Надія на Господа Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Сьоме прохання: «...Але визволи нас від лукавого...»
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Сьоме прохання: «...Але визволи нас від лукавого...»
   

Хто такий лукавий? То ворог наш диявол, «лукаве» — то справи його. Тут ми просимо про визволення нас від усіх інших бід, які людина з трудом переносити може, а саме: голод, хвороби, війни, пожежі тощо. Просимо Господа, щоб Він відвернув усе це від нас. Також тут просимо Бога, щоб Він при смерті нашій відвернув від нас всяку спокусу ворога душі нашої та дарував нам милість благочестиво і безпечно створити подвиг під захистом благодаті Його і під керівництвом ангела, що охороняє нас. Ми завжди повинні щиро просити Бога, щоб при смерті нашій Він визволив від спокуси напастей диявола та від вічних мук у пеклі.

З Євангелії ми знаємо про буття диявола і про його руй­нівну смертоносну діяльність. Найбільшою перемогою лука­вого, без сумніву, слід визнати те, що багатьом поколінням людей було прищеплено, що начебто диявола зовсім немає. Але Господь застерігає всіх нас, хто живе на землі, й вірую­чих Слову Його, і закликає до пильності, коли говорить: «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка» (Лк. 10, 18). І став губитель-диявол «князем світу цього», а разом з ним оселились і панують на землі численні полчища його поплічників.

Найперший і гіркий досвід диявольської влади випробу­вали на собі наші праотці Адам і Єва. Його стараннями во­ни пізнали солодкість гріха і відчули гіркоту смерті. З тих далеких часів без перепочину диявол робить свою лиху спра­ву. Його головним завданням була, є і буде боротьба з Бо­гом за душі людей, а місцем битви — серця людські.

Усе відбувається в серці: в ньому вміщується і безодня пекла, й іскра віри. Нам з вами слід пильно вдивлятися в усе, що відбувається з нами і навколо нас. Потрібно знати своє серце, тому що незнання не виправдає нас у день Страшного Суду, який невідворотно наближається до землі. «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мф. 25, 41), — скаже Син Людський тим, хто не знав, хто не хотів знати.

А прикладів насильства над людьми бісівської сили у Священному Писанні багато: це і євангельський образ жін­ки, яка 18 років була згорбленою (зв'язаною) від диявола; це і двоє одержимих, які жили у трунах (у могильних склепах), що розривали страшною бісівською силою ковані ланцюги, якими намагались їх зв'язати, зовсім некеровані розумною силою; це й біснуватий, якого біс, бажаючи занапастити, ки­дав то у вогонь, то у воду; і багато інших прикладів.

Але ніколи Господь, зцілюючи біснуватих, не називав біс­нування природною хворобою. Він прямо визнавав винуват­цями її бісів і виганяв їх.

Ці приклади за жорсткосердністю та недоумством нашим не торкають наші серця, коли ми читаємо або чуємо про них. Одні думають, що це було колись і десь там, інші мають

зухвальство в глибині серця сумніватись у прикладі чужого життя, а деякі ідуть ще далі, невір'ям заперечують вірогід­ність Божественного Писання.

Тепер же нам з вами вже не приклади з минулого, а на­ше власне життя дає відчути насилля, тиранію над нами і са­мого диявола, і синів противлення, тобто людей, які стали виконавцями злої волі диявола на землі.

Задумаймося над словами святого пророка Божого Ісаїї. Чи не про нас і не про наш час говорив пророк, який жив за 579 років до Різдва Христового?

«Земля спустошена дощенту, пограбована до останку... Землі під своїми мешканцями споганіли, бо вони пересту­пили закон, порушили статут, зламали завіт відвічний. Тому прокляття пожирає землю, і мешканці її несуть за те кару: тому мешканці землі гинуть, людей зосталось мало... Земля розіб'ється на кавалки, земля розколеться на части­ни, земля здригнеться вельми. Земля хитатиметься, немов п'яний, гойдатиметься, мов халупа. І затяжіє її гріх над нею; вона впаде й не підведеться більше!» (Іс. 24, 3, 5-6, 16, 19-20).

