Яке воно пекло?

Хибні й забобонні уявлення про пекло

Передусім ми повинні старанно уникати примітивних і забобонних уявлень про пекло, котрі перекручують справжню католицьку науку про нього. Більшість уявляють собі пекло якимсь дивним і абсурдним, кажучи: “Ніколи не повірю, бо це безглуздо й неможливо. Ні! Не можу повірити у пекло! “

Без сумніву, якщо б пекло було саме таким, яким його уявляють подекуди не тільки добросердні бабусі, але й освічені люди, тоді ми мали б усі підстави не вірити. Але всі ці оповідання варті не більше, аніж казки, якими лякають дітей, бо нічого спільного з наукою Церкви не мають. Не гідно чинить той, який щоб підсилити враження, додає щось своє. Адже ніхто немає права перекручувати правду й робити з неї посміховисько, навіть для залякування простаків. Проблематично говорити про пекло й священикам, які, бажаючи розповісти про страшні пекельні муки, нерідко звертаються до образних описів у своїх проповідях. Зазначу, що важко тут дотримуватись якоїсь міри, а тому ще раз повторюю, що іноді навіть з найкращих міркувань можна потрапити в омани.

Перша мука у пеклі - це вічне прокляття

Прокляття - це повне й невідворотне відлучення від Бога. Отже, проклятий - це створіння, яке назавжди позбавлене Бога.

Ісус Христос навчає нас, що відлучення є першим покаранням для грішників, котре перевищує усі решта. Пригадаймо собі слова вироку, які Ісус Христос скаже їм на Божому Суді: “Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його” (Мт. 25, 41). В іншому місці, повчаючи євреїв, запевнив що до Царства Небесного входять через тісну браму: сказав: “Геть від Мене всі ви, що чинити неправду! Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні” (Лк. 13, 27-28; пор. Мт. 7, 23).

Отже, першим словом вироку Найвищого Судді, котре означатиме перше знамення пекла, буде відлучення від Бога, позбавлення Бога, осудження Бога або іншими словами: прокляття .

Обмеженість нашого розуму та брак живої віри не дозволяють нам у цьому житті ані змірити, ані збагнути, скільки жаху і розпачу містить у собі цей вирок. Людина створена для Господа Бога. Вона створена для Бога, як око для світла, як серце для любові. Однак серед безлічі занять й зайвих турбот цього світу ми не відчуваємо цього, і все, що бачимо, чуємо, терпимо й любимо, відддаляє й відвертає нас від Бога - нашої єдиної кінцевої мети.

По-іншому у потойбічному світі. Там, після смерті, правда вступає у свої права. Кожен залишається сам на сам перед Богом, Тим, Ким і для Кого він був створений, Котрий єдиний може бути і має бути його життям, його щастям, відпочинком, насолодою, любов'ю й усім. Тож, можеш збагнути, в якому стані перебуває людина, яка раптом раз і назавжди втрачає своє життя, щастя, любов, одним словом - усе. Можеш уявити несподівану й бездонну порожнечу, в котрій опиниться істота, яка була створена для любові, для володіння Тим, Кого її позбавили!

Монах-єзуїт, отець Сюрен, відомий у XVII ст. своїми чеснотами, науками, майже 20 років жив у цьому жахливому стані відлучення від Бога. Прагнучи визволити від диявольської одержимості бідну святобливу черницю, якій не могли зарадити три місяці молитов, умертвлень та еґзорцизмів, священик у своєму безмежному милосерді попросив Бога звільнити нещасну й перенести на нього тягар одержимості. Господь вислухав його прохання і диявол одразу ж вселився у тіло та упродовж багатьох років жорстоко мучив отця. Сам отець Сюрен після свого визволення описав все, що тільки міг пригадати про надприродній стан, коли диявол заволодів його тілом і душею, даючи йому сповна відчути розпач проклятого.

“Здавалося, - пише він, - що уся моя сутність, всі сили моєї душі і члени мого тіла з невимовною силою поривалися до Господа Бога, якого я визнавав своїм найвищим щастям, нескінченним добром, єдиною метою мого існування. Але разом з цим я відчував, що якась сила, незважаючи на мій опір, відривала і тримала мене здалеку від Нього. Створений, щоб жити, я відчував, що мене віддаляють від правди і світла. Створений для любові, я був відсторонений від неї Створений для добра, я був занурений у безодню зла.

Страх і розпач, що стискали моє серце, можна було б порівняти зі станом стріли у польоті, котру з великою силою випустили до певної цілі, натомість, якась сила неустанно відпихає її назад. Це лише слабкий і блідий образ страшної дійсності, яка називається прокляттям. З прокляттям неодмінно пов'язаний розпач . Це той самий розпач, котрий Ісус Христос у Св. Євангелії називає “черв 'яком” , що точить проклятих.

Краще усе втратити, аніж потрапити у пекло, “де черв 'як їхній не вмирає й вогонь не вгасає” (Мк. 9, 48).

Цей черв'як проклятих - це докори сумління й розпач. Їх називають черв'яком, бо як у гнилому тілі мерця народжуються черв'яки, так з'являються вони й в проклятій душі з гнилизни гріха. Ми ж у змозі створити собі лише слабке уявлення цих докорів й розпачу. Адже у цьому світі нема нічого досконалого: зло тісно переплетене з добром, а добро із злом. Й навіть, якщо наші докори й розпач досягли апогею, у них завжди жевріє надія. Це стосується й будь-якого терпіння, духовного чи тілесного. Дарма, що це видається неможливим. Проте у вічності все досконале: тож, якщо можна так висловитися, зло таке ж досконале, як і добро, без найменшої надії на порятунок, бо зло абсолютне - відносного тут не існує. Ти розумієш, що означає розпач без промінчика надії? Що означають слова та думка: “Я загинув добровільно, загинув навіки, загинув за марні миттєві дрібниці! А я ж міг, як й інші спастися!”

