Повчання Святого Василія Великого

Святі отці про молитву та духовну тверезість

Повчання Святого Василія Великого

1. Прохання про блага, з яким побожні звертаються до Гос­пода, є молитвою. Однак її слід підносити не лише словесно, а насамперед у душевній налаштованості на молитву. І молитися треба завжди, з будь-якої нагоди. Сидячи за столом — молися; споживаючи хліб — склади подяку Богові, який подав тобі харч;зміцнюючи неміч тіла вином, пам'ятай Того, Хто дав цей дар, щоб звеселити серце та усунути недуги. Коли ж завершиш тра­пезу — нехай не гасне в тобі пам'ять про Благодійника. Обле­каєшся в ризу — склади подяку Дателеві, одягаєш вбрання — зроби вдвічі сильнішою любов до Бога, що дарує нам габу від­повідно до пори року, щоб оберегти нам життя і прикрити нашу потворність. День настав? Благодари Того, Хто дав нам сонце, щоб ми виконували денні справи, і Того, Хто дав вогонь, щоб просвітлювати нічну темряву і вживати його для різних життє­вих потреб. Ніч же нехай підкаже тобі инші приводи для мо­литви. Коли споглянеш на небо і спрямуєш свій зір на красу світил, молися до Владики видимого й поклонися найталано­витішому Маляреві всього — Богові, який «все премудро сотво­рив» (Пс. 103, 24). Коли ж бачитимеш, що вся жива природа поринула в сон, знову поклонися Тому, Хто через нічний спо­чинок і супроти нашої волі звільняє нас від постійного плину трудів й опісля короткого спочинку знову подає нам силу. Тому нехай сон не краде в тебе цілу ніч — не допускай, щоб через Нечулість у сні надаремно минула половина твого життя. Нав­паки — хай нічний час буде в тебе розділений на сон і молитву. Так зможеш ти молитися безнастанно, не замикаючи молитву в слова, а наближаючись до Бога впродовж усього плину життя, аби воно стало неперервним і неустанним молінням[1].

2. На будь-який заклик тебе до молитви відповідай: Готове серце моє, - і перебувай на богослуженні аж до останньої мо­литви, маючи за велику для себе шкоду полишити її. Бо ж коли,

споживаючи їжу для підкріплення своєї плоті, перебуваєш за трапезою невідлучно, допоки не наситишся, і без конечної по­треби нелегко встаєш з-за столу, то чи ж не більше маєш ти залишатися до кінця духовної поживи й укріпляти душу мо­литвою? Бо ж скільки відмінного у неба й землі та в небесного із земним, стільки відмінного в душі з тілом. Душа — подоба не­ба, бо в ній перебуває Господь; а плоть із землі, на якій перебу­вають смертні люди й безмовні тварини. Тому тілесні потреби достосовуй до години молитви й налаштуйся не слухатися по- мислу, що відвертає твою увагу від загального молитвослов'я. Бо  диявол має звичку під час молитви начебто, звичайно, з важли­вої причини спонукати нас відлучитися, аби відвернути нас від молитви. Не кажи, виправдовуючись, що болить голова чи жи­віт, вишукуючи вигадані симптоми примарної недуги й для за­спокоєння послаблюючи своє зусилля у пильній молитві. Нав­паки — твори ще й таємні молитви, за які Бог, бачачи таємне, нагородить тебе явно (Мт. 6, 6).

3. Усе життя нехай буде часом молитви. Однак через напру­ження псалмоспіву й клячання треба перепочивати, роблячи перерви, отож буде слушно узгоджувати молитву з тим часом, який їй відводили святі нам для прикладу. Так, великий Давид мовив: Опівніч вставав я прославляти Тебе за закони правди"Твоєї (Пс. 118,62)1. А ось бачимо і його послідовників Павла та Силу, що опівночі хвалили Бога у в'язниці (див. Ді. 16, 25). Потім той самий пророк мовить: Увечорі, і вранці, і опівдні буду оповідати і звіщати (Пс. 54, 18). Але й о третій годині відбулося зіслання Святого Духа, про що знаєш із Діянь (2, 15). Дев'ята година] нагадує страсті Господні заради життя нашого. Але позаяк Да-; вид казав: Сім разів на день я хвалив Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 164), а згадані години не становлять семиразового) моління, то полудневу молитву треба розділити на молитв] перед трапезою і після неї, аби й нам протягом кожного дня слугувало за взірець це правило: Сім разів на день я хвалив Teбе (Пс. 118, 164).

4. Для всього є свій час, за словом Еклезіяста, усьому час-пора (3, 1), але для молитви й псалмоспіву будь-який час підхо­дить. Тому й між тим, як поворухнеш рукою, аби щось зробити, чи язиком, якщо це можливо, краще скажи, коли це корисно для збудування віри, або, якщо це неможливо, серцем у псалмах і піснях духовних оспівуй Господа та й поміж ділом твори молитву як дякуючи Тому, Хто дав міць рукам творити діла й мудрість уму, аби здобути знання про Того, Хто дав матеріял для ство­рення знарядь, так молячи скерувати діла рук наших на догод­жання Богові. Таким чином досягнемо зосереджености, коли, згідно зі сказаним, при кожному порухові проситимемо в Бога успіху в діланні, віддаватимемо подяку Тому, Хто подав діяльну силу, і дотримуватимемося мети благовгоджувати Йому. Бо якщо не вдаватимемося до цього способу, то як виконаємо ще й сказане в апостола: моліться без перерви (1 Сол. 5, 17) та вдень і вночі тяжко і гірко працювати (2 Сол. З, 8)

