Приклади допомоги святих та їхніх образів і мощів

Чудеса святого Іоанна Золотоуста

1. Дорогі мої, коли кого з нас спіткає хвороба, особливо важка й тривала, ми звичайно нічого не шкодуємо для ско­рішого видужування, шукаємо допомоги в лікарів, витрачає­мо на них і ліки значні кошти. Проте дуже часто допомога лікарів нічого не дає. Хвороба прогресує і ми впадаємо у відчай, не сподіваючись на одужання. Становище жахливе! Що нам робити?

В Антіохії жив вельможа Архел. Він дуже довго хворів на проказу. Обличчя його стало жахливим. Сумно йому бу­ло. Ближні намагалися на нього не дивитися, і він змуше­ний був ховатись від них. Один із близьких друзів порадив йому звернутися в монастир до монаха Іоанна Золотоуста. Архел дав згоду, і вони з товаришами поїхали в монастир, де жив Іоанн, впали йому в ноги і молили, щоб він зцілив прокаженого. За проханням друзів Іоанн сказав Архелу: «Спочатку дай обіцянку Богу, що будеш чинити по запові­дях Його, потім дай милостиню бідним від достатку твого і, нарешті, віруй, що Бог може зцілити тебе». Архел відповів: «Що ти мені звелиш, все до кінця виконаю, і якщо взяв у кого неправдиво — віддам усе, тільки зціли мене, отче преподобний!»

Іоанн помолився і наказав братії обмити хворого святою водою, який після цього повністю одужав.

У пораді святого Золотоуста Архелу може міститися розгадка того, чому ми часто при різній допомозі лікарів не отримуємо полегшення. Зрозуміло, що вони не допомагають тому, що Бог відмовивсь нам допомагати. А чому так стало­ся? Тому, що ми самі забули про Нього, не надіємося на Нього, не звертаємося до Нього за допомогою. Приймемо пораду Іоанна Золотоуста під час хвороби і будемо керува­тися нею.

Зцілення жінки Христини

2. Одна жінка на ім'я Христина тривалий час стражда­ла від хвороби. Лікарі, до яких вона зверталася, їй не допомогли. Вона попросила чоловіка, щоб він повіз її в мо­настир, де жив святий Іоанн Золотоуст, віруючи, що той зцілить її.

Чоловік привіз жінку в монастир і, залишивши перед во­рітьми, пішов до Іоанна й почав його благати зцілити хвору. На прохання чоловіка святий Іоанн Золотоуст відповів: «Пі­ди скажи дружині, щоб залишила свій злий норов і лютість; щоб роздала милостиню бідним, щоб щиро молилася і дотримувалася посту; тоді Бог дасть їй зцілення». Чоловік вийшов і передав слова, сказані святителем. Вона сказала: «Всі вимоги буду виконувати до останнього подиху». Почув­ши це від дружини, чоловік повернувся до Іоанна і розповів йому про обіцянку, яку дала дружина. Святий Золотоуст на те сказав: «Ідіть з миром, вже Бог зцілив дружину твою». І дійсно, поки чоловік виходив до дружини, вона зцілилася і стала здоровою. Обоє повернулися додому з радістю, про­славляючи Бога.

Чудеса, створені святим Миколаєм після його смерті

Один благочестивий чоловік, що жив у Візантії, люблячи святого Миколая, дав обіцянку особливо вшановувати день його пам'яті. У справах служби йому потрібно було відбути в іншу країну. Перед дорогою він зайшов до церкви угодни­ка Божого і щиро помолився йому. У дорозі чоловікові не пощастило. Корабель, на якому він плив, застала велика бу­ря. І коли всі кинулись знімати паруси, то в нічній суматосі він випав за борт у море. Занурюючись у морські хвилі, чо­ловік добре розумів, що допомоги йому від людей не буде, тому що темна ніч і сильний вітер. Тоді він звернувся з мо­литвою до святителя і став просити: «Святий Миколаю, допоможи мені!» Після щирої молитви чоловік опинився у своєму домі серед друзів. Коли його запитали про причину дивного повернення у мокрому одязі, покритому морською піною, то чоловік розповів, як він упав у море і про молит­ву до святого Миколая. Усі прославили Бога і Його велико­го чудотворця.