Так, ці слова — про нас!

Це ми порушили Закон Божий!

Це ми порушили Його заповіт!

Це ми забули про Бога!

І наша матінка-годувальниця земля вже народжує одні терни від злоби тих, які живуть на ній. І небо, яке колись да­рувало людям дощ життя і плодоносну росу, сіє на наші го­лови хімічну отруйну вологу, і вітер Чорнобиля обпікає світ своїм смертоносним диханням. І розгул зла, лукавства і во­рожості йде по землі.

І немає молитви, щоб залити цю пожежу зла, немає ду­ховної сили, щоб відвернути загибель, яка наближається.

Невже все це створила людина?

Ні, можливості людини обмежені, й строк її життя стано­вить 70, від сили — 80 років: вона не встигає навіть і усвідо­мити свого призначення на землі, як уже сходить у могилу. Немає у неї ні часу, ні сили, ні уяви посіяти стільки бід і зла, щоб вистачило на все людство.

Усе те мале зло, яке встигаємо скоїти ми, грішні люди, приводить у сукупність великий диригент — сатана, той, хто сіє в нас мале.

Він сіє мале і вирощує його у велике. І це називається Таїною беззаконня. Таїна беззаконня виходить від силн в си­лу саме тому, що послабшав наш опір їй.

У своєму спокушанні ми забуваємо Бога, забуваємо Небо, забуваємо вічність. На ґрунті повного занурення людей у плотське життя розростається всепоглинаюча розпуста.

Немовлята, зачаті у беззаконні, з'являються на світ хво­рими, від народження одержимими духом злоби, вони своїм лукавством часто перевершують дорослих. Підлітки в одур­манюючих наркотиках шукають особливих відчуттів, часто знаходячи в них смерть. Юнаки та дівчата, не знаючи само­го почуття невинності й чистоти, занурюються в болото, про яке подумати страшно та соромно говорити. Наркотичний чад для багатьох стає єдиним реальним життям. А гуркіт бі­сівського галасу, що увірвався в наші будинки з телевізійних екранів, приголомшив і одурив усіх від малого до дорослого, втягнув усіх у вир пекельної круговерті, поневолюючи душі насиллям.

Ми, не замислюючись, а значить, добровільно впускаємо у свої домівки телевізійних чаклунів усякого роду і вчимо­ся у них як швидше і надійніше безповоротно загубити душу. Ланцюги, сковані з темряви гордості, брехні та заро­зумілості, все міцніше обплутують наші серця, зв'язують наш розум, наші руки, усе наше єство. Ми стаємо неспро­можні ні до чого доброго. Світлий ангел-хранитель стоїть осторонь, оплакуючи серця наші, які стали ареною бісів­ських ігрищ.

Нормою життя стає — «ходи трупами задавлених тобою, виривай шматок з чужого рота і плюй на всі заповіти».

А той ворог, що посіяв страшні плевели злоби і гордині лжеіменного розуму, він — людиновбивця споконвіку, брехун і батько брехні — любується плодами справ своїх.

Він досяг успіхів. Він переміг людей. І Бог тепер не стіль­ки заперечується, скільки витісняється з серця людини різ­номанітними пристрастями й життєвими турботами.

Бог просто забутий.

«Сину, дай Мені твоє серце», — просить Господь.

Так де воно, наше серце?! І чи є ще воно? Якщо і є, то немає в ньому місця для Бога, для світла й тиші, для» миру й любові. Страшно нам від того, що світло Боже відкриє нам страшний мотлох нашого серця.

Ми женемо Бога від себе і тікаємо від усього, що може виявити наше справжнє обличчя.