5. Не можна нехтувати встановленого часу молитви, бо кожен із них по-особливому нагадує про блага, що їх подає Господь. Так, не слід нехтувати ранку, аби перші порухи душі й ума бути присвячені Богові, щоб ми нічим иншим не турбувалися, допоки не звеселилися думкою про Бога, як написано: Згадав я  бога і звеселився (Пс. 76, 4), аби й тіло не спонукати до руху, поки не виконаємо сказаного: Удосвіта вислухай голос мій; удос­віта стану перед Тобою і пильнуватиму (Пс. 5, 4).  о третій годині треба вставати на молитву, згадуючи дар Духа, даний о третій годині апостолам, аби й нам стати достойними прийняти святиню й випросити в Духа проводу й корисної науки, наслідуючи того, що мовив: Серце чисте утвори в мені, Боже, і духа праведного віднови у нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відійми від мене. Поверни мені радість спасення Твого і духом могутнім укріпи мене (Пс. 50,12-14). А тоді знову берися до справ. О шостій годині визнали ми за необхідне молитися, наслідуючи святих, бо сказано: Увечорі, і вранці, і опівдні буду оповідати і звіщати, і вислухає голос мій (Пс. 50, 18), І щоби позбутися ще й біса полуденного, читай і дев'яностий Псалом. Про те, що дев'ята година потрібна нам для молитви, сказали нам самі апостоли в книзі Діянь, де оповідається, що Петро і Йоан ішли у храм на молитву о дев 'ятій годині (З, 1). А по закінченні дня потрібно скласти подяку за те, що цього дня було дано нам, чи що ми успішно виконали, і також висповідатися з того, чого ми не виконали; чи добровільний був наш прогріх, чи ні, а чи й таємний; полягав він у словах чи у вчинках, або в самім серці; за все мусимо вмилосердити Бога молитвою. Адже переглянути минуле є надзвичай корисно, щоб знову не впа­дати нам у подібні гріхи, тому й сказано: Що говорите в серцях ваших, у тому кайтеся на ложах ваших (Пс. 4, 5). Із настанням 54 ночі знову треба просити, щоб спокій наш був непорушний і вільний від мріянь, читаючи тоді дев'яностий псалом. А про те, що й опівночі слід молитися, розповіли нам Павло й Сила, як оповідає історія Діянь: Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу (Ді. 16, 25), та й псалмопівець, мовлячи: Опівнін вставав я прославляти Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 62). Знову ж слід підійматися на молитву, випереджуючи ранок, аби день не застав нас, коли спатимемо на ліжку, за словами того, хто ска­зав: Попередили очі мої ранок, щоб навчитися слів Твоїх (Пс. 118, 148). Тим, хто вирішив жити ревно на славу Бога і Христа Його, не треба нехтувати жодної з цих годин.

6. Як осягнути нерозсіяність у молитві? Не маючи сумнівів, переконайся, що Бог перед очима. Коли той, хто бачить перед собою начальника чи настоятеля й розмовляє з ним, не від­водить від них свого погляду, то наскільки більше молільник до Бога (зі згаданим переконанням), виконуючи написане, матиме непохитний ум перед Тим, Хто іспитує серця й утроби, Зво­дивши до неба чисті руки, без гніву й суперечки (1 Тим. 2, 8).

7. Чи можна осягнути нерозсіяности в усьому й повсякчас, і як цього досягають? Що це можливо, показав Той, Хто мовив: Очі мої завжди до Господа (Пс. 24, 15) і Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався (Пс. 15, 8). А як це можливо, про те сказано вище, а саме: для цього не слід душі дозволяти забувати про Бога і Його діла та дари, а також; визнання й подяки за все.

8. Що це за кімната, до якої Господь велить увійти моліль­никові (див. Мт. 6, 6)? Кімнатою зазвичай називають порожню окрему комірчину, де тримаємо те, що бажаємо зберегти, або де можна сховатися. А силу заповіді пояснюють самі слова Єванге­лія, бо вони звернені до тих, що догоджають людям. Якщо хтось страждає від цієї недуги, то прекрасно зробить, віддаляючись й усамітнюючись у молитві, допоки не здобуде звички не звертати уваги на похвалу людей, а дивитися лишень на Бога, за прик­ладом того, що мовив: Так, як очі слуг звертаються до рук гос­подарів своїх, як очі служниці — до рук господині її, так очі наші — до Господа, Бога нашого (Пс. 122, 2). Але якщо хтось із Божої благодаті вільний від цієї недуги, то немає потреби приховувати прекрасне, чого навчав сам Господь, мовлячи: Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі (Мт. 5, 16). Такий самий сенс заповіді про милосердя і піст, про які йдеться в тому ж місці, та й узагалі про будь-яке діло благочестя.

9. Що означає співайте врозумливо (Пс. 46,10)? Що в оціню­ванні якости страв, те й в оцінюванні слів Писання. Бо сказано: горло манну куштує, а ум[2] слова оцінює. Тому, якщо в когось душа така чутлива до сили кожного слова, як смак до якости кожної страви, то він виконав заповідь, що велить: співайте врозумливо.

10. Чому людина втрачає безнастанну пам'ять про Бога? Якщо вона не пам'ятає благодіянь Божих і постає несвідомою перед благодійником.

