Дев’ята заповідь блаженств: «Блаженні ви, коли вас ганьбитимуть, гнатимуть і поширюватимуть про вас усяку лиху славу та наклепи ради Мене»

Радійте й веселіться, бо велика нагорода чекає вас на небесах

Цією заповіддю Господь навчає нас бути готовими пере­терпіти в Його ім'я зневагу, гоніння, навіть саму смерть.

В іншому місці Він каже: «Якщо світ вас ненавидить, то знайте, що Мене раніше, ніж вас, він зненавидів. Бо якби ви були від світу (цього — прим. 0. К,), то світ своїх любив би, а як ви не від світу цього, бо Я вибрав вас від світу, через те не­навидить вас весь світ. Коли Мене гнали, то й вас гнатимуть» (Ів. 15, 18-19). Так відзначив Христос, що жде Його апосто­лів та їхніх послідовників, але додав: «На світі цьому скорбні будете, але будьте мужні — Я переміг світ» (Ів. 16, 33).

Чи є нині гоніння за правду, за віру Христову? Є і буде до скінчення світу, тому що не прийшло ще Царство Боже в усій силі для багатьох, а для більшої частини людей ще й зовсім не прийшло. Ще багато нечистоти та неправди в хрис­тиянських церквах, громадах; ще не пов'язаний сатана та вільно ходить по землі й проходить піднебесну: сьогодні, зда­ється, він особливо працює, маючи лютість велику. Є країни, де ведуться великі гоніння на християнські громади й тепер, де християнство за кількістю віруючих не займає першого місця. Якщо підсумовувати, то не всі народи ще прийшли до Христа. Як не дивно, але ще багато з них нічого не знають про Христа. Та й не всі християни вірують у Христа. Багато людей охрестилися і на цьому все. Не ходять до храмів, не каються і не приймають Христових Тайн. Дехто обмежуєть­ся лише читанням Слова Божого.

У нашій країні подолано атеїзм. Кожен має можливість визначитись. Але зараз з'являються псевдомученики, які вва­жають, що вони «борються» за те, щоб перетягнути до своєї громади якомога більше християн, принижуючи інші грома­ди, церкви, прикриваючись словами про те, що лише в них можна спастись, а моляться щоразу про з'єднання всіх церков. Проте вони й пальцем не поворухнуть, щоб це з'єд­нання відбулося. Вони вносять розбрат серед віруючих, явно порушуючи заповідь любові до ближнього. Я навіть не можу назвати їхніх прізвищ, бо вони так швидко з'являються у сві­ті, як гриби після дощу. Але ми для повного розуміння дев'ятої заповіді блаженств повинні брати за приклад святих мучеників і мучениць, яких ганьбили, гонили і які постраж­дали за Божу правду.

Розповіді про святих мучеників і мучениць

1. Трирічний мученик. Святого Кирика, якому було три роки, можна назвати християнським мучеником. Коли його маму Іуліту мучили, били жилами, хлопчик схопив за руку ката і промовив: «Я — християнин». Тоді жорстокий мучи­тель (Дометіан), милуючись дитячою вродою хлопчика, від­кинув його із суддівського помосту. І хлопчик, падаючи з ка­мінних сходів, обагрив їх невинною кров'ю і помер ще рані­ше за свою матір-мученицю.

2. Святі Віра, Надія, Любов і мати їхня Софія. У II ст. за часів царювання імператора Адріана жила в Римі вдова-християнка на ім'я Софія. У неї було три дочки, яких вона назвала іменами християнських чеснот: Віри, Надії й Любо­ві. Вона виховувала дочок у страхові Божому, навчила чита­ти Євангеліє, вселяючи в них твердість духу і віру в Госпо­да нашого Ісуса Христа. До імператора дійшли чутки, що вдова — християнка. Він покликав її до себе. Довідавшись від самої Софії, що вона та її діти — християни, він доручив наглядати за ними жінці-язичниці й через три дні викликав Софію на суд.

Ці три дні Софія провела у молитві та в розмовах з дітьми. У ті часи лиха доля чекала на християн, їх жорсто­ко переслідували за те, що вони не визнавали язичницьких богів.

