Як стати монахинею - Тільки Бог

Так як велика долина спиняє бурх­ливий потік, що спливає з гір, так Божа ласка вносить спокій і ясність в палаючу душу.

Перший виразний спогад про зв'язок моєї душі з Богом пов'язаний з чітким наміром сповнити те, до чого Він по­кличе. Пізніше, коли мені було п'ятнадцять років, під час говіння знову виразно постало питання: .

- А може Бог мене вибрав?

Вже тоді я мала деяке поняття про внутрішнє життя. Уявлення було досить невиразне, але цікавість моя була великою. Я часто, як прихожа учениця, відвідувала колегіум, в котрому існувала організація під назвою «Католицька Дія­льність». Повинна визнати, що я вступила до цієї організації швидше з почуття обов'язку, ніж з власної волі, бо була великою індивідуалісткою. Проте я з захопленням брала участь в їхній діяльності.

Напруженням волі я формувала моє внутрішнє життя, розмовляючи з Богом, намагаючись жити поруч з Ним і що два тижні ходити до сповіді. А це вимагало від мене великих зусиль. Я майже щодня ходила на Святу Літургію і стара­лась, щоб моє життя опиралось на Бога, як на твердиню.

Моє сумління було чисте і мало чітко визначений ідеал: сповнення волі Божої щодо моєї особи. Але якою була ця воля Божа стосовно мене? П'ять років я мучилась сумнівами, не бачачи світла попереду.

Вже з самого початку маленька часточка мого серця би­лась для Бога. В глибині душі я цілком щиро сказала Госпо­дові «так», незалежно від того, яке майбутнє Він мені визна­чив. Таким чином я була готова до відкриття абсолюту, яким є Бог. Я вважаю це головним елементом, рушійною силою мого життя. Моя натура сама вела мене до Бога. Темпе­рамент у мене досить-таки бурхливий і приваблює мене лише Абсолют. Бог дав мені на осмислення цього п'ять років, протягом яких в мені нуртували всі мої прекрасні, сильні й багаті життєві сили. Я виразно відчувала і любила їх. Та проте мої терзання продовжувались. Я нікому не розповідала, що діється в моїй душі, не могла цього зробити. Лише в маленькому зошиті (який бережу й до цього часу) я описала все те, що хвилювало мою душу, її стремління до Бога, моє нетерпіння побачити світло, справжнє світло, про моє праг­нення віддатися Богові, якщо Він тільки цього захоче. Але я поки що не чула Його ясно вираженої волі.

В цей час Дух Божий вирішив випробувати мене пала­ючим полум'ям, і мій неспокій аніскільки не зменшився. Я почала писати вірші (що часто трапляється у цьому віці), і тільки їм я довіряла свою душу. Вони частіше були наповнені метафізичними муками, ніж романтичним сентименталізмом, таким властивим для мого віку. Так поезія ввійшла в моє життя, і з того часу є його невід'ємною частиною.

Я благала Бога, щоб освітив мене світлом. Та і далі шлях губився в темноті. Однак ласка Божа проявляла себе, зміц­нюючи мою волю в постійному стремлінні до кращого, до великого відкриття Бога в моєму, повному душевних мук, житті. Бували дні, коли я особливо відчувала цей вплив Бога. Одного разу ввечері серед купи книг на горищі я знайшла «Листи до Джан-Педро». Відкривши книгу, я прочитала: «Якщо хочеш мати світло, йди і пошукай Ананія, мого свя­щеника». Подумала, що це стосується якраз мене і вирішила піти до свого духівника. Страшенно схвильована, я ледь змогла йому пояснити, що мені здається, у мене є покликання до чернечого життя. Він вважав це цілком можливим але порадив поки що зачекати... Чому? Увесь час чекати... Однак тепер я мала священика, який спеціально за мене молився. А це багато що означало. Я знала, що священик є довіреною особою Христа. До цього часу я всіляко намагалась уникати посередників, сама йти до Христа. І до Бога. Однак завжди, навіть тепер, Бог являється мені за посередництвом своїх представників, Що теж є складним випробуванням.

Тим часом в мені й довкола мене рікою плило життя. Я закінчила середню школу, прослухавши курс філософії і одержала диплом. Та проблема залишалася відкритою, хоча останній рік був дещо спокійнішим. Я зрозуміла, що Бог випробовує мене. Я сприйняла це як належне і чекала далі. В той же час я глибоко пізнала радість і смак життя. Люби­ла ходити в кіно, але не любила танців, займалась спортом, читала (де ті книги зараз) до пізньої ночі, цікавлячись насам­перед поглядами сучасних авторів на культуру та суспільні формації. Я відчула велику прив'язаність своїх двох пле­мінників. Нарешті переді мною відкривалось життя, пре­красне й захоплююче. Воно здавалось мені тоді таким чу­довим, таким багатим і принадливим, змістовним і благо­родним, що в глибині серця я просила Бога, щоб дав мені можливість швидко пізнати хлопця, за котрого я могла б вийти заміж. Тоді б я, нарешті, заспокоїлась і цілковито присвятила себе тому, що так сильно в мені нуртувало.