11. Молитва має переважати над усім. Марта приймає (кло­почеться над пригощанням) Господа, а Марія сидить біля Його ніг. В обох сестрах бачимо прекрасну ревність, проте завваж різницю в ділах. Господь схвалив ревність обох жінок, але пере­вагу надав Марії. Марта — образ діяльного служіння иншим, Марія — образ споглядального перебування перед Богом у мо­литві. Наслідуй, кого хочеш: і тим, і тим здобудеш плід спа­сіння. Утім, останнє вище за перше. Марія вибрала кращу частку (Лк. 10, 42). Якщо й ти хочеш бути тим, кому відкриті тайни Христові, сядь побіля Його стіп і перебувай у молитовному спогляданні.

12. Молитва має два види: перший — славослов'я зі сми­ренням, а другий — инший — прохання. Тому, молячись, невідразу розпочинай із прохання, бо тоді сам своєю волею даєш усім знати, що молишся Богові, змушений потребою. Тому, починаючи молитву, полиши себе самого, дружину, дітей, зем­лю, омини небо й полиш усіляке видиме й невидиме сотворіння й почни зі славослов'я Творця всього сущого: і коли славосло­витимеш Його, не блукай умом туди й сюди, не сплітай байок, як поганин, а вибирай слова зі святих писань і кажи: «Благословлю Тебе, Господи, довготерпеливого й незлобивого. Тому, Господи, Ти мовчиш і терпиш нас, аби ми славословили Тебе, що твориш спасіння роду нашого», і под. Закінчивши ж славо­слов'я, що його ти за мірою своїх сил запозичив із писань, і заславши хвалу Богові, почни смиренномудро й мов: «Не гід­ний я, Господи, говорити перед Тобою, бо дуже грішний, понад усі грішники грішний я». Так молися зі страхом і смиренно. Коли ж здійсниш ці дві частини славословлення і смирення, тоді вже проси, що маєш просити, тобто не багатства, не слави земної, не здоров'я тілесного, бо Він сам знає, що для кожного корисне, але, як звелено тобі, проси Царства Божого. Цар наш преславний і обурюється, коли хтось попросить у Нього чогось дріб'язкового, недостойного. Тому молитвою своєю не наведи на себе обурення, а проси для себе того, що достойне Царя Бога.

13. Просячи того, що гідне Бога, не припиняй просити, поки не отримаєш. Натякаючи на це, Господь розповів притчу про того, хто опівночі випросив хлібів своєю невідступністю (див. Лк. 11, 5-7). Господь наводить нам цей приклад, аби нав­чити нас бути стійкими та невідступними в молитві з вірою, не втрачати надії й не зневірюватися, коли не одразу отримаємо те, про що просимо. Нехай навіть мине місяць, і рік, і три роки чи й більше, — поки не отримаєш — не відступай, а проси з вірою, безнастанно творячи добро.

14. Отож, невідступно проси в Бога про все, що стосується твого спасіння й поступу в доброму, — і неодмінно отримаєш. Але знай при цьому, що, зі свого боку, маєш робити все посильне,до Бога ж кликати за поміччю, аби Він був тобі помічником. Бо якщо хтось через свою непостійність сам догоджає похотям (що супротивне заповідям), то Господь не допомагає йому й не вис­луховує його молитов, бо він уже зробився чужий Богові через гріх. Хто хоче отримати поміч від Бога, той не зраджує зобо­в'язання, і хто не зраджує зобов'язання, того ніколи не полишає Божа поміч. Тому не треба доводити себе до осудження власним сумлінням і в такому стані кликати Божу поміч.

15. Закликати ж її потрібно не недбало й не умом, що веш­тається там і сям. Такий не лише не отримає того, що просить, а ще більше засмутить Владику. Якщо той, хто стоїть і промовляє перед князем, стоїть з великим страхом, не дозволяючи блукати як своєму зовнішньому, так і внутрішньому душевному окові, щоб не наразитися на небезпеку, то ж чи не тим більше зі страхом і трепетом треба стояти перед Богом, весь ум до Нього одного спрямовуючи, а не до чогось иншого? Бо Він не тільки, як люди, бачить зовнішнього чоловіка, а прозирає і внутрішнього. Тому, коли стоятимеш перед Богом як годиться і зі свого боку все зробиш, то не переставай просити того, що просиш, й обов'язково отримаєш. 

16. Якщо тебе осуджуватиме твоє сумління, як того, хто знехтував Божі заповіді, і якщо на молитві стоятимеш розсіяно, коли міг би стояти зібрано, то не насмілюйся ставати перед Богом, аби не стати твоїй молитві гріхом. Якщо ж ти намагаєшся, однак не вдається тобі молитися не відволікаючись, то примушуй себе, скільки стане в тебе сили, і продовжуй стояти перед Богом, звертаючи до Нього ум і збираючи його в себе самого, і Бог простить тобі. Бо не з недбалости, а з немочі не мав ти сили належно стояти перед Богом. Тому, якщо будеш себе к змушувати до всілякого благого діла, не припиняй просити, допоки не одержиш того, про що просиш, а терпляче стукай до Його дверей, просячи свого. Сказано ж: Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, від­чиняють (Лк. 11, 10). Бо чого иншого ти хочеш сподобитися, як не єдиного спасіння в Бозі?

17. Та кажеш: часто просив я і не одержував. Без сумніву, Не одержав ти, бо погано просив — без віри і розсіяно, або просив того, що для тебе не корисно. А коли й просив про корисне, то не постійно. Написано-бо: Вашим стражданням ви спасете душі свої (Лк. 21, 19) і хто витримає до кінця, той спасеться (Мт. 10, 22).