Та це знов і не ми, а все той же людиновбивця, який заво­дить нас усе далі й далі від спасіння, що приготоване людям Сином Божим. Ворог сам уже ввійшов у наше серце й заво­лодів ним.

Але не міг він цього зробити без нашої згоди. Премуд­рість Божа так створила людину, що без неї самої або проти її волі ні врятувати, ні погубити людину не можна.

І ми самі, відкидаючи Бога невір'ям або ж віруючи в Бо­га, але заперечуючи заповідані Ним справи, відкидаємо спа­сіння.

Відкидаючи темну страшну диявольську силу, але чиня­чи справи темряви, — ми самі віддаємо себе до її рук, самі готуємо собі безодню пекла.

Тож знайте, що диявол не інакше входить в нас, як опа­нувавши нашим розумом, нашими думками. В одних він викрадає з розуму і серця віру, в інших його сморідне дихан­ня спопеляє страх Божий; третіх уразив марнославством, ве­де у полон багатьох пристрастей, бо марнославство і гординя породжують такі пороки, які відкривають врата душі бісам.

Людина не помічає, як стає одержимою. Нам треба добре пам'ятати, що основною характерною рисою диявольської брані є пристосовуваність, що брань злі духи ведуть з нами постійно і різноманітно. Головне, що треба неодмінно знати, що підхід до нас бісів непомітний і дія їхня поступова. Розпочавши з малого, злі духи повільно, але впевнено набувають великого впливу на нас. Бісівська хитрість і лукавство, як правило, люб'язно йдуть назустріч нашим бажанням і прагненням, навіть добре і невинне вони здатні перетворити на свою зброю.

Тепер багато молоді кинулося до Церкви, хто вже зіста­рившись у скверні гріха, хто зневірившись розібратися в мін­ливостях життя і розчарувавшись у його принадах, а хто — замислившись про сенс буття. Люди роблять страшний ривок із сатанинських тенет, люди тягнуться до Бога. І Бог відкриває їм Свої батьківські обійми. Як було б добре, якби вони по-дитячому змогли припасти до всього, що дає Господь у Церкві Своїм чадам, почали б вчитися у Церкві заново мислити, заново відчувати, заново жити.

Та ні!

Великий залицяльник-диявол на самому порозі Церкви відбиває у більшості з них смиренне усвідомлення того, хто вони і навіщо сюди прийшли. І людина не входить, а «ввалюється» до Церкви зі всім тим, що є і залишилось у ній від прожитого життя, і в такому стані відразу ж почи­нає осуджувати, що в Церкві правильно, а що вже пора змінити.

Вона впевнена, що «вже знає, що таке благодать і як вона виглядає». Ще не ставши православним християни­ном, не навчившись покірно, вона вже стає суддею і вчите- , лем. І знову проганяє Господа зі свого серця. І де? Прямо в Церкві! А людина цього вже навіть і не відчуває: адже вона знаходиться у Церкві, адже вона перегорнула вже всі книги. Їй пора, як вона вважає, і священний сан приймати або вже треба і чернечий одяг вдягати. Ці люди можуть насмілитися і священний сан прийняти, і постригтися в чернецтво, але все це вже без Бога, керовані тією ж темною силою, яка керувала їхнім життям до того моменту, як во­ни прийшли в Церкву. А далі чекай інших явищ, можли­вих тільки на грунті спотвореної віри. Християнство без праці, без боротьби, без хресних мук — це християнство тільки за назвою, а значить без Бога. Воно призводить до різних спокус.

Диявол буде керувати своєю жертвою внутрішніми голо­сами і «видіннями», в когось заполонить розум, сповнить серце хульними образами і словами.

І горе, якщо людина — невіглас у вірі, якщо не звернеть­ся за допомогою до Бога, який готовий допомогти навіть зраднику.

