 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Наслідування Христа
Третя книга Про душевну втіху Тома Гемеркен Кемпійський Аскетична бібліотека Розділ 1 - Голос Христа всередині вірної душі Голос Христа всередині вірної душі. Послухаю, що скаже до мене Господь Бог (Пс. 84,9). Щаслива та душа, яка слухає, як Господь промовляє до неї, і переймає з Його уст слово втіхи! Щасливі ті вуха, що вслухаються в легіт Божого шепоту і не звертають ніякої уваги на підшепти цього світу! Вельми щасливі ті вуха, які слухають не той голос, що в повітрі дзвенить, а ту правду, яка в серці навчає! Щасливі ті очі, які замкнені для світу, але бачать те, що діється всередині душі! Щасливі ті люди, що прозирають у глибину душі і щоденними вправами намагаються старанніше приготувати себе до розуміння небесних таїн! Щасливі ті, що з великою охотою віддаються Богові і ухиляються від усіляких спокус цього світу! Вважай на це, душе моя, і зачини двері своєї почуттєвості, щоб ти могла послухати, що скаже тобі Господь Бог твій. Твій Улюблений отак мовить: "Я твоє спасіння!" (Пс.34,3), твій упокій і твоє життя. Мене тримайся - і знайдеш упокій. Лиши все проминаюче, а шукай те, що вічне. Чим є все дочасне, як не тінню? Та й на що здадуться всі творіння, коли Творець залишить тебе? Тому відречися всього і віддавайся охоче й вірно своєму Творцеві, щоб ти могла
осягнути правдиве щастя. Як правда промовляє в серці без гомону слів. Слуга. Говори, Господи! Твій слуга слухає! (І Сам.3,10). Я Твій слуга; дай мені розуміння, щоб я спізнав Твої свідоцтва (Пс.118,125). Прихили моє серце до слів уст Твоїх; хай як роса спливає слово Твоє (Втор.32,2). Бувало колись Ізраїльські сини казали Мойсеєві: "Ти говори до нас, а ми будемо слухати; нехай не промовляє до нас Господь, щоб ми часом не повмирали" (Вих..20,19). Не так, Господи, не так я прошу, але радше з пророком Самуїлом покірно і ревно благаю: "Говори, Господи, твій слуга слухає" (І Сам.3,10). Нехай не говорить до мене Мойсей, або хтось із пророків, а промов радше Ти, Господи Боже, вдохновителю і просвітителю всіх пророків, бо Ти єдиний, без них, можеш мене докладно навчити, а вони без Тебе нічого не зможуть зробити. Вони можуть вимовляти слова. але духа ними не вливають. Гарно говорять, але коли Ти мовчиш, вони серця не зігрівають. Вони літер навчають, а Ти відкриваєш їхнє значення. Вони проказують глибокі тайни, а Ти виявляєш їх значення. Вони оголошують накази, а Ти допомагаєш їх виконувати. Вони вказують дорогу, а Ти даєш силу ходити нею. Вони діють тільки ззовні людини, а Ти серця напоумляєш і просвічуєш. Вони скроплюють навкруги, а Ти даєш врожай. Вони гомонять словами, а Ти надаєш розуміння слухові. Тому-то хай не промовляє до мене Мойсей, а Ти, Господи Боже мій, віковічна Правдо, щоб я часом не вмер і не лишився без плоду, коли тільки ззовні будуть вмовляти мене, а не зігріють у серці. Нехай не буде мені осудом те слово, яке я чув, але не виконав його; пізнав, але не полюбив його; в яке увірував, але не дотримав. Так промов, Господи, - Твій слуга слухає; бо Ти маєш слова вічного життя (Йо.6,68).
Промов до мене для хоч якоїсь втіхи моєї душі і для поправи всього мого життя,
Тобі на хвалу, славу і віковічну честь. Божі слова треба слухати в покорі - а багато людей не зважає на них. Господь. Послухай, сину, моїх слів, вищих за все знання філософів і мудреців цього світу. Слова мої - це дух і життя (Йо.6,63), і не годиться тлумачити їх на людський лад. Не годиться обертати їх у собі на пусту вподобу, а треба слухати у мовчанні і приймати з глибокою покорою і з великою любов`ю. Слуга. І я сказав: "Щасливий той чоловік, що його Ти, Господи, виховуєш і навчаєш закону Твого, щоб дати йому пільгу на лихі дні (Пс.93,12-13) і щоб він не пропав марно на землі". Господь. Я, - каже Господь, - споконвіку навчав пророків, і ще донині не перестаю промовляти до всіх, але багато є таких людей, які глухі і закаменілі до моїх слів. Чимало людей більш охоче слухають світ, ніж Бога; вони радше підуть за бажанням свого тіла, ніж за волею Божою. Світ обіцяє речі дочасні і маловажні, то й прислухаються йому з великою жадобою - а я обіцяю найвище і вічне добро та людські серця холодні. Хто в кожній речі так запопадливо мені служить і слухає мене, як люди служать світові та його вельможам? Сором Тобі, Сидоне - каже море (Іс.23,4); а коли питаєш чому? - то послухай. За сяким-таким прибутком подаються люди в далекий світ, а за вічним життям ні один не ворухне ногою по землі. Побиваються за благеньким доходом; нерідко через один шеляг сваряться; за марницю і маловажну обіцянку не вагаються день і ніч клопотатись. Але, о сором! за незмінне добро, за неоціненну нагороду, за найвищу честь і безкінечну славу лінуються хоч трохи потрудитися. Тому стидайся, ти, лінивий та ремствуй слуго, що тамті жвавіші до загибелі, ніж ти до життя. Вони більше раді марності, ніж ти правді. Це правда, що їхня надія нерідко оманлива, але моя обітниця ніколи не зводить і не кидає марно того, хто надіється на мене. Що я обіцяв, те дам; що прорік, те сповню, якщо тільки аж до самого кінця вірно будеш любити мене. Закарбуй мої слова у своєму серці й пильно розважай над ними, бо в час проби вони стануть тобі у великій пригоді. Чого ти ще не розумієш тепер, як читаєш, то зрозумієш у день моїх відвідин. Звичайно я двояко відвідую свої вибрані душі: пробою і потіхою. І дві науки я їм читаю щодня: одною картаю їхні хиби, а другою заохочую до поступу в чеснотах. Хто чує мої слова, а нехтує ними, той матиме на себе суддю в останній день. Молитва за ласку побожності. Я Твій найнужденніший слуга і нікчемний хробак, далеко нужденніший і нікчемніший, аніж гадаю і ніж можу це висловити. Однак згадай, Господи, що я є ніщо, нічого не маю і нічого не значу. Ти єдиний добрий, справедливий і святий; Ти все можеш, усе даєш і все наповняєш, одного тільки грішника Ти покидаєш. Згадай про милість Твою (Пс.24,6) і наповни моє серце Твоєю благодаттю, бо Ти не хочеш, щоб Твої діла стояли пусткою. Як я зможу втриматися в цьому нужденному житті, коли не скріпить мене Твоє милосердя і Твоя благодать? Не відвертай від мене обличчя свого, не відкладай своїх відвідин, не відбирай від мене своєї потіхи, щоб душа моя не стала перед Тобою, мов та земля безводна (Пс.142,6). Господи, навчи мене творити волю Твою (Пс.143,10); навчи мене поводитися перед Тобою гідно і покірливо. Бо Ти є моя мудрість, Ти по правді мене знаєш і знав тоді, поки ще світ настав
і поки я на світ народився. Перед Богом треба поводитися по правді і покірно. Господь. Сину, поводься переді мною по правді і шукай мене без упину в простоті свого серця. Хто по правді поводиться переді мною, той безпечний від лихих нападів і правда визволить його від звідників і наклепів безбожних людей. Коли правда звільнить тебе, ти станеш справді вільний і не будеш журитися пустими поговірками людей. Слуга. Господи, це правда! благаю, хай так станеться зі мною, як Ти кажеш. Твоя правда нехай мене навчає, нехай стереже мене і нехай захоронить мене аж до блаженного кінця. Нехай вона очистить мене від усіх поганих пожадливостей і невпорядкованої любові, і я стану прилучатися до Тебе серед великої свободи серця. Господь. Я тебе навчу, - каже Правда, - того, що праведне і миле мені. Згадай про свої гріхи з великим смутком і гірким жалем і ніколи не думай собі, що ти що-небудь значиш через свої добрі вчинки. Насправді ти грішник, підлеглий та обплутаний багатьма пристрастями. Ти постійно пильнуєш того, що є нічим; хутко падаєш, хутко даєш себе перемогти, хутенько непокоїшся і хутенько падаєш. Нічого нема в тобі такого, чим би ти міг похвалитися, бо ти далеко слабший, ніж сам це усвідомлюєш. Усе те, що ти вчиниш, нехай не видається тобі чимось великим. Хай ніщо не здається ні чимось величним, ані дорогоцінним, ані дивовижним, ані поважним; ніщо ж не є ані величне, ані варте хвали, ані корисне, окрім того, що вічне. Над усе хай подобається тобі віковічна Правда, а твоя превелика нікчемність хай тобі завжди буде осоружною. Нічого так не бійся, так не осуджуй, так не остерігайся, як своїх вад і гріхів; вони мають бути тобі прикріші за всілякі інші дочасні втрати. Деякі люди нещиро поводяться зі мною: вони з цікавості і високодумства хочуть знати мої тайни і збагнути Божу силу, та не дбають про себе і своє спасіння. Через свою гордість і цікавість вони нерідко потрапляють у великі спокуси і гріхи, бо я їм супротивний. Бійся суду Божого, тремти перед гнівом Всемогутнього. Не вмішуйся у справи Найвищого, а радше переглянь свої гріхи: скільки ти провинився, і скільки добрих діл занехаяв. Дехто виявляє свою побожність тільки в книжках, дехто в образах, дехто ж у зовнішніх знаках-подобах. Дехто часто має мене на язиці, але мало коли в серці. Але бувають такі, просвічені в розумі та очищені в серці, що постійно пильнують вічних дібр, неохоче слухають світових розмов і з болем серця заспокоюють конечні потреби природи; ось вони чують, як дух Правди їм у серці промовляє. А він навчає їх погорджувати земними речами і любити те, що небесне: не дбати
про світ, а як день, так ніч бажати собі неба. Про чудове діяння Божої любові. Слуга. Благословлю Тебе, небесний Отче, Отче Господа мого Ісуса Христа за те, що Ти зволив згадати про мене бідного. Отче милосердя і Боже всієї втіхи (ІІ Кор. 1,3), дякую Тобі за те, що Ти мене, негідного ніякої втіхи, іноді втішаєш своєю благодаттю. Благословлю Тебе завжди і славлю Тебе з єдинородним Твоїм Сином і Святим Духом, Утішителем на віки вічні. О, мій Господи Боже, мій святий Улюбленцю! Коли Ти завітаєш до мого серця, ціла душа моя зрадіє. Ти моя слава і радощі мого серця; Ти моя надія і мій захист у день моєї журби (Пс. 3,4; 118,111; 58,17). Але тому, що я досі ще слабенький у любові та недосконалий у чесноті, я потребую Твого скріплення і Твоєї втіхи; тому провідуй мене частіше і навчай мене Святого Закону. Очисти мене від поганих пристрастей і зціли моє серце від усяких невпорядкованих бажань, щоб я, серцем здоровий і як сльоза чистий, став здатним до любові, твердим на терпіння і стійким у витривалості. Господь. Любов - це велика річ, справді велике добро, бо вона дає пільгу всіляким тепінням і спокійно зносить будь-які прикрості. Бо вона несе тягар, мов без ваги, і всіляку гіркоту підсолоджує до смаку. Шляхетна любов до Ісуса заохочує до великих справ і будить бажання щораз то більшої праведності. Любов бажає линути вгору, а не затримуватися ні на яких низьких речах. Любов хоче бути вільною і далекою від будь-якого світового вподобання, щоб могла без перешкод прозирати вглиб серця, щоб не далася обплутати якійсь дочасній користі й аніякій втраті зламати себе. Нема нічого вищого, нічого так широко просторого, нічого більш завершеного, ні ліпшого - ні на небі, ні на землі - за любов; бо любов з Бога зродилася і не може знайти спочинку, як тільки в Бозі, попри усі створіння. Хто любить, той літає, ширяє і веселиться; він вільний і ніщо не зв`язує його. Він дає все за все і все у всім має, бо знаходить спочинок в одному Найвищому над усі добра, від якого випливає і приходить усіляке добро. Він не зглядається на дари, але над усі добра він звертається до Давця. Любов не відчує тягаря, не зважає на боротьбу; вона більше хоче, ніж може; вона не жаліється на неможливість, бо вважає, що все можна і все вільно. Тим-то вона всесильна, творча і має успіх там, де слабне і занепадає той, хто не любить. Любов не засинає і навіть у сні не задрімає. Вона у втомі не знемагає, в утискові не дає себе пригнічувати, зі страху не бентежиться, а вибухаючи невпинним полум`ям і палаючим смолоскипом безпечно пробивається вгору. Хто любить, той знає вагу цього слова. Бо голосним кличем у вухах Божих є вже саме гаряче бажання душі, яка мовить: "Мій Боже, моя любове! Ти увесь мій, і я вся твоя". Молитва за любов Божу. Хай любов візьме мене у свої обійми, коли я з превеликого жару і нестями знімуся понад себе. Співатиму пісню любові, полину вгору за Тобою, моїм миленьким. Хай у Твоїй хвалі розпливається душа моя, радіючи з любові. Хочу любити Тебе більше, ніж себе, а себе тільки ради Тебе і в Тобі любити всіх, що дійсно Тебе люблять, як наказує той закон любові, що від Тебе походить. Господь. Любов буває жвава, щира, ніжненька, приємна та мила, кріпка, терпелива, вірна, розважна, спокійна, мужня і користі для себе ніколи не шукає. Бо коли хтось тільки себе пильнує, тоді він відстає від любові. Любов буває обережна, покірлива, простодушна, не розпещена, не легкодумна і за марниці вона не дбає: вона твереза, чиста, стала, тихомирна і добре стереже всіх почуттів. Любов підлегла і послушна настоятелям; у своїх власних очах маловажна і благенька, богомільна і вдячна Богові, вона постійно на Нього уповає і покладає надію, навіть тоді, коли Бог відступить, від неї, бо в любові ніхто не живе без терпіння. Хто не готовий усе терпіти і здатися на волю Божу, той не гідний зватися його підлеглим. Хто щиро любить, той повинен охоче приймати усякий тягар і прикрість задля
свого Любого і не відступати від Нього через неприємні випадки. Про досвідчування правдивого шанувальника. Господь. Сину, ти ще не є вірний і поміркований шанувальник. Слуга. Чому ні, Господи? Господь. Бо через благеньку прикрість кидаєш те, що розпочав робити, і дуже пожадливо шукаєш втіхи. Хто вірно любить, той не податливий спокусам і не вірить хитрим підшептам ворога. Як я йому в щасті милий, так і в нещасті не осоружний. Поміркований шанувальник зважає не так на дарунок милого, як на любов Давця. Для нього важливіша прихильність серця, ніж вартість дарунку, і всі дари він ставить нижче від самого Любого. Щирий шанувальник зупиняється не на дарі, а на мені понад усі дари. Тому-то не все ще втрачено, коли часом не маєш у серці такого святого почуття до мене або до моїх святих, як би ти собі того бажав. Таке святе і солодке почуття, яке ти часом відчуваєш у серці, це наслідок зіслання благодаті й неначе присмак небесної батьківщини; та на нього не треба занадто сподіватися, бо воно прийде і відійде. Але зате боротьба з нападами лукавого на душу і нехтування підшептами диявола – це ознака чесноти і великої заслуги. Тому не дивуйся ніякими химерними дивами, коли вони находять на тебе. Непохитно тримайся своєї постанови і простої дороги до Бога. Це не буде мана, коли часом несподівано впаде на тебе затьмарення і відразу повертаєшся назад до звичайних недоладностей серця. Бо ти терпиш їх радше по неволі, ніж співдієш з ними; і поки вони тобі не припадають до вподоби і ти противишся їм, вони будуть тобі заслугою, а не стратою. Знай, що прадавній ворог старається всіма силами вмертвити твоє святе бажання і відтягнути тебе від усякої побожної практики, а саме: від почесті для святих, від побожного розважання моїх мук, від корисних міркувань про гріхи, від пильнування свого серця і від богоугодної постанови в чеснотах прямувати вперед. Він підсуває цілі хмари поганих думок, щоб завдавати тобі туги та страху і відвернути від молитви і святого читання. Йому не до вподоби покірна сповідь, а коли б міг, він не допустив би навіть до Святого Причастя. Не вір йому і не зважай на нього, як би часто він не наставляв на тебе свої спокусні тенета. Коли він підсуває тобі погану і нечисту думку, його звинувачуй. Кажи йому так: «Йди геть, нечистий духу! Сором тобі, мерзенний, ти страх поганий, коли таке шепчеш мені на вухо. Геть забирайся від мене, ти, лукавий звіднику, нічого зі мною не вдієш! Зі мною буде Ісус, мов той хоробрий борець, а ти станеш бентежитися. Волію радше вмерти і перетерпіти всі муки, ніж тобі потурати. Мовчи і занімій, вже більше не хочу чути тебе, хоч би ти мав ще більше прикростей придумувати». Господь моє світло і моє спасіння, кого маю боятися? (Пс. 26,1). Хай полки стають проти мене, моє серце не злякається (Пс. 26,3). Господь моя поміч і моє визволення (Пс. 18,15). Борись, як мужній войовник, а коли часом у знемозі впадеш, збирай наново свої сили, більші ніж перше, і сподівайся ще більшої моєї благодаті, але дуже остерігайся марної певності за себе і гордості. Бо через це багато людей блукають і нерідко потрапляють у сліпоту майже невиліковну. Той занепад гордих, що нерозумно на себе покладаються, хай буде тобі пересторогою
