­сілість, що не є твоєю власністю, ти охороняєш старанно, а душі, твоєї власности, не оберігаєш. На виноградники, на олив­кові сади, на засіяні поля ти ставиш сторожу, а Боже надбання залишаєш без тих, що його б охороняли. Дочасне майно кожен береже завбачливо, а душу, найдорожче Боже надбання, гра­бують демони, і ніхто не журиться й не побивається цим. Лу­кавий входить у нас і розладнує ум і серце, тому кожен, всупереч своїй волі, іде в дебрі (у світ) й там блукає.

92. Навчи свої вуста прославляти Бога. Воздай Богові благодаренням, неспанням, постом і молитвою, і язик твій нехай проказує солодкомовні похвальні пісні.

93. Сказано: возмется нечестивий, да не видит слави Господней (Іс. 26, 10)[1]. А поза тим усе взиває про Бога, щоденна звіщає Його славу, і безмовні сотворіння не перестають Його славословити. Небеса повідають славу Божу, про діла ж рук Його промовляє небозвід (Пс. 18, 1). Земля звіщає Йому хвалу, море проповідує Його чудесну могутність. Нічого не знайдеш, що б не славословило Господа Бога свого. І нікчемний комарик зві­щає славу свого Господа. Куди ж подасться нечестивий, щоб не бачити йому Господньої слави? Думаю, що він зійде з цього світу в кромішню пітьму, сповнену страхом і жахіттям, де немає славословлення й не лунає похвальний голос.

94. Душа набагато любіша Богові за всі сотворіння. А гріх чинить її мертвою, і ти не розумієш цього, грішнику. Журися собою заради Бога, бо Він жаліє тебе. Гріхом умертвлена твоя душа, поверни її до життя слізьми. Потіш Бога, нехай зрадіє Він тим, що ти повернув свою душу до життя.

95. Не так журиться батько, що хоронить улюбленого сина, як Бог шкодує за душею, умертвленою гріхом. Тож оплакуй свою душу й цим доведи свою любов до Бога, що Сам журиться твоєю душею і жаліє її, що умертвлена гріхом. Бог побивається над смертю душі, що є Його образом, і небесні сили журяться нею.

96. Хто невсипущий, як просвічений (благодаттю), і мо­литься в темряві, той і посеред видимої темряви одягнений у невидиме світло. Але грішник і при денному світлі — чадо темряви. Зовні весь він у світлі, а всередині покритий темрявою. Тому не обманюватимемо себе лише тим, що ми чуваємо. Хто не спить не належно, того неспання не є неспанням. Хто чуває неохоче, того чування — сон. Той, хто невсипущий у нечистоті, тому неспання навіть шкідливе.

97. Всі наші прохання піднімаються до єдиного Бога. Єди­ний слух невидимої величі слухає наші прохання й розрізняє їх. Якщо просимо корисного — приймає, якщо шкідливого — відкидає. Вуста можуть про все просити, але Бог виконує тільки те, що корисне.

98. Усі прохання, що принесені Богові з вірою, приймає Він з її рук. Обіти й дари, що принесені її руками, бажані Йому. Божественна велич бажає отримувати плоди з рук віри, бо вона серце того, хто просить, очищує від потворности сумнівів ума.

99. Якщо Бог зволікає з виконанням прохання, не варт журитися. Податель премудрий. Він зважає і на прохання, і на час, і коли бачить, що прохання в цей час некорисне, а буде корисне згодом, відкладає його виконання до того часу. Хоча й сумно тому, хто просить, що не виконано його прохання вчас­но, та Податель свого часу втішить його користю.

100. Хвала Тому, що все чує! Його правда — горнило для всіх прохань. Схвалює вона прохання істинне, бо в ньому схо­ване життя для тих, що просять. А осуджує прохання брехливе, бо в ньому криється смерть для тих, що просять.

101. Тому віддаймо прохання наші волі Істинного й Ми­лосердного. Він правдою своєю випробовує й відкидає шкідливі для нас прохання, за своїм милосердям виконує прохання корисні. Тож подякуймо Богові за те, що Він дає, і поклонімося правосудному за те, в чім відмовляє.

102. Трудитимемося в молитві, це — виноградна лоза, вино — втіха. Збудуймо душі наші храмами, гідними Бога. 

103. Якщо у твоєму домі зупиняється сильний цього світу, твої двері зодягаються честю. Чи ж не більше приоздобляться твої двері, якщо вселиться в тебе Бог?

104. Будь і храмом, і священиком Богові. Служи Богові у твоєму храмі, як Він став для тебе і єреєм, і жертвою, і зако­ленням. Тому й ти будь для Нього храмом, і священиком, і жертвою. Оскільки дух твій є храм, то не допускай в нього жод­ної нечистоти.

105. Не допускай в дім Божий нічого такого, що ненависне Господеві, а, навпаки, прикраси його всім, що приємне Богові.

[1] Цит. за Септуагінтою

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святі отці про молитву та духовну тверезість" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!