У призначений день Софія з дітьми прийшли до Адріана. Побачивши юних святих дів (Вірі було 12 років, Надії — 10, а Любові — 9 років), імператор почав умовляти їх поклони­тися ідолам. Він обіцяв навіть удочерити їх, якщо вони ви­конають його прохання. Але сестри були непохитними, вони твердо стояли на тому, що в них один отець — Бог, і вони з радістю готові постраждати та вмерти за Христа.

Тоді імператор звелів піддати жорстокому катуванню старшу сестру. Вона зазнала страшних мук, але просила сестер і матір молитись і бути вірними Богу до кінця. Знісши пекельні муки, вона залишилася здоровою і неушкодженою, за наказом свого мучителя поклала голову на плаху. Кат від­рубав їй голову. Сестри наслідували її приклад. Молились, страждали й славили в молитвах єдиного Бога. їм обом та­кож відрубали голови.

Софію не катувати. Адріан вирішив, що досить з неї того, що вона бачила муки та смерть своїх дочок. Він переконав­ся, що ніякі катування не похитнуть її віри, тому відпустив і дозволив забрати тіла закатованих дочок. Софія поховала їх, а на третій день сама померла на їхній могилі від велико­го материнського горя.

3. Святий Лаврентій. У 257 р. по Різдву Христовім було велике гоніння на християн імператором Валеріаном. Тяжкі гоніння випали на долю служителів вівтаря. У числі інших християн став перед судом і святий Лаврентій, диякон рим­ської церкви. «Де скарби вашого храму?» — запитав Валері­ан. «Приходь, государю, і я покажу тобі їх!» — відповідав святий Лаврентій, а потім показав на вбогих, удів, сиріт, слі­пих і кривих, додавши: «Ось вони, ці скарби, від яких нічо­го ціннішого у світі немає та яких не зможуть і не захочуть залишити нас і самі тирани». Пізніше, засуджений до спален­ня, святий Лаврентій здивував своєю твердістю сучасників і дивує нащадків. Перед його очима розпалили багаття, розі­гріли залізну решітку, на яку поклали святого в кайданах. Невеликий вогонь примножував муки стражденного, але об­личчя його сяяло незвичайною величністю: навіть муки не примусили його поскаржитись на нестерпний біль і ніхто не почув від нього жодного стогону. Коли вогонь обпалив один бік його тіла, святий Лаврентій з дивною твердістю і надзви­чайним терпінням сказав сторожі: «Спеклось, час обертати!» Яке дивне терпіння! От що можуть зробити істинна віра і палка любов до Спасителя.

4. Свята мучениця Потамієна була рабою язичника і за його доносом, після різних мук, її опустили в киплячу смолу. Під час катування один воїн, на ім'я Василид, зворушений її стражданнями, намагався захистити жінку від образ і лайки розлюченого народу. У подяку за це Потамієна пообіцяла після своєї смерті молитися Богу про його навернення на путь спасіння. Через три дні після смерті Потамієна явилася Василидові вві сні, поклала йому на голову вінець і сказала, що він постраждає за ім'я Христове. Василид після цього опинився у в'язниці; там він прийняв Святе хрещення і скоро закінчив життя мучеником.

5. Святий Великомученик Юрій (слов'янське ім'я - Геор­гій) Переможець був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Відомо, що він наро­дився у місті Бейруті, в давнину — Беліті, розташованому біля підніжжя Ліванських гір.

Ставши дорослим, Юрій пішов служити до війська, де серед воїнів вирізнявся розумом, хоробрістю і фізичною силою, військовою виправкою й красою. Цар Діоклетіан, який не знав про належність Юрія до християн, за бездо­ганну службу і хоробрість удостоїв його чину воєводи та коміта, тобто старшого військового начальника, який су­проводжував імператора в його подорожах. Діоклетіан був фанатичним шанувальником римських богів і поставив со­бі за мету відродити в імперії язичництво, яке вже на той час почало занепадати. Винними в цьому цар вважав лише християн і тому розпочав на них жорстокі гоніння по всій країні.