і спонукою до сталої покори. Ласку Божу треба зберігати під охороною покори. Господь. Сину, буде корисніше і безпечніше для тебе зберігати ласку побожності, не захоплюватися гордістю, не говорити про неї багато і не надавати їй надто великого значення, але радше маловажити собою і пам`ятати про те, що її дано тобі як негідному. Не треба надмірно прив`язуватися до того настрою, бо він дуже швидко може перемінитися у щось цілком протилежне. У стані ласки подумай собі, який ти звичайно нужденний і вбогий без неї. Та й не на тому тільки основується поступ у духовному житті, що маєш благодать духовної втіхи, а на тому, що ти покірливо, із самозреченням і терпеливо зносиш її втрату, і в той же час твоя ревність у молитві не холоне і ти зовсім не збираєшся полишати свої і наші справи, які повинен був довести до кінця. Коли робиш радо те, що тебе стосується, по своїй добрій волі і розумінню і не занепадаєш зовсім ані через охолодження, ані через той неспокій, який ти відчуваєш у серці. Бо є багато таких людей, що зразу ж непокояться або занепадають, коли їм щось не поведеться. Та не завжди в руках чоловіка його дорога, бо то Боже діло давати втіху, коли хоче, скільки хоче і кому хоче на власний розсуд, і більше нічиє. Деякі необачні навіть за ласкою побожності погубили себе самих: вони ж бо хотіли зробити щось більше, ніж могли, але не брали до уваги слабкості своїх сил і йшли більше за покликом свого серця, ніж за тверезим розумом. І тому, що вони наважилися на щось більше, ніж це було Богові миле, то швидко втратили благодать. Ті, що хотіли на небі звити собі гніздечка, залишилися безпорадними і стали немічними, щоб у покорі і зубожінні вчитися не на своїх крилах ширяти, а сподіватись на мою опіку. Ті, що є ще тільки новачками і недосвідченими на Господній дорозі, дадуть легко ошукати і обманути себе, якщо не керуються радою знавців. Коли ж вони воліють діяти радше на власний розсуд, ніж вірити більш досвідченим, їх чекає непевний кінець, якщо, звичайно, не захочуть відмовитися від своїх намірів. Рідко коли даються покірно керувати собою такі, що вважають себе дуже мудрими. Краще бути менш мудрим, а покірним, і краще мале знання, ніж великі скарби наук із зарозумілістю. Краще тобі мати менше, ніж багато, щоб не загордитися. Не дуже розумно робить той, хто повністю віддається радості, бо забуває про свою первісну нужду і про той чистісінький страх Господній і боїться втратити ту ласку, що йому дано. І той також не дуже мудро чинить, хто у хвилині прикрості чи якогось лиха потрапляє в надмірну розпуку, а не уповає на мене так вірно і щиро, як повинен. Хто хоче у своєму спокої бути дуже безпечним, того часто у хвилі боротьби застаємо в стані надмірно великого пригноблення і тривоги. Коли б ти зумів завжди бути покірним і поміркованим у серці, добре володіти і кермувати своїм серцем, то не потрапляв би так хутко в небезпеку і гріх. Добра рада на це така: щоб ти тоді, як одержиш духа ревності, думав про те, що з тобою станеться, коли це світло померкне. А коли так і станеться, пригадай собі, що знову може вернутися те світло, яке я на хвилину забрав від тебе тобі на пересторогу, а собі на славу. Таке досвідчування нерідко буває корисніше для тебе, ніж коли б тобі, за твоїм бажанням, завжди добре велося. Бо заслуги треба вимірювати не тим, як хто багато має духовних видінь чи втіх, або чи він добре знає Святе Письмо й стоїть на вищому ступені гідності. А тим, як хто міцно стоїть у правдивій покорі і як його серце налите Божою
любов`ю; чи він постійно всіма силами шукає однієї тільки слави Божої, чи він
себе за ніщо має і справді собою погорджує та чи миліше йому, коли інші люди
також зневажають і принижують його, ніж коли шанують. Про нашу маловажність в очах Божих. Слуга. Хоч я порох і попіл, але хочу говорити до Господа мого (Бт.18,27). Коли стану забагато цінити себе, тоді Ти є проти мене, а мої гріхи дають правдиве засвідчення про мене, і я не можу заперечити. Але коли я буду маловажити собою і за ніщо себе мати, коли зовсім перестану дорожити собою і пізнаю, що я насправді порох, тоді Твоя благодать прихилиться до мене, а Твоє світло завітає до мого серця і вся моя важність, хоч би найменша, потоне в низькодолі моєї нікчемності і щезне навіки. Отак Ти показуєш мені, що я є, чим я був і звідкіля взявся: бо я є ніщо, але того не знав. Коли я полишений на власні сили, ось тоді я є ніщо, наскрізь немічний. Але коли нараз зглянешся наді мною, я відразу ж наповнююсь силою, і нова радість обіймає мене. І дивне чудо, що так швидко мене підіймаєш і так ласкаво пригортаєш до Себе, коли ж мій власний тягар постійно тягне мене вниз. Це чинить Твоя любов, яка перша, навіть коли я того не заслужив, приходить до мене і допомагає у стількох потребах: вона стереже мене від тяжких небезпек і, правду сказати, рятує від безлічі нещасть. Бо через невпорядковану любов до себе я погубив себе; а коли почав тільки Тебе єдиного шукати і щиро любити, то знайшов одночасно і себе, і Тебе і тоді з любові до Тебе я ще глибше почав собою маловажити. Бо Ти, Найсолодший, поводишся зі мною над усі мої заслуги, і навіть ласкавіше, ніж я смію сподіватися або просити. Будь благословенний, Боже мій! І хоч я негідний всякого добра, та Твоя великодушність і безмежна доброта ніколи не перестає чинити добро навіть тим, що невдячні і геть відвернулися від Тебе. Навертай нас до Себе, щоб ми стали вдячними та побожними, бо Ти – наше спасіння,
наша сила і наша потуга. Треба завжди звертатися до Бога, як до остаточної мети. Господь. Сину, я повинен стати твоєю найвищою і останньою ціллю, якщо справді бажаєш бути щасливим. Від цього наміру стало чистим твоє серце, яке нерідко криво прихилялося до себе і до створінь. Бо коли ти в якійсь речі шукаєш себе самого, то зразу ж сам у собі знемагаєшся і в`янеш. Тому-то шукай у всьому перш за все мене, бо я є Той, хто все те дав. Так сприймай кожну річ, як вона походить із найвищого Добра, і тому-то все треба звертати до мене, як до її власного початку. З мене, мов із живого джерела, черпає живлющу воду і малий, і великий, і вбогий, і багатий – а котрі служать мені добровільно й радо, дістануть благодать за благодать. А хто хоче похвалитися чимось іншим, а не мною, або втішатися якимось іншим добром, той правдивої радості не зазнає і дасть своєму серцю волю, але прерізні перепони стануть непокоїти його. Таким чином не смієш приписувати собі нічого, що добре, а також ніякій людині не присвоюй якоїсь чесноти, але все те здавай на Бога – без нього людина нічого не має. Я все дав і хочу, щоб все повернули мені назад, і конечно домагаюся подяки. Оце та правда, що проганяє всяку пусту хвальбу. А коли небесна благодать і правдива любов завітає до тебе, тоді не буде вже ні заздрості, ні вузькоглядності й самолюбство не опанує тобою. Бо любов Божа все перемагає і піднімає вгору всі сили душі. Коли ти дійсно мудрий, то в мені єдиному будеш радуватися, на мене єдиного
надіятися, бо ніхто не є добрий, тільки один Бог (Лк. 18,19). Хвала Йому над
усе і в усьому благословення! Як то солодко покинути світ і служити Богові. Слуга. Тепер знову, Господи, хочу з Тобою розмовляти; не буду мовчати, а промовлю до вух Бога мого, Господа мого і Володаря мого, котрий є на висотах. О, яка велика сила Твоєї, Господи, солодкої радості, яку Ти зберіг для тих, які бояться Тебе! (Пс. 30,20). А чим то Ти є для тих, що люблять Тебе? Чим для тих, що всім серцем Тобі служать? Справді, невимовна солодкість оглядання Твого, яким Ти щедро нагороджуєш тих, що люблять Тебе. Найбільший вияв Твоєї любові полягає в тому, що Ти привів мене у світ, і коли, навіть, я заблукавши далеко від Тебе, відходив, Ти повертав мене до себе, щоб я знову мав можливість, згідно з волею Твоєю, служити Тобі і любити Тебе. О, джерело віковічної любові! Що я маю про Тебе сказати? Як я можу Тебе забути, коли Ти згадав про мене навіть тоді, коли я впав у гріх і загинув? Над усяку надію Ти змилувався над своїм слугою; і над усяку заслугу Ти обдарував мене ласкою і приязню. Чим я відплачуся Тобі за це? Бо не всім дано зректися всього, покинути світ і вибрати собі чернече життя. Чи в тому є, може, щось велике, щоб я Тобі служив? Тобі ж усяке створіння повинно служити! Тобі служити не має видаватися мені чимось великим; але хай радше мені видається чимось великим і дивним те, що забажав мене, такого бідолаху і негідного, прийняти за слугу і прилучити до Своєї любої челяді. Ось все Твоє, що маю і чим Тобі служу. Але, навпаки, Ти більше мені служиш, аніж я Тобі. Ось небо і земля, що їх сотворив Ти на служіння людині, стоять готові до послуги і щодня виконують будь-які Твої накази. Та це ще не все: Ти навіть ангелів прислав на службу людині. Але перевищує все те, що Ти Сам забажав служити людині й обіцяв дати їй Себе Самого. Що ж я маю дати Тобі за всі ті численні добродійства? О, якби ж то я міг служити Тобі увесь вік життя мого! Якби я зміг хоч один день Тобі достойно послужити! Ти справді є гідний усілякої служби, усякої честі і віковічної хвали. І справді, Ти мій володар, а я Твій бідний слуга, який повинен всіма силами служити Тобі і ніколи не опускатися у Твоїй хвалі. Я так хочу, того бажаю; а чого мені бракує, Ти зволь доповнити. Велика честь і велика слава Тобі служити і задля Тебе всім іншим погорджувати. Велику ласку матимуть ті люди, що добровільно посвятять своє життя пресвятій службі Тобі. Ті, що з любові до Тебе відречуться усілякої тілесної розкоші, знайдуть найсолодшу втіху Святого Духа. Ті осягнуть велику свободу духа, що задля імені Твого йдуть вузькою доріжкою, а за всілякі світові справи навіть гадки не мають. О, яка то мила і гарна Божа служба, в якій чоловік стає насправді вільним і святим! О, святий стане богомільної служби! Ти робиш чоловіка рівним ангелові, Богові милим, грізним проти дияволів і гідним похвали всіх вірних людей. О, принадна і вічно жадана службо! В тобі чоловік дослужується до найвищого
добра і доходить до безмежно тривалої радості. Бажання серця треба перевіряти і стримувати. Господь. Сину, тобі треба ще багато дечого навчитися, в чому відчуваєш себе непевно. Слуга. У чому ж, Господи? Господь. Щоб ти свої бажання повністю співвідносив з моєю волею і не був себелюбцем, але гаряче і ревно виконував мою волю. Нерідко бажання запалюють і розривають твоє серце; але ти розваж, що більше тебе спонукує – моя честь, чи твоя користь. Якщо я є твоєю метою, то якось вже тобі зараджу і будеш радий; але коли у твоїй думці криється бажання власної користі, то саме це стає тобі перепоною і тягарем. Тому остерігайся і не дбай надмірно про свої бажання, які ти намірився здійснити, не порадившись зі мною, щоб пізніше не жалкувати і не спротивити собі того, що перше подобалося і до чого ти рвався, наче до чогось кращого. Бо не варто зразу ж піддаватися кожному поруху серця, який видається тобі добрим; але також не треба відразу втікати від кожного поруху серця, який тобі противний. Дуже корисно навіть у добрих зусиллях і бажаннях деколи стримувати себе, щоб через нагальність не впасти у розсіяння ума, щоб своєю непоміркованістю не схилити інших людей до згіршення, або щоб при опорі своїх супротивників не збентежитися і не впасти духом. Нерідко треба навіть через силу намагатися противитися почуттєвому пожаданню і не зглядатися на те, що хочеться, але більше за те дбати, щоб воно, навіть проти своєї волі, підлягало духові. І до того часу треба карати його і підкоряти собі те пожадання, доки воно не
стане охоче до всього й доки не навчиться вдовольнятися малим, тішитися простотою
і не нарікати на будь-які незгоди. Про науку терпеливості та боротьбу з пристрастями. Слуга. Господи Боже! Як бачу, терпеливість дуже потрібна мені, бо в цьому житті багато стається прикростей. Хай же я дбаю, як хочу, про свій спокій, моє життя не може обійтися без боротьби і болю. Господь. Так є сину! Але я хочу, щоб ти шукав не такого спокою, який не мав би спокус, ані не зазнав би ніяких прикростей. Але, щоб ти думав, що знайшов спокій навіть тоді, коли всілякі журби обсіли тебе і коли багато прикростей випробовують тебе. Якщо скажеш, що ти не в силі так багато терпіти, то яким чином зможеш пізніше витримати вогонь чистилища? З двох лих треба завжди вибирати менше. Отож, щоб ти міг утекти від вічної кари в майбутньому, вчися сьогочасні терпіння ради Бога спокійно зносити. Чи гадаєш, що люди цього світу цілком нічого не терплять, або дуже мало? Ні, того не знайдеш, хоч би ти шукав між найбільшими розкішниками. Але скажеш, що вони мають досхочу розкошів і потурають своїм забаганкам, тому й на свої прикрості не зважають. Хай і так буде, нехай вони й мають, чого душа забажає, але як гадаєш: чи довго так буде? Ото як дим щезнуть розкішники цього світу і навіть згадки не залишиться про минулі радощі. Але й тепер, поки вони ще живуть, і серед тих розкошів не мають спокою й життя без гіркоти, смутку і страху. Бо та сама річ, яка приносить їм втіху, часто завдає й болючої кари. Добре їм так, що купаються в розкошах без сорому і гіркоти, що без пуття за ними вганяються. Які скороминущі, які зрадливі, які негожі та погані всі ті розкоші. Та що ж, за похміллям і засліпленням люди того не розуміють, але як та німа худоба, вони за крихітку розкоші цього швидкоплинного життя штовхають душу до загибелі. А ти, мій сину, не йди за своїми побажаннями і відвертайся від своєї волі (Сир. 18,30). Будь милий Господові і Він дасть тобі те, чого твоє серце бажає (Пс. 36,4). Бо коли справді хочеш веселитися і мати мою втіху у цілковиту розкіш, зважай: тільки в погорді всіма світовими принадами, відкинувши всі погані пристрасті, знайдеш благословення і матимеш за те щедру втіху. Чим більше будеш відсторонюватися від усякої втіхи, яку створіння можуть дати, тим солодші й більші втіхи знайдеш у мене. Але не здобудеш їх без деякого смутку і тяжкої боротьби. На перепоні стає стара звичка, що міцно вкоренилася у тобі, але ліпший звичай переможе її. Тіло стане ремствувати, але запал духа загнуздає його. Стародавній змій буде зводити і допікати тобі, але молитва прожене його геть;
крім того ще й корисна праця перегородить йому всю широку дорогу. Про послух покірного підвладного за взірцем Ісуса Христа. Господь. Сину, хто хоче відсторонитися від послуху, той відсторонюється від благодаті; а хто шукає чогось окремішнього для себе, той тратить спільне добро. Хто не піддається радо й добровільно своєму настоятелеві, той засвідчує, що почуттєва природа ще не слухається його повною мірою й часто противиться і ремствує. Тому-то вчися негайно підлягати своєму настоятелеві, коли хочеш упокорити свою почуттєву природу. Бо швидше можна поконати ворога душі, коли в серці людини не буде неладу. Немає тяжчого і лютішого ворога душі від тебе самого, коли в тобі немає святої згоди з духом. Конче треба, щоб ти собою справді погордив, якщо хочеш перемогти тіло і кров. Але тому, що ти досі ще дуже недоладно любиш себе, то боїшся цілком покластися на волю інших людей. А що ж у тому великого, якщо ти, що є порох і ніщо, піддаєшся ради Бога іншій людині, коли я, Всемогутній і Найвищий, що з нічого все створив, ради тебе покірно піддався людині. Я став найпокірнішим і найнижчим за всіх для того, щоб ти, наслідуючи мене, перемагав свою гордість. Порошино, вчися слухати! Земле і глино, вчися коритися і гнутися під ногами всіх людей! Вчися нехтувати своєю волею і піддаватися всякій підлеглості. Візьми себе в руки і не допускай, щоб у тобі жила гордість, але будь таким підлеглим і маленьким, щоб усі могли, мов по вуличному болоті, ходити по тобі і топтати. Марний чоловіче, чого маєш жалітися? Нечистий грішнику, що можеш відповісти тим, що дорікають тобі? Ти ж стільки разів образив Бога, що не раз вже заслужив собі на пекло! Але моє око зглянулося на тебе тому, що твоя душа була в Моїх очах цінна; ти
ж пізнаватимеш мою любов і будеш постійно вдячним за мої добродійства, й разом