Нам усім треба пам'ятати, що в душі, навіть світлій і чис­тій, одна яка-небудь кинута від диявола думка вмить зробить збентеження, важкість і сердечний біль, а в душі затьмареній гріхом, ще темній і неочищеній, навіть сама присутність ворога буде непомітною.

Цій непомітності сприяє сам дух зла, бо вона йому вигід­на. Він, володарюючи над грішником, намагається тримати його у спокусі, запевняючи, що людина так діє сама по собі, або якого прийняв лукавий, ушанував життя цієї людини своїм з'явленням.

Спокушена людина як метелик летить на примарне світ­ло бісівського видива, яке смертельно обпече її душу. Вона

бажала чуда, шукала одкровення, і воно з'явилось. І в люди­ни навіть думки не виникає про своє прожите у гріхах життя, яке вже стіною стало між нею і Богом. Скільки ще треба працювати, щоб цю стіну розбити, щоб побачити світло істини!

Важко обманути дійсно віруючих, смирення і страх Бо­жий застерігають, а Дух Святий, який охороняє їх, відкриє їм правду і наставить на всяку істину. З життів отців­подвижників відомо, що вони пізнавали біса, який з'являвся їм навіть в образі Христа. Духовна ж сліпота чи не більшості сучасних людей, часто навіть тих, хто називає себе христия­нами, веде їх до все більших бісівських спокус.

Уже тепер ми чуємо і читаємо в пресі про всілякі з'явлен­ня-знамення то на небі, то на землі, про сяючі літаючі об'єк­ти, про «добреньких» інопланетян, про «барабашок», які втручаються в життя наших сучасників, нав'язуючи їм певні норми життя і поведінки вже не в помислах, а зримо, на ді­лі, творячи чудеса, привчаючи спокушених до повної покори собі. Є навіть випадки самогубств, скоєних за навіюваннями цих опікунів.

І нікого не бентежить такий їхній наплив, ні в кого не виникає думки: «А звідки ж воно, чому прийшло і де було раніше?» Але навіть якщо б хтось усі ці явища назвав у пресі своїм іменем, сказав, що це розгул бісівської сили із безбож­ницьким світом, читачі все одно б не зрозуміли, що ж несуть ці явища.

Нові, відкриті останнім часом, здібності зцілювання шля­хом духовного прозріння, яснобачення і прозорливості вво­дять в оману дуже багатьох людей, починаючи від юнаків, які ледве долають шкільну програму, до викладача вузу, від домогосподарки до високоосвіченої пані.

Дивно, що всі вони, не маючи ніякої медичної освіти, сприймають ці явища як дар неба.

Дар то дар! Але від кого та навіщо, що може принести він «цілителю» і хворому? «Цілителю» він принесе бісівську гординю, а пацієнту, який довірився йому, — порушення духовних і душевних сил, що часто веде до одержимості.

Але це буде потім.

А поки всі хочуть бути здоровими за всяку ціну. Хрис­тиянин істинний, а не тільки за іменем і модою, у зв'язку зі всіма цими явищами обов'язково згадає, що зробили

святі апостоли, коли зустріли дівчину, яка мала дух проро­кування і цим заробляла гроші для своїх господарів. Ві­руючі згадають і відійдуть від духа лестощів, а невіруючі й самі зануряться в згубний обман, ще й потягнуть за собою багатьох.

Усе це знамення часу. В усіх людей, які живуть на землі в наш час, виникає відчуття катастрофи, яка набли­жається.

Людство, що знемагає від тяжкого передчуття, не хоче зу­пинитися і задуматись, зрозуміти, що ж з ним відбувається. Диявольські сили полонили розум і серце тих, хто живе гріхом. Гріх зігнув і спотворив людину настільки, що вона перестала бачити Бога. Вона вже не може випрямитись і на­віть не прагне того, щоб розум її осяяло світло Божественної істини, а темрява зникла.

Дорогі мої!

Припадемо ж до Спасителя! Саме цим ми зможемо про­тистояти дияволу, і він втече від нас.