“Вони його уздрівши, збентежаться страхом жахливим... і, стогнавши в тривозі духу, промовлять... Отож - ми збилися з правдивої дороги... Ми наситилися стежками беззаконня і погибелі... Господньої ж дороги - ми не пізнали. І що нам допомогла гординя? Що нам принесло багатство разом з пихою? Усе те, немов тінь, минуло... лукавство наше нас поглинуло” (Муд. 5, 2-14). Але цього ще замало. До розпачу приєднується ще ненависть - плід прокляття: “Ідіть від Мене геть, прокляті! (Мт 25, 41).

Що це за ненависть? Ненависть супроти Господа Бога! Страшна ненависть проти безконечного Добра, безмежної Правди, Доброти і Краси, проти Миру, проти Мудрості, проти вічної Досконалості! Ненависть непримиренна і диявольська, ненависть надприродна, що поглинає усю силу духа і серця, усе єство проклятого.

Проклятий не міг би ненавидіти Бога, коли б йому було це дано, як блаженним у Небі, бачити Господа віч-на-віч в усій Божій досконалості, в усій невимовній Його величі. Але в пеклі такого Бога не дано побачити. Прокляті споглядають лише страшні наслідки Його справедливості у своїх стражданнях. Тому вони ненавидять Бога, як ненавидять кару й прокляття, яке їх спіткало.

Минулого століття у місті Месині священик, проводячи еґзорцизм над одержимим, запитався у диявола: “Хто ти?”

- Я істота, яка не любить Бога, - відповів злий дух.

У Парижі під час іншого сеансу еґзорцизму на запитання священика: “Де ти?” - почув:

- Вічно у пеклі!

- Не бажаєш обернутися у ніщо?

- Ні, хочу лише ненавидіти Бога вічно! - відповів йому з люттю диявол.

Так міг би відповісти кожен з проклятих. Вони ненавидять Того, Кого мали б вічно любити.

Хоч не один поцікавиться: “Невже Бог може проклясти мене, адже Він - Любов?” Та це не Господь проклинає грішника. Грішник сам скидає себе у безодню прокляття.

До страшного вироку доброта Бога не причетна. Його виносять лише Божественна святість і справедливість. Бог такий ж святий, як і добрий, а справедливість Його однаково безмежна у пеклі, як милосердя й доброта у Небі . Тож не ображай святості Бога і не будеш проклятий. Проклятий отримує лише те, що вибрав собі сам всупереч усім ласкам Бога. Надав перевагу злу, і отримав зло. У вічності ж зло називається пеклом. Якщо б він вибрав добро, мав би його вічно.

Отже, перше знамення пекла, перша ознака страшної дійсності, яку називають пеклом - це осудження і Боже прокляття з розпаччю й ненавистю проти Господа .

Друга мука пекла - вогонь

Безсумнівною правдою віри є переконання існування вогню у пеклі. Пригадаймо собі переконливі слова Сина Божого: “ Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний... Син Чоловічий пошле Своїх ангелів, які зберуть із Його Царства... Й тих, що чинять беззаконня, і кинуть їх до вогняної печі” (Мт. 25, 41; 13, 41-42). Ці Божі слова, повторені святими апостолами, становлять основи віри та науки Святої Церкви. Тож у пеклі грішники караються вогнем.

В історії Церкви надибуємо розповідь про те, як у ІІІ столітті після Різдва Христового два юнаки, що навчалися у знаменитій Олександрійській школі в Єгипті, якось зайшли у храм, де проповідник саме говорив про пекельний вогонь. Один з юнаків почав глузувати з проповіді. Інший ж пройнявся страхом і навернувся, ба, навіть пішов у монастир. Через декілька років безбожний юнак несподівано помер. Після смерті він з'явився до свого давнього приятеля і промовив: “Церква говорить правду, навчаючи про вічний вогонь у пеклі. Та все ж священики не передають навіть сотої частини того, яким він є насправді там, у пеклі”.

Пекельний вогонь надприродний й незбагненний

На жаль, ніхто на землі не спроможний ані висловити, ані збагнути великих вічних правд! Священики намагаються донести ці істини, однак ані дух, ані слова не можуть подолати цього завдання. Про Небо сказано: “Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять” (1 Кор. 2, 9). Теж можна сказати про пекло: “Чого око не бачило й вухо не чуло, чого серце людини ніколи не збагне, те Божа справедливість приготувала невиправним грішникам”.

“Терплю, терплю муки у цім полум'ї “, - кричав з безодні проклятий євангельський багатій. Щоб вникнути у суть першого слова проклятого “терплю”, необхідно збагнути зміст вислову “у полум 'ї цім”. Вогонь цього світу, як усе інше, недосконалий, і наше полум'я, яке би потужнє воно не було, це тільки мізерний образ вічного вогню, про котрий розповідає Свята Євангелія. Неможливо достеменно описати жахливі терпіння, котрі зазнала б людина, яка б потрапила у розпалену піч бодай на декілька хвилин. Не кажучи вже про те, щоб там жити! А що тоді казати про той надприродний вогонь, вогонь вічний, силу якого неможливо з чимось порівняти!