18. Бог знає серця молільників. Тому й кажеш: чи потрібне Богові наше прохання? Чи ж Він не відає, що нам треба? Тому навіщо просити? — Бог знає, що нам потрібно, й усе тілесне щедро подає нам для насолоди, ще допоки ми попросимо; бу­дучи благим, велить Він своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних (Мт. 5, 45). Але віри, чесноти, гідної цього імени, Царства Небесного, якщо не про­ситимеш з трудом і великим терпінням, не одержиш, бо треба спочатку забажати, а, забажавши, діяльно шукати з вірою та терпінням, вдавшись, зі свого боку, до всього, так, щоб ні в чому не осуджувало тебе твоє сумління, начебто просиш недбало чи ліниво, і тоді вже отримаєш, якщо це вгодне Богові. Бо Він сам краще за тебе знає, що тобі корисно.

19. І, можливо, тому зволікає Він подати тобі те, про що просиш, аби змусити тебе невідлучніше перебувати перед Ним, і щоб ти, дізнавшись, що є дар Божий (як важко дістається він), зі страхом беріг його. Бо все, що надбав чоловік з великим тру­дом, старається він зберегти, аби не згубити йому великого свого труду і, відкинувши Божу благодать, не стати негідним вічного життя. Тому не впадай у слабкодухість, якщо не скоро одержуєш те, чого просиш. Бо коли б благий Бог бачив, що ти, скоро отримавши дар, не втратиш його, то був би готовий дару­вати його тобі ще перед тим, ніж проситимеш. А тепер, дбаючи про тебе, Він чинить це (тобто не чинить). Бо ж якщо осудже­ний той, хто одержав талант, за те, що не помножив його, то чи не більше буде осуджений той, що його втратив?

20. Тому, знаючи це, чи рано одержуємо, чи пізно, будьмо вдячні Богові, бо все, що лишень робить Владика, усе чинить Він, творячи наше спасіння: тільки ж ти через слабкодухість не припиняй просити, бо для того оповів Господь притчу про вдо­ву, що своєю невідступністю схилила беззаконного суддю, щоб і нас навчити своєю невідступністю досягати прошеного. Цим висловлюється і віра наша, і любов до Бога: навіть коли не швидко одержуємо, перебуваємо Йому вдячними. Тож будемо пов­сякчас дякувати Йому, щоб стати нам гідними сподобитися вічних Його благ.

21. Насамперед мусимо, вживаючи всіх заходів, утримувати помисел, встановивши над ним тверезе спостереження ума, щоб не дозволяти душі віддаватися непогамованим стремлінням за потягом тіла. Як тілесний зір важить для ока, так око душі для природженого їй ума. Коли душа, приводячи в рух свою умову силу, яку природно вклала в неї Пресвята Тройця, котра сотворила її, бажає необхідного й належного, тоді вона уникає нападів тіла, передбачаючи й погамовуючи його невпорядковані порухи, пильнує в собі належну тишу й серед безмовного від­чуження від усього перебуває у властивому їй спогляданні. І чинить це, підводячи, якщо спромога, уважний погляд до Тройці, гідної поклоніння, і помишляючи про неприступність Божої слави через рясноту її сіяння, про світлість Богоблаженства, про безмежну Його премудрість, про глибокий і непорушний у Ньому мир, про єство Його безпристрасне, якого ніщо не може порушити. Коли душа, зберігаючи мисленну свою силу в тверезості й у властивих їй діланнях, встановиться в описаних усіма спогляданнях, тоді вона й натуру свою, і стремління сильно спрямовуватиме на те, що є правим і праведним, прекрасним і миротворним. Щойно припинить вона спрямовувати ум свій вгору й заглиблюватися в належне споглядання, одразу тілесні пристрасті, як собаки, що відштовхнули наглядача, притьмом повстають із силою й нападають на душу, і кожна пристрасть силкується розтерзати її. Коли ж душа вчинить свою споглядальну й розумну силу завжди пильною, то двояко присипляє тілесні пристрасті: тобто й тим, що буває зайнята спогляданням кращого і сродного, і тим, що, пильнуючи спокій тіла, чинить його доброчесним й утихомирює його пристрасті. Якщо ж, по­любивши лінь, душа полишає споглядальну силу бездіяльною, то тілесні пристрасті легко заманюють її до своїх прагнень і дій.

22. Існує два способи, якими непристойні думки витісняють добрі помисли: це трапляється чи тому, що душа через власну недбалість починає блукати думками біля того, що непристойне, переходячи від одних мрій до инших, ще більш беззмістовних; чи за наклепом диявола, коли він встигає показати уму недо­речні предмети й відвернути його від споглядання й уважного перегляду предметів похвальних. Коли душа, сама розладнавши зосередженість і напругу думки, наводить собі на пам'ять всі­лякі порожні речі й потурає помислові, аби він вдавався до цих згаданих речей, і, надивившись на них, переходить до подаль­ших блукань, нерідко про пусті й сороміцькі речі, тоді таку розпущеність і таке розсіяння душі слід виправляти посиленим  напруженням волі, відновлюючи увагу ума й змушуючи його тут-таки перейти до споглядання добрих предметів. Коли ж диявол пробує зводити наклеп і силкується в безмовну й миро­любну душу впустити свої помисли, як розпечені стріли, щоб, нагло обпікши її, змусити довше затримати на них помисли, тоді, відбиваючи такі напади й запобігаючи їм напруженою увагою і тверезістю, як боєць, що пильним спостереженням й вдатністю руху тіла встигає уникнути удару, — слід усе віддати на поміч молитві й прикликанню - і припинення боротьби, і від­бивання стріл. Цього нас навчає Павло, мовлячи: А над усе візь­міть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лука­вого (Еф. 6, 16). Тому й коли під час молитви ворог вкладатиме лукаві мріяння, нехай душа не припиняє молитися і хай не вважає своїми власними породженнями ці лукаві посіви ворога, ці фантазії невтомного на підступи чарівника, а, роздумавши, що непотрібні нам думки трапляються через наступальність винахідника лукавства, нехай ще тісніше припаде до Бога й нехай молить Його зруйнувати лукаву перегородку, що її від­будовує згадка про недоречні помисли, щоб стремлінням свого ума безперешкодно завжди підійматися до Бога, не зазнаючи перешкод від нападів лукавих спогадів. Якщо ж триватиме таке насилля помислів через напористість того, що з нами воює, то й тоді не слід споневірюватися й не полишати подвигу на пів­дорозі, а терпеливо перебувати в молитві, допоки Бог, бачачи нашу несхитність, не осяє нас благодаттю Духа, що геть про­ганяє наклепника, очищує і наповнює наш ум божественним світлом і дає нашому помислові силу в несхитній тиші служити Богові.