Інше чудо не менш переконливе. Один чоловік Агрип мав велику любов до святителя Миколая. Щороку він урочисто відзначав день його пам'яті й роздавав милостиню бідним.

В один з таких днів Агрип залишився вдома, щоб дати певні розпорядження щодо відзначення свята, а в церкву послав свого сина Василя. Але він з церкви не повернувся, бо її оточили варвари і всіх молящих забрали в полон. Ва­силя відвезли на острів Крит і там продали в рабство місце­вому князю.

Юнак сподобався князеві й він залишив його слугувати при дворі. Дізнавшись про таку участь сина, Агрип із дружи­ною дуже сумували. їхня туга була така велика, що вони за­бували святкувати день пам'яті святого Миколая. Через 2 ро­ки сусіди почали їх урозумляти, кажучи, що святий Миколай зробив багато чудес на суші й на морі й не варто втрачати на­дію на повернення сина. Ці умовляння не залишилися безплідними. Агрип сказав дружині, що з плачу і суму корис­ті немає ніякої. Через свої скорботи ми вже 2 роки не відмі­чаємо дня святого Миколая і вже 3 рік не йдемо до нього на свято. Вони взяли свічки, масло, ладан і пішли в церкву по­молитися святому Миколаю. Просили, щоб він їм указав, чи їхній син живий. Після молитви вони повернулися додому, запросили сусідів і родичів на трапезу, де розповідали про чу­деса святого Миколая. Під час трапези надворі почали сильно гавкати собаки. Агрип сказав: «Підіть, подивіться, хто там прийшов». Слуги повернулись і доповіли, що нікого вони не побачили. Агрип запалив свічку і разом із гостями вийшов надвір. Він угледів незнайомця, одягненого в одяг варвара. Наблизившись до нього, Агрип побачив, що той тримає в ру­ках повну чашу вина. Чоловік упізнав у незнайомому свого сина і вигукнув: «Василю, що це? Сам ти чи тільки тінь твоя?» Юнак відповів: «Так, я син твій. Був взятий у полон варварами, проданий на острів Крит і служив при дворі кня­зя». Батьки запитали: «Як ти опинився тут?» Син відповів: «Сам не знаю. Знаю тільки, що сьогодні ввечері я подавав князю до столу чашу вина, і, як вітром мене здуло, — опи­нився тут з цією чашею. Як тільки став тут, то відразу ж по­бачив перед собою святого Миколая».

Про таку велику радість розповісти важко. Скоро вдячні батьки влаштували велике свято на честь чудотворця й прославляли Бога та його слугу святого Миколая.

Чудеса за молитвами до преподобного Серафима Саровського

Старець Серафим Саровський завжди відрізнявся особ­ливою добротою та милосердям. Він радо допомагав кожно­му, хто просив допомоги, виявляв велике піклування про людей, які до нього приходили зі своїми бідами.

Я хочу описати три випадки допомоги отця Серафима людям, які відбулися на початку XX ст.

Допомога та останнє попередження чиновнику. Один службовець часто втрачав роботу через пиятику. Протягом певного часу він звертався по допомогу до отця Серафима і той допомагав. Але потім нещасний починав пити і знову звертався в молитві до преподобного. Якось бачить той чо­ловік сон: стоїть перед ним отець Серафим, цього разу серди­тий, і каже йому: «В останній раз!»

І дійсно, невдовзі чоловік отримав добре місце роботи, про яке навіть не міг мріяти.

Вода з джерела преподобного Серафима зцілила чоловіка, який умирав. Якось узимку до священика церкви Успенсько­го монастиря, отця Олександра, з села, що було розташоване за декілька кілометрів від монастиря, прийшли з проханням причастити хворого, який був при смерті. Лікар визначив, що він безнадійний. Тому хворий і його рідні з хвилини на хвилину чекали кінця.