Позаяк ми живемо у часі, а не у вічності, то вимушені використовувати предмети цього світу, якими мізерними, слабкими й недосконалими вони не були, щоб з їх допомогою уявити невидиму, нескінченну дійсність майбутнього життя. Тому спонукаймо себе до страху, пригадуючи невимовні страждання, які завдає нам земний вогонь, щоб у вічності не потрапити у безодню пекельного вогню.

Отець де Бюссі і молодий безбожник

На початку минулого століття у Франції славився своєю апостольською ревністю, красномовством й надзвичайними чеснотами, а також дещо оригінальними думками отець де Бюссі.

Якось відомий місіонер гостював в одному з найбільших міст на півдні Франції. Взимку, напередодні Різдва, у лютий мороз, в кімнаті для гостей, в каміні, розпалили сильне багаття.

Серед присутніх у домі був юнак, відомий своїм розпусним життям й богохульством. Отець де Бюссі швидко переконався, що з юнаком важко про щось говорити. “Підійди-но ближче, звернувся до хлопця весело. - Не бійся, я нікого не примушую сповідатися. Прошу, сядь поруч, ми трохи поговоримо”. Кинувши оком у камін, отець побачив, що майже усе дерево згоріло, тому попросив юнака: “Перш ніж сідати, візьми, будь ласка, декілька полін і докинь їх у багаття”. Здивувавшись, юнак виконав прохання отця. Та, коли хлопець клав поліно у камін, отець несподівано схопив його за руку й запхнув її у вогонь. Молодий грішник відскочив з криком: “Що ви робите? Ви збожеволіли, отче? Я ж міг обпекти руку? “

- То й що? - спокійно відповів отець де Бюссі. - Тобі слід звикати до цього. У пеклі, куди ти можеш потрапити, якщо не виправиш свого грішного життя, палатимуть не лише пучки твоїх пальців, але й усе тіло. Та й це маленьке багаття неможливо порівнювати з пекельним вогнем. Тож уперед, мій друже!

Відтак хотів знову схопити юнака за руку, але той, зрозуміло? почав опиратися з усіх сил. Лише тоді отець пом'якшив тон: “Бідна дитино, задумайся. Можливо, варто тепер терпляче зносити муки, ніж вічно горіти у пекельному вогні? А жертви, котрих вимагає від тебе Господь, у порівнянні з вічними муками, це ж такі дрібниці? “

Молодий грішник вийшов у глибокій задумі. Він глибоко замислився над сказаним. Незабаром юнак повернувся до місіонера і з його допомогою позбувся тягаря своїх гріхів, ступивши на істинний шлях.

Я впевнений, що чимало з тих, які живуть без Бога й прямують до пекла, не потрапили б туди, коли б погодилися на “вогняне випробування” : упродовж року розважатися, насолоджуватися життям, задовільняти будь-які забаганки з однією лише умовою, бодай на один день, навіть на годину занурюватися у вогонь. Гадаю, не знайшлось би жодного, хто б погодився на таку угоду. Не вірите, тоді слухайте.

Три сини старого лихваря

Один чоловік, розбагатівши на безжалісній кривді своїх ближніх, несподівано серйозно захворів. Та навіть важка форма гангрени не змінила його поглядів. “Якщо я все віддам, - твердив він, - що буде з моїми дітьми?” Його парох, людина дотепна, щоб врятувати цю бідну душу, вирішив зробити ось що. Він сказав хворому, що знає ліки, які зцілять його. Але вони дуже дорогі. “Скільки б вони не коштували, тисячу, дві... десять тисяч франків, байдуже! - підбадьорився старий. - Що це за ліки? “

- Їх готують із жиру людини, а опісля поливають ними рани на тілі. Якщо ти знайдеш когось, хто за десять тисяч франків погодиться стопити на вогні жир з однієї лише руки, цього буде досить.

- Не варто й шукати! - зітхнув хворий. - Сумніваюся, чи зможу когось знайти.

- Я дам тобі пораду, - заспокоїв його священик. - Поклич старшого сина, який любить тебе, звернись до нього з проханням, обіцяючи у спадок свій маєток. Якщо він відмовиться, то пообіцяй середньому сину залишити свій спадок за цю послугу. Якщо ж він відмовиться, поклич молодшого сина, той напевно погодиться.

Так і сталося. Батько по черзі просив виконати прохання своїх синів, але вони з жахом відкидали його пропозицію. “Ви відмовляєтеся декілька хвилин перетерпіти біль, щоб врятувати мені життя, а я, щоб зробити вас багатими, повинен навіки йти до пекла? Який же я дурень!” І без вагань роздав усе, що заборгував.

Але і його синів можна зрозуміти. Адже наважитися занурити руку у вогонь, навіть рятуючи життя батька, понад людські сили. Та це все одно ніщо у порівнянні з вогненною безодньою пекла.

“Діти мої, не йдіть до пекла! “

У 1844 році в семінарії св. Сульпіція в Ісс, неподалік від Парижа, я познайомився з професором, відомим своєю ерудицією, надзвичайним смиренням і життям, сповненим покути. Отець Піно, перш ніж стати священиком, викладав хімію і фізику. Якось під час хімічних дослідів несподівано загорівся фосфор. У мить руку огорнуло полум'я. Даремно професор намагався разом з учнями погасити вогонь. Його рука перетворилась на яскравий смолоскип. Від нестерпного болю нещасний знепритомнів. Увесь день і всю ніч потерпілий стогнав й плакав, а коли біль на якусь мить вщухав, він повторював семінаристам, що були поряд: “О діти мої! ... Мої діти! ... Не йдіть до пекла! ... Не йдіть до пекла!...”