23. Ми від природи маємо сильний потяг до прекрасного — Але що краще за Божу красу? Яка уява приємніша за благоліпність Божу? Яке душевне бажання є таким живим і нестримним, як бажання, що його породжує в душі Бог, в душі, це очищена від усього поганого і яка з істинною настановою мовить: Я з любови знемагаю (П. п. 2, 5)? Істинно несказанні неописанні блискавичні полиски Божої краси: ані слово і може їх виразити, ані слух умістити. Чи назвемо блиск вранішньої зорі, чи світлість місяця, а чи сяйво сонця — усе це не гідне явити навіть малу подобу Божої слави і порівняно з істинним світлом стоїть від нього далі, ніж глибока ніч і найжахливіша темрява від полуденної ясности. Якщо ця краса незрима для тілесних очей, а збагненна лише душею і думкою, осявала когось зі святих і полишала в нім нестримний доторк любови, то обтяжені тутешнім життям, мовили вони: Лихо мені, що подорож моя продовжилася (Пс. 119, 5). Коли я прийду і з'явлюся перед лицем Божим? (Пс. 41, 3)? Запрагнула душа моя до Бога живого (Пс. 41, 3). Наскільки були нестримні у прагненні, Бога ті, душ яких діткнуло божественне бажання. Через непогамовне бажання споглядати Божественну доброту вони молилися про те, щоб оглядання Божої краси простиралося на всю вічність.

24. За природою ми маємо любов і прихильність до благодійників і буваємо готові до всілякого труду, аби віддячити за благодіяння, яке нам виявили. — Але яке слово може відтворити Божі дари? їх так багато, що неможливо ці дари полічити, і такі вони великі й важливі за якостями, що вистачає навіть одного, аби ми були зобов'язані бути всіляко вдячні Подателеві. Змовчу ж про ті з них, які хоча й самі собою надзвичайно величні й привабливі, усе ж перебувають під сяйвом більших — як зорі порівняно до сяйва сонячного проміння не так виразно виявляють свою благотворність. Бо немає часу, аби полишити як найпрекрасніше й виміряти добрість Благодійника Його меншими дарами. Тому обійдемо мовчанкою схід сонця рух місяця, животворний вплив повітря, переміни пір року, води із хмар, води із землі, саме море й усю землю, те, що із землі народжується, те, що живе у водах, різну живність у повітрі, тисячі різниць поміж тваринами — усе, що призначене на служіння нашому життю. — Але навіть якби хтось і забажав, одного ми­нути не можна, про одне абсолютно не можна мовчати тому, хто має тверезий розум і слово, — саме про те, що Бог, сотворивши людину на Свій образ і на Свою подобу, вдостоїв її знання про Себе, приоздобивши її перед усіма творіннями даром слова, дав їй насолоджуватися безмірними красотами раю, зробивши лю­дину князем над усім, що суще на землі; і після того, як людину обманув змій і вона впала в гріх, а через гріх у смерть, й у все, що її гідне, не погордував нею, а спочатку дав їй закон, і для обе­рігання людини й турботи про неї покликав ангелів, для викрит­тя пороку й повчання у чесноті послав пророків, порочні устрем­ління припиняв погрозами, ревність до добрих діл заохочував обітницями, а потім, коли ми, усе це посідаючи, все ж вияви­лися не належними, благоволив відкликати нас від смерти й оживотворити в Господі нашім Ісусі Христі предивним промис­лом. Бо Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив Себе самого, прийнявши вигляд слуги (Фил. 2, 6) — взяв на Себе й наші немочі, поніс хвороби, був за нас поранений, щоб Його ранами ми вилікувалися (Іс. 53, 5), нас викупив від прокляття, ставши за нас прокляттям (Гал. З, 13), переніс найганебнішу смерть, щоб нас піднести до славного життя, але й цим не задовольнився, а ще й дарував нам гідність причетности до божества, приготував вічний спокій, що за ве­личчю потішень вищий за всіляку людську думку. Чим відплачу Господеві за все, що Він дав мені? (Пс. 115, 5) — Коли ж усе це наводжу собі на думку, то (звірюся у своїй немочі) страшно жахаюся і ціпенію від страху, аби через неуважність ума або марноту, відпавши від любови до Бога, не стати мені колись докором Христові. Бо тоді той, хто нині нас облещує й брид­кими приманками всемірно старається спричинити в нас за­буття про Благодійника для погибелі душ наших, це наше за­буття перетворить в докір Господеві, хвалячись нашою непокір­ністю й нашим відступництвом. Бо він (облесник) ні не сотво­рив нас, ані не вмер за нас, проте ж мав з нас своїх послідовників у непокірності й недбалості щодо Божих заповідей. Цей докір Господеві й ця похвала ворогові для мене видаються важчими за геєнські муки — Христовому ворогу послужити приводом до пихи перед Тим, Хто за нас помер і воскрес.