Причастивши його, священик повернувся додому. Через декілька годин до отця Олександра приїхали знову і проси­ли ще раз навідати умираючого, який зазнає страшних ду­шевних мук.

Коли священик приїхав, то хворий сказав йому, що він бачить навколо себе духів злоби, які наводять на нього від­чай. «Ти думаєш, — говорили вони хворому, — що якщо при­частився, то спасешся? Не втекти тобі від нас, ти у наших руках». Хворого ламало так, що на нього страшно було ди­витися, і можна тільки дивуватися з того, як ще залишились цілими його кістки.

Отець Олександр пояснив значення таїнства причастя, в якому розрішаться всі гріхи, які мала людина, і навіть ті, про які вона забула. Священик пособорував хворого і наказав йо­му не піддаватися страху, не впадати у відчай, і, благословив­ши його на смерть, поїхав.

Увечері до священика приїхали втретє з проханням, щоб він відвідав хворого, який просить його про це, тому що пе­редсмертна туга ще сильніше мучить умираючого.

Священик мав велику віру у старця Серафима Саров­ського, якого вважав великим угодником Божим і чудотвор­цем. У нього завжди була в запасі вода з Сарова, з джерела отця Серафима, про яку сам отець Серафим казав: «Я молив­ся, щоб вода ця була цілющою від хвороб».

Завдяки цій воді було багато дивних зцілень: безслідно зникали невиліковні хвороби, прозрівали сліпі. Між іншим, ця вода володіла особливими властивостями — вона ніколи не псувалась і не гнила, хоч би й декілька років простояла відкритою.

Не знаючи чим полегшити останні муки умираючого, отець Олександр пояснив його родичам, хто такий був отець Серафим, які великі його заслуги перед Богом, як боїться йо­го ворог людства — диявол, і відлив трохи води з джерела старця Серафима, щоб вони давали вмираючому воду по краплі до самого кінця його.

Подумки попрощавшись з умираючим, священик більше не бачив його і не питав про нього, бо був упевнений, що не­щасний помер тієї ж ночі (ховати його повинен був інший священик).

Пройшло багато часу. їде якось отець Олександр по до­розі. Назустріч йому — мужик з возом, встав, зняв шапку і кланяється священикові. Не повірив отець Олександр своїм очам: перед ним був той, кого він вважав мертвим. Зупи­нився священик і покликав його по імені: «Ти це чи не ти? Я тебе весь час вважав покійником». І розповів йому мужик, що вода отця Серафима Саровського дала йому надзвичайну силу і він швидко одужав.

Преподобний Серафим допомагає дітям. Двом дітям з од­нієї вельможної родини пояснювали географію ріки Волги та всього, що розташоване на її берегах. Справа в тому, що бать­ко дітей мандрував по ріці й діти подумки слідкували за йо­го плаванням коли дійшли до нижнього новгорода, в губернії якого знаходився Серафимо-Дівеєвський монастир, дітям докладно розповіли про великого старця Серафима Саровського, як жаліє він людей, як йому було все відкрито. Розповіли й про те, як одного разу прийшла до нього мати, змучена тим, що син її часто втікає з дому, а тепер пропав взагалі. І не було про нього ніякої чутки. У відчаї сказала тоді нещасна жінка: «Не знаю, як молитись за нього, як у церкві поминати йо­го — живим чи мертвим». Тоді старець Серафим коротко їй сказав: «Почекай тут, у Сарові, 3 дні».

Минуло 3 дні. Мати знову стояла перед старцем. А Сера­фим їй сказав: «Оце твій син», — і підвів до неї сина.

Уся розповідь про старця, а особливо цей випадок, впли­нули на дітей, дуже дружних між собою. Вони переконалися, що для старця Серафима все можливо.