Такий же крик болю й священицької любові злетів з уст, радше з серця, іншого священика у 1867р., за подібних обставин поблизу Понтіви, дієцезії Валенсії. Молодий вікарій Лаурент кинувся у вогонь, рятуючи жінку й її двох дітей. Він декілька разів самовіддано заходив у палаючий будинок, вихоплюючи з обіймів вогню двох неушкоджених дітей. У домі залишалася ще їхня мати, але ніхто не наважувався зануритися у вогонь, який посилювався з кожною хвилиною. Йдучи за покликом любові до ближнього, отець Лаурент вкотре стрибнув у вогонь, знайшов нещасну жінку, яка від страху, здавалось, збожеволіла й в останню мить виштовхнув її з палаючого будинку. Раптом завалився дах і священик опинився під його руїнами. На допомогу кинулися люди й з великим зусиллям витягли його з полум'я. Але, на жаль, було запізно! Нещасний помирав. Чадний дим палив його зсередини, завдаючи жахливих страждань. Надаремно парафіяни намагалися полегшити його муки. Ніщо не допомагало, через декілька годин мученик любові до ближнього отримав у Небі нагороду за героїчну самопожертву.

Помираючи у муках, він у повторював: “Добрі друзі!... О мої діти!... Не йдіть до пекла!... Це жахливо!... Пригляньтеся, як горітимете у пеклі! “

Пекельний вогонь: матеріальний чи чуттєвий?

Люди часто запитують: “Який він, вогонь у пеклі? Які його властивості? Це вогонь матеріальний, чи тільки суто духовний?” Багато хто схиляється до останньої думки, проте католицькі теологи вважають по-іншому.

Як вже було сказано, правдою святої віри є те, що пекельний вогонь - це справжній реальний вогонь, вогонь незгасний та вічний. Цей вогонь палить, але не спалює дотла. У ньому горить не лише тіло, але й душа. Ця правда, відкрита Богом, проповідується Святою Церквою, її постійно підтверджують великі святі і містики (див. Додаток). Заперечувати цю правду було б не тільки безглуздо, але й грішно.

Які ж властивості пекельного вогню? Це матеріальний вогонь? Він такий, як і земний вогонь, чи подібний до нього? На ці питання відповість нам один з найбільших теологів в історії Церкви св. Тома Аквінський.

Спершу він говорить про античних філософів, які, не вірячи у воскресіння тіла, все ж припускали, що на тому світі існує вогонь, який карає за гріхи. Тож були вимушені навчати, що це лише духовний вогонь, тої самої природи, що й душа. Сучасні філософи, що прагнуть, наскільки це можливо, опанувати усіма сферами людського буття і підірвати святу віру, підштовхують до цієї думки чимало людей, недостатньо обізнаних з католицькою наукою.

Великий Доктор Церкви рішуче заявляє, що вогонь пекельний - це “вогонь матеріальний, бо покарання тіла може бути лише тілесним”. У цих тезах св. Тома опирається на науку св. Григорія Великого і св. Августина.

“Та все ж, - говорить св. Тома, - цей матеріальний вогонь містить в собі щось. Адже, палячи тіло, він не знищує його до тла, не перетворює у попіл, він карає ще.”

Хоч пекельний вогонь матеріальний, він діє на душі

Може виникнути запитання: “Як пекельний вогонь відчуватимуть душі, які аж до воскресіння й Останнього Суду існують відокремлено від своїх тіл?” З непогрішимої науки Святої Церкви знаємо, що прокляті відразу після смерті потраплять у пекло, а саме - у пекельний вогонь. Однак це стосується лише їх душ, бо до моменту загального воскресіння їхні тіла залишатимуться у землі. Тож душа проклятого після розлуки з тілом опиниться під впливом таємничої дії пекельного вогню. А ті, навіть безтілесні, потерпають від того ж вогню, куди у призначений час потрапляють й тіла проклятих. Про це виразно сказано у вироку Сина Божого проклятим: “Ідіть геть від Мене, прокляті, в вічний вогонь, приготований дияволу і його ангелам!” Без сумніву, це матеріальний вогонь, інакше він би не міг діяти на тіла проклятих. Проте душі грішників, навіть відокремлені від тіл, страждають у тому ж матеріальному вогні. Це незаперечні істини.

На жаль, це, що відбувається, ми не спроможні осягнути нашим розумом. Зрештою, нам цього не треба знати, щоб увірувати, адже усі правди, відкриті нам Богом, мають на меті не лише просвітити наш розум, вимагаючи від нього смирення й відданості. Віра додає нам впевненості у правдивості вчення. І цього достатньо, коли щось обмежує можливості нашого пізнання. А здоровий глузд й здатність порівняти допомагають краще зрозуміти проблему. Так, ми можемо порівняти співвідношення тіла до душі. Кожен з нас є свідком сильного й невпинного впливу плоті на душу: плоті, матеріальної природи, на душу, природи духовної. Тож, ймовірно, що матеріальна субстанція, якою є пекельний вогонь, діє на духовну субстанцію, себто душі проклятих.

Капелан із Сент-Кер

Дозволь, любий читачу, розповісти тобі кумедну історію, яка сталася зовсім недавно у військовій школі Сент-Кер.

Капеланом у цій школі був о. Ріголо, надзвичайно здібний і дотепний чоловік. Даючи корисні духовні поради, він щовечора збирав у каплиці молодих військових. Одного разу отець виголосив захоплюючу проповідь про пекло. Після відправи капелан попрямував зі свічкою до своєї кімнати в іншому крилі будинку, призначеному спеціально для офіцерів. Біля дверей свого помешкання о. Ріголо раптом почув, що хтось кличе його. Це був поважний капітан із колоритними сивими вусами, дещо грубуватий і ненадто тактовний.