з тим набудеш правдивої підлеглості й покори та терпеливо зноситимеш усяку погорду. Треба роздумувати над таємними судами Божими, щоб не загордитися в добрі. Слуга. Прорікаєш наді мною, Господи, суди Твої, страхом і дрижанням б`єш по всіх кістках моїх – моя душа набралася великого страху. Стою, мов громом прибитий, і гадаю, що навіть небо не є чисте у Твоїх очах. Коли і в ангелів знайшов Ти неправоту й не пощадив їх, то що буде зі мною? Зірки поспадали з неба, а я, порошина, на що маю сподіватися? На саме дно попадали ті, діла яких, здавалося, були гідні похвали: і я бачив, як вони, що їли ангельський хліб, зі смаком поїдають лушпину безрогих. Так нема тоді ніякої святості, якщо Ти, Господи, візьмеш назад свою руку. Ніяка мудрість не придасться мені, якщо Ти перестанеш керувати мною. Не допоможе ніяка сила, якщо Ти перестанеш підтримувати її. Ніяка чистота не буде безпечна, якщо Ти не стережеш її. Не зарадить ніяка власна сторожа, якщо немає Твого святого пильнування. Бо, покинені, ми опускаємося й гинемо, а коли Ти до нас навідаєшся, тоді піднімаємося вгору і живемо. Бо ж то ми хиткі, але Ти кріпиш нас; ми холодні, а Ти нас зігріваєш. О, як покірливо, як маловажно я маю думати про себе й за ніщо мати те, що часом маю доброго! О, як глибоко треба мені упокоритися перед Твоїми, Господи, невідомими судами, коли розумію, що я є ніщо інше, як тільки ніщо. О, невимірний тягарю, о море неосяжне, коли ні сліду по собі не знаходжу, окрім порожнечі! Де ж тут якийсь куток для моєї хвальби, де сподівання на мою набуту чесноту? Вся нікчемна хвальба потонула у глибині Твоїх судів наді мною. Що значить тілесний чоловік у Твоєму оці? Чи буде хвалитися глина перед гончарем? (Іс. 45,9). Як може пустою хвальбою величати себе той, у кого серце дійсно підлегле Богові? І цілий світ не підніме вгору того, кого правда собі упокорила; і не дасться порушити похвалами цілого світу той, хто всю свою надію поклав на Бога. Бо ж і ті навіть, що хвалять, є порохом: як слова їх прошумлять, так і вони минуться. А правда Господня на віки вікує (Пс. 116,2). Як треба поводитися і молитися в кожній речі, якої бажаємо. Господь. У кожній справі так кажи, сину: «Господи, коли така Твоя свята воля, хай воно так станеться. Господи, коли воно вийде Тобі на честь, нехай воно станеться в ім`я Твоє. Господи, коли бачиш, що воно для мене спасенне, і знаєш, що допоможе мені, то дозволь мені вживати його на Твою славу. Але коли знаєш, що воно зашкодить мені і ніскільки не прислужиться для спасіння моєї душі, відверни від мене таке бажання». Бо не кожне побажання походить від Святого Духа, навіть коли б воно видавалося чоловікові чимось чесним і добрим. Проте важко розсудити чи то добрий дух, чи який лихий спонукає тебе бажати цього або того, чи, може, твоє власне серце непокоїть тебе. Багато людей вже наприкінці дали себе звести; а спершу їм здавалося, що то добрий дух спонукає їх. Тому треба завжди зі страхом Божим і з покорою в серці бажати чогось і просити, коли щось бажане прийде на думку; а перш за все ти мусиш із самозреченням покластися на мене і казати: «Господи, Ти знаєш, що краще: нехай станеться це або те, як Ти хочеш! Дай, що хочеш, скільки хочеш і коли хочеш. Роби зі мною, як Сам знаєш і як Тобі більше подобається, і від чого Тобі більше честі буде. Постав мене, де Сам хочеш, і вільно Тобі робити зі мною все. Я ж у Твоїх руках, обертай і повертай мною по своїй волі. Ось я, Твій слуга, готовий до всякої послуги, бо я не бажаю для себе жити, а для Тебе, аби лиш достойно та праведно». Молитва за виконання Божої волі. Слуга. Наділи мене, найласкавіший Ісусе, Своєю ласкою: нехай буде при мені, працює і перебуває зі мною вірно аж до кінця. Дай мені завжди того тільки бажати й хотіти, що Тобі миліше і Твоєму серцю дорожче. Твоя воля нехай стане моєю, а моя воля хай постійно йде вслід за Твоєю і якнайкраще годиться з нею. Хай я одного й того самого, що Ти, хочу й не хочу, і хай я не можу чогось іншого бажати або хотіти, як тільки того, що Ти хочеш і бажаєш. Дай мені завмерти для всього, що є на цьому світі, і задля Тебе любити приниження і забуття. Дай мені над усі бажання в Тобі спочити і моє серце в Тобі заспокоїти. Ти – правдивий спокій серцю, Ти – єдиний відпочинок: все інше немиле і неспокійне. У цьому мирі, цебто в Тобі, єдиному найвищому і віковічному добрі, засну і
спочину. Амінь (Пс. 4,9). Правдивої втіхи треба шукати тільки в Бога. Слуга. Про що б я на свою втіху не подумав або ж побажав, того чекаю не тут, а в майбутності. Коли б тільки я один мав усі світові втіхи і міг користуватися всіма радощами, то певно, що вони не могли б довго потривати. Тому-то, душе моя, не можеш мати ані повної втіхи, ані щирої радості, як тільки в Бога, який убогих втішає, а покірних пригортає до Себе. Почекай ще хвилинку, душе моя, зачекай на Божу обітницю, і матимеш повну розкіш усього добра в небі. Якщо ж нагально ганятимешся за тими дочасними добрами, то втратиш вічні небесні радощі. Благ дочасних вживай, але бажай вічних. Ти не зможеш насититися ніяким дочасним добром, бо ти не створена для того, щоб його вживати. Навіть коли б ти мала всі земні блага, то ще не змогла б стати ні щасливою, ні блаженною, бо лише в Бозі, який все створив, знаходиться твоє блаженство і щастя. І то не таке, якого бажають і хвалять нерозумні приятелі світу, але те, якого очікують праведні християни, якого не раз закуштовують вже наперед духовні і чисті серцем душі, що думками живуть у небі. Марна і коротенька усяка людська втіха. Та втіха блаженна і правдива, яку серцю дає сама правда. Побожна людина всюди носить із собою свого утішителя Ісуса і так промовляє до Нього: «Будь при мені, Господи Ісусе, всюди і завжди! Нехай стане для мене втіхою те, що я бажаю обійтися без будь-якої втіхи. А коли б Твоєї втіхи не стало, Твоя воля і правдиве досвідчування хай стане мені за найбільшу втіху. Бо Ти не будеш повсякчас гніватися, ані повік ворогувати» (Пс. 102,9). У всякій журбі треба покладатися на Бога. Господь. Сину, дозволь мені робити з тобою, що хочу: я знаю, чого тобі треба. Ти думаєш, як людина: про багато речей судиш так, як радить тобі людське почування. Слуга. Господи, це правда, що Ти кажеш. Ти більше про мене дбаєш, ніж я сам можу про себе подбати. А дуже непевно стоїть той, що не покладається на Тебе у своїх клопотах. Господи, роби зі мною, що забажаєш, щоб тільки моя воля щиро і міцно за тебе трималася. Бо тільки добрим може бути те, що Ти зі мною вдієш. Коли хочеш, щоб я жив у темноті, то будь благословен; а коли хочеш, щоб я жив у світлості, будь також благословенний. Коли зволиш потішити мене, будь благословен; а коли схочеш пожурити мене, то будь також завжди благословенний. Господь. Сину, того маєш дотримуватися, коли хочеш жити зі мною. Маєш бути так охочим до терпіння, як до радості. Так радо маєш бути злиденним і вбогим, як щасливим та багатим. Слуга. Господи, радо терпітиму задля Тебе все, що захочеш зіслати на мене. З Твоєї руки хочу прийняти однаково і те, що добре, і те, що недобре; і солодке, і гірке; і веселе, і сумне; і дякувати за все, що зі мною станеться. Охорони тільки мене від усякого гріха, а я не злякаюсь ані смерті, ані пекла. Щоб тільки Ти мене не відкинув від Себе навіки і не викреслив з книги життя:
тоді хай будь-яке лихо спіткає мене, ніщо мені не зашкодить. Дочасну недолю треба зносити за взірцем Христа. Господь. Сину, я зійшов з неба задля твого спасіння, я прийняв на себе твою недолю не з конечності, а з любові, щоб ти навчився терпеливості і свою дочасну недолю зносив без нарікання. Бо від хвилі мого різдва аж до смерті на хресті ніколи не бракувало мені ні терпіння, ні болю. Зазнав я великого нестатку в дочасних потребах, наслухався чимало скарг на себе, лагідно перетерпів зневаги і наруги; за добродійства платили мені невдячністю, за чуда – хулою, за науку – доганою. Слуга. Господи, тому, що Ти у своєму житті був такий терпеливий, а найголовніше, що Ти тим виконував волю Отця Твого, то годиться, щоб і я, бідний грішник, за Твоєю волею поводився терпеливо і доки Ти сам схочеш, зносив тягар тлінного життя для свого спасіння. Бо хоч сьогочасне життя дається часто відчути, але завдяки Твоїй благодаті воно стало повне заслуг, а за Твоїм прикладом і за прикладами Твоїх святих навіть для слабосилих воно є легшим і світлішим. Та ще й далеко відрадніше воно, як було колись у Старому Заповіті, коли ворота небесні були зачинені, і навіть дорога до неба здавалася темнішою, коли так мало хто старався шукати Царства Небесного. Але навіть ті, що тоді були праведними і заслужили собі на спасіння, вони перед Твоїми муками і заслугою Твоєї смерті не могли увійти до Царства Небесного. О, яку велику дяку я повинен віддавати Тобі за те, що Ти забажав показати мені і всім вірним просту і певну дорогу до вічного царства Твого! Бо Твоє життя – то наша дорога, і через святу терпеливість ідемо до Тебе, бо Ти наш вінець слави. Коли б Ти не йшов попереду та й нас не навчив, хто дбав би про те, щоб іти тією дорогою? Ох, скільки то людей було б залишилося далеко позаду, коли б вони не бачили Твоїх світлих зразків! Ось ми досі ще холодні в серці, хоч наслухалися стільки Твоїх чудес і наук:
Що б то було, якби ми не мали для наслідування такого ясного світла Твого. Кривди треба терпіти і хто справді досвідчений у терпеливості. Господь. Що це ти кажеш, сину? Перестань нарікати! Зваж моє і всіх святих терпіння. Ти ще не змагався аж до крові (Єв. 12,4). Те, що ти терпиш, є дуже незначним у порівнянні з тими, хто багато натерпівся; їх так підступно спокушували, так тяжко занапащували, так розмаїто досвідчували і знущалися. Ти повинен пам`ятати про терпіння інших, щоб легше було тобі зносити свої, маленькі. А коли вони тобі не видаються такими вже й маленькими, дивись, чи й тут не є причиною твоя нетерплячка. Та чи вони малі, чи великі – старайся все зносити терпеливо. Чим ретельніше готуєшся до терпіння, тим мудріше чиниш й більшу маєш заслугу, а разом з тим легше перенесеш усі труднощі, коли духом і вправлянням старанно приготуєшся до цього. Ніколи не кажи: «Від такої людини я не можу цього стерпіти. Та й чому я повинен терпіти, коли вона зробила мені велику кривду і дорікає мені таким, про що я ніколи й не думав. Кому іншому я охоче стерплю, якщо буду вважати, що треба стерпіти». Немудра та думка, яка не зважає ані на чесноту терпеливості, ані на те, хто буде її вінцем вінчати, але більше бере до уваги людей і ті образи, якими її образили. Не той справді терпеливий, хто лиш стільки хоче терпіти, скільки йому подобається, і від кого йому хочеться стерпіти. Але справді терпелива людина не зважає, хто займає її: чи старшина її, чи рівня, чи хтось нижчий, чи добрий і праведний чоловік, чи лукавий і ледащо. Для неї немає значення хто, де і як робить їй прикрість, вона все вдячно приймає з рук Божих і вважає великою користю для себе. Бо в Бога ніщо не може минутися без заслуги, хоч би яка незначна була прикрість, яку перетерпілося ради Бога. Так будь готовий до боротьби, коли хочеш перемогти. Без боротьби не зможеш здобути нагороди за терпеливість. Якщо ж не хочеш терпіти, зрікаєшся вінця слави. Але коли бажаєш мати вінець, борися мужньо, зноси все терпеливо. Без праці немає дороги до відпочинку, а без боротьби не здобудеш перемоги. Слуга. Хай за допомогою Твоєї ласки, Господи, стане мені можливим те, що з природи видається мені неможливим. Ти знаєш, як мало я можу терпіти і як часто падаю духом, коли навіть мала прикрість стане мені на дорозі. Всяка пригода нехай задля імені Твого стане мені милою і бажаною вправою, бо
ради Тебе терпіти і жити в напасті – річ дуже спасенна для моєї душі. Про визнання власної немочі і про недолю цього життя. Слуга. Визнаю свою неправоту, визнаю перед тобою, Господи, свою неміч. Я постановляю собі мужньо триматися, але як тільки прийде невеличка спокуса, тоді вже мені велика біда. Нерідко це дуже благенька річ, з якої виходить велика спокуса. І саме тоді, коли гадаю, що я вже в безпеці, оглянувшись навкруги, бачу, що майже з ніг валюся від легкого подмуху спокуси.. Тому зглянься, Господи, на мою нікчемність і мою неміч, Тобі добре відому. Змилуйся і витягни мене з болота, щоб я не застряг (Пс. 68,15) і не лишився пропащий раз і назавжди. Є одна річ, що мене раз у раз мучить і перед Тобою соромить, а саме, що я такий слабкий і такий немічний, щоб противитися спокусам. А хоч я намагаюся бути байдужим до них, та вже сам напад їх буває для мене прикрий і тяжкий, а ще більше мені допекло день у день жити в боротьбі. Тому так часто моя неміч нагадує про себе, бо гидкі думки завжди набагато легше нападають на мене, ніж щезають. О, всесильний Боже, ревний охоронцю вірних душ, зглянься на боротьбу і біль Твого слуги і допомагай йому в усьому, до чого б він не взявся! Зміцнюй мене небесною силою, щоб та стародавня людина, те нужденне тіло, яке ще не підлягає духові як слід, не сміло верховодити: з ним треба буде боротися, поки дихання мого в цьому бідолашному житті. Ох, яке ж воно, це життя, коли в ньому не бракує ані журби, ані нестатків та недоліків, коли всюди повно сітей і ворогів. Лиш одна журба або спокуса минеться, зразу ж друга наступає; поки людина намагається дати відсіч одній спокусі, як багато інших цілком несподівано нападають на неї. І як можна любити таке життя, коли в ньому стільки прикростей, коли в ньому стільки нещасть і злиднів? Як же це можна назвати життям, коли воно родить стільки смертей і пошестей? А однак люди люблять його і багато з них шукає в ньому втіхи. Раз у раз люди докоряють світові, що він зрадливий і пустий, однак їм тяжко покидати його, бо побажання тіла надмір верховодять. Але що інше схиляє до любові, а що інше до погорди світом. Любов до світу спричинена побажаннями тіла, пожаданнями очей і життєвою гордістю (І Йо. 2,16); але кари й нещастя, які по справедливості наступають за ними, породжують ненависть і нехіть до світу. Але, на жаль, хворобливе бажання розкоші долає серце, прив`язане до світу, і воно гадає, що бути під владою почуттів – це розкіш: бо воно ані не бачило, ані не куштувало радощів Божих і того, яка гарна чеснота сама в собі. А ті, що цілком відрікаються світу і стараються за святим правилом жити для
Бога, вони добре знають Божі солодощі, ради яких відреклися світу, і ясніше
бачать те, як то світ помиляється і як нарізно дається одурити. Спокою треба шукати більше в Бога, ніж у всіляких благах і дарах. Слуга. Спокою, душе моя, шукай завжди тільки в Бога, а не деінде, бо Він вічний спокій святих. Найсолодший і наймиліший Ісусе! Дай мені знайти спокій тільки в Тобі, а не в якомусь створінні. Не в якомусь гаразді і красі, не в якійсь славі й честі, не в якійсь могутності й достойності, не в якомусь знанні і кмітливості. Не в якомусь багатстві і мистецтві, не в якійсь радості й веселості, не в якомусь розголосі і похвалі, не в якійсь насолоді і потісі. Не в якійсь сподіванці і обіцянці, не в якійсь заслузі і бажанні. Не в якихось дарах і благах, що можеш дати і в душу влити, не в якихось веселощах і в щасті, що їх тільки серце зможе збагнути і відчути. Нарешті ні в ангелах, ні в архангелах, ані в усіх небесних силах, не в усьому тому, що видимо і не видимо, та й не в тому, що не є Тобою, мій Боже! Бо Ти, Господи Боже мій, є за все найліпший, єдиний найдосконаліший і найбагатший, Ти єдиний найсолодший і наймиліший. Ти єдиний найкращий і найлюбіший, Ти єдиний найсвятіший і найславніший; в Тобі все добро разом зібране і в цілій повноті є, завжди було і буде. Тому то все, що крім себе самого мені даєш, або що від себе самого мені об`являєш чи обіцяєш – коли я Тебе не бачу і не осягаю, воно є чимось благеньким і недостатнім. Бо моє серце не може знайти правдивого спокою ані цілковитого задоволення, доки не спочине в Тобі і не зніметься понад усі дари і все створіння. О, мій наймиліший обручнику Ісусе Христе, моя найчистіша любове, володарю всього створіння! Хто дасть мені крила правдивої свободи, щоб злетіти і в Тобі спочити? О, якби то мені було дано у всій повноті стати вільним і бачити, який Ти милий, Господи, Боже мій! Коли ж я у всій повноті з`єднаюся з Тобою так, що з любові до Тебе не чутиму себе, тільки Тебе єдиного – способом, який перевищує всіляке звичайне почування і тільки декому відомий? А тепер раз у раз зітхаю і з болем переношу свою недолю. Бо на цій долині сліз спіткає мене чимало лиха, воно мене дуже часто непокоїть, засмучує і морочить; нерідко мене перепиняє і розсіває, манить і обплутує, щоб я не мав вільного доступу до Тебе і не тішився Твоїми солодкими обіймами, якими завжди стрічаєш блаженні душі. Хай тебе зворушать мої зітхання і та недоля, якої повно всюди на землі. О, Ісусе, сяйво віковічної слави, потіхо душі на земній мандрівці! До Тебе звернені мої уста без голосу, тільки моє мовчання промовляє до Тебе. Доки ж баритиметься мій Господь! О, щоб тільки Він прийшов до мене, свого бідолашного, та й звеселив мене! Щоб подав свою руку і витягнув нещасного з усіх бід. Прийди, прийди! Бо без тебе не буде веселого дня ні години; бо Ти моя радість, а без Тебе мій стіл – пустка. Я нещасний, немов викинений у темницю і закований у кайдани, доки не оживиш мене світлом Твого прибуття, доки не обдаруєш мене свободою і не покажеш свого дружнього обличчя. Хай інші люди шукають собі замість Тебе чогось іншого, чого їм тільки захочеться; мені тим часом ніщо інше не є і не буде до вподоби, окрім Тебе, мій Боже, моя надіє, моє вічне спасіння! Я не замовкну і не перестану благати, доки не вернеться до мене Твоя ласка і доки не промовиш до мого серця. Господь. Оце я є. Ось я коло тебе, бо ти мене закликав. Твої сльози і бажання твоєї душі, твоя покора і туга твого серця прихилили мене до тебе і привели до тебе. Слуга. Господи, я кликав Тебе, бажав утішатися Тобою і готовий задля Тебе відректися всього. Бо Ти перший додав мені духа, щоб я Тебе шукав. Тому будь, Господи, благословенний, що в превеликому Твоєму милосерді показав слузі таку доброту. Що ж більше має ще говорити до Тебе Твій слуга, як не впокоритися глибоко перед Тобою, постійно пригадуючи свої гріхи і свою нікчемність? Бо нема нікого Тобі рівного між усіма дивами неба і землі. Твої діла дуже добрі, Твої суди справедливі, а Твоє провидіння всім управляє. Хвала Тобі і слава, Мудросте Отця! Хай Тебе хвалять і благословлять мої уста, моя душа і всі створіння разом. Щоб тільки Ти мене не відкинув від Себе навіки і не викреслив з книги життя:
тоді хай будь-яке лихо спіткає мене, ніщо мені не зашкодить. Роздумування над різними Божими добродійствами. Слуга. Відчини, Господи, моє серце для Твого закону і навчай мене поводитися за Твоїми заповідями. Дай мені зрозуміти Твою волю і пам`ятати про Твої добродійства з великою пошаною і пильно роздумувати над ними, як загалом, так і осібно, щоб міг Тобі за них достойно подякувати. Однак я знаю і визнаю, що навіть за найменшу річ не в силі належно відплатитися подячною хвалою. А я замалий проти всіх тих дібр, які Ти мені дав; а коли дивлюся на велич Твоєї доброти, перед Твоєю величавістю дух мій завмирає. Все те, що ми маємо на душі й тілі, і те, що ми набули біля себе чи в собі, природним чи надприродним способом, - це Твоє добродійство і прославляє Тебе, ласкавого й доброго Благодателя, від якого ми все те добро одержали. Хоч один дістав більше, а другий менше, та все це Твоє добро і без Тебе навіть найменшої речі неможливо мати. Той, хто більше дістав, не може похвалитися своєю заслугою ані вивищуватися над іншими, ані погорджувати нижчим від себе; бо більший та кращий той, хто собі менше приписує, а покірніший та щиріший у подяці. А той, хто вважає себе гіршим і не гіднішим від усіх, заслуговує на те, щоб ще більше дарів одержати. А той, хто менше дістав, не повинен ані смутитися, ані зносити це з нехіттю, ані багатшому заздрити. Але радше дивитися на Тебе і якнайбільше хвалити Твою доброту: що Ти роздаєш свої дари так щедро, так задарма і так радо, без огляду на людей. Все від Тебе вийшло, тому треба хвалити Тебе в кожній речі. Ти знаєш, що кожному найліпше буде дати, і чому цей має менше, а той більше; то не наша річ, а Твоя про те вирішувати, бо в Тебе записані заслуги кожного з них. Тому-то, Господи Боже мій, я навіть вважаю це великим добродійством, щоб не мати багато такого, від чого на світі за людським звичаєм береться хвальба і слава. Так що людина, коли подумає над біднотою і нікчемністю своєї особи, не тільки не відчуває через те ніякої прикрості, ні смутку, ані приниження, але радше втіху і велику радість. Що, Ти, Боже убогих, покірних, якими на цьому світі погорджують, вибрав собі за своїх друзів і свою челядь. Свідками того самі апостоли Твої, що їх настановив Ти князями над усією землею (Пс. 44,17). А вони, такі покірні і простенькі, далекі від усякого лукавства і хитрості, прожили свій вік на сіті без нарікань та навіть радо терпіли зневаги заради ймення Твого (Ді. 5,41) і з великою радістю приймали те, що для світу осоружне. Таким чином ніщо не повинно так тішити того, хто любить Тебе і знає Твої добродійства, як Твоя воля щодо нього і ласкаве рішення Твого вічного Провидіння. Воно так повинно задовольняти і втішати його, що він рад би бути найменшим, як дехто бажав би стати найбільшим. Бути спокійним та задоволеним на останньому місці, як на першому і хотіти, щоб погорджували ним і принижували його, а навіть бути без усякого доброго імені і слави, як щоб мати більше від інших поваги і більше значення на світі. Бо Твоя воля й любов до Твоєї честі повинна все перевищувати, більше втішати
його і більше припадати йому до вподоби, ніж усі добродійства, які він одержав
чи має дістати. Про чотири способи, як дійти до святого спокою. Господь. Сину, тепер хочу спрямувати тебе дорогою миру і правдивої свободи. Слуга. Роби, Господи, як кажеш, бо мило мені послухати те. Господь. Сину, старайся радше чужу волю чинити, ніж свою власну. Бажай завжди мати менше, ніж більше. Гляди завжди нижчого місця для себе і такого щоб усім підлягати. Бажай постійно і молися за те, щоб воля Божа діялася з тобою в усій повноті. Отака людина увіходить у країну миру і спокою. Слуга. Господи, та мова Твоя коротенька, але в ній міститься багато благословення. Мало в ній слів, але вона повна змісту і багата на плід. А коли я зможу вірно її зберегти, то не повинно б так легко зчинятися в мені замішання. Бо скільки разів відчував, що я чогось неспокійний і мені тяжко, і бачу, що я відступив від тієї науки. Але Ти все можеш і завжди любиш душевний поступ вперед, додай мені ще ласки, щоб я зміг виконати Твої слова й довершити своє спасіння. Молитва проти злих гадок. Слуга. Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене; Боже мій, пам`ятай про допомогу мені (Пс. 70,12), бо різні думки заворушилися в мені, і великий страх тривожить душу. Як мені тут перейти? Як пробитися крізь них? Господь. Я буду йти поперед тебе і впокорю славних на землі (Іс. 45,2). Відчиню ворота в`язниці, і виявлю тобі мої найглибші тайни. Слуга. Роби, Господи, як кажеш, а всі погані думки хай щезнуть з-перед обличчя Твого. Оце моя надія і єдина втіха, щоб приходити до Тебе у кожній біді, на Тебе сподіватись, Тебе з глибини серця кликати і терпеливо чекати на Твою втіху. Молитва за просвічення розуму. Слуга. Просвіти мене, мій добрий Ісусе, сяйвом душевного світла, вижени з клітин мого серця всю темноту. Стримай розтіч думок і задуши напасливі спокуси. Борися мужньо за мене і побори лютих зміїв, нехай завдяки Твоїй перемозі настане мир (Пс. 121,7) і Твоя хвала хай голосно залунає у святих хоромах, цебто в чистій совісті. Накажи вітрам і бурям, скажи морю: «Втихомирся!» - а зимному вітрові: «Не вій!» - і настане велика тиша. Пошли своє світло і правду свою (Пс. 42,3), нехай світять над землею; бо то я, як та порожня і мертва земля, доки Ти не просвітиш мене. Злий на мене свою ласку з висот, зроси моє серце небесною росою, пусти струмені побожності, хай зрошують лице землі, щоб родила добрий і дорідний врожай плодів. Підніми вгору мій розум, пригнічений тягарем моїх гріхів, і все моє бажання прикуй до неба, щоб я, закуштувавши солодощів небесного щастя, бридився думати про земні речі. Візьми мене і забери геть від усякої проминаючої світової втіхи, бо ніяке створіння не може мого бажання цілковито заспокоїти і мене втішити. Прив`яжи мене до себе нерозривним вузлом любові, бо Ти єдиний заспокоюєш серце,
а без Тебе - все марнота. Про незацікавленість життям інших. Господь. Сину, не будь цікавим і не клопочися даремно. Що тебе обходить те або інше? Ти йди за мною (Йо. 21,22). Чого має обходити тебе, хто там такий чи сякий, або хто так чи сяк робить або говорить? Ти не маєш відповідати за інших, але звітуватимеш лише за себе. Так чому ж ти в те втручаєшся? Ось я всіх знаю й бачу все, що діється на світі; і я знаю, як кожна людина мається, що вона думає, чого хоче і який її намір. Тому-то у всьому треба покладатися на мене, а ти тільки зберігай у серці спокій та облиш все – нехай непосидючий побивається скільки схоче. Те, що він зробить або скаже, спаде на нього, бо мене він не зможе ошукати. Не клопочися марним блиском великого імені, широкою дружбою, ні особливою любов`ю людей. Бо такі речі родять розсіяння і велику памороку в серці. Я радо провіщав би тобі моє слово і відкривав би свої тайни, коли б ти пильно вважав на мій прихід і відчинив мені двері свого серця. Будь обачний, пильнуйся і молися і в усьому упокорюйся (Проп. 3,20). На чому основується тривалий спокій серця і правдивий поступ вперед? Господь. Сину, я сказав: «Мир зоставляю вам: свій мир даю вам, не так, як світ дає, я даю вам» (Йо. 14,27). Усі люди бажають спокою, але не всі дбають про те, що належить до правдивого спокою. Мій мир у людей покірних і лагідних серцем. Велика терпеливість принесе тобі спокій. Коли слухатимеш мене і підеш вслід за моїм голосом, зможеш зажити великого спокою. Слуга. То що ж я маю робити? Господь. У кожній речі вважай на себе, що робиш і що говориш, і весь свій глузд звертай на те, щоб тільки мені єдиному подобатися, а крім мене не бажай і не шукай чогось іншого. Також не суди легкодушно слів та вчинків інших людей і не вмішуйся у справи, які тебе не стосуються, - тільки тоді уникнеш неспокою. Однак, щоб ніколи не зазнавати ніякого неспокою і не відчути в серці чи на тілі найменшої прикрості, - це не є доля сьогочасного життя, а стан вічного спокою. Тому не думай собі, що ти вже знайшов правдивий мир, коли не відчуваєш ніякої трудності; бо й тоді ще не все гаразд, коли вже ніякий ворог не докучає тобі, і це не буде ще досконалістю, коли все ведеться за твоїм бажанням. А навіть тоді ще не вважай себе великим, або особливо любим Богові, коли проживаєш у великій побожності й духовній радості. Бо не по цьому пізнати правдивого приятеля чеснот і не на тому основується поступ вперед і праведність чоловіка. Слуга. А на чому ж, Господи? Господь. На тому, коли цілим серцем здаси себе на волю Божу, коли не будеш шукати своєї користі ні в малій речі, ні у великій, ні в дочасності, ні у вічності. Так що з однаковим спокоєм на обличчі будеш повсякчас дякувати Богові і в щасті, і в біді, беручи все на одну вагу. Коли станеш таким сильним у надії і таким терпеливим, що хоч вже не стане в серці втіхи, ти будеш готувати його на ще більші терпіння. І не схочеш виправдовуватися, мовби то ти не повинен так багато терпіти, але радше вважатимеш мене справедливим в усіх моїх веліннях і хвалитимеш мою святість. Тоді йдеш правдивою і простою дорогою миру і є певна надія, що знову в радості побачиш моє лице. Якщо дійдеш до повної погорди собою, знай, що тоді заживеш миру в цілковиту
розкіш, скільки лише твій земний стан зможе. Про велику красу свободи розуму, яка здобувається більше покірною молитвою, ніж начитуванням. Слуга. Господи, це вже діло правдивого чоловіка, щоб ніколи не опускати душу на шляху до неба, і крізь хмари прикростей переходити легко, мов без журби; не як байдужий якийсь, але завдяки особливій силі вільного розуму, що не прив`язується ні до якого створіння невпорядкованою любов`ю. Благаю Тебе, мій наймиліший Боже, хорони мене від журб цього життя, щоб вони мене не обсіли надто; від великих пожадливостей тіла, щоб розкіш не захопила мене; від усіх душевних труднощів, щоб я, зламаний прикростями, не падав духом. Не кажу я тільки: хорони мене від тих речей, за якими так жадібно побивається світова марнота, але від тієї недолі, що душу слуги Твого, серед загального засуду на смерть, за кару пригнітає і перепиняє її, щоб вона не змогла досягти свободи духа, як тільки того забажає. О Боже мій, Ти невимовна солодкосте! Зроби мені гіркою усю тілесну втіху, що відтягує мене від любові до вічних дібр і лукаво заманює до себе виглядом якогось принадного дочасного добра. Хай не перемагає мене, мій Боже, хай не перемагає тіло і кров; хай не зводить мене світ і коротка його слава; хай не підходить до мене диявол зі своїми хитрощами. Дай мені силу противитися; терпеливість перенести; сталість – витримати. За всі світові потіхи дай мені пресолодке намащення Твого духа, а замість тілесної любові налий мене любов`ю Твого імені. Отак: страва, напій, одяг і всяка інша потреба, яка служить для тіла, стає тягарем для ревного духа. Дай мені, щоб я в міру вживав тих засобів і не давав обплутати себе непомірному бажанню. Годі все те відкинути від себе, бо треба живити свою природу; а в той же час святий закон забороняє бажати те, що приносить розкіш, бо інакше тіло бунтувалося б проти духа. Тому благаю, нехай Твоя рука веде мене і навчає, щоб я не перебрав міри. Любов до себе найбільше відштовхує від найвищого добра. Господь. Сину, треба, щоб ти все, що твоє, дав за все, що моє, і не мав нічого свого власного. Знай, що твоя любов до себе більше шкодить, ніж будь-що на світі. Ти прив`язуєшся більше чи менше до якоїсь речі у відповідності з тим, яку маєш у ній потребу. Коли твоя любов буде чиста, щира і впорядкована як слід, ніщо не полонить тебе. Не пожадай того, чого тобі не вільно мати; не тримай в себе того, що може стати перепоною і занапастити твою свободу серця. Дивно, чому ти всім серцем не покладаєшся на мене, разом з усім тим, чого бажаєш, або що хочеш мати! Чому дозволяєш марному смуткові в`ялити себе? Навіщо марудишся непотрібними журбами. Тримайся непохитно того, в чому моє вподобання, і не зазнаєш ніякої шкоди. Коли пильнуєш цього або того і хочеш бути там або там, щоб щось добути, або щоб задовільнити свою волю, - ніколи не матимеш спокою і не позбудешся тривоги, бо в кожній справі виявиться якийсь недолік і всюди знайдеться противник. Тому все те, що ми собі придбаємо або ж накопичимо, не стане нам у пригоді, а придасться радше те, чим ми погордили і з корінням вирвали з серця. Це стосується не тільки грошей і багатства, але й гонитви за почестями і бажання марної похвали. Все те минається разом зі світом. Певне становище не гарантує безпеки, коли немає духа ревності. І не довго триватиме такий спокій, якого шукається тільки поверхово, коли він не має правдивої основи у глибині серця, - то значить: коли не покладатимешся на мене. Можеш змінитися, але поправити себе не зможеш. Бо як тільки трапиться нагода, і ти з неї скористаєшся, то знайдеш те, від чого втікав, а, можливо, й ще щось гірше. Молитва за очищення серця і за небесну мудрість. Слуга. Укріпи мене, Боже, благодаттю Святого Духа. Дай мені силу скріпитися душею і звільнити своє серце від усякої непотрібної турботи і тривоги; нехай мене не займають різні бажання якої-небудь дрібниці чи дорогоцінної речі, але нехай я дивлюся на все, як на марнотне, й усвідомлю те, що разом з ними і я минуся. Бо нема нічого тривкого під сонцем, де все марнота і морока духа (Муд. 1,14). О, який мудрий той, хто так міркує! Дай мені, Господи, небесну мудрість, щоб я вчився над усе Тебе шукати і находити, над усе Тебе розуміти і любити, а все інше пізнавати так, як воно є, за порядком Твоєї мудрості. Дай мені вміло обминати облесну людину і терпеливо зносити противника. Бо велика мудрість міститься в тому, щоб не давати хитати собою кожному подмухові
слів і не наставляти вуха на підступну підлесливість зводителя; бо якщо вийдеться
на таку дорогу, то вже йдеться далі безпечно. Проти обмовних язиків. Господь. Сину, не смутись тим, коли хто не добре про тебе думає або скаже таке, чого тобі неприємно слухати. Ти повинен ще гірше про себе думати і нікого не вважати гіршим, ніж ти сам. Коли живеш духовно, не будеш так зважати на швидкоплинні слова. Неабияка це мудрість: у прикру хвилину промовчати і серцем звернутися до мене й не турбуватися людським осудом. Хай твій спокій не основується на людських язиках: бо чи вони добре, чи зле тебе зрозуміли, то це ще не означає, що ти став іншою людиною. Де є правдивий мир і правдива слава? Чи ж не у мене? А хто не дбає про те, щоб сподобатися людям і не боїться викликати в них антипатії, той зазнає великого спокою. З невпорядкованої любові і марного страху постає весь неспокій серця і розсіяння
думок. Як треба Бога взивати і благословляти, коли журба-печаль надходить. Слуга. Нехай ім`я Твоє, Господи, буде благословенне на віки (Тов. 3,11) за те, що Ти допустив, щоб ця спокуса і журба найшла мене. Я не можу втекти від неї, але мушу прибігти до Тебе, щоб Ти допоміг мені та все обернув на добре. Господи, ось тепер я в журбі і на серці неспокій, бо теперішнє терпіння тяжко мучить мене. І що ж тепер, милий Отче, я маю казати? Прийшла до мене скрута. Спаси мене від тієї години (Йо. 12,27). Потрапив я в таку скруту, щоб Ти прославився, коли я низько впокорюся, і Ти визволиш мене. Зволь, Господи, мене урятувати (Пс.39,14), бо що я бідний можу зробити і куди піти без Тебе? Ще раз прошу, Господи, у Тебе терпеливості, допоможи мені, Боже мій, а я не буду боятися, хоч яке б тяжке горе не спіткало мене. І що я маю ще сказати? Господи, хай станеться Твоя воля (Мт. 26,42). Я ж заслужив собі на смуток і негоду. Так і годиться, щоб я витерпів; лиш би вистачило терпіння, поки буря не перейде і не настане гарніша погода! А Твоя всемогутня рука в силі і цю спокусу відвернути від мене і послабити її напад, щоб я не впав геть цілком, - як це давніше не раз Ти чинив зі мною, Боже мій, моє милосердя! (Пс. 58,18). І чим важча для мене, тим легша для Тебе така переміна правиці Найвищого (Пс.