І знову настав період невідання, боротьби, сумнівів, зне­віри. Я склала учительський екзамен, і мене послали пра­цювати в місцевість, віддалену від місця мого проживання. «То був страшний рік», — сказав би Віктор Гюго. Але це був рік вирішальний, який дуже збагатив мене різноманітним досвідом. Багато часу я присвячувала моїм учням і собі. Читала навіть до другої-третьої години ночі. Таким чином формується особиста точка зору на творчість улюблених авторів. Одночасно, незважаючи на внутрішню темінь і холод, я не забувала Господа. І сутінки моєї душі освітило мило­сердя Христа і Його розуміння.

В той час я пережила страшну драму кохання. Не варто до цього повертатись. Навіщо ворушити згаслий вогонь. Пере­живання це було дуже повчальним (тільки тепер я ясно все бачу). То була чиста пригода, але скількох мук я зазнала! З цього очищаючого полум'я я вийшла переконана, що лише Бог в стані цілком задовольнити мене і, що я не повинна любити людей егоїстично, ані шукати в них утіхи. Однак моя переконаність не була достатньо міцною, зате дуже сильним виявився потяг до життя. Тож я взялась влаштовувати своє найближче майбутнє. В Парижі я здала екзамен на знання іноземних мов, виїхала до Риму і там знайшла місце, де мала вдосконалювати своє знання «мови ангелів». Знаючи три мови, я зайнялась журналістикою.

Стріляє людина. Але кулю носить Господь Бог. Чи ж не Бог втручався завжди, випробовуючи мене і не даючи й хви­лини спочинку? Треба було перед кимось вилити свої страж­дання, щоб прийняти рішення. Вірю, що Бог навмисно послав мене туди, де я зустріла й полюбила одну черницю, яка була близько зв'язана з Богом. Вона зразу ж, не вдаючись до довгих розпитувань, відчула мої душевні муки і розсудивши, що я «створена для Бога», повинна була сказати мені про це. Нарешті я твердо сказала «так» і вирішила вступити до монастиря. Як тільки прийняла це рішення, душа моя запов­нилась світлом, а серце спокоєм, і я відчула невимовну ра­дість. Це теж було випробування. І, незважаючи на мої часті критичні зауваження щодо черниць, я теж, дякуючи ласці Божій, вирішила стати «дуже доброю» сестрою, бути яко­мога ближче до Бога.

Коли людина наважується скористатися допомогою посе­редників, що є довіреними особами Бога на нашім шляху, все відразу ж стає яснішим, хоча рішення приходить не відразу ж. Моє рішення здивувало всіх, навіть черниць, серед яких я виховувалась і до яких вернулася. Життя відкривало переді мною безліч можливостей! Але життя, яке не має кінця, є сильнішим від облудного і скороминучого життя. Та чи не варто пізнати і зрозуміти людське життя, щоб потім бути в стані добре розуміти тих, котрі ним живуть, особливо коли вступаєш до товариства вчителів?

Чому я цілком присвятила себе служінню Богові? Бо не можу втекти від Того, хто створив мене для вічного життя; бо тільки Абсолют може задовольнити моє прагнення абсо­люту; бо я впевнена, що існує Безмежний, який для нас є Батьком, Отцем нашим, який любить нас так сильно, що ради нас послав на смерть свого Сина. Коли я думаю про те, що я всього-на-всього лише слабка істота, яку Він покликав до життя, тобто для любові, як я можу не жити цілком для Нього? В кожному разі, проблема була поставлена, і я вже не могла вести себе як раніше; не могла відвернутись від Нього, не могла погордувати тим, що є в мені кращого й благо­родного. Оскільки Христос, прийнявши людську подобу, цілковито віддався людям, я теж вирішила віддатись Йому і створеній Ним Церкві. Поєднатись цілковито з Христом зна­чить поєднатись з містичним тілом Христа, щоб продовжу­вати в Церкві, в єднанні з Ним, Його справу: «Через Христа, з Христом і во Христі».

Я не розголошувала свого рішення, а розповідала про нього лише членам нашої сім'ї, які жили в різних містах, присвятивши цьому кілька днів. Мушу визнати, що в декого моє рішення викликало подив, але вважаю також, що це була добра нагода для багатьох задуматись, що Бог ще живе серед нас і що між любов'ю до життя і релігією нема супереч­ностей. Подруги, що знали мій критичний і незалежний хара­ктер, були майже всі вражені, але цілком мене зрозуміли. Ні в якому разі вступ до монастиря не був зв'язаний з при­меншенням власної особи, з вибором життя, позбавленого Любові.

Не може бути Любові прекраснішої, ніж обрання собі Бога, або, краще сказати, ніж вираз згоди бути обраною Ним, щоб навічно стати Його возлюбленою, жити в єднанні з Ним, жити Любов'ю (Бог є Любов - говорить святий Іоан). То як же не віддати Йому всього, що є в нас найкращого, найблагороднішого і найчистішого? Як не віддатись йому душею і тілом?

Н.С. , Франція

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Як стати монахинею" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!