Як стати монахинею - Дякую, сестричко Альбо!

Мусульманинові важко прийняти християнство. Не можуть вважа­тися «вірними мусульманами» бать­ки, які дозволяють одному зі своїх дітей прийняти іншу релігію. Та Провидіння велике, і ніхто не може знати наперед Його вирок. Саме про це йде мова у відповідях чорної дівч­ини Рамату на запитання білої чер­ниці сестри Альби.

Сестра Альба: Розкажи мені трохи про себе і свою сім'ю.

Рамату: Я народилась у місцевості Дабу, на Березі Сло­нової Кості, у 1951 році. Мій батько був мусульманином, а мати - язичницею. Вони дбали про все, що стосувалось мого майбутнього життя, даючи мені повну свободу у виборі ре­лігії. Якщо хтось з батькових приятелів, прийшовши у гості, порушував релігійні проблеми, то батько завжди відповідав: «Аллах наставить мою доньку на вірний шлях».

Сестра Альба: У твоєму селі були школи?

Рамату: Тільки початкові. Я була однією з найбільш при­вілейованих з-поміж моїх подруг, бо мала також можливість ходити до школи в недалеко розташованому місті. Зважаючи на успіхи в школі, батько дозволив мені продовжувати на­вчання, і мені вдалось одержати державний диплом мед­сестри. Під час навчання в місті мене пильнував опікун-мусульманин. Все вказувало на те, що одного дня я стану ученицею Магомета. Та хоч я й змушувала себе до читання Корану, мене зовсім не цікавила релігія. В релігії мого батька найбільш ненависними були для мене полігамія та низький статус жінки, яку вважали лише робочою худобою і зму­шували залишатись вдома в товаристві інших жінок. В душі я мріяла про чоловіка, який би разом зі мною міг поділяти красу моногамного шлюбу. Однією з багатьох ласк, посланих мені Богом, була й та, що я не була призначена на роль майбутньої жінки жодному з молодих людей нашого племені. . Сестра Альба: Чи були у тебе друзі християни?

Рамату: Хоч я й не усвідомлювала цього, та добрий і великий Бог, якого я ще не знала, скеровував мої кроки і пильнував мене. Подруги, з якими я зустрічалась у школі, належали до найрізноманітніших віросповідань. Мене дуже цікавило все, пов'язане з Ісусом Христом і Його спасенною місією. На жаль, жоден вчитель не говорив про цю релігію. Вечорами я відчувала якесь невдоволення. Допомогла б мені зустріч з якимось священиком або вчителем катехизму, але такого щастя я не мала.

Сестра Альба: Отже, що спонукало тебе до прийняття рішення?

Рамату: В 1976 році я познайомилась з одним хлопцем-християнином і полюбила його. У глибині серця я молилась, щоб коли-небудь він став моїм чоловіком. Тут могло ви­никнути багато проблем: ми не були одного племені і спо­відували різні релігії. Та в квітні 1977 року перед нами яки­мось чудом відкрилась дорога до шлюбу. Ми стали подруж­жям згідно з африканськими звичаями. Але не почували себе щасливими. Нашому зв'язку бракувало Божого благосло­вення. На перешкоді стала я, бо була язичницею. Та Бог пильнував мене, я добре це відчувала. В жовтні того ж року мій чоловік, який є державним службовцем, дістав скеру­вання до Айаме, де я повинна була працювати медсестрою в сільському медпункті. У день, коли я з'явилась в амбулаторії, щоб приступити до роботи, на моє велике здивування я поба­чила там тебе, білу сестру-черницю. Моє серце переповнила радість, бо тепер я була певна, що зможу стати християнкою. Тут почалися мої кроки на дорозі до прийняття хрещення.

Сестра Альба: Ти нічого мені про це не сказала. Чому?

Рамату: Я нікому не хотіла говорити про своє рішення стати християнкою. Навіть тобі. Це не був брак довіри до тебе, але я хотіла побачити в тобі того Христа, якого шукала. Тому я вирішила спостерігати за тобою, за тим, як ти пра­цюєш. Я бачила, що ти з великою любов'ю піклуєшся про всіх. Та що мене найбільше вразило в тобі - це твій неупе-реджений підхід до всіх, незалежно від раси чи віроспо­відання. І тоді, після довгої і хвилюючої молитви, я звер­нулась до тебе. Пригадуєш цей день?

Сестра Альба: 3 того дня я теж почала згадувати тебе в своїх молитвах про світло, віру і довір'я до Христа, який керував усіма твоїми кроками. Чи пам'ятаєш, що я тоді ска­зала тобі?

Рамату: Деякі твої слова й до цього часу живуть в моєму серці. Тоді ти сказала: «Нелегко бути справжнім христи­янином. Раджу тобі добре подумати!» З того дня я почала задавати тобі масу запитань, пов'язаних з моїми проблемами, ти ж не минала жодної нагоди, щоб своїми словами, а пере­дусім своїм життям змалювати мені образ Ісуса Христа з Євангелія. В мені все більше зростало прагнення прийняти святий хрест. З Боніфацієм, вчителем катехизму в Айаме, я розпочала потрібні приготування і згодом завершила їх. Сту­діювання Євангелія були для мене укріплюючим бальзамом. В думках я часто згадувала твої слова: «Нелегко бути вірною християнкою». Та саме тому, що «нелегко», я вирішила бути в своєму житті вірною Христові, який на мене чекав. Здава­лось, все було готове для прийняття святого хрещення. Та ще багато справ треба було полагодити.

Сестра Альба: Це, напевно, стосувалось твоїх батьків?

Рамату: Так. Я повинна була повернутись в своє село та сказати моєму батькові-мусульманину, і цілому племені, що хочу стати християнкою. Прибувши до рідної домівки, я застала в зборі усю рідню. Зі мною був мій чоловік. Як вима­гають цього місцеві звичаї, він мав бути посередником між мною і моїм батьком. Поясненню причини нашого візиту передувала довга церемонія в африканському стилі. На відпо­відь треба було чекати деякий час, бо мусульманська стар­шина й сановники повинні були зібрати надзвичайні збори, щоб розглянути моє прохання.

Через три дні мене й мого чоловіка покликали на їхню нараду. Провидіння дійсно пильнувало мене. Посередник мого батька перед цілою знову зібраною родиною об'явив, що я вільна і можу вибрати релігію, якої прагну також і тому, що це релігія мого чоловіка. Сповнені радості ми, знову довгою церемонією, висловили свою подяку, покинули село і повер­нулись в Айаме. Тепер ми чекали на урочистий день, в який я мала стати християнкою. В моєму свідоцтві про хрещення червоним чорнилом вписана щаслива дата: 26 лютого 1979 року. Підписав свідоцтво отець Альберт Фонтане.

В той же день я прийняла Святе Причастя і обряд він­чання. Прагну все життя, як вимагає Ісус Христос, бути вірною своєму чоловікові.

Сестра Альба: Здається, я бачу велику радість на твоєму обличчі?

Рамату: Лише добрий Бог знає, як сильно я прагнула й чекала на ті таїнства, що чудесно й радісно зв'язують мене з Ним. Особливо хочу подякувати тобі, моя улюблена сест­ричко Альба, бо це ти привела мене до того щастя, яке, я вірю, продовжиться на небі.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Як стати монахинею" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!