Одного разу, коли Юрій переконався, що свій огидний за­дум цар не збирається відміняти, що все більше й більше християн потерпають від люті та жорстокості язичників, він вирішує виступити перед царем на захист невинних. Перед­бачаючи, що і його чекатимуть страждання, воєвода Юрій роздає своє майно убогим, випускає на волю рабів, які пра­цювали в його маєтку, оголошує себе християнином і приходить на царський суд. У своїй промові перед царем і високими вельможами святий Юрій визнає Христа Єдиним Богом, указує цареві на хибність його релігійних переконань і підступність указів, які дозволяють війську піддавати тор­турам і смерті невинних людей. Смілива промова Юрія була повною несподіванкою для імператора. Він цінував Юрія за мужність, військовий талант і молодість, тому й не хотів йо­го втрачати. Цар сподівався вмовити Юрія обіцянками, якщо ні, то хоч і тортурами, але примусити його зректися христи­янської віри.

Святого Юрія закували в кайдани і кинули до в'язниці, де поклали на підлогу, а груди придавили величезним ка­менем. Святий мужньо зносив страждання, не переставав, потерпаючи, прославляти Господа. Не зламавши його од-

ними тортурами, кати брались за інші. Його прив'язали до великого колеса і, прокручуючи, підставляли дошки, в які було вбито цвяхи та гострі шматочки металу. Пошматова­не тіло Юрія стало кривавим місивом і здавалось, що він уже помер. Але вночі з'явився ангел Божий і зцілив його тіло від ран. На ранок Юрій стояв перед імператором здо­ровим і таким же незламним. Тоді нечестивий цар звелів вкинути Юрія до ями, наповненої негашеним вапном. Але й ця мука не знищила святого, бо милість Божа перебува­ла з ним. Божий порятунок не переконав мучителів Юрія в його правоті. Вони вважали спасіння його за чаклунство, яким він нібито володів, і продовжували знущання. На Юрія одягали чоботи із цвяхами всередині та примушува­ли в них бігти, били волячими жилами, потім примусили випити отруйний смертельний напій, але він не завдав ні­якої шкоди здоров'ю мученика. Тоді імператор, так і не зламавши християнський дух святого, наказав відрубати йому мечем голову. Так відійшов святий страдник до Христа у Нікомідії 303 р.

Великомученика Юрія за мужність і духовну перемогу над мучителем, який так і не зміг примусити його відмови­тись від християнства, а також за чудодійну допомогу лю­дям під час небезпеки, називають ще Юрієм Переможцем (рос. Победоносцем). Мощі святого Юрія знаходяться в палестинському місті Ліда у храмі, що носить його ім'я. А голова святого зберігається в Римі у храмі, збудованому на його честь.

6. Великомученик Пантелеон, названий Пантелеймоном, був приведений до християнської віри святим проповідни­ком Єрмолаєм і служив лікарем при царському дворі у Ні­комідії. Закликаючи ім'я Господа Ісуса Христа, він зціляв різні хвороби безкоштовно і лише вимагав, щоб ті, хто зці­лився, вірували в Ісуса Христа. Чутка про чудесного цілите­ля, якого народ прозвав Пантелеймоном-всемилостивим, поширилася всюди і викликала заздрість інших лікарів. До­відавшись, що молодий лікар християнин й іменем Христа зціляє хворих, вони донесли про це імператорові Максиміа­ну. Той звелів прикликати до себе Пантелеймона і, гамуючи свій гнів, прийняв його ласкаво.

«Я чув про тебе, Пантелеймоне, — сказав він, — що ти ганьбиш богів, а вихваляєш розп'ятого Христа. Я не хочу цьому вірити і сподіваюсь, що ти негайно принесеш жертву нашим богам». Тоді Пантелеймон, не боячись мук, які на нього чекали, заявив імператорові, що він відрікся від богів язичників і вірить в єдиного істинного Бога і Його Сина Ісу­са Христа.