- Пробачте, - промовив він іронічно, - ви виголосили нам сьогодні чудову проповідь про пекло, але забули сказати, у цьому вогні нас будуть пекти, смажити чи варити? Ви не могли б мені детальніше розповісти?

Капелан, зрозумівши натяк, зазирнув зловтішнику у вічі, й підсунувши під ніс капітану свічку, спокійно сказав: “Сам побачиш, капітане!” Опісля зачинив двері, сміючись з кумедної міни капітана. Капелан забув про цей випадок, але відтоді капітан уникав зустрічі з ним. Вибухнула липнева революція. Посаду капелана у війську було скасовано, отця Ріголо із Сент-Кер паризький архиєпископ відправив служити в інше місце. Проминуло дванадцять років. Якось на вечірці до капелана підійшов старий чолов'яга із колоритними вусами і поцікавився, чи випадково, він не колишній капелан із Сент-Кер, отець Ріголо? Почувши ствердну відповідь, старий радісно простягнув руку, кажучи: “Пане кюре, дозвольте потиснути вашу руку й щиро вам подякувати. Ви врятували мене!”

- Я! Але ж як?

- Як? Отче, ви не впізнали мене? Пригадуєте, колись нахабний капітан, інструктор військової школи, після проповіді про пекло запитав у вас якусь дурницю, а ви, підсунувши йому під ніс свічку, сказали: “Сам побачиш, капітане!” Тим капітаном був я. І уявіть собі, ці слова безупинно звучали у моїй голові, я не міг позбутися думки про пекельний вогонь. Боровся з цим десять років, і, нарешті, не витримав, сам пішов на сповідь й став справжнім християнином. Саме вам, отче, завдячую цим щастям й радію нашій зустрічі, маючи змогу виявити свою щиру подяку.

Отже, дорогий читачу, якщо трапиться тобі такий премудрий жартівник з безглуздими запитаннями про пекельний вогонь, можеш відповісти йому, як отець Ріголо: “Любий друже, сам побачиш!” Ось побачите, він не захоче піти туди.

Слід від випаленої руки

Відомо, коли якась загублена душа або душа з чистилища з'являється з дозволу Господа на землі й залишає слід після себе, то це завжди вогненний слід (Див. Додаток). Пригадайте собі даму з браслетом й про випалений килим у Лондоні, палаючий простір навколо молодої грішниці у Римі, чи монаха, який скоїв святотатство у Флоренції.

У квітні 1876р. я на власні очі бачив у Фульджіні, поблизу Асижа, в Італії, жахливі сліди вогню, які переконливо доводять: вогонь потойбіч­ного світу - це вогонь реальний.

4 листопада 1859 року у монастирі Сестер Терціянок Францисканських у Фульджіні внаслідок апоплексії померла с. Тереза Маргарита Джеста, котра упродовж багатьох років була настоятелькою новіціяту і відповідала за злиденний монастирський гардероб.

Через дванадцять років після її смерті, 17 листопада, одна з сестер, Анна Феліція, яка колись допомагала сестрі Терезі, а тепер уже сама доглядала за монастирським гардеробом, увійшла у келію. Раптом вона почула зітхання, котре долинало з меншої келії. Обережно Анна Феліція відчинила двері, але нікого там не побачила. Через деякий час вона знову почула зітхання і, хоч була не з боягузливих, добряче налякалась: “Ісусе! Маріє! - гукнула вона, - Хто тут?” Ледь вимовила, як почула жалібний голос, наповнений болем: “О, Боже! Як я мучуся!” Сестра відразу впізнала голос покійної с. Терези й здивовано запитала: “За що?”

- Через недотримання убозтва, - відповіла сестра Тереза.

- Чому. Адже ти жила у такому убозтві?

- Не за себе страждаю, - відповіла померла, - а за тих сестер, яким у цьому надмірно догоджала. І ти остерігайся!

Відтак келія наповнилася густим димом й з'явилася тінь сестри Терези, яка пересувалася уздовж стіни до дверей. Опісля моторошно закричала: “Ось доказ Божої справедливості!” Вона гримнула у двері, побілені вапном, залишивши на них чіткий чорний відбиток своєї правої руки і зникла.

Бідна Анна Феліція ледь не померла зі страху, отямившись, почала голосити та кликати на допомогу. На її крик збігся увесь монастир. Монахині відчули різкий запах горілого дерева. Почали шукати причину і зауважили на дверях страшний відбиток, у котрому відразу впізнали худу й дрібну руку сестри Терези. Перелякані цією з'явою, сестри залишили келію й рушили на хори молитися. Там усю ніч провели у сльозах, молитвах й різних умертвленнях за душу бідної сестри Терези. А вранці усі прилучилися до Святих Тайн. Звістка про те, що сталося у монастирі, блискавично розійшлася по всій околиці. Отці Капуцини, священики й світські особи, які прихильно ставилися до монастиря, а також усі чернечі Згромадження міста поєдналися разом у молитві з Сестрами Терціянками. Цей прояв любові до ближнього мав у собі щось надзвичайне і надприродне.