Навчимося ж розуміти й берегти добро душі своєї, буде­мо охороняти входи у свою душу, навчимося бачити себе. Тільки в такий спосіб ми виявимо всі підступи диявола всередині і навколо нас.

Помолимося, щоб Господь дав нам пильний розум, твере­зу совість і відкрив наш духовний зір. Ніколи не будемо забу­вати про споконвічного ворога, який воює з родом людським.

Будемо пам'ятати, що сила злих духів міцна, а наша сила немічна.

Покірно припадемо з безсумнівною вірою до Того, Чия сила більша за диявольську.

Господи, ім'я Тобі — сила, підкріпи ж нас усіх — знема­гаючих і падаючих!

Засоби боротьби з дияволом

Засоби боротьби з дияволом я більш детально розглянув у книжці «Уроки для спасіння». А тут лише розкрию їхній зміст:

1. Звертання до Господа;

2. Животворний хрест Господній;

3. Молитва і піст;

4. Покірливість;

5. Набування дару безпомилкового духовного міркування;

6. Знання і використання християнського віровчення;

7. Допомога Святих.

Наведу приклади сили молитви в боротьбі з дияволом.

Молитва Василя Великого поборола диявола

Колись у Царгороді жив один вельможа, який мав єдину дочку, яку хотів посвятити служінню Богові. Диявол, всупе­реч бажанню батька, збудив в одному зі слуг його пристрасть до дівчини, і цей слуга забажав за будь-якої ціни оженитися на ній. А так як він знав, що батько не віддасть свою дочку за нього, то пішов до одного чаклуна, щоб попросити в ньо­го допомоги. Чаклун направив слугу до диявола, а коли диявол запитав його: «Чи віруєш мені?», то слуга відповів: «Вірую». Диявол продовжував: «Ви всі віруєте мені тоді, ко­ли вам потрібна моя допомога, а коли я вам допоможу, то ви знову йдете до свого Христа. Напиши мені власноручно, що зрікаєшся від Нього назавжди, і тоді я здійсню твоє бажан­ня». Юнак виконав його забаганку. Диявол зробив так, що дівчина відчула великий потяг до слуги і почала вмовляти батька, щоб він віддав її за слугу. Скільки не переконував її батько не робити цього, дочка і слухати не хотіла. Сказала лише, що якщо вона не стане дружиною слуги, то накладе на себе руки.

Батько виконав волю своєї доньки і вона стала дружиною слуги. Все спочатку йшло добре, доти, доки сусіди не поча­ли помічати, що юнак не хреститься, не ходить до церкви і не причащається. Вони про це сказали дочці вельможі. Спо­чатку вона сприйняла цю новину із жахом, але швидко опа­нувала себе і вирішила свого чоловіка відправити до святого Василя Великого. Юнак все розповів святому і розкаявся. Василь Великий запропонував юнакові закритися в келії і постити та молитись, а сам також став молитись за нього. Минуло декілька днів. Святий Василь Великий запитав юна­ка, як той себе почуває. Юнак відповів йому: «У великій бі­ді знаходжуся, отче, і диявол зовсім не дає мені спокою». Святий сказав: «Не бійся, чадо, тільки віруй і надійся!» — і, перехрестивши юнака, залишив самого. Пізніше знов святий Василь поцікавився в юнака про диявола. Юнак йому пові­домив, що диявол його не залишив. Через сорок днів юнак розповів, що диявол його не залишив і що він бачив уві сні, як Василь Великий бореться з дияволом.

Після цих подій Василь Великий зібрав увесь церковний клір і народ і цілу ніч вони молилися за юнака. Наступного дня, співаючи псалми, святий привів юнака до церкви. Тут диявол з великою силою приступив до слуги так, що він по­чав кричати: «Святий Боже, поможи мені!»

