Невидима боротьба Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Ніколи не треба вірити собі
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Ніколи не треба вірити собі
   

Невидима боротьба

ЧАСТИНА ПЕРША - ГЛАВА 2

Ніколи і ні в чому не треба вірити собі і надіятися на себе

Не покладатися на себе, любий мій брате, так необхідно в нашій боротьбі, що без цього, будь певен, не тільки не зможеш отримати бажаної перемоги, але й не встоїш навіть проти незначного нападу ворога. Закарбуй це глибоко в своєму умі і серці.

З часу переступлений нашого прабатька, ми, попри ослаблення своїх духовно-моральних сил, звичайно маємо дуже високу думку про себе. Хоч щоденний досвід дуже болюче переконує нас у брех­ливості такої думки про себе, ми в незрозумілому самообмані не перестаємо вірити, що ми є «щось», і то «щось» важливе. Але ця наша духовна неміч, яка дуже важко помічається і усвідомлюється, є понад все инше в нас противна Богові, як перше породження на­шого зосередження на собі і самолюбства й джерело, корінь і при­чина всіх пристрастей та всіх наших падінь. Вона зачиняє ті двері в умі чи в дусі, що тільки через них звичайно входить в нас благодать Божа, не даючи їй увійти всередину й замешкати в людині. Тому благодать і відступає від людини. Бо як вона може увійти для про­світлення і допомоги в ту людину, яка думає про себе, що вона є щось велике, що сама все знає й не потребує жодної сторонньої допо­моги? Нехай Господь вирятує нас від такої люциферівської хвороби і пристрасти! Зарозумілих Бог суворо картає словами пророка: «Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою самими розумні!» (Іс. 5,21). Тому й апостол каже нам: «Не будьте зарозумілі на себе» (Рим. 12,16).

Ненавидячи цю злу зарозумілість, Бог нічого так не любить і не бажає так бачити в нас, як щире усвідомлення нашої нікчемности і повну впевненість та відчуття, що найменше в нас добро, в нашій природі і в нашому житті, походить від Нього єдиного як джерела всякого блага, і що від нас не може взяти початок жодне справжнє добро: ні добра думка, ні добре діло. Ось чому сам Він і намагається насадити цей небесний паросток в серцях своїх улюблених друзів, збуджуючи в них бажання не цінити себе і утверджуючи бажання не надіятись на себе, деколи через благодатну дію і внутрішнє просвіт­лення, деколи зовнішніми ударами й скорботами, деколи несподі­ваними й майже непереборними спокусами, а деколи й иншими способами, не завжди для нас зрозумілими.

Однак, хоч це несподівання від себе чогось доброго і непокладання на себе є Боже в нас діло, ми зі свого боку повинні докладати всіх зусиль, щоб здобути такий настрій, робити все, що можемо і що нам під силу, І я, брате мій, накреслюю тобі тут чотири вправи, з допомогою яких, при Божій помочі, можеш врешті виховати невіру в себе, тобто, щоб ніколи ні в чому не надіятися на себе.

а. Пізнай свою нікчемність і постійно тримай в думці те, що ти сам від себе не можеш робити ніякого добра, за яке міг би бути гід­ним Царства Небесного. Послухай, що кажуть богомудрі отці: Пет­ро Дамаскин запевняє, що «нічого немає кращого, як пізнати свою неміч і незнання, і немає нічого гіршого, як не усвідомлювати собі цього» (Грецьке Добротолюбіє, с. 611) св. Максим-Ісповідник вчить, що «основа всякої чесноти — це пізнання людської немочі» (Грецьке Доброт., с. 403); св. Йоан Золотоустий стверджує, що «тіль­ки той найкраще себе знає, хто думає про себе, що він — ніщо».

б. У цій справі шукай допомоги у Бога через теплі й смиренні молитви, бо це є Його дар. Якщо ти бажаєш отримати його, то насамперед тобі треба вкорінити в собі переконання, що ти не тільки не маєш про себе такої свідомости, але й здобувати її зовсім не можеш сам собою. Відтак сміливо стань перед величчю Бога і твердо вір, що з безмежного свого милосердя Він конечно подарує тобі таке пізнання себе, коли і як Він знає. Не допускай навіть малого сумніву, що ти справді отримаєш це. 

в. Звикай завжди побоюватися за себе і боятися своїх численних ворогів, яким не можеш протистояти навіть коротко; бійся їх великого досвіду вести з нами боротьбу, їх великого лукавства й засідок, їх переображення в ангелів світла, їх численних підступів і тенет, які вони таємно ставлять на шляху твого життя в чеснотах.

г. Якщо впадеш в який-небудь гріх, якнайшвидше звертайся до думки про власну неміч. Зрештою на те Бог і допустив твоє падін­ня, щоб ти краще пізнав свою слабкість, і таким чином не тільки сам навчився погорджувати собою, але щоб захотів бути погордженим й иншими через неї. Знай, що без такого бажання в тобі не­можливе відродження й вкорінення благодатного невір'я собі, на якому ґрунтується і бере початок істинне смирення, і яке саме має основу в згаданому досвіді пізнання власного безсилля і безрезуль­татносте надії на себе.

Із цього кожен бачить наскільки необхідно для того, хто бажає стати причасником світла небесного, пізнати себе, і як до такого пізнання Божа доброта приводить гордих і самонадіяних з допо­могою їх падінь, справедливо допускаючи їх впасти в той самий гріх, від якого, як вони вважають, є у змозі самі себе захоронити; щоб пізнали власну неміч і щоб більше не надіялися на себе як у цьому, так і в иншому випадку.

Однак цей засіб, хоч дуже ефективний, але водночас і небез­печний, Бог застосовує це завжди лише тоді, коли всі инші засоби, легші й свобіднішї, про які ми згадали, не приводять людину до самопізнання. Тільки тоді Він допускає, щоб людина впала у гріхи, більші чи менші, відповідно до рівня її гордовитости, зарозумілости й самонадіяности, а де немає такої зарозумілости, там не буває і повчальних падінь. Тому, коли впадеш у гріх, швидше звертайся думками до смиренного самопізнання і зневажливої думки про себе, і настирливою молитвою випроси в Бога істинне світло для пізнання власної нікчемности та утвердження свого серця в ненадії на себе, щоб знову не впасти в той самий, або ще тяжчий, спустошуючий твою душу гріх.

Додам до цього, що не тільки коли хтось впаде в який-небудь гріх, але і коли підлягає якомусь нещастю, біді та скорботі, особ­ливо тілесній хворобі, важкій і тривалій, має він зрозуміти, що тер­пить це, аби прийти до самопізнання, усвідомлюючи свою неміч, і смиритися. Зрештою з цією метою і допускає Бог, щоб приходили до нас всілякі спокуси від диявола, від людей і від нашої зіпсованої природи. І св. Павло, бачачи цю ціль у спокусах, які нападали на нього в Азії, говорив: «ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих» (2Кор. 1,9). 

І ще додам: хто хоче пізнати свою неміч у власному житті, не­хай, той — не кажу багато днів, але хоч один день — поспостерігає за своїми думками, словами і ділами: про що думав, що говорив і що робив. Без сумніву, він побачить, що більша частина його ду­мок, слів і діл були гріховні, нерозумні й погані. Такий досвід пере­конливо дасть йому зрозуміти наскільки він недосконалий і неміч­ний; а від такого розуміння, якщо він щиро бажає собі добра, дійде до відчуття наскільки безглуздо надіятись на себе й чекати якогось добра від себе.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Невидима боротьба" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!