76,11). Про молитву за Божу допомогу і про сподівання на відновлення благодаті. Господь. Сину! Я, Господь, зміцнюю тебе в день смутку (Наум. 1,7). Приходь до мене, коли негаразд з тобою. Найбільше відвертає втіху з неба те, що запізно звертаєшся до молитви. Бо ти, поки почнеш мене ревно благати, тим часом шукаєш усілякої іншої втіхи і розваги у світських речах. Тому буває так, що все те мало що допомагає, доки не пізнаєш, що я – Той, хто спасає уповаючих на мене, і крім мене немає ні доброї поради, ані навіть ліку корисного на тривалий час. А коли вже після бурі твій дух знову підніметься, тоді оздоровися у світлі мого змилування, бо я близько, щоб усе оновити, не тільки цілком, але в повну розкіш. Чи є, може, щось затяжке для мене, або хіба я буду схожий на такого, що обіцяє, а не виконує? Де твоя віра? Стій, не піддавайся і витримай! Будь терпеливим і мужнім, а в свою пору прийде до тебе втіха. Дожидайся мене, чекай, я прийду і стану тобі в пригоді. Це спокуса, що нападає на тебе, і нікчемний страх, що тебе тривожить. Навіщо клопотатися тим, що колись може трапитись? Хіба тільки для того, щоб безперестанку сумувати. Доволі дневі того лиха, що його має (Мт. 6,34). Немає сенсу журитися або тішитися чимось прийдешнім; можливо воно ніколи й не станеться. Але така вже людська природа, що дається ошукати себе таким марам; все-таки так легко піддаватися підшептам ворога – ознака слабкого духа. Бо йому байдуже, чи він правдою, чи брехнею піддурює і зводить, чи він призводить до упадку замилуванням у теперішніх речах, чи страхом перед сподіваними. Так нехай же не турбується твоє серце і не лякається (Йо. 14,27). Віруй у мене і уповай на моє милосердя. Коли гадаєш, що ти від мене далеко, то навіть не уявляєш наскільки я близько коло тебе. Коли думаєш, що вже, мабуть, все пропало, тоді нераз саме більша нагода для заслуги і зиску. Не все ще пропало, коли щось цілком інакше випаде. Не треба судити за теперішнім своїм станом й перейматися надто тягарем, звідки б він не прийшов, і падати духом так, мов би вже вся надія на порятунок пропала. Не думай собі, що я вже тебе навіки покинув, коли на хвилину зіслав на тебе якусь журбу або не дав тобі сподіваної втіхи, - така дорога веде до Царства Небесного. Безсумнівно, для тебе і всіх інших моїх слуг більша користь із того, коли прикрості досвідчать вас, аніж коли б вам велося завжди так, як самі хочете. Я знаю потаємні помисли. Яка то велика користь для твого спасіння деколи лишити тебе без втіхи, щоб ти часом не загордився у своєму добробуті і не був надто великої думки про себе. Те, що я дав, я можу відібрати і знову дати, коли мені сподобається. Якщо дам, то воно є моїм, а коли відберу, то твого я не взяв, бо мій є кожний добрий дарунок і всякий святий дар (Як. 1,17). Коли зішлю на тебе якийсь тягар або прикрість, не ремствуй і не падай духом; я можу швиденько дати пільгу і весь тягар перемінити в радість. А все-таки, навіть коли так з тобою чиню, я справедливий і достойний великої хвали. Коли маєш досить розуму і сприймаєш все як слід, то не повинен ніколи через прикрості так тяжко смутитися, але радше тішитися і дякувати за них. Навпаки, вважай це за єдину радість, що я не щаджу тебе і боляче б`ю. Як Отець полюбив мене, так і я вас люблю (Йо. 15,9), сказав я своїм любим учням. Бо ж не на дочасні радощі я послав їх, але на завзяту боротьбу; не на шанобу, а на зневаги; не на безділля, а на працю; не на спокій, а на терпеливе збирання рясних плодів. Затям собі, мій сину, ці слова! Про байдужість до створінь, лиш тільки б знайти Творця. Слуга. Господи, конче треба мені ще ласки, коли маю дійти до того стану, де вже ніхто, ніяке створіння не зможе мені стати на заваді. Бо доки мене що-небудь спиняє, я не можу до Тебе вільно злітати. Той хотів вгору злітати, хто казав: "Хто дасть мені крила, як голубові, хай злечу і спочину?" (Пс. 54,7). Що спокійніше за невинне око? А хто вільніший за того, який нічого не прагне на землі? Так треба піднятися понад усі створіння, себе цілком зректися і в такому стані свободи духа бачити, як Ти, Творець усього, не маєш ніякої схожості зі створіннями. А поки хто не звільниться від усякого прив`язання до створінь, доти він не може пильнувати вільно Божих речей. Тому-то так мало видно людей богомислених, бо мало хто вміє цілковито відсторонитися від проминаючих створінь. Треба великої ласки для того, щоб вона підняла душу вгору і занесла її високо, вище неї самої. І коли чоловік не піднесеться духом вгору, не звільниться від усіх створінь і не з`єднається з Богом увесь, - все те, що він знає, а навіть і те, що має, не має великої ваги. Тривалий час той чоловік буде злиденним і до землі прибитим, який вважає за велику річ щось інше, а не єдине незмірне і вічне Добро. Бо все, що не є Бог, є ніщо – і таким треба його вважати. Є велика різниця між мудрістю просвіченого і богомільного чоловіка і знанням вченого і пильного богомольця. Далеко вища та наука, що пливе з висоти, з Божого джерела, ніж та, яку із зусиллям здобуває людський розум. Знайдеться чимало таких людей, що бажають богомисленного життя, але вони не намагаються вкластися в ті рамки, які воно вимагає. Для них це велика перепона, що вони спиняються на видимих знаках і змислових речах, а мало чого дотримуються з правдивого умертвіння. Не знаю, що це є, який дух веде нас і до чого прямуємо: ми, що, здається, називаємося духовними, а пильнуємо і дуже побиваємося за проминаючими марницями, - а проте, що діється в нашій душі, ми мало думаємо і рідко коли збираємо для цього наші думки докупи. Та, на жаль, після такого короткого зібрання думок докупи ми знову розсіваємося і не перебираємо докладно наших справ. Не зважаємо на те, де гніздяться наші побажання, і не плачемо над тим, яке все те нечисте. Тому, що всяке тіло зі своєї дороги (Бт. 6,12), і наступив великий потоп. Отож, коли наші побажання серця дуже зіпсувалися, то відповідно хибні і ті справи, які з нього випливають, засвідчуючи убогість нашої душі. З чистого серця виростає плід праведного життя. Потім люди цікавляться, скільки хто зробив; але як чесно вони самі це робили, того вже так старанно не розглядають. Вони вивідують, чи хто відважний, чи багатий, чи хороший, чи спосібний, чи талановитий письменник, чи добрий співак, чи старанний робітник; але який він духом, який терпеливий та лагідний, який побожний та богомільний – про те рідко хто говорить. Природа оглядає зовнішність людини, а ласка звертається до глибини серця. Перша раз у раз обманюється; друга ж уповає на Бога і не ошукається. Про самозречення і опір усяким пожаданням. Господь. Сину! Ти не можеш дійти до повної свободи, якщо цілком не відречешся себе самого. У невільницьких кайданах є всі ті свавільні, самолюби, пристрастні, цікаві, непосидющі, що завжди шукають тільки розкоші, а не того, що належить Ісусу Христу, які часто таке придумують і лаштують, що довго не встоїть. Бо все те, що не походить від Бога, пропаде. Затям собі оці коротенькі, але чудові вислови: "Лиши все – і знайдеш все", "Покинь пожадання - і знайдеш спокій". Візьми собі це на розум, а коли виконаєш, тоді все зрозумієш. Слуга. Господи, це не справа одного дня, ані дитяча забавка – у тому короткому вислові міститься вся чернецька праведність. Господь. Сину, ти не повинен відвертатися ані зразу падати духом, коли почуєш про дорогу праведних; але радше нехай це заохочує тебе до чогось вищого, принаймні, щоб гаряче бажати його. О, якби то так сталося, що ти дійшов би до того, щоб не бути самолюбом, а з готовністю виконувати тільки мою волю і того вітця духовного, якого я поставив тобі перед очима! Тоді ти мені дуже припав би до вподоби і все твоє життя спливало б у радощах і спокої. Ще багатенько маєш полишати: якщо задля мене того цілком не позбудешся, не осягнеш того, чого бажаєш. Раджу тобі, купи собі в мене топленого-щирого золота, щоб ти розбагатів (Од. 3,18), цебто небесну мудрість, яка топче ногами всяку нікчемність. За ніщо май земну мудрість, всяке людське і власне вподобання. Я тобі раджу, щоб замість того, що в людських очах цінне і високе, ти набував те, що благеньке. А дуже благенькою, маловажною і майже забутою здається правдива небесна мудрість, вона не думає про себе багато і не шукає великої слави на землі. Багато людей сповіщає її устами, але в житті їм далеко до неї. Однак вона – то дорога перлина, яку багато людей не бачить. Про несталість серця і про конечність прямування його до Бога. Господь. Сину, не вір своєму почуттю; те, яке тепер є, швиденько переміниться на інше. Поки живеш, хоч би ти й не хотів, підлягаєш перемінам: то веселий, то сумний; то спокійний, то тривожний; то побожний, то розсіяний; то жвавий, то млявий; то поважний, то легкодумний. Але чоловік мудрий, якого напоумив Дух, є вище тієї мінливості; він не зважає на те, які в нього почуття, або звідкіля віє вітер нестійкості, лиш би вся сила розуму наближала його до конечної і бажаної мети. Бо таким чином він може непохитно залишатися спокійним, коли його око серед стількох різних пригод щиро і безперестанку прямуватиме до мене. Чим чистіший буде його намір, тим сильнішою ходою він перейде крізь різні хуртовини. Але в багатьох людей темніє око чистого наміру, бо вони зразу задивляються на яку-небудь спокусу, яка тільки їх спіткає. Бо рідко коли можна знайти когось, щоб був вільний від самолюбства. Так колись жиди прийшли у Витанію до Марти і Марії не тільки ради Ісуса, але й щоб побачити Лазаря (Йо. 12,9). Так треба очистити око наміру, щоб воно було чисте, дивилося перед собою понад
усе розмаїття життя і зверталося до мене. Тому, хто Бога любить, Бог милий понад усе і в усьому. Слуга. Оце Бог мій і все моє. Чого я ще хочу? Якого більшого щастя можу бажати? О миленьке і солодке слово! – але тільки для того чоловіка, що любить Бога-Слово, а не світ і те, що є на світі. Бог мій і все моє! Цим багато сказано для того, хто розуміє, а тому, хто любить, приємно щоразу повторювати. Бо з Тобою все миле, а коли Тебе нема, все обридне. Ти заспокоюєш серце, даєш йому великий спокій і святкову радість. Ти даєш добру думку про все і у всьому Тебе хвалити, бо без Тебе ніщо не може довго подобатися. А коли щось має бути милим і приємним, то треба, щоб Твоя благодать була при ньому і Твоя мудрість додала йому смаку. Кому лиш Ти милий, тому ніщо інше не припаде до вподоби. А кому Ти не милий, то що зможе принести тому втіху? Але перед Твоєю мудрістю ніщо не значать світові мудреці і приятелі тілесної втіхи, бо в них там тільки марнота, а тут смерть. А ті, що йдуть услід за Тобою серед погорди світу і умертвіння тіла, дають докази правдивої мудрості, бо вони переходять від марноти до правди, від тіла до духа. Таким Бог милий; а що доброго вони знаходять у створіннях, усе обертають на славу їхнього Творця. Однак інакша, зовсім інакша, буває радість через Творця, а інакша через створіння; інакша через вічність, а інакша через дочасність; інакша через несотворений світ, а інакша через світло людської мудрості. О, віковічне Світло, ясніше за всі створені світила. Блисни з висоти сяйвом і просвіти всю глибінь мого серця! Очисти, звесели, проясни і оживи мого духа з усіма його силами, щоб я припав до Тебе в радісній нестямі! Ех, коли ж прийде ця щаслива і бажана година, щоб Ти обдарував мене своїм прибуттям і став для мене всім у всьому. Доки цього не буде мені дано, моя радість не буде повна. Досі ще, о леле! Живе в мені той стародавній чоловік, я ще не розіп`яв його на хресті, не вмертвив раз і назавжди. Досі ще, наперекір духові, він має сильні побажання, спричинює боротьбу в душі і не дає спокою душевному царству. Але Ти, що володієш силою моря і втихомирюєш розбурхані хвилі, встань і допоможи мені (Пс. 88,10; 43,26). Розжени орду, що хоче війни; зітри її силою своєю (Пс. 67,31; 58,12). Покажи, благаю, свою велич, щоб Твоя правиця уславилася, бо я не маю іншої
надії, як лише на Тебе, ані пристановища, як тільки в Тебе, Господи, Боже мій! У цьому житті немає безпеки від спокус. Господь. Сину, в цьому житті ти ніколи не будеш у безпеці, але поки твого життя, тобі постійно треба буде духовної зброї. Ти живеш серед ворогів і вони нападають на тебе справа і зліва. Та коли не закриєшся зі всіх боків щитом терпеливості, не втримаєшся довго без рани. Крім цього, коли не віддаси мені свого серця назавжди з рішучою постановою ради мене все перетерпіти, не зможеш витримати тієї завзятої боротьби і досягнути вінця блаженних. Тому-то мусиш через все те мужньо пройти, руйнуючи сильною рукою всі перепони. Бо переможцеві дають хліб небесний (Од. 2,17), а переможеному, лишається велика нужда. Коли в цьому житті шукаєш спокою, то яким чином потім дістанешся до вічного спокою? Готуйся не до тривалого спокою, а до великої терпеливості. Правдивого миру шукай не на землі, а в небі; не в людей, не в інших створінь, але в єдиного Бога. З любові до Бога ти повинен радо переносити все: боротьбу і біль, спокуси, переслідування, тривоги, лиха, слабкості, кривди, обмови, догани, приниження, зневаги, кари і погорди. Все те допомагає у досягненні чесноти, все те досвідчує борця Христового, приносить небесний вінець. За короткотривалу боротьбу я дам вічну винагороду, а за проминаюче терпіння нескінченну славу. Чи гадаєш, що завжди досхочу матимеш духовні втіхи? Навіть мої святі не мали їх завжди, зате мали багато прикростей, усіляких спокус і великих смутків. Але вони витримали терпеливо все і уповали більше на Бога, ніж на себе, бо знали, що сьогочасні терпіння не мають тієї ціни, щоб заслужити на майбутню славу (Рм. 8,18). Хіба ти хочеш зараз мати те, чого багато людей ледве добилися тяжкою боротьбою і великими труднощами? Дожидайся Господа, мужньо борися (Пс. 26,14) і кріпись; не втрачай надії, не поступайся, а з готовністю жертвуй тіло і життя на славу Божу. Я щедро заплачу, я буду з тобою у кожній скруті. Проти немудрого людського осуду. Господь. Сину, покладайся на Господа всім серцем і не бійся людського осуду, якщо твоя совість каже тобі, що ти чистий і невинний. Добра і блаженна то річ так терпіти, і це неважко дається покірному серцю, котре уповає більше на Бога, ніж на себе. Багато людей багато говорять, але тому не варто аж надто вірити. Бо ж неможливо всім догодити. Хоч св. Павло старався всім у Господі подобатися, і став усім для всіх (І Кр. 9,22), то все-таки він вважав дуже благою річчю те, що люди осуджували його (І Кр. 4,3). Адже ж він доклав багато зусиль для напоумлення і спасіння людей, працював скільки було треба і скільки міг, але не зміг забезпечити себе від людського осуду і зневаги. Тому-то у всьому він поклався на Бога всезнаючого, а захистом для нього від несправедливих наклепів, від химерних і брехливих вигадок і від тих, що всяку всячину верзли як самі хотіли, була терпеливість і покора. Але часом він відповідав своїм неприятелям, щоб своєю мовчанкою не дати згіршення людям слабшим. Як можна тобі боятися смертного чоловіка? Нині він є, а завтра вже нема. Бога бійся і не злякаєшся пострахів людських. Хто зможе зробити тобі щось словами чи образою? Він собі більше шкодить, аніж тобі – хто б це не був, він не встигне утекти перед судом Божим. Май Бога перед очима, не сперечайся й не нарікай. А хоч би здавалося, що ти в цю хвилю повалений і терпиш зневагу, на яку не заслужив, не сердься і не зменшуй нетерпеливістю своєї нагороди. Але радше споглянь на мене, до неба: я маю силу відгородити тебе від усякої
ганьби і кривди і заплатити кожному по його справах. Про щире і цілковите самозречення задля осягнення свободи серця. Господь. Сину, покинь себе і знайдеш мене. Будь без своєї волі і всякої власності і тобі воздасться. Бо зразу ж, як тільки зречешся себе і не відкличеш того, ще більше ласки тобі додасться. Слуга. Господи, скільки разів я маю зрікатися себе і від чого маю утриматися? Господь. Завжди і в кожній хвилині, як у малій, так і у великій речі. Нічого не вилучаю, але хочу бачити тебе цілком без нічого. Бо як інакше можеш бути моїм, а я твоїм, коли не позбудешся в серці і вчинках усякої власної волі? Чим хутчіше так вчиниш, тим краще себе будеш почувати, і чим старанніше і щиріше, тим більше сподобаєшся мені й матимеш більшу заслугу. Є люди, що зрікаються себе, але з деяким застереженням; вони не покладаються на Бога у всьому, а стараються самі про себе подбати. Деякі спочатку, здається, щиро жертвуються собою; але пізніше, коли поманить спокуса, повертаються назад до свого, і тому немає в них ніякого поступу в чеснотах. Такі не йдуть до правдивої свободи чистого серця ані до ласки милої дружби зі мною, якщо спочатку не зречуться себе і щодня не будуть жертвувати собою; без того нема і не буде блаженного з`єднання зі мною. Дуже часто я тобі казав і тепер ще повторюю: покинь, відречися себе, і набудеш великого спокою серця. Дай усе за все, не вилучай нічого, не домагайся нічого назад. Тримайся непохитно тільки мене і будеш мене мати. Будеш вільний серцем, і темнота не здолає тебе. До того прямуй, за те молися, того бажай, щоб ти міг позбутися будь-якої власності і, мов нагий, йти за нагим Ісусом; завмерши для себе, а для мене вічно живучи. Тоді щезнуть усі порожні ілюзії – ворожі турботи і марна журба. Тоді також зникне надмірний страх і замре невпорядкована любов. Про добрий лад у дочасних справах і про те, як удаватися до Бога у небезпеках. Господь. Сину, до того маєш пильно прямувати, щоб всюди і в кожній справі та занятті дочасними справами був у серці вільним і паном своєї волі, щоб усе тобі підлягало, а не ти підлягав. Щоб ти був паном і орудником своїх справ, а не їхнім слугою і наймитом. Радше визволеним і правдивим приходьком, що переймає спадщину і свободу синів Божих. Вони одним оком дивляться на проминаючі речі, а другим на небо. Дочасні речі не приманюють і не прив`язують їх до себе, але вони радше послуговуються ними, як Бог наказав і найвищий Творець розпорядив. Він у час сотворення нічого не залишив невпорядкованого. Коли ти також на кожний випадок дивишся тільки поверхово, і на те, що бачиш і чуєш, не споглядаєш тілесним оком, але в кожній справі разом з Мойсеєм зразу ж увіходиш у шатро Господнє, щоб із Господом порадитися, - то нераз почуєш Господню відповідь і повернешся напоумлений про багато подій, сьогочасних і майбутніх. Бо Мойсей завжди вдавався до шатра, коли треба було розв`язати сумніви і питання, і шукав допомоги у молитві, щоб відвернути небезпеки і переслідування людей. Так і ти повинен забігати у потаємне місце свого серця і гаряче молитися за Божу пораду. Бо тому-то, як читаємо, Гаваоніти увійшли в довіру до Ісуса Навина і людей
ізраїльських, а ці зразу не спитали голосу Господнього, надто діймаючи віри
солодким словам, далися здурити облудним милосердям. Людина не повинна бути нагальною у своїх справах. Господь. Сину, мені завжди припоручай свою справу, а я у свою пору все добре поведу. Зачекай на моє розпорядження, і матимеш користь із того. Слуга. Господи, я охоче віддаю Тобі всі мої справи, бо моя голова не багато може порадити. О, якби то я не так міцно прив`язувався до того, що випаде, але без вагань здавався на Твою волю! Господь. Сину! Людина нерідко за тим, чого бажає, нагально побивається, але як тільки те здобуде, починає думати інакше: бо потяг до однієї речі не буває тривкий, але він радше переходить від однієї до іншої. Тому не така вже й мала річ навіть у найменшій дрібниці зректися себе самого. Правдивий поступ людини вперед – самозречення, а та людина, що відреклася себе самої, є вельми вільна і безпечна. Але віковічний ворог, противник всього того, що добре, не перестає спокушати, але як день, так і ніч завзято чатує, щоб зненацька схопити когось у свої зрадливі сіті. "Чувайте і моліться, - каже Господь, - щоб не ввійшли у спокусу…"