Тоді святий Василь сказав дияволу: «Невже ж не досить для тебе однієї твоєї погибелі, за що ж мучиш ти інших?» Диявол відповів: «Ображаєш мене, Василю! Не я до нього прийшов, а він до мене, і записку його, яка в руці, я покажу на суді загальному Судді». Святитель сказав, що ніхто й з місця не зрушить доти, доки диявол не поверне записки юна­ка. І, звернувшись до народу, закликав: «Підніміть усі руки до неба і крикніть зі сльозами: «Господи, помилуй!» Всі ста­ли на молитву і щиро молилися. Під час молитви, на здиву­вання всім, записка юнака впала з купола церкви в руки свя­тителя. Всі стали радіти і прославляти Бога. Юнак визнав, що то його записка, а тоді святитель розірвав її на дрібні шматочки. Юнака ввів у Храм Божий і причастив. Щасливе сімейство повернулося додому.

Про те, як Антоній Великий боровся з дияволом

У житті святого Антонія Великого розповідається, що за одну ніч дияволи побили Антонія так сильно, що на другий день знайшли його без пам'яті й занесли в церкву як покій­ника. Коли він прийшов до тями, то попросив, щоб його занесли назад у печеру, де, не маючи сили стояти, молився лежачи і проклинав невидимих ворогів. Але мужність свято­го тільки розпалила їхню лють: дияволи почали шуміти та стукати, наближаючись до нього у вигляді псів, тигрів, вед­медів та інших хижих звірів. Вони хотіли його налякати сво­їм ревінням і криками, кидаючись із розкритою пащекою, вдаючи, що хочуть розірвати святого, і, врешті-решт, нанес­ли-таки йому декілька ударів. Святий Антоній, незважаючи на побої, зберіг терпіння, твердість душі й дорікав дияволам у слабкості. «Якщо б ви мали силу наді мною, — говорив він, — то одному з вас було б легко знищити мене; але як Господь відняв у вас силу, — то намагаєтесь залякувати мене тим, що вас багато. Але й це свідчить про те, що ви слабкі, бо перероджуєтесь у тварин. Якщо ж можете і маєте наді мною владу, то чому бентежитесь даремно? Знамення Хрис­та і віра в Спасителя мого слугує мені за незламний щит». Коли святий Антоній так говорив дияволам, то вони скрего­тали зубами від того, що дійсно нічого не змогли йому зро­бити. Почувши це, Антоній підвів очі до неба і почав проси­ти допомоги в Ісуса Христа.

І тоді побачив святий над своїм житлом небесне світло, яке осяяло його. Біль у тілі пройшов, численні духи негайно зникли. В цьому світлі святий Антоній побачив присутність спасителя. Антоній з любов'ю і довірою покірного сина по­жалівся Йому і вигукнув: «Де був Ти, Ісусе Преблагий, де був Ти! Чому Ти не поспішив на допомогу рабу Твоєму, ко­ли дияволи терзали душу його?» І тут він почув голос, який говорив йому: «Антонію! Я був з тобою і хотів бути свідком боротьби твоєї. І за те, що ти стояв твердо, Я перебуватиму з тобою всюди і прославлю ім'я твоє по всій землі!»

Радість від близькості до нього Господа народило в душі Антонія почуття вдячності, він почав молитися, не почуваю­чи ніякого болю, а навпаки відчув великий прилив сил та енергії. Від роду йому було тоді близько 35 років. І так ста­лося.

Антоній народився і жив у Єгипті у II ст. Був великим пустельником, але став відомим усім християнам по всій землі. Антоній навмисне ховався від усіх у горах і печерах і не хотів, і не шукав такої слави. Але Господь сам відкрив і показав усім цей світильник віри і благочестя, щоб люди, дивлячись на нього, вчилися добродіянням, і, дивуючись та­кому життю преподобного, прославляли Отця Небесного, Якому з Єдинородним Його Сином і Всесвятим Духом честь, слава, подяка і поклоніння на віки віків.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!