Виснаженій від надмірних емоцій Анні Феліції наказали відпочивати. Вона скорилася, але твердо вирішила знищити чорний слід, що жахав усе місто. Проте сестра Тереза Маргарита з'явилася їй удруге і сказала: “Знаю, ти хочеш усунути знак, котрий я залишила. Та ти неспроможна цього зробити, бо це чудо звершилось за Божою волею для повчання й поправи усіх. Справедливим й страшним Його вироком мені присуджено сорок років зносити жахливий вогонь чистилища через своє потурання деяким сестрам. Дякую тобі й сестрам за стільки молитов, які Господь милостиво вислухав на користь моєї бідної душі. Завдяки тому, що ви відчитали сім покутних псалмів, я відчула особливе полегшення”. А потім з посмішкою додала: “О блаженне убозтво, яке дає стільки радості тим, хто його дотримується!”- і зникла.

19 листопада с. Анна Феліція у ввісні почула, що хтось її кличе по імені. Вона прокинулася, жах прикував її до ліжка, не даючи промовити жодного слова. Вона знову впізнала голос сестри Терези Маргарити. Біля ліжка з'явилася велика вогненна куля, яка світилася так сильно, що у келії розвиднілася, немов удень. Сестра Тереза промовила: “Я померла у п'ятницю, у день Страстей Господніх, і ось у п'ятницю йду до вічної слави... Мужньо несіть хрест.., відважно переносіть терпіння!” Під кінець додала з любов'ю: “Залишайся з Богом!... Залишайся з Богом! Залишайся з Богом!... “- і перетворилась у легку, білу, ясну хмаринку, яка здійнялася до Неба й зникла.

Єпископ разом з міською владою одразу розпочали канонічне слідство. 23 листопада у присутності свідків відкрили домовину сестри Терези Маргарити й переконалися, що обвуглений слід від руки на дверях ідентичний руці покійниці. Двері, з випаленою на них рукою, шанобливо зберігаються у монастирі. Я особисто бачив й торкався обвугленого дерева, котре є промовистим доказом того, що душі, які тимчасово або навіки приречені на страждання у потойбічному світі, мучаться у вогні. І щоразу, коли вони, з відомих лише Богові причин, з'являються на землі, все, до чого вони тільки торкаються, носить на собі слід від вогню.

Отже, хоч ми і неспроможні збагнути цю таємницю, проте віримо без найменших сумнівів, що хоч пекельний вогонь і матеріальний, він діє й на душі, завдаючи їм страшних мук.

Де знаходиться пекельний вогонь?

Запитаєте: “Де знаходиться пекельний вогонь?”

Ані з Божого одкровення, ані з науки Католицької Церкви, ми майже нічого про це не знаємо. Однак теологи одностайні у тому, що вогненна безодня розміщена всередині землі. Саме там є місце, куди після воскресіння потрапляють тіла проклятих.

Цього навчає катехизм Тридентського Собору. Таке ж твердження надибуємо в науці св. Томи: “Хоча ніхто напевно не знає, де розміщене пекло, та все ж можна, і не безпідставно вважати, що воно під землею”. На це вказує сама його назва. “Пекло” означає щось нижче рівня землі, тобто підземне. Святе Письмо ж говорить, що прокляті перебувають під землею. Це засвідчують видіння пекла, яке мали діти у Фатімі та багато інших святих і містиків Святої Церкви (Див. Додаток).

У листах св. Павла читаємо, що у Велику П'ятницю блаженна душа нашого Спасителя на якийсь час відокремилася від Свого Тіла, спустилася у “лоно землі” (Мт. 12, 40), “в найнижчі частини землі” (Еф. 4, 9) і принесла радісну новину про Відкуплення праведникам Старого Завіту, які від початку світу вірили й чекали на Нього з надією і любов'ю. Знаємо, що душа Ісуса Христа спустилася у чистилище щоб потішити й спасти душі, які там відпокутували свої провини, щоб звідти потім вознестися на Небо. Відомо, що Він зійшов в ад, щоби сатані та всім проклятим душам показати Свою тріумфальну перемогу над гріхом, плоттю і світом. Звідси виникає припущення, що пекло знаходиться всередині землі, 3  як незмірний океан вогню, сірки й розтопленої смоли (Пор. Ап. 20, 10; 21, 8).

У Святому Письмі Сам Святий Дух щоразу, коли говорить про пекло, завжди подає його як місце, куди падають, вкидають або вступають. Отже, це місце не тільки підземне, але і глибоке. Такої ж думки про пекло Отці Церкви, святі, теологи, Свята Церква та її вірні.

Зрештою, цю думку підтверджують (незважаючи на різні свої відхилення) поганські джерела, як - от: грецька і римська міфологія, де місце покарання у потойбічному світі представлено як величезний підземний простір, де панує грізний Плутон - ніщо інше, як міфологічна карикатура диявола. Вогонь і полум'я відіграють там найважливішу роль. Неважко помітити певну схожість в описанні безодні у Святому Письмі, де перебували праведники Старого Завіту, очікуючи на Криваву Жертву нашого Спасителя.

У словах св. Августина, які наводить св. Тома сказано, що після смерті тіло ховають, тобто опускають у землю, щоби там своєю гниллю воно відплатило Божій справедливості за свої провини. Отже, цілком вірогідно, що душа, покутуючи за свої гріхи, або через очищення у чистилищі, або через пекельну муку, сходить під землю у вогонь, котрий запалив, караючи її, справедливий Господь.