(Мт. 26,41). Людина сама від себе не має нічого доброго і не може нічим похвалитися. Слуга. Господи, хто є людина, що Ти пам`ятаєш про неї, або та людська дитина, що Ти навідуєшся до неї? (Пс. 8,5). Чим вона заслужила собі, що Ти дав їй свою благодать? Гсподи, як я можу жалітися, коли полишаєш мене, або що я можу на те сказати, коли даєш того, чого я прошу? Тільки так насправді я можу подумати і сказати: "Господи, я є ніщо, нічого не здолаю, не маю нічого доброго, в усьому невдалий і завжди прямую до чогось, що є нічим". А коли Ти мені не допоможеш і не напоумиш у серці, то я стану зовсім байдужий і ні до чого не здатний. А Ти, Господи, завжди є однаковим і повік залишаєшся постійно добрим, справедливим і святим. Ти добре, справедливо і свято все чиниш і мудро управляєш. Але я більше схильний до занепаду, ніж до поступу вперед, не завжди залишаюся в однаковому стані, бо сім пір року змінюються над моєю головою. Однак зразу ж кращає, як тільки Тобі сподобається і Ти подаси помічну руку, бо Ти єдиний, без людської поради, можеш допомогти і так міцно скріпити мене, що мій зір вже не буде розбігатися на всі боки, а моє серце звернеться до Тебе єдиного і в Тобі спочине. Та коли б я зумів як слід зректися всякої людської втіхи, чи для того, щоб набратися духа побожності, чи з потреби, що спонукає мене шукати Тебе, бо нема кому мені поради дати, тоді вже міг би напевно сподіватись на Твою благодать і тішитись даруванням нової втіхи. Дякую Тобі, що від Тебе все те походить, коли мені щастить. А я марнота і ніщо проти Тебе (Пс. 38,6), людина хитка та нікчемна. Так чим я можу похвалитися або за що бажати шаноби? Хіба за те моє ніщо? – і це є найбільший обман. Справді, порожня слава – то люта зараза і найбільший обман, бо вона відвертає від справжньої слави і відбирає небесну благодать. Бо як тільки чоловік стане собі подобатися, то він Тобі не до вподоби; як тільки поженеться за людськими похвалами, позбувається правдивих чеснот. А справжня слава і святі радощі – це хвалитися ради Тебе, а не ради себе; радіти в Твоєму імені, а не своєю чеснотою; не тішитися ніяким сотворінням, хіба що задля Тебе. Твоє ім`я нехай славиться, не моє; хай величають Твоє діло, не моє; нехай благословиться Твоє святе ім`я, а мені хай ніщо не припаде з людських похвал. Ти моя слава, Ти радість мого серця. Ради Тебе я стану хвалитися і веселитися ввесь день, а про себе нічим не похвалюся, хіба що своїми немочами (ІІ Кр. 12,5). Нехай собі жиди шукають слави між собою; я ж пильнуватиму тієї, що походить від самого Бога. Бо вся людська слава, всіляка дочасна шана, всяка світова велич проти Твоєї вічної слави – марнота і мана. О, Правдо моя і моє милосердя, мій Боже! Свята Трійце! Тобі єдиній хвала, честь,
сила і слава на віки вічні! Про погорду над всякою дочасною шанобою. Господь. Сину, не бери собі того до серця, коли бачиш, як інших людей шанують і вивищують, а тобою погорджують і принижують. Піднеси своє серце до мене до неба, і не засмутить тебе людська погорда на землі. Слуга. Господи, ми живемо у сліпоті і марнота обманює нас. Коли добре поміркувати, то ніяке створіння не вчинило мені кривди, тому я не маю ніякої справедливої причини на Тебе нарікати. А тому, що я часто і тяжко проти Тебе грішив, то цілком справедливо всяке створіння піднімає проти мене свою зброю. Так буде справедливо, мені належиться сором і погорда, а Тобі хвала, честь і слава. А коли я не приготуюся до того, щоб охоче приймати від усіх людей і погорду,
і знехтування, і те, щоб мене цілком за ніщо мали, то я не зможу ні заспокоїтися
в серці, ні скріпитися, ні духовно просвітитися, ні з Тобою вповні з`єднатися. Не треба спокою будувати на людях. Господь. Сину, коли будуєш свій спокій на якійсь людині, тому що вона однієї думки з тобою і прив`язалася до тебе, не будеш мати спокою і будеш невдоволений. Але якщо звертаєшся до живої і віковічної Правди, не засмутишся, коли приятель покине тебе або вмре. На мені має основуватися любов приятеля, і тільки ради мене ти повинен любити того, кого маєш за доброго і хто вельми дорогий тобі в цьому житті. Без мене ні приязнь, ні життя не має значення, і не є ані щирою, ані чистою любов, якої я не з`єднаю. До такого прив`язання до близьких людей ти так повинен завмерти, щоб прагнути радше бути без усякого людського товариства, наскільки це від тебе залежить. Чим ближче чоловік нахиляється до Бога, тим більше віддаляється від усякої людської втіхи. Бо він тим вище знімається до Бога, чим глибше увіходить у себе і чим менше стає себе цінити. А хто вважає щось добре своєю заслугою, той спиняє Божу благодать, тому що вона не може завітати до нього, бо благодать Святого Духа шукає завжди покірного серця. Коли б ти зумів себе цілком за ніщо мати і відсторонитися від усякої земної любові, тоді я мав би завітати до тебе з великою ласкою. Коли озираєшся за створіннями, пропадаєш з перед очей Творця. Навчайся себе перемагати в кожній речі ради Творця – тоді зможеш дійти до пізнання Бога. А коли якусь річ не до ладу любимо і цінимо, хай це буде і благенька дрібниця,
вона стає на перепоні на шляху до найвищого добра і шкодить нам. Проти порожнього світового знання. Господь. Сину, нехай не турбують тебе гарненькі і велемудрі слова людей, бо царство Боже не в словах, а в силі (І Кр. 4,20). Вважай на мої слова, що запалюють серця і просвічують уми, рожалюють і всіляко потішають. Ніколи не читай мого слова для того, щоб показати свою велику вченість або мудрість. Навчайся радше для гріхів завмирати, бо це принесе тобі більше користі, ніж знання багатьох складних наукових питань. Хоч багато читаєш і знаєш, все-таки мусиш вертатися до єдиного першоджерела. Я є той, хто навчає людину і дає малолітнім ясніше розуміння, ніж людина може навчити. До кого я промовляю, той зразу ж стане мудрим і зробить великий духовний поступ. Горе тим, що в людей вивідують багато цікавих речей, а мало що дбають про спосіб як мені служити! Прийде такий час. Коли з`явиться Вчитель вчителів, Христос, Господь ангелів, щоб послухати, чого кожний навчився, - цебто, щоб розгледіти совість кожного зокрема. І тоді зі свічкою перешукається Єрусалим (Соф. 1,12) і виявиться те, що в темноті ховалося, а переконуючі язики замовкнуть. Я є той, хто в одну мить так піднесе вгору покірливий розум, що він більше збагне основ віковічної правди, ніж коли б вчився у вузах десять років. Я навчаю без гучних слів, без плутанини здогадів, без гордої слави, без потреби доказів. Я є той, хто навчає погорджувати земними благами, мати нехіть до речей дочасних, шукати вічних дібр, вічні любити, ухилятися від почестей, не піддаватися згіршенням, всю надію покладати на мене, крім мене нічого більше не бажати і над усе мене гаряче любити. Бо один чоловік через те, що мене сердечно любив, навчився Божих правд і провіщав чудесні речі. Він зробив більший поступ тим, що покинув усе, ніж коли б навчався велемудрих наук. Але до одних я промовляю загально, до інших докладно; декому я являюсь миленько, в знаках і образах, іншим в ясному світлі об`являю тайни. У книжках слово однакове, але не всіх воно однаково навчає, а я правди в серці
навчаю, прозираю в його глибінь, читаю думки, заохочую до творення і наділяю
кожного так, як пізнаю його за гідного. Не треба брати собі до серця того, що діється навколо нас. Господь. Сину, у багатьох справах маєш бути таким, що нічого не знає і вважає себе померлим на цій землі, що для нього ввесь світ на хресті роп`яли. Багато також треба недочувати і більше думати про те, що тобі приносить спокій. Корисніше відвертати свої очі від того, що тобі не подобається і лишити кожному його гадку в спокої, ніж сперечатися з ним. Коли міцно триматимешся Бога і вважатимеш на Його суд, легше буде тобі поступитись перед іншим. Слуга. О, Господи! Де ж то ми зайшли? Ось над дочасною втратою плачемо, ради невеликого зиску клопочемось і вганяємося, а про душевну втрату забуваємо і рідко коли пізніше її собі пригадуємо. На те, що дуже мало або цілком ніякої користі не приносить, вважаємо, а недбайливо
проминаємо те, що дуже потрібне; бо людина всім серцем прив`язується до світових
речей і якщо зараз не отямиться, із вподобанням потрапляє у видимий світ. Не треба всім довіряти, і як легко у словах помилитись. Слуга. Подай мені, Господи, допомогу у журбі, бо людський порятунок марний (Пс. 59,13). Як часто не находив я вірності там, де сподівався її знайти! А скільки разів знайшов я її там, де навіть не гадав! Таке марне уповання на людей, а спасіння праведних у Тебе, Боже. Будь благословенний, Господи Боже мій, у всьому, що випадає. Ми немічні і неспокійні, легко даємо себе обманути і змінюємося. Хто зможе так обережно і старанно у кожній речі допильнувати себе, що ніколи не дасться ані ошукати, ані заклопотати себе? Але хто на Тебе, Господи, уповає і Тебе щирим серцем шукає, той не так швидко занепадає. А хоч він і потрапить у якусь скруту, то нехай вона обсяде його, як хоче, Ти хутенько визволиш його з неї або втішиш, бо Ти не полишиш навіки того, хто на Тебе уповає. Рідко коли є такий вірний приятель, що в ніякій біді не зраджує приятеля. Ти, Господи, Ти єдиний є найвірніший у всьому і крім Тебе іншого такого немає. О, як добре розуміла все та свята душа, що сказала: "Моє серце утвердилось і скріпилося Христом". Коли б так і зі мною було, то не так легко непокоїв би мене страх перед людьми і не зворушило б мене слово, яке впаде. Хто може усе передбачити, всьому лихові запобігти? Коли не раз сподіване лихо так допікає, то як же ж несподіване не має тяжко боліти? Але чому ж то я не подбав краще за себе, нужденного? Чому то я так легко довіряв іншим людям? Але ми є люди та ще й до того немічні, хоч багато людей вважають нас ангелами і так нас називають. Кому маю вірити, Господи? Кому як не Тобі? Ти є Правда, яка не зводить і не дасться звести. І знову говориться: "Кожний чоловік брехливий?" (Пс. 115,2), немічний, непостійний, а найбільше у словах хибить, так, що не можна відразу вірити йому, хоч на перший погляд здається правдою те, що скаже. Як розумно попереджав Ти, щоб стерегтися людей, бо ворогами людині домашні її (Мт. 10,17), та що не треба йняти віри, як хтось скаже: "Ось він тут", або "он там!" (Мт. 24,23; Мк. 13,21). Навчила мене моя шкода, та лиш би то вийшло мені на більшу обережність, а не на мій нерозум! Будь обережний, хто так скаже мені? Будь обережний! Збережи в таємниці те, що скажу! І ось коли я мовчу і гадаю, що то таємниця, той чоловік не може змовчати про те, що прохав у таємниці зберегти, а відразу зраджує і мене, і себе і йде собі далі. Від таких балакучих і необережних людей хорони мене, Господи, щоб я не попався їм у руки і сам ніколи того не робив. Правдиве і певне слово вклади мені в уста, а від хитрого язика тримай мене подалі. Чого я не можу стерпіти, того маю всіма силами остерігатися. О, як гарно і тихомирно мовчати про інших людей і не йняти віри всьому без розбору, й не переповідати того легкодушно далі. Рідко кому треба довірятися, а завжди Тебе шукати, Тебе, що дивишся в серце. За кожним словом на всі боки не подаватися, але бажати, щоб усе в серці і на світі діялося за Твоєю святою волею! Як то безпечно зберігати небесну благодать, не пишатися перед людьми і не бажати собі того, від чого люди можуть захоплюватися, але з усією пильністю прямувати до того, що веде до очищення життя і ревності! Скільки то людям зашкодило те, що інші довідалися про їхню чесноту і завчасно їх похвалили! А скільки то добра вчинила благодать, яку збереглося в цьому немічному житті:
життя ж бо усе називають спокусою та боротьбою! Треба покладати надію на Бога, коли хтось накидається на нас із лайкою. Господь. Сину, тримайся міцно і надійся на мене. Бо слова не що інше, як тільки слова. Летять у повітрі, а каменеві не шкодять. Якщо винен, подумай собі, що ти радий би виправитися; а коли ти совістю чистий, то розваж, що ти радий би перетерпіти те заради Бога. То мало що значить, якщо часом якесь слово стерпиш, коли ти не можеш ще витримати тяжких нападів. А чому то такі дрібниці вражають твоє серце? Чи не тому, що ти й досі ще почуттєвий і на людей більше, ніж треба, звертаєш увагу? Тому, що боїшся погорди, не хочеш, щоб тебе ганили за провину і шукаєш благих виправдань. Але глянь на себе пильніше, і пізнаєш, що досі ще живе в тобі світ і пусте бажання припасти людям до вподоби. Бо коли втікаєш перед упокоренням і доганою за свої хиби, то цілком ясно, що ти не є насправді покірний і в дійсності ще не завмер для світу, ані світ не є для тебе розіп`ятий. Але послухай моє слово, і не зважатимеш на тисячі людських слів. Дивись, хоч би на тебе таке наговорювали, лиш найгірша злість може вигадати, але чим це може тобі зашкодити, якщо ти пропустиш це повз вуха і не вважатимеш того за щось більше від полови? Чи це зможе хоч один волосок із твоєї голови вирвати? Але хто не береже свого серця і Бога перед очима не має, того легко занепокоїть слово догани. А той, хто на мене покладається і не хоче замикатися на своїй думці, не буде мати страху перед людьми. Бо я суддя і знаю всі тайни. Я знаю, що як сталося, я знаю, хто скривдив і кого скривдили. Від мене вийшло таке слово і за моїм допустом так сталося, щоб виявилися думки багатьох сердець (Лк. 2,35). Я судитиму винного і невинного, але я хотів одного й другого наперед досвідчити тайним судом. Свідчення людське не раз підводить, мій суд правдивий – він устоїться і не зміниться. Звичайно не видно його і мало кому в поодиноких випадках він ясний, однак він ніколи не помиляється і не може помилитися, хоч в очах нерозумних людей він видається несправедливим. Тому-то в кожній справі, що приходиться судити, треба вдатися до мене, а не здаватися на свій власний суд. Бо праведний не занепокоїться, коли що-небудь стріне його з рук Божих (Прип. 12,21). А хоч би йому і якийсь несправедливий докір докучав, він про те не дуже дбатиме. Але теж і не буде нестямно тішитися, коли інші люди стануть його розумно боронити. Бо він зважає, що Я є Той, що дивиться в серце і утробу (Од. 2,23), що не суджу з лиця і з людського виду. Бо нераз в моїх очах є провиною те, що людський суд вважає добрим. Слуга. Господи Боже, справедливий судде, сильний і довготерпеливий, Ти, що знаєш людську неміч і прогріхи, будь моєю силою і всім моїм упованням, бо моєї власної свідомості мені не вистачає. Ти знаєш те, чого я не знаю, тому при кожній догані треба було мені упокоритися і дагідно знести її. Прости мені ласкаво, бо скільки разів я так не робив, і дай мені знову благодать більшої терпеливості. Бо краще для мене за Твоїм щедрим милосердям одержати прощення, ніж за своєю сподіваною праведністю обороняти те, що приховується на сумлінні. І хоч я ні в чому не винен, то тим я ще не можу виправдати себе, бо коли відвернеш
від нас своє милосердя не оправається перед Твоїм лицем жодна жива людина (Пс.
142,2). Задля вічного життя треба зносити всі труднощі. Господь. Сину, хай не зламають тебе труднощі боротьби, через які ти піднявся ради мене, ані журби хай не згинають дуже, але в усякій пригоді нехай підсилює і втішає тебе моя обітниця. Я є в силі заплатити вчасно і надто. Не довго тут гаруватимеш і не завжди пригнітатиме тебе біль. Зачекай трохи і хутко побачиш кінець лиха. Прийде одна така година, коли скінчиться вся праця і клопіт. Благеньке і коротеньке все те, що з часом минається. Що робиш, роби добре, працюй вірно у моєму винограднику – я буду твоєю нагородою. Пиши, читай, співай, зітхай, мовчи, молися, мужньо знось усі труднощі і прикрощі – вічне життя варте всіх тих, та ще більших труднощів. Прийде спокій однієї днини, що її Господь об`явить, і не буде тоді дня, ні ночі, як у теперішню хвилину, але вічне світло, нескінчена ясність, тривалий мир і безпечний відпочинок. Тоді не скажеш: "Хто звільнить мене від цього смертного тіла?" (Рм. 7,24). І не гукнеш: "Горе мені, що моя мандрівка така довга!" (Пс. 119,5). Бо смерть щезне, і настане спасіння у цілковиту розкіш, без усілякої непевності серед блаженних радощів милого і світлого товариства. О, якби ти побачив нев`янучі вінці святих у небі! А як славно веселяться тепер ті, ким світ погорджував і вважав їх за таких, що не варті жити. Справді, ти зараз упокорився б аж до земного пороху і бажав би радше всім підлягати, ніж старшинувати хоч би над одною людиною. І не бажав би собі в цьому житті веселих днів, але радше тішився б тим, що терпиш Бога ради, і вважав би найбільшим зиском те, що люди тебе за ніщо мають. О, якби то ти зрозумів це і закарбував собі глибоко в серці, тоді яким чином міг би хоч раз пожалітися? Чи не годиться задля вічного життя зносити всі труднощі? Це не мала річ втратити або набути Царство Небесне. Тому підніми лице своє до неба. Ось я, а зі мною всі мої святі; вони вели на
цьому світі велику боротьбу, а тепер втішаються, тепер вони у безпеці, тепер
мають спокій і навіки залишаться зі мною у царстві мого Отця. Про вічне життя та про недолю цього життя. Слуга. О, преблаженне життя в Небесному Царстві! О, пресвітлий дню вічності, якого не затемнює ніч, а найвища Правда завжди просвіщає! Дню постійно радісний, постійно безпечний, невідмінний ніколи. О, якби то засяяв той день і всьому дочасному прийшов кінець! Так, святим він вже світить віковічним сяйвом-блиском, а подорожнім на землі хіба тільки здалека і неначе у дзеркалі. Знають добре святі в небі, який радісний день, а прогнані сини Єви стогнуть, який він там гіркий і прикрий. Дні цього віку короткі і нещасні, повні болю і недолі. Людину поганить тут безліч гріхів, сила пристрастей обплутує її, страх скільки жахів тривожать, тягар журб гризе, тьма цікавостей розсіває, багато всякої марноти завдає їй клопоту. Її бентежить чимало похибок, тривала боротьба виснажує, спокуси пригнічують, розкоші знесилюють, а біда б`є. О, коли ж то прийде кінець тому лиху? Коли я визволюся з нещасної неволі гріха? Коли, Господи, буду про Тебе єдиного пам`ятати, коли буду веселитися Тобою у цілковитій радості? Коли без ніякої перепони опинюся на правдивій свободі, без ніякого тягаря у розумі і тілі? Коли настане правдивий спокій, спокій вічний і безпечний, спокій у душі і з світом, спокій з усіх сторін певний? Добрий Ісусе! Коли стану перед Тобою, щоб Тебе бачити? Коли оглядатиму славу царства Твого? Коли Ти станеш мені всім у всьому? Коли я буду з Тобою в Твоєму царстві, що споконвіку приготував для своїх улюбленців? Я залишився нужденний і вигнанець у ворожій країні, де повсякчас є війни і найбільші нещастя. Потіш моє вигнання, вгамуй біль, бо за Тобою зітхає все моє єство. Бо все те, що цей світ дає мені для втіхи, стає тягарем. Бажаю серцем Тобою втішатися, але я не можу Тебе осягнути. Хочу прив`язатися до небесних речей, але дочасні справи і невмертвлені пристрасті пригнітають мене. Духом я радий знятися вище понад усе, але тіло проти моєї волі змушує мене підлягати йому. Ось так я нещасна людина борюся з собою і сам собі я став тягарем (Йов 7,20), бо дух знімається вгору, а тіло тягне вниз. О, скільки в серці терплю, коли розважаю про небесні речі, а нараз серед молитви вирине хмара тілесних думок! Боже мій, не віддаляйся від мене і не відвертайся у гніві від слуги Твого (Пс. 70,12; 26,9). Вдар блискавкою своєю і порозганяй ті хмари, пусти свої стріли (Пс. 143,6), і розлетяться всі ворожі мари. Збери докупи мої думки біля себе, дай, щоб я забув про все, що від світу, дай, щоб я зараз відкинув і згидив собі всі гріховні примари. Віковічна Правдо, прийди мені на допомогу, щоб ніяка марнота не бентежила мене. Завітай до мене, небесна насолодо, нехай перед Твоїм лицем щезне всяка нечисть. Прости мені також і пробач ласкаво, скільки разів я серед молитви про щось інше гадаю, а не про Тебе. Бо щиро признаюся, що я вже звик на всі боки розсівати свої гадки. Часто я не тут, де тілом стою або сиджу, а більше там, куди понесли мене думки. Я є там, де моя думка. А моя думка раз у раз там, де є те, що я люблю. Мені зразу приходить на думку те, що від природи справляє приємність або за звичкою припадає мені до вподоби. Тому то Ти, Правдо, ясно сказав: "Де є твій скарб, там є і твоє серце" (Мт. 6,21). Якщо я люблю небо, радо думаю про небесні речі. Коли я люблю світ, радуюся світовому щастю і сумую над його недолею. Коли я люблю тіло, часто мрію про те, що тілесне. Коли я люблю духа, приємно мені думати про духовні речі. Бо про те, що люблю, радо розмовляю і слухаю, і такі мрії приношу з собою додому. Але щаслива та людина, що ради Тебе, Господи, всі створіння віддаляє від себе. Яка ж то сила перемагає природу і пожадання тіла прибиває на хрест ревністю