25. Потрібно більш ніж щось инше пильнувати своє серце (Прип. 4, 23), щоб ніяк не втрачати думки про Бога й пам'яті про Його чудеса не оскверняти уявленням марнотного, а святу думку про Бога, викарбувану в наших душах, постійною і чистою пам'яттю всюди носити зі собою, як незнищенну печать. Бо так здобуваємо ми любов до Бога, яка спонукує до виконання заповідей Господніх і водночас сама ними ж дотримується, роблячись безперервною і несхитною.

26. У всілякій справі, що лежить перед нами, волю того, хто звелів, слід покласти для себе метою і згідно з нею спрямовувати свою ретельність, як про себе говорить Господь: Бо зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто мене послав (Йо. 6, 38). Бо ж як необхідні в житті ремесла, передбачивши певні властиві їм цілі, до них спрямовують окремі дії, так, оскільки й нашим ділам завбачені одна межа й одне правило - виконувати заповіді благовгодно Богові, — то не інакше можна осягнути поступу з точністю в ділі, як звершуючи його за волею Того, Хто дав заповіді. А за суворої ретельности звершувати діло за волею Божою можливо буде через пам'ять про входження до єдности з Богом. Християнин усіляке діло - важливе чи ні - має співвідносити з Божою волею і водночас берегти думку про Того, Хто звелів так чинити. А хто у своєму ділі порушує точність заповіді, той, очевидно, слабо пам'ятає про Бога. Тому, пам'ятаючи слова Того, Хто мовив: Чи я ж не сповнюю небо й землю? (Єр. 23, 24), і ще: Чи то ж Я Бог лише зблизька... а не Бог і здалека (Єр. 23, 23), слід усіляке діло чинити немовби перед очима. Господа й усіляку думку творити, немовби Господь споглядав на неї. Тоді й постійний страх буде й любов удосконалиться.

27. Звідкіля розсіяння і помисли і як їх впорядковувати? - Розсіяння походить від бездіяльности ума, що не перейнятий необхідним, а ум перебуває бездіяльним і безпечним від невіри в присутність Бога, що випробовує серця й утроби. Бо якщо хто повірить цьому, то, без сумніву, виконає сказане: Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався (Пс. 15, 8). Хто ж досягнув цього й подібного до нього, той ніколи не наважиться й не матиме нагоди помислити те, що не схиляється до творення віри, нехай навіть і видаватиметься воно добрим, а не лише як щось заборонене й невгодне Богові.

28. Як осягнути поступу в нерозсіянні? Якщо хто засвоїть собі думку вибраного Давида, що якось мовив: Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався (Пс. 15, 8), а якось: Очі мої завжди до Господа, бо Він визволить із сіті ноги мої (Tic. 24, 15), і ще: Так, як очі слуг звертаються до рук гос­подарів своїх, як очі служниці — до рук господині її, так очі наші — до Господа, Бога нашого, поки помилує нас (Пс. 122, 2). I щоб малим прикладом потрудити себе до ревного надбання най­важливішого, хай кожен сам у собі роздумає, як він поводиться в присутності инших, нехай навіть і рівних собі, як намагається досягнути того, щоб не осудили його у вмінні поводитися, у ході, у жестах та у вимові. Так, як перед людьми намагаємося дотримуватися видимого для них, так набагато більше той, хто несхитно переконаний, що має Бога за глядача, згідно з напи­саним, що іспитує серця й утроби (Пс. 7, 10), і единородного Сина Божого, який сповнює обітницю Де двоє або троє зібрані в Моє ім 'я, там Я серед них (Мт. 18, 10), і Святого Духа, що керує нами, розділяє дарування і діє в нас, й ангелів-хоронителів  кожного з нас за словом Господа: Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця (Мт. 18, 10), — накладає на себе найважливіший і найважчий подвиг, як благочестя своє зробити боговгодним. Так сильніше й досконаліше утверджу­ється в нім нерозсіяність, особливо ж якщо постарається вико­нати сказане: Благословлю Господа у всякий час, хвала Його завж­ди в устах моїх (Пс. 33, 2), щоб за неослабного й безнастанного споглядання Божої слави ум навіть часу не мав на розсіяність.

29. Чому трапляється так, що в умі немовби міліють благі помисли й турботи, що вгодні Богові, і як уберегтися від цього? — Позаяк Давид мовить: Задрімала душа моя через недбалість (Пс. 118, 28), то з цього видно, що трапляється це від душевної дрімоти й від нечулости. Бо в душі пильній і тверезій не міліють ні турботи, вгодні Богові, ані помисел благий, а, навпаки, ба­чить вона, що сама для них не достатня. Бо якщо тілесного ока не досить, щоб роздивитися деякі Божі сотворіння, і воно не насичується, якось раз на щось подивившись, але, постійно розглядаючи одне й те ж, не припиняє дивитися, то тим більше душевне око, якщо воно пильне й тверезе, недостатнє для спог­лядання Божих чудес і постанов. Бо сказано: Постанови Твої як безодня велика (Пс. 35, 7) — і в иншому місці: Дивне знання Твоє для мене, воно стало тверде, не розумію його (Пс. 138, 6) і багато подібного до цього. Якщо ж міліє в душі благий помисел, то зрозуміло, що міліє в ній і просвічення, не тому, що міліє Той, Хто просвічує, а від дрімоти того, хто має бути просвіченим.