Скоро у них сталася біда. Їхня улюблена пташка вилеті­ла з клітки і пропала. Діти дуже журилися. Вони знали, що представниця теплих країв не перенесе російської осені. І от вони надумали розповісти про своє горе отцю Серафиму і просити його повернути пташку. Про свій задум вони ніко­му не сказали. Можливо, боялись, що якщо їхня просьба не здійсниться, то інші осудять старця, в якого вони дуже віри­ли. І вони стали молитися отцю Серафиму. Того ж ранку знайшлась їхня пташка: вона сама прилетіла у великий бу­динок, де жили діти.

Великий старець почув молитву маленьких сердець, які щиро увірували в нього.

Тепло охоплює вас, коли ви чуєте подібні розповіді. Щас­ливі діти, чиє дитинство осяяне подібними враженнями.

Ангели Божі допомагають людям

Свята віра наша вчить нас тому, що ми повинні пам'ята­ти про благість Божу, завдяки якій про нас завжди турбу­ються добрі ангели, близькі до нас, і часто виявляють для нас благодіяння, опікуються нами, як старші брати про мо­лодших, і охороняють від видимих і невидимих ворогів, від усякого зла, бід і напастей. Багато добрих благодіянь Божих роблять ангели Божі для людей.

Архістратиг Михаїл, начальник усіх небесних воїнів, позбавляє нас від усяких бід і скорбот, недугів і злих гріхів.

Це відноситься й до інших ангелів.

Наведу окремі приклади.

Ангели врятували Лота від загибелі разом із нечестивим містом Содом, яке за беззаконня людей, які жили там, було знищене вогняним дощем. Ангел Господній 2 рази з'являвся

пророку Іллі й годував його, коли того переслідували нечести­ва Ієзавель. Пророк ховався в пустелі, знемагаючи від голоду й спраги. Ангел, за молитвою царя Єзекії, спас Єрусалим від нападу ассирійців, знищив за одну ніч 185 тис. війська ассирій­ського. Ангел спас пророка Даниїла від левів, замкнувши їхні пащі. Ангел звільнив апостолів з темниці, а також апостола Петра. Корнилія сотника наставив прикликати апостола Петра для навернення його з сімейством до віри в Христа і, нарешті, апостола Павла втішив і допоміг у небезпеці також Ангел.

Ці приклади підтверджують істину, що святі ангели роб­лять нам благодіяння, турбуються про нас і визволяють від усяких бід і лиха. А до чого ж нас зобов'язує таке знання? Для того, щоб ми пам'ятали милості до нас ангельські, пова­жали святих ангелів, зверталися до них з молитвами, шану­вали їхні дні пам'яті і, нарешті, явно і таємно намагалися робити добро, щоб добрими справами заслужити їхнє благо­воління, покрову й заступництво перед Отцем Небесним.

Чудеса, які були при відкритті мощів єпископа бєлгородського Іосафа

(розповідь архімандрита Досифея)

Коли Досифей навчався в Санкт-Петербурзькій академії, то його послали на урочистості, пов'язані з відкриттям мо­щей святителя Іосафа Білгородського.

По приїзді він побачив, що з усіх кінців Росії з'їхалися хворі й каліки. Було багато мук і страждань, на що не можна було дивитись без співчуття. Усі мали піднесений настрій, усі чекали чудес. Нарешті приїхав цар зі своєю родиною, і труну з мощами святителя урочисто відкрили. Важко собі уявити ту картину, яку побачив Досифей. Тисячі хворих, скручених, біснуватих, сліпих, кривих і калік лежали, стояли з обох бо­ків дороги, по якій мали везти мощі святителя Іосафа. Архі­мандрит особливу увагу звернув на одного хворого, який був увесь скручений і лежав, неначе клубок із м'яса та кісток.

І, як тільки винесли гробницю з мощами Іосафа, то майже всі хворі зцілилися: сліпі прозріли, глухі почали чути, німі розмовляти, кричати і підстрибувати від радощів, у калік ви­простувались хворі частини тіла. Архімандрит не випускав з виду того скрученого чоловіка. Коли мощі провозили повз нього, то було чути тріск кісток, і хворий став помалу вип­рямлятися і поступово став на ноги.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!