духа, щоб із погідною совістю могла слати до Тебе чисту молитву і щоб бути гідною
стати разом з ангельськими хорами, бажанням і серцем далека від усіх земних
справ. Про бажання вічного життя і про ті великі блага, які обіцяно тим, що за них борються. Господь. Сину, коли чуєш, що з висоти спливає на тебе бажання вічного щастя, а ти бажаєш вийти з домівки свого тіла, щоб мати змогу оглядати мою світлість без усякої тіні переміни, - дай серцю волю, з великою жадобою приймай те святе натхнення. Подякуй якнайсердечніше небесній Доброті, що так ласкаво з тобою обходиться, так милостиво навідується до тебе, так гаряче заохочує, так сильно підносить угору, щоб тебе твій власний тягар не причавив до землі. І не осягнеш того ані своєю думкою, ані зусиллям, а тільки за даром небесної благодаті і Божого милосердя, щоб зростав у чеснотах і більшій покорі та готувався до майбутньої боротьби, щоб старався прив`язатися до мене всім жаром серця і служити мені по добрій волі. Сину! Нераз вогонь горить, але полум`я не йде вгору без диму. Так і в декого серце підноситься до неба, а однак ті люди не є вільні від спокус тілесного побажання. Тому вони не роблять того єдино тільки для слави Божої, про що так гаряче Його благають. Таким нерідко буває і твоє бажання, яким так нагально запалюєшся. Бо не є чистим і святим те, що забруднила власна користь. Проси не те, що тобі приємне і корисне, а те, що мені подобається і честь приносить. Бо коли думаєш належно, то мусиш мою волю більше цінити, ніж своє бажання, та вивищувати її понад усі прагнення, і йти за нею. Я знаю твоє бажання і чув твої невтомні зітхання. Ти вже рад би засмакувати славну свободу синів Божих, вже радує тебе твоя вічна домівка і небесна батьківщина повна радощів, але ще не прийшла пора на те; бо тепер є ще інша доба – доба боротьби, праці і випробувань. Ти бажаєш добра в усій повноті, але тепер ще не можеш осягнути його. Я є тим добром, очікуй мене, - каже Господь (Муд. 3,8), - поки не прийде царство Боже. Ще треба на землі досвідчувати тебе і заправляти в багатьох речах. Деколи будеш мати втіху, але не буде тобі дано насититися нею досхочу. Тому тримайся і будь твердий як у діях, так і в терпіннях серед прикростей. Мусиш змінитися і стати цілком іншим. Нерідко треба робити те, чого не хочеш, і лишити те, чого бажаєш. В тому, що іншим людям до вподоби, буде вестися, а що тобі подобається, не піде вдало. Що люди кажуть, те знайде слухачів, а що ти говориш, за ніщо будуть мати. Інші попросять і дістануть, ти проситимеш і нічого не допросишся. Інших людей величатимуть, а про тебе ніхто не згадає. Іншим довірятимуть це й те, а тебе вважатимуть за недотепного і ні до чого нездатного. Тим ти не раз переймешся, і велика то буде річ, коли це мовчки знесеш. Такі й подібні пригоди звичайно випробовують вірного слугу Божого, щоб визначити наскільки він зможе зректися себе самого і в кожній речі перемогти себе. Ледве чи є інша така річ, у якій ти повинен так конче завмерти, як та, де тобі доводиться дивитися й терпіти те, що противне твоїй волі, а найперше, коли кажуть тобі робити те, що тобі здається невідповідним або й не корисним. А тому, що не маєш відваги опертися вищій владі, якій підлягаєш, то тобі видається жорстоким завжди слухати волю іншого і зректися всякої своєї думки. Але зваж, сину, плід того зусилля, його недалекий кінець і превелику нагороду, і не будеш мати в тому ніяких труднощів, тільки твоя терпеливість ще більше загартується. Бо і за таку крихітку своєї волі, якої тепер добровільно зрікаєшся, будеш колись повік мати свою волю в небі. Там знайдеш усе, чого хочеш, усе, чого забажати можеш. Там зможеш наживати всілякого добра без страху його втратити. Там твоя воля завжди буде такою, як у мене; вона не забажає нічого стороннього, нічого окремішнього. Там ніхто не спротивиться тобі, ніхто на тебе не пожаліється, ніхто і ніщо не стане на перепоні; але все, чого забажаєш, там зразу ж буде, будь-яке твоє бажання заспокою і до кінця-краю сповню його. Там заплачу славою за зневагу, якої хтось зазнав; за смуток – кирею хвали; за останнє місце – царським престолом навіки. Там дасть про себе знати плід послуху, тяжка покута переміниться в радість, а покірна підлеглість прибереться у вінець слави. Тому тепер покірливо схиляйся кожному під руки і не журися тим, якщо хтось це або те сказав чи розпорядився. Старанно дбай про те, щоб пильнувати за добрим і з щирим серцем виконувати все те, чого в тебе зажадає або що вкаже чи то настоятель, чи хтось молодший, чи рівний тобі. Нехай один пильнує собі це, а інший інше; хай цей пишається одним, а той іншим, і нехай багато хвалять його – а ти не втішайся ні цим, ні тим, лиш погордою своєї власної особи і єдине тільки моєю вподобою і моєю честю. Те маєш бажати собі, щоб завжди славити Бога, чи то в житті, чи у смерті. У смутку людина має віддаватися в руки Божі. Слуга. Господи Боже, Отче пресвятий! Будь тепер і навіки благословенний, що сталося так, як Ти хочеш, а що Ти чиниш, те є добре. Слуга Твій хай радується Тобою, а не собою і ніким іншим, бо Ти єдиний – правдива радість, Ти моя надія і мій вінець, Ти, Господи, моя веселість і моя честь. Що іншого має Твій слуга крім того, що від Тебе одержав, і то навіть без своєї заслуги? Твоє все те, що дав і що зробив для мене. Я вбогий і в трудах від молодості моєї, а моя душа не раз аж до сліз засумує, часами навіть тривожить, коли терпіння наближаються. Прагну радості умиротворення, благаю умиротворити синів Твоїх, яких Ти голубиш у світлі втіхи. Коли даси спокій, коли ввіллєш у серце святу радість, тоді душа слуги Твого стане повна радощів і побожності у Твоїй хвалі. Але коли Ти віддалишся, як це дуже часто звик робити, тоді Твій слуга вже не зможе легко ступати по дорозі заповідей Твоїх, тільки швидше коліна вгинаються йому, щоб у груди бився. Бо йому вже не так добре, як було вчора і позавчора, коли світло Твоє світило йому над головою і коли тінь Твоїх крил хоронила його від нападів спокус. Отче справедливий і всехвальний! Прийшла година, щоб досвідчувати слугу Твого. Любий Отче! Годиться, щоб у ту годину слуга Твій ради Тебе трохи потерпів. Отче повік-віки благословенний! Прийшла година, про яку Ти споконвіку вже наперед знаєш, щоб Твій слуга з виду подався на хвилину, але одночасно в серці жив з Тобою. Нехай зазнає трохи погорди, нехай упокориться і хай перед людьми стане безпомічний; хай терпіння і неміч виснажать його, щоб знову воскрес з Тобою на зорі нового світла і засяяв у небесному сяйві. Отче святий! Ти так розпорядив, так хотів і те сталося, що Ти сам наказав. Бо ж це ласка для твого приятеля терпіти на світі, та журитися з любові до Тебе стільки, скільки разів і від будь-кого Ти даси зазнати того. Без волі й Провидіння Твого і без причини ніщо не діється на землі. Добре мені, Господи, що Ти упокорив мене; хай я пізнаю Твої справедливі суди (Пс. 118,7) і викину з серця всі гордощі та всю пиху. Це для мене корисне, що сором покрив лице моє, щоб я радше в Тебе, ніж у людей шукав втіхи. Тому я також навчився боятися Твого невідомого суду, бо Ти караєш і праведного, і безбожного, - і завжди як годиться й справедливо. Дякую Тобі за те, що не пощадив моїх гріхів, але завдав мені гірких ударів, прирікаючи на біль і насилаючи скруту в пригодах і в серці. Нема кому мене втішити, немає ніякої втіхи для мене під сонцем, окрім Тебе, Господи Боже мій, небесний лікарю душ. Ти караєш і милуєш, зводиш униз аж до аду й наверх виводиш (Тов. 13,2). Твоя караюча рука хай буде наді мною, а Твоя різка сама мене навчить. Ось , любий Отче, я у Твоїх руках, схиляюся під різку Твоєї кари. Бий мене по хребті й по шиї, щоб я упокорив свою впертість за Твоєю волею. Зроби мене побожним і покірним учнем, що Ти звичайно радо робиш, щоб я ходив по тій дорозі, яку Ти мені покажеш. Тобі для виправлення доручаю себе і все те, що маю: краще відбути кару тут, аніж у майбутньому. Ти знаєш все і немає у людській совісті нічого недоступного для Тебе. Ти знаєш, що настане, коли ще того немає, і Ти не потребуєш, щоб хтось Тобі доповідав або нагадував те, що діється на землі. Ти знаєш, що придасться мені для поступу вперед, і скільки терпіння треба, щоб змити гріховні плями. Роби зі мною, що Твоя воля хоче, і не відкидай мене за моє грішне життя, котрого ніхто краще й докладніше не знає від Тебе єдиного. Дай мені, Господи, знати те, що треба знати; любити те, що треба любити; хвалити те, що Тобі найбільше до вподоби; цінити те, що Тобі дороге; ганити те, що у Твоїх очах погане. Не дай, щоб я судив, покладаючись на перше враження, і не вирішував з поговору недосвідчених людей. Але дай, щоб я правдивим судом судив про речі видимі і духовні справи, а над усе, щоб завжди шукав того, чого Твоя воля бажає. Людські помисли нерідко у суді помиляються. Помиляються також і ті, що до світу прив`язані, бо вони люблять тільки видимі добра. Чи може людина стати кращою через те, що хтось інший її більше похвалить? Обдурює брехун брехуна, пустий пустого, сліпий сліпого, слабий слабого, коли того величає, а насправді цим він більше принижує його, коли вихваляє даремно. Бо чим хто є у Твоїх очах, тим тільки він і є, і нічим більше, - каже покірливий
святий Франциск. Треба зосередитись на малому, якщо не вистачає сили до великого. Господь. Сину, ти не в силі завжди затримувати в собі гаряче бажання чеснот, ані втриматися на вищому ступені богомислення. Але не раз мусиш через вроджену неміч зійти вниз і нести тягар зіпсованого життя, хоч би й з неохоти та з осоружністю. Доки носиш на собі смертне тіло, відчуватимеш осоружність і тягар на серці. Тому годиться не раз застогнати в тілі під його тягарем, бо ти не можеш без упину віддаватися духовним вправам і богомисленню. Тоді добре буде для тебе звернутися до непоказної і звичайної роботи і відпочити при добрих справах, зі щирим упованням очікуючи мого приходу і відвідин з високого неба. Терпеливо зносити затемнення і посуху розуму, поки знову я не завітаю до тебе й не визволю з цієї недолі. Бо дам тобі забути про труднощі боротьби і зажити спокою в серці. Розстелю перед тобою благословенні ниви Святого Писання, щоб ти дав серцю волю і легко крокував дорогою моїх заповідей. І тоді скажеш: "Страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка
має нам з`явитися (Рм. 8,18). Хай людина вважає, що вона варта не втіхи, а тілесної кари. Слуга. Господи, я не гідний ні Твоєї втіхи, ні духовних відвідин, тому справедливо обходишся зі мною, коли покидаєш мене у біді і смутку. Бо хоч би я зміг вилити море сліз, то ще не був би гідний Твоєї втіхи. Тому-то я нічого іншого не вартий, як тільки ударів і кари, бо часто я Тебе тяжко ображав і не в одному дуже завинив. Отже, якщо по справедливості розважити, я не гідний ні найменшої втіхи. Але Ти, благий і милостивий Боже, не хочеш, щоб діла твої пропадали марно, а хочеш показати свою пребагату доброту до об`єктів Твого милосердя і бажаєш втішати Твого слугу, навіть без усякої його заслуги. Бо Твої втіхи не такі, як людські. Що я вчинив, Господи, що Ти даєш мені небесну втіху? Я не пригадую собі ніякого доброго діла, але пам`ятаю, що завжди був схильний до гріхів і лінивий до виправлення. Це правда, і я не можу заперечити того. Коли б я інакше говорив, Ти став би проти мене і не було б кому боронити мене. Що я заслужив собі за свої гріхи, як не пекло і вогонь вічний? По правді зізнаюся, що я вартий усілякої наруги і зневаги, та й не випадає зараховувати себе до Твоїх богомільних слуг. І хоч прикро мені це слухати, однак в ім`я правди стану обвинувачувати себе за свої гріхи, щоб я цим легше заслужив собі на Твоє милосердя. Що маю казати, я винний і осоромлений? Я не можу своїми устами промовити чогось іншого, тільки це одне слово: "Я згрішив, Господи, я згрішив, змилуйся наді мною, прости мені! Дай мені ще трохи часу оплакувати свій біль, поки піду в країну темноти, вкриту пітьмою смерті" (Йов 10,20-21). Чого ж найбільше домагаєшся від винного і нещасного грішника, як не того, щоб розкаявся і упокорився за свої гріхи? З правдивого жалю і покори серця народжується надія на прощення, неспокійна совість заспокоюється, втрачена ласка повертається, чоловік забезпечує себе від прийдешнього гніву і в святих обіймах зустрічаються Бог і розкаяна душа. Покірний жаль за гріхи – це мила Тобі, Господи, жертва. Він далеко миліше пахне перед Твоїм лицем, аніж дим кадила. Він є також і пахучим миром, яке Ти наказав вилити на свої святі ноги, бо серцем сокрушеним і покірливим (Пс. 50,19) Ти ніколи не гордував. Тут є захист від гніву ворога, тут-то обновляється і очищається те, що деінде
опоганилось і про що пожалівши розкаялось. Ласка Божа не приходить до тих, що думають про земні речі. Господь. Сину, моя ласка дорогоцінна, її не вдасться тобі одержати разом з почуттєвими речами чи із земними втіхами. Тому ти повинен відкинути все те, що спиняє ласку, коли бажаєш, щоб вона наповнила твоє серце. Шукай для себе самотності, люби бути сам на сам зі своєю душею, не пильнуй пустої розмови, але радше звертайся до Бога гарячою молитвою, щоб міг зберегти сокрушення серця і чисту совість. Цілий світ за ніщо май, розмову з Богом став вище над усі речі. Бо не можеш зі мною розмовляти і одночасно розкошувати в проминаючих добрах. Треба відсторонитися від знайомих і дорогих приятелів і відвернути свій розум від усякої дочасної втіхи. Як гаряче закликає святий апостол Петро вірних християн, щоб на цьому світі вважали себе чужинцями і подорожніми (І Пт. 2,11). О, яку велику надію матиме той вмираючий, якого вже ніщо з цим світом не пов`язує! Немічний розум ще не розуміє і почуттєва людина не знає, що означає мати серце від усього відсторонене і що таке свобода духовної людини. Однак, якщо вона хоче стати насправді духовною, то хай відречеться як тих, що далекі їй, так і тих, що їй близькі, і хай нікого так не стережеться, як себе самого. Коли зовсім переможеш себе, тоді все інше легше побореш. Справжня перемога – це перемога над самим собою. Бо хто упокорив себе так, що чуттєвість слухає розуму, а розум у всьому підлягає мені – той справді є переможцем над собою і паном світу. Коли бажаєш досягти вершка перемоги, треба рішуче постановити і прикласти сокиру до кореня, щоб видерти і викорінити ту приховану і невпорядковану схильність цінувати себе та свої й земні блага. У тому полягає його велика хиба, що чоловік себе самого дуже невпорядковано любить, і все те, на чому йому залежить, треба з коренем вирвати. Коли це лихо переможеться і упокориться, зразу ж настане великий спокій і мир. Але оскільки мало хто старається зовсім для себе завмерти і щиро зректися себе, люди заплутуються самі в собі і вже не в силі знятися високо духом. А хто бажає вільно спілкуватися зі мною, той хай умертвить усі свої лихі і
невпорядковані почуття і хай не прив`язується пристрасно ні до якого створіння
особливою любов`ю. Одне діяння природи, а інакше – благодаті. Господь. Сину, пильно вважай на спосіб діяння природи та благодаті, бо вони є зовсім відмінні, і це так непомітно, що хіба тільки духовна і в серці просвічена людина їх розпізнає. Всі люди бажають собі добра і в своїх словах чи справах прямують до чогось доброго, але тому багато з них спогляданням добра обманюється. Природа хитра, багатьох приманює, обплутує, обдурює і завжди себе саму має на меті. А благодать поводиться щиро, остерігається будь-якої тіні лукавства, не має на думці підступу і все чинить тільки ради Бога і в Ньому наостанку находить заспокоєння. Природа не рада ні завмирати, ні терпіти гніву, ані датися перемогти, ані підкоритися, ані добровільно брати ярмо на себе. А благодать старається умертвляти себе, противиться чуттєвості, пильнує того, щоб підлягати, бажає бути переможеною, не хоче вживати своєї свободи, але любить пов`язувати себе правилами і не прагне ні над ким старшувати; але бажає завжди жити, залишатися і бути під рукою Божою і ради Бога вона готова покірливо схилитися перед кожною людиною. Природа працює для своєї користі і вважає на те, скільки зиску прибуває їй від іншої людини. А благодать зважає більше не на те, що для неї корисне і вигідне, але на те, що громаді придасться. Природа радо приймає почесть і шану. А благодать усіляку честь і славу покладає на Бога. Природа боїться осоромлення і погорди. А благодать радіє, що за ім`я Ісусове терпить зневагу (Ді. 5,41). Природа любить безділля і відпочинок тіла. А ласка не може дармувати, але радо береться до праці. Природа старається мати цікаві і гарні речі і має нехіть до того, що буденне і грубе. А благодать кохається у простоті і маловажності; вона не цурається того, що шорстке, і не боїться одягтися у старі лахи. Природа пильнує дочасних дібр, втішається земним зиском; вона сумує за втратою, сердиться за найменше образливе слівце. А благодать звертає увагу на вічні добра, не прив`язується до дочасних речей, не бентежиться втратою маєтку, не ображається прикрими словами, бо вона має свій скарб і свою радість у небі, де ніщо не гине. Природа є ласа і радше бере, ніж дає; вона любить те, що їй належить і є окремішнє. А благодать буває щира і товариська; вистерігається окремішності і задовольняється малим, гадає, що краще давати ніж брати (Ді. 20,35). Природа має потяг до створінь, до власного тіла і марнот. А благодать схиляється до Бога і до чеснот. Вона відрікається від створінь, утікає від світу, ненавидить пожадання тіла, обмежує розсіяння, несмілива, щоб прилюдно показуватися. Природа рада мати світові втіхи, щоб ними у чуттєвий спосіб втішатися. А благодать шукає втіхи тільки в єдиного Бога і бажає веселитися найвищим Добром, яке вище за всі видимі блага. Природа все робить задля власного зиску і користі; вона не може нічого робити даром, а за свої добродійства сподівається дістати щось рівноцінне або краще, похвалу або ласку, й бажає щоб її вчинки і дарунки високо цінували. А благодать не шукає нічого дочасного і не жадає іншої винагороди, крім єдиного Бога; а в дочасних потребах не бажає більшого, окрім того, що потрібне для осягнення вічних дібр. Природа радіє великою громадою приятелів і рідні. Вона чваниться славною батьківщиною і високим родом, схиляється перед вельможними, підлещується до багатих, захвалює свою рідню. А благодать і ворогів любить, і не пишається гуртом приятелів; не зважає ні на місце народження, ні на рік, якщо не має в тому більшої чесноти. Вона більше рада вбогому, ніж багатому, співчуває більше невинному, ніж могутньому, тішиться з правдомовним, а не з брехуном. Вона завжди заохочує добрих людей ревно старатися про кращі дарування (І Кр. 12,31), щоб Сина Божого вірно наслідувати в чеснотах. Природа зразу ж нарікає на нестатки і прикрості. Благодать терпеливо все зносить. Природа все тягне до себе, бореться і захищає себе. А благодать у всьому покладається на Бога, бо від Нього все походить, вона нічого, що добре, не вважає своєю заслугою, не є зухвало певною в собі; не сперечається і не ставить свої думки вище над чужі, але у кожній думці піддається вічній Мудрості і Божому судові. Природа прагне пізнати таємниці і почути якусь новину; вона хоче показуватися на людях і багато чого спробувати своїми почуттями; бажає визнання і таких вчинків, які приносять славу і зачудування. А благодать не дбає про те, щоб довідатися цікаву новину, тому що все те походить від первородного гріха, бо на землі немає нічого нового, ані тривалого. Вона навчає керувати своїми почуттями, вистерігатися пустого себелюбства і показності; скромно приховувати те, що гідне похвали і правдивого подиву, а в кожній речі, в кожній науці шукати мудрості, хвали та честі Божої. Вона не хоче сама себе хвалити і щоб її хвалили, але бажає благословляти Бога в Його дарах, бо Він усім щедро наділяє з чистої любові. Благодать – це надприродне світло і особливий Божий дар, вона є питомою ознакою вибраних і запорукою вічного спасіння; вона піднімає людину від земної любові до небесної і з почуттєвої, робить її духовною. Тому, чим більше упокорюється і перемагається природу, тим більша благодать