З усього сказаного випливає, що пекло та страшний пекельний вогонь міститься всередині землі, у безодні. Там горить підземний вогонь і палить зі страшною силою. Звернімо також увагу на те, що цей природний вогонь, який розпалила всесильна Божа справедливість. І він отримав надприродні властивості, щоб палити так, як цього вимагає сувора Божа кара, пронизуючи не лише плоть, але й душу, однак, не знищуючи до тла тіла проклятих, а зберігаючи їх. Згадаймо слова Самого Божого Судді: “У пекло, де... вогонь не вгасає... кожен вогнем посолиться” (Мк. 9, 48-49). Так як сіль проникає й зберігає м'ясо, так і матеріальний вогонь у пеклі завдяки надприродному впливу, пронизує проклятих і дияволів, не знищуючи їхніх тіл.

Темрява пекельного вогню. Одкровення св. Терези Авільської

Ісус, даючи пізнати нам правду про вогненне пекло, водночас з усією Божою непогрішимою повагою до Свого слова відкрив, що у пеклі панує пітьма. У Євангелії св. Матея Він називає пекло кромішньою темрявою: “Киньте геть у темряву, - говорить Він про чоловіка, що не був вбраний у весільну одіж, - у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів” (Мт 22, 13) . В іншому місці Святої Євангелії, у Апостольських листах, дияволи називаються “князями темряви, силами ночі”. У листі до Солунян св. Павло пише: “Всі ви - сини світла й сини дня. Ми не належимо ані ночі, ані темряві” (1 Сол. 5, 5).

Темрява пекла матеріальна, почуттєва, як і пекельний вогонь. Ці дві істини не заперечують одна одну. Адже природа й дух пекельного вогню - це щось абсолютно відмінне від світла. Правда, вогонь у своєму природному стані, створюючи із газів полум'я, звичайно дає світло, але у пеклі стихія вогню, залишаючи незмінною свою природу, набуває ще й інших надприродних властивостей, яких немає у цьому світі.

Так, посилаючись на св. Василія Великого, навчає нас св. Тома Аквінський: “Силою Бога, - говорить він, - світло вогню буде відокремлено від його властивості палити. Та його палюча сила й стане мукою для проклятих”. Далі святий додає: “Всередині землі, де знаходиться пекло існує лише темний, понурий, наповнений димом вогонь ” . Вогонь, що подекуди вивергається з кратерів вулканів, підтверджує це припущення.

Отже, у пеклі пануватиме, “кромішня темрява ” , а в поодиноких просвітах прокляті бачитимуть страшні знаряддя своїх страждань. “Вони бачитимуть, - говорить св. Григорій Великий, - у вогні й темряві при світлі пекельного полум 'я тих, кого вони потягли за собою у вир на прокляття, і це примножуватиме їхні страждання”. Страх, який викликає темрява вже тут, на землі, це лише слабкий відбиток того, якими страшними є страждання, породжені лише пекельною темрявою.

Свята Тереза Авільська розповідає, що під час однієї з'яви Ісус Христос запевнив її у вічному спасінні, якщо вона й далі служитиме й любитиме Його. Однак, щоб підсилити страх гріху й пекельних мук, які тягне за собою гріх, показав їй місце, у якому вона опинилася б у пеклі, якщо б схилилась до забав й марноти .

“Якось, - говорить св. Тереза, - під час молитви я, невідомо як, перенеслася разом з душею і тілом у пекло. Я відразу зрозуміла, що Ісус Христос хотів показати мені місце, яке приготували мені дияволи і на яке я би заслуговувала за свої гріхи, якщо б не змінила свого життя. Це тривало лише мить, але до кінця життя я не зможу цього забути.

Вхід у цю катівню був схожий на піч: низький, темний та тісний. Дно скидалося на огидну смердючу калюжу, наповнену отруйними зміями. У кінці виднівся мур, а у вибитому в нім отворі я побачила себе. Жодними словами неможливо передати того, що я там вистраждала. Цього просто не в силі збагнути. Я відчувала у своїй душі якийсь вогонь, котрий важко описати, і разом з тим моє тіло корчилося від страшних мук. У своєму житті я перенесла чимало різних страждань, на думку лікарів, найтяжчих з можливих (нервові судоми, під час яких я втрачала координацію рухів), проте це було ніщо в порівнянні з пекельними муками. Та тілесні муки здаються мізерними в порівнянні з муками душі. Це були такі болючі терзання й стискання серця, такий розпачливий і страшний сум, що мені його не можливо описати. Там кожна хвилина наповнена смертельним страхом. Не знаходжу слів, щоб змалювати той внутрішній вогонь і розпач. У тому страшному місці зникає будь-яка надія на потіху. Там дихають їдким смердючим повітрям. Так я страждала у тісному куті, де була ув'язнена. І самі стіни цього темного льоху, на які страшно було дивитись, гнітили мене своїм тягарем. Усе тебе там душить, ані промінчика світла, лише темрява найчорнішої ночі. Проте, о страшна таємнице, хоча не блимне там найменший вогник, видно усе найогидніше для людського ока.

Наступного разу Господь показав мені глибше пекло із тортурами значно жахливішими, призначеними за певні провини. Позаяк, я не каралася ними, вони не лякали мене так сильно. У першій візії Небесний Учитель дав мені відчути не лише внутрішні, але й зовнішні муки. Без сумніву, моє тіло страждало. Не знаю, як це сталося, але я зрозуміла: це була велика ласка, мій Спаситель продемонстрував, від яких покарань мене врятувало Його Милосердя. Все, що можна почути про пекло, що розповідають нам книги про різноманітні покарання і страждання, якими дияволи мучать проклятих грішників - усе це ніщо в порівнянні з дійсністю. Різниця між ними така сама, як між людиною та її портретом. Горіти у вогні на цьому світі набагато приємніше, ніж у тому вогні, в якому грішники палатимуть у потойбічному світі . Після цього видіння, - пройшло вже більше шести років, - але і тепер, пишучи це, мене охоплює такий жах, що стигне кров у жилах. У терпінні мені досить лише пригадати ці моторошні картини, і відразу усі страждання на цьому світі здаються мені дріб'язковими. Я навіть вважаю, що ми часто скаржимося без причини.