Щоб довести силу своєї віри, він запропонував Максимі­анові, щоб той звелів принести невиліковно хворого і по­кликати жерців, аби вони молили богів про його зцілення. Імператор згодився. Принесли хворого, але як не старалися жерці, хворому не ставало краще, а тільки гірше. Тоді Пан­телеймон відіслав жерців, прочитав молитву, підійшов до вмираючого і сказав: «В ім'я Господа Ісуса Христа, встань!» Хворий тут же підвівся і відчув себе майже здоровим. «Ве­ликий Бог християн!» — вигукували присутні й багато з них почали вірувати в Христа. Але імператор приписав силу свя­того Пантелеймона чаклунству і, слухаючи наклепи жерців, звелів піддати його страшним тортурам. Ніякі катування не шкодили святому юнакові: ні кипляче олово в котлі; ні мо­ре, куди кинули його з каменем на шиї; ні голодні звірі, до яких його вкинули; ні колесо з гострими ножами, до якого він був прив'язаний. З вірою в Бога, котрий йому з'явився під час страждань, святий ішов на смерть радісно, оспівуючи милість і силу Божу. Пантелеймон сам подав знак, щоб поча­ли страту, бо воїни, яким було наказано відрубати святому голову, впали до його ніг, визнаючи Христа, і благали муче­ника простити їх. Коли страта була завершена, маслинове дерево, до якого був прив'язаний мученик, раптом вкрилося свіжими плодами. Побачивши це, багато присутніх наверну­лося до істинного Бога, але благодать не торкнулася серця Максиміана: він звелів зрубати це дерево і спалити тіло мученика. Проте тіло залишилось цілим у вогні й було благочестиво поховане християнами.

Святий великомученик Пантелеймон помер 27 липня 305 р. у Нікомідії. Частину його мощів було перенесено на гору Афон у руський монастир Святого Пантелеймона, де вони зберігаються донині. Віруючі й сьогодні звертаються до небесного лікаря Пантелеймона про зцілення від тяжких не­дуг і небесне його заступництво за хворих.

7. Великомученик Федір Стратилат був розіп'ятий на хресті й прибитий до нього цвяхами. Крім цих страждань, він терпів ще й інші страшні катування. Уже знесилившись і духом, і тілом, він вигукнув: «Господи, Господи, Ти проро­кував мені, що Ти зі мною; для чого Ти нині залишив мене? От прийшов час допомоги! Допоможи мені, оскільки я пере­ношу усі ці страждання ради Тебе, і з любов'ю до Тебе тер­плю такі муки. Укріпи мене, Господи, або забери мою душу від мене, бо вже більше терпіти не можу». Сказавши це, му­ченик замовк. Мучитель Ликій із цього мовчання зробив висновок, що святий помер і звелів залишити тіло на хресті до ранку, а сам пішов із місця страти. Опівночі з'явився ангел Господній, знявши тіло святого з хреста, обцілувавши його, й сказав: «Радій, Федоре, воїне Христовий! Дерзай і зміцнюйся іменем Христа, істинного Бога, бо з тобою Бог. І для чого ти говорив, що Він залишив тебе? Закінчиш тру­ди свої і прийдеш до Господа, взявши приготований для те­бе вінець». Сказавши це, ангел став невидимий, а святий став хвалити і дякувати Богу.

Тут наведені лише окремі приклади мучеництва за Ісуса Христа, але таких прикладів є багато. Мільйони мучеників отримали велику нагороду на небесах.

Так, щодо страждань Своїх, у цій дев'ятій заповіді бла­женств Господь відзначив сумну долю Своїх послідовників, але утішив, щоб не сумували під час гонінь, а раділи й весе­лилися, бо нагорода їм велика на небесах.

У міру того, як праведні за свою правду терплять на землі ганьбу, гоніння, прикрості, зростає і їхня нагорода на небе­сах; тут вони часто втрачають усе, там отримають із надлиш­ком невмирущу славу, нетлінний вінець, безмежні скарби, постійну радість, нескінченне царство, яке дасть Господь благодаттю, щедротами і любов'ю до людини Єдинородного Сина Свого, Якому з Отцем і Святим Духом честь і слава нині й повсякчас і на віки віків!

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!