спливає на душу і новими відвідинами серце людини оновлюється за Божим образом. Про зіпсуття природи й силу Божої благодаті. Слуга. Господи Боже мій, Ти, що створив мене за своїм образом і подобою, дай мені цю велику і так потрібну для спасіння благодать, щоб я переміг свою зіпсуту природу, яка тягне мене до гріхів і на загибель. Бо чую у своєму тілі закон гріха, який противиться законові мого розуму, і полонить мене (Рм. 7,21), щоб я слухав радше почуттів; а я не можу противитися пристрастям, якщо Твоя пресвята благодать не прийде мені на допомогу і не увіллється з жаром у моє серце. Мені треба Твоєї благодаті, і то великої, щоб я поборов природу, яка постійно має потяг до злого. Бо коли вона через першого чоловіка Адама впала у гріх, і через це зіпсувалася, кара за це лихо переходить на всіх людей так, що навіть саму природу, яку Ти створив доброю і правдивою, вважається вже грішною і немічною через її схильність до злого і до того, що гірше. Бо та дрібка сили, що ще в ній залишилася, є мов та іскорка, що тліє в попелі. Вона є тим природним розумом, який оточила моторошна темрява; у нього все ще збереглося розуміння добра й зла, та різниці між правдою і неправдою, але він не має сили виконати все те, що вважає добрим, і не володіє вже повним світлом правди, ні чистотою своїх відчуттів. Звідси походить, Боже мій, що я серцем кохаюся у Твоєму законі (Рм. 7,22), знаючи, що Твоя заповідь добра, справедлива і свята, і осуджую всяке зло, знаючи, що гріха треба остерігатися. Але тілом я є раб гріховного закону, слухаючи більше відчуттів, ніж розуму. З цього випливає, що бажати чогось доброго в мене вистачає сили, але довершити того я не спроможний (Рм. 7,18). Нерідко багато дечого доброго постановляю собі, але при найменшій перешкоді я подаюся назад і занедбую його, бо благодать не допомагає у моїй немочі. Тому таке буває, що знаю дорогу праведності й досить виразно бачу, як маю діяти, але прибитий до землі тягарем власної гріховності, я не можу піднятися вгору до праведності. О, як дуже й дуже потрібна мені Твоя, Господи, благодать, щоб добру річ зачати, повести далі й довершити! Бо без неї я не можу нічого зробити; а в злуці з Тобою, коли Твоя благодать скріпляє мене, я все зможу. О, це справді небесна благодать, без неї є нічим усі власні заслуги й ніякі природні дари не мають значення! У Тебе, Господи, без благодаті нічогісінько не значить ні хист, ні багатство, ні краса,, ні відвага, ні талант, ні красномовність. Бо природні блага мають і добрі і злі люди, а питомим даром вибраних є благодать або любов. Ті, що нею наділені, стають гідними вічного життя. Ця благодать така висока, що ні дар пророцтва, ні чудотворна сила, ні будь-яке велемудре розумування не має ніякого значення без неї. Але ні віра, ні надія, ні інші чесноти Тобі не милі без любові й благодаті. О, небесна благодате, що вбогу духом людину робиш багатою на чесноти, а багату на всяке добро – покірною у серці. Прийди, зійди на мене, наповни мене вранці Твоєю втіхою, щоб моя душа не охляла з утоми і немочі розуму. Благаю Тебе, Господи, щоб я в Твоїх очах найшов благодать, бо хоч би й не одержав всього того, чого бажає природа, то Твоєї благодаті мені вистачить (ІІ Кр. 12,9). Коли хмари журб стануть мене спокушати і непокоїти, я не злякаюся лиха, щоб тільки Твоя благодать була при мені. Вона є моєю силою, вона дає мені пораду і допомогу. Вона сильніша за всіх ворогів і мудріша за всіх мудреців. Вона вчителька правди і провідниця ладу, світло серця, втіха в горі, вона розгонить смуток, віддаляє страх, голубить побожність, витискає сльози жалю. Що я без неї, як не всохле дерево чи гнила колода, яку треба викинути? Так, Господи, Твоя благодать хай завжди і випереджає мене, і йде вслід за мною,
і хай дасть мені те, щоб я завжди пильнував добрих діл за прикладом Ісуса Христа,
Твого Сина. Амінь. Треба від себе самого відрікатися і наслідувати Ісуса Христа у хресті-терпінні. Господь. Сину, наскільки зможеш відректися від себе, настільки встигнеш увійти в мене. Як нічого не бажати на світі приносить серцю спокій, так сердечне самозречення єднає з Богом. Йди вслід за мною (Мт. 9,9). Я дорога, правда і життя (Йо. 14,6). Без дороги годі йти, без правди годі щось пізнати, без життя годі жити. Я дорога, якою ти повинен йти, правда, якій ти повинен вірити, життя, на яке ти повинен сподіватися. Я дорога безпечна, правда непомильна, життя нескінченне. Я дорога найпростіша, правда найвища, життя правдиве, життя не сотворене. Коли лишишся на моїй дорозі, пізнаєш правду, і правда дасть тобі волю і ти осягнеш життя вічне. Коли хочеш зажити вічного життя, додержуй заповіді (Мт. 19,17). Коли хочеш пізнати правду, вір мені. Коли хочеш стати праведним, продай усе (Мт. 19,21). Коли хочеш стати моїм учнем, відрікайся від себе самого. Коли хочеш набути щасливого життя, погорджуй життям дочасним. Коли хочеш дійти до високої слави в небі, упокорюйся на світі. Коли хочеш зі мною панувати, неси хрест зі мною. Бо одні лише слуги хреста знаходять дорогу до життя і правдиве світло. Слуга. Господи Ісусе! Тому, що Твоє життя було тісне, і Ти погорджував світом, дай мені, щоб я наслідував Тебе в тій погорді. Бо слуга не більший від свого пана, а учень за вчителя свого (Мт. 10,24). Нехай Твій слуга привчається до Твого життя, бо в ньому його спасіння і правдива святість. Коли що-небудь я крім нього читаю або чую, воно не розважає мене і не веселить у повну розкіш. Господь. Сину, коли це знаєш і все те перечитав, будеш щасливий, якщо так робитимеш. Хто знає мої заповіді й додержує їх, той любить Мене, і Я полюблю його, і явлюся йому (Йо. 14,21) і дам посісти разом зі мною у царстві Отця мого. Слуга. Господи Ісусе! Як Ти сказав і обіцяв, нехай так і станеться, і нехай я на це заслужу собі. Я прийняв, так, я прийняв із Твоїх рук хрест і нестиму аж до смерті, нестиму його, тому що Ти його на мене поклав. Справді, життя доброго ченця є хрестом, але й дорогою в рай. Початок зроблений, годі повертатися назад і не належить покидати. Нумо, браття, ходімо разом, Ісус буде з нами! Задля Ісуса ми взяли на себе цей хрест. Задля Ісуса витриваймо під хрестом! Він нам допомагатиме, бо Він наш провідник. Ось наш володар іде попереду, Він буде за нас боротися. Мужньо ідімо услід за Ним, хай ніхто не страхається. Будьмо готові навіть полягти
у бою хоробро, а не завдаймо сорому нашій славі, що втікаємо від хреста! Нехай надто не падає духом людина, коли часом де в чому схибить. Господь. Сину, терпеливість і покора в нещасті мені більше до вподоби, ніж велика втіха і побожність у щасті. То чому ж смутить тебе та дрібниця, яку про тебе сказали? Коли б воно було навіть і щось більше, ти не повинен непокоїтися. А тепер дай тому спокій, це не вперше і не новина, та й не в останнє буде, якщо довго проживеш. Ти досить відважний, доки тебе не стріне якась прикрість. Навіть даєш добрі поради, і вмієш інших підбадьорити, але як тільки у твої двері загляне несподівано скорбота, стаєш безпорадний і безсилий. Вважай на свою велику неміч, що так часто відчуваєш у дрібничках; однаково ж воно діється для твого добра, коли це або інше трапляється. Як тільки можеш, вибивай її з серця, а коли тебе вразила, то нехай же не пригнічує і не обплутує на довгий час. Принаймні зноси терпеливо, коли не можеш охоче зносити. А навіть коли тобі не приємно таке почути і відчуваєш у собі обурення, вгамуйся, не допусти, щоб якесь слово не до речі вийшло з твоїх уст і згіршило невинних. Неспокій скоро притихне, біль серця осолодить привернена благодать. Я ось живу, каже Господь, готовий тобі допомогти і надзвичайно ще потішити тебе, коли уповатимеш на Мене і побожно призиватимеш Мене. Будь врівноважений і приготуйся на ще більшу терпеливість. Не все ще пропало, коли частіше відчуватимеш неспокій або тяжку спокусу. Ти ж людина, а не Бог; тіло, а не ангел. Яким чином ти міг би постійно перебувати в тому самому стані чесноти, коли цього бракувало ангелові в небі й першому чоловікові в раю? Я той, хто в смутку розвеселить і порятує, а тих, що пізнають свою неміч, підношу аж до мого божества. Слуга. Господи, хай благословиться Твоє слово, солодше від меду і патоки в устах моїх. Що б я зробив у таких великих моїх бідах і журбі, коли б Ти не кріпив мене Своїми святими словами? Щоб тільки нарешті прибитися мені до пристані спасіння, і тоді байдуже, що й скільки прийдеться терпіти. Дай мені добрий кінець; дай щасливо з цього світу піти. Пом`яни мене, Боже мій, і веди простою дорогою до Свого царства. Амінь. Не годиться досліджувати те, що зависоке для нас, і невідомих присудів Божих. Господь. Сину, остерігайся мудрувати над високими питаннями і над високими судами Божими: чому то цього так відкинено, а той дійшов великої ласки, чому цей нещасливий, а того так високо поставлено. Все те незбагнене і нічий розум, нічиє мудрування не в силі збагнути суду Божого. Тому-то, коли ворог тобі таке підсовує, або дехто з цікавих людей ламає собі над тим голову, відповідай словами Пророка: "Господи, Ти справедливий і праві суди Твої" (Пс. 118,137), "Присуди Господні правдиві, виправдалися самі собою" (Пс. 18, 10). Моїх присудів треба боятися, а не досліджувати, бо для людського розуму вони невідомі. Не досліджуй того і не сперечайся, які у святих заслуги, хто за кого святіший, або хто більший у Царстві Небесному. Бо такі питання нерідко доводять до сварки і непотрібних суперечок, та ще й збільшують гордість і пусту чванливість. З того виростає заздрість і незгода, бо той одного святого, а інший іншого гордовито намагається поставити вище. А знати і хотіти досліджувати такі речі не приносить ніякої користі, а тільки святим воно не миле, бо я не є Бог незгоди, але миру (І Кр. 14,33); а той мир основується радше на правдивій покорі, ніж на самовільному вивищенні. Декого щира любов прихиляє більше до одних або до інших святих, але це потяг більше людський, ніж Божий. Я – Той, хто створив усіх святих; Я дарував їм благодать; Я вінчав їх славою. Я знаю заслуги кожного зокрема; Я наперед поблагословив їх своїми солодощами. Я перед віками вже наперед знав своїх улюблених; Я вибрав їх на світі, а не вони Мене вибрали. Я покликав їх з ласки, притягнув до себе з милосердя; Я досвідчував їх різними спокусами. Я злив на них чудові втіхи; Я дав їм силу витримати; Я увінчав їх терпеливість. Я розпізнаю першого і останнього; Я обіймаю усіх моїх святих; Мене над усе треба благословити і в кожному зокрема треба Мені віддавати честь за те, що Я так славно їх звеличив і без ніяких попередніх їхніх заслуг призначив їх для слави. Так, хто погорджує одним із моїх найменших, той не шанує і великого, бо Я створив маленького і великого. А хто віднімає честь у котрогось із святих, той віднімає її і в Мене і в усіх інших у Царстві Небесному. Завдяки союзові любові вони всі є одне; одне й те саме думають, того самого бажають і всі вони один одного люблять. А крім того – і це є далеко важливіше – вони більше люблять Мене, ніж себе і свої заслуги. Бо, полинувши вище самих себе і очистивши себе від власної любові, вони зовсім переходять на мою любов і находять у ній блаженний спокій. Ніщо не може їх від того відвернути ні засмутити, бо вони, повні віковічної правди, горять вогнем невгасаючої любові. Так хай замовкнуть тілесні і почуттєві люди, що нічого іншого не знають, як тільки любити свою власну приємність, перемовлятися про стан святих. Вони віднімають і додають по своїй прихильності, а не так, як віковічній Правді до вподоби. Багато буває несвідомих, а найбільше таких, що непросвічені як треба і рідко коли вміють любити когось чистою духовною любов`ю. До одних чи до інших приманює їх завеликий природний потяг і людська приязнь і, як буває в них на землі, так вони уявляють собі святих у небі. Але є непорівняльна різниця між тим, що думають собі нетямущі, і тим, що добачають мужі просвічені об`явою з висот. Тому остерігайся, сину, мудрувати про те, що перевищує твоє знання, а більше за тим побивайся і до того прямуй, щоб ти міг стати хоч найменшим у царстві Божому. А коли б хто й знав, котрий є святіший за іншого, або хто більший у Царстві Небесному, то на що придалося б йому таке знання, коли б через нього не упокорився переді Мною і не став ще більше хвалити Моє ім`я? Той робить діло далеко миліше Богові, хто роздумує над тим, які великі його гріхи, та які маленькі чесноти і як далеко йому до праведності святих, ніж той, хто сперечається про більшу чи меншу їхню святість. Краще молитися до святих побожно, зі сльозами і з покірливим серцем благати їхнього славного заступництва, ніж пустими здогадами досліджувати їхні таємні заслуги. Вони були б навіть дуже вдоволені, коли б тільки люди змогли вгамуватися і полишити свої теревені. Вони не чваняться своїми заслугами, бо все, що добре, вважають не своєю заслугою, а моєю, бо все те Я подарував з моєї безмірної любові. Вони так повні Божої любові і радощів, що для слави і для щастя нічого їм не бракує й нічого не може бракувати. Всі святі, чим вищі вони у славі, тим покірніші в серці, а мені тим ближчі і миліші. Тому написано, що вони клали свої вінці перед Богом, поприпадали ниць перед Ягнятком і поклонилися Тому, що живе віки вічні (Од. 5,12). Багато людей питається, хто більший у царстві Божому, а самі не знають, чи будуть гідні того, щоб належати хоч до найменших. Велика річ бути хоч найменшим у небі, де всі є великими, бо всі синами Божими зватимуться (Мт. 5,5) і будуть ними. Найменший стане за тисячу, а столітній грішник згине (Іс. 60,22; 65,20). Бо коли учні питалися, хто буде більший у Царстві Небесному, почули таку відповідь: "Якщо ви не навернетеся і не будете, як ті діточки, не ввійдете в Царство Небесне" (Мт. 18,3). "Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Царстві Небесному" (Мт. 13,4). Горе тим, хто не хоче добровільно упокоритися з малолітками, бо низенькі ворота Небесного Царства не дадуть їм увійти всередину. Горе також багатим, що вже тут мають свої втіхи: бо коли убогі входитимуть у Царство Боже, вони стоятимуть надворі і ридатимуть. Тіштеся покірливі і веселіться убогі, бо ваше є Царство Боже (Лк. 6,20), якщо
тільки по правді живете. Всю надію і все сподівання треба покладати тільки на єдиного Бога. Слуга. Господи, на кого я маю у цьому житті уповати, у кому найбільша втіха для мене з усього, що бачу під небом? Хто ж, як не Ти, Господи Боже мій, милосердя якого не має меж. Де буде мені добре без Тебе? Коли могло мені бути зле з Тобою? Волію ради Тебе бідувати, ніж без Тебе багатіти. Хочу радше з Тобою по землі тинятися, ніж без Тебе мати небо. Де Ти, там небо; де Тебе немає, там смерть та пекло. Ти моє бажання, і тому мушу до Тебе возносити молитву, кликати і благати Тебе. Я не можу ні на кого з упевненістю уповати, що він стане мені в пригоді саме в потрібний час, як тільки на Тебе, мій Боже єдиний. Ти моя надія, Ти моє уповання, Ти моя втіха і завжди вірний заступник. Кожен пильнує тільки свого, а Ти бажаєш лиш мого спасіння, мого поступу вперед та все обертаєш мені на добре. Навіть тоді, коли часом виставляєш мене на різні спокуси і прикрості, все це чиниш для моєї користі, бо Ти звичайно своїх улюблених випробовуєш у тисячу способів. Серед цих випробувань Тебе треба не менше любити і хвалити, як коли б Ти наповняв моє серце небесними втіхами. Тому-то на Тебе, Господи Боже, покладаю всю мою надію і на Тебе уповаю; Тобі поручаю всю свою журбу і скруту, бо я переконався, яке слабке і непевне все те, з чим крім Тебе стикаюсь. Бо ні на що не здасться гурт приятелів, ані могутні помічники не зможуть допомогти, ані розумні порадники не зможуть дати доброї поради, ані книги вчених розважити. Ніяким великим скарбом не викупити, ніяка затишна схованка не зможе захистити, якщо Тебе самого не буде при тому, якщо Ти не допоможеш, не скріпиш, не потішиш, не навчиш і не охорониш. Бо все те, що нібито повинно принести спокій і щастя, без Тебе не має ніякої вартості і насправді не дає ні крихітки щастя. Так, Ти найвище з усіх добро, повний розквіт щастя і глибина мудрості, а на Тебе єдиного уповати – це найбільша втіха для Твоїх слуг. До Тебе звернені мої очі, на Тебе уповаю, Боже мій, Отче милосердя (ІІ Кр. 1,3). Поблагослови і освяти мою душу благословенням небесним, щоб вона сталась Твоїм святим храмом і престолом віковічної Твоєї слави і щоб у тій святині Твоєї достойності не було нічого, що могло б разити очі Твоєї величності. Зглянься на мене по великій доброті Твоїй і по щедрому милосердю Твоєму та вислухай молитву Твого бідолашного слуги, що далеко від Тебе блукає по темній країні смерті. Заступи і спаси душу слуги Твого серед стількох небезпек цього немічного життя
і за допомогою Своєї благодаті веди її дорогою миру до батьківщини віковічного
сяйва. Амінь. [ Назад ] [ Зміст ] [ Вперед ]
[ Джерело - Всеукраїнська Організація "Тризуб" імені Степана Бандери ] Читайте также по-русски: Фома Кемпийский. О подражании Христу.
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