Я просто дивуюся, що прочитавши стільки книжок про пекельні муки, мала про них таке далеке від істини уявлення. Я не боялася їх так, як слід було б. Мій Боже, про що я думала і як могла вести такий спосіб життя, який неминуче штовхав мене у страшну безодню? О, мій Божественний Спасителю, будь благословенний навіки! Ти відкрив мені, що полюбив мене більше, ніж я сама себе! Скільки разів Ти рятував мене від того чорного льоху, і скільки разів я поверталась туди всупереч Твоїй волі!

Це видіння збудило в моїй душі невимовний біль за душі грішників, що йдуть на прокляття. Воно наповнило мене палким прагненням працювати задля їхнього спасіння. Відчуваю, що тисячу разів пожертвувала би своїм життям, аби врятувати хоч би одну душу від цих страшних мук.

О, коли б віра кожного з нас могла змінити те видіння! Якщо б згадка про “кромішню темряву” , у яку потрапляють, наче ганебні трупи і погорда між мерцями (Муд. 4, 19), прокляті, змогла б завадити нашим спокусам й зробила б з нас справжніх дітей світла!”

Інші муки в поєднанні з пекельним вогнем

Крім вогню і темряви, у пеклі існують інші покарання і муки. Цього вимагає Божа справедливість. Позаяк прокляті по-різному грішили, й кожне з їхніх почуттів провинилося у більшій чи меншій мірі, то і в осудженні повинна торжествувати Божа справедливість, аби було покаране те, що согрішило, згідно зі словами Святого Письма : “Чим хто грішить, тим і карається” (Муд. 11, 16).

І знову вогонь, страшний і надприродний, стане знаряддям різних мук. Цей вогонь особливо каратиме те почуття, яке спричинило найбільше до гріха. І за кожний свій гріх, за кожну свою негідну пристрасть , вкинутий у вогонь і кромішню темряву, проклятий - як говорить Євангелія - скреготітиме зубами у безмежному розпачі й гірко плакатиме над своїм минулим, яке вже не виправити. “Там буде плач і скрегіт зубів” (Мт. 24, 51). Це слова Самого Бога!

“Цей плач проклятих, - як стверджує св. Тома, - це плач душі, а не тіла”. Навіть після воскресіння, коли тіла проклятих набудуть людських ознак, вони все ж будуть вже здатні до якихось дій і вчинків. Наприклад, фізична реакція організму виділяти сльози там затратиться”.

А тепер, любий читачу, уяви собі, що станеться під впливом вогню і темряви з очима проклятого. Ті самі очі, які стільки років служили йому для заспокоєння гордості, марнотності, хтивості й розкомплексованості! А з його вухами , відкритими до сороміцьких розмов, до брехні, наклепів і безбожних глузувань! А з його язиком , устами - знаряддям стількох гріхів, стількох гріховних насмішок, такої ненаситності! А з його руками , що шукали, писали і розносили чимало негідних речей, вчиняли злочини (Зокрема найогидніші в історії людства - вбивство ненароджених дітей!!! - прим. Ред. ). З його розумом - знаряддям мільйонів найрізноманітніших думок! З його серцем - місцем зіпсутої волі та злих почуттів. З усім його тілом , задля якого він жив, забаганки, прагнення і пристрасті якого так радо задовольняв!

Все в ньому каратиметься окремою мукою, крім загального покарання прокляттям, Божого осудження і вогню. Який жах!

Але і це ще не все! Св. Тома, посилаючись на святих Отців, пише: “На кінцевій стадії очищення світу відбудеться повний поділ стихій. Все чисте і шляхетне перебуватиме у Небі для слави благословенних. Все брудне і низьке піде у пекло для покарання проклятих. Отже, як усе для вибраних даруватиме радість, так проклятим усе завдаватиме страждання”.

І нарешті Сам Ісус Христос виголосив вирок, який винесе на Останньому Суді: “Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його” (Мт. 25, 41 ). У вогненній пекельній безодні прокляті приречені вічно перебувати в огидному товаристві диявола та його ангелів. Якщо на цьому світі людині подекуди легше, бо вона не самотня у стражданні, то проклятому перебування у товаристві злих духів та інших грішників лише помножуватиме розпач, озлобленість духа й тілесний біль.

Ось той мізер, відомий нам з Божого Одкровення і науки Церкви про різні муки, котрі терпітимуть безбожники, богохульники, грішники, злодії, пияки, вбивці, пихаті, лицеміри, - усі закоренілі й затяті грішники.

Та найжахливіше те, що ці муки триватимуть вічно.

3 - Прим. Авт.: середина землі (ядро), або центральна частина земної кулі, згідно з сучасними науковими твердженнями, \ знаходиться на глибині 2900 км, складається з заліза, нікеля й сірки. У ньому співіснують рідкий і твердий стани, панує надзвичайно висока температура 4000-6500 °С й величезний тиск, який доходить до 4000000 атмосфер.

[ Повернутися до змісту книги: "о. Л. Г. де Сегюр. Пекло. Чи існує? Яке воно?" ]

[ Скачати книгу: "о. Л. Г. де Сегюр. Пекло. Чи існує? Яке воно?" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!