30. Блаженна душа, що день і ніч не має иншої турботи, о крім однієї: як у той великий день, коли все сотворіння стане  перед Суддею складати звіт про свої діла, не зазнати труднощів у відповіді за своє життя. Хто має перед своїми очима той день і час і завжди думає про виправдання на непогрішимому судилищі, той або зовсім не згрішить, або лише трішки, бо грішимо  ми через відсутність у нас страху Божого. А в кому чітко викарбувано очікування того, що загрожує, тому страх, що живе в  нім, не дасть вдаватися до необдуманих учинків чи помислів. Отож пам'ятай про Бога і май у серці страх Божий та всіх закли­кай до молитовних спільників і посібників, бо велика є допомо­га від.тих, що можуть умилосердити Бога. І ти не припиняй цьо­го, бо їхня молитва буде нам, допоки живемо, добрим помічни­ком у цьому житті, а коли відходитимемо звідсіля, послужить достатнім напуттям до прийдешнього віку. — Але як турбота про майбутнє є доброю справою, так, знову-таки, слабкодухість і безнадія належать до речей, що згубні для душі. Уповай на благість Божу й очікуй від Нього заступництва, знаючи, що коли вдаємося до Нього належно і щиро, то Він не лише не відкине нас зовсім, а, поки ще проказуватимемо слова молитви, мовить: Це Я!

31. Поклонітеся Господеві у дворі святім Його (Пс. 28, 2). Двір Господа — свята Церква. Треба поклонятися Господеві непоза цим святим двором, а перебуваючи в ньому всередині, щоб, перебуваючи зовні й зовнішнім захоплюючись, не перетворити в ніщо своє перебування у дворі Господа. Бо багато хто з вигляду стоїть на молитві, але не є у дворі, бо думки їхні літають сюди й туди й ум розважається марнотною турботою.

32. В храмі Його кожний славу промовляє (Пс. 28, 9). Нехай чують ці слова й нехай соромляться ті, що многословлять. Що каже псалом? Той, хто в храмі Божому, не злословить, і не слова про суєту й сороміцькі речі проказує своїми вустами, а в храмі Його кожний славу промовляє. Тут стоять святі ангели й запи­сують твої слова. Тут сам Господь, і Він спостерігає за налаш­туванням тих, що входять. Молитва кожного відкрита перед Богом. Йому відкрито, хто за налаштуванням, хто розумно про­сить небесного, хто тільки з вигляду, лише краєчками вуст про­казує слова, а серцем далеко від Бога, хто хоча й молиться, однак просить лише тілесного здоров'я і людської слави. У храмі ж Божому належить передусім славити Бога. Славословити Бога — заняття ангелів. Для всього небесного воїнства одне діло — заси­лати славу Творцеві. Усіляке сотворіння — безмовне і проречисте, понадсвітнє і земне — славить Творця. Жалюгідні ж люди, полишивши мешкання і зійшовшись у храмах, не дослухаються до слів Божих, не виконують обов'язку створіння (славосло­вити), не журяться, що перебувають під владою гріха, не звору­шуються, згадуючи про гріх, не тремтять перед судом, а, усміха­ючись, подають одне одному руки, роблячи дім молитви місцем довгих розмов, не дослухаючись до псалма, що свідчить і каже: в храмі Його кожний славу промовляє. Ти ж не лише не промов­ляєш слави, а й для иншого стаєш перепоною, звертаючи на себе увагу і своїм голосом заглушуючи вчення Духа. Дивись, аби замість того щоб одержати нагороду за славослов'я, не вийти тобі звідси осудженим разом із тими, що хулять Боже ім'я. Ма­єш псалом, маєш пророцтво, маєш євангельські заповіді й апос­тольські проповіді. Нехай співає язик, нехай ум дошукується змісту мовленого, щоб заспівати тобі духом, заспівати й умом. Бог не вимагає слави, а хоче, щоб ти став гідний прослави. Що хто посіє, те й жатиме (Гал. 6, 7). Посій славослов'я, щоб по­жати тобі вінці, і почесті, і похвали в Небесному Царстві.

33. Господи, Боже мій, я взивав до Тебе і Ти оздоровив мене (Пс. 29, 3). Блажен, хто знає свою внутрішню болячку й може прийти до лікаря та сказати Йому: Оздоров мене, Господи. Зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою (Пс. 6, 3; 40, 5). А тут пророк приносить і подяку за його зцілення: я взивав до Тебе і Ти оздо­ровив мене. Не було проміжку між проханням і Твоєю благо­даттю: щойно я закликав, як прийшло зцілення. Той, що мо­литься до Бога, має говорити не незначне, щоб зцілення прий­шло до нас якнайшвидше.

34. Співайте Господеві, праведники Його (Пс. 29, 5). Не кожний, хто вустами промовляє слова псалма, співає Господеві, а лише той, хто від чистого серця засилає псалмоспів, той, хто праведний і зберігає правду перед Богом, може співати Богові, правильно дотримуючись духовних рим (духовного настрою), Як багато прийшло сюди тих, що приховують у серці неправду? Вони не можуть належно співати. Вони уявляють себе співака-ми, але насправді не співають, бо псалом запрошує до пісне співу праведного. Не може добре дерево приносити плодів поганих, і порочне серце породжувати слова життя (духовного). Очистіть серця, щоб приносити духовні плоди, і тоді, ставши духовними, зможете співати Господеві розумно.                           

35. Ти відвернув лице твоє, і я стривожився (Пс. 29, 8). Поки  проміння Твоїх відвідин, каже пророк, осявало мене, я жив несхитно й супокійно. Але коли Ти відвернув лице Твоє, тоді вийшов на яв пристрасний і бентежний стан моєї душі. Тож молитимемося безнастанно, аби осявало нас Боже лице, аби перебувати нам у священному стані, тихими й нічим не збен­теженими за нашою готовністю до добра.

Яка користь із крови моєї, коли я зійшов у зотління ? (Пс. 29,10). Яка, каже, мені користь із благоденства моєї плоті й многоти крови, коли все підпаде тлінню? Але умертвляю своє тіло і поне­волюю (1 Кор. 9, 27), щоб гладшання плоті не послужило приво­дом до гріха. Не догоджуй плоті сном, купелями, м'якою пос­тіллю, постійно повторюючи: Яка користь із крови моєї, коли я зійшов у зотління? Навіщо дбаєш про те, що незабаром зотліє? І Навіщо гладшаєш і обтяжуєшся плоттю? Чи ж не знаєш, що чим товстішою вчиниш свою плоть, тим важчу тюрму приготуєш для душі?

37. Радуйтеся, праведні, в Господі (Пс. 32, 1). Радуйтеся в  Господі не тому, що успішні ваші діла, не тому, що насолод­жуєтеся тілесним здоров'ям, не тому, що поля ваші багаті на всілякі плоди, а тому, що маєте Господа, такого прекрасного, такого благого, такого премудрого! Псалом заохочує відчути ту свою гідність, що вдостоєні бути рабами великого Владики й захоплюватися своїм рабством Йому з несказанною радістю і підстрибуванням, немов розривалося в них серце від захвату любови до Благого. Якщо коли-небудь у твоїм серці немовби якесь світло викликало неочікувану думку про Бога й осяювало твою душу так, що ти полюбив Бога, а світ і все тілесне зне­важив, то з цієї слабкої і малої подоби пізнай повний стан пра­ведних, що рівномірно й безнастанно зростають у радості в Гос­поді. До тебе деколи й зрідка приходить ця радість, за Божим повелінням, щоб, звідавши її невелику кількість, спогадував ти, якого великого блага тобі бракує. А в праведникові — постійно божественна й небесна радість, бо в ньому, без сумніву, пере­буває Дух. Господь для праведних є неначе місце, що їх уміщує, таке місце, перебуваючи в якому, не можна не радіти й не весе­литись. І праведний стає місцем для Господа, яке приймає Його в себе, а грішник дає в собі місце дияволові (див. Еф. 4, 27). Тому, перебуваючи в самім Господі і, наскільки можемо, спог­лядаючи чудеса Його, з цього споглядання здобуваймо веселість для своїх сердець.

38. Якщо хтось, проваджений Святим і чоловіколюбним Духом, не мріючи про самого себе, а себе принижуючи, щоб піднести инших, заголосить духом, просячи чогось великого, і не промовить нічого негідного й мізерного, що виражає пошук земного та світського, — то голосіння такого почує Господь.

39. Бог наш — пристановище й сила (Пс. 45, 2). Не уникай, чого не слід уникати, і не вдавайся, до кого не слід вдаватися. А нехай буде в тебе одне осоружне — гріх й одне прибіжище — Бог. Багато хто говорить: Бог нам прибіжище, але мало хто промовляє це з таким самим налаштуванням, як пророк, бо не всі у всьому віддаються Богові, не всі Ним одним дихають, не всі в Ньому одному мають надію і певність. І самі вчинки викрива­ють нас, коли в скорботах радше вдаємося до всього иншого, тільки не до Бога. У тебе занедужало дитя? Ти шукаєш ворожку чи того, хто вішає на шию немовляті беззмістовні написи. Збен­тежив тебе сон? Ти біжиш до тих, що тлумачать сни. Налякався ворога? Шукаєш заступника в комусь із людей. Взагалі при кожній потребі викриваєш себе сам, що на словах називаєш Бога прибіжищем, а сам домагаєшся допомоги від некорисного й марнотного. Але праведникові істинна допомога — Бог. Як воєначальник, маючи хоробрих воїнів, завжди готовий допомогти тим, що знемогли, так і Бог наш — помічник і співборець кожному, хто воює супроти хитрощів диявола, посилає служебних духів до тих, що потребують спасіння.                            

40. Пророк мовив: Нахили вухо (Пс. 114, 2) — не для того, щоб ти формував якесь чуттєве поняття про Бога, немовби Він має вуха й нахиляється через тихий голос, як ми це робимо, ~ наближаючись до тих, що слабо говорять, аби їх почути. Він мовив нахили, щоб показати свою власну неміч, тобто зійди з чоловіколюбности до мене, що лежу на долівці, як чоловіколюбний лікар, прихиляючи своє вухо до хворого, який від сильного виснаження не може чітко говорити, щоб, перебуваючи поблизу, точніше довідатися про потреби стражденного. Божий слух, щоб почути, не має потреби у звуках голосу. Бог і за пору­хами серця дізнається про те, чого просять. Чи ж не чуєш, як Мойсея, який нічого не говорив, а тільки безмовними зітхан­нями молив Господа, почув було Бог, що мовив йому: Чого голосиш до мене ? (Вих. 14, 15).

[1] Псалми цитовано за виданням: Молитовний Псалтир, Львів: Свічадо, 2000

[2] У слов'ян, вухо; але і св. Золотоустий читає ум

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святі отці про молитву та духовну тверезість" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!